Завалишин А., Даценко А. «Ю. В. Кондратюк (О.Г. Шаргей) — засновник космонавтики» 1997

ЗМІСТ

1. ПЕРЕДМОВА З

2. КОСМІЧНА ФІЛОСОФІЯ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІДЕЇ

ПІОНЕРА КОСМОНАВТИКИ 5

3. ЛИСТИ І ВИТЯГИ З МАТЕРІАЛІВ ТА ПЕРШОЇ ПРАЦІ 22

3.1. Полтавсько-Петроградський рукопис. О. Г. ІІІаргея 22

3.2. Витяги з першої передмови Ю. В. Кондраиока до книги

«Завоювання космічного простору* 24

3.3. Витяги з другої передмови лпгора до кішп«

«Завоювання міжпланетних просторів* ЗР

3.4. Напис на титульному аркуші книги «Завоювання міжпланетних просторій», надісланої К. В. Іііолковскому

(1 квартал 1929 р>: 32

3.5. Лист до наукового редактора В. II. Вьтчинкіна

(І квартал 1929 р) 32

3.6. Лист до професора М. О. Ринінп 32

3.7. Рядки з листа К. Е. Шодковському 37

3.8. Дамі з анкети для заарештованих і затриманих з зарахуванням

за ОДПУ (30.07.1930 р.) 37

3.9. Витяги з протоколів допиту (1930 р.) ІК

3.10. Уривки з технічних довідок до проекту вігрослсктроустановок

(1932-1938 рр.) 39

З.11. Експромт Ю. Кондраиока <1938 р.) 41

3.12. Замітка (20.06Л93Х р> 42

3.13. Відповідь на лист О. М. Гор'їлкомо* 42

3.14. Листівка І<). В. Конлратюка до Г. П. Плетньово* 42

4. ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ І РУКОПИСНИХ ПРАЦЬЮю. В. КОНДРАТКЖА (О. Г. МЇЛРГЕЯ) 43

4.1. Опубліковані іпорн . 43

4.2. РУКОПИСИ, ЯКІ збереглися 43

5. СТОРІНКИ ЖИІТЯ ГЕНІЯ (Біографія

Ю. В. Конлратюка — О. Г. ИІаргея) 44

Основні дати життя космісго-піонера космонавтики 47

6. ЛІТЕРАТУРА М

© А. П. Завалішнн. А. В. Даценко. 1997

І. ПЕРЕДМОВА

Цікаво відзначити, що саме у 1997 році багатьом космістам виповнилася від дня народження кількість років, кратна 10: 140 років — К. Е. Ціолковському.110 років — Ф. А. Цандеру, 100 років — О. Л. Чижевському. 90 років — С. П. Корольову.

У шюму ж році 21 червня виповнюється 100 років від дня народження одного з піонерів космізму і провидця земної космічної ери людства — Олександра Гнатовича Шаргея. яким протягом багатьох років переховувався під чужим прізвищем Юрія Васильо¬вича Конлратюка. Не вчинивши ніякого злочину проти людства і свого народу, він в умовах громадянської війни колишньої Ро¬сійської імперії був змушений взяти чуже прізвище і потім, піл час сталінських репресій, не повертатися до свого справжнього імені.

Під іменем Кондратюка О. Г. Шаргей увійшов у історію космонавтики поряд з К. Е. Ціолковським. Ф. А. Цандером та іншими. Випереджаючі свій час погляди на життя, проекти, прозорливість, сміливість, і неординарні рішення дозволяють на¬звати О. Шаргся (Ю. Кондратюка) талановитим вченим, філо¬софом. блискучим інженером, що збагатив спадщину світової філософії, науки та техніки.

У науково-технічній творчості Кондратюка виділяються такі три основні напрямки: дослідження І освоєння космічного просто¬ру, вітроенергетика, будівництво і механізація зерносховищ.

Найяскравішим витвором наукового таланту Кондратюка у «некосмічній» сфері став проект Кримської вітроелектростанції, яку можна вважати «прообразом» Останкйіської. Тут вперше застосований для вежі попередньо напружений залізобетон, а методику розрахунку вежі розробив М. В. Нікітін разом з Ю. В. Кондратюком. Не дивлячись на те, шо проект КримВЕС не був здійснений, багато рішень, знайдених при роботі над ним. використовуються і зараз, і не лише в Останкіно.

Серед багатьох знаменитих нікітінських праць, мабуть, най- відоміша — Осганкінська телевежа у Москві — пам'ятник мрії Ю. В. Кондратюка і М. В. Нікітіна, їх спільнім мрії про велику електростанцію вітру, так і не звеленій над Ай-Петрі.

У галузі сільськогосподарського будівництва необхідно відмі¬тити ряд його винаходів з механізації вантажно-розваитажуваль- нмх робіт на елеваторах і зерносховищах. Один з них спеціалісти

З

назвали іменем автора «ківш Кондратюка» (патент від 1929 р.), а прийнятнії Кондратюком принцип конструкції зберігся і у наступ¬них модифікаціях інших винаходів. Особливістю цього ковша було тс, шо замість суцільної передньої стінки використані декілька нахилених пластин з проміжками. Цс забезпечило повніше заван¬таження ковша зерном і легше його розвантаження. Представля¬ють інтерес оригінальна конструкція найбільшого у світі деревяно- го зерносховища, збудованого без цвяхів, баштового залізобетон¬ного копра, рухомої опалубки. Яо речі, цю роботу Ю. Кондратюк виконував з участю М. В. Нікітіна.

Грандіозність і незвичайність характеризували усе творче життя Юрія Васильовича — будівництво найбільшого зерносхови¬ща на 10 000 тонн, проект найбільшої у світі вітроелектростанції на 10 000 кіловат тощо.

Але все ж справою життя Ю. В. Кондратюка була космонав¬тика. Саме у цьому найповніше розкрився його творчий геній: розробка філософських поглядів на практичну космонавтику і ряд інших космічних проектів (потужних рлкст-носіїв для польоту на Місяць і планети Сонячної системи, орбітальних науково-дослід¬них комплексів, транспортних кораблів постачання, міжпланетних проміжних баз, лзеркал-відбивачів, за допомогою яких використо¬вується енергія сонячного проміння, котра утилізується поза зем¬ною атмосферою для глобальної зміни клімату цілих континентів І видозміни планети Земля).

Уперше у світі і в Україні зібрані перша праця Ю. В. Кондра¬тюка, частина його листів і витягів з праць, перелік праць вченого, досить докладний опис його життя та діяльності.

Водночас повідомляємо, що перший космічний рукопис «Пол-тавсько-петроградський рукопис», розпочатий сімнадцятирічним полтавським гімназистом і завершений двадцятирічним петроград¬ським прапорщиком О. Г. Шаргссм можна розглядати як заверше¬ну наукову працю. Робота, написана у період 1914—1917 рр., — цс чотири учнівські зошити, прошиті невмілою рукою.

Ці попередні замітки у формі щоденника, в яких юний автор викладає основи майбутніх геніальних рішень, стали основою для подальшої наукової розробки автором космічної тематики. Даний рукопис вочевидь не передбачався для публікації, проте у ньому висунуті Ідеї, які здійснилися через сорок років.

Оскільки упорядники книги не мали оригіналів чи копій «Полтавсько-петроградського рукопису», тому скористалися ма-теріалами, які видав брат Ю. В. Кондратюка Анатолій Васильович Даценко. І замітками, зробленими ним під час перебування у 1984 році в Інституті історії і природознавства АН СРСР.

2. КОСМІЧНА ФІЛОСОФІЯ 1 НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ІДЕЇ ПІОНЕРА КОСМОНАВТИКИ

К

олосальний обсяг нових знань і понять внесли у свідомість людства засновники космізму В. І. Всриадський, Р. X. Годдард. ф. А. Цандер, Р. А. Ш. Ено- Пельтрі, М. Ф. Федоров, К. Е. Ціолковськнй. О. ІІ. Чижевськиі та інші. Це був стрибок, який можна порівняти хіба шо з колсрпи- ковськнм переворотом у світогляді. Ракета, відома з найдавніших часів, набувала нових якостей і розгортала перед людством нові можливості. До цієї плеяди вчених належить і Юрій Коидратюк — провидець «земної» космічної ери людства планети Земля, диво¬вижний за широтою діапазону своєї творчості самобутній вчешім, ім'я якого в історії космічної філософії, науки і техніки стоїть поряд з іменем К. Е. Ціолкоьського.

Дешо абсолютуиавши земні функції людини, Ю. В. Кондра-тюк, ф. А. Цандер, К. Е. Ціолкояський незалежно один від одного прийшли до думки освоєння і обживання позаземного простору, а також обгрунтували і розвинули думки про дослідження і викори¬стання космічного простору на благо людства. Генетичною рисою космічної філософії с утвердження ідеї активної еволюції. Потрібен новий, свідомий етап розвитку світу, коли людство, керуючись Розумом і моральними почуттями, спрямовує розвиток природи. Всесвіту. У цьому важливому твердженні космічної філософії накреслені перспективи еволюції Світу і визначена роль у цьому процесі Людини і Людства. (Досить стисло вихідні ідеї космічної філософії можна окреслити так: органічно єдиний світ потребує становлення цільної людини, якій у процесі оволодіння досвідом відкриються знання про Буття. Космос, Всесвіт, а у результаті визначаться грандіозні перспективи натхненної еволюції.)

У цьому і полягає якісна відміна їхніх космічних філософій від філософій усіх попередніх і наступних прихильників космізму.

Прямуючи до однієї мсти (освоєння космічного простору на благо людства), пчсні-космістм виходили із основного бажання здійснити міжпланетний політ із людьми, потім прийшли до висновку, що засобом його здійснення могла бути тільки ракета. В цьому усі трос були єдині. Проте шляхи і способи в досягненні мсти людства кожен з них пропонував свої. І тому на світ з'явилися три відгалуження космічної філософії:

1. «Небесна» — К. Е. Ціолковського. «Земля — колиска РОЗУМУ.

але не можна вічно жити у колисці.» А відтак, «людство в погоні за світлом І простором спочатку нерішуче потрапить за межу атмосфери, а потім заволодіс усім навколосонячним простором, створивши у ньому штучні поселення — «ефірні міста», «ефірні острови».

2. «Планетна» — Ф. А. Цанлера. «Хто не здіймав в ясну, зоряну

ніч свій погляд на небо, на якому сяють мільйони зірок і не думав про те, що навколо них на планетах повинні жити інші людства, які у культурі на багато тисяч років випере¬дили нас! Які незчисленні цінності доставлені були б на Землю, якби вдалось перелетіти туди!»

3. «Земна» — Ю. В. Кондратюка. «Торкнусь основного питання

цієї роботи, зовсім не виснітлсного у первісному викладі — питання про очікувані результати для людства від виходу його в міжпланетні простори. Без сумніву, ще довгий час вкладення коштів у покрашення життєвих умов на планеті буде більш рентабельним, ніж освоєння колоній поза її межами — погрібно не забувати, шо в порівняні з загальною поверхнею нашої планети лише незначна частина її заселена і експлуатується повністю...»

К. Е. Ціолковський виходив з того, що мста пізнання і діяльності — шастя людини. «Нескінченний розвиток і вдосконалення», нл його думку, на Землі не досяжні, тому тільки пізнавши закони Всесвіту і створивши засоби виходу за межі планети, людство здобуло б свободу переміщення у космосі, інші джерела енергії і досягло б своєї мети.

З погляду ф. А. Цандера погрібно зразу ж летіти на Марс, для того щоб високорозвмнену в економічному, технологічному, тех¬нічному і соціальному відношеннях марсіанську цивілізацію вико¬ристати для перебудови діяльності землян.

Ю. В. Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів нашої Землі. Він прекрасно розумів, шо нам, землянам, мимоволі доведеться ство¬рювати космічне виробництво матеріальних благ, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму технології, освою¬вати території, природні багатства астероїдів. Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енер¬гію Сонця. Про те, що мирна діяльність жителів Землі у космосі не така вже і далека, молодий вчений писав у 1919 році у другому варіанті рукопису «Тим, хто буде читати, щоб будувати»: «Насам¬перед, щоб питання цієї праці не лякало Вас і не відхиляло від думки про можливість здійснення, весь час твердо памятайте, шо з теоретичного боку політ на ракеті у всесвіт не є нічим дивовиж¬ним і неймовірним...»

Таким чином, О. Г. Шаргсй вважав, шо створена теоретична база вже достатня для початку експериментування. Він намічає наступні заходи, шо мають завершитися експериментом:

1 — випробувати дію засобів для підйому в атмосферу;

2 — політ не дуже далеко від Землі — на декілька тисяч верст;

3 — політ на Місяць без зупинки на ньому, власне політ навколо Місяця;

4 — політ на Місяць із зупинкою.

Він з дивовижною прозорливістю передбачав ту користь, яку в недалекому майбутньому принесе людству освоєння міжпланетного простору, зокрема ближнього, навколоземного космосу: «Подиви¬мось на проблему виходу людини у міжпланетні простори з сьогоднішнього погляду: чого ми можемо конкретно чекати в найближчі десятиріччя, рахуючи від першого польоту з Землі...» На думку Кондратюка, це:

• збагачення наукових знань з «відповідним відображенням цьо¬го у техніці»;

• можливість отримання на інших планетах цінних речовин, «які відсутні або занадто рідко зустрічаються на земній поверхні»:

• «інші дари..., яких може і не бути, наприклад результати спілкування з імовірним органічним світом Марса...»;

• «безперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінно покращити умови існування на земній поверхні»;

• «Тільки за можливості у найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і потрібно бачити основне велике значення для неї у завоюванні про¬сторів Сонячної системи».

Крім того, Ю. В. Кондратюк значною мірою випередив обго¬ворення тих проблем, які ми зараз відносимо до глобальних, особливо пов'язаних з екологією. Ще не відчуваючи глобальних наслідків розвитку техніки і виробництва, саме Ю. В. Кондратюк. а також К. Є. Ціолковським запропонували один із можливих шляхів запобігання загибелі людства — освоєння космічного про¬стору з винесенням у нього виробництва.

Наочно, доступно і точно про філософію трьох засновників космізму сказав колишній інженер — конструктор НВО їм. Ла- вочкіна, дослідник життя і діяльності Шаргея—-Кондрагкжа Б. і. Романенко: «Таким чином, «планетна» космічна філософія Цандера мертва, «небесна» ж Ціолковського передчасна, а «зсм- ній» Кондрлтюка треба дати «зелену вулицю». Розумного життя на Марсі не виявлено (польоти людини по «планетній філософії»), міжпланетні польоти людини («небесна філософія») через неспро¬можність економіки світу не можуть привернути для здійснення великі матеріальні та інтелектуальні ресурси, в той час коли на Землі і у близькому космосі велика кількість невідкладних справ, які реально можуть стати економічно рентабельними. Ставлення людства до природи як до «рабині», поєднане з дегуманізацією розвитку техніки, вже привело до глобальної екологічної кризи, яка загрожує планетарною катастрофою. Зараз перед нами настало завдання збереження природи Землі, що означає перехід на такі способи раціонального природокористування, які б не загрожували самогубством людині.

Один із напрямків розвитку — вихід техніки і виробництва у космос, індустріалізація останнього з тим. щоб послабити антропо-генний тиск на природу, особливо на біосферу Землі — певна річ. його індустріалізація в максимально скологізованому варіанті.

Другий — використання сонячної енергії. Створення косміч¬них сонячних електростанцій і спорудження космічних екранів» відбивачів сонячного проміння, дасть змогу вже в недалекому майбутньому освітлювати міста і промислові регіони, сільсько¬господарські угіддя тощо. Покращивши цим екологію і зберігаючи енергоносії Землі (вугілля, нафту, газ. сланці) для наступних поколінь планети, з метою використання їх для приготування їжі, ліків, виробництва одягу, органічних добрив для ланів і створення нових конструкційних матеріалів...

Освоєння «приземного» космосу за Ю. В. Кондратюком — це освоєння нового середовища, відмінного від того, до якого людина звикла за час еволюції на Землі. Тут важливо відмітити принци¬пові зрушення у космічному способі мислення — від споглядально- астрономічного здійснюється перехід до скологічно-астронавтичио- го. Цей перехід став вирішальним для виникнення теоретичної космонавтики. Екологічна обумовленність виходу людства за межі планети була лейтмотивом творчості піонера космонавтики, і усі інші соціальні ефекти від розвитку космонавтики були тісно пов’язані з екологічними вигодами освоєння нового для людини середовища мешкання.

Слід відзначити, шо Ю. В. Кондратюк ніде у своїх роботах детально не обговорював можливість міжзоряного польоту, і нам важко не визнати це цілком виправданим, оскільки враховуючи велику відстань до зірок і занадто малу швидкість ракети, навіть зараз такі проекти виглядають фантастично. Однак ідея досягнення людиною поверхні багатьох небесних тіл у межах Сонячної систс- ми ним була сформульована. Вчений писав, що з погляду енерге¬тики вигідніше використовувати не весь снаряд при польоті до планети, а «пустити його супутником, і самому з частиною снаряда, необхідною для зупинки на планеті і зворотного приєд¬нання до снаряда, здійснити цю зупинку...» на планеті. Він вбачав, шо досягнення нлйпіддаленіших об'єктів буде не важчим від запуску супутників Землі, якщо досконало розробити програму польоту з використанням проміжних планет і штучно створеннт баз. Ним була запропонована оптимістична гіпотеза, що здійснен¬ня проекту освоєння міжланстного простору «цілком можливе і сьогодні для нашої сучасної техніки після серії попередніх експе-риментів, які не викликають труднощів, починаючи і закінчуючи польотом на Місяць І Марс, вимагало б меншої кількості ма¬теріальних коштів, ніж спорудження одного дредноута...»

Актуальним і сьогодні с припущення Ю. В. Кондратюка про тс, що я багатьох випадках в якості проміжної бази слід викори¬стовувати Місяць І штучні супутники іншої планети. Теорії про¬міжних баз він присвятив багато праць і довів, шо спуск на планету вигідніше здійснювати за допомогою спеціального поса¬дочного модуля, який відділяється від бази і повертається до неї. І про цс писав наступне:

«Чим залітати кожен раз на Землю, вигідніше мати бази з малим потенціалом тяжіння (на саморобних супутниках Місяця, наприклад, або на самому Місяці). А на рухомих саморобних базах потрібно зберігати запаси активних речовин (палива, енергії), прилади, інструменти, їжу...»

«Доцільно чинити так: спочатку відправляти з Землі на базу з запасами, але без людей..., а потім вже відправляти снаряд з людьми; залетівши на базу, забирають потрібне і летять далі, а база залишається літати навколо Землі. На зворотно¬му шляху знову забирають на ній запаси і повертаються на Землю. Такий спосіб зручний тим. шо. відправляючи голо¬вну частину людей, ми не обтяжені у величині прискорення і можемо навіть використати просту гармату».

На базу-супутник Місяця «... бажано б доставити снаряд і всі предмети, які спроможні переносити без шкоди для себе прискорення у декілька тисяч метрів за секунду (усі, крім тонких приладів) ... ракетно-артилерійським способом окре¬мо від людини», оскільки «людина зовсім неспроможна перенести артилерійські прискорення».

«Ракети з Землі будуть направлятися лише для постачання на базу і зміни екіпажів. Якщо ж вдасться ракетно-артилерійське постачання, то ми отримаємо економію приблизно 50 %».

Заглядаючи далеко наперед, «...коли буде великий рух з Землі у міжзоряний простір», пропонує для збереження кількості палива на борту «снаряда» надавати йому початкову швидкість наземним устаткуванням» (наприклад, електричною гарматою).

Вчений геніально просто розв'язує задачу, яка не була виріше¬на до нього жодним із співвітчизників, теоретиків міжпланетних мандрівок. Йдеться про висадку людини на небесне тіло, що має значне поле тяжіння. О. Г. Шаргей розуміє, що для посадки всього літального апарата на цс тіло, а потім для зльоту з нього потрібна буде величезна кількість палива, і приходить до висновку, що можливо: «Щоб не використовувати великої кількості активної речовини, можна не зупиняти весь снаряд, а лише зменшити його швидкість настільки, наскільки потрібно, шоб він рівномірно ру¬хався вздовж кола якомога ближче до тіла, на якому повинна бути зроблена зупинка. Після цього виділити з ніюго неактивну частину з такою кількістю активної речовини, яка потрібна для зупинки неактинної частини і для того, щоб вона потім змогла наздопіати, з’єднатись з іншою частиною снаряду».

У своїх теоретичних працях Юрій Васильович приходить до цілого ряду фундаментальних висновків, які і до теперішнього часу широко використовуються у космічній техніці. Більш того. ПО мірі все більшого розвитку практичних праць і вдосконалення космічної техніки, підтверджуються висновки, зроблені ним дуже давно. Оригінальні дослідження найнигіднішнх програм польоту стали фундаментальними в розробці теорії освоєння космічного простору і мали велике значення для майбутнього.

Багато часу приділив учений у своїй праці інженерній розробці конструкції літальних апаратів. У цьому виявились його якості механіка-практика, а також бажання довести дослідження до «робочого проекту».

Не розкриваючи детально ідеї Юрія Васильовича про засоби проникнення у космічний простір, доцільно зупинитися на його задумах.

Створення ракетно-космічної техніки Ю. В. Кондрлтюком задумувалось як засіб досягнення головної стратегічної цілі. І ось він уже обгрунтовує створення багатоступеневої ракети, в якій, відпрацювавши своє, ступені ракети («комплекси») повніші або відкидатися, або перероблятися і використовуватися як паливо: «Коли ми використаємо деяку частину активної речовини, ми кидаємо і ту посудину, у якій вона була. Тому краще, а може й необхідно, не тримати весь запас активної речовини в одній посудині, а у декількох, що прогресивно зменшуються».

Він розробив низку цікавих рішень, пов'язаних з конструкцією

ракети, розміщенням мас усередині ракети, охолодженням камери і сопла компонентами палив, шаховим розміщенням форсунок пального І окислювача у камері двигуна, керуванням поліютом ракети шляхом використання енергії струменя витікаючих газів тощо. При цьому вчений приділив особливу увагу проблемам управління польотом. Він добре уявляв структуру керування кос¬мічним літальним апаратом, вказував, що управління полі ютом повинно бути автоматичним, базованим на сигналах, які зніма¬ються з двох гіроскопів із взаємно перпендикулярними векторами кінетичних моментів, що в систему керування повинні бути включені датчик наданого прискорення та інтегратор його сигналів І на їх основі слід регулювати тягу.

Ю. В. Кондратюк дає формулу польоту ракети у земному полі (виражену через теплотворну здатність палива і на основі принци¬пу розподілу енергії обернено пропорційно масам), пропонує дві умови польоту людини у космос: І) безпека для пасажирів, і 2) керованість. Розглядає також два головних імовірних напрямки руху — а) ракета відходить від Землі по вертикалі І б) ракета розганяється по колу. Він присвячує башто сторінок «способам відльоту» і визначенню найолтимальніших з них. На ефективність роботи двигуна впливає не тільки величина прискорення, тобто Інтенсивність спалення палива, але і напрямок розгону при старті. Це виявляється Кондратюком під час порівняння «радіального відльоту», про який ішла мова, з «відльотом по дотичній».

Вивчення цього питання привело вченого до відкриття най¬більш зручної «кривої відльоту» — кола з подальшим розвитком у витягнуті еліпси з фокусами у центрі Землі і перигеєм на одній висоті. Доповнена теоріями багатоступеневої ракети і проміжних баз, розробка найбільш вигідних траєкторій і режимів роботи двигуна і стала тією галуззю астронавтики, у якій Кондрагкж виявив свій талант найяскравіше.

К. Е. Ціолковським було запропоновано дуже цікаве вирі¬шення задачі про спуск ракети на Землю майже без затрат палива. У цьому випадку ракета, входячи до атмосфери Землі, гальмує, здійснюючи рухи по орбіті навколо земної кулі, за проміжок часу, достатній для того, щоб згасити величезні швидкості входу, при збереженні допустимих для ракети режимів перевантажень і нагрі¬ву при гальмуванні. Цю думку надалі розвинув Ю. В. Кондратюк.

Проблема спуску з орбіти на Землю теж була представлена ним у елементарній, фактично реалізованій формі. На його думку, спускний апарат повинен бути заскранованим теплозахисним щи¬том, встановленим так, щоб забезпечити при спуску більший (майже 40*) кут атаки. При цьому теплозахисний щит одночасно

буде працювати як аеродинамічна поверхня, створюючи сили опору і бокову. Останню можна спрямовувати як вгору, так і вниз, здійснюючи оберти по крену. Вказуючи на необхідність керування за креном (а не за кутом атаки, на що наголошували Ціолковський і Цандер), Кондратюк вважав, що це необхідно, виходячи з міркувань теплозахисту спускного апарата.

Для гарантувати безпеки на момент спуску з орбіти і на ділянці розгону ракети він розробив варіант крісла космонавтів, яке дозволяє переносити більші навантаження за рахунок інди¬відуальної підгонки їх по фігурі, та запропонував найбезиечішс розташування членів екіпажу при зльоті і посадці (коли діють великі прискорення) відносно напрямків руху: розташування їх в індивідуальних формах-ложсмснтах перпендикулярно до напрямку руху.

Уперше було поставлено питання про створення для кожного космонавта індивідуальних ложементів і у загальному випадку — про створення штучної гравітації на космічному кораблі. Конлратюк відзначав, що потрібно провести додаткове вивчення і трену¬вання людини на «великій відцентровій машині» (центрифузі)- Тим самим Кондратюк уперше поставив і розглянув питання космічної біології і медицини.

Він же запропонував використання шлюзу для сполучення з відкритим космосом і рекомендував «виходити з камери снаряда... у подібних до водолазних костюмах, маючи при собі запас повіт¬ря», тим самим мова йде про космічні скафандри, а для завершен¬ня спуску — використовувати парашут, який забезпечує, у залеж¬ності від свого розміру, спуск або ксіюго снаряда, або одного пілота.

Для вирішення завдання забезпечення теплового режиму кос-мічного апарата він пропонує багатостадійну екранно-вакуумну теплову ізоляцію. Ю. Кондратюк особливо підкреслював простоту і легкість такої теплової ізоляції, прекрасно розуміючи її бага¬тоцільове призначення — служити як для збереження тепла космічного апарата, так і для захисту ні.і перегрівання сонячним випромінюванням. Крім того, розглядаюіься ускладнення, які вносить атмосфера як при зльоті, так і при поверненні на Землю: пропонує неактивну частину снаряда зробити планером, виводить формулу повернення на Землю при «аеродинамічному спуску»: вносить пропозицію про багатоцільове використання сонячною тепла, що концентрується за допомогою легких дзеркал, які розгортаються у космосі, як для потреб самого міжзоряного кораб¬ля, так і для «земної» утилізації; висловлює думку про застосуван¬ня лзеркал-рефлекторій «для бездротового телеграфу», тобто пере¬дбачає ідею обладнання антени направленої дії тощо.

Майже у кожному випадку при описі елементів конструкції ракети він пропонував два або три варіанти, підкреслював не¬обхідність подальших досліджень І. головне, експериментів і шс раз експериментів. «Тема про міжпланетний політ... заволоділа мною на трипалий час, поки не підійшов до межі, за якою подальша плідна праця неможлива без паралельних експериментів».

Можна називати ще багато проблем і запитань, відповіді на які знайшов вчсніїй-самоук...

Уже будучи автором багатьох винаходів, Ю. В. Кондратюк познайомився з працями К. Е. Ціолковського і написав йому: «Я кожен раз дивуюсь схожості нашого мислення». Про схожість думок двох великих космістів говорять наступні факти.

У передмові до книги «Завоювання міжпланетних просторів» (Новосибірськ, 1929) Ю. В. Кондратюк писав: «У 1921 році я прийшов до дуже неординарного вирішення питання про обладнан¬ня лінії передачі з Землі у простір і назад... Вказані розділи не увійшли у цю книгу; вони занадто близькі до робочого проекту завоювання світового простору, занадто близькі до того, щоб їх можна було б опублікувати, не знаючи наперед, хто І як цими даними скористається».

К. Е. Ціолковський розумів, що такий геній-самородок. яким був Ю. В. Кондратюк, яким у молоді роки випередив багатьох визнаних вчених світу, міг також відкрити-винайти і такий невідо¬мий спосіб пересування у космічному просторі, який міг би дати у руки сумнівних угрупувань або окремих особистостей серйозні переваги перед природою або людством, і незадовго перед своєю смертю у бесіді з А. Л. Чижсвськнм відмітив: «Якщо буде запропо¬нований новий, не ракетний спосіб польоту, я його прийму!» На жаль, цей спосіб пересування не дійшов до нас, бо тоді зовсім іншим шляхом міг би піти розвиток космонавтики теоретичної, а може і практичної.

З високого гуманізму і почуття відповідальності перед світовим товариством, старанно продумані і обгрунтовані, близькі до ре¬алізації ідеї з технічними рішеннями Ю. В. Кондратюк не включив у жодну з останніх своїх публікацій.

В те, що ці ідеї-рішення могли бути реаліями, вірить і Б. І. Романенко і закликає у своїх виступах і творах шукати ці матеріали, які були віддані вченим на збереження перед відправ¬кою у діючу армію: «Необхідно знайти нову опору, наприклад, яке-небудь поле. Ю. В. Кондратюк придумав новий спосіб польоту у космічні простори і назад, але не опублікував цю таємницю, взяв її до могили при обороні Москви. У теперішній час при Академії космонавтики Ім. К. Е. Ціолковського (Росія) заснована премія імені Ю. В. Кондратюка по розробці нетрадиційних рушіїв для космонавтики, для вирішення цього завдання».

«Я думаю, що якби він <Ю. В. Конлратюк) був живий і міг працювати у галузі ракетної техніки після війни, — відзначає відомий російський вчений у галузі ракетобудування Б. В. Раушен- бах, — він був би 'мким, як Корольов».

Тим більш.:, шо для космонавтики потрібна була людина з подібним світоглядом і подібним інженерним мисленням. Та і С. П. Корольов у потрібен був такий соратник і послідовник, тому він І запропонував співробітництво Юрію Васильовичу з групою по вивченню реактивних двигунів, яка знаходилася лід контролем керівних органів Червоної Армії. Але не зміг Ю. В. Кондратюк прийняти подібну пропозицію, оскільки сам був недавно репресо¬ваний, знаходився під контролем спсцорпінів і остерігався, шо зясусться історія його участі у білій армії і присвоєння чужого імені.

Аналізуючи філософську, наукову і технічну спадщину Ю. В. Кондратюка, вчені та інженери усього світу відкривають у ній все нові і нові концепції, ідеї, грані, які раніше залишалися без уваги дослідників, тому що були не зрозумілими, або не прийшов час для їхнього втілення. Одна з причин цієї невичерпності спадщини вченого-самоука — це оновлення мислення, виникнення нових проблем, крізь призму яких очевидна актуальність творчості одного з основоположників теоретичної космонавтики.

Науково-технічні ідеї, що їх визначили Ю. В. Кондратюк. К. Е. Ціолковський, Ф. А. Цандер, С. П. Корольов незалежно один від одного, охоплюють усі розділи космічної діяльності і космічної техніки, тому, не полемізуючи про пріоритети, можна підтвердити, що вони — провидці космічної ери і першопрохідці практичної космонавтики. І все ж:

1. Хоча розвиток практичної космонавтики у перші десятиріччя

ери космосу вніс свої корективи в «екологічну картину» виходу людини у космос, проте основна ідея Юрія Васильо¬вича про необхідність освоєння людством нового, позаземно¬го середовища мешкання і використання була правильною.

2. Виведення основної формули польоту ракети, доведення не¬

обхідності застосування багатоступінчастих ракет з про¬порційно зменшуваною вагою і об’ємом баків реалізується в усіх космічних ракстах-косіях. Сумарна маса раксти-носія після відокремлення кожного ступеня зменшується приблиз¬но у чотири рази. Перше використання у космонавтиці —

4 жовтня 1957 р. при запуску першого штучного супутника Землі. Як при запуску першого штучного супутника Землі, так і в усіх наступних космічних стартах використані також пропозиції 10. В. Кондратюка щодо застосування гіроскопів і акселерометрів у системах керування; щодо конструкції камери згорання і охолодження сопла двигуна компонентами палива; стосовно вертикального старту та ряд інших.

3. Зліт із Землі і посадка на Землю космічних апаратів різних

космічних держак, літальні орбітальні станції типу «Салют», «Мир», «Скайлсб», «Фрідом» зі змінними екіпажами, ван¬тажні космічні кораблі типу «Прогрес», міжпланетні проміж ні бази, посадка автоматів і пілотованих апаратів на Місяць і планети Сонячної системи, а також виконання програми «Космос — людству і планеті Земля» — все це здійснюється за Кондратюком.

4. Використання тяжіння небесних тіл (пертурбаційним маневр),

яке запропонував Кондратюк для корекції орбіти, широко застосовується у польотах автоматичних міжпланетних стан¬цій. Зустріч радянської міжпланетної станції «Всга» з коме¬тою Галлея була здійснена за допомогою таких самих граві¬таційних маневрів.

5. Пропозиція Ю. В. Кондратюка щодо використання орбітального

і посадочного модулів для досягнення інших планет також широко застосовується. Найяскравішим прикладом с політ на Місяць із зупинкою на ньому і поверненням на Землю. Першими «трасу Кондратюка» освоїли Нсйл Армстронг, Майкл Коллінз і Едвін Олдрін у 1969 р. 21 липня Нсйл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Потім до нього приєднався Едвін Олдрін. Завершивши перебування на Міся¬ці, місячний модуль злетів, стикувався з кораблем «Апол- лон-11», який чекав його на навколомісячній орбіті, а 24 липня 1969 р. корабель «Аполон-11» приводнився у Тихо¬му океані.

6. Використання скафандра типу водолазного із запасом повітря

для перебування у відкритому космосі також повністю ре-алізовано. Що правда, при першому використанні космічного скафандра запаси повітря знаходилися на космічному ко¬раблі «Восход». Але тоді ж була реалізована н інша пропо¬зиція Ю. В. Кондратюка — застосування шлюзу для виходу у відкритий космос. Першим у історії людства залишив космічний корабель і через шлюз вийшов у скафандрі у відкритий космос А. А. Леонов.

7. Вказівки щодо необхідності забезпечення безпеки екіпажу при

дії перевантажень І пропозиція про розміщення космонавтів у спеціальних ложементах за формою їхніх тіл були рс- алізовані в усіх пілотованих космічних кораблях «Восход», «Союз», «Джсміні», «Аполлон». Для кожного космонавта виготовляється персональне крісло, точно підігнане до форм його тіла. Безперечно, це призводить до необхідності пере¬становки крісел при поверненні з орбіти на іншому кораблі. Та додаткова робота окупається підвищенням безпеки. Крім того, як і пропонував Ю. В. Кондратюк, крісло розташоване так, що прискорення втискує космонавта у нього, тобто перевантаження діє у напрямку груди — спина, оскільки в такому положенні воно легше переноситься. Тому космонав¬ти злітають обличчям вперед (лежачи на спині), а сідають на Землю спиною вперед. Уперше ця пропозиція була застосована у космонавтиці 12 квітня і 961 року при запуску і спуску першого космонавта — Ю. О. Гагаріна.

8. 4 лютого 1993 року, перед світанком, сонячний зайчик, відбитий

від плівочної парасольки діаметром двадцять метрів, розмі¬шеної у космосі поруч з російською орбітальною станцією «Мир», пробіг через Ліон, Відень, Берн. Штутгарт, Мюнхен. Прагу. Лодзь. Брест, Гомель... «Цей експеримент став пер¬шим випадком, коли людині вдалося штучно сконцентрувати розсіяне у космічному просторі сонячне світло, яке несе невичерпні запаси енергії» (газета «Извсстия», 5 лютого 1993 р). Таким чином, пропозиції шоло використання вели¬ких дзеркал для освітлення і обігрівання затіненої частини Землі вже витримали експериментальну перевірку із викори¬станням дзеркхі з тонкої плівки, розгорнутих у КОСМОСІ.

9. Цілий ряд пропозицій Ю. В. Кондрлткжа, об'єднаний однією

ідеєю використання космічних польотів для покращення життя на Землі, знайшов своє втілення у практичній космо¬навтиці, а деякі з них знаходяться на стадії дослідницьких робіт.

Великі космісти дуже багато передбачили, у тому числі нові способи пересування у космічному просторі. Проте один Із них бачив далі, і тому відкрив таємницю, але з гуманістичних мір¬кувань забрав ЇЇ у могилу. Так, Юрій Васильович задовго до виникнення ідеї зоряних війн, не довіряючи існуючому ладу в СРСР, утримався від публікації своїх розробок і відкриттів, які могли б викликати аж ніяк не гуманний поворот у напрямку освоєння космічного просгору.

Наукові та інженерні праці нашого земляка О. Г. Шаргея — Ю. В. Кондратюка неповторні, як і його біографія. Вони не тільки самобутні, але й не повністю встановлені і недостатньо вивчені. Про цс висловив свою думку один з вихідців з України, який недавно пішов з життя, радянський вчений і ракетобудівнії* В. Г1. Глушко: «На мій погляд, ми у великому боргу перед Юрієм Кондратюком. Його внесок у космонавтику ще не знайшов достат¬нього відображення у пресі».

Високо оцінюється творча спадщина О. Г. Шаргея— Ю. В. Кондратюка пресою, вченими І спеціалістами, які працюють у галузі космонавтики. Про цс свідчать їх висловлювання, деякі з них наведені нижче.

Відомим радянський вчений В. П. Вєтчинкін у квітні 1926 р. відзначав, що Ю. В. Кондратюк не знав досягнень К. Е. Ціол- ковського. і писав: «Це не завадило автору отримати усі результа¬ти. досягнуті усіма дослідниками міжпланетних просторів у сукуп¬ності, що треба вважати дуже великим досягненням... Механік Ю. В. Кондратюк являє собою великий талант (на зразок Ссмсно- ва Ф. О., Ціолковського К. Е. або Уфімцева О. Г.), загнаний у глухий кут, який не мав можливостей застосувати свої здібності на вищому рівні».

Працю Кондратюка можна надрукувати у тому вигляді, в якому вона зараз знаходиться... Заради збереження пріоритету за СРСР не варто відкладати друк готової праці... Такі великі таланти-самородки — надзвичайна рідкість І лишати їх без уваги з погляду держави було б виявом вищого марнотратства».

Газета «Вечерняя Москва» від 7 жовтня 1926 року повідомила:

НОВИЙ ПРОЕКТ МІЖПЛАНЕТНИХ МАНДРІВОК.

РОБОТИ МОЛОДОГО РАДЯНСЬКОГО ВЧЕНОГО

В Голонняуку надійшла праця молодого вченого т. Кондратюка «Про між-планетні мандрівки*. Автор висловлює я ній ряд міркувань про будову і деталі польоту ракети, призначеної для міжпланетних мандрівок. Ознайомившись з працею. Головнаука визнала, шо вона містить дотепні пропозиції, які є резуль-татом фундаментального вивчення питання автором.

Однак, па думку Головнауки. питання про виготовлення такої ракети поки що може миіи значення тільки мри вивченні верхніх шарів земної атмосфери, ультрафіолетової радіації Сонця тощо.

Головнаука вирішила підпустити на виданиа роботи т. Кондратюка необхідні кошти, доручивши П рслаїуааимя компетентному вченому.

Разом з тим Головнаука висловлюється за надання т. Кондратнжу можливості продовжувати роботу в обраній ним галузі.

Науково-популярний журнал «Наука і техніка» у своєму сорок першому номері за 1929 рік умістив велику статтю «До питання про міжпланетні польоти», де вказувалося, що «автору вдалося вирішити цілий ряд питань, які не вирішені іншими дослід-

никами». Ця публікація була здійснена з участю Я. 1. Перельмана і В. В. Разумова.

Німецький дослідник Роберт Ладеманн у реферативному жур¬налі «2РМ» («Журнал польотної техніки і моторного повітро- плавства», Мюнхен-Бсрліи, 1929 р.) відмічав: «Серед усіх тогочас¬них праць з реактивних питань, і особливо у плані польотів у космічний простір, книга Кондратюка займас особливе місце, оскільки автор висуває багато нових ідей... Уперше в Європі детально розглянуто питання співвідношення мас. а також диво¬вижно правильно показана дія перевантажень на організм люди¬ни».

Щоправда, у листі до К. Е. Ціолковського Ладеманн висловив думку, шо Кондратюк перейняв багато чого у Констянтина Єдуар- довнча. Але той відкинув сумніви щодо самостійності роботи молодого вченого, ще нікому не відомого.

Американський журнал «Лайф» писав 14 березня 1969 року, що інженер Джом Хуболт, який очолював групу спеціалістів НАСА по розробці і здійсненню проекту висадки людей на Місяць <проект «Аполлон»), знав про Юрія Кондратюка, «який шс 50 років тому довів, шо ЬОК (застосування посадочно-зльотного модуля, який стартує з селеноцентричної орбіти), буде найкращим способом досягнення Місяця...»

Академік Національної академії наук України Г. С. Писаренко (Україна) заявляв: «Складне життя у рядової людини, а у вчено- го-першопрохідця воно складніше стократ... Але щоб геній працю¬вав і жив під чужим паспортом, щоб зовсім не турбувався про славу свого імені — такс трапилося, думаю, вперше! Так, тут були свої переплетіння даті, які на цей час не насмілювалися винести на загальний огляд. 1 ми раді, що великому вченому, який стільки зробив для Батьківщини і людства, вдячні співвітчизники поверну¬ли справжнє ім’я. ! хоча стали вже хрестоматійними назви — теорія Кондратюка, винаходи Кондратюка. зрештою, кратер Кон¬дратюка на Місяці і їх складно змінити, але все ж віднині наш видатний земляк буде мати свою неповторну біографію».

Академік Б. В. Раушснбах (Російська Федерація) пише: «Коли знайомишся з працями Кондратюка, — не лише з його книгами з космонавтики, але і з його роботами про елеватори, вітрові електростанції, загалом охоплюєш діяльність Кондратюка, то що вражає? Вражає надзвичайна оригінальність мислення. Так — будівництво амбара, — нестандартне розв’язання, будівництво вежі — нестандартне вирішення, спуск на Землю — нестандарт¬не... Політ на Місяць — нестандартне рішення. Завжди нестан¬дартні і дуже продумані в інженерному плані рішення».

На урочистому засіданні, присвяченому 35-річчю початку космічної ери І Дню космонавтики (10.04.92 р.), академік В. Ф. Уткін (Російська Федерація) сказав: «Земля нашої кітчи.ііш подарувала людству М. І. Кибальчича. Теоретичні основи космо¬навтики заклав видатний вчений К. £. ЦІолковський, який впли¬НУВ на формування поглядів ентузіастів ракетобудування у нашій країні. Незалежно від К. Е. Ціолковського і навіть не підозрююч* про його дослідження, розробляв проблеми космонавтики механік- самоук Ю. В. Кондратюк. Багато із запролонованних ним рішень втілилося у життя. За схемою Ю. В. Кондратюка здійснювалися польоти американських астронавтів на Місяць. Його ідеї про спускний апарат з теплозахисним екраном і зміни екіпажів косміч¬них станцій теж стали реальністю».

Льотчик-космонавт В. І. Ссвастьннов (Російська Федерація) у передмові до книги А. В. Даценка «Я полечу туда...» писав: «Ю. В. Кондратюк, як І К. Е. ЦІолковський, був попередником таких корифеїв практичної космонавтики, як С. П. Королю», Ф. А. Цандер, М. К. Тихомиров, Ю. О. Победоносцсв. За життя Шаргею—Кондратюку не довелося побачити втіленими свої проек¬ти і, це його особиста трагедія. Але досягнення практичної космо¬навтики, Останкінська телевежа (створена учнем Кондратюка), екологічно чисті вітроелектростанції (нехай невеликої потужності), які випробовувалися на полігоні Київського політехнічного інсти¬туту «Десна» і зараз працюють на станції Новолазарєвська у Антарктиді, — тріумф його генія, найкращий йому пам'ятник».

Академік Національної академії наук України Я. С. Яцків (Україна, 1996 р.) писав: «У 1997 році відзначається 100-річчя від дня народження видатного українського вченого, одного з піонерів космонавтики і автора багатьох винаходів Ю. В. Кондратюка. Цс ім’я тривалий час не було відоме в Україні через різні обставини особистого життя Ю. В. Кондратюка. Але його праці були широко відомі спеціалістам у світі, його Ім’я згадували при здійсненні епохального польоту людини на Місяць, його наукові здобутки до цього дня не втратили своєї цінності».

Пнсьмснник-істормк, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шев-ченка В. О. Шевчук (Україна, 1996 р.) казав: «Ім’я Ю. Кондратю¬ка належить Україні. Він один з світових геніїв космонавтики, за його «земною» філософією робиться майже все у цій галузі. У цьому він перевершив К. Е. Ціолковського та інших космістів Землі. За його схемою відбувся політ астронавтів США до Місяця».

Віце-президент Національної академії наук України, академік В. Г. Бар’яхтар (Україна, 1997 р.) відмічав: «Передовий косміст, блискучий інженер з нестандартними, але продуманими рішен¬нями, піонер космічної діяльності Ю. В. Кондратюк — скарб світової науки, національне надбання українського народу».

Цю низку висловлювань, на наш погляд, варто завершити словами одного з дослідників творчості і біографії Ю. В. Кондратю- ка Є. !. Романенка (Російська Федерація): «На цей час усе слідус не тільки філософським визначенням Юрія Кондратюка. але і науково-технічним засобам реалізації його цілей».

У справу практичної космонавтики вклали свій талант і працю багато вчених та конструкторів космічної техніки — вихідців з України.

Так, з 22 генеральних (головних) конструкторів, які очолюва¬ли 10 основних конструкторських бюро СРСР і країн СНД протя¬гом 40 років космічної ери, 1 і спеціалістів мають відношення до України (хто народився, хто навчався, хто працював...), а саме:

B. П. Глушко, В. М. Ковтуненко, С. М. Конюхов, С. П. Корольов,

C. С. Крюков, А. К. Нсдайвода, М. Ф. Решетнев, Ю. П. Семенов, В. Ф. Уткін, В. М. Челомей, М. К. Янгель.

Але не тільки генеральні (головні) конструктори втілювали космічні ідеї Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргся) і К. Е. Ціолков- ського, а і багато колективів виробничих і наукових організацій усіх республік колишнього Союзу, космодромів Байконур. Пле- ссцьк, Кап’яр та ін. Усі ці колективи були першопрохідцямн науково-технічної революції, невідомими підкорювачами космосу і славними послідовниками на практиці ідей Ю. В. Кондратюка <0. Г. Шаргся).

Серед них сотні тисяч працівників України, які, штурмуючи космос, завжди залишалися на Землі: Абраїмов В. В., Агар- ков А. В., Айзенберг Я. Є., Алскссєв Ю. С., Андрюиіснко А. Г., Асмолов О. О., Бакланов О. Д., Балашов Л. Л., Баранов Г. Л., Версзовськнй В. А., Бєланов А. В., Бслізін М. В., Бондаренко С. І., Ворушко Ю. М., Брунц А. В., Будник В. С., Бушуєв Є. І., Василенко Б. Є., Васильсв В. П., Венсдиктов Ю. І., Верещак О. П., Веркін Б. І. Виноградов В. А., Войтеико О. М., Герасимчук А. А., Гладілін В. С., Гомозов В. І. Гончар А. С., Горбулін В. П., Грачов В. В., Губанов Б. І., Гуднменко А. І., Готинян В. С., Дсдснок В. П., Дорошкевич В. К., Дормидонтов А. Г., Драновсь- кий В. Й., Дудник О. В., Дурасов В. Т., Жарковський В. С., Задонцев В. А., Завалішин А. П., Залюбовский І. 1., Замі- рець М. В., Златкін 10. М., Зуєв В. В., Івченко В. М., Ка- вслін С. С.» Калмиков А. І., Катасв В. 1м Козачище Л. О., Колногуз А. В., Комаров В. Г., Комісарчук А. А., Комонов В. Г., Копил 0. А., Кордюм Є. Л., Корспанов В. Є., Коротаєв Г. К.,

Корума С. С., Коснирсв В. К., Костик Р. І-, Коцарснко М. Я., Кошевая С. В.. Кузнсцов Е. І., Кунцевич В. М., Купчиков К. Ф., Кучма Л. Д., Лапчинський В. Ф., Лебсдєв О. Д., Лсбсдсв О. М., Литвинснко Л. М., Лмтвинов В. А., Ломан В. І., Лялько В. І., Лящсв Г. 1., Макарснко Б. І., Макаров О. О.. Макаров О. М., Малков А. Б., Мацсвитим Ю. М., Моцний Ф. В., Машскко О. М., Моршаков €. О., Назаренко С. А.» Нсдобсжкін В. О., Негода О. О., Нопіков 0. В., Осіпов М. В., Павловськнй М. А., Паппо-Ко- ристін В. Н., Патон Б. Є., Передерім А. І., Пнлипенко В. В., Платонов В. П., Поляков €. П., Попсль А. М., Пяних В. В.,

Раубішко С. С., Романенко В. М., Романов Л. П., Руденко В. Ф.,

Рябцев С. Г., Салтиков Ю. Дм Свищ В. М., Сербін В. М., Сергєев В. Г., Синсльников Є. Я., Свіріденко О. Г., Смета- нін Ю. О., Сімагін В. Г,, Сорокін А. О., Стогній А. І., Стешен- ко М. В., Страшко В. Я., Талмазан В. 1., Топчій Д. Г., Торчинсь- ка Т. В., Трлвченко В. І., Трофілов В. 1., Уралов В. О., Ус С. І., Фролов І. Ф., Хачатурян Г. А., Шифріш Я. С., Шмаров В. М., Шнякін Н. С., Шокало В. М., Щербина Є. С.» Щетина О. І.,

Цибка П. І., Цммбал В. М., Ямпольськин Ю. М., Яровий К. Н.,

Яцків Я. С. І багато Інших.

1 нам, безперечно, шкода, шо видатний радянський вчений

О. І. Чижевський, введений в оману окремими особами, виступив з протестом у 1962 році проти Ю. В. Кондратюка, який, за його словами, не мав ніякого відношення до космонавтики.

За рішенням 28-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 21 червня 1997 р. увесь світ відзначає пам’ятну дату — 100-річчя з дня народження українського вченого і дослідника, піонера космічної техніки Юрія Кондратюка <0. Шаргся).

3. ЛИСТИ І ВИТЯГИ З МАТЕРІАЛІВ

ТА ПЕРШОЇ ПРАЦІ 3.1. Полтавсько-Петроградський рукопис.

0. Г. Шаргей

Н

асамперед привертає увагу жорстка самокритичність авто¬ра. Цілі сторінки перекреслені. Рукопис, по суті перша наукова праця, серйозна праця, вочевидь не призначався для друку. Автор не завжди послідовний, постійно повертається до раніше розглянутих питань.*

Перший ЗОШИТ

Загальна теорія.

І-ша умова польоту — бути не смертельним для людини, як при польоті туди, так і назад. 2-га — керованим. З цих умов виходить вибір типу літального апарата.

і умова. Цей апарат повинен не допустити значних переван¬тажень і потребує відсутності механічних прискорень понад ту межу, яку може витримати людина (5—1СДО** — тобто потребує надання швидкості протягом порівняно великого проміжку часу на великій відстані.

Оскільки для надання механічного прискорення необхідна точка опори..., то очевидно, доводиться возити точку опори з собою — діяти віддачею — реактивний прилад (с. І).

// умова потребує також точки опори, яку возять з собою — реактивного приладу.

Чи можливе вдосконалення польоту на реактивному приладі при існуючих нині відомих речовинах? Теоретично можливе, у всякому разі, від сили речовини залежить лише величина приладу потрібна для... (польоту) з даною кількістю інертної речовини (людина, камера, прилади)... <с. 2).

(Відмітимо, юнак не знав ні про праці К. Е. Ціолковського, іН. тим більше, про праці зарубіжних вчених. Але приходить до правильного висновку: «орклад» повинен бути реактивним).

Тут і далі петитом замітки, зроблені А. В. Даценхом при знайомстві % Полтавсь-ко-Петроградським рукописом.

Терміни «механічне прискорення*, «перевантаження», введені О. Г. Шаргеєм (Ю. В. Кондратюком). збережені у наступному тексті. 

Дивись початок 3-го зошита; тут неправильно, (с. 3).

(І далі 3—9 с. перекреслені хвилястою лінією зверху виш. віл 9-І залишена верхня половина, усі ці сторінки місиш, математичні міркування і розрахунки).

Загальна форма приладу поки не уточнена. У всякому разі, у ній будуть камера для людини з приладами і провізією; резервуар для активної речовини <палива) і (всередині його) дуже довго труба з отвором назад, по якій будуть розширятися і виштовхувати себе гази (с. 10).

(Таким чином, 18-рі'іниА юнак запропонував для польоту у космос ракету* на хімічному паливі («активна речовина*), яка містить розріджені гази (кисень І водень). Ніхто інший у світі не робив у такому ранньому віці такого фуїмамсн- тального відкриття у галузі міжпланетних польотів. Термохімічну ракету до

O. Г. ІІІаргся запропонував лише К. Е. Цкхлковський (рідинна) І американець

P. X. Годпарл (твердопаливна».

Низ с. 11 і 12 також обрізаний. На цих сторінках медико-біологічні думки, про живучість людського організму.

Подолання земного тяжіння (с. ІЗ).

(Знову математика, розрахунки швидкості, при якій літальний апарат зможе подолати земне тяжіння, виводяться формули співвідношення стартової маси снаряда до маси «неактивної частини» — корисного наваїттаження. кінцевої маси снаряда.)

(с. 14 і 15).

У результаті отримуємо формулу співвідношення снаряда до неак-тивної частини

(с. 16 і 17)

Ше виведена Олександром Шарпесм основна формули ракети.)

Теорія зупинки. Зупинка нічим не відрізняється від польоту і повернення на Землю, окрім кількості і потенціалу.

(Юний вчений геніально просто вирішує завдання, яке не було вирішене до нього жодним вітчизняним іеорстиком міжпланетних подорожей, йдеться про висадку людини на небесне тіло, яке має значне поле тяжіння*. Олександр Шаргем розуміє, що для посадки усього літального апарата на це тіло, а потім для злету з нього буде потрібна вслиха кількість палива. Чи можна зменшити цю кількість? Олександр приходить до висновку — так.

У щорічнику «Недсля» (1989, 15) була опублікована Інформація про роботи француза Віктора Куассака. які побачили світ у 19151 1916 рр. В них описана схема висадки на іншу планету, яка схожа на схему О. Шаргсм, інші розробки, аналогічні пропозиціям вченого. 

«Шоб не витрачати великої кількості активної речовини, можна не зупиняти усього снаряда, а лише настіїьки зменшити його швидкість, щоб вій рівномірно рухайся по колу якомога ближче до тіла на якому зроблена зупинка, після цього вилігші и з нього неактивну частину с такою кількістю активної речовини, яка нсобхілна для зупинки неактивної частини і для того, щоб потім вона змогла наздогнати (приєднатися знову) до іншої частини снаряда.

«Як бачимо, полтавський гімназист ще у 1914 році пропонував ту схему поль-оту, за якою через десятиліття підправляться з Землі апарати на Місяць, Марс. Венсру. за якою американські астронавти здійснить поліг а висадкою ни Місяці. Схема включає політ до Місяця або планети, незначне гальмування переходу літального апарата на орбіту штучного супутника, відокремлення під основного апарата посадочного модуля невеликої маси, його посадки, робота на поверхні небесного тіла, зліт у призначений час і стикування з кораблем-магхою, запуск двигунів основного корабля і повернення на Землю. Просто і геніально! ІЬо Схему називають «трасою Копдратюка*).

Ускладнення, які вносить атмосфера... для подолання значної її щільності. ЦС негативне явище буде як на шляху туди, так і при поверненні (с. 19).

«... Потрібно злетіти верст на 50, щоб шкідливого впливу уникнути майже зовсім... До цієї висоти потрібно добратися, діючи складом, який працює однаково добре і при атмосферному тиску — підриваючи піроксени або іншу речовину...» (с. 20).

(Шойно освоєні розділи науки Олександр Шаргсй застосовував для справи. Цікаво те, що знаючи метоли вирішення диференційних (у всякому разі про-стих) рівнянь, він виводить основну ракетну формулу, користуючись теорією границь, тоді як К. В. Ціалковський цю названу йото іменем формулу вивів (І опублікував у 1903 році) за допомогою нескладного дифсрсішійного рівняння. За таким же принципом у 1913 році виводить ракетну формулу француз Кно- Псльтрі і американець Робсрт Годшрд. Відмітимо: усі незалежно один від одного.

Чому ж Олександр Шаргсй виводить цю формулу не таким шляхом? Справа в тім. що юний вчений намагався уявити політ ракети, безперестанний приріст швидкості снаряда фізично, як результат спалення одна за одною порцій пали-ва. що у математичному виглялі є геометричною прогресією — при згорамні палива, вага порцій зменшується. Ясно відчуваючи процес дії ракети, намага-ючись пере лаги це почуття тим, хто буде колись знайомитися з його роботою, він виводить основну формулу ракети за допомогою граничного переходу. Тут. як І у наступних своїх роботах. Олександр ІІІаргсй намагається наочно показати фізичний зміст, механізм своїх роздумів, часто опускаючи докази І роз’яснення, які. ма його думку, для грамотного фізика, механіка, очевидні.

Двадцять сторінок першого зошита увібрали у себе лише частину думок про шляхи освоєння міжпланетного простору. Озброєний новими знаннями, захоп-лений пошуком рішень усе нових питань, які витікають по мірі заглиблення у дивовижно захоплюючу роботу. Олександр Шаргсй продовжує записи своїх думок, пропозицій, висновків).

Повернення на Землю: Неактивна частина снаряда повинна бути планером... два способи аеродинамічного спуску... (с. 21).

...Великою перевагою цих способів є тс, що вони дають велику економію активної речовини... автоматичний спуск.

Наводяться формули повернення обома способами (с. 22). (Неактивна частина снаряда повинна бути планером. Цс, вхазус автор, лаг велику економію палива. Він пише про автоматизацію спуску, илпо/іиіь фор-мули «аеродинамічного спуску».)

Якщо буде великий рух із Землі у міжзоряний простір, то вигідніше зробити гармату (електричну, яка надавала б снаряду значну початкову швидкість; це дало б змогу з меншою кількістю активної речовини та меншою витратою енергії швидше здійсню¬вати далекі польоти... Лінійні ел. двигуни? Меркулов? Снаряд... може (в атмосфері) розколюватися, як метеор <с. 23).

Про польоти у Сонячній системі (розраховується 3-тя космічна швидкість) (с. 24).

Порядок польотів:

І — випробувати дію пристосувань для підйому в атмосфері;

Н — політ не особливо далеко від земної поверхні, на декілька тисяч верст:

III — політ на Місяць без зупинок там (особливо політ навколо Місяця);

IV — політ на Місяць із зупинкою (с. 25).

(Юнак сміливо намічає стратегію оволодіння міжпланетним простором, його початковий етап).

Важливе зауваження: скрізь, де я говорю про активність речовини, її потрібно розраховувати на вагу цієї речовини + вагу того посуду, у якому вона знаходиться; коли ми використаємо деяку частину активної речовини, ми залишимо і той посуд, у якому вона була. Тому краще, а можливо і необхідно, тримати увесь запас активної речовини не в одному посуді, а в декількох, які прогресивно зменшуються. Цс тим прийнятніше, шо один посуд зовсім не с зручним, (с. 36 і 37).

(Усередині другого зошита ми знаходимо піонерську для вітчизняної науки ідею про «багатокомллектну* (багатоступеневу) ракету.

Як бачимо. Олександр Шаргсй висунув, а трохи пізніше і обгрунтував ідею багатоступеневої ракети, поступившись лише американцю Р. X. Годдарду, який про багатоступеневі ракети говорив у 1 913 році. К. Е. Ціолковський цим питанням зайнявся у другій половині І 920-х років).

Керування і стійкість. Газовий резервуар... жироскоп (с. 38).

Цих двох пристроїв достатньо для керування снарядом, ос¬кільки напрям прискорення завжди паралельний мого осі. Щоб надати снаряду той або інший оберт ковколо його осі, потрібно лише пробігтися всередині його (або навіть тільки обертатися, .чи просто махати рукою) V зворотній бік, так що усякі прилади зайві (с. 39).

Двовісний астатичний жироскоп. (Нижче усе перекреслено словом «нісенітниця») (с. 40).

Двовісний жироскоп... (с. 41).

База для польотів. Базу найкраще влаштувати на якому-нс- будь тілі, можливо, меншому (Місяці, супутнику Марса), на якому був би матеріал для активної речовини, для отримання якої потрібно там встановити машини (сонячні). Така база корисна своїм малим потенціалом сили тяжіння. На ній треба мати запаси активної речовини і усі прилади. На неї ж можна прилітати на легшому пасажирському снаряді. Зробивши запаси речовини на цій базі, можна здійснювати солідніші польоти, оскільки значно менше активної речовини знадобиться для подолання потенціалу (тяжін¬ня) самої бази (с. 44).

(У своїй першій роботі Олександр Шаргей пропонує розміщу пати міжпланетні проміжні бази на небесних тілах, розраховуючи використовувати для забезпе-чення міжпланетних перельотів знайдені там і перероблені корисні копалини. Пізніше він зрозуміє, що створювати такі бази спочатку буде занадто важко, певно, неможливо. До того ж вони будуть знаходитись на значній віддалі вії Землі. Тому, розвиваючи свою ідею, гін ставить питаним про бази — штучні супутники Місяця І Землі, то було пізніше здійснено).

Третій зошит

V початковому виведенні формули збрехав... Вирішив усе переос-мислити (с. 49).

Теоретична формула ваги ракети:

М = те^.

...Підлітаючи до Землі по дотичній, зовсім не користуємося актив¬ною речовиною, а користуємося атмосферою... (с. 49—51).

Ось формула для польоту з Землі і назад, зважаючи на витривалість людини:

(с. 60).

55 разів. Ура! Цілком виконуємо (с. 61).

(Зробивши нескладні розрахунки, молодий вчений переконався, що якщо за-стосувати у ракетному двигуні паливо, яке отримаємо при з'єднанні кисню з воднем, гримучий газ. або інше термохімічне паливо, то можна буде досягнути швидкості «усього лише* одиниці, у кращому випадку — десятки верст за секунду. Отже, можна планувати польоти лишеу межах Сонячноїсистеми. Про польоти до зірок, на інші планетні системи залишається тільки мріяти.

Тільки швидкості порядку швидкості світла дозволять здійснігти контакти з іншими зоряними світами) ■

(Закреслено. Є напис: «Запитати у рідних про випромінювання радію і про випромінювання взагалі у закатодних променях» (с. 62 і 63».

Про інші можливі реактивні прилади:

I — механічний, котушка з дротом <с. 64).

II — використання «швидкого» випромінювання (а. (і) радію.

Оскільки цс випромінювання матеріальне, то, імовірно, воно повинно давати і відповідну механічну рсакцію-віддачу, якою і можна скористатися, доводячи це випромінювання до необхідної інтенсивності. Енергію ж для випромінювання можна брати з сонячного світла... (с. 65).

(Так Олександр Шаргей розіклав розробку питань використання сонячно)

енергії для потреб космічних апаратів).

Використання сонячної енергії (с. 66).

Дзеркала з приймачами тепла. Параболічне дзеркало направ-ляється віссю на Сонце. Сонячні промені, відбиваючись, збирають¬ся у фокусі і проходять там крізь отвір у обігрівачі <с. 68 і 69).

Параболічні дзеркала можуть бути різних нидів. Форми пара-болоїда обертання, або форми поверхні прямого циліндра, в якого в основі сегмент параболи (с. 68а, 686).

Обігрівальні трубки (Н, О) (с. 68в).

Конструкція дзеркала для концентрації сонячної енергії (с. 70).

Сили сонячного освітлення. Якщо вдасться побудувати реак-тивний снаряд, який працює віддачею катодних променів, то лише від Сонця зможемо брати достатню кількість енергії і переробляти її з теплової в електричну <с. 72).

Отримання реакцій від матеріального випромінювання елемен-тарних частинок (с. 77).

Про посудини (баки) для компонентів палива (с. 83).

Обігрівачі компонентів палива перед подачею у реактивний двигун (с. 93).

Змішування струменів для отримання однорідної суміші у камері зяіряння (с. 95).

Температура руху середовищ... якщо в атмосфері рухається полірована поверхня під кутом до напрямку, то чим менший кут атаки, тим менше буде нагріватися при русі ця поверхня (с. 97).

З наведеного видно: щоб зробити можливим спуск за допомо- гою утримуючої дії атмосфери, необхідно поверхні снаряду, повер¬нені вперед, зробити майже паралельними руху в повітрі, інакше снаряд згорить швидко, але яскраво (с. 101).

(Олександр Шаргсй рекомендує ракету — «снаряд* робити обтічної форми. Зауважимо, то у наступних роботах він висуває Ідею спускного апарата анти* аеродинамічної форми з застосуванням автоматично керованої іермозахисної поверхні. Цс потрібно для того, щоб швидше і безпечніше гасити величезну швидкість апарата, який повертається на Землю, за рахунок йото великого опору).

(С. 102—103 чисті).

Майже усе тут, у 4 зошитах написане, — придумане мною під час перебування у юнкерському училищі приблизно від пере¬вороту і до 25 березня (с. 104).

(Доводиться дивуватися, чому він фактично ввів в оману читача, датуючі* свою роботу, яка наповнена піонерськими Ідеями, 1917 роком і написав, що на це витратим цілий місяць (щоправда «майже*). Тут, як пізніше, з'ясувалась його повна неповага до питань пріоритету. Через двадцята» один рік. коли передавав документи, він уже позначив той же рукопис І9І6роком. добре ме подумавши.

1 Іспоказний з вигляду зошит з полтавсько-петроградським рукописом містить відкриття і цікаві пропозиції, які висунув молодий ачений. нічого не знаючи про праці К. Є. Ціолковського, Р. X. Годдарда. інших сучасників. ІдсІОлександра Шаргея. викладені у йога першому рукопис», згодом були підтверджені прак¬тичною космонавтикою. І тому незрозуміло, чому цю роботу часто зовсім не враховують оцінюючи творчу спадщину вченого, тоді як вона с фундаменталь¬ною щодо усіх наступних праць Шяргся-Комдраіюха. Першою його науковою працею називають київський рукопис 1914— І 919 років «Тим, хто буде чигати, щоб будувати». Чому?

Потрібно відзначити також, що юний автор (адже йому було лише 1? років) з самого початку відчув «величезність і невизначеність можливих наслідків від виходу людини у міжпланетний простір» 1 тому тримав свою роботу у секреті. У цьому проявився високий гуманізм молодого дослідника. Паїино думав, як сам він згодом писав, іцо достатньо опублікувати його працю, як терміново хто-кс-

були, маючи достатні матеріальні кошти, здійснить міжпланетний переліт. Лв тор ман сумнів, чи не буде використаний цей політ у військових цілій. І вії вирішив тримати свій рукопису таємниці...).

3.2. Витяги з першої передмови Ю. В. Кондратюка до книги «Завоювання космічного простору»

Ц

я праця в основному була написана у 1916 році, після чого вона тричі доповнювалась і перероб¬лялась. Автор сподівався, що йому вдалося подати завдання заво¬ювання Сонячної системи не у вигляді теоретичних основ, розви¬ток і практичне застосування яких належать науці і техніці майбутнього, а у вигляді проекту, хоч І не деталізованого, але вже з конкретними цифрами, здійснення якого імовірно і у теперішній час для нашої сучасної техніки, після серії експериментів, які не являють собою проблеми. Здійснення цс до того ж, починаючи від попередніх експериментів і закінчуючи польотами на Місяць, вимагало меншої кількості матеріальних ресурсів, ніж споруджен¬ня декількох великих військових кораблів.

Про існування на цю ж тему праці інженера Ціолковського автор дізнався лише згодом, і лише мав можливість ознайомитися з частиною статті «Дослідження світового простору реактивними приладами», надрукованої у журналі «Вісник повітроплавства» за 1911 р., причому переконався у пріоритеті інж. Ціолковського у вирішенні багатьох основних питань. З наведеної статті, однак, не були викинуті параграф»!, які не містили нічого нового, з одного боку, щоб не порушувати цільності викладу і не відсилати зацікав¬лених до рідких тепер і важко розшукуваних номерів «Вісника повітроплавства», з Іншого ж боку тому, що іноді ті ж самі теоретичні положення і формули, висвітлені під іншим кутом, дають нове розуміння усьому питанню. При усьому тому автор так і не отримав можливості ознайомитись не лише з зарубіжною літературою з даного питання, але навіть з другою частиною статті інженера Ціолковського, надрукованої у журналі за 1912 рік.

Багато з наведених у цій роботі формул і майже усі цифри подані зі спрощеннями і округленнями, часто навіть доволі груби¬ми; причина цьому та, що необхідний для детальної роботи дослідний матеріал ще відсутній у теперішній час, внаслідок чого для нас нсмас рації копатися у сотих частках, поки ми не можемо бути переконаними і за точність десятих: ціллю деяких викладок цієї праці було лише дати уяву про порядок фізичних величин, з якими нам доведеться мати справу, і про загальний характер їх

зміни, оскільки розрахувати їхні точні значення до відповідних експериментальних досліджень неможливо. З аналогічної причини у роботі відсутні і конструктивні рисунки: загальні принципи конструкцій легко висловити і на словах, деталі нами поки шо не розроблено; тому усяке креслення, яке містить у собі деякі необхідні окремі форми, замість посібника, було б швидше вадою до наукового розуміння.

Червень 1925 р. Ю. Кондратюк

3.3. Витяги з другої передмови автора до книш «Завоювання міжпланетних просторів»

Т

оркнусь основного загального питання цієї робо¬ти, зовсім не висвітленого у початковому викладі — питання про очікувані результати для людства від виходу його у міжпланетний простір.

Піонер досліджень даного предмету проф. Ціолковський ба¬чить значення його у тому, то людство зможе заселити своїми колоніями великі простори Сонячної системи, а коли Сонце охолоне, відправитися на ракетах для поселення у світи, які ще не охолонули.

Подібні можливості, безперечно, не виключені, але усе це пропозиції віддаленого майбутнього, занадто віддаленого.

Без сумніву, ще довгим час вкладення коштів у покрашення життєвих умов на нашій планеті буде рентабсльнішим, ніж засну¬вання колоній поза її межами; не треба забувати, що порівняно із загальною площею поверхні нашої планети лише незначна її частина заселена і експлуатується належним чином.

Подивимось на проблему виходу людини у міжпланетний простір з більш «сьогоднішнього» погляду: чого ми можемо конк¬ретно очікувати у найближчий час — максимум — десятиріччя, рахуючи від першого польоту з Землі.

Якщо не вдаватися у необгрунтовані фантазії, то наші споді¬вання будуть наступними:

І. Безперечно велике збагачення наших наукових знань з відповідним відображенням цього і у техніці.

2. Можливе, більш або менш імовірне, але не достовірне, збагачення нашої техніки цінними речовинами, які можуть бути знайдені на інших тілах Сонячної системи і які відсутні, або занадто рідко зустрічаються на нашій планеті.

3. Можливі інші дари Сонячної системи, які ми зараз і не передбачаємо, і які можуть бути або і не бути, як, наприклад, результати спілкування з імовірним органічним світом Марса.

4. Безперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінно покращити умови існування на земній поверхні, — проводити її меліорацію у грандіозних розмірах, здійснювати у недалекому майбутньому заходи і такого порядку, як, наприклад, зміна клімату цілих континентів.

Йдеться не про що інше, як про утилізацію невичерпних запасів енергії сонячного світла, яка настільки ускладнена в умовах земної поверхні, що стає менш рентабельною, ніж експлу- атація палива, води і вітру, і яка, навпаки, буде незрівнянно рентабсльнішою у просторах, де відсутні атмосфера і вага. Тому по можливості у найближчий час потрібно розпочати по-справжньому господарювати на нашій планеті і треба бачити основне величезне значення для нас у завоюванні простору Сонячної системи.

Згадуючи дивовижні можливості науки і техніки останніх років, мимоволі постає запитання, чому не вирішено на практиці до цього часу завдання міжпланетних сполучень, у порівнянні з Іншими досягненнями, не такс вже й складне, якщо підходити до нього науково, а не з витріщеними від здивування і жаху очима, і аж ніяк не грандіозне у розумінні технічних засобів, але яке мас, в той же час, неоціненне значення.

Запитуючи себе, доходиш висновку: від нестачі ініціативи і відваги, з одного боку, і нерозуміння практичного значення цього завдання, з іншого. Якби мета цього завдання при тій же склад¬ності була ясніше виражена у доларах, і не вражала б своєю екстраординарністю, американці, імовірно, вже володіли б ним, а не вели б. як і німці, лише попередні досліди, спрямовані, до того ж, по не зовсім правильному шляху.

У 1921 році я прийшов до несподіваного розв'язання питання про обладнання постійної лінії сполучення із Землі у простір і назад, для здійснення якої застосування такої ракети, яке розгля¬далося у цій книзі, необхідне лише один раз; у 1926 році — до аналогічного вирішення питання про розвиток ракетою початкових 1500—2000 м/с її швидкості відльоту без розходу заряду і в той же час без застосування грандіозної артилерійської гармати-тунслю, або надпотужних двигунів, або взагалі якихось великих споруд. Вказані розділи не увійшли у цю книгу: вони занадто близькі до робочого проекту оволодіння світовим простором — занадто близь¬кі для того, щоб їх можна було опублікувати, не знаючи, хто і як цими даними скористається.

Жовтень і928 р. Ю. Кондратюк

3.4. Напис на титульному аркуші книги «Завоювання міжпланетних просторів», надісланої К. Е. Ціолковскому (І квартал 1929 р):

З

повагою піонеру дослідження міжпланетних спо¬лучень від автора.

Юр. Кондратюк.

3.5. Лист до наукового редактора В. П. Вєтчмнкіна <1 квартал 1929 р)

Ш

ановний Володимире Петровичу!

Радий мати, нарешті, можливість піднести Вам на пам'ять свою книжку. Видав її з великими муками — і бісівськії дорого — місцеві набирачі ніяк не могли справитись з формулами, а я був майже безперервно у роз'їздах. Продовжую працювати по елеваторній справі — переважно проектування і виконання «механізованих амбарів» — (елеватори з круглого лісу і з великими силосамм). Збираюсь на днях побувати у Москві у зв'язку з одним з моїх винаходів — елеваторним ковшем, — навколо якого зараз піднявся деякий шум, — не знаю, чи вдасться насправді з'їздити.

Усього найкращого. Мос шанування

Юр. Кондратюк.

3.6. Лист до професора М. О. Риніна

Ш

ановний Миколо Олексійовичу!

Відчуваючи, шо суто особистий бік мого життя не становить інтересу, спробую повідомити переважно те, шо має відношення до моїх досліджень з теорії міжпланетного сполучення.

Початково наштовхнуло мою думку на роботу у бік оволодіння світовим простором, або, взагалі у бік грандіозних і незвичних проектів — рідкісне за силою враження від прочитаної мною у юнацтві талановитої Індустріальної поеми Келлермана «Тунель».

До цього часу мій науковий і технічний багаж становив: кезакіичену середню освіту плюс дещо несистематизовані допов¬нення, зроблені самостійно, стосовно вищої математики, фізики і загальних теоретичних основ техніки з нахилом більше до ви¬нахідництва і самостійних досліджень, аніж до детального вивчен¬ня вже знайденого і відкритого.

Юра ВІПІІ.ЯЙ Качфтт (1927 р)

Мною були «винайдені»: водяна турбіна типу колеса Пельтона. замість млинових водяних коліс, які я вважав єдиними двигунами; гусеничний автомобіль для їзди по м'яких і сипучих грунтах; безпружинні відцентрові ресори; автомобіль хія їзди по нерівній місцевості; вакуум-насос особливої конструкції; барометр; годин¬ник з довгочасним заводом, електрична машина змінного струму високої потужності; парортутиа турбіна і багато інших речей, частково технічно абсолютно непрактичних, іноді вже відомих, іноді нових, заслуговуючих подальшої розробки і втілення.

В математиці — сталі дослідження геометричної аксіоматики (переважно постулату змінних), «відкриття» основних формул теорії кінцевих різниць відмінностей і аналізу та башто менш вагомих речей, які с відкриттям раніше відомого. В хімії і техніці — основні елементарні уявлення. У фізиці — стійке прагнення спростувати другий принцип термодинаміки (характерно, шо це. здасться, спільна риса з К. Е. ЦІОЛКОВСЬКІІМІ — навіть у філософії намагання побудови логічних систем, шо закінчилось разом з 99 відсотками самого інтересу до філософії «відкриттям* важкосприм- нятиого принципу детермінізму.

Враження від Ксллерманівського «Тунелю* було таке, що негайно услід за його прочитанням взявся опрацьовувати, наскіль¬ки дозволяли мої сили, майже одночасно дві темп: пробивка глибокої шахти для дослідження надр Землі, утилізація теплоти ядра і політ ЗІІ межі Землі.

Цікаво, шо прочитані мною раніше фантастичні романи Жюля Берна і Г. Уеллеа. написані безпосередньо на теми міжпланетних польотів, не справили на мене особливого враження — причиною цьому, мабуть, було ге. шо романи ці. написані менш талановито і блискуче, ніж роман Келлермама, були у той же час для мене явно неспроможними з науково-технічної точки зору.

Тема про глибоку шахту, після розроблення основ деяких перелпозитивних варіантів, дуже швидко наштовхнулась на не-можливість для мене провести відповідну експериментальну робо¬ту, — тема ж про міжпланетним політ виявилась набагато вдяч¬нішою і оволоділа мною на довгий час, протягом якого я неодно¬разово до неї повергався, поки не підійшов до межі, за котрою подальша плідна праця неможлива без паралельного експеримен¬тування.

Перший період роботи продовжувався більше ніж півроку І містив майже всі основні положення щодо ракетного польоту, які увійшли у видану працю, але без детальної обробки і часто без точної математичної аргументації.

Згодом, з виданого у цей період абсолютно не були иадруко-

вані розділи V і VII і тільки у принципі надрукували розділи IV і IX, а у розділі Уі! через неглибоке знайомство з хімією розглядав¬ся тільки заряд кисню і водню.

Основним матеріалом роботи цього періоду було виведення основної формули ракети (4), знаходження доцільнішої траєкторії (розділ VI) і деякі загальні положення з інших розділів.

Націлившись на політ у міжпланетні простори, я одразу зупинився на ракетному методі, «ракетному» у загальному ро¬зумінні цього слова, згідно з визначенням, даним мною у розд. 1, відкинувши артилерійський, як явно технічно занадто громіздкий, який не гарантує повернення на Землю І тому безглуздий.

Ще до виведення основної формули мною було приблизно розраховано декілька механічних варіантів, з яких найдоско¬налішим був швидкообертовий барабан з намотаним на ньому сталевим тросом, котрим повинен був розмотуватись у один бік. надаючи барабану протилежного прискорення; отримавши, звичай¬но, одразу ж неймовірні значення необхідної ваги для ракети <п>, я перейшов до комбінованого ракетно-артилерійського варіанту: гармата вистрілює з себе ядро, котре в свою чергу с гарматою, яка вистрілює ядро і т. д., і знов одержав страшні розміри початкового заряду, після цього я повторну гармату (тобто, перше ядро) повернув дулом назад, перетворивши ЇЇ у постійну частину ракети і примусив її стріляти у зворотний бік дрібнішими ядрами, тобто збільшив активну масу заряду за рахунок пасивних мас і знов одержав страшне значення для маси ракетної гармати, але тут помітив, уже, що чим більше збільшую масу активної частини заряду за рахунок пасивних мас (ядер), тим вигідніші одержую формули для маси цієї ракети — звідси неважко було логічно перейти до суто термохімічної ракети, котру можна розраховувати за формулою (4) ракети, до того ж, внаслідок зробленого мною при початкових підрахунках спрощення, потім забутого і пропущеного, в основі цієї формули деякий час було не І, а 2, і результати через цю помилку одразу одержувались надзвичайно обіцяючі.

Незабаром я знайшов і принципи найвигіднішого використан¬ня ракетної реакції — надання прискорення у найнижчій точці траєкторії. Після виправлення помилки в основі (4), я одержав у результаті вже менш слушне значення «п» (відношення маси ракети до корисного вантажу), а саме — В ■ 55 без урахування неминучих втрат на коефіцієнті корисної дії і наявності про¬порційних пасивних мас. Ця цифра 55 мене вже дуже тривожила, але шарм порушеної теми був таким, що сам себе обманюючи, я насильно вважав цю цифру сприйнятною до тих пір, поки не знайшов нарешті протидію цим 55 у вигляді фізико-математичного

обгрунтування можливості благополучного спуску на Землю за рахунок опору атмосфери, а потім у розвитку штучним шляхом початкової швидкості, організації міжпланетної бази і її ракетно- артилерійського постачання. Іншим питанням, шо мене тривожи¬ло, була необхідна за першим чисто ракетним варіантом відльоту, вельми значна сила реакції — не менше подвоєної сили тяжіння — це занепокоєння залишило мене пізніше — після знайденої можливості з вигодою використати при відльоті авіаційні крила, причому мінімальна припустима сила реакції зменшується у де¬кілька раз; нарешті, останнім питанням, шо дуже турбувало мене, була метеорна небезпека —• тільки декілька днів тому, отримавши від Я. І. Перельмана його книгу «Міжпланетна подорож*, я дізнався, що іноземні автори, які математично досліджували це питання, дійшли слушних висновків.

Досягнувши у 1917 році перших позитивних результатів, і не підозрюючи у той час, що я не с першим і єдиним дослідником у цій області, я на деякий час спочивав на лаврах у чеканні можливості приступити до експериментів, котрі розраховував одер¬жати реалізацією винаходів, тримаючи між тим свою роботу у найсуворішому секреті, оскільки, враховуючи з самого початку велич і невизначеність можливих наслідків від виходу людини у міжпланетні простори, я у той же час наївно вважав, що досить опублікувати знайдені основні принципи, як негайно хто-нсбудь. маючи достатні матеріальні кошти, здійснить міжпланетний політ.

У 1918 році в одному зі старих номерів «Ниви* я випадково натикнувся на замітку про ракету Ціолковського, але «Вісник повітроплавства», на котрий посилались у замітці, я шс довго не міг розшукати.

Ця замітка і замітки, що траплялись мені згодом у періодиці про закордонні дослідження, дали поштовх подальшій точнішій і докладнішій розробці теорії польоту, для переходу від загальних фізичних принципів до обговорення технічної можливості і їхньому реальному застосуванню.

Беручись за роботу декілька разів з перервами між репетитор-ством, рубанням дров і роботою мастильника, мені вдалось до 1925 року доповнити її майже до нинішнього її вигляду: у всіх розділах була проведена більш обгрунтована математична мотивація, пі¬дібраний досить повний хімічний матеріал, розроблено розділ VII про опір атмосфери при польоті, обгрунтована розрахунками мож¬ливість благополучного спуску і зроблені інші менш важливі доповнення.

У 1925 році, каїн робота вже підходила до кінця і коли мені вдалось, нарешті, розшукати «Вісник повітроплавства» за 1911 рік з частиною роботи К. Б. Ціолковського, я, хоч і був частково розчарований тим, шо основні положення мною відкриті вдруге, але між тим Із задоволенням побачив, що не тільки повторив попередні дослідження, хоча й іншими методами, але зробив також і нові важливі внески у теорію польоту. Головна відмінність методу моїх розрахунків з методом Ціолковського полягає в тому, що К. Е. Ціолковськкй у багатьох випадках виходить з роботи сил. Я ж всюди — винятково з швидкостей І прискорень: виходячи з того, що робота сил у реактивному питанні залежить від багатьох умов і позначається також досить по-різному, надані ж ними прискорен¬ня, а, отже, і швидкості, значно більш визначені, я внажпю «швидкісний» метод розрахунку легшим і продуктивнішим.

У 1926 році я одержав відгук професора В. П. Встчинкіна, який буквально збентежив мене своєю високою оцінкою моєї роботи (за традицією я від «професорів» заздалегідь не схильний був чекати нічого гарного), і з дня на день став чекати її видання, але потяглася обгрунтована доброякісна тяганина Головнаукн і ГИЗу — розгляд, асигнування грошей і відбирання їх назад — це тривало два з половиною роки. На щастя, з машиністів мені до цього часу вдалося висунутись у механіки і конструктори, внаслі¬док чого я одержав можливість зібрати кошти на власне видання книги у Новосибірську, без чого невідомо коли побачила би світ моя праця. Головнаука відмовила не тільки у грошах на видання, але навіть у організаційній допомозі (видати за мій рахунок у пристосованій для наукових видань друкарні) — друкувати ж у журналах я не хотів, не бачивши можливості скоротити свою працю, і між тим, не розраховуючи на можливість надрукувати роботу повнісгю.

У 1927 році за порадою В. П. Встчинкіна я змінив узвичаєну систему позначень у частині термінології, вставив висновок Ф-4, який я не наводив раніше і виправив помилку Ф-6 (вплив мас пропорційного пасиву). Він же звернув мою увагу на величезне значення конструктивної розробки «горілки» — вихлопної труби, внаслідок чого я написав і вставив розділ VI.

Подальша плідна розробка теми про міжпланетний політ суто теоретичними методами, мабуть, неможлива, для мене у всякому разі: необхідні і експериментальні дослідження.

Час і гроші для них я розраховую одержати винаходами у різних галузях, зокрема, за родом моїх занять — у галузі елева¬торної механіки: поки шо я досягнув перших успіхів — недавно визнали мій новий тип елеваторного ковша.

Попутно надсилаю Вам класичний відгук одного вченого, який показує, шо не перевелись ще «зубри», котрі будуть з тупою упертістю лаяти ідею міжпланетного сполучення, як І всяку нову ідею, до тих пір, поки не буде встановлене регулярне сполучення 9І світовими просторами і поки холодні країни не будуть обігріті перехопленими за тисячі верст від Землі сонячними променями...

З повагою Ю. Кондратюк

І.У.1929 р.

3.7. Рядки з листа К. Е. Ціолкоеському

З

дивований ... схожістю наших думок з багатьох різних питань...

Моє клопотання про організацію підприємства для надання коштів для міжпланетних сполучень митарствує у Москві безрезультатно (30.03.1930 р.>.

3.8. Дані з анкети для заарештованих і затриманих з зарахуванням за ОДПУ (30.07.1930 р.)

К

ондратюк Юрій Васильович, громадянин РРФСР, національність великорос, походить з Волинської губернії, міста Луцька, вік ЗО років, народився у 1900 році, освіта середня, закінчив 7 класів гімназії, одинокий, без* партійний, механік, пом. райінженера Сибконтори «Хлібобуд», навчався в школі м. Луцька до 1918 р.

До 1922 р. — на млині Зинов. округу — мастильник; до 1926 р. — цукровий завод — мастильяик-мсханік; до 1927 р. — елеватор Північкавказ — механік; до 1930 р. — Сибконтора «Хлібобуд» — пом. райінженера. Чи притягався до відповідальності по суду або у адміністра¬тивному порядку — ні.

Відношення до військової повинності — стою на обліку.

Коли заарештований — ЗО липня 1930 р.

Ким заарештований, по чиєму ордеру і N9 ордеру — ОДПУ, ордер № 895.

Де заарештований — м. Новосибірськ.

Чи пред’явлено звинувачення і у чому саме — по ст. 58*7.

Місце проживання — м. Новосибірськ, вул Максима Горького, 120. Офіційна назва місця ув’язнення — ОДПУ.

Н

а запитання про шкідництво, проявлене у будів¬ництві мсхамбарів за явно непридатними проек¬тами Правління «Союзхліб» повідомляю таке: наскільки мені відомо, думка про необхідність механізації колишніх «наркомп- родівських» амбарів... виникла при відвіданні «Алтайської» гілки інженером Правління Сивохінпм, у зв’язку з майбутнім будів-ництвом елеватора 1927 р... Тоді і було підняте питання про необхідність механізації, причому у завдання механізації була поставлена тільки засипка зерна у силоси з прийомки... Чому завдання механізації не було поставлене ширше — не знаю... Горчаковим І мною Правлінський проект був розкритикований, як проект, котрий з одного боку ставить собі надто вузьке завдання, 3 іншого боку — може бути вельми здешевленим, якшо зберегти ті ж дві норми для двох половин амбару. розташувати їх не поза планом корпусу, а усередині його, причому одночасно цим вирішу¬ється і завдання відвантаження і зваженим зерна. Для можливості перенесення механізмів всередину корпуса пристрою самопотоку у них і з силосів, і з залишених зовні завальних ям, без застосування масивних робіт під готовою спорудою. — нами були спроектовані 2, наскільки мені відомо, принципово нові елементи, які до тих пір у нас ніде не застосовувались: перший — пропускання слмопливів зерна крізь грунт і другий — пристрій тонкостінного колодязя круглої форми, но зважаючи на його досить глибоке закладання і значне навантаження від грунту.

У 1928 р. нам доручили механізувати клюквснські два амбари Союз хліба, ємністю кожен у 100 тис. пудів, за проектом, надісла¬ним з Правління Союзхліба... Проект був вельми невдалим і щодо дорожнечі обладнання, і щодо експлуатації. (Абсолютно не перед¬бачена зручність прийомки). Цей проект ми відкинули, обидва амбари ми об'єднали в один, і, застосувавши до нього принцип механізації 27 року плюс баштові відпускні силоси і вагонсточна прийомкл та. частково обладнавши його лійкоподібними днищами, ми одержали вже цілком задовільну елеваторну одиницю.

...Вважаю, що нсвдалість проектів, які надсилались нам з Москви, походила від невміння підійти до цього нового тоді завдання і віл невміння дати що-нсбудь нове зверх американських стандартів. Всякі нововведення взагалі і всюди, як правило... зустрічають з боку фахівців більш-менш стійкий опір. Так сталось і з його проектом елеватора Сибірського типу; як вже відзначалося тут, окрім новизни, опір викликало те, що він підривав престиж правління «Хлібобуду», котре висловлювало численні заперечення

і докази його «дефективності», частково малоістотні, частково помилкові, з одночасним замовчуванням його переваг.

Основна результативна різниця між канадським і сибірським типами елеваторів ємкістю 1600 тонн за проектами 1929 р. полягає у значно меншій вартості другого (100 тне. проти 150 тис. крб при інших рівних умовах і з урахуванням установки у Сибірському елеваторі Сибірського ж обладнання господарчого виготовлення) за рахунок скорочення потреби найбільш дефіцитних матеріалів і більшім оперативній потужності його щодо відвантаження і засто¬сування зручнішого і дешевшого способу прийомки зерна вагонет¬ками.

На задане мені питання про шкідництво, виявлене у елеватор¬ному будівництві в Сибіру, можу сказати, що у тій частині сибірського елеваторного будівництва, котра мені добре відома, тобто у елеваторному будівництві «Хлібопродукту» — контори «Союзхліба» — «Хдібобуду», наскільки мені відомо, за моїм твердим переконанням, шкідництва не було; за лінію центру — детально не знаючи його апарата, ручатися не можу.

3.10. Уривки з технічних довідок до проекту вітроелсктроустановок <1932—1938 рр.)

П

ерші пропозиції щодо проектування потужного вітрового агрегата надійшли з планового відділу Головснерго у травні 1932 року з ініціативи старшого інженера А. П. Дзюбм. який знав нашу ініціаторську технічну роботу у Новосибірську. Ми від цієї роботи спочатку відмовились почасти із-за скептичного ставлення до неї, почасти через нестачу часу. Однак, ознайомившись із загальним становищем вітчизняної вітро¬техніки ми зробили деякі попередні розрахунки і конструктивні скетчі, і, отримавши повторні пропозиції, погодилися взяти участь у цій роботі, і у вересні 1932 року підписали угоду на складання ескізного проекту строком на два місяці (як ми згодом дізналися, інститутам на тс ж саме давались строки у півроку і суми порядку 50 000 рублів).

Залучивши до проектування відомих нам у Новосибірську талановитих конструкторів,... ми зробили проект за дна місяці, значно перевиконавши проектне завдання... Одержали такий ре¬зультат частково за рахунок прийнятого дещо більшого діаметра вітроколеса,... а головне, за рахунок вдалого рішення конструкції башти великої висоти...

У листопаді 1932 року на засіданні Головенсрго була представ¬лена зведена доповідь про проекти, в яких з'ясувалися дві речі: 1) наша технічна перевага відносно масштабів проекту, відносно техніко-скономічннх показників його і відносно оригінальності і економічності технічних рішень цілого ряду питань і 2) вкрай нездорова атмосфера конкуренції і недоброзичливості з боку Цен¬трального вітроенергетичного інституту, котрий у технічному від¬ношенні опинився у хвості всіх проектів. Потім почалась експер¬тиза проектів найсильнішими фахівцями з Москви і Ленінграда, організаційні заходи по експертизі проводились з нескінченними затримками і перешкодами.

1. Питання щодо паралельної роботи вітросилового агрсгата дозволено втілювати з усіх проектів тільки нам.

2. Запропонована нами оригінальна конструкція високої вежі досить ефективно відображається на перспективах потужного віт-ровикористання у цілому, і хоч викликає чимало страхів, — але жодного технічного заперечення.

3. Інші елементи, вилучення частого застосування тросів у конструкції вітроколсса (від чого ми тепер відмовились), не зуст¬ріли заперечень і були оцінені як принципово правильні.

Після Головенсрго мала місце наша особиста доповідь Наркому тов. Орджонікідзс. Ознайомившись додатково зі станом питання і нашою роботою, Нарком дав розпорядження на розробку техніч¬ного проекту. Для нашого організаційного оформлення, а також щоб дати подальший розвиток технічним концепціям Українського інституту промснсргетикм, було вирішено прикомандирувати нас до цього інституту.

Участь Українського інституту променергетики у нашій роботі звелась до того, що ми обговорювали організаційні потреби обох вітросскцій. Запропонований нами Головенерго на початку січня 1934 року проект спочатку пролежав, чекаючи завершення Інсти¬тутського проекту, а потім був направлений у Ленінград на експертизу, організація якої дуже затягнулась.

Нарешті у квітні, з приїздом у Ленінград інженера Горчакова, експертизу було організовано. Закінчила вона роботу до 1 липня 1934 року, було дано нашому проекту цілком позитивну оцінку. По нашій повторній доповіді Наркому тов. Орджонікідзс було зроблено розпорядження про надання коштів на робочий проект. Оформлення надання коштів у апараті Головенсрго тягнулось до жовтня 1934 року. В жовтні 1934 була організована наша проект- но-будівнича контора.

Вітер с одним з найбільш розповсюджених і потужних джерел енергії. За своєю потужністю з доступних у теперішній час для

рентабельного використання джерел енергії вітер постулсться лише сонячній енергії. Справа тільки за створенням рентабельної конст¬рукції достатньо великих вітросилових установок.

Вітросилові ресурси настільки величезні, що їх не можна повністю освоїти навіть і у перспективі...

Таким чином, для ряду великих районів вітроелектростанції можуть дати дешевшу енергію, аніж теплові станції, не вимагаючи великих капіталовкладень на той же річний об’єм виробки енергії. Вітроелектростанції у багатьох випадках вигідно будувати навіть для однієї тільки економії палива.

Збільшення виробки енергосистеми майже скрізь значно вигід¬ніше досягти побудовою вітроелектростанції, а не ГЕС. оскільки при майже рівних капіталовкладеннях ВЕС повністю економить теплову складову. Тому вони можуть і повинні зробитись вітро¬вими Дніпрогесами, з великою перевагою на користь вітру, як відносно розміру капіталовкладень, так і відносно строків введення до експлуатації. Передбачається і хімічне акумулювання енергії шляхом електролізу води. Кисень разом з паливом подають у топку котла теплової станції або циліндра дизеля, у результаті чого виходить енергія і чиста вуглекислота.

Оскільки, зважаючи на усі дані, вітроенергетиці у нашому народному господарстві належить у недалекому майбутньому знач¬на роль, необхідно організувати термінове будівництво невеликих (100 кВт) вітросилових станцій з усім комплексом, що відноситься до цієї справи заходів — створенням виробничо-експериментальної бази, проведенням необхідних досліджень, експериментів.

Попутно і негайно, услід за реалізацією станції на 100 кВт, треба приступити до проектування потужніших вітродвигунів і розвинсніших веж (за типом Уфімцсва-Встчинкіна), для того щоб до кінця третьої п’ятирічки були готові конструкції вітросилових агрегатів потужністю до 1000 кВт для середніх вітрових умов.

3.11. Експромт Ю. Конлратюка (1938 р.) ОРИГІНАЛ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД

Т

ечуть роки... Течуть радянські гроші... В повітрі з вітром проносяться мільярди невикористаних кіловат-годин, а у цей час справа промислового вітрокористування внаслідок байдужості і безвідповідальності повзе і спотикаетея так, що... важко навіть розрахувати — рухається воно уперед, чи зовсім стоїть на місці... Кожен рік зупинки дає нам величезні паливні і транспортні втрати.

3.13. Відповідь на лист О. М. Горчакової

1

вересня 1941 р.

Мила Ольго Миколаївно. Ви мене дуже пораду¬вали листом — це єдине, що я досі маю. Дуже радий, що Ви все-таки вирішили поїхати у Красноярськ. Мене дуже турбують КИЯНИ, враховуючи (тут декілька слів викреслено військовою цензурою), що від них нічого не маю. Буду справлятись через домоуправління. Пишіть мені частіше хоча б листівки — живі, здорові і там-то знаходимось.

Все, що до мене зараз доходить з «зовнішнього світу» — це іноді вдається з гучномовця почути хвилин п’ять музики з МОСКВИ. Поезія теж поступово набридає, особливо каш вона підноситься зовсім не у чистому вигляді.

Моя нова адреса: Діюча армія. Польова пошта N9 930. 62 стрі-лецький полк. Червоиоармійцю роти зв’язку — мені. Про мене не турбуйтесь, зі мною, звичайно, нічого не трапиться. Спасибі за Ваш теплий лист. Міцно, міцно цілую.

Дійсно, все робиться у житті навпаки. Привіт Люсі і всім. Уточніть мені номер Вашого телефону И-07290 чи 02790 — я вже не впевнений. Ще раз міцно цілую. Юр. Пишіть хоча б потрошку. Це для мене велика радість. Юр.

3.14. Листівка Ю. В. Конлратюка до Г. Л- Пдетньової

Д

орога моя Галушснька, мене дуже турбує твоє мовчання. Напиши негайно. Зі мною, як за¬вжди, все благопаїучно. Повторюю адресу: 968-ма польова пошта, стрілецький 1281-й полк, 1-й батальйон, взвод зв'язку, мені. Міцно, міцно цілую і чекаю листів. Юр.

4. ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ

І РУКОПИСНИХ ПРАЦЬ

Ю. В. КОНДРАТЮКА (О. Г. ШАРГЕЯ)

4.1. Опубліковані твори

Патенти на винаходи і авторські свідоцтва — 10 Статті у журналах:

«Горний журнал» — 4 «Соцмалистичсская индустрия* — І «Злектрическис станции» — 1 Книги:

«Завоевание межпланстньїх пространств». — Новосибірськ, 1929.

«Завоевание межпланстньїх пространств». — М.: Оборонгіз, 1947.

«Завоевание межпланстньїх пространств». «Тем, кто будст читать, чтобьі строить»: Избранньїе трудьі. — М.: Наука, 1964.

4.2. Рукописи, які збереглися

Рукопис без заголовка, у чотирьох зошитах, зшитих в один, 104 сторінки рукописного тексту, написаного олівцем. Ю. В. Кондратюк. Датований 1916 р. Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф (1914— 1917). У цьому виданні названий «Полтавсько-петроградсь¬кий рукопис».

«Тим, хто буде читати, щоб будувати» Ю. В. Кондратюк. Рукопис 144 сторінки. Датований 1916 р. Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф <1918» 1919).

Рукопис без заголовка, написаний чорним чорнилом на 79 сторінках. Ю. В. Кондратюк. Спочатку датував його 1920 р., проте потім дописав: «переписаний і відредагований у 1923—

1924 рр.» Один з примірників цього варіанту рукопису був у

1925 р. направлений на рецензію В.П.Вєтчинкіну, який і назвав статтю «Про міжпланетні подорожі». Зберігається в Інституті історії, природознавства і техніки РАН. Автограф (1925).

Два примірники машинописного тексту роботи «Завоювання між-планетних просторів». На 66 сторінках з рукописними встав-

ками і примітками. Цс передрукований на машинці текст попереднього (третього) варіанту з урахуванням зауважень, зроблених В. П. Встчннкіннм (додано розділ «Процес зго¬ряння, конструкція камери згоряння...»» дешо змінені позна¬чення і термінологія, додано виведення основної формули польоту ракети). Один з цих примірників був у 1927 р. відредагований В. П. Встчинкіним і підготовлений до друку.

5. СТОРІНКИ ЖИТТЯ ГЕНІЯ (Біографія Ю. В. Кондратюка —

О. Г. Шаргея)

Н

езвичайна, складна, трагічна і водночас пре¬красна доля вчсного-самоука. Ніякі примхи життя не могли перешкодити Ю. В. Кондратюку створювати основи космічного світогляду і космічної техніки.

Треба відмітити, що протягом багатьох років біографія і наукові праці О. Г. ІІІаргея (Ю. В. Кондратюка) не були відомі широкому загалу. Твори його були відомі лише вузьким науковим колам, а його біографія, точніше окремі епізоди з життя, — ще меншій кількості людей.

Громадсько-політичні обставини у СРСР ніяк не сприяли відновленню доброго імені Ю. В. Кондратюка, репресованого в 1930 році і не реабілітованого до 1977 року, який змінив у 1921 році «білогвардійське» прізвище О. Г. ІІІаргея на інше і який не має точного місця поховання у війні 194! — 1945 рр.

Слід відмітити, а це підтверджують біографи косміста А. В. Дацсико, і Б. І. Романенко, шо чуже прізвище ло-справжнь- ому обтяжувало Ю. В. Кондратюка. Про цс він говорив своїм друзям і близьким, які знали його історію, збирався «піти з повинною» у ОДПУ. Але його друзі, пам’ятаючи жорстокість і несправедливість 1930 років і прекрасно розуміючи поліцейський характер держави, у якій жили, умовили Юрія Васильовича не робити цього вчинку.

Після громадянської війни його могли розстріляти як біло* гвардійського офіцера, у 1930-ті роки — як прапорщика білої армії, який приховував своє «істинне обличчя», а після смерті С. Орджонікідзе — як такого, що працював під його протегуван¬ням... У роки Вітчизняної війни ним міг зацікавитися «СМБРШ»... і у всіх цих випадках вченого могла спіткати сумна доля. Тому Ю. В. Кондратюку довелось у житті від багатьох речей відмо¬витися, у тому числі, від зустрічей з родичами, від одруження, від улюбленої справи (від роботи у ГВРР)...

У довоенні і повоєнні роки на його імені лежало вето, як на репресованому і реабілітованому.

І тільки наприкінці п’ятдесятих років, після запуску першого штучного супутника Землі (4 жовтня 1957 року) різко зріс інтерес до космосу, космонавтики, до історії космічної науки. Тоді і почалася серйозна пошукова робота, спрямована на вияснення істинної біографії Ю. В. Кондратюка і його вкладу у теорію космонавтики. У цій праці брали участь Альошкін А. М., Вст- чинкін В. П., Воробйов Б. М., Глушко В. П., Горчакова О. М., Дацснко А. В., Даценко О. В., Єфімов Л. Л., Жук В. Н., Іващснко В. Н., Лашинська-Маркевич Т. І.. Ліфшиц Л. А., Ляпу- нов Б. В., Меркулов І. О., Мігірснко Г. С., Писаренко Г. С., Побєдоносцев 10. О., Раппопорт А. Г., Раушснбах Б. В.. Романен- ко Б. І., Романська О. Д., Ссвастьянов В. І., Сокольський В. М., Сорока Н. А., Тросніков В. Н., Чернишов Н. Г. та інші.

Однак, доводиться визнати, що воскресіння імені Ю. В. Конд-ратюка було декому не до вподоби, оскільки його визнання зменшувало славу вже визнаних світил науки космічного напрям¬ку.

Серед Інших «сенсацій» про Юрія Кондратюка була і версія про те. що частина рукописів вченого, а саме «останній зошит», потрапив до рук німецького конструктора-ракстчика Вернера фон Брауна, який після розгрому гітлерівської Німеччини став провід¬ним конструктором ракетно-космічного комплексу США. Поширю¬валися чутки, що якийсь Кондратюк працював у фон Брауна. Але згодом вияснилось, що цс — однофамілець Кондратюка, який у його рукописах розібрати нічого не зміг.

Брат Ю. В. Кондратюка А. В. Даценко звернувся з проханням прокоментувати цю версію до Георгія Олександровича Тюліна, який у 1945—1946 роках очолював колектив спеціалістів, що вивчали трофейну ракетну техніку. Г. О. Тюлін розповів, шо у складі комісії «були відомі нині вчені і конструктори Ісаєв, Черток, Бармін, Рязанський, Пілюгін, Побєдоносцев, Глушко, Чернншев, Корольов; у жовтні склад комісії перевищив 100 чоловік, причому більша частина знаходилася у Тюрінгії, потім у Берліні. Тюрінгія зацікавила тим, що там, у районі містечка Кордхаузсн, були розташовані підземний завод по виготовленню ракет, інші дрібні підприємства і великий концтабір «Дора» для військовополоне¬них... Більше ніж за півтора роки була проведена велика робота, опрацьовані численні документи і, думаю, якби серед них опинив¬ся «зошит Кондратюка», або які-нсбудь інші його документи, ми обов’язково знали б про цс. І Глушко і його співробітники не пропустили б цих матеріалів. Чого не було, того не було. Цс підтверджує і інша обставина. Якщо б до фон Брауна потрапили зошити Кондратюка, або він сам вирішив піти на контакт з німецьким вченим, то, імовірно, США не віддали б пальму першості при запуску першого ШСЗ Радянському Союзу, оскільки у цих роботах було багато того, що могло прискорити запуск першого американського ШСЗ.

Так була відкинута ще одна версія, що якоюсь мірою пляму¬вала ім’я вченого.

Біографія Ю. В. Кондратюка і його діяльність до сьогод¬нішнього дня. ше мало відомі більшості громадян України, країн СНД, та мабуть і в усьому світі.

Жоден автор проектів або друкованих праць з космізму не робить посилання на Ю. В. Кондратюка. Або вони не читали його праць, або не бажають визнати його пріоритет?

Так. наприклад. 4 лютого 1993 року в Російській Федерації під керівництвом професора В. Сиромятникова проводився екперя- мент, який був описаний у 1919 році 22-річним О. Шаргеєм, передачі з космічної орбіти на Землю сконцентрованого сонячного світла. «На жаль, — писав Лєсков, — ні В. Сиромятніїков. ні інші нічого не сказали про ці ідеї і конструкторські пропозиції Ю. В. Кондратюка. Можливо, вони до цього часу не читали його праць. Прикро. І не випадково мені наприкінці березня 1992 року академік Б. В. Раушенбах сказав: «А ви думаєте, що навіть зараз хто-небудь з академіків читає Кондратюка?»

Не читають не тільки академіки, але й інші спеціалісти. Так, у збірнику тез науково-технічної конференції «Аерокосмічний комплекс: конверсія і технології», виданому у 1995 році Житомир¬ським інженерно-технологічним інститутом, у тезах доповіді «Кос- мізм, як філософія XX сторіччя» (доповідач І. Д. Батіна) не названі космісти Ю. В. Кондратюк, О. Л. Чижевський, проте наведено ряд маловідомих прізвищ.

Так і виникло поживне середовище для різних чуток, пляму¬вань. Головне — закласти крихітку сумнівів. А вже ті, з чиєю допомогою ця крихітка розростеться у вагому підозру, знайдуться.

І плювати їм на те, шо залишається закритою одна з яскравих і славних сторінок історії нашої вітчизняної науки.

Такі причини того, що про Ю. В. Кондратюка довгі роки не писали і намагалися не згадувати.

Відомо, що книга Ю. Кондратюка «Завоевание межпланстнмх просгранств» була однією з настільних книг С. П. Корольова, В. П. Глушка та інших радянських діячів космонавтики...

Припустимо, у минулі часи, при тій ситуації в СРСР не рекомендувалось посилатись на «недозволених» людей. А сьогодні?

Відрадним с тс, шо українські вчені Я. С. Шифрін, В. М. Шо- кало, В. І. Ломан та інші автори проекту «Передача енергії на відстані», вважають себе співавторами Ю. В. Кондратюка в цій роботі.

Так, дійсно, ще залишився ряд «білих» плям в житті і діяльності великого космісгга, у тому числі:

— місце поховання бійця взводу зв'язку першого батлльону 1281-го стрілецького полку, польова пошта 968, який загинув під час війни 1941—1945 років;

— зошити та креслення передвоєнного часу з заповітними думками вченого і технічними рішеннями нових відкриттів.

Основні дати життя кос.міста-міонера космонавтики

1897 р., 9 (21) червня. У м. Полтаві у флігелі будинку N9 4 по СрітекськІй вулиці (нині Комсомольській) Людмила Львівна Шаргей (в дівоцтві Шліппенбах) народила хлопчика, якого назнали Олександром. Батьком майбутнього піонера космо-навтики був Гнат Бснсдиктович Шаргей.

1900 р., 8 вересня. У Луцьку народився Георгій Васильович Кондратюк.

1903 р. Мати Олександра Шаргея Людмила Львівна через душевну недугу потрапляє у лікарню, де вона і померла на початку 1910 року. Маленького Сашка батько залишив лід наглядом матері — Катерини Кирилівни і вітчима — Акима Микито¬вича Даценка.

З дитинства Сашко захоплювався механікою. Він розби¬рав і знову збирав або ремонтував різноманітні побутові прилади. Не забував він і про дитячі ігри. Коли прийшла пора навчання, для Сашка найняли приватну вчительку Катерину Феліксовну Свосхотову, яка вирізнялась не тільки енциклопедичними знаннями, особливо з природничих і точних наук, але і педагогічним тактом. Приватне навчання було викликане тим, шо у 2-гу гімназію, орієнтовану не тільки на гуманітарні, але і точні науки, де бажав навчатися Сашко, приймали літей дворян.

1910 р., 23 липня. Смерть Гната Бенедиктовича Шаргея, батька О. Г. Шаргея.

1910, 14 вересня—1916, 28 травня. Навчання О. Г. Шаргея у 2-й Полтавській міській гімназії. «Він мав чудові здібності у галузі математики і інших точних наук,» — згадував ко¬лишнім учитель гімназії В. С. Огонсвець. Навчальний процес у гімназії був спрямований на самостійне вивчення наукових істин. Передбачались позакласні читання і лабораторні робо¬ти. Сашко став одним з кращих учнів у класі. Але найбільше уваги він приділяв точним наукам, особливо математиці. А у вільний час він пробував вирішувати глобальні проблеми. Познайомившись з Ідеями польоту на Місяць Ж. Верна («З гармати на Місяць») та Г. Услса («Перші люди на Місяці»), хлопчик піддав їх сумнівам, а у 16 років дійшов висновку, шо цс завдання можна вирішити за допомогою ракет.

1913—1916 рр. Початок наукових досліджень О. Г. Шаргея в галузі міжпланетних подорожей. Олександр Шаргей, 16-19-літній юнак-гімназист, не маючи вищої освіти, самостійно логічно і науково-технічно обгрунтував можливість і необхідність за¬воювання космічного простору у мирних цілях. Так він став основоположником космічної філософії, який увійшов у істо¬рію під іменем Юрія Васильовича Кондратюка, в силу обсктіївних причин змінивши прізвище. За перші півроку 17-літній юнак у одному шкільному зошиті сформулював і математично обгрунтував можливість реактивного польоту, визначив швидкість, необхідну для подолання земного тя¬жіння і вирішив ряд інших питань.

1916 р., 10 червня. О. Г. Шаргей зі срібною медаллю закінчує Полтавську гімназію.

1916 р.. І вересня—II листопада. Навчання на механічному відділенні Петроградського політехнічного інституту. Закін¬чив першу свою працю, викладену на 104 сторінках рукопис¬ного тексту (4 шкільні зошити). Але в них вже були закладені основи майбутніх геніальних рішень.

1916 р., 24 листопада. О. Г. Шаргея призивають на військову службу і направляють на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ Петрограда.

1917 р., березень. О. Г. Шаргей закінчує школу прапорщиків при Петроградському юнкерському училищі.

1917 р., березень—19)8 р., квітень. Командир взводу на Закавказь¬кому фронті (Туреччина).

1917 р., квітень. О. Г. Шаргей закінчує роботу над першим рукописом з міжпланетних подорожей (рукопис — варіант N9 І).

1918 р., квітень—березень. О. Г. Шаргей після заключення Брест¬ського миру демобілізований і направляється в Полтаву. На шляху із Закавказзя в Полтаву насильно мобілізований у білу армію, а потім тікас з неї.

1918 р., травень—червень. У травні Олександр добрався до Полта¬ви. але будинок Даценків спорожнів: Катерина Кирилівна померла, а дідусь Аким Микитович, тяжко хворий, виїхав у рідне село до сестри. У місті господарюють німецькі окупан¬ти. Олександр переховується у товариша по гімназії Миколи Скриньки, у багатій бібліотеці якого вій наштовхнувся на журнал «Нива» з заміткою про ракети Ціолковського для польоту за межі Землі. 1 знову спалахнула пристрасть до роботи. Він почав поглиблювати свої попередні дослідження.

1918 р.. червень—1919 р., жовтень. Київ. Тут. з червня 1918 року Олександр проживає у своєї мачухи і працює на різних роботах (вантажник, електрик, репетитор...). Оцінивши до¬стоїнства і недоліки своєї першої праці, Олександр восени 1919 р. завершує її, як досконалішу, багатопланову. Ці 144 сторінки, доповнені 6 сторінками передмови, і склали руко¬пис за назвою «Тим, хто буде читати, щоб будувати».

У цій праці отримали подальший розвиток питання як найскономнішого вильоту снаряда з Землі, так і конструю¬вання таких снарядів і їх двигунів. У тому числі — питання стабілізації і управління польотами з використанням гіро¬скопів, застосування шлюзу і скафандрі» для виходу у відкритий космос, маючи при собі запас повітря. Автор розглянув питання використання сонячні енергії як для опалення корабля так і для утилізації її на Землі; а також використання дзеркал «для бездротового телеграфу*.

Запропоновано найбезпечніше розташування членів екі¬пажу при впливі прискорення. Враховувався перегрів снаря¬да при польоті у атмосфері на великі»! швидкості і мож¬ливість аеродинамічного спуску. Також запропоновано вико¬ристовувати сили тяжіння небесних тіл для корекції польоту. Вказано, що вигідніше для зупинки на небесних тілах користуватися не усім снарядом, а «пустити його супутни¬ком, а самому з такою частиною снаряда, яка буде необхідна для зупинки на планеті і зворотного приєднання до снаряда, здійснити цю зупинку.» Розглянуто використання позазем¬них проміжних баз і економність такого підходу.

Таким чином, у цьому рукопис» містяться усі основні передбачення Кондратюка по етапах розвитку космонавтики, З теорії і практики їх реалізації. Тут вперше точно сфор¬мульована ідеологія «Траси Конлратюка», яка використовує як сили тяжіння небесних тіл, так і посадочний модуль. Але у серпні 1919 року Київ захопили дснікінці і під страхом розстрілу провели нову мобілізацію. Мобілізують і О. Шар- гся. І знову — втеча з білої армії.

1919 р., листопад—1921 р., початок. О. Г. Шаргей переховується і працює мастильником вагонів на залізничній станції Бобрин- ська (м. Сміла) і розпочинає роботу над третім варіантом свого рукопису, який пізніше назвали «Про міжпланетні подорожі».

1921 р.. початок. Працює на маслоробні і паровому млині у Малій Вісці.

1921 р., 1 березня. Смерть Георгія (Юрія) Васильовича Кондратю- ка.

1921 р., 15 серпня. Передача Олександру Шаргею документа, який засвідчував особу Г. В. Кондратюка. Віднині Олександр Шаргей починає свій життєвий шлях в Малій Вісці під іменем Георгія (у православному написанні — Юрія) Ва¬сильовича Кондратюка. Олександр Шаргеіі став на війсь¬ковий облік як рядовий — Юрій Васильович Конлратюк.

1921 р., середина—1925 р., вересень. Працює кочегаром, ма¬шиністом, механіком на маловіскінському цукровому заводі. Але не так вже і просто жити під чужим іменем. І у червні 1922 року він відправляється у Київ, щоб продовжити свою освіту і побувати на батьківщині своєї матері. Це була його остання подорож під своїм справжнім іменем.

Через чотири місяці, не здійснивши своєї мрії, він повер¬нувся у Малу Віску хворий на тиф. Нелегким моральним тягарем лягло на Олександра нове ім'я. Відокремившись від свого «білогвардійського» минулого, він у той же час ніби зрікся своїх предків. Та й з’являтися під новим іменем у ТИХ місцях, де його знали як Олександра Шаргся, було теж небезпечно.

Закінчивши у цей час роботу над третім варіантом рукопису («Про міжпланетні подорожі» — так назвав її пізніше професор В. П. Встчинкін), він, нарешті, ознайомив¬ся з частиною роботи К. Е. Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Юрій Конлра¬тюк побачив, що він повторив ряд результатів К. Е. Ціолков- ського. Але вияснив І тс, що отримав ці результати іншим шляхом. Крім того впевнився, «...що зробив також новий і важливий внесок у теорію польоту». Загалом ця праця, повторюючи основні напрямки попередніх рукописів, не торкається цілого ряду ідей, викладених у них. Ширше застосовані математичні обгрунтування, написаний ряд но- вих розділів. Написанню цієї праці сприяли систематична і глибока самоосвіта. Завершуючи роботу, Юрій Кондратюк у передмові до неї відмічає пріоритет К. Е. Ціолковського у вирішенні основних питань міжпланетних сполучень. Руко¬пис «Про міжпланетні подорожі» (червень 1925 р.) відіслано у Головнауку.

1922 р., листопад—>1925 р., серпень. Олександр Шаргей повер¬тається у Малу Віску. Працює на цукровому заводі на різних технічних посадах. У цей період він продовжує працювати над третім рукописом «Про міжпланетні подорожі». У червні 1925 р. пише першу передмову до цієї роботи і після цього направляє рукопис її у Москву, в Головнауку, для рецензу¬вання і видання.

1925 р., жовтень—1926 р., жовтень. Ю. В. Кондратюк працює механіком на будівництві зернового елеватора на станції Криловська Північно-Кавказької залізниці (Ростовська об¬ласть). Працюючи на елеваторі, він багато часу приділяє механізації роботи і подає свої перші заявки на винаходи: «Пристрої для навантаження зерна у вагони» і «Лічильник до автоматичних вагів на елеваторі». На ці і ряд інших вина¬ходів він отримав згодом патенти.

1926 р., 12 квітня. Ю. В. Кондратюк отримує високу оцінку своєї роботи «Про міжпланетні подорожі» (рукопис — варіант N9 3) від інженера-механіка В. П. Вєтчмнкіна. У відгуку детально проаналізованим рукопис, показано, у чому він повторює інших авторів, розглянуті інші цінні пропозиції стосовно керування ракетою і добре продумана програма експериментів та досліджень для підготовки і польоту ракети у Всесвіт. Встчннкін зауважив, що Кондратюк не знав досягнень зарубіжних вчених і навіть основних праць К. Е. Ціолковського. Позитивний відгук і доброзичливий особистий лист В. П. Вєтчмнкіна, а також запит секретаріату Л. Д. Троцького про згоду на роботу в одному з дослід¬ницьких інститутів, надихнули Кондратюка. Продовжуючи роботу з модернізації елеватора, він знову займається кос¬мічними проблемами.

1926 р., квітень—1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює над четвертим варіантом свого рукопису «Про міжпланетні под¬орожі» з урахуванням побажань і зауважень інженера-ме¬ханіка В. П. Встчинкіна, вже під заголовком «Завоювання міжпланетних просторік».

Восени 1926 р. нічне безсоння подвижника космічних досліджень вилилося у відкоректовакий рукопис «Завоюван¬ня міжпланетних просторів». Він був доповнений розділом «Процес згоряння. Конструкція камери згоряння і вихлопної труби». Старі розділи були дещо відкоректовані стосовно термінології, відновлено виведення основної формули ракети. «Рукопис завершувався твердженням: «Можна — після вип¬робування відповідних розмірів предметів пропорційного па¬сиву перейти прямо до польоту з людьми у міжпланетний простір — з обльотом, наприклад, навколо Місяця з невідо¬мого нам його боку».

Відправивши рукопис до Москви, Ю. В. Кондратюк чекав вістей як про його долю, так і про можливість переводу до Москви. Але відповіді не було. Сьогодні точно відомо, що на нагадування секретаріату Троцького про перевід Ю. В. Кон- дратюка в ЦАП 22.09.26 р. зі згоди НТТ ВСНХ відповів, що «то». В. П. Вєтчмнкін ... не пропонував переводити його для роботи в дослідницький інститут, тим більше, що тов. Кондратюк не має достатньої підготовки для ведення науко¬во-дослідницької роботи. Зокрема, питання про міжпланетні подорожі не стоїть шс на черзі... Мова йде про переїзд ... у один з великих центрів на роботу за його спеціальністю (на елеватор)». І це йс дивлячись на те, що В. ГІ. Вєтчмнкін рекомендував: «Його треба ... перевести на роботу у Моск¬ву... Тут його таланти будуть використані краще, ніж на елеваторі. Такі великі таланти-самородки дуже рідкісні і залишити їх без уваги з погляду держави було б виявом безгосподарності!» Нарешті, майже перед самим від’їздом на будікниитпо нового елеватора, першого у Європі спеціально для кукурудзи, оснащеного спеціальними приладами. Конд¬ратюк отримав листа з заміткою із газети «Вечерняя Москва» від 07.10.1926 р.: «Новий проект міжпланетних подорожей у роботі молодого радянського вченого. У Головнауку надійшла робота молодого вченого т. Кондрлтюка «Про міжпланетні подорожі».

Автор висловлює у ній ряд міркувань про будову і деталі польоту ракети, яка призначена для міжпланетних сполу¬чень. Ознайомившися з працею, Головнаука визнала, що він містить пропозиції, які с результатом вивчення питання автором. Однак, на думку Головкауки, питання про виготов¬лення такої ракети поки що може мати значення лише при дослідженні верхніх шарів земної атмосфери, ультрафіо¬летової радіації Сонця і т. д. Головнаука вирішила відпус¬тити на видання роботи Кондратюка необхідні кошти, дору¬чивши її редакцію компетентному вченому. Рпзом з тим, Головнаукою була висловлена думка про надання Кондратю- ку можливості продовжувати працювати у вибраній ним галузі».

1926 р., жовтень—1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює старшим механіком на будівництві елеватора на станції Ельхотово у Північній Осетії. У Елі.хотово Кондратюк зуст¬рівся з Горчаковим Петром Кириловичсм, районним інжене¬ром контори «Хлібопродукт». Ознайомившись з характери¬стикою Кондратюка і оцінивши змістовність відповідей на професійні питання. Горчаков призначив Юрія Васильовича на посаду старшого механіка.

Включившись з притаманною йому енергією у роботу по будівництву, механізації і енергозабезпеченню Ельхотовсь- кого елеватора, Кондратюк удосконалив технологію буді¬вельних робіт із застосуванням рухомої опалубки, вніс ряд раціоналізаторських пропозицій, почав конструювати новий, досконаліший ківш для подачі зерна на верхні поверхи елеваторів. А після роботи допомагав господарю квартири, продовжував роботу над рукописом, користуючись бібліоте¬ками Владикавказу.

Перед Новим 1927 роком за дорученням адміністрації фотограф, який приїхав з Владикавказу, сфотографував кращих робітників. Такий знімок (перший після гімназичних років) Юрій Васильович подарував пізніше К. Е. Ціол- ковському.

1927 р., квітень. Ю. В. Кондратюк відвідує Київ і Москву, зустрічається з професором В. П. Встчинкіним. обговорює з ним хід роботи над редагуванням і підготовкою до видання його книги «Завоювання міжпланетних просторів».

1927 р.. 20 квітня—1930 р., ЗО серпня. Ю. В. Кондратюк працює у Західному Сибіру та на Алтаї по експлуатації, ремонту, проектуванню і будівництву зернових сховищ і елеваторів, на різних посадах — від техніка і до помічника районного інженера крайової контори «Хлібобуд».

Кондратюка призначають техніком з будівництва зерно¬вого елеватора у районі Рубцовська (станція Велика Річка), але вже у серпні 1927 року його переводять у елеваторний відділ крайової контори «Хлібопродукт» техніком з ме¬ханізації і реконструкції зернових складів, а з 192$ року він — заступник головного інженера Сибірської крайконтори «Хлібопродукт» (пізніше — «Союзхліб»).

Тут він завершує роботу по вдосконаленню елеваторного ковша. 20 березня 192$ р. подає заявку на винахід «Ківш для

слсватора-транспортера». Юрій Васильович будує найбільше у світі механізоване дерев’яне зерносховище на 10000 т зерна. Ця споруда висотою 20 м і розмірами 60 м на 32 м, спроектована Кондратюком раніше, побудована з мінімаль¬ним використанням дефіцитних на той час цвяхів, названа Кондратюком «Мастодонтом». Він розробляє і створює засоби механізації будівельних робіт, використовуючи для цього місцеві матеріали, будує зерносховище — елеватор з ви¬вантажувальною естакадою.

1927 р., 4 грудня. Професор В. П. Встчинкін пише передмову до книги «Завоювання міжпланетних просторів».

1928 р., 4 червня. Відмова Головнауки видати книгу Ю. Кондра- тюка «Завоювання міжпланетних просторів».

1928 р., жовтень. Ю. В. Кондратюк пише другу передмову до своєї книш.

1929 р., січень. Виходить у світ книга Ю. В. Кондратюка «Завою¬вання міжпланетних просторів» під редакцією і з передмовою професора В. П. Встчиккіна і з двома передмовами автора (Новосибірськ, видання автора, тираж 2000 примірників).

Залишивши без зміни свою передмову, написану шс у 1925 році, Юрій Васильович помістив у книзі, крім передмо¬ви В. П. Встчннкіна, також і свою другу передмову, написа¬ну у жовтні 1928 року, у якій Йдеться про користь, яку незабаром принесе людству освоєння космічного простору. При цьому, не заперечуючи думку К. Є. Ціолковського про створення космічних поселень, робить основний акцент на використанні результатів освоєння космічного простору для покрашення життя на Землі.

У цій книзі більш систематизовано викладені усі основні ідеї Кондратюка у галузі космонавтики. До них. крім викла¬дених раніше, можна віднести:

{. Використання проміжних баз на штучних або природ¬них супутниках малої маси для дозаправки космічних ко¬раблів при ракетно-артилерійському постачанні цих баз.

2. Використання рідких компонентів ракетних палив для охолодження рубашки двигуна.

3. Використання бороаодню і озону для підвищення теп¬лового ефекту.

4. Обгрунтування багатоступеневих ракет з пропорційно зменшуваною масою.

5. Конструкція спускного апарата з аеродинамічним галь-муванням.

6. Використання крилатих ракет.

Ці та інші пропозиції не просто сформульовані, але і технічно і математично обгрунтовані.

Перш за все, він надіслав один примірник своєї книги К. Е. Ціолковському і один — В. П. Встчинкіиу. На першій сторінці книги, яку він надіслав К. Е. Ціолковському, автор написав «З повагою піонеру дослідження міжпланетних спо¬лучень від автора. Ю. Кондратюк». Надіслав він книгу і у Ленінград Д. І. Перельману. а потім — М. 0. Риніну та іншим Інженерам, які працювали у цій галузі. Багато кни¬жок було розповсюджено книжковими магазинами Москви і Ростова. Купували книгу і іноземці. Напевно, так і потрапив один з примірників у бібліотеку Конгресу США.

1929 р., лютий. Ю. Кондратюк отримав невеликий пакет. У ньому

— невеликий лист (пін, як усі листи, адресовані Кондратю- ку, не зберігся) і три брошури К. Е. Ціолковського: «Дослід¬ження світового простору реактивними приладами», «Виб¬рані праці», «Відгуки».

На титульному листі першої книги — дарчий напис: «Шановному Юрію Кондратюку від автора. 1929 р. /5 лю¬того. К. Е. Ціолковський».

Незабаром прийшов лист від Д. І. Перельмана. який дякував за надіслану книгу, високо оцінював ії і просив ше декілька примірників, оскільки роботою Кондратюка заціка¬вилися ленінградські вчені, серед них професор М. 0. Ринін

— один з організаторів Секції міжпланетних сполучень і автор першої енциклопедичної праці з історії і теорії реак¬тивного руху І космонавтики, В. В. Разумов, група інженерів на чолі з відомим ракетником М. І. Тихомиреним, які об’єдналися у травні у відому Газодинамічну лабораторію (ГДЛ). У цю групу входив випускник ленінградського уні¬верситету В. П. Глушко, майбутній академік. Пізніше він писав, шо поряд з використанням праць К. Е. Ціолковського «з великим інтересом ми вивчали багату новими ідеями цікаву книгу Кондратюка».

1929 р., І травня. Ю. В. Кондратюк висилає професору М. О. Ри- ніну лист і свою фотографію.

1929 р., кінець—1930 р., початок. Ю. В. Кондратюк надсилає лист К. Е. Ціолковському, якого у 1930 р. той публікує у своїй книзі «Наукова етика».

1930 р., ЗО березня. Ю. В. Кондратюк надсилає лист і фотографію К. Е. Ціолковському. Цей лист і фотографія зараз збері¬гаються в Архіві РАН у Москві.

1931 р., червень. Ю. В. Кондратюка і П. К. Горчакова направили у ПБК ОДПУ № 14. Тут Ю. В. Кондратюк проектує ряд споруд для Кузбасу. Спроектований ним залізобетонний

копер ножного типу був утроє дешевшим за традиційний металевий.

1931 р., 8 вересня. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков отримують авторське свідоцтво на винахід баштового ковша.

1931 р., жовтень—1933 р., квітень. Ю. В. Кондратюк І П. К. Гор¬чаков публікують 4 статті по шахтобудівництву у «Горном журнале».

1932 р., початок. Професор М. О. Ринін публікує лист Ю. В. Конд-

ратюка від 1 травня 1929 р. і його фотографію у книзі «Теорія космічного польоту».

1932 р., 28 березня. За рекомендацією наркома Г. К. Орджонікідзе Ю. В. Кондратюк був достроково звільнений із заслання.

1932 р., травень. Ю. В. Кондратюк отримує запрошення Голове- нерго НКТП СРСР на конкурс по розробці проекту потужної вітроелектростанції в Криму, бере участь у ньому і займає перше місце.

Кондратюк подав у Центральну енергетичну раду (ЦЕР) НКТП свій проект, який він виконав практично за два місяці. А інститути, яким була доручена розробка, подали свої проекти майже на півроку пізніше. При цьому проект Кондратюка за техніко-скономічнимм показниками був кра¬щим. Чекаючи відповіді, Кондратюк подав 13 грудня 1932 р. три заявки на винаходи, які стосуються ВЕС (слід відмітити, що до 1932 р. він ніколи ке займався вітроенергетикою).

На початку травня Ю. В. Кондратюка і П. К. Горчакова викликали до начальника КБ-14 співробітники ОДНУ, і там оголосили, що за них клопотав Наркомтяжпром і тепер — вони вільні люди і можуть піти з КБ, але це було б не бажано. І до серпня 1932 р. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горча¬ков залишалися у КБ-14. Однак поєднувати напружену роботу в КБ з проектуванням ВЕС, нехай і ескізним, було важко.

1932 р., серпень—вересень. Ю. В. Кондратюк працює інженером у конторі «Союзмука».

1932 р., вересень—1933 р., квітень. Ю. В. Кондратюк працює інженером в Захсибснсрго.

1932 р., грудень—1938 р., вересень. Ю. В. Кондратюк у спів¬авторстві отримує авторське свідоцтво на 3 винаходи в галузі вітротехніки.

1933 р., квітень—травень. Ю. В. Кондратюк на запрошення керів¬ництва ГВРР відвідує відділ кадрів і лабораторію ГВРР. де зустрічається з С. П. Корольовим та іншими співробіт¬никами. Знаючи, що ГВРР знаходиться під пильним контро¬лем спецорганів, і боячись перевірки біографічних даних.

відхиляє запрошення перейти на роботу в ГВРР.

«... Дізнавшись через Володимира Петровича Вєтчинкіна про приїзд Ю. В. Кондратюка у Москву, Корольов знайшов його і запросив у підвал на Садово-Спаській. Ю. В. Кондра¬тюк приїхав уранці, і вони проговорили з Корольовим декілька годин. Корольов розумів, що перед ним — людина дивовижно обдарована, з розумом, який спроможний поєд¬нати сучасну інженерію з фантастикою самою незвичайною Після смерті Цлндера, така людина була йому конче потріб¬на. Корольов знав, що він уміє умовляти і використовував свій талант у той день максимально. У вироблену ним методику умовляння входили демонстрація техніки, стендові випробування, а по можливості навіть натурні старти — прийом, подібний до «тиску могутністю техніки», особливо широко застосовувався Головним конструктором у 1950— 1960-х роках, але і у ГВРР Корольов ним уже користувався. Він показував Кондратюку не тільки схеми й креслення, але і реальні ракети «у металі», води» у майстерні, умовив їхати на полігон в Нахабіні.

— Юрію Васильовичу, ви не повинні ні про що турбува¬тися, — «співав» Корольов.

— Клопотання про ваш перехід підпише сам Тухачевсь- кий. Я сам поговорю з Михайлом Миколайовичем. Потрібно визначити посаду... Ну, квартира — це само собою...

Знаючи Корольова, важко уявити собі, як витримав Кондратюк цю атаку. Він мовчав, посміхався у вуса, потім сказав тихо:

— Сергію Павловичу, це ніяк неможливо... Я зраджу людей, а це неможливо...

— Кого ви зрадите? — не зрозумів Корольов.

— Горчакова, Нікітіиа... Ми проектуємо вітроенергетичну установку...

— Юрію Васильовичу! — вигукнув Корольов, він навіть почервонів від обурення. — Та як ви можете порівнювати: політ у космічний простір й вітряк якийсь!

— О, ви не праві! Якщо не рахувати Сонця, вітер — друге джерело енергії для землян. Чистий, безшумний, невичерпний океан енергії! — очі Кондратюка горіли. — Ми поставимо вітрові установки у горах, на Крайній Півночі, ми отримаємо мільйони і мільярди кіловат-годин, не спалюючи ні крихти вугілля, ні краплі нафти! Ми збудуємо десятки вітрових Дніпрогссів! Невже ви не розумієте, як цс важливо?

Корольов мовчав. Тепер стало ясно, чому він не може умовити Кондратюка: він наштовхнувся на людину ідеї.

Якщо у людини є ідея, його неможливо збити з шляху НІ квартирами у столиці, ні «ромбами» в петлицях. Кондратюк втрачений для нього назавжди. Сергій Павлович миттєво якось поник, замовк. Кондратюк пішов. Корольов зразу перестав ним цікавитися, як кажуть у такому випадку. — «викинув з голови». Була у нього така риса: людей, які не цікавилися мою справою, він не засуджував, не критикував, просто вони для нього не існували. Більше з Кондратюком Корольов ніколи не зустрічався».

На відміну від Цандера, Кондратюк при всій своїй обда-рованості. не був одержимим ракетником. Його полонили перспективи вітроенергетики. І тут він також дивився у майбутнє: у 1970—1980-х роках кількість теоретичних праць у цій галузі і реальних установок найрізноманітніших типів у світі збільшується!

1933 р., 4 травня. Прийом Ю. В. Кондратюка І П. К. Горчакова наркомом Г. К. Орджонікідзе і направлення їх на роботу в Харків в Інститут промислової енергетики (УІПЕ) для роз¬робки технічного проекту потужної Кримської ВЕС.

1933 р., червень—1934 р., січень. Ю. В. Кондратюк — науковий керівник розробки технічного проекту потужної Кримської ВЕС у Харкові.

1933 р., ЗО липня. За підступним звинуваченням у шкідництві Ю. В. Кондратюк був заарештований. «Карна справа Ю. В. Кондратюка та інших виникла закономірно, як ре¬зультат діючої на той час політики. В «Анкеті для заарешто¬ваних і затриманих з зарахуванням до ОЯПУ», складеній ЗО червня 1930 року, Юрій Васильович повідомив про себе згадані вище анкетні дані.

Враховуючи істинну його біографію, Юрій Васильович прийняв правильну позицію. Якби слідство дізналося, шо він не Кондратюк, а проживаючим під чужим прізвищем Шар- гей Олександр Гнатович. 9 червня 1887 року народження, уроженсць Полтави, мобілізованими у 1919-му в денікінську армію — не зносити б йому голови.

Такі відомості, безперечно, придали б особливого значен¬ня усій так званій «шкідницькій організації», були б доброю підмогою в руках фальсифікаторів, посилили б звинувачення не тільки проти Кондратюка, але і проти усіх його колег.

Він вибрав собі другорядну, незавидну роль мастильника, механіка. Вигадана ж його батьківщина знаходилась тоді під Польщею і встановити істину було не так просто. Та слідство, напевно, не дуже цікавив рядовий механік з пери¬ферії. Дивним здасться зараз інше: у справі зовсім немає

відомостей, які позитивно характеризували б Юрія Васильо¬вича. Невже співробітники економічного відділу не знали, що перед ними видатний вчений? Цс у в Новосибірську у січні 1929 року, тобто за рік до арешту, вийшла його наукова праця «Завоювання міжпланетних просторів», яка отримала високу оцінку сучасників, як у країні, так і за її межами. Невже не знали про його листування з К. Е. Ціолковским, В. Г1. ВєтчинкІним, М. О. Риніним, Я. І. Перельмаком та іншими провідними вченими?

І ніхто не поцікавився ефективністю його винаходу, не призначив відповідної експертизи.

Справа закінчилася раптово, як і розпочалася. Ніхто навіть не склав звинувачувального висновку. Це підтверджує висновок про те, що «разелідуваня» було частиною політич¬ної кампанії, кавалерійською атакою на інженерні кадри. 10 травня 1931 року постановою Колегії ОДПУ на підставі ст. 58-7 УК РРФСР Кондратюк, Куров, Бєлясв і Аксьонов були ув’язнені у концтабір на три роки, а Горчаков і Лучинін — на п’ять років і відправлені до Сиблагу.

До місця ув'язнення Кондратюк відправився з діагнозом «неврастенія помірного ступеня». Позначилося нервове на-пруження. Подальша його доля, як і доля товаришів, визна-чилась тим, що без інженерно-технічних спеціалістів країна не могла обходитися.

У період заслання Ю. В. Кондратюк працював у проект¬ному бюро N9 14 КБ ОДПУ при Кузбасбуді інженером-кон- структором залізобетонних конструкцій.

1934 р., лютий. Ю. В. Кондратюк у Москві та Ленінграді захищає технічний проект КримВЕС і удруге зустрічається з Г. К. Орджонікідзе.

1934 р., квітень. Проект КримВЕС було завершено. Він мав цілий ряд оригінальних рішень. Наприклад, акумулятор стислого повітря для дублювання ВЕС у інтервали без вітру (нагні¬тання повітря за рахунок резерву потужностей ВЕС).

1934 р., жовтень. У Москві за розпорядженням Г. К. Орджонікідзе засновується контора по будівництву потужної КримВЕС.

1934 р., жовтень—1938 р., лютий. Ю. В. Кондратюк керує розроб¬кою робочого проекту КримВЕС.

1935 р., З березня. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков публікують статтю «Експертиза». У березні того ж року до робіт приєд¬нався М. В. Нікітін (згодом він проектував і будував Ос- таккінську вежу), з яким Ю. В. Кондратюк співробітничав ще у Сибіру. Консультував роботу В. П. Встчинкін.

1937 р., кінець—1938 р., початок. Група провідних вчених і

інженері», куди входив і В. П. Вєтчинкін, звернулася у Вишу атсстаційну комісію щодо присвоєння Кондратюку вченого ступеня доктора технічних наук без захисту дисертації за сукупністю праць. Однак ВЛК, спираючись на характеристи¬ку від тресту Тсплоенергобуд (куди входила проектно- будівельна контора), відмовила у цьому.

Якимось чином Кондратюк ознайомився з характеристи¬кою. яку дав йому трест. В ній його проект безпідставно розгромлено і розкритиковано. Кондратюк звинувачений у самовпевненості, нетерпимості до опонентів. І в кінці: «У суспільному житті тресту участі зовсім не бере. Політичного обличчя зовсім не виявлено.» Кондратюк знав віл Вєтчннкіна про розгром ленінградського і московського колективів ра¬кетників. Він же розповів Юрію Васильовичу про історію авіації і космонавтики, про редактора друкованих творів К. Е. Ціолковського — Б. М. Воробйовп, його чесність і • надійність. І Кондратюк. чекаючи нових ударів долі, передає йому на збереження свої рукописи. При цьому иа прохання Б. М. Воробйовп він ставить на них час їх написання. Так. у полтавсько-петроградських зошитах значиться 1916 рік. На рукопмсі «Тим, хто буде читати, шоб будувати!» — 1918— 1919 рр. На третьому руколнеі — 1920 і примітка: «Перепи-сано і проредаговано у 1923—1924 рр.» Крім того, він передав Б. М. Воробйову два примірники машинописного тексту «Запоюваккя міжпланетних просторів». Борис Мики¬тович зберіг наукову спадщину Кондратюка і на початку 1960-х років передав її до Інституту Історії природознавства і техніки АН СРСР. А з того, шо Кондратюк написав пізніше, більшість праць втрачена.

1938 р., лютий. Після трагічної загибелі Г. К. Орджонікідзс, Головенерго НКТП СРСР приймає рішення призупинити проектування і будівництво потужної КрнмВЕС І про перехід на проектування І будівництво малопотужних вітроелектро¬станцій, для чого був створений Вітроссктор при Тсплослск- тропроекті (ТЕП).

1938 р., лютий—1939 р., 15 вересня. Ю. В. Кондратюк працює начальником техвідділу Вітросектору при ТЕП Головенерго НКТП СРСР по розробці малопотужних ВЕС.

1938 р.. 2 липня. Ю. В. Кондратюк дарує свою книг)' «Завоювання міжпланетних просторів» з дарчим написом інженеру Б. М. Воробйову — редактору і хранитслю творчої спадщини К. Е. Ціолковського.

1938 р., 5 серпня. У звязку з розгромом колективів московських та ленінградських ракетників і арештами їхніх провідних пра- цінників перед Ю. В. Кондратюком постало питання — як зберегти набутки з космічної техніки, щоб вони дійшли до людей і змогли принести користь у майбутньому. За порадою В. П. Встчинкіна для реалізації цієї мсти був обраний Б. М. Воробйов...

Перед передачею паперів Б. М. Воробйову Ю. В. Кондра¬тюк на обкладинці, у яку вшив чотири полтавсько-петрог¬радські зошити, написав: «1916 р. 5/У1І.38. Юр. Кондратюк*.

1938 р., 5 вересня. Ю. В. Кондратюк направляє свою книі/ «Завоювання міжпланетних просторів» з дарчим написом у Калугу в дім-музей К. Є. Ціолковського для експонування у музеї.

1939 р., жовтень—листопад. Ю. В. Кондратюк і П. К. Горчаков публікують статтю «Основні характеристики і перспективи вітроенергетики» у журналі «Електричні станції».

1939 р., 15 вересня. Засновується Проектно-експериментальна контора по вітроелектричних станціях (ПЕКВЕС) при ТЕП Головенерго НКЕП СРСР.

1939 р., 15 вересня—1941 р., 6 липня. Ю. В. Кондратюк працює начальником проектного відділу ПЕКВЕС і керує проекту¬ванням малопотужних вітроелектростанцій ВЕС 2-Д-20 на 100 кВт І ВЕС 2-Д-30 на 250 кВт. Весною 1941 року Ю. В. Кондратюк готувався до підйому, установки і наступ¬ного випробування на підмосковному полігоні ВЕС 2-Д-20 потужністю аж... 100 кВт. Ця робота також супроводжувала ся підготовкою і публікацією наукових статей, розробкою винаходів і оформленням заявок на видачу авторських сві¬доцтв.

1941 р., 21 червня. Ю. В. Кондратюку виповнилося 44 роки (за документами — 41» Він не святкував дня народження, цілковито поринувши у роботу на полігоні. Але усе перекрес-лила війна. Наступ німецько-фашистських загарбників по¬глинув більшість території країни. Намітилась загроза для столиці. Поступила вказівка — вежу ВЕС не піднімати, щоб не створювати орієнтирів для фашистської авіації, а роботи по ВЕС 2-Д-20 зюрнути.

1941 р., 6 липня. Ю. В. Кондратюк відправляється добровольцем у дивізію народного ополчення Київського району м. Москви і зараховується червоноармійцем роти зв'язку стрілецького полку. Ця дивізія одразу ж відправляється на фронт.

1941 р., ЗО вересня. Б. 1. Романенко востаннє зустрічає Ю. В. Кон- дратюка поряд з бліндажем штабу стрілецького полку у лісі, що на південний захід від села Барсуки Кіровського району Калузької області.

1942 р., лютий. Телефоніст, зараз полковник у відставці, Сергій Кирилович Дергунов воював разом з Ю. В. Кондратюком.

1942 р., 23 лютого. Рядовий зв'язківець Ю. В. Кондратюк затнув на Орловській землі (біля Кривцовського меморіалу) у вол-ховському районі. Триваліш час вважали, що Ю. В. Кондра¬тюк загинув 3 жовтня 1941 року. Але пізніше були знайдені його листи (листівки), датовані 5 грудня 1941 року і 2 січня 1942 року і люди, які зустрічалися з Юрієм Кондратюком значно пізніше.

Таким чином, про завершення життєвого шляху Ю. В. Кондратюка нічого невідомо. Як часто буває у таких випадках, невідомість служить грунтом для різних сенсацій. Деякі стверджували, що частина рукописів Ю. В. Кондрлтю-

1 ка потрапила до німецького рлкетчикп Вернена фон Брауна. Більше того, говорили (і навіть писали), шо якийсь Ю. В. Кондратюк працював у фон Брауна. Однак ніяких доказів цих версій ні комісія радянських вчених, які вивчали німецьку ракетну техніку і документи, ні західні спецелужби не виявили.

1947 р. Виходить у світ друге видання книги Ю. В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» у виданні Оборонгізу тиражем 5000 примірників.

1964 р. Виходить у світ стаття Б. М. Воробйова і В. Н. Тростнікова «Про неопубдіковану роботу Ю. В. Кондратюка “Тим, хто буде читати, щоб будувати»». Виходить у світ трете видання книги Ю. В. Кондратюка «Завоювання міжпланетних про¬сторів». з першою повною публікацією роботи «Тим, хто буде читати, щоб будувати».

1970 р., 26 березня. Судова колегія карних справ Верховного суду РРФСР повністю реабілітувала Ю. В. Кондратюка.

1975 р. Тетяна Йосипівна Маркевич робить письмове зізнання Б. 1. Романсику про обставини зміни імені Олександром Шаргеєм.

1977 р., квітень—-травень. Ніна ГнатІвна Шаргей дає письмові показання Комісії ЦК КПУ про обставини зміни імені її братом Олександром Шлргесм і пише 18 квітня лист до віце-президента АН УРСР Г. С. Писаренка: «Хочу розказати про тс, що мені відомо про обставини зміни імені, по батькові і прізвища мого брата Олександра Гнатовича Шар- гся (Юрія Васильовича Кондратюка). Раніше я не роз¬повідала про це, бо моя мати Олена Петрівна Карссва взяла з мене слово мовчати. Тепер я наважилася розповісти все, їло знаю, бо в наукових організаціях виявлено великий Інтерес до біографії брата, і навколо факту зміни прізвища

виникає немало пліток... Я вважаю, шо причиною зміни прізвища братом О. Г. Шаргеєм було прагнення уникнути серйозних наслідків, пов’язаних з його службою у білій армії...

Як мені говорили, мама, приблизно в 1920—1922 рр., для брата дістала документи Юрія Васильовича Кондратюка, молодої людини приблизно одного з ним віку (1900 р. народж.), який помер незадовго до цього. У моєї мами була давня добра знайома Віра Григорівна Тучапська, викладачка київської школи N9 50 (Комерційний пров.). У цій школі викладав Володимир Васильович Кондратюк, старший брат покійного Юрія, який був у добрих стосунках з В. Г. Тучап- ською. На її прохання В. В. Кондратюк передав через неї документи покійного брата моїй мамі. Наскільки можу зга¬дати з пізніших розмов, цей документ був профспілковим квитком чи якимось іншим посвідченням особи. Документ передали в Малу Віску через Латинських.

В. В. Кондратюка я знала особисто, тому що в 1923—

1925 рр. навчалася у школі N9 50, де він викладав. Тоді я зовсім не знала про його роль у долі мого брата. Востаннє я зустріла В. В. Кондратюка пригніченого і розгубленого, і розмовляла з ним, на вулиці окупованого німцями Києва наприкінці 1941 р... Що я ще пам’ятаю про брата? Він був старшим за мене на 13 років. Тому мої дитячі спогади про нього дуже невиразні і уривчасті. Знаю, що він весь час до Вітчизняної війни допомагав нам з мамою матеріально».

1977 р., квітень—травень. Працює Комісія ЦК КПУ, яка за наданими багаторічними ПОШУКОВИМИ матеріалами Б. 1. Ро¬мансика і показаннями Т. И. Маркевич і Н. Г. Шаргей визнала відсутність криміналу у самому процесі зміни імені Олександром Шаргссм і винесла рішення відновити і увічнити добре ім’я видатного вченого.

• • ♦

Така складна біографія вченого-периюлрохідця, косміста, гу-маніста О. Г. Шаргем—Ю. В. Кондратюка, який у 17 років (1914 р.) в чотирьох непримітних школярських зошитах виклав згусток відкриттів і цікавих пропозицій з теорії міжпланетних польотів.

За рішенням 28-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 21 червня 1997 р. увесь світ відзначає пам’ятну дату — 100-річчя з дня народження українського вченого і дослідника, піонера космічної техніки Юрія Кондратюка (О. Шаргея).

6. ЛІТЕРАТУРА

Голованов Я. К. Королев С. П. Фактьі н мифьі. — М.: Наука, 1994. Граб В. И., Супруненко А. Б. Дсло N9 10558. Ю. В. Кондраткж н друпіс. — Полтава: Метоп, 1992.

Даценко А. В. Я полечу туди... — Харків: Прапор, 1989.

До 100-річчя з дня народження Ю. В. Кондратюка // Космічна наука і технологія. Додаток до журналу.—1995.—1, N9 І.—24 с. Ивдщенко А. Вмше олсватора — Луна // Извеетия.—19 июня (N9 170).

Кондратюк Ю. В. Завоеванме межпланетньїх пространств. — Но- военбирек, 1929.—Изд. автора.

Кондратюк Ю. В. Полтавско-петроградская рукопись. — 1916.— 104 с.—Рукопись. Автограф (Инстмтут истории м сстествозна- ния н техники РАН. Фонд Ю. В. Кондратюка).

Космічні і земні орбіти Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргся) / Упор. Б. В. Журахович, А. П. Завалішин, О. О. Негода, А. І. Стогній. — Дніпропетровськ: Січ, 1996.—408 с.

Космонавтика. Сов. знциклопедия. — М., 1985.

Космонавтика СССР. — М.: Машиностросние, Планета, 1987.— 496 с.

Пнонери ракетной техники. Кибальчич, Ціолковский, Цандср, Кондратюк: Избр. тр. — М.: Наука, 1964.

Романснко Б. И. Звезда Ю. В. Кондратюка // Наука в России.—

1995.—№ 2.

Романснко Б. И. Юрий Васильович Кондратюк. — М.: Знанис, 1988.

Смирнова Н. Где погиб Кондратюк? // Весть.—1966.—26 ноября. Украмнский советский знциклопедичсский словарь: В 3-х т. — Кнсв: Глав. рсд. УСЗ, 1988.