Куликов О. Загадки Марса // Знамя юности (Минск). — 1964. — № 241.

Ципис Н., Короткевич Г. Человек с Голубой Молнии // Знамя юности (Минск). — 1965. — № 72,73.

Ципис Н., Короткевич Г. Василиск // Знамя юности (Минск). — 1965. — № 134—135.

Губарев В. Джон Второй // Знамя юности (Минск). — 1965. — № 124.

Подольный Р. Серафим Шестикрылыч // Знамя юности (Минск). — 1965. — № 31.

Ципис Н., Короткевич Г. Стэлла // Знамя юности (Минск). — 1966. — № 159—161.

Ципис Н., Короткевич Г. Чужие звезды // Знамя юности (Минск). — 1966. — № 101.

Ципис Н., Короткевич Г. Положительный мир // Знамя юности (Минск). — 1966. — № 22-23.

Шитик В. Сигналы в полночь // Знамя юности (Минск). — 1966. — 16 ноября. — № 222.

Поляков С. На последней подножке // Знамя юности (Минск). — 1966. — № 1.

Ципис Н., Короткевич Г. Загадка синего протуберанца // Знамя юности (Минск). — 1967. — № 115—130.

Ципис Н., Короткевич Г. Перед вечностью равны // Знамя юности (Минск). — 1967. — № 217—227.

Поляков С. Планета цвета хупол // Знамя юности (Минск). — 1967. — № 259. — (Окончание см. 1968, № 1).

Поляков С. Планета цвета хупол // Знамя юности (Минск). — 1968. — № 1 (начало см. 1967, № 259)

Цветков В. Дождь, которому хотелось курить // Знамя юности (Минск). — 1969. — № 141.

Цветков В. Машина времени // Знамя юности (Минск). — 1969. — № 141.

Зощенко М. Через 100 лет // Знамя юности (Минск). — 1969. — № 101.

Цветков В. Планета Гэйя // Знамя юности (Минск). — 1970

Николаев С. Старик № 5251а // Знамя юности (Минск). — 1970. — № 81.

Шалимов А. Окно в бесконечность // Знамя юности (Минск). — 1971. — № 205—206.

Яблонский Р. Мысли вслух // Знамя юности (Минск). — 1971. — № 202.

Афонин Ю. Неудавшийся контакт // Знамя юности (Минск). — 1971. — № 122.

Пономарев В. Руками не трогать! // Знамя юности (Минск). — 1971. — № 12.

[Ресенчук В.] Старая земля // Знамя юности (Минск). — 1981. — 7 июня.

[Ресенчук В.] Снегурочка // Знамя юности (Минск). — 1981. — 22 марта.

[Ресенчук В.] Первый полет // Знамя юности (Минск). — 1981. — 26 апреля.

[Цветков В.] Эликсир молодости // Знамя юности (Минск). — 1981. — 22 марта.

[Цветков В.] В 2057 году // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Цветков В.] Дядя Федя, или Марсианин, тайно живущий на Земле // Знамя юности (Минск). — 1981. — 7 июня.

[Цветков В.] Дождь, которому хотелось курить // Знамя юности (Минск). — 1981. — 7 июня.

[Цветков В.] Девушка, которой не было // Знамя юности (Минск). — 1981. — 13 декабря. — № 238..

[Цветков В.] Изобретение // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Цветков В.] Недоверчивый Зубакин // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Цветков В.] Планета Гэйя // Знамя юности (Минск). — 1981. — 26 апреля.

[Цветков В.] Перед полетом // Знамя юности (Минск). — 1981. — 1 ноября.

[Цветков В.] Пари // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Коваленко В.] Среди киберов // Знамя юности (Минск). — 1981. — 22 марта.

[Коваленко В.] Среди киберов // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Коваленко В.] Акселерация // Знамя юности (Минск). — 1981. — 22 марта.

[Коваленко В.] Дерево // Знамя юности (Минск). — 1981. — 8 февраля. — № 27.

[Коваленко В.] Начало // Знамя юности (Минск). — 1981. — 26 апреля.

[Коваленко В.] Побочный эффект // Знамя юности (Минск). — 1981. — 13 декабря. — № 238..

Рогович Н. Роботы на машине // Знамя юности (Минск). — 1981. — 13 декабря. — № 268.

Ресенчук В. Понять // Знамя юности (Минск). — 1981. — 4 октября.

Хадиков А. Книга // Знамя юности (Минск). — 1981. — 4 октября.

Цветков В. Где жили бурсоники // Знамя юности (Минск). — 1981. — 4 октября.

Цветков В. Минус 60 // Знамя юности (Минск). — 1981. — 6 сентября.

Цветков В. Некстати // Знамя юности (Минск). — 1981. — 6 сентября.

Цветков В. Подслушанный разговор // Знамя юности (Минск). — 1981. — 12 июля.

Ядринский А. Первый // Знамя юности (Минск). — 1981. — 1 ноября.

Александрович С. Неизведанные глубины // Знамя юности (Минск). — 1981. — 1 ноября.

Коваленко В. Только роботы // Знамя юности (Минск). — 1981. — 6 сентября.

[Ресенчук В.] Демидыч // Знамя юности (Минск). — 1982. — 7 февраля. — № 28.

[Цветков В.] Робот № 5251а // Знамя юности (Минск). — 1982. — 25 апреля. — № 80.

[Цветков В.] Встреча в пути // Знамя юности (Минск). — 1982. — 15 января.

[Цветков В.] Любовь // Знамя юности (Минск). — 1982. — 7 февраля. — № 28.

[Цветков В.] Половина седьмого // Знамя юности (Минск). — 1982. — 25 апреля. — № 80.

Ресенчук В. Мнения // Знамя юности (Минск). — 1982. — 19 декабря. — № 241.

Ресенчук В. Профессиональный читатель // Знамя юности (Минск). — 1982. — 21 марта. — № 56.

Соловьев Д. Я знаю // Знамя юности (Минск). — 1982. — 25 апреля. — № 80.

Цветков В. На вахте // Знамя юности (Минск). — 1982. — 21 марта. — № 56.

Цветков В. Пришельцы // Знамя юности (Минск). — 1982. — 13 июня. — № 114.

Цветков В. Почему? // Знамя юности (Минск). — 1982. — 24 октября. — № 203.

Шуляк В., Ясницкий Г. Метаструктура // Знамя юности (Минск). — 1982. — 1 августа. — № 146.

Шумилов В. Пепельница // Знамя юности (Минск). — 1982. — 29 августа. — № 165.

Глуховский В. Посланцы разума // Знамя юности (Минск). — 1982. — 11 июля. — № 137.

Глубокий С. Путешествие // Знамя юности (Минск). — 1982. — 7 февраля. — № 28.

Гаврилов Вл. Генератор времени // Знамя юности (Минск). — 1982. — 26 сентября. — № 185.

Дерех А. Катастрофа // Знамя юности (Минск). — 1982. — 21 марта. — № 56.

Жур А. Отрицательный космос // Знамя юности (Минск). — 1982. — 13 июня. — № 114.

Зеневич А. Благосклонный покровитель // Знамя юности (Минск). — 1982. — 11 июля. — № 137.

Зарахович Ю., Максимович Г. Тень тайной Империи: Отр. из романа-памфлета // Знамя юности (Минск). — 1982. — 16-30 апреля, 1,2,4,5,7 мая.

Костенко А. Ретро // Знамя юности (Минск). — 1982. — 1 августа. — № 146.

Михайлов М. Возвращение на Землю // Знамя юности (Минск). — 1982. — 29 августа. — № 165.

Малов В. Интервью // Знамя юности (Минск). — 1982. — 21 марта. — № 56.

Новаш Н. Там, где назначена встреча // Знамя юности (Минск). — 1982. — 24 октября. — № 203.

Орлов И. Джоконда при свете Луны // Знамя юности (Минск). — 1982. — 26 сентября. — № 185.

Облогин А. 10 минут завтра // Знамя юности (Минск). — 1982. — 1 августа. — № 146.

Солодовников С. В поезде // Знамя юности (Минск). — 1983. — 8 мая. — № 91.

Филимонов С. Живая изгородь // Знамя юности (Минск). — 1983. — 14 августа,4 сентября. — № 156,170.

Цветков В. Бесконечный путь // Знамя юности (Минск). — 1983. — 11 декабря. — № 237.

Абламейко С. Туннель // Знамя юности (Минск). — 1983. — 27 марта.

Брайдер Ю., Чадович Н. Нарушитель // Знамя юности (Минск). — 1983. — 4 сентября. — № 170.

Биленкин Д. Дмитрий Биленкин: «Важная роль фантастики» / Интервью взял В.Цветков // Знамя юности (Минск). — 1983. — 19 июня (№ 117). — С.4. — (Клуб любителей фантастики).

Богданова О. Возмутитель сновидений // Знамя юности (Минск). — 1983. — 19 июня.

Гусев В. Назначение // Знамя юности (Минск). — 1983. — 8 мая. — № 91.

Дрозд Е. Повторная проверка // Знамя юности (Минск). — 1983. — 4 сентября. — № 170.

Дрозд Е., Зеленский Б. Психологический эффект, или Адепты адаптации // Знамя юности (Минск). — 1983. — 17 июля.

Зеневич А. В лагуне // Знамя юности (Минск). — 1983. — 27 марта.

Колупаев В. Весна света // Знамя юности (Минск). — 1983. — 30 октября. — № 210.

Лукина Л., Лукин Е. Аналогичный случай // Знамя юности (Минск). — 1983. — 8 мая. — № 91.

Логинов С. Состязание // Знамя юности (Минск). — 1983. — 6 февраля.

Михлеев Д. Я — в мире молекул // Знамя юности (Минск). — 1983. — 8 мая. — № 91.

Михайлов М. Объяснение в любви // Знамя юности (Минск). — 1983. — 19 июня.

Новаш Н. Образец уникальности // Знамя юности (Минск). — 1983. — 30 октября. — № 210.

Петров В. Двойка // Знамя юности (Минск). — 1983. — 14 августа. — № 156.

Петров В. Одно слово — природа! // Знамя юности (Минск). — 1983. — 6 февраля.

Трусов С. Блудные сыновья Земли // Знамя юности (Минск). — 1984. — 25 марта. — № 61.

Ануфриев Г. Техническая ошибка // Знамя юности (Минск). — 1984. — 10 июня. — № 111.

Аверьянова А. Гостья: [Рассказ] // Знамя юности (Минск). — 1984. — 22 января. — № 16.

Гаврилов Ю. Гений: Юморист. рассказ // Знамя юности (Минск). — 1984. — 22 января. — № 16.

Дерех А. Банк информации: [Рассказ] // Знамя юности (Минск). — 1984. — 22 января. — № 16.

Кравченко Е. Сказка // Знамя юности (Минск). — 1984. — 29 июля. — № 145.

Кравченко Е. Подарок: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1984. — 22 января. — № 16.

Орехов Н. Ферраритет: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1984. — 26 февраля. — № 42.

Пучков Е. Очередной сеанс // Знамя юности (Минск). — 1984. — 13 мая. — №

Пугач В. Кладоискатели: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1984. — 26 февраля. — № 42.

Солодовников С. Поголовно разумный мир // Знамя юности (Минск). — 1985. — 19 мая. — № 97.

Савинова Е. Случай на даче // Знамя юности (Минск). — 1985. — 8 декабря.

Ануфриев Г., Цветков В. Почти первый контакт // Знамя юности (Минск). — 1985. — 10 марта. — № 49.

Ануфриева Е. Дочки-матери // Знамя юности (Минск). — 1985. — 13 октября.

Булыга С. Украденный остров: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1985. — 24 марта,14 апреля. — № 58,73.

Биленкин Д. Дырка в стене // Знамя юности (Минск). — 1985. — 14 июля.

Биленкин Д. На пыльной тропинке // Знамя юности (Минск). — 1985. — 2 июня. — № 105.

Варшавский И. В атолле // Знамя юности (Минск). — 1985. — 10 марта. — № 49.

Варшавский И. Дневник // Знамя юности (Минск). — 1985. — 14 апреля. — № 73.

Варшавский И. Новое о Холмсе // Знамя юности (Минск). — 1985. — 1 сентября. — № 168.

Пучков Е. Лесник // Знамя юности (Минск). — 1985. — 14 июля.

Царев Д. На память // Знамя юности (Минск). — 1986. — 26 октября.

Цветков В. Логика // Знамя юности (Минск). — 1986. — 26 января.

Шаров Б. Марсианская путевка // Знамя юности (Минск). — 1986. — 9 мая. — № 91.

Булыга С. Снегопад // Знамя юности (Минск). — 1986. — 21 декабря.

Биленкин Д. Место в памяти // Знамя юности (Минск). — 1986. — 15 июня.

Волков В. Огненный всадник // Знамя юности (Минск). — 1986. — 26 июня.

Георгиев Н. Пробный эксперимент // Знамя юности (Минск). — 1986. — 30 ноября.

Жур А. Элексир // Знамя юности (Минск). — 1986. — 26 июня.

Кудрявец Н. Летающие крокодилы // Знамя юности (Минск). — 1986. — 15 июня.

Хадиков А. Путник // Знамя юности (Минск). — 1987. — 29 марта.

Цветков В. Ну и дела! // Знамя юности (Минск). — 1987. — 29 марта.

Шемионко С. На краю Галактики // Знамя юности (Минск). — 1987. — 26 февраля.

Аксенцев Ф. Древесина // Знамя юности (Минск). — 1987. — 4 декабря.

Белоусов О. Салют, парень! // Знамя юности (Минск). — 1987. — 10 сентября.

Грин А. Легенда о Фергюссоне // Знамя юности (Минск). — 1987. — 29 января.

Гончаров Вал. Слово представляется // Знамя юности (Минск). — 1987. — 29 апреля.

Живуцкий В. Встреча // Знамя юности (Минск). — 1987. — 29 января.

Кудрявец Н. Возможно // Знамя юности (Минск). — 1987. — 1 сентября.

Кострючин В. Чертово колесо // Знамя юности (Минск). — 1987. — 31 мая.

Колбанов С. Краска // Знамя юности (Минск). — 1987. — 26 февраля.

Михолап Т. Речефильтр // Знамя юности (Минск). — 1987. — 1 июля.

Якубович А. Кибернетик и смерть // Знамя юности (Минск). — 1988. — 3 марта.

Булыга С. Авария // Знамя юности (Минск). — 1988. — 4 февраля.

Дрозд Е. Рецепт из Канны Галилейской // Знамя юности (Минск). — 1988. — 5 мая.

Шелег А. Идейтификация одного мужчины: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1990. — 7 окт.

Магай В. Математический разведчик: Рассказ // Знамя юности (Минск). — 1990. — 21 окт.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

Парус

Рабочая смена (все — Минск)

1984

1

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Последний день практики:[Рассказ] /Предисл. ред.; Рис. С.Осипова. -С.22-25.

2

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Экзамен: Рассказ /Рис. С.Осипова. -С.29-31.

5

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Инопланетный сюрприз:[Рассказ] /Рис. С.Осипова. -С.26-29.

7

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Каникулы на Луне:[Рассказ] /Рис. С.Осипова. -С.22-25.

8

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — День рождения отца:[Рассказ] /Рис. Р.Дубелира. -С.26-29.

9

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Огненное небо:[Рассказ] /Рис. Р.Дубелира. -С.18-22.

12

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Игра в прятки:[Рассказ] /Рис. Р.Дубелира. -С.22-26.

1985

1

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Лес Ксанфы:[Pассказ] /Рис. Л.Селивончик. -С.28-32.

5

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Личный контакт:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -С.28-32.

7

ТРУСОВ С. — Исполнители желаний:[Рассказ] /Рис. Л.Селивончик. -С.26-30.

8

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Резидент Земли:[Рассказ] /Рис. Л.Селивончик. -С.25-29.

9

ТРУСОВ С. — Наблюдатель:[Юмореска] /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -С.24-25.

10

ТРУСОВ С. — Долгое мгновение Гирсона:[Рассказ] /Рис. -С.24-28.

11

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Уцелеть до обеда:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -С.26-27.

1986

1

ЭЙПУР А. — Нужны ломаные игрушки:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -C.28-30.

1(5)

КРУМЕР А., МИХАЙЛОВ М. — Радостный дирижабль: Повесть /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -С.32-47.

2(6)

КРУМЕР А., МИХАЙЛОВ М. — Радостный дирижабль: Повесть /Рис. Л.Селивончик. -С.32-47.

3(7)

КРУМЕР А., МИХАЙЛОВ М. — Радостный дирижабль: Повесть /Рис. Л.Селивончик. -С.32-47.

4

ТРУСОВ С. — Экзамен на невероятность: Первоапрельская сказка для взрослых детей:[Рассказ] /Рис. С.Журавлева. -С.26-28.

6(10)

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Экспонаты руками не трогать: Фантаст. повесть /Рис. В.Рулькова. -С.34-47.

1987

1

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Телепатическое ружье: Рассказ /Рис. В.Рулькова. -С.32-45.

8

ДРОЗД Е. — Бесполезное — бесплатно: Рассказ /Рис. В.Рулькова. -C.32-43.

10

ТРУСОВ С. — Операция «Летучая мышь»: Рассказ /Оформл. К.Ващенко, С.Савича. -C.54-61.

12

КАЗМЕНКО С. — Запас прочности: Рассказ /Рис. Н.Байрачного. -C.52-57.

Парус

1988

1

ДРОЗД Е., ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Что дозволено человеку…: Рассказ /Рис. К.Ващенко; Оформл. С.Савича, К.Ващенко. -C.38-45.

7

ПОТУПА А. — Таймкипер, или Горький глоток будущего: Рассказ (Журн. вариант) /Оформл. С.Стельмашонка. -C.6-13.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Ад на Венере: Повесть /Рис. -С.14-25.

ДРОЗД Е. — Стоять, бараны!: Рассказ /Оформл. Л.Селивончик. -C.37-43.

БУЛЫГА С. — Скороход: Сказка /Рис. В.Рулькова. -С.44-47.

РЫБАКОВ В. — Ветер и пустота: Рассказ /Рис. С.Рыжиковой. -C.52-54.

10

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Весь мир в амбаре: Фантаст. детектив:[Повесть] /Предисл. ред.; Оформл. Л.Cеливончик. — C.24-39.

МУЧИНСКАЯ Е. — Полет:[Рассказ] /Рис. -С.56-58.

11

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Весь мир в амбаре: Фантаст. детектив:[Повесть] /Предисл. ред.; Оформл. Л.Cеливончик. — C.28-43.

12

БУРКИН Ю. — Пятна грозы:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. Л.Селивончик. -С.28-36.

1989

2

КУЛИНКОВИЧ А. — Продавцы душ: Рассказ. -С.31.

ШЕРУДИЛО Т. — РАССКАЗЫ: Город: Корабль /Рис.,С.34-35; Дом /Рис.,С.35-36; Стена /Рис.,С.36-37. -С.34-37.

3

ТКАЧЕНКО И. — Путники: Повесть /Рис. В.Рулькова. -С.28-42.

7

ТРУСОВ С. — Военная хроника под барабанную дробь крупного калибра: Рассказ /Оформл. Л.Селивончик. -С.10-13.

ЭЙПУР А. — Фантаюм-2, или Марсианская скамейка: Рассказ /Рис. В.Рулькова. -С.14-21.

ПОТУПА А. — Эффект Лягушки: Рассказ /Рис. Н.Байрачного. -С.26-31.

РЕЗНИК Л. — Магический треугольник: Повесть (Журн .вариант) /Рис. В.Рулькова. -С.32-51.

ПЕРФИЛЬЕВ М. — Сын: Рассказ /Рис. -С.52-54.

8

А.Б. — Роковая ситуация:[Рассказ] /Примеч. ред. -С.61-62.

12

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Администрация леса: Фантаст. рассказ (Журн. вариант) /Оформл. В.Рулькова. -С.32-42.

1990

1

БУРКИН Ю. — Автобиография: Сказка:[Рассказ] /Рис. В.Рулькова. -C.38-43.

2

ТЮННИКОВ В. — Играем панк: Фантаст. рассказ /Предисл. авт.; Оформл. С.Стельмашонка. -C.20-22.

7

РУДЕНКО Б. — Каждый выбирает свой путь: Повесть (Журн. вариант) /Примеч. ред.; Рис. В.Рулькова. -C.6-16.

МЕХОВ О. — Счастливого пути!:[Рассказ] -C.17.

ЛУКИНЫ Л. и Е. — Государыня: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. С.Стельмашонка. -C.20-22.

САЛОМАТОВ А. — Големиада:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. С.Стельмашонка. -C.23-30.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Фальшивомонетчик: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. В.Рулькова. -C.34-44.

СИЛЕЦКИЙ А. — Мишень: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. С.Савича. -C.48-50.

БАЧИЛО А. — Мыслефильм, или Записки графомана: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. -C.57-61.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

Фантакрим MEGA (Минск)

1990

1

НОВАШ Н. — Сочинения Бихеваиля:[Рассказ] /Рис. -C.4-7.

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Завтра наступает сегодня:[Рассказ] /Рис. -C.8-9.

ПОТУПА А. — Таймкипер, или Горький глоток будущего:[Повесть] /Рис. -C.10-20.

АЛФЕРОВА М. — Идолы:[Рассказ] /Рис. -C.21-24.

ЛЕВЧИН Р. — Зеркало:[Рассказ] /Рис. -C.24-25.

БУЛЫГА С. — Квардилион:[Рассказ] /Рис. -C.26-28.

ОРЕХОВ Н., ШИШКО Г. — Имя для рыцаря:[Рассказ] /Рис. -C.29-33.

ЭЙПУР А. — Республика погибших воробьев:[Рассказ] /Рис. -C.34-37,41.

ТРУСОВ С. — Военная хроника под барабанную дробь крупного калибра:[Рассказ] /Рис. -C.38-41.

ДРОЗД Е. — В раю мы жили на суше:[Рассказ] /Рис. -C.42-48.

ЛУЧКОВ Е. — Очередной сеанс:[Микрорассказ] -C.49.

ГЛАНЦ А. — Восьмое марта:[Микрорассказ] -C.50.

КОЛБАНОВ С. — Пейзаж с вершины холма:[Микрорассказ] -C.50-51.

КУДРЯВЦЕВ Н. — Возможно…:[Микрорассказ] -C.50.

МОИСЕЕВ А. — В мире атомов:[Микрорассказ] -C.50.

ПРИМОЧКИН Б. — Предупреждение:[Микрорассказ] -C.50.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Визит инспектора:[Рассказ] /Рис. -C.54-59.

ПУГАЧ В. — Смотри — это он:[Рассказ] /Рис. -C.60-63.

ПОЛЯКОВА Т. — 2½ раза замужем:[Повесть] /Рис. -C.64-70.

СИЛЕЦКИЙ А. — Скандал в благородном семействе:[Рассказ] /Рис. -C.72-75.

1991

1

НОВАШ Н. — Ночь Святого Христофора: Повесть /Рис. -С.4-13.

ПУГАЧ В. — Детки в клетке:[Рассказ] /Рис. -С.14-15.

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Иск из мезозоя:[Рассказ] /Рис. -С.16-20.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Планета Энунда:[Рассказ] /Рис. -С.21-26.

ГУСЕВ В. — Назначение Пешка:[Рассказ] /Рис. -С.27.

ОБРАЗЦОВ А. — Такое вот извращение…:[Рассказ] /Рис. -С.27.

ТРЕТЬЯКОВ В. — То ли еще будет:[Рассказ] /Рис. -С.28.

МОХНАЧ И. — Услуга:[Рассказ] /Рис. -С.29.

ЭЙПУР А. — Обними подушку:[Рассказ] /Рис. -С.29-30.

ЗИНЧУК А. — Мужчина с гвоздиком:[Рассказ] /Рис. -С.30.

ДРОЗД Е. — Все золото мира и весь его блеск:[Рассказ] /Рис. -С.31-37.

БУЛЫГА С. — Глаголь добро: (Слышно на масленицу от блаженного Юрья):[Рассказ] /Рис. -С.38-41.

ВЕРШИНИН Л. — Сказание о рыцаре Гуго:[Повесть] /Рис. -С.42-48,53-54.

РОМАНЕЦКИЙ Н. — Подарок для Тамухи:[Рассказ] /Рис. -С.55-61.

АНФИМОВА Е. — На птичьих правах: Страшная сказка для взрослых:[Рассказ] /Рис. -С.61-65.

ОРЕХОВ Н. — И в этом мире мне жить:[Рассказ] /Рис. -С.65-67.

КАЗМЕНКО С. — Вариации на тему древнего мифа:[Рассказ] /Рис. -С.68-75.

ИГНАТЕНКО В. — Песнь о псах биосферы:[Рассказ] /Рис. -С.86-92.

2

КАПЛУН В. — Шпоры для Лады: Повесть /Рис. К.Ващенко. -С.4-25.

ТРУСОВ С. — Портрет в городском пейзаже: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. К.Ващенко. -С.28-33.

САЛОМАТОВ А. — «Г»: Повесть /Примеч. ред.; Рис. В.Рулькова. -С.34-48,53-59.

ЖУЖУНАВА Б. — Товары — почтой: Рассказ /Рис. С.Стельмашонка. -С.60-62.

РЫБАКОВ В. — Прощание славянки с мечтой: Траурный марш в двух частях:[Рассказ] /Рис. В.Рулькова. -С.68-76.

ПУГАЧ В. — Эпизод:[Рассказ] /Рис. С.Савича. -С.77.

СОЛОВЬЕВ С. — Последний?:[Рассказ] /Рис. С.Савича. -С.78.

ОРЕХОВ Н., ШИШКО Г. — [РАССКАЗЫ] /Рис. С.Савича: …И эта кусачая!,С.79-80; Как бросить курить,С.80. -С.79-80.

АНФИМОВА Е. — Русалка Шеле:[Рассказ] /Рис. В.Рулькова. -С.81-82.

ГЛАНЦ А. — Мой друг Томазо: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. -С.83-85.

КУДРЯВЦЕВ Л. — Белый крокодил: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. -С.98-99.

3

КАПЛУН В. — Шпоры для Лады: Повесть /Рис. К.Ващенко. -С.4-13.

ЛУКЬЯНЕНКО С. — «Л» значит: ЛЮДИ: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. В.Рулькова. -С.18-25.

САЛОМАТОВ А. — Привет аборигенам: Рассказ /Рис. К.Ващенко. -С.25-27.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Евангелие от Тимофея: Роман (Журн. вариант) /Примеч. ред.; Рис. В.Рулькова. -С.32-48,53-65.

ЛОГИНОВ С. — Икар:[Рассказ] /Рис. -С.68-69.

БУЛЫГА С. — Андел: (Слышано от беглого солдата Митрия):[Рассказ] /Рис. С.Стельмашонка. -С.69-71.

НОВАШ Н. — Легенда о первом рассказе:[Рассказ] /Рис. С.Стельмашонка. -С.71-73.

АБАКУМОВ А. — Душная ночь:[Рассказ] /Рис. С.Стельмашонка. -С.73-74.

[ИГНАТЕНКО В., ОРЛОВА И.] — Бионерский Ланкастер: Из расказней Фрэнка-первоглота:[Рассказ] /Примеч. ред.; Рис. К.Ващенко. -С.91-94. — ВАЛЕРИ-Э-ИОЛЯ МАГИСТР

КОЗИНЕЦ О. — Черная невеста: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. С.Савича. -С.95-99.

4

СОЛОВЬЕВ С. — Гимн для позолоченных клеток: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. А.Федорченко. -С.4-11.

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Нимфа с Литейного: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. К.Ващенко. -С.14-26.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Евангелие от Тимофея: Роман (Журн. вариант) /Рис. В.Рулькова. -С.32-48,53-58.

ЛУКИНЫ Л. и Е. — [РАССКАЗЫ] /Рис. Н.Байрачного: Не будите генетическую память,С.58-59; Щелк,С.60-61. -С.58-61.

РЕЗНИК Л. — Малой мощностью:[Рассказ] /Рис. Н.Байрачного. -С.61-63.

ТОЛМАЧЕВА Г. — Корифей науки: Рассказ /Рис. В.Рулькова. -С.70-73.

5

КОРЧАГИН Г. — Полнолуние: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. К.Ващенко. -С.12-14.

ВЕРШИНИН Л. — Обмен ненавистью: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. В.Деменкова. -С.18-26.

БУЛЫГА С. — Железный клюв:[Рассказ] /Рис. -С.27-28.

РЫБОШЛЫКОВ А. — Никодим:[Рассказ] /Рис. -С.27.

ПАХОМОВА В. — Вещий сон Гаврилы Мамонтова: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. С.Стельмашонка. -С.29-31.

РУБАН А. — Феакийские корабли: Фантасмагория:[Повесть] /Послесл. А.Балакуры; Примеч. ред.; Оформл. В.Рулькова. -С.32-48,53-64.

ПЕРШАНИН В. — Самый последний крейсер: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. С.Стельмашонка. -С.71-75.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

Полная библиография "Фантакрим-мега" (Минск)

https://fantlab.ru/work113734

Родник (Минск)

1988

1

БУЛЫГА С. — Бе-мажор:[Юмореска] -С.39-40.

2

БУЛЫГА С. — Слово и дело: Приблизительные картинки второй половины XVIII века:[Юмореска] -С.44-45.

3

ЦВЕТКОВ В. — Бег времени:[Комикс] /Рис. А.Коршакевича. -С.3с.обл.-4с.обл.

АСТАШОНОК А. — Супер: Городская история:[Повесть] (Журн. вариант) /Пер. с белорус. В.Жиженко; Примеч. авт.; Рис. -С.40-43.

АЛЕКСЕЕВ С. — Сокращение штатов: Ненауч. фантаст.:[Юмореска] -С.44.

4

ЦВЕТКОВ В. — Меткий стрелок:[Комикс] /Рис. А.Коршакевича. -С.3с.обл.-4с.обл.

АСТАШОНОК А. — Супер: Городская история:[Повесть] (Журн. вариант) /Пер. с белорус. В.; Рис. -С.33-36.

5

ДРОЗД Е. — Драма в Эфесе: Рассказ /Оформл. К.Ващенко. -C.34-36.

7

ТРУС А. — Мой зеленый пришелец: Рассказ /Примеч. ред.; Оформл. С.Филиппова. -С.37-39,42.

САЗАНОВИЧ Е. — Сокращенные штаты: Иронич. этюд:[Юмореска] /Рис. В.Рулькова. -С.40-41.

8

КОЗЛОВИЧ А. — Маршрут: Рассказ /Примеч. ред.; Рис. К.Ващенко. -C.22-23.

9

ЛАЙНЕ Г. — Пробный камень: Фантаст. рассказ /Пер. с фин. Я.Лопатки; Оформл. С.Филиппова. -C.14-17.

10

ЛАЙНЕ Г. — Пробный камень: Фантаст. рассказ /Пер. с фин. Я.Лопатки; Оформл. С.Филиппова. -C.8-10.

БУЛЫГА С. — Барбоска:[Юмореска] -С.42.

12

МУДРОВ В. — Контакт: Рассказ /Пер. с белорус. С.Полякова; Примеч. ред.; Рис. -C.10-12.

1989

1

КРАПИВИН С. — Аппарат старьевщика:[Юмореска] /Рис. -С.43.

3

МИНКИН О. — Меня здесь не было: Рассказ /Пер. с белорус. авт.; Рис. -С.10-13.

ВАСЮНЕНКО П. — Сиреневое облачко: Рассказ /Пер. с белорус. авт.; Рис. -С.36-38.

5

ЦВЕТКОВ В. — Интервью с 1795:[Юмореска] -С.44.

10

БУЛЫГА С. — Фельдмаршал: Рассказ /Рис. -C.32-33.

11

ПОДБЕРЕЗСКИЙ Д. — Последняя четверть: Рассказ /Рис. -С.32-35.

12

АКУДОВИЧ В. – ПОБАСЕНКИ /Оформл. Я.Заморского: Джомолунгма,С.30; Любовь,С.30-31; На краю земли,С.31; На том и на этом свете,С.31; Аргумент,С.31-32; Последняя исповедь Инквизитора,С.32. -C.30-32.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

Нёман (Минск)

1967

1

ГАБЕЛКО В. — Из рассказов бывалого человека, С.; Киберженец, С. -C.186-187.

4

ШИТИК В. — Встреча на Больдаре:[Рассказ] /Пер. с белорус. В.Викторова; Рис. П.Лысенко. -С.99-106.

7

ГАБЕЛКО В. — Смерть игрека. -C.189-190.

1968

4

ТАРАС В. — Рыжая обезьяна /Рис. Ю.Пучинского. -С.85-98.

9

СКОБЕЛЕВ Э. — Марш для новорожденных. -C.82-99.

1969

12

САРУХАНОВ Р. — Волшебное воскресенье. -С.87-91.

1974

2

ПОПОВ Г. — За тридевять планет: Из записок Эдика Свистуна:[Повесть] /Рис. А.Кашкуревича. -С.54-124.

3

ПОПОВ Г. — За тридевять планет: Из записок Эдика Свистуна:[Повесть] /Рис. А.Кашкуревича. -С.17-95.

1977

1

СЕРДЮКОВ Н. — Два бессмертия: Повесть /Рис. К.Тихановича. -С.92-130.

8

ПОПОВ Г. — Люди и тени:[Повесть] /Рис. В.Манзи. -С.103-134.

1978

4

ПОПОВ Г. — В гостях хорошо, а дома лучше: Из записок Эдика Свистунова:[Повесть] /Рис. А.Кашкуревича. -С.91-133.

8

ПОПОВ Г. — В гостях хорошо, а дома лучше: Из записок Эдика Свистунова:[Повесть] /Рис. А.Кашкуревича. — С.

1980

11

КОРОТКЕВИЧ В. — Черный замок Ольшанский: Роман /Авториз. пер. с белорус. В.Щедриной. -С.58-118.

12

КОРОТКЕВИЧ В. — Черный замок Ольшанский: Роман /Авториз. пер. с белорус. В.Щедриной. -С.76-136. (Оконч. см. 1981, № 2)

1981

1

КОРОТКЕВИЧ В. — Черный замок Ольшанский: Роман /Авториз. пер. с белорус. В.Щедриной. -С.79-131. (Нач. см. 1980, № 11)

2

КОРОТКЕВИЧ В. — Черный замок Ольшанский: Роман /Авториз. пер. с белорус. В.Щедриной. -С.80-154.

1984

11

ДРОЗД Е. — Эффект присутствия:[Рассказ] -С.84-94.

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Опасное лекарство:[Рассказ] -С.94-107.

ЗЕЛЕНСКИЙ Б. — Адепты адаптации:[Рассказ] -С.107-111.

НОВАШ Н. — Непрочитанная тетрадь: Записки психиатра:[Рассказ] -С.111-122.

ЦВЕТКОВ В. — Второе лето:[Рассказ] -С.123-126.

1988

1

СКОБЕЛЕВ Э. — Гладиатор: Фантаст., с уступками реализму, повесть. -C.19-96.

4

Лойко О. Франциск Скорина

7

БРАЙДЕР Ю., ЧАДОВИЧ Н. — Против течения:[Рассказ] /Примеч. ред. -С.7-20.

НОВАШ Н. — Чтобы сделать выбор:[Рассказ] /Примеч. ред. -C.20-32.

ПОДБЕРЕЗСКИЙ Д. — НЛО из Путьково:[Рассказ] /Пер. с белорус.; Примеч. ред. -C.33-44.

1989

5

КУПРИН А. — Гатчинский призрак,С.63-67; Гибель племени Чичеме,С.67-69.

9

ГАРУН А. — Из прозы разных лет: Молодое, С.; В Панасовом селе, С. /Пер. с белорус. М.Волошки. -С.34-59.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

Советская Белоруссия

Толстой А. Человек Грядущего // Рабочий (Минск). — 1936. — 1 января.

Хачирашвили В. Пошутили — и хватит! // Советская Белоруссия. — 1982. — 13 апреля.

https://bukvica.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%...

благодарностью karaby!

http://elib.nplu.org/collection.html?id=307

Исполнители песни уходят. Занавес открывается. За столом сидит шестиклассник Волька Костыльков, знакомый зрителям по книге писателя Л. Лагина «Старик Хоттабыч» и по одноименному фильму. Волька читает учебник геометрии, явно устал, позевывает, откидывается на спинку стула и трет глаза.

Волька (читает). Если две стороны и угол между ними одного треугольника соответственно конгруэнтны двум сторонам и углу между ними

другого треугольника, то... То что? Я спрашиваю вас, Костыльков, что из этого следует? На прошлом уроке вы, Костыльков, получили двойку, я поэтому вынуждена была говорить с вашей мамой. (Зевает.) Какой вы, Костыльков, неконгруэнтный ребенок! Неужели так трудно выучить простую теорему? Если две стороны и угол между ними одного треугольника соответственно конгруэнтны... соответственно конгруэнтны... слово-то какое — конгруэнтны — язык сломать можно. Понапридумывали теорем, а бедный ребенок должен их учить! А потом ни за что ни про что получай двоечку в дневник с приглашением дорогих родителей. А он меня вовсе не интересует, этот конгруэнтный треугольник. И ничего не хочу я знать про его две стороны и угол между ними, хоть бы они были сделаны из чистого шоколада. (Зевает, делает гимнастические движения руками, не подымаясь со стула. Закрывает учебник.) И зачем два треугольника? Достаточно было бы одного. Хоть бы почитать что-нибудь поинтереснее. (Берет со стола другую книгу, читает.) «Меня зовут Гасан Абдурахман ибн Хоттаб»,— сказал старик Вольке». Вольке, то есть мне. (Полусонно.) Если стороны Гасана ибн Хоттаба конгруэнтны одному треугольнику... (Кладет голову на книгу.) Хоть бы ты помог мне, дорогой Хоттабыч. (Засыпает.)

Музыкальный аккорд. Удар гонга и вспышка света. Появляется Хоттабыч. На нем тюрбан и цветастый халат, на ногах красные туфли с загнутыми вверх носками. У Хоттабыча длинная седая борода по пояс.

Хоттабыч. Ты звал меня, мой повелитель и лучший среди учащихся средних школ? Я готов служить тебе всеми своими силами, клянусь аллахом.

Волька (просыпается). Это ты, дорогой Хоттабыч? Как я рад, что ты не забыл меня! Если бы -ы знал, как мне было трудно без тебя!

Хоттабыч. Тебе угрожали враги? Назови мне их, и они узнают, что значит строить козни против моего лучшего друга.

Волька. Ничего ты с ними не сделаешь, Хоттабыч. Убить их нельзя, потому что они неживые.

Хоттабыч. Ну, тогда легче. Мертвый враг нам не страшен.

Волька. Меня замучили конгруэнтные треугольники. Это ужасные существа, от которых моя голова просто раскалывается. Они способны свести с ума!

Хоттабыч. Понимаю. Ты опять не в ладах с Математикой. Это очень печально. Но ведь я тебе Говорил, что математика очень важная наука. Немало восточных повелителей, не зная математики, попадали впросак и теряли свой авторитет из-за того, что не придавали значения этой туке.

Волька. Я думаю, что восточным повелителям ювсе не нужна была математика. Они или воевала и грабили соседей, или ели халву и рахат-лу-хум...

Хоттабыч. Ты ошибаешься, мой юный друг! Математика нередко была нужна и восточным владыкам. Вот послушай, какую любопытную и Поучительную историю рассказывал мне примерно тысячу лет назад Мухаммед бен Муса аль-Хорез-Iш, живший при дворце великого халифа ал-Ма-луна в Багдаде.

Волька. Расскажи, дедушка Хоттабыч! Я очень люблю занятные истории. Только, чтобы в них не говорилось про конгруэнтные треугольники...

Хоттабыч. Не беспокойся, мой повелитель. Слово «конгруэнтный» еще не было известно в те фемена. Его придумали позднее. Так вот, слушай. Один восточный властитель на старости лет задувался над тем, как разделить наследство между тремя сыновьями. Посоветовавшись со своими (изирями, которые были, как и он сам, несильны математике, он решил половину богатств завещать старшему сыну, одну треть — среднему и одну девятую часть — младшему. Приступили к де-тению наследства. Пока дело касалось золота, драгоценностей и разного другого имущества, все шло Относительно гладко. Но вот дошла очередь до слонов, а их у властителя было целых семнадцать штук. Представляешь себе? Правильно разделить их оказалось невозможным. Ведь половина семнадцати —это восемь с половиной. Одна треть от такого же числа — это больше пяти, но меньше шести. Ведь нельзя же резать слонов на части? Создалось такое нелепое положение, которое не мог бы Разрешить и сам всемогущий аллах.

Волька. Это любопытно, дедушка Хоттабыч. Как же поступил восточный властитель?

Хоттабыч. Он просто растерялся и разгневался на своих визирей и слуг, словно они были виноваты в этом неожиданном затруднении. В это время проезжал мимо на обыкновенном ишаке один мудрый старик. Придворные, напуганные гневом владыки, остановили старика и рассказали ему всю эту историю. Они привели старика к владыке.

Дальнейший рассказ Хоттабыча можно инсценировать.

Прослушав ту же историю вторично из уст властителя, старик попросил ввести во дворец своего ишака. «Зачем? — спросил властитель.— Уж не хочешь ли ты посоветоваться с этим презренным животным? Очевидно, ты глупее своего ишака, а ведь ишак известен во всех странах света безмерной глупостью. Сейчас я прикажу высечь моих слуг, которые выдали тебя за мудреца. Потом я прикажу привязать тебя к спине твоего ишака и спустить на вас моих псов. Может быть, ты немного поумнеешь после этого». На это старик, нимало не смутившись, ответил: «Воля твоя, повелитель, но выслушай меня до конца, а тогда уже принимай решение. Я не собирался советоваться со своим ишаком, хотя он вовсе не так глуп, как думают некоторые».

Волька. Так зачем же нужен был ишак старику, дедушка?

Хоттабыч. А тот отвечал ему следующим образом: «Ты хочешь, повелитель, разделить семнадцать слонов между тремя сыновьями таким образом, чтобы один получил половину слонов, второй — одну треть, а третий — одну девятую часть?» — «Аллах видит, что я этого хочу»,— ответствовал владыка. «Ну, так вот,— продолжал старик,— пусть поставят всех семнадцать слонов в один ряд на широком дворе твоего дворца, а рядом с ними моего скромного ишака. И пусть делят животных так, как будто и мой ишак стал одним из

слонов».— «Зачем мне твой ишак? — снова возмутился владыка.— Не думаешь ли ты, что я беден и стану брать подарки от странствующего старика, который осмелился предложить мне свое презренное животное? Не знаю, что мешает мне отдать приказ о том, чтобы тебя высекли вместе с моими слугами».— «Не торопись, повелитель,— сказал ученый старик.— Я не собираюсь дарить тебе моего верного ишака. Он мой и моим останется. Ты ничем не будешь мне обязан за совет, который выведет тебя из затруднения».— «Ну хорошо,— согласился владыка.— Будь по-твоему». И приказал привести слонов и поставить их в ряд. А в конце ряда поставить ишака. И стали слуги отсчитывать слонов согласно совету старика. Отсчитали половину, потом одну треть, потом одну девятую. И все прошло хорошо. Не пришлось резать ни одного животного.

Волька. А ишак кому попал?

Хоттабыч. В том-то и дело, что никому. Все слоны вдруг разделились, а ишак остался в одиночестве, не попав ни в одну долю. Он был возвращен старику в целости, а обрадованный владыка приказал вознаградить старика, подарить ему новый шелковый халат взамен старого с заплатами.

Волька. Вот чудеса! Как же так? Без ишака слонов нельзя было разделить, а с ишаком оказалось возможным. Но сам ишак не попал ни в одну долю. Выходит, что слонов можно было делить и без ишака? Но ведь они не делились! Может быть, этот ишак был волшебным? Так скажи мне, дедушка Хоттабыч, сколько слонов получил каждый из сыновей владыки и как могло случиться, что ишак был возвращен старику?

Хоттабыч. Вот этого я не могу тебе сказать, дорогой Волька ибн Алеша. Но я думаю, что твои друзья, сидящие в этом зале, смогут дать ответы на эти вопросы. Ведь они гораздо лучше нас с тобой знают математику. Итак, сколько слонов получил каждый из сыновей восточного властителя и почему ишак, который принимался во внимание рри подсчетах, не попал ни в одну долю и был возвращен старику?

Занавес закрывается. Появляется ведущий, который предлагает зрителям дать ответ на возникшую задачу. Первому, кто даст правильный и обоснованный ответ, вручается награда: памятный сувенир или «удостоверение в смекалке» и т. п. Если правильное решение никем не дано, ведущий предлагает зрителям еще подумать и объявляет название следующей сцены.

СЦЕНА 2-я У ВОРОТ ВЕЛИКОЙ ПУСТЫНИ

Перед закрытым занавесом появляются Хоттабыч и Волька.

Хоттабыч. Теперь, мой несравненный покровитель, ты убедился, что знание математики было бы полезным и для властителей Древнего Востока. Умнейшие из них понимали это и приглашали к своему двору ученых, знающих толк в математике. Одним из таких ученых был и великий Мухаммед бен Муса ал.ь-Хорезми, который и рассказывал мне эту поучительную историю.

Волька. Да, Хоттабыч, эта история оказалась не только интересной, но и поучительной. Я пони-

маю, что математика очень важная наука. Но не нравятся мне эти конгруэнтные треугольники... Я постараюсь исправиться, дорогой дедушка, и, может быть, мне удастся их полюбить. А почему ты так нахмурился? Ты хочешь меня покинуть? Но ведь я совсем пропаду без тебя...

Хоттабыч. Я слишком многим обязан тебе, кристалл души моей, чтобы оставить тебя в трудную минуту. Ведь ты спас меня от заточения в кувшине, куда меня запрятал злейший враг мой, презренный Джирджис, злобный царь джиннов, шайтанов и ифритов. Но такова же судьба и моего бедного брата Омара Юсуфа ибн Хоттабыча. Ведь Джирджис и его замуровал в медном сосуде и закопал в песках Великой пустыни на моей бедной родине. О, достойнейший из Волек, разве не первым моим долгом является освобождение моего несчастного брата Омара Юсуфа, который много тысячелетий томится в горячих песках, потеряв надежду на избавление?

Волька. Разумеется, Хоттабыч! Но как это сделать?

Хоттабыч. Несмотря на козни моего злейшего врага Джирджиса, я благодаря аллаху еще сохранил часть волшебных сил. Если хочешь, сейчас я перенесу тебя на свою родину, которая граничит с Великой пустыней, и мы разыщем бедного Омара Юсуфа.

Волька. Ой, как интересно! Едем скорее, дорогой Хоттабыч!''.

Хоттабыч. Не едем, а переносимся волшебной силой! Приготовиться! Крепче держись за полу моего х&лата. Ахалай! Махалай!

Оба приседают. Затемнение. Музыкальный аккорд. Нарастающий свист, переходящий в удар гонга. Свет. На сцене Хоттабыч и Волька. Слева — указатель «Вход в Великую пустыню». Возле указателя лежит Путешественник, без

чувств. На нем соответствующий костюм. Рядом рюкзак.

Хоттабыч. Здесь кто-то лежит. (Осматривает лежащего, прикладывает ухо к его сердцу.) Он еще жив. Сейчас я приведу его в сознание. (Кладет руку на лоб лежащего и что-то шепчет.)

Путешественник (приходя в себя и поднимая голову). Где я? Воды! Каплю воды! Я умираю от жажды!

Волька. Хоттабыч! Где же взять воды?

Хоттабыч делает таинственные пассы и шепчет. В его поднятой руке оказывается кувшин с водой, который он прислоняет к губам лежащего. Путешественник жадно пьет, постепенно приподнимается и садится на пол.

Путешественник. Кто вы, добрые люди, спасшие мою жизнь? Как мне отблагодарить вас? Силы мои восстанавливаются, а я уже потерял было надежду вернуться к людям.

Хоттабыч. Я — житель здешних мест, а рядом со мной достойнейший друг мой Волька ибн Алеша, прибывший из далекой страны. Но как ты здесь очутился? Почему пуст твой дорожный мешок?

Путешественник. Я шел в Великую пустыню, чтобы найти развалины древнего города. Со мной был проводник-носильщик. Мы запаслись продуктами и водой, рассчитывая, что нам их хватит на время путешествия. Но за первые два дня пути мы съели и выпили половину нашего запаса, того, что несли я и он. Ночью, когда я спал, мой носильщик сбежал, унеся с собой свою часть продовольствия и воды. Он верно рассчитал. Этой части ему хватит на два дня до возвращения. Я же остался один, имея запас еды и питья также на два дня. Я двинулся вперед. Теперь я понимаю, сколь безрассудным было мое намерение. Я прошел еще один день и увидел вдали развалины древнего города. Я нанес его положение на карту. Но у меня оставался запас пищи и воды, рассчитанный на один день. Кругом пески и горячий ветер, беспощадное солнце. А на возвращение требовалось три дня. И я повернул обратно. Последние два дня я шел без пищи и воды. Силы оставили меня, и я потерял сознание...

Хоттабыч. Слава аллаху, мы нашли тебя, и теперь ты в безопасности. Сможешь ли йты пойти с нами? До моего селения уже недалеко.

Путешественник. Спасибо тебе, добрый человек. Надеюсь, что силы, которые влила в меня твоя спасительная вода, позволят сделать это. Не смогу ли я в твоем селении найти носильщиков, которые согласятся меня сопровождать? Я намерен повторить свой поход к древнему городу в ближайшие дни и изучить его развалины.

Волька. Вы сказали, что поход требует шести дней? Почему же вы взяли так мало продуктов и воды?

Путешественник. Мы были нагружены до предела и большего с собой взять не могли. Теперь я вижу, что запаса, который нес каждый из нас, хватало только на четыре дня. А поход требует шести дней. Моя ошибка заключалась в том, что я взял лишь одного носильщика. Теперь я возьму не менее шести человек.

Хоттабыч. В моем селении найдутся люди, которые охотно помогут тебе.

Волька (в раздумье). Тут что-то не так, дедушка. Мне кажется, что это не поможет нашему путешественнику.

Хоттабыч и Путешественник (вместе). Почему же?

Волька. А потому, что сколько бы носильщиков вы ни взяли, каждый из них, я думаю, может нести запас, рассчитанный не больше чем на четыре дня. Правда?

Путешественник подтверждает кивком головы слова Вольки.

А поход требует не менее шести дней. Каждый из вас израсходует свой запас за четыре дня, и в последние два дня вы снова окажетесь без продуктов и воды.

Хоттабыч. О прекраснейший из отроков! По великой милости аллаха он даровал тебе мудрую голову, которую ты недаром носишь на своих плечах.

Путешественник (в полной растерянности). Так что же делать? Дорогие мои спасители, неужели мне не суждено вновь увидеть древний город? Неужели мечта моей жизни окажется неосуществленной?

Волька (энергично потирая лоб). Мне кажется, что все же можно найти выход из положения. Дайте немного подумать. (Задумчиво перебирает палъ: цы одной руки и что-то шепчет.) Так! Ага! Так! Ура! Я нашел выход. Конечно, одного носильщика будет мало. Но шестерых — много. Теперь я знаю точно, сколько носильщиков понадобится и каким образом, если каждый из вас понесет четырехдневный запас, вы сможете совершить шестидневный поход. г

Путешественник. Но как же? Говори скорее!

Волька. Я могу объяснить вам это. Но дадим подумать и ребятам. (Показывает в зал.) Ведь думать всегда полезно, не правда ли?

Хоттабыч. Ты прав, как всегда, мудрейший из отроков. Теперь я уверен, что с твоей помощью я быстрее найду медный сосуд, в котором томится мой бедный брат Омар Юсуф, а этот добрый человек сумеет осуществить мечту своей жизни.

Удар гонга. Занавес. Ведущий выходит на авансцену и предлагает зрителям дать решение задачи. Сохраняются те же условия.

СЦЕНА 3-я КАРАВАН-САРАЙ

Декорация изображает вход в восточную гостиницу — караван-сарай, на вывеске которой изображена голова верблюда и надпись «Караван-сарай «Улыбка пророка». Еле передвигаясь, к выходу подходят Хоттабыч, Волька и Путешественник.

Хоттабыч. Увы, мои дорогие друзья. Презренный Джирджис, как вы убедились, уничтожил мое жилище, я остался без крова и не смог предложить вам необходимый отдых. Как же я могу выполнить перед вами свой долг восточного гостеприимства?

Волька (читает вывеску). «Караван-сарай «Улыбка пророка». Дедушка Хоттабыч, смотри-ка. Ведь мы можем остановиться здесь. Эй, хозяин!

Хозяин (выходит вместе с женой). Да будет над вами благословение аллаха! Кто вы, добрые люди?

Хоттабыч. Мы совершили далекое путешествие, очень утомились и просим предоставить нам приют на несколько дней.

Хозяин. Лучшего отдыха и лучшей пищи, чем в моем заведении, вы не найдете! Прошу вас быть моими гостями.

Хозяйка. Подожди, Селим! Или ты забыл, что сначала нужно договориться об оплате.

Хозяин (несколько смущенно). Моя жена пра-

ва, как всегда. Действительно, я стал очень забывчив. Вероятно, поэтому мне никак не удается разбогатеть. За каждый день постоя причитается одна серебряная монета с каждого.

Хозяйка. Или одна золотая монетка за всех троих. Меньше никак нельзя.

Хоттабыч. И это называется восточным гостеприимством? Но у нас нет денег. И моего волшебства не хватит, чтобы наполнить наши пустые карманы.

Путешественник. Постойте, кажется, я могу оказаться полезным в этом деле. (Расстегивает золотую цепочку на шее и снимает ее.) Вот моя золотая цепочка, состоящая из шести звеньев. Мы можем предложить ее в уплату.

Хозяйка (выхватывает цепочку из рук Путешественника, внимательно осматривает ее и пробует на зуб). А можете вы поручиться, что она сделана из чистого золота? Может быть, она медная?

Путешественник. Я никогда никого не обманывал. Эта цепочка всегда служила мне талисманом в далеких путешествиях.

Хозяйка. Ну хорошо, мы вам верим.

Хозяин. Прошу пожаловать в мой караван-сарай и откушать душистого плова из молодого барашка.

Хозяйка. Селим, ты опять забыл о главном. Сначала нужно договориться. За каждые сутки вы будете уплачивать по одному звену этой цепочки за всех троих.

Путешественник. Мы согласны.

Хозяин. Так входите. Вы можете жить у меня целых шесть дней, после чего отдадите цепочку.

Хозяйка. Нет, мой дорогой муженек! В этих делах ты беспечен и неделовит. Подумать только, брать плату в последний день! Нет, так у нас не принято. Вы должны за каждый прожитый день вносить одно звено цепочки. Так, и только так!

Хоттабыч. Но цепочка, распиленная на шесть частей, потеряет некоторую долю своей ценности, строгая женщина.

Хозяйка. Ты, пожалуй, прав, старик. Сколько золота уйдет в одни опилки, а кроме того, пропадет и стоимость работы по изготовлению цепочки! Нет, так не годится. В цепочке должно быть распилено

не более одного звена. Иначе я не согласна. И оплата — каждый день вечером. Вот мое условие!

Хозяин. Но как же это возможно, жена?

Путешественник (переглядываясь с Хот-табычем и Волькой). Я тоже не представляю, как можно выполнить такое нелепое условие: платить по одному звену каждый день, а распилить только одно звено цепочки... Лучше мы отдадим вам свою цепочку заранее, за все шесть дней.

Хозяйка. Нет-нет. Я не хочу, чтобы люди говорили, что я слишком жадна и недоверчива, что я не верю постояльцам и требую у них задаток.

Хоттабыч и, Путешественник (вместе). Как же быть?

Волька. А я вот знаю. Мы распилим только одно звено, но каждый день будем правильно расплачиваться. (Хоттабыч и Путешественник удивленно пожимают плечами.) Где же, наконец, плов из молодого барашка? Я, кажется, сейчас умру от голода.

Все входят в караван-сарай. Ведущий еще раз повторяет вопрос, на который нужно ответить.

ОТВЕТЫ НА ЗАДАЧИ

Семнадцать слонов и один ишак. Секрет задачи, не улавливаемый сразу, заключается в промахе восточного владыки, который не учел, что сумма долей наследства не составляет целой единицы, а именно: 1/2+1/3+1/9=17/18. Поэтому семнадцать слонов нельзя разделить пропорционально этим долям, не говоря уже о том, что их нельзя резать. В любом случае после деления должен оставаться остаток в размере 1/18. Но если добавить еще одно животное (ишака), то полученное количество (18 единиц) разделится соответственно, а одно животное попадет в остаток (ишак, который и возвращен хозяину).

У ворот Великой пустыни. Решение задачи невозможно, если допустить естественное предположение, что все носильщики будут сопровождать путешественника от начала похода до его конца.

Оказывается, достаточно иметь двух носильщиков. Один из них, проведя один день в походе, израсходует одну порцию, вторую порцию отдает путешественнику, третью — второму носильщику и оставляет себе одну порцию на обратный путь. Пройдя второй день, второй носильщик также отдает одну порцию путешественнику, после чего у него остаются две порции на обратный двухдневный путь (две порции он израсходовал на себя, одну получил от первого носильщика).

В этот момент после двухдневного перехода у путешественника остаются четыре порции. Этого запаса ему хватит еще на день пути вперед и три дня возвращения. Следует отметить, что при этом ни у одного участника похода одновременно не скапливалось более четырех порций, то есть более того, что каждый мог нести.

Караван-сарай. В цепочке достаточно распилить одно звено (третье от начала). Тогда образуются три части цепочки: одно звено, двойное звено и тройное звено. За первый день путники вносят одно звено, за второй день двойное звено, беря в виде сдачи одно. За третий день расплачиваются тройным звеном, беря сдачу двойным. За следующие три дня — тем же порядком.

журнал "Затейник" №35/1986 г.

Р. Пример (Кушнарьов). "Еквівалент". Полтава. Радянська Україна. 1933. 94 с. 3150 прим. Виробнича п"єса з науково-фантастичними елементами.

ДІЯ ДРУГА.

„Здійснення завдань нопої технічної реконструкції народнього господарства нерозривно пов''язане з опануванням техніки нашими господарськими кадрами, з утворенням широких нових кадрів власної інтелігенції з робітників та селян із рішучим піднесенням культурного рівня всієї маси трудящих."

(з пост. XVII конференції ВКП(б))

„Кількісне зростання технічних кадрів у Радянському Союзі аж ніяк не повинно зменшувати вагу питання про їхню наукову кваліфікацію, про обов’язковість відповідного засвоєння ними всіх основних досягнень світової науки й техніки. Розв’язання проблеми технічних кадрів є найважливіший елемент більшовицького здійснення завдань культурної революції і успішного будівництва соціялізму."

(з пост. XVII конф. ВКП(б)).

ЕПІЗОД СЬОМИЙ.

НА ВЕЧІРЦІ В ПРОФЕСОРА ІЗОТОВА.

У передпокої двоє невідомих грають у шахи. Ляборант хемічної лабораторії Оскар Іванович коло телефона. У другій кімнаті гості з професором Ізотовим та професором Бережним. Чути мелодійні звуки роялю і час-від-часу жіночий спів.

Оскар Іванович (коло телефона).

Смолич Юрій. Прекрасні катастрофи: повість / Юрій Смолич. – Київ: Грані-Т, 2010. – 112 с. – (Українська дитяча класика).

Чим інколи заворожують книжки, написані майже століття тому?

Можливо, схожість ситуації — нехай на іншому рівні «кола життя» — збурює підсвідоме прагнення вичитати між чужих знаків слова, що мають значення сьогодні, бо у круговерті перемін хочеться упевнитися, що хтось колись благополучно дав усьому тому лад… Чи ні?..

«Бував Смолич усяким, та все ж була в ньому інтелігентність, культура.

І ще було щось дитинне, беззахисне».

Олесь Гончар.

Юрій Смолич завжди видавався мені постаттю напрочуд цікавою і значущою. З його відверто «заплямованою» для «радянського» керівництва і так само для «національного проводу» біографією, недочитаністю «широко знаних» творів і громадською «всеприсутністю» при абсолютній людській самотності, він залишається для мене напрочуд чесним і відвертим у своїх нескінченних ігрищах із системою та власною слабкістю… Певно тому, що зазнайомилася спершу з книгами його спогадів і роздумів, далі була чудова автобіографічна трилогія про дитинство і юність, згодом прочитала фантастику… а відзначені радянською критикою і нагородами реалістичні «ідейні» романи та публіцистика так і залишилися нечитаними…

Найменше цей хворобливий, сутулий, короткозорий чоловік (класичний «ботан»!) пасував на роль авантюриста чи героя. Здається, єдиним смаком у його бутті мала бути порохнява на фоліантах і присмак лікарняних пігулок, а єдиною таємницею — «пограбована» сусідська яблуня та, можливо, випадкова бійка… Але в тому слабкому тілі жив бунтівний дух, пройнятий думками про неспокій, душа, спрагла пригод і чину... Зрештою Смолич став віртуозним «гравцем» на життєвому полі, бездоганно вдаючи із себе іншу людину та творячи карколомні сюжети,.. нехай і в літературі. Навіть ім’я, вибите на його надгробку, — «Юрій Корнійович» — несправжнє. У метриці письменник записаний Георгієм, сином Корнелія. Та радянська міліція, видаючи у 1931 р. паспорт, «спростила» по-батькові до «Корнійовича», а розмовне Юрій приросло до нього змалку…

Народився Ю. К. Смолич 25 червня (8 липня) 1900 р. у славнозвісній уманській Софіївці. Був третьою дитиною в учительській родині, що лише після інфаркту батька (невгамовна натура якого не давала змоги будь-де «засиджуватися») осіла нарешті у Жмеринці.

Виученик Московського університету, товариш А. П. Чехова Корнелій Іванович викладав математику та фізику, віддаючи при тому свій час і сили астрономії (член Французької асоціації астрономів, кореспондент «Астрономічного бюлетеню»). Усі заощадження родини він уклав у покупку телескопа. Щодня по дві години грав на фортепіано. Ще кілька — читав (добре знав німецьку, англійську та французьку мови). Кохався у квітникарстві.

Юрко у математиці «батька зрадив… відійшов зовсім і на все життя». Астрономію обминав цілком свідомо, бо «споглядання небесних світил» змалку навертало його «на думки про безконечність у часі та просторі і самий факт безмежного існування галактик приголомшував і страхав». Іноземні мови вчив неохоче, а гру на фортепіано щиро ненавидів, бо не мав хисту. Щоправда, любив квіти («…вийду вранці і милуюся квітами, аж завмирає мені серце…»[1]) і навіть у поважному віці з ніжністю згадував неіснуючі теплі розмови з татом: «Дарма що протягом всієї прогулянки батько здебільшого й словом не озивався до мене, я, повернувшись додому, захоплено починав розповідати — старшому братові, сестрі, матері — про те, що мені… розповідав батько. Виявляється, він вів зі мною довгі й змістовні розмови про все, що траплялося чи могло трапитися нам у дорозі: були то і описи природи, і різні загадкові явища, і карколомні пригоди. Все, про що мені думалося в моєму дитячому думанні… все я приписував батькові… батько дивувався і гучно гримав на мене, обзиваючи фантазером та брехунцем» [2].

Змалку родинна «невдашка», полишений сам на себе «очкарик», вимушений у кожній із чотирьох гімназії, де випало вчитися, обстоювати власну гідність, Юрко попри все щиро любив близьких і Божий світ: «…батькам моїм щиро дякую… і самій долі вдячний, що дала мені змалку волю, не обмеживши жодними регламентаціями. Бо тільки ж завдяки цьому дістав я змогу… «просочуватись» у саме життя: …дивитися на життя таким, яким воно є, пізнавати людей — не хай і моїми дитячими очима — та й розкошувати дарами природи»[3]. Але самотність із дитинства взяла письменника у міцні обійми («Люблю і ненавиджу самотність. Прошу вирватись з неї і жадаю поринути в неї цілком»[4]) і які б катастрофи згодом не відбувалися, його внутрішній світ залишався неторкано прекрасним.

Юність письменника, як і цілого його покоління, за влучним висловом Ю. Шевельова була міцно настояна на «петлюрівській заквасці»: вісімнадцятилітнім служив у С. Петлюри артилеристом, згодом був писарем у штабі В. Сінклера, належав до ВАПЛІТЕ та близько знався з усіма, кого нині іменують «Розстріляне Відродження». І які б хліби не замішувала згодом письменнику доля, ота «петлюрівська закваска» так нікуди й не зникла, проступаючи навіть за високо піднятими над його головою мітками «ярого борця з українським націоналізмом» і відданого «стукача КГБ». Саме Юрій Смолич наприкінці 1960-х рр. XX ст. у «Розповідях про неспокій» (1968, 1969, 1972), які сприймалися молоддю як щире одкровення! чи не першим в Україні «дозволив собі згадати» на ім‘я не лише розстріляних друзів-літераторів із буремних 1920–1930-х рр., а й постаті зразка отамана Юрка Тютюнника, про один із останніх рейдів якого написав-був повість «Фальшива Мельпомена» (1928). Коли у 1990-х рр. підтвердилися чутки про співпрацю з органами НКВД-МГБ-КГБ, виявилося, що доноси Смолича на того ж Олександра Довженка у 1930-х рр. «виконані на високому мистецькому рівні, так що нині слугують вагомим літературознавчим джерелом»[5]J. Зі Смоличем-радянським функціонером пов‘язані як історія виключення зі Спілки І. Дзюби, так і давня міська легенда про те, як «українські націоналісти» заборонили постановку «Днів Турбіних» у київській Російській драмі (у 1956 р. письменник був одним із тих, хто, прикрившись радянськими гаслами «непорушної дружби народів», не дозволив уславити на столичній сцені відвертих ворогів українства: «Ці офіцери колись стріляли в нас, а ми їх прославляємо?!»)[6]. Будучи впродовж десятиліть головою Товариства зв‘язків з українцями за кордоном, Ю. Смолич добросовісно творив замовні агітки, натомість безперешкодно відстежуючи найцікавіші видання та події в українській діаспорі, зокрема творчу долю В. Винниченка, суть і перспективи українського націоналізму тощо[7]. Нині дослідники схиляються до думки, що письменник вижив і відбувся у радянській Україні лише тому, що все життя був на короткому повідку в чекістів, які мали на нього достатньо компромату («петлюрівська» юність, ВАПЛІТЕ, брат-денікінець емігрував у 1920 р.[8] та ін.), та завдячуючи сумирній відлюдькуватій вдачі.

Свій мистецький шлях Юрко «обрав» відразу по тому як самотужки (дослухаючись, як вчив абетку брат) навчився читати: «…з п‘яти чи шести років я вирішив «стати письменником» і негайно почав це здійснювати… сів переписувати книжки, що мені подобались… бувши абсолютно певний, що тепер це саме я їх написав»[9].

Але всерйоз Смолич взявся до письменницького ремесла лише спробувавши себе у війську та надержавній службі, в акторстві й театральній критиці (писав під псевдо Жорж Гудран — «Юрій Смолич» у дослівному перекладі на французьку), журналістиці та редагуванні. І розпочав із найменше очікуваних як на «ботана» жанрів — детектива та фантастики. Йому належить перший авантюрний роман радянського змісту «Останній Ейджевуд» (1926), перша кримінальна новела в українській літературі «Мова мовчання» (1929) та шпигунський детектив «Півтори людини» (1927). До речі, героєві останнього — суворому чекістові Мадюді, а зовсім не Ґлєбові Жеґлову, насправді належить першість щодо славнозвісної фрази: «Вор должен сидеть в тюрьме! Я сказал»[10]..

Легкий і свіжий стилістично, розмаїтий і вигадливий, сміливий у пошуку нових форм і засобів ранній Смолич смакує та грається словом, інтригуючи та захоплюючи читача. Він вільний і переможний, як і його герої. «Він — романіст передусім культурний, дотепний, з щасливою професійною легкістю руки. Він дав багато романів і повістей, принісши в нашу спалювану внутрішнім вогнем прозу європейську легкість виконання, формальну досконалість і піклування про читабельність. У своїх романах Смолич підняв досить широкі людські верстви, не завжди дбаючи про глибину відтворення характеру й типу, зате вміючи, як ніхто інший, подати персонаж з його портретом і манерами, з його побутовим і соціальним оточенням, з характерною мовою»[11] — напише у 1943 р. Л. Новиченко. Але те станеться, коли ранні задерикуваті фантазії Юрія Смолича замінять сповнені зречень і гіркої іронії автобіографічні «Наші тайни» (1936) та «Вісімнадцятилітні» (1938) — свідома письменницька данина радянській владі.

«Науці потрібні обрії і перспективи!

…наука живе фетишами».

Юрій Смолич.

Та на початку 1928 р. із першого числа «Універсального журналу» Смолич на пару з Юрієм Шовкоплясом «зачинають» два літературні жанри, «…широко розповсюджені в усіх літературах світу, однак до того часу зовсім відсутні в українській літературі (на нашу думку, це шкідливо обмежувало українську літературу виключно традиціями сільської сюжетності та стилістики і тим самим заганяло українську літературу у провінціальний закутень)»[12]. Шовкопляс друкує класичний детектив «Записки лікаря Піддубного», а Смолич — науково-фантастичний авантюрний роман «Господарство доктора Гальванеску»)[13], першу книжку науково-фантастичної трилогії «Прекрасні катастрофи», якій судилося стати початком жанру наукової фантастики в українській радянській літературі. За рік у Харківській Книгоспілці роман виходить окремою книжкою (1929). У 1992 р. був екранізований («Градус Чорного Місяця» [14]), в 2010 р. перевиданий київським видавництвом «Грані-Т» у редакції С. Гавроша під загальною назвою трилогії — «Прекрасні катастрофи»).

Поряд із іншим, про що йтиметься далі, роман містив низку неймовірних соціальних передбачень (скажімо, у монологах доктора Гальванеску звучать настанови «мічурінської агробіології» та «сталінського плану перевлаштування природи», що з‘явилися за десятиліття по тому). Також у ньому чи не вперше в українській літературі зроблено спробу «…оцінки соціального значення нових технологій, хай її й виголошує негативний персонаж: раптове звільнення непідготовлених поступом культури до цього людей від необхідності заробляти на хліб тяжкою працею внаслідок нових біотехнологій здатне мати наслідком розвиток «лінощів та безпутства»»[15]. У «Сонячній машині» В. Винниченка саме це й трапляється внаслідок винаходу Рудольфа Штора.

На загальному підйомі інтересу молоді до науки Ю. Смолича захоплює ідея зближення з наукою літератури. Він засновує творчу «Техно-художню групу «А» та з головою поринає у дослідження буття заводів і лабораторій Харкова. Як наслідок у 1932 р. з‘являються науково-фантастичний романи «Четверта причина» та художня антитеза до історії доктора Гальванеску — роман «Ще одна прекрасна катастрофа» про індійського лікаря-сонцеїста Нен-Сагора (мимоволі виникає перегук із «сонцепоклонником» М. Коцюбинським), який виступає у творі своєрідним «професором Гальванеску навиворіт», намагаючись максимально розвинути фізичні та духовні якості пересічних людей. Втім, обох об’єднує «…прагнення до створення досконалого природного середовища» та «…не надто великі сумніви у моральній припустимості ризикованих експериментів над великими групами людей»[16].

Цікаво, що цей роман, як і «Останній Ейджевуд», дослідники розглядають у руслі прихованої полеміки Ю. Смолича з «Сонячною машиною» (конкордизмом) В. Винниченка[17] (Хоча, нині здається, що письменник «випробував на стійкість» більшість «сонячних ілюзій» тогочасної української інтелігенції). Ідеальні гармонійні «сонячні» люди, «виведені» в окремо взятій «санаторійній зоні» (пригадаймо ідеї М. Хвильового про неминучу машинізацію людини у повісті «Санаторійна зона»), не спроможні чинити опір англійським колонізаторам, «система біологічного переродження» виявилася неефективною та антисоціальною (призводить до «зниження класового чуття» і «атрофує стимул до боротьби»). За цією логікою, і «…соціальний експеримент в одній країні також буде приреченим, доки увесь світ не перебудується, доки не відбудеться світова революція. Радянські лікарі дорікають Нен-Сагорові уніфікацією людини, але не помічають ще більшої уніфікації на батьківщині»[18].

«Катастрофою» для Ю. Смолича тут є крах ілюзій його наївного добросердечного героя. А от «прекрасною катастрофою» — крах романтичних, міфологізованих («сонцепоклонницьких») сподівань українців, які з одного боку повірили в можливість збереження України поза Україною, а з іншого — в Україні не українцями. «Прекрасною», бо лише крах побідних ілюзій давав надію на спасіння та відродження.

У наступні два роки письменник переніс кілька важких хірургічних втручань та, дізнавшись про скептичне ставлення медиків до його гіпотез, наполегливо намагався збагнути суттєві риси та ідеї тогочасної медицини (навіть відвідував операції та їздив на виклики зі «швидкою»). Зрештою у рік сталінського «великого перелому», Ю. Смолич пише роман «Що було потім» (Харків-Одеса: Дитвидав, 1934), довівши до логічного завершення історію доктора Гальванеску та Юлії Сахно.

На противагу першій книзі трилогії остання сприймається як «…дуже добре замаскована авторська іронія, яку не змогли вловити пильні цензурні структури і «компетентні органи». Припустити подібне дають змогу «надмірно гіперболізовані ідеї та монологи…» (як-от: «...радянська фізіологія вже поклала край цьому антимарксистському методові — узагальнювати й переносити на людину досвід, здобутий у дослідах над тваринами»), прямі перегуки із «сумнівними» літературними попередниками (доктор Трембовський як справжній Франкінштейн по шматочках збирає та оживлює сторожа Івана; прізвища головних героїв — Трембовський і Харловський прямо відсилають до Гоголівських Бобчинського та Допчинського тощо), показове зіставлення окремих моментів у романах (так, зорганізована праця радянських робітників «на себе» мало чим різниться від злагодженої роботи «механізованих» слуг на ритті каналу у румунського дідича, видається, що і тут, і там «…панує одна воля — воля доктора Гальванеску»)[19]. Водночас внутрішні роздуми позитивних персонажів по-суті ідентичні ідеям божевільного генія, лише «совєтизовані». «Всевладдя і всемогутність науки, її апріорне право на будь-яке втручання в людський організм мотивуються виключно характером совєтської системи, яка, мовляв, служить трудящим»[20]. Та якщо в «Господарстві доктора Гальванеску» науковці зображені Ю. Смоличем вільними та мислячими особистостями (не залежно від їхнього морально-етичного чи ідеологічно-соціального визначення), то у «Що було потім» навіть наука перестає бути автономною сферою, остаточно перетворившись на важливу, але «деталь» державної машини. І одна з причин цього — злочинна в своїй дитячій безвідповідальності наївність учених (так, через надмірну пунктуальність Трембовського сталося самогубство Гальванеску та вбивство рибалки Йонеску тощо).

У 1935 р. у Держлітвидаві усі три твори вперше видрукують під однією обкладинкою зі спільною назвою «Прекрасні катастрофи». По тому трилогія цілісно виходила у «Бібліотечці пригод та наукової фантастики» видавництва «Молодь» з малюнками О. Довгаля (1957) та у «Радянському письменнику» (1965). Була перекладена російською мовою («Прекрасные катастрофы / пер. с укр. Е. Панаско; рис. А. Цветкова. – Ставрополь, 1990). Також усі три романи увійшли до шести- та восьмитомників Ю. Смолича (К.: Дніпро, 1973, 1984).

«Прекрасні катастрофи» перевидавалася частіше за всі інші твори письменника, та фантастику Ю. Смолич більше не писав, пояснюючи свою «нехіть» цілком буденно: «Я не зміг дійти в жанрі наукової фантастики того рівня, якого хотів би для радянського науково-фантастичного роману: мені забракло наукових знань, а бути дилетантом — злочинно».

Трилогію прийнято вважати початком жанру наукової фантастики в українській радянській літературі та розглядати поряд із «Аелітою» та «Гіперболоїдом інженера Гаріна» А. Толстого, «Плутонією» та «Землею Саннікова» В. Обручова, «Головою професора Доуеля» та «Людиною-амфібфєю» О. Біляєва. Ключовою ознакою цих творів як саме «радянських» вважається настанова на з‘ясування не відкриття як такого, а ідей і цілей, яким воно слугує. Хоча трилогія читається як найкращий зразок гостросюжетної фантастично-пригодницької літератури, їй традиційно закидають надмірну прокомуністичну заангажованість, відкидаючи можливість «серйозного сприйняття нині»[21].

Дослідники досі зазвичай розглядають її як своєрідне «доведення» від супротивного теореми співіснування науки і соціуму, як от: «Йдеться загалом про науку радянську і західну, колективістську і відрубну. Останній спосіб співіснування з суспільством має два варіанти: 1) науковець працює задля могутності і збагачення як себе особисто, так і правлячого суспільного класу, 2) науковець самотужки шукає істину в ідеологічно оскаженілому відчуженому суспільстві. Обидва шляхи закінчуються «прекрасними катастрофами» … окреслена схема накладається на добре знану… народницьку типологію науки, а саме: персонажі займаються науковою діяльністю або для людей,.. і тоді імпонують автору, або для власного благополуччя чи задля істини, і тоді викликають осуд,.. У першому випадку герой набуває типового для класичної і новітньої української літератури образу борця за справедливість, у другому — «злого генія», «дрібного біса» чи святого з дивацьким ухилом» [22].

Також зазвичай відзначають, що в трилогії помітна нетипова для науково-фантастичного й авантюрно-пригодницького жанрів відсутність любовної інтриги. Герої «Прекрасних катастроф» фактично не мають особистого життя[23]. Хоча це можна пояснити загальною «механізованістю» тогочасних мистецьких уявлень щодо людини, чиї життєві функції зводилися до кількох найпростіших стандартів, а рухи (зокрема й душевні) описувалися до крайності просто та надміру виразно (без відтінків і півтонів).

«…життя для людини, а не людина для життя...

Яке ж маєте ви право забирати в людини життя в ім’я вашої ідеї …?»

Ю. К. Смолич.

Найцікавішим для сучасного читача видається перший роман трилогії — «Господарство доктора Гальванеску». Це блискучий, гостросюжетний, ідейно багатоплановий, художньо виразний твір із безліччю динамічних сцен і добре прописаними героями. Йдеться у ньому про те, як українка Юлія Сахно, перебуваючи на академічних студіях у Німеччині, їде до Румунії за відрядженням Берлінської академії, аби вивчити передовий досвід доктора Гальванеску в царині сільського господарства. Та з’ясовується, що маєток має лиху славу, а геніальний учений проводить злочинні експерименти над людьми. Радянській дослідниці за вимушеного сприяння відомого хірурга Патрарі вдається перетворити Гальванеску за його ж методикою на біоробота, що дає надію на спасіння її раніше «механізованим» друзям-руминам.

Звичайно, радянська критика відзначала в романі насамперед викриття «людиноненависницької суті імперіалістичної науки» та передбаченя можливості злочинів проти людяності, вчинених упродовж Другої світової медиками-фашистами. Найбільш «уважні» читачі могли навіть припустити, що позбавлені розуму, біологічних і психологічних потенцій «механізовані» люди в перспективі мали б стати «остаточним порятунком» світового імперіалізму перед переможним наступом країн соціалізму… Але нині за пропагандисткою мішурою важко не помітити глибоко антидиктаторську, антитоталітарну суть цього твору.

Та найперше, що нині впадає у вічі пересічному читачеві, — прямий перегук оповіді Смолича з «Дракулою» Брема Стокера[24]. З перших сторінок твору читач разом із Юлією Сахно рухається у тому самому напрямку (Берлін — Рені), що й Джонатан Харкер на шляху до графа Дракули. Так само довкола розгортається «екзотичний варварський світ», «місцеві» сповнені жаху перед таємничим «маєтком», а героїня — щирого роздратування їхніми страхами. Та й сам Гальванеску, хоча і не є кровопивцею у буквальному сенсі, — все ж обезкровлює свої жертви та наділяє їх «новим життям». А головне, — ставиться до людей із суто дракулівською байдужістю: вони для нього — не ближні, а різновид худоби, якою слід розпоряджатися на свій розсуд. Та на відміну від героїв Б. Стокера чи Г. Уеллса (вампіри, елої), расистська гординя яких засновується на їхньому «природному панівному станові», «вищість» Гальванеску має суто класовий характер: «я і мені подібні» (власне, буржуа) насолоджуватимуться життям, бо «механізовані» пролетарі невтомно та самовіддано слугуватимуть їм, не являючи при цьому жодної загрози («І ніяких заворушень, ніяких революцій! Хіба машина здатна на революцію?»). В ім‘я цього «світлого майбутнього» і працює вчений, «удосконалюючи» затратних і непередбачуваних «особистостей» до стану ідеальної, витривалої та безвідмовної робочої худобини — «живих трупів», по-суті, зомбі.

До речі, гаїтянські зомбі, що нині на рівні з вампірами є одним із найпоширеніших образів маскультур, теж — всього лише працездатні мерці, покірні волі господаря. Та жодних відомостей, чи знав про їхнє існування Ю. Смолич, коли писав роман, не маю. Хоча атмосфера його твору, зокрема стан, коли наукові пошуки повністю витісняють природній жах перед мерцями та протиприроднім, містичним, згодом теж стала однією з «фішок» фантастики (згадайте книги Дж. Ромеро, Р. Метисона, М. Брукса та ін.)[25].

Є чимало спільного у доктора Гальванеску і з іншим відомим персонажем — доктором Франкенштейном і низкою ним породжених «геніальних безумців» (доктор Джекіл, Гріффін, доктор Моро та ін.). Суттєва різниця між ними — те, що згодом дало право критикам бачити в цьому образі геніальне передбачення Ю. Смоличем гуманітарної катастрофи часів Другої світової. Як і жахні «дослідження» німецьких і японських «лікарів» часів війни «здобутки» Гальванеску — не поодинокий випадок маніакальних дій збоченого генія, а закономірний наслідок функціонування конкретної державної машини, «системний продукт» дегуманізованої спільноти.

Коли ж поглянути на висловлену Ю. Смоличем ідею не в розрізі готичного роману, а крізь фокус власне наукової фантастики, письменник виявиться одним із перших, хто висловив здогад про можливість створення біороботів, надавши їм перевагу над «залізними йолопами, що раз у раз псуються». Найпершим технологічну можливість масового продукування невибагливих, покірних, але зовні схожих до людей біологічних істот, які б корилися людині та виконували її працю, припустив Карел Чапек (п’єса «РУР», 1920), вигадавши для їх означення термін «роботи»[26]. Та його біороботи покликані звільнили людей від тяжкої й нецікавої праці, а не замінити їх, вони мислять і розмовляють, а їхній винахідник — доктор Росум багатіє винятково на продажах свого винаходу. Існує думка, що Ю. Смолич вочевидь полемізує з К. Чапеком «…щодо технічної можливості та остаточної цілі, що спонукала створення біологічних роботів». Письменник ніби-то «…не поділяв погляду Карела Чапека щодо наукової й технічної можливості продукувати розумних біологічних роботів… не вірив також у можливе повстання роботів проти людей», а керувався лишень «ідеологічним» прагненням «…довести читачеві, що такі жахливі й крайні форми експлуатації людей можливі лише при капіталістичному режимі в Румунії та в інших країнах Західної Європи»[27].

Справді, на час написання роману дії доктора Гальванеску мали виглядати квінтесенцією капіталістичного визиску. Та нині вони прочитуються у значно ширшому контексті теми «викрадачів тіл», котра є прямим відображенням у фантастиці тоталітаризму як всезагального диктату суспільства над людиною. У світі Гальванеску «...життєві функції людини кардинальним чином розділені: одні рухають прогрес науки й культури та користуються всіма благами цивілізації, інші створюють основу цих благ»[28]. Але при тому насправді «механічні ляльки» — як прислуга доктора, так і він сам зі своїм рівним безпристрасним голосом, різкими переходами від одного внутрішнього стану до іншого, безжальною «механічною» логікою та вчинками. «Техніка стала для людини зразком досконалості, еталоном її поведінки» і тому «малі світу цього» та його генії — УСІ продукт «редагування людської психології з погляду ідеологічної чи економічної ефективності»[29]. Нині найважливішим видається те, що Юлія Сахно заперечує логіці доктора Гальванеску не очікуваними, як на час написання твору, вульгарно-марксистськими ідеологемами, а апелює до вселюдських цінностей: «…культура й цивілізація — це не примара і не фетиш. Яке ж маєте ви право забирати в людини життя в ім’я вашої ідеї без її згоди на те? Ви забуваєте, що свої досягнення ви хочете дати людям же, а не кинути їх у безповітряні простори. Ненормальний, неправдивий і непотрібний розвиток техніки, коли він не йде на користь людині. Людина перш за все! Життя — над усе! Культура для людства. А не людство для якогось фетиша»[30].

Доречі, сама героїня — молода українська дослідниця Юлія Сахно — постать, як на мене, чи не більше підозріла, ніж Гальванеску. Як випливає з тексту, дівчина давно і безперешкодно працює в наукових інституціях за кордоном (що зовсім не типово для радянського вченого!). Вона рішуча, смілива, ризикова, попри звичку палити, добре бігає, плаває та лазить по деревах, водить автомобіль і знається на зброї, вільно володіє іноземними мовами тощо. Її дослідницькі навики жодного разу не фігурують у тексті, зате присутні навики шпигунські. Героїня готова на все, аби отримати цікаву їй інформацію і не задумуючись ризикує власним життям та долями випадкових товаришів. По факту Юля Сахно більше схожа до виученика спецслужби, ніж на аспірантку-агронома. (Хоча появу подібного персонажа можна пояснити також намаганням письменника конструювати жіночий образ «…згідно з принципами радянської гендерної політики» з притаманними їй моделями чоловічої поведінки). Відтак, хоча поява дівчини в маєтку «монстра» Гальванеску і нагадує спершу «…архетипальний сюжетний мотив народної казки про багряну квітку» («…старий оригінал і вражав, і дивував її, і викликав захоплення, але найбільше лякав»), авторська установка на принципову класову несумісність персонажів зробила розвиток сюжету в означеному ключі неможливим»[31].

Окрім вище згаданих соціальних, у романі є кілька точних наукових передбачень, скажімо, щодо появи технологій пересадка органів, айфону чи мобілки («В шкатулці був невеличкий клавір з багатьма дрібними клавішами — щось подібне до друкарської машинки») тощо. Цікаво й те, що морально-етичні риси часу написання найбільше відобразилися не в загальній концепції твору і навіть не в його ідеологічному наповненні, а в деталях поведінки, які навряд чи були значимі для сучасників автора, але вражають нині. Скажімо, «добрий герой» Чепіару, аби перевірити, чи перебуває огорожа під струмом, кидає на неї кота, ідея трансплантації навіть не означується як морально-етична проблема (згадайте, як болісно й суперечливо осмислюють її за півстоліття по тому герої «Бар’єру несумісності» Ю. Щербака!), героїня спокійно порушує своє слово з простої цікавості та вміло бреше.

Як і більшість творів Ю. Смолича, роман містить яскраво сатиричні акценти, спрямовані безпосередньо проти української еміграції. Саме співвітчизники, що залюблено підспівують рідній пісні в устах Сахно, але з люттю сахаються, розпізнавши у дівчині «радянську громадянку», з легкої руки автора стають основним матеріалом для експериментів Гальванеску: «…Тільки ваші емігранти й рятують мене. Робити їм однаково нічого, ні до чого вони не здатні, роботи собі знайти не можуть. Дві-три тисячи лей авансу — і вони готові на що хочете». Та найстрашніше, що саме в уста українця-емігранта письменник вкладає ЄДИНІ на весь текст слова виправдання дій злочинного генія, сказані його жертвою: «Повне забуття минулого, довічний кусень хліба, довіку гарантована праця, та ще й п’ять тисяч лір одноразово — це непогана платня». Мізерність цієї людини абсолютна, бо вона погоджується на завідомо сумнівну угоду (фактично запродуючи душу!) не в ім‘я безмежного знання чи влади, любові чи хоча б задоволення, а заради елементарного працевлаштування та соціальних гарантій. Єдиний її «зиск» — справді, ні про що не треба буде думати…

Можливо таким чином автор хотів показати читачеві (нехай той читач дозріє лише за сто років!), що катастрофа (і то саме українська!) сталася, завдячуючи людям, які замість свободи совісті та всебічного розвитку свідомо обрали забезпечену стабільність. Що вседозволеність «великих будівничих» заснована на внутрішній згоді «малих світу цього» бути безвольним і безправним коліщатком суспільної машини.

«Людина! Розумієте ви — людина! Ось універсальний матеріал».

Ю. К. Смолич.

Наприкінці, хочеться зауважити, що всі побудови Гальванеску (по-суті, так і не розвінчані Сахно) за великим рахунком безглузді: його «живі трупи» явно не здатні до розмноження та й «гальванізувати» є сенс лише дорослих, бажано вже досвідчених у чомусь людей (для «м‘язової пам‘яті»), тому революції невідворотні й ніякої «расово-класової гармонії» не настане[32].

Думаю також варто уважно придивитися до назв романів, які склали трилогію. Якщо йти за хронологією написання, то спершу Ю. Смолич вивів перед очі читача дві символічні «катастрофи» українського державотворення: а) внутрішня згода «маленької людини» бути коліщатком будь-якої суспільної машини породила монстрів; б) внутрішня незгода між елітою підтримала в загалі ілюзію можливості збереження українства поза Україною та України не українцями.

Письменник, як мені думається, щиро вірив, що кожна з цих катастроф — прекрасна, бо веде до очищення, а отже, до відновлення та розквіту.

Але після страхітливого 1933 р. він міг лише цинічно прийняти те, «Що було потім»… Ця катастрофа стала для митця остаточною...

«…коли 1962-го у Смолича був перший інфаркт і друзі-письменники прийшли його провідати, він плакав і проклинав Постишева. У 1930-х той погубив багатьох наших письменників, а інших зробив сексотами. Смолич тоді, мабуть, думав, що помре і не встигне цього сказати»[33].

… помер письменник за п‘ятнадцять років по тому 26 серпня 1976 р. унаслідок третього інфаркту, в машині «швидкої» на шляху до Феофанії, де на той час перебувала його дружина Олена Григорівна, єдиний, хто наповнював самотність Григорія Корнелійовича Смолича теплом щирої любові та розуміння.

Наталя Марченко.

[1] Смолич Ю. Я вибираю літературу / Юрій Смолич // Тво-ри у 8-ми тт. – Т. 8 / Упоряд. О. Г. Смолич; приміт. К. Волинського. – К. : Дніпро, 1986. – С. 6–243. – С. 15.

[2] Там само. – С. 16.

[3] Там само. – С. 12.

[4] Піскун В. Діяльність письменника Юрія Смолича в «Комітеті за повернення на батьківщину» (за матеріалами особистого фонду в ЦДАМЛМ України) / В. Піскун // Наук. записки [Наці. ун-ту «Острозька академія»]. Істор. науки. – 2013. – Вип. 21. – С. 204-211. – С. 205.

[5] Куценко М. Я і Романтика. Розпуття Олександра Довженка / Микола Куценко // Довженко без гриму. – К.: Комора, 2014. – С. 29.

[6] Гриневич В. Юрій Смолич служив у Петлюри артилеристом / В. Гриневич // Газета по-українськи. – 2010 (8 лип.). – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history-newspap....

[7] Піскун В. Діяльність письменника Юрія Смолича…

[8] Ігор Корнелійович Смолич у 1920 р. емігрував, жив у Берліні та уславився як історик, філософ і богослов. Доктор філософії Східноєвропейського інституту Вільного університету Берліна, доктор богослов‘я Сергієвського православного Богословського інституту, діяч Німецької єпархії РПЦ Московської патріархії, автор фундаментальних праць із історії Православ‘я.

[9] Смолич Ю. Я вибираю літературу… – С. 70.

[10]Цимбал Я. Червоний pulp fiction: У 1920-х роках українці так само любили кримінальне чтиво: [Про детективний жанр в Україні та про письменників Д. Бузько, Гео Шкурупія, Ю. Смолича, Ю. Шовкопляса] / Ярина Цимбал // Укр. тиждень. – 2015. – № 49 (11-17 груд.). – С. 40-43.

[11]Новиченко Л. Проза чверті віку / Леонід Новиченко // Укр. літ-ра. – 1943. – № 12. – С. 170.

[12] Цимбал Я. Червоний pulp fiction…

[13]Смолич Ю. Господарство доктора Гальванеску: фантасти. роман / Ю. К. Смолич; мал. Б. Фрідкіна // Універсальний журнал. – 1928. – № 1. – С. 23-39, № 2. – С. 57-74; 1929. – № 1. – С. 98-111, № 2. – С. 77-91, № 3. – С. 67-80.

[14]Фільм знято Наталією Кіракозовою на Кіностудії імені Олександра Довженка Українським експериментальним молодіжним творчим об'єднанням «Дебют» за сценарієм Анастасії Пожидаєвої.

[15]Грабовський С. Людина і «наукове» пекло: проблеми біоетики в українській літературі – очима Юрія Смолича / Сергій Грабовський // День. – 2013. – 18-19 жовт. (№ 189-190). – С. 11.

[16] Там само.

[17] Як засвідчують дослідження Ю. Смолич упродовж життя стежив за творчою долею В. Винниченка і навіть планував написати про нього книжку.

[18] Ткаченко Р. Світ науки в інтерпретації В. Винниченка і Ю. Смолича (на матеріалі науково-фантастичного роману «Сонячна машина» і трилогії «Прекрасні катастрофи») / Роман Ткаченко // Слов'янська фантастика. Т. 2. – К. : Освіта України, 2015. – С. 514-522. – С. 517-518.

[19] Там само. – С. 514.

[20] Там само. – С. 518.

[21] Карацупа В. Минуле української фантастики : [Про українських письменників В. Винниченко, Д. Бузько, Ю. Смолича та М. Трублаїні] / Віталій Карацупа, Олександр Левченко // УФО. – 2008. – № 3. – С. 52-60. – С. 215.

[22] Ткаченко Р. Світ науки в інтерпретації В. Винниченка і Ю. Смолича… – С. 513.

[23] Там само. – С. 514.

[24]Гусев А. Рецензия на «Хозяйство доктора Гальванеску» / Александр Гусев // Лаборатория фантастики. – Режим доступа: http://fantlab.ru/blogarticle42121.

[25] Там само.

[26] Слово «робот» уперше вжив брат автора Йозеф Чапек.

[27] Смирнів В. Зображення роботів в українській науковій фантастиці : На основі творів Ю. Смолича, В. Владка, В. Бережного, О. Бердника, Ю. Лоцманенка, О. Тесленка / Володимир Смірнов // Сучасність (Мюнхен). – 1989. – № 11. – С. 25-39.

[28] Грабовський С. Людина і «наукове» пекло…

[29] Ткаченко Р. Світ науки в інтерпретації В. Винниченка і Ю. Смолича… – С. 515.

[30] Грабовський С. Людина і «наукове» пекло…

[31] Ткаченко Р. Світ науки в інтерпретації В. Винниченка і Ю. Смолича… – С. 515.

[32] Гусев А. Рецензия на «Хозяйство доктора Гальванеску»…

[33]Гриневич В. Юрій Смолич служив у Петлюри артилеристом…

http://www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook...