| |
| Статья написана 9 октября 2021 г. 19:24 |
З великою подякою мінськоиу колезі!...С большой благодарностью минскому коллеге! ![](https://b.radikal.ru/b21/2110/20/e32763858f1a.jpg)
![](https://d.radikal.ru/d23/2110/83/98e7e0792b3b.jpg)
![](https://b.radikal.ru/b25/2110/44/fcde36b7396d.jpg)
![](https://d.radikal.ru/d38/2110/8b/6e0489435972.jpg)
![](https://a.radikal.ru/a22/2110/f2/2f80f3b62500.jpg)
![](https://c.radikal.ru/c00/2110/ca/5b282f7d9659.jpg)
![](https://a.radikal.ru/a37/2110/ae/8fc6cc669743.jpg)
![](https://c.radikal.ru/c21/2110/3c/22578d422caf.jpg)
ФАНТАСТИЧЕСКОЕ В ТВОРЧЕСТВЕ ПИСАТЕЛЯ, Затем были написаны повесть «Шхуна «Колумб» 1940 (эта повесть «выросла» из повести «Лебединый остров» и рассказа «Юнга с «Колумба»). Профессор находит на острове редкий минерал торианит. Он везёт минерал на исследование. За границей шпион выслеживает профессора. Он знает, что из торианита добывают гелий, которым наполняют дирижабли. Это фантастический элемент повести, т.к. обычно гелий добывают из воздуха. Шпион и резидент, забравшиеся в СССР, положили начало "советскому шпионскому роману". Вследствие еще одного увлечения Трублаини – авиации, несколько рассказов писателя из написанного в 1936-1937 гг. цикла «Приключения в воздухе» можно также причислить к фантастике. Восьмимоторный самолёт, дети путешествуют сами некомфортным самолётом 1936 г. Кроме того, например, в рассказе «Дом на льдине» Володя Велетень, Оротук и Темар отправляются к Северному полюсу на аэросанях, приспособленных к движению по воде (такого самоходного аппарата-амфибии тогда не существовало), сами строят радиопеленгатор, достигают цели, переживая по дороге немало приключений. Рассказ "Володька-рыбак" так же с элементами фантастики. Но самым главным произведением Трублаини стал научно-фантастический роман «Глубинный путь» 1941, над которым автор работал в течение 1939-41 гг. В 1939 году в журнале "Знання та праця" писатель опубликовал свою фантастическую повесть «56-я параллель», но она не удовлетворила автора, он полностью ее переделал, и в результате этого получилась книга под названием «Глубинный путь». Идея романа состояла в том, что один гениальный школьник Тарас Чуть предлагает маститым ученым идею метрополитена между Москвой и Владивостоком, и, в конечном счете, этот тысячекилометровый путь был построен. Транспортный туннель представлял собой хорду, пересекавшую земную кору, в которой поезда за восемь часов почти без затрат энергии (!) достигают конечного пункта. Дело в том, что поезд в этом метро первую половину пути едет под склон и набирает скорость порядка 1300 км/час, а вторую половину пути он уже несется по инерции. Не обошлось и без шпиона. Первая часть романа была напечатана в «Литературном журнале» в 1-4 номерах за 1941 год. Уезжая на фронт, Н. Трублаини оставил оригинал романа (напечатанный на машинке, с авторской правкой) в своей квартире. Вернувшись из эвакуации, жена писателя застала в квартире машинописную рукопись в целости и сохранности. В итоге книга была издана уже после смерти писателя в 1948 году. Кстати, идея глубинного туннеля использовалась впоследствии фантастами не раз. Например, роман Ф. Пола и Дж. Уильямсона «Рифы в космосе». В нем вся Земля уже прорыта такими туннелями-хордами по которым в безвоздушном пространстве, подстегиваемые электростатическими силами кольцевых ускорителей, с космической скоростью неслись в разные концы планеты субпоезда. http://archivsf.narod.ru/1907/nikioay_tru...
|
| | |
| Статья написана 9 октября 2021 г. 09:09 |
Тієї зими мене захопила бурхлива хвиля фантастичних ідей. Чому, звідки? Не відаю. Може, юна душа знаходила для себе віконечко для втечі з спотвореної реальності або відбувалися спонтанні прориви свідомості в площину інших часів і просторів. Роздобувши з десяток зошитів, я розпочав писати фантастичний роман під назвою “Таємничі зоряні світи, або Всюдихід професора Гоба”.
Досі пам’ятаю дивну фабулу і закручений сюжет юнацького опусу. На жаль, текст не зберігся, лише деякі уривки були вилучені співробітниками державної безпеки в осінні дні сорок дев’ятого року, коли мене вперше кинули до буцегарні. Про що ж мріялося в ті суворі літа окупаційної доби? Чи було те фантазування порожнім конструюванням небувалих ситуацій, чи в ньому виявлялися якісь потойбічні, не проявлені можливості для людини, не реалізовані ще й досі? А писалося ось що… Молодий учений, професор Київського університету Станіслав Гоб зробив надзвичайне відкриття — збагнув таємницю зародження світового руху, а відтак і всіх джерел енергії. Він може вільно трансформувати різновиди енергії одна в одну і навіть відкривати криниці сили в глибинах речовини, тобто в надрах атома. Глибоко замислившись, чи має він право передати людям страхітливу потужність космічного творення, Гоб вирішує, що існуюча людська цивілізація не здатна гуманно розпорядитися чарівним винаходом. Тим часом гримнула революція, почалася громадянська війна. Вченого переслідують представники розмаїтих сил — білогвардійці, анархісти, розвідники Антанти, одного разу червоногвардійці вдерлися до його лабораторії і, побачивши химерні креслення та моделі приладів, вирішили “недорізаного буржуя шльопнути”. На щастя, надійшов революційний студент, котрий колись вчився в університеті і знає Гоба. Він рятує вченого та його експонати й креслення. У цій безвиході Гоб вирішує летіти у Всесвіт. Оскільки люди Землі можуть обернути його відкриття лише на зло, треба шукати істот, достойних отримати титанічні сили атома. Він формує портативний пристрій, в якому може долати міжзоряні простори. Практично унікальний корабель здатний розвинути безмежну швидкість, він в польоті перетворюється в гігантську “світлову краплю”, невразливу для часово-просторових тіл. До каюти поміщено кілька автоматів — штучних помічників, пальне добуває професор з будь-якого кристалічного шматка речовини. В якусь грозову ніч, коли лабораторію Гоба знову атакують невідомі озброєні люди, він вистрибує з вікна, пробирається в гущавину саду, де стоїть готовий до старту зоряний пристрій, і відлітає у Всесвіт. Чого тільки не накрутив юний автор у тому багатотомному романі. Спочатку політ на Місяць. Там у печерах Гоб знаходить залишки селенітів-учених, ув’язнених в гірських темницях. Дивується, чому цивілізації на Місяці нема, а в’язниці ще й досі лишилися. Нещасні бранці розповідають, що вони озброїли селенітських володарів страхітливою потугою атома, а ті, замкнувши винахідників у підземелля, розв’язали останню війну між племенами. Всі загинули, а винуватці залишилися під наглядом автоматичних охоронців, у самотині спокутуючи жахливу вину. Гоб визволяє їх, пропонуючи летіти у зоряні світи, щоб передавати тим чи іншим цивілізаціям заповіт космічного імперативу: відкривати джерела атомної енергії лише тоді, коли цивілізація визріє і стане повністю гуманною. Корабель прямує до Марса, потім до супутників Юпітера, а далі — до інших зірок. Всюди Гоб визволяє соратників-учених, вони створюють побратимську команду для казкової місії — об’єднання всіх світів у Галактичну Сім’ю… Що ж, сюжет як сюжет, на цьому можна накрутити безліч колізій та пригод, але й тепер, згадуючи свої “писання” в тривожні дні окупації, я віддаю належне ідеалам, що виплекали мою душу. Згадай, читачу, що навіть сучасні зарубіжні фантасти, мріючи про освоєння далеких світів, рідко піднімаються до гуманістичних прогнозів прийдешнього: більшість сюжетів — війни, поневолення аборигенів, зоряні колонії, гангстерські змагання. Оця фундаментальна комуністична орієнтація, котра дозволила великому мрійникові Івану Єфремову побудувати прекрасні картини грядущого гармонійного світу, котра врятувала совість і віру автора цих рядків від зневіри та занепаду, є, на мою думку, головним плодом революції. Не предмети, не будівлі, не освіта, не всілякі блага, а саме отой невмирущий вогник на обрії мрії, котрий не дає нам забути, що ми люди, що ми діти Великої Розумної Ріки Всесвіту, до якої маємо прилучитися… Зима 1941-1942 (автору тоді було 15 років, це його перший великий фантастичний твір) ___ Олесь Бердник ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ… Науково-фантастична феєрія Київ, «Український письменник», 1993 с. 199-200 ________ "Гоб" — паліндром слова "Бог". Скоріше за все, випадковість.
|
| | |
| Статья написана 6 октября 2021 г. 18:46 |
![](https://meduza.io/impro/WvY1V99FZ3xADF8nh389wlowGkqZrdxWEvPQlUriRrQ/fill/980/0/ce/1/aHR0cHM6Ly9tZWR1/emEuaW8vaW1hZ2Uv/YXR0YWNobWVudHMv/aW1hZ2VzLzAwNi84/OTIvNDIwL29yaWdp/bmFsLzJWZ1NlcWdG/Z2xrdDNFMGdBMzI0/a1EuanBn.webp)
Убийства в нем не показаны, но зрители в Каннах выходили с сеанса молча. Премьера нового фильма Сергея Лозницы «Бабий Яр. Контекст» прошла на Каннском кинофестивале. Документальная картина собрана из фрагментов хроники, снятой в 1941 году в Киеве. Кинокритик «Медузы» Антон Долин рассказывает, каким получился новый монтажный фильм автора и как его встретила публика в Каннах. Сергей Лозница признается, что одержим темой Бабьего Яра всю жизнь, с детства, которое провел в Киеве. Ребенком он ежедневно ходил через урочище, где когда-то прервались жизни тридцати трех тысяч евреев, убитых немцами в сентябре 1941 года. Об истории этого места предпочитали не говорить. Лозница хочет раз и навсегда положить конец заговору молчания, вроде бы давно потерявшему актуальность (говорить о трагедии Бабьего Яра не было принято в СССР), но до сих пор магическим образом действующему на умы: разговаривать-то об этом уже можно, но все еще слишком страшно. Долгие годы режиссер вынашивает проект полнометражного игрового фильма — видимо, слишком дорогостоящего и сложного. В канун пандемии вроде бы его осуществление казалось близким, а потом отложилось опять. https://meduza.io/feature/2021/07/14/babi...
|
| | |
| Статья написана 6 октября 2021 г. 18:31 |
«Это письмо нелегко оборвать, оно — мой последний разговор с тобой, и, переправив письмо, я окончательно ухожу от тебя». Екатерина Савельевна Витис, мать писателя Василия Семеновича Гроссмана, в 1941 году написала ему прощальное письмо, которое он целиком включил в роман «Жизнь и судьба» как последнее послание матери Виктора Штрума. Каждый должен прочитать это. Это памятник материнской любви, силе духа и противостоянию ужасам фашизма. https://www.netzulim.org/R/OrgR/Articles/...
|
| | |
| Статья написана 3 октября 2021 г. 11:16 |
В первой же строчке ранних (1931 г.) черновиков романа, позднее получившего название "Мастер и Маргарита", указана дата роковой встречи Берлиоза и Бездомного (на тот момент Безродного) с Воландом: 14 июня 1943, затем — 1945 года. В тексте следующей редакции (1932-36 гг.) ни года, ни даже числа нет, но первая тетрадь завершается разметкой глав романа, которая открывается строкой: "Седьмое доказательство (22 июня вечером)".
|
|
|