Ю. Смолич. Розповідь про неспокій триває.

Так я почав писати роман, але я тільки починав. бо роман то мав бути не мій, а колективний. Ми зійшлись групою — романісти-сюжетники — я, Трублаїні, Владко, Шовкопляс, Кальницький, ще хтось, і вирішили протягом двотрьох тижнів написати і видати роман. То мав бути воєнний роман-з сюжетом подій, які от зараз відбувалися на фронті й в тилу. Цей роман, за нашім задумом, мав негайно ж потрапити на позиції, для читання воїнам, що зустрічають ворога зі зброєю в руках. Роман змістом патріотичний, духом-войовничий, фабулою-пригодницький. Ми визначили хід думання для кожного співавтора майбутнього колективного твору, приблизно накреслили сюжет і дали волю фантазії кожного для компонування фабульних перипетій. Мені колектив доручив написати перший, вступний, розділ, з якого б читач дістав загальну уяву про сюжетні перспективи, а головне, в якому був би виписаний-«закладений», так би мовити, для всіх-образ головного героя: його характер, попередні біографічні моменти, світогляд і сітуація, в якій він починав свою участь у війні. Здається, ми дали йому прізвище Савчук, і роман, либонь, так і мав називатися:«Пригоди капітана Савчука». Була навіть, заготована обкладинка-її, власне, скопійовано з популярних колись, за старих часів, ба й не забутих ще й в ті роки, дешевих видань сищиків-Шерлока Холмса, Ната Пінкертона, Ніка Картера, Боба Рулана, російського сищика Путіліна тощо. Традицію подібних щонедільних видань повторювано і за радянських часів: в Росії- для серії «Месс Менд», на Україні- випуски «доктора Вецеліуса» (Майк Йогансен), от не пригадаю вже назв. В правому кутку обкладинки, в овалі, був портрет капітана Савчука, в центрі сторінки- назва; а чи писали ми прізвища авторів?

Цей роман ми почали друкувати: я вичитав навіть верстку мого розділу і, здається, розділів Трублаїні та Владка. На тому, либонь, наш колективний твір і припинився: прийшли надто важливі події, що запанували над нами цілком, та й розпався колектив. Трублаїні пішов до армії; Шовкопляс став начальником штабу дивізії копачів протитанкових споруд; Кальницький заступив на пост консультанта міського штабу протиповітряної оборони; Владко прийняв начальствування над ополченською групою Спілки письменників; мене цілковито поглинули найскладніші організаційні справи.

Ю. Смолич. Твори у восьми томах. К. Дніпро. 1986.

Том 7. Розповіді про неспокій

с.386-387

https://fantlab.ru/edition148885

глава 10.

... — Куди ми летимо? — спитав Микола. — До Атлантиди?..

    Рагуші зареготав.

    — Нарешті!.. Ну, що, гуде в голові?.. З ними жартувати не можна, вони цього не люблять… До Атлантиди?.. Е-е, ні, юначе!.. Утиль-бог давно вже не посилає грішників на Атлантиду. Фаетонці як раби на Землі не годяться: втрачають працездатність. Фаетонці там здатні бути або ж богами, або каторжанами. Богів посилають на Атлантиду. Каторжан розкидають по всій планеті. Це у Єдиного називається — карати самотністю. І треба сказати — дуже тяжка кара!..

    Він натиснув кнопку на стіні каюти. Відкрилася велика карта, що злегка світилася. То була карта Землі…

    Рагуші обвів пальцем великий острів серед синіх просторів океану. Ні, не острів — цілий материк…

    — Велика Атлантида! — з якоюсь несподіваною побожністю в голосі промовив Рагуші. — Фаетонська держава на чужій планеті. Зрештою, наплювати мені на утиль-бога! Безсмертний має до неї таке ж відношення, як, скажімо, до Сіріуса. Атлантида — це розплідник людського розуму, мати нової цивілізації. Ось у чому річ!..

    — Розкажіть про неї, — попросив Микола, хоч сам у цей час думав про Лочу. Де вона тепер?..

    Рагуші глянув на атомний годинник, що показував абсолютний космічний час.

    — Коротко можна. Але спершу відповім, куди я вас везу. Ось дивіться…

    Ечука-батько, теж поволі отямившись, підвівся з крісла, підійшов до карти.

    — Ось ваш рай, — показав Рагуші на великий материк, що містився на південній півкулі Землі. — Ви будете тут першими людьми. Розумієте?.. Першими!.. Скажу одразу, місія не з приємних. Але я подбаю, щоб вам було не дуже зле…

    — Що ти маєш на увазі, Рагуші? — спитав батько, який сам хотів звернутися до Рагуші по допомогу.

    — Пізніше дізнаєшся, Ечуко, — загадково всміхаючись, відповів Рагуші. — А зараз слухайте про Атлантиду. Мені часто доводиться там бувати. Жерці мене вважають вірним слугою божим, їм навіть не спадає на думку скерувати на мій мозок свої диявольські шахо. Я п'ю з ними хмільний напій, що виготовляється з рослин, яких на Фаетоні не знають. Довга, покручена лоза, лапате листя. Плоди скупчені у великих гронах. Вони напівпрозорі, обтягнуті ніжною шкіркою. Коли розірвеш шкірку — бризкає солодкий сік. Із того соку жерці виготовляють для себе дуже смачний напій. Тільки вип'єш — одразу ж стає так весело, що хочеться сміятись і співати…

    Миколина свідомість усе ще не розкривалася назустріч новому, незнайомому світові, про який оповідав Рагуші…

    Лочо! Мила, хороша Лочо… Що вони з тобою зробили? Вони, звичайно, мусять тебе відпустити, бо ніякого злочину ти не вчинила. А може, це й краще, що карники не дозволили тобі зайти в ракету, яка відлітала на страшну, задушливу Землю? Ну, звісно ж, це краще!.. Чому ти мусиш бути каторжанкою?..

    Ця думка трохи заспокоїла Миколу, і він поволі почав дослухатися до того, про що оповідав Рагуші…

    …П'ятсот обертів тому — тобто півтори тисячі земних — один фаетонський вчений попросив космонавтів привезти йому з Землі кілька людиноподібних мавп. Вони були йому потрібні для дослідів, на які дав згоду сам Безсмертний. Мавп розмістили у спеціальному приміщенні, де були створені такі ж самі умови, як на Землі. Вони почували себе чудово. Селекційні досліди робилися в лабораторіях, у спеціально виготовленій апаратурі. Плід розвивався в штучному середовищі, без участі мавпи-матері. Діти вийшли частково схожі на мавпу, частково на людину. Деякі з них потребували для своїх легенів того повітря, яким дихали фаетонці, але більшість дихала повітрям земних матерів. Саме ці екземпляри і відібрав учений для подальшого схрещування. Він витратив на цю роботу ціле життя. В результаті третього схрещування народились діти, які були схожі на маленьких фаетонців, але дихали земним повітрям…

    — Значить, перші земні люди були створені на Фаетоні?! — вихопилось у Миколи. От несподіванка! Навіть Ечука-батьно, розповідаючи йому про Єдиного Безсмертного, сказав, що плем'я земних людей уперше було створене на Атлантиді. Правда, він згадав про це побіжно…

    — Фаетонська наука замовчує, хто саме створив перших земних людей, — вставив у розмову батько. — Ім'я вченого лишилося невідоме. Натомість існує версія, що земну людину створив сам Бог-Отець. Ні про яку селекцію не може бути й мови. Просто, мовляв, зажадав Всевишній мати вірних рабів на Землі — і досить було його слова… А взагалі, взагалі… — Батько витримав чималу паузу, про щось роздумуючи. — Взагалі поширення розуму у Всесвіті неминуче. Вчені з Материка Свободи провадять селекційні роботи в планетній системі Толімака[3]. І, між іншим, на кількох планетах одразу. Безсмертному про це відомо. Він розуміє, що там будуть створені незалежні від нього цивілізації. Саме через те він так шаленіє…

    — Хіба це можливо? — здивувався Микола. — Не тільки різні планети, а навіть різні системи… Хіба можливе схрещування таких віддалених істот?..

    — Це віддалення відносне, — заперечив батько. — Воно вимірюється простором, а не властивостями організмів. За близьких природних умов життя розвивається майже скрізь однаково. Або ж, якщо умови цьому не сприяють, воно не розвивається зовсім. Скажімо, в нашій планетній системі гниття здатне активно розвиватися лише на двох планетах — на Фаетоні і на Землі. Можливо, у майбутньому приєднається до них Венера. Вона зараз поки що молода.

    — А Марс?..

    — Марс для активного розвитку життя непридатний. На ньому є деякі породи рослин, є плазуючі організми з дуже слабким обміном речовин. Вони пересуваються так повільно, що цей рух майже непомітний для нашого ока. Створити ж енергійну, високорозвинену істоту Марс не спроможний.

    — Чому? — допитувався Микола.

    — На Марсі дуже мало кисню. Наявність води, кисню і сонячного тепла — ось чим зумовлюється спорідненість живого світу на різних планетах. А відстань поміж ними не грає ніякої ролі. Відстань має значення лише з точки зору взаємовпливу живих світів. Одна планета розвиває свій живий світ раніше, інша — пізніше.

    — Я не розумію одного: чому треба уявляти мислячу істоту лише в формі людини? — запитав Микола.

    — Цілком можливо, що є й інші форми. Але й на тих планетах, де працюють вчені з Материка Свободи, вони мають справу з людиноподібними істотами. Це, мабуть, найдоцільніша форма для розвитку розуму. Більшість тварин мають по чотири кінцівки. Так є на Землі, так було й на Фаетоні. А тепер уявімо: яка тварина здатна піднятися на задні кінцівки, щоб звільнити передні для роботи? Очевидно, для цього мусять бути відповідні пропорції тіла — спини, тулуба, шиї, голови. Чи не так?.. Якщо пропорції тіла не дозволяють тварині вільно триматися на задніх кінцівках, вона назавжди лишиться чотириногою. Про те, щоб прищепити їй розум, не може бути й мови… Отже, коли ми починаємо шукати доцільних пропорцій, то хочемо чи не хочемо, але знов доводиться повертатися до людиноподібної істоти. Розумієш мене, Акачі?.. — Батько зніяковіло поглянув на Рагуші, який теж уважно його слухав. — Пробач, командире! Я захопився. Це моя улюблена тема. І моя мрія. Я ще в дитинстві мріяв потрапити на Материк Свободи, щоб разом з їхніми вченими…

    — Що тобі заважало? Пального не вистачило? — в'їдливо спитав Рагуші.

    — Втечу з батьківщини я вважав би для себе ганьбою, — сумно відповів

3

Толімак — Альфа Центавра, найближча до Сонця зірка. Її світло долітає до Землі за чотири роки.

батько. — Але, дуже прошу, розповідай далі. Я дещо знаю про Атлантиду, а він, — кивнув батько на Миколу, — знає дуже мало. Їм усе подавалось у викривленому вигляді.

    Рагуші пильно глянув на Ечуку.

    — Чому ти промовчав про Юпітер?..

    Ечука трохи зблід.

    — Дуже прошу…

    Сталося незрозуміле замішання. Миколі здалося, що батько ховає від нього якусь велику таємницю.

    — Юпітер? — перепитав Микола. — Хіба на Юпітері є життя?

    Батько мовчав. Рагуші обернувся до Миколи.

    — Не все відразу, хлопче! Існують речі, про які фаетонцям краще не знати.

    Що це означає? Під час великих протистоянь Юпітер був на фаетонському небі найбільшим небесним тілом. Він поступався яскравістю тільки перед супутниками Фаетона.

    Але ж супутники — то свій домашній світ. А Юпітер — незрівнянний титан! Та Микола ніколи не чув, щоб на цій велетенській планеті було життя. На Юпітері панує така холоднеча, що замерзають навіть гази. Як же там могла зародитися жива клітина?..

    Тим часом Рагуші продовжував розповідь.

    …За високими мурами, що оточують Палац Безсмертного, жерці спорудили велике приміщення з відповідним повітрям — не менше, ніж Палац Бумерангів! — де під наглядом Єдиного вирощувались люди, які вже не були фаетонцями. Жоден із них не знав ні батька, ні матері, бо практично батьків і матерів у них не було. Хоч вони й були схожі на нас, але відчували себе неповноцінними, бо за стінами свого приміщення не могли ні жити, ні дихати.

    Жерці змалку їм втлумачували, що їхній творець — Всевишній. Ті, хто заходять до їхнього приміщення у прозорій кулі на голові, також безсмертні, як і сам Бог-Отець. Вони — його найкращі слуги, і кожне їхнє повеління — повеління Бога-Отця…

    Таким чином ще на Фаетоні було створено армію охоронців, слуг і рабів-будівельників, які потім на Атлантиді під керівництвом жерців споруджували перші храми. Пізніше почали переселяти на Атлантиду фаетонців-каторжан.

    Слід пам'ятати, що земні раби Всевишнього вирощувались на Фаетоні у цілковитій таємниці. Про це знали тільки найвідданіші слуги Єдиного. Так само ніхто із фаетонців не знав про їхнє переселення на Атлантиду. Обслугу космічних кораблів, яка здійснювала це переселення, було потім знищено за наказом Безсмертного.

    Отже, можна собі уявити, що мусили відчувати фаетонці-каторжани, потрапивши на Атлантиду! Вони застали там величні храми, які не поступалися перед фаетонськими, і сотні рабів, створених волею Всевишнього.

    Кожен фаетонець-каторжанин для такого раба ставав одразу богом, а жерці трималися з каторжанами майже як з рівними. Вражені всім побаченим, фаетонці забували про своє бунтарство, визнавали могутність Безсмертного і дуже швидко звикали до становища молодших богів. Так на Атлантиді створилася панівна верхівка. Її очолювали вчені-жерці. На один щабель нижче стояли колишні каторжани. Ще нижче — віддані слуги, які поступово перестали бути рабами і також усвідомили своє «божественне» походження. Це передалось і їхнім нащадкам. А раби…

    Життя рабів нічим не відрізнялося від життя тварин.

    Деякі з них почали тікати на інші материки. Там вони дичавіли, але невпинно розмножувались. Виникли численні племена, які почали жити своїм незалежним життям. У їхній пам'яті щось збереглося про могутність бога, про те, що він живе десь у небі…

    Інколи фаетонці-каторжани, яких теж розселяли майже по всіх материках, очолювали ці племена, створювали свої крихітні державки і посідали в них становище богів. Із земних людей вони виховували своїх жерців. Фаетонці прищеплювали їм перші навики цивілізації, ділилися зі своїми земними жерцями найпростішими знаннями.

    Нерідко жерці з Атлантиди посилали повітряні кораблі, винищували ці державки, випалювали атомним вогнем, але десь у несходимих лісах вони виникали знову і знову. Це дуже гнівило жерців Атлантиди, а ще більше гнівило Єдиного Безсмертного.

    Та ось Рагуші промовив:

    — Про Атлантиду досить. Ви самі її незабаром побачите.

    — Як?! — здивувався Ечука-батько. — Ми ж летимо на інший материк, у південну півкулю…

    Рагуші промовчав. Потім тихо сказав:

    — Туди встигнеш. Спершу я провідаю дружину. І моїх земних дітей… — Він кивнув на Миколу. — Акачі мене скоріше зрозуміє. Космічні розлуки — це жахлива річ. Виходиш вечорами і шукаєш вогнисту крихту в небі. А вона менша, ніж око твоєї дружини, яку ти покинув на тій крихті… Здається, ніколи більше не побачиш…

    Ці слова зовсім спантеличили батька.

    — Яка дружина? Я ж знаю твою дружину, Рагуші.

    — Розумієш, Ечуко, — сумовито відповів космонавт, — твій грішний візник — двоєженець… Можливо, перший космічний двоєженець… Але що я можу вдіяти? Я дуже її люблю… Люблю свою земну дружину. І земних дітей. Так само, як люблю своїх маленьких фаетонців… Моє серце належить двом планетам, двом жінкам і чотирьом хлопчикам… Двоє з них на Фаетоні, двоє — тут…

http://mreadz.com/new/index.php?id=105823...

https://fantlab.ru/edition134342

Серія "Шкільна бібліотека"

19 печ.лист. 1/4 вкладки 17 учёт.авт.лист. 60х92 1/16 = 225х150 мм твёрдая тканево-картонная

https://fantlab.ru/edition134342

Одоблит. №2449. Уполном. Главлита №4659. Дежурн. №69. Технорук Я. Ольман.

https://fantlab.ru/edition48508

14 печ.лист. 1/8 вкладок 12,1 авт.лист. 62Х94 1/16 = 200х145 мм твёрдая бумажно-картонная

https://fantlab.ru/edition48508

К читателю. Прочитав этот роман, запиши свои впечатления от него, отметь, что именно тебе наиболее понравилось, отметь непонятные места и т.д. Обо всём этом напиши письмо автору, который будет тебе очень благодарен за это. Письмо адресуй так: Харьков, Госпром, 4й подъезд, Детиздат, кабинет массовой работы, для В. Владко.

https://fantlab.ru/edition48508

https://fantlab.ru/edition124168

14 печ.лист. 1/8 вкладок 12,1 авт.лист. 62Х94 1/16 = 220х150 мм твёрдая тканево-картонная (б-ка им. Максимовича: без титула)

https://fantlab.ru/edition124168

https://fantlab.ru/edition124168

https://fantlab.ru/edition124168

https://fantlab.ru/edition124168

Издания https://fantlab.ru/edition48508 и https://fantlab.ru/edition124168 идентичны вплоть до совпадения текста на страницах, однако с обложками, разными по оформлению, формату и материалу изготовления.

О лагинских "Старике Хоттабыче" и "Патенте АВ" уже вспоминали.

Адамов Григорий Борисович — псевдоним ( наст. Абрам-Герш Борухович Гибс (позднее он видоизменил имя, отчество и фамилию): "Тайна двух океанов": Павлик Буняк, Марат Моисеевич Бронштейн, старший лейтенант Богров, физик Сидлер, изобретатель Блейхман.

Владко Владимир Николаевич ( наст. Еромченко) ну, это как исключение :)

"Аргонавты Вселенной": по 1952 г. включительно — Борис Гуро, позднее — китаец Ван Лун.

"Потомки скифов": до 1956 г. — студент Арон, с 1956 г. и впоследствии — студент Артём.

Стругацкие, Аркадий и Борис Натановичи: навскидку — Саул Репнин, Максим Камерер, Дон Рэба и пьеса"Жиды города Питера, или Невесёлые беседы при свечах".

Роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» належить до категорії науково-фантастичних творів. Події, описувані в ньому, ніколи не відбувалися; більше того, треба підкреслити, що сучасний стан розвитку техніки не дозволяє реально поставити питання про здійснення великої міжпланетної подорожі протягом найближчих років. Космічний переліт людини з планети на планету був і залишається досі сміливою мрією учених і письменників-фантастів.

Чому ж ця мрія виникає знов і знов не тільки в творах світової художньої літератури, але і в численних наукових творах видатних учених? Науково-фантастичні романи Жюля Верна «Від Землі до Місяця» та «Навколо Місяця»; Уельса — «Перші люди на Місяці», «Боротьба світів»; Богданова — «Червона зірка» і чимало інших творів багатьох письменників; наукові твори російського ученого-революціонера Кибальчича, радянських учених Ціолковського та Риніна, іноземних учених Годарда, Вальє, Оберта, Гомана та інших — все це присвячене проблемі міжпланетних перельотів.

Безперечно, це пояснюється не тільки захоплюючою красою сміливої мрії про міжпланетну подорож. Головна причина полягає в тому, що безупинний розвиток світової науки щороку наближає людство до цілковитого розв’язання цієї складної проблеми. Ми сказали, що сучасний розвиток техніки не дозволяє найближчими роками здійснити міжпланетну подорож. Але зовсім не виключена можливість того, що чимало з наших молодих сучасників стануть свідками (а дехто й учасниками) перших космічних перельотів. Для такого твердження є всі підстави.

З усією відповідальністю можна сказати, що вже тепер проблема зореплавання розв’язана в своїй значній частині. Ми маємо на увазі не технічну сторону справи, а механічну й фізичну.

Численні наукові роботи, досліди та обчислення остаточно довели теоретичну можливість міжпланетних перельотів. Більш того, майже остаточно з’ясовані й принципи дії космічних кораблів. Немає сумніву, що в основі такого корабля лежатиме ракетний двигун.

І справа реального, практичного здійснення першої міжпланетної подорожі затримується тепер лише з технічного боку. В цьому окремому випадку світова техніка дуже й дуже відстала від теорії. А це відставання, в свою чергу, примушує вважати міжпланетну подорож на сьогодні лише сміливою, чарівною мрією. Бо техніці доведеться ще чимало попрацювати, щоб поставити висновки теоретичних міркувань на практичний ґрунт.

Але — згадаймо! — хіба не такою самою мрією ще років п’ятдесят тому була авіація, яка встигла за цей час стати для нас повсякденною дійсністю? Немає жодного сумніву, що наше майбутнє перетворить на таку саму дійсність і міжпланетні перельоти. Прийде день, коли людство побачить в небі ракетні космічні кораблі, які полинуть до далеких світів, як полинув у романі В. Владка поки що фантастичний міжпланетний корабель академіка Риндіна і його супутників.

Проблема міжпланетних сполучень розв’язувалася в різних науково-фантастичних творах по-різному; і залежало це, головне, від того стану розвитку науки й техніки, за умов якого той чи інший письменник писав свій твір. Наука посувалася вперед, написаний твір залишався позаду. Наукові думки й припущення авторів, хоч і цікаві, але подекуди скеровані в невірному напрямку, ставали незадовільними, нереальними. Сучасна ж наука, як ми вже говорили вище, твердо накреслила шляхи, якими мусить іти техніка, щоб розв’язати практично проблему міжпланетних сполучень.

Автор «Аргонавтів Всесвіту» використав для свого роману висновки сучасних теоретиків міжпланетних сполучень. Слід тут-таки оговорити, що в романі є низка спірних припущень автора, але про це мова буде далі.

Міжпланетний корабель академіка Риндіна побудований, ураховуючи всі найцікавіші пропозиції таких учених, як Ціолковський, Вальє, Годард. В його устаткуванні знаходимо чимало дотепних приладів, починаючи з фантастичних мініакумуляторів та інфрачервоного екрану й кінчаючи досить обґрунтованим науково використанням величезної різниці температур освітленої сонцем і тіневої сторін ракети. Звісно, такий велетенський міжпланетний корабель може вилетіти в космічний простір лише за допомогою неймовірної сили вибухової речовини; і автор примушений створити фантастичний прототротил, нову вибухову речовину. Але це цілком припустимо.

Слід відзначити й те, що В. Владко знайшов цікаву мотивацію міжпланетного перельоту своїх героїв на Венеру. Радянська наукова експедиція вирушає на Венеру не випадково (як вирушали в космос герої попередніх романів, присвячених цій темі). Радянська експедиція має і теоретичні і практичні завдання: знайти на Венері й привезти на Землю потрібні соціалістичному будівництву нові елементи — ультразолото та інфрарадій. Це відразу надає міжпланетній подорожі академіка Риндіна реальний характер.

Читач науково-фантастичного роману завжди вимагає від автора наукової обґрунтованості. Читач цілком законно хоче доказів того, що автор веде його думку вірним з наукового погляду шляхом. І тільки маючи такі докази, читач починає довіряти авторові, приходить до висновку, що припущення автора мають підстави і не залишаються голим фантазуванням, а, навпаки, можуть здійснитися в майбутньому. Це цілком закономірний процес сприймання наукової фантастики.

Ультразолота та інфрарадію не існує. Це — вигадані автором хемічні елементи. Але для читача вони можуть існувати, бо автор роману поширює таблицю Менделеєва і знаходить для них більш-менш логічне місце. Міжпланетний корабель — поки що технічна мрія; але для читача він стає реальним, бо автор використав для його створення цілком реальні з наукового погляду пропозиції і проекти відомих теоретиків цієї справи. Сучасна наука не має даних про життя на Венері, тим більше вона не може дати відповідь на питання про характер цього життя. Але читач вірить, що Венера населена величезними комахами, бо автор підводить його до цієї думки через низку наукових фактів і науково обґрунтованих припущень (порівняно молодий вік Венери, велика, як рівняти до земної, кількість вуглекислоти в атмосфері Венери тощо).

Така система мотивацій і доказів свідчить про постійне бажання автора залишатися весь час на науковому ґрунті, не захоплюючись зайвим фантазуванням і не втрачаючи через це довір’я читача, який сприймає навіть спірні припущення автора, як дещо цілком ймовірне. Наприклад, можна сперечатися і не погоджуватися з поглядами автора «Аргонавтів Всесвіту» щодо впливу космічного проміння на людські організми. Світова наука давно вже вивчає природу космічного проміння, так званого проміння Мілікена. Щоправда, це проміння, його походження і джерела й досі залишаються для науки загадкою; але ніколи ніхто з дослідників не відзначав будь-якого впливу космічного проміння на нервову систему людини. Наукових даних тут немає. Проте, не можна відняти у В. Владка права надати космічному промінню таких властивостей, зокрема в міжпланетному просторі, де впливу проміння Мілікена ніщо не заважає.

Такою самою спірною є й думка В. Владка про техніку радіозв’язку Землі з міжпланетним кораблем. Безперечно, шар Хевісайда мусить заважати такому зв’язку і навіть унеможливлювати його. Але навряд чи можливо з технічного боку «пробити» той шар Хевісайда з допомогою фантастичної «стратостатної антени». Шар Хевісайда буде подоланий в майбутньому, напевно, не механічним засобом, а електричним.

Ми могли б навести ще декілька спірних з наукового погляду місць у романі В. Владка, як от принципи поширення космічного проміння, тривалість доби на Венері, можливість зростання бактерій, навіть за особливих умов атмосфери Венери, до тих гігантських розмірів, які надає їм автор під час зустрічі Бориса Гуро з тими бактеріями тощо. Але слід підкреслити, що всі ці місця тільки спірні. З автором можна сперечатися щодо його висновків і припущень; проте, наукова база В. Владка навіть у таких спірних припущеннях залишається реальною.

Автор використав своє вигідне становище письменника, який писав роман про міжпланетну подорож уже після багатьох попередніх творів. Саме це дало йому можливість уникнути багатьох помилок, які припустили в своїх талановитих творах попередні автори фантастичних творів про міжпланетні подорожі. Чимало таких помилок помітив і пояснив читачам відомий популяризатор ідеї міжпланетних сполучень Я. Перельман.

Перше видання «Аргонавтів Всесвіту» В. Владка було зустрінуте молодими читачами з великим інтересом. Понад 1500 листів, одержаних автором з приводу його роману, свідчили про вплив твору на молодих читачів, доводили, що роман збудив у читачів зацікавленість проблемою міжпланетних сполучень. Автор використав ці листи, поради і вимоги читачів під час підготовки роману для другого видання. Порівняно з першим виданням твір значно доповнено, до нього додано епілог про повернення експедиції на Землю, якого наполегливо вимагали від автора читачі в своїх листах.

Зважаючи на все це, треба сподіватися, що нове видання «Аргонавтів Всесвіту» буде зустрінуте читачами з ще більшим інтересом. Для тих із них, хто бажав би глибше познайомитися з історією, сучасним станом і перспективами розв’язання проблеми міжпланетних сполучень (а таких читачів чимало, як можна це встановити з листів до автора), — ми подаємо нижче список науково-популярних і наукових творів, присвячених цьому питанню.

Список цей складений з розрахунком на читача, який, починаючи з найлегших для сприймання книжок, переходитиме далі до більш складних, читання яких потребує вже певної підготовки. Саме в такому порядку розміщені згадувані твори в нашому списку.

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНІ І НАУКОВІ КНИЖКИ,

ПРИСВЯЧЕНІ ПРОБЛЕМІ МІЖПЛАНЕТНИХ СПОЛУЧЕНЬ

Я. Перельман. «Ракетой на Луну».

Я. Перельман. «Межпланетные путешествия».

К. Э. Циолковский. «На Луне».

К. Э. Циолковский. «Ракета в космическое пространство».

М. Валье. «Полет в мировое пространство».

Проф. Н. А. Рынин. «Мечты, легенды и первые фантазии».

Проф. Н. А. Рынин. «Космические корабли».

Проф. Н. А. Рынин. «Лучистая энергия».

Проф. Н. А. Рынин. «Теория реактивного движения».

Проф. Н. А. Рынин. «Ракеты».

Проф. Н. А. Рынин. «Суперавиация и суперартиллерия».

Проф. Н. А. Рынин. «К. Э. Циолковский. Его жизнь, работа и ракеты».

Проф. Н. А. Рынин. «Теория космического полета».

Проф. Н. А. Рынин. «Астронавигация».

Доктор фізико-математичних наук, професор М. Барабашов