https://drazdovich.by/gallery/2/full

***

БЕЛАРУСКІ “НЕБАЗНАЎЦА”

Астранамічныя даследаванні Язэпа Драздовіча, бадай, самае неверагоднае, самае цікавае і невядомае з усёй яго літаратурнай спадчыны. У 1931 годзе ў Вільні за ўласныя грошы ён выдае невялічкім накладам “Нябесныя бегі” – пазнавальную кнігу па астраноміі на беларускай мове. Да гэтага часу кніга застаецца ўнікальным выданнем у Беларусі на роднай мове па астранамічных ведах. Мне вядома ўсяго чатыры экземпляры гэтай кнігі. Асаблівую каштоўнасьць выданню надаюць 16 астранамічных лінарытаў, створаных мастаком. У 1932-1934 гадах Я. Драздовіч жыве ў Вільні, дзе піша свае астральныя вандроўкі на планеты Сонечнай сістэмы. Захавалася каля 20-ці запісаў ягоных астральных вандровак на Месяц, Венеру, Сатурн, пазначаныя ім “У чорным лабірынце”, “У мурах Трывежу”, “Краіна Аўрыя” ды іншыя. Невялічкая частка з астральных вандровак змешчана ў “Дзённіку” Я. Драздовіча, які ў скарочаным выглядзе друкаваўся ў часопісе “Маладосць” на пачатку 1990-х гадоў. Шкада, што беларусы не маюць магчымасці пачуць гэтыя незвычайныя таемныя словы астральных снавідкаў. Таму праз семдзесят гадоў далучымся трошачку да гэтых касмічных цудаў і мы, каб пабачыць разам з Язэпам Драздовічам “пласкатварных лунідаў” (жыхароў Месяца), якіх ён сустрэў у цырку Платона на Месяцы...

https://drazdovich.by/article/all?fbclid=...

РУКАПIСЫАпрацаваныя ўрыўкі з рукапіснай спадчыны Драздовіча

АЛЬВАЗІЯ

Чытаць далей →

У МУРОХ ТРЫВЕЖУ

Чытаць далей →

ІМБРЫЯ

Чытаць далей →

БУДУЧЫНЯ БЕЛАРУСІ

З праракаваньняў беларускага Яснавіда Пушчавіка-Гарадоліча на 3-е дзесяцілецьце ХХ веку

Чытаць далей →

АЎРЫЯ

Чытаць далей →

ЖЫЦЦЁ НА МЕСЯЦЫ

Урывак з рукапісу “Абразкі жыцця на Месяцы”

Чытаць далей →

ЦЫРК ПЛАТОНА

Урывак з рукапісу “Ў чорным лябірынце (у цясьнінах цырку Плятона)”

Чытаць далей →

ЖЫЦЦЁ НА МАРСЕ

Урыўкі з рукапіснай кнігі “Жыцьцё на Марсе”

Вільня, лета 1932 г.

Чытаць далей →

АСЯРОДКАВЫ КРУЖНІК САТУРНА

Урывак з рукапіснай кнігі “Жыцьцё на плянэце Сатурне”

Вільня, лета 1932 г.

Чытаць далей →

АРТЫКУЛЫАртыкулы аб творчасці Язэпа Нарцызавіча Драздовіча

КОСМАС ЯЗЭПА ДРАЗДОВІЧА: ЯВА І СНЫ

Галіна Каржанеўская

Сярод талентаў больш і менш значных, больш і менш знакамітых ёсць імёны асаблівыя, азораныя яркасцю асобы мастака, драматызмам яго жыццёвага шляху, а перадусім – моцай выяўлення нацыянальнага пачатку.

Чытаць далей →

ДЫВАНЫ АД ЯЗЭПА ДРАЗДОВІЧА

Людміла Мінкевіч

У вяскоўцаў — сваё разуменне прыгажосці. І ў хаце маёй бабулі, помніцца, тканыя дываны заўсёды віселі над ложкамі. Прычым адзін з іх — вышываны: старэнькі і досыць патрапаны, ён і цяпер пыліцца недзе ў бацькавым гаражы. А вось маляваныя дываны, гэткі хатні від мастацтва, мне ўпершыню давялося пабачыць нядаўна...

Чытаць далей →

ПАЭМА ЯЗЭПА ДРАЗДОВІЧА “ТРЫЗНА МІНУЎШЧЫНЫ”

Маргарыта Грудзінава

Драздовіч-паэт… Пісаць вершы Язэп Драздовіч пачаў яшчэ ў “падурослыя леты”, і ад свайго імкнення выражаць думкі не толькі фарбай, але і ў паэтычным слове не адмовіўся і ў сталыя гады. У паэтычнай спадчыне Язэпа Драздовіча можна знайсці радкі, прысвечаныя ягонай улюбёнай тэме, тэме Космасу, які падаваўся Драздовічу таямнічым і зразумелым адначасова.

Чытаць далей →

БЕЛАРУСКІ “НЕБАЗНАЎЦА”

Юрась Малаш

Астранамічныя даследаванні Язэпа Драздовіча, бадай, самае неверагоднае, самае цікавае і невядомае з усёй яго літаратурнай спадчыны. У 1931 годзе ў Вільні за ўласныя грошы ён выдае невялічкім накладам “Нябесныя бегі” – пазнавальную кнігу па астраноміі на беларускай мове.

Чытаць далей →

ВЫКАЗВАННІ РОЗНЫХ АСОБ ПРА ЯЗЭПА ДРАЗДОВІЧА

Неспакойная мара мастака імкнулася ў далеч Сусвету ў той час, калі космас быў прадметам цікавасці толькі паасобных вучоных. Разгорнутыя Драздовічам у 30-я гады жывапісныя серыі, прысвечаныя жыццю на іншых планетах...

Чытаць далей →

ВЕРШЫ ПРА ДРАЗДОВІЧА

Людцы, дзякуй за хлеб,

Вы мяне шанавалі.

Я – Драздовіч Язэп,

Вы пазналі?

Задыхаўся і слеп,

Бо тварыў апантана.

Я – Драздовіч Язэп,

Што маё захавана?

Чытаць далей →

СПАСЫЛКІ

Спасылкі на iншыя матэрыялы ў Cеціве, прысвечаныя Я.Н. Драздовічу

https://drazdovich.by/article/all?fbclid=...

Письма и выдержки из материалов Ю.В.Кондратюка 167

Выдержки из первого предисловия Ю.В.Кондратюка к кни¬ге “Завоевание межпланетных пространств” 167

Выдержки из второго предисловия автора к книге “Завоевание межпланетных пространств” 169

Надпись на титульном листе книги “Завоевание межпла¬нетных пространств” 171

Письмо научному редактору В.П.Ветчинкину 171

Письмо профессору Н.А.Рынину 172

Строки из письма К.Э.Циолковскому 178

Данные из анкеты для арестованных и задержанных, чис¬лящихся за ОГПУ (30.07.1930 г.) 178

Выдержки из протоколов допроса (1930 г.) 178

Отрывки из технических справок к проекту ветроэлектро- установок (1932 — 1938 гг.) 180

Экспромт Ю.Кондратюка (1938 г.) 184

Заметка (20.06.1938 г.) 184

Ответ на письмо О.Н.Горчаковой 184

Открытка Ю.В.Кондратюка к Г.П.Плетневой 185

Комментарии 187

Ветчинкин В.П. Отзыв на статью Ю.Кондратюка “О межпланетных путешествиях” 188

Сокольский В.Н. “Ученый, пионер ракетной техники” 193

Воробьев Б.Н., Сокольский В.Н., Мелькумов Т.М. “Комментарии к очеркам “Тем, кто будет читать, чтобы строить” и “Завоевание межпланетных пространств” 205

Про жизнь и деятельность Ю.В.Кондратюка 221

Космическая философия и научно-технические идеи пионера космонавтики, выдающегося украинского ученого Ю.В.Кондратюка (А.И.Шаргея) 222

Страницы жизни гения. Биография Ю.В.Кондратюка (А.И.Шаргея) 243

Основные даты жизни космиста — пионера космонавтики 248

Перечень опубликованных и рукописных трудов Ю.В.Кондратюка (А.И.Шаргея)   268

Ю.В.Кондратюк — гражданин и гуманист 272

Литература 283

О. Г. Шаргей.

Полтавсько-петроградський рукопис.

(Насамперед впадає в око жорстока самокритичність автора. Цілі сторінки перекреслені. Рукопис, по суті, пер¬ша наукова праця, серйозна праця, котра явно не передба¬чалась для друку. Автор не завжди послідовний, постійно повертається до раніше розглянутих питань.)

Перший зошит

Загальна теорія.

1- а умова польоту — бути не смертельним для люди¬ни, як при польоті туди, так і назад.

2- а — керованим.

З цих умов виходить вибір типу літального апарату...

І умова. Цей апарат повинен не допустити значних перевантажень і потребує відсутності механічних при¬скорень більше тієї границі, яку може витримати людина (5—10)§   — тобто потребує придания швидкості протя¬гом порівняно великого проміжку часу на великій відстані.

Так як для придания механічного прискорення необхідна точка опори..., то очевидно, доведеться возити точку опори з собою — діяти віддачею — реактивний прилад. (Стор. 1).

2-а умова потребує також точки опори, яку возять з собою — реактивного приладу.

Чи можливе вдосконалення польоту на реактивному приладі при існуючих нині відомих речовинах? Теоре¬тично можливо, у всякому разі, від сили речовини зале¬жить лише величина приладу, потрібна для... (польоту) з даною кількістю інертної речовини (людина, камера, прилади)... (Стор. 2).

(Відмітимо, юнак не знав ні про праці К.Е.Ціол- ковського, ні, тим більше, про праці зарубіжних вчених. Але приходить до правильного висновку: “прилад ” повинен бути реактивним).

... дивись початок 3-го зошита; тут невірно (Стор. 3). (далі 3—9 стор. перекреслені хвилястою лінією зверху вниз, від 9 залишена верхня половина, усі ці сторінки містять математичні міркування і розрахунки).

Загальна форма приладу поки не уточнена. У всякому разі, у ній будуть камера для людини з приладами і про¬візією. Резервуар для активної речовини (палива) і (у се¬редині його) дуже довга труба отвором назад, по якій бу¬дуть розширюватися і виштовхувати себе гази. (Стор. 10).

(Таким чином, 18-річний юнак запропонував для польо¬ту у космос ракету на хімічному паливі (“активна речови¬на ”), яка містить розріджені гази (кисень і водень). Ніхто інший у світі не робив у такому ранньому віці настільки фундаментального відкриття у галузі міжпланетних польотів. Термохімічну ракету до Шаргея запропонували лише К.Е.Ціолковський (рідинна) і американець Р.Х. Годдард (твердопаливна).

(Низ сторінок 11 і 12 також обрізаний. На цих сторін¬ках) медико-біологічні (думки), витривалість людського організму.)

Подолання земного тяжіння. (Стор. 13 ).

(Знову математика, розрахунки швидкості, при якій літальний апарат зможе подолати земне тяжіння, виво¬дяться формули співвідношення стартової маси снаряда до маси “неактивної частини” — корисного навантаження, кінцевої маси снаряда.) (Стор. 14, 15).

У результаті отримуємо формулу співвідношення ма¬си снаряда з неактивною частиною (Стор. 16, 17). 

(Це означало, що Олександр Шаргей вивів основну фор¬мулу ракети).

Теорія зупинки. Зупинка нічим не відрізняється від польоту і повернення на Землю, крім кількості і потен¬ціалу. Щоб не витрачати більшої кількості активної речовини, можна не зупиняти увесь снаряд, а тільки настільки зменшити його швидкість, щоб рівномірно рухався по колу якомога ближче до тіла, на якому зроб¬лена зупинка, після цього виділити з нього неактивну частину з такою кількістю активної речовини, яка не¬обхідна для зупинки неактивної частини і для того, шоб потім вона змогла наздогнати (приєднатися знову) до іншої частини снаряда. (Стор. 18).

(Юний вчений геніально просто вирішує задачу, яка не була вирішена до нього жодним вітчизняним теоретиком міжпланетних подорожей. Мова йде про висадку людини на небесне тіло, яке має значне поле тяжіння.

Олександр Шаргей розуміє, що для посадки усього літального апарата на це тіло, а потім для зльоту з нього буде потрібна велика кількість палива. Чи можна зменши¬ти цю кількість? Олександр приходить до висновку: мож¬ливо.

Як бачимо, полтавський гімназист ще у 1914 р. пропо-нував ту схему польоту, за якою через десятиріччя відправ¬ляться з Землі апарати на Місяць, Марс, Венеру, за якою американські астронавти здійснять політ з висадкою на Місяці. Схема включає політ на Місяць або інші планети, незначне гальмування для переходу літального апарата на

орбіту штучного супутника, відокремлення від основного апарата посадочного модуля невеликої маси, його посадка, робота на поверхні небесного тіла, зліт у призначений час і стикування з кораблем-маткою, запуск двигунів основного корабля і повернення на Землю.

Просто і геніально! Цю схему називають “трасою Кондратюка ”.)

Ускладнення, які вносить атмосфера... для подолання значної її щільності. Це негативне явище буде як на шляху туди, так і при поверненні. (Стор. 19.)

... потрібно злетіти верст на 50, щоб шкідливого впливу уникнути майже зовсім... До цієї висоти потрібно добратися, діючи сполукою, яка працює однаково добре і при атмосферному тиску — зриваючи піроксилин або іншу речовину... (Стор. 20).

{Тільки що освоєні розділи науки Олександр Шаргей застосовував для справи. Цікаво те, що знаючи методи вирішення диференціальних (у всякому разі простіших) рівнянь, він виводить основну ракетну формулу, користую-чись теорією границь, тоді як К.Е.Ціолковський цю названу його іменем формулу вивів (і опублікував у 1903 р.) за допо¬могою нескладного диференціального рівняння. За таким же принципом у 1913 р. виводять ракетну формулу франиуз Ено-Пельтрі і американець Роберт Годдард. Відмітимо: усі незалежно один від одного.

Чому ж Олександр Шаргей виводить цю формулу не таким шляхом? Справа в тому, що юний вчений намагався представити політ ракети, безперестанне прирощення швидкості снаряду, фізично, як результат спалення одна за одною порцій палива, вага яких зменшується, що у мате-матичному вигляді представляє собою геометричну про-гресію. Ясно відчуваючи процес дії ракети, намагаючись пе¬редати це почуття тим, хто буде колись знайомитися з його роботою, він виводить основну формулу ракети за до-помогою граничного переходу. Тут, як і у наступних своїх роботах, Олександр Шаргей •намагається наочно по¬казати фізичний зміст, механізм своїх роздумів, часто опускаючи докази і роз'яснення, які, на його думку, для гра¬мотного фізика, механіка, ймовірні.

Двадцять сторінок першого зошита увібрали у себе ли-ше частину думок про шляхи освоєння міжпланетного про-стору. Озброєнний новими знаннями, захоплений пошуком рішень усе нових питань, які виникають по мірі заглиблення у дивовижно захоплюючу роботу, Олександр Шаргей продо¬вжує записи своїх думок, пропозицій, висновків).

Другий зошит

Повернення на Землю: Неактивна частина снаряду повинна бути планером... два способа аеродинамічного спуску... (Стор. 21.)

... велика перевага цих способів та, шо вони дають велику економію активної речовини... автоматичний спуск.

(Приводяться формули повернення обома способа¬ми). (Стор. 22).

(Неактивна частина снаряду повинна бути планером. Це, вказує автор, дає велику економію палива. Він пише про автоматизацію спуску, наводить формули “аеродинамічного спуску ”.)

Якщо буде великий рух із Землі у міжзоряний простір, то вигідніше зробити пушку (електричну, яка надавала б снаряду значну початкову швидкість) це дало б змогу з меншою кількістю активної речовини, з мен¬шою витратою енергії більш швидко здійснювати більш далекі польоти... Лінійні ел. двигуни? Меркулов?

Снаряд... може (у атмосфері) розколюватися, як ме-теор. (Стор. 23).

Про польоти у Сонячній системі (Розраховується 3-я космічна швидкість) (Стор. 24).

Порядок польотів:

I- е випробувати дію пристосувань для підйому в ат-мосфері,

II- е політ не особливо далеко від земної поверхні на декілька тисяч верст,

III- є політ на Місяць без зупинок там (особливо, політ навколо Місяця),

IV- е політ на Місяць із зупинкою. (Стор. 25).

(Юнак сміливо намічає стратегію оволодіння міжпла-нетним простором, його початковий етап).

Важливе зауваження — скрізь, де я говорю про ак-тивність речовини, її потрібно розраховувати на вагу цієї речовини + вага тієї ємкості, у якому вона знаходиться; коли ми використаємо деяку частину активної речовини, ми залишаємо і ту ємкість, у якій вона була. Тому кра¬ще, а, можливо і необхідно, не тримати увесь запас ак¬тивної речовини у одній ємкості, а в декількох, які про¬гресивно зменшуються. Це тим більш прийнятно, шо одна ємкість зовсім не представляє більшої зручності. (Стор. 36 і 37).

(У середині другого зошита ми знаходимо піонерську для вітчизняної науки ідею про “багатокомплектну” (багатоступеневу) ракету.

Як бачимо, Олександр Шаргей висунув, а трохи пізніше і обгрунтував ідею багатоступеневої ракети, поступив¬шись лише американцю Р.Х. Годдарду, який про багатосту¬пеневі ракети говорив у 1913 р. К.Е.Ціолковський цим пи¬танням зайнявся у другій половині 20-х років).

Керування і стійкість. Газовий резервуар... жироскоп. (Стор. 38).

Цих двох пристосувань достатньо для керування сна-рядом, так як напрям прискорення завжди паралельний його осі. Щоб надати снаряду той або інший оберт нов- коло його осі, потрібно тільки пробігтися всередині його (або навіть тільки обертатися, або навіть махати рукою) у зворотний бік, так шо усякі прилади зайві. (Стор. 39).

Двовісний астатичний жироскоп. (Нижче усе пере¬креслено словом “нісенітниця”) (Стор. 40).

Двовісний жироскоп... (Стор. 41).

База для польотів. Базу краще за усе улаштувати на якому-небудь тілі можливо меншому (Місяці, супутнику Марса), на якому був би матеріал для активної речови¬ни, для отримання якої потрібно там встановити маши¬ни (сонячні). Така база корисна своїм малим потенціа¬лом сили тяжіння. На ній треба мати запаси активної речовини і усі прилади. На неї ж прилітати на паса-жирському снаряді, можливо більш легкому. Зробивши запаси на цій базі речовини, можливо здійснювати порівняно більш солідні польоти, так як значно менше активної речовини знадобиться на подолання потенціалу (тяготіння) самої бази... (Стор. 44).

(У своїй першій роботі Олександр Шаргей пропонує розміщувати міжпланетні проміжні бази на небесних тілах, розраховуючи використовувати для забезпечення міжпланетних перельотів знайдені там і перероблені ко-рисні копалини. Пізніше він зрозуміє, що створювати такі ' бази спочатку буде занадто важко, певно, неможливо. До того ж вони будуть знаходитися на значному віддаленні від Землі. Тому, розвиваючи свою ідею, він ставить питан¬ня про бази — штучні супутники Місяця і Землі, що буде пізніше здійснено).

Третій зошит

У початковому виводі формули збрехав... Вирішив усе переосмислити (Стор. 49).

Теоретична формула ваги ракети.

V

М = те&

... підлітаючи до Землі по дотичній, зовсім не кори-стуємося активною речовиною, а користуємося атмосфе¬рою... (Стор. 49—51). 

Ось формула для польоту з Землі і назад із прийня¬тою до уваги витривалістю людини:

(Стор. 60).

55 раз. Ура! Цілком можливо. (Стор. 61).

{Зробивши нескладні розрахунки, молодий вчений пере¬конався, що якщо застосувати у двигуні ракети паливо, яке отримаємо при з'єднанні кисню з воднем — гримучий газ, або інше термохімічне паливо, то можливо буде досяг¬нути швидкостей “усього лише ” у оди ні ці, у кращому ви¬падку — десятки верст за секунду. Отже, можна плану¬вати польоти тільки у межах Сонячної системи. Про польоти до зірок, на інші планетні системи залишається тільки мріяти.

Тільки швидкості порядку швидкості світла дозволять здійснити контакти з іншими зоряними світами).

{Закреслено. Є напис): Запитати у рідних про випро-мінювання радія і про випромінювання взагалі, закатод- них променів. (Стор. 62, 63).

Про інші можливі реактивні прилади:

1 механічний, катушка з дротом. (Стор. 64).

2 використання “швидкого” випромінювання а, р радію.

Так як це випромінювання матеріальне, то, ймовірно, воно повинно давати і відповідну механічну реакцію- віддачу, якою і можливо скористатися, доводячи це ви-промінювання до необхідної інтенсивності. Енергію ж для випромінювання можна брати з сонячного світла... (Стор. 65).

(Так Олександр Шаргей розпочав розробку питань ви¬

користання сонячної енергії для потреб космічних апа-ратів).

Використання сонячної енергії. (Стор. 66).

Дзеркала з приймачами тепла. Параболічне дзеркало направляється віссю на Сонце. Сонячні промені, відби-ваючись, збираються у фокусі і проходять там через отвір у обігрівачі. (Стор. 68, 69).

Параболічні дзеркала можуть бути різних видів. Фор¬ми параболоїду обертання, або форми поверхні прямого циліндру, у якого в основі сегмент параболи. (Стор. 68а, 686).

Обігрівальні трубки (Н, О). (Стор. 68в).

Конструкція дзеркала для концентрації сонячної енергії. (Стор. 70)

Сили сонячного освітлення. Якщо вдасться побудува¬ти реактивний снаряд, який працює віддачею катодних променів, то тільки від Сонця зможемо брати достатню кількість енергії і переробляти її з теплової в електричну. (Стор. 72).

Отримання реакцій від матеріального випромінюван¬ня елементарних часток. (Стор. 77).

Четвертий зошит

Про ємкості (баки) для компонентів палива. (Стор. 83.)

Обігрівачі компонентів палива перед подачею у реак-тивний двигун. (Стор. 93).

Змішування струменя для отримання однорідної суміші у камері згорання. (Стор. 95).

Температура руху середовищ..., якщо в атмосфері ру-хається полірована поверхня під кутом до напрямку, то чим менше кут атаки, тим менше буде нагріватися при русі ця поверхня. (Стор. 97).

З наведеного видно, щоб зробити можливим спуск за допомогою утримуючої дії атмосфери, необхідно по¬верхні снаряду, повернені вперед, зробити майже пара¬лельними руху у повітрі, а у іншому разі снаряд згорить швидко, але яскраво. (Стор. 101).

(Олександр Шаргей рекомендує ракету-“снаряд”робити добре обтічної форми. Відзначимо, що у наступних роботах він висуває ідею апарата, шо спускається, антиаероди- намічної форми із застосуванням термозахисної поверхні, котра керуватиметься автоматично. Це потрібно для того, щоб скоріше і безпечніше гасити величезну швидкість апарата, який повертається на Землю, за рахунок його ве-ликого опору).

(Стор. 102—103 чисті).

Майже усе тут, у 4-х зошитах написане, — придумано мною під час перебування у юнкерському училищі від приблизно перевороту і до 25 березня (Стор. 104).

(Доводиться дивуватися, чому він фактично ввів в ома-ну читача, датуючи свою роботу, яка наповнена піо-нерськими ідеями, 1917 р. і написав, що на це затратив цілий місяць (правда, “майже”). Тут, як і багато разів пізніше, з'ясувалась його повна неповага до питань пріори-тету. Через двадцять один рік він вже помітить той же рукопис 1916 р., бо коли передавав документи, добре не по¬думав.

Непоказний з виду зошит із полтавсько-петроградським рукописом містить відкриття і цікаві пропозиції, які вису¬нув молодий вчений, нічого не знаючи про праці К.Е.Ціолковського, Р.Х. Годдарда, інших сучасників. Ідеї Олександра Шаргея, викладені у його першому рукопису, згодом були підтверджені практичною космонавтикою. Тому незрозуміло, чому ця робота часто не враховується зовсім при оцінці творчої спадщини вченого, тоді як вона є наріжним каменем, фундаментом усіх наступних праць Шаргея (Кондратюка). Першою його науковою працею на¬

зивають київський рукопис 1918—1919 рр. “Тим, хто буде читати, щоб будувати” Чому?

Потрібно відмітити також, що юний автор (адже йо¬му було лише 17 років, коли він почав розробку теорії міжпланетних польотів) з самого початку відчув “величезність і невизначеність можливих наслідків від ви-ходу людини у міжпланетний простір ” і тому тримав свою роботу у секреті. У цьому проявився високий гуманізм мо-лодого дослідника. Наївно думав, як сам він згодом писав, що достатньо опублікувати його працю, як терміново хто- небудь, маючи достатні матеріальні кошти, здійснить міжпланетний переліт; автор мав сумнів, чи не буде вико-ристаний цей політ у військових цілях. 1 він вирішив три-мати свій рукопис у таємниці...) . 

режде всего, чтобы вопрос этого труда сам по себе не пугал вас и не отклонял от мысли о возможности осуществле¬ния, все время твердо помните, что с теоретической стороны полет на раке¬те в мировые пространства ничего удивительного и невероятного собой не представляет.

Я довольно часто тут употреблял фразы, совершенно недопустимые в научном сочинении: “не слишком ве¬лико”, “достаточно” и т.д., не указы¬вая ничего точно. Это произошло по-тому, что я совершенно не имел под рукой материалов для того, чтобы провести границу между “достаточно” и “недостаточно”, да значительная часть материалов, необходимых для конструкции ракеты, и вовсе еще не собрана.

В более редких случаях — это про¬сто нежелание производить вычисле¬ния, которые сможет произвести вся¬кий. Пусть меня простят за термино¬логию; во многих случаях я сочинял ее сам, а во многих, вероятно, перевирал существующую, так что, если что- нибудь такое попадется, то не следует особенно ломать голову, а (следует) разобраться по существу.

Для осуществления этого пред-приятия необходимы опыты, опыты и опыты в постепенно увеличивающемся

масштабе. Особенно эту постепенность нужно соблюдать уже при полетах с людьми. В таком новом деле всего пред¬видеть никогда нельзя, а в межпланетном пространстве по¬мощи ждать неоткуда.

Общая теория

Первое условие для полетов с Земли и обратно — чтобы они не были смертельны для пассажиров.

Второе условие — чтобы они были управляемы.

Первое условие требует, во-первых, чтобы механические ускорения, сообщаемые снаряду, на котором пассажиры, не превышали определенной величины, за которой это ускоре¬ние может быть вредно и смертельно для человека; во- вторых, чтобы снаряд, в котором будут пассажиры, был гер-метичен, не выпускал из себя воздух, чтобы этот воздух освежался и чтобы температура снаряда поддерживалась нормальной. Все последние условия легко выполнимы, а о первом мы сейчас поговорим. Для того, чтобы снаряд смог преодолеть силу земного тяготения, ему нужно сообщить огромную скорость (около 11 км/сек). Чтобы приобрести такую скорость без смертельных последствий, необходимо сообщить ускорение в течение довольно большого проме¬жутка времени (в часах) и на очень значительном протяже¬нии (сотни верст). Всякие пушки, в обычном смысле этого слова, кроме того, что не могут при существующих ныне веществах сообщить снаряду такой скорости, совершенно неприменимы еще и потому, что обратили бы человека, севшего в ядро, в кашу, равномерно разлитую по дну снаря¬да.

Возможно, правда, построить электрическую “пушку” длиною в несколько сот верст, которая бы благополучно да¬ла бы скорость в 11 верст в секунду, но такая штука стоит очень дорого и ею совершенно не разрешается вопрос о возвращении обратно на Землю и управляемость.

Таким образом, пушку приходится оставить; остаются праща и реактивный прибор. Праща к этому делу неприме¬нима по тем же причинам: требует огромных сооружений (чтобы центробежная сила не обратила человека в кашу) и не разрешает вопроса об возвращении. Остается реактивный прибор. 

Второе условие — управляемость — также неминуемо за¬ставляет остановиться на реактивном приборе, так как в не¬бесной пустоте никакой точки опоры, кроме той, что захва- ’ тил с собой, не найдешь. -

Вопрос, значит, в том: возможно ли теоретически вооб¬ще для реактивного прибора развить скорость в 11 км/сек и поглотить ее обратно при возвращении назад и не потребует ли это от него размеров практически невыполнимых или очень трудно выполнимых. Остановимся пока на реак¬тивном приборе типа ракеты, так как другие, приходившие мне в голову, или невыполнимы из-за требуемых грандиоз¬ных размеров, или вопрос об их выполнимости требует предварительных исследований, которые я не имею сейчас возможности произвести.

Теоретическая формула веса ракеты

Пусть мы обладаем веществом (которое я далее буду на¬зывать “активным”) или составом, которые могут произвес¬ти р эргов работы на каждый свой грамм, и мы можем ис¬пользовать всю эту работу на отталкивание этого самого (использованного количества) вещества от остального тела ракеты.

Пусть масса всего тела нашей ракеты равна т г, пусть мы сожгли * бесконечно малое количество активного ве¬щества Лги употребили развившуюся энергию рН на оттал¬кивание количества Л (именно того самого вещества, кото¬рое мы сожгли) от остального тела ракеты. При отталкива¬нии друг от друга двух тел энергия (живая сила) относи¬тельно их общего центра тяжести распределяется между ними обратно пропорционально их массам, следовательно, остальное тело ракеты (масса которого будет уже т — к) по¬лучит на свою долю

Переводим эту работу в скорость (продолжая считать массу ракеты за /и, так как убыль Л ничтожна).

•Далее везде вместо слов “использовали энергию” употреблять: “сожгли”, так как фактически так это и будет происходить. 

Из полученного выражения —^2р мы видим, что сооб-

т

щаемое ускорение, кроме свойства активного вещества (/?),

і.

зависит только от относительного его количества — или,

т

что то же, от отношения всей массы (т) к пассивной части {т-Н)

= 1 +— ( так как к = — ). т — к т 00

Следовательно, каждый раз, как мы будем сжигать ак¬тивное вещество в таком же отношении, мы будем получать такое же ускорение, и во сколько раз требуемая скорость V

более полученной —-у/їр, столько раз нужно произвести т

сжигание активного вещества в том же отношении всей

массы к пассивной части: 1+ — ; т.е., чтобы развить ско-

т

рость V, нужно произвести сжигание в данном отношении V • т

к'у[2р

Следовательно, отношение первоначальной массы раке-

— /г л к (л /і

ты к той, которая останется, будет не 1+ — ,а И+ — \

т \ т>

Преобразуем [ЭТО выражение], основываясь на том, что

к = — .

оо

Следовательно, обозначив массу всей ракеты через М\ а массу пассивного груза /и, будем иметь формулу

М = те4їр

Из полученной формулы мы можем заключить, что со¬общить данной массе т любую скорость возможно всегда, как бы ни было слабо активное вещество ( р ), а от его ак¬тивности зависит лишь величина ракеты Л/, которая правда с уменьшением р, возрастает очень быстро и очень легко может перейти пределы практической возможности.

Вывод формулы применительно к потенциалу

силы земного тяготения

Потенциал силы земного тяготения равен /7, где г — ра¬диус Земли, а у — ускорение в поле тяготения для какой- нибудь точки вне земной поверхности. Переведем /у на ско-

Vі 2 /—

рость: /7 эрг = — см/сек . [2] V = ^2г) [3] см/сек.

2

Подставим в общую формулу

[г[

М = те ^ = те р .

Это формула для полета от Земли; а для того чтобы при возвращении обратно вновь поглотить эту скорость, нужно взять массу в том же отношении еще раз. Получим:

а

1п М = 1п т + 2.

Частный расчет, принимая р = — б[ольших] кал. на 1 г (приблизительная теплотворность Н2 + О):

[600 000 000-1000^3

М

Т \ 42800 000 000-10 с г і 4

= те2 ' = приблизительно] те =

= приблизительно] т-55!

Отношение 55 (хотя оно и теоретический минимум, а практически, может быть придется брать 100—200—500—

1000) не представляет собой ничего ужасного; ракета вполне выполнима!!!

(Все буквы, которые я употребляю, выражены в абсо¬лютных единицах и вычисление я веду в них же.-)

Осложнение, вносимое ограниченной

выносливостью человека и снаряда

•

Выводя предыдущие формулы, мы не брали в расчет времени, в какое будет сообщаться ускорение. Эти формулы точно годны лишь для того случая, когда ускорение сооб¬щается мгновенно, и вот почему: пока мы сообщаем снаря¬ду ускорение к Земле, и чем более долгое время мы будем сообщать ускорение нашему снаряду, тем большее ускоре¬ние в обратную сторону успеет ему сообщить земное тяго¬тение, и это ускорение придется потом возмещать активным веществом. (Сказанное будет ясно из следующего: если мы будем сообщать снаряду от Земли ускорение, которое рав¬нялось бы земному, то наш снаряд вовсе никуда не улетит, а будет висеть в воздухе). Таким образом, с этой стороны, чем большее ускорение в единицу времени, пока он не до¬стигнет надлежащей скорости, тем выгоднее. Но, во- первых, человек не может перенести ускорение (сообщаемое механически) величиной более некоторой определенной максимальной. (О том, как повысить ее, будет ниже). Кроме того, и снаряд пришлось бы весь делать прочнее, пропор¬ционально величине ускорения, т. е. увеличивать пассивный груз. Поэтому сообщать снаряду ускорение более некоторо¬му

го данного = <7 мы не будем. Назовем отношение — (где у —

)

ускорение силы земного тяготения) — к. Можно ожидать, что к = 5—10.

Первый способ полета и его формула

Первый способ полета состоит в том, что мы сообщаем снаряду ускорение от Земли по радиусу или, если не по ра¬диусу, то по одному направлению все время, и когда воз¬вращаемся, сообщаем обратное ускорение тоже по ради¬усу — целим на центр Земли. Пусть отношение сообщае- мого ускорения к ускорению силы тяжести = к. Хотя по ме-ре поднятия от Земли к будет увеличиваться, вследствие уменьшения земного тяготения, но в настоящем вычисле¬нии я буду считать его постоянным (ибо оно будет меняться не особенно сильно, особенно если оно было велико (5— 10)ё с самого начала), чтобы не осложнять излишние вы-числения. Таким образом, из всего сообщаемого снаряду ускорения к ■ /, 1 • / будет пропадать на преодоление земно¬го тяготения, а будут фактически действовать остальные (к— 1 )У, т.е. активность вещества в смысле сообщения скорости

к „ 1

понизится в раз = 1н . Этот множитель

к-1 к-1

. і

1 Ч , следовательно,- и нужно поставить при показателе

к-\

в формуле веса--.;

Если даже к = 5, то множитель 1 Ч , стоящий в по-

к-\

казателе, представляет собой величину весьма неприятную.

Второй способ полета [и его формула]

Второй способ состоит в том, что мы сообщаем снаряду фактическое ускорение по направлению, перпендикулярно¬му (приблизительно) радиусу-вектору, а при возвращении обратно целим по касательной и сообщаем фактическое об¬ратное ускорение, также перпендикулярное] радиусу (рис. 1).

Найдем из параллелограмма] скор[остей] фактическое ускорение, если мы нашему снаряду будем сообщать уско¬рение так, чтобы, слагаясь с ускорением силы тяж[ести],

оно давало бы фактическое ускорение, перпендикулярное радиусу:

х = 4к1}1-)1 = л/ї^ї.

При таком сообщении ускорения активность вещества

ь

уменьшается в раз, и притом это только в самом

V к2 —7

начале. По мере развития скорости и центробежной силы это отношение будет приближаться к единице.

Когда снаряд достигнет такой скорости, что центробеж¬ная сила станет более у, то снаряд будет иметь тенденцию двигаться вокруг Земли по эллипсу. Сообщая ему ускорение в тех местах его пути, где он наиболее перпендикулярен к радиусу, — около концов большой оси, мы будем и далее получать коэффициент активности, близкий к единице. Возвращение обратно тем же способом. Так как я не могу сделать всех вычислений, то ставлю в формулу отношение

к которое есть худший из всех коэффициентов по- лік2 -1

лезной активности, но и то он очень хорош — несравненно

лучше, чем к ; даже при небольших к этот коэффициент к-1

очень близок к 1.

Вот приблизительный рисунок пути снаряда (рис.2).

Таким образом, второй способ гораздо сложнее в смысле управления, но требует значительно меньше активного ве¬щества (если к не особенно велико, например, 20).

Примечание: Находясь под влиянием силы тяготения (значительной), вообще всегда тем более выгодно мы будем при-менять активное вещество, чем перпендикулярнеє к направлению силы тяготения мы будем сообщать ускорение (но тут, разумеется, нужно принять во внимание и то, что применение ускорения тем

выгоднее, чем оно параллельнее имеющейся уже скорости). Вто¬рой способ полета — применение этого принципа.

Рис. 2

О способах повысить выносливость человеческого тела

относительно значительных механических ускорений

Как мы видели, ограниченная выносливость человека по отношению к ускорениям является, особенно при первом способе полета, очень вредным фактором в формуле веса ракеты. Сейчас выясним в общих чертах причины невыносливости и как с ней можно до некоторой степени бороться.

Причина невыносливости — ограниченная прочность тела, присутствие жидких элементов и различная абсолют¬ная плотность составных частей организма. Как известно, если человек падает с большой высоты, то он ломает себе члены, т.е. его тело не выносит благополучно ускорения, сообщаемого ему земной поверхностью. Затем, как известно, если человека повесить на долгое время в непривычное для него положение — кверху ногами, вом случае (ускорение центростремительное) и центробежной силы во втором,

прильет к одним частям тела и отольет от других. В усилен¬ном виде это явление кончится разрывом сосудов тех частей тела, куда кровь прилила.

Вредное влияние третьего фактора — различной плот¬ности составных частей тела — в обыденной жизни не ска¬зывается, но может сказаться при сообщении значительного ускорения. В грудной клетке, где эта разница наиболее ве¬лика, тяжелый орган — сердце и органическая часть легких вместе с содержащейся в них кровью находятся рядом и вперемешку с воздухом, содержащимся в легочных пузырь¬ках. От чересчур большого ускорения может произойти внутри легких кровоизлияние, оседание легких и оседание в легких сердца.

Вот как можно устранить вредные последствия меха¬нического ускорения (не чересчур уж большого, напр[имер! 1000, за исключением самого последнего: человек, совер¬шенно голый, ложится на спину, в форму, отлитую специ¬ально по его фигуре, и поэтому везде плотно к нему приле¬гающую. Форма эта достигает немного более половины толщины его тела, как показано на рисунке толстой линией (рис. 3).

Направление ускорения показано стрелкой. При таком положении давление будет равномерно распределяться по всей задней поверхности тела, и все те вредные явления, за исключением процесса в грудной клетке, будут чрезвычайно ослаблены. Если ускорение не настолько велико, чтобы прибегать к таким мерам, но все-таки значительно больше ускорения силы тяжести на Земле, то рекомендуется лежать на чем-нибудь, заботясь главным образом о том, чтобы тело не представляло нигде значительного протяжения по на¬правлению ускорения, чтобы не получилось прилива крови в одних местах, а отлива в других — и то и другое пропор- 

ционально высоте кровяного столба, т.е. протяжению тела по направлению ускорения. Возможно также, что прибегать к форме и вовсе не придется, если и до такого ускорения, которое этого потребовало бы, в легких будут всякие неже¬лательные явления (ведь на это форма никакого влияния не оказывает). Опыты относительно всего этого очень не труд¬но проделать с человеком на большом центробежном при¬боре, пользуясь центробежной силой.

О других возможных реактивных приборах

1. Механический реактивный прибор состоит из круга проволоки, с центром которого связана камера с пассажи¬ром. Если мы сообщим кругу быстрое вращение (обратное относительно того, при котором проволока бы наматыва¬лась) и затем отпустим конец проволоки, то он полетит по касательной к кругу в одну сторону, а круг с камерой — в другую (рис. 4).

Рис. 4

Такой прибор для полетов с Земли неприменим, так как проволочному кругу (кольцу) даже из лучшей стали нельзя сообщить вращения со скоростью (абсолютной — не¬зависимо от радиуса) большей, чем- приблизительно 300 м/сек — далее оно (кольцо) не выдерживает центробеж¬ной силы и разрывается.

Ввиду такой незначительной возможной скорости, пришлось бы строить прибор огромных размеров — М = т-5510 приблизительно.

2. Реакция от материального излучения. Катодные лучи представляют собой весомые частицы, заряженные и несу¬щиеся со скоростью 200000 км/сек. Они поэтому дают и со¬ответствующую реакцию-отдачу, и ею можно воспользо-

ваться, доведя до нужной ее интенсивность. Их невыгода заключается в огромном требуемом для них количестве энергии, и скорость их без необходимости велика, а чем больше скорость, тем больше нам приходится затратить для получения той же реакции энергии, и уносят они с собой бесцельно большой заряд электричества высокого потен¬циала. Впрочем, может быть, и ту и другую утечку энергии, вероятно, можно устранить, пропустив эти лучи через слой анода — в нем бы они может быть потеряли бы и излиш¬нюю скорость и заряд, а нагревание анода мы опять исполь¬зовали бы. Хотя сейчас реактивный прибор, основанный на материальном излучении, представляется мне трудным и маловероятным, но, во всяком случае, над ним стоит поду¬мать и поработать — в случае удачи он обещает дать такую колоссальную скорость, какой не смогла бы дать и самая огромная ракета. Может быть, можно было бы проверить теорию относительности. Энергию для такого прибора мож¬но брать только из лучей Солнца, нашего или чужого (см. о зеркалах и солнечной энергии).

Общая форма снаряда

Снаряд состоит из камеры, где находятся пассажиры и приборы и сосредоточено управление, сосудов, где находит¬ся активное вещество, и трубы, в которой происходит сго¬рание и расширение активного вещества и его газов . Со¬суд для активного вещества нужно делать не один, а несколько, потому что такой один сосуд был бы значитель¬ного веса и к концу полета, когда почти все активное веще¬ство вышло, составлял бы массу, которая, совершенно не будучи нужной, может быть, в несколько раз утяжеляла бы снаряд и требовала бы большого количества активного ве¬щества и даже могла бы сделать невозможным все пред¬приятие. Поэтому сосудов нужно делать несколько, разных размеров. Вещество расходуется сначала из больших сосу¬дов, когда они кончаются, то просто выбрасываются, и на¬чинают расходовать из следующего. Размеры сосудов нужно рассчитывать таким образом, чтобы вес кончающегося сосу¬да (одного сосуда без вещества) составлял для всех сосудов одну и ту же часть веса всей остальной оставшейся ракеты. Какую часть, — это нужно выработать, сообразуясь, во- первых, с тем требованием, чтобы эта часть была возможно меньшей; во-вторых, с тем, чтобы число сосудов не было чересчур велико и таким образом не усложнилось бы черес¬чур устройство снаряда. На чертеже (рис. 5) схематически представлена удобнейшая, по-моему, форма снаряда: каме¬ра, приблизительно круглая — сосуды в виде слоев конуса (приблизительно подобных). В виде слоев они сделаны для того, чтобы иметь меньшее протяжение по

Рис. 5. Схематический разрез снаряда

направлению ускорения, чтобы в них не получалось боль¬шого давления (высокого столба жидкости). Конус не вы¬годно делать ни слишком широким, ни слишком длин¬ным — в обоих случаях должна будет увеличиваться проч¬ность сосудов по расчету на ускорение, а в первом — и по расчету на давление (активное вещество — жидкие газы — кислород и углерод).Чтобы было возможно сделать дно со¬судов более плоским, не утяжеляя их, возможно, что будет удобнее, провести к ним тяжи из точки приложения силы а (давление газа на трубу), к которой посредством тяжей и прикреплены все сосуды и в которую упирается труба.

Если по каким-либо причинам жидкие кислород и водо¬род держать вместе в смеси будет нельзя, то в каждом сосу¬де нужно сделать два отделения (отсека] одно над другим. Соответственно нескольким сосудам и труба должна ме¬няться при сбрасывании старых сосудов — отбрасываться последнее ее колено и передвигаться место сжигания, или вся она должна заменяться новой — это уж как из опытов будет найдено удобнее. Камера, разумеется, герметическая, хорошо согреваемая, с приборами, освежающими воздух.

Нужно испробовать, может ли человек дышать кисло¬родно-водородной атмосферой; если да, то многое упро¬щается.

Теория сосудов

Относительно упругости <содержимого>. Пусть мы имеем в сосудах идеальный газ. Будем рассматривать отно¬шение веса сосуда   к весу такого количества газа, какое он только может выдержать .

Простейшее вычисление показывает, что выгодность по¬добных сосудов не зависит совершенно от их размеров, и для одного и того же газа при одной и той же температуре никогда не зависит от его упругости; что наиболее выгод¬ными сосудами являются полый шар и длинный цилиндр (труба), причем цилиндр несколько выгоднее шара (цилиндр я ; шар 3).

Относительно ускорения. Теперь мы будем рассматривать сосуд, в который налита весомая жидкость и которому со¬общается то или иное ускорение (“механическое”). Сила, производящая ускорение, приложена к сосуду.

Простейшие вычисления показывают, что для подобных сосудов выгодность обратно пропорциональна линейным размерам (большие сосуды невыгодны); что выгодность всегда обратно пропорциональна величине ускорения; что выгодность обратно пропорциональна корню кубическому из абсолютной плотности жидкости < для того же коли¬чества >; что для цилиндра, ось которого параллельна на¬правлению ускорения, если не принимать в расчет его дна, выгодность не меняется с радиусом и обратно пропорцио¬нальна высоте; наивыгоднейшая форма сосуда ограничена сверху (если считать ускорение направленным снизу) плос-костью; что эта форма имеет некоторое сходство с полуша¬рием; наивыгоднейшая форма имеет только одну плоскую поверхность, ограничивающую ее сверху; что выгодность сосуда увеличивается при более равномерном приложении силы ко дну сосуда, при этом становится выгоднее делать сосуд шире и площе.   На основании всего этого станет приблизительно ясным, почему я избрал для своего снаряда форму сосудов в виде слоев конуса с тягами к вершине.

Устройство снаряда. Управление и устойчивость

Для того, чтобы мы могли удобно управлять снарядом, мы должны уметь поворачивать его в пространстве во все стороны, т.е. поворачивать вместе с поворотом снаряда- трубы направление вылетающих газов — направление сооб¬щаемого ускорения, и должны уметь сохранять по произво¬лу раз данное направление, чтобы снаряд вследствие неиз¬бежной, но большой неравномерности нагрузки (центр тя¬жести его не лежит на линии приложения силы), не стал бы вертеться в пространстве, описывая спираль или круг.

Для того, чтобы сохранить раз данное положение, служит двуосный астатический жироскоп [10] (см. отдельный раз¬дел “Двуосный астатический жироскоп”), а чтобы менять его — приспособление с тягами на конце трубы (рис. 6). Ес¬ли мы будем действовать тягами, то короткая труба, соеди¬ненная с концом трубы карданным соединением, не заде-вавшаяся до тех пор потоком газов вследствие своей шири¬ны, после некоторого поворота подвергнется давлению по¬тока газов, которое и передастся всему снаряду как враща¬тельный момент, необходимый для поворота. Если будет возможно не делать всего этого приспособления, а прямо провес ти тяги к концу трубы, чтобы они ее немного изгибали в желательном направлении. Вот рычаг, будут проведены все четыре тяги (рис. 7).

Точка вращения рычага а должна быть в одной плос¬кости со всеми четырьмя блоками Ъ. Тогда действие в одном направлении совсем не будет отзываться на другом. Эту си¬стему одного рычага, управляющего поворотами во все сто¬роны, нужно заметить, и ее можно применять в других слу¬чаях, например, в аэропланах — соединить рули глубины и поворотов в один руль в виде, например, цилиндрической поверхности, и управление им — в одну рукоять.

Управление происходит следующим образом: жироскоп (рама его) находится в хомуте, неподвижно скрепленном с телом ракеты. Хомут этот, когда нам нужно сохранить дан¬ное положение, находится в сжатом состоянии; тело раке¬ты, таким образом, неподвижно скреплено с жироскопом, и поэтому оно вообще неподвижно. Когда нам нужно совер¬шить поворот, мы отжимаем хомут и делаем поворот уже свободно, так как жироскоп раскреплен, а потом опять за¬жимаем хомут. Вот и все.

Двуосный астатический жироскоп

Двуосный — состоит из двух жироскопов в одной раме, оси которых не параллельны (перпендикулярны). Обыкно¬венный одноосный жироскоп сопротивляется вращению рамы по всем направлениям, кроме того, в котором вертит¬ся он сам, поэтому он не всегда может служить надежной опорой. Если мы устроим жироскоп двуосный (см. выше), то общая рама двух составляющих его жироскопов будет уже застрахована от вращения во всех решительно направлени¬ях: там, где не сопротивляется один из жироскопов, в пол¬ной мере будет сопротивляться другой. Чтобы сделать раму двуосного жироскопа приблизительно одинаково устойчи¬вой по всем направлениям, нужно сделать оба его жироско¬па равной сопротивляемости (повороту их оси). Для удобства сделаем оба жироскопа в виде полых тел вращения и поставим один в другой (рис. 8).

Астатическим я называю жироскоп, который одинаково реагирует на повороты его оси в каком-нибудь направле¬нии, как и в прямо противоположном, т.е. жироскоп, кото¬рый не давал бы всяких мутаций, прецессий и т.п. Обык¬новенный жироскоп тем и был бы неудобен на снаряде, что, 

хотя и не давал бы ему повернуться так, как он (снаряд) хо¬чет, но зато сам бы его поворачивал в направлении к этому перпендикулярном. Чтобы построить астатический жиро¬скоп, нужно соединить в одну раму два жироскопа одинако¬вой сопротивляемости так, чтобы оси их совпали, а направ¬ления вращения были противоположны (рис. 9).

Такие два так соединенные жироскопа все мутации и т.п. будут стараться производить с одинаковой силой в прямо противоположные стороны, значит, в этом отноше¬нии ничего и не получится, что и требовалось.

Камера

В камере должны быть окна, чтобы можно было в них смотреть и отверстие для выбрасывания, закрываемое двумя герметическими дверцами. Чтобы выбросить что-нибудь, открываем верхнюю дверцу, кладем выбрасы¬ваемое на нижнюю, закрываем верхнюю, открываем ниж¬нюю — предмет выбрасывается, а мы опять закрываем ниж- 

а — схематический разрез по плоскости обеих осей; б — схематический разрез по одной оси (внешней), перпенди¬кулярной к другой (внутренней)

нижнюю.

Для управления снарядом необходимо сообщение между внутренностью камеры, т.е. пассажиром, и внешней частью ракеты. Его можно установить, проведя через стенки каме¬ры электрические провода или трубы для пневматического действия, или просто проволочные тяги. Относительно пер¬вых двух способов затруднений нет, но они сложноваты, а последний прост, но его нужно устроить так, чтобы воздух не мог выходить из камеры наружу. Устроить вот как: тяга (в виде трубы, чтобы было толще) проходит в стенке через отверстие, приблизительно ей соответствующее; на тягу на¬дета резиновая трубка, герметически к ней прилегающая, эта трубка заворочена и герметически же приделана к стен-

ке камеры так, что окружает отверстие для тяги. Она, таким образом, дает тяге возможность вдвигаться и выдвигаться в ту часть резины, которая прилегает к пустоте, — между нею и тягой нужно выпускать какую-нибудь смазку, чтобы рези¬на не сжималась под малым давлением.

А может быть, просто возможно так пришлифовать и пригнать друг к другу отверстие и тягу, что утечка воздуха будет безвредной величины — лучше всего. (В сосудах мы всегда имеем кислород и водород). Для отверстий тех тяг, которые во время полета будут выбрасываться (а таких большинство, так как все управление, касающееся трубы и сосудов, по мере выбрасывания их должно выбрасываться также), нужно иметь специальные затычки.

Если камера расположена так, что из нее не все кругом видно, то к ней нужно приделать оптические приборы, ко¬торые бы позволяли видеть все вокруг.

Активное вещество и сжигание его

Активное вещество — гремучий газ. Держать его лучше всего в твердом виде, чтобы давление газов внутри сосудов было минимальное, так как сколько-нибудь значительное давление очень их утяжеляет. Для удобства сжигания водо¬род и кислород следует держать отдельно (каждый в таком состоянии, т.е. при такой температуре, чтобы давление на¬сыщенных газов было минимальное). Чтобы было в сосудах равномерное давление и равномерное поступление газов ку¬да следует, мы должны будем направлять в сосуды такое ко¬личество тепла, какое необходимо для парообразования или возгонки. Это тепло будет доставляться циркуляцией подо¬гретого в трубе водорода по трубам (печам), проложенным в сосудах (устройство этого — ниже).

Из сосудов газы будут поступать в насосы, которые до¬ведут их упругость до такой величины, которая позволит им выходить из места сжигания — печи в трубу (устройство на¬сосов также ниже).

Само сжигание может быть произведено тремя спосо¬бами: или будет поджигаться уже готовая смесь, или газы не будут смешиваться до самого момента поджога, или они бу¬дут к этому моменту смешаны отчасти. Какой из этих трех способов применить, покажет опыт.

Первый способ хорош тем, что в этом случае обеспечено полное соединение водорода и кислорода, — не останется ни кусочка свободных газов.

£• Недостаток такого способа тот, что возникает опасность проникновения взрыва по газу к тому месту, где он начина¬ет смешиваться. Такую историю, может быть, можно устра¬нить пропусканием гремучего газа перед самым местом поджога через слой металлических сеток (лампа Дэвиса), где он вместе с тем и размешивался бы, или через какие-нибудь пористые вещества, или, может быть, еще каким-нибудь способом. Если это вполне удастся, то первый способ и сле¬дует применить.

Если опасность от взрыва можно устранить лишь при неполном смешивании, т.е. чтобы к месту поджога поступа¬ли отдельно кислород, но с большей или меньшей при¬месью водорода, и водород с примесью кислорода, то сжи¬гание следует производить таким способом. Частичное раз-мешивание можно произвести, пропустив газы по двум тру¬бам, у которых будет одна общая более или менее пористая, или даже дырявая стенка. Если же при неполном размеши¬вании мы не можем быть безопасны от взрыва, то газы по¬ступают к месту сжигания совсем отдельно друг от друга (наверняка, впрочем, можно сказать, что при неполном размешивании можно будет достигнуть безопасности). При неполном и вовсе без размешивания окончательное разме¬шивание будет, значит, происходить уже на свободе в самой трубе; насколько оно будет доброкачественно, покажет опыт.

Чтобы облегчить газам размешивание их в трубе, следует выпускать их таким образом: разветвить и кислородную, и водородную трубы на большое число мелких, сечение кото¬рых должно быть квадратное и одинаковое для всех. Затем перемешаем эти трубки между собой так, чтобы концы их составляли шахматную доску. [1]

Кис[лород] Вод[ород] Кис[лород]

Вод[ород] Кис[лород] Вод[ород]

Кис[лород] Вод[ород] Кис[лород]

Таким способом у места поджога хотя газы и не будут перемешаны, но будут переслоены довольно тонко. Нечего и говорить, что печь нужно делать из соответствующих ма¬териалов, чтобы она не растаяла на огне гремучего газа.

Схема отопления, насосов и регулятора

Насосы — ну как насосы, только размеров они и трубо¬проводы все к ним должны быть очень солидных, особенно для больших сосудов, так как из них будет тратиться каж¬дую секунду громадный объем газов. Эта солидность застав¬ляет даже желать обойтись без них. [2]

Но это опять-таки неудобно, так как потребует в сосуде давления, достаточного для того, чтобы (газы могли) посту¬пить в трубу, где давление совсем маленькое. Насосы одно¬тактные: один для водорода, другой — для кислорода.

Из насосов газы поступают отчасти на сгорание, а отчас¬ти — на отопление. И то и другое должно регулироваться. Газ на отопление качается в количестве заведомо избыточ¬ном. Он по трубам поступает в печи поглощения тепла (где нагревается), находящиеся в трубе, оттуда по тру¬бам — в печи отопления, находящиеся в сосудах. Из печей отопления он просто выпускается опять в сосуд. Регулятор отопления находится у выпускного отверстия печей отопле¬ния и состоит в заслонке, которая, двигаясь перпендику¬лярно трубе у ее отверстия, может делать его шире или уже. Заслонка эта регулирует по давлению: чуть давление стало больше нормы — она закрывает отверстие, и непоступление новой теплоты, в замену ушедшей на парообразование, по¬нижает температуру и давление. То же самое и обратно: давление мало — отопление усиливается — температура и давление повышаются. Поставить положение заслонки в зависимости от давления в сосуде можно посредством участка стенки его, наподобие барометра-анероида. Это, во всяком случае, не представит затруднений. Я думал только что внести в ракету регулятор смеси по качеству, но нахожу его теперь излишне усложняющим снаряд: при самой по-стройке все должно быть подогнано так, и проверено на опытах, чтобы больше регулировать не приходилось. А если будет маленькое несоответствие состава — не беда. Остав¬шееся неиспользованным вещество просто выкинем. Насо¬сы приводятся в действие двигателем (внутреннего сгора¬ния, или лучше турбина — только опять соответствующий материал), работающим также гремучим газом. В акселера¬торе этого двигателя и будет заключаться все управление сгоранием — ускорением.

Трубы

Вот наивыгоднейшая форма трубы (рис. 11) (приблизи¬тельно параболоид вращения, только параболы не квадрат¬ной, а степени выше; далее же переходит для удобства про¬сто в цилиндр).

Поверхность ее должна быть по возможности полиро¬ванная, чтобы представлять меньше трения для вылетающих газов.

Теория показывает, что от пропорционального везде уменьшения или увеличения площади поперечного сечения, если газы будут подаваться при той же температуре и в том же количестве, то изменится везде только плотность газов (увеличится во столько же раз), а все остальное — скорость, температура, коэффициент полезной отдачи — все останется без перемены. Впрочем, особенно узкими трубами не следу¬ет увлекаться, потому что пришлось бы очень отягчать на¬сосы, чтобы они подавали газы в такое же число раз увели¬чившимся давлением. Теперь, хотя бы приблизительно, су¬дить о размерах трубы не могу.

Необходимы опыты с трубами и [необходимо] разра¬ботать теорию газов от одной упругости к другой (может быть, она уже разработана в теории идеальных газов?). Так как поперечные сечения труб нужно делать приблизительно пропорциональными количеству потребляемого вещества, то для каждого сосуда должна быть своя особая труба; у больших сосудов они будут весьма толсты. Если от труб по-требуется значительная длина, то можно будет их сделать из нескольких колен, причем меньшие колена больших труб потом смогут служить как большие колена меньших.

Примечание: Чтобы жидкие (или твердые) газы занимали в сосудах все время надлежащее положение, чтобы можно бы было сразу без всяких приспособлений пускать в действие снаряд, чтобы в различных его частях поддерживалась нужная температура, нуж¬но, чтобы действие снаряда (т.е. ускорение) никогда не прекраща¬лось за все время полета, в то время, когда действие это само по себе не нужно, нужно довести его до минимума, но не прекращать вовсе. Акселератор при двигателе, следовательно, совсем закрывать никогда не следует.

Прибор для ориентирования

Кроме оптических приборов (перископов и подзорной трубы), которые будут позволять видеть все кругом, нужно еще взять с собой такие, которые бы сами всегда нам пока¬зывали некоторые направления для быстрой ориентировки, в том, куда мы сообщаем снаряду ускорение (куда повер¬нуть снаряд). Такие направления — ось Земли и перпенди¬куляр к эклиптике Земли, а затем, может быть, и другие на¬правления, смотря по тому, какой мы совершаем полет. Иметь такие оси мы можем в виде астатических жироско¬пов, укрепленных так, что им предоставлена полная воз¬можность вполне свободно вращаться во все стороны, т.е., вернее, оставаться неподвижными, несмотря на повороты снаряда. Для этого можно, например, пустить их свободно плавать в жидкости. Вращение их — электродвигателем].

Показатель ускорения (механического])

Показатель величины ускорения состоит просто в силь¬но растяжимом безмене, на который привешен груз. Безмен и будет показывать вес этого груза относительно снаряда, т.е. величину механического ускорения снаряда (ускорение от тяготения внутри снаряда никоим образом определено быть не может). Смотря на этот безмен, и будем действовать акселератором при двигателе. Если присоединить к показа¬телю безмена карандаш и поставить под этот карандаш пе¬редвигающуюся ленту бумаги, то мы получим на ней кри¬вую, которая (собственно, площадь, ею ограничиваемая) яв¬ляется показателем всего сообщенного снаряду механиче¬ского ускорения (т.е. суммы всех сообщенных), или, иначе, показателем израсходованного и оставшегося активного ве¬щества.

Осложнения, вносимые атмосферой

Прежде всего, атмосфера будет задерживать снаряд при отлете, а при достаточной скорости будет и нагревать его (см. раздел “Температура движущегося газа относительно неподвижных тел”). Для того, чтобы избежать и того и другого, если оно примет чересчур большие размеры, может быть, придется весь снаряд одевать в футляр, специально приспособленный для полета в воздухе.

Второе осложнение: атмосферное давление повысит дав¬ление и плотность газов у выходного отверстия (не будет давать им возможность вылетать так легко), а это поведет к уменьшению скорости вылетающих газов — уменьшению коэффициента полезной отдачи. Для парализования этого факта нужно самостоятельно сделать упругость газов у вы-ходного отверстия такой, чтобы атмосферное давление им было нипочем, т.е. чтобы эта упругость была хотя [бы] несколько больше. А чтобы достигнуть этого, не уменьшая коэффициента полезной отдачи, т.е. не повышая температу¬ры газов у выходного отверстия, необходимо уменьшить площадь его сечения, т.е. на время полета в пределах атмо¬сферы надеть на выходное отверстие сужающий колпак или работать вообще специальной, более узкой, трубой, которая потом выбрасывается. Так как и в начале трубы давление соответственно повысится, то, значит, насосам придется пе¬рекачивать газы из более... придется им работать сильнее. Специально на этот случай нужно повысить им прочность всякими штуками, которые потом выбросить.

Эврика/ Ведь на время полета в атмосфере и внутри сосу¬дов давление нужно повысить, чтобы их не раздавило атмо¬

сферой. Это сделается автоматически, так как регулятор отопления регулируем по разности между внутренним и внеш¬ним давлением — нужно его устроить так, чтобы скорость снаряда не влияла на давление на него (регулятор) воздуха. При возвращении на Землю повторится то же самое.

Из только что сказанного (сопротивление] атмосферы, нагревание, осложнение с трубой) видно, что чем скорее выйти из атмосферы, тем лучше. При этом роль играют главным образом первые несколько десятков верст толщины ее, так как за этим пределом плотность ее становится ни¬чтожной. Поэтому даже и второй способ полета следует на¬чинать приблизительно как и первый — почти перпендику-лярно к земной поверхности и уже по мере, взлетания на¬правлять ускорение по касательной.

Утилизация атмосферы

Кроме тех вредных осложнений, какие есть и при отлете туда, — нагревание трубы, при возвращении есть и полез¬ные, особенно для второго способа полета и для третьего способа возвращения (о нем сейчас будет), — это сопроти¬вление атмосферы, которое в данном случае полезно. Для первого способа оно играет малую роль, а для других, может быть, сможет сыграть и очень большую.

Пусть мы возвращаемся по второму способу. Станем описывать круги вокруг Земли не вне атмосферы, как это необходимо делать при отлете, и как можно было бы сде¬лать и при возвращении, а в ней. Тогда атмосфера сможет послужить поглотителем скорости снаряда, и следовательно, нам не придется тратить на это активного вещества (за ис¬ключением того, конечно, которое мы истратим на приве¬дение снаряда в состояние описывания кругов). Формула, значит, тогда будет такая:

экономия вещества очень значительная.

Третий способ возвращения состоит в том, что мы, под¬летая к Земле по касательной, вовсе не пользуемся ак¬тивным веществом, а пользуемся атмосферой и для умень¬

шения скорости и для парализования излишней центробеж¬ной силы, которая смогла бы оторвать снаряд от Земли об¬ратно в пустое пространство. Далее спуск совершается, как и при втором способе.

Формула третьего способа уже

Корень тут уже безо всякого коэффициента — квадрат¬ное сбережение вещества.

Как мы видим, и второй (в атмосф[ере]), и третий спо¬соб возвращения] дают очень большую экономию вещест¬ва, т.е. мы тот же полет могли бы осуществить при несрав¬ненно меньшей затрате вещества, а при такой же затрате — несравненно большие полеты (см. раздел “Полеты в сол¬нечной системе и вне ее”).

Но оба эти способа далеко не так просто осуществимы. Дальше выясним, почему.

Температура движущегося газа относительно

неподвижного тела

Температура газа — функция скорости (средней) его мо¬лекул относительно того тела, которым мы измеряем. По¬этому, если тело, которым мы измеряем температуру, будет двигаться относительно газа, то оно покажет большую тем¬пературу, чем если бы было в покое (относительном]). Го¬ворят, что метеоры, например, загораются от “трения” о воздух. Они загораются вследствие того, что средняя ско¬рость молекул воздуха (вследствие огромной скорости ме-теора относительно Земли) относительно метеора огромна, следовательно, и температура воздуха относительно метеора огромна. Поэтому он накаляется и загорается. Когда дело идет о движении газа относительно полированной поверх¬ности, то, так как полированность есть свойство, не дающее возможности определить движение параллельно поверх¬ности, так как полированная (идеально) поверхность не оказывает никакого сопротивления движению газа парал¬лельно ей, то, нужно думать, что чем полированнее поверх¬ность, тем более температура ее относительно движущегося газа становится функцией только нормальной к поверх- 

ности составляющей скорости движения газа. Т.е., если в атмосфере движется полированная поверхность наклонно к направлению движения, то, чем меньше угол атаки, тем меньше будет нагреваться при движении эта поверхность (рис. 12).

Все это, разумеется, необходимо исследовать с количе¬ственной стороны на опыте.

Нагревание при скором движении в воздухе — вот пер¬вое осложнение второго способа спуска с помощью атмо¬сферы и третьего способа. Второе осложнение этих спосо¬бов — опасность при малейшей неточности в управлении.

Форма снаряда для спуска при помощи

атмосферы и управление при таком спуске

По вышевыясненным причинам снаряд (ту его часть, которая останется к моменту спуска) нужно поместить в 

футляр, который (если выяснится возможность не сгореть метеором) должен походить скорее на очень вытянутое яд¬ро, чем на летательный аппарат. Углы всех поверхностей его, обращенных вперед, с направлением движения должны быть очень малы. Для поверхностей, обращенных назад, этого требования нет, так как сзади образуется пустота, но нужно построить этот футляр (или, может быть, не футляр, а сам снаряд будет строиться такого вида) (так), чтобы у него не являлось ни малейшего поползновения лететь в воз¬духе иначе, как носом вперед. Вот предлагаемая мною фор¬ма в разрезе в сильно укороченном виде (рис. 13). Если сам снаряд будет строиться такой формы (это и лучше), то ка¬мера, и остатки активного вещества будут занимать весь объем формы.

Почти всю потерю скорости нужно произвести в самых верхних слоях атмосферы, где плотность ее ничтожна — со¬противление, значит, будет соответственно меньше, и водо¬родный, кажется, состав будет меньше нагревать поверх¬ность снаряда (при теоретическом решении вопроса о воз¬можности не сгореть в атмосфере нужно принять в расчет водородный состав верхних ее слоев) (22), так как молекула водорода чрезвычайно легка и та же скорость относительно нее покажет соответственно меньшую температуру. Управ¬ление и должно состоять в том, чтобы, пока возможно, т.е. пока мы не утратили почти всю свою скорость, держаться в верхних слоях атмосферы и только по мере уменьшения скорости спускаться в более плотные слои. При этом для третьего способа спуска вначале угол атаки должен быть от¬рицательным для того, чтобы центробежная сила не оторва¬ла снаряд обратно от Земли. Управление должно быть чрез¬вычайно тонко.

Малейшая неверность в угле атаки, и снаряд зароется в плотные слои атмосферы, где не выдержит силы ее сопро¬тивления; ни снаряд, ни пассажир не выдержат такого за¬медления, или просто ударится в Землю. Или взлетит вверх из атмосферы в пустоту, а потом будет падать на Землю под таким углом, что нельзя будет предотвратить катастрофы: ведь слой атмосферы для скоростей, исчисляемых десятками километров в сек[унду], не настолько толст, чтобы можно было выписывать в нем повороты. Наконец, даже при ни¬чтожном увеличении угла атаки, снаряд сразу не выдержит увеличивающегося сопротивления. Для спуска по второму способу можно порекомендовать взять с самого начала угол атаки такой, чтобы он был заведомо больше необходимого, но не забыть, что большой угол атаки — большое нагрева¬ние. Если мы подлетим к самым верхним слоям точно по касательной, то такой угол атаки не даст снаряду спуститься сколько-нибудь ниже “поверхности” атмосферы, пока ско¬рость его не уменьшится значительно.

Управление производить при помощи руля глубины. Снаряд нужно сконструировать так, чтобы другие рули не были нужны — он сам должен быть устойчив. Кроме того, ведь в самом снаряде есть оплот устойчивости — жироскоп. Он же и не будет позволять делать чересчур резких поворо¬тов. Поэтому жироскоп во все время спуска отжимать — выключать не следует. Самый руль глубины, разумеется, при этом нужно сконструировать так, чтобы наибольшие возможные для него повороты были малы.

При постройке снаряда для возвращения с помощью воздуха, возможно, придется прибегать, для того чтобы по¬верхность его не раскалялась чрезмерно, ко всяким ухищре¬ниям — охлаждать ее, делать ее в виде нескольких, последо¬вательно сбрасывающихся чехлов или менять по мере порчи только носовые режущие части, делать поверхность снаряда из наиболее полированного, и в то же время наиболее туго¬плавкого материала (кварца), или из такого материала де¬лать только носовые части, и даже делать из такого мате¬риала нечто вроде того, как бывают у мостов выдвинутые вперед быки. Вообще этот вопрос, мне кажется, довольно труден. И опыты нужно будет производить на эту тему в большом количестве, постепенно доходя до скорости 22 (для второго способа) и 35 (для третьего) км/сек (23). Если удастся устранить сгорание лишь для меньших скоростей, но все же значительных (допустим, 10 км/сек), то можно совершить спуск смешанным способом: часть скорости по¬терять вне атмосферы и только уже оставшуюся часть поте¬рять при помощи нее.

Лучший непроводник тепла. Согреватели

Как известно, лучшим из известных теперь непроводни-

ков тепла является слой пустоты между двумя возможно бо¬лее отражающими полированными поверхностями. Через такой слой теплопроводности не существует вовсе, а пере- ’дача теплоизлучением происходит слабо вследствие плохо излучающих и плохо поглощающих лучистую теплоту по¬верхностей, ограничивающих слой пустоты. Толщина слоя пустоты при этом, очевидно, никакой роли не играет, так как дело идет об излучении. Значит, самый факт существо¬вания пустого слоя между двумя полированными по¬верхностями] представляет значительную преграду для пе¬редачи тепла излучением. Если же мы в этот пустой слой между поверхностями вставим параллельно им некоторое число тонких полированных пластин, то получим, таким образом, уже не один такой пустой слой, а несколько. Во столько же раз мы повысим и непроводимость всего слоя. Таким образом мы можем получить при небольшой толщи¬не слой, представляющий для тепла огромную преграду. Употребление такой истории на моем снаряде тем более удобно, что она может быть очень легка (пластины можно делать произвольно тонкими, лишь бы не просвечивали), а устроить пустоту там чересчур просто, когда кругом больше ничего и нет.

Непроводники тепла на моей ракете нужны всюду: со¬гревать камеру; отделять друг от друга водород и кислород, которые будут при очень различных температурах; согревать (или не давать согреваться), в общем, изолировать от влия¬ний температур межпланетных пространств и солнечного света все сосуды. На трубу тоже нужны согреватели, чтобы она не лучеиспускала теплоту в пространство — по ней бу¬дут двигаться горячие газы. Вообще, в очень многих местах понадобятся непроводники тепла, так как на снаряде долж¬ны существовать столь различные температуры: в сосудах кислорода и водорода, камеры, газов в трубе, и межпланет¬ная температура. Кроме того, согреватели обязательно будут в составе приспособлений для поглощения солнечной энергии (о них ниже).

Прибор, утилизирующий солнечную энергию

(для разложения воды)

Из схематического разреза (рис. 14) видно устройство 

прибора. Параболическое зеркало направляется осью на Солнце. Солнечные лучи, отражаясь, собираются в фокусе и проходят там через отверстие в нагревателе (см. раздел: “Лучший непроводник тепла”), поставленном для того, чтоб не давать непроизводительно терять тепло находящемуся внутри его приемнику.

Таково удобное устройство для всякого прибора, утили¬зирующего солнечный свет для получения высокой темпе¬ратуры, которой мы можем достичь в приемнике скон¬центрированным солнечным освещением при невозмож-

ности терять теплоту непроизводительно. Вот устройство приемников для двух случаев разложения воды: первый слу¬чай — когда нам нужно получить раскаленную смесь кисло¬рода и водорода; тогда приемник просто представляет собой тугоплавкую, непроницаемую для газов трубу, температура которой, поддерживаемая сконцентрированным солнечным светом, такова, что при ней вода разлагается, и таким обра¬зом мы получаем то, что нам нужно; второй случай — когда мы желаем получить отдельно в холодном состоянии кисло¬род и водород. Вот схема соответствующего устройства (рис. 15).

Рис. 15.

Начинается разложение так же, как и в первом случае в раскаленной трубе — приемнике. Далее отделение (неполное, частичное) кислорода от водорода происходит по известному способу, основанному на различной скорости диффузии водорода и кислорода. Из приемника газы пере¬ходят в трубку с пористыми стенками, которая окружена другой трубой (без пористых стенок). Через стенки по-ристой трубки газы диффундируют и вследствие различной скорости диффузии происходит то, что во внутренней труб¬ке получается избыток кислорода, а во внешней — водоро-

да; далее содержимое обеих трубок встречным током прохо¬дит мимо поступающей в приемник воды и отдает ей свое 'тепло сверх нормального (это возможно потому, что теп¬лоемкость Н2О больше, чем теплоемкость Н2+0).В рез^ъ- тате мы получим в выводных трубках воду, которая пойдет опять в обращение, плюс кислород в одной и водород в другой. Добытый разложением гремучий’ газ можно употребить в двигателе внутреннего сгорания. Сила солнечного освещения — около трех лошадей на

1 м поперечного сечения — дает возможность очень выгодно применять эту машинерию.

Всю систему труб в этих приборах нужно, разумеется, очень тщательно снабдить согревателями (см. “Лучший не¬проводник тепла”).

Зеркала

Параболические зеркала могут быть двух видов: формы параболоида вращения (рис. 17) или формы поверхности прямого цилиндра, у которого в основании сегмент парабо¬лы (рис. 18).

Рис. 18 

Единственное преимущество первого рода зеркал: боль¬шая концентрация лучей (квадратная), чем у зеркал второго рода (линейная). Недостатки первого рода: 1. Поверхность его не разверзаема, так что его гораздо труднее делать и оно плохо портативно, так как плохо — неточно — складывает¬ся, тогда как цилиндрическую поверхность можно сворачи¬вать сколько угодно.

2. (Для употребления на ракете). Для того, чтобы выдер¬живать какое-нибудь ускорение, сообщаемое приложением силы к какому-нибудь его месту, оно должно быть сделано соответствующей прочности — чем больше ускорение, тем прочнее, т.е. и соответствующей тяжести, тогда как, если зеркалу второго рода сообщить ускорение тягой за его попе-речное сечение по направлению (фокусной) оси, то оно, каким ни будь сделано тонким и легким, выдержит то же ускорение, что и проволока того же материала, той же дли¬ны, если ее тянуть по ее направлению.

3. (Также важно для ракеты). Зеркало первого рода, что¬бы лучи пересекались в его фокусе, должно занимать отно¬сительно Солнца вполне строго определенное положение: Солнце должно находиться на его оси. Для зеркала же вто¬рого рода возможны колебания в одной плоскости, а имен¬но так, чтобы Солнце находилось лишь в его осевой плос¬кости.

В этих же пределах от поворота зависит лишь количе¬ство перехватываемой им энергии; на снаряде поэтому зер¬кала второго рода, хотя их ось всегда должна быть парал¬лельна оси снаряда, чтобы они при своей тонкости выдер¬живали ускорение, всегда могут быть применяемы (при на-

х О

б

а — в развернутом виде; б — в свернутом виде

правлении лишь оси снаряда прямо на Солнце их работо¬способность становится равной нулю).

Единственный же недостаток зеркал второго рода (см. выше) не играет особенной роли, так как температуры, большей той, какую могут выдерживать какие-либо мате¬риалы, добиваться все равно не стоит, а и с зеркалами вто¬рого рода мы можем добиться чрезвычайно высоких темпе¬ратур.

Шта

Толщина самого зеркала тут мною в расчет не прини¬мается, так как для снаряда зеркала будут делаться весьма тонкими.

Использование солнечного освещения на снаряде

На снаряде (ракете) мы можем использовать солнечное освещение для предварительного нагревания кислорода и водорода перед их поступлением в трубу. Этим мы достига¬ем большей их скорости при вылете — большей отдачи. Чтобы пользоваться на ракете солнечным светом, нужно за-хватить с собой зеркала весьма большой площади. Зеркала эти (второго рода со складывающейся рамой) должны быть сделаны из тончайших листков какого-нибудь металла (никеля), который бы отражал хорошо возможно больший процент силы солнечного света. Так как сами зеркала будут очень легки, то и рамы к ним могут быть соответственно легкими. Я не имею возможности, вследствие неимения нужных материалов, судить о возможной легкости этих зер-кал, а потому не могу судить и о применимости их на раке¬те. Вероятно, применение их будет выгодно лишь там, где не требуется значительного ускорения, т.е., например, во

второй фазе полетов с Земли по второму способу, в первой фазе возвращения по второму способу и при полетах в Сол¬нечной системе по второму способу (см. “Теория полетов”). Если удастся построить реактивный снаряд, работающий отдачей катодных лучей, то только от Солнца сможет он брать достаточное количество энергии и перерабатывать ее из тепловой в электрическую.

Перспективы для зеркал

Допустим, мы умеем выделывать дешевые и легкие складные зеркала (плоские)! Сделаем зеркала большой ве¬личины и в огромном количестве (я не думаю, чтобы деся¬тина зеркала весила более нескольких десятков пудов). Препроводим их на ракетах и приведем их в такое состоя¬ние, чтобы они стали земными спутниками. Развернем их там. Соединим в еще большие общими рамами (24). Станем управлять ими (поворачивать) каким-либо образом, напри¬мер, поставив в узлах их рам небольшие реактивные прибо¬ры, которыми будем управлять посредством электричества из центральной камеры.

Если эти зеркала будут исчисляться десятинами, то можно взять подряд на освещение столиц. Но, если при¬влечь к этому огромные средства, если наделать зеркал в ог¬ромных количествах и пустить их вокруг Земли так, чтобы они всегда (почти) были доступны солнечному свету, то можно ими согревать части земной поверхности, можно обогреть полюса тундры и тайги и сделать их плодород¬ными. Может быть даже, пользуясь огромными количества¬ми доставляемого ими тепла и энергии, можно было бы приспособить для жизни человека какую-нибудь другую планету, удалить с нее вредные элементы, насадить нужные, согреть. Теми же зеркалами, употребленными как заслонка¬ми, можно было бы и охладить что угодно, заслоняя от него Солнце. Наконец, сконцентрировав на каком-нибудь участке Земли солнечный свет с площади в несколько раз большей, можно этот участок испепелить. Вообще же с та¬кими огромными количествами энергии, которые могут дать зеркала, можно приводить в исполнение самые смелые фан¬тазии. Именно же для полетов они могут иметь еще такое значение, что, направив в снаряд широкий сноп концент¬рированного света, мы будем сообщать ему большее количе¬ство энергии, чем он мог бы получить от Солнца. Так же мы можем и сигнализировать в Солнечной системе.

(Зеркала же можно употребить и как рефлекторы для волн станции беспроволочного телеграфа для направления их куда нужно).

Теория полетов

Чтобы сделать остановку на какой-нибудь планете, нуж¬но помножить отношение М. для полета и возвращения на

т

Землю на то же отношение для этой планеты. Поэтому вы¬годнее не останавливать всего снаряда на этой планете, а пустить его спутником (вокруг планеты), а самому с такой частью снаряда, которая будет необходима для остановки на планете и обратного присоединения к снаряду, совершить эту остановку. Для того, чтобы свой снаряд был виден с больших расстояний, его нужно снабдить огромными плас¬тинами (бумажными), выставленными из него в различных положениях, чтобы их было видно отовсюду; поверхность их должна быть блестя ще-матовая, а веса они большого не будут, так как никакой прочности от них не требуется.

Чем залетать каждый раз на Землю, выгоднее иметь базы с малым потенциалом силы тяготения на самодельных спутниках Луны, например, или на ней самой. В базах на Луне, если там найдется и вода, можно было бы, пользуясь солнечным освещением, вырабатывать и активное вещество. А на летучих самодельных базах нужно хранить запасы ак¬тивного вещества, приборы, инструменты, съестные припасы.

Базы вообще могли бы дать несравненно большую сво¬боду действий. Выходить из камеры снаряда можно, разу¬меется (за исключением планет, атмосферой которых можно дышать), в больших или меньших подобиях водолазным костюмам, имея при себе запасы воздуха. И все базы нужно делать также в виде камер, если мы желаем иметь возмож¬ность снять в них водолазный костюм.

Полеты в Солнечной системе и вне ее

Потенциал силы солнечного тяготения на Земле соот¬ветствует приблизительно 40 км/сек. Но 27 км/сек мы уже имеем в виде земной скорости по ее орбите; остается доба¬вить всего 13 км/сек к той скорости, которая необходима для полета и возвращения на Землю (35 км/сек), чтобы по¬лучить возможность не только взлетать от Земли и возвра¬щаться обратно, но и свободно передвигаться по всей Сол¬нечной системе и даже улетать с нее вовсе. Отношение

т

для этого придется только возвести в степень приблизи¬тельно 4/3. Не так и страшно. Для того, чтобы двигаться в Солнечной системе из одного места в другое, также воз¬можны два способа полета, совершенно аналогичные тем, что изложены вначале относительно Земли (полеты прямой или спиральный). Второй способ тут приобретает то пре-имущество, что, отлетев с Земли, мы уже будем находиться во второй его фазе: утрачивается его недостаток — довольно большая трудность управления при отлете с Земли, когда нужно действовать быстро и точно; с другой стороны, вто¬рой способ потребует значительного времени. Поэтому, я думаю, что если снаряд будет действовать просто активным веществом, то удобнее первый способ, а если зеркала не смогут давать значительного, по сравнению с солнечным, ускорения, то приходится лететь вторым способом.

А вот удобное соединение обоих: выждать, пока Земля в своем движении вокруг Солнца нацелится туда, куда нам нужно лететь, и тогда зашарить прямо туда.

При всех полетах, разумеется, нужны такой способ и направление полета, чтобы движение снаряда относительно Солнца было бы направлено в ту же сторону, что и движе¬ние Земли (базы) — аналогично тому, что отлетать с Земли следует по направлению ее вращения вокруг своей оси. Это даст возможность мало считаться с солнечным тяготением.

Использование взаимных движений небесных тел

Использование спутника при полете в Солнечной системе,

когда нужно запастись скоростью, и возвращении из такого полета,

когда нужно поглотить скорость

На чертеже (рис. 22) показана линия полета, одинаково выгодная как для полета с планеты, так и для возвращения (когда — см. заглавие). Смотря по относительной величине спутника и его удалению, такой способ может дать или по¬глотить скорость величиной до удвоенной его скорости.

Рис. 22

Использование приближающихся или удаляющихся друг от друга тел

Легко видеть, что если мы будем описывать кривую во¬круг двух приближающихся друг к другу тел (рис. 23), то

Рис. 23

скорость снаряда будет увеличиваться до тех пор, пока мы, даже пролетая у самой их поверхности, не сможем заставить его оторваться в пространство. При удаляющихся светилах скорость, наоборот, будет уменьшаться.

Электрическая пушка

Если почему-либо удобство движения в межпланетные пространства сможет оправдать очень большие расходы, по¬требуется сооружение электрической пушки — единствен¬ного сооружения, которое смогло бы дать нужную скорость, если и не всю необходимую для отлета, то часть ее. Вот ее устройство (рис. 24). 

Тело пушки состоит из нескольких (многих) медных трубок с разрезом по всей их длине, вставленных одна в другую изолированно (т.е. с изоляцией). Внутренняя соеди¬нена с одним борном (клеммой) источника электричества], внешняя — с другим; внутри пушки двигается ядро мягкого железа. К ядру приделан соединитель, превращающий эти трубки (в разрезе) в спираль, по которой может проходить ток. Так как соединитель выставлен несколько вперед от ядра, то получившаяся спираль тока втягивает в себя ядро и заставляет его двигаться, а вместе с ним и соединитель, ко¬торого ядро никогда догнать не может. Вот и вся история. Необходимо иметь в виду, что при требуемых огромных скоростях и расстояниях никакие контакты (соединитель) не выдержат трения. Поэтому прохождение тока нужно осуществлять без контакта — прикосновения вольтовыми дугами. Чтобы эти дуги не портили быстро соединитель, требовали меньшего напряжения и вообще меньше было с ними возни, нужно выкачать из пушки атмосферу, до такой, однако, лишь степени разрежения, чтобы эти дуги — теперь гейслеровы, а, может быть, и катодные лучи — ходили бы именно так, как нам нужно. Это, вероятно, можно устроить и соответствующим устройством и формою изоляторов — не оставить таким дугам или лучам ни одной удобной щели, кроме той, которую нужно. Выкачивание атмосферы все равно необходимо для свободы движения ядра: для таких огромных скоростей это чрезвычайно важно. И, кроме со¬прикосновения соединителя с пушкой, нужно достигнуть и устранения вообще всякого соприкосновения движущихся частей с неподвижными по тем же причинам. Если ядро са¬мо будет стремиться стать в середине канала — дело само 

собой устроится. Но, если нет, его придется устроить как- нибудь электромагнитным путем.

Если'ядром взять сам снаряд, в котором пассажир, то на эту историю понадобилось бы огромное количество лет и большое количество энергии. Вот практическое устройство пушки в разрезе (рис. 25):

Через разрезы в телах снаряд соединен с ядрами отдель¬ных нескольких пушек. При этом каждое ядро состоит из нескольких следующих друг за другом ядер, которые соеди¬нены в одну форму каким-нибудь немагнитным веществом, чтобы было меньше сопротивления об неминуемые остатки атмосферы.

Если ядра сами не захотят идти в* середине канала, а станут прижиматься к стенкам, то их положение можно урегулировать, урегулировав положение снаряда, что, мне кажется, не трудно достижимо электромагнитным способом. Нечего и говорить, что вся пушка должна быть идеально точна. Как ее поэтому построить удобнее, я не имею дан¬ных решить, на равнине или пустить плавать в океан.

Рис. 26

Такая пушка, буде она осуществится, сообщая снаряду значительную начальную скорость, значительно развязала

бы руки относительно... бы потребного количества активно¬го вещества. Ведь нужно помнить, что каждый (лишний) метр в секунду множит количество активного вещества, а не прибавляет его.

Вот, если бы можно было бы туда лететь при помощи пушки, а возвращаться при помощи атмосферы, то, захватив с собой на снаряд не особенно даже большое количество ак¬тивного вещества, мы могли бы такие вензеля выписывать по Вселенной.

Ю. В. Кондратюк

Завоевание

м ежпл ан етньтх

пространств

редлагаемая книжка Ю.В.Кондра-тюка, несомненно, представляет наиболее полное исследование по межпланетным путешествиям из всех писавшихся в русской и ино-странной литературе до последнего времени. Все исследования проделаны автором совершенно самостоятель-но, на основании единственного по¬лученного им сведения, что на раке¬те можно вылететь не только за пределы земной атмосферы, но и за предел земного тяготения. В книжке освещены с исчерпывающей полнотой все вопросы, затронутые и в других сочинениях, и, кроме того, разрешен целый ряд новых вопросов первосте-пенной важности, о которых другие авторы не упоминают. К числу по-следних относятся:

1. Предложение пользоваться го¬рением различных веществ в озоне, а не в кислороде, что повышает теп-лоту горения.

2. Предложение пользоваться твердыми горючими (литий, бор, алюминий, магний, силиций) в допол¬нение к газообразным, как для повы-шения теплоты сгорания, так и для применения сжигаемых баков, кото-рые после опорожнения от жидкого горючего сами обрабатываются и направляются в печь. Такое же предложение было высказано инже¬нером Ф.А. Цандером на докладе в теоретической секции Московского

общества любителей астрономии в декабре 1923 г., но в руко¬писи Ю. В. Кондратюка это предложение фигурировало раньше доклада Ф.А. Цандера.

3. Он первый дал формулу, учитывающую влияние веса ба¬ков для горючего и кислорода (пропорциональный пассив по терминологии автора) на общий вес ракеты, и доказал, что ракета, не сбрасывающая и не сжигающая своих баков во вре¬мя движения, вылететь за пределы земного тяготения не мо¬жет.

4. Ему же принадлежит предложение делать ракету с крыльями и летать на ней в воздухе, как на аэроплане. В ино¬странных работах подобное предложение отсутствует вовсе (там вместо него было высказано Ф.А.Цандером на том же заседании и затем в рукописи автора). Но исследование Ю. В. Кондратюка идет далее, так как он не только указы-вает на необходимость применения крыльев, но и приводит до¬вольно подробное исследование, при каких ускорениях крылья будут полезны, какие при этом будут углы наклона траекто¬рии ракеты к горизонту, и дает наивыгоднейшую силу реакции ракеты при полете в воздухе; она оказывается порядка перво¬степенного веса ракеты.

Вообще динамика взлета ракеты представляет труд¬нейшую часть вопроса, и Ю. В. Кондратюк разрешил ее с наи¬большей широтой сравнительно со всеми другими авторами.

Здесь же приведено исследование нагревания передней час¬ти ракеты о воздух с учетом как адиабатического сжатия воздуха, так и перепускания поверхности ракеты и самого нагретого воздуха. Этим вопросом также никто не занимался.

При этом все числа даны у Ю. В. Кондратюка, хотя и до¬вольно грубо (об этом он сам упоминает в предисловии), но всегда с погрешностью в невыгодную для конструктора сторо- ну.

Даже такой вопрос, как устройство промежуточной базы между Землей и другими планетами и ее ракетно¬артиллерийское снабжение, который у других авторов отдает фантазией поэта, у Ю. В. Кондратюка поставлен вполне осно¬вательно, с большим предвидением технической и ориентиро-вочной стороны дела; и сама база мыслится им как спутник не Земли (как у всех остальных авторов), а Луны, что в значи¬тельно большей мере гарантирует базу от потери скорости вследствие длительного торможения хотя бы ничтожными остатками земной атмосферы и от падения на Землю.

Также весьма продуманным является и заключительный параграф — о подготовительных работах по осуществлению межпланетных путешествий.

Книжка написана совершенно своеобразным языком, с свое¬образными обозначениями и настолько сжато, что прочесть ее можно без затруднения, лишь доверяя заключениям автора и отсутствию кавычек. Интересуясь результатами своих иссле¬дований, автор опустил в тексте почти все выводы и сохранил только окончательные формулы, вывод которых не всегда эле¬ментарен и требует иногда большого напряжения мысли и вполне ясного понимания механической сущности трактуемых вопросов.

Некоторые из формул мы снабжаем своими примеча-ниями, обобщающими чтение и уточняющими результат; но суще¬ственных отличий результатов автора или дополнений к ним не получится, так как в основе все решено правильно, а точ¬ность до сотых долей не нужна там, где не ясны десятые.

Принимая во внимание, что Ю. В. Кондратюк не получил высшего образования и до всего дошел совершенно самостоя¬тельно, можно лишь удивляться талантливости и широте взглядов русских механиков-самоучек.

Предлагаемая книжка будет служить настольным спра¬вочником для всех, занимающихся вопросами ракетного поле¬та.

Москва, 4-ХП-27 г. • Профессор В. Ветчинкин

Предисловие автора

Настоящая работа в своих основных частях была напи¬сана в 1916 г., после чего трижды подвергалась дополнени¬ям и коренной переработке. Автор надеется, что ему удалось представить задачу завоевания Солнечной системы не в ви¬де теоретических основ, развитие которых и практическое применение подлежат науке и технике будущего, а в виде проекта, хотя и не детализированного, но уже с конкретны¬ми цифрами, осуществление которого вполне возможно и в настоящее время для нашей современной техники, после серии экспериментов, не представляющих каких-либо осо¬бых затруднений. Осуществление этого притом, от предва¬рительных экспериментов начиная и кончая полетами на

Луну, потребовало бы, насколько об этом можно судить за¬ранее, меньшего количества материальных средств, нежели сооружение нескольких крупных военных судов.

О существовании на ту же тему труда инж. Циолковско¬го автор узнал лишь впоследствии и только недавно имел возможность ознакомиться с частью статьи “Исследование мировых пространств реактивными приборами”, помещен¬ной в журнале “Вестник воздухоплавания” за 1911 г., при¬чем убедился в приоритете инж. Циолковского и разреше-нии многих основных вопросов. Из приводимой статьи, од¬нако, не были выброшены параграфы, заведомо уже не представляющие новизны, с одной стороны, чтобы не на¬рушать цельности изложения и не отсылать интересую¬щихся к очень редким теперь и трудно разыскиваемым но¬мерам “Вестника воздухоплавания”, с другой же стороны потому, что иногда те же самые теоретические положения и формулы, лишь несколько иначе освещенные, дают иное освещение и всему вопросу. При всем том автор работы так и не получил возможности ознакомиться не только с ино¬странной литературой по данному вопросу, но даже и со второй частью статьи инженера Циолковского, помещенной в журнале за 1912 г.

Многие из приводимых в этой работе формул и почти все цифры даны с упрощениями и округлениями, часто да¬же довольно грубыми; причина этого то, что необходимый для детальной разработки вопроса опытный материал еще отсутствует в настоящее время, вследствие чего для нас нет смысла копаться в сотых долях, раз пока мы не можем быть уверены и в точности десятых; целью некоторых выкладок настоящей работы было лишь дать представление о порядке физических величин, с которыми нам придется иметь дело, и об общем характере, их изменения, так как вычисление их точных значений до соответствующих экспериментальных исследований невозможно. По аналогичной причине в ра¬боте отсутствуют и конструктивные рисунки и чертежи: об¬щие принципы конструкций легко могут быть выражены и словесно, частности же нами пока разрабатываемы быть не могут; всякий чертеж поэтому, как заключающий в себе по необходимости некоторые частные формы, вместо пособия, явился бы скорее помехой к научному пониманию.

Ввиду относительной новизны предмета, автору пришлось ввести довольно много собственных терминов, замененных почти везде для краткости буквенными обозна¬чениями, применение которых таково: те же самые буквы, которые в формулах и выкладках обозначают численные значения физических величин, в тексте заменяют собой со-ответствующие общеупотребительные физические или спе¬циальные термины данной работы. Для облегчения чтения в конце статьи дается отдельный перечень всех буквенных обозначений, употребляемых повторно в нескольких местах статьи. Во всех случаях, когда не дано особых указаний, буквы обозначают физические величины, выраженные в аб¬солютных (СО8) единицах.

Июнь 1925 г. Ю. Кондратюк

Второе предисловие автора

Коснусь основного общего вопроса этой работы, совер¬шенно неосвещенного в первоначальном изложении — во¬проса об ожидаемых результатах для человечества от выхода его в межпланетные пространства.

Пионер исследований данного предмета проф. Циол¬ковский видит значение его в том, что человечество сможет заселить своими колониями огромные пространства Сол¬нечной системы, а когда Солнце остынет, отправиться на ракетах для поселения в еще не остывших мирах.

Подобные возможности, конечно, отнюдь не исключе¬ны, но это все предположения отдаленного будущего, часто чересчур уж отдаленного. Несомненно, что еще долгое вре¬мя вложение средств в улучшение жизненных условий на нашей планете будет более рентабельным, нежели основа-ние колоний вне ее; не нужно забывать, что по сравнению с общей поверхностью нашей планеты лишь незначительная часть ее как следует заселена и эксплуатируется.

Посмотрим на проблему выхода человека в межпланет¬ные пространства с более “сегодняшней” точки зрения: чего мы можем конкретно ожидать в ближайшие — макси¬мум — десятилетия, считая от первого полета с Земли.

Если не вдаваться в более или менее необоснованные фантазии, то наши ожидания будут заключаться в следую¬щем:

1) Несомненное огромное обогащение наших научных знаний с соответствующим отражением этого и в технике.

2) Возможное, более или менее вероятное, хотя и не до¬стоверное, обогащение нашей техники ценными вещества¬ми, которые могут быть найдены на других телах Солнечной системы и которые отсутствуют или слишком редки на зем¬ной поверхности.

3) Возможные иные дары Солнечной системы, которых мы сейчас частью не можем и предвидеть, и которые могут быть и не быть, как, например, результаты общения с пред¬полагаемым органическим миром Марса.

4) Несомненная возможность для человечества овладеть ресурсами, с помощью которых можно будет самым корен¬ным образом улучшить условия существования на земной поверхности, — проводить мелиорацию ее в грандиозных размерах, осуществляя в недалеком будущем предприятия и такого порядка, как, например, изменение климата целых континентов.

Я говорю, конечно, не о чем ином, как об утилизации неисчерпаемых запасов энергии солнечного света, которая так затруднительна в условиях земной поверхности, де¬лающих ее менее рентабельной, чем эксплуатация топлива, воды и ветра, и которая, наоборот, будет неизмеримо рента-бельнее в пространствах, где отсутствуют атмосфера и ка¬жущаяся тяжесть. Именно в возможности в ближайшем же будущем начать по-настоящему хозяйничать на нашей пла¬нете и следует видеть основное огромное значение для нас в завоевании пространств Солнечной системы.

Перебирая в уме удивительные достижения науки и тех¬ники последних лет и невольно задаваясь вопросом, почему не решена на практике до сих пор задача межпланетных со¬общений, задача, по существу, по сравнению с другими до¬стижениями, не столь уж трудна, если подходить к ней на¬учно, а не с заранее выпученными от удивления и ужаса глазами, и отнюдь не грандиозная в смысле потребных тех-нических средств, — но в то же время имеющая столь неиз¬меримо огромное значение, — задавая себе этот вопрос, приходишь к выводу: от недостатка дерзости и инициативы,

с одной стороны, и непонимания практического значения этой задачи, с другой. Если бы цель этой задачи при той же трудности яснее выражалась бы в долларах, да не так бы поражала своей экстраординарностью, американцы, навер¬ное, уже владели бы ею, а не вели бы так же, как и немцы, лишь весьма предварительные опыты, направленные при¬том, насколько можно судить по нашим газетным сведени¬ям, по не совсем верному пути.

* ♦ *

В 1921 г. я пришел к весьма неожданному решению во¬проса об оборудовании постоянной линии сообщения с Земли в пространства и обратно, для осуществления кото¬рой применение такой ракеты, как рассматривается в этой книге, необходимо только один раз; в 1926 г. — к аналогич-ному разрешению вопроса о развитии ракетой начальных 1500—2000 м/сек ее скорости улета без расходования заряда и в то же время без применения грандиозного артиллерий¬ского орудия — тоннеля, или сверхмощных двигателей, или вообще каких-либо гигантских сооружений. Указанные гла¬вы не вошли в настоящую книгу; они слишком близки уже к рабочему проекту овладения мировыми пространствами — слишком близки для того, чтобы их можно публиковать, не зная заранее, кто и как этими данными воспользуется.

В заключение должен выразить глубокую признатель¬ность профессору В.П.Ветчинкину — редактору настоящей работы и первому ее ценителю.

Предисловие ко второму изданию

Книга Ю. В. Кондратюка “Завоевание межпланетных пространств” занимает особое место в классической литера¬туре по ракетной технике. Автор в исключительно сжатой форме излагает обширный материал, затрагивая все вопро¬сы, связанные с ракетным полетом в мировое пространство.

Первое издание этой книги вышло в 1929 г., а так как тираж составлял всего 2000 экземпляров, то в настоящее время книга является библиографической редкостью. Оце¬нивая значимость книги Кондратюка, проф. Ветчинкин в предисловии к первому изданию совершенно правильно от¬метил, что Ю.В.Кондратюку принадлежит разрешение цело¬го ряда новых вопросов, о которых другие авторы не упо¬минают.

К этим вопросам можно отнести следующие:

1. Предложение воспользоваться горением различных веществ в озоне, а не в кислороде, что повышает теплоту горения, с одной стороны, и удельный вес топлива, — с другой; последнее играет немаловажную роль при характе¬ристике ракеты.

2. Кондратюк первый ввел понятие о пропорциональном пассиве, высказав мысль, что масса ракеты, за вычетом мас¬сы абсолютного пассива, должна быть пропорциональна массе топлива. Ему же принадлежит доказательство, что ра-кета, не сбрасывающая и не сжигающая своих баков во вре¬мя движения, вылететь за пределы земного тяготения не может.

3. Предложение делать ракету с крыльями хотя и не яв¬ляется приоритетом Кондратюка, однако надо признать, что он первый указывает, при каких ускорениях крылья будут полезны, исследует при этом углы наклона траектории ра¬кеты к горизонту, определяет наивыгоднейшую реактивную силу во во время полета и дает ее величину, которая оказы-вается равной примерно начальному весу ракеты.

4. Приближенное исследование вопросов, связанных с нагреванием ракеты при движении ее в воздухе. Этот во¬прос у Кондратюка рассмотрен весьма подробно и пред¬ставляет большой интерес, так как им проведены расчеты

и дан порядок ожидаемых температур, которые будет иметь ракета при ее движении в атмосфере.

Весьма характерна для Кондратюка вдумчивая, серьезная и практическая постановка вопросов.

Рассматривая первое издание этой книги, проф. Ветчин- кин говорит: “При этом все числа даны у Ю.В.Кондратюка, хотя и довольно грубо, но всегда с погрешностью в невы¬годную для конструктора сторону.

Даже такой вопрос, как устройство промежуточной базы между землей и другими планетами и ее ракетно¬артиллерийское снабжение, который у других авторов отдает фантазией поэта, у Ю.В.Кондратюка поставлен вполне основательно, с большим предвидением технической и ори¬ентировочной стороны дела; и сама база мыслится им как спутник не Земли (как у всех остальных авторов), а Луны, что в значительно большей мере гарантирует базу от потери скорости вследствие длительного торможения хотя бы ни¬чтожными остатками земной атмосферы и от падения на Землю.

Также весьма продуманным является и заключительный параграф — о подготовительных работах по осуществлению межпланетных путешествий.” И далее... “Принимая во вни¬мание, что Ю.В.Кондратюк не получил высшего образова¬ния и до всего дошел совершенно самостоятельно, можно лишь удивляться талантливости и широте взглядов русских механ и ков-самоучек”.

Следует отметить, что идеи автора в свете современного развития ракетной техники очень близки к осуществлению, несравненно ближе, чем это можно было предположить 18 лет назад. В самом деле, появление реактивных снарядов, покрывающих сотни километров, и развитие ракетной авиа¬ции показывают, что ракетная техника стоит на пороге ре-шения вопроса о межпланетных полетах. С этой точки зре¬ния книга Ю.Кондратюка безусловно представляет интерес, так как полнота исследований, проведенных автором, со¬храняет свою значимость и на сегодня.

Основное внимание мы уделили проверке формул, так как автор опустил их вывод, приводя только конечные ре¬зультаты. Вывод некоторых формул мы даем в подстрочных примечаниях. Далее, мы заменили терминологию автора наиболее употребительной в современной литературе по этому вопросу. В частности, очень общий термин автора “выделение” мы заменили согласно смысловому значению. Термин “ракетный заряд” мы нашли наиболее удобным за¬менить термином “запас топлива” и т.д., в остальном все сохранилось.

Для того, чтобы дать некоторое представление о лич¬ности Ю.Кондратюка, мы приводим выдержки из его пись¬ма к проф. Н.А.Рынину.

П. Иванов

Из письма автора к проф. Рынину Уважаемый Николай Алексеевич!

Полагая, что чисто личные стороны моей жизни не пред¬ставляют особого интереса, постараюсь сообщить достаточ¬но полно преимущественно то, что имеет отношение к моим исследованиям по теории межпланетного сообщения.

Первоначально толкнуло мою мысль на работу в сторону овладения мировыми пространствами, или, вернее, вообще в сторону грандиозных и необычных проектов, редкое по силе впечатление, произведенное прочитанной мною в юности та-лантливой индустриальной поэмой Келлермана “Тоннель ”.

К этому времени мой научный и технический багаж состо¬ял из незаконченного среднего образования плюс несколько неси¬стематических дополнений, сделанных самостоятельно в сто¬рону высшей математики, физики и общетеоретических основ техники со склонностью к изобретательству и самостоятель¬ным исследованиям более, чем к детальному изучению уже най¬денного и открытого.

Мною были “изобретены”: водяная турбина типа колеса Пельтона взамен мельничных водяных колес, считавшихся мною единственными водяными двигателями, гусеничный ав¬томобиль для езды по мягким и сыпучим грунтам, беспружин- ные центробежные рессоры, пневматические рессоры, автомо¬биль для езды по неровной местности, вакуум-насос особой конструкции, барометр, часы с длительным заводом, электри¬ческая турбина и многое другое, — вещи, частью технически совершенно непрактичные, частью уже известные, частью и новые, заслуживающие дальнейшей разработки и осуществле¬ния. В математике — упорные исследования по геометри¬ческой аксиоматике (преимущественно постулату параллель-ных), “открытие” основных формул теории конечных разно¬стей, некоторые неразвитые, однако, далее обобщения теории конечных разностей и анализа и много менее значительных ве¬щей, почти сплошь являющихся открытием ранее известного. В химии и технике — основные элементарные представления. В физике — упорное стремление опровергнуть второй принцип термодинамики (характерно, что это,кажется, общая черта с К.Э.Циолковским) и даже в философии — попытки построе¬ния логических систем, закончившиеся вместе с 99/100-ми са¬мого интереса к философии “открытием” тяжело восприни¬маемого принципа детерминизма.

Впечатление от келлермановского “Тоннеля ” было таково, что немедленно вслед за его прочтением я принялся обрабаты¬вать, насколько позволяли мои силы, почти одновременно две темы: пробивка глубокой шахты для исследования недр Земли и утилизации теплоты ядра и — полет за пределы Земли. Любо¬пытно, что читанные мною ранее фантастические романы Жюль Верна и Г. Уэллса, написанные непосредственно на темы межпланетных полетов, не произвели на меня особого впечат¬ления — причиной этому, видимо, было то, что романы эти, написанные менее талантливо и ярко, чем роман Келлермана, являлись в то же время для меня явно несостоятельными с на-учно-технической точки зрения.

Тема о глубокой шахте после выработки основ некоторых предположительных вариантов очень быстро уперлась в невоз¬можность для меня провести соответствующую эксперимен¬тальную работу; тема же о межпланетном полете оказалась много благодарнее, допуская значительные теоретические ис¬следования, и овладела мною на продолжительное время, в те¬чение которого я неоднократно к ней возвращался, пока не по¬дошел к пределу, за которым дальнейшая плодотворная работа невозможна без параллельного экспериментирования.

Первый период работы продолжался более полугода и вклю¬чил в себя нахождение почти всех основных положений ракет¬ного полета, вошедших в изданный труд, но без более деталь¬ной обработки и зачастую без точной математической аргу¬ментации. Из изданного впоследствии в этот период совер- шенно не были намечены гл. V и VIII и только в принципе на¬мечались гл. IV и IX, а в гл. VII по слабому знакомству с хими¬ей рассматривался только заряд из кислорода и водорода.

Основным материалом работы этого периода было выведе¬ние основной формулы ракеты [формула (4)], нахождение наи¬выгоднейшей траектории (гл. VI) и некоторые общие положе¬ния из других глав.

Задавшись темой полета в межпланетные пространства, я сразу остановился на ракетном методе, — “ракетном” в общем смысле этого слова согласно определению, данному мною в гл. I, отбросив артиллерийский, как явно технически черес-чур громоздкий, а главное — не сулящий возвращения на Землю и потому бессмысленный. Еще до выведения основной формулы мною было примерно рассчитано несколько механических вари-антов, из которых самым последним и совершенным был бы¬стро вращающийся барабан с намотанным на нем стальным тросом, который должен был разматываться по инерции в од¬ну сторону, сообщая барабану ускорение в противоположную. Получив, разумеется, сразу же невероятно чудовищные значе-ния для необходимого веса ракеты (“п”), я перешел к комбини¬рованным ракетно-артиллерийским вариантам: пушка выстре¬ливает из себя ядро, которое в свою очередь является пушкой, выстреливающей ядро, и т.д. — и опять получил чудовищные размеры начального орудия. После этого я вторичную пушку (т.е. первое ядро) повернул дулом назад, превратив ее в посто¬янный член ракеты, и заставил ее стрелять в обратную сто¬рону более мелкими ядрами, т.е. увеличил активную массу за¬ряда за счет пассивных масс — и опять получил чудовищное значение для массы пушки ракеты, но тут заметил уже, что чем больше увеличиваю массу активной части заряда за счет пассивных масс (ядер), тем выгоднее получаются формулы для массы этой ракеты. Отсюда нетрудно было логически перейти к чистой термохимической ракете, которую можно рассмат¬ривать как пушку, непрерывно стреляющую холостыми заря¬дами. Вслед за этим и была выведена основная формула (4) ра¬кеты, причем вследствие сделанного мною при первоначальных подсчетах упрощения и потом забытого и упущенного из виду, в основании этой формулы некоторое время стояло не “I”, а “2”, и результаты из-за этой ошибки сразу получились чрезвы¬чайно обнадеживающими. Вскоре же мною были найдены и принципы наивыгоднейшего использования ракетной реакции — о сообщении ускорения в низшей точке траектории. После ис-правления ошибки в основании формулы (4) я получил в резуль¬тате уже менее благоприятное значение п (отношение массы ракеты к полезному грузу), а именно п = 55 без учета неиз¬бежных потерь на коэффициент полезного действия и присут¬ствие пропорциональных пассивных масс. Эта цифра 55 меня уже сильно тревожила, но обаяние затронутой темы было таково, что, сам себя обманывая, я насильно считал эту цифру приемлемой до тех пор, пока не нашел в конце концов противоядия этим “55” в виде физико-математического обос¬нования возможности благополучного спуска на Землю за счет сопротивления атмосферы, а затем в развитии искусственным путем начальной скорости, организации межпланетной базы и ее ракетно-артиллерийском снабжении. Другим смутно тре-вожившим вопросом долгое время являлась необходимая по пер¬вому чисто ракетному варианту отлета весьма значительная сила реакции — не менее удвоенной силы тяжести; это беспо¬койство оставило меня позднее — после найденной возмож-ности с выгодой использовать при отлете авиационные кры¬лья, причем минимальная допустимая сила реакции умень¬шается в несколько раз. Наконец, последним сильно беспоко¬ившим меня вопросом являлась метеорная опасность. Лишь несколько дней назад получив от Я. И. Перельмана его книгу “Межпланетные путешествия”, я узнал, что иностранные авторы, математически исследовавшие этот вопрос, пришли к благоприятным выводам.

Достигнув в 1917 г. в своей работе первых положительных результатов и не подозревая в то время, что я не являюсь пер¬вым и единственным исследователем в этой области, я на не¬которое время как бы “почил на лаврах ” в ожидании возмож-ности приступить к экспериментам, которую рассчитывал получить реализацией изобретений, держа в то же время свою работу в строжайшем секрете. Учитывая с самого начала ог¬ромность и неопределенность возможных последствий от вы¬хода человека в межпланетные пространства, я в то же вре¬мя наивно полагал, что достаточно опубликовать найденные основные принципы, как немедленно кто-нибудь, обладая до¬статочными материальными средствами, осуществит меж¬планетный полет.

В 1918 г. в одном из старых номеров “Нивы ” я случайно наткнулся на заметку о ракете Циолковского, но “Вестника воздухоплавания ” на который ссылалась заметка, я еще долгое время не мог разыскать.

Эта заметка и попадавшиеся мне впоследствии заметки в периодической печати о заграничных исследованиях дали тол¬чок для дальнейшей более точной и подробной разработки тео¬рии полета для перехода от общих физических принципов к об-суждению технической возможности к их реальному примене¬нию. Принимаясь за работу несколько раз, с перерывами между репетиторством, колкой дров и работой смазчика, мне удалось к 1925 г. дополнить ее почти до настоящего ее вида: во всех главах была проведена более основательная математическая мотивировка, подобран довольно полный химический материал, разработана гл. VIII о сопротивлении атмосферы при отлете, обоснована расчетами возможность благополучно планирую¬щего спуска и сделаны другие менее важные дополнения.

В 1925 г., когда работа уже приходила к концу и когда мне удалось, наконец, разыскать “Вестник воздухоплавания” за 1911 г. с частью работы К.Э.Циолковского, я хотя и был от¬части разочарован тем, что основные положения открыты мною вторично, но в то же время с удовольствием увидел, что не только повторил предыдущее исследование, хотя и другими методами, но сделал также и новые важные вклады в теорию полета. Главное отличие в методе моих расчетов от метода К.Э.Циолковского заключается в том, что Циолков¬ский в весьма многих случаях исходит из работы, я же всюду — исключительно из скоростей и ускорений. Ввиду того, что работа сил в ракетном вопросе зависит от многих условий и сказывается также весьма различно, сообщаемые же ими ускорения, а следовательно, и скорости, гораздо более опреде¬ленны, я и считаю скоростной метод расчета более , легким и продуктивным.

В 1926 г. я получил отзыв проф. В.П.Ветчинкина, прямо ошеломивший меня своей высокой оценкой моей работы.

... В 1927 г., по совету В.П.Ветчинкина, мною была заме¬нена более обычной и удобнопонимаемой система обозначений и отчасти терминология, вставлен не приводившийся мною ра¬нее вывод формулы (4) и исправлена ошибка в формуле (6) (влияние масс пропорционального пассива). Он же обратил мое

внимание на огромное значение конструктивной разработки ‘‘горелки ” — извергающей трубы, почему мною и была написа¬на и вставлена гл. IV. Дальнейшая плодотворная разработка темы о межпланетном полете чисто теоретическими мето-дами, по-видимому, невозможна, для меня по крайней мере; не¬обходимы экспериментальные исследования. Время и деньги для них я и рассчитываю получить изобретениями в различных об¬ластях, в частности, по роду моей работы теперь — в облас¬ти элеваторной механики. Пока имею первые успехи в виде не¬давнего признания моего нового типа элеваторного ковша и самотасок, завоевавших уже себе место против почти неиз¬менного издавна типа...

Уважающий Вас Юр. Кондратюк

I. Данные ракеты. Основные обозначения

еханическое определение ракеты как реактивного прибора таково: “снаряд, который, последовательно отбрасывая с некоторой скоростью частицы своей массы, сам развивает скорость в про¬тивоположном направлении за счет их реактивного действия”. Примем сле¬дующие термины и обозначения, ка¬сающиеся ракеты как таковой:

М — масса ракеты в данный мо-мент;

М0 — масса ракеты начальная;

Мк — масса ракеты в момент

окончания ее функционирования как таковой — “конечная масса”;

М- — масса ракеты в момент

прохождения ею начальной точки данного участка (/) ее траектории;

— масса ракеты в момент

прохождения ею конечной точки дан¬ного участка ( /) ее траектории.

“Выделение” — совокупность час¬тиц, отбрасываемых ракетой, реакция которых и сообщает ракете скорость.

и — “скорость выделения” — ско¬рость отбрасываемых частиц относи¬тельно ракеты в тот момент, когда они начинают двигаться независимо от нее, если не считать практически ничтожной силы тяготения к ракете. Мы будем полагать, что в течение каждого данного промежутка времени

В.П.Ветчинкин

Отзыв на статью Ю. Кондратюка

“О межпланетных путешествиях”

предисловии автор статьи указывает, что ему так и не удалось ознакомиться с достижениями иностранных ученых в этой области, не удалось даже достать основных работ К.Э.Циолковского. Но это не помешало автору получить все результаты, достигнутые всеми иссле¬дователями межпланетных путешествий в ^совокупности, что следует считать очень важной заслугой.

В то же время совершенно ориги¬нальный язык автора и необычные для ученых выражения и обозначения дают основание полагать, что автор является самоучкой, изучившим дома основы математики, механики, физики и хи¬мии.

Оба указанные обстоятельства убе¬ждают в том, что механик Ю.Кон¬дратюк представляет из себя крупный талант (типа Ф.А.Семенова, К.Э. Циол¬ковского или А.Г.Уфимцева), забро¬шенный в медвежий утол и не имею¬щий возможности применить свои спо-собности на надлежащем месте.

Переходим к самой работе.

§ 1 представляет основные опреде¬ления, относящиеся к ракете, к ее на¬грузкам и различным участкам траек¬тории.

В § 2 приводится без доказательства формула К.Э. Циолковского, связы1 вающая вес ракеты и ее запас горю- горючего с величиной необходимой скорости и с реактивными свойствами

горючего. В § 3 весьма подробно исследуется вопрос о воз¬можной скорости вылета продуктов горения для различных горючих веществ с термохимической точки зрения, на¬сколько это возможно при полном отсутствии опытных данных и при невозможности для тов. Кондратюка поста¬вить самому соответствующие опыты.

В § 4 дается формула, поясняющая не только выгоду, но и прямую необходимость пользоваться несколькими после¬довательными ракетами (Оберт предполагает 2 ракеты), так как при одной ракете сосуды для горючего должны быть так относительно легки, что их невозможно выполнить; здесь же он делает предложение, аналогичное предложению ин¬женера Ф.А.Цандера (Москва), о сжигании баков для горю¬чего по мере их использования, т.е. о построении баков из веществ, которые впоследствии могут быть с пользой сожжены в ракете. По-видимому, формула в примечании на стр. 15 ошибочна и должна писаться в виде:

—1/1

1

вместо предложенного автором

1 + 9(1 + —)

Ы/

1-9(^-1)

В § 5 рассматривается весьма трудный вопрос о типах траектории ракетного полета, о переходе с одной траекто-рии на другую, о необходимых скоростях для этого и о воз-можных траекториях покидания Земли и возвращения на нее. Весьма оригинальное изложение и необычные обозна¬чения несколько затрудняют чтение этого параграфа; но все выводы его правильны; и в вопросе о выборе траектории Кондратюк идет далее опубликованных работ и приходит к предложению Ф.А.Цандера — о снабжении ракеты крылья¬ми для полета в атмосфере.

В § 6 рассматривается вопрос о возможности для чело¬века выносить большие ускорения в ракетном полете. Автор указывает на предложение Циолковского в желательности помещения пилота в лежачем положении и притом в сосуде с водой, но добавляет его желательностью медленного вра¬щения человека вокруг своей продольной оси, чтобы при¬лив крови и вызываемое этим стремление к отеку меняли свое место в теле человека и, таким образом, не могли бы возникать. Автор базируется на опытах с качелями и гигант¬скими шагами и указывает на возможность сообщить чело¬веку ускорения 3§ без вреда для его здоровья. Фигурные по¬леты в современной акробатической и военной авиации по-казали возможность переносить ускорения до 8ё; что ка-сается до длительных ускорений, которые могут быть полу¬чены на реактивной машине, то на этот счет нет достаточ¬ного опыта.

В § 7 рассматривается вопрос о действии атмосферы на ракету. Наряду с недостаточным знанием законов аэроди¬намики (пользование старой формулой ЬоззГя и новейших исследований по составу, температуре, давлению и плот¬ности атмосферы) автор выказывает огромную способность самостоятельно справляться со всеми указанными затрудне¬ниями и, исходя из самых общих соображений физики, он вычисляет и плотность атмосферы, и работу ее сопротивле¬ния, и условия нагревания ракеты при полете через атмо¬сферу с большими скоростями, и предлагает приделать к ракете крылья и рули — хотя и совершенно правильно, но с очевидно полным незнанием современного состояния авиа¬ции.

В § 8 более подробно рассматривается вопрос о погаше¬нии скорости возврата сопротивлением атмосферы, причем автор дает совершенно правильную траекторию спуска; но здесь же проскальзывает полное незнакомство автора с авиационными конструкциями, способами управления и т. д. Снова автор рассматривает вопрос о нагревании ракеты на высоте 4-6 км над Землей и приходит к довольно утеши¬тельным выводам.

В § 9 говорится о станции — базе, которая должна быть спутником Луны, и о посылке туда материалов и припасов артиллерийски-ракетным способом, без людей.

В § 10 говорится об управлении ракетой и необходимых приборах, при чем задача поставлена совершенно правиль¬но, но без конструктивного разрешения в частности.

В § 11 — общие перспективы — говорится не только о полетах кругом Земли и Луны и на Луну, но также и о по-летах на Марс. Несмотря на весьма благоприятные весовые соотношения при полете на Марс (почти такие же как и при полете на Луну), я полагал бы рассуждения преждевре¬менными из-за большой длительности полета и вызванного этим огромного веса припасов (воздух, вода, пища, топливо) для пассажиров ракеты на время их полета (которое не мо¬жет быть меньше 6 мес.).

В остальном автора нельзя упрекнуть в чрезмерной фан¬тазии.

В § 12 указываются необходимые эксперименты и иссле¬дования, предшествующие ракетному полету в мировое про¬странство. Здесь также все достаточно хорошо продумано.

* * *

Работу тов. Кондратюка можно напечатать и в том виде, какой она имеет сейчас. В дальнейшем можно было бы со¬единить его работу с работой других авторов по тому же во¬просу (К.Э.Циолковский, Ф.А.Цандер, я и, вероятно, еще и другие) с тем, чтобы издать хороший коллективный труд; но такая книга не может быть написана быстро, и ради сохра¬нения приоритета за СССР не следует откладывать печата¬ния готового труда из-за возможности написания нового, более хорошего.

Для этого совершенно необходимо достать экземпляр, писаный самим автором, так как присланная мне на отзыв копия в смысле переписки не выдерживает никакой крити-ки, а также не снабжена и чертежами, хотя ссылки на них имеются в тексте. Ошибки вписки формул достигают того, что размерность ускорения: ст/52 переписана в виде ст/8; а пишется как Ь и т.д.

Кроме напечатания работы тов. Кондратюка, самого его следует (в случае его согласия) перевести на службу в Моск¬ву, ближе к научным центрам; здесь его таланты могут быть использованы во много раз лучше, чем на хлебном элевато¬ре, здесь и сам Кондратюк мог бы продолжать свое самооб¬разование и работать плодотворно в избранной им области. Такие крупные таланты-самородки чрезвычайно редки и оставление их без внимания с точки зрения государства бы¬ло бы проявлением высшей расточительности.

В.Ветчинкин

Москва, 12/ V 26 г.

В. Н. Сокольский

Ученый, пионер

ракетной техники

ретьим отечественным исследователем, занимавшимся решением проблем межпланетных сообщений, был Юрий Васильевич Кондратюк, жизнь и науч¬ная деятельность которого до настоя¬щего времени изучены очень слабо. Поэтому перед историками науки и биографами этого самобытного иссле-дователя стоит много вопросов, кото-рые еще ждут своего решения. До сих пор неясны, например, некоторые под-робности его биографии, не определена точно дата начала его работ в области астронавтики, не найдены главы, напи¬санные Кондратюком, по его словам, в 1921 — 1926 гг., но не вошедшие в его книгу [6], недостаточно ясны основные этапы его исследовательской работы.

Долгое время была известна лишь одна работа Кондратюка, посвященная проблемам астронавтики, — его книга “Завоевание межпланетных про-странств”, изданная в 1929 г. в Ново-сибирске. И лишь сравнительно неда-вно — уже в послевоенные годы — ста-ло известно, что сохранилось еще несколько рукописей Кондратюка по вопросам межпланетных сообщений, которые в 1938 г. были переданы авто-ром известному историку авиации Б. Н. Воробьеву [7].

Таким образом, известное в на¬стоящее время научное наследие по

вопросам межпланетных сообщений состоит из следующих материалов: 1) Рукопись без заглавия, состоящая из четырех тетрадей, сшитых в одну, 104 с. рукописного карандашного текста. При передаче материалов Воробьеву Кондратюк да¬тировал их 1916 г.

2) Рукопись, начинающаяся словами: “Тем, кто будет читать, чтобы строить”, — 144 с. рукописного текста, вы-полненного черными чернилами. Эту рукопись Кондратюк при передаче датировал 1918—1919 гг.

3) Рукопись без заглавия, написанная черными черни-лами на 79 листах бумаги размером 223x357 мм. При пере¬даче своих материалов Воробьеву Кондратюк первоначально датировал их 1920 г., однако затем дописал: “Переписана и проредактирована в 1923—1924 гг.” Один из экземпляров этого варианта рукописи был в 1925 г. направлен на рецен¬зию В.П.Ветчинкину.

4) Два экземпляра машинописного текста работы “Завоевание межпланетных пространств” на 66 с. с руко-писными вставками и пометками. По сути дела, это перепе¬чатанный на машинке текст предыдущего варианта с учетом замечаний, сделанных Ветчинкиным (добавлен раздел ІПроцесс сгорания, конструкция камеры сжигания и извер¬гающей трубы”, несколько изменены обозначения и отчасти терминология, добавлен вывод основной формулы полета ракеты). Один из этих экземпляров был в 1927 г. отредакти¬рован Ветчинкиным и подготовлен к печати.

5) Книга “Завоевание межпланетных пространств”, из-данная в 1929 г. в Новосибирске.

К сожалению, до настоящего времени не удалось точно установить, к какому времени относится каждая из упомя¬нутых рукописей. Значительно осложняет эту задачу то, что имеющиеся на них даты были проставлены Кондратюком по памяти лишь в 1938 г., и поэтому не могут быть призна¬ны абсолютно достоверными, тем более что в ряде случаев (в первом и третьем вариантах) явно обнаруживаются неко¬торые расхождения (примерно на год) в датах, проставлен¬ных в 1938 г. Кондратюком, с датами, прямо или косвенно содержащимися в тексте.

Изучая рукописи Кондратюка, можно наблюдать, как

постепенно, на протяжении ряда лет, формировались его взгляды на проблемы освоения космического пространства, как от первых, еще не всегда зрелых, а в некоторых случаях и несколько наивных выводов Кондратюк пришел к взгля¬дам, нашедшим отражение в опубликованной в 1929 г. книге ““Завоевание межпланетных пространств”.

Первый вариант рукописи Кондратюка по межпланет-ным сообщениям носит характер черновых записей и не может рассматриваться как законченная работа. Скорее, это предварительные заметки в форме научного дневни¬ка , в которых автор нередко ошибается, спорит сам с со-бой, в ряде случаев переписывает и пересчитывает отдель¬ные разделы. Однако уже в этих ранних набросках встреча¬ется ряд интересных высказываний.

• Кондратюк так же, как и Циолковский, прежде всего, поставил перед собой задачу — вывести основную формулу полета ракеты, чтобы ответить на вопрос: “Возможно ли со¬вершать [межпланетный] полет на реактивном приборе при существующих] ныне известных веществах?” [7].

Проведя соответствующие расчеты, он повторно вывел (несколько иным способом, чем Циолковский) основную формулу полета ракеты (формулу Циолковского) и устано¬вил, что скорость полета ракеты в пустоте зависит лишь от свойств топлива и от соотношения начальной и конечной массы.

Придя к выводу, что полет на другие планеты при по-мощи ракеты принципиально возможен, Кондратюк при-ступает к уточнению ряда вопросов, связанных с полетом в космическое пространство. В своей первой рукописи он рассматривает такие вопросы, как влияние сил тяготения и сопротивления среды, выбор величины ускорения и спосо¬бов отлета, устройство отдельных частей межпланетного ко¬рабля, его управляемость и устойчивость и др.

Здесь же Кондратюк упоминает об использовании сол-нечной энергии, применении для этой цели зеркал, получе¬нии реакции от материальных излучений (а- и Р-частицы,

катодные лучи), останавливается на условиях полетов в пре¬делах Солнечной системы, создании межпланетных проме¬жуточных баз.

Заслуживает также внимания изложенная Кондратюком в этой рукописи последовательность первых шагов по освоению космического пространства. Им были намечены следующие этапы:

1 — испробовать действие приспособления для подъема в атмосфере,

2 — полет не особенно далеко от земной поверхно¬сти! — на несколько тысяч верст,

3 — полет на Луну без остановки там, собственно полет вокруг Луны,

4 — полет на Луну с остановкой [7].

В дальнейшем, продолжая работать над решением про¬блемы межпланетных сообщений, Кондратюк заканчивает второй вариант рукописи, который он при передаче своих работ Воробьеву датировал 1918—1919 гг.

Этот вариант, являвшийся развитием предыдущей рабо¬ты, отличался от нее несколько более систематизированным и подробным изложением. Кроме того, Кондратюк написал ряд новых разделов: “Активное вещество и сжигание его”, “Прибор для ориентирования”, “Показатель ускорения”, “Использование взаимных движений небесных тел” и др.

В ранних работах Кондратюка давались, главным обра¬зом, качественные зависимости и не приводилось доста¬точно подробных математических расчетов. “Я довольно часто употреблял тут, — писал он в предисловии ко второму варианту своей рукописи, — такие фразы, совершенно не¬допустимые в научном сочинении: “не слишком велико”, “достаточно” и т.д., не указывая ничего точно. Это произо¬шло потому, что я совершенно не имел под рукой материа¬лов для того, чтобы провести границу между “достаточно” и “недостаточно”, да значительная часть материалов, необхо¬димых для конструкции ракет, и вовсе еще не собрана”.

Относящиеся к этому периоду рукописи Кондратюка ха¬рактеризуются большим количеством ярких, интересных, но в техническом отношении почти неразработанных идей. К их числу относятся предложения об отбрасывании ставших ненужными пассивных масс ракеты, о создании электрора- кетных и ядерных двигателей, об использовании солнечной энергии, о создании промежуточных межпланетных баз в виде искусственного спутника Луны, об использовании гра¬витационных полей и взаимных движений небесных тел и др.

Не все эти предложения являются оригинальными пред¬ложениями автора, многие из них до него высказаны други¬ми отечественными и иностранными учеными, однако Кондратюк, по его словам, не имел до 1925 г. возможности познакомиться с работами других авторов по данному во¬просу, и поэтому нередко повторял уже открытое ранее другими.

При оценке значения ранних работ Кондратюка для ис¬тории науки и техники следует также иметь в виду, что эти рукописи своевременно опубликованы не были и об их со¬держании стало известно не ранее 1925 г. Следовательно, влияния на развитие ракетной техники они оказать не мог¬ли и представляют интерес лишь для истории развития идей межпланетного полета.

Третий вариант рукописи уже существенно отличался от первых двух как по структуре, так и по форме изложе-ния . В этом варианте Кондратюк попытался дать уже более подробное математическое обоснование выдвинутых им по¬ложений, стремясь, по его словам, “представить задачу за¬воевания Солнечной системы не в виде теоретических основ, развитие которых и практическое применение при¬надлежит науке и технике будущего, а в виде проекта, хотя и невполне детализированного, но уже с конкретными цифрами, осуществление которого вполне возможно и в на¬стоящее время для нашей современной техники, после се¬рии не представляющих каких-либо особых затруднений предварительных экспериментов” [7].

В третьем варианте, который затем лег в основу опубли¬кованной в 1929 г. книги “Завоевание межпланетных про¬странств”, Кондратюк развил многие положения, находив¬шие в общих чертах отражение уже в первых вариантах ру¬кописи. Кроме того, им был написан ряд совершенно новых разделов, к числу которых относились разделы о металли¬ческом и бороводородном топливе, пропорциональном пас¬сиве, действии атмосферы на ракету при отправлении и др.

В то же время в третьем варианте и в книге не получили развития либо вообще не нашли отражения некоторые ма¬териалы, содержащиеся в первых вариантах и безусловно за¬служивающие внимания. Здесь следует, прежде всего, отме¬тить предложения об использовании энергии Солнца и энергии элементарных частиц, о создании электроракетных двигателей и поясов зеркал вокруг Земли, об использова¬нии гравитационных полей и взаимных движений небесных тел для сообщения ускорений межпланетному кораблю.

По всей вероятности, это объясняется тем, что Кондра¬тюк рассматривал этот вариант уже как близкий к осущест¬влению проект и стремился устранить из него все элементы, которые могли показаться в то время несбыточными или очень далекими от осуществления. Так, например, в разде¬ле, посвященном рассмотрению видов энергии, пригодных для выполнения ракетного полета на другие планеты, Кондратюк указывал: “Теоретически возможен еще один особый вид ракеты — ракета, черпающая энергию извне — от солнечного света; на практике, однако, такой способ действия ракеты для нас сейчас неприменим или почти не¬применим вследствие чисто технических затруднений... Вследствие этих затруднений ракету, функционирующую за счет энергии солнечного излучения, мы также оставляем пока в стороне” [7].

Книга Кондратюка “Завоевание межпланетных прост-ранств” явилась последним, наиболее отработанным вари¬антом его трудов, посвященных проблеме межпланетных сообщений.

Следует отметить, однако, что и в изданной книге Кондратюк давал почти все цифровые данные с упрощени¬ем и округлением, стремясь лишь дать представление о по¬рядке физических величин, с которыми придется иметь дело.

В перечисленных выше работах Кондратюка содержится ряд весьма любопытных идей, представляющих значитель¬ный интерес и несомненно заслуживающих внимания.

Уже в первом варианте рукописи Кондратюк пришел к идее уменьшения пассивной массы ракеты путем отбрасы¬вания ставших ненужными частей ее конструкции. Он ука¬зывал: “Везде, где я говорю об активности вещества, ее нужно рассчитывать на вес этого вещества плюс вес того со¬суда, в котором оно находится; когда мы израсходуем неко¬торую часть активного вещества, мы бросаем и тот сосуд, в котором она была. Поэтому лучше, а может быть, и необхо¬димо не держать весь запас активного вещества в одном со¬суде, а в нескольких прогрессивно уменьшающихся” [7).

Еще более четко выражена эта мысль во втором вариан¬те рукописи [7], а в третьем варианте Кондратюк уже вплотную подошел к идее многоступенчатых ракет, не дав лишь ее конструктивной разработки [16]. Здесь же он при¬шел к предложению, высказанному ранее Цандером, об ис¬пользовании ставших ненужными элементов конструкции ракеты в качестве дополнительного горючего.

В этом же варианте Кондратюк посвятил специальный раздел различным ракетным топливам, рассматривая в ка¬честве горючего нефть, ацетилен, водород, кремний и ме¬таллы с высокой теплотворной способностью, а в качестве окислителя — кислород и озон.

В своих работах Кондратюк большое внимание уделял рассмотрению таких вопросов, как выбор оптимальных тра¬екторий отлета, исследование условий полета в Солнечной системе, рассмотрение способов возвращения на Землю с минимальной затратой горючего и др.

Первоначально Кондратюк рассмотрел условия отлета без учета сил сопротивления среды и пришел к выводу, что способ отлета по радиусу (вертикально вверх) является с энергетической стороны самым невыгодным, так как при этом расход топлива будет максимальным. Он указал также на наиболее выгодный при этих условиях способ отлета: со¬общать телу ускорение под таким углом, чтобы истинное ускорение было перпендикулярно направлению действия силы тяготения и совпадало по направлению с вектором скорости (т.е. по тангенциальной траектории). Наличие ат¬мосферы вносило, однако, существенные коррективы в эти расчеты, поскольку при отлете по тангенциальной траекто¬рии полет слишком долго протекал бы в атмосфере ощути¬мой плотности, что свело бы на нет все преимущества вто¬рого способа. Учитывая это, Кондратюк еще в первом вари¬анте рукописи упоминал, что предварительно “нужно взле¬теть верст на 50, чтобы вредного влияния атмосферы избег-нуть почти совершенно” [7]. Об этом же говорилось и во втором варианте рукописи. “При этом, — указывал Кондра¬тюк,— роль играют главным образом первые несколько де¬сятков верст толщины (атмосферы), так как за этим преде¬лом плотность ее становится ничтожной. Поэтому даже и второй способ полета следует начинать, приблизительно как и первый, почти перпендикулярно к земной поверхности и уже по мере взлетания направлять ускорение по касатель¬ной” (7).

Гораздо обстоятельнее был рассмотрен вопрос о дина¬мике взлета в третьем варианте рукописи, где Кондратюк уже довольно подробно останавливается на различных типах траекторий отлета с учетом влияния на полет ракеты сил сопротивления среды, а также нагревания передней части ракеты при прохождении с большими скоростями через плотные слои атмосферы. Здесь же Кондратюк приходит к предложению, высказанному ранее Цандером, — снабжать ракету крыльями для полета в плотных слоях атмосферы.

В этой работе Кондратюк рассматривал также вопрос о различных типах Траекторий и требуемых скоростях, о пере¬ходе с одной траектории на другую. Несколько ранее он упоминал об использовании скорости вращения Земли во¬круг своей оси, а также скорости ее обращения вокруг Солнца.

Уделяя большое внимание вопросам теории космическо¬го полета, Кондратюк рассматривает еще несколько спосо¬бов уменьшения запаса топлива, потребного для осущест¬вления межпланетных полетов.

“Чтобы не расходовать большого количества активного вещества, — писал он в первом варианте рукописи, — мож¬но не останавливать всего снаряда, а только несколько уменьшить его скорость, чтобы он равномерно двигался по кругу возможно ближе к телу, на котором (должна быть) сделана остановка. После этого выделить из него неак¬тивную часть с таким количеством активного вещества, ко¬торое необходимо для остановки неактивной части и для того, чтобы потом она смогла догнать (присоединиться опять) к остальной части снаряда” [7].

Затем он переходит к вопросу об устройстве межпланет¬ных промежуточных баз с малым потенциалом тяготения. В отличие от большинства исследователей, он предлагал соз¬дать такую базу в виде искусственного спутника не Земли, а Луны, что должно было предохранить базу от торможения остатками земной атмосферы.

Через все варианты рукописи Кондратюка сквозной ли-нией проходит предложение об использовании при посадке атмосферы в качестве тормозящей среды.

“Но атмосфера, — указывал он в первом варианте руко¬писи, — может оказаться и очень полезной при возвраще¬нии обратно как поглотитель развивающейся скорости, на что не потребуется активного вещества. Атмосфера даст, кроме нормального способа возвращения, еще два. (Неактивная часть снаряда должна быть планером.)

Первый способ. Направить снаряд по касательной к Земле, а затем вблизи Земли в ее атмосфере уменьшить ско¬рость снаряда настолько, чтобы при отсутствии атмосферы он продолжал бы равномерно вращательное движение во¬круг Земли. Но так как он будет в атмосфере, то она замед¬лит постепенно его скорость и в конце концов он, как пла¬нер, спустится на Землю.

Второй способ. Подлетая к Земле, скорость вовсе не

уменьшать; снаряд также направить по касательной и вос-пользоваться атмосферой не только для замедления, но и 1 для того, чтобы снаряд не оторвался обратно от Земли.

Оба эти способа трудны и опасны тем, что, во-первых, нужно придавать неактивной части снаряда форму лета- тел ьн [ого] аппарата, способного выдержать в воздухе ско¬рость 5—10 килом[етров] в сек[унду]; во-вторых, требуют * очень тонкого управления, так как маленькая неточ¬ность — и снаряд оторвется обратно от Земли, или зароется в нее, или получит поворот [чрезвычайно незначительный на обычный расчет], который обломает ему крылья и даст | такое замедление, что внутри сидящий человек потечет. Но огромное преимущество этих способов — то, что они дают громадную экономию активного вещества (формулы будут сейчас), и притом первый способ можно все-таки обставить автоматическим способом довольно безопасно” [7].

Во втором варианте Кондратюк вновь уделяет значи¬тельное внимание возможным способам погашения скорос¬ти при возвращении сопротивлением атмосферы. Здесь же он останавливается на способах борьбы с тепловым нагре¬вом, предлагая изготавливать поверхности из полированных тугоплавких материалов, охлаждать их, применять слоистые, последовательно сбрасываемые поверхности [6]. 1

Как уже указывалось выше, упомянутые работы Кондра¬тюка своевременно опубликованы не были и стали известны лишь после 1925 г. В печати предложение об использовании сопротивления среды при посадке на Землю и другие пла¬неты, обладающие атмосферой, было впервые опубликовано Цандером [16].

В третьем варианте и в книге Кондратюк отводил воп-росу о погашении скорости при посадке сопротивлением атмосферы специальную главу, указывая далее, что этот способ в сочетании с межпланетными базами является клю¬чом к действительному овладению мировыми пространства- ( ми [6]. В результате проведенных исследований Кондратюк пришел к выводу, что задача осуществления межпланетных путешествий может быть реализована в недалеком будущем, изложил свои соображения об ожидаемых результатах для человечества от завоевания космического пространства и указал, что “именно в возможности в ближайшем же буду-

щем начать по-настоящему хозяйничать на нашей планете и следует видеть основное огромное значение для нас в завое¬вании пространств Солнечной системы” [6].

Рассмотрение работ И. В. Мещерского, К.Э.Циолков- ского, Ф.А.Цандера, Ю. В.Кондратюка показывает, что оте¬чественными учеными уже к середине 20-х годов XX века были заложены основы механики тел переменной массы и теории космического полета, а также выдвинут ряд предло-жений, представлявших значительный интерес. К числу та¬ких предложений относились следующие:

1) применение жидкостных ракетных двигателей;

2) применение высококалорийного металлического го¬рючего;

3) использование других видов энергии (атомные и элек- троракетные двигатели, давление солнечного света);

4) создание промежуточных межпланетных баз в виде искусственных спутников Земли и других небесных тел;

5) применение многокомплектных и многоступенчатых ракет;

6) использование в качестве дополнительного горючего материала конструкции самой ракеты;

7) применение крыльев для планирующего спуска на Землю и другие планеты, обладающие атмосферой.

Эти предложения свидетельствовали о высоком уровне, достигнутом советскими теоретиками астронавтики, и по¬зволяли считать, что уже к концу 20-х годов в СССР были разработаны основы теории межпланетных сообщений.

Однако, занимая ведущее место в области теории раке¬тной техники, советские ученые в течение довольно про¬должительного времени (годы гражданской войны и ино¬странной интервенции, начало восстановительного периода) не имели достаточных материально-технических возможно-стей для реализации своих идей. Следует отметить, что поч¬ти все представители первого поколения отечественных ученых — пионеров ракетной техники (за исключением Ф.А.Цандера) ограничивались изложением своих предложе¬ний в области ракетной техники, не приступая к их практи¬ческому осуществлению.

Но уже к концу 20-х годов в связи с успехами, достиг¬нутыми в индустриализации страны, и с развитием научно¬

экспериментальной работы в области реактивных двигате¬лей в СССР были созданы предпосылки для практического решения вопроса о создании ракет дальнего действия. Если до этого времени советские ученые, работавшие в области ракетной техники, были известны главным образом благо¬даря своим теоретическим работам, то начиная с 30—40-х годов советская школа ракетостроения добилась значитель¬ных успехов и в области практического осуществления идей реактивного полета. Талантливые ученые и инженеры, пришедшие на смену первому поколению отечественных ученых — пионеров ракетной техники, осуществили и раз¬вили смелые идеи своих предшественников. В Советском Союзе были достигнуты большие успехи в освоении косми¬ческого пространства. Коллективами советских ученых, ин¬женеров и рабочих созданы искусственные спутники Земли, космические ракеты и корабли, запуск которых открыл но¬вую эру — эру завоевания человеком Вселенной.

Б.Н.Воробьев. В.Н.Сокольский.

Т.М.МЄЛЬКУМОВ

Комментарии к очеркам “Тем, кто

будет читать, чтобы строить” и

“Завоевание межпланетных

пространств”

[“Тем, кто будет читать, чтобы строить”]

опросами межпланетных сообщений Ю.В.Кондратюк начал заниматься, по его собственному свидетельству, в 1916 г. По-видимому, в начале 1917 г. он написал первый вариант рукописи, в котором рассматривались такие во¬просы, как вывод формулы полета ра-кеты, устройство космического кораб¬ля, условия полетов в пределах Сол¬нечной системы, создание промежу¬точных межпланетных баз, влияние атмосферы на полет космического ле¬тательного аппарата, использование солнечной энергии и др.

Этот вариант носил характер чер¬новых записей и не был предназначен для опубликования. В дальнейшем Кондратюк, продолжая работать над рукописью, несколько расширил и до¬полнил ее. Помимо чисто редакцион¬ных изменений, были заново написа¬ны такие разделы, как “О способах повысить выносливость человеческого тела относительно значительных меха¬нических ускорений”, “Использо¬вание взаимных движений небесных тел” и др.

В результате был получен второй вариант рукописи, который, по мне¬нию автора, уже мог быть представлен на суд читателей, о чем свидетельству-ет то, что Кондратюк снабдил его предисловием с многозначительным

названием “Тем, кто будет читать, чтобы строить”. В 1938 г., при передаче своего научного архива Б.Н.Воробьеву, Кондратюк датировал эту рукопись 1918—1919 гг., однако эта дата нуждается в уточнении. Этот вариант и публикуется в данном сборнике. На страницах рукописи имеются более поздние дополнения и исправления, сделанные, по- видимому, в разное время. Позднейшие дополнения, вне¬сенные Кондратюком непосредственно в текст рукописи, даны в угловых скобках. Остальные изменения и дополне¬ния оговариваются ниже.

1. С. 23. Первоначально автором здесь же было напи¬сано: “около 25 км/сек”. Однако позднее на полях рукописи он написал: “Откуда эта цифра взялась, сам не понимаю, теперь, по-моему, 11, а не 25, конечно, И”. В соответствии с этим замечанием Кондратюка мы внесли исправления в текст данной фразы и ниже. Следует отметить, что точное значение второй космической скорости равно 11,189 км/сек.

2. С. 26. Размерности неверны; нужно см2/сек2 (или эрг/г).

3. С. 26. В этой и следующих формулах под г автор по¬нимает уже приращение радиуса Земли, а ускорение в поле тяготения у = СОПЗІ.

4 С. 29. Позднее Кондратюк сделал еще одно приме¬чание: “При полете по второму способу, следует его произ¬водить в сторону вращения Земли (спуск также), чтобы ис¬пользовать, а не сделать вредным довольно'значительную скорость земного вращения”.

5. С. 31. По-видимому, в рукописи здесь описка, нужно

не 1000, а 100 м/сек2.

6. С. 33. Позднее Кондратюк дописал еще один воз¬можный принцип устройства реактивных приборов:

“3. Реакция от отталкиваемых электрическими зарядами материальных частиц немолекулярных размеров, например, графитного порошка или тонко пульверизируемой жидкости. Нетрудно вычислить, что скорость подобных частиц при большой (но вполне практически осуществимой) разности по-тенциалов может быть сделана чрезвычайно велика — больше, чем скорость молекул сильно нагретого газа. На такой способ 

нужно обратить сильное внимание. Только он годится, когда снаряд достиг уже безвоздушных пространств.

Вторая вариация: частица заряжен[ная] устремляется от “+ ” к ” и, касаясь последнего, теряет свой заряд и летит дальше. ”

7. С. 33. Здесь автор указывает на необходимость, во- первых, иметь несколько последовательно используемых емкостей разных размеров для топлив; во-вторых, на необ¬ходимость расходования топлива сначала из больших баков, переходя постепенно на баки меньшего размера; в-третьих, на то, что весовая доля баков должна быть постоянна отно¬сительно веса, в сущности, последней ступени ракеты, по¬скольку баки после использования сбрасываются. Эти мыс¬ли автора несомненно в то время были весьма прогрес¬сивны.

Взаимно чразрядились

Рис. 1

8. С. 35. Конечно, жидкий кислород и жидкий водород хранить в одном баке нельзя.

9. С. 35. Позднее Кондратюком было написано: “(Тут наврано. Кажется, шар — 2/3, а цилиндр — 1/2)”.

10. С. 36. После слов “астатический жироскоп” Кондра¬тюк сделал позднее сноску и написал: “Двуосный астатиче-

ский жироскоп совершенно не может выполнять возло¬женных мнЬю на него функций; неастатический жироскоп,, может быть, и пригодится, а может быть, и вовсе придется заменить жироскоп другими приспособлениями (например, ориентироваться по Солнцу. Сила его освещения может дать материал для автоматичности)”.

11. С. 36. После слов “Двуосный жироскоп” Кондратюк написал: “(пусть простят мне это название)”. Позднее весь этот раздел до раздела “Камера” был поставлен Кондратю¬ком под сомнение. На рукописи имеется надпись: “Смотри примечание на с. 43а” (прим. 10).

12. С. 41. Эта идея, судя по американской печати, реа¬лизуется в проекте “Аполлон”. .

13. С. 42. Идея сохранять в баках гремучий газ в твер¬дом виде лишена физического основания, так как при мгновенном сжижении и затвердении гремучего газа нельзя обеспечить гомогенную систему, соответствующую составу гремучего газа.

14. С. 42. Единственно возможным способом является раздельная подача в камеру сжиженных компонентов водо¬рода и кислорода; остальные два метода сжигания, указы¬ваемые автором, не могут гарантировать взрывобезопасность системы.

15. С. 42. В дальнейшем Кондратюк предложил еще один вариант расположения труб. После слов “составляли шахматную доску” им была сделана сноска и написано: “Или лучше и проще слоями”:

К[ислород]

16. С. 43. Позднее Кондратюк сделал здесь добавление: “Насосы можно еще сделать беспоршневые по такой схеме: давлением газов жидкий кислород (водород) поступает из 

сосуда в меньших размеров, но более прочную камеру, ко¬торая затем разобщается от сосуда, а оттуда опять под дав¬лением газов (жидкий кисл[ород]), но уже более сильным, поступает в трубу в место сжигания”.

17. С. 45. Следует отметить, что в период написания ста¬тьи в термодинамике уже были разработаны методы расчета сопел Лаваля.

18. С. 46. Позднее после слов “активного вещества” Ко¬ндратюк добавил: “Показатель ускорения можно еще сде¬лать следующим образом: жидкость самотеком перетекает из одного сосуда в другой по узкой трубке (так, чтобы сопро¬тивление инерции жидкости было весьма мало, сравнитель¬но с сопротивлением] трения). Скорость истечения будет показывать величину механического ускорения, а количе¬ство вытекающей жидкости — количество израсходованного активного вещества”.

19. С. 47. По-видимому, здесь и ниже для краткости в рукописи не было записано выражение в круглых скобках в

1

показателе степени 1 + ——-, которое было написано ранее.

Мы приводим уравнение полностью.

20. С. 47. В дальнейшем Кондратюк вообще ставит под сомнение возможность использования атмосферы как по¬глотителя скорости снаряда. После слов “Дальше выясним, почему" он написал: "Кажется, они вовсе невозможны из-за того, [что] снаряд изобразит собою падающую звезду”.

21. С. 48. В дальнейшем после слов “на опыте” Кондра¬тюк добавил: “Кажется, для молекул нет полированных по¬верхностей”.

22. С. 48. Предположение автора о водородном составе верхних слоев атмосферы не подтверждается современными исследованиями, хотя в последнее время и обнаружено тон¬кое водородное облако на значительной высоте.

23. С. 51. Приводимые числовые значения неверны, так как Кондратюк исходил из сильно завышенной величины второй космической скорости (см. прим, к с. 29).

24. С. 58. Позднее после слов “общими рамами” Конд¬ратюк сделал сноску и написал: “Рамы лучше всего, пожа¬луй, делать из тонкостенных труб, наполненных газом неко¬торой упругости”.

25. С. 59. В дальнейшем Кондратюк предложил еще один способ увеличения видимости снаряда-спутника. Пос¬ле слов “от них не требуется” он сделал добавление: “Или проще — большой пузырь из легкой шелковой материи, форма которо.го поддерживается упругим проволочным кар¬касом, пузырь, разумеется, складной”.

кислородом

Рис. 3. Устройство снаряда — транспорта активного вещества

26. С. 59. Позднее Кондратюк приводит расчет необхо¬димого для полета количества активного вещества: “Вот расчет количества активного вещества, которое необходимо для полета с Земли и возвращения обратно (по первому способу), если пользоваться базами”.

Для того чтобы при возвращении] на Землю по первому способу перейти от состояния спутника (базы) в состояние неподвижности, нужно поглотить скорость около 7,5 км/сек, для чего треб[уется] активного в[ещества] около

3л/55-1 (см. с. 13) (с. 46 данного изд.); так как всего для полета и возвращения требуется 22 км/сек = приблизительно] 3x7,5 = приблизительно] 3,8—1=2,8 т. Это количество, значит, должно быть на базе. Для того что¬бы из состояния спутника Земли перейти в состояние сво¬бодного планетоида и обратно, нужно развить и поглотить обратно по 3 км/сек, всего около 6 км/сек, для чего нужно иметь активного вещества около Зт—\т=2т. Следователь¬но, первоначально нужно привести в состояние спутника Земли всего около 2+2,8+1=5,8т, для чего требуется снаряд весом 5,8т х 3,8 = всего около 22 т, вместо 55 — большое облегчение.

27. С. 59. Позднее после этого абзаца было дописано:

“Выгодно поступить так: первоначально отправлять с Земли базу с запасами, но без людей, так, чтобы она авто¬матически сделалась спутником Земли, а потом уже отправ¬лять снаряд с людьми; залетев в базу, забирают нужное, ле¬тят дальше, а база остается летать вокруг Земли. На обрат¬ном пути опять забирают на ней запасы и возвращаются на Землю. Такой способ удобен тем, что, отправляя главную часть веса без людей, мы не стеснены в величине ускорения и можем воспользоваться просто пушкой.

При таком устройстве (снаряд несколько уже канала и промежуток заполнен жидкостями) от стенок снаряда по¬требуется прочности лишь настолько, чтобы они при вы¬стреле не смялись от собственного веса. Разрывающего гид¬равлического давления не будет. Вот поперечное сечение снаряда (см. рис. 4).

Для того, чтобы стенки не смялись при выстреле, на время движения снаряда в канале не мешало бы его камеры сообщить с пространством между стенками или сделать стенки снаряда способными изменять его объем.

Ле^о орудНі

Чтобы не приходилось делать особенного большого ору¬дия, транспорт активного вещества лучше отправлять не од¬ним снарядом, а пулеметной очередью из нескольких или даже многих снарядов, связанных между собой канатом (кварцевым). Канат должен быть с запасом, который вытя¬гивается с некоторым усилием (поглощает энергию), но не пружинит назад. В голове каждого снаряда должно быть приспособление, автоматически поворачивающее его по на¬правлению сильнейшего освещения.

Отправлять транспорт нужно при восходе Солнца под углом по направлению востока — вылетев из атмосферы, снаряд автоматически повернется к Солнцу, т.е. станет осью параллельно земной поверхности (восход) и, получив, как ракета, достаточную скорость в этом направлении, перейдет в состояние спутника. Часть снарядов должна содержать ак¬тивное вещество, а другая, меньшая, — опознавательные или шаров из бумаги сигналы, видимые издалека. Кроме больших поверхностей или шаров из бумаги или шелка, сигнал можно сделать в виде большой электрической лам¬почки или иного сильного фонаря (специального уст¬ройства, которое давало бы возможность выдержать ускоре¬ние при выстреле), который бы получал энергию от Солнца при посредстве зеркал. Его преимущество — мог бы светить и ночью, если днем энергия автоматически запасалась бы.

Орудие лучше всего было бы поместить в воде, сделав плавучим. Это значительно уменьшило бы сооружения, не¬обходимые для орудия, облегчило бы само орудие, так как ему не нужно было бы выдерживать собственного веса, и облегчило бы управление орудием. Кроме того, давление воды на большой глубине уменьшило бы необходимую прочность орудия, так как действует в сторону, обратную давлению газов. Справка: если считать сопротивление] раз¬рыву 100 кг/мм , то пушка, у которой толщина стенок рав¬на радиусу канала, может выдержать давлением 10000 атм; выгоднее, в смысле количества материала, не брать давле¬ние более 2500 атм.

Активное вещество на готовую базу, снабженную при¬способлениями для использования солнечной энергии, лучше отправлять не в виде кислорода — водорода, а просто воды, а там ее уже разлагать”.

28. С. 59. Здесь и далее приводимые автором численные значения неточны. Кроме того, и в данном случае следует учитывать, что Кондратюк исходил из сильно завышенной величины второй космической скорости (см. прим, к с. 29).

29. С. 60. Позднее после слов “потребует значительного времени” Кондратюк написал: “такого же, как и первый; я не принял в расчет размеров Солнечной системы; тут уско¬рение можно будет сообщать всего раз”.

30. С. 63. После слов “электромагнитным путем” Конд¬ратюк позднее сделал приписку:

“Р.5. Все это (т.е. пушка электрическая, которая бы да¬вала скорость 10 верст/сек) кажется мне теперь практически неосу ществи м ы м ”.

31. С. 64. Здесь после слов “развязала бы руки относи¬тельно”, которые расположены в конце страницы рукописи, пропущены одна-две строки.

* * *

[“Завоевание межпланетных пространств”]

По совету проф. В.П.Ветчинкина Ю. В. Кондратюк

несколько изменил систему обозначений и терминологию, включил в книгу не приводившийся ранее вывод основной фор¬мулы полета ракеты и дополнительно написал четвертую гла¬ву “Процесс сгорания, конструкция камеры сжигания и извер-гающей трубы ” которой ранее не было в рукописи.

Несмотря на положительный отзыв Ветчинкина, “Главнаука ” отказала Кондратюку не только в ассигновании

средств на издание книги, но и в организационной помощи, вследствие чего он вынужден был издать книгу за свой счет в одной из новосибирских типографий. В 1947 г., т.е. уже после смерти Кондратюка, работа была переиздана “Оборонгизом ” под редакцией П. И. Иванова, причем в нее был внесен ряд ре¬дакционных изменений.

В настоящем томе работа публикуется в том виде, как она была издана в 1929 г. при жизни автора. Опущен лишь пе¬речень обозначений, который приводился в конце книги. Приме¬чания редактора первого издания В.П.Ветчинкина даны под¬строчно.

Примечания, сделанные в издании 1947 г. редактором П. И. Ивановым, приводятся ниже:

Ш . %

1. С. 85. В самом деле, если —- «1, то п, = е “ можно

и

представить двумя первыми членами ряда, т.е.

и

Тогда, подставляя в выражение п. двучленом разложения, будем иметь 

3. С. 88. Вопрос, поставленный автором, кажется, на пер¬вый взгляд, рациональным. Но в действительности приме¬шивание к газообразным продуктам истечения твердых или жидких веществ приводит к уменьшению скорости истече¬ния за счет потерь на сопротивление. Поскольку процесс обмена тепла идет во времени, вряд ли можно ожидать в те-чение такого короткого времени, какое находятся продукты истечения в сопле, чтобы последние могли получить ком¬пенсацию даже на восстановление потерянной скорости. Далее расплавленный металл, двигаясь вместе с потоком га¬зов, будет иметь большие скорости, и поэтому будет произ¬водить механическое разрушение сопла.

4. С. 91. Автор под Щ подразумевает удвоенную пара¬болическую скорость ]¥ относительно поверхности Земли, что скорость на поверхности Земли равна нулю и траекто¬рия ракеты имеет своим фокусом Землю. В этом случае

где Я — радиус Земли, £ — ускорение силы тя¬жести.

Подставляя значения Я и £, будем иметь:

IV = 11185 м/сек.

Под Щ автор разумеет разность между Щ и круговой скоростью 7910 м/сек.

Коэффициент перед числом 11 185 получается из сле¬дующих соображений.

Так как

IV

ТО

5. С. 94. В принципе мысль автора верна, так как дей¬ствительно к.п.д. двигателя повышается с увеличением дав¬ления в камере сгорания. Однако с учетом веса камеры сго¬рания при высоких давлениях, а также веса обслуживающих подачу топлива агрегатов идти на повышение давления в камере сгорания вряд ли имеет смысл.

Расчет автора на гидраты окислов неверен, они не могут образоваться в камере сгорания. Упущен бериллий — наи¬более калорийный металл.

6. С. 99. В самом деле формулу (6) можно представить в

т

виде ц = — ; 

комплектной = Є   “ и для трехкомплектной П; = е

следовательно, если д« , то р будет близкой к

л — 1

1

т (п — 1). При увеличении <7 разность <7 будет стре-

л — 1

миться к нулю и р -» оо при условии функционирования одного и того же т1 на всем полете.

7. С. 99. Здесь речь идет об удвоенном р по сравнению с р при ті — 0.

8. С. 100. Условие а « г- показывает, что при

5(п, -1)

выборе <7 в согласии с этим условием мы будем иметь зна¬чение р, пропорциональное р0=т(л-1) в следующей поел едовател ьности:

5 6 7 К+1

и = ^ = Ц = -Ц0; р = —^-р0,

и чем выше значение К, тем ближе р к р0.

М.

9. С. 100. Так как п. =——, а М. включает в себя р

' М. '* Р

•»

для і + 1 участка, потому л; = 1 не лишено смысла.

10. С. 101. Чтобы получить цифры, указанные Кондра¬тюком, для двухкомплектной системы я = И ДЛЯ трех¬комплектной у , необходимо помнить, что автор каждому

участку дает комплект, а каждый участок имеет одно и то же Щ, следовательно, для однокомплектной системы имеем

IV, для двухкомплектной системы имеем —XV = № и для

XV

трехкомплектной XV. = —XV. Так как п = е “ , то для двух- 

Таким образом, можно представить п, — многоком¬плектную систему через п однокомплектных систем сле¬дующим образом:

= Гп.

Для трехкомплектной системы автор дает значение , а надоуъьь.

И. С. 102. Запас топлива при т1 = 0 по формуле (6) бу¬дет:

т{п — і)

1 -</(л-1)

Полный вес, следовательно, будет р + т, но так как при т1 =0, р = т( п — 1), то р + т = тп. Следовательно, срав¬нивая веса ракеты при т, Ф 0 с тх = 0, имеем:

т(п— і)

р + т + т, = —Ц-+т + т,>

1 1-ч(п-1)

но

т(п — і)

ш, = </р, а р = х»

1

поэтому имеем:

т("-1) . „. т(п->)

1-<7(л-1) 1-^(л-1)

и после преобразования получаем:

— или тп ! •

с другой стороны при многокомплектной системе П = П* , поэтому можно написать: 

12. С. 105. Формула, которую приводит автор, шу = и^\І2 — 11 > может быть получена при условии, что пара¬болическая скорость совпадает с направлением круговой скорости. Под V надо понимать щр= . В этих условиях

будет равна приведенной автором скорости. В случае,

если параболическая скорость не совпадает с направлением круговой скорости,

= и^З-2л/2со5/ ,

где у — угол между направлениями параболической и круговой скоростей. Скорость возврата

преобразовывается в ш =ш, если положить

2г

у = 7^ и >у= ^2£Г

13. С. 112. Формула (12) из формулы (9) получается сле¬дующим образом. Полагая у =/0 + )? И £ =£0» можно напи¬сать:

У*/У

— = і — д, ИЛИ

Л 7 * Лг

Так как 0 = —, имеем»^_= Мг-в<1г • Интегрируя при на- Л 2

чальных условиях у =0 и г = Л, имеем:

— = }г — }К+8К-8г

но так как

и)2 =

то, заменяя у через м>, получим:

)г -}К-%г =0;

отсюда 

Но так как то, заменяя здесь г через у?—I—, имеем

І-8

1~8 V 1 ~8

Теперь обратимся к формуле (9) и определим Л8. Так как у 0 сообщается ракете непосредственно у Земли, то

§ =§0, и2— скорость ракеты в бесконечности и, следова¬тельно, и2 =0; У1 — скорость у Земли также равна нулю,

г 2 — оо, г і = 1, так как г, = К в силу того, что скорость со¬общается у Земли. Таким образом, из сделанных предпосы¬лок имеем:

следовательно,

или, вводя обозначение X = }, будем иметь:

8

т.е. получим формулу (12).

Разложение в ряд подкоренного выражения при условии

у »1 приводит к выражению следующего вида: , а

2у-1

не к такому, которое приводит Кондратюк, т.е.

14. С. 120. Исследования последних лет показывают, что человек может в положении лежа на спине выдерживать ускорения значительно выше, чем приводит автор.

15. С. 160. Скорость истечения и = 4700 м/сек сильно преувеличена против действительно возможной.

16. С. 161. Здесь А73, пм — величины п для Земли, Луны и Марса. 

ПРО ЖИТТЯ І

ДІЯЛЬНІСТЬ

Ю.В.КОНДРАТЮКА

(О.Г.НІАРГЕЯ)

світі вітроелектростанції”. Соціалістична індустрія, №№ 1—2, 1934, стор. 6—10.

14. Авторське свідоцтво на винахід 34498 “Опис баштового залізобетонного копра”. До авторського свідоцтва Ю.В.Кондратюка і П.К.Горчакова, заявленого 8 вересня 1931р. Про видачу авторського свідоцтва опу¬бліковано 28 лютого 1934 р.

15. Кондратюк Ю.В., Горчаков П.К. “Основні харак-теристики і перспективи вітроенергетики.” Електричні станції, №№ 10 — 11, 1939р., стор. 21—30 .

16. Авторське свідоцтво 57286 “Дволопатний вітро¬двигун”. До авторського свідоцтва Ю.В. Кондратюка, И.З.Кірья, М.В.Келлера и П.К.Горчакова, заявленого 10 вересня 1938 р. Про видачу авторського свідоцтва опу¬бліковано ЗО липня 1940 р.

17. Авторська заявка на винахід “Пристосування для об'єднання потужностей декількох вітрових колес”. Ю. В. Кондратюк. 10 вересня 1940 р.

18. “Завоювання міжпланетних просторів”. Ю.В.Кон¬дратюк. М. Оборонгіз. 1947. ,

19. “Завоювання міжпланетних просторів”. “Тим, хто буде читати, щоб будувати”. КТ В. Кондратюк. Вибрані праці. Кібальчич, Ціолковський, Цандер, Кондратюк. Видавництво “Наука”. М. 1964.

20. “Космічні і земні, орбіти Ю.В.Кондратюка

(О.Г.Шаргея)”. Збірник. “Завоевание межпланетных пространств”, “Тем, кто будет читать, чтобы строить”. Ю. В. Кондратюк. Дніпропетровськ. НКАУ, ПКФ “Колед”. “Січ”. 1996 . ••• ••

Рукописи, які збереглися

21. Рукопис без заголовку,, у чотирьох зошитах, зши¬тих у одну, 104 сторінки рукописного тексту, виконаного олівцем. Ю. В. Кондратюк. При передачі матеріалів Б.М.Воробйову датований 1916 р. Зберігається у Інсти¬туті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф

(1914—1917 рр.). У цьому виданні названий “Пол-тавсько-петроградський рукопис”.

22. “Тим, хто буде читати, щоб будувати”. Ю.В.Кон- дратюк. Рукопис на 144 сторінках. При передачі датова¬ний 1916 р. Зберігається у Інституті історії, природо¬знавства і техніки РАН. Автограф (1918—1919 рр.).

23. Рукопис без заголовку, написаний чорними чор¬нилами на 79 сторінках. Ю.В.Кондратюк при передачі матеріалів Б.М.Воробйову спочатку датував його 1920 р., проте потім дописав: “переписаний і відредагований у 1923—24 рр.” Один з екземплярів цього варіанту рукопи¬су був у 1925 р. направлений на рецензію В.П.Вєт- чинкіну, який і назвав статтю “Про міжпланетні подо¬рожі”. Зберігається у Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф (1925 р.).

24. Два екземпляри машинописного тексту роботи “Завоювання міжпланетних просторів”. На 66 сторінках з рукописними вставками і примітками. Це передруко¬ваний на машинці текст попереднього (третього) варіан¬ту з урахуванням зауважень, зроблених В.П.Вєтчинкіним (добавлено розділ “Процес згорання, конструкція каме¬ри згорання...”, дещо змінені позначення і термінологія, додано виведення основної формули польоту ракети). Один з цих екземплярів був у 1927 р. відредагований В.П.Вєтчинкіним і підготовлений до друку.

Передмова 6

Полтавсько-петроградський рукопис 10

Тим, хто буде читати, щоб будувати 21

Завоювання міжпланетних просторів 65

Листи і витяги з матеріалів Ю.В.Кондратюка 167

Витяги з першої передмови Ю.В.Кондратюка до книги “Завоювання міжпланетних просторів” 167

Витяги з другої передмови автора до книги “Завоювання міжпланетних просторів” ' 169

Напис на титульному аркуші книги "Завоювання між¬планетних просторів" 171

Лист до наукового редактора В.П.Вєтчинкіна 171

Лист до професора М.О.Риніна 172

Рядки з листа К.Е.Ціолковському 178

Дані з анкети для арештованих і затриманих із зарахуван¬ням за ОДПУ (30.07.1930 р.) 178

Витяги з протоколів допиту (1930 р.). 178

Уривки з технічних довідок до проекту вітроелектроуста- новок (1932 — 1938 рр.) 180

Експромт Ю.Кондратюка (1938 р.) 184

Замітка (20.06.1938 р.) 184

Відповідь на лист О.М.Горчакової 184

Листівка Ю.В.Кондратюка до Г.П.Плетньової 185

Коментарі 187

В.П.Вєтчинкин. Відгук на статтю Ю.Кондратюка “Щодо міжпланетних мандрівок” 188

Сокольский В.М. “Вчений, піонер ракетної техніки” 193

Воробйов Б.М., Сокольський В.М., Мелькумов Т.М.

Коментарі до нарисів “Тим, хто буде читати, щоб будувати” і “Завоювання міжпланетних просторів” 205

Про життя і діяльність Ю.В.Кондратюка 221

Космічна філософія і науково-технічні ідеї піонера косм-онавтики, видатного українського вченого ІО. В. Кон¬дратюка (О.Г.Шаргея) 222

Сторінки життя генія. Біографія Ю.В.Кондратюка (О.Г.Шаргея) 243

Основні дати життя косміста — піонера космонавтики 248

Перелік опублікованих і рукописних праць Ю.В.Кон¬дратюка (О.Г.Шаргея) 268

Ю.В.Кондратюк — громадянин і гуманист 272

Література 283

Кондратюк Ю. В. (Шаргей О. Г.) Вибрані твори / Ю. В. Кондратюк (О. Г. Шаргей); упоряд. Б. В. Журахович, А. П. Завалішин. – Д.: ЗАТ «Дніпрокнига», 1997. – 304 с.

Видано до 100-річчя з дня народження О.Г. Шаргея. Тираж 1100 примірників. Надруковано російською та українською мовами (окремі розділи книги).

Формат 84х108/32. Мова українська, русский язык. 304 ст. з схемами, кресленнями, ілюстраціями, фото ілюстраціями. Палітурка тверда.

https://disk.yandex.ru/i/YHTHO0fDU1uadA

Именно таким путем он шел при разработке вопросов реактивного движения и межпланетных сообщений. Являясь в этих, совершенно новых отраслях человеческой деятельности, подлинным разведчиком науки и путепрокладчиком, К. Э. Циолковский также стремился своими научно-фантастическими произведениями подготовить общественность к восприятию таких смелых его предложений, как практическая подготовка к проникновению человека в Космос! Помимо того, работа над научно-фантастическими произведениями побуждала хотя бы в первом приближении произвести подсчеты для проверки предварительных выводов, которые затем получали дальнейшее развитие. Этот процесс завершался публикацией научного труда в окончательном его виде, включая весь тщательно проведенный математический анализ.

Таким образом, написание научно-фантастического произведения по заинтересовавшей К. Э. Циолковского теме вплотную приводило его к новой проблеме и заставляло приняться за научную ее разработку. Об этом он рассказывает в своей статье «Только ли фантазия?», которую написал в 1934-1935 гг., когда работал в качестве главного научного консультанта научно-фантастического кинофильма «Космический рейс».

«Ничто меня так не занимает,- писал тогда Константин Эдуардович,- как задача одоления земной тяжести и космические полеты... Мне уже 78 лет, а я все продолжаю вычислять и изобретать касающееся реактивных машин. Сколько я передумал, какие только мысли прошли через мой мозг! Это уже были не фантазии, а точные знания, основанные на законах природы; готовятся новые открытия и новые сочинения. Но фантазия тоже меня привлекала. Много раз я брался за сочинение на тему «Космические путешествия», но кончал тем, что увлекался точными сочинениями и переходил на серьезную работу. Фантастические рассказы на темы межпланетных рейсов несут новую мысль в массы. Кто этим занимается, тот делает хорошее дело; вызывает интерес, побуждает к деятельности мозг, рождает сочувствующих и будущих работников великих намерений»1.

1К. Э. Циолковский. Только ли фантазия? «Комсомольская правда», 23 июля 1935 г.

Подтверждение этому мы находим в сохранившихся научно-фантастических произведениях Циолковского, которые содержат в зародыше идеи тех его открытий и изобретений, которые впоследствии увековечили его имя. Поэтому значительный интерес представляют не только законченные произведения данного жанра, но и отдельные фрагменты, наброски. Ведь большинство из них относится к тому самому времени, когда он разрабатывал теоретические основы новой науки — астронавтики, претворение которой сделало наше поколение зачинателем новой эпохи в жизни человечества — эпохи космических полетов. Ведь осуществление этих, строго обоснованных Циолковским предложений, как теперь убедился весь мир, превращало древнейшую из наук — астрономию — из чисто умозрительной в экспериментальную.

Научная фантастика, неизменная спутница, а подчас предшественница выдающихся научных трудов и изобретений Циолковского, чрезвычайно характерна для его творчества и по сути дела является тем «загадом», что так ценил В. И. Ленин, о котором писал Г. М. Кржижановскому: «Люблю людей с загадом»... Этот «загад», а им Циолковский щедро делился с людьми, сделался неотъемлемой частью его работы.

Наглядной иллюстрацией являются странички из сохранившейся еще самой первой «юношеской тетрадки» Циолковского 1878-1879 гг. Ожидая в Рязани назначения на должность учителя, над этой тетрадкой он мечтал с карандашом в руках, делал эскизы небывалых, самых фантастических приборов и устройств, первые наброски будущей монографии, посвященной «свободному пространству». Циолковскому шел тогда 23-й год. А затем этот фантастический «загад», сопровождаемый строго обоснованным математическим анализом на основе законов физики и небесной механики, принял очертания первого в мире проекта космического корабля с реактивной тягой и лег в основу дальнейших работ ученого в данной области.

Помещенные в настоящем сборнике десять научно-фантастических произведений К. Э. Циолковского относятся к разным периодам творчества ученого — от 1893 до 1929 г.

Среди значительного количества опубликованных его произведений, а также оставшихся в рукописях работ эти научно-фантастические сочинения занимают сравнительно небольшой объем. Но они играли важную роль в начальной стадии разработки и подготовки к опубликованию основных трудов ученого по реактивному движению и межпланетным сообщениям. Первая монография по этим вопросам — «Свободное пространство», написана в Боровске в 1883 г.; в ней впервые сформулирована идея: на космическом корабле будет реактивный двигатель. По форме изложения монография была близка к научно-фантастическому произведению1.

1В «Свободном пространстве» были даны принципиальная силовая схема реактивного корабля и общее описание его устройства. Впервые опубликована во II томе Собрания сочинений К. Э. Циолковского. М., Изд-во АН СССР, 1954, стр. 25-68.

Для своих научно-фантастических произведений Циолковский умел находить поразительно яркие «краски и слова». И в то же время — что в них особенно ценно — автор оставался всецело на научной почве. Эти произведения пронизаны глубоким убеждением ученого, что именно к этим смелым его идеям и должно будет прийти, пусть, как он полагал, в отдаленном будущем, человечество. И непоколебимая убежденность, выраженная в увлекательной форме, невольно сообщается читателю и заставляет его задуматься над рисуемой автором картиной грядущего освоения Космоса. История создания К. Э. Циолковским научно-фантастических произведений в самом кратком ее изложении такова.

В 1892 г. в жизни К. Э. Циолковского, занимавшего тогда скромную должность преподавателя арифметики и геометрии в начальном училище в г. Боровске, произошло важное событие. Он был переведен на такую же должность в более крупный губернский город — Калугу. После переезда Циолковский убедился, что теперь он оказался несколько в лучшей обстановке, чем в Боровске. В Калуге он вскоре познакомился с людьми, причастными к литературной работе. Они не только заинтересовались его научными трудами, которые он продолжал параллельно с преподаванием в школе, но и стремились оказать ему свое содействие. Оно выразилось прежде всего в том, что новые знакомые помогли напечатать в Калуге вторую часть вышедшей в Москве его книги «Аэростат металлический, управляемый» (1892 г.), а затем опубликовать в 1893 г. в московском журнале «Вокруг света» первую научно-фантастическую повесть «На Луне», вскоре вышедшую отдельным изданием1.

1Рукопись этой книги была им подготовлена в 1887 г., когда К. Э. Циолковский жил в Боровске. Об этом имеется надпись на экземпляре этой книги, хранящейся в Архиве АН СССР.

В этой повести Циолковский на основе тщательно изученных им научных источников в занимательной форме знакомил читателей с ближайшим к нам небесным телом — со спутником нашей планеты — Луной. Он придал своему произведению занимательную форму рассказа юноши, увлекшегося вопросами астрономии, о приснившемся ему во время длительного летаргического сна. В сновидении юноша видел себя вместе со своим другом физиком, перенесшимся на Луну, по которой они путешествовали, вели наблюдения, делали научные опыты и переживали множество приключений. В конце концов они во время долгой и холодной лунной ночи стали замерзать, но... юноша пробуждается и решает описать все виденное во сне.

Обстановка, которую встретят первые вступившие на Луну люди, описана прекрасно и насыщена ценным познавательным материалом. Несмотря на то, что повесть впервые издана в прошлом веке, она выдержала проверку временем и до сих пор читается с захватывающим интересом. Особый интерес она вызывает теперь, когда после доставки советской ракетой государственного вымпела на поверхность Луны и удачного фотографирования обратной ее стороны с борта советской автоматической межпланетной станции, приблизилось время полета человека на эту ближайшую к Земле планету.

В 1894 г. Циолковский заканчивает новое большое научно-фантастическое произведение — «Изменение относительной тяжести на Земле»1. Первая половина посвящена вопросу, как можно было бы организовать в межзвездном пространстве изучение изменения относительной тяжести. Циолковский подробно описывает устройство для этих целей в Космосе специального сооружения, которому он дает название «Звездного домика», детально описывает его устройство и рассказывает, как могут производиться в нем опыты. Однако в этом произведении он еще не говорит о том, каким образом сможет человек проникнуть в межзвездное пространство и передвигаться там, чтобы строить «Звездный домик». Между тем, в написанном за 9 лет до него «Свободном пространстве» Циолковский уже рассматривал вопрос о способе передвижения в Космосе человека и дал принципиальную схему устройства реактивного космического корабля. Во второй половине рукописи «Изменение относительной тяжести на Земле» Циолковский описывает в фантастической форме явления, которые человек мог бы наблюдать на некоторых планетах и астероидах. Однако всей рукописи автор не подготовил к печати. В ней имеются такие, например, неудачные по форме места, как беседы космического путешественника с «обитателями» небесных тел. Циолковский дорабатывал лишь некоторые части рукописи, а именно — краткие описания воображаемых путешествий на планеты Меркурий и Марс, крупные астероиды Цереру и Палладу. Данное произведение публикуется впервые.

1Архив АН СССР, ф. 555, оп. 1.

В 1895 г. Циолковский закончил новую научно-фантастическую книгу «Грезы о Земле и небе и эффекты всемирного тяготения», тогда же напечатанную в Москве отдельным изданием1. В этой работе он впервые, хотя еще осторожно, иногда в завуалированной форме приоткрывает свои далеко идущие научные устремления. Нарисовав вначале величественную картину Вселенной и выявив значение для жизни человечества закона всемирного притяжения, автор рассказывает затем, как бы в виде иллюстрации, о фантастическом происшествии: тяжесть на Земле исчезла и начался невообразимый хаос. Далее развивается идея о необходимости создания для научных целей искусственного спутника Земли вроде Луны. Именно здесь впервые применен этот термин с указанием, что «скорость, необходимая для возбуждения центробежной силы, уничтожающей притяжение Земли... должна доходить до 8 верст в одну секунду», что высота полета «вне пределов атмосферы, значит верст на 300 от земной поверхности»2 (этой цифрой определялась тогда в научной литературе ее высота). Циолковский останавливается и на способе передвижения в Космосе, путем использования силы реакции, а также описывает «солнечные машины», которые человек сможет применять там в качестве источников энергии3.

1К. Циолковский. Грёзы о Земле и небе и эффекты всемирного тяготения. М., Изд. А. Н. Гончарова, 1895.

2Там же, стр. 49-50.

3Как известно, на третьем советском спутнике, начавшем свои полеты в Космосе 15 мая 1958 г., применены солнечные батареи, питающие его радиоаппаратуру. Солнечные батареи были установлены также и на американских спутниках — «Исследователь I» и «Исследователь III».

Циолковский продолжает все дальше и детальнее развивать свои основные идеи о межпланетных сообщениях, сопровождал их дальнейшими расчетами.

В 1895 г. вопрос о межпланетных сообщениях уже был К. Э. Циолковским разработан математически, но не опубликован. В 1896 г. он начал писать научно-фантастическую повесть «Вне Земли», но, по его словам, довел ее тогда лишь до 10-й главы. В 1903 г. в журнале «Научное обозрение», наконец, были напечатаны первые главы подготовлявшейся им в течение нескольких лет большой теоретической работы «Исследование мировых пространств реактивными приборами». Это была первая научная работа, которая содержала аналитическую часть и конструктивные предложения о каплевидной форме тела ракеты, ее устройстве, управлении. Но вскоре по выходе в свет номера журнал был закрыт жандармскими властями. Статья Циолковского (было опубликовано только ее начало), осталась незамеченной, тем более, что вышла в свет без авторской корректуры с перепутанными формулами и прочими дефектами, затруднявшими ее понимание. Только в 1911 г. ее продолжение появилось в издававшемся в Петербурге авиационном журнале «Вестник воздухоплавания». Тогда в России уже зарождалась авиапромышленность, создавались первые авиационные и воздухоплавательные предприятия. В этих условиях опубликование статьи Циолковского, посвященной созданной им совершенно новой отрасли науки — астронавтике, произвело огромное впечатление. Появились последователи, число которых быстро увеличивалось не только в России, но и за рубежом, так же как и изобретателей реактивных летательных аппаратов.

Циолковский продолжал испытывать большую нужду, не получая никакой помощи для своих научных исследований, В 1916 г. он получил предложение редакции распространенного журнала «Природа и люди» закончить научно-фантастическую повесть «Вне Земли». Но когда была напечатана лишь половина рукописи, журнал перестал выходить и Циолковскому вернули в Калугу его произведение. Только при советской власти друзьям Циолковского и Калужскому краеведческому обществу, несмотря на большие затруднения с бумагой, удалось напечатать в 1920 г. триста экземпляров этой книги1. Хотя тираж издания был небольшой, книга получила известность даже за пределами нашей страны.

1К. Э. Циолковский. Вне Земли. Издание Общества изучения природы и местного края. Калуга, 1920 (стр. 1).

В Германии в 1923 г. вышла работа проф. Г. Оберта «Ракета в космическое пространство». Ознакомившись с ней, Циолковский писал:

«У Оберта много сходства с моим «Вне Земли»: скафандры, сложная ракета, привязка на цепочку людей и предметов, черное небо, немерцающие звезды, зеркала (в мировом пространстве), световая сигнализация, база вне Земли, путешествие с нее дальше, огибание Луны; даже масса ракеты, поднимающей людей, 300 тонн; изучение Луны и многое другое»1.

1Я. И. Перельман. Циолковский М., 1937, стр. 58.

Профессор Герман Оберт в 1929 г. в своем поздравлении Циолковскому по случаю дня рождения весьма определенно высказывается о неоспоримом приоритете советского ученого: «Вы зажгли этот огонь, и мы не дадим ему погаснуть, постараемся осуществить величайшую мечту человечества»1.

1Архив АН СССР, ф. 555, он. 4, № 288.

Повесть «Вне Земли» — одно из самых ярких научно-фантастических произведений, ярко характеризующих творчество К. Э. Циолковского в этой области. Главные действующие лица этой книги — шестеро ученых различных национальностей, объединившихся для производства научных исследований в специально построенном замке в Гималайских горах. В их распоряжении большое число инженеров, мастеров, высококвалифицированных рабочих и необходимое оборудование. Своих героев Циолковский символически назвал именами великих ученых прошлого разных стран — итальянца Галилея, англичанина Ньютона, немца Гельмгольца, француза Лапласа, американца Франклина и русского Иванова. Это не просто литературный прием, и отражение глубокой мысли, которой проникнуто все произведение: завоевание космического пространства человечество наиболее продуктивно и целесообразно сможет осуществить лишь коллективно, а не изолированно, силами какой-либо одной страны, т. е. так, как предлагает сейчас советская страна, имеющая неоспоримое первенство в изучении и освоении Космоса.

В рисуемом Циолковским в «Вне Земли» коллективе скромный русский ученый Иванов становится застрельщиком предприятия, которое на первых порах кажется остальным фантастичным. Но вскоре они с воодушевлением принимаются за его осуществление. Иванов предложил не более и не менее, как сооружение ракеты — реактивного космического корабля, основные принципы устройства и силовую схему которого Циолковский, как уже сказано выше, дал еще в 1883 г. в монографии «Свободное пространство». Здесь он определенно называет свой космический корабль ракетой. В книге «Вне Земли» тон автора уже не такой, как в «Грезах о Земле и небе»: осторожный, временами отдаленно предположительный. Теперь он говорит полным голосом как о своих устремлениях, так и о средствах к их осуществлению. Он уверенными мазками рисует одухотворенную работу дружного коллектива ученых и самым детальным образом рассказывает об устройстве первого космического корабля — ракеты, а затем и последующих ее конструкций. Перед читателями разворачиваются одна за другой картины — мечтания ученого. Первый облет Земли. Путешественники связываются с оставшимися в Замке товарищами посредством зеркальной световой сигнализации, т. е. тем способом, который Циолковский описал еще в 1896 г. в газете «Калужский вестник». Население Земли узнает, что космические пространства уже открыты для людей. Объявляются первые желающие стать переселенцами на другие планеты. Ведется подготовка к этому пореселению. Тем временем неутомимый Иванов с одним из инженеров подготовляют, а затем осуществляют посещение Луны; они путешествуют по ее поверхности на особой танкетке и обнаруживают лунных животных...

Словом, Циолковский изобразил здесь так, как ему представлялось, картину предстоящего освоения человечеством Космоса).

В последующие годы, когда научное творчество Циолковского привлекало внимание и поддержку советской общественности и правительства, он еще более подробно и глубоко развил эти свои идеи в вышедшей в 1929 г. работе «Цели звездоплавания». Она написана в том же научно-фантастическом жанре и увлекает прежде всего тем, как вдумчиво и до мельчайших деталей подробно рассказывает он об огромной и сложной работе, которую предстоит провести человечеству в грядущие века и тысячелетия в Космосе.

Важные вопросы «биологии будущего», неизбежно связанные с эволюцией живых существ в процессе «завоевания солнечного пространства», представлены в нашем сборнике двумя работами Циолковского: «Живые существа в Космосе» и «Биология карликов и великанов». В первой из них он по-своему трактует вопрос о причинах и путях распространения жизни в Космосе. Это небольшое произведение содержит в фантастической форме высказывания Циолковского о жизненных процессах, в том числе о том, что человечество, очутившись в космическом безвоздушном пространстве, будет вынуждено переделывать свою физическую структуру.

Работа «Биология карликов и великанов» извлечена им и обработана для печати из большой рукописи «Механика в биологии» (1920-1921), оставшейся неподготовленной к опубликованию. Эту тему он начал разрабатывать еще в 1882 г., и первую часть рукописи послал на отзыв великому русскому ученому-физиологу И. М. Сеченову. Несмотря на то, что работа была еще не закончена автором, Сеченов отнесся к ней с интересом и сочувственно и посоветовал Циолковскому закончить ее. Но только через 40 лет она была завершена.

Сборник заканчивается статьями «За атмосферой Земли» и «Эфирный остров». Первая из них начинается замечаниями Циолковского об опытах с автомобилями и санями, снабженными ракетными двигателями, вокруг которых развернулась в 1928-1929 гг. необоснованная шумиха в Германии. В статье высказан ряд оригинальных и интересных положений о реактивной технике. Статья «Эфирный остров» на астрономическую тему написана очень своеобразно. В старом домике в Калуге, на улице имени Циолковского, где теперь находится его музей, в одной из стен остекленной веранды на втором этаже, служившей ученому изобретательской мастерской, имеется дверь. Она ведет на слабо покатую крышу примыкающего к дому сарая. В семье ее называли «дверью в космическое пространство». В хорошие, погожие вечера при безоблачном небе ученый выносил на крышу через эту дверь треножник с небольшим любительским телескопом и вместе с женой Варварой Евграфовной или с кем-нибудь из часто навещавших его соседских детей иногда наблюдал звезды. Здесь же начинался чудесный, увлекательный рассказ о созвездиях, планетах, туманностях, падающих звездах. И впервые публикуемая статья «Эфирный остров», в которой превосходно описывается наша галактика, по своему содержанию и по форме изложения весьма напоминает именно такую, проведенную ученым среди близких, задушевную доходчивую научную беседу.

Приложением к сборнику является статья Циолковского «Изобретателям реактивных приборов», в которой он обстоятельно, сопровождая рисунками, поясняет устройство моделей реактивных летательных аппаратов, которые можно изготовить самому без применения каких-либо сложных инструментов и специальных материалов. Надо сказать, что Константин Эдуардович очень внимательно следил за тем, как занимаются дети ручным трудом и моделированием на местной детской технической станции. Желая ответить на многочисленные вопросы, какие модели следует рекомендовать моделистам и как их изготовлять, чтобы обращение с ними было совершенно безопасно, К. Э. Циолковский и написал статью, которая впервые публикуется в нашем сборнике.

Неустанный борец за прогресс человечества и его культуры, основным лозунгом жизни которого было стремление «хоть немного продвинуть человечество вперед», Циолковский своими вдохновенными произведениями будил человеческую мысль. Знакомство с ними в настоящее время, когда мы вступили в эпоху освоения Космоса, представляет большой познавательный интерес.

Семнадцать лет проработал К. Э. Циолковский при советской власти. Его труды вызвали широкое движение за освоение стратосферы и исследование космического пространства и число учеников и последователей его быстро увеличивалось. После того, как сам Константин Эдуардович прекратил исследования в своей изобретательской мастерской, его последователи — инженеры В. П. Глушко и Ф. А. Цандер дали первые конструкции советских реактивных двигателей, работающих на жидком горючем. В воздух поднялись первые советские жидкостные ракеты. Шли испытания опытных конструкций реактивных самолетов. Циолковский в эти годы сосредоточил всю свою энергию на создании обширного труда по реактивным двигателям.

Из рукописи К. Э. Циолковского «Альбом космических

путешествий» (1933 г.). Объяснительная надпись

к схеме жилища (оранжереи) в Космосе

Его гениальные идеи, указавшие пути и способы проникновения человека в космическое пространство, с каждым днем все отчетливее открывали величественные перспективы развития великого дела. Но недомогание все чаще мешало работе ученого.

В «Правде» 14 сентября 1935 г. появился текст документа, вошедшего в историю науки, — письма Циолковского в ЦК КПСС, в котором он писал:

«...Всю свою жизнь я мечтал своими трудами хоть немного продвинуть человечество вперед.

...Все свои труды по авиации, ракетоплаваиию и межпланетным сообщениям передаю партии большевиков и Советской власти — подлинным руководителям прогресса человеческой культуры. Уверен, что они успешно закончат эти труды.

Всей душой и мыслями Ваш, с последним искренним приветом всегда Ваш

К. Циолковский»

19 сентября 1935 г. великого русского ученого Константина Эдуардовича не стало.

Почетную эстафету по осуществлению и претворению в жизнь идей Циолковского по ракетоплаванию и межпланетным сообщениям приняли его ученики и последователи — советские ученые, инженеры, производственники, рабочие.

Ныне всему миру известны достижения Советского Союза в области проникновения в Космос и его освоения, которые открыли новую эру в истории человечества.

Через несколько дней после того, как Академия наук СССР и другие научные учреждения и общественные организации отметили 100-летнюю годовщину со дня рождения К. Э. Циолковского, 17 сентября 1957 г., памятник ему был открыт на Ленинградском проспекте в Москве и заложен в Калуге на площади Мира. 4 октября 1957 г. был запущен первый в мире советский искусственный спутник Земли. Это событие произвело во всем мире огромное впечатление. Вскоре, 3 ноября того же года, в Советском Союзе был успешно запущен второй искусственный спутник Земли весом в 508,3 кг, с герметической кабиной, в которой находилось подопытное животное — собака Лайка.

Из рукописи К. Э. Циолковского «Альбом космических

путешествий» (1933 г.). Эскиз иллюстрирует действие жалюзи на

космическом корабле, которыми регулируется температура

внутри него. Стрелками показано направление лучей Солнца

15 мая 1958 г. был выведен на орбиту третий советский искусственный спутник Земли еще большего веса — 1327 кг, включая вес аппаратуры для научных исследований, радиопередатчиков и источников питания.

Из рукописи К. Э. Циолковского «Альбом космических

путешествий» (1933 г.). Эскиз поясняет действие газовых

рулей на реактивном космическом корабле

2 января 1959 г. в Советском Союзе запущена космическая ракета, которая впервые достигла второй космической скорости — 11,2 км в сек., прошла на расстоянии 5000 км от поверхности Луны и превратилась в спутника Солнца. Так появилась первая в солнечной системе искусственная планета. Вес ее последней ступени (без топлива) был равен 1472 кг.

12 сентября 1959 г. была направлена вторая советская космическая ракета к Луне, которую она через 1½ суток и достигла, доставив на ее поверхность советский вымпел с государственным гербом Советского Союза. Последняя ступень ракеты, вес которой без топлива составлял 1553 кг, и государственный советский вымпел явились первыми в истории человечества изделиями рук человека, которые были доставлены на другую планету. 4 октября 1959 г., во вторую годовщину со дня запуска первого искусственного советского спутника Земли, стартовала третья советская космическая ракета в направлении Лупы. Последняя ее ступень несла автоматическую межпланетную станцию, которая при помощи специальной системы ориентации и особого устройства фотоаппаратуры, будучи управляема по радио, впервые произвела фотографирование невидимой с Земли обратной стороны Луны и затем передала по радио полученные изображения на Землю. Автоматическая космическая станция представляла собой сложное и совершенное оборудование, которое и позволило нашим ученым, инженерам и рабочим выполнить этот поистине беспримерный научный подвиг. Каждый запуск искусственных спутников Земли и космических ракет представлял собой новый дальнейший, более высокий этап начавшегося освоения человечеством Космоса: «Несомненно, что произведенные исследования являются только началом. Впереди замечательные перспективы дальнейших космических полетов»,- заявил в ноябре 1959 г. академик Л. И. Седов, председатель Постоянной междуведомственной комиссии по межпланетным перелетам Академии наук СССР и председатель Международной Федерации астронавтов.

Когда после сжатых и четких описаний в сообщениях ТАСС деталей устройства автоматической межпланетной станции третьей космической ракеты, читаешь научно-фантастические произведения Циолковского, невольно останавливаешься на уже знакомых названиях. Например, термин «жироскопический датчик» встречается в монографии «Свободное пространство» в описании первого проекта космического корабля 1883 г. (см. рис. в прилож.). Солнечные батареи, именуемые солнечными моторами, описываются в «Грезах о Земле и небе» (1895). Регулирование посредством жалюзи внутренней температуры показано на эскизе Циолковского в его рукописи «Космические путешествия» (1934)1. Световая же сигнализация многократно повторяется на страницах повести «Вне Земли» (1920), только не с помощью паров натрия, как при полете советских космических ракет, а ярких электрических прожекторов.

1К. Циолковский. Космические путешествия (незаконченная рукопись). Архив АН СССР, ф. 555, оп. 1.

Несомненно, что при конструировании в современных условиях, производстве и запуске советскими учеными и инженерами искусственных спутников Земли и космических ракет было сделано и осуществлено неизмеримо большее количество замыслов и изобретений. Но нам хотелось указать те пути, которыми развивались и претворялись в жизнь те «загады» гениального основоположника теории реактивного движения и межпланетных сообщений, которые принесли нашей Родине громадные достижения и неувядаемую славу в веках, подтверждая всю силу и точность определения В. И. Ленина — «Фантазия есть качество величайшей ценности»1.

1В. И. Ленин. Сочинения, т. 33, стр. 284.

http://epizodsspace.airbase.ru/bibl/tsiol...

3.2. Витяги з першої передмови Ю. В. Кондраиока до книги

«Завоювання космічного простору* 24

3.3. Витяги з другої передмови лпгора до кішп«

«Завоювання міжпланетних просторів* ЗР

3.4. Напис на титульному аркуші книги «Завоювання міжпланетних просторій», надісланої К. В. Іііолковскому

(1 квартал 1929 р>: 32

3.5. Лист до наукового редактора В. II. Вьтчинкіна

(І квартал 1929 р) 32

3.6. Лист до професора М. О. Ринінп 32

3.7. Рядки з листа К. Е. Шодковському 37

3.8. Дамі з анкети для заарештованих і затриманих з зарахуванням

за ОДПУ (30.07.1930 р.) 37

3.9. Витяги з протоколів допиту (1930 р.) ІК

3.10. Уривки з технічних довідок до проекту вігрослсктроустановок

(1932-1938 рр.) 39

З.11. Експромт Ю. Кондраиока <1938 р.) 41

3.12. Замітка (20.06Л93Х р> 42

3.13. Відповідь на лист О. М. Гор'їлкомо* 42

3.14. Листівка І<). В. Конлратюка до Г. П. Плетньово* 42

4. ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ І РУКОПИСНИХ ПРАЦЬЮю. В. КОНДРАТКЖА (О. Г. МЇЛРГЕЯ) 43

4.1. Опубліковані іпорн . 43

4.2. РУКОПИСИ, ЯКІ збереглися 43

5. СТОРІНКИ ЖИІТЯ ГЕНІЯ (Біографія

Ю. В. Конлратюка — О. Г. ИІаргея) 44

Основні дати життя космісго-піонера космонавтики 47

6. ЛІТЕРАТУРА М

© А. П. Завалішнн. А. В. Даценко. 1997

І. ПЕРЕДМОВА

Цікаво відзначити, що саме у 1997 році багатьом космістам виповнилася від дня народження кількість років, кратна 10: 140 років — К. Е. Ціолковському.110 років — Ф. А. Цандеру, 100 років — О. Л. Чижевському. 90 років — С. П. Корольову.

У шюму ж році 21 червня виповнюється 100 років від дня народження одного з піонерів космізму і провидця земної космічної ери людства — Олександра Гнатовича Шаргея. яким протягом багатьох років переховувався під чужим прізвищем Юрія Васильо¬вича Конлратюка. Не вчинивши ніякого злочину проти людства і свого народу, він в умовах громадянської війни колишньої Ро¬сійської імперії був змушений взяти чуже прізвище і потім, піл час сталінських репресій, не повертатися до свого справжнього імені.

Під іменем Кондратюка О. Г. Шаргей увійшов у історію космонавтики поряд з К. Е. Ціолковським. Ф. А. Цандером та іншими. Випереджаючі свій час погляди на життя, проекти, прозорливість, сміливість, і неординарні рішення дозволяють на¬звати О. Шаргся (Ю. Кондратюка) талановитим вченим, філо¬софом. блискучим інженером, що збагатив спадщину світової філософії, науки та техніки.

У науково-технічній творчості Кондратюка виділяються такі три основні напрямки: дослідження І освоєння космічного просто¬ру, вітроенергетика, будівництво і механізація зерносховищ.

Найяскравішим витвором наукового таланту Кондратюка у «некосмічній» сфері став проект Кримської вітроелектростанції, яку можна вважати «прообразом» Останкйіської. Тут вперше застосований для вежі попередньо напружений залізобетон, а методику розрахунку вежі розробив М. В. Нікітін разом з Ю. В. Кондратюком. Не дивлячись на те, шо проект КримВЕС не був здійснений, багато рішень, знайдених при роботі над ним. використовуються і зараз, і не лише в Останкіно.

Серед багатьох знаменитих нікітінських праць, мабуть, най- відоміша — Осганкінська телевежа у Москві — пам'ятник мрії Ю. В. Кондратюка і М. В. Нікітіна, їх спільнім мрії про велику електростанцію вітру, так і не звеленій над Ай-Петрі.

У галузі сільськогосподарського будівництва необхідно відмі¬тити ряд його винаходів з механізації вантажно-розваитажуваль- нмх робіт на елеваторах і зерносховищах. Один з них спеціалісти

З

назвали іменем автора «ківш Кондратюка» (патент від 1929 р.), а прийнятнії Кондратюком принцип конструкції зберігся і у наступ¬них модифікаціях інших винаходів. Особливістю цього ковша було тс, шо замість суцільної передньої стінки використані декілька нахилених пластин з проміжками. Цс забезпечило повніше заван¬таження ковша зерном і легше його розвантаження. Представля¬ють інтерес оригінальна конструкція найбільшого у світі деревяно- го зерносховища, збудованого без цвяхів, баштового залізобетон¬ного копра, рухомої опалубки. Яо речі, цю роботу Ю. Кондратюк виконував з участю М. В. Нікітіна.

Грандіозність і незвичайність характеризували усе творче життя Юрія Васильовича — будівництво найбільшого зерносхови¬ща на 10 000 тонн, проект найбільшої у світі вітроелектростанції на 10 000 кіловат тощо.

Але все ж справою життя Ю. В. Кондратюка була космонав¬тика. Саме у цьому найповніше розкрився його творчий геній: розробка філософських поглядів на практичну космонавтику і ряд інших космічних проектів (потужних рлкст-носіїв для польоту на Місяць і планети Сонячної системи, орбітальних науково-дослід¬них комплексів, транспортних кораблів постачання, міжпланетних проміжних баз, лзеркал-відбивачів, за допомогою яких використо¬вується енергія сонячного проміння, котра утилізується поза зем¬ною атмосферою для глобальної зміни клімату цілих континентів І видозміни планети Земля).

Уперше у світі і в Україні зібрані перша праця Ю. В. Кондра¬тюка, частина його листів і витягів з праць, перелік праць вченого, досить докладний опис його життя та діяльності.

Водночас повідомляємо, що перший космічний рукопис «Пол-тавсько-петроградський рукопис», розпочатий сімнадцятирічним полтавським гімназистом і завершений двадцятирічним петроград¬ським прапорщиком О. Г. Шаргссм можна розглядати як заверше¬ну наукову працю. Робота, написана у період 1914—1917 рр., — цс чотири учнівські зошити, прошиті невмілою рукою.

Ці попередні замітки у формі щоденника, в яких юний автор викладає основи майбутніх геніальних рішень, стали основою для подальшої наукової розробки автором космічної тематики. Даний рукопис вочевидь не передбачався для публікації, проте у ньому висунуті Ідеї, які здійснилися через сорок років.

Оскільки упорядники книги не мали оригіналів чи копій «Полтавсько-петроградського рукопису», тому скористалися ма-теріалами, які видав брат Ю. В. Кондратюка Анатолій Васильович Даценко. І замітками, зробленими ним під час перебування у 1984 році в Інституті історії і природознавства АН СРСР.

2. КОСМІЧНА ФІЛОСОФІЯ 1 НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІДЕЇ ПІОНЕРА КОСМОНАВТИКИ

К

олосальний обсяг нових знань і понять внесли у свідомість людства засновники космізму В. І. Всриадський, Р. X. Годдард. ф. А. Цандер, Р. А. Ш. Ено- Пельтрі, М. Ф. Федоров, К. Е. Ціолковськнй. О. ІІ. Чижевськиі та інші. Це був стрибок, який можна порівняти хіба шо з колсрпи- ковськнм переворотом у світогляді. Ракета, відома з найдавніших часів, набувала нових якостей і розгортала перед людством нові можливості. До цієї плеяди вчених належить і Юрій Коидратюк — провидець «земної» космічної ери людства планети Земля, диво¬вижний за широтою діапазону своєї творчості самобутній вчешім, ім'я якого в історії космічної філософії, науки і техніки стоїть поряд з іменем К. Е. Ціолкоьського.

Дешо абсолютуиавши земні функції людини, Ю. В. Кондра-тюк, ф. А. Цандер, К. Е. Ціолкояський незалежно один від одного прийшли до думки освоєння і обживання позаземного простору, а також обгрунтували і розвинули думки про дослідження і викори¬стання космічного простору на благо людства. Генетичною рисою космічної філософії с утвердження ідеї активної еволюції. Потрібен новий, свідомий етап розвитку світу, коли людство, керуючись Розумом і моральними почуттями, спрямовує розвиток природи. Всесвіту. У цьому важливому твердженні космічної філософії накреслені перспективи еволюції Світу і визначена роль у цьому процесі Людини і Людства. (Досить стисло вихідні ідеї космічної філософії можна окреслити так: органічно єдиний світ потребує становлення цільної людини, якій у процесі оволодіння досвідом відкриються знання про Буття. Космос, Всесвіт, а у результаті визначаться грандіозні перспективи натхненної еволюції.)

У цьому і полягає якісна відміна їхніх космічних філософій від філософій усіх попередніх і наступних прихильників космізму.

Прямуючи до однієї мсти (освоєння космічного простору на благо людства), пчсні-космістм виходили із основного бажання здійснити міжпланетний політ із людьми, потім прийшли до висновку, що засобом його здійснення могла бути тільки ракета. В цьому усі трос були єдині. Проте шляхи і способи в досягненні мсти людства кожен з них пропонував свої. І тому на світ з'явилися три відгалуження космічної філософії:

1. «Небесна» — К. Е. Ціолковського. «Земля — колиска РОЗУМУ.

але не можна вічно жити у колисці.» А відтак, «людство в погоні за світлом І простором спочатку нерішуче потрапить за межу атмосфери, а потім заволодіс усім навколосонячним простором, створивши у ньому штучні поселення — «ефірні міста», «ефірні острови».

2. «Планетна» — Ф. А. Цанлера. «Хто не здіймав в ясну, зоряну

ніч свій погляд на небо, на якому сяють мільйони зірок і не думав про те, що навколо них на планетах повинні жити інші людства, які у культурі на багато тисяч років випере¬дили нас! Які незчисленні цінності доставлені були б на Землю, якби вдалось перелетіти туди!»

3. «Земна» — Ю. В. Кондратюка. «Торкнусь основного питання

цієї роботи, зовсім не виснітлсного у первісному викладі — питання про очікувані результати для людства від виходу його в міжпланетні простори. Без сумніву, ще довгий час вкладення коштів у покрашення життєвих умов на планеті буде більш рентабельним, ніж освоєння колоній поза її межами — погрібно не забувати, шо в порівняні з загальною поверхнею нашої планети лише незначна частина її заселена і експлуатується повністю...»

К. Е. Ціолковський виходив з того, що мста пізнання і діяльності — шастя людини. «Нескінченний розвиток і вдосконалення», нл його думку, на Землі не досяжні, тому тільки пізнавши закони Всесвіту і створивши засоби виходу за межі планети, людство здобуло б свободу переміщення у космосі, інші джерела енергії і досягло б своєї мети.

З погляду ф. А. Цандера погрібно зразу ж летіти на Марс, для того щоб високорозвмнену в економічному, технологічному, тех¬нічному і соціальному відношеннях марсіанську цивілізацію вико¬ристати для перебудови діяльності землян.

Ю. В. Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів нашої Землі. Він прекрасно розумів, шо нам, землянам, мимоволі доведеться ство¬рювати космічне виробництво матеріальних благ, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму технології, освою¬вати території, природні багатства астероїдів. Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енер¬гію Сонця. Про те, що мирна діяльність жителів Землі у космосі не така вже і далека, молодий вчений писав у 1919 році у другому варіанті рукопису «Тим, хто буде читати, щоб будувати»: «Насам¬перед, щоб питання цієї праці не лякало Вас і не відхиляло від думки про можливість здійснення, весь час твердо памятайте, шо з теоретичного боку політ на ракеті у всесвіт не є нічим дивовиж¬ним і неймовірним...»

Таким чином, О. Г. Шаргсй вважав, шо створена теоретична база вже достатня для початку експериментування. Він намічає наступні заходи, шо мають завершитися експериментом:

1 — випробувати дію засобів для підйому в атмосферу;

2 — політ не дуже далеко від Землі — на декілька тисяч верст;

3 — політ на Місяць без зупинки на ньому, власне політ навколо Місяця;

4 — політ на Місяць із зупинкою.

Він з дивовижною прозорливістю передбачав ту користь, яку в недалекому майбутньому принесе людству освоєння міжпланетного простору, зокрема ближнього, навколоземного космосу: «Подиви¬мось на проблему виходу людини у міжпланетні простори з сьогоднішнього погляду: чого ми можемо конкретно чекати в найближчі десятиріччя, рахуючи від першого польоту з Землі...» На думку Кондратюка, це:

• збагачення наукових знань з «відповідним відображенням цьо¬го у техніці»;

• можливість отримання на інших планетах цінних речовин, «які відсутні або занадто рідко зустрічаються на земній поверхні»:

• «інші дари..., яких може і не бути, наприклад результати спілкування з імовірним органічним світом Марса...»;

• «безперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінно покращити умови існування на земній поверхні»;

• «Тільки за можливості у найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і потрібно бачити основне велике значення для неї у завоюванні про¬сторів Сонячної системи».

Крім того, Ю. В. Кондратюк значною мірою випередив обго¬ворення тих проблем, які ми зараз відносимо до глобальних, особливо пов'язаних з екологією. Ще не відчуваючи глобальних наслідків розвитку техніки і виробництва, саме Ю. В. Кондратюк. а також К. Є. Ціолковським запропонували один із можливих шляхів запобігання загибелі людства — освоєння космічного про¬стору з винесенням у нього виробництва.

Наочно, доступно і точно про філософію трьох засновників космізму сказав колишній інженер — конструктор НВО їм. Ла- вочкіна, дослідник життя і діяльності Шаргея—-Кондрагкжа Б. і. Романенко: «Таким чином, «планетна» космічна філософія Цандера мертва, «небесна» ж Ціолковського передчасна, а «зсм- ній» Кондрлтюка треба дати «зелену вулицю». Розумного життя на Марсі не виявлено (польоти людини по «планетній філософії»), міжпланетні польоти людини («небесна філософія») через неспро¬можність економіки світу не можуть привернути для здійснення великі матеріальні та інтелектуальні ресурси, в той час коли на Землі і у близькому космосі велика кількість невідкладних справ, які реально можуть стати економічно рентабельними. Ставлення людства до природи як до «рабині», поєднане з дегуманізацією розвитку техніки, вже привело до глобальної екологічної кризи, яка загрожує планетарною катастрофою. Зараз перед нами настало завдання збереження природи Землі, що означає перехід на такі способи раціонального природокористування, які б не загрожували самогубством людині.

Один із напрямків розвитку — вихід техніки і виробництва у космос, індустріалізація останнього з тим. щоб послабити антропо-генний тиск на природу, особливо на біосферу Землі — певна річ. його індустріалізація в максимально скологізованому варіанті.

Другий — використання сонячної енергії. Створення косміч¬них сонячних електростанцій і спорудження космічних екранів» відбивачів сонячного проміння, дасть змогу вже в недалекому майбутньому освітлювати міста і промислові регіони, сільсько¬господарські угіддя тощо. Покращивши цим екологію і зберігаючи енергоносії Землі (вугілля, нафту, газ. сланці) для наступних поколінь планети, з метою використання їх для приготування їжі, ліків, виробництва одягу, органічних добрив для ланів і створення нових конструкційних матеріалів...

Освоєння «приземного» космосу за Ю. В. Кондратюком — це освоєння нового середовища, відмінного від того, до якого людина звикла за час еволюції на Землі. Тут важливо відмітити принци¬пові зрушення у космічному способі мислення — від споглядально- астрономічного здійснюється перехід до скологічно-астронавтичио- го. Цей перехід став вирішальним для виникнення теоретичної космонавтики. Екологічна обумовленність виходу людства за межі планети була лейтмотивом творчості піонера космонавтики, і усі інші соціальні ефекти від розвитку космонавтики були тісно пов’язані з екологічними вигодами освоєння нового для людини середовища мешкання.

Слід відзначити, шо Ю. В. Кондратюк ніде у своїх роботах детально не обговорював можливість міжзоряного польоту, і нам важко не визнати це цілком виправданим, оскільки враховуючи велику відстань до зірок і занадто малу швидкість ракети, навіть зараз такі проекти виглядають фантастично. Однак ідея досягнення людиною поверхні багатьох небесних тіл у межах Сонячної систс- ми ним була сформульована. Вчений писав, що з погляду енерге¬тики вигідніше використовувати не весь снаряд при польоті до планети, а «пустити його супутником, і самому з частиною снаряда, необхідною для зупинки на планеті і зворотного приєд¬нання до снаряда, здійснити цю зупинку...» на планеті. Він вбачав, шо досягнення нлйпіддаленіших об'єктів буде не важчим від запуску супутників Землі, якщо досконало розробити програму польоту з використанням проміжних планет і штучно створеннт баз. Ним була запропонована оптимістична гіпотеза, що здійснен¬ня проекту освоєння міжланстного простору «цілком можливе і сьогодні для нашої сучасної техніки після серії попередніх експе-риментів, які не викликають труднощів, починаючи і закінчуючи польотом на Місяць І Марс, вимагало б меншої кількості ма¬теріальних коштів, ніж спорудження одного дредноута...»

Актуальним і сьогодні с припущення Ю. В. Кондратюка про тс, що я багатьох випадках в якості проміжної бази слід викори¬стовувати Місяць І штучні супутники іншої планети. Теорії про¬міжних баз він присвятив багато праць і довів, шо спуск на планету вигідніше здійснювати за допомогою спеціального поса¬дочного модуля, який відділяється від бази і повертається до неї. І про цс писав наступне:

«Чим залітати кожен раз на Землю, вигідніше мати бази з малим потенціалом тяжіння (на саморобних супутниках Місяця, наприклад, або на самому Місяці). А на рухомих саморобних базах потрібно зберігати запаси активних речовин (палива, енергії), прилади, інструменти, їжу...»

«Доцільно чинити так: спочатку відправляти з Землі на базу з запасами, але без людей..., а потім вже відправляти снаряд з людьми; залетівши на базу, забирають потрібне і летять далі, а база залишається літати навколо Землі. На зворотно¬му шляху знову забирають на ній запаси і повертаються на Землю. Такий спосіб зручний тим. шо. відправляючи голо¬вну частину людей, ми не обтяжені у величині прискорення і можемо навіть використати просту гармату».

На базу-супутник Місяця «... бажано б доставити снаряд і всі предмети, які спроможні переносити без шкоди для себе прискорення у декілька тисяч метрів за секунду (усі, крім тонких приладів) ... ракетно-артилерійським способом окре¬мо від людини», оскільки «людина зовсім неспроможна перенести артилерійські прискорення».

«Ракети з Землі будуть направлятися лише для постачання на базу і зміни екіпажів. Якщо ж вдасться ракетно-артилерійське постачання, то ми отримаємо економію приблизно 50 %».

Заглядаючи далеко наперед, «...коли буде великий рух з Землі у міжзоряний простір», пропонує для збереження кількості палива на борту «снаряда» надавати йому початкову швидкість наземним устаткуванням» (наприклад, електричною гарматою).

Вчений геніально просто розв'язує задачу, яка не була виріше¬на до нього жодним із співвітчизників, теоретиків міжпланетних мандрівок. Йдеться про висадку людини на небесне тіло, що має значне поле тяжіння. О. Г. Шаргей розуміє, що для посадки всього літального апарата на цс тіло, а потім для зльоту з нього потрібна буде величезна кількість палива, і приходить до висновку, що можливо: «Щоб не використовувати великої кількості активної речовини, можна не зупиняти весь снаряд, а лише зменшити його швидкість настільки, наскільки потрібно, шоб він рівномірно ру¬хався вздовж кола якомога ближче до тіла, на якому повинна бути зроблена зупинка. Після цього виділити з ніюго неактивну частину з такою кількістю активної речовини, яка потрібна для зупинки неактинної частини і для того, щоб вона потім змогла наздопіати, з’єднатись з іншою частиною снаряду».

У своїх теоретичних працях Юрій Васильович приходить до цілого ряду фундаментальних висновків, які і до теперішнього часу широко використовуються у космічній техніці. Більш того. ПО мірі все більшого розвитку практичних праць і вдосконалення космічної техніки, підтверджуються висновки, зроблені ним дуже давно. Оригінальні дослідження найнигіднішнх програм польоту стали фундаментальними в розробці теорії освоєння космічного простору і мали велике значення для майбутнього.

Багато часу приділив учений у своїй праці інженерній розробці конструкції літальних апаратів. У цьому виявились його якості механіка-практика, а також бажання довести дослідження до «робочого проекту».

Не розкриваючи детально ідеї Юрія Васильовича про засоби проникнення у космічний простір, доцільно зупинитися на його задумах.

Створення ракетно-космічної техніки Ю. В. Кондрлтюком задумувалось як засіб досягнення головної стратегічної цілі. І ось він уже обгрунтовує створення багатоступеневої ракети, в якій, відпрацювавши своє, ступені ракети («комплекси») повніші або відкидатися, або перероблятися і використовуватися як паливо: «Коли ми використаємо деяку частину активної речовини, ми кидаємо і ту посудину, у якій вона була. Тому краще, а може й необхідно, не тримати весь запас активної речовини в одній посудині, а у декількох, що прогресивно зменшуються».

Він розробив низку цікавих рішень, пов'язаних з конструкцією

ракети, розміщенням мас усередині ракети, охолодженням камери і сопла компонентами палив, шаховим розміщенням форсунок пального І окислювача у камері двигуна, керуванням поліютом ракети шляхом використання енергії струменя витікаючих газів тощо. При цьому вчений приділив особливу увагу проблемам управління польотом. Він добре уявляв структуру керування кос¬мічним літальним апаратом, вказував, що управління полі ютом повинно бути автоматичним, базованим на сигналах, які зніма¬ються з двох гіроскопів із взаємно перпендикулярними векторами кінетичних моментів, що в систему керування повинні бути включені датчик наданого прискорення та інтегратор його сигналів І на їх основі слід регулювати тягу.

Ю. В. Кондратюк дає формулу польоту ракети у земному полі (виражену через теплотворну здатність палива і на основі принци¬пу розподілу енергії обернено пропорційно масам), пропонує дві умови польоту людини у космос: І) безпека для пасажирів, і 2) керованість. Розглядає також два головних імовірних напрямки руху — а) ракета відходить від Землі по вертикалі І б) ракета розганяється по колу. Він присвячує башто сторінок «способам відльоту» і визначенню найолтимальніших з них. На ефективність роботи двигуна впливає не тільки величина прискорення, тобто Інтенсивність спалення палива, але і напрямок розгону при старті. Це виявляється Кондратюком під час порівняння «радіального відльоту», про який ішла мова, з «відльотом по дотичній».

Вивчення цього питання привело вченого до відкриття най¬більш зручної «кривої відльоту» — кола з подальшим розвитком у витягнуті еліпси з фокусами у центрі Землі і перигеєм на одній висоті. Доповнена теоріями багатоступеневої ракети і проміжних баз, розробка найбільш вигідних траєкторій і режимів роботи двигуна і стала тією галуззю астронавтики, у якій Кондрагкж виявив свій талант найяскравіше.

К. Е. Ціолковським було запропоновано дуже цікаве вирі¬шення задачі про спуск ракети на Землю майже без затрат палива. У цьому випадку ракета, входячи до атмосфери Землі, гальмує, здійснюючи рухи по орбіті навколо земної кулі, за проміжок часу, достатній для того, щоб згасити величезні швидкості входу, при збереженні допустимих для ракети режимів перевантажень і нагрі¬ву при гальмуванні. Цю думку надалі розвинув Ю. В. Кондратюк.

Проблема спуску з орбіти на Землю теж була представлена ним у елементарній, фактично реалізованій формі. На його думку, спускний апарат повинен бути заскранованим теплозахисним щи¬том, встановленим так, щоб забезпечити при спуску більший (майже 40*) кут атаки. При цьому теплозахисний щит одночасно

буде працювати як аеродинамічна поверхня, створюючи сили опору і бокову. Останню можна спрямовувати як вгору, так і вниз, здійснюючи оберти по крену. Вказуючи на необхідність керування за креном (а не за кутом атаки, на що наголошували Ціолковський і Цандер), Кондратюк вважав, що це необхідно, виходячи з міркувань теплозахисту спускного апарата.

Для гарантувати безпеки на момент спуску з орбіти і на ділянці розгону ракети він розробив варіант крісла космонавтів, яке дозволяє переносити більші навантаження за рахунок інди¬відуальної підгонки їх по фігурі, та запропонував найбезиечішс розташування членів екіпажу при зльоті і посадці (коли діють великі прискорення) відносно напрямків руху: розташування їх в індивідуальних формах-ложсмснтах перпендикулярно до напрямку руху.

Уперше було поставлено питання про створення для кожного космонавта індивідуальних ложементів і у загальному випадку — про створення штучної гравітації на космічному кораблі. Конлратюк відзначав, що потрібно провести додаткове вивчення і трену¬вання людини на «великій відцентровій машині» (центрифузі)- Тим самим Кондратюк уперше поставив і розглянув питання космічної біології і медицини.

Він же запропонував використання шлюзу для сполучення з відкритим космосом і рекомендував «виходити з камери снаряда... у подібних до водолазних костюмах, маючи при собі запас повіт¬ря», тим самим мова йде про космічні скафандри, а для завершен¬ня спуску — використовувати парашут, який забезпечує, у залеж¬ності від свого розміру, спуск або ксіюго снаряда, або одного пілота.

Для вирішення завдання забезпечення теплового режиму кос-мічного апарата він пропонує багатостадійну екранно-вакуумну теплову ізоляцію. Ю. Кондратюк особливо підкреслював простоту і легкість такої теплової ізоляції, прекрасно розуміючи її бага¬тоцільове призначення — служити як для збереження тепла космічного апарата, так і для захисту ні.і перегрівання сонячним випромінюванням. Крім того, розглядаюіься ускладнення, які вносить атмосфера як при зльоті, так і при поверненні на Землю: пропонує неактивну частину снаряда зробити планером, виводить формулу повернення на Землю при «аеродинамічному спуску»: вносить пропозицію про багатоцільове використання сонячною тепла, що концентрується за допомогою легких дзеркал, які розгортаються у космосі, як для потреб самого міжзоряного кораб¬ля, так і для «земної» утилізації; висловлює думку про застосуван¬ня лзеркал-рефлекторій «для бездротового телеграфу», тобто пере¬дбачає ідею обладнання антени направленої дії тощо.

Майже у кожному випадку при описі елементів конструкції ракети він пропонував два або три варіанти, підкреслював не¬обхідність подальших досліджень І. головне, експериментів і шс раз експериментів. «Тема про міжпланетний політ... заволоділа мною на трипалий час, поки не підійшов до межі, за якою подальша плідна праця неможлива без паралельних експериментів».

Можна називати ще багато проблем і запитань, відповіді на які знайшов вчсніїй-самоук...

Уже будучи автором багатьох винаходів, Ю. В. Кондратюк познайомився з працями К. Е. Ціолковського і написав йому: «Я кожен раз дивуюсь схожості нашого мислення». Про схожість думок двох великих космістів говорять наступні факти.

У передмові до книги «Завоювання міжпланетних просторів» (Новосибірськ, 1929) Ю. В. Кондратюк писав: «У 1921 році я прийшов до дуже неординарного вирішення питання про обладнан¬ня лінії передачі з Землі у простір і назад... Вказані розділи не увійшли у цю книгу; вони занадто близькі до робочого проекту завоювання світового простору, занадто близькі до того, щоб їх можна було б опублікувати, не знаючи наперед, хто І як цими даними скористається».

К. Е. Ціолковський розумів, що такий геній-самородок. яким був Ю. В. Кондратюк, яким у молоді роки випередив багатьох визнаних вчених світу, міг також відкрити-винайти і такий невідо¬мий спосіб пересування у космічному просторі, який міг би дати у руки сумнівних угрупувань або окремих особистостей серйозні переваги перед природою або людством, і незадовго перед своєю смертю у бесіді з А. Л. Чижсвськнм відмітив: «Якщо буде запропо¬нований новий, не ракетний спосіб польоту, я його прийму!» На жаль, цей спосіб пересування не дійшов до нас, бо тоді зовсім іншим шляхом міг би піти розвиток космонавтики теоретичної, а може і практичної.

З високого гуманізму і почуття відповідальності перед світовим товариством, старанно продумані і обгрунтовані, близькі до ре¬алізації ідеї з технічними рішеннями Ю. В. Кондратюк не включив у жодну з останніх своїх публікацій.

В те, що ці ідеї-рішення могли бути реаліями, вірить і Б. І. Романенко і закликає у своїх виступах і творах шукати ці матеріали, які були віддані вченим на збереження перед відправ¬кою у діючу армію: «Необхідно знайти нову опору, наприклад, яке-небудь поле. Ю. В. Кондратюк придумав новий спосіб польоту у космічні простори і назад, але не опублікував цю таємницю, взяв її до могили при обороні Москви. У теперішній час при Академії космонавтики Ім. К. Е. Ціолковського (Росія) заснована премія імені Ю. В. Кондратюка по розробці нетрадиційних рушіїв для космонавтики, для вирішення цього завдання».

«Я думаю, що якби він <Ю. В. Конлратюк) був живий і міг працювати у галузі ракетної техніки після війни, — відзначає відомий російський вчений у галузі ракетобудування Б. В. Раушен- бах, — він був би 'мким, як Корольов».

Тим більш.:, шо для космонавтики потрібна була людина з подібним світоглядом і подібним інженерним мисленням. Та і С. П. Корольов у потрібен був такий соратник і послідовник, тому він І запропонував співробітництво Юрію Васильовичу з групою по вивченню реактивних двигунів, яка знаходилася лід контролем керівних органів Червоної Армії. Але не зміг Ю. В. Кондратюк прийняти подібну пропозицію, оскільки сам був недавно репресо¬ваний, знаходився під контролем спсцорпінів і остерігався, шо зясусться історія його участі у білій армії і присвоєння чужого імені.

Аналізуючи філософську, наукову і технічну спадщину Ю. В. Кондратюка, вчені та інженери усього світу відкривають у ній все нові і нові концепції, ідеї, грані, які раніше залишалися без уваги дослідників, тому що були не зрозумілими, або не прийшов час для їхнього втілення. Одна з причин цієї невичерпності спадщини вченого-самоука — це оновлення мислення, виникнення нових проблем, крізь призму яких очевидна актуальність творчості одного з основоположників теоретичної космонавтики.

Науково-технічні ідеї, що їх визначили Ю. В. Кондратюк. К. Е. Ціолковський, Ф. А. Цандер, С. П. Корольов незалежно один від одного, охоплюють усі розділи космічної діяльності і космічної техніки, тому, не полемізуючи про пріоритети, можна підтвердити, що вони — провидці космічної ери і першопрохідці практичної космонавтики. І все ж:

1. Хоча розвиток практичної космонавтики у перші десятиріччя

ери космосу вніс свої корективи в «екологічну картину» виходу людини у космос, проте основна ідея Юрія Васильо¬вича про необхідність освоєння людством нового, позаземно¬го середовища мешкання і використання була правильною.

2. Виведення основної формули польоту ракети, доведення не¬

обхідності застосування багатоступінчастих ракет з про¬порційно зменшуваною вагою і об’ємом баків реалізується в усіх космічних ракстах-косіях. Сумарна маса раксти-носія після відокремлення кожного ступеня зменшується приблиз¬но у чотири рази. Перше використання у космонавтиці —

4 жовтня 1957 р. при запуску першого штучного супутника Землі. Як при запуску першого штучного супутника Землі, так і в усіх наступних космічних стартах використані також пропозиції 10. В. Кондратюка щодо застосування гіроскопів і акселерометрів у системах керування; щодо конструкції камери згорання і охолодження сопла двигуна компонентами палива; стосовно вертикального старту та ряд інших.

3. Зліт із Землі і посадка на Землю космічних апаратів різних

космічних держак, літальні орбітальні станції типу «Салют», «Мир», «Скайлсб», «Фрідом» зі змінними екіпажами, ван¬тажні космічні кораблі типу «Прогрес», міжпланетні проміж ні бази, посадка автоматів і пілотованих апаратів на Місяць і планети Сонячної системи, а також виконання програми «Космос — людству і планеті Земля» — все це здійснюється за Кондратюком.

4. Використання тяжіння небесних тіл (пертурбаційним маневр),

яке запропонував Кондратюк для корекції орбіти, широко застосовується у польотах автоматичних міжпланетних стан¬цій. Зустріч радянської міжпланетної станції «Всга» з коме¬тою Галлея була здійснена за допомогою таких самих граві¬таційних маневрів.

5. Пропозиція Ю. В. Кондратюка щодо використання орбітального

і посадочного модулів для досягнення інших планет також широко застосовується. Найяскравішим прикладом с політ на Місяць із зупинкою на ньому і поверненням на Землю. Першими «трасу Кондратюка» освоїли Нсйл Армстронг, Майкл Коллінз і Едвін Олдрін у 1969 р. 21 липня Нсйл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Потім до нього приєднався Едвін Олдрін. Завершивши перебування на Міся¬ці, місячний модуль злетів, стикувався з кораблем «Апол- лон-11», який чекав його на навколомісячній орбіті, а 24 липня 1969 р. корабель «Аполон-11» приводнився у Тихо¬му океані.

6. Використання скафандра типу водолазного із запасом повітря

для перебування у відкритому космосі також повністю ре-алізовано. Що правда, при першому використанні космічного скафандра запаси повітря знаходилися на космічному ко¬раблі «Восход». Але тоді ж була реалізована н інша пропо¬зиція Ю. В. Кондратюка — застосування шлюзу для виходу у відкритий космос. Першим у історії людства залишив космічний корабель і через шлюз вийшов у скафандрі у відкритий космос А. А. Леонов.

7. Вказівки щодо необхідності забезпечення безпеки екіпажу при

дії перевантажень І пропозиція про розміщення космонавтів у спеціальних ложементах за формою їхніх тіл були рс- алізовані в усіх пілотованих космічних кораблях «Восход», «Союз», «Джсміні», «Аполлон». Для кожного космонавта виготовляється персональне крісло, точно підігнане до форм його тіла. Безперечно, це призводить до необхідності пере¬становки крісел при поверненні з орбіти на іншому кораблі. Та додаткова робота окупається підвищенням безпеки. Крім того, як і пропонував Ю. В. Кондратюк, крісло розташоване так, що прискорення втискує космонавта у нього, тобто перевантаження діє у напрямку груди — спина, оскільки в такому положенні воно легше переноситься. Тому космонав¬ти злітають обличчям вперед (лежачи на спині), а сідають на Землю спиною вперед. Уперше ця пропозиція була застосована у космонавтиці 12 квітня і 961 року при запуску і спуску першого космонавта — Ю. О. Гагаріна.

8. 4 лютого 1993 року, перед світанком, сонячний зайчик, відбитий

від плівочної парасольки діаметром двадцять метрів, розмі¬шеної у космосі поруч з російською орбітальною станцією «Мир», пробіг через Ліон, Відень, Берн. Штутгарт, Мюнхен. Прагу. Лодзь. Брест, Гомель... «Цей експеримент став пер¬шим випадком, коли людині вдалося штучно сконцентрувати розсіяне у космічному просторі сонячне світло, яке несе невичерпні запаси енергії» (газета «Извсстия», 5 лютого 1993 р). Таким чином, пропозиції шоло використання вели¬ких дзеркал для освітлення і обігрівання затіненої частини Землі вже витримали експериментальну перевірку із викори¬станням дзеркхі з тонкої плівки, розгорнутих у КОСМОСІ.

9. Цілий ряд пропозицій Ю. В. Кондрлткжа, об'єднаний однією

ідеєю використання космічних польотів для покращення життя на Землі, знайшов своє втілення у практичній космо¬навтиці, а деякі з них знаходяться на стадії дослідницьких робіт.

Великі космісти дуже багато передбачили, у тому числі нові способи пересування у космічному просторі. Проте один Із них бачив далі, і тому відкрив таємницю, але з гуманістичних мір¬кувань забрав ЇЇ у могилу. Так, Юрій Васильович задовго до виникнення ідеї зоряних війн, не довіряючи існуючому ладу в СРСР, утримався від публікації своїх розробок і відкриттів, які могли б викликати аж ніяк не гуманний поворот у напрямку освоєння космічного просгору.

Наукові та інженерні праці нашого земляка О. Г. Шаргея — Ю. В. Кондратюка неповторні, як і його біографія. Вони не тільки самобутні, але й не повністю встановлені і недостатньо вивчені. Про цс висловив свою думку один з вихідців з України, який недавно пішов з життя, радянський вчений і ракетобудівнії* В. Г1. Глушко: «На мій погляд, ми у великому боргу перед Юрієм Кондратюком. Його внесок у космонавтику ще не знайшов достат¬нього відображення у пресі».

Високо оцінюється творча спадщина О. Г. Шаргея— Ю. В. Кондратюка пресою, вченими І спеціалістами, які працюють у галузі космонавтики. Про цс свідчать їх висловлювання, деякі з них наведені нижче.

Відомим радянський вчений В. П. Вєтчинкін у квітні 1926 р. відзначав, що Ю. В. Кондратюк не знав досягнень К. Е. Ціол- ковського. і писав: «Це не завадило автору отримати усі результа¬ти. досягнуті усіма дослідниками міжпланетних просторів у сукуп¬ності, що треба вважати дуже великим досягненням... Механік Ю. В. Кондратюк являє собою великий талант (на зразок Ссмсно- ва Ф. О., Ціолковського К. Е. або Уфімцева О. Г.), загнаний у глухий кут, який не мав можливостей застосувати свої здібності на вищому рівні».

Працю Кондратюка можна надрукувати у тому вигляді, в якому вона зараз знаходиться... Заради збереження пріоритету за СРСР не варто відкладати друк готової праці... Такі великі таланти-самородки — надзвичайна рідкість І лишати їх без уваги з погляду держави було б виявом вищого марнотратства».

Газета «Вечерняя Москва» від 7 жовтня 1926 року повідомила:

НОВИЙ ПРОЕКТ МІЖПЛАНЕТНИХ МАНДРІВОК.

РОБОТИ МОЛОДОГО РАДЯНСЬКОГО ВЧЕНОГО

В Голонняуку надійшла праця молодого вченого т. Кондратюка «Про між-планетні мандрівки*. Автор висловлює я ній ряд міркувань про будову і деталі польоту ракети, призначеної для міжпланетних мандрівок. Ознайомившись з працею. Головнаука визнала, шо вона містить дотепні пропозиції, які є резуль-татом фундаментального вивчення питання автором.

Однак, па думку Головнауки. питання про виготовлення такої ракети поки що може миіи значення тільки мри вивченні верхніх шарів земної атмосфери, ультрафіолетової радіації Сонця тощо.

Головнаука вирішила підпустити на виданиа роботи т. Кондратюка необхідні кошти, доручивши П рслаїуааимя компетентному вченому.

Разом з тим Головнаука висловлюється за надання т. Кондратнжу можливості продовжувати роботу в обраній ним галузі.

Науково-популярний журнал «Наука і техніка» у своєму сорок першому номері за 1929 рік умістив велику статтю «До питання про міжпланетні польоти», де вказувалося, що «автору вдалося вирішити цілий ряд питань, які не вирішені іншими дослід-

никами». Ця публікація була здійснена з участю Я. 1. Перельмана і В. В. Разумова.

Німецький дослідник Роберт Ладеманн у реферативному жур¬налі «2РМ» («Журнал польотної техніки і моторного повітро- плавства», Мюнхен-Бсрліи, 1929 р.) відмічав: «Серед усіх тогочас¬них праць з реактивних питань, і особливо у плані польотів у космічний простір, книга Кондратюка займас особливе місце, оскільки автор висуває багато нових ідей... Уперше в Європі детально розглянуто питання співвідношення мас. а також диво¬вижно правильно показана дія перевантажень на організм люди¬ни».

Щоправда, у листі до К. Е. Ціолковського Ладеманн висловив думку, шо Кондратюк перейняв багато чого у Констянтина Єдуар- довнча. Але той відкинув сумніви щодо самостійності роботи молодого вченого, ще нікому не відомого.

Американський журнал «Лайф» писав 14 березня 1969 року, що інженер Джом Хуболт, який очолював групу спеціалістів НАСА по розробці і здійсненню проекту висадки людей на Місяць <проект «Аполлон»), знав про Юрія Кондратюка, «який шс 50 років тому довів, шо ЬОК (застосування посадочно-зльотного модуля, який стартує з селеноцентричної орбіти), буде найкращим способом досягнення Місяця...»

Академік Національної академії наук України Г. С. Писаренко (Україна) заявляв: «Складне життя у рядової людини, а у вчено- го-першопрохідця воно складніше стократ... Але щоб геній працю¬вав і жив під чужим паспортом, щоб зовсім не турбувався про славу свого імені — такс трапилося, думаю, вперше! Так, тут були свої переплетіння даті, які на цей час не насмілювалися винести на загальний огляд. 1 ми раді, що великому вченому, який стільки зробив для Батьківщини і людства, вдячні співвітчизники поверну¬ли справжнє ім’я. ! хоча стали вже хрестоматійними назви — теорія Кондратюка, винаходи Кондратюка. зрештою, кратер Кон¬дратюка на Місяці і їх складно змінити, але все ж віднині наш видатний земляк буде мати свою неповторну біографію».

Академік Б. В. Раушснбах (Російська Федерація) пише: «Коли знайомишся з працями Кондратюка, — не лише з його книгами з космонавтики, але і з його роботами про елеватори, вітрові електростанції, загалом охоплюєш діяльність Кондратюка, то що вражає? Вражає надзвичайна оригінальність мислення. Так — будівництво амбара, — нестандартне розв’язання, будівництво вежі — нестандартне вирішення, спуск на Землю — нестандарт¬не... Політ на Місяць — нестандартне рішення. Завжди нестан¬дартні і дуже продумані в інженерному плані рішення».

На урочистому засіданні, присвяченому 35-річчю початку космічної ери І Дню космонавтики (10.04.92 р.), академік В. Ф. Уткін (Російська Федерація) сказав: «Земля нашої кітчи.ііш подарувала людству М. І. Кибальчича. Теоретичні основи космо¬навтики заклав видатний вчений К. £. ЦІолковський, який впли¬НУВ на формування поглядів ентузіастів ракетобудування у нашій країні. Незалежно від К. Е. Ціолковського і навіть не підозрююч* про його дослідження, розробляв проблеми космонавтики механік- самоук Ю. В. Кондратюк. Багато із запролонованних ним рішень втілилося у життя. За схемою Ю. В. Кондратюка здійснювалися польоти американських астронавтів на Місяць. Його ідеї про спускний апарат з теплозахисним екраном і зміни екіпажів косміч¬них станцій теж стали реальністю».

Льотчик-космонавт В. І. Ссвастьннов (Російська Федерація) у передмові до книги А. В. Даценка «Я полечу туда...» писав: «Ю. В. Кондратюк, як І К. Е. ЦІолковський, був попередником таких корифеїв практичної космонавтики, як С. П. Королю», Ф. А. Цандер, М. К. Тихомиров, Ю. О. Победоносцсв. За життя Шаргею—Кондратюку не довелося побачити втіленими свої проек¬ти і, це його особиста трагедія. Але досягнення практичної космо¬навтики, Останкінська телевежа (створена учнем Кондратюка), екологічно чисті вітроелектростанції (нехай невеликої потужності), які випробовувалися на полігоні Київського політехнічного інсти¬туту «Десна» і зараз працюють на станції Новолазарєвська у Антарктиді, — тріумф його генія, найкращий йому пам'ятник».

Академік Національної академії наук України Я. С. Яцків (Україна, 1996 р.) писав: «У 1997 році відзначається 100-річчя від дня народження видатного українського вченого, одного з піонерів космонавтики і автора багатьох винаходів Ю. В. Кондратюка. Цс ім’я тривалий час не було відоме в Україні через різні обставини особистого життя Ю. В. Кондратюка. Але його праці були широко відомі спеціалістам у світі, його Ім’я згадували при здійсненні епохального польоту людини на Місяць, його наукові здобутки до цього дня не втратили своєї цінності».

Пнсьмснник-істормк, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шев-ченка В. О. Шевчук (Україна, 1996 р.) казав: «Ім’я Ю. Кондратю¬ка належить Україні. Він один з світових геніїв космонавтики, за його «земною» філософією робиться майже все у цій галузі. У цьому він перевершив К. Е. Ціолковського та інших космістів Землі. За його схемою відбувся політ астронавтів США до Місяця».

Віце-президент Національної академії наук України, академік В. Г. Бар’яхтар (Україна, 1997 р.) відмічав: «Передовий косміст, блискучий інженер з нестандартними, але продуманими рішен¬нями, піонер космічної діяльності Ю. В. Кондратюк — скарб світової науки, національне надбання українського народу».

Цю низку висловлювань, на наш погляд, варто завершити словами одного з дослідників творчості і біографії Ю. В. Кондратю- ка Є. !. Романенка (Російська Федерація): «На цей час усе слідус не тільки філософським визначенням Юрія Кондратюка. але і науково-технічним засобам реалізації його цілей».

У справу практичної космонавтики вклали свій талант і працю багато вчених та конструкторів космічної техніки — вихідців з України.

Так, з 22 генеральних (головних) конструкторів, які очолюва¬ли 10 основних конструкторських бюро СРСР і країн СНД протя¬гом 40 років космічної ери, 1 і спеціалістів мають відношення до України (хто народився, хто навчався, хто працював...), а саме:

B. П. Глушко, В. М. Ковтуненко, С. М. Конюхов, С. П. Корольов,

C. С. Крюков, А. К. Нсдайвода, М. Ф. Решетнев, Ю. П. Семенов, В. Ф. Уткін, В. М. Челомей, М. К. Янгель.

Але не тільки генеральні (головні) конструктори втілювали космічні ідеї Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргся) і К. Е. Ціолков- ського, а і багато колективів виробничих і наукових організацій усіх республік колишнього Союзу, космодромів Байконур. Пле- ссцьк, Кап’яр та ін. Усі ці колективи були першопрохідцямн науково-технічної революції, невідомими підкорювачами космосу і славними послідовниками на практиці ідей Ю. В. Кондратюка <0. Г. Шаргся).

Серед них сотні тисяч працівників України, які, штурмуючи космос, завжди залишалися на Землі: Абраїмов В. В., Агар- ков А. В., Айзенберг Я. Є., Алскссєв Ю. С., Андрюиіснко А. Г., Асмолов О. О., Бакланов О. Д., Балашов Л. Л., Баранов Г. Л., Версзовськнй В. А., Бєланов А. В., Бслізін М. В., Бондаренко С. І., Ворушко Ю. М., Брунц А. В., Будник В. С., Бушуєв Є. І., Василенко Б. Є., Васильсв В. П., Венсдиктов Ю. І., Верещак О. П., Веркін Б. І. Виноградов В. А., Войтеико О. М., Герасимчук А. А., Гладілін В. С., Гомозов В. І. Гончар А. С., Горбулін В. П., Грачов В. В., Губанов Б. І., Гуднменко А. І., Готинян В. С., Дсдснок В. П., Дорошкевич В. К., Дормидонтов А. Г., Драновсь- кий В. Й., Дудник О. В., Дурасов В. Т., Жарковський В. С., Задонцев В. А., Завалішин А. П., Залюбовский І. 1., Замі- рець М. В., Златкін 10. М., Зуєв В. В., Івченко В. М., Ка- вслін С. С.» Калмиков А. І., Катасв В. 1м Козачище Л. О., Колногуз А. В., Комаров В. Г., Комісарчук А. А., Комонов В. Г., Копил 0. А., Кордюм Є. Л., Корспанов В. Є., Коротаєв Г. К.,

Корума С. С., Коснирсв В. К., Костик Р. І-, Коцарснко М. Я., Кошевая С. В.. Кузнсцов Е. І., Кунцевич В. М., Купчиков К. Ф., Кучма Л. Д., Лапчинський В. Ф., Лебсдєв О. Д., Лсбсдсв О. М., Литвинснко Л. М., Лмтвинов В. А., Ломан В. І., Лялько В. І., Лящсв Г. 1., Макарснко Б. І., Макаров О. О.. Макаров О. М., Малков А. Б., Мацсвитим Ю. М., Моцний Ф. В., Машскко О. М., Моршаков €. О., Назаренко С. А.» Нсдобсжкін В. О., Негода О. О., Нопіков 0. В., Осіпов М. В., Павловськнй М. А., Паппо-Ко- ристін В. Н., Патон Б. Є., Передерім А. І., Пнлипенко В. В., Платонов В. П., Поляков €. П., Попсль А. М., Пяних В. В.,

Раубішко С. С., Романенко В. М., Романов Л. П., Руденко В. Ф.,

Рябцев С. Г., Салтиков Ю. Дм Свищ В. М., Сербін В. М., Сергєев В. Г., Синсльников Є. Я., Свіріденко О. Г., Смета- нін Ю. О., Сімагін В. Г,, Сорокін А. О., Стогній А. І., Стешен- ко М. В., Страшко В. Я., Талмазан В. 1., Топчій Д. Г., Торчинсь- ка Т. В., Трлвченко В. І., Трофілов В. 1., Уралов В. О., Ус С. І., Фролов І. Ф., Хачатурян Г. А., Шифріш Я. С., Шмаров В. М., Шнякін Н. С., Шокало В. М., Щербина Є. С.» Щетина О. І.,

Цибка П. І., Цммбал В. М., Ямпольськин Ю. М., Яровий К. Н.,

Яцків Я. С. І багато Інших.

1 нам, безперечно, шкода, шо видатний радянський вчений

О. І. Чижевський, введений в оману окремими особами, виступив з протестом у 1962 році проти Ю. В. Кондратюка, який, за його словами, не мав ніякого відношення до космонавтики.

За рішенням 28-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 21 червня 1997 р. увесь світ відзначає пам’ятну дату — 100-річчя з дня народження українського вченого і дослідника, піонера космічної техніки Юрія Кондратюка <0. Шаргся).

3. ЛИСТИ І ВИТЯГИ З МАТЕРІАЛІВ

ТА ПЕРШОЇ ПРАЦІ 3.1. Полтавсько-Петроградський рукопис.

0. Г. Шаргей

Н

асамперед привертає увагу жорстка самокритичність авто¬ра. Цілі сторінки перекреслені. Рукопис, по суті перша наукова праця, серйозна праця, вочевидь не призначався для друку. Автор не завжди послідовний, постійно повертається до раніше розглянутих питань.*

Перший ЗОШИТ

Загальна теорія.

І-ша умова польоту — бути не смертельним для людини, як при польоті туди, так і назад. 2-га — керованим. З цих умов виходить вибір типу літального апарата.

і умова. Цей апарат повинен не допустити значних переван¬тажень і потребує відсутності механічних прискорень понад ту межу, яку може витримати людина (5—1СДО** — тобто потребує надання швидкості протягом порівняно великого проміжку часу на великій відстані.

Оскільки для надання механічного прискорення необхідна точка опори..., то очевидно, доводиться возити точку опори з собою — діяти віддачею — реактивний прилад (с. І).

// умова потребує також точки опори, яку возять з собою — реактивного приладу.

Чи можливе вдосконалення польоту на реактивному приладі при існуючих нині відомих речовинах? Теоретично можливе, у всякому разі, від сили речовини залежить лише величина приладу потрібна для... (польоту) з даною кількістю інертної речовини (людина, камера, прилади)... <с. 2).

(Відмітимо, юнак не знав ні про праці К. Е. Ціолковського, іН. тим більше, про праці зарубіжних вчених. Але приходить до правильного висновку: «орклад» повинен бути реактивним).

Тут і далі петитом замітки, зроблені А. В. Даценхом при знайомстві % Полтавсь-ко-Петроградським рукописом.

Терміни «механічне прискорення*, «перевантаження», введені О. Г. Шаргеєм (Ю. В. Кондратюком). збережені у наступному тексті. 

Дивись початок 3-го зошита; тут неправильно, (с. 3).

(І далі 3—9 с. перекреслені хвилястою лінією зверху виш. віл 9-І залишена верхня половина, усі ці сторінки місиш, математичні міркування і розрахунки).

Загальна форма приладу поки не уточнена. У всякому разі, у ній будуть камера для людини з приладами і провізією; резервуар для активної речовини <палива) і (всередині його) дуже довго труба з отвором назад, по якій будуть розширятися і виштовхувати себе гази (с. 10).

(Таким чином, 18-рі'іниА юнак запропонував для польоту у космос ракету* на хімічному паливі («активна речовина*), яка містить розріджені гази (кисень І водень). Ніхто інший у світі не робив у такому ранньому віці такого фуїмамсн- тального відкриття у галузі міжпланетних польотів. Термохімічну ракету до

O. Г. ІІІаргся запропонував лише К. Е. Цкхлковський (рідинна) І американець

P. X. Годпарл (твердопаливна».

Низ с. 11 і 12 також обрізаний. На цих сторінках медико-біологічні думки, про живучість людського організму.

Подолання земного тяжіння (с. ІЗ).

(Знову математика, розрахунки швидкості, при якій літальний апарат зможе подолати земне тяжіння, виводяться формули співвідношення стартової маси снаряда до маси «неактивної частини» — корисного наваїттаження. кінцевої маси снаряда.)

(с. 14 і 15).

У результаті отримуємо формулу співвідношення снаряда до неак-тивної частини

(с. 16 і 17)

Ше виведена Олександром Шарпесм основна формули ракети.)

Теорія зупинки. Зупинка нічим не відрізняється від польоту і повернення на Землю, окрім кількості і потенціалу.

(Юний вчений геніально просто вирішує завдання, яке не було вирішене до нього жодним вітчизняним іеорстиком міжпланетних подорожей, йдеться про висадку людини на небесне тіло, яке має значне поле тяжіння*. Олександр Шаргем розуміє, що для посадки усього літального апарата на це тіло, а потім для злету з нього буде потрібна вслиха кількість палива. Чи можна зменшити цю кількість? Олександр приходить до висновку — так.

У щорічнику «Недсля» (1989, 15) була опублікована Інформація про роботи француза Віктора Куассака. які побачили світ у 19151 1916 рр. В них описана схема висадки на іншу планету, яка схожа на схему О. Шаргсм, інші розробки, аналогічні пропозиціям вченого. 

«Шоб не витрачати великої кількості активної речовини, можна не зупиняти усього снаряда, а лише настіїьки зменшити його швидкість, щоб вій рівномірно рухайся по колу якомога ближче до тіла на якому зроблена зупинка, після цього вилігші и з нього неактивну частину с такою кількістю активної речовини, яка нсобхілна для зупинки неактивної частини і для того, щоб потім вона змогла наздогнати (приєднатися знову) до іншої частини снаряда.

«Як бачимо, полтавський гімназист ще у 1914 році пропонував ту схему поль-оту, за якою через десятиліття підправляться з Землі апарати на Місяць, Марс. Венсру. за якою американські астронавти здійснить поліг а висадкою ни Місяці. Схема включає політ до Місяця або планети, незначне гальмування переходу літального апарата на орбіту штучного супутника, відокремлення під основного апарата посадочного модуля невеликої маси, його посадки, робота на поверхні небесного тіла, зліт у призначений час і стикування з кораблем-магхою, запуск двигунів основного корабля і повернення на Землю. Просто і геніально! ІЬо Схему називають «трасою Копдратюка*).

Ускладнення, які вносить атмосфера... для подолання значної її щільності. ЦС негативне явище буде як на шляху туди, так і при поверненні (с. 19).

«... Потрібно злетіти верст на 50, щоб шкідливого впливу уникнути майже зовсім... До цієї висоти потрібно добратися, діючи складом, який працює однаково добре і при атмосферному тиску — підриваючи піроксени або іншу речовину...» (с. 20).

(Шойно освоєні розділи науки Олександр Шаргсй застосовував для справи. Цікаво те, що знаючи метоли вирішення диференційних (у всякому разі про-стих) рівнянь, він виводить основну ракетну формулу, користуючись теорією границь, тоді як К. В. Ціалковський цю названу йото іменем формулу вивів (І опублікував у 1903 році) за допомогою нескладного дифсрсішійного рівняння. За таким же принципом у 1913 році виводить ракетну формулу француз Кно- Псльтрі і американець Робсрт Годшрд. Відмітимо: усі незалежно один від одного.

Чому ж Олександр Шаргсй виводить цю формулу не таким шляхом? Справа в тім. що юний вчений намагався уявити політ ракети, безперестанний приріст швидкості снаряда фізично, як результат спалення одна за одною порцій пали-ва. що у математичному виглялі є геометричною прогресією — при згорамні палива, вага порцій зменшується. Ясно відчуваючи процес дії ракети, намага-ючись пере лаги це почуття тим, хто буде колись знайомитися з його роботою, він виводить основну формулу ракети за допомогою граничного переходу. Тут. як І у наступних своїх роботах. Олександр ІІІаргсй намагається наочно показати фізичний зміст, механізм своїх роздумів, часто опускаючи докази І роз’яснення, які. ма його думку, для грамотного фізика, механіка, очевидні.

Двадцять сторінок першого зошита увібрали у себе лише частину думок про шляхи освоєння міжпланетного простору. Озброєний новими знаннями, захоп-лений пошуком рішень усе нових питань, які витікають по мірі заглиблення у дивовижно захоплюючу роботу. Олександр Шаргсй продовжує записи своїх думок, пропозицій, висновків).

Повернення на Землю: Неактивна частина снаряда повинна бути планером... два способи аеродинамічного спуску... (с. 21).

...Великою перевагою цих способів є тс, що вони дають велику економію активної речовини... автоматичний спуск.

Наводяться формули повернення обома способами (с. 22). (Неактивна частина снаряда повинна бути планером. Цс, вхазус автор, лаг велику економію палива. Він пише про автоматизацію спуску, илпо/іиіь фор-мули «аеродинамічного спуску».)

Якщо буде великий рух із Землі у міжзоряний простір, то вигідніше зробити гармату (електричну, яка надавала б снаряду значну початкову швидкість; це дало б змогу з меншою кількістю активної речовини та меншою витратою енергії швидше здійсню¬вати далекі польоти... Лінійні ел. двигуни? Меркулов? Снаряд... може (в атмосфері) розколюватися, як метеор <с. 23).

Про польоти у Сонячній системі (розраховується 3-тя космічна швидкість) (с. 24).

Порядок польотів:

І — випробувати дію пристосувань для підйому в атмосфері;

Н — політ не особливо далеко від земної поверхні, на декілька тисяч верст:

III — політ на Місяць без зупинок там (особливо політ навколо Місяця);

IV — політ на Місяць із зупинкою (с. 25).

(Юнак сміливо намічає стратегію оволодіння міжпланетним простором, його початковий етап).

Важливе зауваження: скрізь, де я говорю про активність речовини, її потрібно розраховувати на вагу цієї речовини + вагу того посуду, у якому вона знаходиться; коли ми використаємо деяку частину активної речовини, ми залишимо і той посуд, у якому вона була. Тому краще, а можливо і необхідно, тримати увесь запас активної речовини не в одному посуді, а в декількох, які прогресивно зменшуються. Цс тим прийнятніше, шо один посуд зовсім не с зручним, (с. 36 і 37).

(Усередині другого зошита ми знаходимо піонерську для вітчизняної науки ідею про «багатокомллектну* (багатоступеневу) ракету.

Як бачимо. Олександр Шаргсй висунув, а трохи пізніше і обгрунтував ідею багатоступеневої ракети, поступившись лише американцю Р. X. Годдарду, який про багатоступеневі ракети говорив у 1 913 році. К. Е. Ціолковський цим питанням зайнявся у другій половині І 920-х років).

Керування і стійкість. Газовий резервуар... жироскоп (с. 38).

Цих двох пристроїв достатньо для керування снарядом, ос¬кільки напрям прискорення завжди паралельний мого осі. Щоб надати снаряду той або інший оберт ковколо його осі, потрібно лише пробігтися всередині його (або навіть тільки обертатися, .чи просто махати рукою) V зворотній бік, так що усякі прилади зайві (с. 39).

Двовісний астатичний жироскоп. (Нижче усе перекреслено словом «нісенітниця») (с. 40).

Двовісний жироскоп... (с. 41).

База для польотів. Базу найкраще влаштувати на якому-нс- будь тілі, можливо, меншому (Місяці, супутнику Марса), на якому був би матеріал для активної речовини, для отримання якої потрібно там встановити машини (сонячні). Така база корисна своїм малим потенціалом сили тяжіння. На ній треба мати запаси активної речовини і усі прилади. На неї ж можна прилітати на легшому пасажирському снаряді. Зробивши запаси речовини на цій базі, можна здійснювати солідніші польоти, оскільки значно менше активної речовини знадобиться для подолання потенціалу (тяжін¬ня) самої бази (с. 44).

(У своїй першій роботі Олександр Шаргей пропонує розміщу пати міжпланетні проміжні бази на небесних тілах, розраховуючи використовувати для забезпе-чення міжпланетних перельотів знайдені там і перероблені корисні копалини. Пізніше він зрозуміє, що створювати такі бази спочатку буде занадто важко, певно, неможливо. До того ж вони будуть знаходитись на значній віддалі вії Землі. Тому, розвиваючи свою ідею, гін ставить питаним про бази — штучні супутники Місяця І Землі, то було пізніше здійснено).

Третій зошит

V початковому виведенні формули збрехав... Вирішив усе переос-мислити (с. 49).

Теоретична формула ваги ракети:

М = те^.

...Підлітаючи до Землі по дотичній, зовсім не користуємося актив¬ною речовиною, а користуємося атмосферою... (с. 49—51).

Ось формула для польоту з Землі і назад, зважаючи на витривалість людини:

(с. 60).

55 разів. Ура! Цілком виконуємо (с. 61).

(Зробивши нескладні розрахунки, молодий вчений переконався, що якщо за-стосувати у ракетному двигуні паливо, яке отримаємо при з'єднанні кисню з воднем, гримучий газ. або інше термохімічне паливо, то можна буде досягнути швидкості «усього лише* одиниці, у кращому випадку — десятки верст за секунду. Отже, можна планувати польоти лишеу межах Сонячноїсистеми. Про польоти до зірок, на інші планетні системи залишається тільки мріяти.

Тільки швидкості порядку швидкості світла дозволять здійснігти контакти з іншими зоряними світами) ■

(Закреслено. Є напис: «Запитати у рідних про випромінювання радію і про випромінювання взагалі у закатодних променях» (с. 62 і 63».

Про інші можливі реактивні прилади:

I — механічний, котушка з дротом <с. 64).

II — використання «швидкого» випромінювання (а. (і) радію.

Оскільки цс випромінювання матеріальне, то, імовірно, воно повинно давати і відповідну механічну рсакцію-віддачу, якою і можна скористатися, доводячи це випромінювання до необхідної інтенсивності. Енергію ж для випромінювання можна брати з сонячного світла... (с. 65).

(Так Олександр Шаргей розіклав розробку питань використання сонячно)

енергії для потреб космічних апаратів).

Використання сонячної енергії (с. 66).

Дзеркала з приймачами тепла. Параболічне дзеркало направ-ляється віссю на Сонце. Сонячні промені, відбиваючись, збирають¬ся у фокусі і проходять там крізь отвір у обігрівачі <с. 68 і 69).

Параболічні дзеркала можуть бути різних нидів. Форми пара-болоїда обертання, або форми поверхні прямого циліндра, в якого в основі сегмент параболи (с. 68а, 686).

Обігрівальні трубки (Н, О) (с. 68в).

Конструкція дзеркала для концентрації сонячної енергії (с. 70).

Сили сонячного освітлення. Якщо вдасться побудувати реак-тивний снаряд, який працює віддачею катодних променів, то лише від Сонця зможемо брати достатню кількість енергії і переробляти її з теплової в електричну <с. 72).

Отримання реакцій від матеріального випромінювання елемен-тарних частинок (с. 77).

Про посудини (баки) для компонентів палива (с. 83).

Обігрівачі компонентів палива перед подачею у реактивний двигун (с. 93).

Змішування струменів для отримання однорідної суміші у камері зяіряння (с. 95).

Температура руху середовищ... якщо в атмосфері рухається полірована поверхня під кутом до напрямку, то чим менший кут атаки, тим менше буде нагріватися при русі ця поверхня (с. 97).

З наведеного видно: щоб зробити можливим спуск за допомо- гою утримуючої дії атмосфери, необхідно поверхні снаряду, повер¬нені вперед, зробити майже паралельними руху в повітрі, інакше снаряд згорить швидко, але яскраво (с. 101).

(Олександр Шаргсй рекомендує ракету — «снаряд* робити обтічної форми. Зауважимо, то у наступних роботах він висуває Ідею спускного апарата анти* аеродинамічної форми з застосуванням автоматично керованої іермозахисної поверхні. Цс потрібно для того, щоб швидше і безпечніше гасити величезну швидкість апарата, який повертається на Землю, за рахунок йото великого опору).

(С. 102—103 чисті).

Майже усе тут, у 4 зошитах написане, — придумане мною під час перебування у юнкерському училищі приблизно від пере¬вороту і до 25 березня (с. 104).

(Доводиться дивуватися, чому він фактично ввів в оману читача, датуючі* свою роботу, яка наповнена піонерськими Ідеями, 1917 роком і написав, що на це витратим цілий місяць (щоправда «майже*). Тут, як пізніше, з'ясувалась його повна неповага до питань пріоритету. Через двадцята» один рік. коли передавав документи, він уже позначив той же рукопис І9І6роком. добре ме подумавши.

1 Іспоказний з вигляду зошит з полтавсько-петроградським рукописом містить відкриття і цікаві пропозиції, які висунув молодий ачений. нічого не знаючи про праці К. Є. Ціолковського, Р. X. Годдарда. інших сучасників. ІдсІОлександра Шаргея. викладені у йога першому рукопис», згодом були підтверджені прак¬тичною космонавтикою. І тому незрозуміло, чому цю роботу часто зовсім не враховують оцінюючи творчу спадщину вченого, тоді як вона с фундаменталь¬ною щодо усіх наступних праць Шяргся-Комдраіюха. Першою його науковою працею називають київський рукопис 1914— І 919 років «Тим, хто буде чигати, щоб будувати». Чому?

Потрібно відзначити також, що юний автор (адже йому було лише 1? років) з самого початку відчув «величезність і невизначеність можливих наслідків від виходу людини у міжпланетний простір» 1 тому тримав свою роботу у секреті. У цьому проявився високий гуманізм молодого дослідника. Паїино думав, як сам він згодом писав, іцо достатньо опублікувати його працю, як терміново хто-кс-

були, маючи достатні матеріальні кошти, здійснить міжпланетний переліт. Лв тор ман сумнів, чи не буде використаний цей політ у військових цілій. І вії вирішив тримати свій рукопису таємниці...).

3.2. Витяги з першої передмови Ю. В. Кондратюка до книги «Завоювання космічного простору»

Ц

я праця в основному була написана у 1916 році, після чого вона тричі доповнювалась і перероб¬лялась. Автор сподівався, що йому вдалося подати завдання заво¬ювання Сонячної системи не у вигляді теоретичних основ, розви¬ток і практичне застосування яких належать науці і техніці майбутнього, а у вигляді проекту, хоч І не деталізованого, але вже з конкретними цифрами, здійснення якого імовірно і у теперішній час для нашої сучасної техніки, після серії експериментів, які не являють собою проблеми. Здійснення цс до того ж, починаючи від попередніх експериментів і закінчуючи польотами на Місяць, вимагало меншої кількості матеріальних ресурсів, ніж споруджен¬ня декількох великих військових кораблів.

Про існування на цю ж тему праці інженера Ціолковського автор дізнався лише згодом, і лише мав можливість ознайомитися з частиною статті «Дослідження світового простору реактивними приладами», надрукованої у журналі «Вісник повітроплавства» за 1911 р., причому переконався у пріоритеті інж. Ціолковського у вирішенні багатьох основних питань. З наведеної статті, однак, не були викинуті параграф»!, які не містили нічого нового, з одного боку, щоб не порушувати цільності викладу і не відсилати зацікав¬лених до рідких тепер і важко розшукуваних номерів «Вісника повітроплавства», з Іншого ж боку тому, що іноді ті ж самі теоретичні положення і формули, висвітлені під іншим кутом, дають нове розуміння усьому питанню. При усьому тому автор так і не отримав можливості ознайомитись не лише з зарубіжною літературою з даного питання, але навіть з другою частиною статті інженера Ціолковського, надрукованої у журналі за 1912 рік.

Багато з наведених у цій роботі формул і майже усі цифри подані зі спрощеннями і округленнями, часто навіть доволі груби¬ми; причина цьому та, що необхідний для детальної роботи дослідний матеріал ще відсутній у теперішній час, внаслідок чого для нас нсмас рації копатися у сотих частках, поки ми не можемо бути переконаними і за точність десятих: ціллю деяких викладок цієї праці було лише дати уяву про порядок фізичних величин, з якими нам доведеться мати справу, і про загальний характер їх

зміни, оскільки розрахувати їхні точні значення до відповідних експериментальних досліджень неможливо. З аналогічної причини у роботі відсутні і конструктивні рисунки: загальні принципи конструкцій легко висловити і на словах, деталі нами поки шо не розроблено; тому усяке креслення, яке містить у собі деякі необхідні окремі форми, замість посібника, було б швидше вадою до наукового розуміння.

Червень 1925 р. Ю. Кондратюк

3.3. Витяги з другої передмови автора до книш «Завоювання міжпланетних просторів»

Т

оркнусь основного загального питання цієї робо¬ти, зовсім не висвітленого у початковому викладі — питання про очікувані результати для людства від виходу його у міжпланетний простір.

Піонер досліджень даного предмету проф. Ціолковський ба¬чить значення його у тому, то людство зможе заселити своїми колоніями великі простори Сонячної системи, а коли Сонце охолоне, відправитися на ракетах для поселення у світи, які ще не охолонули.

Подібні можливості, безперечно, не виключені, але усе це пропозиції віддаленого майбутнього, занадто віддаленого.

Без сумніву, ще довгим час вкладення коштів у покрашення життєвих умов на нашій планеті буде рентабсльнішим, ніж засну¬вання колоній поза її межами; не треба забувати, що порівняно із загальною площею поверхні нашої планети лише незначна її частина заселена і експлуатується належним чином.

Подивимось на проблему виходу людини у міжпланетний простір з більш «сьогоднішнього» погляду: чого ми можемо конк¬ретно очікувати у найближчий час — максимум — десятиріччя, рахуючи від першого польоту з Землі.

Якщо не вдаватися у необгрунтовані фантазії, то наші споді¬вання будуть наступними:

І. Безперечно велике збагачення наших наукових знань з відповідним відображенням цього і у техніці.

2. Можливе, більш або менш імовірне, але не достовірне, збагачення нашої техніки цінними речовинами, які можуть бути знайдені на інших тілах Сонячної системи і які відсутні, або занадто рідко зустрічаються на нашій планеті.

3. Можливі інші дари Сонячної системи, які ми зараз і не передбачаємо, і які можуть бути або і не бути, як, наприклад, результати спілкування з імовірним органічним світом Марса.

4. Безперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінно покращити умови існування на земній поверхні, — проводити її меліорацію у грандіозних розмірах, здійснювати у недалекому майбутньому заходи і такого порядку, як, наприклад, зміна клімату цілих континентів.

Йдеться не про що інше, як про утилізацію невичерпних запасів енергії сонячного світла, яка настільки ускладнена в умовах земної поверхні, що стає менш рентабельною, ніж експлу- атація палива, води і вітру, і яка, навпаки, буде незрівнянно рентабсльнішою у просторах, де відсутні атмосфера і вага. Тому по можливості у найближчий час потрібно розпочати по-справжньому господарювати на нашій планеті і треба бачити основне величезне значення для нас у завоюванні простору Сонячної системи.

Згадуючи дивовижні можливості науки і техніки останніх років, мимоволі постає запитання, чому не вирішено на практиці до цього часу завдання міжпланетних сполучень, у порівнянні з Іншими досягненнями, не такс вже й складне, якщо підходити до нього науково, а не з витріщеними від здивування і жаху очима, і аж ніяк не грандіозне у розумінні технічних засобів, але яке мас, в той же час, неоціненне значення.

Запитуючи себе, доходиш висновку: від нестачі ініціативи і відваги, з одного боку, і нерозуміння практичного значення цього завдання, з іншого. Якби мета цього завдання при тій же склад¬ності була ясніше виражена у доларах, і не вражала б своєю екстраординарністю, американці, імовірно, вже володіли б ним, а не вели б. як і німці, лише попередні досліди, спрямовані, до того ж, по не зовсім правильному шляху.

У 1921 році я прийшов до несподіваного розв'язання питання про обладнання постійної лінії сполучення із Землі у простір і назад, для здійснення якої застосування такої ракети, яке розгля¬далося у цій книзі, необхідне лише один раз; у 1926 році — до аналогічного вирішення питання про розвиток ракетою початкових 1500—2000 м/с її швидкості відльоту без розходу заряду і в той же час без застосування грандіозної артилерійської гармати-тунслю, або надпотужних двигунів, або взагалі якихось великих споруд. Вказані розділи не увійшли у цю книгу: вони занадто близькі до робочого проекту оволодіння світовим простором — занадто близь¬кі для того, щоб їх можна було опублікувати, не знаючи, хто і як цими даними скористається.

Жовтень і928 р. Ю. Кондратюк

3.4. Напис на титульному аркуші книги «Завоювання міжпланетних просторів», надісланої К. Е. Ціолковскому (І квартал 1929 р):

З

повагою піонеру дослідження міжпланетних спо¬лучень від автора.

Юр. Кондратюк.

3.5. Лист до наукового редактора В. П. Вєтчмнкіна <1 квартал 1929 р)

Ш

ановний Володимире Петровичу!

Радий мати, нарешті, можливість піднести Вам на пам'ять свою книжку. Видав її з великими муками — і бісівськії дорого — місцеві набирачі ніяк не могли справитись з формулами, а я був майже безперервно у роз'їздах. Продовжую працювати по елеваторній справі — переважно проектування і виконання «механізованих амбарів» — (елеватори з круглого лісу і з великими силосамм). Збираюсь на днях побувати у Москві у зв'язку з одним з моїх винаходів — елеваторним ковшем, — навколо якого зараз піднявся деякий шум, — не знаю, чи вдасться насправді з'їздити.

Усього найкращого. Мос шанування

Юр. Кондратюк.

3.6. Лист до професора М. О. Риніна

Ш

ановний Миколо Олексійовичу!

Відчуваючи, шо суто особистий бік мого життя не становить інтересу, спробую повідомити переважно те, шо має відношення до моїх досліджень з теорії міжпланетного сполучення.

Початково наштовхнуло мою думку на роботу у бік оволодіння світовим простором, або, взагалі у бік грандіозних і незвичних проектів — рідкісне за силою враження від прочитаної мною у юнацтві талановитої Індустріальної поеми Келлермана «Тунель».

До цього часу мій науковий і технічний багаж становив: кезакіичену середню освіту плюс дещо несистематизовані допов¬нення, зроблені самостійно, стосовно вищої математики, фізики і загальних теоретичних основ техніки з нахилом більше до ви¬нахідництва і самостійних досліджень, аніж до детального вивчен¬ня вже знайденого і відкритого.

Юра ВІПІІ.ЯЙ Качфтт (1927 р)

Мною були «винайдені»: водяна турбіна типу колеса Пельтона. замість млинових водяних коліс, які я вважав єдиними двигунами; гусеничний автомобіль для їзди по м'яких і сипучих грунтах; безпружинні відцентрові ресори; автомобіль хія їзди по нерівній місцевості; вакуум-насос особливої конструкції; барометр; годин¬ник з довгочасним заводом, електрична машина змінного струму високої потужності; парортутиа турбіна і багато інших речей, частково технічно абсолютно непрактичних, іноді вже відомих, іноді нових, заслуговуючих подальшої розробки і втілення.

В математиці — сталі дослідження геометричної аксіоматики (переважно постулату змінних), «відкриття» основних формул теорії кінцевих різниць відмінностей і аналізу та башто менш вагомих речей, які с відкриттям раніше відомого. В хімії і техніці — основні елементарні уявлення. У фізиці — стійке прагнення спростувати другий принцип термодинаміки (характерно, шо це. здасться, спільна риса з К. Е. ЦІОЛКОВСЬКІІМІ — навіть у філософії намагання побудови логічних систем, шо закінчилось разом з 99 відсотками самого інтересу до філософії «відкриттям* важкосприм- нятиого принципу детермінізму.

Враження від Ксллерманівського «Тунелю* було таке, що негайно услід за його прочитанням взявся опрацьовувати, наскіль¬ки дозволяли мої сили, майже одночасно дві темп: пробивка глибокої шахти для дослідження надр Землі, утилізація теплоти ядра і політ ЗІІ межі Землі.

Цікаво, шо прочитані мною раніше фантастичні романи Жюля Берна і Г. Уеллеа. написані безпосередньо на теми міжпланетних польотів, не справили на мене особливого враження — причиною цьому, мабуть, було ге. шо романи ці. написані менш талановито і блискуче, ніж роман Келлермама, були у той же час для мене явно неспроможними з науково-технічної точки зору.

Тема про глибоку шахту, після розроблення основ деяких перелпозитивних варіантів, дуже швидко наштовхнулась на не-можливість для мене провести відповідну експериментальну робо¬ту, — тема ж про міжпланетним політ виявилась набагато вдяч¬нішою і оволоділа мною на довгий час, протягом якого я неодно¬разово до неї повергався, поки не підійшов до межі, за котрою подальша плідна праця неможлива без паралельного експеримен¬тування.

Перший період роботи продовжувався більше ніж півроку І містив майже всі основні положення щодо ракетного польоту, які увійшли у видану працю, але без детальної обробки і часто без точної математичної аргументації.

Згодом, з виданого у цей період абсолютно не були иадруко-

вані розділи V і VII і тільки у принципі надрукували розділи IV і IX, а у розділі Уі! через неглибоке знайомство з хімією розглядав¬ся тільки заряд кисню і водню.

Основним матеріалом роботи цього періоду було виведення основної формули ракети (4), знаходження доцільнішої траєкторії (розділ VI) і деякі загальні положення з інших розділів.

Націлившись на політ у міжпланетні простори, я одразу зупинився на ракетному методі, «ракетному» у загальному ро¬зумінні цього слова, згідно з визначенням, даним мною у розд. 1, відкинувши артилерійський, як явно технічно занадто громіздкий, який не гарантує повернення на Землю І тому безглуздий.

Ще до виведення основної формули мною було приблизно розраховано декілька механічних варіантів, з яких найдоско¬налішим був швидкообертовий барабан з намотаним на ньому сталевим тросом, котрим повинен був розмотуватись у один бік. надаючи барабану протилежного прискорення; отримавши, звичай¬но, одразу ж неймовірні значення необхідної ваги для ракети <п>, я перейшов до комбінованого ракетно-артилерійського варіанту: гармата вистрілює з себе ядро, котре в свою чергу с гарматою, яка вистрілює ядро і т. д., і знов одержав страшні розміри початкового заряду, після цього я повторну гармату (тобто, перше ядро) повернув дулом назад, перетворивши ЇЇ у постійну частину ракети і примусив її стріляти у зворотний бік дрібнішими ядрами, тобто збільшив активну масу заряду за рахунок пасивних мас і знов одержав страшне значення для маси ракетної гармати, але тут помітив, уже, що чим більше збільшую масу активної частини заряду за рахунок пасивних мас (ядер), тим вигідніші одержую формули для маси цієї ракети — звідси неважко було логічно перейти до суто термохімічної ракети, котру можна розраховувати за формулою (4) ракети, до того ж, внаслідок зробленого мною при початкових підрахунках спрощення, потім забутого і пропущеного, в основі цієї формули деякий час було не І, а 2, і результати через цю помилку одразу одержувались надзвичайно обіцяючі.

Незабаром я знайшов і принципи найвигіднішого використан¬ня ракетної реакції — надання прискорення у найнижчій точці траєкторії. Після виправлення помилки в основі (4), я одержав у результаті вже менш слушне значення «п» (відношення маси ракети до корисного вантажу), а саме — В ■ 55 без урахування неминучих втрат на коефіцієнті корисної дії і наявності про¬порційних пасивних мас. Ця цифра 55 мене вже дуже тривожила, але шарм порушеної теми був таким, що сам себе обманюючи, я насильно вважав цю цифру сприйнятною до тих пір, поки не знайшов нарешті протидію цим 55 у вигляді фізико-математичного

обгрунтування можливості благополучного спуску на Землю за рахунок опору атмосфери, а потім у розвитку штучним шляхом початкової швидкості, організації міжпланетної бази і її ракетно- артилерійського постачання. Іншим питанням, шо мене тривожи¬ло, була необхідна за першим чисто ракетним варіантом відльоту, вельми значна сила реакції — не менше подвоєної сили тяжіння — це занепокоєння залишило мене пізніше — після знайденої можливості з вигодою використати при відльоті авіаційні крила, причому мінімальна припустима сила реакції зменшується у де¬кілька раз; нарешті, останнім питанням, шо дуже турбувало мене, була метеорна небезпека —• тільки декілька днів тому, отримавши від Я. І. Перельмана його книгу «Міжпланетна подорож*, я дізнався, що іноземні автори, які математично досліджували це питання, дійшли слушних висновків.

Досягнувши у 1917 році перших позитивних результатів, і не підозрюючи у той час, що я не с першим і єдиним дослідником у цій області, я на деякий час спочивав на лаврах у чеканні можливості приступити до експериментів, котрі розраховував одер¬жати реалізацією винаходів, тримаючи між тим свою роботу у найсуворішому секреті, оскільки, враховуючи з самого початку велич і невизначеність можливих наслідків від виходу людини у міжпланетні простори, я у той же час наївно вважав, що досить опублікувати знайдені основні принципи, як негайно хто-нсбудь. маючи достатні матеріальні кошти, здійснить міжпланетний політ.

У 1918 році в одному зі старих номерів «Ниви* я випадково натикнувся на замітку про ракету Ціолковського, але «Вісник повітроплавства», на котрий посилались у замітці, я шс довго не міг розшукати.

Ця замітка і замітки, що траплялись мені згодом у періодиці про закордонні дослідження, дали поштовх подальшій точнішій і докладнішій розробці теорії польоту, для переходу від загальних фізичних принципів до обговорення технічної можливості і їхньому реальному застосуванню.

Беручись за роботу декілька разів з перервами між репетитор-ством, рубанням дров і роботою мастильника, мені вдалось до 1925 року доповнити її майже до нинішнього її вигляду: у всіх розділах була проведена більш обгрунтована математична мотивація, пі¬дібраний досить повний хімічний матеріал, розроблено розділ VII про опір атмосфери при польоті, обгрунтована розрахунками мож¬ливість благополучного спуску і зроблені інші менш важливі доповнення.

У 1925 році, каїн робота вже підходила до кінця і коли мені вдалось, нарешті, розшукати «Вісник повітроплавства» за 1911 рік з частиною роботи К. Б. Ціолковського, я, хоч і був частково розчарований тим, шо основні положення мною відкриті вдруге, але між тим Із задоволенням побачив, що не тільки повторив попередні дослідження, хоча й іншими методами, але зробив також і нові важливі внески у теорію польоту. Головна відмінність методу моїх розрахунків з методом Ціолковського полягає в тому, що К. Е. Ціолковськкй у багатьох випадках виходить з роботи сил. Я ж всюди — винятково з швидкостей І прискорень: виходячи з того, що робота сил у реактивному питанні залежить від багатьох умов і позначається також досить по-різному, надані ж ними прискорен¬ня, а, отже, і швидкості, значно більш визначені, я внажпю «швидкісний» метод розрахунку легшим і продуктивнішим.

У 1926 році я одержав відгук професора В. П. Встчинкіна, який буквально збентежив мене своєю високою оцінкою моєї роботи (за традицією я від «професорів» заздалегідь не схильний був чекати нічого гарного), і з дня на день став чекати її видання, але потяглася обгрунтована доброякісна тяганина Головнаукн і ГИЗу — розгляд, асигнування грошей і відбирання їх назад — це тривало два з половиною роки. На щастя, з машиністів мені до цього часу вдалося висунутись у механіки і конструктори, внаслі¬док чого я одержав можливість зібрати кошти на власне видання книги у Новосибірську, без чого невідомо коли побачила би світ моя праця. Головнаука відмовила не тільки у грошах на видання, але навіть у організаційній допомозі (видати за мій рахунок у пристосованій для наукових видань друкарні) — друкувати ж у журналах я не хотів, не бачивши можливості скоротити свою працю, і між тим, не розраховуючи на можливість надрукувати роботу повнісгю.

У 1927 році за порадою В. П. Встчинкіна я змінив узвичаєну систему позначень у частині термінології, вставив висновок Ф-4, який я не наводив раніше і виправив помилку Ф-6 (вплив мас пропорційного пасиву). Він же звернув мою увагу на величезне значення конструктивної розробки «горілки» — вихлопної труби, внаслідок чого я написав і вставив розділ VI.

Подальша плідна розробка теми про міжпланетний політ суто теоретичними методами, мабуть, неможлива, для мене у всякому разі: необхідні і експериментальні дослідження.

Час і гроші для них я розраховую одержати винаходами у різних галузях, зокрема, за родом моїх занять — у галузі елева¬торної механіки: поки шо я досягнув перших успіхів — недавно визнали мій новий тип елеваторного ковша.

Попутно надсилаю Вам класичний відгук одного вченого, який показує, шо не перевелись ще «зубри», котрі будуть з тупою упертістю лаяти ідею міжпланетного сполучення, як І всяку нову ідею, до тих пір, поки не буде встановлене регулярне сполучення 9І світовими просторами і поки холодні країни не будуть обігріті перехопленими за тисячі верст від Землі сонячними променями...

З повагою Ю. Кондратюк

І.У.1929 р.

3.7. Рядки з листа К. Е. Ціолкоеському

З

дивований ... схожістю наших думок з багатьох різних питань...

Моє клопотання про організацію підприємства для надання коштів для міжпланетних сполучень митарствує у Москві безрезультатно (30.03.1930 р.>.

3.8. Дані з анкети для заарештованих і затриманих з зарахуванням за ОДПУ (30.07.1930 р.)

К

ондратюк Юрій Васильович, громадянин РРФСР, національність великорос, походить з Волинської губернії, міста Луцька, вік ЗО років, народився у 1900 році, освіта середня, закінчив 7 класів гімназії, одинокий, без* партійний, механік, пом. райінженера Сибконтори «Хлібобуд», навчався в школі м. Луцька до 1918 р.

До 1922 р. — на млині Зинов. округу — мастильник; до 1926 р. — цукровий завод — мастильяик-мсханік; до 1927 р. — елеватор Північкавказ — механік; до 1930 р. — Сибконтора «Хлібобуд» — пом. райінженера. Чи притягався до відповідальності по суду або у адміністра¬тивному порядку — ні.

Відношення до військової повинності — стою на обліку.

Коли заарештований — ЗО липня 1930 р.

Ким заарештований, по чиєму ордеру і N9 ордеру — ОДПУ, ордер № 895.

Де заарештований — м. Новосибірськ.

Чи пред’явлено звинувачення і у чому саме — по ст. 58*7.

Місце проживання — м. Новосибірськ, вул Максима Горького, 120. Офіційна назва місця ув’язнення — ОДПУ.

Н

а запитання про шкідництво, проявлене у будів¬ництві мсхамбарів за явно непридатними проек¬тами Правління «Союзхліб» повідомляю таке: наскільки мені відомо, думка про необхідність механізації колишніх «наркомп- родівських» амбарів... виникла при відвіданні «Алтайської» гілки інженером Правління Сивохінпм, у зв’язку з майбутнім будів-ництвом елеватора 1927 р... Тоді і було підняте питання про необхідність механізації, причому у завдання механізації була поставлена тільки засипка зерна у силоси з прийомки... Чому завдання механізації не було поставлене ширше — не знаю... Горчаковим І мною Правлінський проект був розкритикований, як проект, котрий з одного боку ставить собі надто вузьке завдання, 3 іншого боку — може бути вельми здешевленим, якшо зберегти ті ж дві норми для двох половин амбару. розташувати їх не поза планом корпусу, а усередині його, причому одночасно цим вирішу¬ється і завдання відвантаження і зваженим зерна. Для можливості перенесення механізмів всередину корпуса пристрою самопотоку у них і з силосів, і з залишених зовні завальних ям, без застосування масивних робіт під готовою спорудою. — нами були спроектовані 2, наскільки мені відомо, принципово нові елементи, які до тих пір у нас ніде не застосовувались: перший — пропускання слмопливів зерна крізь грунт і другий — пристрій тонкостінного колодязя круглої форми, но зважаючи на його досить глибоке закладання і значне навантаження від грунту.

У 1928 р. нам доручили механізувати клюквснські два амбари Союз хліба, ємністю кожен у 100 тис. пудів, за проектом, надісла¬ним з Правління Союзхліба... Проект був вельми невдалим і щодо дорожнечі обладнання, і щодо експлуатації. (Абсолютно не перед¬бачена зручність прийомки). Цей проект ми відкинули, обидва амбари ми об'єднали в один, і, застосувавши до нього принцип механізації 27 року плюс баштові відпускні силоси і вагонсточна прийомкл та. частково обладнавши його лійкоподібними днищами, ми одержали вже цілком задовільну елеваторну одиницю.

...Вважаю, що нсвдалість проектів, які надсилались нам з Москви, походила від невміння підійти до цього нового тоді завдання і віл невміння дати що-нсбудь нове зверх американських стандартів. Всякі нововведення взагалі і всюди, як правило... зустрічають з боку фахівців більш-менш стійкий опір. Так сталось і з його проектом елеватора Сибірського типу; як вже відзначалося тут, окрім новизни, опір викликало те, що він підривав престиж правління «Хлібобуду», котре висловлювало численні заперечення

і докази його «дефективності», частково малоістотні, частково помилкові, з одночасним замовчуванням його переваг.

Основна результативна різниця між канадським і сибірським типами елеваторів ємкістю 1600 тонн за проектами 1929 р. полягає у значно меншій вартості другого (100 тне. проти 150 тис. крб при інших рівних умовах і з урахуванням установки у Сибірському елеваторі Сибірського ж обладнання господарчого виготовлення) за рахунок скорочення потреби найбільш дефіцитних матеріалів і більшім оперативній потужності його щодо відвантаження і засто¬сування зручнішого і дешевшого способу прийомки зерна вагонет¬ками.

На задане мені питання про шкідництво, виявлене у елеватор¬ному будівництві в Сибіру, можу сказати, що у тій частині сибірського елеваторного будівництва, котра мені добре відома, тобто у елеваторному будівництві «Хлібопродукту» — контори «Союзхліба» — «Хдібобуду», наскільки мені відомо, за моїм твердим переконанням, шкідництва не було; за лінію центру — детально не знаючи його апарата, ручатися не можу.

3.10. Уривки з технічних довідок до проекту вітроелсктроустановок <1932—1938 рр.)

П

ерші пропозиції щодо проектування потужного вітрового агрегата надійшли з планового відділу Головснерго у травні 1932 року з ініціативи старшого інженера А. П. Дзюбм. який знав нашу ініціаторську технічну роботу у Новосибірську. Ми від цієї роботи спочатку відмовились почасти із-за скептичного ставлення до неї, почасти через нестачу часу. Однак, ознайомившись із загальним становищем вітчизняної вітро¬техніки ми зробили деякі попередні розрахунки і конструктивні скетчі, і, отримавши повторні пропозиції, погодилися взяти участь у цій роботі, і у вересні 1932 року підписали угоду на складання ескізного проекту строком на два місяці (як ми згодом дізналися, інститутам на тс ж саме давались строки у півроку і суми порядку 50 000 рублів).

Залучивши до проектування відомих нам у Новосибірську талановитих конструкторів,... ми зробили проект за дна місяці, значно перевиконавши проектне завдання... Одержали такий ре¬зультат частково за рахунок прийнятого дещо більшого діаметра вітроколеса,... а головне, за рахунок вдалого рішення конструкції башти великої висоти...

У листопаді 1932 року на засіданні Головенсрго була представ¬лена зведена доповідь про проекти, в яких з'ясувалися дві речі: 1) наша технічна перевага відносно масштабів проекту, відносно техніко-скономічннх показників його і відносно оригінальності і економічності технічних рішень цілого ряду питань і 2) вкрай нездорова атмосфера конкуренції і недоброзичливості з боку Цен¬трального вітроенергетичного інституту, котрий у технічному від¬ношенні опинився у хвості всіх проектів. Потім почалась експер¬тиза проектів найсильнішими фахівцями з Москви і Ленінграда, організаційні заходи по експертизі проводились з нескінченними затримками і перешкодами.

1. Питання щодо паралельної роботи вітросилового агрсгата дозволено втілювати з усіх проектів тільки нам.

2. Запропонована нами оригінальна конструкція високої вежі досить ефективно відображається на перспективах потужного віт-ровикористання у цілому, і хоч викликає чимало страхів, — але жодного технічного заперечення.

3. Інші елементи, вилучення частого застосування тросів у конструкції вітроколсса (від чого ми тепер відмовились), не зуст¬ріли заперечень і були оцінені як принципово правильні.

Після Головенсрго мала місце наша особиста доповідь Наркому тов. Орджонікідзс. Ознайомившись додатково зі станом питання і нашою роботою, Нарком дав розпорядження на розробку техніч¬ного проекту. Для нашого організаційного оформлення, а також щоб дати подальший розвиток технічним концепціям Українського інституту промснсргетикм, було вирішено прикомандирувати нас до цього інституту.

Участь Українського інституту променергетики у нашій роботі звелась до того, що ми обговорювали організаційні потреби обох вітросскцій. Запропонований нами Головенерго на початку січня 1934 року проект спочатку пролежав, чекаючи завершення Інсти¬тутського проекту, а потім був направлений у Ленінград на експертизу, організація якої дуже затягнулась.

Нарешті у квітні, з приїздом у Ленінград інженера Горчакова, експертизу було організовано. Закінчила вона роботу до 1 липня 1934 року, було дано нашому проекту цілком позитивну оцінку. По нашій повторній доповіді Наркому тов. Орджонікідзс було зроблено розпорядження про надання коштів на робочий проект. Оформлення надання коштів у апараті Головенсрго тягнулось до жовтня 1934 року. В жовтні 1934 була організована наша проект- но-будівнича контора.

Вітер с одним з найбільш розповсюджених і потужних джерел енергії. За своєю потужністю з доступних у теперішній час для

рентабельного використання джерел енергії вітер постулсться лише сонячній енергії. Справа тільки за створенням рентабельної конст¬рукції достатньо великих вітросилових установок.

Вітросилові ресурси настільки величезні, що їх не можна повністю освоїти навіть і у перспективі...

Таким чином, для ряду великих районів вітроелектростанції можуть дати дешевшу енергію, аніж теплові станції, не вимагаючи великих капіталовкладень на той же річний об’єм виробки енергії. Вітроелектростанції у багатьох випадках вигідно будувати навіть для однієї тільки економії палива.

Збільшення виробки енергосистеми майже скрізь значно вигід¬ніше досягти побудовою вітроелектростанції, а не ГЕС. оскільки при майже рівних капіталовкладеннях ВЕС повністю економить теплову складову. Тому вони можуть і повинні зробитись вітро¬вими Дніпрогесами, з великою перевагою на користь вітру, як відносно розміру капіталовкладень, так і відносно строків введення до експлуатації. Передбачається і хімічне акумулювання енергії шляхом електролізу води. Кисень разом з паливом подають у топку котла теплової станції або циліндра дизеля, у результаті чого виходить енергія і чиста вуглекислота.

Оскільки, зважаючи на усі дані, вітроенергетиці у нашому народному господарстві належить у недалекому майбутньому знач¬на роль, необхідно організувати термінове будівництво невеликих (100 кВт) вітросилових станцій з усім комплексом, що відноситься до цієї справи заходів — створенням виробничо-експериментальної бази, проведенням необхідних досліджень, експериментів.

Попутно і негайно, услід за реалізацією станції на 100 кВт, треба приступити до проектування потужніших вітродвигунів і розвинсніших веж (за типом Уфімцсва-Встчинкіна), для того щоб до кінця третьої п’ятирічки були готові конструкції вітросилових агрегатів потужністю до 1000 кВт для середніх вітрових умов.

3.11. Експромт Ю. Конлратюка (1938 р.) ОРИГІНАЛ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД

Т

ечуть роки... Течуть радянські гроші... В повітрі з вітром проносяться мільярди невикористаних кіловат-годин, а у цей час справа промислового вітрокористування внаслідок байдужості і безвідповідальності повзе і спотикаетея так, що... важко навіть розрахувати — рухається воно уперед, чи зовсім стоїть на місці... Кожен рік зупинки дає нам величезні паливні і транспортні втрати.

3.13. Відповідь на лист О. М. Горчакової

1

вересня 1941 р.

Мила Ольго Миколаївно. Ви мене дуже пораду¬вали листом — це єдине, що я досі маю. Дуже радий, що Ви все-таки вирішили поїхати у Красноярськ. Мене дуже турбують КИЯНИ, враховуючи (тут декілька слів викреслено військовою цензурою), що від них нічого не маю. Буду справлятись через домоуправління. Пишіть мені частіше хоча б листівки — живі, здорові і там-то знаходимось.

Все, що до мене зараз доходить з «зовнішнього світу» — це іноді вдається з гучномовця почути хвилин п’ять музики з МОСКВИ. Поезія теж поступово набридає, особливо каш вона підноситься зовсім не у чистому вигляді.

Моя нова адреса: Діюча армія. Польова пошта N9 930. 62 стрі-лецький полк. Червоиоармійцю роти зв’язку — мені. Про мене не турбуйтесь, зі мною, звичайно, нічого не трапиться. Спасибі за Ваш теплий лист. Міцно, міцно цілую.

Дійсно, все робиться у житті навпаки. Привіт Люсі і всім. Уточніть мені номер Вашого телефону И-07290 чи 02790 — я вже не впевнений. Ще раз міцно цілую. Юр. Пишіть хоча б потрошку. Це для мене велика радість. Юр.

3.14. Листівка Ю. В. Конлратюка до Г. Л- Пдетньової

Д

орога моя Галушснька, мене дуже турбує твоє мовчання. Напиши негайно. Зі мною, як за¬вжди, все благопаїучно. Повторюю адресу: 968-ма польова пошта, стрілецький 1281-й полк, 1-й батальйон, взвод зв'язку, мені. Міцно, міцно цілую і чекаю листів. Юр.

4. ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ

І РУКОПИСНИХ ПРАЦЬ

Ю. В. КОНДРАТЮКА (О. Г. ШАРГЕЯ)

4.1. Опубліковані твори

Патенти на винаходи і авторські свідоцтва — 10 Статті у журналах:

«Горний журнал» — 4 «Соцмалистичсская индустрия* — І «Злектрическис станции» — 1 Книги:

«Завоевание межпланстньїх пространств». — Новосибірськ, 1929.

«Завоевание межпланстньїх пространств». — М.: Оборонгіз, 1947.

«Завоевание межпланстньїх пространств». «Тем, кто будст читать, чтобьі строить»: Избранньїе трудьі. — М.: Наука, 1964.

4.2. Рукописи, які збереглися

Рукопис без заголовка, у чотирьох зошитах, зшитих в один, 104 сторінки рукописного тексту, написаного олівцем. Ю. В. Кондратюк. Датований 1916 р. Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф (1914— 1917). У цьому виданні названий «Полтавсько-петроградсь¬кий рукопис».

«Тим, хто буде читати, щоб будувати» Ю. В. Кондратюк. Рукопис 144 сторінки. Датований 1916 р. Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф <1918» 1919).

Рукопис без заголовка, написаний чорним чорнилом на 79 сторінках. Ю. В. Кондратюк. Спочатку датував його 1920 р., проте потім дописав: «переписаний і відредагований у 1923—

1924 рр.» Один з примірників цього варіанту рукопису був у

1925 р. направлений на рецензію В.П.Вєтчинкіну, який і назвав статтю «Про міжпланетні подорожі». Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф (1925).

Два примірники машинописного тексту роботи «Завоювання між-планетних просторів». На 66 сторінках з рукописними встав-

ками і примітками. Цс передрукований на машинці текст попереднього (третього) варіанту з урахуванням зауважень, зроблених В. П. Встчннкіннм (додано розділ «Процес зго¬ряння, конструкція камери згоряння...»» дешо змінені позна¬чення і термінологія, додано виведення основної формули польоту ракети). Один з цих примірників був у 1927 р. відредагований В. П. Встчинкіним і підготовлений до друку.

5. СТОРІНКИ ЖИТТЯ ГЕНІЯ (Біографія Ю. В. Кондратюка —

О. Г. Шаргея)

Н

езвичайна, складна, трагічна і водночас пре¬красна доля вчсного-самоука. Ніякі примхи життя не могли перешкодити Ю. В. Кондратюку створювати основи космічного світогляду і космічної техніки.

Треба відмітити, що протягом багатьох років біографія і наукові праці О. Г. ІІІаргея (Ю. В. Кондратюка) не були відомі широкому загалу. Твори його були відомі лише вузьким науковим колам, а його біографія, точніше окремі епізоди з життя, — ще меншій кількості людей.

Громадсько-політичні обставини у СРСР ніяк не сприяли відновленню доброго імені Ю. В. Кондратюка, репресованого в 1930 році і не реабілітованого до 1977 року, який змінив у 1921 році «білогвардійське» прізвище О. Г. ІІІаргея на інше і який не має точного місця поховання у війні 194! — 1945 рр.

Слід відмітити, а це підтверджують біографи косміста А. В. Дацсико, і Б. І. Романенко, шо чуже прізвище ло-справжнь- ому обтяжувало Ю. В. Кондратюка. Про цс він говорив своїм друзям і близьким, які знали його історію, збирався «піти з повинною» у ОДПУ. Але його друзі, пам’ятаючи жорстокість і несправедливість 1930 років і прекрасно розуміючи поліцейський характер держави, у якій жили, умовили Юрія Васильовича не робити цього вчинку.

Після громадянської війни його могли розстріляти як біло* гвардійського офіцера, у 1930-ті роки — як прапорщика білої армії, який приховував своє «істинне обличчя», а після смерті С. Орджонікідзе — як такого, що працював під його протегуван¬ням... У роки Вітчизняної війни ним міг зацікавитися «СМБРШ»... і у всіх цих випадках вченого могла спіткати сумна доля. Тому Ю. В. Кондратюку довелось у житті від багатьох речей відмо¬витися, у тому числі, від зустрічей з родичами, від одруження, від улюбленої справи (від роботи у ГВРР)...

У довоенні і повоєнні роки на його імені лежало вето, як на репресованому і реабілітованому.

І тільки наприкінці п’ятдесятих років, після запуску першого штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 року) різко зріс інтерес до космосу, космонавтики, до історії космічної науки. Тоді і почалася серйозна пошукова робота, спрямована на вияснення істинної біографії Ю. В. Кондратюка і його вкладу у теорію космонавтики. У цій праці брали участь Альошкін А. М., Вст- чинкін В. П., Воробйов Б. М., Глушко В. П., Горчакова О. М., Дацснко А. В., Даценко О. В., Єфімов Л. Л., Жук В. Н., Іващснко В. Н., Лашинська-Маркевич Т. І.. Ліфшиц Л. А., Ляпу- нов Б. В., Меркулов І. О., Мігірснко Г. С., Писаренко Г. С., Побєдоносцев 10. О., Раппопорт А. Г., Раушснбах Б. В.. Романен- ко Б. І., Романська О. Д., Ссвастьянов В. І., Сокольський В. М., Сорока Н. А., Тросніков В. Н., Чернишов Н. Г. та інші.

Однак, доводиться визнати, що воскресіння імені Ю. В. Конд-ратюка було декому не до вподоби, оскільки його визнання зменшувало славу вже визнаних світил науки космічного напрям¬ку.

Серед Інших «сенсацій» про Юрія Кондратюка була і версія про те. що частина рукописів вченого, а саме «останній зошит», потрапив до рук німецького конструктора-ракстчика Вернера фон Брауна, який після розгрому гітлерівської Німеччини став провід¬ним конструктором ракетно-космічного комплексу США. Поширю¬валися чутки, що якийсь Кондратюк працював у фон Брауна. Але згодом вияснилось, що цс — однофамілець Кондратюка, який у його рукописах розібрати нічого не зміг.

Брат Ю. В. Кондратюка А. В. Даценко звернувся з проханням прокоментувати цю версію до Георгія Олександровича Тюліна, який у 1945—1946 роках очолював колектив спеціалістів, що вивчали трофейну ракетну техніку. Г. О. Тюлін розповів, шо у складі комісії «були відомі нині вчені і конструктори Ісаєв, Черток, Бармін, Рязанський, Пілюгін, Побєдоносцев, Глушко, Чернншев, Корольов; у жовтні склад комісії перевищив 100 чоловік, причому більша частина знаходилася у Тюрінгії, потім у Берліні. Тюрінгія зацікавила тим, що там, у районі містечка Кордхаузсн, були розташовані підземний завод по виготовленню ракет, інші дрібні підприємства і великий концтабір «Дора» для військовополоне¬них... Більше ніж за півтора роки була проведена велика робота, опрацьовані численні документи і, думаю, якби серед них опинив¬ся «зошит Кондратюка», або які-нсбудь інші його документи, ми обов’язково знали б про цс. І Глушко і його співробітники не пропустили б цих матеріалів. Чого не було, того не було. Цс підтверджує і інша обставина. Якщо б до фон Брауна потрапили зошити Кондратюка, або він сам вирішив піти на контакт з німецьким вченим, то, імовірно, США не віддали б пальму першості при запуску першого ШСЗ Радянському Союзу, оскільки у цих роботах було багато того, що могло прискорити запуск першого американського ШСЗ.

Так була відкинута ще одна версія, що якоюсь мірою пляму¬вала ім’я вченого.

Біографія Ю. В. Кондратюка і його діяльність до сьогод¬нішнього дня. ше мало відомі більшості громадян України, країн СНД, та мабуть і в усьому світі.

Жоден автор проектів або друкованих праць з космізму не робить посилання на Ю. В. Кондратюка. Або вони не читали його праць, або не бажають визнати його пріоритет?

Так. наприклад. 4 лютого 1993 року в Російській Федерації під керівництвом професора В. Сиромятникова проводився екперя- мент, який був описаний у 1919 році 22-річним О. Шаргеєм, передачі з космічної орбіти на Землю сконцентрованого сонячного світла. «На жаль, — писав Лєсков, — ні В. Сиромятніїков. ні інші нічого не сказали про ці ідеї і конструкторські пропозиції Ю. В. Кондратюка. Можливо, вони до цього часу не читали його праць. Прикро. І не випадково мені наприкінці березня 1992 року академік Б. В. Раушенбах сказав: «А ви думаєте, що навіть зараз хто-небудь з академіків читає Кондратюка?»

Не читають не тільки академіки, але й інші спеціалісти. Так, у збірнику тез науково-технічної конференції «Аерокосмічний комплекс: конверсія і технології», виданому у 1995 році Житомир¬ським інженерно-технологічним інститутом, у тезах доповіді «Кос- мізм, як філософія XX сторіччя» (доповідач І. Д. Батіна) не названі космісти Ю. В. Кондратюк, О. Л. Чижевський, проте наведено ряд маловідомих прізвищ.

Так і виникло поживне середовище для різних чуток, пляму¬вань. Головне — закласти крихітку сумнівів. А вже ті, з чиєю допомогою ця крихітка розростеться у вагому підозру, знайдуться.

І плювати їм на те, шо залишається закритою одна з яскравих і славних сторінок історії нашої вітчизняної науки.

Такі причини того, що про Ю. В. Кондратюка довгі роки не писали і намагалися не згадувати.

Відомо, що книга Ю. Кондратюка «Завоевание межпланстнмх просгранств» була однією з настільних книг С. П. Корольова, В. П. Глушка та інших радянських діячів космонавтики...

Припустимо, у минулі часи, при тій ситуації в СРСР не рекомендувалось посилатись на «недозволених» людей. А сьогодні?

Відрадним с тс, шо українські вчені Я. С. Шифрін, В. М. Шо- кало, В. І. Ломан та інші автори проекту «Передача енергії на відстані», вважають себе співавторами Ю. В. Кондратюка в цій роботі.

Так, дійсно, ще залишився ряд «білих» плям в житті і діяльності великого космісгга, у тому числі:

— місце поховання бійця взводу зв'язку першого батлльону 1281-го стрілецького полку, польова пошта 968, який загинув під час війни 1941—1945 років;

— зошити та креслення передвоєнного часу з заповітними думками вченого і технічними рішеннями нових відкриттів.

Основні дати життя кос.міста-міонера космонавтики

1897 р., 9 (21) червня. У м. Полтаві у флігелі будинку N9 4 по СрітекськІй вулиці (нині Комсомольській) Людмила Львівна Шаргей (в дівоцтві Шліппенбах) народила хлопчика, якого назнали Олександром. Батьком майбутнього піонера космо-навтики був Гнат Бснсдиктович Шаргей.

1900 р., 8 вересня. У Луцьку народився Георгій Васильович Кондратюк.

1903 р. Мати Олександра Шаргея Людмила Львівна через душевну недугу потрапляє у лікарню, де вона і померла на початку 1910 року. Маленького Сашка батько залишив лід наглядом матері — Катерини Кирилівни і вітчима — Акима Микито¬вича Даценка.

З дитинства Сашко захоплювався механікою. Він розби¬рав і знову збирав або ремонтував різноманітні побутові прилади. Не забував він і про дитячі ігри. Коли прийшла пора навчання, для Сашка найняли приватну вчительку Катерину Феліксовну Свосхотову, яка вирізнялась не тільки енциклопедичними знаннями, особливо з природничих і точних наук, але і педагогічним тактом. Приватне навчання було викликане тим, шо у 2-гу гімназію, орієнтовану не тільки на гуманітарні, але і точні науки, де бажав навчатися Сашко, приймали літей дворян.

1910 р., 23 липня. Смерть Гната Бенедиктовича Шаргея, батька О. Г. Шаргея.

1910, 14 вересня—1916, 28 травня. Навчання О. Г. Шаргея у 2-й Полтавській міській гімназії. «Він мав чудові здібності у галузі математики і інших точних наук,» — згадував ко¬лишнім учитель гімназії В. С. Огонсвець. Навчальний процес у гімназії був спрямований на самостійне вивчення наукових істин. Передбачались позакласні читання і лабораторні робо¬ти. Сашко став одним з кращих учнів у класі. Але найбільше уваги він приділяв точним наукам, особливо математиці. А у вільний час він пробував вирішувати глобальні проблеми. Познайомившись з Ідеями польоту на Місяць Ж. Верна («З гармати на Місяць») та Г. Услса («Перші люди на Місяці»), хлопчик піддав їх сумнівам, а у 16 років дійшов висновку, шо цс завдання можна вирішити за допомогою ракет.

1913—1916 рр. Початок наукових досліджень О. Г. Шаргея в галузі міжпланетних подорожей. Олександр Шаргей, 16-19-літній юнак-гімназист, не маючи вищої освіти, самостійно логічно і науково-технічно обгрунтував можливість і необхідність за¬воювання космічного простору у мирних цілях. Так він став основоположником космічної філософії, який увійшов у істо¬рію під іменем Юрія Васильовича Кондратюка, в силу обсктіївних причин змінивши прізвище. За перші півроку 17-літній юнак у одному шкільному зошиті сформулював і математично обгрунтував можливість реактивного польоту, визначив швидкість, необхідну для подолання земного тя¬жіння і вирішив ряд інших питань.

1916 р., 10 червня. О. Г. Шаргей зі срібною медаллю закінчує Полтавську гімназію.

1916 р.. І вересня—II листопада. Навчання на механічному відділенні Петроградського політехнічного інституту. Закін¬чив першу свою працю, викладену на 104 сторінках рукопис¬ного тексту (4 шкільні зошити). Але в них вже були закладені основи майбутніх геніальних рішень.

1916 р., 24 листопада. О. Г. Шаргея призивають на військову службу і направляють на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ Петрограда.

1917 р., березень. О. Г. Шаргей закінчує школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі.

1917 р., березень—19)8 р., квітень. Командир взводу на Закавказь¬кому фронті (Туреччина).

1917 р., квітень. О. Г. Шаргей закінчує роботу над першим рукописом з міжпланетних подорожей (рукопис — варіант N9 І).

1918 р., квітень—березень. О. Г. Шаргей після заключення Брест¬ського миру демобілізований і направляється в Полтаву. На шляху із Закавказзя в Полтаву насильно мобілізований у білу армію, а потім тікас з неї.

1918 р., травень—червень. У травні Олександр добрався до Полта¬ви. але будинок Даценків спорожнів: Катерина Кирилівна померла, а дідусь Аким Микитович, тяжко хворий, виїхав у рідне село до сестри. У місті господарюють німецькі окупан¬ти. Олександр переховується у товариша по гімназії Миколи Скриньки, у багатій бібліотеці якого вій наштовхнувся на журнал «Нива» з заміткою про ракети Ціолковського для польоту за межі Землі. 1 знову спалахнула пристрасть до роботи. Він почав поглиблювати свої попередні дослідження.

1918 р.. червень—1919 р., жовтень. Київ. Тут. з червня 1918 року Олександр проживає у своєї мачухи і працює на різних роботах (вантажник, електрик, репетитор...). Оцінивши до¬стоїнства і недоліки своєї першої праці, Олександр восени 1919 р. завершує її, як досконалішу, багатопланову. Ці 144 сторінки, доповнені 6 сторінками передмови, і склали руко¬пис за назвою «Тим, хто буде читати, щоб будувати».

У цій праці отримали подальший розвиток питання як найскономнішого вильоту снаряда з Землі, так і конструю¬вання таких снарядів і їх двигунів. У тому числі — питання стабілізації і управління польотами з використанням гіро¬скопів, застосування шлюзу і скафандрі» для виходу у відкритий космос, маючи при собі запас повітря. Автор розглянув питання використання сонячні енергії як для опалення корабля так і для утилізації її на Землі; а також використання дзеркал «для бездротового телеграфу*.

Запропоновано найбезпечніше розташування членів екі¬пажу при впливі прискорення. Враховувався перегрів снаря¬да при польоті у атмосфері на великі»! швидкості і мож¬ливість аеродинамічного спуску. Також запропоновано вико¬ристовувати сили тяжіння небесних тіл для корекції польоту. Вказано, що вигідніше для зупинки на небесних тілах користуватися не усім снарядом, а «пустити його супутни¬ком, а самому з такою частиною снаряда, яка буде необхідна для зупинки на планеті і зворотного приєднання до снаряда, здійснити цю зупинку.» Розглянуто використання позазем¬них проміжних баз і економність такого підходу.

Таким чином, у цьому рукопис» містяться усі основні передбачення Кондратюка по етапах розвитку космонавтики, З теорії і практики їх реалізації. Тут вперше точно сфор¬мульована ідеологія «Траси Конлратюка», яка використовує як сили тяжіння небесних тіл, так і посадочний модуль. Але у серпні 1919 року Київ захопили дснікінці і під страхом розстрілу провели нову мобілізацію. Мобілізують і О. Шар- гся. І знову — втеча з білої армії.

1919 р., листопад—1921 р., початок. О. Г. Шаргей переховується і працює мастильником вагонів на залізничній станції Бобрин- ська (м. Сміла) і розпочинає роботу над третім варіантом свого рукопису, який пізніше назвали «Про міжпланетні подорожі».

1921 р.. початок. Працює на маслоробні і паровому млині у Малій Вісці.

1921 р., 1 березня. Смерть Георгія (Юрія) Васильовича Кондратю- ка.

1921 р., 15 серпня. Передача Олександру Шаргею документа, який засвідчував особу Г. В. Кондратюка. Віднині Олександр Шаргей починає свій життєвий шлях в Малій Вісці під іменем Георгія (у православному написанні — Юрія) Ва¬сильовича Кондратюка. Олександр Шаргеіі став на війсь¬ковий облік як рядовий — Юрій Васильович Конлратюк.

1921 р., середина—1925 р., вересень. Працює кочегаром, ма¬шиністом, механіком на маловіскінському цукровому заводі. Але не так вже і просто жити під чужим іменем. І у червні 1922 року він відправляється у Київ, щоб продовжити свою освіту і побувати на батьківщині своєї матері. Це була його остання подорож під своїм справжнім іменем.

Через чотири місяці, не здійснивши своєї мрії, він повер¬нувся у Малу Віску хворий на тиф. Нелегким моральним тягарем лягло на Олександра нове ім'я. Відокремившись від свого «білогвардійського» минулого, він у той же час ніби зрікся своїх предків. Та й з’являтися під новим іменем у ТИХ місцях, де його знали як Олександра Шаргся, було теж небезпечно.

Закінчивши у цей час роботу над третім варіантом рукопису («Про міжпланетні подорожі» — так назвав її пізніше професор В. П. Встчинкін), він, нарешті, ознайомив¬ся з частиною роботи К. Е. Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Юрій Конлра¬тюк побачив, що він повторив ряд результатів К. Е. Ціолков- ського. Але вияснив І тс, що отримав ці результати іншим шляхом. Крім того впевнився, «...що зробив також новий і важливий внесок у теорію польоту». Загалом ця праця, повторюючи основні напрямки попередніх рукописів, не торкається цілого ряду ідей, викладених у них. Ширше застосовані математичні обгрунтування, написаний ряд но- вих розділів. Написанню цієї праці сприяли систематична і глибока самоосвіта. Завершуючи роботу, Юрій Кондратюк у передмові до неї відмічає пріоритет К. Е. Ціолковського у вирішенні основних питань міжпланетних сполучень. Руко¬пис «Про міжпланетні подорожі» (червень 1925 р.) відіслано у Головнауку.

1922 р., листопад—>1925 р., серпень. Олександр Шаргей повер¬тається у Малу Віску. Працює на цукровому заводі на різних технічних посадах. У цей період він продовжує працювати над третім рукописом «Про міжпланетні подорожі». У червні 1925 р. пише першу передмову до цієї роботи і після цього направляє рукопис її у Москву, в Головнауку, для рецензу¬вання і видання.

1925 р., жовтень—1926 р., жовтень. Ю. В. Кондратюк працює механіком на будівництві зернового елеватора на станції Криловська Північно-Кавказької залізниці (Ростовська об¬ласть). Працюючи на елеваторі, він багато часу приділяє механізації роботи і подає свої перші заявки на винаходи: «Пристрої для навантаження зерна у вагони» і «Лічильник до автоматичних вагів на елеваторі». На ці і ряд інших вина¬ходів він отримав згодом патенти.

1926 р., 12 квітня. Ю. В. Кондратюк отримує високу оцінку своєї роботи «Про міжпланетні подорожі» (рукопис — варіант N9 3) від інженера-механіка В. П. Вєтчмнкіна. У відгуку детально проаналізованим рукопис, показано, у чому він повторює інших авторів, розглянуті інші цінні пропозиції стосовно керування ракетою і добре продумана програма експериментів та досліджень для підготовки і польоту ракети у Всесвіт. Встчннкін зауважив, що Кондратюк не знав досягнень зарубіжних вчених і навіть основних праць К. Е. Ціолковського. Позитивний відгук і доброзичливий особистий лист В. П. Вєтчмнкіна, а також запит секретаріату Л. Д. Троцького про згоду на роботу в одному з дослід¬ницьких інститутів, надихнули Кондратюка. Продовжуючи роботу з модернізації елеватора, він знову займається кос¬мічними проблемами.

1926 р., квітень—1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює над четвертим варіантом свого рукопису «Про міжпланетні под¬орожі» з урахуванням побажань і зауважень інженера-ме¬ханіка В. П. Встчинкіна, вже під заголовком «Завоювання міжпланетних просторік».

Восени 1926 р. нічне безсоння подвижника космічних досліджень вилилося у відкоректовакий рукопис «Завоюван¬ня міжпланетних просторів». Він був доповнений розділом «Процес згоряння. Конструкція камери згоряння і вихлопної труби». Старі розділи були дещо відкоректовані стосовно термінології, відновлено виведення основної формули ракети. «Рукопис завершувався твердженням: «Можна — після вип¬робування відповідних розмірів предметів пропорційного па¬сиву перейти прямо до польоту з людьми у міжпланетний простір — з обльотом, наприклад, навколо Місяця з невідо¬мого нам його боку».

Відправивши рукопис до Москви, Ю. В. Кондратюк чекав вістей як про його долю, так і про можливість переводу до Москви. Але відповіді не було. Сьогодні точно відомо, що на нагадування секретаріату Троцького про перевід Ю. В. Кон- дратюка в ЦАП 22.09.26 р. зі згоди НТТ ВСНХ відповів, що «то». В. П. Вєтчмнкін ... не пропонував переводити його для роботи в дослідницький інститут, тим більше, що тов. Кондратюк не має достатньої підготовки для ведення науко¬во-дослідницької роботи. Зокрема, питання про міжпланетні подорожі не стоїть шс на черзі... Мова йде про переїзд ... у один з великих центрів на роботу за його спеціальністю (на елеватор)». І це йс дивлячись на те, що В. ГІ. Вєтчмнкін рекомендував: «Його треба ... перевести на роботу у Моск¬ву... Тут його таланти будуть використані краще, ніж на елеваторі. Такі великі таланти-самородки дуже рідкісні і залишити їх без уваги з погляду держави було б виявом безгосподарності!» Нарешті, майже перед самим від’їздом на будікниитпо нового елеватора, першого у Європі спеціально для кукурудзи, оснащеного спеціальними приладами. Конд¬ратюк отримав листа з заміткою із газети «Вечерняя Москва» від 07.10.1926 р.: «Новий проект міжпланетних подорожей у роботі молодого радянського вченого. У Головнауку надійшла робота молодого вченого т. Кондрлтюка «Про міжпланетні подорожі».

Автор висловлює у ній ряд міркувань про будову і деталі польоту ракети, яка призначена для міжпланетних сполу¬чень. Ознайомившися з працею, Головнаука визнала, що він містить пропозиції, які с результатом вивчення питання автором. Однак, на думку Головкауки, питання про виготов¬лення такої ракети поки що може мати значення лише при дослідженні верхніх шарів земної атмосфери, ультрафіо¬летової радіації Сонця і т. д. Головнаука вирішила відпус¬тити на видання роботи Кондратюка необхідні кошти, дору¬чивши її редакцію компетентному вченому. Рпзом з тим, Головнаукою була висловлена думка про надання Кондратю- ку можливості продовжувати працювати у вибраній ним галузі».

1926 р., жовтень—1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює старшим механіком на будівництві елеватора на станції Ельхотово у Північній Осетії. У Елі.хотово Кондратюк зуст¬рівся з Горчаковим Петром Кириловичсм, районним інжене¬ром контори «Хлібопродукт». Ознайомившись з характери¬стикою Кондратюка і оцінивши змістовність відповідей на професійні питання. Горчаков призначив Юрія Васильовича на посаду старшого механіка.

Включившись з притаманною йому енергією у роботу по будівництву, механізації і енергозабезпеченню Ельхотовсь- кого елеватора, Кондратюк удосконалив технологію буді¬вельних робіт із застосуванням рухомої опалубки, вніс ряд раціоналізаторських пропозицій, почав конструювати новий, досконаліший ківш для подачі зерна на верхні поверхи елеваторів. А після роботи допомагав господарю квартири, продовжував роботу над рукописом, користуючись бібліоте¬ками Владикавказу.

Перед Новим 1927 роком за дорученням адміністрації фотограф, який приїхав з Владикавказу, сфотографував кращих робітників. Такий знімок (перший після гімназичних років) Юрій Васильович подарував пізніше К. Е. Ціол- ковському.

1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк відвідує Київ і Москву, зустрічається з професором В. П. Встчинкіним. обговорює з ним хід роботи над редагуванням і підготовкою до видання його книги «Завоювання міжпланетних просторів».

1927 р.. 20 квітня—1930 р., ЗО серпня. Ю. В. Кондратюк працює у Західному Сибіру та на Алтаї по експлуатації, ремонту, проектуванню і будівництву зернових сховищ і елеваторів, на різних посадах — від техніка і до помічника районного інженера крайової контори «Хлібобуд».

Кондратюка призначають техніком з будівництва зерно¬вого елеватора у районі Рубцовська (станція Велика Річка), але вже у серпні 1927 року його переводять у елеваторний відділ крайової контори «Хлібопродукт» техніком з ме¬ханізації і реконструкції зернових складів, а з 192$ року він — заступник головного інженера Сибірської крайконтори «Хлібопродукт» (пізніше — «Союзхліб»).

Тут він завершує роботу по вдосконаленню елеваторного ковша. 20 березня 192$ р. подає заявку на винахід «Ківш для

слсватора-транспортера». Юрій Васильович будує найбільше у світі механізоване дерев’яне зерносховище на 10000 т зерна. Ця споруда висотою 20 м і розмірами 60 м на 32 м, спроектована Кондратюком раніше, побудована з мінімаль¬ним використанням дефіцитних на той час цвяхів, названа Кондратюком «Мастодонтом». Він розробляє і створює засоби механізації будівельних робіт, використовуючи для цього місцеві матеріали, будує зерносховище — елеватор з ви¬вантажувальною естакадою.

1927 р., 4 грудня. Професор В. П. Встчинкін пише передмову до книги «Завоювання міжпланетних просторів».

1928 р., 4 червня. Відмова Головнауки видати книгу Ю. Кондра- тюка «Завоювання міжпланетних просторів».

1928 р., жовтень. Ю. В. Кондратюк пише другу передмову до своєї книш.

1929 р., січень. Виходить у світ книга Ю. В. Кондратюка «Завою¬вання міжпланетних просторів» під редакцією і з передмовою професора В. П. Встчиккіна і з двома передмовами автора (Новосибірськ, видання автора, тираж 2000 примірників).

Залишивши без зміни свою передмову, написану шс у 1925 році, Юрій Васильович помістив у книзі, крім передмо¬ви В. П. Встчннкіна, також і свою другу передмову, написа¬ну у жовтні 1928 року, у якій Йдеться про користь, яку незабаром принесе людству освоєння космічного простору. При цьому, не заперечуючи думку К. Є. Ціолковського про створення космічних поселень, робить основний акцент на використанні результатів освоєння космічного простору для покрашення життя на Землі.

У цій книзі більш систематизовано викладені усі основні ідеї Кондратюка у галузі космонавтики. До них. крім викла¬дених раніше, можна віднести:

{. Використання проміжних баз на штучних або природ¬них супутниках малої маси для дозаправки космічних ко¬раблів при ракетно-артилерійському постачанні цих баз.

2. Використання рідких компонентів ракетних палив для охолодження рубашки двигуна.

3. Використання бороаодню і озону для підвищення теп¬лового ефекту.

4. Обгрунтування багатоступеневих ракет з пропорційно зменшуваною масою.

5. Конструкція спускного апарата з аеродинамічним галь-муванням.

6. Використання крилатих ракет.

Ці та інші пропозиції не просто сформульовані, але і технічно і математично обгрунтовані.

Перш за все, він надіслав один примірник своєї книги К. Е. Ціолковському і один — В. П. Встчинкіиу. На першій сторінці книги, яку він надіслав К. Е. Ціолковському, автор написав «З повагою піонеру дослідження міжпланетних спо¬лучень від автора. Ю. Кондратюк». Надіслав він книгу і у Ленінград Д. І. Перельману. а потім — М. 0. Риніну та іншим Інженерам, які працювали у цій галузі. Багато кни¬жок було розповсюджено книжковими магазинами Москви і Ростова. Купували книгу і іноземці. Напевно, так і потрапив один з примірників у бібліотеку Конгресу США.

1929 р., лютий. Ю. Кондратюк отримав невеликий пакет. У ньому

— невеликий лист (пін, як усі листи, адресовані Кондратю- ку, не зберігся) і три брошури К. Е. Ціолковського: «Дослід¬ження світового простору реактивними приладами», «Виб¬рані праці», «Відгуки».

На титульному листі першої книги — дарчий напис: «Шановному Юрію Кондратюку від автора. 1929 р. /5 лю¬того. К. Е. Ціолковський».

Незабаром прийшов лист від Д. І. Перельмана. який дякував за надіслану книгу, високо оцінював ії і просив ше декілька примірників, оскільки роботою Кондратюка заціка¬вилися ленінградські вчені, серед них професор М. 0. Ринін

— один з організаторів Секції міжпланетних сполучень і автор першої енциклопедичної праці з історії і теорії реак¬тивного руху І космонавтики, В. В. Разумов, група інженерів на чолі з відомим ракетником М. І. Тихомиреним, які об’єдналися у травні у відому Газодинамічну лабораторію (ГДЛ). У цю групу входив випускник ленінградського уні¬верситету В. П. Глушко, майбутній академік. Пізніше він писав, шо поряд з використанням праць К. Е. Ціолковського «з великим інтересом ми вивчали багату новими ідеями цікаву книгу Кондратюка».

1929 р., І травня. Ю. В. Кондратюк висилає професору М. О. Ри- ніну лист і свою фотографію.

1929 р., кінець—1930 р., початок. Ю. В. Кондратюк надсилає лист К. Е. Ціолковському, якого у 1930 р. той публікує у своїй книзі «Наукова етика».

1930 р., ЗО березня. Ю. В. Кондратюк надсилає лист і фотографію К. Е. Ціолковському. Цей лист і фотографія зараз збері¬гаються в Архіві РАН у Москві.

1931 р., червень. Ю. В. Кондратюка і П. К. Горчакова направили у ПБК ОДПУ № 14. Тут Ю. В. Кондратюк проектує ряд споруд для Кузбасу. Спроектований ним залізобетонний

копер ножного типу був утроє дешевшим за традиційний металевий.

1931 р., 8 вересня. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков отримують авторське свідоцтво на винахід баштового ковша.

1931 р., жовтень—1933 р., квітень. Ю. В. Кондратюк І П. К. Гор¬чаков публікують 4 статті по шахтобудівництву у «Горном журнале».

1932 р., початок. Професор М. О. Ринін публікує лист Ю. В. Конд-

ратюка від 1 травня 1929 р. і його фотографію у книзі «Теорія космічного польоту».

1932 р., 28 березня. За рекомендацією наркома Г. К. Орджонікідзе Ю. В. Кондратюк був достроково звільнений із заслання.

1932 р., травень. Ю. В. Кондратюк отримує запрошення Голове- нерго НКТП СРСР на конкурс по розробці проекту потужної вітроелектростанції в Криму, бере участь у ньому і займає перше місце.

Кондратюк подав у Центральну енергетичну раду (ЦЕР) НКТП свій проект, який він виконав практично за два місяці. А інститути, яким була доручена розробка, подали свої проекти майже на півроку пізніше. При цьому проект Кондратюка за техніко-скономічнимм показниками був кра¬щим. Чекаючи відповіді, Кондратюк подав 13 грудня 1932 р. три заявки на винаходи, які стосуються ВЕС (слід відмітити, що до 1932 р. він ніколи ке займався вітроенергетикою).

На початку травня Ю. В. Кондратюка і П. К. Горчакова викликали до начальника КБ-14 співробітники ОДНУ, і там оголосили, що за них клопотав Наркомтяжпром і тепер — вони вільні люди і можуть піти з КБ, але це було б не бажано. І до серпня 1932 р. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горча¬ков залишалися у КБ-14. Однак поєднувати напружену роботу в КБ з проектуванням ВЕС, нехай і ескізним, було важко.

1932 р., серпень—вересень. Ю. В. Кондратюк працює інженером у конторі «Союзмука».

1932 р., вересень—1933 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює інженером в Захсибснсрго.

1932 р., грудень—1938 р., вересень. Ю. В. Кондратюк у спів¬авторстві отримує авторське свідоцтво на 3 винаходи в галузі вітротехніки.

1933 р., квітень—травень. Ю. В. Кондратюк на запрошення керів¬ництва ГВРР відвідує відділ кадрів і лабораторію ГВРР. де зустрічається з С. П. Корольовим та іншими співробіт¬никами. Знаючи, що ГВРР знаходиться під пильним контро¬лем спецорганів, і боячись перевірки біографічних даних.

відхиляє запрошення перейти на роботу в ГВРР.

«... Дізнавшись через Володимира Петровича Вєтчинкіна про приїзд Ю. В. Кондратюка у Москву, Корольов знайшов його і запросив у підвал на Садово-Спаській. Ю. В. Кондра¬тюк приїхав уранці, і вони проговорили з Корольовим декілька годин. Корольов розумів, що перед ним — людина дивовижно обдарована, з розумом, який спроможний поєд¬нати сучасну інженерію з фантастикою самою незвичайною Після смерті Цлндера, така людина була йому конче потріб¬на. Корольов знав, що він уміє умовляти і використовував свій талант у той день максимально. У вироблену ним методику умовляння входили демонстрація техніки, стендові випробування, а по можливості навіть натурні старти — прийом, подібний до «тиску могутністю техніки», особливо широко застосовувався Головним конструктором у 1950— 1960-х роках, але і у ГВРР Корольов ним уже користувався. Він показував Кондратюку не тільки схеми й креслення, але і реальні ракети «у металі», води» у майстерні, умовив їхати на полігон в Нахабіні.

— Юрію Васильовичу, ви не повинні ні про що турбува¬тися, — «співав» Корольов.

— Клопотання про ваш перехід підпише сам Тухачевсь- кий. Я сам поговорю з Михайлом Миколайовичем. Потрібно визначити посаду... Ну, квартира — це само собою...

Знаючи Корольова, важко уявити собі, як витримав Кондратюк цю атаку. Він мовчав, посміхався у вуса, потім сказав тихо:

— Сергію Павловичу, це ніяк неможливо... Я зраджу людей, а це неможливо...

— Кого ви зрадите? — не зрозумів Корольов.

— Горчакова, Нікітіиа... Ми проектуємо вітроенергетичну установку...

— Юрію Васильовичу! — вигукнув Корольов, він навіть почервонів від обурення. — Та як ви можете порівнювати: політ у космічний простір й вітряк якийсь!

— О, ви не праві! Якщо не рахувати Сонця, вітер — друге джерело енергії для землян. Чистий, безшумний, невичерпний океан енергії! — очі Кондратюка горіли. — Ми поставимо вітрові установки у горах, на Крайній Півночі, ми отримаємо мільйони і мільярди кіловат-годин, не спалюючи ні крихти вугілля, ні краплі нафти! Ми збудуємо десятки вітрових Дніпрогссів! Невже ви не розумієте, як цс важливо?

Корольов мовчав. Тепер стало ясно, чому він не може умовити Кондратюка: він наштовхнувся на людину ідеї.

Якщо у людини є ідея, його неможливо збити з шляху НІ квартирами у столиці, ні «ромбами» в петлицях. Кондратюк втрачений для нього назавжди. Сергій Павлович миттєво якось поник, замовк. Кондратюк пішов. Корольов зразу перестав ним цікавитися, як кажуть у такому випадку. — «викинув з голови». Була у нього така риса: людей, які не цікавилися мою справою, він не засуджував, не критикував, просто вони для нього не існували. Більше з Кондратюком Корольов ніколи не зустрічався».

На відміну від Цандера, Кондратюк при всій своїй обда-рованості. не був одержимим ракетником. Його полонили перспективи вітроенергетики. І тут він також дивився у майбутнє: у 1970—1980-х роках кількість теоретичних праць у цій галузі і реальних установок найрізноманітніших типів у світі збільшується!

1933 р., 4 травня. Прийом Ю. В. Кондратюка І П. К. Горчакова наркомом Г. К. Орджонікідзе і направлення їх на роботу в Харків в Інститут промислової енергетики (УІПЕ) для роз¬робки технічного проекту потужної Кримської ВЕС.

1933 р., червень—1934 р., січень. Ю. В. Кондратюк — науковий керівник розробки технічного проекту потужної Кримської ВЕС у Харкові.

1933 р., ЗО липня. За підступним звинуваченням у шкідництві Ю. В. Кондратюк був заарештований. «Карна справа Ю. В. Кондратюка та інших виникла закономірно, як ре¬зультат діючої на той час політики. В «Анкеті для заарешто¬ваних і затриманих з зарахуванням до ОЯПУ», складеній ЗО червня 1930 року, Юрій Васильович повідомив про себе згадані вище анкетні дані.

Враховуючи істинну його біографію, Юрій Васильович прийняв правильну позицію. Якби слідство дізналося, шо він не Кондратюк, а проживаючим під чужим прізвищем Шар- гей Олександр Гнатович. 9 червня 1887 року народження, уроженсць Полтави, мобілізованими у 1919-му в денікінську армію — не зносити б йому голови.

Такі відомості, безперечно, придали б особливого значен¬ня усій так званій «шкідницькій організації», були б доброю підмогою в руках фальсифікаторів, посилили б звинувачення не тільки проти Кондратюка, але і проти усіх його колег.

Він вибрав собі другорядну, незавидну роль мастильника, механіка. Вигадана ж його батьківщина знаходилась тоді під Польщею і встановити істину було не так просто. Та слідство, напевно, не дуже цікавив рядовий механік з пери¬ферії. Дивним здасться зараз інше: у справі зовсім немає

відомостей, які позитивно характеризували б Юрія Васильо¬вича. Невже співробітники економічного відділу не знали, що перед ними видатний вчений? Цс у в Новосибірську у січні 1929 року, тобто за рік до арешту, вийшла його наукова праця «Завоювання міжпланетних просторів», яка отримала високу оцінку сучасників, як у країні, так і за її межами. Невже не знали про його листування з К. Е. Ціолковским, В. Г1. ВєтчинкІним, М. О. Риніним, Я. І. Перельмаком та іншими провідними вченими?

І ніхто не поцікавився ефективністю його винаходу, не призначив відповідної експертизи.

Справа закінчилася раптово, як і розпочалася. Ніхто навіть не склав звинувачувального висновку. Це підтверджує висновок про те, що «разелідуваня» було частиною політич¬ної кампанії, кавалерійською атакою на інженерні кадри. 10 травня 1931 року постановою Колегії ОДПУ на підставі ст. 58-7 УК РРФСР Кондратюк, Куров, Бєлясв і Аксьонов були ув’язнені у концтабір на три роки, а Горчаков і Лучинін — на п’ять років і відправлені до Сиблагу.

До місця ув'язнення Кондратюк відправився з діагнозом «неврастенія помірного ступеня». Позначилося нервове на-пруження. Подальша його доля, як і доля товаришів, визна-чилась тим, що без інженерно-технічних спеціалістів країна не могла обходитися.

У період заслання Ю. В. Кондратюк працював у проект¬ному бюро N9 14 КБ ОДПУ при Кузбасбуді інженером-кон- структором залізобетонних конструкцій.

1934 р., лютий. Ю. В. Кондратюк у Москві та Ленінграді захищає технічний проект КримВЕС і удруге зустрічається з Г. К. Орджонікідзе.

1934 р., квітень. Проект КримВЕС було завершено. Він мав цілий ряд оригінальних рішень. Наприклад, акумулятор стислого повітря для дублювання ВЕС у інтервали без вітру (нагні¬тання повітря за рахунок резерву потужностей ВЕС).

1934 р., жовтень. У Москві за розпорядженням Г. К. Орджонікідзе засновується контора по будівництву потужної КримВЕС.

1934 р., жовтень—1938 р., лютий. Ю. В. Кондратюк керує розроб¬кою робочого проекту КримВЕС.

1935 р., З березня. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков публікують статтю «Експертиза». У березні того ж року до робіт приєд¬нався М. В. Нікітін (згодом він проектував і будував Ос- таккінську вежу), з яким Ю. В. Кондратюк співробітничав ще у Сибіру. Консультував роботу В. П. Встчинкін.

1937 р., кінець—1938 р., початок. Група провідних вчених і

інженері», куди входив і В. П. Вєтчинкін, звернулася у Вишу атсстаційну комісію щодо присвоєння Кондратюку вченого ступеня доктора технічних наук без захисту дисертації за сукупністю праць. Однак ВЛК, спираючись на характеристи¬ку від тресту Тсплоенергобуд (куди входила проектно- будівельна контора), відмовила у цьому.

Якимось чином Кондратюк ознайомився з характеристи¬кою. яку дав йому трест. В ній його проект безпідставно розгромлено і розкритиковано. Кондратюк звинувачений у самовпевненості, нетерпимості до опонентів. І в кінці: «У суспільному житті тресту участі зовсім не бере. Політичного обличчя зовсім не виявлено.» Кондратюк знав віл Вєтчннкіна про розгром ленінградського і московського колективів ра¬кетників. Він же розповів Юрію Васильовичу про історію авіації і космонавтики, про редактора друкованих творів К. Е. Ціолковського — Б. М. Воробйовп, його чесність і • надійність. І Кондратюк. чекаючи нових ударів долі, передає йому на збереження свої рукописи. При цьому иа прохання Б. М. Воробйовп він ставить на них час їх написання. Так. у полтавсько-петроградських зошитах значиться 1916 рік. На рукопмсі «Тим, хто буде читати, шоб будувати!» — 1918— 1919 рр. На третьому руколнеі — 1920 і примітка: «Перепи-сано і проредаговано у 1923—1924 рр.» Крім того, він передав Б. М. Воробйову два примірники машинописного тексту «Запоюваккя міжпланетних просторів». Борис Мики¬тович зберіг наукову спадщину Кондратюка і на початку 1960-х років передав її до Інституту Історії природознавства і техніки АН СРСР. А з того, шо Кондратюк написав пізніше, більшість праць втрачена.

1938 р., лютий. Після трагічної загибелі Г. К. Орджонікідзс, Головенерго НКТП СРСР приймає рішення призупинити проектування і будівництво потужної КрнмВЕС І про перехід на проектування І будівництво малопотужних вітроелектро¬станцій, для чого був створений Вітроссктор при Тсплослск- тропроекті (ТЕП).

1938 р., лютий—1939 р., 15 вересня. Ю. В. Кондратюк працює начальником техвідділу Вітросектору при ТЕП Головенерго НКТП СРСР по розробці малопотужних ВЕС.

1938 р.. 2 липня. Ю. В. Кондратюк дарує свою книг)' «Завоювання міжпланетних просторів» з дарчим написом інженеру Б. М. Воробйову — редактору і хранитслю творчої спадщини К. Е. Ціолковського.

1938 р., 5 серпня. У звязку з розгромом колективів московських та ленінградських ракетників і арештами їхніх провідних пра- цінників перед Ю. В. Кондратюком постало питання — як зберегти набутки з космічної техніки, щоб вони дійшли до людей і змогли принести користь у майбутньому. За порадою В. П. Встчинкіна для реалізації цієї мсти був обраний Б. М. Воробйов...

Перед передачею паперів Б. М. Воробйову Ю. В. Кондра¬тюк на обкладинці, у яку вшив чотири полтавсько-петрог¬радські зошити, написав: «1916 р. 5/У1І.38. Юр. Кондратюк*.

1938 р., 5 вересня. Ю. В. Кондратюк направляє свою книі/ «Завоювання міжпланетних просторів» з дарчим написом у Калугу в дім-музей К. Є. Ціолковського для експонування у музеї.

1939 р., жовтень—листопад. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков публікують статтю «Основні характеристики і перспективи вітроенергетики» у журналі «Електричні станції».

1939 р., 15 вересня. Засновується Проектно-експериментальна контора по вітроелектричних станціях (ПЕКВЕС) при ТЕП Головенерго НКЕП СРСР.

1939 р., 15 вересня—1941 р., 6 липня. Ю. В. Кондратюк працює начальником проектного відділу ПЕКВЕС і керує проекту¬ванням малопотужних вітроелектростанцій ВЕС 2-Д-20 на 100 кВт І ВЕС 2-Д-30 на 250 кВт. Весною 1941 року Ю. В. Кондратюк готувався до підйому, установки і наступ¬ного випробування на підмосковному полігоні ВЕС 2-Д-20 потужністю аж... 100 кВт. Ця робота також супроводжувала ся підготовкою і публікацією наукових статей, розробкою винаходів і оформленням заявок на видачу авторських сві¬доцтв.

1941 р., 21 червня. Ю. В. Кондратюку виповнилося 44 роки (за документами — 41» Він не святкував дня народження, цілковито поринувши у роботу на полігоні. Але усе перекрес-лила війна. Наступ німецько-фашистських загарбників по¬глинув більшість території країни. Намітилась загроза для столиці. Поступила вказівка — вежу ВЕС не піднімати, щоб не створювати орієнтирів для фашистської авіації, а роботи по ВЕС 2-Д-20 зюрнути.

1941 р., 6 липня. Ю. В. Кондратюк відправляється добровольцем у дивізію народного ополчення Київського району м. Москви і зараховується червоноармійцем роти зв'язку стрілецького полку. Ця дивізія одразу ж відправляється на фронт.

1941 р., ЗО вересня. Б. 1. Романенко востаннє зустрічає Ю. В. Кон- дратюка поряд з бліндажем штабу стрілецького полку у лісі, що на південний захід від села Барсуки Кіровського району Калузької області.

1942 р., лютий. Телефоніст, зараз полковник у відставці, Сергій Кирилович Дергунов воював разом з Ю. В. Кондратюком.

1942 р., 23 лютого. Рядовий зв'язківець Ю. В. Кондратюк затнув на Орловській землі (біля Кривцовського меморіалу) у вол-ховському районі. Триваліш час вважали, що Ю. В. Кондра¬тюк загинув 3 жовтня 1941 року. Але пізніше були знайдені його листи (листівки), датовані 5 грудня 1941 року і 2 січня 1942 року і люди, які зустрічалися з Юрієм Кондратюком значно пізніше.

Таким чином, про завершення життєвого шляху Ю. В. Кондратюка нічого невідомо. Як часто буває у таких випадках, невідомість служить грунтом для різних сенсацій. Деякі стверджували, що частина рукописів Ю. В. Кондрлтю-

1 ка потрапила до німецького рлкетчикп Вернена фон Брауна. Більше того, говорили (і навіть писали), шо якийсь Ю. В. Кондратюк працював у фон Брауна. Однак ніяких доказів цих версій ні комісія радянських вчених, які вивчали німецьку ракетну техніку і документи, ні західні спецелужби не виявили.

1947 р. Виходить у світ друге видання книги Ю. В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» у виданні Оборонгізу тиражем 5000 примірників.

1964 р. Виходить у світ стаття Б. М. Воробйова і В. Н. Тростнікова «Про неопубдіковану роботу Ю. В. Кондратюка “Тим, хто буде читати, щоб будувати"». Виходить у світ трете видання книги Ю. В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних про¬сторів». з першою повною публікацією роботи «Тим, хто буде читати, щоб будувати».

1970 р., 26 березня. Судова колегія карних справ Верховного суду РРФСР повністю реабілітувала Ю. В. Кондратюка.

1975 р. Тетяна Йосипівна Маркевич робить письмове зізнання Б. 1. Романсику про обставини зміни імені Олександром Шаргеєм.

1977 р., квітень—-травень. Ніна ГнатІвна Шаргей дає письмові показання Комісії ЦК КПУ про обставини зміни імені її братом Олександром Шлргесм і пише 18 квітня лист до віце-президента АН УРСР Г. С. Писаренка: «Хочу розказати про тс, що мені відомо про обставини зміни імені, по батькові і прізвища мого брата Олександра Гнатовича Шар- гся (Юрія Васильовича Кондратюка). Раніше я не роз¬повідала про це, бо моя мати Олена Петрівна Карссва взяла з мене слово мовчати. Тепер я наважилася розповісти все, їло знаю, бо в наукових організаціях виявлено великий Інтерес до біографії брата, і навколо факту зміни прізвища

виникає немало пліток... Я вважаю, шо причиною зміни прізвища братом О. Г. Шаргеєм було прагнення уникнути серйозних наслідків, пов’язаних з його службою у білій армії...

Як мені говорили, мама, приблизно в 1920—1922 рр., для брата дістала документи Юрія Васильовича Кондратюка, молодої людини приблизно одного з ним віку (1900 р. народж.), який помер незадовго до цього. У моєї мами була давня добра знайома Віра Григорівна Тучапська, викладачка київської школи N9 50 (Комерційний пров.). У цій школі викладав Володимир Васильович Кондратюк, старший брат покійного Юрія, який був у добрих стосунках з В. Г. Тучап- ською. На її прохання В. В. Кондратюк передав через неї документи покійного брата моїй мамі. Наскільки можу зга¬дати з пізніших розмов, цей документ був профспілковим квитком чи якимось іншим посвідченням особи. Документ передали в Малу Віску через Латинських.

В. В. Кондратюка я знала особисто, тому що в 1923—

1925 рр. навчалася у школі N9 50, де він викладав. Тоді я зовсім не знала про його роль у долі мого брата. Востаннє я зустріла В. В. Кондратюка пригніченого і розгубленого, і розмовляла з ним, на вулиці окупованого німцями Києва наприкінці 1941 р... Що я ще пам’ятаю про брата? Він був старшим за мене на 13 років. Тому мої дитячі спогади про нього дуже невиразні і уривчасті. Знаю, що він весь час до Вітчизняної війни допомагав нам з мамою матеріально».

1977 р., квітень—травень. Працює Комісія ЦК КПУ, яка за наданими багаторічними ПОШУКОВИМИ матеріалами Б. 1. Ро¬мансика і показаннями Т. И. Маркевич і Н. Г. Шаргей визнала відсутність криміналу у самому процесі зміни імені Олександром Шаргссм і винесла рішення відновити і увічнити добре ім’я видатного вченого.

• • ♦

Така складна біографія вченого-периюлрохідця, косміста, гу-маніста О. Г. Шаргем—Ю. В. Кондратюка, який у 17 років (1914 р.) в чотирьох непримітних школярських зошитах виклав згусток відкриттів і цікавих пропозицій з теорії міжпланетних польотів.

За рішенням 28-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 21 червня 1997 р. увесь світ відзначає пам’ятну дату — 100-річчя з дня народження українського вченого і дослідника, піонера космічної техніки Юрія Кондратюка (О. Шаргея).

6. ЛІТЕРАТУРА

Голованов Я. К. Королев С. П. Фактьі н мифьі. — М.: Наука, 1994. Граб В. И., Супруненко А. Б. Дсло N9 10558. Ю. В. Кондраткж н друпіс. — Полтава: Метоп, 1992.

Даценко А. В. Я полечу туди... — Харків: Прапор, 1989.

До 100-річчя з дня народження Ю. В. Кондратюка // Космічна наука і технологія. Додаток до журналу.—1995.—1, N9 І.—24 с. Ивдщенко А. Вмше олсватора — Луна // Извеетия.—19 июня (N9 170).

Кондратюк Ю. В. Завоеванме межпланетньїх пространств. — Но- военбирек, 1929.—Изд. автора.

Кондратюк Ю. В. Полтавско-петроградская рукопись. — 1916.— 104 с.—Рукопись. Автограф (Инстмтут истории м сстествозна- ния н техники РАН. Фонд Ю. В. Кондратюка).

Космічні і земні орбіти Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргся) / Упор. Б. В. Журахович, А. П. Завалішин, О. О. Негода, А. І. Стогній. — Дніпропетровськ: Січ, 1996.—408 с.

Космонавтика. Сов. знциклопедия. — М., 1985.

Космонавтика СССР. — М.: Машиностросние, Планета, 1987.— 496 с.

Пнонери ракетной техники. Кибальчич, Ціолковский, Цандср, Кондратюк: Избр. тр. — М.: Наука, 1964.

Романснко Б. И. Звезда Ю. В. Кондратюка // Наука в России.—

1995.—№ 2.

Романснко Б. И. Юрий Васильович Кондратюк. — М.: Знанис, 1988.

Смирнова Н. Где погиб Кондратюк? // Весть.—1966.—26 ноября. Украмнский советский знциклопедичсский словарь: В 3-х т. — Кнсв: Глав. рсд. УСЗ, 1988.