На некоторое время в 1920-е годы была разрешена реклама пива на страницах периодической печати. Именно благодаря ей мы теперь можем узнать, где витебляне могли тогда выпить этого напитка. Обратимся к газете «Заря Запада» за 1924 год.

Реклама витебского пива в газете «Заря Запада» за 26 ноября 1924 года

На предпоследней странице номера за 26 ноября 1924 года было помещено изображение брюнетки в шикарном старинном платье с бокалом пива в руке, а чуть ниже – эмблема пивзавода имени А. Бебеля (стилизованный лев, опирающийся на щит). Реклама сообщала, что завод, бывший «Левенбрей», предлагает жителям Витебска черное и баварское пиво, а также кофе, соки и фруктовые воды.

Давался также список лавок завода. Вот куда 95 лет назад витебляне ходили за пивом:

1. Смоленский базар;

2. Улица Ленина, 2;

3. Улица Задуновская (ныне проспект Фрунзе), 5;

4. Улица Задуновская, 67;

5. Улица Гоголевская, 32 (ныне часть улицы Ленина от площади Свободы до площади Победы);

6. Улица Лучесская (ныне проспект Черняховского), 23;

7. Улица Мало-Могилевская (ныне улица Калинина), 2/1;

8. Улица Замковая;

9. Улица Пушкинская, 11;

10. Улица Вокзальная (ныне улица Кирова), 24/25;

11. Улица Вокзальная, 47;

12. Улица Полоцкая (ныне улица Титова), 47/1;

13. Улица Долгоруковская, 3 (ныне район автовокзала);

14. Улица Шоссейная (ныне улица Советской Армии), 20;

15. Улица Красного Милиционера (ныне улица Некрасова), 2;

16. Улица Верхне-Набережная (ныне улица Ильинского), 39/41;

17. Улица Вокзальная, 22/26.

За прошедшее время Витебск изменился настолько, что, вместе со старыми названиями улиц, исчезла и их довоенная застройка. Из 17 пивных лавок, действовавших в 1924 году, до наших дней сохранилась лишь одна – «Магазин пива» при заводе «Двинский бровар» на улице Ильинского. Вот уже почти сто лет здесь торгуют пивом.

«Магазин пива» со столетней историей на улице Ильинского. Фото: Сергей Мартинович

Интересно, что завод имени А. Бебеля, если верить рекламе, производил в 1924 году пиво «выше довоенного качества». Также пивзавод усиленно заготавливал солод, ячмень и хмель, имел свои оптовые склады в Москве, Ленинграде, Полоцке, Невеле, Пустошке, Себеже, Сураже, Городке, Чашниках, Лепеле, Опочке, Бешенковичах, Лиозно и других городах и местечках.

1924 год. Реклама пивзавода имени А. Бебеля в газете «Заря Запада»

Директором пивзавода имени А. Бебеля в то время был Я.Ф. Вальдман. Связаться с ним можно было по телефону 3-66, а с конторой предприятия – по номеру 47. Естественно, соединившись сначала со станцией и сообщив номер «телефонной барышне».

С. Мартинович

https://vkurier.by/167148

В.В. МАЯКОВСКИЙ В ГОРОДЕ ВИТЕБСКЕ (В. А. Татаренко)

Изучая биографию, я узнала о пребывании поэта в нашем г.Витебске. Меня это очень заинтересовало, захотелось побольше узнать, где бывал во время нахождения в Витебске, где выступал и какие воспоминания оставил. Поэтому и тема моей работы «Маяковский в Витебске».

В середине марта 1927 года по Витебску прошел слух: в город с творческим выступлением приезжает поэт Владимир Маяковский. Основания для него были: в это время Владимир Владимирович действительно совершал большую поездку по городам страны, а местная газета «Заря Запада» 12 марта, казалось бы, без всяких на это оснований, опубликовала стихотворение В.Маяковского «Корона и кепка».

Спустя еще 11 дней «Заря Запада» сообщила уже официально: «В субботу, 26 марта, в Витебск приезжает известный поэт Владимир Маяковский. Он выступит с докладом «Лицо левой литературы». Тема доклада излагает следующие положения: Что такое левый Леф? Поп или мастер? Как в 5 уроков выучиться писать стихи? Как нарисовать женщину, скрывающую свои чувства? Есенинство и гитары. Можно ли рифму забыть в трамвае? и др.

После доклада Маяковский прочтет новые стихи и поэмы: «Сергею Есенину», «Письмо Максиму Горькому», «Сифилис», «Разговор поэта с фининспектором», «О том, как втирают очки» и др.

По окончании доклада ответы на записки».

Ажиотаж после публикации разразился нешуточный. Особенно стремилась попасть на встречу с В.Маяковским молодежь. И словно подогревая страсти, два дня спустя «Заря Запада» поместила еще одну информацию о выступлении поэта: « В субботу в Белгостеатре выступит известный поэт Владимир Маяковский с докладом «Лицо левой литературы».

Витебская публика впервые услышит Маяковского, который даст характеристику Асеева, Каменского, Пастернака и других поэтов «левого фронта».

В исполнительской части Владимиром Маяковским будут прочитаны наиболее сильные и характерные для него произведения последнего времени.

По окончании доклада поэт ответит на записки и вопросы. Вечер Маяковского приобретает в настоящее время исключительный интерес, как поэта, возглавляющего Леф (левый фронт искусства) и редакцию вновь издающегося журнала «Новый Леф».

В уголке рекламы, рассказывающей о репертуаре витебских театров и кинотеатров, приведено и время начала творческого вечера – «Ровно 8 часов 30 минут вечера».

Организатором этой единственной встречи витеблян с поэтом, которого вскоре «канонизировали» и назвали классиком, произведения которого и сейчас изучают в средней школе, был литератор Павел Ильич Лавут (1898-1979). В числе его подопечных оказался и В.Маяковский. Встреча с ним оказалась решающей в жизни этого человека. Несмотря на то, что позднее П.Лавут работал в МГУ, он по-прежнему занимался организацией творческих вечеров ученых и деятелей культуры, преимущественно литераторов. Однако не менее важной стороной его жизни стала пропаганда творчества Владимира Маяковского. Известность ему принесла и книга «Маяковский едет по Союзу» (Москва, 1963), в которой он рассказывал о пребывании поэта во многих городах страны, в том числе и в Витебске. Но впервые об этом П.Лавут рассказал в небольшом очерке «Из былых путешествий», опубликованном в книге «Маякоўскі ў Беларусі» (Мн., 1957): «Во время нахождения в Витебске Маяковский с утра до ночи ходил по городу. Его интересовало все – Двина, оживление улиц, старые здания, новостройки.

Лавут в своей книге пишет: «После вечера в Гортеатре мы покидаем Смоленск, и на рассвете – в Витебске. Владимир Владимирович здесь впервые. Он предлагает прогуляться. За мостом над узенькой Двиной (а по-видимому, все же Витьбой, а не Двиной – А.П.) крутой подъем по Гоголевской. Я прошу замедлить шаг, но это не в его натуре. Тогда под предлогом передышки я остановился и тем самым вернул себе попутчика, — пишет П.Лавут. – Именно в эту минуту мне бросилась в глаза вывеска на противоположной стороне улицы».

Раки, кружка пенистого пива и надпись: «Завод им. Бебеля».

Я вопросительно посмотрел на Маяковского, как бы ища ответ: что это значит? Он только улыбнулся, потом скривил рот и молча продолжал путь. Мы зашли в бильярдную, поэт, который так любил эту игру, и на этот раз был задумчивый и, ежеминутно откладывая кий, помечал что-то в записную книжку. Я уже знал, что это означает, но только поздней смог узнать, какой именно новой темой, каким конкретно свежим впечатлением была в эти часы занята мысль поэта. А Маяковский создавал в это время сатирическое стихотворение «Пиво и социализм», впервые напечатанное в том же году в московском журнале «Бузотер».

Вот как оно начинается:

Блюет напившийся.

Склонился ивой.

Вулканятся кружки,

пену пекля

Над кружками

Надпись:

«Раки и пиво

завода имени Бебеля».

И в завершении:

Товарищ, в мозгах

просьбишку вычекань,

да так,

чтоб не стерлась,

и век прождя:

брось привычку

(глупая привычка!) –

приплетать ко всему

фамилию вождя.

Думаю, что надпись

надолго сохраните:

на таких мозгах она –

как на граните.

Как ни странно, но поэтическая критика в конце концов все же сыграла свою роль: пусть не сразу, а несколько позже, но знаменитый витебский пивоваренный завод переименовали. Сейчас о Бебеле (1840-1913), одном из основателей и руководителе германской социал-демократической партии и 2-го Интернационала, известно очень немногим.

С Павлом Лавутом в свое время встречался витебский поэт Д.Симанович. От организатора литературных встреч он узнал, что на творческий вечер поэта в нашем городе было продано 339 билетов. Многие пришли по пригласительным. Но зрительный зал 2-го БГТ был гораздо вместительней (около 800 мест). А вот опрошенные им очевидцы выступления В. Маяковского в Витебске, которых он расспрашивал несколько десятилетий тому назад, утверждали, что зал был забит до отказа, люди стояли даже в проходах. Может, это и были пригласительные, те, кто пришел без билетов.

В московском музее В.Маяковского сохранилась и афиша выступления поэта в Витебске, и подлинные записки, которые тогда – 26 марта 1927 года – передали выступающему участники вечера. По утверждению Д.Симановича, имевшего возможность познакомиться с этими записками, их было всего 35.

***

«Мы шли по Витебску, не торопясь,— рассказывал Лавут,— и оба почти одновременно увидели название «Пивзавод имени Бебеля». Сначала не разобрались и решили почему-то, что «имени Бабеля», автора пашумевших в те годы «Конармии» и «Одесских рассказов». «Уже имени Бабеля?» — удивился Маяковский. Подошли поближе и прочли: разница была в одной букве...»

(Д. Симанович. Витебский день Владимира Маяковского)

***

Утром — мы в Витебске. Владимир Владимирович здесь впервые, Он предлагает прогуляться.

За мостом над узенькой Двиной крутой подъем по Гоголевской. Я прошу его замедлить шаг, но это не в его натуре. Тогда я остановился, чтобы передохнуть, и тем самым вернул себе попутчика.

Именно в эту минуту мне бросилась в глаза вывеска на противоположной стороне улицы.

Раки, кружка пенистого пива и надпись: "Завод им. Бебеля".

Я вопросительно посмотрел на Маяковского, как бы ища ответа: что это значит? Он только улыбнулся потом скривил рот и молча продолжал путь. То и дело поэт заносил что-то в записную книжку. Тогда, как я понял позже, возникали уже наброски стихотворения "Пиво и социализм" (первоначальный вариант заглавия — "Витебские мысли")1.

1 (В афише стихотворение было озаглавлено: "Имени Бебеля". С эстрады же поэт объявлял его по-разному, то "Пиво и социализм", то "Рак и пиво". Чаще же всего: "Рак и пиво завода имени...", подчеркивая последние слова.")

Незначительный, казалось бы, факт был обобщен:

Товарищ,

в мозгах

просьбишку вычекань,

да так,

чтоб не стерлась,

и век прождя:

брось привычку

(глупая привычка!) —

приплетать

ко всему

фамилию вождя.

П. И. Лавут 'Маяковский едет по Союзу' 1963

Литература

1. Буклин А.С. «…Народ, издревле нам родной».

2. Кажнян В. В.Маяковский: Хроника жизни и деятельности. – М., 1985.

3. Долгополов Л.К. Александр Блок: Личность и творчество. – 2-е издание. – Л., 1980.

4. Эткинд Е.Г. Там, внутри. О русской поэзии XX века. – СПб, 1997.

5. Сiмановiч Д. Вiцебскi дзень. – Мн.: Маладосць, 1973.

6. Подлипский А. // Народнае слова, 2007.

7. Шпаковская Г. Здесь в Витебске был Маяковский // Народнае слова, 2003.

8. Подлипский А. // Народнае слова, 1998.

9. Лавут П.И. Маяковский едет по Союзу. Воспоминания. – 2-е издание. – М.: Советская Россия, 1969.

https://fantlab.ru/blogarticle57344

Второй государственный пивоваренный завод и Второй государственный драматический театр — оба в Витебске.

Пивзавод расположен по ул. Ильинского, названной в честь известного артиста БГТ-2 Александра Ильинского.

Тоскливо, холодно, темно

И дремлет тишина кругом

Не жить, иль жить, мне все равно

Устал от муки ожиданья

Устал гоняться за мечтой

Устал от счастья и страданья

Устал я быть самим собой.

Уснуть и спать не пробуждаясь,

Чтоб о самом себе забыть

И в сон последний погружаясь

Не знать, не чувствовать, не быть...

"Звезда мерцает за окном", романс Александра Беляева на музыку В. Дорошенко, исп. С. Буковский

Эти же сведения первоначально были опубликованы в монографии "Янка Маўр: нарыс жыцця і творчасці" / Э. С. Гурэвіч. — Мінск : Навука і тэхніка, 1983. — 205, [2] с.

З 16 мая па 16 чэрвеня 2013 г. ў Нацыянальнай бібліятэцы Беларусі (3-ці паверх, кальцавы калідор) праходзіла выстаўка “Чараўнік з краіны маленства”, прысвечаная 130-годдзю з дня нараджэння Янкі Маўра (1883–1971).

Да 130-годдзя з дня нараджэння класіка беларускай дзіцячай літаратуры Нацыянальная бібліятэка Беларусі сумесна з Дзяржаўным музеем гісторыі беларускай літаратуры падрыхтавала кніжную выстаўку “Чараўнік з краіны маленства”. Экспазіцыя складаецца з трох раздзелаў і змяшчае шэраг матэрыялаў пра жыццё і творчасць таленавітага беларускага пісьменніка, знаёміць з яго творамі гістарычнай, ваеннай, прыгодніцкай і фантастычнай тэматыкі.

У раздзеле “Янка Маўр. Рамантык. Падарожнік. Педагог” прадстаўлены матэрыялы з фондаў Дзяржаўнага музея гісторыі беларускай літаратуры: рукапісы “У майстэрні”, “Чаму навучыла мяне крытыка” (1950), машынапісныя тэксты “Как создавалась книга”, “Ніколі не забудзем” (1948), нататкі, фотаздымкі розных гадоў, кнігі з дароўнымі надпісамі Янку Маўру. Прыцягваюць увагу асабістыя рэчы пісьменніка, яго пісьмовыя прыборы, скрынка з інструментамі, а таксама партфель з дароўным надпісам самому сабе “Паважанаму Янку Маўру на памяць пра яго 20-гадовую бескарыслівую літаратурную дзейнасць ад І.М. Фёдарава. 1946”.

Раздзел “Мудрэц з душою хлапчука” прысвечаны жыццёваму шляху пісьменніка багатай фантазіі, які ніколі не быў за мяжою, але дакладна перадаваў у сваіх творах экзатычнасць прыроды і жыццё іншаземных народаў. Ён выдатна валодаў міжнароднай мовай эсперанта і вёў актыўную перапіску з настаўнікамі многіх краін: Англіі, Новай Зеландыі, Інданезіі, Амерыкі і інш.

В Нац.. б-ке Беларуси и Научной б-ке им. Я. Коласа НАН Беларуси не обнаружились эти заметкки ( наброски романа).

У фондах Дзяржаўнага музея гісторыі беларускай літаратуры захоўваецца каля 200 музейных прадметаў, звязаных з жыццём і творчасцю Янкі Маўра. Першыя прадметы, прынятыя на пастаяннае захоўванне, былі перададзены сынам Янкі Маўра Фёдаравым Фёдарам Іванавічам у 1987 г. Сярод матэрыялаў: асабістыя рэчы пісьменніка, фатаграфіі, дакументы, кнігі. Пазней нашчадкамі пісьменніка ў фонды музея было перададзена яшчэ каля 100 прадметаў, якія папоўнілі музейныя калекцыі “Рэчы побыту”, “Фотадакументы”, “Рукапісы” і “Часопісы”.

http://bellitmuseum.by/virtualnaya-vyista...

Архіў Я. Маўра захоўваецца ў сына пісьменніка акадэміка АН БССР Ф. І. Фёдарава, якому аўтар працы выказвае шчырую падзяку за дадзеную магчымасць карыстацца неапублікаваннымі матэрыяламі. Далей усе матэрыялы з гэтага архіва падаюцца без спасылак.

"Янка Маўр: нарыс жыцця і творчасці" / Э. С. Гурэвіч. — Мінск : Навука і тэхніка, 1983. — с. 13

БГАМЛИ — фонд 290, папка с дневниками и заметками, набросками будущих произведений (?)

БГАМЛИ ф. 290

Название фонда: Янка Мавр (Фёдоров Иван Михайлович), детский писатель, переводчик, заслуженный деятель культуры БССР, лауреат Государственной премии БССР

Дата (даты): 1903-1980

Вид фонда: Личный фонд

Объем фонда: 165 ед. хр.

Язык документов: белорусский, русский, литовский

1903-1980 Рукописи Я.Мавра: романы, повести, пьесы, рассказы; очерки, зарисовки, заметки, фельетоны, рецензии, интервью. Переписка: письма Я.Мавра А.И.Якимовичу, Л.А.Миленькому и др.; письма Я.Мавру от Я.Коласа, А.Л.Тонкеля, В.И.Шевченко и др. Документы к биографии Я.Мавра: личные документы, документы литературной и служебной деятельности, о праздновании юбилеев. Документы о Я.Мавре: стихотворение, очерк, воспоминания, информации, рецензии. Фотографии, индивидуальные и в группах

Беларускі дзяржаўны архіў-музей літаратуры і мастацтва: Даведнік. Вып.І. Паступленні 1960—1992 гт. Рэд.кал.

    В.Я.Данекіна і інш.; Склад. І.Л.Асецкая і інш. — Мн.: БелНДІДАС, 1997. — 471 с.

Маўр Я.

Ф. 290; воп.1; 165 адз. зах.; 1903—1980 гг.

              Маўр Янка (Фёдараў Іван Міхайлавіч) (1883—1971) — дзіцячы пісьменнік, перакладчык; заслужаны дзеяч культуры БССР (1968); лаўрэат Дзяржаўнай прэміі БССР (1972).

Рукапісы Я.Маўра. Раман: "Дзяўчьша-маці" (1946—1947); аповесці: "Аповесць будучых дзён” (1932), "Шлях з цемры" (1946—1948), "Тысяча дзён" (1947), "Фантамабіль прафесара Цылякоўскага" (1954); п'есы: "Хата з краю" (1938), "Памылка" (1940), "Балбатун" (1941); апавяданні: "Чужаземец" (1932), "Казка пра смелага акцябронка Рому" (1935), "Спартак" (1936), "Бярозавы конь" (1938), "Падарожжа ад школы да дому", "Сям"я" (1939), "Начальнік артылерыі” (1940), "На крызе" (1941), "Дзве праўды", "Багіра", "Завошта", "Эталон нявольнікаў" [1945], "Першая ластаўка" (1945—1950), "На парозе будучыні", "Максімка" (1946), "Юбілейны дзед" (1947), "Пестрык" (1948), "Дом пры дарозе", "Запіска", "Знаёмства з героем", "Кастусь і Косцік" (1950); нарысы: "Каляровы душ" (1930), "Падарожжа па

181

Малой Беларускай чыгунцы" (1938), "Детоубнйство" (1945), "Нашы дзеці" (1946), "Невядомы герой", "Раскажы пра сваіх сяброў", "Некалькі слоў пра мараль" (1947), "Як я пазнаёміўся з Я.Коласам" (1952), "На Западном рубеже" (1960); эцюды: "Шапка" (1937), "На краю света" (1942), "Яно" (1946); нататкі (1951—1958), прадмова да рамана "Амок" (1941, 1958); фельето-ны (1947, 1965); рэцэнзіі на творы М.І.Гамолкі (1953), на фільм У.У.Корша-Сабліна "Першыя выпрабаванні" (1961); выступлен-не на сходзе ў СП БССР (1952); інтэрв"ю з кар.: "ЛіМа" (1965), часопіса "Маладосць" (1970); аўтабібліяграфія (1927—1972). Уся-го 58 рук.

Дзённікавыя і чарнавыя запісы да сваіх твораў (1941—1969).

Лісты Я.Маўра: АЛ.Якімовічу (1945), І.А.Вайнштэйну, Л.А.Міленькаму (1958). Усяго 3 адр.

Лісты да Я.Маўра: П.У.Броўкі (1958); В.Р.Дзмітрыева (1970), М.М.Клімковіча (1953), Я.Коласа 10 (1941—1954), М.Т.Пасля-довіча (1968), П.М.Рунца (1968), В.С.Сурскай 19 (1950—1951), А.Л.Тонкеля 8 (1956-1966), В.І.Шаўчэнкі 39 (1955-1965),

С.П.Шушкевіча (1963), У.М.Юрэвіча (1968), Б.У.Якаўлева 8 (1955) і інш. Усяго 50 кар.

Загад міністра адукацыі БССР аб узнагароджанні пісьменніка нагрудным знакам "Вьвдатнік народнай асветы" (1948), дамовы і лісты да Я.Маўра выдавецтваў, рэдакцый газет, часопісаў (1954—1971), асабовы лісток па ўліку кадраў (1967).

Ганаровыя граматы, адрасы, лісты, тэлеграмы Я.Маўру ў сувязі з юбілеямі і ўзнагародамі: мін-ваў, сакратарыята СП БССР, выд-ваў, рэдакцый часопісаў, газет, музеяў; Э.Агняцвет, З.І.Азгура, Я.Брыля, М.М.Носава, М.П.Прыляжаевай і інш. (1948-1968).

Вершы, нарысы, нататкі, інфармацыі, рэцэнзіі, водгукі, ус-паміны П.Н.Кавалёва пра Я.Маўра — маш., друк. выр. (1947— 1980).

Матэрыялы аб смерці Я.Маўра: некралогі, тэлеграмы са спачуваннямі родным і блізкім — маш., друк. выр. (1971).

Ценявы партрэт Я.Маўра — вык. М.М.Медзвядоўскім (1955), фота скульптурнага партрэта Я.Маўра 2 (1955), фота Я.Маўра,

182

індьтідуальныя, 30 (1908—-1969). з сям"ёй 12 (1908—1971), у групах з М.Васільком, А.С.Вялюгіным, П.Ф.Глебкам, АЯ.Міро-навым, М.Г.Ткачовьш, М.Танкам, Я.Османісам і інш., 64 (1950-1964).

Фота пахавання і надмагільнага помніка Я.Маўра 3 (1971).

Пане Вячаславе, гэта асабісты фонд Янкі Маўра, і Э. Гурэвіч сапраўды карысталася матэрыяламі з яго, як бачна па яе працах.

Viktar Zhybul

Дакументы ў 1984 г. здаў у архіў-музей сын Я. Маўра. Але ў распараджэнні Э. Гурэвіч яны відавочна пабывалі раней.

Вы отправили

Дзякуй! Як Ви вважаєте: нумер 290 цьому фjнду вона надала або працівник архіву?

Ср 20:50

Viktar

Viktar Zhybul

Нумары фондам надаюцца рашэннямі экспертна-метадычных камісій архіву. Старонні чалавек у гэтым удзельнічаць не можа.

*******

Э .С. Гуревич. Родилась в 1921 году в маленьком местечке Татарск на Смоленщине, в семье потомственного мастера-сапожника. В 1938 г. поступила в Московский государственный педагогический институт им. Ленина, который окончила досрочно в 1941 г. В том же году, когда началась война, ушла работать в военный госпиталь № 290, который стоял тогда в Москве. С ним прошла всю войну в звании старшины медицинской службы, закончив свой путь под Кенигсбергом....

https://www.interfax.by/article/1241596

***

"А цяпер рыхтуйцеся да найбольш важнага падарожжа. Падарожжа на такую планету, як наша Зямля. Я ўжо казаў вам, што сярод мільярдаў планет нашай Галактыкі такая планета абавязкова знойдзецца. Сілаю фантазіі можна яе знайсці і азнаёміцца з ёю."

Янка Маўр. Фантамабіль прафесара Цылякоўскага

   Тема, як бачимо, прецікава. Дає вона змогу людині, добре обізнаній з модерною наукою, познайомити широку публику з її теперішніми здобутками та прямуваннями й піднести завісу будучого. Певне, що елемент фантазії у такій повісти мусить бути значний, але як у царині наукових передбачень мусить він бути льоґічний, опертий на дійсній основі, так і в царині чисто-белетристичній має бути яко мога натуральний, не притягнений за волосе. Словом, скрізь мусить він бути правдоподібний. Се

283

одно, а друге: основна ціль такого роду писань — популяризація певних досягнень та ідеалів науки —■ не повинна затрачуватися і сходити на задній плян перед анекдотичною частиною цілого оповідання, перед його белетристичною » видумкою«, бож інтерес його не стільки самі »при годи«, скільки »видумка« наукова.

   І ось, на мій погляд, такої рівноваги між обома сими скла^ довими елементами д-р Чайковський не додержав. І не тільки не додержав, але навіть значно пересадив у бік життєвої (не наукової) фантастики. Але стверджуючи се, не хочу сказати, що його опо-віданне взагалі ні до чого. Навпаки, мушу відразу піднести певний белетристичний хист у автора, легкість і цікавість його оповідання, його »ненудність«. Се все такі прикмети, які дають нам право сподіватися, іцо з д-ра Чайковського виробиться гарний оповідач. Отсі добрі прикмети автора й примушують мене трохи довше спинитися на його першій пробі й виказати ті неґативні її сторони, яких не хотілосяб бачити в дальших оповіданнях.

   Пригляньмосяж до сього першого оповідання. Складається воно з 13-ти розділів, поділених на дві частині. Оповідається в них про молодого інжинєра Михайла Різдвянського, директора державної фабрики літаків, що вигадав спосіб використування соняшної енерґії. На зборах Інжинєрної Академії виступає Різдвянський з просьбою вибрати комісію, щоб розслідила осягнені ним результати та постаралася про переведеннє в діло цілого його проекту. Але в Академії має вплив старий проф. хемії Хрущов, Москаль, що удає з себе Українця й перезвався Хрущенком. Сей Хрущов-Хруїценко ворог Різдвянського і виступає проти нього при співчуттю більшости зібрання. Тоді молодий інжинер обвинувачує Хрущова, що сей погубив свого молодого асистента, його приятеля Кружляка, який відзначався великими здібностями. Кружлякови вдалося зробити дуже важне відкриттє в хемії, але Хрущов, із заздрости, увів його в біду, виклопотавши добру посаду в »Дніпровському банку« і звівши його там із урядовцем Бовдуром, котрий украв з відділу Кружляка велику суму гроший, а сам утік. Кружляка арештовано, а Хрущов, щоб ніби ратувати його, піддає йому гадку удати божевільного. В результаті Кружляка замикають у божевільню, де він і повісився з горя, а Хрущов, захопивши його папері, опубліковує його відкриттє в своїм імени. Але в опублікованій розвідці є якась неясність, яку Хрущов не годен вияснити. Сталося се тому, що в поспіху він забув за дві карти з Кружля-кового манускрипту, які опісля знаходяться і дають згодом Різвян-

284

-ському удовіднити Хрущову перед судом його злочин. Але поки те сталося, Різдвянського за образу славного вченого виключає з своїх членів Інжинерна Академія, а кураторія фабрики вимовляє йому посаду. Одначе Різдвянський не тратить голови й удається літаком своєї конструкції до Одеси, де при помочи свого приятеля проф. Коростіля дістає посаду й далі працює над своїм винаходом ІДоб експльоатурати сей винахід, наміряє він удатися до Сагари а щоб укрити перед ворогами правдиву ціль своєї виправи, рішає в згоді з Коростілем надати їй офіціяльну марку ботанічної екскурсії, яку має провадити Коростіль. Се треба було між ин. і з огляду на зовнішнього ворога, — Японців, котрі зацікавившися дослідами Різдвянського, пропонували йому по уступленню його з фабрики удатися до Японії, а коли він вагався, хотіли вивезти його підступом, загіпнотизувавши, й він тільки хитрістю позбувся жовтої небезпеки.

   Для виїзду на Сагару будує Різдвянський в Одесі особливий літак »Український Орел« і в кінці в купі з Коростілем та ин-шими ученими й помічним персоналем урочисто відлітає.

   Побувши в дорозі у Царгороді, а потім осівши через бурю під Атенами, »Український Орел« в кінці благополучно прилітає до Олександрії, а пізнійше й до оази Адур у сагарськім краю Ті-бесті. При помочи одного з професорів, що знає місцеві діялєкти, навязують наші вчені зносини з тубильцями й приступають до роботи. Але їм не щастить. Підчас сеї роботи нападає на Адур одно дике племя, з яким доводиться видержати тяжку, кріваву боротьбу, а зараз по ній утікає, укравши пару виробів, один із спів, робітників Стопескул-Стопченко, Румун, який удавав із себе Українця і який по втечі, при помочи Хрущова дістає посаду директора фабрики літаків та на спілку з ним провадить кампанію проти Різд-^янського. Трівожні радіотелефоноґрами від жінки Різдвянського, що лишилася в Одесі й провадила його лябораторію, та недогоди й небезпеки сагарського життя примушують експедицію до повороту на Україну. Саме в час вертає Різдвянський до дому, бо скоро тільки він увійшов до хати, звідти вийшов якийсь незнайомий, подібний до Японця, ховаючи якісь папери. Різдвянському видалося се підозрілим і він задержав гостя. Виявилося, що се проф, Франтовський, Поляк. Він кілька разів заходив до лябораторії, ніби цікавлячися роботами Різдвянського, а, в дійсности, щоб вивідали секрет відкриття Різдвянського. З початку пробував шантажем вимусити від пані Різдвянської таємницю її чоловіка, а коли се не

285

вдалося, то досяг сього при помочи гіпнози. Саме в сей момент увійшов Різдвянський і силою змусив Франтовського • збудити загіпнотизовану жінку та відібрав свої папери з таємними рецептами. Після сього проф. Хрущенка шляк трафив, а Різдвянський зало-жив під Одесою фабрику для експлуатації соняшної енергії й щасливо її провадить на славу собі й добро України.

   Такий короткий зміст фантазії д-ра М. Чайковського. Очевидно я мусів опустити багато подробиць: сповідь Кружляка, написану в божевільні й передану Різдвянському, опис повітряної їзди Різдвянського з фабрики до себе на хутір, опис лету на Са-гару еіс. Але се справи не міняє. Видко і з розповідженого, скільки всякої криміналістики й чудес накопичив автор у своїм оповіданню. І отся то анекдотична сторона й псує ефект тих частин, де оповідається про справи, що дійсно торкаються вимріяних здобутків науки: лет до хутора, до Одеси, будова »Укр. Орла«, лет на Са-гару, роботи там над використаннєм соняшної енерґії. Очевидно якась займаюча фабула мусить бути, але по що стільки криміналістики, та ще такої ординарної й непедаґоґічної. Справді, в добрім світлі виставив д-р Чайковський українську державу, де можливі такі факти, щоби професор — Москаль водив за ніс наївних Малоросів, щоб ціла Академія показалася збором людий нетямущих, а кураторія фабрики навіть (ніби на галицький лад) безсердечно-невдячною до свого заслуженого робітника; щоб злодій, обікравши експедицію, замість тюрми дістав посаду директора фабрики (про долю Стопескула по повороті експедиції автор мовчить), щоб узагалі не було ніякої публичної безпеки в державі і всякі пройдисвіти могли на кождім кроці чинити насильства і то не якимсь маленьким людцям, і т. д. Безконечно-наївними вивів автор і жертви тих насильств, передовсім Кружляка, а потім Кружлякову і Різд-вянську, які показалися не енерґічними жінками, а безпомічними бабами. Особливо вражає удаваннє Різдвянською дурної (див. ст. 171). Та й Різдвянського автор малює часом — зовсім даремно — якимсь неврастеніком, тимчасом як він — по ідеї оповідання — має бути героєм твердої вдачі. З инших дефектів слід зазначити зовсім непотрібне умертвленнє автором у пісковій пустині наймолодшого члена експедиції Ткаченка, що описав у своїм щоденнику лет експедиції на Сагару. З дрібнійших промахів зазначу брак представника української держави при зустрічи »Укр. Орла« в Царгороді, дивне незнаннє Кружляка про пробуток Різдвянського, якого автор малює відомим діячем летунства й директором знаної

286

фабрики під носом у Кружляка, довжезну й нудну сцену хитрування ироф. Досняченка з мешканцями оази, опуіценне обома иі-льотами своїх місць підчас лету (ст. 77), хоч автор зазначає, шо один із них безумовно мусів бути ігри кермі. Далі, хотілосяб бачити в оповіданню більше відомостий — і фактичних і уроєних про здобутки техніки і взагалі науки. Такі відомости, навіть і фантастичні, але оперті на передбачуванню завойовань науки, булиб для читача безмірно цікавійші, ніж, уголовщина в стилю навіть не Конан Дойля, а Піикертона, яку розвів д-р Чайковський.

   Але поза всім тим оповіданне, — підчеркую се ще раз,, — написане живо й доброю літературною мовою (з виїмком кількох сутогалицьких слів), Слід тільки неестетичне »пузо« проф. Хрущова (ст. 18) заступити бодай черевом.

   Отсі. добрі прикмети першого оповідання д-ра М. Чайковського дають нам право сподіватися від нього дальших, красншх річий на полі популяризаційної белетристики, Але авторови слід памятати пословицю: Крути та не перекручуй!

   Книжка прикрашена гарною вінєтою й б-ма образками роботи відомого нашого артиста-маляра П. Холодного.

Вол. Дорошенко.