облако тэгов
Юрій Ковалів
Перед тим, як почати розмову про творчу спадщину Володимира Владка (псевдонім В. Єремченка; 8 січня 1901 р. -- 21 квітня 1974 р.), якого критика називала "українським Жуль Верном", варто згадати зародження наукової фантастики в українській експериментальній прозі 20-х -- початку 30-х років. Жанр зумовлений тогочасними науковими досягненнями, відкриттями й перспективами, що вражали людську уяву.
Попри неабияку популярність роману «Сонячна машина» В. Винниченка, що мав соціально-утопічні характеристики, можливості науково-фантастичного наративу активно випробовував Ю. Смолич, починаючи з роману («Останній Ейджевуд», 1926). Найчитабельнішею стала його трилогія «Прекрасні катастрофи», що складалася з романів «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932), «Що було потім» (1934), в яких порушено, як і в творах Ж. Верна або Г. Велса, питання статусу науковця, його роль в соціумі та відповідальність за власні винаходи, в яких приховане як благо, так і зло для людства. Зверталися до наукової фантастики й інші прозаїки, але вона була лише епізодом в їхній творчій біографії. І. Сенченко, пишучи «Фантастичне оповідання», апелював до антиутопії. Використавши прийом оніричного видіння, іронічно переосмислюючи проекти більшовицького мелінаризму, автор, змалював майбутнє у формі Великих Комун, де право на життя конкретної людини вирішує Вища рада Комун, не питаючи у неї згоди. Комунізований соціум позбавлений креативної енергії, тому його громадяни почуваються неповноцінними та зайвими, схильними до суїциду. С. Пилипенко був також причетний до формування науково-фантастичної прози. Його оповідання «Афарбіт» (1923), викликаючи асоціації з повістю «Людина-невидимка» Г. Велса, відображає божевільного винахідника з утрируваними рисами Фауста й А. Ейнштейна. Твір має сенс антиутопії, як і романи «Засіб Макропулоса» К. Чапека (1922), «Сонячна машина» В. Винниченка, в яких порушено доцільність наукового відкриття, коли воно не приносить користі людству, порушенням одвічного закону буття розбалансовує світолад. Письменники не завжди дотримувалися вимог жанру. Принаймні І. Ковтуна, відомого в літературі як гуморист Юрій Вухналь, в романі «Азіатський аероліт», охопленому стихією розкутої вигадки, більше цікавили авантюрні пригоди персонажів, карколомна інтрига включно з любовними ситуаціями, вірністю й зрадою, ніж науково-популяризаторська інформація про будівництво металургійного заводу чи геометереологічні досліди. Автор долав просторові межі оповіді фантастично-пригодницької жанру. І. Ковтун застосовував у творі «Історичний документ» з простим сюжетом можливості сміхової культури на теренах наукової фантастики, вдавався до можливостей уяви, перенесення подій в майбутнє.
Псевдонім Владко В. Єремченка виник внаслідок друкарського недогляду –– пропуску літер між Влад- (Владимир) і -ко. Письменник починав свою творчість з російськомовних віршів, статей, фейлетонів, театральних рецензій. Мріяв бути інженером-винахідником, але змушений був заробляти собі хліб газетярською діяльністю. Його нариси позначилися на пересічних виданнях на соціальне замовлення «Балахна –– країна паперу», «Донбас –– золота країна» тощо. Ілюстрування соціалістичної дійсності з її п’ятирічками не викликало у нього особливого захоплення, навіть тоді, коли йому наприкінці 30-х років випало працювати на кафедрі теорії і практики партійної преси Українського інституту журналістики в Харкові. Письменника цікавила інша, можлива дійсність, тому він шукав відповіді у працях К. Ціолковського, Ф. Цандера, М. Риніна, М. Вальє та ін. Наукові обґрунтування неминучих космічних польотів та технічного переоснащення людства збуджували його уяву, спонукали переінтерпретувати наукові моделі в художні образи. Таким чином виникло перше науково-фантастичне оповідання «Ракетоплан С–218» (1926), надруковане 1929 р. Астроном Гріверс виявив комету, названу його прізвищем, вирахувавши її орбіту, передбачив зіткнення небесного тіла із Землею з небезпечними наслідками для землян. Для їх порятунку інженер Андреєв запропонував підірвати Антарктиду, аби таким чином загальмувати обертання планети круг сонця, дати їй можливість лишитися на орбіті і розминутися з кометою завдяки збільшенню відстані між ними, хоча довелось би назавжди позбутися континента. Людство вижило б, лише пережило б потужну приливну хвилю. Ракетоплан С–218, надісланий в Південну Америку для порятунку чотирьох метеорологів французької експедиції, пошкоджений невеличким метеоритом, а потім, схожий на Ноїв ковчег, потоками цунамі був винесений на піщаний суходіл. Вчені, зазнавши низки випробувань, лишилися живими. Оповідання В. Владка має ще гаразд невідпрацювану композиційну схему, розпадається на кілька до ладу не пов’язаних сюжетних фрагментів. Персонажі (пілот Троянов і чотири пасажири) постають емблематичними типами, без психологічної характеристики.
Екзотичним колоритом й пафосом пригодництва перейняте оповідання «Мати Всіх Квітів і Всього Живого» (1930) з нескладним сюжетом: лейтенант Фаберне став жертвою маніпуляцій африканського шамана Гамбо, який пообіцяв Матері Всіх Квітів здійснити свою офіру. Оповідання було лише спробою пера початківця, який невдовзі виявив неабиякий талант письменника-фантаста. Його дебютна повість «Ідуть роботарі», відзначена премією на Всеукраїнському конкурсі (1929) і надрукована у видавництві «Молодий більшовик» окремим виданням (1931). Твір, будучи відповіддю на соціальне замовлення радянської влади, відображав тривіальну фабулу класового протистояння, але у науково-фантастичній обгортці: страйком на чолі з Бобом Леслі разом з «комрітами», викриваючи зрадливі профспілки, репрезентовані запроданцем Сайрусом Томкінсом, протистоячи штурмовикам «Бойових хрестів», чинить спротив лиховісним капіталістам, які спеціально створили роботів для приборкання робітничого класу. Врешті-решт стракарі, долаючи підступних експлуататорів, підкорюють механічні пристрої своїй волі. Автору вдалося уникнути стереотипних композиційних матриць «пролетреалізму» завдяки ризикованій діяльності персонажів, яка має на меті тримати читача в напрузі. Події розгортаються з інтерв’ю прокомуністичного репортера газети «Стар» Тіма Кроунті, яке він узяв у власника великих машинобудівних заводів, «некоронованого короля» Джонатана Хаустона. Монополіст започаткував конструювання роботарів, які мали би замінити звичайних робітників, унеможливити поширення революційних ідей на виробництві.
Винахідником цих металевих створінь виявився колишній друг журналіста амбітний інженер, модерний конформіст Томас Бірз, який їхав в охоплене страйком місто Нью-Гарріс, аби перевірити на практиці функціонування своїх систем –– безвідмовних «штрейкбрехерів», куди отримав відрядження і Тім Кроунті. У кожного з них –– віднині принципових антагоністів була своя мета. Сюжетні лінії повісті ускладнені «любовним» трикутником, адже обидва персонажі були закохані в Мадлену Стренд від часу спільного навчання у Джерсейському коледжі. Вона після певних вагань пристала до страйкарів. Аби вивідати коди управління роботарями, запрограмовані у блек-боксах (спеціальних чорних скриньках –– кишенькових генераторах), дівчина і Тім Кроунті, перевдягнуті у робітників-прибиральників, потрапили на завод, дістати той генератор. Небезпечна травестія ускладнилася тим, що сміливці, заволодівши приладом, довго не могли освоїти його адекватних функцій, тому розладнали роботу металевих пристроїв, не на жарт занепокоївши Томаса Бірза. Тім Кроунті запропонував план розбалансування роботарів, підтриманий Мадленою Стренд. Протистояння визискувачів і робітників завершується революційним спалахом, змальованим у звичному більшовицькому трактуванні.
Аби досягти ефекту достовірності, В. Владко оперував не лише детальними описами конкретних фактів, коли вифантазовані пристрої поставали реально відчутними конструкціями, а й посилався на стилізовані тексти різноспрямованої періодики від «Дейлі Телеграф» до «Біржових новин». Поширення вифантазуваних роботів, що стало реальністю майбутньої цивілізації, стимулювало людську думку до інтенсифікації науково-технічних пошуків, розширення знань про людські можливості, змінювало картину світу, з якою треба було рахуватися. Однак втискування науково-фантастичних версій у шорсткі ідеологічні рамки збіднювало їхні зображально-виражальні можливості, узалежнювало жанр від потреб «політики партії в галузі художньої літератури». Така ситуація стосувалася не лише В. Владка, а й інших письменників (М. Трублаїні, М. Дашкієв та ін.), причетних до нового жанру прози. Згодом в його доробку з'явилися романи "Нащадки скіфів", "Чудесний генератор", "Аргонавти Всесвіту" та ін. Деякі з них були вилучені з обігу, як-от "Аероторпеди повертають назад", а книжка "Сивий капітан", що мала з'явитися 1941 р., була надрукована значно пізніше.
***
Юрий Ковалив
Перед тем, как начать разговор о творческом наследии Владимира Владко (псевдоним В. Еремченко; 8 января 1901 — 21 апреля 1974), которого критика называла "Украинский Жюль Верном", стоит вспомнить зарождение научной фантастики в украинской экспериментальной прозе 20 -х — начале 30-х годов. Жанр обусловлен тогдашними научными достижениями, открытиями и перспективами поражали человеческое воображение. Несмотря на большую популярность романа «Солнечная машина» В. Винниченко, который имел социально-утопические характеристики, возможности научно-фантастического нарратива активно испытывал Ю. Смолич, начиная с романа ( «Последний Ейджевуд», 1926). Читаемых стала его трилогия «Прекрасные катастрофы», состоящая из романов «Хозяйство доктора Гальванеску» (1929), «Еще одна прекрасная катастрофа» (1932), «Что было потом» (1934), в которых нарушены, как и в произведениях Ж . Верна или Г. Уэллса, вопрос статуса ученого, его роль в социуме и ответственность за собственные изобретения, в которых скрытое как благо, так и зло для человечества. Обращались к научной фантастике и другие прозаики, но она была лишь эпизодом в их творческой биографии. И. Сенченко, писал «Фантастический рассказ», апеллировал к антиутопии. Использовав прием ониричного видения, иронически переосмысливая проекты большевистского мелинаризму, автор, обрисовал будущее в форме Великих Коммун, где право на жизнь конкретного человека решает Высший совет Коммуны, не спрашивая у нее согласия. Коммунизированной социум лишен креативной энергии, поэтому его граждане чувствуют себя неполноценными и лишними, склонными к суициду. С. Пилипенко был также причастен к формированию научно-фантастической прозы. Его рассказ «Арафбит» (1923), вызывая ассоциации с повестью «Человек-невидимка» Г. Уэллса, отражает безумного изобретателя с утрированными чертами Фауста и А. Эйнштейна. Произведение имеет смысл антиутопии, как и романы «Средство Макропулоса» К. Чапека (1922), «Солнечная машина» В. Винниченко, в которых возбуждено целесообразность научного открытия, когда оно не приносит пользы человечеству, нарушением извечного закона бытия разбалансирует миропорядка. Писатели не всегда придерживались требований жанра. По крайней мере И. Ковтуна, известного в литературе как юморист Юрий Вухналем, в романе «Азиатский аэролит», охваченном стихией раскованной выдумки, больше интересовали авантюрные приключения персонажей, головокружительная интрига включая любовными ситуациями, верностью и предательством, чем научно-популяризаторская информация о строительстве металлургического завода или геометереологични опыты. Автор преодолевал пространственные пределы повествования фантастически приключенческой жанра. И. Ковтун применял в произведении «Исторический документ» с простым сюжетом возможности смеховой культуры на территории научной фантастики, прибегал к возможностям воображения, перенос событий в будущем.
Псевдоним Владек В. Еремченко возник вследствие печатного недосмотру — пропуска букв между Влад (Владимир) и ко. Писатель начинал свое творчество с русскоязычных стихов, статей, фельетонов, театральных рецензий. Мечтал быть инженером-изобретателем, но вынужден был зарабатывать себе хлеб журналистские деятельностью. Его очерки сказались на рядовых изданиях на социальный заказ «Балахна — страна бумаги», «Донбасс — золотая страна» и другие. Иллюстрирования социалистической действительности с ее пятилетками не вызывало у него особого восторга, даже тогда, когда ему в конце 30-х годов выпало работать на кафедре теории и практики партийной прессы Украинского института журналистики в Харькове. Писателя интересовала другая, возможно действительность, поэтому он искал ответы в трудах К. Циолковского, Ф. Цандера, М. Рынин, М. Валье и др. Научные обоснования неизбежных космических полетов и технического переоснащения человечества возбуждали его воображение, побудили переинтерпретировать научные модели в художественные образы. Таким образом возникло первое научно-фантастический рассказ «Ракетоплан С-218» (1926), напечатанный в 1929. Астроном Гриверс обнаружил комету, названную его фамилией, вычислив ее орбиту, предсказал столкновения небесного тела с Землей с опасными последствиями для землян. Для их спасения инженер Андреев предложил подорвать Антарктиду, чтобы таким образом затормозить вращение планеты вокруг солнца, дать ей возможность остаться на орбите и разминуться с кометой благодаря увеличению расстояния между ними, хотя пришлось бы навсегда избавиться континента. Человечество выжило бы, только пережило бы мощную приливную волну. Ракетоплан С-218, оставленный в Южную Америку для спасения четырех метеорологов французской экспедиции, поврежден небольшим метеоритом, а затем, похожий на Ноев ковчег, потоками цунами был вынесен на песчаный сушу. Ученые, потерпев ряд испытаний, остались живыми. Рассказ В. Владка имеет еще гораздо неотработанную композиционную схему, распадается на несколько толком не связанных сюжетных фрагментов. Персонажи (пилот Троянов и четыре пассажира) возникают эмблематичны типами, без психологической характеристики.
Экзотическим колоритом и пафосом приключенчество проникнуто рассказ «Мать Всех Цветов и Всего Живого» (1930) с несложным сюжетом: Лейтена
нт Фаберне стал жертвой манипуляций африканского шамана Гамбо, который пообещал Матери Всех Цветов осуществить свою жертву. Рассказ был лишь попыткой пера начинающего, который вскоре обнаружил незаурядный талант писателя-фантаста. Его дебютная повесть «Идут роботари», отмеченная премией на Всеукраинском конкурсе (1929) и напечатана в издательстве «Молодой большевик» отдельным изданием (1931). Произведение, будучи ответом на социальный заказ советской власти, отражал тривиальную фабулу классового противостояния, но в научно-фантастической обертке: забастовкой во главе с Бобом Лесли вместе с «комритамы», разоблачая неверные профсоюза, представленные предателем Сайрусом Томкинса, противостоя штурмовиков «Боевых крестов» , сопротивляется зловещим капиталистам, которые специально создали роботов для обуздания рабочего класса. В конце концов стракари, преодолевая коварных эксплуататоров, покоряют механические устройства своей воле. Автору удалось избежать стереотипных композиционных матриц «пролетреализму» благодаря рискованной деятельности персонажей, которая имеет целью держать читателя в напряжении. События разворачиваются из интервью прокоммунистического репортера газеты «Стар» Тима Кроунти, которое он взял у владельца крупных машиностроительных заводов, «некоронованный король» Джонатана Хаустон. Монополист начал конструирование роботарив, которые должны заменить обычных рабочих, исключить распространение революционных идей на производстве.
Изобретателем этих металлических созданий оказался бывший друг журналиста амбициозный инженер, современный конформист Томас Бирз, который ехал в охвачено забастовкой город Нью-Харрис, чтобы проверить на практике функционирования своих систем — безотказных «штрейкбрехеров», куда получил командировку и Тим Кроунти. У каждого из них — отныне принципиальных антагонистов была своя цель. Сюжетные линии повести осложненные «любовным» треугольником, ведь оба персонажа были влюблены в Мадлену Стрэнд от времени совместного обучения в Джерсейська колледже. Она после определенных колебаний приняла к бастующим. Чтобы выведать коды управления роботарямы, запрограммированные в блэк-боксах (специальных черных ящиках — карманных генераторах), девушка и Тим Кроунти, переодетые в рабочих-уборщиков, попали на завод, получить тот генератор. Опасная травестия осложнилась тем, что смельчаки, завладев прибором, долго не могли освоить его адекватных функций, поэтому расстроили работу металлических устройств, не на шутку обеспокоив Томаса Бирза. Том Кроунти предложил план разбалансировки роботарив, поддержанный Мадленой Стрэнд. Противостояние эксплуататоров и рабочих завершается революционным вспышкой, изображенным в обычном большевистском трактовке.
Чтобы достичь эффекта достоверности, В. Владко оперировал не только подробными описаниями конкретных фактов, когда выдуманные устройства возникали реально ощутимыми конструкциями, но и ссылался на стилизованные тексты разнонаправленного периодики от «Дейли Телеграф» до «Биржевых новостей». Распространение выдуманных роботов, стало реальностью будущей цивилизации, стимулировало человеческую мысль к интенсификации научно-технических поисков, расширение знаний о человеческих возможностях, меняло картину мира, с которой надо было считаться. Однако вдавливания научно-фантастических версий в шершавые идеологические рамки обедняло их изобразительно-выразительные возможности, узалежнювало жанр от потребностей «политики партии в области художественной литературы». Такая ситуация касалась не только В. Владка, но и других писателей (М. Трублаини, М. Дашкиев и др.), Причастных к новому жанру прозы. Впоследствии в его работах появились романы "Потомки скифов", "Чудесный генератор", "Аргонавты Вселенной" и др. Некоторые из них были изъяты из обращения, как "Аэроторпеды возвращаются назад", а книга "Седой капитан", которая должна появиться 1941, была напечатана значительно позже.
*
Юрий Иванович Ковали́в (род. 13 апреля 1949) — украинский поэт, критик, литературовед, педагог, преподаватель в
Институте филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко
Альма-матер — КГПИ имени М. Горького
Учёная степень — доктор филологических наук
Учёное звание — профессор
Награды, премии, звания — Государственная премия Украины имени Тараса Шевченко (1996) — за учебное пособие «История украинской литературы XX века» в 2 книгах.
заслуженный работник образования Украины (21.11.2008).
Автор — Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст. У 10‑ти тт. – К. : ВЦ «Академія», 2013 — 2020. Вышло 7 томов, издание продолжается.
