о Отже, соціалістичний реалізм немислимий без революційної романтики, без уміння в кількісних наростаннях теперішнього передбачати якісні зміни в майбутньому, одним словом, без уміння передбачати. Що ж, це, мабуть, істина загальновідома. Але дороги романтики в світі мистецтва дійсно широкі і незазнані...

Ми досліджуємо тепер лише одну стежку, верстові віхи шляху фантазії.

„...навіть відкриття диференціального і інтегрального обчислень немож¬ливе були б без фантазії. Фантазія в якість найбільшої цінності...** (Ленін)*.

„Спочатку неминуче йдуть: думка, фантазія, ка^кв; <а ними йде науко¬вий розрахунок і вже, кінець-кінцем, виконавця вінчав думку* (Ціолковський). 

Спочатку був міф про Дедала та Ікара, народні казки про килим — самольот. Людська думка ще дорівнювалася мрії. Але „У всякій казці є елементи дійсності...*1

Учені заговорили про повітряну кулю, а Едгар По у „Незви¬чайних пригодах Ганса Пфаля“ зробив першу в літературі спробу наукового розрахунку в загадках польотів.

Виконання увінчало думку. З’явилися літаки. Оповідання про польоти і льотчиків стали реалістичними творами. Казка, роман¬тика, фантастика — втілилися в реальність.

Дуже давно, ще у Лукіана, в „Діалогах*, намітилися обриси мрії про міжпланетні польоти. В 1638 році епіскоп Френсіс Годуік писав роман .Людина на місяці../4, Жюль Берн в ХІХ столітті намагався обгрунтувати міжпланетні подорожі науково. Нарешті,, Ціолковський почав розробляти проекти ракетопланів. В радян¬ській літературі з’явилися романи Олексія Толстого, Бєляєва, Владка.

У жанрі наукового фантастичного роману стикаються народна мрія, інтуїція художника-творця і точність наукової теорії. Жанр стає місцем поєднання фольклору та літератури з наукою — одне немислиме без іншого, одне доповнює, розвиває, живить інше. Разом вони породжують майбутню практику. В цьому смисл жанру, його завдання і ціль.

Мабуть що першим, у повному розумінні цього слова, науково- фантастичним романом можна вважати „Нову Атлантиду44 Бекона, філософа, політика і письменника, що систематизував і розвинув у широкі узагальнення досягнення науки свого часу. Потім, з XVIII століття до кінця XIX настає велі ка перерва.

Розвиток позитивних наук, виникнення нових теор'й та гіпотез породжують фантастику Белламі та Моріса, далі — Едгар По, Жюль Берн, і, нарешті, Герберт Уелс, що вже переходить у XX століття.

Російська і українська літератури До революції, на жаль, не знали значних науково-фантастичних романів. Звичайно, ні ,Вій“ Гоголя, ні новели Стороженка, при всіх їх достоїнствах, до цього жанру ніяк не можна віднести.

Та це й природно. Самодержавна Росія, яка до 60-х років ХІХ ст. зберегла кріпосництво і приглушувала живу думку, була і технічно відсталою. Отже, не було і передумов для розвитку жанру, принаймні у вузькому розумінні цього слова.

Але жанр мав і іншу сторону, а саме фантастику соціальну, або, вірніше, переважно соціальну.

Шлях вів од класичної позитивної „Утопії* Томаса Мора і „Міста сонця44 Фоми Кампанелли до Сен-Сімона, Оуена, Фур’є.

Червишеьський у четвертому сні Віри Павлівни дав у загальних рисах картину майбутнього комуністичного суспільства; так, якщо не помиляєтеся, вперше в російській літературі в реалістичний роман було введено елемент наукової фантастики. 

Проте, науково-фантастичного роману, як жанру, не існувало. Наукова фантастика має ще одну лінію — соціальну сатиру.

Класичний зразок цього жанру — „Подорож Гуллівсра“ Джона- тана Свіфта.

Герберт Уелс втілив у собі всі три лінії розвитку буржуазного фантастичного роману на Заході. Але в його романах, особливо в останніх, уже чітко виступає остаточний крах наукової фантастики у буржуазній літературі. Продукційні сили переростають рімки капі¬талістичних виробничих відносин. Буржуазія не хоче розвитку тех¬ніки, ке хоче винаходів, ке хоче майбутнього. І навіть Уелс, а він безперечно талановитий письменник, стає пустим, безперспективним і похмурим. Уелс не хоче бачити якісних змін. В майбутнє він так чи інакше переносить відносини капіталістичного суспільства і змальовує в своїх романах деградуюче, вимираюче людство.. Стала вбогою і надуманою технічна фантазія письменника, а фан¬тастика соціальна — грубим, скептичним викривленням прийдеш¬нього, і не тільки прийдешнього, але й шляхів до нього, але й сьогоднішнього дня.

Справжня наукова фантастика на Заході припинила своє існу¬вання. Радянським письменникам належить честь створення жанру у вітчизняній літературі. Всі три лінії відкриті перед ними. Вони володіють передовим світоглядом, до їх послуг передова наука. Перед ними широка дорога новаторства.

ТЕМА І ВАРІАЦІЇ

„Цо прямо неймояіряо, такі тря факти, які пе¬рекидають догори дном усі мої теорії... Але ж усе цо справжня дійсність’1 (Уелс мНевидимкам).

Захід захоплювався роботами. Техніка обіцяла створити меха¬нічну людину. У головах капіталістів зароджувалася маячна думка про цілковиту заміну живої робочої сили слухняним і безвьним механізмом. Послужливі і безпринципні фантасти змальовували гармонійне суспільство без повстань і революцій. Соціально, тео¬ретично ця маніакальна фантазія спростовувалася легко. Але для широких кіл читачів треба було спростувати її популярно, у формі живих художніх образів.

В 1931 році з’явився роман В. Владка „Ідуть роботарі“.

У країні міліардера Джонатана Говерса (очевидно, в Америці) інженер Томас Бірз винайшов механічну людину. В голові роботаря знаходиться своєрідний радіоприймач, різної довжини радіохвилі знаками абетки Морзе передають роботареві всі накази його гос¬подаря. Принцип надзвичайно простий і переконливий. Доданий рисунок роботаря технічно грамотний і осмислений. Строго наукова, перевірена передумова керування по радіо зробила фантазію Владка ймовірною і логічно цілком здійсненою. Науково-технічна сторона роману здається нам бездоганною.

Проте, ідея роману полягала не тільки, або вірніше, не стільки в його технічній частині, скільки в спростованні безглуздої утопії

Томаса Бірза. Томас Бірз — закінчений індивідуаліст, ніцшеанець дрібнобуржуазного, міланського типу.

В майбутньому йому ввижається повний тріумф капіталізму, сильних безпринципних індивідуумів, що підкоряють собі машини і легко знищують непокірних людей.

На заводах Джонатане Говерса почався страйк. Страйковий комітет очолюють комуністи: робітник Леслі і журналіст Тім Кро- унті. Томас Бірз ставить біля верстатів залізних роботів і загро¬жує робітникам локаутом.

Проте плани Говерса і Бірза незабаром зазнають подвійного краху. Страйк триває, налякати робітників не вдалося. Акції фірми Говерса катастрофічно знижуються. „Бойові хрести* — організація буржуазної молоді, поліція, нарешті, військові частини викликані Говерсом для придушення робітників. Починається революція, більша частина армії переходить на бік повстанців. Наближається перемога.

А як же роботи?.. Роботи — залізні слуги Говерса і Бірза зра¬дили своїх господарів.

Інженер Мадлена Стренд, зрозумівши принцип керування робо- тарями, сповістила про нього учених Червоних країн. Потужні радіо телеграфні станції Союзу республік підкорили собі роботів І під їх залізними ногами гинуть Говерс і Томас Бірз.

У розв’язці В. Владко, спеціально і цілком правильно, приді¬лив техніці лише друге місце. З роману випливає неминучість со¬ціальної революції. А техніка... техніка додається. Перший-ліпший винахід стає корисним, коли його опановує перемігший пролетаріат.

Так сходяться в романі обидві лінії — науково — фантастична і соціальна, породжуючи природну і закономірну логічну розв’язку.

Отакі шляхи ідеї І теми в романі В. Владка „Ідуть роботар’ґ. Ми не говоримо покищо про образну і мовну специфіку, вона дуже далека від досконалості, але про це мова буде далі. Щождо задуму, роман Владка мав лише один недолік, хоча цей недолік був досить серйозний. У романі, як в його соціальній і технічній їдеї та її розв’язанні, так і в сюжеті було надто мало несподіва¬ного, новаторського, своєрідного. „Ідуть роботарі* — непогано зроб¬лений, але середній роман про роботів.

Щодо цього набагато цікавіші два романи Юрія Смолича, зв’я¬зані з тією ж темою: „Господарство доктора Гальванеску” (1928 р.) та „Що було потім” (1933 р.).

Досягнення науки в галузі переливання крові, рінгерльоківська рідина, що може на недовгий час замінити справжню кров, наштов¬хнули румунського вченого — фанатика і людиноненависника док¬тора Гальванеску на думку про перетворення живих лЛдей у по¬кірних роботів. Гальванеску наймає безробітних російських емігран¬тів, обіцяє їм гроші і роботу, вимагаючи при цьому тільки згоди на невелику операцію.

Люди стають ходячими трупами, в їх жилах тече електропро¬відна рідина. Свої накази Гальванеску передає роботам, знов таки користуючись системою Морзе. Сама по собі, з медичної наукової

точки зору, фантазія Смолича, звичайно, нездійсненна і не має ніякої реальної перспективи. Але Смоличу в даному романі це і не потрібно. Автор добре знайомий з досягненнями медицини, його аргументи досить переконливі, щоб операція доктора Гальва- нсску, продовжуючи лишатися неймовірною, не здавалася читачеві неможливою.

А дальше, головне — гостра і різка соціальна сатира.

А втім, послухаємо міркування шановного румунського доктора:

,3а моїм проектом механізується тільки оцей, так званий, пролетаріат — тобто робочу, рушійну силу культури... Я і мені йод бні, ми житимемо пов¬ним життям, почуттями і різноманітними природними рефлексами, а ви постачатимете нам засоби і розкоші. 1 ніяких заворушень, ніяких революцій! Хіба машина здатна на революцію?**

Гальванеску у своїй божевільній вигадці пішов значно далі за героїв Владка — Джонатана Говерса і Томаса Бірза1. Для них ро¬боти були ще, головно, засобом залякування робітників, а в перспективі — заміною живої робочої сили. їх утопія легко роз¬бивалася об неминучість соціальної революції, але в ній була хоч яканебудь, хай убога, внутрішня логіка. А Гальванеску вирі¬шив зробити операцію міліонам людей і в такий спосіб знищити раз на завжди всяку можливість повстання, знищити пролетаріат, як силу мислячу, зберігши його як силу робочу.

Соціальна сторона задуму Гальванеску настільки абсурдна, що, мабуть, навіть не заслуговує спростовання. Це просто депресивне марення. Його вважали б божевільним у першому-ліпшому нор¬мальному суспільстві.

Отут і вступає в свої права сатира. Виявляється, Гальванеску дуже шанують румунські міністри, його підтримує уряд і жандар¬мерія, на його досліди покладаються величезні надії.

Псевдонаукова утопічна нісенітниця готова стати офіціальною, хоч і приховуваною урядовою теорією.

Що може яскравіше і переконливіше говорити про тупик, в який зайшла буржуазна думка, мораль, ідеологія!

У романі „Господарство доктора Гальванеску-фантастика стала на службу сатирі.

Ооидва розглянуті нами романи написані, головно, для викриття пустого соціального „прожектерства- буржуазії.

Але є в українській радянській літературі і твори з переважно позитивною, утверджуючою науковою фантастикою.

Почнімо хоча б з продовження роману „Господарство доктора Гальванеску" — повісті „Що було потім".

У першому романі героіні його — комуністцІ-вченому Сахно вдалося Оперувати самого Гальванеску за способом, ним же при¬думаним. 

Тепер вона привозить у Радянський Союз три живі трупи — Гальванеску, старого румунського селянина Йонеску та свого друга — шофера Чіпаріу.

Радянські вчені мають оживити цих людей.

.Трупи44 привозять до інституту експериментальної хірургії.

Смолич цікаво і просто розповідав про роботу цього інституту. Наукові факти і фантастика, сучасне і майбутнє медицини пере¬плітаються в цьому описі.

Тут і дивовижні, але вже знайомі медицині операції серця, і врятування безнадійно хворих, умираючих людей шляхом пере¬ливання крові, що замикається фантастичним оживленням Гальва¬неску та Чіпаріу, неймовірне створення з тіл двох братів (стар¬шого з розчавленими кінцівками, але живого, і молодшого, по-мерлого від розрізу артерії, але з неушкодженим тілом) однієї, відносно здорової людини.

Роман „Що було потім4* може мати не тільки пізнавальне, але, мабуть, і перспективне значення, що кличе науку вперед.

Те саме, лише в іншій галузі знань, можна сказати і про по¬вість В. Владка „Чудесний генератор”.

Загадкове і багатообіцяюче вивчення впливу коротких і ультра¬коротких хвиль.

Молодий радянський конструктор містер Пітере винаходить потужний генератор ультракоротких хвиль. Бригада талановитої молоді проводлть з Його допомогою цілий ряд дивовижних дослідів. Збільшує зріст і активізує біологічні функції тварин, розв’язує проблему передачі енергії на відстань, телевізії і т. д. Повість читається з інтересом та має,мабуть, і певне суто наукове зна¬чення. До цієї галузі жанру примикає і повість М. Романівської „Загнуздані хмари . В ній автор популяризує досліди учених в ство¬ренні штучного дощу і намагається остаточно розв’язати цю проб¬лему шляхом винаходу порошку — „дощиту“.

Роман Владка „Аргонавти всесвіту” повертає нас до старої, вже згадуваної нами, теми міжпланетних перельотів. Ракетоплан арго¬навтів всесвіту принципіально нічим не відрізняється від ракето¬плана бєляєвського „Прьіжка в ничто" і „Азлиты" Толстого. Новим, хоч дуже сумнівним науково, є тут лише відкриття елементів ін- фрарадію та інфразолота, поклади яких аргонавти знаходять на Венері.

Сказаним, в основному, і обмежується коло тем українського науково-фантастичного роману, у всякому разі в тій мірі, в якій цей роман говорить про майбутнє (розгляд історико-фантастичного роману не, входить в завдання нашої статті).

А втім лишається нерозробленим ряд актуальних, висунутих сучасною наукою, проблем: використання енергії сонячного світла, атомного ядра і т. д., і т. п.

Нарешті, і це найголовніше, в радянській літературі нема ні одного твору про найцікавіше, найважливіше, найзначніше — про майбутнє комуністичне суспільство. Світова художня лі¬тература знає або давно застарілі гіпотези утопічних соціалістів,

або буржуазні і дрібнобуржуазні, що скептично перекручують май¬бутнє, твори типу романів Гсрберта Услса.

Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін вказали нам основні принципи і особливості комунізму.

Радянські письменники повинні показати прийдешнє щастя і роз¬квіт людства в повнокровних художніх творах.

Отака вимога суспільства і часу. Отаке перше з перших завдань новатора.

ТАЄМНИЦІ СЮЖЕТУ

Ідея використання психічних функцій людської волі, як рушія, цілком абсурдна, фантастика В. Гончарова безпредметна і шкід¬лива. Але з яким захопленням читається його .Междупланетнмй путешественник** І

Ніде не знайти більш яскравих прикладів бездумного і легко¬важного ставлення до науки, аніж у „Дочери тысячи джедаков" або „Богах на Марсе". А хто не пом’ятає величезної популярності Берроуза? Читач, а особливо юний, шукає в науково фантастич¬ному романі, насамперед, цікавого сюжету. Цей читач (а його смак треба особливо старанно виховувати) часто віддає перевагу без¬предметній цікавості перед нуднуватою науковістю.

Ми не засуджуємо тут огулом суто пригодницький роман, в галузі цього жанру є свої хороші і погані твори.

Важливо, що читач цінить сюжетну майстерність авантюрного роману І вимагає її, незалежно від науковості, самої по собі.

Не будемо наводити тут класичні приклади. Нагадаймо про те, якою популярністю серед школярів користується роман Вадима Собка „Граніт*4, де елемент науково?'фантастики (ракетоплан) взято довільно лише як відправну точку для побудови авантюрно-при¬годницького сюжету.

Ми не говоримо, що молодому читачеві треба потурати. Ми по¬вторюємо — смаки його треба виховувати. Але не можна перетво¬рювати наукову фантастику в „занимательную" науку. „Занима- тельная“ наука має свою галузь, яка тільки посередньо стикається з літературою. Якщо науково-фантастичний роман побудований так, що примітивна і блякла схема сюжету дана лише для того, щоб висловити певні теоретичні міркування, його читати не будуть.

Традиція жанру, і традиція цілком закономірна, вимагає від науково-фантастичцого твору гострої фабульної цікавості. Майстри наукової фантастики здебільшого водночас були і майстрами аван¬тюрного роману. Якби Жюль Берн замість блискучого пригодни¬цького роману „80.000 льє під водою** написав літературну бесіду про „Наутілус", про нього згадували б тільки вчені спеціалісти, до того ж у кращому разі, як про популяризатора Фультона, що вперше створив проект підводного човна. Рух сюжету не тільки доніс книгу до широкого читача, але й допоміг самому письмен¬никові втілити в конкретно-чуттєву форму теорії і гіпотези, що витали в повітрі. Фабульні несподіванки, трюки, жахи і таємниці рухали і технічну думку, примушуючи розвивати гіпотези, робити

досліди, апробувати винахід у найрізноманітніших складних ситуа ціях, що їх може дати лише пригодницький жанр.

Перевага в свободі і широті досліду художника перед дослідом ученого, якраз і давала змогу, зокрема Жюль Верну, в якійсь мірі випереджуючи науку, вказувати їй шляхи.

Отже, поряд з обов’язковою тверезою науковістю при¬годницький сюжет здається нам неодмінною умовою науково- фантастичного роману. А втім, питання це дуже складне ! його не можна одразу розв’язати.

В журналі «Літературна Критика" (1939 р.,№11) в порядку

обговорення вміщено було статтю М. Романівської .Шляхи науково- фантастичного роману". Ця стаття в цілому достатньо переконлива і цікава. Проте наведімо в уривках деякі міркування автора з по¬милкового, на нашу думку, розділу .Пригодництво і жахи":

„Науково-фантастичний жанр. — пише Ромаяівсьха,— не обовязяово мусить поеді уватися з пригодниц ким. Пригоди мусять мати серйозне місце тоді, коли вопи органічно поводить з природи наукового матеріалу. Тоді пригоди потрібні, цікаві, правдоподібні і. значить, реалістичні. Ввесеві ме¬ханічно, для „цікавості**, вони часто бувають зайві...

Гонитва в авто, стрибки у вікна, нтеча з в'язниці, мерці, що оживають, паузи наприкінці розділів... Арсенал пригодництва, взятий ще з Пінкертона. вважався >а неодмінний у .поряднім** вауково-фантастмчяій книжці.

Ю. Смолич у своїх досить цікавих роман х „Господарство доктора Галь- всвеску* та .Що було потім** віддав належне в традиційним жахам, чим значно знизив їх цінність...

В. Владно в своїх „Арговавтах всесвіту*, своїй кращій квижці, вирішив, що в ній не .вистачав жахів, і створив таке натуралістичне .клацання ще- лепів* огидних велетенських комах, яке лоскоче нерви тільки дуже наіввому читачеві.

Я (М. Ромапівська — Г. С.) в своїх „Загнузданих хмарах**, під впливом моїх старших колег, до науково виправданого матеріалу про майбутня керу¬вання погодою, додала фантастичну „невидимку**, чим значно змилила' цін¬ність книжки. Я вважала, що без „невидимки** мені закинули б відсутність „модних" страшних пригод. Тепер я вважаю, що науково-фантастичний роман може існувати цілком законно без жодної .пригоди**.

Просимо пробачення за таку довгу цитату, але вона була нам необхідна, хоча б як композиційний прийом. Полемізуючи з апрі¬орно впевненим і дидактичним її автором, ми сподіваємося роз¬в’язати поставлені перед собою завдання розроблення сюжету українського науково-фантастичного роману.

Насамперед, міркування теоретичні. Вище ми, наскільки могли переконливо, вже показали, що науково-фантастичний роман не¬мислимий без цікавого сюжету і що манера його побудови по¬винна бути манерою пригодницького роману. Наведімо ще тільки один додатковий доказ. Безперечно, що науковий матеріал повинен проникати у твір легко і непомітно, про це говорить і М. Рома- нівська в розділі нМіс~е наукового". А втім, нічого певного, на жаль, не сказано про те, як це зробити, яким шляхом можна до¬сягнути пресловутої „непомітності** і сховати білі нитки.

Перша й остання фрази в цитованому нами розділі статті письмен- ниці-фантаста говорять про те, що науково-фантастичний роман може існувати без єдиної пригоди. 

Особисто для кас цілком ясна помилковість цього твердження. Тільки при динамічній зміні гострих ситуацій, що тримають читача в безперервному напруженні, можливе систематичне введення на¬укового матеріалу. В цьому разі навіть звичайний пояснювальний відступ сприймається читачем як природний і обов’язковий для дальшого розвитку дії, навіть якщо це такий найпростіший компо¬зиційний прийом, як заповнення популярною лекцією якогось від¬різку часу. Це для розвитку фабули набагато краще, аніж фрази на зразок: „минуло вже три роки**. Захоплена сюжетною динамікою увага читача не сприймає лекції відірвано від прагнення до куль¬мінації або до розв’язки.

До речі, цей прийом у різних варіаціях неодноразово викори¬стовувався, і дуже вдало, в класичних творах Жюль Берна.

Ми ще не зустрічали ні одного хорошого науково-фантастич¬ного художнього твору (хіба крім творів літературних формою, а змістом спеціально філософських), який відходив би від фабульно-пригодницької специфіки.

Набагато цікавіше твердження М. Романівської про те, що „пригоди мусять мати серйозне місце тоді, коли вони органічно походять з природи наукового матеріалу**. Ось про це варто поговорити!

Звичайно, жюль-вернівський Наутілус не повинен був летіти в хмари, генератор смішно було б використовувати як метальне знаряддя, а промені, що спалюють усе на своєму шляху (приклад М. Романівської), не повинні щадити людського тіла.

Все це правильно випливає з найелементарнішої логіки, І якби Романівська обмежилася в своїй статті таким аксіомним тверджен¬ням, ми не стали б їй заперечувати.

Але автор, очевидно, розуміє своє положення конкретніше, в плані абсолютної локальності твору. Тобто, говорячи грубо, якщо, припустімо, пишеш про ракетоплан, будь ласка, зв’язуй усі події з Його злітанням, падінням, поламкою, полагодженням і т. і., і т. і. Але не повинно бути ні однієї сторонньої, хоча б любовної пригоди. Виходячи з цього наміченого, хоч і не розвиненого ло-кального принципу, автор засуджує пригодництво в романі Смолича „Господарство доктора Гальванеску**, в „Аргонавтах всесвіту** і в ■своїх „Загнузданих хмарах**. Щодо власного роману, М. Романів¬ська, мабуть, має рацію, але з трьох, зовсім інших, причин. По- перше, в її книзі про майбутнє керування погодою „невидимка" притягнута за волосся цілком безпідставно з роману Уелса; подруге, винахід „елсксира" невидимості професором автор пояснює лише його бажанням приховати свою цікавість, бажанням відвіду¬вати лабораторії своїх колег по метеорології, не признаючись їм у цьому, але й не використовуючи їх досягнень, — мотивування, принаймні, непереконливе; нарешті, потрете, сама поведінка про¬фесора і його раптове переродження художньо не виправдані, як не виправдана і необхідність чинити дрібне шкідництво, перетво¬рюючись у „невидимку". Отже, невдача Романівської покищо ні¬якого відношення до її локальної теорії не має. 

Щождо роману Владка, то тут у автора статті спостерігається дивна, правда, глибоко прихована, суперечність. М. Романівська називає роман .Аргонавти всесвіту“ кращим твором Владка і в той же час засуджує, як вона каже, створене ним „натуралістичне клацання щелепів огидних велетенських комах". Місце суто науко¬вого в цьому романі не дуже велике, елемент літературно нового в самій науковій фантастиці, як ми вже говорили, ще менший. Краще, що є в книзі — гостра, цікава фабула, хоча в окремих си¬туаціях і помітне певне наслідування „Загубленого світу" Конан- Дойля.

Якщо говорити про достоінства „Аргонавтів всесвіту", треба говорити насамперед про цікавість і новизну в сюжетному розроб¬ленні уже не раз обіграної теми.

Отже, очевидно, і Романівська цінить в „Аргонавтах всесвіту" літературну фабульну майстерність. Майже весь сюжет роману розгортається на ВенерІ, і зіткнення з її жителями дуже природ¬не. Тс, що ці жителі виявляються огидними комахами, Владко, у всякому разі для другорядної, в розумінні науковому, лінії до¬сить обгрунтовує. Небезпечні пригоди і бої з цими комахами ста¬новлять основу всього сюжетного кістяка і, якщо Романівська вважає все це лише непотрібним „клацанням щелепів", чому ж тоді „Аргонавти всесвіту" — кращий роман Владка?!

Проте, підемо далі. Ми вже говорили, що нема нічого природ- нішого, оскільки герої прилетіли на Венеру, зустрітися з її жите¬лями, а Романівська чомусь вважає це штучним. Очевидно її теорія локальності допустила б в „Аргонавтах всесвіту" лише те, що безпосередньо зв’язане з дією інфразолота, інфрарадію та ракетоплана. Нелегко добре написати такий твір, та й навряд чи варто це робити. Незрозуміло, навіщо авторові так обмежувати себе. Навіщо так канонізувати і збіднювати жанр. Краще відкинь¬мо сумнівну локальність, залишимо в стороні визначення надто неточне, по-різному тлумачене, хоч на перший погляд і привабли¬ве: „пригоди мусять мати серйозне місце тоді, коли вони органічно походять з природи наукового матеріалу." Скажемо простіше: пригоди в науково-фантастичному романі повинні бути художньо виправдані, як і в хорошому авантюрному романі, як сюжетні перипетії у всякому художньому творі взагалі. Фабула повинна розкривати життя героїв, а оскільки їх життя зв'язане з певною справою (в жанрі, що ми його розглядаємо, — з відкриттям, винаходом), то вона буде розкривати і цю справу, — відкриття, винахід. Якщо ж робити навпаки і йти в сюжеті не від героя до наукового матеріалу, а від наукового матеріалу до героя, образи будуть блідими додатками до проблеми, а пись¬менник перестане бути художником і стане більш-менш вдалим суперником, хоча б ІІерельмана, в галузі „занимательной" науки.

Дарма натякає Романівська, що автомобільна гонитва і ожи¬ваючі „мерці" „Господарства доктора Гальванеску" ведуть свою лінію в'д пінкертонівци.чи. В бульварних випусках, написаних су¬конною мовою, просякнутих солодкувато-сентиментальним моралі¬

заторством, все будувалося на безглуздих трюках і негиправда- них жахах. їх псувала зовсім не кількість пригод (у Едгара По, наприклад, пригод і жахів було не менше), а убийчою була літе¬ратурна якість, вірніше, її відсутність, пряма, цинічна антихудож- кість. А романи Смолича „Господарство доктора Гальванеску** і „Що було потім** (особливо перший) скорше можуть правити за зразок майстерного ведення сюжету, де, >.е зважаючи на величез¬ну кількість пригод, кожна природно випливає з іншої, майже кожна веде до мсти, в певний спосіб пожвавлюючи науковий матеріал, розкриваючи образи героїв, у всякому разі в тому плані, в якому вони (добре чи погано — це ми побачимо п зніше) задумані.

ТРАДИЦІЇ і НОВАТОРСТВО

Платон і істина мені дорогі, але істино мені дорожча.

Аристотель.

Що й казати, любителі і знавці художньої літератури став¬ляться до наукової фантастики трохи звисока. Поряд з пригод¬ницьким, цей жанр негласно відданий для читання підліткам, а доросла людина звичайно читає ці книжки з легкою, ніяковсю усмішкою і каже: „так... вагонне читання".

Чи ьинен у цьому жанр? Безперечно, ні. Чи має рацію згада¬ний дорослий читач? І так, і ні!

Поряд з традиціями цінними і цілком відповідними духові лі¬тературного жанру, ще й досі існує традиція, в своїй сенові анти¬художня і шкідлива. Ми маємо на увазі ставлення письменників- фантастів до образу.

Цікаво, що при аналізі творів усякого іншого жанру основна увага приділяється завжди образам-типам, або інакше кажучи, основним героям, а при аналізі науково-фантастичних або пригод¬ницьких романів говорять про ідею, задум, сюжет, одним словом про що завгодно; про образи або зовсім не говорять, або якщо і зга¬дують, то як про щось другорядне. Винні в цьому, звичайно, не тільки літературознавці і критики, не читачі, а самі автори. Відсут¬ність повноцінних, з індивідуальним цікаво розкритим внутрішнім світом, образів стала мало не „законною** специфікою жанру. Іс¬нує п’ять-шість романтичних схем героїв: чудак або фанатик про¬фесор, наївний юнак, що весь час ставить запитання (аджеж треба викласти перед читачем наукові відомості), лукавий і хитрий ли¬ходій, могутній „рицар без страху і докору** і прекрасна молода діьчина, яка існує для того, щоб „рицар** міг її врятовувати при всяких небезпечних ситуаціях. З невеликими варіаціями і змінами, цими схемами задовольнялися в своїх фантастичних творах не тільки другосортні писаки, але й, здебільшого, і такий класично бездоганний у всьому іншому письменник, як Жюль Верн.

Цим шляхом, на жаль, ішли в основному і радянські письмен¬ники-фантасти, герої їх романів були страшенно одноманітні

Фанатик і лиходій Гальвансску, безстрашна і бездоганна Сахно, що виголошувала газетно-політичні декларації, наївний юнак Ко- ломієць, чудакуватий вчений Нсн-Сагор, пустотливо-експансивна комсомолка Петрова, нарешті, гіперболічна карикатура ЗсерО — всі ці герої „Прекрасних катастроф" Юрія Смоляча (а „Прекрасні катастрофи* — твір далеко не звичайний в області наукової фан-тастики) не більш, як умовні, але своєрідні графічні ескізи.

Немало таких графічних схем і у В. Владка: безбарвний капі¬таліст Джонатан Говерс і безбарвний революціонер Леслі, злий винахідник Томас Бірз, чарівна Мадлен Стренд — в романі „Ідуть роботарі", прекрасні Рая і Ганна та фізкультурник Олесь у „Чу¬десному генераторі", академік Риндін, мисливець Борис Гуро, що „прийшов" з Конан-Дойля, допитливий Василь Рожко в „Аргонав-тах всесвіту"—ось їх неповний список. Такі і всі герої „Загнуз¬даних хмар" М. Романівської, хіба крім показаних з нотками справжньої ліричної теплоти образів дітей.

Отже, здебільшого для письменника-фантаста герої були лише шаховими фігурами, гіереставлюваними в зв’язку з різними комбі¬націями сюжету Недивно тому, що і для читача такий твір (з пог¬ляду художнього, а не наукового, звичайно) був не більш, як цікаве шахове завдання, розв’язання якого розкриває перед ним майстер.

Питання про те, чи потрібні науково-фантастичному романові повноцінні образи, збігається з питанням, чи може науково-фан¬тастична література стати повноправним, видатним, навіть провід¬ним літературним жанром. На це питання, або, якщо хочете, на обидва ці питання, ми відповідаємо, без усякого вагання, ствердно.

Надзвичайно показово, що творчі шукання багатьох радян¬ських письменників вже розвиваються в цьому напрямку.

У згаданій нами статті М. Романівська висловлює це тверджен¬ня в категоричній і дуже переконливій формі. Проте, мало сказати: „потрібен образ", значно важче і важливіше сформулювати прин¬ципи його побудови з певним врахуванням специфіки даного жанру, а цього ще ніхто не зробив як слід.

М. Липович, у статті ..Життя і пригоди одного жанру" („Літ. газета” 4.V. 1940 р.), розглядаючи твори Вадима Собка (до речі мало характерні для науково-фантастичного жанру), спробував вирішити це питання І висунув таке твердження: „Вони (герої, об¬рази — Г. С.) повинні бути такими, щоб у їх характерах і поведінці ми пізнавали гіперболізовані чи пере- меншені риси тих із нас, чиїми представниками вони є".

Залишаючи в стороні досить заплутану форму цього тверд¬ження, звернімось до його змісту. Чого ж хоче по суті М. Липо¬вич: якщо в звичайної людини може бути поганий характер, то герой пригодницького роману повинен бути, виходить, страшною потворою. Звичайна людина може бути просто чулою і розумною. Герой пригодницького роману — „рицарем без страху і докору".

Стара пісенька! Знову .чудовища порока* і „каменньїс" герої — атрибути третьосортної пригодницької „літератури". Ні до чого Іншого не міг би прийти письменник, йдучи шляхом, який вка¬зує йому критик. Цікаво, що й сам Липович грізно, а де в чому й справедливо нападаючи на критиків, що підходять до фанта-стичних творів з міркою звичайного реалістичного роману, сам соромливо, »-ерез вікно, протаскуе той самий метод оцінки, і хва¬лить образ Валенса, та й Крайнєва (коли не вважати на еквілі¬бристичні вправи з прізвищем). За що б ви думали? За реалі¬стичність! Ну, та про це далі. А покищо для нас цілком ясно, що теоретичні твердження М. Липовича виявились явно неспро¬можними. (Оговорюємось: це ні в якій мірі не стосується багато в чому дотепного і цікавого конкретного розгляду в основному оеалістичних дійових осіб романів В. Собка.) Отже... Будемо спо¬діватися, що в недалекому майбутньому з’явиться спеціальна і більш-менш повна робота на цю тему, а покищо спробуємо висло¬вити кілька, випливаючих із знайомої нам практики радяньских письменників, думок. В суто реалістичному творі, цс загально¬відомо, герой (типовий образ) показаний у природних, відпо¬відних його становищу, часові, роботі (типових) обста¬винах.

Науково-фантастичний роман своєю природою часто ставить персонажі реалістичні в обставини цілком неймовірні (наприклад, переносить їх на іншу планету). Отже, специфіка фантастики в тому, що типовий о бр аз поданий в нетипових, винят¬кових обставинах. Образ з погляду с о ц і а л ь я о-су с п і л ь- ного і біологічного мож£ бути цілком реалістичний і правдивий, обставини реалістичні з точки зору наукової правди, — проте між тим і іншим є розрив, даний герой у даних обставинах (наприклад, сучасна людина на Венері або в підземній країні скіфів), принай¬мні, не типовий.

В чому ж розв’язання цієї складної суперечності і. як можна зробити образ правдивим і переконливим?

Процес зміни людського характеру надзвичайно складний і три¬валий. Отже суперечність між характером і обстановкою в деяких науково-фантастичних творах дуже важко усунути. Найлегший шлях, а він досі був і уЛюбленим, полягає в тому, щоб, не розв’я¬зуючи суперечностей, просто обминути їх, інакше кажучи, не створювати складного образу взагалі, а користуватися розмовляю¬чими фігурками, легко і не замислюючись пересувати їх при вся¬ких обставинах. Цим способом користуються, очевидно, за тради¬цією, не тільки в сугубо фантастичних, але й у реальних, з еле¬ментами фантастики, романах.

Спосіб, звичайно, легкий, але далеко не вдалий, навіть у кра¬щих своїх проявах.

Юрій Смолич, який уміє з чудовим гумором і бурлескною іронією говорити про своїх персонажів, силою авторського висві¬тлення майже непомітно викликає у читача певне ставлення до своїх героїв. Але завдання майстра тут зводиться до того, щоб

приховати від читача відсутність індивідуального внутрішнього світу у своїх героїв.

В тих романах, де соціальна обстановка лишається звичайною і лише зазнає серйозних змін якась галузь науки, ми спостеріга¬ємо явища і трохи іншого порядку. Всі ми знаємо про колосаль¬ний вплив великих наукових відкрить на життя і психологію людей, і надзвичайно цікаво для письменника-фантаста було б про¬стежити ці зміни на своїх героях (дуже прикро, що К). Смолич цього не зробив конкретніше і точніше з „сонячними людьми в романі „Ще одна прекрасна катастрофа44).

Проте, в якійсь мірі тут припустима певна умовність. Пись¬менник створює реалістичний образ, не зважаючи на специфіку сюжету, немов не помічаючи невеликих, іноді мікроскопічних, змін.

Серед найбільш вдалих з таких образів хочеться відмітити насамперед професора Трембовського в „Прекрасних катастрофах**.

Певний художній результат, який у всякому разі далеко пере¬вершив результати графічних схем, дала і спроба перенесення цього прийому в обстановку суто фантастичну.

Згадаймо демобілізованого червоноармійця Гусєва в „Азлите" О. Толстого, який організує на Марсі революційне повстання, або, правда, значно слабший образ, комсомольця Арона в „Дорозі скіфів" В. Владка. Тут внутрішній світ героїв розкрито відповідно до звичайних, які знаходяться поза романом, але відомих нам обставин життя в Радянському Союзі, і образи самі по собі, у всякому разі образ Гусєва, зроблені достатньо добре, хоча незмінність їх мислення в нових фантастичних умовах здається дивною і взагалі трохи смішною, а у Олексія Толстого (який, очевидно, це зрозумів) — одверто гумористичною.

Отже, в галузі створення справжнього образу героя в науково- фантастичному романі радянські письменники уже дещо, а, може, і чимало зросили, але покищо це було лише перенесенням у нау¬ково-фантастичний жанр елементів звичайного реалістичного роману.

Найближче і найсерйозніше завдання письмекників-фантастів — вводячи в роман, як дещо обов'язкове і само собою зрозуміле, психологічно обгрунтований реалістичний образ, ке забувати і про те, що типовий образ знаходиться в нетипових або, вірніше, в незвичайних обставинах, і показувати внутрішні зміни, рух його психології.

Письменник-фантаст не має права на образ із закінче¬ною нерухомою психологією, він зобов’язаний показувати, як во: а змінюється в надзвичайних, нових, фантастичних обставинах. В цьому основне і найбільш важке завдання автора науково- фантастичних романів, це дає йому змогу залишатися і в фанта-стиці реалістом.

М. Липович у згаданій нами статті цілком справедливо заува¬жив, що герой пригодницького і науково-фантастичного роману повинен відрізнятися від героя звичайного реалістичного твору, але зробив з цього цілком невірні висновки, що треба відмови¬

тись від реалізму образів взагалі. Смішно, каже він, було б, коли б Давидов був героєм пригодницького твору (Давидов тут, зви¬чайно, виступає не як герой „Поднятой целиньї", а як символ реалістичного образу). Отже, кажемо ми, як це не парадоксально, міг би „Давидов" бути й у фантастичному романі, але це був би новий „Давидов", бо характер його хоч частково змінився б у зв’язку з новими обставинами, бо він діяв би відповідно до нових обставин. І геній письменника полягає, головно, в тому, щоб

,...Умоть поникать сущность характере в действительяом чоловеке...

Пояимать мли чувствовать, как стал 6 ьі действооать в говорить втот человек в тех о б с т о я т е л ь с т в а х, ереди которьіх он будет постанлеи поетом". (Чернишевський. „Зсге- тические отвошения нскусства к дойстаительиости", стор. 93—99).

Це геніальне твердження М. Г. Чернишевського цілком сто-сується і науково-фантастичного роману.

Але цс не все, проблема створення образу нерозривно зв’язана з проблемою мови. А українські фантасти, невідомо чому, взяли собі право вставляти в романи пересказ газетних передових, під¬ручників з політичної економії тощо. Чого варте, наприклад, хоча б таке місце в „Прекрасних катастрофах" Юрія Смолича:

„Капіталістичне господарство знав три основні способи боротьби з сво¬їм єдиним, але неукнкливим і страшним ворогом — робітником. Це — при¬боркати, купити і знищити. Для приборкання в капіталістичній державі утворено політичний режим. Поліція, жандармерія, шпіоии, тюрми. Але цей спосіб сам зрадкув себе. Він розпалю* незадоволення, п<н збурюв, він за¬гострює класову ненависть. На зміну десяткам подоланих і приборканих встають сотні. На зміну сотням — тисячі. На зміну тисячам — міліокк.

Але капіталістичний господар мав й другий спосіб. Він пробув купува¬ти ці збурені міліони пролетаріату.

Частковими пільгами, дрібним зиском, оманою економічних вигод він починав перетягати на свою сторону найелабших, ще незагартоваиих робітників.** і т. д. і т. п.

І такою мовою говорить іноді не тільки сам автор, але І його герої; подібних місць не менше і у Владка; ми не говоримо вже про недбало відштамповані пейзажі і взагалі про досить сіру мову його романів.

Ю. Смолич, іронічний і легкий, в кращих місцях своїх творів, і Владко, достатньо серйозний і культурний, легко можуть уник¬нути цих прикрих ляпсусів; вони випливають не з невміння, а з внутрішнього, може, і неусвідомлекого, недбайливого розу¬міння специфіки жанру.

Жанр науково-фантастичного роману повинен стати повно-правним художньо-літературним жанром.

А для цього радянські фантасти, досліджуючи нові, актуальні, суспільно значимі наукові проблеми, повинні створити і героїв, гідних того, щоб ходити дорогами майбутнього. 

***

ДОРОГА В МАЙБУТНЄ

Письменник повинен зображувати три дійсності. Нам мало знати минуле і сучасне, ми прагнемо в майбутнє. Цікавість, якщо вона збігається з допитливістю, одна з кращих якостей людини.

Не хоче знати майбутнього тільки той, у кого його нема, той, у кого попереду лише порожнеча і смерть.

Для нас, молодих, дужих І здорових жителів щасливого „сьогодні", «завтра* нашої нестаріючої юності буде надзвичайним торжеством соціальної і людської досконалості, Ім'я якій — комунізм.

Отже, соціалістичний реалізм немислимий без революційної романтики, без уміння в кількісних наростаннях теперішнього передбачати якісні зміни в майбутньому, одним словом, без уміння передбачати. Що ж, це, мабуть, істина загальновідома. Але дороги романтики в світі мистецтва дійсно широк! І не

Ми досліджуємо тепер лишестежку, верстові віхи шляху фантазії.

„...навіть відкриття диференціального і інтегрального обчислень неможливе було б без фантаэй. Фантазія а якість яаГбіхьаоі цінності...** (Ленін)1.

„Спочатку неминуче йдуть: думка, фантазія, ка^ка; >.а ними йде вауко- внй розрахунок і вже, кіиець-кІнцеи, виконання вінчав думку* (Ціолковськні). 

Спочатку був міф про Дедала та Ікара, народні казки про килим * самольот. Людська думка ще дорівнювалася мрії. Але „У всякій казці б елементи дійсності...* 1

Учені заговорили про повітряну кулю, а Едгар По у „Незвичайних пригодах Ганса Пфаля" зробив першу в літературі спробу наукового розрахунку в загадках польотів.

Виконання увінчало думку. З’явилися літаки. Оповідання про польоти і льотчиків стали реалістичними творами. Казка, роман* тика, фантастика — втілилися в реальність.

Дуже давно, ще у Лукіана, в „Діалогах*, намітилися обриси мрії про міжпланетні польоти. В 1638 році епіскоп Френсіс Годуік писав роман «Людина на місяці...", Жюль Верн в XIX столітті намагався обгрунтувати міжпланетні подорожі науково. Нарешті,. Ціолковський почав розробляти проекти ракетопланів. В радянській літературі з'явилися романи Олексія Толстого, Беляева, Владка.

У жанрі наукового фантастичного роману стикаються народна мрія, інтуїція художника-творця і точність наукової теорії. Жанр стає місцем поєднання фольклору та літератури з наукою —одне немислиме без іншого, одне доповнює, розвиває, живить інше. Разом вони породжують майбутню практику. В цьому смисл жанру, його завдання і ціль.

Мабуть що першим, у повному розумінні цього слова, науково- фантастичним романом можна вважати „Нову Атлантиду" Бекона, філософа, політика і письменника, що систематизував і розвинув у широкі узагальнення досягнення науки свого часу. Потім, з XVIII століття до кінця XIX настає велі ка перерва.

Розвиток позитивних наук, виникнення нових теор.й та гіпотез породжують фантастику Белламі та Моріса, далі — Едгар По, Жюль Берн, і, нарешті, Герберт Уелс, що вже переходить у XX століття.

Російська І українська літератури До революції, на жаль, не знали значних науково-фантастичних романів. Звичайно, ні «Вій4* Гоголя, ні новели Сторожеака, при всіх їх достоїнствах, до цього жанру ніяк не можна віднести.

Та це іі природно. Самодержавна Росія, яка до 60-х років XIX ст« зберегла кріпосництво І приглушувала живу думку, була і технічно відсталою. Отже, не було І передумов для розвитку жанру, принаймні у вузькому розумінні цього слова.

Але жанр мав і іншу сторону, а саме фантастику соціальну, або, вірніше, переважно соціальну.

Шлях вів од класичної позитивної «Утопії* Томаса Мора І „Міста сонця* Фоми Кампанелли до( Сен-Сімона, Оуена, Фур'е.

Чернишеьський у четвертому сні Віри Павлівни дав у загальних рисах картину майбутнього комуністичного суспільства; так^якщо не помиляєтеся, вперше в російській літературі в реалістичний роман було введено елемент наукової фантастики. 

Проте, науково-фантастичного роману, як жанру, не Існувало.

Наукова фантастика має ще одну лінію — соціальну сатиру.

Класичний зразок цього жанру — „Подорож Гуллівсра” Джонатана СвІфта.

Герберт Уелс втілив у собі всі три ЛІНІЇ розвитку буржуазного фантастичного роману на Заході. Але в Його романах, особливо в останніх, уже чітко виступає остаточний крах наукової фантастики у буржуазній літературі. Продукційні сили переростають р імки капіталістичних виробничих відносин. Буржуазія не хоче розвитку техніки, не хоче винаходів, не хоче майбутнього. І навіть Уелс, а він безперечно талановитий письменник, стає пустим, безперспективним і похмурим. Уелс не хоче бачити якісних змій. В майбутнє він так чи інакше переносить відносини капіталістичного суспільства і змальовує в своїх романах деградуюче, вимираюче людство., Стала вбогою і надуманою технічна фантазія письменника, а фантастика соціальна — грубим, скептичним викривленням прийдешнього, І не тільки прийдешнього, але й шляхів до нього, але й сьогоднішнього дня.

Справжня наукова фантастика на Заході припинила своє існування. Радянським письменникам належить честь створення жанру у вітчизняній літературі. Всі три лінії відкриті перед ними. Вони володіють передовим світоглядом, до їх послуг передова наука. Перед ними широка дорога новаторства.

ТЕМА І ВАРІАЦІЇ

„У* прямо веймояіряо, такі тре факта, які перекидают* догори дном усі мої теорії... Але ж усе це спраяжвя дІісаість** (Уелс „Невидимка*).

Захід захоплювався роботами. Техніка обіцяла створити меха- аічиу людину. У головах капіталістів зароджувалася маячна думка про цілковиту заміну живої робочої сили слухняним і безвольним механізмом. Послужливі і безпринципні фантасти змальовували гармонійне суспільство без повстань І революцій. Соціально, теоретично ця маніакальна фантазія спростовувалася легко. Але для широких кіл читачів треба було спростувати її популярно, у формі живих художніх образів.

В 1931 році з'явився роман В. Владка „Ідуть роботарі*1.

У країні міліардера Джонатана Говерса (очевидно, в Америці) інженер Томас Бірз винайшов механічну людину. В голові роботаря знаходиться своєрідний радіоприймач, різної довжини радіохвилі знаками абетки Морзе передають роботареві всі накази його господаря. Принцип надзвичайно простий І переконливий. Доданий рисунок роботаря технічно грамотний І осмислений. Строго наукова, перевірена передумова керування по радіо зробила фантазію Владка ймовірною і логічно цілком здійсненою. Науково-технічна сторона роману здається нам бездоганною.

Проте, ідея роману полягала не тільки, або вірніше, не стільки в його технічній частині, скільки в спростованні безглуздої утопії

Томаса Бірза. Томас Бірз— закінчений індивідуаліст, ніциіеанець дрібнобуржуазного, міщанського типу.

В майбутньому йому ввижається повний тріумф капіталізму, сильних безпринципних індивідуумів, що підкоряють собі машини І легко знищують непокірних людей.

На эанодах Джонатана Говерса почався страйк. Страйковий комітет очолюють комуністи: робітник Леслі і журналіст Тім Кро- унті. Томас Бірз ставить біля верстатів залізних рбботів І загрожує робітникам локаутом.

Проте плани Говерса і Бірза незабаром зазнають подвійного краху. Страйк тривав, налякати робітників не вдалося. Акції фірми Говерса катастрофічно знижуються. „Бойові хрести14 — організація буржуазної молоді, поліція, нарешті, військові частини викликані Говерсом для придушення робітників. Починається революція, більша частина армії переходить на бік повстанців. Наближається перемога.

А як же роботи?.. Роботи — залізні слуги Говерса І Бірза зрадили своїх господарів.

Інженер Мадлека Стренд, зрозумівши принцип керування робо- тарями, сповістила про нього учених Червоних країн. Потужні радіо телеграфні станції Союзу республік підкорили собі рбботів І під їх залізними ногами гинуть Говерс і Томас Бірз.

У розв'язці В. Владко, спеціально і цілком правильно, приділив техніці лише друге місце. З роману випливає неминучість соціальної революції. А техніка... техніка додається. Перший-ліпший винахід стає корисним, коли його опановує перемігший пролетаріат.

Так сходяться в романі обидві лінії — науково — фантастична і соціальна, породжуючи природну і закономірну логічну розв'язку.

Отакі шляхи ідеї І теми в романі В. Владка .Ідуть роботарі*. Ми не говоримо покищо про образну і мовну специфіку, вона дуже далека від досконалості, але про це мова буде далі. Щождо задуму, роман Владка мав лише один недолік, хоча цей недолік був досить серйозний. У романі, як в його соціальній 1 технічній їдеї та її розв'язанні, так І в сюжеті було надто мало несподіваного, новаторського, своєрідного. .Ідуть роботарі44 — непогано зроблений, але середній роман про роботів.

Щодо цього набагато цікавіші два романи Юрія Смолича, зв'язані з тією ж темою: „Господарство доктора Гальванеску* (1928 р.) та „Що було котім* (1933 р.).

Досягнення науки в галузі переливання крові, рінгерльоківська рідина, що може на недовгий час замінити справжню кров, наштовхнули румунського вченого — фанатика і людиноненависника доктора Гальванеску на думку про перетворення живих лЬдей у покірних рбботів. Гальванеску наймає безробітних російських емігрантів, обіцяє їм гроші І роботу, вимагаючи при цьому тільки згоди на невелику операцію.

Люди стають ходячими трупами, в їх жилах тече електропровідна рідина. Свої накази Гальванеску передає рбботам, знов таки користуючись системою Морзе. Сама по собі, з медичної наукової точки зору, фантазія Смолича, звичайно, нездійсненна 1 не має ніякої реальної перспективи. Але Смолнчу в даному романі це і ие потрібно. Автор добре знайомий з досягненнями медицини, його аргументи досить переконливі, щоб операція доктора Гальва- неску, продовжуючи лишатися неймовірною, ке здавалася читачеві неможливою.

А дальше, головне — гостра і різка соціальна сатира.

А втім, послухаємо міркування шановного румунського доктора:

,3а моїм проектом механіаувтося тільки оцей, так званні, пролетаріат —

тобто роботу, рушійяу силу культури... Я і мені под бні, ми шитимемо повним життям, потуттямя і різвоманітними природними рефлексами, а ви

поставатимете нам засоби і розкоші. І віяких заворушень, иіякик революцій!

Хіба машяяа здатва ва революцію?"

Гальванеску у своїй божевільній вигадці пішов значно далі за героїв Владка — Джонатана Говерса і Томаса Бірза1. Для них роботи були ще, головно, засобом залякування робітників, а в перспективі — заміною живої робочої сили. їх утопія легко розбивалася об неминучість соціальної революції, але в ній була хоч яканебудь, хай убога, внутрішня логіка. А Гальванеску вирішив зробити операцію міліонам людей і в такий спосіб знищити раз на завжди всяку можливість повстання, знищити пролетаріат, як силу мислячу, зберіїши його як силу робочу.

Соціальна сторона задуму Гальванеску настільки абсурдна, що, мабуть, навіть не заслуговує спростовання. Це просто депресивне марення. Його вважали б божевільним у першому-ліпшому нормальному суспільстві.

Отут і вступає в свої права сатира. Виявляється, Гальванеску дуже шанують румунські міністри, його підтримує уряд і жандармерія, на його досліди покладаються величезні надії.

Псевдонаукова утопічна нісенітниця готова стати офіціальною, хоч і приховуваною урядовою теорією.

Що може яскравіше і переконливіше говорити про тупик, в який зайшла буржуазна думка, мораль, ідеологія!

У романі «Господарство доктора Гальванеску* фантастика стала на службу сатирі.

Обидва розглянуті нами романи написані, головно, для викриття пустого соціального „прожектерства* буржуазії.

Але є в українській радянській літературі і твори з переважно позитивною, утверджуючою науковою фантастикою.

Почнімо хоча б з продовження роману «Господарство доктора Гальванеску* — повісті „Що було потім".

У першому романі героіні його — комуністцІ-вченому Сахно вдалося бперуватн самого Гальванеску за способом, ним же придуманим.

Тепер вона привозить у Радянський Союз три живі трупи — Гальванеску, старого румунського селянина Йонеску та свого друга — шофера Чіпаріу.

Радянські вчені мають оживити цих людей.

•Трупи" привозять до Інституту експериментальної хірургії.

Смолич цікаво і просто розповідав про роботу цього Інституту. Наукові факти І фантастика, сучасне і майбутнє медицини переплітаються в цьому описі.

Тут І дивовижні, але вже знайомі медицині операції серця, І врятування безнадійно хворих, умираючих людей шляхом переливання крові, що замикається фантастичним оживленням Гальванеску та Чіпаріу, неймовірне створення з тіл двох братів (старшого а розчавленими кінцівками, але живого, і молодшого, померлого від розрізу артерії, але з неушкодженим тілом) однієї, відносно здорової людини.

Роман „Що було потім" може мати не тільки пізнавальне, але, мабуть, і перспективне значення, що кличе науку вперед.

Те саме, лише в іншій галузі знань, можна сказати і про повість В. Владка «Чудесний генератор*.

Загадкове І багатообіцлюче вивчення впливу коротких І ультракоротких хвиль.

Молодий радянський конструктор містер Пітере винаходить потужний генератор ультракоротких хвиль. Бригада талановитої молоді провод іть а його допомогою цілий ряд дивовижних дослідів. Збільшує зріст І активізує біологічні функції тварин, розв’язує проблему передачі енергії на відстань, телевізії і т. д. Повість читається з інтересом та має, мабуть, і певне суто наукове значення. До цієї галузі жанру примикав і повість М. Романівської „Загнуздані хмари . В ній автор популяризує досліди учених в створенні штучного дощу і намагається остаточно розв’язати цю проблему шляхом винаходу порошку — „дощиту".

Роман Владка „Аргонавти всесвіту* повертає нас до старої, оже згадуваної нами, теми міжпланетних перельотів. Ракетоплан аргонавтів всесвіту нримципіально нічим не відрізняється від ракетоплана бєляввського «Прыжка в ничто* і «Аэлиты* Толстого. Новим, хоч дуже сумнівним науково, є тут лише відкриття елементів ін- фрарадію та ікфразолота, поклади яких аргонавти знаходять на ВенсрІ.

Сказаним, в основному, і обмежується коло тем українського науково-фантастичного роману, у всякому разі в тій мірі, в якій цей роман говорить про майбутнє (розгляд історико-фантастичного роману переходить в завдання нашої статті).

А отім лишається нерозробленим ряд актуальних, висунутих сучасною наукою, проблем: використання енергії сонячного світла, атомного ядра І т. д., і т. п.

Нарешті, і це найголовніше, в радянській літературі нема ні одного твору про найцікавіше, найважливіше, найзначніше — про майбутнє комуністичне суспільство. Світова художня література знає або давно застарілі гіпотези утопічних соціалістів.

або буржуазні і дрібнобуржуазні» що скептично перекручують май* бутнє, твори типу романів Герберта Услса.

Маркс, Енгельс» Ленін, Сталін вказали нам основні принципи і особливості комун'зму.

Радянські письменники повинні показати прийдешнє щастя І розквіт людства в повнокровних художніх творах.

Отака вимога суспільства К часу. Отаке перше з перших завдань новатора.

ТАЄМНИЦІ СЮЖЕТУ

Ідея використання психічних функцій людської волі, як рушія, цілком абсурдна, фантастика В. Гончарова безпредметна і шкідлива. Але з яким захопленням читається його «МеждупланетныЙ путешественник-і

Ніде не знайти більш яскравих прикладів бездумного і легко* важного ставлених до науки, аніж у ..Дочери тысячи джедаков* або „Богах на Марсе*. А хто ие пам'ятає величезної популярності Берроуза? Читач, а особливо юний, шукав в науково фантастичному романі, насамперед, цікавого сюжету. Цей читач (а його смак треба особливо старанно виховувати) часто віддає перевагу без* предметній цікавості перед нуднуватою науковістю.

Ми не засуджуємо тут огулом суто пригодницький роман, в галузі цього жанру є свої хороші і погані твори.

Важливо, що читач цінить сюжетну майстерність авантюрного роману І вимагає її, незалежно від науковості, самої по собі.

Не будемо наводити тут класичні приклади. Нагадаймо про те, якою популярністю серед школярів користується роман Вадима Собка .Граніт*, де елемент науково^фантастики (ракетоплан) взято довільно лише як відправну точку для побудови авантюрно-пригодницького сюжету.

Ми не говоримо, що молодому читачеві треба потурати. Ми повторюємо — смаки його треба виховувати. Але не можна перство* рюьати наукову фантастику в .занимательную* науку. „Занима- тельная“ наука має свою галузь, яка тільки иосередньо стикається а літературою. Якщо науково-фантастичний роман побудований так, що примітивна 1 блякла схема сюжету дана лише для того, щоб висловити певні теоретичні міркування, його читати не будуть.

Традиція жанру, І традиція цілком закономірна, вимагає від науково-фантастичного твору гострої фабульної цікавості. Майстри наукової фантастики здебільшого водночас були і майстрами авантюрного роману. Якби Жюль Берн замість блискучого пригодницького роману „80.000 льє під водою1* написав літературну бесіду про „Наутілус*, про нього згадували б тільки вчені спеціалісти, до того ж у кращому разі» як про популяризатора Фультона, що вперше створив проект підводного човна. Рух сюжету не тільки доніс книгу до широкого читача, але й допоміг самому письменникові втілити в конкретно-чуттєву форму теорії і гіпотези, що витали в повітрі. Фабульні несподіванки, трюки, жахи І таємниці рухали І технічну думку, примушуючи розвисати гіпотези, робити досліди, апробувати винахід у найрізноманітніших складних ситуаціях, що їх може дати лише пригодницький жанр.

Перевага в свободі і широті досліду художника перед дослідом ученого, якраз І давала змогу, зокрема Жюль Верну, в якійсь мірі випереджуючи науку, вказувати їй шляхи.

Отже, поряд а обов'язковою тверезою науковістю пригодницький сюжет здається нам неодмінною умовою науково- фантастичного роману. А втім, питання це дуже складне ) його не можна одразу розв'язати.

В журналі «Літературна Критика** (1939 р., № 11) в порядку обговорення вміщено було статтю М. РомамІаської .Шляхи науково- фантастичного роману". Ця стаття в цілому достатньо переконлива І цікава. Проте наведімо в уривках деякі міркування автора з помилкового, на нашу думку, розділу .Пригодництво І жахи":

„Неуиоао-фьятесгвчкнК жанр. — пнае РомеяІкське, — »е обо» явною мусить ПФІДІ узятися а при годину ями. Пригоди мусить мати серйозне місце тоді, ноли воьи оргеаічяо поводить а прародя я* у нового матеріалу. Тоді врггоди потрібні, діявші, правдоподібні і, зпзчить, рсалістячві. Ввесеві же- дзнічмо, для „цікавості**, вони часто бувають аайвІ...

Гоинтаа в вато, стрибки у вікна, втеча а в'язниці, мерці, до оживають, пауан наприкінці розділів... Арсенал прагодкнцтзе, ьзя-ті іцв а ГЬпкор- тояа, вважався »а иеодміняик у .порядят** яауноао.фаитастячяій книжці.

Ю. Смолич у своїх досить цікавяі роман х „Господарство доктора Галь- вехеску* та іЩо було потім** віддаа малажие а траднцІймям жахам, чям авачио знятим її цінність...

В. Влздко я своїх мАргонавтах всесвіту", своїй яращії яянмці. вмрішав, що в ній иелніТгчаа жахів, і створяв Таяо яатуралістячие ,млацаиня ще- лопів* огидних велетенських конах, яке лоскоче нерва тільна дуже ааівяому читачеві.

Я (М. Ромаяівсьяа — Л С.) в своїй „Загвуаденях хмарах**, під впливом моїх старших колег, до науково виправданого матеріалу про майбутнє яеру- вавия погодою, ДОДАЛО фантастичну „невидимку**, чим значмо вмилила' цінність книжки. Я вважала, що без „невидимки** мсаІ закивулм б відсутність „модянх" стравних пригод. Тепер я вважаю, що паукоао-фамтастчнмй ромав може існувати цілком ваковво бе» жодної .врвгодм**.

Просимо пробачення за таку довгу цитату, але вона була нам необхідна, хоча б як композиційний прийом. Полемізуючи з апріорно впевненим І дидактичним її автором, ми сподіваємося розв'язати поставлені перед собою завдання розроблення сюжету українського науково-фантастичного роману.

Насамперед, міркування теоретичні. Вище ми, наскільки могли переконливо, вже показали, що науково-фантастичний роман немислимий без цікавого сюжету і що манера його побудови повинна бути манерою пригодницького роману. Наведімо ще тільки один додатковий док.-з. Безперечно, що науковий матеріал повинен проникати у твір легко І непомітно, про це говорить і М. Рома- нівська в розділі „Міс^е наукового". А втім, нічого певного, на жаль, не сказано про те, як цс зробити, яким шляхом можна досягнути пресловуто»' .непомітності** І сховати білі нитки.

І Іерша й остання фрази в цитованому нами розділі статті письмен» ниці-фантаста говорять про те, що науково-фантастичний ромам може існувати без єдиної пригоди.

Особисто для кас цілком ясна помилковість цього твердження. Тільки при динамічній зміні гострих ситуацій» що тримають читача в безперервному напруженні» можливе систематичне введення на* укового матеріалу. В цьому разі навіть звичайний пояснювальний відступ сприймається читачем як природний І обов’язковий для дальшого розвитку дії» навіть якщо це такий найпростіший комко* акційний прийом» як заповнення популярною лекцією якогось від* різку часу. Це для розвитку фабули набагато краще» аніж фрази на зразок: «минуло вже три роки*. Захоплена сюжетною динамікою увага читача не сприймає лекції відірвано від прагнення до кульмінації або до розв'язки.

До речі» цей прийом у різних варіаціях неодноразово використовувався» і дуже вдало» в класичних творах Жюль Верна.

Ми ще не зустрічали ні одного хорошого науково-фантастичного художнього твору (хіба крім творів літературних формою» а змістом спеціально філософських)» який відходив би від фабульно-пригодницької специ фіки.

Набагато цікавіше твердження М. Романівської про те» що «пригоди мусять мати серйозне місце тоді» коли вони органічно походять а природи наукового матеріалу". Ось про це варто поговорити!

Звичайно» жюль-вернівський Наутілус не повинен був летіти 8 хмари» генератор смішно було б використовувати як метальне знаряддя, а промені» що спалюють усе на своєму шляху (ириклад М. Романівської), не повинні щадити людського тіла.

Все це правильно випливає з найелементарнішої логіки, 1 якби Романівська обмежилася в своїй статті таким аксіомиим твердженням, ми не стали б їй заперечувати.

Але автор» очевидно, розуміє своє положення конкретніше, в плані абсолютної локальності твору. Тобто, говорячи грубо» якщо, припустімо, пишеш про ракетоплан, будь ласка, зв'язуй усі події з його злітанням, падінням» поламкою, полагодженням 1 т. І.» І т. І. Але не повинно бути ні однієї сторонньої» хоча б любовної пригоди. Виходячи а цього наміченого, хоч І не розвиненого локального принципу, автор засуджує пригодництво в романі Смолича «Господарство доктора Гальванеску", в „Аргонавтах всесвіту" І в своїх «Загнузданих хмарах". Щодо власного роману, М. Романів- ська, мабуть, має рацію, але з трьох, зовсім Інших, причин. По- перше, в її книзі про майбутнє керування погодою „невидимка" притягнута за волосся цілком безпідставно з роману Уелса; подруге, винахід «елексира" невидимості професором автор пояснює лише його бажанням приховати свою цікавість, бажанням відвідувати лабораторії своїх колег по метеорології, ие признаючись їм у цьому» але й не використовуючи їх досягнень, — мотивування, принаймні, непереконливе; нарешті, потрете, сама поведінка професора і його раптове переродження художньо не виправдані, як не виправдана і необхідність чинити дрібне шкідництво, перетворюючись у «невидимку". Отже, невдача Романівської покищо ніякого відношення до її локальної теорії не має.

Щождо роману Владка, то тут у автора статті спостерігається дивна, правда, глибоко прихована, суперечність. М. РоманІвська називав роман „Аргонавти всесвіту" кращим твором Владка І в той хе час засуджує, як вона каже, створене ним „натуралістичне клацання щелеп і в огидних велетенських комах". Місце суто наукового в цьому романі не дуже велике, елемент літературно нового в самій науковій фантастиці, як ми вже говорили, ще менший. Краще, що в в книзі — гостра, цікава фабула, хоча в окремих ситуаціях І помітне певне наслідування „Загубленого світу" Конан- ДоЙля.

Якщо говорити про достоїнства „Аргонавтів всесвіту", треба говорити насамперед про цікавість і новизну в сюжетному розробленні уже не раз обіграної теми.

Отже, очевидно, і Романівська цінить в „Аргонавтах всесвіту" літературну фабульну майстерність. Майже весь сюжет роману розгортається на Венері, І зіткнення з її жителями дуже природне. Тс, що ці жителі виявляються огидними комахами, Владно, у всякому разі для другорядної, в розумінні науковому, лінії досить обгрунтовує. Небезпечні пригоди І бої з цими комахами становлять основу всього сюжетного кістяка І, якщо Романівська вважає все це лише непотрібним „клацанням щелепів", чому ж тоді „Аргонавти всесвіту" — кращий роман Владка?!

Проте, підемо далі. Ми вже говорили, що нема нічого природ* нішого, оскільки герої прилетіли на Венсру, зустрітися з її жителями, а Романівська чомусь вважає це штучним. Очевидно ТІ теорія локальності допустила б в „Аргонавтах всесвіту" лише те, що безпосередньо зв’язане з дією інфразолота, інфрарадію та ракетоплана. Нелегко добре написати такий твір, та й навряд чи варто це робити. Незрозуміло, навіщо авторові так обмежувати себе. Навіщо так канонізувати і збіднювати жанр. Краще відкиньмо сумнівну локальність, залишимо в стороні визначення надто неточне, по-різному тлумачене, хоч на перший погляд І привабливе: „пригоди мусять мати серйозне місце тоді, коли вони органічно походять з природи наукового матеріалу." Скажемо простіше: пригоди в науково-фантастичному романі повинні бути художньо виправдані, як І в хорошому авантюрному романі, як сюжетні перипетії у всякому художньому творі взагалі. Фабула повинна розкривати життн героїв, а оскільки їх життя зв'язане з не в кою справою (в жанрі, що ми Його розглядаємо, — з відкриттям, винаходом), то вона буде розкривати І цю справу, •— відкриття, винахід. Якщо ж робити навпаки і Йти в сюжеті не від героя до наукового матеріалу, а від наукового матеріалу до героя, образи будуть блідими додатками до проблеми, а письменник перестане бути художником І стане більш-менш вдалим суперником, хоча 6 Перельмана, в галузі „занимательной" науки.

Дарма натяків Романівська, що автомобільна гонитва і оживаючі „мерці" „Господарства доктора Гальванеску" ведуть свою лінію в’д пігікертонівцнии. В бульварних випусках, написаних суконкою мовою, просякнутих солодкувато-сентиментальним моралі-

авторством, все будувалося на безглуздих трюках І иегиправда- них жахах. їх псувала зовсім не КІЛЬКІСТЬ пригод (у Едгара По, наприклад, пригод і жахів було не менше), а убийчою була літе* ратурна якість, вірніше, її відсутність, пряма, цинічна антихудож- ність. А романи Смолича „Господарство доктора Гальванеску* І „Що було потім" (особливо перший) скорше можуть правити за зразок майстерного ведення сюжету, де, ке зважаючи на величез- ну кількість пригод, кожна природно випливає з іншої, майже кожна веде до мсти, в певний спосіб пожвавлюючи науковий матеріал, розкриваючи образи героїв, у всякому разі а тому плані, в якому вони (добре чи погано — це ми побачимо п зніше) задумані.

ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО

ПЛАТОВ І істяаа меві дорогі, мені дорожча.

Що й казати, любителі І знавці художньої літератури ставляться до наукової фантастики трохи звисока. Поряд з пригод* ницьким, цей жанр негласно відданий для читання підліткам, а доросла людина звичайно читав ці киикьи з легкою, ніяколею усмішкою І каже: «так... вагонне читання**.

Чи ьинен у цьому жанр? Безперечно, ні. Чи мав рацію згаданий дорослий читач? І так, і ніі

Поряд з традиціями цінними і цілком відповідними духові літературного жанру, ще й досі існує традиція, в своїй сенові антихудожня і шкідлиьа. Ми маємо на увазі ставлення письменників- фантастів до образу.

Цікаво, що при аналізі творів усякого іншого жанру основна увага приділяється завжди образам-типам, або Інакше кажучи, основним героям, а при аналізі науково-фантастичних або пригод* ницьких романів говорять про ідею, задум, сюжет, одним словом про що завгодно; про образи або зовсім не говорять, або якщо і га* ють, то як про щось другорядне. Винні в цьому, звичайно, не тільки літературознавці І критики, не читачі, а самі автори. Відсутність повноцінних, з Індивідуальним цікаво розкритим внутрішнім світом, образів стала мало не «законною*4 специфікою жанру. Існує п’ять шість романтичних схем героїв: чудак або фанатик про* фесор, наївний юнак, що весь час ставить запитання (аджеж треба викласти перед читачем наукові відомості), лукавий І хитрий лиходій, могутній „рицар без страху І докору** І прекрасна молода дівчина, яка існує для того, щоб „рицар** міг її врятовувати при всяких небезпечних ситуаціях. З невеликими варіаціями і змінами, цими схемами задовольнялися в своїх фантастичних творах не тільки другосортні писаки, але й, здебільшого, І такий класично бездоганний у всьому Іншому письменник, як Жюль Верн.

Цим шляхом, на жаль, Ішли в основному І радянські письменники-фантасти, герої їх романів були страшенно одноманітні 

Фанатик і лиходій Гальваисску, безстрашна І бездоганна Сахно, що виголошувала газетно*полІтичнІ декларації, наівиий юнак Ко* ломіець, чудакуватий вчений Нсн*Сагор, пустотливо-скспаисинна комсомолка Петрова, нарешті, гіперболічна карикатура ЗсерО — всі ці герої „Прекрасних катастроф* Юрія Смолича (а „Прекрасні катастрофи* — твір далеко не звичайний в області наукової фантастики) не більш, як умовні, але своєрідні графічні ескізи.

Немало таких графічних схем І у В. Владка: безбарвний капіталіст Джонатан Говерс І безбарвний революціонер Леслі, злий винахідник Томас Бірз, чарівна Мадлен Стренд — в романі „Ідуть роботарі**, прекрасні Рая 1 Ганна та фізкультурник Олесь у „Чудесному генераторі*, академік Риндін, мисливець Борис Гуро, що „прийшов* з Конан-Дойля, допитливий Василь Рожко в „Аргонавтах всесвіту** — ось їх неповний список. Такі 1 всі герої «Загнузданих хмар" М. Романівської, хіба крім показаних з нотками справжньої ліричної теплоти образів дітей.

Отже, здебільшого для письмекника-фантаста герої були лише шаховими фігурами, гіереставлюваними в зв'язку з різними комбінаціями сюжету Недивко тому, що І для читача такий твір (з погляду художнього, а не наукового, звичайно) був не більш, як цікаве шахове завдання, розв'язання якого розкриває перед ним майстер.

Питання про те, чи потрібні науково-фантастичному романові повноцінні образи, збігається з питанням, чи може науково-фантастична література стати повноправним, видатним, навіть провідним літературним жанром. На це питання, або, якщо хочете, на обидва ці питання, ми відповідаємо, без усякого вагання, ствердно.

Надзвичайно показово, що творчі шукання багатьох радянських письменників вже розвиваються в цьому напрямку.

У згаданій нами статті М. Романівська висловлює це твердження в категоричній 1 дуже переконливій формі. Проте, мало сказати: „потрібен образ*, значно важче 1 важливіше сформулювати принципи його побудови з певним врахуванням специфіки даного жанру, а цього ще ніхто не зробив як слід.

М. Липович, у статті ..Життя І пригоди одного жанру* („Літ. газета* 4ЛМ940 р.), розглядаючи твори Вадима Собка (до речі мало характерні для науково-фантастичного жанру), спробував вирішити це питання І висунув таке твердження: „Вони (герої, образи—/’. С) повинні бути такими, щоб у їх характерах І поведінці ми пізнавали гіперболізовані чи пере- меншені риси тих Із нас, чиїми представниками вони є**.

Залишаючи в стороні досить заплутану форму цього твердження, звернімось до його змісту. Чого ж хоче по суті М. Липович: якщо в звичайної людини може бути поганий характер, то герой пригодницького роману повинен бути, виходить, страшною потворою. Звичайна людина може бути просто чулою І розумною. Герой пригодницького роману — «рицарем без страху І докору**. 

Стара пісенька! Знову •чудовища порока* І «каменные4* герої—* атрибути третьосортної пригодницької «літератури*1. Ні до чого Іншого не міг би прийти письменник, йдучи шляхом, який вказує йому критик. Цікаво, що й сам Липович грізно, а де в чому Й справедливо нападаючи на критиків, що підходять до фантастичних творів з міркою звичайного реалістичного роману, сам соромливо, «ерез вікно, протаскуе той самий метод оцінки, і хвалить обрав Валенса, та й Крайнева (коли не вважати на сквілі-

^ що б ви думали? За реалі-

що теоретичні твердження М. Липовича виявились явно неспроможними. (Оговорюємось: це ні в якій мірі не стосується багато в чому дотепного І цікавого конкретного розгляду в основному осалістичних дійових осіб романів В. Собха.) Отже... Будемо сподіватися, що в недалекому майбутньому з'явиться спеціальна 1 більш*мснш повна робота на цю тему, а покищо спробуємо висловити кілька, випливаючих із знайомої нам практики радяньсккх письменників, думок. В суто реалістичному творі, цс загальновідомо, герой (типовий образ) показаний у природних, відповідних його становищу, часові, роботі (типових) обставинах.

Науково-фантастичний роман своєю природою часто ставить персонажі реалістичні в обставини цілком неймовірні (наприклад, переносить їх на Іншу планету). Отже, специфіка фантастики в тому, що тиловий о б р аз поданий в нетипових, виняткових обставинах. Образ з погляду соціально-суспільного і біологічного мож£ бути цілком реалістичний і правдивий, обставини реалістичні з точки зору наукової правди, — проте між тим і іншим б розрив, даний герой у даних обставинах (наприклад, сучасна людина на Венері або в підземній країні скіфів), принаймні, не типовий.

В чому ж розв'язання цієї складної суперечності і. як можна зробити образ правдивим і переконливим?

Процес зміни людського характеру надзвичайно складний і тривалий. Отже суперечність між характером І обстановкою в деяких науково-фантастичних творах дуже важко усунути. Найлегший шлях, а він досі був 1 улюбленим, полягає в тому, щоб, ке розв'язуючи суперечностей, просто обминути їх, інакше кажучи, не створювати складного образу взагалі, а користуватися розмовляючими фігурками, легко І не замислюючись пересувати їх при всяких обставинах. Цим способом користуються, очевидно, за традицією, не тільки в сугубо фантастичних, але й у реальних, з елементами фантастики, романах.

Спосіб, звичайно, легкий, але далеко ке вдалий, навіть у кращих своїх проявах.

Юрій Смолнч, ЯКИЙ уміє з чудовим гумором і бурлескною іронією говорити про своїх персонажів, силою авторського висвітлення майже непомітно викликає у читача певне ставлення до своїх героїв. Але завдання майстра тут зводиться до того, щоб

приховати від читача відсутність Індивідуального внутрішнього світу у своїх героїв.

В тих романах, де соціальна обстановка лишається звичайною і лише зазнає серйозних змін якась галузь науки, ми спостерігаємо явища і трохи іншого порядку. Всі ми знаємо про колосальний вплив великих наукових відкрить на життя І психологію людей, і надзвичайно цікаво для письменвика-фантаста було б простежити ці зміни на своїх героях (дуже прикро, що Ю. Смолич цього не зробив конкретніше і точніше з „сонячними людьми44 в романі „Ще одна прекрасна катастрофа44).

Проте, в якійсь мірі тут припустима певна умовність. Пись* менник створює реалістичний образ, не зважаючи на специфіку сюжету, немов не помічаючи невеликих, Іноді мікроскопічних, змін.

Серед найбільш вдалих з таких образів хочеться відмітити насамперед професора Трембовського в „Прекрасних катастрофах*.

Певний художній результат, який у всякому разі далеко перевершив результати графічних схем, дала І спроба перенесення цього прийому в обстановку суто фантастичну.

Згадаймо демобілізованого червоноармійця Гусєва в „Аэлите44 О. Толстого, який організує на Марсі революційне повстання, або, правда, значно слабший образ, комсомольця Арона в .Дорозі скіфів44 В. Владка. Тут внутрішній світ героїв розкрито відповідно до звичайних, які знаходяться поза романом, але відомих нам обставин життя в Радянському Союзі, і образи самі по собі, у всякому разі образ Гусєва, зроблені достатньо добре, хоча незмінність їх мислення в нових фантастичних умовах здається дивною і взагалі трохи смішною, а у Олексія Толстого (який, очевидно, це зрозумів) — одверто гумористмчною.

Отже, в галузі створення справжнього образу героя в науково- фантастичному романі радянські письменники уже дещо, а, може, і чимало зросили, але покищо це було лише перенесенням у науково-фантастичний жанр елементів звичайного реалістичного роману.

Найближче і найсерйозніше завдання письменників-фантасті» — вводячи в роман, як дещо обов'язкове і само собою зрозуміле, психологічно обгрунтований реалістичний образ, ке забувати і про те, що типовий образ знаходиться в нетипових або, вірніше, в незвичайних обставинах, і показувати внутрішні зміни, рух його психології.

Письмснник-фантаст не має права на образ Із закінченою нерухомою психологією, він зобов'язаний показувати, як во: а змінюється в надзвичайних, нових, фантастичних обставинах. В цьому основне І найбільш важке завдання автора науково- фантастичних романів, це дає Йому амогу залишатися і в фантастиці реалістом.

М. -Липович у згаданій нами статті цілком справедливо зауважив, що герой пригодницького І науково-фантастичного роману повинен відрізнятися від героя звичайного реалістичного твору, але зробив з цього цілком невірна висновки, що треба відмови- тнсь від реалізму образів взагалі. Смішно, каже він, було б, коли б Давидов був героєм пригодницького твору (Давидов тут, зни- чайно, виступає не як герой „Поднятой целины", а як символ реалістичного образу). Отже, кажемо ми, як це не парадоксально, міг би „Давидов" бути й у фантастичному романі, але це був би яовиіі „Давидов", бо характер його хоч частково змінився б у зв'язку э новими обставинами, бо він діяв би відповідно до нових обставин. І геній письменника полягав, головно, в тому, щоб

•...Уметь понимать сущность характера а действительном человеке... Понимать мла чувствовать, как стал бы действовать и говорить отот человок в тех обстоятельствах, среди которых он будет аоетавлек поетом". (Чериишевськнй. „Эстетические отношения искусства к действительности", стор. 98—99).

Це геніальне твердження М. Т. Чсрнншевського цілком стосується І науково-фантастичного роману.

Але цс не все, проблема створення образу нерозривно зо'яэана з проблемою мови. А українські фантасти, невідомо чому, взяли собі право вставляти в романи пересказ газетних передових, підручнії..Ів з політичної економії тощо. Чого варте, наприклад, хоча б таке місце в „Прекрасних катастрофах" Юрія Смоляча:

„Капіталістичне господарство знав три основні способи боротьби в своїм единим, але веуянклнвим і страшним ворогом — робітником. Це—-приборкати, купити і знищити. Для приборкання в капіталістичній державі утв орено політичний режим. Поліція, жандармерія, шпіоми, тюрми. Але цей спосіб сан зродкун себе. ВІЯ розпалює аеаадояэленян, в«и збурює, він загострює класову ненависть. На зміну десяткам подоланих і приборканих встають сотні. На яміяу сотням — тисячі. На вміау тисячам — міліояи.

Але капіталістичний господар має й другий спосіб. Він пробу# купувати ці збурені міліони пролетаріату.

Часткочнмм пільгами, дрібним зиском, оманою економічних вигод він починав перетягати ва свою сторону вайслабших, що недогартованих робітників.** І Т. Д. і т. о.

І такою мовою говорить Іноді не тільки сам автор, але і його герої; подібних місць не менше І у Владна; ми не говоримо вже про недбало відштамповані пейзажі І взагалі про досить сіру мову його романів.

Ю. Смолич, іронічний І легкий, в кращих місцях своїх творів, І Владко, достатньо серйозний і культурний, легко можуть уник- нути цих прикрих ляпсусів; вони випливають не з невміння, а з внутрішнього, може, 1 неусвідомленого, недбайливого розуміння специфіки жанру.

Жанр науково-фантастичного роману повинен стати повноправним художньо-літературним жанром.

А для цього радянські фантасти, досліджуючи нові, актуальні, суспільно значимі наукові проблеми, повинні створити і героїв, гідних того, щоб ходити дорогами майбутнього.

[/url]

"Літературна критика" №5/1940, с. 37 — с. 51

https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=13334

Та сьогодні хотілося б поговорити про інше оповідання того періоду – «Нову утопію» Сандро Касянюка (1922), текст якої віднайшов свого часу пан Настецький. Про автора мало що відомо, проте ми знаємо, що його цикл «Омашинення людства» фактично відкриває жанр в Україні.

Оповідання розпочинається ніби з ілюстрації гегелівського постулата «Все дійсне розумне, а все розумне дійсне». Автор захоплюється досконалістю творінь природи і людини; оспівує раціональність будови тіла тварини та доцільність форм кораблів, які прибувають до одеського порту. Після довгої розкачки йде, нарешті, перехід до чогось схожого на утопію та фантастику. Силою уяви (!!!, навіть не сну) оповідач переноситься у майбутнє. Він ніби зливається з усіма трудящими світу. Займається червона заграва, панство світу хоче її загасити, та його прислужники замість води ллють гас… Революція перемагає й оповідач переноситься ще далі – у еру машин. Утопічний момент тут обмежується описом величезного не то корабля, не то штучного острова, де навчаються, працюють і відпочивають… назвемо їх студентами. На Землі комунізм, але про це ми можемо лише здогадуватися по опису побуту на цьому клаптику штучної суші. Професії опановуються лише за власним бажанням, вибір заняття – також. Навчання теж вважається трудом.

Що з фантастичним елементом? Він є, хоча не завжди науковий. При бажанні, у творі можна розгледіти комп’ютерний пульт управління, а при натяжці – програмне моделювання й 3d-друк. Є щось схоже на гідропоніку. Є трактор на електричній тязі. Вирощування врожаю за три дні сьогодні викликає посмішку, навряд чи наука в майбутньому піде таким екстенсивним шляхом.

Отже, що в підсумку? З одного боку в «Нової утопії» хронологічна перевага в 3 роки, вона з’явилася раніше за «Фантастичне оповідання». В обох оповідань є науково-фантастичні риси. Проте як утопія більше продумана все таки концепція «Фантастичного оповідання», в якому опис не обмежується однією локацією. Обидва твори схематичні, простенькі й, очевидно, протофантастичні.

Навіть не знаю, що сказати…

2. Костюк Н. Космос і життя. К. Політвидав України. 1965. 60 с.

3. Романець В. Фантазія, пізнання, творчість. К. Наукова думка. 1965. 151 с.

4. Розанова А. А. Космічна тема в науковій фантастиці / Обкладинка О. М. Білодуб. — К.: Знання, 1966. — 48 с. — (Товариство «Знання» УРСР. Серія 4. №10). 12 коп. 32 680 пр. (обкладинка)

5. Кущ О. П., Кравченко Є.Є. В світі мрій: Бесіда про науково-фантастичну літературу / Обкладинка І. І. Білоконєва. – Харків: Редакційно-видавничий відділ Книжкової палати УРСР, 1968. – 124 с. 32 к.

6. Подорож без кінця: У світі пригод і фантастики: Історія и поетика жанрів: Літературно-критичні статті / Упор. Микола Славинський; Худ. М. М. Усов. — К.: Радянський письменник, 1986. — 280 с. 60 коп. 2 500 пр. (палітурка) — Із змісту: Василь Бережний. Апологія фантастики; Віктор Положій. Погляд із минулого: Спроба стислого нарису з історії української і радянської фантастики; Сергій Пільненький. На світанку фантастики; Василь Півторадні. Перший пригодницький роман на Україні; Людмила Козинець. Репетиція майбутнього; Віктор Савченко. На нові орбіти: Молода фантастика: здобутки й перспективи.

Перші десять літ

...далі, розвиватися,- наукова фантастика му-Двиїцувати поріг;своєїглутливості.до радіації £єить ■ вдо ско н ал ювати с ь по. ;всіх .пар а метр ах> іга-увазі не:;тіл-Ь;К-и; зміст, а й форму. ; . , мо ;В/коетіч®у.:епоху/.ширшають обрії мис-, ростуть і- естетичні:, потреби ЛЮДИНИ. А- жит- ^ інтенсивне,‘ що хтось із піснярів- загукаїв: ^ ем-ной вертится^ все бьістрей-и бьіетрей!» : це. астрономічне «відкриття» і не зареєстро-.укою, треба.-зважати-на. читацький цейтнот, нижок- н;а-вільний- час претендують і теле-Гі кіно, і театр../ Отож, енергію слова треба увати'у я-комога менший об’єм. Зрозуміло, Іимагає максимального творчого напружен-ж‘яка винагорода— вдячність читача! • ■ іу-ємо.у--.-Всесвіті на унікальному космічно-ібл.іу:"яки;й зветься планета Земля. Над на-рловамй. у високості сяють незчисленні зорі, м вітром повняться вітрила, і, коли добре а-тись,-звучить музик-асфер... Ось уже понад жш на борту не спалахувало великої поже-ланетарна відповідальність стала складо-:фери — в цьому процесі позитивну роль ВЬ ся .прогресивна-література і з нею—Науко-астика.. .'

«Наукова фантастика —дитя нового;, нашого віку»,—часом. зазначає критика. І\цей феномен: пройшов свої етапи розвитку, по-свое-му суміжні; й по-своєму неоднакові в різн-их літературах ' світу. Як загальний шлях, можна окреслитй-'такі пункти: захоплення «техніцизмом» (Жюль--В.ерн),. де художня белетристика нерідко використовувалась '/як-..«захоплюючий» елемент для полегшення сприймання наукових викладок і гіпотез, описів.;незвичайних;машин і т. д., але не була превалюючим елементом’ — фантастичним тут виступали засоби,, і-то *на .тій; підставі, що- векш не , існували в ~. прир'оді* 'Гергберт Уеллс, Карел ,Чапек заговорили';

.етичні аспекти прогресу, а значить*---'закономірно

165

поеуавили в центр, твору людину з.усіма її зв’язками • зі світом (нові досягнення науки розширили уяв-1 лення. про цей світ) , тобто знову повернули фантастику до лона великої прози;, в наш же час, коли нові .відкриття перевернули ■уявлення про світ, коли , людина вийшла в космос,-розширивши св.ою. систему, і; відповідно, уявлення про саму себе, почалося справді' наукове усвідомлення' її сутності, своєрідно відображуване-всією нашою ' прозою, зокрема фантастикою. •

Тим часом науково-технічний прогрес не одноосібний показник розвитку цивілізації. Мірилом харак-__, теристики .нашої епохи є утвердження соціалістич-" ної системи, яка. знищила відчуження -лтодй-ни, -повернула їй місце в центрі буття. І . тому само собою зрозуміло,-що радянська фантастика як один, із жанрів соціалістичного ' реалізму має свій особливий^ шлях розвитку, підказаний новими соціальними ‘обставинами, утвердженнями "''комуністичних принципів. . ■ •

• Історія української .радянської фантастики не досліджена нашим літературознавством. До війни ми мали тільки рецензії' на твори, що виходили під титулом :<<:науково-фантастичнйх>>, та передмови чи післямови до них. Після війни з’явилися вже й "окремі теоретичні статті, в яких .‘дослідники нама-гали-ся розкрити закономірності жанру, і всього одна книжечка (М. Пйвоваров. «Фантастика і реальність», 1962), автор якої спробував певною ' мірою узагальнити досвід української фантастики. 'Все те, як правило-, мало оглядово-описовий характер, зрідка критики; торкалися теоретичних питань, ' як-от: взаємовідносини науки . і літератури, фантастики і- реальності... .Крім того, дослідникам в кожному окремому випадку ніби доводилося починати спочатку: не було визначено основного — природи фантас-

166

тичного, її замінювали «фантастичним-елементом», що означало-наукові (чи псевдонаукові)-, .гіпотези,• неймовірні обставини, неіснуючі- ,машини й істоти і т:. п. Отже, повертаючись до перщопочатків, ми повинні «переключатися» на обставини, різних часів, враховувати дати написання окремих'- творів^ аби й справді не здалося, що «високі-\.сфери» фантастики — рожевий туман утопічного мрійницт-в-а.; ■ -

         і

Першу цеглину, в будову української радянської фантастики заклав добре знаний «сьогодні прозаїк Іван Сенченко,- видрукувавши у;-1923‘році «Фантас- ■ тичне оповідання».

В його основі ідеали Жовтневої • революції. Про^ «Росію в імлі» писав у цей час .Рерберт Уеллс; йо- . го фантазії, на жаль, не стачило, щб-б правильно оцінити можливості нового ладу. В--Оенченка революція пройшла на .очах, у громадянській' війні було* відстояно її завоювання.. Оповідання Єенченка — і. утопія, і- не утопія. Він змальовував далеке май- . бутнє, пору «Великих Комун», коли; комунізм, давно переміг на всій планеті. Комунізм.-приніс, із собою незвичайну техніку — наприклад, транспорт у звичному розумінні відійшов у-.історіюу кожен може пересуватися в повітрі, бо для/всіх вистачає спеціальних літальних апаратів. Люди'—.сильні, -красиві, здорові, забули, хвороби. Праця всіх і для всіх становить основу суспільної моралі..

......«Фантастичне оповідання» було утопічним у змалюванні матеріальних засобів майбутнього суспіль- . ства, а ідеєю — ні; бо ідея співпадала з .помислами класу-перемо.жця: суспільство щастя '-буде збудова-гіо, і в ньому буде чудесна техніка-і сильні, здорові .ЛЮДИ.' : '

• Сепченко не вимальовує характерів, І в звичному'

                          концепцій, властивих фантастиці. Вони абстрактні й.-не визначені в оповіданні.. Це не може бути закидом письменникові. Не .тому,- іцо це перше оповідання. Цей твір — виражент н*-:суї^^сЙ-.І5ЄЛ^рїї"про майбутнє, яке' починає звод-ктіа^^прек-расної і..вже • вивіреної ідеї революції,-йШдарйдо перемогла. ^ . -

Иар;ал'ЄЛБНО-в^російській -літературі- бачимо подібну'спробу заглянути В: комуністичне'-.майбутнє.' Це насамперед — повість ІВ-.-Ітіиа «Страна Гонгурй». Як і ~в. оповіданні Сенченка, герой Ітіна потрапляє,, в' майбутнє''уві"СНІ. :'Цейг старий прййой иисьмеїгнйк дещо/ модернізує. Серед двох людей, ТЦО' СИДЯТЬ у кол-чаківській _Кат-івні, один лікар. Свого товариша Гел-ія .він- вводить в стан- гіпнотичного сну. Гелій бачить прекрасний, і справедливий світ. В той же час автор підкреслив, ідо майбутнє народжувалось у збройній- боротьбі. Гелій — революціонер, ідея

■ світлого майбутнього веде його; на боротьбу сьогодні', в’ім’я майбутнього він віддає своє, життя.

І серед перших спроб ми вже помічаємо різні стильові напрями, переплетіння жанрів. Коли в І. Сенченка утопія ще майже «чиста», то повість Ітіна- позначена високим ліризмом і задушевністю, більшою, філософською осмцслецістю. У творі подібного -плану—«Завтрашній день» Я. Окунева — вже починається пригодництво. А романтика і висока художня’майстерність в «Аеліті» О. Толстого виступають зразком' для радянської фантастики, що тільки-но почала зароджуватись.

Молода Радянська країна пов’язувала-своє дальше зростання з індустріалізацією.^Всенародна справа не могла не захопити письменство. Оеобливонве-■

. ящса роль відводилася розвиткові науки.. В той же час Радянський- Союз перебував у ка®» а л,і стично-

168

му: оточенні, і оборона країни була першочерговим завдаГшям. А ще 'свіжа романтика; евіто^ої рєнолю-ції. накладала особливий відбиток »аі;тюдішн'є'^с'віто-відчування. . '..у..—

:■ 3 поєднання'.всіх цих'штт'іві._іг'а^&в'ея в' Ї9-25- році утопічно-фантастичний р.ом:ан- ІО]з і-я -.С л и ча «'Останній Ейджевуд». «Це була перпіа/-спр ої»а: викорис-тати захоплюючу ' форму пригодв^щькаго -романа з значною, долею фантастики ддну'втілення політично актуальної ідеї. Автор . цр.а.г ну в -. ио «с'аз ати і мнер і а л істични й. с в іт, що готує н.ашздна Республіку Рад, і-протиставити йому зростаю4^‘-с.илу• між:народ-. нсіїо.революційного руху» г: ~ 'у

• Роман був писаний для юнацтва^ не . дивно, іно перше'місце в. ньому відведено при£§-д#М; Карколомний сюжет, несіібдів:анки, НаКЛа-ДЙ#;0Ор'ОДЙ,;'’Л'Єр'уКІ1 й переодягання — те, що. має . заходити • читача; і: не відпускати' протягом читання,— відтисло на;другий план1 характери, образи персонаж-ів.. І-,-.зрозуміло, Смолич не зв’язує «науковості» з' «фантастичним», перше в нього виступає тільки як факт.

■ Сам автор не високо оцінював, свою, першу спробу; І для нас. вона цікава як початки, пошук. .

Є сенс одразу ж зупинитися на іде»одному творі Ю. Смолич а, який .сам автор : «виключив з обігу». Йдеться- про ро-ман «Четверта причина», -датований 1932 роком,- Тут наукове досягнення стає мотором фабули. Вчений, товариш Ікс, винШшов;..засіб"використання звуку як -джерела енерґії;;.''Р0зсіяні в .просторі звуки за допомогою спеціального устаткування концентруються і п ер етв о р ю ються на енергію. (Своєрідний гіперболоїд■:інженера^Г.йріна..з.. відомого1 роману ’О: Толстого, лише на Гнщїй'фіз^чній осно--

. ' '• Смрлич Юрій. Розповідь про_ неспокій,—-К.-’ Рад,, пи-

сьменник, 1968, с. 148—149. ■/ . ' .

    ясно, іцю вороги прагнуть використати чудодійну зброю "в своїх цілях." З ними борються, радянські комсомольці,'для яких'винахід е засобом, для-мирного будівництва.

— і Отже, тут знову.ж, хоча-і в інших пропорціях, співіснують..пригодництво і ."«наукова фантастичність». Слабка художність твору ніби визначена'наперед цими компонентами. .Винахід можна розгляд дати як «фантастичне..припущення»...Та він, як матеріалізована сплатне несе в: собі;естетичної цінною їі, характери персонажів не проявляються у стиканні з ним. ;. =..,--■-'■7'

Навколо нього обертається дія, але тільки'в межах полюсів «взяти — не дати».' Винахід —. як’можливість науки робити незвичайні речі, тому його можна, замінити;'будь-яким-рівнозначним, і' нічого від того не зміниться в романі. — . ;

«...З цією книгою,— писав..пізніше Ю. Смолич,— трапився конфуз: я-сам, її автор, змушений був подати заяву- з проханням книжку «из"ьять». Справа в тому, що в цей'час у тому ж видавництві (ЛІМ) виходив якийсь . альманах з уривків різних творів (дуже яскраво оформлений, пригадую, Петри-цьким)— до якоїсь дати. Упорядником альманаху був'якраз редактор моєї книги «Четверта причина» (Клебанов). Він узяв з книжки один розділ до альманаху, ..але,„ забув, його потім покласти назад у.ру1-копис. Рукопис так і набрали, а тоді надрукували без цього розділу.-А розділ цей був. основним, у якому розкривалася гтаємниця технічого винаходу, про який йшла.мова в романі (ультразвук), і без цього розділу повістування- ставало просто безглуздим. . Книжку,.за їлоєю заявою-,.вилучили -т- так мене принаймні повідомлено. Та кілька років пізніше я придбав цю-.книжку, на базарі,:, частина тиражу була все ж таки поширена," Дуже це мені , було прикро:,

роман таким чином скомпрометовано, і я навіть його не перевидавав»

Така історія цього роману. Відзначимо, зі слів самого Смолича, одну деталь. «Науковість^,.;або ж-художня правдоподібність, твору-т.ри'малася'.на одному розділові, в якому розкривалася — суть- 'винаходу. Це — прийом введення «науки-»;, в .твір.- Щоб подальші події були логічні в своєму./розвитку, чписьменники часто описують «мотор»’ сюжету,- домагаючись зовнішньої правдоподібності..; Так,' часто бувало у Жюля Берна. Наука оволодіває умами письменників.

Часом вона стає відправною .точкою у філософських обгрунтуваннях платформи-. якогось з тогочасних літературних угрупувань. -

Коли літературні угрупування:.-н;а ‘Україні народжувались і зникали мало не щодня, з’явилася- серед них і «Техно-мистецька група/А».’; Серед Д членів', був і Смолич. Один з принципів: «групи А»,' як свідчив письменник,— «...неодмінний зв’язок кожного літератора «групи А» з кимось — із ' науковців творчо близької для нього теми та виробництвом подібного профілю... Відповідно до. тематичних, комплексів, що цікавили мене в зв’язку.-з книгами, над якими я працював, я вчащав... на турбогенераторний завод, на ХПЗ, ХТЗ та в майстерні технологічного інституту, а також до Інституту переливання крові (проф. Бельц) та клініки медінституту, .(проф. Шамов)» г.

Останні слова підводять нас --до- серії романів Юрія Смолича «науково-фантастичного» жанру, але, перш ніж перейти до них, варто навести ще одне цікаве свідчецня письменника.- •/'

1 Смолич Юрій. Розповідь про неспокій, • е.: 148—149.

' — «...Ми з ним удвох (з Ю: Шовкоп-дяеом) зачали в «Ужі» («сУншерсальному -журналі».—- В. П-.) два літературні жанри — широко: розповсюджені в усіх Літературах світу, оДнак до того-часу зовсім відсут---їіі■ в" українській літературі (на -нашу' думку, це , іикічлйвр обмежувало українську літературу вик-'

■ лючно традиціями сільської сюжетності та 'стилістики /і тим самим заганяло -українську літературу ■- у провінціальнии закутень): я почав 'серію науково-фантастичних романів («Господарство доктора Гальванеску»), Шовкопляс — кримінальний роман,

: детектив' («Записки лікаря Шддубного»)» ...

Серія романів Юрія Смолич а склала 'своєрідну трилогію:-«Прекрасні катастрофи» (1928), «Що було потім» (1933) і «Ще одна прекрасна катастрофа» (1930).''

Другий роман є прямим продовженням першого1,’

' хоч написаний і пізніше, в третьому творі діють два герої — Думбадзе і Кбломієць; які тільки окреслені в «Що було потім». : Медицина, її можливості,’ соціальні аспекти' цих' можливостей складають- те--му трилогії. ' ' •

‘ «Прекрасні катастрофи» збудовані на пригодницькій'фабулі. Радянський агроном Юлія Сахно потрапляє в. маєток доктора Гальванеску, щоб познайомитися з методом ведення господарства. Виявилося, що в основі цього «методу» лежить праця, роботів, але. не механічних ляльок, а підданих спеціальній операції людей, після якої вони втратили почуття, емоції, пам’ять і керуються на відстані •радіотелеграфом. .-Сюжет розгортається блискавич1-по: розкриття Юлією таємниці .доктора Гальвапес-ку, погоня,, стрілянина, полон. В останню мить Сах- -нб дглушила,Гальванеску. і;.за-допомогою викраде-.

1 Смолич Юрий. Розповідь про неспокій, с. 149.

ного лікаря-«.препарує» його- самого 'ї вивозить..де Радянського Союзу. ’' •’ ' ' '

Але, окрім цього, тут уже помітнегп-рагненндОдо створення- повнокровних характерій^ІОльку-відзнгь чає' «непереможна сила цщавості^/^квальтбваніеть і непосидючість. В'-неї завжди на першому'.; місці :га--ряче бажання-розкопати таємницю,> прийти .на -допомогу, визволити .товаришів. -її емоційність і жага життя — натикаються на холодний' світ розрахунків і залізної' логіки свого •• противнику,ь. достовірного в письменницькому зображенні. '

Як доктор Моро (із роману Г. Уеллса) у себе на острові,' Гальванеску відлюднився-ві^- світу в; своєму маєтку. Тільки' він — не з вч'ених-саултників. Смолич одним із перших у фантастиці показує, як наука мОже служити знаряддям зла-'У 'неяеснйх руках, точніше— він розкриває -к-ла&бвїсть;" йауки: Гальванеску прекрасно знає,' кому-ібудуть' слугувати результати його праці." ,7-'

«— А що дасть мені за це наука'і людство? —і -холодно відказав доктор Гальванеску; згорда примружуючись на захват Сахно. .... 7 •

— — Як то «що»?— трохи зніяковіла Сахно,— Ви зробите людство щасливим... ' ч-:- '■ •’ '

— — Але ...це зробив я. Що мені дасть за це люд-

. СТВО?» '

Де не тільки неприхований 'егоїзм; буржуазного вченого. Космополіт за своєю природою, диктатор і ф ашист у методах, Гальванеску-.прагне володіти світом. Зауваживши, що механізація ,ї . автоматизація ще не головне в прогресі,-Галь-ванеску ттерероб-ляє людину, бо 'за нею «є треба технічного догляду-.

■ Таким чином, «людьми» залиша-ються^лише .купка представників еліти. І — ні страйМ«,,'ш''революцій-:!? 'Наукове, а разом з тим і фантастичне,;не є^а^ю-. ціллю, роману. Перетворення людини-ві Гмашину;

З ’РДО, Ш &-ЩЯМдму, звича.шго, значенні, — наслідок капіталізму. Чим довше людина не усвідомить саму себе,, тим довше .жита У. вік науки

буржуазія, намагається модерними методами, поліпшити .своє становище. Критика капіталістичної системи і науки-служнипі—ідея роману. На жаль, ніхто, з позитивних героїв, що свого часу й було відзначено ;.в критичній літературі, не проносить ідеї заперечення, . вона, ніби сама собою, розуміється. Автор, щоб вирішити, цю. проблему, змушений був писати продовження роману,-але він,розвінчує Галь-ванеску здебільшого від-свого імені, що дуже „за--шкодило художності. Роман «.Що було потім», втра-' тивши пригодництво, виглядає блідніте в порівнянні з-першою частиною трилогії.

Автор .представляє і радянську медицину, її можливості, а головне— зовсім іншу соціальну суть. За описами перспектив, поясненнями й викладками з політичної економії якось загубилися герої,. І роз.т різняю-ться вони .між собою більшою чи меншою емоційністю.. \

Заслугою Ю. Смолича є те, що він побачив у діях і думках Гальванеску. паростки фашизму, ідеї елі- , тарйості «вищої» раси, гіпотетично зміг уявити розвиток^ ідеї' фашизму, в часі. Власне, тому романи . Смолича залишаються . 'актуальними й сьогодні.

В ' сучасній реакційній англо-американській фантастиці, діють цілі армії роботів-убивць і завойовників. — ■

Заключна частина'трилогії позначена ще більшим схематизмом; Однак тут ми не можемо не відзначити Смолича як майстра науково-художньої публіцистики,- Вона—вагомий елемент в одному із ранніх його романів, «Фальшивій Мельїюмені»,' .в новій якості проявилася-в «Ще одній прекрасній катастрофі». -

174

-Настановою твору було'заперечення:утопіЬяК: пе-. решкоди в класовій боротьбі. . .

В романі'утопія «здійснилась». Індійський:-ліка-р-учений Нен-Сагор вибудував’ у віддалених- :'шрах ■ маленьку країну щастя. В «сонячному^', місті; Геліо-

ПОЛІ ЖИВуТЬ. абсОЛЮТНО ЗДОрОВІ ТІЛОМ І-'«ДуХОМ ЛЮДИ;’ Нен-Сагор бореться за впровадження., своєї-- системи лікування—розкладання на спектр і дозування за спеціальною рецептурою сонячного- оїроміння V-в усьому світі. І виявляється: проблема дя не,може" бути -розв’язана без зміни соціальних,умор/Надто' пізно приходить до усвідомлення справжнього ста--ну речей Нен-Сагор. Англійський^ '/колоніалізм зім’яв «колонію щастя». Молоді- р-адянські вчені Думбадзе і Коломієць проводять думку-діро. шкідливість утопії — вона відвертає народ вїд'^бо.ротьби;

Нен-Сагор’ по-своєму» втілив мріюч Камп-анелда про «Місто Сонця». І помилка його та!ка.ж—занадто ідеалізовано (у філософському • розумінні)' : суспільний поступ. Він не можливий без соціальної боротьби, і боротьбу починають уже" потомки Нен-Сагора. Вони беруть до рук зброю;:; аби-, здобути можливість будувати Геліополь на всїйГземлі.

Боротьба проти утопізму і змусила/ мабуть, часто вдаватися до науково-художньої; публіцистики. Смолич їдко висміює англійський колоніалізм.. В’ла-родійних тонах змальо-вано засідання королівської медичної академії, її консерватиз-м і-великодержав-ний снобізм. Окремі фігури подані в' Гротескному плані. Такий сер Грегор, губернатор' Бомбея, який завжди виходить переможцем у. регбі/: бо • підлеглі-з підлабузництва не можуть у нього -виграти. «З сер О» —- комісія, що перевіряє діяльність Нен-Сагора,— ні більш ні менш як три особи.прислужників у повному розумінні слова,' зібрані в'- одному типі. ' '

>. СЗМЗ';Д'і%роману;розгортається; більше, в. діало-■; г.ах. Пряснення своєї-, системи .лікув,ання; Нен-Сагор; дає .під:;нас- ргляду Геліополя, На ходу ж Крл омієць Ї--Думбадзе^^.в:реловдююш-чи.. -то згоду,- чи заперечен-. ня, Зрозуміло, з;а. таких обставин не може -бути й-мог ви про заглиблення: у внутрішній світ.тер от. •

;• Та- публіцистичність --ми .можемо розцінювати як збагаче-цня;. жанру фантастики.- І вола не шкодить художності,, коли .-пропорції-дотримані- (згадаймо- ро-

■ мани 1% Єфремова);, — • / -

.• .Тема , медицинибула .завжди шанованою в Ю. Смолича.. Пізніше він- написав кілька пс^іетеіГ і, оповідань-—-;<<Я — нічогоне бачу», де. висвітлюється метод ; академіка : Фматова, «Хребет є па-є-мо — гір», «Серце красуні»— про роботу, лікарів і вчених. Згадані: твори—^науково-популярні. Власне, те,, .що тільки-намітилось у /.двох' останніх романах, повйою мірою, проявилося -в •цих.речах, а саме; популяризація на-уки. Як у Айзека Азимова-,. що довгий час. пи-, сав,.фантастику художню, з-атим- пер е-йшов до видан-,ля наукювр-попу^

::-Незд-ичайне..«^6м-а-нах?-Юрія-;С,молича — це пере-більщення :• можливого,. що., знадобилося письменникові для--'Соціального, вирішення-певної теми. В такому загальному каркасі-знайшла своє певне міс-де пригодницька фабула, а зв’язуючою ланкою між 'нею .і:- темою-; виявилась публіцистична спрямовані с-хь з домішкою науково-популярного викладу-пер-спектиВ’.медицини^ • • — \ ‘ — --Інакше;почав.сві-й шлях у розробці фантастичного; жанру Володимир Вл-адко, який протягом .свого творчого життя -дотримувався у фантастиці принци-лу^ближнього- прицілу»-,: — Смол-ич у- часі СТІЇВ.ВІДЙО* ДЙоніеть- у романах з дійсціс--тю;;іц'о вирувала, за порогам його творчої лабораторії. Сенченко переноситься в мрії у далеке майбут-

Н€;- В., Вл-адко у своєму першому романіг «їд-уть-роботарі» (1931У /прагне заглянути^ нл.- десять-пгят-надцять,років уперед.' '

•Ні для Сенченка, ні для Владкй і'не- характерне" передбачення- майбутнього на осн.о.Ш;,іг л и б'окого ,а н а --лізу суспільних-відносин, розташувавд-я'сил н.аім;іж-. народній арені, економічних чинників/ тощо.: Майбутнє для Єе-нченка — мрія, для-;;Владка — невідворотний прогрес, але швидкість й&го ‘ прискореная авторською-.уявою. . ‘ ''' ' : Я: V:

«Ідуть роботарі»— твір такого гатунку; В]к дотикається: з «Останнім Ейджевудом» .Ю:,.-Смолича. В обосх випадках вихідним мрмен^дм ц-одіи: стають-винаходи:у Смолича — отруйний' раз,, у Владка — механічні люди, роботарі. Винаходи -грають'роль останніх причин, що приводять дб/революцїй.- Боротьба ж за винаходи тягне за. сб.боїо — -цілу-. • низку пригод.. Це три- кити — утопія, ви-§:^Д^прйгодн-идт-:. во,— на- яких-тримається українська/фянтастика на’ ранній стадії- свого розвитку; Вониу-цг кити, -набува: ють, власне, формальних ознак, проте-істотно'впливають і на зміст, тягнуть за собою; схем атиз аііію ф б -ставин. і героїв, що певною мірою ■віддаляє фантастику від великої прози. , •

• «Роботарі» .мали неабиякий читацький' успіх; В-час виходу в -світ роман відзначено4 премією на всеукраїнському'конкурсі 1931 року, а з-1936 році уже' з’явилось третє його видання.

До соціальних утопій, забарвлених фантастичними', елементами, належать також повість'П. .Лісового' «Червона ракета» (1932) іромав ЖТЇ-аньківа «Суддя'Рейт.аін>> (1931). Герої Лісового- живутк Л • трудяться В. комуністичному ■ СУСПІЛЬСТВІ. ' Підкорено Північний полюс, Сибір, зроблено.^видатні•■відкриття/...хлодом, знайомий опис оптимістично уявлюва-ної картини майбутнього. («Чоловїкй й жінки були:

однаково ^вродливі, .кали, засмаглі -обличчі бронзові руки-і -гармонійно розвинені тіла...») Паньків змальовує майбутню світову революцію,, вирішальний--двобій між-соціалізмом і капіталізмом. Роман- належить до -тих наївних творів, «...в яких авант-юр-' ший 'сюжет поєднується ,з..примітивною фантастикою» Ч-- ■' — • ■ ■

Особливе ж місце серед, фантастичних творів займає роман Юрія Яновського «Майстер корабля» (1928), і на ньому варто зупинитися окремо’. .

• 2 ’ ■■ '

При визначенні'жанру «Майстра кор.абля»--висловт лювалися різні думки. І на сьогодні ще, здається, згоди не ді-йдено. Автор цієї роботи, як і 3. Голубєва -в своїй монографії «Український радянський роман '20-х раків», відніс би роман до соціальних утопій, ■але маючи на увазі тільки загальні ознаки її/ Голу бєв а ще припускає можливість, що «Майстер ко-рабля» — репортажний роман. А ще.— певним чи-. :ном — мемуари в художній .формі,, проникнення , в :пси.хол.огію творчості, збір есе про мистецтво (а як . на сьогодні, і сучасна кіноновела.— В.П.).

І треба 'сказати, що й справді все це присутнє в романі.

.Зовсім ^недавно критика зіткнулася з подібними -труднощами, у визначенні жанру романів В. Катає-. ва «Овятрй колодец», «Трава забвения» та інших,.що •також;'мають;багато ознак; притаманних і «Майст-

■ рові; /корабля»..автобіографічність,, психологія , •творчості';і т...д.‘^Аналізувалися твори Катаєва і в .•зв’язку.’;з 'особливостями зображення категорії ча-,

•' ^тҐо'йубєвй' 3^''С‘..’іУкрашський- радянський роман- 20-х ро~ , жт^'Х?>;-В:вд 1.967, с. 85." -

су. Основна з них у тому, що письменник наче роз’єднав час і простір,, а герой його'перебуває у всіх роках одночасно. У Катаєва час, я-к/втн сам- зазначає, «...дивна субстанція, яка навітіь'-'у,філософських словниках не має самостійної рубрдаи/.а ходить в одній упряжці з простором». Звич?айно,.м;ається на увазі час як форма існування матерії..'' З',цього- погляду і розглядається місце художника''-в-.- ньому,, розумного і духовдого начал в процесі еволюції-світобудови. ' ' V ■

«Мистецтво .у нас, — як .писав ще* М. 'Йрищвіяу народжується почуттям великого, світового часу, ко-лисає вічність, молоду і древню; ■: швидку: й нерухому» Ч V-Для Катаєва головне —вже прожите, .оцінка результатів прожитого. Яновський веДе/розмову-з погляду майбутнього, його герой -ЖйЬе . в’, наші'дні (тому ЯКОЮСЬ мірою І СПрИЙНЯТЛИВЄ'-ДЛ5І '«Майстра корабля» визначення його як соціальної', утопії)-.- / В «Майстрові корабля» майбутнє-7 обрамляє сучасне. То-Ма-Кі згадує свою молодість, і-спогади — щось, на зразок стержня, довкола якрго групується тканина роману.: «Я тепер усвідомйв-.своє' місце серед мільярдів літ людства, серед астроном-ічної кількості людських створінь і на мікроскопічній’ планеті».; ' —

В- «ЖєньШ'Єііі» (1933) -Ми,хайла'.-'*.И'ришвіна знайшли місце погляди, ключ до яких:лежить у, вищезгаданому, вислові цього письменника: Сама повість-за побудовою нагадує «Майстра корабля». Десять із п’ятнадцяти розділів її становлять. нариси -про' природу, а обрамляють їх роздуми.-п'ро/місце людини в природі, всесвіті. «На;рисово^п!-р:о'зов.е {.фантастичне впереміжку змінюють одне одного,; і в/цьому;

1 Литєратурное наследство.— М., 1963, т.' 70, с. 36і.

щщ

        Ш !ЇЛ5«!3 гтка'ють'ся два .різних підходи .до-явища злючки зору малого і великого часу* кін очного і безкінечного» ' ■•'■Ч1' ; ':

:. Чи не подібне ми бачимо з романі Ю. Японського? Не в об’єктах-зображення, а в самому підході , до них? Герой роздумує про життя, і мистецтво з май, ■бутпього: (для:'автора,: бо То-Ма-Кі живе в ньому) . Прожиті ним:.роки — минуле;- але тою ж мірою су-, часне для: письменника.1 Маємо два потоки часу: ■один'майже- задокументований, життєвий,., і другий — ^«великий», 'фантастичний у розумінні ф:ло-: еоф_ському. -«Дозвольте .мені бути д ос в ід ч єн Ішим за вас, мій шановний (читачу.— В.П.). Ви. бачите, ме* ні однаково приємно говорити про кіно,.про «Білу Пустелю»,: про мою юність і старість,-про справи інтимні і справи громадські. Немає на світі різності між усім цим, немає важливого й мізер.нішого. Все мені близьке,: і повірте, що я . не стану витрачати лор.огоцінної крихти часу на-зайве. Я випиваю остан-. ні роки, як .краплі .старого- незабутнього вина, не

— з ня-іо чи, ко л и йому ви йде край». .'

— Таку. прозу -називають «очищеною» (термін В"; Фолкиера*): вона позбавлена описовості. Те, що говорить Н. Драгомирецька про повість «Женьшень» М. ІІришвіна, можна з повното мірою віднести й до : «Майстра корабля», бо не також твір, «...в якому залишені-ітайнеобхідтііші зв’язки і,-однак, виражена вся складність і глибина відношень людини до всесвіту, до другої людини, до природи, до -історії» 2.

І Драгомирецька далі.-зазначає,, що' в такому разі марна'.спроба ^шукати сучасність Пришвіна в темі,

  1 Драгомйр.еЦкая,Н. В. Воплощение времени.— В кн.: Проблеми;-художественной формьг — социалистического реализма.

:М„ І971, с. 293; •

  2 Проблеми художественной формьі социалистического реа-.лизма, с.-29^

вона', (сучасність. — В. Я.) в русі емоцій.- Емоції як вираз; духовного світу То-Ма-Кі наскрізь • пронизують і роман Яновського. Власне, зони, і окреслюють ■ характер — концепцію героя, а також-іслужать зв'язком -між явищами, змушуючи їх-бухи-.Завжд-й сучасними. . -

Це — фантастика у '«вищому смйсяі>>-. Ми можемо заперечувати деякі 'трактування ЯігЬвського, -але не-можемо відкинути узагальнений-; філософський характерного художнього сприйма-щій-дійсності.'

Майбутнє і сучасне в романі — д'в:а полюси. Саме майбутнє у традиційному . розумінні, фантастичного —«фантастичне». Відомо, що на.'.планеті.'переміг ■справедливий лад. Панує високорозвинена техніка: наприклад,-з фільмотеки на квартируТо-Ма-Кл передають за допомогою радіохвиль кінокартини. Абр візьмімо короткий' опис міста .майбутнього- з. його . доцільним плануванням і архітектургго.к-з'Довсршен;с-тю. Письменник утримується від деталізації і за- . Топлення новим. Матеріальний вираз-прогресу, яким -■би досконалим він не був, несе в собі .першочергово-утилітарне, прагматичне задоволення, потреб-. «М-ай- . стер 'корабля» -як соціальна утопія має ті особливості, що. мова в ньому йде не від матеріальних здо- • -бутків прогресу — цим мають займатися інщг галузі суспільствознавства — а- від духовних на-чал людини, які формує — і саме зростає в-них —>мистецтво. Сучасне для Яновського — відрізок, часу, який треба'заповнити прекрасним, щоб наступні покоління відштовхувались від нього як від'.'попереднього . досвіду. «Наскільки можливо, ми-узаконили'ту безліч .винаходів; що- їх додає кожен; талант,- творячи мистецькі цінності,— додає до законів;-'майстерності- й побудови». ' . ' '

— «Радісна праця — ознака творчості.».- Яновський . майже матеріалізує Ч.ас: Чад стає-великим, всесвіт-

-НІМ, колй'зайовненйй він великими ді-яннями. «Най-' більше,.мені до вподоби руки творців, перо-і пензель, ніж і сокира, талановитий' молоток! Чи знаєте ви,, що рука, яка вас тримає, передає через-вас вогонь . життя? Вона вмре — ця. невгамовна рука, а витвори ■■ її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підїймаючися з-небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люб-, лю її — вічну людську руку,-незвичайний символ, £ розумію.'велич тої-хвилини, коли друг дає' руку другові: цим він -передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві ^людських руки вкуш^-'-ціГ’ кільце, за яке ухопившися, можна зрущиТ'іг'Земл-ю».

  Яновський віднаходить безсмертя, але не в-лабораторії. Світ речей не тривкий.. Вічність вгадується . в: цілісності світу, в непересічності свідомості, яку витворює розум. В романі потужно просвічується: поетична, фігура Уолта Уїтмена. .Навіть в коротких; описах,. «Я п’ю за руки і за ноги, за. рот і, за шлунок:

■ Щоб мій ніс не минав нічого достойного, я?ик—щоб . одночасно встигав-;.емакувати'їжу і пропускати слова з горлянки,-руки—щоб. любили тіло й дерево, тіло й. метал. П’ю за болото,' через як;е бредуть .ноги,, за всю землю, що чекає ще моїх ніг».

Яновський віднаходить Машину . Часу, знову ж: таки не спираючись на фізичні закони й математичні розрахунки. Він не називає її так. Вона не символічна навіть,-ця Машина, з'погляду нашої-сучасної" термінології; це — маси духовної енергії в різних: епохах — в . подорож може пуститися кожен, хто-сприймає прекрасне і живе ним. Гце відкриття зроб-лене задовго до типологічно схожого- автобіографічного роману Рея Бредбері «Вино з кульбаб». -...У1 двох потоках часу— великому й малому — живуть.-герої «Майстра корабля»,, реальність і фантастика — переплетені. Безліч паралелей і.перепле-

тінь можемо знайти у світовій літератургспіввіднос-їно до роману Юрія Яновського. Часто1 традиції' «нормальної прози» зв’язують нашу сміливість,-погляну-' ти в глибину художньої сутності фантастичного, і '«фантастичними» називаємо речі, що' стоять осторонь правди дійсності,—в більшості випадків,’ «літаючі блюдця». І тоді самі закони реальності, вида- " . ються викривленими. А художня правда 'воліє обертатися, до естетичних відчувань, а не“ утилітарно-споживацьких. А та ж правда дійсності- у ‘площині осмислення відношень конкретного^загального мо-; же раптом засвітитися неочікуваним світлом.. — ;

  Доказ тому — роман Юрія Яновського-«Майстер корабля».

   Напередодні війни Л

■. На Першому всесоюзному з’їзді' -:- радянських- . письменників- Костянтин Федін висловив у своєму .виступі думку,г що фантастичний роман помер і закопаний у могилу *. • . : •

  Очевидно, К. Федін узяв за критерій оцінки художню вартість творів, і зрозуміло, що велика частина, ранньої фантастики не могла претендувати., на повноцінність: їй заважали,голий утопізм, авантюр-ництво і безпідставні соціальні висновки, що спиралися не на глибокий аналіз суспільних, відносин у світі, а, швидше, на бажання авторів.-Все це, як ба- . чимо, було характерне і для української фантастики. ..

. .-В. той же час вирок його був надто категоричним. Зароджувалась фантастика нового тйду, та ще до того ж маючи на увазі радянську дійсність, ;-в:нових суспільних умовах. На шляху пошуку-вона мала пройти свої етапи розвитку — удач-і — -невдач, щоб

— 1 Первьій всесоюзний сьезд советских писателей:'Стсногр. отчет.— М., 1934, с. 225. ' л-

183

' ^;2?£6;ЩТГ:ВІ'ДЙ-а-ЙТ,й‘ :СВ0Є .МІСЦЄ' -в-. художній -творчості-. Можна; вивести/умовну формулу ранньої стадії фан-

■ таст.ики: борЬтьба; між: двома- соціальними -система* ми;--засіб її ^--'ва-уксгвйй.-в’инахід. Він —-ніби проміж-.-на ланка-між представниками тієї чи іншої сторони*. І:ВІ.НЖЄ — мотор:;сюжету.. — - — . '

■ І в 30-х роках.дя формула, або краще структура, фантастичного твору також знаходить, свій вияв, але вже трансформується, в- процесі розвитку. В першу черту-:пр,шіенюється голий утопізм; світова революція,.яка була такою, легкою в„.здійсненні (яю у Смолича. в'«Останньому Ейджевуді»^и у «Роб_от-а-' рях»..Владка), не втрачаючи своєї привабливості,.

. стає об’єктом більш серйозного підходу. Теорія- 'со.-*-дїалістичної революції передбачає визрілі умови для; здійснення;її. А в кожній країні вони свої. Той же-Смолич у.«Ще одній прекрасній катастрофі» вЖе не вирішує проблеми одразу у світовому масштабі. Натомість приходить показ історично; закономірності; змій суспільних формацій, і зміни ті-показані в літературі ближче до істини.

: По-друге, починає істотно вирізьблюватись «науковий — елемент».-.Впевнена хода перших п'ятирічок розмах будівництва, індустріалізація країни підносять роль. науки; Тому -фантастика цього часу звертається- до'традицій Жюля Берна. Олександр’ Бєляєв. як ведуча-фігура в радянській фантастичній: літературі — 30-х років виступає -продовжувачем їх.

. Книги, його..—доказ' цьому.' Окрім того/ Бєл-яєв і в -'рецензіях, виступах дотримувався жюльвернівськоі. концепції фантаетичного, зробивши, правда, вагомий; наголос на соціальних'елементах.

Коли розкласти :ті :.традиції на складові, ми побачимо,-що перші--ролі в: романах належать: гума-, ністлчгному. п-ряадуваивюо—.наука і .техніка,-, служать людині на добро; намаганню зробити вимисел яко-

мога достовірнішим — деталізацію-наукового -матеріалу можна-перевіряти за,енц'Иклоііед^йй'к^;дав>д-’-никами, можливість' винаходу звіряєтьсй. за фізич-ними, хімічними та іншими законами/к'^ї. \ :

< Отож, наскрізним стало наукове досилання. До того ж можливість винаходу не відкл&дал-абя- на ? довгий строк, а повинна-була втілитися '-незабаром І-обов'язково принести'користь. < . -V !' -■

• .У фантастичній-творчості, таким чийому не;-могли не зіткнутися -художня й -наукова ’сйс-тбма-’• і--перевагу останньої своєрідно відзначив К.- Фе-дін.-* — - • ; Наука 30-х років теж мала свої-істотні: особливості. Саме тоді розпочався-процес — спеціалізації/ З’являються вузькі галузі, відмежовані.-напрями досліджень; життя вимагало вирішення;:Ь;-конкретних проблем у конкретних галузях знань; Спільним знаменником була практична доцільність^.-пошуків. Як вірно зазначає Бритйков, можливості>наукбвогфан-тастичного роману якраз і були обмежені, роздрібненістю'«життєвого, матеріалу», науки?.!

Фантастика одягла на себе затісні шати, зі сторінок творів 'зникає узагальнююча концепція життя. Натомість пошук ведеться по лінії найменшого опору: популяризація науки, «винахід» чудодійних машин, опис їхньої дії — і все це, більше'-Для чйта'бель-ності, завуальоване у белетризовану форму/ Крім того, фантазія була співвіднесена з можливостями різних наук, і автори пускалися в експерименти тільки в тих випадках/коли, проштудіювавши спеціальну літературу, бачили, що їхні винаходи несуть в со-•<5і якусь подобу наукової вірогідності,-‘ Чомусь було вирішено, що фантастична література призначена, тільки для юнацтва. Відштовхуючись

  1 Див.: Бритиков А. Ф. Русский советскии научно-ф'антасти-«геский роман.— Л., 197.0.

.від цього,, академік В. Обручов, він ж:е й автор відомого роману. «Плутонія», говорив, наприклад, .що наукова фантастика має .за завдання одягати знання в цікаву форму, щоб юнацтво без труднощів засвоювало нове, давати більшу чи меншу кількість знань, пробуджувати потяг до знайомства з науковою літературою.- Такої ж думки дотримувався і .0. Бєляєв,-зазначаючи,що наші фантасти добросовісніші, багатьох зарубіжних, письменників у подачі наукового матеріалу. Про потребу навчати зацікавлюючи говорив і В. Владко.

Складний, що й казати,- період свого розвитку переживала фантастика. Вона шукала форми. їшкла-ду і прагнула: започаткувати теорію, жанру, хотіла поєднати наукову достовірність з польотом фантазії, -жила сьогоднішнім днем, його ідеями і прагнула заглянути в майбутнє. Вона «дрейфувала» між науковим популяризаторством' і пригодництвом, а ч'ерез героїв* хотіла з’єднатися з великою прозою.

І фантастика українська теж не була винятком. В цей час до її лав приходять нові автори, і серед, них. перше місце, по праву належить Володимирові Владкові. Для нього фантастика стає провідним .жанром., .

; У .'розглядуваний період ,В. Владко уже. не новачок. Перше оповідання, «Ракетоплан — С-218», вік написав ще в 1926. році, -хоч надруковане воно було значно пізніше. Ми вже зупинялися і на його романі «Ідуть роботарі». За ним з’явилися «Чудесний генератор.» (1935,), «Аргонавти Всесвіту» (1935)., «Нащадки скіфів» (1939), ціла низка оповідань.

. «Аргонавти Всесвіту» неодноразово перевидавалися у нас і за рубежем. Для популярності- роману багато важив уже сам задум. Роман розповідає про* космічну подорож групи науковців на Венеру, пригоди учасників експедиції на планеті, де доводиться

діяти в незвичайних обставинах. Самі ж герої —■ сміливі, допитливі, життєрадісні. ., _ Експедиція у романі В. Владка- складаються з представників країни соціалізму. їм--доручено-знайти на Венері теоретично передбачений-елемент,—-ультразолото, так необхідне для. народного госпр-- ' дарства. Це передумова, з якої виходять гердї.твору, вирушаючи на освоєння космічною Простору. В післямові до останніх видань роману ' іірофесор С. Всехсвятський пише: «Роман Владка «Аргонавти Всесвіту»'в цікавій, і доступній читачам-формі торгується багатьох питань науки і технІкц'сучасності-.і найближчого майбутнього. Збуджуючи • — інтерес .до. питань міжпланетних польотів, роман тим самим сприяє рішенню величезного завдання,-до якого підійшло людство,—завдання безпосереднього завоювання космічних просторів» 1. ' -

Варто спершу більш докладно зупинилися на «дотиканні» роману до «багатьох питань-науки і техні* ки», -б-о хаме -в них і проявляється взаємодія.науки і літератури і саме такого характеру, -який мають .на .увазі багато письменників і дослідників фантастики, визначаючи цю взаємодію.

Де ж починається «науковість»? Йдеться, звичайно, не лише проте, що в структурі роману'є «фантастичним припущенням», тобто, більш-м-енш. .науково обгрунтованим винаходом чи явищем,;-.а.швидше про те, яким чином уводяться вони в роман.--На перший погляд, це ніби одне й те ж: в обгрунтуванні «фанч тастичного припущення» вже. закладено — шлях до введення його в твір. Але в романах 20-х років «фантастичне 'припущення», виступало .• як..- дана — реальг ність, що не потребувала 'обгрунтувань .. :(р.омани

1 Цит.: Владко Володимир. Твори: В 5-тй т- К„. 1970, т. 1,

«с.чоз.

Ю.'*-Смол'йч^ серйозі», і г-ра.т

ЛО роль у розвитку сюжету. Науковість, була чисто . видима,, адже;: сама дія .оберталася ;в сфері науки, У. Владка .теж: є • таке змагальне фантастичне, при-

• пущення- — д о літ д'а;-В енеру,- й сам а дія.. і сюжет випливають з нього..: Тільки різний — підхід .до • деталізації .і, конкретизації матеріалу життєвого.. -Юлія: Єахно із «Прекрасних катастроф» знаходиться, образно кажучи,.:В колі.«правди життя», якуд.е треба1' пояснювати й обгрунтовувати науковими викладка--ми; у.ррмані жг Е>ладка дійсність замінено «науковою правдою»,, яку -письменник.'прагне ,обгрунтуй ■вати. , ' ' . ' .

* :-Маемо; таким чином,..ніби, дварізнірївні «науковості», точніше,, два вираження її-в'творах. Грань між-ними'значною.мірою умовна: у Владка, наприклад,.вони переплітаються./

■ Персонажі «Аргонавтів • Всесвіту»' затиснуті в. «правду науки»,с вона стає . для'- них об'єктивною' реальністю, якщо це можна так назвати; Науковість тут —- сума епізодичних'деталей.,, справді вивірених^ 3‘-даними, науки. .Можна дивуватися обізнаності, ав-’тора з різних/галузей знань. Роман насичений відомостями, /з палеонтології, геології, астрономії, фізики; Це.—«конкретне», або ж; повторюю, те, що в-, -звичайній-прозі, називається правдою життя. А в-«загальне» воно переходить, гіпотетично'екрануючи вихідні дані.;. Т.ак; Вадим; Сокіл, виходячи' з -умови,, що на- Вейері.зараз приблизно юрський геологічний •період, і співвіднрсячи це з Землею, вважає, що там-

— повинні водитися- диплодоки, іхтіозаври і т. п, Владко-замкнув" дійсність у «правду науки», як. і майже ^всі.його колеги "по. жанру.;.. Вони .взяли на себе.роль лекторів,, доповідачів; провідників коридорами знань. / Володимир. Владко, якг;т-.Олекс.андр:грєляєв, перегрупував .трьох китів, на яких до того стояла фан-

188.

тастика/Прагнення до наукової достовірності витіс-■Н’йло розпливчатий, утопізм, натомість/набрало сили романтичне начало. Вже сам політ/на~Венеру видається незвичайним .'явищем. • На ‘кожному .кроці, мандрівники зустрічають пастки, розставлені-Всесвітом: метеорити;, космічне проміння/' Однак пригоди- у Владка :—-не' нагнітання зацік-авлено'сті;г Пиг-сьменник.'через них прагне тдкреслщи-гкр.ащ.і риси членів експедиції: почуття товариської взаємодопомоги,'уміння переборювати труднощі;/.;;. * /

'Правда, Бритиков у монографії'про’.'.'російський /радянський ''фантастичний роман вважає, що- героїв* '«Аргонавтів Всесвіту» з їхніми дешевими жартами і порожніми суперечками навряд чи "можна .віднести до кращої частини представників; людства. Наскільки-це. справедливо, треба, певно',.судити з .точ-.ки зору розвитку жанру.

/ .«Очевидно, — пише Бритиков,- — справа.; була ‘не ■в. нестачі емпіричних спостережень,/- а' в' обмеже-.ності':історичного. д о-свіду й узагальнення, співставте ніня ідеалу людини з тим, як цей'ідеал здійсню-вться» :/ . ' . .■"./■ '

— Це. .стосується:;, й/інших творів періоду'30-х .років-Володимира Владка. Один із фундаторів /жанру-, письменник'переживав усі перипетії/його розвитку. Правда «наукового фактора» не прокдадала/мостів-до людини, а відривала людину від*.життя,.наповне- '

НОЇ ДІЙСНОСТІ. • ' " . '

• Не можна сказати, що між двома -періодами роз^ витку української’, фантастичної .л.ітер7атури-прол'яг-ла-якась- грань: 'ось.тут закінчується/Сйолич,. а да-‘ лі починається Владко. Хоч письменників-фантастік на Україні було не так уже й багатсіу все ж~можна

• / Бритйков А. Ф. Русский соввтский научно-фантастическиШ-роман/с/ 132.- " "'</" • _//,/■■.

шростежити загальну-тенденцію жанру, а в ній, як

Правило.,'різких' якісних стрибків не буває протягом дуже~ короткого відрізку часу. .

І другий етап ніби, трансформувався із першого. Проміжною ланкою можна назвати роман.Дмитра ЛЗузька «Кришталевий край» (1935) . 'Роман багато-,

-■ -плановий; і цю суму планів складають,• з одного бо- ■ ку, теми,.-характерні, для двадцятих років/а з дру--того — дл^і тридцятих.' ---

«Кришталевий -край»— утопія за.задумом.. Німецький учений Грубер винаходить спосіб виготовлення ■юкла — дешевого, небиткого і. в необмеженій кіль-.-кості; Він із породи тих учених-диваків, .що трапляються .в* буржуазному суспільстві, які працюють, віддалившись від «суєти», часто не розуміючи, для кого.. «Я тільки вчений»,— повторює Грубер, ніби підкреслюючи своє нерозуміння- класовості науки. .Перше ж зіткнення з дійсністю, ламає уявлення. Гру-

• -бера.. В світі чистогану винахід його нікому не, потрібний. Його переслідують/ він переходить кордон -Радянського Союзу: — ♦

Тепер утопія, повертається іншою стороною. її, як художню-форму, «з’їдає» прагматизм науки. Справді велике'і. прекрасне будівництво «Кришталевої *ери». здійснюється .в романі не руками й умами мільйонів трудящих Країни .Рад/'а тільки неначе завдяки винаходам інженера-хіміка Грубера. Прагнучи донаукової достовірності, письменник подає мало не .цілі розділи, присвячені-описові технології виробництва, скла. І за безліччю термінів і процесів загубилися виробники, так само, які в «Аргонавтах 'Всесвіту»- В. Владка, технологія поглинула самих науковців.

Не останнє-місце в розвитку сюжету належить детективу. П-ромиславці на Заході нарешті зрозуміли щіну винаходу Грубера. Виявляється, з небиткого

скла можна робити невидимі танки'й літаки,- Починається полювання за Грубером. Шпигунів викривають за допомогою «електричних;очей»—: апарата? на. зразок телевізора (телебачення ;в .цей час дуже-' цікавить фантастів, згадаймо «Чудесне око» О. Бє-ляєва, «Чудесний генератор» В. Владка),-Детективна лінія; правда, в романі «одностороння» — діє лише іноземна розвідка, тому наявність;.її й.не загострила сюжету, як можна було чекати/оглядаючись на «традиції».

  У 1936 році вийшла повість М. Романівської «Загнуздані хмари», а через чотири роки—.«Шахти в-небі» ■ як тематичне продовження попередньої. Твори ці художньо слабкі, і немає потреби .зупинятися' на них докладне. Книги були призначені-для дітей,, і письменниця керувалася «програмою»* ознайомлення юних читачів з науковими проблемами: у повіс-

■ тях ішлося про. можливості впливатииа атмосферні явища, керувати погодою , і т. п. Виклад фізичних явищ розбавлений спробою загострити сюжет:- в тво- -; рах діють «шкідники», які хочуть зірвати експерименти, стають на заваді дослідженнямГв-першому—-професор -Ролінськийч у другому — Шиманський і Гасін. Відмінність цих ворогів від тих,-.що- вже існували в фантастиці, в тому, що вони --«свої-», тільки підкуплені капіталістами.

, Зміна типології негативного героя у фантастиці; розширює інтригуюче начало в структурі’ .жанру, Так, у романі М. Трублаїні «Глибинний шлях»' (1940) інженер Макаренко, що відзначається оригінальним мисленням і твердо відстоює-власну точку зору, довгий час-більшістю своїх колег вважається.

. «шкідником». Звичайно, це знахідкою, не • назвеш... Але загалом «Глибинний шлях» вигідно' відрізняється від багатьох фантастичних творів цього часу.. «Науковість», характерна для творів- 30-х.років, тут

191

«є"стала; вихідною точкою. Вона пропонується у не-лав-язливі-й' формі: розповідь ведеться від першої •особи, тому видно авторське ставлення (як ставлення, особистості) 'до. тих проблем, над вирішенням ; -яких пращоіоть радянські, .інженери-тунелебудівники, лікарі, ідо розгадують секрети хвороб. Крім того, головний герой — журналіст Кайдаш, ніби'завдячуючи своїй професії,, незамикається в’одній якійсь галузі науки, я прагне прослідкувати весь комплекс зв’язків між.людьми. Тому^і.характери головних.ге-. -рої-в 'більш достовірні, ніж ми- бачили у попередніх , творах. Макаренко, Самарський, Барабаш, Ліда.—--тіерсонажі із плоті-і' крові. Вони живуть .неІ-^в-і^Г'нау-ки»,.'а.її драматизмом, пошуком. І,"‘головне, вони >. знають, чог:о хочуть і для кого плоди їхньої праці. Тх визначає-цілеспрямованість.

  Будівництво ‘ наддовгого-туНелю, відкриття в науці і поряд- з цим боротьба з іноземною' розвідкою становлять тему цього роману. А підкорена вона ідеї зміцнення обороноздатності країни. Майбутня шійна.уже живе в романі,, як і в багатьох інших тво-. рах ^мистецтва цього часу (Л. Леонов, «Дорога на Океан»,-фільм І. Пир’єва «Трактористи» та ін.). Але ‘Перемога у-війні-здобувається напрочуд-легко: підземні танки, літбстати — зброя, невразима для ворогів, тому вороги були швидко розгромлені. Як У

■ романі Бузька, один винахід змінив-долю Трудящих, так Трублаїпі падав вирішальну роль у війні техніці.

Так,-фантастика 30-х років наполегливо шукала -диляхів розвитку. Наснажена:, успіхами будівництва',

, 'відкриттями в науці,, вона прагн-ула донести їх до /читача крізь збільшувальне скло як’можливість .ще'

. -більших успіхів і відкриттів. Гв .той. же час не могла- вирватися з-полону доцільності й практйчності,

■ вузької одногалузевості.

192

Герої «Чудесного генератора», вже говорять, ;що: найбільші відкриття зараз відбуваються.гна стик ах наук. Тільки. стики наук для пискме&дкгб^частіще, виступають, лише як. сум а. різ них.Щіуз еи-' з н ань Владко, наприклад* .«■випробував» — /їет^ію^В4& -ж^ його роман «Нащадки скіфів» .• (1 939^г'Йржє::;р,озгля-‘ датися тільки як прийом по пул я рноа; .л;екц Ц; •. пр р; : і с — • торію, побут,. звичаї . старовинного^ .народуйбо' • письменник «правду» науки однієг^защ^

ДОЮ» ІНШОЇ. . ., -Ч. . ’■'./

Роман М. Т р у б л а ї н і о ст а н н і й у ря^у;:р^редвоєнних творів української радянської фант4‘етики';: І,аж?.д6 початку 60-х років у нас .Н Є 3 ’ Я В И Л О с я Д Н О ГО,: б о. дай невеликого, оповідання на царині ^йїіру,' Перерва не могла не позначитись на розвитком1 його; Але той шлях, який уже було пройдено, відкривав- нові пер-, спективи у майбутньому.. . у;Ч — '' •. — .

   Проміжний етап •*

Велика Вітчизняна, війна стала найбільшим і :най-строгішим критиком ■ для фантастичної,, літератури. Всеперемагаюча техніка — як «літост.ати» М. Труб-лаїні. — залишилась рожевою вигадкою,-яку всерйоз уже ніхто б не сприйн'яв,. Люди були верціцтсдями своєї долі і залишались ними, і ніякі- винаходи. не . замінювали їх. Виявилось також, що поступ соціалізму далеко не такий простий, як малювалося фа-н-тастами 20—30-х років. . V ; і Ь: :

Той. факт, що фантастика не підтвердилася в своїх «наукових» і «технічних» передбаченнях,, викл-и, кав негативну реакцію з боку критики. Узаконилась установка на «ближню фантастику», яка- б «відповідала реальності», тобто- письменник, мав за обов'язок, виходячи строго з можливостей- обр-аної ним галузі науки, чи техніки, «робити»- свої гвинаходи не

193

7 013.48

У ’ ЙЙ'^СЙЙЙТИЩ- ■ НЙИ^ЛИЖЧИХ-' кількох Д^еут* г; .У першу: чергу, „зіслужила погану сдужбу «науков а о б грунтова ні сть »\ цей новітній 'кит ф-а н та с -тики; ..Трапилося .ненер е дб ачене-: в 50-х роках: треба було1 знову «науково" обгрунтовувати»- свої твори;'видані' раніше/ бо наука .в- дійсності пішлаї вперед гполама’ла" старі-' «-обгрунтування». Для н-ауки хі:е: звична" річ, а' художній' твір:, втрачаючи «кита», мав'-рятувати своє' становище-в- л ітературі; Фантасти починають переробляти свої колишні.' романи, В:ла-дкові, наприклад, довелось робити: це майже з устм,агсв;оїми творами, зокрема основними: «Нащад^ Ками скіфів», «Аргонавтами Всесвіту». -«Тдуть ро-ббтарі»:1 під. впливом-кібернетики-перетворилися на-«За-лїзний бунт»-: Письменник змушении'ремон'тува-тй« фундамент, на-я:кому; будувалися його твори.' Що ж, митець , завжди вдосконалює своє дітище, але4 в фантастиці таке вдосконалення не дійсне. Життя не зупиняється, хоч змінюй твїр через кожніг:кглька літ,

• Правду *життя не замінити ж «правдою науки». Про: фесор -Б;-Ку:знецов: пйеав:'«Чим кбнкретнішии• і точ-йітаийгпрргноз, тим--він менш достовірний; і навгїа-' кй% Саме в-ід «навпаки»- і відштовхується художня літературі, висвітлюючи найбільш 'загальні: закони розвитку суспільства 'через образну1 систему:

-Після майже десятилітнього мовчання українська; фантастика; своїми небагатьма твор’амй цього' ч'абу..також засвідчує проміжний етап. З’явився лише один письменник, що повністю присвятив себе фантастиці,— Микола ^Дашкієв. ‘Його; роман •«Торжество-'- життя»' (українською мовою" вийшов у . 1952* р:) —ілюстрація стану, жанру на' проміжному .етапі- ' — ’

■ Вс'е починається';з:' «хлопчика».- Тринадцятилітній. Степан- Роров- потрапляє в 'підземне місто,- де фа-шистсвші:' вчені' хочутьвиготовити якийсь- біологіч-

ЇМ:

КІВ'=..рОКІі

ний препарат і використати його пррти радянських військ, що наближаються до кордонів. Німеччини, Опікає Степана' професор Браун'1— вченйщ ;котрий -хоче добра людству, але не розуміє/кбнкре-тних обставин.'Намічається цікава колізія —Брауну німці поставили умову: або він з повною віддачею буде працювати на користь рейху, або хлопника;розстрі-л-яють.На одну шальку терезів поставлено життя ^тисяч людей і -однієї' людини. В цій трагедійній ситуації і мала б прорізатися сутність чесного вченого в буржуазній країні. Але колізія не розвинулась: Бра-ун починає працювати над створенням -смертоносних бактерій і водночас тайкома-. Створює універсальний «антивірус» — від усі-х -хвороб -на світі.

Компроміс у колізії обезцінив обр;аз -і надав'ідеї прямолінійного вирішення. Письменникові/видалося за -краще довести професора до божевілля, .але й це була ніби данина сюжету, бо ..Дащкієв далі ,-веде читача шляхами розвінчання «універсального анти-' вірусу», тобто мова просто . переходить в-площину «науковості». Врешті від ідей Брауна'залишається «безглуздя божевільного професора», і. Рогов навік розчаровується через це в ньому, зовсім забувши, •що це був -його р ятів ник.

Низка дивовижних пригод Степана- Рогова у підземному місті— необхідна данина жанрові. Хлопчак фактично один вступає в запеклу боротьбу з гестапівцями, намагаючись не допустити .з астосув айня отруйних бактерій і врятувати .полонених, на- яких пр оводять ДОСЛІДЙ. С ПІїВВІДНО Ш ЄНИ Я: сйл.н астількиие-рівне, шо здається неймовірним, коли автор на;;'повному серйозі повідомляє: Рогов- пробрався до пульта управління і, натискуючи кнопки:.навмання, підриває силову станцію, блокує в підземних коридорах фашистів і т. д.

195 Л -V /.

7*

ітьея' по"-війні-;в ^Радянському Союзі)- ■ Дащкієв, щоб «пожвавити» її, вводить у сюжет- диверсантів: вони

• організовують вибух у лабораторії, гинуть -результати експериментів. Шкідництво 'передбачалося ■більш ідеологічне,"'ніж матеріальнегзарубежем-хо--чуть, щоб радянська мікробіологія ' пішла ідеалістичним -шляхом- (доцент -Великопольський), і „намагаються: з нищити — факти, які -дозволяють їй розвива-тися'в правильному напрямку. . ' — . • 1 ■Отож сутичка лДей- обов’язково :проходить через ■пригодництво, -а."розвінчання буржуазної ідеології---■вирішуються арештами ворогів; . '

:- ■ Як;і ОВл адку, «науковість» принесл-а Дашкієву клопоти: йому довелосятак само не раз переробляти роман,- бо «нихі дні дані» його'- терпіли зміни: наука-об-танял'а фантастику. -

:Орієнтаціяна «ближню фантастику» і вимога реалістичності' -не-тільки' розумілися у буквальному ■смислі ї •відтворювалися 'так у художній практиці,

' и' ставали чи не 'єдиним' мірилом вартості фантас-тйчйоґо' твору. «Тому,—' пише' Бритиков,—; стільки ■убаги/нриділялось дрібним перипетіям відкриття . (будівництва-)', деталям технології' і т. п. Тому при-. годи навколо відкриття одлагоджувалися чисто побут о в ймй" д е т а л ям й, типовими для сучасного виробничого роману, нерідко все це виступало на перший план. Всім- цим', що не малб'прямогб відношення' до

■ фантастичного змісту, романісти намагалися компенсувати витрати фантастики» 1.

‘ У наступних своїх творах :М. Дашкієв наполегли-. во шукає інші шляхи, щоб перебороти майже узаконені умовності жанру. В першу чергу, дія його на-

  1 Бритиков А. Ф! Русский созетский. научно-фантастический роман, с. 183..

СТупного твору «Володар Всесвіту» (1955) виносить--..ся за межі нашої країни. (Кажемо «в першу чергу» не випадково. Українські фантасти,.'як.і багато інших радянських, ідуть «за рубежі» закономірно — наука стає світовим явищем, але не\перестає .бути •класовою, і. сутичка двох позицій у науці набуває актуальності). Відповідно, автор уникає-надмірної деталізації, намагається зробити певні-узагальнен-ня. На жаль, надмір пригод затінює. . поставлену проблему: адже перипетії героїв не вирішують її, а перипетій ідей немає. Та й фантастичний.-елемент не оригінальний. В джунглях Малайї-новітні фашисти винайшли інтегратор, здатний-•’ в-пливати на мозок людини, викликаючи різні відчуття. Вони прагнуть перетворити людей на роботів (з тих самих. міркувань, що й Гальванеску). Колізія,'подібна до Ємоличевої в «Прекрасних катастрофах.».;-.Тільки ’и того, щб' різні засоби (зросла техні&аі).

В анотації до іншого роману М. Дащкієв а «Загибель Уранії» говориться, що авторові- твору чудеса науки і техніки близького м а й бу тньб-г о.: с л у ж ать л и -ше тлом для змалювання величних і /скорботних подій: атомної війни на одній із -планет.- Така; заява мала засвідчити, що письменник нарешті відсунув на другий план переваги «науковості^ перед правдою життя в художньому творі.. Справді, в «Загибелі. Уранії» вже не треба шукати ні наукових передбачень, ні обгрунтованих на основі'різних'наук відкриттів. Тема роману — боротьба за,мир-

Микола Дашкієв будує алегоричні-- фігури. Під планетою двох сонць треба розуміти. Землю, а історія тієї планети — історія Землі. Алегорія, настільки прозора й загальна, що узагальнення художнього ■ не., відбулося, бо «загальність» була 'викладена .на рівні газетного матеріалу. ,/■ Л

Справу війни і миру вирішила розвідка, І серед

197

неймовірної кількості пригод і- «чудес ТЄХНІКИ»

(М Ш ВМОтИВАваного, а вигаданого) загубилися герої. .

Вчений у буржуазній іф.дїні по-різно.му обігруєть-ся в українській фантастиці. В «Загибелі Уранії»

' їх. .безліч: і чесних, і таквд, що. втратили орієнтири в-суспільному .житті, і відв,ерті прислужники імперіалізму. У «.Сивому капітані» • (1959) В. Владко виводить, образ вченого-бунтаря. Раміро багато перетерпів. від фашистського уряду своєї батьківщини. 'Він збудував незвичайну машину, невразливу для зброї, і вирішує цомститися. Раміро самотній, бо. не захотів .виступати в .одних лавах.з комуністамиГвін прагне, щоб йому всі .підкорялися: аж. надто вже він зневірився в- людях, Добрий, і злий, сповнений суперечностей,. Раміро гине як самотній і гордий рдііар, .в останні хвидцщі усвідомивши що вся діяльність була приречена на поразку: він відірвався, від ..народу. ....

... «Сивий', капітан.»—.один із кращих творів Володимира Владка. Він і писався найдовше — .був започаткований ще до війни і частково тоді ж..опублікований. ..

Серед творів 50-х років ’ приємне враження с.прав-.дяє повість Павла, 3агребельного «Марево». Фантастичного в ній небагато:., лише один винахід, що відтворює в повітрі, як на екрані, жахливі картини, схожий він за принципом дії на кінопроектор: Але в повісті -— ненав’язливі пригоди і герої схожі на самих себе.

Здавалося б, що великими успіхами в цей період не -можна хвалитися. Правда, це так. Але важливо було простежити найхарактерніші тенденції в фантастиці 50-х років.

198

Зі & ■*

В кінці 50:х років починається йебач|ний доти .зліт фантастичної літератури в усьому ;;;евїті-.’ Нашча- ■ ються найрізноманітніші напрями, нові'форми, по-своєму осмислюється місце людини в світі, В той же час людство, маючи спільну базу видатних'наукових відкриттів 20-го століття, розділене між.'собою соціальними, класовими, релігійними суперечностями. Загострення ідеологічної боротьби- — так сайр характерна риса сучасності,, як і злет наукової думки. Фантастика як жанр, що найпершим реагує на здобутки науки, а часом і випереджає- їх, віддзеркалила в собі суперечності сучасності^; ]Е> .СІВА, наприклад,. щорічно виходить близько; 500і назв'творів під рубрикою «фантастичних», не рахуючи журнальних публікацій, з-них лише незначна частина становить вартість, що^визнач.ається приналежністю до критичного реалізму. В Радянському -Союзі, почи- ' наючи від «Туманності Андромеди». (.І‘957) Івана Єфремова, фантастична література набуває рис, які зближують її з «великою прозою». Посилюється ,і/ роль естетично-художніх елементів,, .голу «наукову ^ правду» замінює правда життя, словом.,, фантастика в своєму розвитку робить значний-крок-уперед-;

На цей період в українській фантастиці-прйпадає ■ значна кількість творів, з’являються нові, імена.

Переробляє старі і пише.нові творда;(;ііовісті «Фіолетова загибель»,: ряд оповідань)' В.рдодим'ир Влад-ко, старійшина жанру. Поряд з ним—■••щші письмен-нйки,. які цілком присвячують себе фадтастйці.; -В. а*-' сйль Бережний — виступив, з книгами -«В зоряні світи-», -.«Істина — поруч», «В небі —' Земля»,, «Під крижаним щитом», «В промінні двох сонць»;- Володимир Савченко видає «Чорні зорі», «Привид часу»,. «Знайди себе» та цілий ряд оповідань, інші письмен- .

199

Щи ПОШУШЬ'У СЙОЇЙ -Шрийсті різні Жанри. Так,

Юрій Герасименко опублікував твори «Коли помирає безсмертний» та «Кожен побачить сонце».. «Співпрацює» у фантастиці Юрій Бедзик — автор роману , «Над планетою — Левіафан».

Видатний учений Микола,Амосов створив роман «Записки про майбутнє», та навіть в- першій- його книзі «Думи і серце»,.;книзі біографічно-художній, уже. знайшли своє відображення думки,.що й зараз розцінюються як філософсько-фантастичні- — йдеться про створення штучного мозку. Російською і українською =мбвами видає свої твори1' Ігор Росохо-'' ватський. ;. ^ ^

Фантастика захоплює все більше йоло-людей,, що починають працювати на її полі, завойовує все більше коло прихильників, розширює свій фронт і можливості в художцій творчості.

    Передумови та основна те-матика фантастики 60—70-х рр.

У книзі Б. Г. Кузнецова «Наука в 2000 году» один з- розділів називається «Вік Ейнштейна», і це звучить як загальна характеристика науково-технічного прогресу нашого часу.. Але що визначає «вік Ейнштейна» як особливий період поступу?

«Замість статичного ідеалу класичної науки,— пише Б. Г,;Кузнецов, — перед дослідником з’явився інший,, некласичний ідеал. Він уже не може бути виражений у вигляді кінечного пояснення світу, залишаючи майбутньому лише деталізацію кінечно встановленої схеми світобудови. Зараз ідеальна фізична теорія — це теорія, що найбільшою мірою наближається до розуміння об’єктивної гармонії Всесвіту і найбільшою мірою “відповідає всій суш експериментальних даних»..

Н'екласичний ідеал сучасної науки має, інакше, ту провідну рису, що, наближаючись до-істини,-він водночас незмірно розширює межі пізнавального -світу. Теорія відносності,' квантова механ-іка-,-ядерна фізика своїми відкриттями настілБкй'.з,мїни-ли-уяв, л єні і я .про природу, що змінився і са-в| йр-инцин-нау- •/ кового мисленн-я, а відтак стався переворот і-в-са- . -мій свідомості. ... . -■ • ' ,

— ’ Впливи науково-технічного прогресу', на'художню творчість-рі-зноман-ітні. Але основними, мабуть,,є -двд, аспекти. Перший — морально-етичні-проблеми,'другий— уподібнення стилів наукового;, і:'художнього ■ мислення (масштабність, «відкритість» .систем і т. д.); Вони й проявляються у сучасній фантастиці й тісно пов’язані-між собою, адже-нсщйм террям 'дог водиться-діяти в нових обставинах.-'■

УпОДІбнеННЯ СТИЛІВ НауКОВОГО І ХуДОЖНЬОГО- МИСт

л-еняя у фантастичному жанрі здійснюється: своєрідно. Ще дають себе знати- традиції,. як-і вимагають . 'абсолютної вірогідності у творі, тієїусамої- «пра-вди -науки» (як конкретного)-, лише -модернізованої.

В. Владко, наприклад, говорив, що/фантастика-ра- . ніше'жила відкриттями географічними,'технічними .(пізнавальне пов'язувалося з високйми. . якостями, людської натури), потім база зникла, «білих плям» не стало, і фантастика розсунула обрі.їдо кос'мгчних, залишивши, як основу свою, те ж пізнавальне‘значення і т. д.

Але проблеми науковості у фантастиці не знімеш, розвінчавши «правду науки». Чи ж варто, вести су--перечку про «науковість» уже на вищому рівні фан. • тастики? І. Єфремов — «науковий» як- філософ і водночас — художник. Цікаві в цьому розрізі такі сло- , ва-про творчість С. Лема: «Станіслав.Лем — невтом-ний-експеримент.атор, і нерідко його новели,—новий дослід, поставлений на сучасному науковому -мате-

' ■' ''201 — - ; 'V';'' Г-'л' ■■■'

8 01348

* ріалі. Буває навіть, що його оповідання і повісті яв- . -ляютб собою заявку на гіпотезу або на 'теоретичне узагальнення'-наукових — -даних, і "в цьому смислі -письменник.підіймається1;до рівня вченого чи філософа. Фантастичність .його, тв.орів;—не .стільки в.

. спірності' ВИХ1/ЩИХ передумов, скільки в своєріднос-ті; кінцевих ВИСНОВКІВ» -1;

•Або-ось в анотації до' повісті В. Бережного «Ар-хеоскр-йпт» говориться, що 'в ній"'«...подається нова ■оригінальна фантастична, гіпотеза про існування загадкової Атла'нтиди і виникнення Сахари». Не мож;^ . на- сказати, що це гіпотеза нова. Але. звернемо'сь до самої повісті. На Землю,- прибуває посланець далеких світів; Виявляється, він потомок давніх землян, атлантів. На Землі сталася катастрофа, і вонй покинули рідну планету (ось те, що -стверджує неори-гінальність — гіпотези,—' подібні міркування висува-.

■ лися -неодноразово). Та, відлітаючи, земляни на великій глибині, на території сучасної. Сахари законсервували свої видатні знання. І приїпелець Туо прибув, щоб віднайти ї-х і передати людям. Бережний спирається .я-к-ща факти- нерозгаданих нами таємничих явй-щ (як-от стовп із . чистого заліза в Індії), тільки вважає їх не слідами пришельців, а залиш-•камн колишньої цивілізації. Та це для письменника своєрідний.-вступ до основної ідеї повісті. Справа в тому, що пришельцем зацікавились, воєнні відомства капіталістичної країни. Вони допомагають Туо -організувати експедицію в Сахару, прагнучи- прибрати1 знання атлантів до своїх рук і використати у'власних цілях. Тому «Архебскрипт»—збільшувальне скло-сучасної капіталістичної дійсності. Туо зрозумів; іщо ‘ людство: ще' не дозріло до великих від-:

^Мицкевич А. П. На границе- науки'и фантастики. Пред. Станисла-в Лем. Формула Лимфатера.— М.: Знание, 1963, с.З.

202

КРИТТІВ, ВОНИ можуть призвести да 'загибелі. Ось відкопано археоскрипт; щоб він відкрився,' треба.назвати слово, що означає найбільшу пристрасть.

«З усіх боків залунали голоси: •'7

— Багатство! ' 7

— Бій! ' • 7

— Нажива! '■ ’7 , .

:— Алкоголь! ‘ ■■ 7 . ■ ;•

— Наркотики! •

■— Життя... , •

— Рулетка.

Лаба-н підніс руку і, коли всі затихли, сказав;-■' — Ненависть — ось найбільша пристрасть». .

Письменник за допомогою, цього. ;$пі;з о ду:. іюв ’я з'а в фантастичне з сучасністю і його "суперечностями.' Археоскрипт відкрився словом <<любов». Маленька деталь одразу прийняла на себе оекоН'йе ідейне навантаження повісті. Боротьба за гуманізм — ось що визначає нашу епоху, дає можливість--уникнути ка-‘ тастрофи, стверджує письменник.

Наука входить.у твори українських фантастів, не тільки порушуючи стиль звичного художнього мислення, а й вносить відповідний реквізит, обстановку. Туо за мить прилетів на .рідну плацету.з Землі — в основі його апарата для пересування'закладена можливість стискувати простір і, користуючись'його' •вигнутістю, протикати, як голкою; ;Ось і;'таким чи- * ном; теорія відносності Ейнштейна внесла' докорінні зміни в розуміння простору і часу..; Проб леми часу, простору і матерії більш згуртували-фізиків і філософів. Для фантастів згадай і,проблеми стали необмеженою цариною творчості. ' .7 ■ А

В-оповіданні «Космічна Ніагара» В. Бережний приймає за умову,.що час,—дискретнй1|г:т0бтб;/;скл-а'да-■ ється з елементарних часток — хронотопів.- На думку вчених, в центрі Всесвіту генеруються якісь неві-

203

домі лолл, Ід треба розвідати. Астрофізик Арі та фі-

' :ло.соф. Альга вирушають в експедицію. В міру набли-' ження до центру — Всесвіту вони 'старіють, на' о.чак ./'одне в“ одного. Скоро небуття,.. Але дослідники віднаходять Вічність. Виявилося, ЩО 'Ценїр- Всесвіту—

1 часове поле,,-звідси у вигляді хронотопів.ррзпбвсюд- ■ жується- в просторі «проміння» часу.

  Арі-запитала в свого супутника:

«— Ви не -пікодуєте,- що вирушили в цку мандрівку, Альга? -/ ' •

■ — Усе нашеіужиття.— мандрівка, безперервна подорож. від незнання до.знання.- Ех, та що вам^ка-з-а^ ' ти, Арі,-вй' ж сіма/., вд ж інакше не мислилги! А я... коли б: я шкодував, -я не бу в б и філо софом!

л— Тепер ми'будемо.завжди разом, Альга, завжди- -завжди, вічно.'! Я вас дуже кохаю, мій любий філософе!» .

Бережний, як видно'з уривка, поєднав символічне/ -й гіпотетичне. Як символіка, виступає радість непе- , .ресічн.ості високих почуттів — любові і ж;адання її.

. 'Відн6снїєт-ь,ча?су/ї;простбру вимальовується і в повісті <<Д промінні;двох .ронць». Тематику її й основну думку• визначає^епіграфіз Анатоля Франса: «Не-, ма нічого неймовірного і в. тому припущенні,. їцо за •якусь хвилину цілі віки роздумів і наукового пізнан-,ня живуть і вмирають на ваших очах всередині атома; Самі по собі об’єкти і.не великі і не малі, і як-., що Всесвіт здається нам неосяжним, то це просто людське уявлення_про нього. Коли б він раптом скоротився до розмірів горіха при умові збереження всіх‘'пропорцій, ми б . не м.али найменшої можливості помітити цю зміну».

' Демонстрація думки здійснюється двома шляхами. Учені-земляни хочуть «упіймати» час, А .якась інша/ -цивілізація црагне'осмислити простір. У цієї;цивілізації .свій'Всесвіт, своє Безмежжя.' Знавець Чисел

визначав, що їхній всесвіт вгинається'-;під ■ власнокг вагою, і має замкнену-кривизну, інщцмй,сл0:ва-мигвін має межі/А-за тими-межами незбагненні-'два голубі Сонця; Космонавти вирушили в -д-орогу^ протяжність: якої рівна-майже їхньому життю. і^-в.ел'а ■ ■йсадоба ‘ пізнання, і ні смерть, ні небезпеки не:моі\ли. їх :зупи-' .нити. Але корабель так і не-зміг ви'йй з-а- межі/Еез*'-межжя.., . ' . ’

V В той же- час на Землі паралельно -відбувалися свої події. ^Коханий Антоніди вируїгшв 'у космічну мандрівку, аби виявити хронотони. Т там теж-.б.ули СВОЇ пригоди І небезпеки... . '

До чого'ж дійшов автор? Треба..скцза-т.и, що-повість — напівжартівлива. Виявилосяутдо.кос-монав-ти зЧншоЬцивілізації -мандрували- ;Води на ■

трояндах, з якими- Антоніда чекала,.свого^ коханого на космодромі, а Голубі Сонця — И;.р^і.-..Ч.гітач-:-йр-. трапляє на свого роду наукову вудку ^Згадуємо'епіграф- з Анатоля Франса, і нам стають:,зрозуміли-м-и -наукові посилання. В. Бережний побудував дві різні системи відліку часу, дві системи Всесвітів: нащо-то і тогоущо міститься в краплі води. Але так само, як і у згаданому творі, припущення-автора-залишаються са-модовільним-и- припущеннями..фізики- а не вірогідними чинниками. Тобто- дана умовність не відрізняється, по суті, від звичної умовності художньо- ' го твору. В них тільки різна природа,>це.різні системи. Космонавт пробув V польоті^вісе .життя,-, не видобувшись-за-межі краплі на троянді/ Антоніда простояла на космодромі кільканадцять- хвилин-. Пропорція між 1 часовими послідовностями — матеріальна, числова. Що ж до задуму,ухо;;ЇДея[^ зрівнює числові .нерівності часу в різних сйстема-х відліку; Голубі Сонця — очі коханої і любляяо^-.жшки—е-та>-1 ють художнім обр.азом і знищують часові й .просторові- бар’єри. Високе прекрасне почуття, піднімається

-над ;:м.атеріальним.и умовностями,, ведеться пошук ес-' тетичних начал-. Так, світ безмежний у своїх проявах, грізний і. неочікуваний, '.частіше, не "вміщується у . звичні уявлення,- але він -пронизаний промінням розуму і добра,- він тримається на' них,—це не перевідне. На дорогах' пошуку розум і добро- написані на прапорах ..переможців....

Для- В. Бережного проблеми часу і простору не теоретичні поняття. Його герої живуть у такому майбутньому, .де;, парадокси/часу і простору сприймаються/ як само 'собою .зрозуміле. ■ Тому' в художній^ структурі'його, творів вони не є чимось надітрирізд--.ним і-тим самим не;пригнічують думкуНВони — рек- -візит, типові обставини і т. п, .

. Зміна стилю' художнього мислення у фантастиці позначалася • на трактовці персонажів і внесла складність у їхнє дослідження.

На відміну від наукового' образу (знаку, симво-, лу, формули, певного об’єму пізнавальної інформації)- художній образ не нейтральний у-своєму ставленні до світу: він має'соціальну природу. Це є основним у системі класичній і не знімається у системі «збільшених масштабів».

Отже, фантастичний твір, що спирається на наукові знання «віку Ейнштейна», тільки в тому разі

• може .претендувати на .художність, коли, відповідно до задуму, .виразно організує типові обставини (якими б неймовірними вони не були), тобто створить «наукове буття», що визначить і типові характери,

;■ Складнішає питання про зв’язок фантастики з сучасністю. Як прив’язані, наприклад, до сучасності •твори про майбутнє, в- яких створені відносно правдиві (чи-можливі) для цього майбутнього типові обставини і типові ха-ра-ктери в них? Судячи зі .згадуваних повістей В. Бережного, вони прив’язані дум-

кою, що таке майбутнє будується сьогодні.!від нас залежить, чи буде'*воно щасливим утвердженням гуманізму і високих'поривань. • Д :■ .

, Більш опосередкований зв’язок у творчості («Чор/ ні зорі», «Привид часу», «Час таланту», «Викриття . себе» та їн.) В. Савченка. Він не обм£йує для. своїх героїв поле діяльності, але вони за; психологічним -складом близькі до типу нашого сучасника.-'Як-не згадати тут слів О. Довженка. «Ми з-'вами,'—говорив Олександр Петрович,— зараз тут.,: серед скоше-. ної трави і дзвону коників. Але як;.ви'-гадаєте, що повинна відчувати людина, яка зможе подивитися на нашу землю так, як ми оце з вам.й дивимось на одну із зірок-чи на Місяць? Я задумав-сценарій про космічний політ людей. Найважче -Дце проникнути в душевний стан аеронавтів. Адже;во-ни-будуть не-чувано відірвані від Землі. І водночас;вє)Ни, звичайно, житимуть тим, що залишили на-'-Землі.".Я скажу вам- по секрету, що я познайомивсЯ;•:зV'молоддю• (серед них дівчина), яка готує себе до такого космічно-./ : го польоту, можливо, на Місяць. Вона .години проводить у барокамері. Революція піднесла наше мислення над життям окремих держав-.Д-ми тепер уже уявляємо і відчуваємо рух. десятків/мільйонів, їхнє -дихання.. Пам’ятаєте, Ленін казав;, що політика починається там, де беруть участь'; 'мільйони.-Але відбувається революція в науці і-техніці.-'Ми'виходимо на .новий простір» г. • . ...

Реальне уживається з мрією, мрія-„стає дійсністю: Шкода, що О. Довженко не закінчив'сценарію «У глибинах космосу». ’ М і р ку в а н н я- ви д ат-но го м и-тц я якраз і вказують на відношення мр.ії-до. дійсності, де зв’язок здійснюється через героїв;,;'.

  1 Зелінський Корнелій. До портрета митця.— В кн,: Олександр Довженко. К., 1959, с. 145.

-. ■ 'кяад^еіьсобливий';відбиток:на персонажів: Філософ-, ське узагальнеїшя образу набуває> ■;більшої щіль-

'Н:\'':: ":;Л’' • ■/ ' ' --

^ Фаятастика стає більш' «прозаїчною». У повісті ; В. Савченка- «Привид,- пасу» перед,. героями стоїть завдання: розкрити таємницю зірки Г-1920.—по. суті, наукоіза проблема. Вони зустрічаються з незви-

■ чайнадг явищем^;^потоко:м.'насу,-їцо рухається в зворотному напрямку. Якби дія відбувалася, не далеко

' в космосі, ана- Землі, то могло б здатися,,що це зви-: чайна повість- про науковців. .''.І-—-"

  Але й стереотипи ще дають про себе знати: 'Ніби за традицією, науковий винахід те часто залишається нар іжпим“каменем побудови твору, лакмусом,’. що визначає позиції персонажів. «Наукові і виробничі діяння- — персонажів повісті «Над планетою —*■ Левіафан» не тільки фон для сюжетної дії, а й та сила,гіцо кує характери,- визначає їх ставлення' до? суспільних питань» !,— пишуть дослідники, і таке -можна-сказати не' лише про повість-Юрія Бедзйка. Вся -сума! життєвих з в’язків, людини, що визначає Ха-рак-тйрі'.дйрівйтоє суспільному резонансу винахо-, ду-. Звичайно,:через винахід, через ставлення до нього, можна показати багато чого, але ж і, винаходи : історична закономірність, як і певний тип відносин у — суспілі»стві;: Очевидно,. без -попереднього досвіду персонажів, у першу чергу .-духовного, не можна, од-]Уа'з у вводи ти' їх' у залежність .від того чи іншого :ви-;' находу^-Це- -стосу єтьс я не лише і .сюжету, ай, окрес-, лених меж образів, замислу; Потрапивші в н.езви-

■ ,чайні обставини,.' продиктовані винаходом; герої б -, мали на основі, своїх Перекопань «оформити» думт

ку, те, заради чого писався той чи інший твір,. ......

-я?н*"М.глин§вська;--Маргарита; -Подорожі без вороття. —- Віт-. тизна, 1966,. № 9, с. 192. .' ; . . : ‘

в ШрііГ 111111'11111 ■ ;1111Іл':<- : ШІІ1

• У повісті «Над шганетою.— Левіафана . колізія-пригодницька якраз ,в. силу того, що Овидахід,. велетенський ’дир.ижаб лк, став^ рушій нош £-и лою^сю жету г.

І коли б замінити його рівним за знажнйдм винаходом, то, по суті, не змінилася б нітр.^ктовка'н ер.с о-нажів,’ні зовнішня обстановка: * •• •• ■. • ■

Дія повісті відбувається в капіта.лістичній;країні. Вже заборонені і знищені запаси ядерної- з.браЬ Але-знайшлася група людей, яка прих~0‘вала.‘;кілька.над-цять боєголовок на дні гірського .озера-в. ладц.; ща. настане час і можна буде розв’язати нову-війну, утвердити маніакальні ідеї панува-н'ня’ 'над світом-. Це _ неофашистська організація під..-керівництвом; Густава Кірхенбома. Батько його^мільйонер-капі-таліст, із. тих, які важають, що-вся-ка--'.політика доцільна, коли моя^на робити грошЬ- Його /підпряєм-ства виконують замовлення О ОН, будуючи велетент ський-дирижабль, і'Кірхенбом^старщий надіється, що скоро будуть замовлення і з Радянського:Єоюзу, «Левіафан» ще не добудовано, а';-вже- почалася' боротьба за нього: фашистам потрібен корабель для доставки ядерної, зброї. '

Осмислюючи проблеми війни і миру; письменники-фантасти, як правило' (і Ю. Бедзж у-тому числі), переносяться-в чужі країни. Втрати- від- цьогогочевидні одразу—адже автори'не знають надто добре тих .країн і людей. •

. Ось і боротьба за «Левіафан» томиться — між' двома протилежними таборами: капіталістами і робіт^ .ни-чим класом, але-це зужита в фантастиці схема, ■ а- не художнє відкриття,--бо боротьба не'-знайшла свого відображення в душах людей,;

А провідн-ий мотив повісті — доля-чесного • інженера Пауля Ріхтера- в буржуазномухуспільстві.' Здавалося б, уже тут можна- поглибити -внутрішній світ героя, щоб не повторювати -великої -кількості тра-

■ фЗрЄТІВ. Ю. Б&ДЗИК : спробував «психологізувати» Ріхтера, індивідуалізувати. Об’єктом були обрані ін-

. ■ тимні. почуття.'Але..взаємовідносини Ріхтера з двома жінками—.Матдою і Галкою Кр-ижанич, а ще більше розв’язання їх н-авіть із життєвої точки зо-.ру, а- не літературознавчої, здаються дивними. Половина-. повісті присвячена «прозрінню» Ма-гди; вона починає розуміти-, ’хто'чтакї й: друзі з неофашистської організації’ І па-ріалельн-о ; цьому зростає почуття Ріхтера до неї. Та.-ось це почуття уже оформилося ■В:: любов-, а Магда ^ загинула. За логікою образу, Ріхтер мав в і дре агу вати-на, це —крах особистого----'

■ щастя!'—не .тим,-що, перегорнувши стор:ш^у'''єгвого 'життя; відчув потяг до Галки... ■ ■

.«Левіафан», не' дістався- неофашистам. В останню мить Ріхтер з товаришами підняв його в-повітря і вирішив тим проблеми... • -

, : Не вийшло-глибокої розповіді .про-речі, які не допускають, несерйозності. І в першу чергу ’тому,, що автор не вивів- носіїв' тих.-чи інших ідей, сил, що протистоять — одна одній'. І- Пауль Ріхтер — черговий, «прохідний» буржуазний учений, світогляд якого визначається тільки випадковостями.

.Цікавіша колізія в романі Радія Полонського «Між нами Всесвіт».. Твір цей про далеке майбутнє^ коли .вже питання війни і.миру вирішене. І раптом виявилося, що група людей хоче диктувати свою

— полю-цивілізації. Вони винайшли антиречовину і мо-

— жуть знищити все^живе.

Але колізія цікава тільки своїм матеріальним втіленням у романі-: захоплюючі пригоди й експерименти, ненав’язливі міркування. До сьогодення вона має вельми далеке'відношення. Адже група новояв-лених володарів світу — а їх лише трохи більше сотні — не становить якогось соціального угрупування, їцо мало б пар-алелі’ із .-сучасністю. Тут реальне у

210

фантастичному дійсно вийшло за межу фантастичного у реальному/ /•-•/:/ './ '

Для письменників вирішальне значення-має-з'ясування, до якої-соціальної' групи- належать герої. • .У питанні війни і миру така група виступає на-перший план. У фантастичному творі-не обов’язковий показ- самих воєнних дій чи опосередкованої .боротьби з небезпекою.війни. Часто ведеться,• так би/мовити, філософське дослідження певної соціальної групи чи організації, що являє собо.ю- . небезпеку. У романі братів Стругацьких «Важко бути- бого;м» показаний, наприклад, середньовічний, фашизм на далекій планеті. Але роман не сприймається як щось далеке від реальності. Стругацькі на-художньо новому'матеріалі віднаходять корені фашизму, -найре-/акційнішої ідеології: кастовість, міщанство, байдужість.

Таке^суспільство, правда, на технічно-вищому рівні, бачимо і в романі Ю. Герасименк-а/«Ко;ли вмирає Безсмертний»: На планеті, куди потрапив космонавт Іван Бідило, за всіма ознаками, панує фашистська диктатура. Землянин віднаходить, друзів/ починається боротьба, народ здобуває перемогу.-.:-; Скажемо наперед, що книга невдала. Автор ..неспіввідніс-мети і засобів. Ясно, що фашизм мав бу^и розвінчаний. Але він змальований 'більше в- пароДі-йно.-іронїчних тонах, і сприймання послаблюється-при порівнянні його уже з не-.вигаданим, а реальним-гітлеризмом.

Капіталізм — основна, небезпека'.-для' миру. Жоден винахід не змінить характеру його-

Економіка, політика, ідеологія накладають недвозначний відбиток на .спосіб життяГка'пїталїстичного суспільства, а відтак і на психологію, його членів. Специфіка жанру така, що загострює все-те, часто гіперболізує, а то й користується ;розгорнутою-:уза-: тальнюючою метафорою. Як у питаннях -війни- і ми-

Щ' Шіі.:|;ШДф-ІВШйХ,.популярних у- 6.0Ч.ТІ роки, проб-лем-■фант.астики. — - ' '

. . Вихід- у космос разюче змінив ' наші уявлення і психологію. Ще недавно планета здавалася' чимось

• й№з»і-рво.--/велй-кщїі;-заї«гкнутикі у со'бі. і":роз’єднаним.

■ Космічні'., польоту «стали :ТИМ явищем науки, що належить. усьому людству. І гостріше постало питання:- чи самотня цаша цивілізація у холодних просторах-космосу? . ; .....

' Після перших- захоплень '«братами по розуму», коли- ще основним були нестримне мріяття і фантазія, -прийшли- тверезі-р.озмїрковува-ння, бо проблема виявилася раптом складнішою; І можливи-й' контакт з.-.інопланетними'цивілізаціями починає звучати зовсім інакше —- вій змушує нас в першу, чергу глянути на самих себе. чидозрї.;;к ми до нього.

. IIя важлива філософська проблема у духовних . взаємозв’язках Земля —1 Космос : більшою' мірою . .стосується- самої нашої культури. Такою вона' стоїть, у кращих зразках фантастичної літератури, хоча б у романі-С. Лема «Голос Ііеба» чи згадуваній повісті В..Бережного «Археоскрипт».

У В.. Владка є новела «Захист Хмарної планети». Пришельці з космосу запускають в її напрямі-р;а-кети-розвіднкки. Виявляється, вони хочуть. її колонізувати, винищивши людство. Науковці створюють умови, на-основі яких автомати на: ракетах сповіщають своїх -володарів,' ніби- Хмарна планета не придатна для життя.

, Справа не лише, у винахідливості вчених,, яким письменник симпатизує. Це, мабуть, єдиний випадок, де Владко так не схожий на самого себе, де, дотримуючись' букви науки, він виявив" непослідовність,. вважаючи,■щО::В;і-д.і.ншид розумних істот можна, чекати -лише загрозу для існування. Факт не. такий, уже й другорядний" навіть для відгалуження теми

контакту. Адже, мимоволі спливає.-на- думку;.•••що воєнні дії — супроводжують, прогрес,ч:Т.шкщ.і.в-:;різнйх. ••масштабах: спершу земних, а потім;-! космічних;'

Звичайно, зараз ми, нічого не мр:Жемо\\.довести г щодо контактів взагалі, і. щодо «космічних- воєн» зокрема; Та, фантастика-, .будучи .• .реалістичною-за суттю, не може і не.повинна опиратись лише на про.-’ грес .науковий. Бона повинна збєрегтігреаяізм.у -філософсько-естетичних ' передумовах.--1.; -навряд, — щоб: серед них закономірністю була неминучість- збройних конфліктів. .\■

• Роздуми про «братів по розуму»., .знову- ж -таки неочікувано, торкнулися ще одногй/.тр'строго-.питан-ня сучасності: взаємозв’язку технології-і .культури. Щоб зрозуміти когось, треба зрозуШти:;.себе-;' «В будь-якому- .суспільстві, — говорить/.С;' •'•Ле'м,;-^'що-досягло подібного з нами рівня .розвитку,‘-.виникають дві протилежні тенденції, віддалені ^наслідки яких передбачити неможливо. З одного; -боку,''вже сформована технологія тисне на існуючу культуру' і ніби змушує людей активно підкорятися.потребам . технічних .процесів. Так з’явЛЯЮТЬСЯ-’’СИМПТОМи Ін- " телектуального суперництва людини, :3 м.ашиною, а також різноманітні форми їхнього симбіозу, а .інженерна ПСИХОЛОГІЯ І фізіологія 'ВИЯВЛЯЮТЬ «сл-абкі ланки», невдалі параметри людського організму;, і звідси вже пряма дорога до розробки відповідних . удосконалень». На цьому шляху народжується дум-. ка ■ -про ' створення кіборгів, . кіберів> ТОЩО, «'.‘..Про пряме підключення людського мозку-до резервуа-, рів машинної пам’яті, про створення таких устатку. вань, в яких досягався б небачений:досі-рівень.механічного чи інтелектуального зрощення-людини з-машиною» Ч

  1 Лем С. Голос неба.— М, 1971, с. 555^-556,

213

. :;'МЯ ЕЖ6'ММ0'.немало-недалекоглядних міркувань.

у .-.літературі. з-: приводу «машинізації» людини. Не.

• далекоглядних у тому, розумінні/що вони відкривали лише ••.зовнішній ефект дії техніцизму на. людину. Власне, все-.зводилося до неглибокої суперечки «фізиків»-і.«ліриків». ..Але. справ а складніша,, як. свідчить Лемів вшлів;- набагато складніша. -Йдеться про загрозу руйнування людини як біологічного*, виду. . ^

— У повісті І.. Р-осоховатського «Яким.ти повернешся?» діють кібери,-абр, як'їх-називає автор,-сигоми.'

• Автор:; незадов.о лений ' обмеженими 'можливостями-^ . людського, організму, і наділяє його такймиг'НЇо від

. власне Л-Юдини•..не' залишається нічого.” Сигоми не-..вразливі-'ні- для' різйих коливань температура ні, для., негативних'зовнішніх впливів — електроструму, ОТ-. руйних газів; крім того, вони наділені незвичайною, силою, простісінько .-перемагають • гравітацію і можуть вдавати в;космічному просторі, наче в-басейні. Зрозуміло, Росохо-ватський підносить їхні: переваги перед, смертними, а:можливості, спрямовані на доб-~ . р:0, видаються за доказ необхідності таких' перетворень. :

Йдеться, в принципі, про аутоеволюцію, питання рівною мірою цікаве для ла-уки і художньої творчості, бо аутоеволюція знаходиться виключно в площині етики. Наголосивши на. першому (технології),. ;Росоховатський розділив площину етикр/ а вірніше. —- зовсім.зруйнував її, адже в даному/випадку її

• закони проявляються, .-тільки при наявності обох компонентів: науки г культури.'Така однобокість ве-

, де до сумнівних наслідків і філософської неповноцінності замислу..За певних умов аутоеволюція, скажімо, в.плані позитивістського перетворення.людини -г- так, як це--і показано у Росоховатського, де все. підкорено.' прагматичній -необхідності,— веде, до

замкненості всередині культури, всередині' індивіда; словом, виходить закрита системам тип якої найбільше піддається ентропії,, і розум- :(уже. н:е -.біологічний вид!) вироджуєтьсят Чи може ••.робот; маючи" потужніші-запаси. інформації, швидкість .'•реакції' ца сигнал, .інтенсивніше самовдосконалення,- віїйти;’ .потіснивши людину; на перше місце в еволюції?-Може і не може. Таку альтернативу висловив свого часу ще Норберт Вінер, батько кібернетики. Може/коли мета суспільства (наприклад, воєнні.цілі.)' випустить . з-під контролю засоби. І не зможе,,-зколн. мета;його-буде служити гуманізму. Тут соціальний аспект набуває першорядного значення 4 '

Оповідання В. Бережного «Са-кура». ./ ілюструє справедливість слів Н. . Вінер а. У^'апітаілісіи-ч'-ні.й. країні механічний мозок поступовоЖр;ибрав-до-рук усю владу, визначив людей як «-нижчу;--р.асу»—-'і 'за -допомогою кібернетичних помічників/'та -в-иіпукано-' го обману ВІДВІВ' їм місце'ДЛЯ ЖИТТЯ/ПІД 'Землею.

■ Тільки вічний потяг людини до прекрасного, те," що не підвладне ніякій машині, стає силою; яка-перем а-, гає кібернетичного володаря..Автор-: стверджує, що .. буржуазна система відрізає шляхи до прекрасного, веде; .до. страшних наслідків в умов-ах нинішнього технічного прогресу.

Академік А. Амосов-у «Записках пр'о майбутнє» -з приводу штучного мозку висловлює-і полемічні при* лущення, зокрема, у відношенні в-ищезгаданих-роз-. мірковувань С, Лема і Н. Вінера, хйч',' -можлив.о,- він• тільки більше конкретизує питання-,, з;а лиш а юч ий о -го в колі кібернетики. Амосов висловлює побоювання, що неможливо ні обмежити розвиток • і-систем штучного розуму, ні тримати їх під тонтролем.. /

  1 Цит. за книгою: Брандис Е., Дмитриевский-В. Мир буду-щего'в научной фантастике.— М., 1965, с/21 '

* ЬТВОрМшГ Штучного розуму, за словами Лмсїсо-ва, тісно дотикається до моделювання психіки. Звід-.

' си — і пошуки оптимальних . варіантів -такої, тобто, •пошук, справді цінного в самій природі ліодини і в її ' культурі. Отож, і М-. Амосов, навіть обмежуючи проблему колом -кібернетики, • неминуче, ХОЧ. І ПО’ ■своєму' підходить до пошуку СТІЙКИХ;МОраЛЬНИХ.ЦІНг-я остей сучасної, людини. Ця думка присутня і--в -йото романі «Дум'иЛ серце». -

-• Пошук моральних іііішостєй веде і В. Савчепко в романі «Знайди- себе...... Людина має можливість

.удосконалювати- себе. Але .де той приклад^ на ..ое-ноіїї якого і орієнтуючись на який людина. ..отримує кращі .якості? І; що таке оті «кращі якості»? 'Простіше щодо тілесної'. оболонки людини: можна . усунути . вади природи, каліцтзо, хвороби. А духовний світ?

.Яи'Є'В: ньому:константи, «кращі якості», на основі : 'яких можна моделювати психіку? А сам критерій . оцінки моральних категорій?. Людина, — отримавши псе, чк зможе дати щось взамін іншим?

Життя постійно з-мгаю.'ється, герої. прагнуть розв’язати «вічні» питання. З цієї -парадоксальної ситуації—'Вічного і змінного — випливає головне: людина в науці .не може, бути осторонь результатів ■своєї праці,.вона має самостійно і наполегливо від-ішукуватй основи людяності.

Ми зупиняємося на 70-х роках. У цьому є свої резони. Перший з них —- сьогодні в повному обсязі -важко визначити тенденції' розвитку жанру; як у ми-гнулі роки, де навіть ;була .можливість періодизації,■ І це стосується фантастики не лише української, а й, вважаймо;;; світової... Причини різні, зокрема, зужилися теми й-сюжети, пов’язані з теорією відносності,

штучним інтелектом, позапланетнимй давідіз'аціями тощо,, а якихось інших, глобальних,в^тіфигг'ів.у науці не зідбулося. Ряд авторів розробляють задуми на вузькоспецифічних відгалуженнях наукових тс'орій (той же С. Лем чи брати (Ітругацькі 1-^'-як-от у романі «За мільярд років до кінця світу»), а,1е, видно, до всьому, наука більшою мірою накДадае відбиток на стиль" художнього мислення, ніж — служить для конкретизації «другої реальності». Недарма ж практично відгалузились від фантастики література науково-популярна, і зараз уже рідко побачиш.на титулі повісті — «науково-фантастична». .. — , : ' і: ;:

Але окремі прикмети фантастикиу на мій: погляд,; сьогодні визначились цілком об’ємно.. Насамперед — «переплетіння жанрів». Воно ще вимагає, свого детального дослідження,- але вже оче;видне, Традиції М... Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, -М-. Булгакова і . навіть глибше — міфологія, казка; легенда —: входять в образну, художню систему прози чи й по йоту жпі те, ніж колись наука. Варто назвати: лише імена В. Дрозда, Є. Гуцала, Валерія Шевчука, Д. Кешелі, В. Яворівського та й ряду інших відомих прозаїків. Тут, правда, невідомо, я:к:'ДиференціЮ!ва-ти: чи фантастику в цих авторів.'вважати художніми особливостями їхньої нрози, чи . навпаки?... £[сно одне; згадані; імена свідчать, що художня, вартість аналізованого жанру значно зростає. І це також — . |||триИ|||в|1|й|

Протягом останніх років з’явилося чимало нових творів ряду авторів. Нині активно працюють 6. Теє- . лейко, 10. Константиноз, В. Головачов, О. Роман-чук, В. Заєць, Світлана Ягупова, Наталя КонОто-пець, Ю. Пригорницький та інші.

Одначе кількість, іще не перейшла в . якість.., Як уже було мовлено, загального «обличчя» української фантастики ми ще сьогодні не бачимо. І авто-

217

9 01348

. рові/цієї|,М9ШгШШ0Ї.СтТІ ХОТІЛОСЯ не проста

викласти історію української радянської фантастики, але Й-, часто зупиняючись на недоліках, цевною . мірою., застерегти. Хоад. б у такому: не варто користуватись зужитим, А таке проглядає у.багатьох ав-

/.ТОрІВ/ ^ • , — •. / У 'Д'. ; / "• ' •• : ' ;

Маємо, орієнтуватися/на сьогоднішній, рівень, на , сучасність/ використовуючи: надбання щонайкращі..

Сергій ' ■

' Пильненький .. ~

   НА СВІТАНКУ ФАНТАСТИКИ .

Десятки.романів, повістей, оповід-атіц^нйфШ^ефйй памфлетів, фейлетонів-, статей, рецедаій “-т''/г-а.кі—н'а-'■ ■слідки невтомної, сподвижницької цраиї Юрія: Смск -лича, одного із зачинателів української- радянської літератури.

Краще із створеного письменникам-' — науково* фантастична трилогія «-Прекрасні катаєтрофи», автобіографічна трилогія- «Дитинс-тво»у-«Наіщ- тайн-и», «Вісімнадцятилітні»; . цикл і стори щь рево ліспі йішх романів «Світанок' над морем», «Ми$ хатам, війна палацам» та «Реве та стогне Дніпр: широкий»— надійно увійшло в нашу літературу. Творчість Ю. Смолича — живий літопис епохи.• •• ’> Серед його творінь — психологічні'еїюди-й детективні новели, романтичні оповідання-і’побутові за-•мальовки, науково-популярні повісті й сатиричніромани, політичні памфлети і фейлетони.-' Видатний майстер великих епічних полотен і захоплюючих.мемуарів, він став першовідкривачем ряду, таких нових в українській літературі жанрів-,.;;.як'науково-фантастичний, пригодницький, автобіографічний, зарекомендував себе чутливим, доброзичливим наставником-мол оді. :

Юрій Смолич — художник надзвичайно широкого тематичного діапазону. Йому підвладні й історичне минуле, і сучасність, і уявлене майбутнє,- Передреволюційна дійсність і пробудження класової самосвідомості трудящих. Жовтень і громадянська війна. Мирна творча праця і боротьба з ф а гай с тсь ким и загарбниками. Творчі пошуки радянс-ьких-учених і ви-

      219

        9*

дити тщщщ оурхщоі тут. Все тії-

сфери , життя охоплює письменник своїм художнім світобаченням.

За довгі роки праці-Ю. Смолич пройшов усі етапи розвитку української радянської літератури. Його творчість, як чутливий сейсмограф, відобразила найважливіші .^віяння епохи. Він назавжди віддав своє гостре цєро худо^ника-комуніста на службу радянському народові, його слово гнівно таврує всіх і всіляких ворогів людства, виховує почутая радянського патріотизму і .пролетарського інтернаціоналізму, кличедр нових.звершень. ... ,,

... Мета цього н,арису — на.відстані десятиліть, з пот зицій . сучасності розглянути . науково-фантастичні твори Ю. Смолича, визначити, в чому їх співзвучність з нашою епохою, в чому неперехідна-цінність кращих з „них для нинішнього читача,

, . Неодноразово.- видана, перекладена на'інші мови, науково-фанта'стична. трилогія.. «Прекрасні катаст^ рофи» (романи «Господарство доктора Гальванес-ку»,; «Що булодотім», «ІДе;одна прекрасна.катастрофа») наче народилася знову і, прийшовши до нових читацьких поколінь,-.-знову знайшла вдячну ауди^ торію, знову,, як і; раніше, користується незмінним успіхом. .

Бачити далі факту. Майже вся радянська фантастика податку;20-х років містить науковий елемент, але він найчастіше сяк-так білими нитками приметаний до пригодницької — канви. З цього погляду не став винятком і «Останній Ейджевуд» Юрія Смолича — перщий його твір в цьому жанрі і перше, дь тищє/соціальної--фантастики в українській літературі;.^ , .- ; — ■

. Але поступово:; картина міняється. — Гігантський розмах планів, першої п’ятирічки, зростаюча увага,

ДО наукових Проблем, формування -радянської нау-ково-технічної інтелігенції— асе це було ; наочною демонстрацією перетворюючих можливостей соцїа-'дістинного ладу, кликало иисьменішків до нових і нових пошуків; ■■■>■•

В кінці 20-х — на початку 30-х раків виразно вимальовується процес все більшого зближення літератури з наукою. Для західної фантастики щодо цього характерні' дві основні тендейЦЇЇ, найпо.кніше .представлені Жюлем Берном і Гербертом УеЛдеом. Творчість першого вирізняється перевагою, науково-технічних елементів, другого—соці ал ьно — уто пічних.

. Радянська фантастки одразу.ж в’иявила гірагнен-ня до органічного сплаву науково-технічної- проблематики з заглибленою увагою до їїсо ні а лт. н и х. а с -пектів. Наших письменників цікавить не' те чи інше відкриття саме по собі, а його співвіднесеність'з тим, кому, яким цілям-воно служить, :;й .І .

Показовим для даної еволюції /'жанру, поряд з' творами О, Толстого («Аеліта», «.Гіперболоїд інженера Гаріна»), В. Обручева- («ЗемЛя-' Саищікоза»„ «Плутонія»),. О. Белявва (« Л ю д и н а — а м ф і б і я », .«Голова професора Доуеля») є і романи Ю. Смолича, що складають трилогію «Прекрасні-’; катастрофи»* яка.' ра-зом з: книгами І. Сенченка, П. Лісового, В. Владна, Д.. Бузька започаткувала./наукову фантастику в українській літературі. .

Наукова фантастика — повноправна . складова частина- літератури' соціалістичного)-реалізму, і ко- . жен твір цього жанру, як і твори інших жанрів, природно, оцінюються з точки зору його ідейності, проблематики, образної системи. Ллє, крім 'загальнолітературних компонентів,, фантаетаиф.:. вирізняе ряд специфічних,, визначальних особливоещей, -характерних тільки для. неї: тема, звернена, 'звнчайііо,в май~ бутнє, де об’єктом зображення е. «третя дійсність»*

221

виток •дії, вірогідна і водночас' незвичайна, захопи лююча-науково-технічна єюжетотворча проблема ї все де при1 дотриманні -неодмінної головної і вирі-

■ шальної умови — уміння- заглянути, за словами Горького, «далеко уперед факту».

— Радянські письменнйки-фантасти, виходячи- з тези, що-«немає фантазії, в основі якої не лежала б реальність» (М. Горький), намагаються перейти ме- . ж-і вже досягнутого,-випередити сучасний соціальний та науково-технічний прогрес, жваво-уявити невідоме, що. логічно випливає -з відомого,— СЛОВОМ,_Д0-'-' гіитливихм поглядом забігти-ближче чи . далі-вперед, намалювати картини майбутнього комуністичного завтра., І представлене ними не буде утопією, бо на* ше завтра планомірно, і свідомо готується уже сьо-годні. ■_ ■■

Несхибним орієнтиром-для фантастів служать ви- -еловлювання В. І. Леніна, про .співвідношення мрії і дійсності. Згадаймо •. наведені ннм<,,..відом.і слова Д. І. ТІисарєва з. його- праці «Промахи незрілої думки »._ ■

«Розлад- різний буває. Моя мрія може випереджати природний хід подій :абЬ ж вона може сягати зовсім.убік, туди, 'КУДИ' ніякий природний хід подій ніколи не може прийти. :У першому випадку мрія не завдає ніякої шкоди; вона'може навіть підтримувати і посилювати енергію трудящої людини... У подібних ‘мріях немає нічого такого,; Що перекручувало б або' паралізувало робочу силу. Навіть зовсім навпаки. Коли б людина була зовсім позбавлена здатності мріяти- таким чином, коли б вона не могла забігти'вперед і споглядати уявою в цільній і закінченій картині те- саме творіння, яке-щойно починає Скла датися під її руками— тоді я аж ніяк не можу . уявити, яка спонукальна причина змушувала б лю^

222

дику розпочинати і доводити до кінця обширні І втомлюючі роботи' в галузі мистецтва, .науки- і -практичного життя... Розлад- між мрією /і/дійсністю, не завдає ніякої шкоди, якщо тільки мріюча особа серйозно вірить у свою мрію, .уважно/вдивляючись у життя, порівнює свої спостереженнячіз своїми.надхмарними замками і взагалі сумлінно.- ’працює над. здійсненням своєї фантазії. Коли є’який-неб-удь'дотик між мрією і життям, тоді все гаразд». • ~ ”

Давайте жг керуючись цими високими критеріями, перечитаємо романи Юрія Смолича:.. /■

В очікуванні всесвітніх катаклізмів*„■ Коли в надрах старого суспільства виникають ; об’єктивні- передумови для краху відживаючих соціальних систем, очікування бажаного оновлення; стає настільки непоборним, що людська думка" -в своєму нестримному леті.. випереджає реальний хід історії. Так 'було і після перемоги ■Жовтя'яДВ^’уя.зі мас поставали картини грізних ката к л із мів,• у •• .вирі • яки х' згиіне ненависний капіталізм.. Багатьом' здавалося/ що світова революція — ось вона/вже — на порозі, і якщо не. сьогодні, то неодмінно . /вибухне завтра. Відчуття близької загибелі світового капіталізму було таким всепоглинаючим,.що, ці/настрої забарви-. ли всю епоху 20-х років романтичною -мрією'про»

. недалекий, всесвітній комунізм/ ■■'V'-. ■ '

У російській літературі • ці ідеї -знайшли' яскраве відображення в «Містерії-буф» •/:! //«150 000 000» В. Маяковського, «Тресті Д. Є.» І. Еренбурга,/«Острові'Ерендор.ф» В. Катаєва, «Крахові .республіки-Ітль» Б. Лаврень'оза, «Месс-Менд»..М;/Шагінян;' ..

: На Україні першою ластівкою цього жанру став, якуже-'зазначалося, «Останній Ейджрвуд» Ю;, Смолича., Автор не прагне перенести читака в/дуж-е в№ далену епоху і вибирає інтервал всього в кілька- де-

, [ШЛІТЬ. Потг тго роману, таким чином, випадають приблизно;- на наші дні, а тому нам легко визначити, наскільки^йереконливими виявцлися прогнози письменника,' :

Ю. Смолич виходить з правильної передумови, що центр/світової реакції на той час переміститься з Європи, в Америку. Він; переконливо завбачає масоване'поширення ідей'комунізму в усьому світі. Дуже вірогідна, й .центральна сюжетна лінія «Останнього Ейджевуда».— збройний напад США на СРСР.

• Автор- створює актуальну й' сьогодні -влучно націлену, сатиру на горезвісний американський.х-и'0сгб життя. Особливо дістається всяким добродійним товариствам і клубам,, що-гучно іменують себе «слугами народу», з усіх сил галасують про свою «незалежність», «об’єктивність»,-а насправді догідливо плазують перед товстосумами, у . всьому виконують волк> власників золотого мішка.

' Використовуючи випробуваний, арсенал пригодницької літератури (нерозгадані таємниці, перевдягання, .підслуховування, нездоланні перешкоди, втечі, . чудесні .спасіння), письменник гранично драматизує.дію, заволодіває увагою читача. Уже в «Ос-танньому Ейджев-уді» виявилась риса, що стала пізніше однією з визначальних особливостей Ю. Смо-лича-фантаста: вміння плести складну, захоплюючу інтригу, ставити своїх героїв у непередбачувані, заплутані' обставини, які вимагають від них. надзвичайного, напруження всіх фізичних і. духовних сил, сприяють саморозкриттю характерів.

Змальовуючи негативних персонажів, Юрій Смолич надає перевагу засобам іронії, пародії, сатиричного: натяку, сарказму. Так окреслює він Джой-са — ренегата і зрадника, що втілює характерні, типові й на сьогодні, фжй представників верхівки американських профспілок.

224

Проте «Останній Ейджевуд», як -і твори тога -ж плану в російській літературі, відзначається нечіт-кістю трактування деяких істотних, тенденцій того-', часного суспільного життя. Тут гострота, зору зрадила автора. Ці' прорахунки, як пізніше визінає сам гранично вимогливий до себе Ю/,.Смолич, пояснюються, відсутністю належної «ідейної загартованості і марксистської озброєності». А дострйрність, істин-: ність прогнозів, якої б сфери суспільного життя чи галузі науки вони не торкалися, можливі лише на базі діалектичного матеріалізму. .

. В. І. Ленін -неодноразово підкреслював, що,-марксистська теорія вирізняється своїм• ійгоричним••підходом «не в розумінні самого тільки, пояснення; минулого, але й у розумінні безбоязного перед бачення майбутнього і сміливої практичної діяльності, спрямованої до його здійснення». .Говоримо зараз про це йе для того-, щоб дорікнути авторові-—: піонерові жанру — з позицій сучасності, коли все- набагато зрозуміліше, а для того, щоб зайтерегти-. наших' молодих фантастів, бо ще й тепер з’являються, твори, в яких мрія сягає зовсім, убік, «туди, куди ніякий природний хід подій ніколи не може'-црийти». ;.

«Четверта причина». У свідомість; трудящих, поступово входило розуміння того, що перемога соціалізму прийде в результаті тривалої;..; наполегливої буденної праці, впертої боротьби за- розвиток культури, прогрес науки, й техніки. Відгуком на ці назрілі завдання став наступний роман Юрія Смолича «Четверта причина». •

Пізніше він закреслить цю книгу. Однак, незважаючи на художню недовершеність, -скидатиИї. з рахунку не слід, бо знаходимо в ній плідні.пощуки, іцо сприяли формуванню жанру -наукової фантастики в українській літературі.

                                        т

-Юрія, Смоличй, одн-ого з організаторів творчої «Техно-мнстецької групи А», тоді' захопила іде'я зближення'літератури з наукою. Ростуть ! мїцндоть його-зв^язки'з ученими,;'органічніщйм/ста^ його за-,, глиблення в гущу кжйття. Письменника все частіше можнЖбулб зустріти в' цехах- харківських заводів — на- турбогенераторному, ХПЗ, ХТЗ, в лабораторіях інститутів/;Одним словом ужиття втягує письменника в свій потік -— живий, кипучий, стрімкий, ї це, зрозуміло, благотворно впливає на його'творчі позиції. V-

' «Четверта причина» вигідно відрізняється від^0Є^ таннього. Ейджевуда» вже тим, що 'її сюжет заснований на чіткій науковій.проблемі—використання звукових хвиль для одержання нового виду енергії; В результаті досліджень несподівано виникає побічне явище — беззвуччя. Розгадка цієї незрозумілої четвертої причини вирішується також у формі, детективу: беззвуччя спочатку сприймається як диверсія, розслідування якої ведеться складними методами. Але в цілому наукова проблема залишається основою-сюжету,', і всі перипетії роману продовжують обертатися навколо цієї осі,-^айже не відхиляючись.

. Характер сюжету дав- авторові змогу для пояснення загадкового явища зштовхнути в протиборстві представників : найрізноманітніших галузей науки. У «Четвертій причині» з’являється новий збірний герой—молодь. Запальна, беручка,, роботяща, при-, ■страсно захоплена наукою- А тоді захопленість наукою була визначальним символом епохи; Жадоба до знань,“загальний потяг до них стали ознакою часу. Поза знаннями, поза культурою неможливе будівництво нового життя, і це добре розуміють герої Ю. Смолича — колоді робітники, інженери, комсо--мольці-робітфаківці. На їх, боці всі його симпатії.

226

І з -неприхованим скепсисом ставиться він до представників старої касти вчених.

..ї Ром ан> багатий у пізнавальному плані, насичений науковою; інфщрацією, що мало тоді;великегзначен-ня: Але часом-’-адтррові зраджує почуття*;міри, і.тоді технічні фрагменти перетворюються\ща-якийсь ребус. Найбільшй&недолік твору в недостатній увазі до індивідуалізацй;героїв, розкриття-/іхтвнутрішнього світу. Персонажі часом навіть не- названіиоімен-но, вказані лише.їхні професії або посади: науковий співробітник, інженер-акустолог і т.п.-Отож їм.відведена чисто службова роль, рупорів- для викладу тієї чи іншої гіпотези.

Іронія, гумор, пустотливий шарж-прикрашають ' сторінки-роману. І все ж успіху авторові пін не приніс. Окремі удачі не вирішували пойтавленої проблеми в цілому,- Успіх прийде пізніше/

Рукою майстра. Наполеглива пра^я'/і- безперервні пошуки приносять свої плоди—- народжується трилогія «Прекрасні катастрофи», яка-заслужено вису--нула Юрія Смолича в^ ряд — майстрівї'ра'дянсько.ї наукової . фантастики. Письменник тут, поставив своїм завданням-показати два типи науки:.-Одна обирає своєю метою, боротьбу за щастя мільйонів,, і цю;-науку-автор прагне звеличити, а іншу, ту, що сприяє насильству, гнобленню і знищенню •;людей, • таврує ганьбою.

Фашистській антинауці в и н и ще нн я. Ю. Смолич протиставляє радянську науку- з ц-і.л,є ен.я/ Цьому й присвячена трилогія.- \

У кожному із складових її романів не просто розкривається якась наукова проблема, .але прискіпливо'виважується й-вивіряється саме,призначення-науки, її можливості й цілі, залежно-від того, хтовер-шить.'долі; народу, а отже- і науки-;'на;-що. спряйова.--ні її сили й досягнення. — • — • — - -

' НЗІМ НОШО СТАТИ Страшною силою уярмлення*, коли знаходиться в руках злісних фанатиків. Про це розповідається в романі «Господарство доктора Гальванеску». Але найвидатніші досягнення науки

■ безсиліу. якщо революцію наукову не супроводжує, революція соціальна.. Про де говорять сторінки роману «Ще одна прекрасна катастрофа», в якому вщент розвінчуються безпідставні утопічні ілюзії аполітичних учених, котрі на-ївно в-ірять в існування йкоїсь «чистої» науки. Книга наочно св'ідчить, наскільки безсила наука у власницькому світі, якщо., вона зазіхає на-його наріжні підвалини. І, нарешті, про.те, наскільки всесильна наука: Ь суспільстві со-‘ ціалістичному, :де вся атмосфера сповнена величезно; ігазаги до праці вчених, де забезпечені всі умови для втілення тих наукових,відкриттів, які спрямовані на благо людства, яскраво й переконливо доводить ''.найбільш довершена і повнокровна частина трилогії— роман «Що було потім». '

' ■ Ось три аспекти, в яких Ю.. Смолич розглядає проблему розвитку науки, ось ключова основа тих ідей, .які він розвиває у своїх книгах. Як бачимо, побудова трилогії своєрідна, автор ішов тут шляхом доказу від супротивного, шляхом різко контрастного -зштовхування різних, протилежних : одна, одній ідей1'і представлених ними соціальних груп. Зазначимо побіжно, що засіб контрасту — улюбле-„ний у Ю,- Смолича. Він уникає м’яких, розмитих напівтонів, надаючи перевагу фарбам сильним, соковитим, мазкам пластичним,1 відчутним На дотик, бо цр. Дає йому змогу виліпити картину рельєфну, яскра:ву..

Сьогодні ми сприймаємо Трилогій як єдине ціле; Але не одразу викристалізувалась ця внутрішня єдність,^ не одразу був знайдений той ідейно-художній стрижень, який логічно і філософськи об’єднав і організував всі три твори, відмінні за стильовими і сю-

жетними ознаками, за методами-типізації героїв, розвитком первісного задуму і характерами основних: персонажів, Еволюція образів- і-це' ділком за- -ко'номірно,- означає й еволюцію самого письменника, ЙОГО Ідейне І творче зростання. ■' ' • ;

— Створення «Прекрасних катастроф»,''зокрема роману «Що було потім», стало важливим етапом "у творчості Ю, Смолйча, знаменувало нову грань: для нього це був період формування нових ідеппс-ссте-тичних поглядів, зміцнення зв’язків з життям, розширення контактів з дійсністю — коротко кажучи, період переозброєння.

Історія створення трилогії — цікава сторінка у творчій біографії письменника, яка тісно й органічно переплелася з особистими обставинами його життя. Ми з’ясували, що в полі зору автора — нагальні проблеми науки, художнє втілення: -котрих, вимагало неабиякої ерудиції, вельми серйозних'з нахчь і навіть фахової підготовки. Чи володів цими якостями письменник? Чи усвідомлював це він ісам? Ніусвідомлення цього приходить не одразу. Розповімо про це детальніше.

Якось письменникові довелося лягти в лікарню на невідкладну операцію. З’ясувалося^;иіо Ь.шеф-хірург і лікар-анестезіолоіг читали «Господарство доктора Гальванеску». їх полонила невситима фантазія автора, що ж стосується наукової гігібтези,-то-.про неї лікарі тактовно промовчали, пообіцявши поговорити про це. після операції, Але-щіо ' стриманість письменник сприйняв як дуже й дуже •красномовну. Не треба: довго думати, щоб збагнути, який висновок зробив Юрій Смолич, невтомний шукач, геть-чисто позбавлений творчого самозаспокоєння. (Характерні в цьому відношенні іі&зЩ йото пізніших книг — «Розповідь про неспокій»,'.- «Розповідь про неспокій триває»).

.............

/в уже

..ріщи#їі§еі^яійщс^^.а^ішй#аешзі: алгол овош^:^

відувати -його клініку. Письменник радіещз; погодився, І з того, часу в його квартирі часто- лунали теяе* фонні дзвінки і чувея знайомий бас:

— Завтра о восьмій у мене дуже інтересна опера- ■ дія, поцікавтесь,-,, . ' ' V ■ : :

  .-■Або; ■ : :д*||И1ІР? '■■' : ' ■ ■ ;«ІІІІІ1ІВ®^; ■ 'ІіІР

— Чи не хочете поглянути — завтра роблю„,таку ' ж операцію, як.вам. ' . ■ . ,

її: Або;‘шИІІ1Я!Р’:/ ■■ III.

— Привезли хворого. Будемо рятувати. Вам надається можливість проаналізувати всі інстанції

■ І досвід накопичувався. Письменник читав фахову літературу, відвідував;^клініки, їздив на екстрені виклики з каретою «швидкої допомог и»--- робив усе, щоб- п.-повнити запас своїх зн-анп, вивчити, пекучі проблеми медицини, а заразом глибше пізнати .

~ -Він переозброювався.

Але медицина цікавила його не сама по.собі, а як •поле,.де він міг докласти рук, принести щось нове людям, послугувати суслільн0тв'ажливим завданням; розворушити наукову думку, збудити творчу інтуїцію, — .....

Сила ідей безмежна.

. — В результаті Ю. Смолич приходить до висновку: він не. до кінця і не в усьому зрозумів своє завдання,- коли- с.тво рював « Гое-п одарство доктора Га л ьв а -неску». Знову і — знову прискіпливо аналізуючи- роман, письменник утверджується в думці, ІІІО розкрив лише- один бік проблеми: затаврував потворну люди-

яшшттвш^ :........§11! г •• ІІ18І1!

■ і

ноненависницьку антинауку вбивства людей:-Але що протиставившій? Де та .сила,. яка^о^е-і^овйН'на протистояти цим' новоявленим. ніЦ'Щванда^?,'Де^т.а конструктивна позитивна програм^^йр'ОГгрЗДЙГ/не^ гайних дій, яка-повинна дати переможну:^вдаі&-няг-стугїовгвойовничих «надлюдей»? Лд^сбузу^ірав-маг • ло тільки затаврувати, їх треба розвіща-ти^.’рй^іхої;. МИТИ вщент. V. ‘:

Так виникає думка написати книгу, щоб-: розкрити' [.утвердити в ній гуманні приндипнЧ-досягненн^ау-: , ки соціалістичної. Це й буде найдійовіш-и-м^-заперЄт\ ченн'ям науки буржуазної. Напрочуд.'.ясн^ відбилясь. '- •. у цьому активність натури. Ю. Смо#йча,його.• уміння прислухатися до поклику життя, його,невтомну. гнення. відгукуватися на злободенні,-'запити сучасності. .. • ’ Так ми отримали можливість заглянути в творчу . лабораторію письменника. Юрій Смолич безжально перекреслює, відкидає уже сформовані- уявлення;— вже виношені образи, якщо з ними.більше не погоджується його художницьке бачення-, якщо воно' вступає з ними в суперечку. ..

Пошуки; пошуки... Невтомна-праця.,. Письменник ненаситний в своїй жадобі пізнання, • оновлення, творчого перетворення заново здобутого, пізнаного, переосмисленого. Захопливо заглиблюватися'в таємниці цієї лабораторії, розпізнавати-шляхи, якими . рухалася думка художника, дослідника, експериментатора — розвідника нового в мистецтві.

Так народжувався роман «Що було потім».-Будучи прямою антитезою «Господарству доктора Гальванеску», роман цей за з акогюм •• внутрішньо- . го логічного зв'язку щільно —.сказати- ;б, ::;НаВІТЬ нерозривно—прилягає до першої• книш трилогії, являючи собою безпосереднє її продовження.-Спільність ідейно-філософсько ї концепції встановлюєть-

ся тут, як уже. згадралося, способом доказу ВІЛ су-

Противного.. Саме через,це автор завершує трилогію книгою'. «Ще одна прекрасна катастрофа», що вже вийшла в-світ, свідомо порушуючи.хронологічну ■слідовнїсть написання, а роман «Що було потім» ставить поряд з «Господарством доктора Гальванеску», підкреслюючи , спільність цих . двох творів і значення, яке він йому надає,

Така творча історія- «Прекрасних катастроф» і, зокрема, книги «Що було потім»', без якої в загальному розвитку теми відчутно не вистачило б основ-.

ної ідейно-художньої ланки, • .....

Письменник застерігає.. Пошуки- Юрія-Смолича В' жанрі фантастики-.відзначаються пильною увагою до наукової проблематики,

З цього погляду «Господарство доктора Гальва-неску» стоїть дещо осторонь. Ідея книги — ^розвінчування, грізне застереження, в.цьому її суспіль-.ний, політичний смисл і головне призначення, бо тут трактується ' гіпотеза,щ:о репрезентує собою антинау-ку. Мета книги.—нагадати людству про ту небезпеку, яка прихована в маячливих . ідеях служителів реакції. Один з них — доктор. Гальванеску. Він находить спосіб виціджувати кров з людини і наповнювати її судини штучною, створеною ним рідиною, яка зберігає життя клітин і одночасно ■ служгіть провідником, 'електроструму. Цей жахливий експеримент перетворює людину в автомат, -керований' радіосигналами. Сенс «відкриття», народженого нестямним мозком бузувіра,—постачати для правлячої верхівки рабів, не здатних на протест, опір, боротьбу. Це «відкриття»—здійснення давньої мрії-його класу. — "

Віднині м’язи працюватимуть, не так хаотично, як. раніше. Навпаки, значно- досконаліше й точніше, бона них-більше-не впливатимуть ні дурні-рефлекси, ні

тривожні настрої, ні свідомість, .і'' тепер — ніяких: хвилювань, ніяких революцій. автомат здат-

ний на революцію.?!»—смакуючи^© дроб^;!,.'цщїічно пояснює Гальванеску зміст свого;5 канібальського’ експерименту. Л- '• '• ; ' ■

В роки, коли Ю. Смолич пр'ацкзв:а‘в на'д^св'оєю/трй- ■ логією, в Європі почала' ширитися епідемі#.корич-невої чуми, і, супроводжуючи їїу раз'по раз' ширилися різні псевдонаукові теорії —. мальтузіанців, -єв-’ геністів, технократів. ■-/ •

Письменник з тонким сприйняттям'- соціального^ бачить у цьому велику небезпеку.; й• приходить :до сумних роздумів над долями наукових ■ відкриттів^, які потрапляють до рук бузувірів:' 'Вони-■знайшли своє відображення в « Г о сп о д а р ств і- -доктор а- Г а ль в а -неску», Войовничий’мальтузіанець т— явище глибоко-типове. Автор ще раз довів свою'; проникливість,, вміння «бачити далі факту». . ,"•

' Побоювання нашого фантаст у ви я в й л йсь пр о р о -чими.-До якого виродження й морального* розкладу можуть дійти трубадури расизму;, ■наочно показали злочинні «досліди» гітлерівських катів від‘науки. Лікарні зони перетворили в катівні, •аптеки —в склади отрути, лабораторіями для них' слугували ' Освенцім і -Майданек. Підтвердились- побоювання.

■ письменника-і -в часи Хїросіми. Не втрачають своєї.' актуальності його застереження, і. сьогодні, /

• Як же реалізуються ідейно-естетичні • принципи Ю. Смолича в «Господарстві доктора Гальванеску»? На цьому етапі переважають’ пригодницькі мотиви.. Сюжет- майже не виходить за; їх- .--.межі; елементи наукової фантастики лише вкраплені н нього,: особливо в першій частині роману. % ч •' Розглянемо це детальніше. ' .

Похмура таємниця огортає маєток доктора Гальванеску, багатого румунського поміщика- й,ученого.

233

Селяни бояться навіть близько до нього підступити.

3(оли юнак-підпасич випадково заблукав сюди; його іНещадво шмагають різками: для.власної користі й .перестраху,;щоб . іншим, р.азом не кортіло. Радянська аспірантка, агроном Юлія Сахно,. довідавшись, тип румунський учений'відомий зразковим веденням' .-господарства, домагається практики в нього, не підозрюючи, на яку небезпеку наражається. Спочатку >в.се імпонує Юлії: доктор.— видатний вчений, його господарство ведеться за останнім"- словом науки й •техніки. Але чому такі дивно безсловесні слуги? Воли не схожі на живих людей,,Юлія пригадує слов-а-_рибалки Ионеску, в них вчувався неприхований жах ■перед самим: ім’ям- доктора-; Вона намагається протій кнути в таємницю експериментів Гальванеску, Небезпека очікує .її на кожному кроці.

„Далі оповідь розвивається за канонами авантюрного жанру: карколомні трюки, переслідування, вте-■•и'а', знову полон і нарешті порятунок Сахно. Сказати б, чисто пригодницьке коло оповіді. В останню жвилину (згідно кращих зразків пригодницьких ро-.манів) відважній. комуністці вдається знешкодити .злочинця, вона тікає, вивозячи з собою препарова-;ні тіла самого Гальванеску і його жертв — Ионеску та Чіпаріу-. Від епізоду до, епізоду зростає напруга, .дія. безвідривно 'захоплює читача. Нитки таємниці раз по раз вислизають з. рук, загадка майже до самого -фіналу залишається нерозгаданою, і ми ’з- непослабною увагою стежимо за перипетіями сюжету; Отже, роман будується в основному за схемою /.пригодницького жанру, на шкоду, пізнавальность 'Співвідношення цих двох начал зовсім не на користь другого.

Пройде'час, і Юрій Смолич зробить рішучу переоцінку дін-ностей. Але поки що на озброєнні романіста — випробувані аксесуари. Йому не можна дорї.к-

нути у зневазі до захватності сю^жй-^-'"Добр'9тно'сть композиції. Та й1 навіщо,нехтувати^’]рЖй^яі^гями в*, будь-якому жанрі?. Аморфність ко^йозиції/їзідеж,-^ кульгавий сюжет важко віднестйї\ДоЧіда вартостей, і справі не-зарадить надіт^-найвйгрйШні-1 ’ ша. тема. Читач має право вимагати-'^захоплюючог оповіді, аби тільки- с&зжетні хитромудрощі; непере--тв орю вались на самодостатнє штукарство.--' . ■;

В чому мета життя? Повернувшш'ь;-н-а.@й^ ну, Юлія Сахно .-привозить скалічених;Йоне.жу:ЖЗДіг паріу в інститут експериментальної -'хірургії-було потім»). їх треба повернути-до: життя;-Важке' завдання? Тут не бояться важких завдань. Невідомо,, що з' ними зробив Гальванеску,тцо це за чортова рідина, яку він їм влив замість''крові; Невідомо,: як впливати'на неї. Скільки невід0м'оі?о;^.,Але--:для! чого ж існує наука-, коли не для. рр-згадув-ання невідомого?!-Такі, як Трембовський або-Харловський^ їх друзі й помічники, не звикли відступати:.--Наодинці тут нічого не вирішують. Тут звиюїи• жити й:пра-цюватя міцною, дружною сім’єю: нічо-го .т.ак не об’єднує, як справа, якій ти служиш,• Vсправа, яку. тиі обираєш..,. .

Допитливо, невтомно шукає славна когорта Трем-бовського можливості оживити румунських •бідняків, убитих експериментами свого-по;міщика-і Та н він, «той, що несе смерть», віднині теж. тут, у розум--, них, дбайливих руках старого професора-: радянські лікарі не відмовляють у допомозі;навіть ворогам.. Гальванеску оживлюють. Він воскресає із мертвих. Але чи людина він?.. Трембовський- звертається до* НЬОГО З проханням ДОПОМОГТИ вернути;.ДО.-' ЖИТТЯ ЙО“-

неску й Чіпаріу, яких той скалічив;* та в ньому кипить-така ненависть,-що він і чути нічого не хоче.

;А так мудро, так усовісливо звучать слова старого*

шрофесора: Хіба- можна відмовити йому?--Та годі-■бо, чи ж Гальванеску вчений? Нічим його, не проймеш. Нічого людського в ньому не лишилося. :То дцо ж “ відступати?! Ні, такому не бувати. Не пози- . -чати . мужності нашим вченим. Нездійсненних, завдань вони не визнають: без сміливості немає науки; Трембрвський і весь інститутський штаб зібралися на раду. Знайшли-таки;. як вирвати •румун-бідня,ків ..з пазурів • смерті. А Гальванеску . сподівався — не. .впораються без нього. Не знають такі, як він, що :за люди живуть у дій країні. Гальванеску перемо-,--жений у. цьому поєдинку ...добра і зла. Він-б'Нчить .свою безвихідь'і вкорочує собі життя'самогубством. .Жалюгідний кінець!

. Такий фінал роману. Ю. Смолич отримав велику ■перемогу -в жанрі наукової фантастики, водночас; і .перемогу над самим собою: прийшов той час, коли, з-ін відмовився від схеми роману пригод.- Для нього стає тісним прокрусто'ве ложе застарілих'норм. Він 'розуміє, що на цьому відгородженому від життя п’ятачку, де з усіх.боків нагромаджуються перешкоди,, віджитих канонів, бій усьому старому не даси. На цьому плацдармі не зможеш втілити образи, що тісняться в твоїй уяві, вимагають необмеженого :простору,. шукають виходу в широкий світ.

Роман «Що було пртім» Ю. Смолич назве пізні-:ше «реалістичною фантастикою»», і це дуже точно, 'бо в ньому письменник ніби дійшов визначеного рубежу,, вичерпавши для себе інтерес до цього жанру. Його потягло від «вигадки» до «реальності». Новими 'Образами . заповнюються сторінки його літопису. Попереду вимальовувались образи «Дитинства», «Наших тайн»* «Вісімнадцятилітніх». .

Пора пошуків тривала...

У романі «Що було потім» даукова проблема зай-. жає провідні позиції, елемент авантюрний відступає

на задній план, він, по суті, витіснений зі сторінок твору. ■ Звичну схему змінили вже- значною мірою реалістичні образи, і сюжет від цього'нічого не втратив, бо на першому місці тут не пригода вчинків, а пригода думки. Романтика пригод-поступається місцем романтиці наукових подвигів: .Саме'до цього за-кликав М. Горький: «Наша книга.'., повинна давати не тільки кінцеві результати людської думки і досвіду, але вводити читача в самий процес дослідницької роботи, показуючи поступове переборювання труднощів і шукання вірного методу. Науку й техніку треба зображати не як склад готових: відкриттів і 'винаходів,, а як арену, боротьби,: де конкретна жива людина переборює- опір матеріалу і традиції»;

Композиція роману «Що було'-.потім» ,чітка, .злагоджена. Виклад наукових гіпотез-винахідливо чергується з гостросюжетними розділайи..У,'КЯЙ-зі-бага-то. хвилюючих, емоційних сторінок:.-Згадаймо хоча б сцену обходу хворих. Море страждань, але .як уміють пригамувати, зменшити біль, — вселити ■ надію Трембовський і його соратники.' Епіграфом до роману: могли б бути прекрасні слова'про,серце, що вічно б’ється, пульсує, як символ невсипущих турбот про людей, яким вірно служить наука:

«...Серце немов стояло на чата'х там, біля' входу. Воно немовби зустрічало кожного.... як прапор, як бойове гасло, .вістувало... ідеї, прагнення,, сенс боротьби цього передового загону радянської хірургії... боротьби із смертю, за продовження життя', за.творення живого із мертвого, життя із .смерті».

В ту пору, коли Ю. Смолич виступив зі своєю три-' логією, чи не законом жанру вважалася двовимір-ність зображення героїв: тільки, дій і. тільки . діалог. Внутрішній світ, людини, його думки-і.-почуття залишалися здебільшого за рамками розповіді.

  Але вже.и тоді у кращі твори наукової фантастики (О. Толстой; О: Беляєв: та ін) почало проникат* цілісне,'багатогранне змалювання персонажів у повній відповідності із загальнолітературними вимога» ми. У- цьому ж напрямку від книги до книги трйл.огії; рухається і Ю. Смолич.

  На зміну статичним, умовним соціальним маскам, ескізному зображенню персонажів' («Господарство' доктора Гальванеску») в процесі ідейно-художнього-зростання приходять такі'образи, як виразний, що> надовго запам’ятовується Трембовський, як індійсь-. кий учений Нен-Сагор («ІЦе одна прекрасна ка-та'ст-рофа»), фігура :об’ємна, пластична.

■ «Сонячні люди». Образ ученого-фідашропа і альт-: руїста дуже поширений 'в західній фантастиці, особ-

■ ливо у творах Жюля Берна. По-різному складають-. ся долі таких героїв. Одні з них зазнають поразки у сутичці з навколишнім світом — як капітан Нємо (сТ'Щмничий острів») чи -доктор С ар азен-(«П'ятсот* мільйонів бегуми»), Інші потрапляють в пазурі злодіїв і деспотів, ідо використовують їх наукові відкриття для наживи й — зміцнення своєї-.влади; — як. ,Тома Рок («Знамено батьківщини»)- і 3 ефір єн Кеир-даль («В гонитві за метеором»)-. Треті зрікаються . своїх ідей, зневірившись в- людському- суспільстві,., яке, мовляв, ще не визріло, щоб володіти таємницями природи, і без шкоди.для себе ними користуватися: Кау-Джер («Ті, що зазнали краху на «Джона-тані»), Робур («Робур-З.авойовник») та інші; Яка: прикрість звучить у прощальних. словах Робур а: «:..Віднині я. вважаюущо нічого не слід робити завчасно. Це стосується і прогресу..'. Словом, усьому — свій час!ї. Народи ще не визріли для єднання. Тому я й залишаю вас».

ІЦе песимістичніший висновок Рафлза.Хоу з роману А. Конан Дойля «Відкриття .Рафлза:'Хоу»,г;котрий здійснив давню мрію а л х і мі х і іга е р етв о р и в простий метал на золото і спробував, даор-исіатися'. ним для допомоги знедоленим: «Таємниця моя ,помре зі мною. Я сам не знав майже жодиргвдасливої хвилини відтоді, як зробив своє відкриття; Але я стер-пів биївсе, якби відчув, шо творю добро. Та, па жаль, усі мої намагання призводили .до.тоеЬ,' що трудівники ставали неробами, задоволені своєю долею -■зажерливими дармоїдами... Коли такі наслідки .моїх . зусиль у малому, то легко можна уявити, які .будуть результати моїх грандіозних планів. .Усі мрії: мого життя звелись нанівець». /

Гірке розчарування, крах усіх надій, втрачену віру в скли науки читаємо ми в цих'СЛоваХ. ■

Ю< Смолич, зберігаючи сподкоємнідть-в’ зображенні учених-гум-аністів, знаходить для ^подібних образів інші фарби й інші шляхи вирішення-,соціальних конфліктів. Його Нен-Сагор («Ще-одна прекрасна катастрофа») —людина незвичайна.’-Не .частозустрінеш таку чисту душу, таку кришталеву чесність і таке безкорисливе, віддане служіння науці. Не справжній гуманіст. Але доля його трагічна — його видатні відкриття перекреслюються.. Більше того, через них він зазнає остракізму. Виявляється,; експерименти вченого спрямовані не туди,: вони небезпечні, у .них бачать «руку Москви»? Він наважується думати про благо народу?! Але ж від нього чекають зовсім іншого.

«Хіба можна відкинути відкриття,- яке. принесе щастя і розквіт людям?»-—наївна .запитує Нен-Са-гор. Він зовсім не розумієтьсяна політиці.■ Боротьба "народу за кращу долю проходила повз нього. Хіба цього мало? Виходить, що мало. Життя дає вченому жоірстокі уроки, і поступово він прозріває.

239

. 1 У СВОЄМУ Ш.Я'ЦІЮМУ МІСТІ Гелюгіолі вш зробив

усе, щоб життя стало прекрасним. Він виплекав нових людей,, зовсім нових, ^.сонячних людей»— поставив грандіозний експеримент і досяг-надзвичайного*

, успіху/Системою продуманих запобіжних заходів перепинив туди-.доступ хворобам. Люди Геліополя .наче купаються в-.. бдагодШних променях сонця,, вони' омивають .їх постійно;1'учений розклав для нього* особливим.-способом сонячний спектр.

Нен-Сагор витворив ужві,кілька поколінь гармонійних «сонячних людей», -прекрасних і фізично, і духовно. У них він. втілив прадавню мрію людства^Алеґ те, чого вчений досягнув у: Геліополі,- слід-поширити скрізь, -скрізь перебудувати життя людей; 3 часом;. Нен-Сагору;стає зрозуміло, що однією профілактикою медичною.лут;не обійдешся: потрібна профілактика соціальна:. Для того, щоб його відкриття стала надбанням усього народу, а не лише одного заповідного Геліополя, слід боротися за кращу долю разом з народом. І він звертає.свої- погляди до Радянського. Союзу,, країни, де., дбають про те, щоб вся- вона стала сонячною,, щоб. кожний її куточок став Геліо-полем; А коли в. рідній Індії спалахує національно-визвольна війна, Нен-Сагор, не вагаючись, стає набік повстанців.

. Так автор поглиблює образ Нен-Сагора, ученого-гуманіста, ще зовсім донедавна переконаного прихильника «чистої* науки»,. Нове, усвідомлення звільняє-його від старих ілюзій.. .

. В романі «Ще одна-прекрасна катастрофа» наукова проблема— не.; зачіпка чи привід для нанизування захоплюючих пригод та нагнітання цікавості. Тут- наукова, проблема- сама стає темою і змістом оповіді/,Динаміка, рух сюжету поставлені в безпосередню залежність -від ставлення, персонажів до> відкриття Нен-Сагора: на ньому схрещуються про-

тиборчі сили, навколо нього розгортається безкомпромісна боротьба. '/•: •

Ця напружена атмосфера виникає -з перших сторінок книги, коли головний її герой, Нен-.Сагор,-на засіданні Королівського медичного .товариства сповіщає про своє відкриття. Уперше в промові.аполітичного досі вченого пролунали -«небезпечні» нотки. його виступ справив враження бомби, що розірвалася. Всю респектабельність з- високопоставлених осіб наче вітром змело. ; -

В міру того, як все повніше розкривається.соціаль- -ний смисл; відкриття індійського вченого, все'більшої напруги набуває сюжет, досягаючи, найвищої точки, .коли Нен-Сагор відкрито проголошує неможливість профілактики медичної-без' профілактики ‘соціальної. Тоді наступає трагічна розв'язка:- його, проганяють. З ним мирились, поки 'він ;о-б межув а.вс-я-, революцією в медицині, та коли в. його.-наукових- гіпотезах з’явився привид революції-.-соціальної,:':цьа-то вже поважні колеги стерпіти не;змотли; Иому.забороняють наукову діяльність, його цькують і переслідують. .

Нен-Сагор, як і його попереднику;—’ герої; Жюля Берна, Конан Дойля та інших, зазнає поразки. Але цю його катастрофу Ю. Смолич називає прекрасною, бо вона розвіяла прекраснодушні ілюзії вченого і показала єдино правильний шлях досягнення гмети. Автор малює образ Нен-Сагора в-у дина-міцг й: розвитку. Нелегко і не просто приходить, до вченого нова свідомість. Вона приходить чгернз-великі випробування, і письменник розповів про.'.-це переконливо:

Згадаймо: Гальванеску знищуЕ''Людей;.'Трембовг с-ький їх оживлює, Нен-Сагор’ вирощує «сонячних; людей» майбутнього; Цією тріадоюСмолич тематично об’єднує ланки своєї трилогії,'

' ІІОіі, ЩО З . Літературі, не нове є питан-

ня. про те, як можуть в одній особі, поєднуватися служіння науці з моральною черствістю,-, байдужістю і прямою-жорстокістю: ,

— Дуже зиразний-з цього погляду доктор Моро Гер-берта Уеллса («Острів доктора Моро»). Зацькований святенниками, він,, сміливий фізіолог-експери-ментатор, тікає на загублений острів посеред океану, щоб там зайнятися своїми дослідами. Вік працює.над проблемою пришвидшення еволюції, застосовуючи для цього пайбезжалісніші методи вівісекції. Гола'ідея'запанувала в ньому,. витолочила''' душі людяність, підкорила собі всі .кращі почуття. Намагаючись, вирвати у природи таємниці формотворення, він ставить, досліди—«олюднення» тварин, а, сам. при цьому перестає- бути людиною. «Той, що з бичем» називають його скалічені ним люди-звірі..

Ще Далі цим шляхом йде інший герой Уеллса —' Гріффін («Невидима людина»).' Талановитість його-відкриття зароджує в ньому почуття, переваги над людьми. Чим вище піднімається Гріффін. круток> стежкою пізнання, -_тим меншою стає потреба слу-жиТи людям, тим сильнішою спокуса піднестися: «.над натовпом». У ньому вже проявляються риск ніцшеанства. Одержимість-ідеєю штовхає його на шлях -злочину. 'Він не зупиняється ні перед, чим, намагаючись вичавити з свого відкриття якомога більше; користі.

" Образ Гальванеску— подальший логічний розвиток подібних тенденцій,- але виявлених у незрівнянно різкішій і ненависницькій формі, тенденцій, особливо.-небезпечних: у зв’язку з появою фашизму, Галь-ванеску також: обдарований вчений,-але на що спрямовані-його талант/-його досвід, яку меТу він перед: собою ставить?. Якщо, доктор Моро експериментував;' над тваринами, намагаючись перетворити їх на лю-

Л.ЄЙ, то зусилля Гальванеску прямо протилежні: він намагається перетворити людей у. жив.і. автом-ати. Знавіснілий мальтузіанець, він люто: ненавидить .в людині все "справді‘людське, все,';Ща/її'звеличує, робить вінцем творення. ‘ ' V';

Розпочавши на майже незайманій цілині,’ критично осмислюючи кращі традиції-..-класиків (Жюля Берна, Герберта Уеллса), йдуци . /;непрртоптац6к) • стежкою пошуків, щовацій,: експеримєнт;ів, ; 10,.С;мр-. лич доклав немало' зусиль для■ утвердження цього; жанру в українській радянській^''•йтйр-ату.ри; Його, вплив помітно відчувається у творчості майже всієї молодшої генерації, фантастів. . 'йч., ї/;-

Вдумливий, доброзичливий • П0;р:адник, •‘•він,,:.у. ТрИї возі за подальшу долю улюбленого• ?кацр,у;. 'закликає •талановитих і роботящих не зупинятися'на досягнутому, домагатися все більшого и-більшого/-Сам же Ю. Смолич до фантастики більше не'звертався. Проблеми сучасності, реального-.;жйття^;-'зав:0л-0діл-:и- -.письменником. Він зажив іншим:и'.творчимиіінтере-• сами,' але його «Прекрасні катастрофи»,.■.др;ойшрв--дій крізь десятиліття, продовжують вірно-служи людям; :... , . . . ' . .

    Півторадні

: ПЕРШИЙ ПРИГОДНИЦЬКИЙ РОМАН НА УКРАЇНІ

У передмові до роману ,<<Месс-Менд>> М. Шагінян зазначала,;що задум його виник внаслідок звернень . ня гїзети «Правда»: у 1923 р. до радянських'.проз а/ їків. створити пригодницьку антифашистську літе* ратуру для молоді, Відклавши, всі свої щоденні^ло^" поти,:письменниця невдовзі написала твір.,-у"якому,. за -її- визнанням, вона мала на метг викрити «руйнівні сили імперіалізму та фашизму 20-х.рр.».

V Книжка «Месс-Менд» увійшла до. красного письменства, того часу як спроба поєднати агітку з пригодництвом. Перекладений іншими мовами, твір був захоплено' сприйнятий у Радянському Союзі і за рубежем..

Щодо літературної містифікації,. то вона є загальним законом (чи:; супутником) розвиненого, художнього процесу і завше була одним із сюжетних і композиційних засобів буржуазного пригодницького роману, зброєю літературної полеміки і політичної сатирщ засобом ідеологічної боротьби в художній, літературі. Особливо розквітає містифікація в епохи загостреної класової боротьби.

Літературна містифікація поширюється й тоді* коли певна група письменників, не ставлячи перед собою, власне, ніяких чітких політичних завдань-, захоплюється лише формальними експериментами і на догоду їм. підпорядковує містифікацію цілям гри,, розваги, жарту і навіть своєрідного епатажу читача,, випробовуючи його мистецьку освіченість чи «начитаність» або ж передбачаючи в ньому свого «не-

рівного» опонента, з ЯКИМ можна зіткнутись у «пізнанні» справжніх літературних джерел: Однак літературну містифікацію було б' нес;іраведлкво звести лише до поняття звичайної підробки: її Естетична природа ширша й різноманітніша, н-іж може'здатися на-перший погляд. Проте у всіх цих. випадках,, зауважує О. І. Білецький, містифікація — щит, що* ним прикривається класовий боєць, виходячи на бо--ротьбу за нову ідеологію.

Заслужений успіх «Месс-Менд» спонукав Майка Йогансена, схильного до експериментування, також взятися до написання пригодницького'роману.,Створювався, він як серія випусків. Кожний випуск пу;і. оформлений художником В. Меллером,. який доклав-чимало зусиль і вигадки для успіху роману. Протягом 1925 року вийшло десять випусків загальним тиражем 100 000 примірників. Д азно вони стали бібліографічною рідкістю і згадуються.лише у літературних довідниках та покажчиках. Згадку'про', них ми надибуємо і в «Розповідях про нєгспокій>>.Ю..Смолича,.особисто близького до М. Йога;нсена,-'Із спогадів Юрія Корнійовича довідуємося'.і про те, що-М. Иогансен «надзвичайно полюбл#в, літературні' містифікації». Він був одним з піонерів •пригодницької містифікованої прози на Україні,, що 'засвідчує його роман «Пригоди Мак-Лейстона; Гаррі .Руперта.' ; та інших», який вийшов під псевдонімом «В. Вепе-ліус.». .

20-ті роки з їхньою гострою класовою боротьбою в українській літературі були вельмдасприятлив} для? літературних містифікацій. Ідеологічна . боротьба: між мистецькими угрупованнями,;:': організаціями,, груповими та позагруповими журналами не могла не викликати до життя містифікації — у передмовах, стилізованих листах, зверненнях.до читача-,,.інтермедіях, всіляких словесних «заставках» тощо.-

ніколи потім містифікація не-була така розмаїта,

Поширена,-підтримувана і заохочувана, яку ті часи, /©дним-'із-першихврдакдв- містифіка’щї в українській радянській .прозі є «вступне словом М? -Йог ай сен а. у романі • «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та . /. Інших»-. Мабуть, пригадуючи визнання М, Щагїняну -що її р.о.ма-н-писався на «умювно-фантастичному ма> терїалі», як нібито; перекладений, від імені вигаданого американського пролетарського письменника „Джіма Д-оллара,• який- мав- свою біографію ; (також вигадану)-,- М. Йогансен теж вдався до подібного прийому. У передмові до. своїх «Пригод...» він, подав—~

•. біографічну довідку В. Вецеліуса, удаюда^що- це •' псевдонім якогось -німецького •.колоніста Антона 'Райнке, котрий народився на Хортиці біля Запоріжжя, Далі М-. Йогансен повідомляв, що роман В. Ве-.-Целіуса ..перекладений «нами з рукопису, який дістався до видавництва, після смерті самого Антона -.Райнке»,. і- нижче: додавав, що текст довелось ви- — ‘ лравлй'ти і скорочувати, Смерть'Антона'Райнке пояснювалась сутичкою з фашистами у .Німеччині, куди він.-поїхав. з радянським: представництвом.

  «Переднє, слово» до роману є. взірцем складної •-.літературної .містифікації, яка, очевидно, здавалась

• .М. Йогансену одним із засобів читабельності та сюжетності,, До сказаного додамо, що «Переднє сло-тзо». було написане, від імені криптонімного автора М. К. Поєднати і розплутати співвідношення В, Ве-целіуса, А. Райнке та М. К. міг тільки досвідчений читач того часу, знаючи, що М. К. — це -криптонім, від псевдоніма М, Йогансен а — М. Крамар, а В. Ве-.целіус.та А, Райнке — це-, також його псевдоніми, •Це й була та літературна містифікація, про яку пише :Ю. Смолич у-своїх спогадах. . , . .

. Створюючи з багатьох поглядів експерйменталь-дий ром-ан,- М-: Йогансен, — звісно., наслідув.;ав; досвід

,'російєької дожовтневої прози (це відзначала й критика 20-х рр.), але намагався вносити в'сюжет своє розуміння життєвих явищ. Він відмовився-від того,, що М. Шагінян називала «умовно-фантастичним-матеріалом». В основі «розділів» («випусків»')' рома-ну М. Иогансена лежить принцип сюжетного; універсалізму, що виявилося у змалюванні картин життя ЄША,-Африки, Радянського Союзу тощо. Вдаючись до прийомів так званої червоної' агітки,-їгодекуди уникаючи психологічного аналізу Г стеж-ачи;тільки за-зовнішнім рухом гостросюжетної прози, М. Иоган--сен відтворює широку картину класової боротьби' в США, піднесення національно-визвольного руху; в колоніальних країнах, зокрема н Африці, • розквіт народного. господарства й культури:- на .Україні'..

. Переказати багаторозгалужений -еЮжет роману майже неможливо, та, правду кажуда,Г-й недоцільно„ Забуті або призабуті художні тв-орйґ слід Перечитувати і в тому перечитуванні відчув-ати і .певну 'пр'ле-мічність автора проти штампів б у ржу аз по г.о. п р ит од-ницвкого жанру на Заході (саме тоді він особливо розкорінювався і навіть намагався.'запа-нувати на прилавках книгарень у Р а д я • і с ь к о му. С о іо з і). і спробу насамперед суспільно вагомою і-, політично' актуальною-в умовах Радянського Союзу. ■

Читабельність «випусків» роман^ М. Иога^єена^ . забезпечувалась сюжетною 'напруже'ністю; і та-кйми’ зовнішніми прийомами, як короткі йе{)екази змісту подальших частин твору в кінці кожного- попереднього «випуску», вмонтовуванням у-:Сюжет су’їо .поліграфічними засобами обрису автсі,. револьвера,, аероплана, пароплава «Ліберія», — фігурки, людини, яка біжить, двох карт із колоди тоиіо. У сюжетні® напрузі «випусків» художник допомагав, .письменникові, письменник — художникові,- І сьогодні ціка- . во прочитати ті розділи роману, в яких.подано прав-

диві, картини колоніального гніту французів у Аф-

риці (колоніальні найманці — голі до пояса і -з багнетами на паску, в .коротких штанцях і- в сандаліях — доглядають жовтих змучених людей, які' лагодять шосе); вставка новели про собаку й черепа-, ху, що крадуть горіхи у леопарда; сцена мук голого тубільця, прив’язаного колонізаторами до дерева на ікупі мурах. Полінезійська казка «Макекембе — мо-моту — ла-моту:ма» введена М., Иогансеном у ро-:ман майже без змін, із збірника «Казки далеких народів для дітей старшого віку», складена Юрієм ПлатоновиМ'За ред.. Г-. Петникова (в. 2, «Книгоешл1’ ка»,. X.—К., 1925). У романі. використав і публіцистичні елементи- (лист Ф. Нансена з приводу голоду 1921 р. в Радянському Союзі, цитати з різних доку. !ментів, газет, книжок) . У такий спосіб М. Йогансен у цьому, романі намагається органічно, поєднати художній вимисел з документом, Роман цікавий і тим, :щб подає н-е вивчені сторінки біографії О. Довженка у час його перебування в Берліні на посаді одного-з радників.радянського посольства. Незважаючи; на психологічну недостатність образів роману, деяке експериментаторство, що межує -з. літературною трою, .роман М: Йогансена повинен залишитись в "українській прозі як відправний момент у розвитку ' ■пригодницького жанру, який нині здобув широку популярність в усіх національних літературах.

Людмила . .. '-ї

  Козинець . ; V-/ ! •

   РЕПЕТИЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ч 1 ;

               «Якщо наукову фантастику. ■ /розглядати швидше як свого ' роду. ..соціологію. /Майбутнього, аніж як літературу,. тб/врна -набуває величезної цінності'. -Наукову,-: фантастику ‘ слід зробити обов’язковим-,/читанням • для самовизначення в майбутньому»..

                                 Олвін Тоффлер, «Шок. майбутнього*'.- ’

Фантасти можуть пишатися. ІЦе/б -пак-! -Не злічити їхніх передбачень, що збулися, й'^рр.рйтех:н'аукорої--' фантастики, підкріплений

попаданнями Сіраро де Бержеріїка,- Д жоната па Свіфта, Жюля Берна, Олександру ’;Б'єля.єва. та/багатьох інших письменників, зріє/::{ї|чу-вд«о./А:/в’же ' знамениту історію з Клівом .КартщДам /використовують ЯК козирного туза. ;/.'■

Одне з численних пояснень надзвичайної, популярності жанру в тому, що людство-завжди намагалося зазирнути в майбутнє. Курівся" олтар ^дельфійського оракула, на всі лади тлумачилиря' темнг сентенції апокаліпсиса,- ловила перехдвдх.'-з.а--.поли- л^^ кава циганка... І в наше раціональне, століття .так хочеться пробити нематеріальну,.''а-де-т-аку міцну стіну часу.-Що там? /

Здається, людина вже навчилася, -не питати, «за ким б’є дзвін», навчилася.не'відділити Себе, від людства. І запитання «що буде зі мною?»/сьогодні невід,-дільне від запитання «що буде з най:и?». ■ •: :

.. Що буде з нами... На це й намаі-гаетьСя відповісти фантастика. Спочатку її читали як-.казкунового сто- ■ ліття, тішачись небаченою могутністю техніки, сяю.- -чим світом можливостей наукової--д'умкй-, й-практик

249

Описание:

У світі пригод і фантастики: Історія и поетика жанрів: Літературно-критичні статті

Художник М. М. Усов.

Содержание:

Пригоди. Детектив

Володимир Кашин. Сюжет як рух життя (статья), стр. 4-10

Лідія Мошенська. Світ пригод і література (статья), стр. 11-59

Стефанія Андрусів. Що там, за дверима в неймовірність?: Героїка подвигу в пригодницький літературі (статья), стр. 60-89

Николай Славинский. Рівняння з багатьма невідомими

Николай Славинский

Рівняння з багатьма невідомими

статья, 1986 г.

Рейтинг: 6.00 (1)

(статья), стр. 90-122

Наталя Модестова. Головна прикмета – людяність (статья), стр. 123-152

Фантастика

Василий Бережной. Апологія фантастики (статья), стр. 154-165

Виктор Положій. Погляд із минулого: Спроба стислого нарису з історії української і радянської фантастики (статья), стр. 166-218

Сергій Пільненький. На світанку фантастики (статья), стр. 219-243

Василь Півторадні. Перший пригодницький роман на Україні: [Про творчість Майкла Йогансена](статья), стр. 244-248

Людмила Козинец. Репетиція майбутнього (статья), стр. 249-264

Виктор Савченко. На нові орбіти: Молода фантастика: здобутки й перспективи (статья), стр. 265-278

https://fantlab.ru/edition75877

              І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

             А буде син і буде мати,

              І будуть люди на землі.

Поет мріяв про звільнення всіх трудящих від гніту панів, про часи, коли «на землю правда» прийде. Вірш «Ісаія. Глава 35» пройнятий духом інтернаціональної єдності борців за кращу долю. Трудящий народ, вигнавши «владик», перебудує увесь світ, і не тільки люди, а й природа, що їх оточує, заживе буйним, радісним життям,— таку думку вклав Шевченко в цей твір.

              Оживуть степи, озера,

               І не верствовії,

              А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться; і не найдуть Шляхів тих владики,

            А раби тими шляхами Без гвалту і крику Позіходяться докупи,

               Раді та веселі.

             І пустиню опанують Веселії села.

В загальному змісті нього уривку не важко відчути ідейну спільність з четвертим сном Віри Павлівни із романа Чернишевського «Що робити?».

Шевченко умів дивитися з майбутнє і в ньому бачити завершення сучасних кому суспільних і технічних процесіз. Геніальним-: пророцтвом звучать його слова про революційну роль машини, яка стане колись могильником експлуататорського ладу. Вперше побачивши парову машину (пароплав «Князь Пожарський»), поет відразу ж збагнув усю силу і могутність цього великого досягнення людської думки і праці на шляху не тільки технічного,'а й соціального прогресу.- Пароплав йому.-здався «глухо ревущим чудовищем с раскрьітои о.громной. пастью, готового проглотить помещиков-инкви--, зиторов. Великий Фультон! И великий- Уатт!— звертається він до винахідників.—' ..Ваше мо-лодое, не по дням, а по часам-растущее дитя в скором времени пожрет-кнутьі,. престольі н корони... То, что начали во Франщш-знциклопе-дистьі, то довершит на всей нашей планете ваше колосс.альное гениальное дитя. Моє проро-чество несомненно» (Із запису в '«Щоденнику» від 27 серпня 18г?7 р.)

Прагнення уявити і відтворити майбутнє в українській літературі після Шевченка посилюється. . ; •

Яскраво відтворені суспільні ідеали -'майбутнього в поезії і публіцистиці Івана-. Франка. Творча і громадсько-політична.діяльність великого Каменяра була підпорядкована, боротьбі за здійснення одвічних сподівань народу на кращий суспільний устрій. Поет, повсякчас відчував дихання майбутнього, ним жив.- Революційний дух народу кликав його,до- бою «за. поступ, щастя й волю». Майбутній День, «м.ов

огень», розвиднявся в уяві геніального письменника.

Мрії про щастя прийдешніх днів досить яскраво висловлені в поемі «Наймит» (1876). Відтворюючи могутній образ українського народу в алегоричному образі наймита, Франт звертається до нього в прикінцевих словах і пророче говорить про силу його духу та про його майбутнє:

. Пропаде пітьма й гніт, обпадуть з тебе пута,

І ярма всі ми порвемо.

Недаром ти в біді, • пригноблений врагами,

Про силу духу все співав,

    Недаром ти казок чарівними устами Його по біду величав.

Він побїдить,' порве пікарлущу пересуду,

І вольний,' власний лан Ти знов оратимеш.— властивець свого труду І в власнім краю сам свій пан.

У в е л и к і її л і т е р а т у р и і її с п а д щ і-1 н і Ф р а н к а можна знайти багато художніх творів, які так або інакше перекликаються з майбутнім. Соціаліст з переконання, Іван Франко гаряче вірив у здійснення своїх суспільних ідеалів, у силу й могутність народного духу. В казці та однойменній поемі «Рубач» (1886), яка не належить ні до соціальної утопії, ні до фантастики, він звертається до образів найближчого майбутнього, змальовує людей-провидців, які. ламають старий лад, торуючи цим шлях до нового життя.

В основі казки і поеми лежить мотив сили і могутності прагнень народу до волі, до правди, бажання розірвати кайдани гнобительського

життя в ім’я торжества соціально?'справедливості. Ці поривання поет втілює/в героїчно-казковому образі Рубача. Рубач розчищає шлях для переможної ходи людської’правди, знищує важкі перепони, які гальмують.-, загальнолюд-! ський поступ. Йому зустрічаються шибениці з. трупами праведників свободи і .падають під ударами могутньої зброї г е р о я; ‘ в £л ять с я х р а -ми'— символ покори знедолених .та морально-1 го падіння експлуататорських класів'.

Розчищаючи «путь волі й правді-сміло», Ру--бач веде за собою людей. В його очах світиться блиск «могутності, тріумфу і надії»', на завтрашній день. «Я Рубач, — каже шн, .—■ що рубає запори на шляху людськості-, запори, покладені, дикістю, темнотою г злою волею», ■ • Подібний символічний образ* Же один у поезії Франка. Образ всемогутності' революційного духу, що, зруйнувавши підвалини Старого, стверджує ідею перемоги справедливості, проходить і через такі твори, , «Каменярі», «Гімн» та ін. Утвердження революційної дії, життєвості соціалістичних ідеалів Ці риси політичної поезії великого ■ Каменяра є конкретним виражещ-іям поривів у майбутнє. Майбутнє і сучасне в нього тісно переплітаються. Мрії Франка знайшли-своє художнє.;втілення в активних діях ного героїв, серця яких сповнені надією і вірою в перемогу над -похмурою реальністю. 1

Мріяла про велике щасливе майбутнє свого народу і Леся Українка. Вона-гаряче вірила,-що буде зруйновано «світовий стрій одвічний» і «світло правди ясне» . засяє — над ' людьми.

У вірші «Сон» поетеса натхненно й пророче писала:

Страшне повстане скрізь землі рушення,

І з громом упадуть міцні будови.

Великий буде жах, велике й визволення!

Тоді спадуть всесвітнії окови.

    І правда лавром чоло уквітчає,

І згине зло, укриване віками.

    В честь волі нової хвалу співець заграє На вільних струнах вільними руками!

Уява Лесі Українки малювала їй соціалістичні ідеали втіленими в життя і викривала утопію християнської філософії («Вавілонський полон»), заперечувала розслаблюючу пасивну мрійливість реальними уявленнями про жадану прийдешність.. Вона шукала гармонійного поєднання в словесному мистецтві мрії про майбутнє з відображенням реальної дійсності, бо глибоко розуміла значення жит-тєстверджуючої мрії.

Виразні образи подано в творі «Коли втомлюся я...» Уява поетеси летить далеко в майбутнє. У вступному епізоді тут розповідається про часи минулі, як ще «в кормигу запрягав народ народа, на вільне слово ковано кайдани». Картини сучасного перебувають в різкому контрасті з картинами майбутнього. Леся Українка піднесено, схвильовано пише:

       Але в просторі бачу я країну,

        Осяйну, наче світло Ідеалу,

Неначе світло правди... о дідусю,

В нас на землі нема такого раю.

   Питаєш ти, шо бачу я в просторі. Прийдешність бачу я, віки потомні.

Піддаючи нещадній критиці буржуазні, утопії, Леся 'Українка закликає реально дивитися в майбутнє і в своїй уяві про-завтрашній. день спиратися на наукові соціалістичні ідеї,.; які опанували передове людство, злилися з робіт-, ничим визвольним рухом. Тільки-прій цій умові письменник зможе відкрити читачам очі на ті часи, коли здійсняться мрії та сподівання трудящої ЛЮДИНИ... — .

Свої суспільні ідеали яскраво, виразив і Панас Мирний, зокрема в оповіданні «Сон», написаному 1905 року під впливом.бурхливих подій буржуазно-демократичної революції. Саме у зв’язку з цими подіями письменник взявся відтворити картини соціалістичного .життя,,, яке прийде після повалення гнобительського ладу.'

Спираючись на досвід Чернишев.ського, Панас Мирний показує майбутнє •,у .', формі сну. Ще в 1868 році він написав вірш «Сон», де подав цікаві малюнки: люди працюютьна спільних ланах, тяжка, підневільна колись праця стала необхідною . умовою розвитку людської індивідуальності. «Благий і тихіш ^ р а її» залитий сонцем радості, -вкритий розкішними садами. Там живуть радісні і щасливі люди. ■

У романі «Повія» Мирний повертається до зображення уявних картин життя- соціалістичного суспільства — він подає їх у формі сновидінь головної героїні Христі.

Оповідання «Сон» особливо яскраво виявляє намір письменника бодай в загальних рисах змалювати майбутнє, шоб збудити в читача прагнення боротися за нього.

Зображуючи людське життя і природу, Мир-

'"•!3^'ОТ."гаШ'ойарц5~ > ■......• ; . 3}

......................

•«8ТСЕА, Щ ”?СГ

Ятір.

ний користується виключно світлими фарбами* Земля всюди вкрилася лісами та гаями, на полях «хвилювалася довгим колосом усяка рослина корисна», «кругом сади-виногради». В селах і містах прийдешнього суспільства автор бачить здорових, веселих, привітних і щасливих людей. «І люди вбачались мені не похмурі та непривітні, не зігнуті та пригнічені нуждою та недостачами, боязкі та замурзані, а високі та статні, з ясними та веселими очима, прибрані в чисту та добру одежу, якісь разом наче й горді й привітні. Видно, що їм добре жилося серед отих ланів широких, гаїв зелених, садків кучерявих».

В яскравих малюнках розкриваються найважливіші особливості суспільства майбутнього. Перш за все воно побудоване на громадській власності; засоби виробництва, -всі матеріальні блага належать народу, ними розпоряджається сам народ. «У нас нема нічого, що б було моє або твоє, а всіх разом, гуртове», пояснює один громадянин. Усуспільнення засобів виробництва знищило поділ людей на багатих і бідних, знищило егоїзм у взаєминах членів суспільства і стало грунтом, на якому зросла справжня рівність, мир і братерство між людьми.

Докорінно змінилося і ставлення громадян до праці. Праця трудового колективу сповнена тут високої свідомості. Відповідно до цього вирішена і проблема розподілу матеріальних благ, на що автор звертає особливо пильну увагу. Адже це питання в системі поглядів революційної демократії, а значить і Панаса

Мирного, посідає важливе.- місце. В' оповіданні «Сон» воно розв'язується в такий спосіб, як і в Чернишевського, Добролюбова "та в інших соціалістів того періоду. Мирний показує, що матеріальні блага в новому суспільстві розподіляються за кількістю і якістю, витраченої праці, тому й плата н-е всім'..-'однакова.

Письменник широко висвітлює також постановку освітньої справи. Проблема освіти його завжди хвилювала. При соціалізмі людина, за твором Мирного, матиме повну .'.можливість для всебічного розвитку своїх духовних і фізичних здібностей. Підростаюче покоління- навчається грамоти в добре обладнаних.'Школах, а ремеслу — в.майстернях. Люди майбутнього відзна-. чаються ‘ВИСОКОЮ- культурою-;,:-•моральністю1'. і гуманністю.

Оповідання «Сон» пройняте '-оптимізмом-, вірою в завтрашній день, воно •утверджує соціалістичні ідеали, ідеї революційного перетворення суспільства, революційного, -перевороту. Останнє особливо вигідно відрізняє цей твір від утопій пневменннків-демокраічв 60 — 70-х рр., від втілення суспільного ідеалу, в попередніх -творах самого Мирного, зокрема в.повісті «Лихі люди» та романі «Повія». Ідея революційної боротьби як неодмінної передумови, для побудови нового соціального ладу .була підказана революційною ситуацією 900-х рр. З'явившись у дні крайнього загострення боротьби народу проти царизму,, оповідання Мирного .своїми живими, світлими картинами.. -.соціалістичного устрою могло підносити ентузіазм. ■ повсталих мас, надихати їх вірою в перемогу правди

і волі, розкривати їм радісні, світлі обрії майбутнього.

Буремні роки першої російської революції вирішально вплинули на формування уявлень про майбутній суспільний устрій у свідомості М. Коцюбинського.

Одному з героїв повісті «Фата моргана», Прокопові Кандзюбі, бачиться світле й радісне життя в майбутньому—після того, як будуть вигнані пани, земля і всі багатства перейдуть до рук трудового народу. «Не буде більше бідних і багатих, земля всіх нагодує,— говорить він.— Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали. Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна нечиста і загребуща людина,— тепер підуть під школи».

Так уявляли собі майбутнє передові митці українського художнього слова. їхні ідеали не завжди збігалися з теорією наукового соціалізму, але в їхніх сміливих, дерзновенних мріях відбилися сподівання і прагнення широких народних мас; твори передових митців породжували зачарованість майбутнім, утверджували неминучість розвитку людства по шляху до соціалізму, запалювали серця людей на боротьбу проти існуючого ладу, в ім’я торжества справедливості. Все це мало велике позитивне значення в історії людства.

В українській дожовтневій літературі не було науково-фантастичного жанру; наші письменники не дали й жодного утопічного романа, який був тоді досить поширений в зарубіжних літературах. Таке становище можна, мабуть, пояснити специфічними умовами, в яких роз-

вивал аси українська література...' Відомо, що Україна знаходилася під жорстоким .подвійним гнітом — соціальним і національним, народ стогнав у ярмі-неволі. Українська/література, культура і. наука заборонялись. Україна була дуже відсталою в технічному розвитку. Першочерговим завданням літератури була боротьба проти феодально-кріпосницьких відносин, проти соціального і національного гніту. Передові письменники віддавали свої сили на те, щоб підносити дух народу в боротьбі за перетворення життя на засадах'соціальної .справедливості, сіяти зерна соціалістичного;: майбутнього. ■ " ; .• Велика Жовтнева соціалістична . революція відкрила безкраї обрії для розвитку .всіх видів мистецтва. Український народ, як і всі народи-нашої Вітчизни, вступив у нову еру, в еру соціалізму, про який завжди мріяли кращі розуми м и н у л и х епох, Р а з о м з паро д ж єн н я м 11 о вого суспільного устрою народилася ї нова радянська література, покликана, відтворювати в художніх образах бурхливе життя 'радянських народів, що будують новий світ... Швидко почали розвиватися всі види і жанр.и художньої' літератури. Народився і жанр наукової фантастики, який має велике естетичне й .виховне, значення. . -

Згадані вище твори складають лише незначну частину того, що написано письменниками різних народів і часів' про майбутнє оволодіння космосом, про міжпланетні сполучення. У світовій літературі на цю тему написано понад 700 творів. Вони красномовно свідчать про сміливість фантазії і безмежну віру людини в могутність мислі, яка .рано чи пізно знайде шлях до далеких зір. <

Розробка тем, зв’язаних з' підкоренням людиною космосу, в українській літературі починається, власне, романом В, Владка «Аргонавти Всесвіту», який вийшов у 1936 році. Пізніше, перевидаючи свій твір, автор вносив різні корективи, і в 1958 році «Аргонавти Всесвіту» вийшли грунтовно переробленими — відповідно до нових досягнень радянської науки.

Думка письменника сягає в далеке майбутнє. Після запуску радянських супутників Землі розвиток науки і техніки швидко пішов уперед, відкрилася реальна можливість польотів на Ве-неру. З романа видно, що люди на час описаних подій уже освоїли Місяць і заглиблюються далі в космос. Експедиція на чолі з академіком Риндіним відлітає на Венеру. Ракетні двигуни В. Владка працюють на фантастичному паливі, яке в романі названо атомітом. Слід зазначити, що, як доводять сучасні дослідження вчених, остаточне вирішення проблеми космічних польотів залежатиме від використання атомного палива, а не хімічних реакцій. В цьому питанні фантазія письменника пов’язана з реальними науковими перспективами.

Про завдання космічної експедиції говорить-

ся у виступі академіка Р.индїна; Крім вивчення різних астрономічних явищ,, розв’язання складних фізичних проблем походження та природи космічних променів,' вчені- ставлять за мету ознайомитися з природою завжди покритої густими хмарами Венери. і.здобути новий елемент — «ультразолото». Відомо, їдо корозія — не без печн гї й злодій, л юдство ' в н а елі дох її руїнницької дії втрачає : щороку близько. ЗО мільйонів тонн металу. Саме цей-.елемент — «ультразолото», на думку автора, може-бути найефективнішим засобом боротьби, проти корозії. Письменник говорить, що. ультразолото є на Сонці, що воно передбачене, і ..відомою періодичною таблицею елем ентітз-.Мен де лєєва.•

Ракета «Венера-І» пробула- в. космічному просторі 146 днів. За цей • ч ас відбулося р яд ці -кавих пригод з членами експедиції. Автор захоплююче розповідає про явище. .невагомості тіл в космічному просторі,. науково обгрунтовуючи його причини. Правда,.: про це явище В. Владко розповідає не першим. Ще Жюль Верн у романі «Від Землі до Місяця» спробував показати невагомість. Досить . детально описав її К. Ціолковський у . фантастичному нарисі «Тяжіння зникло» (1934). Про. втрату ваги говорить і О. Бєляєв у романі «Стрибок в ніщо» (1933).

Я в и щ е невагомості, щ о і і о го від ч у є л ю д й н а після подолання нею сили земного, тяжіння, саме по собі для мешканців Землі' фантастичне. А кожний космонавт зазнає його впливу..Тому кожний із письменників, посилаючи своїх героїв у міжпланетний простір, описує це.явище.

В романі «Аргонавти Всесвіту» досить де-тально показані умови польоту в космічному просторі, освітлені проблеми керування між* планетним кораблем, проблеми, пов’язані з космічними променями, з властивостями астероїдів та метеорів.

Перемігши всі труднощі на своєму шляху, експедиція потрапляє на Венеру. І далі, починаючи з другої частини романа, перед читачем постає незвичайний, дивний світ цієї загадкової планети..

В зображенні-природи ■ Венери письменник виходить з даних науки. На підставі спектрального аналізу вчені довели, що атмосфера Венери містить, порівняно з атмосферою нашої планети, дуже великий процент вуглецю й азоту. Це, зрозуміло, певним чином визначає особливості живої природи на Венері, що зараз, згідно з уявленнями романіста, проходить у своєму розвитку той період, який пройшла Земля сто тисяч років тому.

Приблизно так зображає життя на Венері ї О. Бєляєв у романі «Стрибок в ніщо». Проте розвиток органічної природи у В. Владка ще не привів до появи мислячих істот. А в О. Бє-ляєва на Венері такі істоти вже з’явилися, Письменник змальовує їх, щоправда, непривабливими барвами. Це бридкі шестирукі потвори гігантського зросту; вони добре лазять по деревах, живляться величезними павуками та іншою нечистю.

Фантазія В. Владка, як і О. Бєляєва, не завжди відповідає сучасним науковим висновкам. В. Владко вважає, що на Венері умови життя

близькі до умов наших тропіків, 'її поверхня, рослинний і тваринний світ схожі на ті, які були на Землі в ранні періоди. За О. Бєляєвим, поверхня Венери, флора і фауна відповідають трохи пізнішому періоду на нашій планеті. Але уявлення обох письменників , не підтверджуються дослідженнями останнього часу, за. даними яких поверхня і органічний', світ .Вбнери значно розвиненіші. ■ ї-Л •

Іншим, ніж у В. Владка, постає світ Венери в уяві польського письменника~фантаста Станіслава Лема. В його науково-фантастичному романі «Астронавти» (1950). розумні істоти "Венерн досягли величезного наукового й технічного прогресу і своїми винаходами знищили себе. Застосовувані у війнах небувалої'сили радіоактивні випромінювання, що давали температуру в мільярд градусів, знищили все живе • на планеті. Венера перетворилася на пустелю, насичену продуктами радіоактивного розпаду. Звичайно, в такому описові Венери годі-шукати науковості. Та, власне, автора її. цікавило не зображення реальної'-картини найближчої до нас планети, а інше — чисто.земнї ідеї боротьби проти війни, особливо..проти ядерної.

Експедиції в романі «Аргонавти Всесвіту» з великими труднощами вдалося;знайти ультра-золото; велику кількість його: вона/ взяла з собою. Космічний корабель «Венера-1»., успішно прокладає людству шлях до Венери.через міжпланетний простір. Астро'плшї,- д.осягши. благополучно Землі, сів на поверхню Азовського моря, ' *• •-. ... ;

Письменник 'яскраво показує,, як. людина ко-

муністичного суспільства стає господарем навколишньої природи, здійснює споконвічні мрії про польоти на інші космічні тіла. Роман «Аргонавти Всесвіту» порушує багато цікавих питань. Професор С. Всехсвятський у своїй післямові до цього твору (видання 1958 року) справедливо пише: «Роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» в цікавій і доступній читачам формі торкається багатьох питань науки і техніки сучасності і найближчого майбутнього. Збуджуючи інтерес до питань міжпланетних польотів., роман тим самим сприяє рішенню величезного-завдання, до якого підійшло людство, — завдання безпосереднього завоювання космічних просторів...»

Про могутність людини нового суспільства,. 5і.ка володіє складною технікою, розповідається і в збірці «12 оповідань» В. Владка.

Така форма, як оповідання, новела,— рідкісне явище в науково-фантастичному жанрі. Як правило, фантасти пишуть романи й повісті. В нашій літературі досить відомі були три збірки науко во-фанта стичних оповідань: «Як це було» В. Язвицького (1938), «У світі шукань» В. Охотникова (1949) і згадана книжка. В. Владка. В 1957 ропі вийшла збірка фантастичних повістей і оповідань О. Бердника. Тут надруковано два оповідання.

«12 оповідань» складаються в основному з двох ідейно-тематичних груп творів. До першої групи належать оповідання «Мертва вода», «Ракетоплан С-218», «Блискавка в полоні»—: твори, в яких автор розробляє науково-технічні теми. До другої групи належать оповідання.

«Аероторпеди повертають на; заіхід»,. «Загибель ескадри», «Кулемет і снайпер»,.<<: Криж аний наступ» та ін. Тема цих творів;—-.війна майбутнього. .

В оповіданні «Ракетоплан С-218» письменник зображує врятування Землі від катастрофи, якою нібито загрожувалб;їй:зіткнення з.кометою.

Проблема зіткнення космічних тіл неодноразово розроблялась у фантастиці-..Наприклад, в оповіданні О. Толстого «Союз п’яти» (■1926) показано, як внаслідок зіткнення з.кометою Бі-ела розпадається на шматки і згорає Місяць. 28 грудня 1933 року комета мала-зіткнутися з Землею, і це передбачення викликало тоді паніку серед населення капіталістичних.країн.

Зустріч комети з Землею в оповіданні «Раке-топлан С-218» передбачалася • 1.6 червня 1985 року. Ця дата довільна. На’.той час,' згідно з фантазією В. Владка, уже побудовано комуністичне суспільство. Видатний вчений Андр.єєв пропонує дуже сміливий п л а н: в р я ту в а н н я Зем-. лі. За його проектом, в південній частині земної кулі закладаються три атомні заряди великої вибухової сили, які у відповідний момент відштовхують Землю вбік зі шляху комети.

Проект Андрєєва виправдує себе,- але письменник не враховує в своїй фантазії .-дуже важливої обставини; коли б Зем^ля,. зійшла з орбіти, тоді настала б с ті р а в ж н я .кат аст р оф а.

Космічним польотам і ЗБ’яза?г-им'із'ними різним науковим і технічним проблемам присвячена й повість В. Бережного «В зоряні світи»

(1958). Фантазія письменника відтворює тут

один з перших етапів освоєння людством космосу— установлення зв’язку з Місяцем.

Ряд наших учених, розробляючи плани здійснення польотів у всесвіт, приділяють чимало уваги постійним штучним супутникам Землі, які мають стати проміжною ланкою в сполученні з іншими планетами. Уява автора повісті «В зоряні світи», відштовхуючись від наукових гіпотез і проектів, малює саме такий супутник, що є водночас і чудовою базою для наукових досліджень умов життя в космосі. Штучний супутник Землі в повісті має такий вигляд і структуру: «Це величезне колесо, змонтоване із контейнерів. Сонячним блиском спалахують на ньому ілюмінатори-вікна. В центрі, на ажурному плетиві радіальних форм, здіймається кілька овальних щитів, зроблених із напівпровідникових елементів. Це — енергетичне серце міжпланетної станції. Сонячні промені, впавши на ці чудодійні пелюстки, тут же перетворюються в електричний струм і проводами-артеріями течуть по складному організму Троянди (назва супутника.—М. //.). Вони опалюють каюти, гріють воду у ванних, варять їжу, вони живлять локатори, потужну радіостанцію, підтримують постійну температуру в оранжереї... А сонячного сяйва тут же океан!» 1

В побудові гігантського супутника привертає увагу те, що па ньому єдиним енергетичним джерелом для роботи всіх механізмів і для обслуговування людей є енергія сонячних проме-

1 В а с и л ь Бере ж н и й, В зоряні світи. Науково-фантастична повість, «Молодь», К., 1953, стор. 22.

н і в, яка перетворюється в електричний струм. Проблема використання сонячного''світла саме в такий спосіб уже, власне, розв’язана: відомо, що апаратура, наприклад,, третього..радянського штучного супутника Землі' живиться' електроенергією, одержаною від сонячних 'батарей. Отже, фантазія письменника .'в ' цьому .відношенні тісно пов'язана з реальністю/. : ,

Штучний супутник з повісті. В, Бережного- в ряді принципових ознак нагадує супутник з твору О. Бєляєва «Зірка КЕЦ» (19.40). Назва, супутника О. Бєляєва — це перші літери ім’я, п о б а т ь к о в і і п р і з виша ге н і а льн о г о в ч е н о г о, осново по лож ник а радянської космонавтики' .Костянтина Едуардовича Ціолковського. На цьому супутнику також ведуться .наукові досліди, він є не тільки проміжною станцією па шляху, до Місяця, а й важливою наукового.лаборато-рією.

Як бачимо, в питанні про призначення і.завдання штучного супутника Землі повість «В зоряні світи» і «Зірка КЕЦ» маютьчимало спільного. Проте це не означає, що В.-Бережний просто повторює О. Бєляєва. Ідея такого супутника і з О. Бєляєва з’явилася'не вперше—вона розроблялася в літературі і :раніше-. ■ Науково розроблена і обгрунтована ця .ідея. К. Е. Щ'ол-' ковським. ^ .

К о ж е 11 з пис ь м е 11 н и к і в о б р а ну т.е м у в і тс віт- • лює по-своєму.

Космічні польоти в повісті 8. Бережного відбуваються за допомогою ракети з атомно-реактивним двигуном. Робочою речовиною цього двигуна є вода. Під впливом високої, темпера-

5. М. Пивовяров

65

тури з води утворюється потік розпеченого газу* який з величезною силою виривається із сопла. В науково-фантастичних творах вода вперше стає джерелом енергії для космічних кораблів.

Проблема пального — надзвичайно важлива проблема космічного ракетоплавання. Для успішного польоту до Місядя ракета В. Бережного повинна нести на своєму борту двісті тонн води. Це величезний вантаж, який робить подорож малоймовірною. Радянська наука шукає для ракет такого пального, яке б мало мінімальну вагу. Фантазія автора повісті «В зо-, ряні світи», таким чином, суперечить напрямку пошуків учених в розв’язанні проблеми реак-. тивного пального і в цьому плані не може стимулювати людської думки.

Значна частина твору присвячена зображенню поверхні Місяця, описові його історії.

У 1958 році працівники Кримської обсерваторії помітили вибух вулкана на Місяці. Це явище викликало ряд гіпотез про походження рельєфу природного супутника Землі, про його сучасний стан. Місяць, як свідчить факт вибуху вулкана, не зовсім мертве небесне тіло, р. його надрах жевріє тепло, що пробивається и на поверхню. Саме так фантазія В. Бережного і малює стан Місяця. Уявлення письменника, як бачимо, підтверджуються науковими спостереженнями.

Історія «життя» на Місяці неодноразово ставала темою фантазії письменників. Тут уже говорилося, як уявляв собі селенітів Герберт Уеллс. До цієї теми звертається і В. Бережний у своїй повісті.

Радянські астронавти не знаходять на Місяці органічного життя, але натрапляють на за-л и ш к и матеріальн о і к у л ь т у р/йп-: м и с л я чи х і ст о т. Уява автора малює міста і поселення вимерлого в давнину суспільства селенітів. У зв’язку із зникненням атмосфери і настанням вічного холоду мешканці планети шукали порятунку в її надрах, де зберігалося тепло-, споруджували там житла, цілі міста.

В повісті показано величезні глибинні споруди, витвори високої колись :селені.тської ■ культури, своєрідну архітектуру—довгі тунелі, ромбовидні й шестигранні площі.'.та-'зали. Радян-с.ькі астронавти знаходять у.- над р ах М іся ц я ї воду'—селенітське море, яке- стає, джерелом пального для їхніх атомних {двигунів; ■ Буйна фантазія письменника передбачає.в далекому ' м а й б у т н ь о м у о ж и в л е н н я М і ся ця.' Л іод ші а' комуністичного суспільства, добре .освоївши, цс небесне тіло, зможе, на думку'В.' Бережного, утворити навколо нього атмосферу і відродити в нових формах життя. .

Сміливість фантазії автора1 повісті, пафос творчого горіння, яким проймаються його герої, мріючи про великі звершення Людського духу, захоплюють уяву чита:ча, ■ збуджують в нього романтичні прагнення, ■■підносять .'почуття гордості за героїчну людину комуністичного майбутнього. В цьому полягає-виховне значення повісті «В зоряні світи»:

Цікава своїм ідейним змістом' фантастична, повість О. Бердника «Поза часом і простором»-(1957). Дія тут відбувається в- час освоєння, планет сонячної системи і вильоту людини Е

простори інших систем всесвіту. Людський розум знайшов засоби досягти надзвичайних швидкостей пересування в космосі, які наближаються-до швидкості світла. Здійснена подорож на останню планету, сонячної системи — Плутон. Суспільство наблизилось до розв’язання проблеми міжзоряних сполучень, до того, щоб використовувати незліченні багатства інших планет для щастя людини.

В піднесених тонах показуючи торжество розуму людей комуністичного суспільства, О. Бердник викривав безглуздість ідеалістичного розуміння матерії. Філософська ідея безконечності часу і простору, вічності руху ма-. терії, а значить і вічності життя втілюється в запереченні намірів і сподівань одного з головних героїв повісті—вченого Барвицького. Цей вчений мріє за допомогою надпро-меневої швидкості подолати час і простір, щоб тим самим створити умови для свого безсмертя. Барвиць-кий споруджує казковий зорель-от, який під час руху в космосі досягає швидкості 280 тисяч кілометрів на секунду. Перемігши силу тяжіння Землі і Сонця, зорельот заглиблюється в систему Сіріуса. У мріях Барвицький досягає мети, але закони руху матерії в безконечності часу і простору виявляються нездоланними. Вчений повертається на своїм зорельоті до Землі і з атмосфері згорає. Він гине з переконанням, що «дороги за межі часу і простору немає», що життя не можна назавжди зупинити на якомусь певному ступені розвитку, що матерія перебуває в постійному русі, зміні, перетворенні, його наївна віра в подолання простору й часу,

в можливість досягнення. ВІЧНОСТІ СВОГО', «я» розбивається,.. '

Тему освоєння космосу, міжпланетних . сполучень українські письменники'.розробляють в різних аспектах. Але для всіх' їх "характерна єдина ідейна настанова, що проходить червоною ниткою через твори,— це ствердження величі, могутності і дерзновенності--звільненого від пут приватновласницького.'суспільства-людського розуму, невпинності його, розвитку від незнання до знання, ствердження віри в творчий труд людини соціалістичного суспільства,.

■ Водночас розглянуті вище' науково-фантастичні твори дають читачеві/цінний- пізнавальний матеріал, відомості з астрономії, ядерної фізики, механіки, математики;' астронавтики, поширюючи його кругозір, розвиваючи фантазію, збуджуючи творчу думку. і почуття гордості за радянську людину, озброєну могутньою наукою і технікою, наділену великою мудрістю і прекрасними пориванн-ями. ,

З ‘ '

Розвиткові техніки як у близькому, так і в більш віддаленому майбутньому ' присвячені, к р і м р о з г л я і-і у т и х, і інші науко в о — ф а н т а от и ч н і г в о р 11. Лосі м б в а і-ї ш л а п р о т в о р и, в ;я к и х розробляються теми, пов’язані ззазоювапням коо мічного простору. Розглянемо'.кілька повістей, де показано розвиток інших; галузей науки і техніки, що служать людині соціалістичного суспільства в її боротьбі за освоєння навколишньої природи, за покращення, добробуту.

У 1935 році вийшла науково-фантастична повість В. Владка «Чудесний генератор». Це один із перших творів письменника-фантаста. Науково-технічні проблеми, поставлені в ньому, зараз частково вже розв’язані. Фантазія В. Владка не сягає тут в далеку прийдешність. Ряд проблем ставиться в повісті досить примітивно. Герої цього твору, молоді й завзяті радянські дослідники, працюють над застосуванням у народному господарстві ультракоротких хвиль. Досліджуючи вплив відкритих променів на тваринах, вчені встановлюють, що вони викликають інтенсивний ріст, живих організмів. Опромінена пшениця теж швидко росте і зріє. Герої повісті, таким чином, знаходять шлях до багаторазових зборів урожаю на рік, до прискорення росту виробництва м’яса, молока, яєць у радгоспах та колгоспах. Поруч з цим письменник показує 'розв’язання таких важливих технічних проблем, як передача електроенергії на віддаль через повітря та керування машинами по радіо.

Якщо в першій половині 30-х років питання, поставлені в повісті «Чудесний генератор», були предметом фантазії письменника і завданням науки, то зараз більшість із них різними способами, в певних формах здійснені, застосовані в народному господарстві.

Того ж 1935 року з’явилася повість О. Бє-ляєва «Чудесне око», яка відзначається сміливістю фантазії, умінням автора переконати читача в реальності тих винаходів, що їх роблять його герої. Письменник передбачив широке застосування в. житті нашого суспільства телеві-

зійних апаратів. Персонажі повісті здійснюють телепередачі на дуже далекі- в і дстані—і-іапри-клад, від Ленінграда до н а й в і д д а л єні ш и х місць Атлантики. • : .

Прообразом радіолокатора і телевізора в літературі можна назвати .«електричні -очі», сконструйовані героями романа Д. Бузька «Кришталевий край» (1935). Але винахід цього приладу—не основна тема романа; Автор; зображує роботу над розкриттям таємниці будови скла, щоб широко застосувати; його в народному господарстві і побуті. Прогресивний німецький вчений Губер, винайшовши спосіб холодного виробництва небиткого скла; .переїздить до Радянського Союзу.і тут розгортає активну діяльність по впровадженню . цього- • способу в життя. На батьківщині — в умовах капіталістичної власності і конкуренції*—йому не вдалося практично застосувати свій винахід. Тільки в радянській країні вчений зміг це зробити. В житті соціалістичного суспільства починаєть-. ся «кришталева ера». .3 кришталю побудовано міста і села, автостради, зливою'.світла наповнилися житла людей, зникли Чнфекційш хвороби... .

Фантазія автора «Кришталевого краю» нині частково також здійснена. Наука; вже .винайшла небитке скло. Крім того, небиткий кришталь— з точки зору сьогоднішньої хімії — можна уподібнити до пластмас,, які мають дуже широкі перспективи для-застосування в усіх галузях техніки, зокрема з. будівництві. У створенні нових, неіснуючих в природі' матеріалів здобуто такі успіхи, що можна— умовно, зви-

чайно,— говорити про початок «ери полімерів і пластмас».

Важливі технічні ідеї розвиваються в повісті «Чорні зорі» (1958) молодим письменником В. Савченком. Сучасний стан розвитку ядерної фізики ставить на чергу розробку методів і засобів нейтралізації радіоактивних випромінювань та захисту людини від надвисоких температур. В цьому напрямі і працює творча уява В. Савченка. Проблема захисту від атомної радіації розв’язується в повісті «Чорні зорі» вченими Голубом і Самойловим, які відкривають два фантастичні метали — нейтрид і антиртуть. Особливо дивовижну властивість має перший метал: він важчий за сталь у сто п’ятдесят мільйонів разів, нетеплопровідний і зовсім не пропускає радіоактивного проміння. В скафандрах, зроблених з надзвичайно тонких платівок нейтриду, можна залазити в доменну піч, де кипить.чавун, в розтоплену сталь і навіть в діючий реактор. Ясна річ, це цілковита утопія, бо ж при тих надвисоких температурах, які утворюються під час термоядерної реакції, матерія,— отже, пе може бути винятку й для нейтриду,— перетворюється в газоподібну безструктурну масу.

Крім того, скафандр у повісті робиться з надзвичайно тонких платівок, тонших від атома. Виготовити матеріал такої товщини технічно неможливо.

У зв'язку з непродуманістю деяких ідей у творі В. Савченка варто навести слова О. Тол-стого про потребу для письменника-фантаста глибоких знань в галузі техніки, високої еру-

диції в питаннях науки; «Письменникові треба озброїтися справді глибокими; знаннями,—- писав він у замітці «Про науковО-фантасти'чний роман»,— здатністю оперувати точними цифрами і формулами. Можу навести приклад: в «Гі- . перболоїді інж. Гаріна» я писавУ-про ядро, лущене в землю на глибину 25 кмї І тільки зараз/ переробляючи свого Гаріна-, я :виявив цю помилку.. Адже ядро, падаючи на 25укм, буде зовсім розплющене. Хоч я за освітою.ійж'енер.-техно-лог і. багато, попрацював над «Гар і ним»,, але ■ бачу, що все ще недоробив. Нові .відкриття'в галузі хімії і металургії дозволили, б переробляти його іде й ще» У? '":' Повість «Чорні зорі» напи.сана ще. не' вправною . рукою молодого письменника-фантаста.. Перевантажений технічними термінами, поняттями, міркуваннями, твір В. С$в.ченка важко: сприймається. Не зміг автор також- цікаво побудувати сюжет, щоб цілком^гіолонити увагу читача і втримувати її до кінця.-.Але треба сподіватися, тдо він на цьому не зупиниться і напише ще не один хороший науково-фантастичний твір, наполегливо працюючи над . підвищенням своєї художньої майстерності. Адже В. Савченко володіє дуже цінним умінням фантазувати, передбачати, вигадувати,-мріяти, спираючись на досягнення в розвитку .наукової думки і технічної творчості.,; .-

г А. Н. І о л с т о й, Полное собрание • сочииенин,

1949, то:'ї ХНІ, стор. 374. -V- : ' • '

Війна!.. Це слово викликає в нашій уяві страшні картини руйнування міст і сіл, загибелі видатних творінь людського генія, неймовірних страждань трудящої людини, яка на своїх плечах зносить весь тягар лихоліть. Радянській людині — творцеві нового життя, вершителеві великих і благородних справ — органічно чужа ідея війни. Не руйнувати, а творити і множити, не нищити і вбивати, а ростити — ось девіз миролюбного соціалістичного суспільства. Мир і дружба — найхарактерніші ідеї нашого часу. Література соціалістичного реалізму виступає прапороносцем цих ідей, борцем за їх торжество і знаходить у цьому підтримку всього прогресивного людства.

А яким різким контрастом до неї виступає буржуазна література, що проповідує руїнницькі імперіалістичні війни, людиноненависництво, оспівує нищення і виродження! Пригадується ціла злива буржуазних фантастичних романів на теми війни, які з початком XX ст. наводнили книжковий ринок.

Внаслідок особливого загострення протиріч між імперіалістичними державами, що виникали й посилювались на грунті перерозподілу вже загарбаних земель та сфер впливу, капіталістичне суспільство швидко йшло до імперіалістичних воєн. Примара війни породила бажання підняти завісу майбутнього і в конкретних картинах показати завтрашній день кривавих сутичок.

Ще задовго до першої світової війни 1914—

1918 років автори багатьох фантастичних .романів пробували визначити інтереси імперіалістичних держав у майбутньому:.'воєнному поєдинку і його наслідки. В романі німецького письменника А. Німана «Світова війна» (.1904) розповідалося, що в кровопролитній -війні Німеччина загарбала всі африканські колонії, і Єгипет, а Росія — Індію. Британська .Імперія виходить з війни розгромленою..Як. бачимо, цей письменник досить яскраво виражає' інтереси імперіалістичних держав і прямо'свідчить про загарбницьку суть на той час майбутньої війни.

Ідеали проповідників імперіалістичних воєн як засобу створення «великої Німеччини» відтворено і в романах «Війна.'. майбутиього» (1906) анонімного автора та «Загибель старого світу» (1906) німецького письменника Зеєш-терна. В обох творах німецький-імперіалізм'.виходить з війни переможцем. :

Основний засіб ведення війни в-.'цих .творах— авіація. Повітряна війна, стає.однією з центральних тем буржуазної • фантастики, починаючи з названих речей та.романа Уеллса «Війна в повітрі» (1908). В зображенні талановитого англійського фантаста повітряна вій-. на є її а йж о р сто кіш ою, найжахливішою війною, яку коли-небудь знало людство, .Техніка у воєнний період досягає небувалого розвитку, в бій вступають дирижаблі, однолінійні.залізниці тощо. Німеччина виступає проти.Фр.анції, Англії, Італії і Америки. Війна охоплює, весь світ. Летючі дракони японців та китайців .знищують європейську цивілізацію. Ось як.Уеллс змальо-. вує це: «Від великих держав'і :народів'залиши-

лися тільки імена. Земля була усіяна руїнами, згарищами від пожеж, незаритими трупами і незакритими могилами. Ті, що лишилися живими, ходили як примари без пристановища, голодні, залякані страхом і невідомістю. Всюди панували бандитські шайки, часто захоплювали владу у містах і нав’язували свою волю тероризованому населенню, яке не сміло їм перечити».

Фантазія Уеллса не могла, звичайно, передбачити того, що війна в умовах імперіалізму призведе до повалення капіталістичного ладу., Негативно ставлячись до буржуазного суспільства, письменник все ж перспективу розвитку людства уявляв з точки зору тих закономірностей, які панували в загниваючому буржуазному світі. Уеллс правильно відбив у деяких своїх творах песимізм і зневіру, страх перед революційними зрушеннями, властиві сучасній йому реакційній буржуазії.

Ще більшого поширення воєнний фантастичний роман набуває в період першої, а потім напередодні другої світових воєн. В 30-х роках були поширені такі' романи західноєвропейських письменників, як «Повітряна війна» та «Зруйнування Парижа» (1936) Гельдееа, «Чотири дні війни» і «Війна над Англією» (1936) Фоулер-Райта та ін.

Імперіалістичні устремління німецької вояччини найвиразніше розкриті в романах «Війна. 1938 року» і «Чотири дні війни»- В першому творі показано загарбання Німеччиною Чехо-словаччини і зруйнування Праги, в другому — війну з Англією. Тисячі бомбардувальників

несуть на Англію смертоносний./вантаж, руйнують її промислові центри, міста, й -села. Лондон увесь в полум’ї пожеж. Протягом -чотирьох днів німецькі Бійська висаджуються па британські острови, застосовують гази,, все нищать на своїм шляху. Британська імперія- гине;

Неважко помітити, що подібна' фантастична література ставйла за мету розпалювати ворожнечу між народами, сприяти-' вихованню молодого покоління в дусі реваншизму, націоналізму і мілітаризму, тобто робити моральну підготовку до наступної імперіалістичної війни.

Ось до чого еволюціонував буржуазний науко во-фантастичний роман. Благороді-іі- настанови Жлоля Берна звелись її і нащо. Фантастика стала рупором імперіалістичної буржуазії, що прагне тримати народ у постійній покорі, силкується поневолити інші державн-і тому щедро платить за оспівування загарбницьких воєн. Буржуазні фантастичні романи на воєнні теми написані з прямим агітаційним завданням., вони пройняті- дуже благенькою., проповіддю: народи, мовляв, здавна ворогують між собою,■■ ворожнеча і кровопролиття .— ' довічні, тож. до загарбницьких воєн треба бути завжди готовим. .. К ч ■ ' • •’

Бідо м о, щ о п и с ь м е н н и к, я к и й к е р у є т ь с я п о -р о ч н и м и і д е я м и, чу ж и м и н а ро д н и м '• 'і нте р ес а м,' иеодмінио зраджує художній правді, його по-к и дає т а л а н т і р о з у м. Автор н писань, п о о. я к і йде мова, виявляють себе не як,художники'слова, а як військові спеціалісти і.політичні діячі. Вони оперують переважно поняттям стратегії' І тактики, висувають на перше місце не людину

з її почуттями й помислами, а військові підрозділи та з’єднання. Сюжет їхніх романів, як правило, розгортається у формі оперативних зведень, урядових повідомлень тощо.

Війна майбутнього привертала увагу й радянських фантастів. У другій половині 20-х років в українській, як і в російській, літературі на цю тему з’явилося чимало творів. Один час промені смерті йінші смертоносні засоби ведення 'Війни були в центрі уваги наших фантастів.. Згадаймо хоч би роман Н. Карпова «Промені, смерті» (1925), «Загибель Британії» (1926) Григор’єва, «Радіо-думка» (1930) Я. Кальниць-кого та ін.

Ідейна спрямованість радянського фантастичного романа про війни майбутнього нічого' спільного не має зі згаданими вище буржуазними творами. Ми в загальних рисах охарактеризували буржуазну фантастику на теми війни для того, щоб різкіше протиставити їй радянську фантастику з її світлою мрійністю, гуман-ністю, з ясним розумінням загальної тенденції суспільного розвитку в напрямі соціалістичних форм співжиття людей, пролетарської солідарності трудящих всіх країн. Показуючи боротьбу двох непримиренних світів — капіталізму і. соціалізму, радянські письменники-фантасти втілюють ідею непоборності соціалізму, нездоланності його сили, їхні твори пройняті високою мораллю і гуманізмом.

Революційна боротьба робітничого класу проти капіталізму, піднесення хвилі національно-визвольної війни поневолених народів, 'викликаної Великою Жовтневою соціалістичною-

революцією та встановленням Радянської влади, стали темами багатьох науково-фантастичних творів радянської літератури; В таких творах, як правило, зображуються 'і' досягнення високорозвиненої техніки та наукові відкриття, що мають тут безпосередній сюжетний ■зв’язок із соціальною проблематикою. . ■

Ось, наприклад, перший роман В. Владка «Ідуть роботарі» (1.931) . В ньому розробляється цікава тема: безсила приборкати'.револющйг ні маси народу, буржуазія вдається- до найрізноманітніших засобів, щоб увічнити панування, зберегти недоторканність • .підвалин своєї влади. Буржуазна наука винаходить;механічних роботів, які мають замінити на підприємствах робітників і паралізувати'їхніо революційну боротьбу.

Тема роботів, як відомо, на' різні .лади ставилася в літературі і до В. Владка. 1920 року в російському перекладі з’явився -роман німець-, кого письменника Клодта Фарр.е-ра-«Приречені». Кінець XX сторіччя в ньому характеризується повкою механізацією виробничих процесів і людського побуту. Існують машини,, які в и к л и к а ю т ь до ід, м а ш и н и н а віть б а в л я т ь т а виховують дітей. Але в світі владно панує: капіталізм і за допомогою високої-.техніки стримує, придушує революційні сили, що постійно пробиваються на поверхню життя. Залізні .люди — роботи замінюють біля верстатів страйкуючих робітників. Повстання •; пролетаріату жорстоко придушуються цими • механізмами та променями смерті. Налякана, .приречена на загибель буржуазія мріє про ..непорушність

суспільного устрою, ■ про створення якихось надпотужних механізмів, здатних тримати народ в покорі. •

Де в чому подібна картина малюється і в драмі чеського письменника Карела Чапека «ВУР» («Верстандові універсальні роботарі») (1924). Вчений Верстанд у 1932 році винаходить речовину, з якої починають виробляти механічних людей. Роботи Верстанда не мають власної волі, позбавлені здатності мислити, ними керують апарати. Вони стали виконавцями майже всіх , видів людської праці. Вдосконалення- роботів досягло такого рівня, що люди почали виробляти їх з деякими примітивними почуттями. Внаслідок цього припинилося народження- людей, люди слабли без праці і стали вмирати. Під кінець твору роботи повстають проти своїх господарів, знищують на землі все живе і самі гинуть. На цьому людство кінчає свою історію. .

Невдовзі після появи твору Чапека його переробив О. Толстой. Роботи Толстого в п’єсі «Бунт машин» значно досконаліші, вони розмовляють, працюють на будь-якій машині, виконують усі людські обов’язки. Буржуазія нібито назавжди забезпечила собі спокій. Але вийшло не так. На заводі з'являється революціонер і виробляє в роботів елементарну свідомість. Далі їхня свідомість розвивається, і справа доходить до того, що вони, повставши, по всій земній кулі знищують експлуататорів.

Як в Толстого, так і у Владка роботи стають зброєю трудящих в боротьбі проти капіталізму. Залізні люди в романі «Ідуть роботарі», керо-

вані за допомогою радіохвиль,; не. в .силі; зупинити революційного руху: Робітники. оволоді-вають системою управління цими .механізмами і скеровують їх проти капіталістів ботів стає на бік революційного- пролетаріату.

Отже, якщо роботи у Фа.ррера і’ Чапека спричиняють за гибель-людства-,' несуть з. собою руйнування і смерть, то в Толстого, а пізніше й у Владка, вони виступають силою, яка спрямовується проти несправедливого-, капіталістичного ладу. Як бачимо, ідея..роботів у радянських письменників поста злена:; по-новому:

Ідейно-тематичний зв'язок- з. романом. «Ідуть роботарі» має науко в о-фант а стична повість М. Дашкієва «Володар Всесвіту» (1955). Але одразу слід сказати, що ця повість вйгідно відрізняється від твору В. Владка-полемічною гостротою, виразною спрямованістю' проти р'еак-. ційної ідеології колоніалізму; іВ-ній. автор також розвінчує надії буржуазії-' на- вічність Тіпану ванн я.

Сюжет повісті «Володар Всесвіту» 'розвивається в двох напря?,іках. Письменник показує імперіалістичних хижаків,, які ;в джунглях .Малайї, з таємних наукових лабораторіях, працюють над винайденням такої машини, що, допомогла б їм знищити всі прогресивні '.сили .на землі і схилити народи. В озвірілій люті до трудящих реакційний вчений, вірний пес імперіалізму, авантюрист Харвуд мріє перетворити живу людину на автомат, щоб.назавж-ди зробити непохитною владу буржуазії.' За задумом Харвуда, апарат, названий ним;-інтегратором, буде магічно впливати на почуття і свідомість

6, М. Пивоваров.

людей, змусить їх виконувати його волю. Інтегратор здатний «відтворювати на плівку почуття жаху, неймовірного болю, радощів, сп’яніння». За допомогою цього апарата Харвуд мріє прищепити «мільйонам трудящих звірячу ненависть один до одного», внаслідок чого вони самі себе знищать, і «на землі настане ера бо-жествених людей», тобто безроздільне панування капіталістів.

Протягом усієї повісті, вдаючись до засобів сатири, автор розвінчує безглузді й жалюгідні прагнення імперіалістів стати «володарями Всесвіту». Зображуючи діяльність Харвуда і його господарів, він висміює їх нікчемність, викриває підлість і підступність по відношенню до пригнобленого малайського народу.

Друга сюжетна лінія твору М. Датлкіева пов'язана з національно-визвольним рухом малайців та боротьбою радянських людей, які потрапляють на острів після знищення пароплава ворожим підводним човном. Радянські люди —інженер Щеглов і радист Димар, як полонені Харвуда, зберігають непохитну вірність і відданість Батьківщині, прагнуть оволодіти таємницею інтегратора, щоб перешкодити здійсненню людиноненависницьких намірів і м пері -а л і ст и ч н и х х и ж а к і в.

«Володар Всесвіту» закінчується перемогою сил миру і прогресу над колонізаторами. Малайські партизани захоплюють науковий центр Харвуда і витвір його маніакального розуму — інтегратор, знищують і імперіалісті в-поневолю-вачів і на більшій частині своєї землі встановлюють народну владу.

Цінність науково-фантастичної'' повісті М. Дашкієва полягає не стільки в-зображенні наукових' винаходів, скільки-в с'твердженні'ідеї-непереможності сил миру і демократії, правди, волі, н а р одно- в и з в о л ь ш ї х р .ух і в к о л о н і а л ь ни х народів. Письменник романтизує -мужність,- непохитність, рішучість і винахідливість -радянських людей в особі ІДеглова"-.І-Лимара. Через увесь твір проходить думка,-їдо.' ніякі атомні бомби, ніякі інтегратори, якууб' чудодійну властивість і силу вони не мали,- неспроможні пере ш к о д и т и р у X о в і п о н е в о л е н и х;' ї-і а р. одів д о: с.в о -боди і незалежності, неспроможні аломитй-тру-дящу людину' чи — тим більше — повернути

ЛЮДСТВО від ВИСОКОЇ ЦИВІЛІЗЙЦЇЬВ мсрок\ середньовіччя. Тільки тоді наукові винаходи І; відкриття служать прогресу, коли .в.они.спрямовані на поліпшення добробуту 'людей, відіграють роль могутньої зброї в боротвбкза щасливе, величне, гідне людини життя. Про це- яскраво говорить автор в епілозі до «Володаря Всесвіту».

Твір М. Дашкієва пройнятий, пафосом-ви-криття породжених імперіалізШм -маніяків,;-що. намагаються використати науково-технічні — досягнення людського генія для -.безмежної особистої влади над народамиу;шш.-же'.:дафо.сом відзначається і фантастично-пригод-ницька ..повість РО. Вед зик а та О. Бердника «Людина без. серця» (1958).

У зв'язку з розвитком атомної техніки людство стало на поріг таких звершень,: які -докорінно змінять життя суспільству, дадуть в його ' руки величезні енергії. І від того,- хто заволодіє ними здобутками людського, генія, зале-

жатимуть їхні практичні наслідки. При соціалізмі всіма відкриттями науки розпоряджається народ, використовуються вони в інтересах трудящих. Інша справа, коли науково-технічні досягнення потрапляють до загребущих рук капіталістичних ділків-, яким чужі інтереси народу. Тоді винаходи можуть відігравати реакційну роль, можуть бути спрямовані проти трудящих усього світу.

Зараз ми є свідками того, як геніальні відкриття в галузі використання атомної енергії скеровуються на здійснення принципово відмінних завдань. Країна соціалізму побудувала перші в світі атомні електростанції, які дають енергію народному господарству, створила перший у світі атомний криголам. Радянські вчені наполегливо трудяться над тим, щоб вирішити проблему використання термоядерної енергії в мирних цілях, знайти способи керування термоядерними реакціями, зробити так, щоб вони проходили- спокійно, виділяючи енергію поступово.

Основний напрям розвитку атомної техніки в буржуазних країнах діаметрально протилежний. Капіталістичні уряди і монополії не шкодують коштів для вдосконалення і створення нових видів атомної зброї, тобто спрямовують зусилля на те, щоб використати новітні успіхи науки з варварською метою руйнування матеріальних і культурних цінностей, з метою продовження і дальшого загострення «холодної війни». Верховоди сучасного капіталізму мріють про знищення сил прогресу і соціалізму за допомогою атомної енергії, вони тішать себе

ілюзорними надіями на вічне панування, на непохитність основ'буржуазного' суспільства.

Наївні ілюзії, безглузда маячня! Ніяка сила,. в тому числі й сила ядерної зброї,л-ге може повернути колесо історії назад, не може перешкодити поступальному розвитков-і людства ;по шляху до соціалізму. • . ч' .; ' ‘

В повісті «Людина без серця»тюк.азано, якої шкоди може завдати людству великий винахід, коли ним володіють егоїсти, владолюбці, що виражають інтереси і сподівання . імперіалістичних монополій. Лікар Иоган. Берн створює штучне серце, яке живиться атомною, енергією,

І коли внаслідок важкої автомобільної: ката-' строфи гине інженер атомної лабораторії, Берн вдається до свого винаходу. Атомний- апарат, в організмі інженера Петера Стара спричиняє великі зміни. В цієї владолюбної людини, яка завжди прагнула всім. диктувати свою волю, неймовірно збільшується активність, нервової системи, зростає вольовість, ■ в ' тисячу разів посилюються негативні риси, характеру. Петер Стар мріє бути прем’єр-міністром і досягає цього. Він стає міцною опорою/ імперіалістів/ Силою волі Стар здатний робити слухняними, рабами цілі маси людей, зупиняти або кидати в бій цілі армії. Як і Харвуд у;повісті «Володар Всесвіту», Петер хоче підкорити.собі світ, стані його володарем. Та ілюзії Стара скоро .розбиваються об стіну опору, мужності і самовідданості героїчного робітничого.і;, класу! Серце «залізного диктатора» пер ест а є д і ят и" Т а є м н и -цю атомної батареї знає лише вннахідни.к Берн, який, боячись репресій, ховається від поліції.

Руїнницька війна, розв’язана імперіалістичним диктатором, закінчується перемогою прогресивних сил. Стар гине.

Події, які в повісті розгортаються з неослабним напруженням, розв’язка сюжету, розкриття людських характерів — все це підводить читача до висновку, що доля великих здобутків науки залежить від того, хто ними володіє. Винахід Погана Берна зможе .успішно служити інтересам народу, зробити цілу революцію в медицині тільки тоді, коли робітничий клас повалить владу імперіалістичних монополій та їх маніакальних верховодів.

5

Велика Жовтнева соціалістична революція, увінчавшись встановленням Радянської влади, створила небувалі умови для розвитку нової' науки. Комуністична партія і Радянський уряд постійно дбали і дбають про невпинне зростання рівня всіх її галузей. В результаті наша наука вийшла на перше місце в світі і своїми геніальними винаходами., видатними і славними звершеннями здобула визнання п прихильність усіх народів.

Величезних успіхів за роки Радянської влади досягла медицина, зокрема хірургія. Лише в умовах соціалістичного суспільства медична наука стала справді глибоко гуманною і справді народною. її досягнення викликали появу цілого ряду науково-фантастичних творів. В українській радянській літературі до таких

творів належить, зокрема, трилогія Ю. Смо-л и ч а, я к а с к л а дає т ь ся з ' ро м а н і В . « Г о с п о д а р -ство доктора Гальванеску» :(1928), «Що було п о т і м » (19 3,3) і «Ще о д н а пре красна катастрофа» (1930).

Ю. . Смолич обрав для-.своєї' трилогії коло важливих актуальних тем, які- ще.мало розроблялися в нашій науковій фантастиці. Висвітлення принципової відмінності тенденцій і завдань буржуазної та радянської-.медицини, п.ро^ блем оздоровлення людини ще.дуже важливі аспекти його задуму, реалізованого в названих романах. /,....

Радянська медицина якісно,'"відрізняються від медицини буржуазної, її мета-.— служити трудовому народові, а не верхівці-панівних класів, як це ми маємо в капіталістичних країнах. Буржуазним вченим часто доводиться працювати над винайденням засобів^нищення людей. Вони слухняно виконують завдання- своїх господарів, претендентів на ■ світове ■-■ панування. З а сто су в а н и я бактеріолог і чнрг, з б.р єн" ам’ери к а н -ськимн інтервентами в Кореї, коли там-'розгорнулися воєнні дії, було красяом.овршм'саідчен-Ші м мор ального розкл аду.-:;ізанепаду ’ діяч і в буржуазної і-пауки, які підготували, цю зброю для злочинних актів. . ; ' — / . , ,

І Іодії в романі «Господарство) доктора .Гальванеску» відбуваються в Румунії за часів боярської влади. Головний персонаж твору — поміщик і вчений Гальванеску.-В'йо-го;дїяльностї розкриваються типові риси практики реакційних буржуазних вчених, які .свої .відкриття пе-р е т в о р ю ю т ь н а засіб особи сто го зо ага ч єння.

Гальванеску винаходить новий спосіб убивати людей — перетворювати їх на механічних потвор, якими можна керувати за дотюмогою радіо. Винахід цього-доктора полягає в тому, що він механізує людину і пристосовує її до виробничого процесу в такий спосіб: в кровоносні судини він вливає спеціальну рідину, і людський організ.м, втративши кров, все ж залишається живим, але повністю підлягає діям електромагнітних хвиль. Суть винаходу Гальванеску розкривається в такому монолозі: «Я виточую з людини кров і лімфу. її спорожнілі жили я насичую штучною кров’ю, яку виготовляю сам. Проти відомих нашій науці інфузій-них рідин, що мають властивість зберігати життя клітин, поміщених у них, моя штучна кров має той плюс, що є досконалим провідником для електричного струму. Отже, постійна циркуляція електричної течії створює динамічну гармонію, що її в колишньому організмі давала кров, і зберігає рушійну властивість окремих органів. Так звані «м’язи» пружать і функціонують».

Застосовуючи свій винахід, цей мракобіс убивав людину, позбавляючи її мислення, почуттів, переживань,— і робив з неї живий механізм. Після операції він вільно експлуатує організм колишньої людини, не витрачаючи на її утримання ніяких коштів. Зразкове, високо інтенсивне господарство Гальванеску, що славиться скрізь, тримається на даровій праці цих нещасних істот. Справу механізації господарства Гальванеску зводив до механізації людини, і саме така механізація «стала основною

ідеєю тієї системи господарювання, .яку він під-носив і яку найближчим часом, мав намір запропонувати широкому капіталістичному; світові». З живої людини, з живого робітника зро-

б и т и м а ш и н у, « р б б о т а » — о сь -.'.яка'- ідея була заложєна в йо го господар ст.вї...

Суть людиноненависницької■ ідеї реакційного вченого, як бачимо, зводиться'до того, щоб перебудувати, вдосконалити систему, експлуатації трудящих на основі досягнень. ■медичної-, науки. Робот, людина-механізм- на думку док-тора-злочинця, — напвірніший .■■.'засіб- ■ досягти, цього.

В той час, коли писалися романи; Ю, Смоли-ча, а'згодом і В. Владка («Ідуть' роботарі») технічна думка вже сконструювала '«.роботів», але вони були надто недосконалі і' малопридатні для практичного застосування. .Зате зараз техніка пішла так далеко- вперед у справі механізації процесів праці, що .автомати в багатьох випадках можуть цілком" 'замінювати людей. Ще більші можливості-щодо цього відкриє широке застосування ■ атомної' енергії в соціалістичному народному 'господарстві.. Механізми полегшують і дедалі відчутніше полегшуватимуть працю наших людей,. підносять і підноситимуть її продуктивність: .Реакційним, людиноненависницьким ідеям 'доктора' Гальва-неску не буде місця в житті.

З наукового погляду винахід Гальванеску нереальний. Але Смолич, талановитий" майстер художнього слова, зумів переконати читачів у ймовірності розв'язання такої: наукової проблеми.

Перетворення людей в машини має у творі ■символічний смисл, цей факт влучно характеризує ставлення реакційної науки до трудящої людини. Робочу силу поміщик набирав з числа безробітних, що голодували, і тому змушені були дуже дешево продавати себе цьому катові, не запідозрюючи його в мерзенних діях.

За ідейним задумом роман «Господарство доктора Гальванеску» стоїть близько до повісті О. Бєляєва «Голова професора Доуеля» (1926). Як і Смолич, Бєляєв показує, що досягнення сучасної медицини в капіталістичному світі часто служать не оздоровленню людини, а шахрайським цілям окремих осіб, які пнуться до слави, багатства, до влади.

Професор Доуель відкриває спосіб оживляти мертві частини людського організму. Але доля видатного вченого закінчується досить трагічно. Він, геніальний винахідник, стає жертвою шахрайських махінацій реакціонерів, бізнесменів. Асистент Доуеля — Керн оволодіває винаходом, убиває свого вчителя, оживляє відділену від тулуба голову і примушує її служити власній славі, кар’єрі та наживі. Голова професора, як жива людина, відчуває всі болі і страждання, але нічого не може вдіяти.

Ще задовго до появи романів Бєляєва і Смо-лича Уеллс написав твір «Острів доктора Мо-ро» (1896), який має пряме відношення до зачеплених тут питань. В захоплюючій формі Уеллс розповідає про мистецтво хірургії. Доктор Моро, майстер скальпеля, перекраював організми тварин і людей, роблячи з них сполуку тварино-людини. Він створив леопарда-люди-

ну, людину-вовка, людину-мавпу.:..' Згодом; у •цих істот розвиваються інстинкти хижаків, переборюючи людські, якості, і во.ни- знищують свого деспотичного творця.

Фантазія Уеллса, звичайно',.; неймовірна,, але річ не в цьому. Письменник:■ показав, шо'/-людина зможе переробити .не тільки'.мертву-при'-. роду, а й тваринний світ. Г.водночас' підкреслив, що винахід, який суперечить' принципам, гуманізму, приречений на знищення- він. не може служити благородним завданням’науки. Саме ця думка Уеллса і була- -певною' мірою, вико р и ст а н а пі з н і ш и м и п и с. ь м е н ник а м и -• ф а н т а ста-ми при написанні творів на -медичні теми. .-

Роман «Що було потім» 'лд'пчно- '• розвиває я а л і п о д і ї т а о б р а з и' р о м а на. « Г о сп о д а рс т в о доктора Гальванеску». Основні.-.персонажі для--обох творів спільні. Проте головну "роль у. роз-гоотанні сюжету «Що було-потім»-.відіграють представники передової паунн. Всі ' події' відбуваються в Радянському Союзі,. отже- центральні герої — це.носії 'ідей-'справжиього прогресу, високогу манної соціалістичної науки. Письменник на повний зріст.--, .показує дві. протилежні сили; ГальваіїЄску.-4- втіленн.я практики й ідейних настанов реакційної науки та професора Трембовського й інших,, що є'художнім V з а г а л ь н е н н я м т и п о в и х р ис. -ді я-ч і в-.. р а д я ї і сь ко ї медицини. Якшо Гальвагіеску.' прагне умертвити людину, то Трембовськн.и всю/ свою діяльність спрямовує на її оздоровлення. Радянський вчений свою наукову діяльність -цілком підпорядковує інтересам трудящих .мас,' У розмові з Гальванеску' Трембовськин- говорить: «Мені

більше до смаку з мертвяків робити живих, а вам, виходить, навпаки — із живих мертвих».

Динаміка подій в романі «Що було потім» зв’язана з проблемою оживлення препарованих Гальванеску людських організмів.

У Головний інститут експериментальної медицини доставляються три напівтрупи, в числі, яких знаходиться і Гальванеску. Колектив інституту, на чолі якого стоїть .видатний хірург Трембовський, успішно розв’язує проблему їх оживлення. Першим оживили Гальванеску. Але він прожив недовго. Сповнений лютої ненависті до радянського суспільства, позбавлений можливості продовжувати свої мерзенні справи, Гальванеску вбиває себе — зачиняється в хірургічній і повністю випускає з себе кров. Актом самогубства, що символізує крах реакційних' ідей Гальванеску, і кінчається твір. •

Тема оживлення людини в романі Ю. Смоли-ча розробляється й на ряді інших фактів. Цікаве оперування Трембовським одного знівеченого юнака, якому було пришито багато частин тіла його, померлого брата. Повертається життя жінці, що зовсім втратила кров, і хлопчикові Моті, в якого було пробите ножем серце; починають бачити світ люди, які давно втратили зір. Всі ці епізоди в романі Ю. Смо-лича читаються з неослабним інтересом.

Коли створювався роман «Що було потім», радянська наука вже ставала на шлях розв’язання деяких проблем, порушених письменником. Розгортав свою наукову діяльність академік Філатов, вчені пробували робити нескладні.

операції на серці, хоч ще ' несміливо, все ж застосовувався і засіб анабіозу в хірургії. Про всі ці факти в творі говориться, як про явища фантазії, що можуть стати реальністю в майбутньому. А зараз ми є свідками того; що: вчені оживлюють зупинене серце, IIр.И.мVШVють його діяти і після смерті людини. Більше того, радянські лікарі під час операції в серці можуть спеціально його зупиняти., Це дозволяє провадити операцію не тільки;на поверхні серця, а і в його порожнинах. О пера ції ■сер. ця .роб-' лять в стані охолодження організму, як про це мріяв у своєму романі Ю. Смолот. Передбачення п і-їсьГуі ен н ик а з д і їїс.її єні, наприк л а д, п р о фесо -ром Турінського університету Долеотті. Він, готуючи хірургічне втручання, зупиняє діяльність серця на певний час, охолодивши, організм людини до 22—23 градусів. ■' ' '

Факти свідчать, що фантазія .автора-трилогії тісно пов’язана з реальністю, натхиена творчою працею радянських вчених,-'їхніми успіхами і відкриттями. Через весь, роман.«Що. було потім» проходить думка, що .людина ' соціалістичного суспільства, озброєна найпередові-шою наукою, сильніша від природи- і від самої смерті. Радянський народ виступає- справжнім перетворювачем, господарем .щрцроди.

Ця думка Ю. Смолича співзвучна з' мріями Пл атона Кречета в однойменній п-є-Сі. О. Корнійчука. Кречет уявляє ті часи, коли радянська наука, знищивши хвороби, зир-ве V пазурів смерті мільйони трудящих, набагато — продовжить життя людини, його романтичні поривання, гаряча віра в здійснення.-тМйх мрій обу-

                                                 93

мовлені героїчною творчою діяльністю радянського суспільства.

Останній роман трилогії Ю. Смолича — «Щєі одна прекрасна катастрофа» — присвячений: використанню сонячної енергії з метою оздоровлення людини та .ролі й значенню профілактики для продовження людського ЖИТТЯ-

Цілющі властивості сонячних променів здавна привертали увагу вчених і письменників. Думка людини часто працювала також над тим, щоб перетворити сонячну енергію на теплову та механічну. Ще Архімед, зібравши сонячні промені за допомогою ввігнутих дзеркал в пучок, підпалив ними римський флот. Сонячною енергією деяким вченим вдалося розтопити залізо і мідь. Пізніше вона використовувалася вже і для приведення в рух двигунів. Нині теплова енергія сонця рухає парові турбіни., живить механізми й апарати на штучних супутниках Землі.

Академік А. й-оффе писав про використання е о н я ч н о ї е н е р г і ї: « 3 а в ж д и і т р и в а б л и в о ю їм р і є ю б у Л О О ДЄ р Ж а Н Н Я Є Л Є. КТ р О Є Н Є р Г І ї б Є З П О С Є р Є Д НЬО"

від Сонця, яке до появи атомних електростанцій було єдиним джерелом створення всіх видів енергії на землі — вугілля, нафти, торфу і. дров, енергії рік і вітру. Елементарні підрахунки показують, що за допомогою термоелементів ми могли б одержувати електрику від Сонця при затратах менших, ніж цього вимагають гідравлічні електростанції» [.

Персонажі романа Ю. Смолича прагнуть зи-

1 Газ. «Правда», 1 березня 1959 р.

корметати Сонце для оздоровлення' 1 продовження життя людини. Події навколо здійенен-н я ц і є ї н р о б л е м н в і д б у в а ют ьс я в- тс р а ї ні,- д е.. найіитенсивніше діє сонячна -.енергія;. в ^колоніальній Індії. Видатний індійський вчений Нен-Сагор в процесі довготривалих "наукових досліджень прийшов до висновку,' 'що.-тільки при -соціалістичному укладі життя можна по-справжньому боротися з захворюваннями, бо ж справа не тільки в тому, що'б,;вйДік-уватц вж-.е хвору людину, а передусім у тому,. Щоб створити для людей здорові умови- життя./'Сутпіість своїх поглядів Нен-Сагор формулює так: .«Воскові мого методу нової медицини, лежить той найперший принцип, що завдання, медицини, не лише в тому, щоб вилікувати некужу. людину, а — і не головне — створити для; нашої людини такі умови побуту і поводження,-.'щоб людський організм із себе не був схильний.. до будь-яких захворювань». ■ С-'-У . • д ' , / :' -До цих поглядів Нен-Сагор -'прийшов „через велику особисту практику, в ■ їх —основу .лягли об’єктивні дані. Як засіб профілактики,, вчений застосовує геліотерапію. У своїй колонії він ставить людину в такі умови, за яких організм на ^раціональніше використовує; сонячний с п е к т р. В Г е л і о п о л і, Сне к т р а р і ї; л то д н з ■ п е р ших днів існування певними дозами л-риймали .-сонячну енергію, і не забезпечувало виростання здорового покоління. «Профілактика- в моїй системі -виховання людського організму, — го,-ворить в11ениїї, — обертається в найперіііу, основну, а далі — в одиноку галузь медицини». хАле свої винаходи Нен-Сагор в.умовах бур-

■ Д-'. 95'

жуазного суспільства, колоніального режиму тодішньої Індії не може поширити. Потрібні належні соціальні умови, соціальна профілактика. Наука та використання її досягнень тісно зв’язані з політичним і соціальним станом країни. Цього раніше вчений не знав,— багатолітня практика привела Нен-Сагора до такого відкриття, його науковій системі лікування суперечили принципи експлуататорського суспільства. Тому Королівське медичне товариство, почесним членом якого вчений був довгий час, не погодившись з науковими висновками Нен-Сагора, виключає ного з свого складу, а продажна буржуазна преса всіляко його цькує.

Зате трудящий народ, прогресивні, сили Індії гаряче вітають вченого за його рішучий крок на шляху гуманізму та прогресу. ї коли в країні спалахує повстання проти національно-колоніального гніту британського імперіалізму, Нен-Сагор співчуває'повстанцям, переховує їх у своїй колонії.

Чимало уваги письменник приділяє показові національно-визвольного руху народів Індії. Ця лінія органічно поєднується з основною темою романа. Автор доводить, що саме національно-визвольна війна, вигнання колонізаторів і встановлення нового, справедливого соціально-політичного устрою стануть надійною основою для впровадження винаходів ученого в практику суспільного життя.

ГІри цьому варто згадати, що передбачення відносно переможного завершення національно-визвольної боротьби індійського народу

справдилися. Індія стала незалежною державою. • ' '

.Між іншим, з романом «Ще. одна, прекрасна катастрофа» деякими своїми мотивами споріднений науково-фантастичний- роман. «Промені життя» С. Розвал. Головний його персонаж— професор Едвард Чьюз — відкрив-промені-, які знищують смертоносні бактерії;' мікроби і сприяють буйному росту рослинності:- Але. капіталісти використовують це глибоко^ гуманне .відкриття людської думки як зброю на війні. їм' не вигідно поліпшувати життя .и-ароду, дбати про його здоров'я. І автор ' робить висновок, що лише з безкласовому суспільстві н-аука'служитиме справі миру, прогресу,;.справі продовження людського життя.

У своїх науково-фантастичних •; регланах Ю. Смолпч уміло поєднує показ наукового і технічного прогресу з показом-'суспільного- ЩІТ-. ти, боротьби соціальних сил.'•••Характери "персонажів, які діють тут у сферіснаукй та виробництва, формуються,— що дуже' важливо,-—під впливом соціальпих, полІп-гчяих --і • побутових відносин. Діяльність героїв' 'стає -соціальним' актом. ’ . -"с---, і- ;:

Фантазія Ю. Смоляча не сягае'.в далеке май- . бутиє: в розглянутих його творах майбутнє і сучасне тісно переплітаються.,. Проблеми, по-р}. ’ ні е н і пи с ь м е нш і к о м, нині у с п і ш і- і'о • р. о з в ’я з у -ються радянськими вченими. Те,-.чого досягали-герої романів Ю. Смолича, стає реальністю, сьогоднішнього дня... •у •

Розвиток радянської біологічної, науки,.. її успіхи в боротьбі з різними. хворобами, стали

7. М. Пивоваров

.97

темою ..цікавого науково-фантастичного романа М. Дашкієва «Торжество життя». Герої твору —- мужні радянські вчені. Вони провадять напружену творчу.працю, шукаючи нових засобів для подолання тяжких захворювань, до яких належить, зокрема, рак. М. Дашкієв використав матеріали досліджень радянських мікробіологів і написав захоплюючий твір.

Дружний колектив інституту мікробіології, перемагаючи надзвичайно складні труднощі,, працює над винайденням п р о т и р а к о в о г ж и в о ї вакцини.* Вчені хочуть використати в лікувальних цілях боротьбу одних видів мікроорганізмів шроти інших. На шляху до успішного здійснення своєї мети герої романа вступають у поєдинок з реакційною буржуазною наукою, з проявами в' нашій медицині вейсманізму та морганізму, які заважають дальшому розвитку радянської науки. Автор показує, як терпить поразку в науковій діяльності вейсманіст Ве-ликопольський, оскільки його погляди чужі принципам вчених соціалістичного суспільства, Великопольському не вдалося навіть близько підійти до розв’язання проблеми лікування рака. Стежка цього прихильника буржуазної науки в наших умовах відома: він зближується з іноземною розвідкою і стає зрадником.

У першій частині твору приділено багато місця викриттю антинародної діяльності реакційних вчених. Американська вояччина, як показує письменник, успадкувала від фашистських людожерів засоби підготовки і проведення в майбутньому бактеріологічної війни. У підземній бактеріологічній лабораторії на людях про-

вадять випрооування. смертоносних- о акт ері и-спочатку німецькі фашисти, • а після їх вигнання — американські реакціонери:; Винаходи видатного вченого Брауна., який поставив перед собою благородне завдання.. «працювати-:--лише над проблемою боротьби за життя»,/поз а-'.'його-волею, використовуюТЬСЯ ДЛЯ. ЗНиЩЄН;НЯ; людей,

Образ професора Брауна\.тр агічнии• В суспільств і, що побудоване за принципом «людина людині вовк», він не знаходить собі місця й гине. Поряд з образом Брауна. письменник малює типи відверто реакційних, вчених, які по суті нічого спільного з наукою не мають.. Це Валенброт і Меджиссон. В'оц.й;Гвикон'уют.ь завдання ворогів миру і демократії, •допомагають паліям війни здійснити їх криваві заміри.

Значна частина романа присвячена подіям, які зв’язані з творчою працею' радянських вчених. їх діяльність натхнена /високим гуманізмом, світлими поривами і миролюбністю.:. Образи професорів Климова, Петренка,. Івлєва, Кривцова, доцентів Рогова; Карпова та інших різко протиставлені образам представників сучасної реакційної мікробіології-. Завдання., ’ха* р акт ер наукової діяльності/ • особливості . громадського і побутового життя —• все в' них заперечує реакційну буржуазнуснауку,. мораль, тощо. Вени прагнуть своєю працею, своїми винаходами продовжити життя людини,' побороти передчасну смерть, відсунутими на'.десятки літ-і цим попернути людству мільйони щасливих-днів.

Розповідаючи про боротьбу: радянських людей з захворюваннями, автор.шередав пафос

наукових дерзань, любов наших вчених до Батьківщини, показав їхню самовідданість в труді, спрямованому на ліквідацію захворювань, що приносять людству багато горя і страждань.

Фантазія М. Дашкієва в романі «Торжество життя», як і Ю. Смолича в його трилогії, не залітає в далеке майбутнє. Розв’язання проблем, над якими успішно працюють герої твору,—справа близьких років. Характер мрій романіста обумовлений сучасністю теми, — я-ку він розробляє. Нові винаходи й відкриття радянських вчених — запорука того, що в недалекому майбутньому питання, порушені письменником, будуть розв’язані.

Професор В. Жданов у післямові до романа «Торжество життя», підкреслюючи його позитивне виховне значення, справедливо писав: «У книзі- наводиться багато фактичних даних, які освітлюють досягнення радянської мікробіології, і це, безперечно, ще посилює виховне значення книги. В деяких місцях романа авторська вигадка, становлячи фантазію, безперечно буде досягнена і перейдена наукою. Так, відкриття протиракового препарату, що завершує книгу, давно стоїть перед радянськими вченими в числі' найневідкладніших проблем, які, безумовно, будуть розв’язані».

                       • 6

Українська наукова фантастика не вичерпується творами на згадані вже теми. Письменники розробляють і інші цікаві теми, які здав-

на хвилюють .уяву людини. Допитливий . людський розум сягав не тільки ;в:;безкоНечні міжзоряні простори, а й у глибини; нашої планети, прагнув збагнути і ос мислити.;-'її будову,- розгадати приховані в її надрах.; сили; і повніше використати багатства. Людина мріяла:'пере-, творити природу окремих районів Землі.; Мешканці північних районів мріяди про; вічно зелені ліси півдня, про . постійне тепло. Увагу фантастів завжди привертали..несходжені простори Сибіру, в надрах якого'людська уява бачила казкові багатства. Сибірські-'ріки,.-•повні риби, їхні великі енергетичні.;-, ресурси, манили до себе багатьох вчених. Лісні багатства Сибіру, безконечна тайга з різноманітним тваринним світом, цілющими водами.і травами- — все це створює такі перспективи- для розвитку краю, що не втримаєшся, щоб не помріяти про них. Благодатний матеріал-.для письменника-фантаста, для польоту його' мрії, .для захоплюючих передбачень і роздумів!;: ;

Недарма Комуністична партія і .Радянський уряд приділяють стільки уваги освоєнню .Сибіру. Недалеко той час, коли'надра, сибірської землі віддадуть свої незліченні скарби, на благо людини соціалістичного суспільства, а сила повноводних рік перетвориться на .електричне світло, освітить весь Сибір. Це буде- скоро, бо наші перспективні плани спираються тта. реальні. можливості героїчного радянського народу, на мудрість і геніальну передбачливість7;його випробуваного вождя — ‘Комуністичної: партії Радянського Союзу. ,

Північ не випадково протягом-багатьох сто-

літь була предметом фантастичних уявлень. Люди думали про освоєння полюса, про розкриття таємниць безмежних крижаних просторів ' Льодовитого океану. Тепер прийшов час, коли радянський народ ці мрії перетворив у дійсність.

В. Одоєвський у третій.книзі задуманої ним трилогії «4.338-й рік. Петербурзькі листи» (1839) описав, як, на його погляд, буде подоланий сибірський холод. Розвиток техніки майбутнього, за цим. твором, досягає та'кого^ріВ'НЯ'Г що.виникає реальна можливість за допомогою системи теплофікації обігріти полярний басейн. Незважаючи на реакційність соціального ідеалу романіста, цей його твір мав позитивне 'значення, бо привертав увагу сучасників до проблеми освоєння Сибіру, Півночі і вселяв віру з могутність майбутнього людства.

Герої фантастичної повісті П. Лісового «Червона ракета» (1932) живуть в такий час, коли людина комуністичного суспільства вже заволоділа північними просторами, перетворила. їх у квітучі сади. Люди навіть холод обернули на теплову й механічну. енергію. На Північному полюсі створено місто' Польгайм, закрите з усіх боків куполом із небиткого скла. Літальні апарати вільно курсують над Льодовитим океаном. Людина послідовно відвойовує в холоду все нові й нові райони, ставлячи багату природу Сибіру собі на службу..

До теми освоєння Півночі звертається у своїй повісті «Мрія пілота» (1936) і Герой Радянського Союзу М. Водоп’янов, один з піонерів завоювання Арктики. Автор показує висадку

102

експедиції Арктичного інституту на Північному 'полюсі. . Відважний героя '-Безфамільний, здійснює посадку літака на кризі в районі Північного полюса,

Фантазія М. Водоп’яиова швидко стала реальністю нашого життя. Тє, що,зробив у. 1936 році герой повісті, через рік зробив-сам автор:.-, .Мова йде про експедицію по.• врятуванню. екіпажу криголама «Челюскі-н»,. в якій брав участь . М. Водоп’янов. .

Боротьбу радянської людини .з суворою природою Арктики яскраво, зобразив:у 'науково-фантастичній повісті «Арктанія» ." (.1938); Г. Гребньов. його герої освоїли: підводні 'простори Півночі. По дну океану- йдуть 'вантажі:на спеціальних. машинах. Могутній людині.' май-, бутнього не страшні ні сильнї',мррози, ні шторми. — • кїуУ ' : .: і";;,'' V Персонажі вже згадуваного -.романа. Станіслава Лема «Астронавти» так/само намагаються перетворити арктичні райони Сибіру -в теплий, край. Події відбуваються 2003 року. В усьому світі вже побудовано комунізм:. Ко-муи і стичне суспільство, ставить-завдання отеплити Арктику і Сибір. Письменник із.захоплен-ням розповідає про розгортання.грандіозного будівництва. Під час земляних.робіт, будівельники знаходять залишки відомого Тунгуського метеорита, що впав' ЗО червням Ї908. року, І р о з -г а дують його таємницю. То був апарат вене-ріанців, які вилетіли на Землю, Щоб завоювати її, ■ ' '

Значну популярність серед:,читачів' набули науково-фантастичні твори російського: радян-

ського письменника О. Казанцева. Головна тема більшості його романів — теж освоєння Арктики. Так, наприклад, у романі «Полярна мрія» О. Казанцев відтворює картини напруженої боротьби соціалістичного суспільства за підкорення суворої природи Заполяр’я. Герої твору працюють над здійсненням проекту будівництва величезного крижаного молу вподовж усього північного берега. Проектом передбачено, що такий мол, величезна крижана

гребля в морі, перешкодить наближенню,.....до

материка арктичних льодів, які несуть із собою холод і зумовлюють замерзання моря. Внаслідок цього вподовж усього берега утвориться вільна від замерзання полоса води, по якій без перешкод рухатимуться різні транспорте.-Настане значне потепління клімату Сибіру, вся його промисловість буде безперебійно постачатися матеріалами з європейської частини країни. Сибірські простори вкриються містами і селами, заводами і фабриками.

Фантазія в названих творах по-різному змальовує перетворення Арктики й Сибіру, але в показі результатів автори одностайні: людина майбутнього підкорить сувору природу Півночі, зробить цей край цілком придатним для нормального життя людини, для розвитку і процвітання соціалістичної культури та економіки. Саме це передбачення наукової фантастики збігається з реальними ідеями та практичними планами комуністичного будівництва в нашій країні. Між іншим, треба згадати, що вже існує науково обгрунтований грандіозний проект перетворення клімату Півночі — проект

греблі в Берінговій протоці, розроблений інженером Петром Михайловичем •Борисрвим.

До ряду творів про р о з к р иттята є м н и ць при -роди нашої планети, про освоєння-Арктики та Сибіру належить і роман М. • Т р У б л а І н і « Глибинний шлях», написаний напередодні. Великої' Вітчизняної війни (1940).

М. Т рублаїні—т а л а н о в и тин. у к.р атн-с:ь к и й ^ дитячий письменник, автор широ.-к-о; відомих. у дитячому світі повістей «Лахтак»,.- «Шхуна «Ко-лумб», «Мандрівники» та іі-н Вся йото'.творчість--пройнята пафосом утверджень! я б л а го р од ств а т. мужності і героїки в житті, в звершеннях радянського народу. Він любив з о б р а ж у в а т н — с мі -ливих-, відважних, високоморальних людей — і юних, і дорослих. Герої його . повістей та оповідань допитливі, кмітливі, одухотворені величними ідеями нашого соціалістичного, суспіль-, ства. Справедливо писав про" них у -'передмові до романа «Глибинний шлях» Я.' Гримайло: «Героїчні й мужні, МОЛОДІ ЛЮДИ/ПОВІСТеЙ і: оповідань М. Трублаїні — це пристрасні, до кінця чесні і безкорисливі юні патріоти;-Для-них особисте ніколи не може стояти виіце громадського, вище служіння матері-Б-атьківщин-і. Люди, однієї мети, вони яскраво індивідуалізовані: життєрадісні і натхненні юнаки .та- дівчата,' що-кожен і кожна з них мають свої--неповторні обличчя, біографії, особисті інтереси,, мрії, уподобання і покликання».

Сказане про творчість М.- Трублаїні взагалі стосується і його науково-фантастичного романа. ■■■;■ •;

«Глибинний шлях»—це багатоплановий.твір. '

Основна лінія розвитку подій та образів розгортається навколо будівництва підземної магістралі, яка має зв’язати Москву з Далеким Сходом. Тунель-вакуум, проведений як хорда між двома точками на.земній кулі, стане, на думку його творців, найкращим шляхом, що не тільки з’єднає європейську частину СРСР з побережжям Тихого океану, «але також оживить безлюдне узбережжя Охотського моря», стане найкращою стратегічною артерією у майбутній

війні проти нападників зі Сходу. ......

. Задум письменника, мабуть, був-" навіяний досвідом радянських людей, здобутим в процесі будівництва найкращого в світі Московського метрополітену. М. Трублаїні відобразив творчий пафос людей соціалістичного суспільства,' сміливість їхньої фантазії, прагнення зв’язати" найвіддаленіші пункти нашої країни, «перетворити Арктику і приарктичні простори на вулики, де ячейками будуть підземні тропічні сади, прокопатися до центра землі, розшукати-всі геологічні багатства нашої планети, зібрати заховані у глибинах всі пам’ятки старовини...»

Героям «Глибинного шляху» нелегко перетворювати свої плани в дійсність. Багатотисячний колектив будівників грандіозного тунелю, який нагадує тунель з однойменного романа Келлермана, зустрічає великі труднощі. Іноді труднощі здаються непереборними, проте радянська людина, озброєна найпередовішою наукою і могутньою технікою, перемагає природу, підкорює її.

Поряд з будівництвом тунелю герої твору

прагнуть розв’язати таку важливу, -проблему, •Як отеплення Сибіру, прагнуть створити' підземні сади, щоб забезпечити' населення краю фруктами та овочами. Для цього вони використовують внутрішню теплоту Землі.". V В романі існують ще й другорядні сюжетні .лінії, які розвиваються паралельно з- основною і в залежності від неї. Це перш ^а все боротьба із злоякісними пухлинами. Розгортаючи конфлікт між основними персонажами (Макарен-ко — Ліда.— Барабані), письменник яскраво' розкрив благородство радянських людей, їх' високу моральність, відданість.•загальнонародним інтересам. , '■ . . 7

В останніх чотирьох розділах. романа: показано майбутню війну радянського .народу проти іноземних загарбників. Бойові .епізоди, також відзначаються сміливістю й/оригінальністю вигадки автора. Боротьба, ведеться , не. тільки на поверхні, в повітрі, — а и- під землею.. Вчені сконструювали такі бойові м'ашин-и, які, •прориваючи тунелі, проходять..попід, землею в тил ворогові. Ці підземні танки мають назву «літостати». Вони й вирішують'успішне завершення операції, — ворога розгромлено.

Роман М. Тру блаї ні творчо; наснажує молодих читачів, викликає в них думки -і мрії про побудову величних споруд., • Н-рокладешія на ■просторах нашої Вітчизни нових' зручних, необхідних для дальшого розвитку соціалістичної економіки магістралей,члро : винайдення, ефективних засобів оборони;..' мирної.' '.творчої .праці нашого суспільства від во.рожих'зазїхань.

Природа часом дуже жорстока до людини. Вона може щедро нагородити її своїми незліченними багатствами, може їй вірно служити, а інколи й стає ворогом. Здійметься, наприклад, величезний ураган — розметає благеньку хижку, вийде з берегів ріка — затопить поля, знищить людський труд, вдарить грім — спалить житло і залишить людину без притулку. А часом повіє гарячий вітер, на його шляху вигорає всяка рослинність, земля тріскається від жари..,.

Люди здавна мріяли загнуздати і урагани, й громи, і розлив річок, і посуху. В своїй багатій уяві вони створювали найрізноманітніші засоби приборкання сил стихії. Та непокірна природа діяла по-своєму. Тоді люди апелювали до бога; виникали різні забобони, вірування,- обряди, які, звичайно, не могли врятувати від стихійних лих.

Минали століття, розвивалася людська цивілізація, людина . поступово розгадувала закони природи, озброювалася технікою. І продовжувала мріяти про те, щоб на службу собі поставити всі сили природи.

Ще в далеку давнину єгиптяни і вавілоняни пробували використати вітер для осушування непрохідних боліт, для руху вітряків. Із стародавнього "Близького Сходу за часів так званих хрестових походів млин-вітряк перейшов у Європу. Німецькі умільці почали вдосконалювати способи використання сили вітру. Мабуть, з Німеччини і до нас прийшла ідея вітряка. В XIX"

столітті з'явилися вітродвигуни,.що виробляли вже електроенергію. Російські вчені-.В;. Вєтчин-кін та Г. Сабінін розробили теорію■ вітродвигуна, яка пригодилась і для”, конструювання пропелера. Так. давні мрії поступово' перетво-. рювалися в реальність. Прагнення — стати -над . розбурханою стихією, повернути -її'сили на ство-, рєння матеріальних блат швидко почали здійснюватися саме в умовах соціалістичного, суспільства, озброєного найпередов.ішою наукою. Радянська людина успішно п'еретворіЬє пустелі в. родючі краї, прокладає канали, міняє русла• рік, створює моря в н а й п о су ш Лив і шйх районах, вирощує лісні масиви, перегороджуючи-.ними шлях суховіям. Прийде час,, коли. наш. народ керуватиме всіма атмосферними ‘явищами. В цьому напрямі активно розвивається'наукова думка, а відповідно—і наша науково-художня фантастика. ' •

У 1936 ропі з’явилася повість • української письменниці М. Романівської «Загнуздані хмари». Це перший твір, головною, темою якого виступає прагнення людини -планомірно,.керувати атмосферними опадами. . — , ■ •

Працівники науково-дослідного -інституту дощування на чвлі з професором' Тор ним, що діють у творі, конструюють такий повітряний корабель, який може будь-кол.и-.викликати дощ. «Тут, в лініях цього повітряного корабля, в площинах його приладів, — говорить автор: винаходу геофізик Горний,— здійснювались' прагнення, мрії багатьох людських поколінь — керувати атмосферними опадами», .

Показуючи діяльність екіпажу станції дощу-

вання,- письменниця в простій, доступній’ Д7Ш юних читачів формі розповідає-про закони руху атмосфери, про утворення дощу, блискавки; тощо. Таким чином, повість містить багатий пізнавальний матеріал. Однак, вірно висвітливши процеси утворення атмосферних опадів; та електричних розрядів у верхніх шарах атмосфери, авторка зовсім обходить мовчанкою суть винаходу, не говорить про принципи, завдяки, яким станція дощування «Переможець» справляється із своїм призначенням. Чи-тачввІ стає -цілком зрозуміло з повісті, як утворюється дощг але уявити, як його викликають апарати станції, що це за апарати, вони не можуть. Персонажі метушаться, бігають коридорами станції, лазять на горище; на повітряному кораблі відбуваються різні події, виникають конфлікти у взаєминах між людьми, але залишаєш книгу з, певним незадоволенням, бо не дізнаєшся про* головне. До того ж повість перевантажена штучними ситуаціями, художньо не вмотивованими вчинками персонажів. А такі питання,, як використання сйли блискавки та поставлена в повісті на самому початку проблема розв’язання керування атмосферними опадами, зовсім залишилися без належного розкриття. Письменниця цікаво розповідає, як з давніх, часів учені робили спроби спіймати блискавку і скористуватися з її електричної сили (розповідь про вчених — Франкліна і Бодуена), проте здійснити це хоч в якійсь мірі героям, повісті «Загнуздані хмари» не вдалося; вони були чомусь байдужими до цих питань.

Друга науково-фантастична повість М. Ро-

манівської '«Шахти в небі» (1940) тематично пов’язана з «Загнузданими'/ хм арами » . Лиже мер Катинський працює тут над проблемою боротьби з посухою шляхом' використання.,сили, вітру, йо-го уява ще з часів гр о м а д ян ської; в і й -ни малювала такий стан у -розвитку -наукової й технічної думки, за якого -вітри-гульвіси почнуть працювати на людину., Катинський сконструював вітроелектричну станцію,, яка виробляє енергію для зрошування-, середньоазіатських безводних пустель. Обводнюються і перетворюються на хлібородний край" Кар а-Куми.

Цікавим мотивом твору *АІ./Р о м а н і в ської;— він зустрічається і в н а у ково-ф а нт а сти:ч них. по -вістях та романах інших У''а:вторщ;' зокрема П. Лісового,-— є намагання.-.людини- подолати;, спустошувальну силу смерчів. Персонажі повісті «Шахти в небі». винаходять-’р-акетну-гармату, з якої розстрілюють смерчі,.- утворюючи-, вибухи в центрі вихору, де;.найбільпг стиснене- _ повітря. Вибухи перешкоджають -.рухові, стрімких повітряних течій, і смерч: швидко- припиня--ється. , ■ ■ .

Ідеї, порушені в повістях. М.-- Романівської,. варті того, щоб зацікавити/цими юних .-читачів,; майбутніх дослідників. Алв:-важливі наукові проблеми письменниця, розробляє ;дещо/-примітивно-. Станція дощування в., першому творі нагадує якийсь літаючий млийуабо дирижабль, з багатьма -пропелерами.- Механізми,' якими во-: на обладнана, з’єдкуються шкіряними'пасами,. . трибками тощо. Так само п;обудована і вітро-' електрична станція в повісті? «Шахти в- небі».. Як опис станції дощування' так. І опис вітро-

Так, як загинула стара цивілізація, загине і нова. Все руйнується».

Усе це дечим нагадує реакційне «вчення» попа-мракобіса Мальтуса, яке було піддано марксистами, зокрема В. І. Леніним, нищівній критиці, і виражає настрої імперіалістичної буржуазії в час наростання революції, що увінчалося Великим Жовтнем—початком нової- ери в історії людства.

Тема «рожевої смерті» розробляється і в фантастичній повісті Мейрінка «Лілова смерть».г-^-романі Мак-Орлана «Жовтий сміх» та в інших.

Ідейно-тематичне спрямування буржуазного романа про майбутнє виразно виявилося в творі англійського письменника Хекслі «Прекрасний новий світ». В ньому описується комуністичне суспільство, як його собі мислив автор. Розвиток науки і техніки доєяг високого рівня, люди навчилися добувати штучний білок. На підставі цього геніального відкриття побудовано підприємства для інкубаційного розмножування людей. Людина в романі Хекс-л-і — це просто біологічна істота. В неї зникають естетичні смаки й позитивні почуття. Змалку дітям варварськими засобами прищеплюється ненависть до краси. Перед малятами на підлозі ставлять вазони з чудовими квітами. В підлогу пропускають струм високої напруги, і коли дитина потягнеться до квітки, її електрикою відкидає геть. В людей залишилися тільки статеві почуття, і все виховання в суспільстві зводиться до «мистецтва» статевого акту.

Яка бридка і мракобісна фантазія!.Яснаріч*. що такі уявлення не мають- нічого.спільного з реальним майбутнім, вони навіяні ..реакційною маячнею деяких імперіалістичних •«провидців», ворогів миру і людського прогресу.

'Фантазія реакційних буржуазних, писак, що силкуються очорнити все свїтііе. і- прекрасне, винятково жалюгідна і бездарна. Немає потре-би заперечувати її гмусні плоди; вони самою історією викидаються на смітник. Ми розповіли про реакційні писання для того, що.б' показати глибоку прірву між буржуазною занепадницькою фантастикою і фантастикою’ в.нашій': літературі, яка. бачить у майбутньому звершення світлих ідеалів прогресивного.' людс.тв.а. Так може дивитись на прийдешні: дні:.тільки глибоко-народна література соці а л і стичного"' р е ал і з му, натхнена ідеями м а р ксиз му-леніні з му, в є личез ~ ними успіхами радянського народу, в боротьбі за-комунізм..,

Радянська література, в тому- числі, й українська, прагнула в конкретних:об р аз ах і картинах відтворити майбутнє вже „на перших порах свого існування. Це майбутнє.-—- комунізм 'з* його високим рівнем духовногр розвитку; членів суспільства, ідеальними громадськими 'порядками і високим н ауков о-текнітшим прогресом. ' -1923 року І. Сенченко надрукував '«Фантастичне оповідання», в я кому .зробив спробу показати (в формі сну) окремі картини комуністичного завтра, змалювати,:тй’й-- час,/коли в-. усьому світі буде побудовано'комунізм. Наука' і техніка описаного автором суспільства «Ве-

ликих Комун» здобули колосальних успіхів: на землі знищено всі хвороби, будівлі робляться з «чистого повітря», люди пересуваються за допомогою спеціальних літальних апаратів,' бо наземний транспорт виявився не зовсім зручним. Всі протиріччя -суспільного характеру подолані, і людина, скеровує свої сили, вміння і енергію лише на оволодіння природою.

■ Фантазія письменника, досить характерна для відповідних творів -двадцятих років, ще дуже абстрактна. Ось, наприклад, загальна,.-т-а-к'' би мовити, «зорово-звукова» картинажомуніс-тичного суспільства: «Навкруги летіли шуми, пісні, музика. Розквітали і п’янили, пахощами квіти. Гойдалися тінями висячі повітряні сади. Дзвонять фонтани. Баритонять фасадами прозорі, -як хрусталеві, будинки і арки. В небі шум-лять:залізами аероапарати і вібрують шпилі на будинках...»

У це майбутнє, сповнене світла, радості і гармонії, герой оповідання переноситься уві сні. Сон як засіб перенесення героя в майбутнє, між іншим, досить поширений в літературі...

Аналогічним твором російської літератури •був рохман- Я. Окунева «Майбутній світ» (Г923). Герой романа Вікентьєв п-отрапляє в суспільство майбутнього, 'прокинувшись від довгого .летаргічного сну. Перед читачем постають картини з життя людей 2123 року. На землі немає вже окремих держав, усі народи становлять одну дружну сім’ю. Управління світом здійснює «Вище Статистичне Бюро Федерації Світової Комуни». Між людьми панує повна гармонія інтересів і-прагнень, повна згода і порядок.

122

Люди спілкуються за допомогою апаратів,-‘які передають думки на- віддаль^; г,-

Роман. Я. Окунева, як і «Фантастичне оповідання» І. Сенченка, відзначається схематизмом -у зображенні героїв, абстрактністю-' в- описах життя суспільства. Однак обидва ці-твори'приваблюють спільною для них хорошою ідеєю — ствердженням того, що-майбутнє "буде прекрасним, чарівним/ багатим щастя. . -Л\ •

В гіпнотичному сні переноситься в -майбутнє герой уже 'згадуваної фантастичної — повісті ■ П. Лісового «Червона ракета». .Комуністичне суспільство відзначається надз-вцчайно.. ррзви-нєною технікою. Основною енергетичною базою суспільства є паливні надр а‘землі/вода,:.-.а--головне— сонячне тепло, яке ;перетворюється в електричний струм. Герой бачить там дисциплінованих, хоробрих, мужніх, ^висококультурних, працьовитих і фізично -здорових -людей. «Єеред людських натовпів не’-було ’ видно ні зморщених облич, ні помутнїлйх очей, ні Шбганих спин, ні опущених безсило'.рук. • Навпаки, всі здавалися або молодими, .• або людьми;середнього віку, саме тієї пори, коли, -наступає повний розквіт духовних та фізичі-ійх сил.. Чоловіки й. жінки були однаково — вродливі,, мали ' засмаглі обличчя, бронзові руки і 'гармонійно розвинені тіла...». . ?•;

Повість П.' Лісового відзначається оптимізмом., в описах людей та їх діяльності, в пейзажах переважають сзітлі тони л фарби. Але й цьому творові .властивий схематизм образів, абстрактність, що йде, мабуть, '.ві-д традицій утопічних романів.

’ У зв’язку з розглядом української соціальної, фантастики неможна не зупинитися на цікавому романі російського письменника І. Єфремо-вач<Туманність Андромеди» (1958). Розмах уявлень автора про суспільний і науково-технічний прогрес людства тут настільки широкий', його мрії сягають так далеко в майбутнє, що спочатку читачеві навіть нелегко збагнути і усвідомити все, майстерно показане письменником. Могутній розум комуністичної людини не тільки підкорив природу Землі, а й повівДїв-інші зоряні світи. Планети сонячної системи— Венера, Марс, Меркурій, не кажучи вже- про Місяць, цілком освоєні. Встановлено тісні зв'язки з високоорганізованими істотами інших планетних систем. Внаслідок хороших умов життя, створених комуністичним суспільством, на Землі зросли красиві/розумні, сильні фізично і духовно покоління людей. Державні кордони давно відмерли. Виробилася одна мова для всіх народів світу, одна абетка, всі нації злились воєдино, утворивши єдину сім’ю—вільну, могутню і красиву. І. Єфремов широко висвітлює стосунки між людьми, їх звичаї, традиції, інтимне життя, систему виховання підростаючих поколінь. Громадяни комуністичного суспільства отеплили холодні райони і поширили субтропічні смуги до полярних кіл. «Сільське господарство нового світу звільнилось від необхідності добувати всі без винятку продукти харчування, як це було в давнину../ Людство давно звільнилось від страху голоду, який тисячоліттями панував над людьми».

Роман І. Єфремова прославляє могутність

людського духу, звеличує наше, 'комуністичне майбутнє. Але водночас у ньому, є'- такі.: твердження, з якими важко погодитись: .Описуючи ідеальну, з його погляду, систему . виховання молодого покоління, яка б г а р м о н і й н о' п о є д н у -вала розвиток фізичних і розумових здібностей, автор стверджує думку, ніби в майбутньому відімруть почуття материнства.; ‘То, мовляв, інстинкт тварини, яка боїться за^ долю свого дитяти. Колективне виховання,^- -.а лише, воно може дати суспільству здорОБе;..покоління,— ніби-то суперечить материнству.-.'

«Туманність Андромеди» ряЗДо' пересипана різними• формулами, умовними;''позначеннями періодів історії людства, планет і. т. • д.: Це утруднює читання і розуміння;'багатьох .-місць, твору, а тому сковує читача, .

Широтою фантазії, намаганням' -автора- заглянути в далекі прийдешні в і к-и,' ром ан ти чи о ю піднесеністю позначений,— як У.-і «Туманність Андромеди»,—новий науково-фантастичний роман О. Бердника «Шляхи титанів» {Ї959). Він тісно пов’язаний з першою збіркою..'творів; молодого українського фантаста, «Поза часом і простором». В обох книгах є спільні' мотиви, думки, ситуації, теми, наприклад, тема- подолання людиною майбутнього міжзоряних просторів, торжества людського розуму над силами природи. Події в романі розгортаються ,то в XXI сторіччі, то в сто двадцять' першому. 2058 року, коли людина комуністичного суспільства в освоєнні космосу вийшла вже за межі сонячної системи, Інститут космонавтики відправляє зорельот «Думка» до системи Сіріуса. На

шляху до своєї мети космонавти, потрапляють на невідомі планети,'зустрічаються з дивовижними мешканцями інших світів. Бони, вступають .'у гострі, сутички з. невідомими мислячими:" істотами. На одній з планет десь на окраїні: нашої Галактики герої романа стикаються з якимись дивними машинами, що населяють .це небесне тіло. Внаслідок нерівної боротьби гине більша- частина екіпажу «Думки». Врятовуються лише два космонавти, які роблять вимушену посадку на одну з планет в системі-бла-' китної зірки Великої Магеланової ^ма-ри. Тут існують високорозвинені істоти. Наукова й технічна думка досягла на цій планеті такого високого рівня, що машина в усьому. замінила людину. Велетенські армії автоматів керуються з одного центра, яким володіє одна особа,, що здійснює повну владу, і контроль над'ці-' лою системою планет, винищуючи на них мислячих істот. Машина стала.над людиною, підкорила собі ЇЇ волю, скувала ініціативу, енергію і. відсунула'-її на грань.виродження.

.. Але мешканці цього світу, зрештою, захоплюють квантово-гравітаційний центр разом з: його власником і стають господарями машин*, ставлять Їх собі на службу. Таким чином, показуючи в романі злочинні дії залізного диктатора — власника квантово-гравітаційної маній-ни, письменник проводить думку, що ніяка машина не здатна замінити живий розум і живу: волю, не здатна підкорити їх. Творець машин— їхній володар..

Ясна річ, що всі ці «розумні», чудодійні машини,, як і дії залізного диктатора, надзвичай-

но фантастичні і по суті не мають під собою реального грунту. Але як художній’ засіб ■ для розвінчання і заперечення «технократичних» ілюзій подібна фантазія цілком ‘ виправдана. • Вон-а грунтується на традиціях/що-утвердили- , ся в процесі розвитку науково-.фантастйчно'го-жанру.

В діяльності героїв рохмана «Шляхи титанів» багато романтичного, надзвичайного,- красивого. Людина, що живе у вигаданому автором майбутньому світі, всебічно розвинена,• красива, морально чиста. Творче горіння,, мужність ї ■ героїзм, самовідданість, неп о.х ит н а в і р а. в з д і йс -. нення поставленої мети —; ці якості властиві і космонавтам, і працівникам' науки, техніки, промисловості, сільського господарства —/за-галом усім людям Землі.

Письменник зображує своїх героїв і в сфері наукової діяльності, і в. праці,; і -в*, суспільних -взаєминах, і в інтимних стосунках. Морально • чисті, благородні взаємини у тіор;•оповиті-ро-. мантичним серпанком. Яскравим ' прикладом . може бути зворушливе кохання.видатного кос- .-монавта Георгія і дівчини Марї'анни.

Виконуючи завдання Космічної Ради, . Георгій у складі експедиції відправляється за межі; нашої Галактики. За підрахунками вчеших,- експедиція- повернеться на 3емлю через- десять ти- • сяч років. Мріючи про зустріі.іЗ' своїм^.коханим після його повернення, іМаріанна.настійно домагається, щоб її тіло піддалй' багатолітньому, анабіозу,—тоді можна буде#майбутньому : оживити його. Закохані до кінця'вірні один одному. Велика і палка любов до-Марїанни зав-

жди окрилювала Георгія в найскладніших умовах його тяжкої й небезпечної подорожі.

Вдало змальовані в романі, крім Георгія і Маріанни, образи працівника Архівного фонду Світозара та безстрашних завойовників космосу Дімітра, Генімара- і Джо.н Ей, За складом характерів це різні люди, але всім їм властиві такі спільні риси, як мужність, висока культура, всебічний розумовий розвиток і вірність обов’язку перед суспільством.

Роман не позбавлений і. недоліків—у^ньому' € суперечливі місця, спірні думки. Зауваження стосується, головним чином, трактування деяких філософських проблем, а також питань науки і техніки. На відміну від повісті «Поза часом і простором», в романі «Шляхи титанів» автор показує, що людина майбутнього домагається в літальних апаратах таких швидкостей, які далеко перевищують швидкість розповсюдження світла. Так, зорельот «Думка» летить із швидкістю «більйонів кілометрів на секунду». Зрозуміла річ, що така швидкість-не відповідає реальним можливостям руху матерії. Наукою давно вже доведено, що найелементарніші частки матерії не можуть у своєму русі перевищувати швидкість розповсюдження світлових променів. Отже, вигадка письменника про надсвітлові швидкості машин суперечить об’єктивним законам руху матерії. В даному випадку мрія романіста не має зв’язку з життям і суперечить відомому твердженню В. І. Леніна про необхідність зв’язку мрії з дійсністю.

З наукової точки зору авторові романа

«Шляхи титанів» можна зробити серйозні- зауваження також щодо зображення ним анти-світу, антиматерії тощо. ' .■

Уже говорилося про загибель, героя повісті «Поза часом і простором». Барвицький, прагнучи досягти надсвітлової швидкості, .кер.ув.авг ся мрією зробити себе безсмертним^ .В .романі' «Шляхи титанів» проводиться . думка, яка суперечить ідеям повісті «Поза.часом. і .простором». Думка ця така: розвитші.людськогр. розуму, підкорення космосу створять ..умови 'для вічності людської особи. • Льрдина ‘ в 'творі О. Бердника підкорює' простір./і час;' роблячи себе безсмертною. Ясна річ, Що^це- руперечить матеріалістично-діалектичному' розумінню світу, законам' постійного рухуЛ; розвитку матерії... . І • . ' ; _ •

Але всім своїм змістом роман-.'«Шляхи титанів» викликає в уяві читача світлі картини-м-ай-" бутнього, змушує мріяти, наштовхує на- плідні роздуми. Читач проймається оптимізмом, яким сповнений твір, запалюється палким бажанням віддати всі свої творчі сили в ім’я майбутнього. Роман О. Бердника відзначається ясністю фантазії, звеличенням комуністичного ладу.

Сміливо заглядаючи в майбутнє, •утверджуючи гарячу віру в здійснення ; кому ні стичних ідеалів, радянська фантастика ••благотворно впливає на психологію л ю д е й- сири я є по г л и б -ленню в сучасних . поколінь*і,оптимістичного світорозуміння, окрилює мрії;і;творчий труд. З цього погляду і романи «Туманність Андромеди» та «Шляхи титанів» ..мають чималу естетичну і виховну вагу. ’ '■'> V '"'"'Уу;

9. М. Пивсваров

/23

«феромагнет», що живиться залізом. Хвороблива' уява письменника малює еволюцію так:, людство навіть на високому рівні цивілізації буде безсиле в боротьбі з природою. На Землі висихає вода, і на обезводненій планеті помирає в пісках Африки остання людина. На зміну їй виростають страшні феромагнети.

Зневіра в. поступовість суспільства, нікчемність і бідність внутрішнього світу, втрата люд:, ських якостей — ось риси «героїв» буржуазної фантастики! Діяльність багатьох її.іїерсо-'" нажів, крім, того, позначена всеруйнуючим пафосом. Якщо й зустрічаються більш або менш чітко окреслені людські характери, то вони несуть у собі антилюдс-ькі задатки, виступають факторами спустошливої руйнації.

Колишній студент Ерве — головний, персон наж романа французької письменниці Ноель Роже «Майбутній Адам» — після того, як в йо-.

. го мозку була зроблена операція, стає, надлюд-диною і в своєму інтелектуальному розвитку на багато років випереджає сучасників. Він розщеплює атом, а потім божеволіє і висаджує силою атомного вибуху все місто й гине.

Принципово інші ідейно-творчі особливості, як уже говорилось, характеризують радянську фантастику. Творчим ентузіазмом і усвідомленням свого величного обов’язку ‘ перед прогресивним людством відзначаються герої нашого науково-фантастичного романа. І. це цілком, природно, закономірно: радянська дійсністьло-родила новий тип людини, соціалістичне суспільство культивує абсолютно, відмінні від культивованих буржуазним суспільством особли-

вості людського характеру. Зд-соціалізму людина стає справжнім творцей' усіх /матерїаль- ' них/і духовних цінностей, вона ?вільла-.в творчих. діяннях- і свою волю планомірно, скеровує на — боротьбу за побудову світлого комуністичного майбуття. ' : '■•і'л'V ' Погляньмо, якими-найхарактернішими властивостями людей нової, соціалістичної, епохи відзначаються, персонажі науково-фантастичних творів українських письменників,-'як'Змальовуються ними конкретні •лкідсь'кі ^індивідуальності. 7"''- • •

Пригадаємо деякі з головних- дійових:.осіб трилогії КУ. Смолича «Прекрасні-катастрофи»-.. Керівник кафедри хірургії Головного\їнституту експериментальної медициниті'рофесо р Трем-бовський («Що було потім») /праідоє: над проблемою оздоровлення людини,/Його:'сміливість і впевненість, майстерність г.рЩданість.'справі-; грунтуються на непохитній ві-рі;в прогрес;;соці-алістичної науки, в людський/р.озум;. Роботу Трембовського над оживленням померлих підтримує весь колектив Інституту;. • . * ;;

Професор показаний всебічно.;: ми бачимо його наукову роботу, поведінку ;в' колі друзів, і колег, духовне обличчя. Особливо-яскраво в;його характері письменник підкреслив., такі риси, як рішучість і наполегливість.^ що •обумовлюються, перш за все, глибокою-’свідомістю, ■■високою. професійною культурою,/багатим' практичним--досвідом; Коли до інституту• потрапили препаровані, трупи, Трембовсь-кцй, незважаючи на перевтому від багатьох складних ..операцій, знову йде в операційну, щоб повернути життя

доктору Гальванеску.' Перед могутністю все-озброєної радянської людини"смерть відступає.

Образ Трембовського має ідейну спорідненість з образом Платона Кречета (однойменна п’єса О. Корнійчука). В його устах цілком природно звучав би відомий монолог Кречета: «Украдено сонце в людини на мільйони років. Ми повертаємо його. Вперше в історії людства у нас відступає смерть.,.І вірю я, товаришу Берест, недалеко той день, коли'ми знищимо передчасну старість, назавжди вирвемо у сме-рті час, повернемо майбутнім поколінням мільйони сонячних днів».'

Таким романтичним пафосом утвердження сили і могутності радянської людини, віри в здійснення її заповітних мрій пройнята вся трилогія Ю. Смолича.

Трембовського письменник протиставляє Гальванеску, який втілює типові риси діячів реакційної науки. Гальванеску — досить колоритний характер. Добре змальована його зовнішність, вміло розкрита підлість його діяльності, , його прагнення в корисливих цілях перетворювати живих людей на механізми. Чорна душа Гальванеску особливо влучн®. окреслюється в епізоді самогубства.

Цікавий образ академіка Риндіна створив у романі «Аргонавти Всесвіту» В. Владко. Якщо говорити про традиції в науково-фантастичному жанрі, то цей персонаж дещо нагадує вченого, яким ми його бачимо в Жюля Берна, в Карпова, Бузька, Бєляєва та інших письменників. Але водночас Владко наділив свій образ, особливо в редакції 1958 р., і яскравими нови-

ми рисами.-Академік Риндін — це вольова людина високої культури, стримана і' розсудлива їв найскладніших обставинах..подорожі. В ньому узагальнено типові риси'-людини майбутнього. ’ ■ . ,

Крім образу Риндіна, непогано змальованого; в романі, можна вказати ще на ряд-персонажів, що становлять творче досягнення автора.-Насамперед назвемо Ван Луна,-.якого не- було в першому виданні романа. Вій представляє 'китайську науку. Ван Лун—людина смілива;, глибокодумна і благородна. На Венерї він потрапляє іноді в дуже складні умови, але. виходить із них неодмінно й завжди, з.-., честю. Письменник розкриває його моральні'^ якості,; психологію, підкреслює характерні індивідуальні особливості. ■.

. Яскравість • індивідуальних..-.'' .особливостей властива й деяким героям твору-<<Нащадки скіфів», зокрема запальному юнакові Артемові, що змальований, — зазначимо’'-знову, — в романтичних тонах. Артем—людина мужня;й допитлива, спритна і глибоко.задушевна. Найвиразніше його внутрішні якості. постають.;з: епізодів перебування членів експедиції- у .скіфському полоні, із зіткнень з;.тіануючаю ^верхівкою скіфів. Виразними рисаМи.'наділені и такі персонажі, як Варкан, Гартак;-;Дмитро Борисович. Загалом роман «Нащадки скіфів» свідчить про зрослу майстерність^; Владка в створенні людських характерів, прагнення розкри-. ти душу персонажа в залежності від. умов, помітним відходом-від шаблонів'- і традицій..' Благородні образи людей; сбціалістичногр су-

сп'ільства виведено в ром.ані’М. Трублаїні «Глибинний. шлях». Маємо на увазі 'Передусім образи начальника будівництва тунелю академіка Саклатвали, професора Довгалюка та інженера Макаренка. 'Особливим ліризмом,, теплотою овіяний образ видатного мічурінця Довгалюка. Він безмежно відданий своїй улюб-. леній справі, і.невтомно бореться за перетворення природи Півночі,-вирощує чудесний сад в тунелі. Образ Довгалюка змальовується в баг' гатогранних зв’язках, з людьми, що працюють на будівництві. Це уособлення кр.ащих рис діячів .радянської науки.

Світлим образом представника технічної інтелігенції в «Глибинному шляху» є образ тала- . ноізитого ..новатора, винахідника, інженера будівництва Ярослава Макаренка. Він завжди, принциповий, сердечний у взаєминах з людьми, працьовитий, Його бачать на найвідповідальнь ших і найбільш небезпечних ділянках споруджування тунелю, зокрема під час серйозної аварії в північній штольні 925-ої шахти. Ма-каренко постійно діє, • постійно зростає; автор романа ставить його в найрізноманітніші обставини..

Інженер показаний і -в побуті, і в інтимному житті: письменник розкриває його взаємини з любимою жінкою — Лідою Шелемехою.

М. Трублаїні оригінально подав і образ ворога — Догадова. .

В той час, коли писався роман, без ворогів народу не обходився майже жоден художній твір. І письменники їх виводили так, що читач з перших сторінок бачив, хто перед ним.

Догадов у «Глибинному шляху» спочатку викликає симпатії і тільки під кінець.розгортай- • ня фабули виявляє своє хижацьке обличчя.

Ряд яскравих образів радянських-.вчених.подає М. Дашкієв у романі «Торжество життя».'

Головний герой твору — доцент-Рогрв проищав ■: складний життєвий шлях. Вирвавшись'з.--фашистської катівні, він поставйз . перед,-собою , завдання-стати вченим і в ід шукати •’ аасо б и лі- . кування рака. Рогов успішно закінчує середню школу, медичний інститут і стає мікробіологом.. Працюючи в науковому колективі--учений 'від-. криває протираковий вірус і -цим кладе початок ефективній боротьбі пр отй :р' аковцх. з ахв ск рювань. ' ; " /.

Радянський учений працює не- ізольовано, а у взаємодії і при підтримці великого.кблектіру науковців. Проблема, над якою, працює Рогов, стала предметом зацікавленості багатьох меди- . ків. йому сприяли професор Кдомов, парторг інституту професор. Петренко,..необхідні умови . забезпечила рідна Радянська влада.‘ Саме- тому дослідження Рогова дали п дід ні наслідки, .

Герої романа М. Дащкієва —- переважно,-радянська молодь, яка виросла і з.мужпіла в. ум о- . вах соціалістичного суспільстві. Ще/покоління виростало на грунті, що був створений.великим Трудом. МІЛЬЙОНІВ радянських .:ЛЮДЄЙ,.:ЦЄ ПОКО-: ління з дитинства сприйняло.-йомунізм як- реальне здійсненне завтра». Татс -характеризує своїх персонажів автор, розкрй-ваючи/джерело їх сили, творчого натхнення, трудових- перемог-.

Серед позитивних персонажів':Ловісту В.: Бе- . режного «В зоряні світи» привертає;увагу пе.

редусім Плугар —керівник експедиції на Місяць. Багатьма своїми рисами Плугар нагадує академіка Риндіна з «Аргонавтів Всесвіту». Завдання і обов’язки в них однакові. Але водночас образ Плугара має й свої відмінності.. Письменник змальовує його душевний стан, і ми бачимо, що Плугар — особа лірична, романтик зореплавання, він охоплений пориваннями, прагненнями будь-що розгадати заповітні таємниці природи. До членів екіпажу Плугар завжди ставиться по-батьківськи. . ........

Але, на жаль, деякі персонажі повісті В. Бережного ще недостатньо-індивідуалізовано, їх важко розрізнити. Певним схематизмом позначені такі дійові особи, як Оля Плугар і Загор-ський. Та все ж і їм властиві хороші риси — сміливість, відвага, готовність іти на самопожертву в ім’я здійснення ідеї космічних подорожей.

Перед початком першого польоту на Місяць Плугар говорить, що з усіх кінців країни потоком ринули від молоді листи з проханням дозволу на політ у космос. В цьому зв’язку цікаво зазначити, що саме так сталося в нас після запуску вже перших штучних супутників Землі. До Академії наук СРСР прислано багато листів від молодих радянських людей, які виявляють бажання полетіти в космос. Журнал «Молодая гвардия» опублікував у першому номері 1958 року кілька таких листів. Ось що пишуть, наприклад, Бєлов Микола Григорович і Воробйов Євген Олексійович: «Заради світової науки і всього людства ми виявляємо'повне бажання летіти на супутникові в космос і розга-

дати таємниці природи. Нехай ми загинемо, але людство багато про що дізнається .і, — швидше вирішиться питання про міжпланетні польоти».

«Я маю велике бажання .бути зарахованим на -борт 3-го супутника Землі,-- пише, .інший майбутній астронавт, Симонов .Віктор Іванович.— Прошу комісію і Уряд моєї, країни, :який виховав мене, не відмовити мені в цьому проханні. Я розумію, що можна з:агинути, але.заради науки я не зважаю на це і:свідомо, йду на . самопожертву для науки». Тут же^нядрукова- . но підтвердження матері,— вона не перечить бажанню сина.

Як бачимо, герої науково-ф;антастичних; творів уже реально живуть серед ііас, їх виховали Комуністична партія і радянський -народ. В. не-' далекому майбутньому, ці люди-- піднімуться в космос і прославлять нечувацйми • подвигами нашувелику Батьківщину... . . ч •'

Українські радянські письменники,, автори кращих науково-фантастичних".творів.- ^створили ряд цільних, привабливих:, образів людей . майбутнього, зокрема вчени х. Героїзм, ..моральна чистота, наполегливість/'висока внутрішня культура, відданість справі соціалістичної науки і палка любов до Вітчизни.— головні • їх риси.-Цілком зрозуміло, щоп:іе .можна, показати досягнення науки і техніки в майбутньому, не показавши людини цьфго' майбутнього, /тим більше, що риси комуністичного:м ай.бут-нього яскраво визрівають, уже;'з ар аз,- в епоху, переходу від соціалізму до комунізму. ■■

Про людину 'майбутнього ,Фі,-Енгельс колись писав: «Людина... остаточно виділиться, з ..цар-

ГО. М. Пивоваров

ств'а тварин і із звіриних умов, існування переходить в .умови дійсно людські. Умови життя, що оточують людей і до цього часу, над ними панували, тепер підпадають під владу і контроль людей,"які вперше стають справжніми-свідомими повелителями природи, тому що. вони стають господарями свого усуспільненого життя» Велика доля цих-передбачень Ф. Енгель-! са вже здійснилася в нашому суспільстві, і. недалеко той час, коли радянські люди стануть повністю -свідомими повелителями природи;;

Людину'соціалістичного, суспільства треба показувати--не тільки такою, якою вона є сьогодні, а й якою вона буде завтра. Саме до цьо,-го повинні прагнути в своїй творчій практиці письменники-фантасти.

Проте в змалюванні нашими фантастами образів радянських людей є й ряд суттєвих недоліків.

У перших двох романах трилогії Ю. Смолича важливу роль відіграє образ Юлії Сахно. Щоб розгадати таємницю успіхів Гальванеску в галузі землеробства, Сахно потрапляє в його маєток і згодом викриває всю злочинність системи господарювання цього дідича.

Юлія вміло поводиться в надзвичайно складних обставинах життя у маєтку Гальванеску. Але в її діях багато неприродного,- непереконливого. Письменник іноді ставить Сахно в де-правдоподгбні — навіть для фантастичного, твору — умови і ситуації. Наприклад, Юлія вилазить вночі на дерево, щоб побачити кабінет

> Ф. Енгельс, Анти-Дюрінг, Держполітвидав,-К.,

1944, стор: 255. -. : • •

Гальванеску., де він робить- операції,-падає -на* землю і цим робить переполох у-маєтку. -Починається довготривала втеча і" погоня, героїня. потр.апляє в річку, навколо неї'.свистять кулі і ' т. ;д. і т. п. Пригодництво часто', переходить тут у трюкацтво.. В подібних ситуаціях-образ Сахно-> блідий.

Одним, із -важливих засобів;тицізаці'іта індивідуалізації. є мова персонажів. Днм засобом ■письменник користується'загалом-вміло і .досягає успіхів.-Але не завжди/ На жаль,; касто: монологи Сахно,— а їх досить багато другому' романі,— не сприяють в паленню, характеру, спрощують його, збіднююТЬ:Ї нівелюють індивідуальні' особливості. Мова/Юлії ‘рясно'пересипана газетними фразами;:.її -монологи'.нерідко являють собою переказ змісту відомих соціологічних істин. Такі місця.--в романі, -особливо в третьому розділі, звучать як виписки з газетних і журнальних статей про основи марксистського економічного вчення: ■ «Капіталістичне господарство руйнується;-через самі.вади, внутрішню суперечність капіталістй-чної ■ -сис-теми господарювання. Адже.-в■капіталістичному господарстві виробництво. ..-має. суспільний характер, але. споживання пр;й*ватне. Колектив, робітників утворює в господарстві всі- цінності,, але прибутки 'з цього господарства забирає,, один господар — власник, кайіт.аліст>>. .

.Схематично зображені такіперсонажі, . як -Петрова, Коломієць, Івановський тощо,. Однак ' разом з цим слід відзначити,; Що. Ю..'.См.оли-ч;'не: тільки прагне показати діяльність .своїх, героїв у науковій сфері, а й розкриває їхні особливості

в громадських взаєминах. Письменник часом заглиблюється в психологію, в душу того чи іншого персонажа. Тим самим він якоюсь -мірою заперечує погляд, згідно з яким нібито не можна вимагати від письменників-фантастів повноцінного, реалістичного художнього образу.

Уже згадувалося, що дехто з письменників-фантастів розумів своє завдання тільки як популяризацію науки і техніки. Таке розуміння приводило, до схематизації образів, оскільки й сам твір ставав не белетристичним, а бел-стри-' зованим. Ця хибна настанова негативно вплинула і на створення перших науково-фантастичних повістей В. Владка, особливо «Чудесного генератора».

Персонажі повісті «Чудесний генератор» — Петро, Рая, Олесь і Рома — веселі, життєрадісні молоді люди. З великим ентузіазмом працюють вони над розробкою науково-технічних питань. Але далі зображення зовнішньої поведінки своїх героїв' письменник по суті не йде. їхні інтереси обмежено лише сферою наукової діяльності. Тим-то ці персонажі, після прочитання твору відразу ж забуваються, випадають із пам’яті читача. Автор не прагне до глибокого розкриття людських характерів. І навіть опис зовнішності, портретні характеристики героїв ніяк не підкреслюють їх внутрішніх особливостей.

У 1840 році в рецензії на повну збірку творів

А. Марлїнського В. Бєлінський писав: «Істинно/художній твір завжди вражає читача своєю істиною; природністю, вірністю дій до того, що, читаючи його, ви несвідомо, але глибоко впев-

нені, що все, про що розповідається- чи показується в ньому, проходило саме так і- відбутися інакше ніяк не могло. Колй/вя його.закінчите,— зображені в ньому особи'с-тоять перед вами,. як живі, на весь зріст, зі всіма найменшими своїми особливостями — з обличчям,; з голосом, з походкою, з своїм способом мислення; вони''завжди і незгладимо врізуються, в вашу пам'ять, так що ви ніколи вже-.нє заб.удетеЛх»1. На наш погляд,дтауково-фантастичні твори теж мусять бути істинно х у д о ж н і ми творами130-бражені в них особи теж повинні- поставати- пе- ' ред читачем, як живі, А більщЩть персонажів «Чудесного генератора» не відповідає; цим* вимогам: вони схематичні і статичні; за. зовиїшні-ми, видимими-актами не видно; їхнього внутрішнього життя. Душевний світ цих. персонажів-' надто невиразний і блідий. . 'V-

Карл Маркс, говорячи про., значення люд--ської праці, підкреслював, що'людина, діючи, на «зовнішню природу .І ЗМІНЮЮЧИ'її, .в той же, час змінює свою власну природу»*. Звідси можна зробити практичний висновок щодо- залежності між трудовими досягненнями і духовним обличчям людини. Персонажі’радянської фантастики за своїми внутрішніми' якостями повинні бути на рівні високого науково-технічного прогресу — наслідку їх активного діяння. Таку відповідність ми бачимо: в’ багатьох творах, але в «Чудесному генераторі», ;а також у повістях М. Романівської її н,ем;-ає.- Читач хоч і

1 В. Г. Б е л и н с к и й, Полное собранйе- сочинений в двенадцати томах, СПБ, 1901, том о, стор. 142. . .;

2 К. М а р к с, Ф. Е н г е л ь с, Тв ори, том 17, стор. 197.

бачить, що роблять герої цих творів, але може сумніватися в їхніх здібностях і силі.. Ця суперечність заважає створенню повноцінних образів людей майбутнього. ' ,

У «Чудесному генераторі» та «Аргонавтах Всесвіту» подано двох однотипних персонажів,, що відзначаються ультрагероїзмом, універсале-' ністю*знань і є неодмінними супутниками всіх найскладніших і найвідповідальніших ситуацій. Це Ганна в першому творі і-Галина Рижко

в..-другому. . .....-—......

Ганна і Галина — непрохані учасники-подій, «зайці», які самочинно і випадково, прилучаються до гурту героїв. Ганна таємно.забирається в радіочовен, щоб урятувати його під час ви- ' пробування, коли трапиться аварія. Обладнання човна справді зіпсовується, і Ганна • теж справді стає в пригоді: благополучно приводить радіочовен до берега.

■Галина Рижко так само ховається, але вже в космічній ракеті перед стартом. Цим вона нібито виявляє свою волю, наполегливість і героїзм. Тільки на півдорозі до В.енери з’ясовує-, ться, що в ракеті — зайва людина. Галину автор показує розумною і кмітливою дівчиною. На перше-ліпше запитання академіка Риндіна вона відповідає чітко, навіть машинально. На Венері Галина активно допомагає учасникам, експедиції. ■

Образи Галини і Ганни надумані, вони-введені лише для посилення елемента пригодництва, причому, штучного пригодництва..."

Схематизмом позначений ряд персонажів обох повістей М. Романівської. Якщо в роз-

150

критті образів начальника стд.ндії доіцування Горного («Загнуздані хмари») та інженера Ка-г тинсвкого («Шахти в небі») >..М\ Романівська досягає певного успіху, то. діти'-'-виведені;• ТУТ-надто одноманітно, їх_образи;.б4іді:Тцтелекту-альний рівень юних героїв виходить далеко-за, межі дитячого віку: вони чит;-аьоть лекції.; про принципи телебачення, про кулясту 'блискавку, пр'о використання вітрової енергії тощо. Інтереси малечі штучно зосереджені навколо,-наукових проблем. Навіть дитячі пісні,'досить:;прй-мітивні формою, пов’язані з -темою .дощування:.

— - ' • Дощику, дощику, '■ /ї.і

. . • •• ; . линь до'.землі! • ; •• '-А-/;''..--'/ '

. Ми тебе не просимо, ' ''V. ■

          — а .перемогли. "V ' : .. /'

Маложиттєвим, блідим вийшов,' зокрема, образ дівчинки Ніни, який належить"..до'- цент-; ральних образів повісті «Шахти в небі».. Письменниця вирішила розкрити"/внутрішній світ Ніни, знайомлячи читачів :з/ її щоденником. Але цей щоденник нагадує науковий реферат. Нічого дитячого в ньому нема’.є. Письменниця; зовсім ке зуміла проникнути;..в /психологію; малої героїні.

У повісті по суті немає мовної; індивідуалізації персонажів. Розмови дітей у творах’.М. Ро-манівеької—це звичайні шаблонні,розмови дорослих на технічні теми. /у V .•;;

Деякі дійові особи з романа М.,.Трублаїні «Глибинний шлях» також позначені схематизмом. Письменнику, наприклад -не вдався-образ Тараса Чутя. В романі він м-а;йже не-діє. Знач-

ним недоліком .твору є те, що автор не змалю-' вав жодного образу робітника. А підземний шлях будує ж не.тільки технічна інтелігенція...

Припускається схематизму і спрощеності в. зображенні радянських учених автор романа «Торжество життя» М. Дашкієв. Цікаво задуманий образ професора Кравцова до кінця-не розкривається: Професор майже не діє безпосередньо — про -нього, розповідає переважно сам автор, та й то в загальних рисах. Кравцов не поданий у творчій праці, у взаєминах здюд-ь--.' ми.-Хірург залишається, власне, осторонь тієї великої роботи, яку провадять радянські вче-ні-медики.

Персонажам науково-фантастичних творів нерідко властива пасивність, якась застиглість внутрішнього життя. Вони багато часу витрачають на розмови і суперечки, причому суперечки ці не посувають дії вперед, не напружують внутрішнього стану учасників. Часто автори ставлять своїх' героїв у такі ситуації, обставини, коли їм немає чого робити, крім одного — спостерігати, дивуватись, захоплюватись. Особливо характерно це для персонажів М. Романівської. Та й не тільки Романівської.

Герої науково-фантастичної повісті В. Сав-ченка «Чорні зорі» наполегливо працюють над винайденням нових речовин. Все життя професора Голуба, інженера Самойлова та ін. обмежено сферою' наукової діяльності. Вони постійно ведуть суперечки на науково-технічні теми, виступають з доповідями і повідомленнями, пишуть щоденники, в яких викладають історію своїх досліджень. Десь вирує громад-

ське життя, а для них нічого не існує. їх внутрішній світ надто блідий, одноманітний іоб^ межений. І хоч вони багато працюють,' постійно метушаться, все ж на нйх,' л;ежить. виразна печать статичності і пасиви о сті. С южет роз гортається дуже повільно, мляво;. ,в‘повісті надто, мало, дії, руху. . .

Пасивність і статичність деяких образів радянської фантастики, описовість.в зображенні картин, майбутнього життя,' .деяка відсутність динаміки в розгортанні по ді й ;..н аг а дують, .сюжети утопічних творів. Адже перед героями- утопічних романів постає готове,-у-в .-завершених" формах ідеальне суспільство; -куди, вони' потрапляють, найчастіше вві сні-'Показ комуністичних форм людського життя -ведеться засобом розповіді, щоденника і або ^пояснення' ко- ' гось із членів цього суспіль СТВ а ш о в о пр и б ул И М;• Тому в утопії зовсім відсутня дія, персонажі не. розкриваються, а весь час залишаються' однаковими, незмінними. Власне кажучи;: в. утопічних' творах художній образ.'.зовсім- зникає, а якщо й діють якісь персонажі,-то вони, .виступають лише рупорами певних’;.суспільних:'ідей, переконань тощо, не становлячи конкретної людської індивідуальності, характеру.

Ось, наприклад, утопічний\^ама-й;Мант'ег‘аіі-ца «Майбутнє людства». Герої,цього, твору позбавлені будь-якої — активності; у -своєму: житті; вони всі однакові: розпізнати.людей можна.ли-: ше по голосу. Але при цьому-слід підкреслити,-що автор досить утрировано показує життя/людей майбутнього, навмисне стандартизує; людину. .Всі люди в зображуваному' суспільстві

майбутнього мають однакову ходу, одне й те ж думають; ніхто не має імен, а замість- них номер. Мистецтво «соціалістичного» .суспільства відмерло, люди не напружують ні своєї волі, ні творчої уяви, бо все є, .все до ЇХ послуг.'

Можна було б навести чимало творів, які в зображенні суспільного життя людини-майбутнього відзначаються такими ж якостями, як і роман «Майбутнє людства».

. Людське суспільство; відзначається безліччю-" яскраво виражених характерів; кожна людина —'це окремий світ, свої-звички, поведінка, своє реагування на події й факти, своє внутрішнє життя з великою різноманітністю виявлень.

У відтворенні людських характерів засобами художнього слова багато залежить від уміння письменника індивідуалізувати образ, відтінити його від іншого. Чим різкіше виділятимуться якісні особливості кожного персонажа, тим яскравішими і глибшими будуть образи. В цьому відношенні далеко не всі характери, змальовані українською фантастикою, можуть задовольнити. В деяких романах і повістях персонажі індивідуалізовані настільки погано, що після прочитання твору вони зникають з пам’яті, не лишаючи сліду.

Важко відрізнити, наприклад, Горного від Катинського, Галинку від Ніни у повістях М. Романівської, Сокола і Галину Рижко («Аргонавти Всесвіту»)' від Дмитра Борисовича і Ліди («Нащадки скіфів») у В. Владка; Загорського і професора Плугар від Голуба і Самойлова («Чорні зорі») у В. Савченка...

154

Створення, чітко- вираженихллїодських характерів залежить від хисту. письменника, від. уміння глибоко проникати в життя і.'б а чи ти його надзвичайну різноманітність, схоплювати навіть мало, помітне, але типове> те,. Що-;най-; більш точно характеризує суть, явищ: Серед письменників-фантастів багато-молодих’.обд-а-- . рованих людей, тож є надія,,-що з.часом ■-■вони. вироблять уміння художнього розкриття:' характерів у всій їх життєвій ігегіовторностіт.'Б:у-.. демо на це сподіватись, а тимчасом, -на.:аакін-чення розмови про образи людей у. фантастиці--висловимо кілька підсумкових .зауважень.-; .

Твори В. Владка, М. Романівської, -.М.-Дащ-кієва, В. Бережного призначені переважно для-дитячого та юнацького читання-.Науково-фан- , т-астичний жанр у дитячій літературі ;иосідає важливе, місце. РІого роль в;-системі .комунісг тичного виховання підростаючого покоління, надзвичайно відповідальна. ^ТІауково-фантастичний твір, задовольняючи :природний потяг юних читачів- до романтики,. допомагає їм .водночас розвивати уміння мріяти, вміння думкою забігати вперед, заглядати в завтрашній :день. «Треба мріяти!..» писав В. І. УІенін — і- для. під- • твердження думки наводив слова Писарєва, які: не зайве процитувати ще раз; «Коли б людина. була зовсім позбавлена здатності мріяти, коли б вона не могла зрідка'забігати вперед і споглядати уявою своєю в. цільній і закінченій картині те саме творіння, яке, тільки що починає складатися під її руками/^—-тоді я’аж ніяк не можу уявити, яка спонукальна' причина, змушувала б людину розпочинати-Гдоводити

до кінця обширні втомлюючі роботи в галузі мистецтва, науки і практичного життя...» К Радянські письменники, показуючи в художніх образах майбутнє, змальовуючи людей прийдешнього комуністичного суспільства, прищеплюють нашим дітям і молоді любов до -творчої праці в ім’я цього майбутнього, скеровують гарячі поривання і багату фантазію в потрібному напрямі.

Теоретик ракетоплавання академік Ціолков-ський відзначав, що інтерес до проблем косміч-— них'подорожей збудили в нього твори Жюля Берна, Як бачимо, художня й суспільновиховна: функція наукової фантастики-велика. І перед радянськими фантастами стоять відповідальні: завдання: розкривати свої теми*-не в математичних формулах та наукових авторських роз-' думах, а в живих образах людей, які працюють над розв’язанням найскладніших наукових і технічних проблем. Тоді юний читач захоплюватиметься пафосом науки, романтикою пізнання природи, винахідництва і вчитиметься мріяти.

Радянська дійсність дає багатий матеріал, для показу творчо активних, ідейно глибоких життєвих характерів. Перед героями радянської фантастики не стоїть у завершеній формі ідеальне життя, як це ми бачимо в утопічних творах. Майбутнє треба здобути в боротьбі, ідеали комунізму треба перетворити в реальну дійсність. Герої Соціалістичної Праці, члени бригад комуністичної праці, передовики ко-

муніетичиих будов і сільського господарства, які'своєю активною творчою:діяльністю наближають комуністичне майбутнє,-,• можуть; бути чудовими прототипами для ведичних художніх образів людей нового суспільства ;в -науково-фантастичних творах. .' • \ :

О. Толстой у статті «Людина майбутнього» (1935) таким собі уявляв образ людини прийдешніх часів: «... Людина .майбутнього вже серед нас. її голос чути рано-\вранці,коли вона з книжкою біжить до школи, -ВЬнашовжнца ;бу- . ти сміливою, поскільки страх^пов’язадий із станом рабства і" пригноблення/;залиіпит^с.я дрімати лише на книжкових полицях .•бібліотек. Вона буде красива і уміла,-стійка .і чесна! її почуття будуть глибокі і ясні^оскільки вихователем її почуттів буде в е л и ке. м истецтв о, — нар о -джене молодим і сильним класом»-1. . / •

1 А. Н. Толстой. Полное собрание сочиненнй,-1949, том XIII, стор. 130. .

ШІШйІ

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПОБУДОВИ СЮЖЕТУ

Художня література, як. відомо, є особливою формою відтворення дійсності в усій багатобарвності і різноманітності. Вона відображає реальність не фотографічно, а в постійному русі, в процесі розвитку, в зіткненнях-різних силг в суперечностях і ' боротьбі — відповідно- до* правди життя. .

..Щоб усе це подати в цільній картині, художник слова користується незліченними способами і прийомами внутрішньої організації твору.. Композиція —■ розташування окремих частин, ситуацій, епізодів і т. д. — має для художнього твору виняткове значення.

Динамічним стрижнем композиції є сюжет,, якому підпорядковані всі інші ком-поненти архітектоніки твору. В основу сюжету кладеться: матеріал з реального життя, і розгортається він -аналогічно до розвитку самої дійсності. Саме через сюжетні перипетії виявляються індивідуальні якості персонажів, розкриваються типові сторони, дійсності, утворюючи певну єдність І цілісність — художній твір. Художній сюжет*

зводить в одне ціле типові обставини/ в яких формуються-і розкриваються ‘х'иповГ характери. Як засіб розкриття змісту явищ-через проти-річчя. властиві їм, через аналіз'характерів,'сю-, жет>втілює в собі глибоку діалектичну, єдність, вз ає м оз в ’ я з о к' і вз а єм о о бу м о в# е'ністьу по д і-й,;-з а -кономірностей життя, пізнанюс/художникр.м.' ;

М. Горький так. визначив сюжет і його-.ррль в ', художньому творі: «Третім .елементом літератури є сюжет,— пише він у ст'атті '«'Бесіда-з могло дими»,-— тобто зв’язки,- суперечності, симпатії, антипатії і взагалі взаєм'овідно.сини^-дю-д;ей-—історії зростання й організації- .того, чи іншого -характеру, типу» • — ,

М’ Горький влучно • сформулював.' основну суть сюжету, показав неодмінний'його зв'язок з образами художнього твору.;Нав'едеііеїв.изна-чення вказує на взаємозумовленість .характерів і сюжету: характер.викликає;до"жйття. певний сюжет, а сюжет, в свою чергу;-'сп-рияє'виявлен-' ню характеру. Ч- .• ■.

Розуміння сюжету радянськими літературо-' знавцями протилежне формалістичній к.о нцеп-' ції сюжету. Літературознавцігформалі.сти^ глядали сюжет як гру письменника'з-'абстрактними схемами, як мертву, -закРстенілу ..форму побудови художнього твору-, ..що. не. •залежить, від змісту, від'життєвого матеріалу,:а, мовби той футляр, накладається наі--нього.'Форм'аліс-ти вбачали в сюжеті основний ; компонент ми-отецького твору і.тому заперечували..орґанізу--

1 М. Г о р ь к и й, Літературно-критичні статті, Держ-

літ-видав, 1951, стор. 354. • V V..• •;,/ ' .

               т

ючу роль ідеї, теми, не визнавали обумовленості сюжету логікою розвитку характеру. Таким чином, художній твір позбавлявся живого начала. Оперуючи мертвими, абстрактними схемами, в які персонажі мусили бути втиснені; ніби шахові фігури, формалісти виступали ворогами живої дії в творі.

Наведені -міркування про сюжет мають безпосереднє відношення і до творів науково-фан-тастичного жанру.

До цього часу в науково-фатітастичном-у"р б -мані нерідко можна зустріти змертвілі сюжетні схеми, які гальмують процес ідейно-художнього зростання фантастики. Тут ще міцно тримаються різні старі традиції в побудові сюжету, -родовід яких губиться десь у творчості буржуазних письменників попередньої доби.

Щоправда, сюжет у науковій фантастиці; порівняно з іншими жанрами, має свою специфіку. Якщо в основі сюжету, скажімо, романа на сучасну тему лежить реальний життєвий матеріал, то сюжет науково-фантастичного твору будується на уявних фактах і подіях, яких насправді немає в дійсності. Елемент вигадки в побудові сюжету посідає тут дуже важливе місце. Але які б фантастичні ситуації і колізії письменник не створював, вони повинні бути обумовлені характером героїв і відповідати закономірностям-їх внутрішнього розвитку, бути правдоподібними.

В науково-фантастичних творах українських письменників можна спостерігати велику різноманітність сюжетів. Та на підставі загальних ознак їх. можна об’єднати в кілька труп. По-

перше, це сюжети з великою долею пригод-. ництва, з високою напруженістю в розгортанні подій. Сюди треба віднести ррм'ан «Господарство доктора Гальванеску» НХ/Смолича, «Глибинний шлях» М. Трублаїні, «Аргонавти Всесвіту» і «Нащадки скіфів» В. Владка, повісті ; «Володар Всесвіту» М. Дашкієйа, «В: зоряні світи» В. Бережного, «Людина без; серця» Ю. Бедзика і О. Бердника та деякі інші..

Сюжет романа «Господарство доктора Гальванеску» тримається, в основному,, на діяльності двох персонажів: Гальвднескуі Сахно. Чітко визначені всі елементи .сюжетного розвитку (зав’язка, кульмінація ;ї’фрзв^язкз|...!-’Мо-мент знайомства Сахно із румунським рибалкою Йонеску кладе початок сюжету-.

Важке життя румунських селян, їх настороженість до маєтку Гальванеску загострюють увагу Сахно, їй стає цікаво дізнатися про господарювання поміщика. Чудові наукові лабораторії, з якими знайомиться Героїня,— інтригуючий фактор у висхідному, русі сюжету. Суперечливі обставини, що в 'них потрапляє Сахно у маєтку Гальванеску,/ ■ напружують

ДІЮ. ■'■■Д.І'

Найвищої точки розвитку сюжет досягає в тому місці, де Сахно, після, невдалої спроби втекти, повертається в маєток І лягає на операційний стіл під ніж жорстокого хірурга. Тут вона спритно хапає попільницю, яка невідомо звідки взялася біля операційного стола, і кидає в голову лікаря. Той падає непритомним.

З цього епізоду сюжет починає швидко розґор-татися в бік розв’язки.

11. М. Пивоваров

161

Напруженість у розвитку сюжету романа Ю. Смолича зумовлена, насамперед, тим, що героєві на своєму шляху доводиться переборювати багато всіляких несподіваних труднощів. Але при цьому дає себе відчути штучно введений авантюрний елемент, зовсім не виправданий характером подій і образів. Буває й так, коли сюжет у своєму русі, від численності і складності ситуацій, зокрема штучних ситуацій, виходить за межі реального, ймовірного. Саме тоді сюжет починає розвиватися в пригодницькому плані і мало сприяє виявленню" реалістичних характерів.

Дещо інакше будує сюжет В. Владко. Він намагається зацікавити читача за всяку ціну, взяти в полон його увагу. Письменник при побудові сюжету часом навіть не рахується з особливостями теми, матеріалу та образів. Характерний у цьому відношенні роман «Аргонавти Всесвіту».

Доповідь академіка Риндіна про характер і завдання космічної подорожі на Венеру становить початок романа. Перед комуністичним суспільством виникла загроза нестачі енергії на Землі. Наука нібито довела, що надра молодої планети Венери багаті всіма видами найцінніших копалин, які легко перетворювати в енергію. Після старту в космос діяльність членів експедиції зводиться до управління ракетою та різних наукових розмов. Перемагати героям якісь труднощі не доводиться, бо їх немає. І тут автор вирішує познайомити читача з даними науки про сонячну систему, розповісти про будову і принципи роботи ракети. З цього часу

розвиток сюжету йде за відомий шаблоном: Запитання і відповіді, суперечки' довгі доповіді і лекції. Сторінки, на яких викладається зміст промови Рнндїна про принципи; міжпланетних польотів, засіяні математичними формулами і розрахунками. Такий спосіб популяризації'наукових і технічних знань у наукрв о-фантастич-них творах найбільш поширений.. ■

З твору в твір перекочовує-:Дивакуватий учений. його «виступи» з наукоййх питань супроводжуються коментарями інших персонажів, доповненнями і поправками.'/ Коли.; ракетоплан зіткнувся з дощем метеоритів ‘. —г йдуть пояснення про природу , і вйййкнейня" метео-. ритів. •

Цей засіб активізувати рух':сюжету досить характерний для романів Жюля Берна, які. відзначаються, насамперед, тяжінням „до наукової пропаганди. У творах Жюля-Берна іноді буває так, що фабула розвивається сама по собі, а наука найчастіше додається до/неї. А від цього деякі твори іноді втрачають .художню цілісність, а СЮЖеТ — СТруНКІСТЬ І 'ПОСЛІДОВНІСТЬ розвитку. Наприклад, на яхті «Дункан» («Діти капітана Гранта») їдуть людц,. і від того, що їм нічого робити, ведуть розмову на географічні теми. Або . на підводнім кораблі •«Наутілус» («20 тисяч льє під водою») полонені дивляться у вікно, а в цей час учений читає своїм супутникам лекцію на тему «Життя моря»; Таке розгортання подій у творі, ясна ,річ, не може гли-боко розкрити внутрішній світ людини, *.

Сюжет у творах Уеллса будується дещо, за іншим принципом. Наукова тема в нього поро-

джує сюжет й існує у внутрішньому світі образів, посуває дію вперед.

Аналогічні прийоми знаходимо в багатьох творах і українських, і російських авторів, зокрема в романі О. Бєляєва «Стрибок в ніщо». Незадовго до подорожі на Венеру професор Кінбрук знайомить своїх майбутніх супутників з умовами подорожі. Він робить лекцію про світобудову, властивості космосу тощо. А в одинадцятому розділі дається широке тлумачення конструкції ракети.

В багатьох науково-фантастичних романах і повістях хтось із персонажів веде щоденник. Цим займаються Галина Рижко («Аргонавти Всесвіту»), Ольга Плугар («В зоряні світи»), дівчинка Ніна («Шахти в небі») та інші. Щоденники мають великий обсяг. Так, написано в формі щоденника Ольги значну частину повісті «В зоряні світи». Добре, коли щоденник цікавий і органічно вводиться в фабулу. Але коли щоденникові записи нудні, як у повісті «Шахти в небі», тоді вони затримують розвиток сюжету, уповільнюють дію, без потреби розтягують твір,

Ясна річ, можливі різні засоби побудови сюжету. Різноманітність художніх сюжетів зумовлена різноманітністю життєвих зв’язків, конфліктів і зіткнень між людьми, часом суперечливих інтересів і прагнень. Коли міняються життєві обставини, змінюється людина, то змінюються і художні форми відтворення життя, в тому числі й характер сюжету. Сюжет історично зумовлений, його особливості змінюються в залежності від характеру зображуваної

дійсності, а також від специфіки-теми, і .образів, від творчого методу письменник^.- Отже, не мо-. же бути постійних, раз назавжди даних.сюжетних схем. І тому принципи й засоби-побудови сюжетів Жюля Берна чи, прй м ір о м, а в т о р і в утопічних романів минулого’ пге завжди придатні для радянських науково-фантастичних і соціально-фантастичних творів>.....-

Ось якими характерними засобами розгортання подій відзначається, наприклад, утопічний жанр. Герой попадає в суспільство.майбутнього або після пробудженняунід довгого сну, або внаслідок пароплавної катастрофи, (в: другому випадку хвиля його викидає на якийсь, невідомий острів, де панують небачені суспільні порядки). Після цього автор^дйє широкий,; ви-триманий в спокійних, благодушних тонах; опис цієї країни. '

Інколи зав’язкою сюжету служить, вигадка про знайдення рукописів, де „в формі, запитань і відповідей, лекцій і пояснень • розповідається про життя чудесної країни. Форма запитань і відповідей використана і в оповіданні «Сон» Панаса Мирного. Генерал-майор.. Фредерїк Старке — герой романа англійського письменника Блечфорда «Країна чудес»—у кришталевому вагончику вирушає в; казкову країну. Тут з'являється чародій Фрай. і в розповіді розкриває перед мандрівником;.‘життя і звичаї Англії майбутнього. Виникають-запитання, даються грунтовні відповіді,— так і побудований сюжет утопії. :

Якоюсь мірою всі ті засоби; відповідали зав-данням утопічної белетристики; Але нині, вони

непридатні. Розгортання сюжету в формі запитань і відповідей, щоденників та різних записів, особливо коли цими засобами письменник зловживає, не дає змоги відтворити життя в художніх образах, подати типові обставини і типові характери в їх взаємообумовленості.

Раніше було вже відзначено, що деякі персонажі, зокрема в романах Ю. Смолича, В. Владка, часом зображаються в пригодницьких ситуаціях. Це, перш за все, та'кі персонажі, як Юлія Сахно, а також Галина Рижко і деякі інші герої романа «Аргонавти Всесвіту». Члени експедиції, зображеної В. Владком, на Венері потрапляють в незвичайні умови, в дивовижний світ. Рослини і тварини вражають їх своїми величезними розмірами. Тут живуть гігантські летючі ящури, коники й інші тварини, які навіть ракету зрушують з місця. Вся ця незвичайність зумовлює і характер розгортання сюжету.

В багатьох місцях сюжет розвивається в пригодницькому плані. Наприклад, віддалившись від ракети, Галина Рижко попадає в печеру, де за нею кидається страшна потвора. Автор докладно описує пригоди Галини. В той час, коли павукоподібна істота настигає дівчину, з’являється, наче з-під землі, інший член експедиції і забиває тварину. Подібне трапляється і з академіком Риндіним. Його врятовує Сокіл. І так завжди: коли комусь загрожує небезпека, обов’язково десь береться інший член експедиції і врятовує товариша.

Товариська взаємовиручка, звичайно, хороша справа, але коли в романі вона стає трафа-

ретом, тоді відповідні місця твору' читаються. без інтересу.

Пригодами і жахами сповнена', вся -та части-, на романа «Аргонавти Всесвіту», в якій/по.ка-зуеться перебування експедиції'-на Венері:

Пригодницький елемент властивий.! /повісті В. Бережного «В зоряні світи»—;так само в тій . частині, де описується перебування .персонажів • на Місяці. В пригодницьких, навіть детективних, ситуаціях зображаються Окремі персонажі'., романа «Глибинний шлях» М:.: Т ру б л аї ні ' (Д о -гадов, Черепашкін, Томазян). 7 ,

Постає питання, як ставитися- до .пригодництва в сюжетному русі науково-фантастичного твору? . ‘ ' •" •

В нашій критиці можна почути твердження, що пригодницький сюжет — неодмінна умов а науково-фантастичного твору//Аяас.ом.н аукова. фантастика взагалі розглядається. як окрема.' галузь пригодницького жанру,-.'це -пригодЩць-кий сюжет є характерною озн-акою.'Крім того, дуже часто пригодництво тлумачиться як гострота і напруженість сюжету. Відстоібючи думку про необхідність пригодницького .елементу в науково-фантастичному творі,участо спираються на авторитет Жюля Берна, н-а його творчу практику.

Наявності пригодництва в'науково-фанта-стичних творах Жюля Берна не доводиться заперечувати, як не доводиться ./заперечувати і права на існування в радянській літературі окремого пригодницького жанру..' Але чим "обумовлений пригодницький характер -..більшості сюжетів класика французькот атурй? -

Герої Жюли Берна живуть в умовах гострих соціальних протиріч. Панівні верстви суспільства вороже ставляться до діяльності людей, які своїми винаходами розривають кайдани консерватизму, і ці люди змушені ховатися, боротися проти різних переслідувачів. У своїх діях саме такого характеру вони неодмінно потрапляли в надзвичайні умови, виключні ситуації. Крім того, персонажам Жюля Берна властива така риса, зумовлена — суспільними умовами, як індивідуалізм і замкненість. Звідси, на наш погляд, і пригодництво в Жюля Берна.

Радянський фантаст має справу з іншою соціальною дійсністю, з іншою людиною, в нього інший світогляд, інші погляди на життя і завдання, ніж це ми маємо в Жюля Берна. Тому й пригодницький елемент в радянському науково-фантастичному творі повинен мати—і має— інший характер.

На нашу думку, в радянській фантастиці може й не бути пригодництва, А коли вже письменника «тягне» до нього, то необхідно будувати твір так, щоб пригодництво стало в сюжеті закономірним, щоб воно зумовлювалося і вдачею персонажів, і обставинами, і розвитком дії...

Слід сказати кілька слів про надмірне захоплення гіперболізацією в науково-фантастичному жанрі. В повісті «Чудесний генератор», наприклад, пацюки, які з’їли зерно, просвічене ультракороткими хвилями, виростають до неймовірних розмірів; мешканці Венери у Бєляє-ва («Стрибок в ніщо»)—огидні, страшні потво-

ри, покриті густою, шерстю. Вони мають шість рук і бігають на шести ногах.,-.: ...

В описах високоорганізованихЛстот; Венери мало правдоподібності. Письменник відходить від реальних уявлень про життя.: цієї планети, втрачає чуття міри, "ї'-.

В, І. Ленін, після прочитаний одного нарису' за твором англійського письме.нника1- Лоуелла «Марс і його канали», про фантастику і гіперболізм саме такого характеру;,, як у Бєляєва, писав-у листі до М. Ульянової:ч<.;.-.Єьогодні про-, читав кумедний фейлетон про мешканців Мар-. са за новою англійською книжкою• Ьо\уе1Гя — «Марс і його канали». Цей Ьощії'—- астроном, який довго працював у спеціальній обсерваторії і, здається, найкращій у свїті;'(Ам.ерика-).,'-

Праця наукова. Дов-одить, Що -Марс заселений, що канали — чудо техніки, ?що' люди там повинні бути в 22/з раза більше; тутешніх,1 при- . чому з хоботами, і вкриті пір ям‘:..абр звіриною шкірою, з чотирма чи шестю^.ногами, Н./,да, наш автор нас обдурив, описавши марсіанських красунь неповно} мабуть, за рецептом: «Тьмьг низких. истин нам дороже нас;, возвьішающйй обман»... \

                    ■ * * *

Інший тип сюжету в українському гіаук'ово-фантастичному творі позначений прагненням ' письменників заглибитися в психологію персонажів, показати їх внутрішній’світ, Основою сюжетного руху виступають зіткнення-; суперечливих характерів. Така особливість, в.лас-

1 36, «Ленин о культуре и искусстве»-* 1938, .стор,-280.

тива передусім романам «Що було потім» та «Ще одна прекрасна катастрофа» Ю. Смолича і «Торжество життя» М. Дашкієва,

Головний герой романа «Ще одна прекрасна катастрофа», як уже говорилося,—- індійський вчений Нен-Сагор. Він стоїть завжди в центрі сюжетного розвитку твору. Автор змальовує його конфлікт із суспільством, ворожим прогресу. Цей конфлікт активізує внутрішнє життя персонажа. Після його виступу в Королівському медичному товаристві представники, офіційної буржуазної науки зрікаються Нен-Сагора і починають переслідувати вченого. Стикаються два фактори: об’єктивний стан речей, незаперечність наукових висновків, зроблених на основі живого життя, і суб’єктивні класові інтереси та прагнення наукових прислужників буржуазії.

Внутрішньо зібраний, чесний і відданий справі науки, Нен-Сагор вірить фактам життя і не може примиритися з суб’єктивною політикою, його продажних колег. Ці суперечності і рухають сюжет твору. В суперечливих, зіткненнях, в боротьбі прогресивних і реакційних сил розкривається характер героя.

Вся дія в романі «Що було потім» зосереджена навколо проблеми оживлення скалічених людей. Початком в розгортанні подій є фраза: «Консиліум призначений на дев’яту вранці». З цього моменту сюжет розвивається по висхідній лінії, а найвищої точки досягає тоді, коли професор Трембовський оживлює доктора Гальванеску і вмовляє його зробити операцію й іншим напівтрупам. Тут.сюжет розгортається

в плані психологічного заглиблення,- Душевний стан Трембовського особливо;[напружується. Виникає ряд психологічних суттеречливихйфак-' торів, які й рухають сю жет. Т р емб о в ський в а-• гається, але віра і впевненість: у своїх; силах перемагає. Він сам робить о пер а ц і ю... Це один. ).:••• яскравих моментів психологічного ,розв;язаі-ь ня перешкод в загальному русі/сюжету.; -

Напруження спадає. А потім — знову настає у восьмому розділі: Г а л ь в а н еску.. з ачин-я єтнся ■ в-операційній, щоб зробити .операцію Чіпаріу. Весь інститут глибоко переживає хвилини чекання. Розв’язка настає раптово- і,несподівано: . Трембовський заходить в операційну і бачить мертвого Гальв-анеску. На цьому,'власне,;пзакінчується роман. у;

Будуючи напружений сюжет; що' розвивається в психологічному плані, Ю-.-Смолич часто користується інтригуванням; ■З'асо'би; . до -яких ■ при цьому він вдається, загалом' вдалі і допомагають весь час тримати ув;агу читача.;/Але' бувають і штучні. Наприклад, вчені Інституту експериментальної медицини не вірять -Сахно, що привезені нею трупи не є -трупи. І Сахно змушена їх переконувати. Починається нудний: словесний двобій. Дівчина говорить.про різні наукові питання і весь час чомусь .ухиляється:' від розповіді про головне — історію, препарованих трупів. Письменник, як бачимо, — навмисне і: без потреби гальмує розвиток .подій. .Починається тупцювання на місці. ; ;

Ще один, приклад. Віджививши Гальванеску і виточивши з нього всю радіоактивну: рідину, Трембовський та Сахно тривалий час дома-

гаються від Гальванеску, щоб він розкрив таємницю рідини, але так і не одержують від нього відповіді. Всі ці домагання розтягнені на багато сторінок. І без потреби: адже, маючи ■саму рідину, можна встановити її хімічний --склад. А головне, для оживлення напівтрупів 'їне обов’язково знати хімічний склад рідини,— треба знати групу крові, потрібної для наповнення організму. Таким.чином, вся балаканина виявляється марною. Бо ж Гальванеску, а потім і Чіпаріу, вчені оживлюють, не знаючи, складу загадкової речовини.

Розвиток сюжету романа «Що було потім» у психологічному плані порушується введенням в дію комедійних персонажів, перш за все'секретаря райкому комсомолу Петрової, образ якої, з незрозумілих причин, розкривається в гумористично-пригодницькому плані. Петрова в напружений час роботи інституту з’являється там, де непотрібно, і тільки заважає. Словесна тріскотня, претензійність, навіть нахабство характеризують її, тоді як за задумом вона повинна бути позитивним героєм — представляти передовий загін молоді. Петрова хоче зробити все, щоб Чіпаріу був присутній на районній комсомольській конференції. Це—для сенсації; ефекту. Ніщо інше її не цікавить. Секретар райкому організовує в своїхділях усіх комсомольців, що мають хоч якесь відношення до інституту. Зрештою, в сюжетному розвитку романа виникає додатковий штучний конфлікт — починається змагання з Петровою. Професор Трембовський дає наказ не пускати її в інститут і не відповідати на .телефонні дзвінки,. .

Вся ця комедія з Петровою 'випадає з загаль-. ного стилю твору, шкодить динаміці сюжету.'

Роман «Торжество життя»'Дашкієвау— твір багатоплановий, з безліччю сюжетних: ходів і ракурсів. Окремим сюжетним планом по- -дано історію професора Макса Браун;а,.уйрго трагічне життя в умовах фашистського терору. Розповідь про хворого боцмана. ’ Джона І^емп-бела — це ніби вставна новела,/тісно зв’язана з фабулою романа. Від г о л о в ної сюжетно ї • л І н і ї відгалужується також діяльність- Великополь-ського, його стосунки з Оленою Петрівною й іншими. Паралельно з основгіими’ подіями певний час розгортається діяльність — професора Петренка і молодого колективу його, експедиції, що працює над виявленням- вірусу «брлот-ниці». Твір М. Дашкієва охоплює великий" комплекс життєвих явищ, які зводяться. — за допомогою певних сюжетних зв’язків— в; єдине Ціле. А

М. Дашкієв уміє будувати гострі, .напружені сюжети, вміє заглиблюватися в .йсрїхологію людини. Вчинкам героїв, їхнім -взаєминам, 'письменник, як правило, дає грунтовне психологічне мотивування. Вдало вмотивовано поведінку доцента Великопольського, інтимні зв’язки Рогова з Катею тощо. \

Сюжет романа, в якому яскраво'відбито, розвиток образів, не завжди розвивається/й.о висхідній. Центральна лінія роввитку — подій пов’язана з Роговим, з його діяльністю в галузі вірусології. Сімнадцятим розділом .третьої .частини ця сюжетна лінія ні би \^ав.ерш.ується: Ро-гов і Карпов винайшли антибірус/ Але і після

цього події розвиваються. Досягнення молодих вчених були знищені ворожою рукою. Сюжет сягає дедалі більшого напруження. Наполегливі пошуки вірусу Іванова та збудника «болот-ниці» закінчуються повним успіхом.

Крок за кроком розгортаючи сюжет, створюючи напружені ситуації, письменник показує велич духовного обличчя радянських людей, здатних розв’язувати' найскладніші наукові проблеми. Фантазія автора тісн-о • пов’язана, з сучасністю, з реальними мріями і прагненнями наших сучасників. Елемент фантастики • поля1"’ гає тут, мабуть, лише в тому, що,проблеми, над якими працюють персонажі, в житті ще не розв’язані. Наука ще не винайшла засобів боротьби з страшною хворобою—граком, не винайдено методів та засобів довготривалої .«консервації» людського організму, про ■ яку ■ читаємо в творі М. Дашкієва. Але вчених хвилюють ці проблеми. Минуть роки — і вони їх розв’яжуть.

В науково-фантастичних творах М. Романів-ської, особливо в «Загнузданих хмарах», млявий сюжет, письменниця не виявила вміння динамічно розгортати події. Персонажі в своїх намірах і вчинках не перемагають ніяких особливих труднощів, не напружують волі, не впадають у гострі суперечності, а тому важко визначити основні, більш-менш виразні, етапи сюжетного розвитку.

Взаємовідносини начальника станції дощування Гарного і професора Ролінського становлять головну сюжетну лінію, головний фактор

дина-міки. Вся діяльність персонажів, у тому числі й дітей, зводиться до розв’язання проблеми штучного дощу. Здавалось би, що боротьба за здійснення цього завдання''напружить.ді-■ яльність героїв, а з цим активізує і дію в,творі. Однак цього не сталося. Лише з розділу «Чорна і біла» починається дуже блабенька,:малопомітна дія. Найбільшого напруження розвиток сюжету ■ досягає в епізоді, .-катастрофи;;, на станції під час грози. Повість, -по суті-, закінчується розкриттям шкідницької ’• діяльності професора Ролінського. Т

Персонажі твору виявляють рвої-характери переважно в розмовах, в’ялихі .вимущених, або в доповідях та промовах. Відсутйість'дигіаміки, напруження в ході . подій зумовила невиразність людських образів. .

У повісті «Шахти в небі»;; М. Романівська спробувала побудувати захоплюючий' сюжет.

І дечого справді досягла :в цьоіуіу ''відношенні. -Розділи «Старий млин», «Таємничітості»,.«Облога «теремка»—найбільш жваві й цікаві. .

Крім головного сюжетного, стрижня .- упер-, тої боротьби Катинського з природою,, існують допоміжні лінії, які с п р и Я ЮТЬ •Ті ОВ н і ш ом у р 03 -криттю ідеї. Подібно до Ролінського,-з першої повісті, тут діють ворожі елементи в. особі.Ши-манського і Гасіна. Вони перешкоджають позитивним героям. Але цей конфлікт •зникає',;'без особливих ускладнень: Шиманського ■заарештовують, Гасін падає з станції. ;і розбивається. Г ерої торжествують пере м о гу: н а д в о р о г ом- і без особливих зусиль розв’язують'тір о б л е м у ус пїш -ного використання з соціалістичному.,господар-

стві вітрової енергії. Оця легкість, з якого позитивні персонажі М. Романівської досягають своєї мети, бездоганність наслідків їх діяльно-, сті не завжди переконливі.

В багатьох творах української фантастики, зокрема в перших повістях В. Владка, герої часом легко, жартома розв’язують найскладніші проблеми. Насправді ж труд працівників радянської науки 1— це не суцільна зелена «вулиця», не безтурботне й веселе проводження часу в лабораторіях, в подорожах тощо. Це важка й напружена діяльність, яка пот-ребує високої стійкості, великих знань, мужності і відваги, кмітливості, наполегливості, вміння переборювати найскладніші суперечності' в житті. Так її треба й зображати...

Радянська фантастика, якій властива висока романтична піднесеність, протистоїть сучасній-буржуазній фантастичній літературі з її дешевим розважальництвом, штучними, неправдоподібними сюжетами, безмірним накопиченням карколомних та трюкацьких пригод неймовірного «героя»-надлюдини, перед якою все розступається, все схиляється. Тож нам треба постійно дбати про високий ідейно-художній рівень творів цього жанру,' боротися проти проникнення в фантастику дешевих прийомів., антихудожніх своєю суттю, проти таких, зокрема, вад, як сюжетна рихлі-сть, млявість у розгортанні подій, надмірна розтягненість, не-компактність. Адже твори з такими вадами не здатні захопити увагу читача, наснажити його високими почуттями, спрямувати потік думок у потрібному напрямі. Застосування стандартних

схем може призвести до спрощення:, вульгаризації Ідеї твору. І' І;- ■

Наш народ такими, прискореними- темпами будує нове життя, так гаряче.лрагне в майбутнє, що його величні подвиги і звершення можна відтворити лише в напружених, динамічних, і глибоких змістом сюжетах. ..м

Творче шукання нових художніх форм;: і .засобів для того, щоб достойно./зоб.разити комуністичну прийдешність,— важливе .завдання, в справі розвитку науково-фацт;астичн.ого^ж■анру нашої літератури/ .-К ;

У кращих науково-фантастичних творах-раг дямської літератури втілено ;мрі-ї про космічні, польоти, про підкорення п о в і т р я Н И X т е ч і й,. п р о -никнення в земні надр.а, втілено' ідеї ■надшвидкісних транспортних засобі в, ов о лод і ння .атомною енергією тощо. В них створено і образ нашого сучасника, який своїми дерзновенними подвигами опереджає час, і образ людини майбутнього комуністичного суспільства, людини могутньо ї, в и с о ко ку л ьту р н о ї\ муж нь о ї і в і д в а ж -ної, здатної заглибитися в космос,, розкрити затаєні сили атомного ядра, побороти передчасну смерть.

В цьому зв’язку не можна, не згадати ще раз-, талановитий роман І. Єфремо'ва' «Туманність-Андромедй». Автор робить сміливі спроби за.-глянути в далеке майбутнє людства,- Тут.чита-ча захоплюють і сміливість ф.а.нтазії-письменника у змалюванні величезного науково-тех-' нічного прогресу прийдешніх;:поколІнь,: і — що

12. М. Пивоваров

Фантастика і реальність: Критичний огляд науково-фантастичної літератури / Худ. М. А. Страхольот. – К.: Радянський письменник, 1960. – 184 с. 3 крб. 60 к. 2 600 прим. (п) – підписано до друку 20.02.1960 р.

Вступ – с.3-11

На крилах народної мрії – с.12-24

«Прийдешність бачу я...» – с.25-37

Фантастика і реальність – с.38-131

Образ людини в фантастиці – с.132-157

Деякі питання побудови сюжету – с.158-182

http://archivsf.narod.ru/1910/mikola_pivo...