Перший український науково-фантастичний твір (1918)
«Літературно-науковий вістник» т. 88, кн.11, 1925, Львів
М. Чайковський, За силу сонця. Фантастичне оповідання для молоді з недалекого майбутнього. Накладом Укр. Педаґоґ. Т-ва Львів, 1925. Ст. 192, м. 8°.
В європейській літературі е цілий ряд белетристичних творів, в яких автори, виходячи з сучасного їм стану науки, силкуються піднести рубець майбутнього, передбачити дальші можливости за-войовань науки. Досить згадати наукові фантазії Флямаріона, Жіля Берна або й Уельса. Першу таку пробу на українському ґрунті маємо отеє в згаданому в горі оповіданню д-ра М. Чайковського, досі відомого як ученого математика. Ідея його оповідання — се опануваннє соняшної енерґії, що досі марно пропадає без тої ко-ристи, яку моглаб мати, відповідно використована. Мінерального палива щораз меншає і людська думка мусить спинитися над тим, чим його заступити. Розвиток радіоактивности, на погляд д-ра М. Чайковського, і є тим шляхом, що йдучи ним, наука розвяже се завданнє. Отож, виходячи з сучасних досягнень летунства й радіоактивности, автор і малює фантастичну картину, як то, йдучи шляхом сього розвитку, загнуздає чоловік соняшне промінне.
Тема, як бачимо, прецікава. Дає вона змогу людині, добре обізнаній з модерною наукою, познайомити широку публику з її теперішніми здобутками та прямуваннями й піднести завісу будучого. Певне, що елемент фантазії у такій повісти мусить бути значний, але як у царині наукових передбачень мусить він бути льоґічний, опертий на дійсній основі, так і в царині чисто-белетристичній має бути яко мога натуральний, не притягнений за волосе. Словом, скрізь мусить він бути правдоподібний. Се
283
одно, а друге: основна ціль такого роду писань — популяризація певних досягнень та ідеалів науки —■ не повинна затрачуватися і сходити на задній плян перед анекдотичною частиною цілого оповідання, перед його белетристичною » видумкою«, бож інтерес його не стільки самі »при годи«, скільки »видумка« наукова.
І ось, на мій погляд, такої рівноваги між обома сими скла^ довими елементами д-р Чайковський не додержав. І не тільки не додержав, але навіть значно пересадив у бік життєвої (не наукової) фантастики. Але стверджуючи се, не хочу сказати, що його опо-віданне взагалі ні до чого. Навпаки, мушу відразу піднести певний белетристичний хист у автора, легкість і цікавість його оповідання, його »ненудність«. Се все такі прикмети, які дають нам право сподіватися, іцо з д-ра Чайковського виробиться гарний оповідач. Отсі добрі прикмети автора й примушують мене трохи довше спинитися на його першій пробі й виказати ті неґативні її сторони, яких не хотілосяб бачити в дальших оповіданнях.
Пригляньмосяж до сього першого оповідання. Складається воно з 13-ти розділів, поділених на дві частині. Оповідається в них про молодого інжинєра Михайла Різдвянського, директора державної фабрики літаків, що вигадав спосіб використування соняшної енерґії. На зборах Інжинєрної Академії виступає Різдвянський з просьбою вибрати комісію, щоб розслідила осягнені ним результати та постаралася про переведеннє в діло цілого його проекту. Але в Академії має вплив старий проф. хемії Хрущов, Москаль, що удає з себе Українця й перезвався Хрущенком. Сей Хрущов-Хруїценко ворог Різдвянського і виступає проти нього при співчуттю більшости зібрання. Тоді молодий інжинер обвинувачує Хрущова, що сей погубив свого молодого асистента, його приятеля Кружляка, який відзначався великими здібностями. Кружлякови вдалося зробити дуже важне відкриттє в хемії, але Хрущов, із заздрости, увів його в біду, виклопотавши добру посаду в »Дніпровському банку« і звівши його там із урядовцем Бовдуром, котрий украв з відділу Кружляка велику суму гроший, а сам утік. Кружляка арештовано, а Хрущов, щоб ніби ратувати його, піддає йому гадку удати божевільного. В результаті Кружляка замикають у божевільню, де він і повісився з горя, а Хрущов, захопивши його папері, опубліковує його відкриттє в своїм імени. Але в опублікованій розвідці є якась неясність, яку Хрущов не годен вияснити. Сталося се тому, що в поспіху він забув за дві карти з Кружля-кового манускрипту, які опісля знаходяться і дають згодом Різвян-
284
-ському удовіднити Хрущову перед судом його злочин. Але поки те сталося, Різдвянського за образу славного вченого виключає з своїх членів Інжинерна Академія, а кураторія фабрики вимовляє йому посаду. Одначе Різдвянський не тратить голови й удається літаком своєї конструкції до Одеси, де при помочи свого приятеля проф. Коростіля дістає посаду й далі працює над своїм винаходом ІДоб експльоатурати сей винахід, наміряє він удатися до Сагари а щоб укрити перед ворогами правдиву ціль своєї виправи, рішає в згоді з Коростілем надати їй офіціяльну марку ботанічної екскурсії, яку має провадити Коростіль. Се треба було між ин. і з огляду на зовнішнього ворога, — Японців, котрі зацікавившися дослідами Різдвянського, пропонували йому по уступленню його з фабрики удатися до Японії, а коли він вагався, хотіли вивезти його підступом, загіпнотизувавши, й він тільки хитрістю позбувся жовтої небезпеки.
Для виїзду на Сагару будує Різдвянський в Одесі особливий літак »Український Орел« і в кінці в купі з Коростілем та ин-шими ученими й помічним персоналем урочисто відлітає.
Побувши в дорозі у Царгороді, а потім осівши через бурю під Атенами, »Український Орел« в кінці благополучно прилітає до Олександрії, а пізнійше й до оази Адур у сагарськім краю Ті-бесті. При помочи одного з професорів, що знає місцеві діялєкти, навязують наші вчені зносини з тубильцями й приступають до роботи. Але їм не щастить. Підчас сеї роботи нападає на Адур одно дике племя, з яким доводиться видержати тяжку, кріваву боротьбу, а зараз по ній утікає, укравши пару виробів, один із спів, робітників Стопескул-Стопченко, Румун, який удавав із себе Українця і який по втечі, при помочи Хрущова дістає посаду директора фабрики літаків та на спілку з ним провадить кампанію проти Різд-^янського. Трівожні радіотелефоноґрами від жінки Різдвянського, що лишилася в Одесі й провадила його лябораторію, та недогоди й небезпеки сагарського життя примушують експедицію до повороту на Україну. Саме в час вертає Різдвянський до дому, бо скоро тільки він увійшов до хати, звідти вийшов якийсь незнайомий, подібний до Японця, ховаючи якісь папери. Різдвянському видалося се підозрілим і він задержав гостя. Виявилося, що се проф, Франтовський, Поляк. Він кілька разів заходив до лябораторії, ніби цікавлячися роботами Різдвянського, а, в дійсности, щоб вивідали секрет відкриття Різдвянського. З початку пробував шантажем вимусити від пані Різдвянської таємницю її чоловіка, а коли се не
285
вдалося, то досяг сього при помочи гіпнози. Саме в сей момент увійшов Різдвянський і силою змусив Франтовського • збудити загіпнотизовану жінку та відібрав свої папери з таємними рецептами. Після сього проф. Хрущенка шляк трафив, а Різдвянський зало-жив під Одесою фабрику для експлуатації соняшної енергії й щасливо її провадить на славу собі й добро України.
Такий короткий зміст фантазії д-ра М. Чайковського. Очевидно я мусів опустити багато подробиць: сповідь Кружляка, написану в божевільні й передану Різдвянському, опис повітряної їзди Різдвянського з фабрики до себе на хутір, опис лету на Са-гару еіс. Але се справи не міняє. Видко і з розповідженого, скільки всякої криміналістики й чудес накопичив автор у своїм оповіданню. І отся то анекдотична сторона й псує ефект тих частин, де оповідається про справи, що дійсно торкаються вимріяних здобутків науки: лет до хутора, до Одеси, будова »Укр. Орла«, лет на Са-гару, роботи там над використаннєм соняшної енерґії. Очевидно якась займаюча фабула мусить бути, але по що стільки криміналістики, та ще такої ординарної й непедаґоґічної. Справді, в добрім світлі виставив д-р Чайковський українську державу, де можливі такі факти, щоби професор — Москаль водив за ніс наївних Малоросів, щоб ціла Академія показалася збором людий нетямущих, а кураторія фабрики навіть (ніби на галицький лад) безсердечно-невдячною до свого заслуженого робітника; щоб злодій, обікравши експедицію, замість тюрми дістав посаду директора фабрики (про долю Стопескула по повороті експедиції автор мовчить), щоб узагалі не було ніякої публичної безпеки в державі і всякі пройдисвіти могли на кождім кроці чинити насильства і то не якимсь маленьким людцям, і т. д. Безконечно-наївними вивів автор і жертви тих насильств, передовсім Кружляка, а потім Кружлякову і Різд-вянську, які показалися не енерґічними жінками, а безпомічними бабами. Особливо вражає удаваннє Різдвянською дурної (див. ст. 171). Та й Різдвянського автор малює часом — зовсім даремно — якимсь неврастеніком, тимчасом як він — по ідеї оповідання — має бути героєм твердої вдачі. З инших дефектів слід зазначити зовсім непотрібне умертвленнє автором у пісковій пустині наймолодшого члена експедиції Ткаченка, що описав у своїм щоденнику лет експедиції на Сагару. З дрібнійших промахів зазначу брак представника української держави при зустрічи »Укр. Орла« в Царгороді, дивне незнаннє Кружляка про пробуток Різдвянського, якого автор малює відомим діячем летунства й директором знаної
286
фабрики під носом у Кружляка, довжезну й нудну сцену хитрування ироф. Досняченка з мешканцями оази, опуіценне обома иі-льотами своїх місць підчас лету (ст. 77), хоч автор зазначає, шо один із них безумовно мусів бути ігри кермі. Далі, хотілосяб бачити в оповіданню більше відомостий — і фактичних і уроєних про здобутки техніки і взагалі науки. Такі відомости, навіть і фантастичні, але оперті на передбачуванню завойовань науки, булиб для читача безмірно цікавійші, ніж, уголовщина в стилю навіть не Конан Дойля, а Піикертона, яку розвів д-р Чайковський.
Але поза всім тим оповіданне, — підчеркую се ще раз,, — написане живо й доброю літературною мовою (з виїмком кількох сутогалицьких слів), Слід тільки неестетичне »пузо« проф. Хрущова (ст. 18) заступити бодай черевом.
Отсі. добрі прикмети першого оповідання д-ра М. Чайковського дають нам право сподіватися від нього дальших, красншх річий на полі популяризаційної белетристики, Але авторови слід памятати пословицю: Крути та не перекручуй!
Книжка прикрашена гарною вінєтою й б-ма образками роботи відомого нашого артиста-маляра П. Холодного.
Вол. Дорошенко.
