***

Алексей Гастев (И. Дозоров). Экспресс

Сибирская фантазия

Сибирь спит, одетая белой парчой снегов. Тихо качаются белые зыби полей, замерла скованная тундра, стонет ровным стоном тайга.

Но в ночь под Новый год тихие сны Сибири обрываются и мятежные светлые грезы бурно несутся от океана к океану, от Урала до моря Беринга.

Тревожно и жестоко колотят сибирские морозы. На необъятных равнинах, на поднебесных вершинах гор гремят и гудят гигантские молоты.

Строят, строят!

На полярном небе из ледяных гор встает огненный занавес северного сияния.

Занавес трепещет. Низко по горизонту ходят светлые тяжелые столбы. Силы подземных замыслов несут их кверху. Гаснут исполины-колонны, идут друг на друга, теснят небо, жгут и светят на всю Сибирь лавой огненной энергии.

Миг...

Колонны дрогнули, побледнели, и из-за них вырвался необъятный прожектор, весь готовый разлиться и затопить лучами и небо и землю.

Он ринулся! Ударил своими пламенными брызгами вверх, в холодных высотах зажег мираж облаков.

Минута – мираж зеленый, он смелая дума о будущем; минута – он красный, пылающий, он горящая верхняя мачта; минута – он фиолетовый, стальная закаленная воля к победе, работе, усилию.

Занавес бьется, пылает, волнуется.

За занавесом клокочет будущее.

Мгновенье...

Занавес взвился и растаял в небе.

* * *

Экспресс «Панорама» сорвался с уральских высот и реет к Кургану.

Курган, окруженный кольцом рельсов, разросся в город масла, хлеба, мяса. Его давно уже зовут «кухней мира». Курган – город крепкого и вольного сибирского народа, не знавшего крепостной неволи. Сибирский народ создал великий город своими кооперативами, которых тысячи; усилиями, которых миллион. В центре, на берегу реки – гордость Кургана: Народный дом. Он занимает четыре квартала. Здание выросло в десять этажей. Окна дома идут цельным непрерывным стеклом от крыши до самой земли, и дом кажется одновременно и тяжелым и легким, как все великое. Надземную часть занимает кооперативный университет и кооперативные центры. Внизу под землею идут тоже десять этажей, где устроен целый город масляных погребов. На дворе знаменитая курганская маслодельня, работающая бездымными газами – двигателями. Сепараторное отделение одето стеклянным футляром вышиною в двадцать сажен. По одному фасаду Народного дома проходит линия сибирской магистрали. Из вагона видна как на ладони вся чистота масляной работы. С воздушных экспрессов и платформ непрерывно делают снимки для реклам в «Народной газете». Газета – высшее создание сибирского гения. В ней нет ни одной бумажной клетки, которая не вышла бы из бумажного кооператива, в ней нет ни одной строчки, написанной и набранной не кооперативом. На углу Народного дома высится редакционный маяк, на котором днем и ночью горит слово «Единение». Маяк виден на добрую сотню верст, и из Европы часто поднимаются на уральские хребты, чтобы любоваться курганским великаном.

От Кургана экспресс мчится по залитым солнцем пашням, где все лето бороздят и ровняют поля стальные чудовища – машины. Необитаемая прежде степь и тундра стали житницей всего света. Всюду видна рука людей настоящего поколения. Ничто не говорит о минувших столетиях, об их раздольных, но ленивых песнях, об их сладостных, но пассивных молитвах. Вольные сибирские переселенцы создали новый тип селений, идущих прямыми линиями в два ряда домов на сотни верст, и из степей создали тысячеверстный хутор, прорезающий быстрыми смелыми линиями Сибирь с юга на север и с запада на восток.

* * *

Экспресс быстро тормозит, но пассажирам кажется, что он врезался в ватные стены. Мелькает новый город с тысячью заводских труб, выпускающих вместо дыма только несгораемые газы.

Это – «Сталь-город», который когда-то звали Ново-Николаевском. Поезд прыгает, ему надо миновать сотни три стрелочных переводов. Стальные пути идут вправо и влево, к югу и к северу – и все направляются к Оби. Обь плещет и бьет своим полным валом, но берега ее стиснуты гранитом, набережные скованы сетью подъездных путей. По обеим сторонам идут сотни подъемных кранов. Они вытянули свои стальные плетеные кронштейны и даже тогда, когда замирают после тяжелых речных нагрузок, кажутся руками гигантов, наступающих друг на друга с одного берега на другой. Сверху виден лес мачт океанских судов, которые давно уже ходят по углубленному фарватеру Оби. Это легкие пароходы компании «Барнаул – Канал», идущие от главных угольных центров Алтая к нефтяным районам Карских островов и Печоры, через Полярный канал и железнодорожные линии от Обдорска. А вот грузные теплоходы компании «Сталь-город – Нарвик», рассекающие грозные бури Карского моря и полярные льды океана.

Экспресс влетает на железнодорожный мост через Обь. Этот мост со своими крепкими дамбами, широкими и длинными пролетами и тяжелыми башнями – гордость сибирских строителей.

Не проходит минуты, чтобы по мосту не мелькнул поезд.

«Сталь-город» – главный форт сибирской индустрии. Вечереет, и он встречает экспресс миллионом огней, то красных, что рвутся из окон тяжелой металлургии, то снежно-белых, как день, ровно идущих от механических заводов. В воздухе над городом целый гомон света и звука – это новая человеческая симфония огня и железа.

Заводы идут правильными рядами корпусов, кочегарки вытянулись прямыми линиями, – это тысяча горящих бронированных сердец «Сталь-города», черные гиганты-трубы угрожают самому небу. Частные здания идут квадратными кварталами: их плоские крыши соединены в одну площадь и образуют роскошный зеленый сад.

И все эти заводы, дома, башни, цистерны, мосты, элеваторы, рыбные погреба – анонимны, у них нет названий, они принадлежат компании и синдикатам, у которых нет фамилий, – голый капитал, без лиц, без фигур.

«Сталь-город» зовут машиной Сибири. Оттуда идут водные и железные пути на восток, запад, север и юг. День и ночь идут грузы с орудиями земледелия на север, где земельная обработка уже подходит к семидесятому градусу, на запад и восток идут двигатели для маслодельных заводов, мельниц, консервных фабрик, а на юг – к Алтаю – готовые части домен, краны, бурильные машины, трансформаторы.

От «Сталь-города» до Алтая идет непрерывная промышленная стройка; она начинается заводскими трубами, идет через жилища рабочих, переходит в заводы – домны и кончается черными подземными городами-шахтами.

* * *

Но дальше, дальше, по главной магистрали! Быстро минуем города без будущего. Они хотели быть острогами, но сами умерли как необитаемые тюрьмы...

Красноярск!

Это мозг Сибири.

Только что закончен постройкой центральный сибирский музей, ставший целым ученым городом. Университет стоит рядом с музеем, кажется маленькой будочкой, р»о уже известен всему миру своими открытиями. Это здесь создалась новая геологическая теория, устанавливающая точный возраст образования земного шара; это здесь нашли способ рассматривать движение лавы в центре земли; это здесь создали знаменитую лабораторию опытов с радием и открыли интернациональную клинику на 20 000 человек. Но истинная научная гордость Красноярска – обсерватория и сейсмограф. Здесь записываются не только землетрясения, но все движение подземных огненно-жидких и паровых образований, публикуются их точные фотографии и диаграммы; и в течение последних десяти лет не было ни одного землетрясения в мире, которое не было бы точно установлено во времени и пространстве и предсказано Красноярском.

А вот прямо перед экспрессом точно растет и летит прямо в небо блестяще белый шпиль. Это Дом международных научных конгрессов. Его фасад усеян флагами государств всего мира, теперь там заседает конгресс по улучшению человеческого типа путем демонстративного полового подбора. Если нужно выразить научно-смелую идею, то всегда и всюду – в Европе и в Америке – говорят: «Это что-то... красноярское».

Там, на Енисее, высится мачта, на которой гордая надпись: «Красноярск – морской порт», но за ней на башне дамбы другая надпись: «Красноярск – верфь мира!» На север от моста больше чем на десять верст суда, все суда. А по берегам, точно скелеты допотопных ихтиозавров, высятся эллинги судостроительных заводов.

* * *

Экспресс, однако, мчится.

Иркутск!

Город транспортных сооружений, оптовой торговли, финансов, синдикатов, трестов, биржи.

Отсюда идут черные магистрали: одна врезается в сердце Китая, прямо на Пекин, она давно уже вооружила трудолюбивых земледельцев резцом и зубилом; другая идет к Владивостоку, интернациональному порту, вся жизнь которого рвется через океан к Колорадо и Нью-Йорку; третья – на Амур, к его дивным виноградникам и садам; четвертая – к северу, на Якутск, к разбуженной полярной стране.

Еще издали, верст за двадцать, с экспресса виден «верхний этаж» города, как называют воздушные платформы королей капитала...

Платформы укреплены на балконах и поддерживаются непрерывной работой моторов. За десятки верст по ночам эти платформы посылают целые бассейны света к Байкалу, и на железнодорожные пути, и в тайгу. Этим же светом, идущим параллельными лучами, затоплен весь город, который уже не нуждается ни в каком освещениини в уличном, ни в комнатном.

На воздушных платформах устроены станции радиотелеграфа и телефона; отсюда говорят и с материками и с океанами, отсюда по незримым волнам капитал правит уже не только Сибирью, но через Владивосток целит в Америку, и кажется, над океаном временами ходят тучи, назревают небывалые грозы и прольются лавы не то стального, не то золотого дождя.

На платформах же находятся конторы и залы синдикатов с их краткими названиями: «Золото», «Радий», «Виноград», «Хлеб», «Полюс», «Огонь», «Кислород».

Сверху, с платформ, правят землей. И на что уж сильны были в Иркутске международная биржа и банки, но они сдались «платформам», и кнопки биржевой игры теперь нажимаются вверху.

Фотогазета «Платформа» выходит непрерывно круглые сутки и осведомляет обо всем весь мир. Она постепенно стянула все лучшие литературные и артистические силы и давно уже таксировала гонорары всех знаменитостей. Демократическая богема желчно острила: «Парнас переселился на «Платформу».

Мы въехали на экспрессе в безбрежный океан света и движенья, мы в урагане жизни воздушного города, и вдруг... Тишина.

Только здесь, в Иркутске, узнаешь, какая потрясающая сила в тишине.

Это мы въехали в подземный центральный вокзал. Едем под городом. Бархатные тормоза, бесшумный выход газа из локомотивов, скраденный шелест грузовых кранов, схороненные в земле моторы, папковые и бумажные крыши и стены, отсутствие служебного персонала. Все делается автоматически, просто.

Множество кнопок, бесчисленные краны, к услугам публики всюду надписи и световые указатели. Но чаще – довольно только ступить ногой, чтобы бесшумно тронулся лифт и осторожно поднялась платформа или тротуар вокзала. И невольно пассажиры, загипнотизированные этой мощью молчащей постройки и беззвучного движенья, говорят друг с другом негромко, шепотом. Нервные люди подземного города прозвали иркутский вокзал фоно-ванной.

* * *

Экспресс летит дальше. Его не остановили ни для высадки пассажиров – вагон с ними на ходу отделился, ни для почты – ее поймали и кинули, да ее так мало – все дается аэромашинами и радиотелеграфом.

Экспресс вынырнул из земли. Ему навстречу несется гул газетных рупоров и стереоскоп реклам. Но все они покрыты водопадом белого света, на котором фонога-зета в воздухе черными буквами написала: «Три конгресса».

Деловые заседания этих конгрессов таят невиданную социальную схватку.

Конгресс сибирских трестов на одной из воздушных платформ решает прибрать к своим рукам интернациональный трест «Сталь»; синдикат «Руда», объединивший добычу Алтая, Саян и Яблоновых, давно уже подбирался к «Стали». Но силы мало. Теперь он хочет поставить «Сталь» хотя бы под контроль союза синдикатов. Голосования конгресса вызывают биржевую панику во всем мире; еще минута – и радиотелеграф известит о сотне крахов и тысяче самоубийств биржевых дельцов: «Платформа» проглатывает «Сталь».

Конгресс сибирских кооперативов, созванный Сибирским народным банком, над зданием заседаний выкинул тревожный аншлаг: «Платформа» душит кооперацию». Конгресс принимает героическое решение – закрыть свой рынок для синдикатских изделий и кредита. Устанавливается кооперативный лэбель.

Кооперативный запад Сибири поднялся против синдикатского востока. Кто победит: будет ли приручена кооперация и будет снизу ждать лозунгов от воздушных платформ или платформы рухнут, не устоят против западной мобилизации? На платформах не дремлют – там по телефону слушают прения конгресса, там радость: на конгрессе намечается раскол, алтайцы обвиняют курганцев в симпатиях к синдикатам. «Курган сам завтра будет синдикатом!» – крикнул один из алтайцев, но кооперативный конгресс делает гигантскую ставку: он устанавливает миллионный штраф за нарушение лэбеля, штраф гарантируется районными союзами. Платформы демонстративно переносят центральную организацию в Курган...

Третий конгресс – рабочий международный съезд; это первые заседания Интернационала, когда прения ведутся на международном языке, который составился из комбинаций русского с американо-английским. Весь последний год во всех странах шли съезды и референдумы. И теперь Интернационал спокойно принимает решение за мировой рабочий класс: он решил биться за немедленное образование международного совета, который должен объявить себя собственником угля, хлеба, кислорода и огня.

* * *

«Интернационализация». Слово произнесено...

Мир живет накануне новых потрясений, смелых жестов, дерзких вызовов.

* * *

Но неумолимый экспресс мчится.

Экспресс летит.

К Якутску.

Здесь от Иркутска к северу по всему материку идет однорельсовая дорога; местами рельс идет внизу поезда, местами вверху. Этому пути не страшны снежные заносы.

На Витиме стоит золотая столица Бодайбо.

По одну сторону ходят черные рабочие поезда и великаны-машины, бьющие почву и моющие золото; здесь пыль, грязь, сырость и стон... По другую сторону горят шпили домов золотой резиденции. На работу в Бодайбинский район согнаны китайцы, африканцы, индийцы, якуты, индусы, и сюда же доставлены партии закованных каторжан. Кто хочет знать, чем отличается рай от ада, пусть идет в Бодайбо и посмотрит сначала на один берег, потом на другой. Одно время в «раю» пронеслась тревога: заговорили о нападении на синдикат «Золото» со стороны «Руды», но государства не решились отступить от принудительного денежного курса, и «рай» опять зацвел, и опять появились золотые яблоки!..

Экспресс мчится сквозь горные хребты, катит с вершины на вершину.

Куда, куда ты летишь? Что это? Семафоры или звезды?

Экспресс в Якутске.

Не город, а сказка.

Его теперь часто зовут «карточным домиком». Кто был в Якутске в начале двадцатого века – не узнает его. Нет проток, нет болот, улетучились озера: все высушено, вымыто, прибрано. Город распланирован правильными домами, домами-кварталами, сделанными целиком из бумаги. Город рекламы. Якутск стал бумажным центром. Необъятная тайга вся скуплена «Бумагой», и теперь на бумажных фабриках в Якутске делают из бумаги газетные листы, мебель, вагоны, суда, дома и дороги. С тех пор, как Америка и Азия перешли к бумажной стройке, все металлы задрожали за свою будущность. И, может быть, этим объясняется, как легко иркутская «Платформа» расправилась со «Сталью».

От Якутска дорога к морю.

Охотск,

Здесь два чуда: искусственное озеро и аквариум, где хранится и культивируется рыба Тихого океана. Летом здесь функционируют рыбные погреба с температурой до двадцати градусов ниже нуля.

Дальше же, однако, дальше.

* * *

Город буржуазной неги – Гижигинск.

Зимой в Гижигинске собирается знать с платформ и занимается полярной охотой и спортом. Теперь у спортсменов нет высшего удовольствия, как гоняться на оленях, собаках, моторных санях по северной тундре и занесенному снегом океану. Летом в Гижигинске собирается цвет буржуазного общества для лечения в горячих источниках. И как-то не по вкусу пришлось королям золота, когда союз сибирских печатников построил в Гижигинске дом для своих членов – больных туберкулезом.

Еще несколько взмахов экспресса, и мы в новом городе «Энергия», основанном на пустом месте. Здесь скрещиваются двадцать железнодорожных путей, идущих из Камчатки. Все ее сопки давно одеты стальными и асбестовыми кожухами, жар земли собирается, немедленно трансформируется и переводится в энергию. Камчатка, в которой нет ни одной квадратной версты без рельсовых путей, когда-то называлась кочегаркой мира: тогда здесь добывалось только тепло. Теперь «Энергия» переводит теплоту во все виды механической энергии.

Кто хочет видеть новые великаны строительного дела, кто хочет знать величие и мощь огня – пусть едет на Камчатку. Но туда должен поехать всякий, кто заинтересуется новой битвой «Огня» с «Углем». Это к «Огню»-то подбирался конгресс Интернационала в Иркутске. И носятся слухи, что заправилы «Угля» экстренно установили высокие пенсии горнорабочим и шахтерам...

Между тем назревают новые битвы: по всему берегу Великого океана, по всей линии сопок, в Америке, в Китае, на Зондских островах началась постройка тепловых гигантов, и все они бросили вызов Камчатке.

* * *

А экспресс уже мчался от этой океанской драмы, взял курс на самый север и грезит новыми сказками.

Экспресс весь земной, весь человеческий. Он бурлит, он просит неслыханного стального топота, взмаха подземных кипящих морей, дыхания лавы.

Ох, он хочет прорезать всю землю, облить ее своим жарким дыханием, отдать ей всю огненную страсть свою; он хочет вселить в нее беса холода и беса жара и заставить их вечно биться, он хочет утопить человека в металле, расплавить маленькие души и сотворить одну большую; он хочет заразить камни человеческим голосом, заставить мерзлую землю петь гимны огню.

И потом все смешать, включить исполинские токи, дать волю неслыханному по безумству и отваге, и самому умчаться дальше.

Дальше! На самые рискованные зыби, на край, на дальний-дальний край!

* * *

Город Беринга.

Он знает только два лозунга: «К полюсу» и «В Америку».

На его дне воздвигаются новые города. Открытые залежи угля на дне океана теперь пока брошены и забыты: ведь «Уголь» дрожит теперь за свою участь. Но зато воздвигнуты настоящие хрустальные дворцы из морского янтаря. Система ползущих кессонов давно уже позволила подобраться к Северному полюсу снизу, водным путем. А завод, работающий для полюса в Беринге, мечтает о том, чтобы согнать снега с полюса, изменить направление теплых течений в океанах и смягчить весь полярный климат. Теперь в Сибири много говорят о грядущей революции земледелия и садоводства, и на стороне Беринга стоят сельскохозяйственные кооперативы и «Энергия» Камчатки... Кооперативы говорят, что рабочий Интернационал не вовремя стал шутить с «огнем», величайшие мечты Беринга могут застыть... Завязывается новая социальная схватка.

Экспресс же хоронит, хоронит скорее полярные бури. Ему тесно. Он несется к закруглению высокой насыпи, как развернутое верхнее знамя, рокочет по рельсам, с бушующей стальной песней влетает на мост, с моста в морской туннель – от Беринга в Аляску.

Постройка туннеля стоила двух тысяч жизней: полтысячи погибло от полярных холодов и полторы пожрал океан в подводных работах. Победа индустрии заставила весь рабочий класс одеться в траур. Но теперь уже нет границ между Старым и Новым светом. Туннель стал символом рабочего единения.

Перед туннелем у Беринга маяк. Экспресс мчится прямо на него.

Гигант, превосходящий все высоты земли и сделанный из бетона, металла, бумаги и льда, предохраненного от испарения.

Маяк направил свои прожекторы на экспресс. Экспресс вольно купается в красных, синих и белых лучах полярного смельчака.

Невольная дрожь охватывает пассажиров. Что будет? Кажется, что маяк все идет, все наступает к полюсу растущим памятником человеку, его движению, его воле.

Мгновение – и экспресс в туннеле. Тихий, ровный свет, тихие тона красок... Но бурно и гулко дышат моторы, накачивающие воздух, и туннель дрожит, как стальной пульс, в спящих океанских водах. Полчаса – и Америка.

* * *

Жизнь мелькает. Люди входят и выходят, умирают и родятся, расцветает, отцветает весна, гибнут и снова воскресают надежды.

Светлый экспресс летит. Его дорога бесконечна, но и бесстрашие его безгранично. Порой он рушится с мостов в воду на всем ходу. Стоны, крики, смерти... Но снова из глубин бешено вырывается неугомонный поезд, дышит пламенем, поет сталью, колотит и режет камни, врывается прямо в утесы, сверлит их грудью.

Он весь изранен, он полон горя, но, железно-суровый, он скрыл, схоронил в своем пламенном сердце всю боль небывалой дороги... и поет, мятежный, он поет совсем не о былом, совсем не о тяжелых надрывных часах, а о грядущих радостных подъемах и полных отваги и риска уклонах.

******

Алексей Гастев. Пачка ордеров

Ордер 01

Сорок тысяч в шеренгу.

Смирно: глаз на манометр – впаять.

Чугуно-полоса-взгляды.

Проверка линии – залп.

Выстрел вдоль линии.

Снарядополет – десять миллиметров от лбов.

Тридцать лбов слизано, – люди в брак.

Тысяча А – к востоку.

Колонна 10 – на запад.

Двадцать девять тысяч – замри.

Ордер 02

Хронометр, на дежурство.

К станкам.

Встать.

Пауза.

Заряд внимания.

Подача.

Включить.

Самоход.

Стоп.

Полминуты выдержки.

Переключить.

Операция Б.

Прием два, прием четыре.

Семь.

Серия двадцать, в работу.

Ордер 03

Врачи, к шеренгам.

Поднять температуру.

Повысить на девять десятых градуса.

Первому десятку.

Малая пауза.

Повысить сотне Д.

Большая пауза.

Тысяче Е.

К станкам, лопаткам, микроскопам.

Повысить еще.

На пять десятых.

Миллиону С.

Тридцати городам.

Двадцати государствам.

Агитканонада.

Трудо-атаки-экстра.

Ордер 04

Призмы домов.

Пачка в двадцать кварталов.

В пресс ее.

Сплющить в параллелограмм.

Зажать до 30 градусов.

На червяки и колеса.

Квартало-танк.

Движение диагональю.

Резать улицы не содрогаясь.

Лишняя тысяча калорий работникам.

Ордер 05

Панихида на кладбище планет.

Рев в катакомбах миров.

Миллионы, в люки будущего.

Миллиарды, крепче орудия.

Каторга ума.

Кандалы сердца.

Инженерьте обывателей.

Загнать им геометрию в шею.

Логарифмы им в жесты.

Опакостить их романтику.

Тонны негодования.

Нормализация слова от полюса к полюсу.

Фразы по десятеричной системе.

Котельное предприятие речей.

Уничтожить словесность.

Огортанить туннели.

Заставить говорить их.

Небо – в красное для возбуждения.

Шестерни – сверхскорость.

Мозгомашины – погрузка.

Киноглаза – установка.

Электронервы – работа.

Артерионасосы, качайте.

Ордер 06

Азия – вся на ноте ре.

Америка – аккордом выше.

Африка – си-бемоль.

Радиокапельмейстер.

Цикловиолончель – соло.

По сорока башням – смычком.

Оркестр по экватору.

Симфонии по параллели 7.

Хоры по меридиану 6.

Электроструны к земному центру.

Продержать шар земли в музыке четыре времени года.

Звучать по орбите 4 месяца пианиссимо.

Сделать четыре минуты вулкано-фортиссимо.

Оборвать на неделю.

Грянуть в вулкано-фортиссимо-кресчендо:

Держать на вулкано-полгода.

Спускать до нуля.

Свернуть оркестраду.

Ордер 07

Распределительное бюро на Монблане.

Коммутатор Вашингтон, командуй Америкой.

Радио Калькутта – материком восточным.

Заснуть смене телеграфистов на 2 часа.

Разбудить телефонных девиц на 5 часов.

Поднять авиаплатформы на 10 000 километров.

Отремонтировать 20 миллионов безногих.

Олошадить жителей Австралии.

Омолодить на 30 лет канадцев.

Принять рапорт в три минуты от полмиллиарда спортсменов.

Сделать сводку рапортов телемашинам в 10 минут.

Выключить солнце на полчаса.

Написать на ночном небе 20 километров слов.

Разложить сознание на 30 параллелей.

Заставить прочесть 20 километров в 5 минут.

Включить солнце.

Всем разгоряченным – шаг на месте.

Скомандовать прыжок в вышину.

Выбрать самых пружинных.

Человечество – трубки к ушам и гортани.

Слушайте спортсменов, в их теле поэзия.

Ордер 08

Выстрелить площадь черного.

Кубы желтого швырнуть электрокранам.

На плоскости и кубы разбросать события.

Дать круговое движение.

Пересечь всё по оси.

Двадцать веков в лестницу.

Лестницу ринуть в плоскости.

Дать вращение.

Скорость – миллион веков минута.

Спрессовать.

Дать точку конденсации.

Пауза внимания.

Ввести всё это шприцами людским магистралям.

Поднять бураны на молекулах.

Ввести всё это в микроатомы.

Марш магистралей с полюса на экватор.

Встречный марш: с экватора на полюс.

Ордер 09

Открыть битву.

Руками, грудью.

Отставить.

Битва гипнозом.

Маневр назад.

Мобилизовать по четыре магистрали.

Битва силлогизмов.

Показания манометром.

Жечь игрек-лучами.

Усиленно кислородить тылы.

Азотировать противников.

Промыть мозги.

Пауза.

Сбить ориентировку в пространстве.

Включить чувство времени.

Уронить на толпы мрак.

Плотина людей под плотину людей.

Сумасшедшие женщины, рожайте.

Рожайте немедленно, срочно.

Ордер 10

Отрапортовать: шестьсот городов – выдержка пробы.

Двадцать городов задохлись, – в брак.

https://archivsf.narod.ru/1882/alexey_gas...

***

Олесь Бердник из минской газеты "Знамя юности" №232 от 26.11.1957

Як і щороку, в мене додалося чимало нових френдів і підписників, і я певна, у багатьох є питання щодо імені. Дехто досі думає, що це літературне псевдо або «позивний» для соцмереж. Тому розповідаю стару історію...

51 рік тому 30-го грудня зранку мама викликала таксі і поїхала до пологового будинку. Тато прийшов в обід до неї в гуртожиток (вони ще не були на той час розписані і жили окремо — мама в гуртожитку від фірми побутових послуг «Світанок», де вона працювала, а тато де доведеться, бо своєї квартири в нього не було), і йому дівчата-сусідки сказали, де мама. Він тут-таки поїхав за нею — в центральну київську лікарню (нині «Олександрівська») і хотів забрати її звідти («Ми планували разом зустрічати Новий рік, — заявив батько ошелешеним санітаркам, — їй ще рано народжувати»). Санітарки почали шукати маму… знайшли… вийшли і сміючись, сказали татові: «Вам забирати треба вже двох…»

Тато тут же метнувся до Бесарабки, купив соснових гілок, прикрасив їх кульками, і передав мамі — разом із вітальною листівкою, на якій експромтом написав вірша….

Тим часом навколо мого імені в маминій палаті вже точилися суперечки. Мама хотіла назвати Ялиною (бо ж Новий рік!) або Соломією (на честь своєї бабусі, тієї, що була ворожкою-знахаркою). Санітарки заявили, що я маю бути Юлією (у той рік це було модне дівчаче ім’я), а всі породіллі з маминої палати пропонували власні варіанти. Тато ж своєю листівкою поставив жирну крапку на виборі — і так я стала Громовицею…

З Вічного Дому

Йде Громовиця

Стежкою грому

І блискавиці!

Перша ялинка

Доню чекає,

І янголинка

В небі співає.

Будуть бурани,

Будуть і грози,

Будуть і рани,

Й сильні морози,

Буде й Любові

Славна дорога —

Знову до Слова,

Знову до Бога!

Доля крилата,

Доля орлина!

Славна будь, Мати!

Мати й Дитина!

Отак і живу з того часу…

Громовиця Бепдник

журнал «Бярозка» (Мінск) № 9 1966 г.

Ул. Саўчанка. Дослед аспіранта Крывашэіна (урывак з раману "Адкрыццё сябе", іл. Ул. Рамейкі) , стар. 22 — 24

***

Савченко, 1967: Владимир Савченко, Открытие себя, пер. на франц. М. Рягалов, Самопознание, М., Мир, 1975.

Патрис и Виктория Лажуа. Красные звёзды. Советская научно-фантастическая литература . 2017

***

De la Science-fiction soviétique

Par delà le dogme, un univers. Traduit du russe par Anne Coldefy

Авторы: Leonid Heller • 1979

Л. Геллер. Вселенная за пределом догмы: Размышления о советской научной фантастике.

Савченко Вл.- Открытие себя

Щомісячний науково-популярний ілюстрований журнал «Знання» – найстаріший науково-популярний журнал України. Був заснований у Києві у 1923 році. Спочатку виходив під заголовком "Знаття" (Знання), потім "Знання" (Знання) та "Наука і життя" (Наука і життя, 1951-1965), потім — "Наука і суспільство". З перших років свого існування журнал був двомовним, виходив українською та російською мовами. Пропагує досягнення вітчизняних та зарубіжних науковців у галузі природознавства та техніки, впровадження наукових розробок у практику. Публікує статті та репортажі про важливі відкриття та дослідження, матеріали з питань історії, літератури та мистецтва, охорони навколишнього середовища, медицини, рослинного та тваринного світу. Друкує науково-фантастичні оповідання, звіти про географічні подорожі, організовує конкурси та вікторини.

Часопис "ЗНАННЯ"

Смолич Ю. — Останній Ейджевуд (уривки з роману). «Знання» 1926, №5 с.25-26, №6 с.27-29, №7 с.25-26

1926. №10. КАРДИНАЛОВСЬКІ Т. і Л. Сонця! (Початок)

ЗНАННЯ

1926. №11. КАРДИНАЛОВСЬКІ Т. і Л. Сонця! (Продовження)

ЗНАННЯ

1926. №12. КАРДИНАЛОВСЬКІ Т. і Л. Сонця! (Продовження)

ЗНАННЯ

1926. №13-14. КАРДИНАЛОВСЬКІ Т. і Л. Сонця! (Закінчення)

ЗНАННЯ

Кальницький Я. — Радіо-думка (уривки з роману). «Знання» 1926, №18 с. 25-27, №19 с. 25-28, №20 с. 23-25, №21 с. 26-27, №22 с. 21-23, №23 с. 22-24, №24 — с. 24-28

1934. №18. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Початок)

ЗНАННЯ

1934. №19. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Продовження)

ЗНАННЯ

1934. №21. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Продовження)

ЗНАННЯ

1934. №22. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Продовження)

ЗНАННЯ

1934. №23. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Продовження)

ЗНАННЯ

1934. №24. ВЛАДКО Володимир. 4-УКХ-4 (Закінчення)

ЗНАННЯ

Часопис "НАУКА І ЖИТТЯ"

1961

Василь Бережний. Голуба планета: Фантастична повість // Наука і життя, 1961, №1 – с.48-52; №2 – с.48-52; №3 – с.51-56; №4 – с.55-59; №5 – с.61-63; №6 – с.58-62

І. Росоховатський. Об’єкт Б-47: Науково-фантастичне оповідання // Наука і життя, 1961, №7 – с.

Овсій Гринін. Резерви життя: Науково-фантастичний нарис / Мал. М. Безсонова // Наука і життя, 1961, №10 – с.

1962

Г. Альтов, В. Журавльова. Балада про зорі: Уривок з науково-фантастичної повісті / Пер. з рос. С. Захарової // Наука і життя, 1962, №1 – с.

Олесь Бердник. Подорож в «антисвіт»: Повість // Наука і життя, 1962, №4 – с.56-59; №5 – с.60-61; №6 – с.59-61; №7 – с.59-62

Олександр Швед. Привид над Дубоваром: Науково-фантастичне оповідання / Мал. Г. Філатова // Наука і життя, 1962, №9 – с.

Леонід Оношко. Райдуга над цирком: Науково-фантастичне оповідання / Мал. О. Пашути // Наука і життя, 1962, №10 – с.

Володимир Савченко. Привид часу: Повість / Пер. з рос. В. Лихогруд, Н. Свєчнікова // Наука і життя, 1962, №11 – с.; №12 – с. – [Продовження в наступному році]

1963

Володимир Савченко. Привид часу: Повість / Пер. з рос. В. Лихогруд, Н. Свєчнікова // Наука і життя, 1963, №1 – с.; №2 – с. – [Закінчення, початок в №№11-12 1963 р.] //1962, № 11 (140), с. 58-61; № 12 (141), с. 55-58; 1963, № 1 (142), с. 61-63; № 2 (143), с. 58-61 //

Олександр Колпаков. Око далекого світу: Науково-фантастичне оповідання // Наука і життя, 1963, №5 – с.69-62; №6 – с.58-60; №8 – с.59-61; №9 – с.54-60

1964

Р. Яров. Біля підніжжя райдуги: Науково-фантастичне оповідання // Наука і життя, 1964, №3 – с.

Є. Парнов, М. Ємцев. Операція «Кашалот»: Науково-фантастичне оповідання // Наука і життя, 1964, №5 – с.

Б. Зубков, Є. Муслін. Житейські розмови XXI століття: [Фантастичні мініатюри] // Наука і життя, 1964, №12 – с. – (Підлабузник, Онук, Неможливі проценти, Відстала наука, Обманув, Новинка)

1965

Станіслав Лем. Вірний робот: [Телесценарій] / Друкується скорочено; З пол. пер. Олександр Пономарів і Леонід Сапожников // Наука і життя, 1965, №1 – с.59-62; №2 – с.58-61

Ігор Росоховатський. Приземлення: Оповідання // Наука і життя, 1965, №2 – с.

Ігор Росоховатський. Зруйновані східці: Фантастичне оповідання // Наука і життя, 1965, №3 – с.

Юрій Щербак. [Фантастичні оповідання] // Наука і життя, 1965, №4 – с.44-49

Є. Жалко-Титаренко. [Передмова] – с.44

Допит: Оповідання – с.44-46

Синтез: Оповідання – с.46-49

Станіслав Лем. Із зоряних щоденників Ійона Тихого. Сьома подорож: Оповідання / З пол. пер. Леонід Сапожников і Олександр Пономарів // Наука і життя, 1965, №5 – с.43-49

Л. Сапожников. [Фантастичні оповідання] // Наука і життя, 1965, №6 – с.24-27

Заклад: Оповідання // Наука і життя, 1965, №6 – с.24-25

Помилка професора Кувиркота: Оповідання // Наука і життя, 1965, №6 – с.26-27

Бібліографія фантастичних публікацій

у журналі «Наука і суспільство»

1965

В. Лишевський. Подорож до двовимірників: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1965, №7 – с.

М. Ложинський. Математик у нічному ресторані: Жарт // Наука і суспільство, 1965, №7 – с.42-43

Борис Зубков, Євген Муслін. Житейські будні ХХІ століття: Фантастичні мікрогуморески // Наука і суспільство, 1965, №7 – с.59 – (На прилюдній лекції. Оголошення в крамниці. «Домашня веселка». Наказ по інституту антропокібернетики. Простолінійність. Любитель звуків)

Микола Амосов. Записки з майбутнього: Науково-фантастичний роман. Частина 1: [Уривок з роману] // Наука і суспільство, 1965, №8 – с.32-52

Станіслав Лем. Полювання на Сетавра: [Оповідання] // З пол. пер. Олександр Пономарів і Леонід Сапожников // Наука і суспільство, 1965, №9 – с.32-36; №10 – с.54-58; №11 – с.33-38

І. Астапович. Крізь «магічний кристал»…: [Роздуми про наукову фантастику] // Наука і суспільство, 1965, №10 – с.30-35

Борис Зубков, Євген Муслін. Засіб проти мурашок: Оповідання // Наука і суспільство, 1965, №12 – с.30-36

1966

Станіслав Лем. Розповідь Піркса: Оповідання / З пол. пер. Олександр Пономарів і Леонід Сапожников // Наука і суспільство, 1966, №1 – с.54-62

Річард Гордон. Елі: Фантастичне оповідання / З англ. пер. Леонід Каштан // Наука і суспільство, 1966, №2 – с.32-34

Володимир Владко. Таємниця його супутників: Оповідання // Наука і суспільство, 1966, №3 – с.49-53

Станіслав Лем. Експедиція друга, або Пропозиція короля Жорстокія. (З збірки «Кіберніада»): [Оповідання] / З пол. пер. Олександр Пономарів, Леонід Сапожников // Наука і суспільство, 1966, №4 – с.42-50

Ігор Росоховатський. Дзеркало пам’яті: Фантастична повість // Наука і суспільство, 1966, №5 – с.48-55; №6 – с.52-57; №7 – с.36-47

Кліффорд Саймак. Золоті жуки: Оповідання / З англ. пер. М. Михалич // Наука і суспільство, 1966, №8 – с.36-43; №9 – с.22-30

Артур Кларк. Про час: [Розділ з книги «Риси майбутнього»] / З англ. пер. Б. Колотовий // Наука і суспільство, 1966, №10 – с.28-36

Артур Кларк. Шлях у Ліліпутію: [Розділ з книги «Риси майбутнього»] / З англ. пер. Б. Колотовий // Наука і суспільство, 1966, №11 – с.40-44

1967

Борис Зубков, Євген Муслін. Коли «Бобли» бунтують: [Оповідання] // Наука і суспільство, 1967, №1 – с.40-42

Володимир Міхановський. Яке воно, небо?: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1967, №4 – с.38-42

Януш Осенка. Диявол: [Оповідання] / З пол. пер. Володимир Волох // Наука і суспільство, 1967, №5 – с.47

Микола Білкун. Спаніель містера Дарлінга: Фантастична гумореска // Наука і суспільство, 1967, №5 – с.50-52

Джон Уїндем. Колесо: [Оповідання] / З англ. пер. Леонід Кисельов // Наука і суспільство, 1967, №6 – с.32-35

Володимир Міхановський. Закрий скриньку Пандори: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1967, №7 – с.38-42

1969

Володимир Савченко. Година таланту: Фантастична повість / Журнальний варіант // Наука і суспільство, 1969, №3 – с.50-56; №4 – с.38-44; №6 – с.52-58; №7 – с.48-54, 59

Гелій Аронов. Проба Стоянова: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1969, №8 – с.48-52

Ігор Росоховатський. Старовинний рецепт: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1969, №9 – с.48-53

Володимир Міхановський. Малюк і Грубіян: Фантастичне оповідання-жарт // Наука і суспільство, 1969, №12 – с.46-49

1970

Наталія Овчаренко. Володар медуз: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1970, №1 – с.58-59

Леонід Сапожников. Бесіда про прогностику. За участю Марка Твена, Старого Морського Вовка, Прогнозиста (він же автор бесіди – інженер Леонід Сапожников) і безіменного, але в'їдливого Скептика: [Стаття] // Наука і суспільство, 1970, №7 – с.10-15

Станіслав Лем. Про книгу Бенедикта Коуски «Передмова до автобіографії»: [Оповідання] / З пол. пер. Леонід Сапожников // Наука і суспільство, 1970, №8 – с.25-28

Володимир Хижняк. Райські птахи: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1970, №9 – с.26-31

1971

Леонід Сапожников. Візит на Тезаурію: Науково-фантастичне оповідання / Друкується із скороченням // Наука і суспільство, 1971, №2 – с.51-58

Артур Кларк. Пернатий приятель: Оповідання / Пер. з англ. Люсьєн Фікс // Наука і суспільство, 1971, №3 – с.38-39

Станіслав Лем. Земна наука і космічні цивілізації: [Стаття] / Друкується з скороченням; З пол. пер. Еллада Бречик // Наука і суспільство, 1971, №6 – с.36-41

Ігор Росоховатський. Що таке людина?: Стенограма уроків філософії в початковій школі ХХІ століття, виконана класною обчислювальною машиною: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1971, №8 – с.48-53

Василь Бережний. Сакура: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1971, №9 – с.30-35

Анатолій Григоренко. …І освяти мені путь: Науково-фантастична повість // Наука і суспільство, 1971, №11 – с.43-47; №12 – с.39-45

1972

Рей Бредбері. Нічний дзвоник: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. Володимира Хижняка // Наука і суспільство, 1972, №2 – с.56-60

Станіслав. Лем. Підприємство «Буття»: Оповідання. / Скороч. пер. з пол. Леоніда Сапожникова // Наука і суспільство, 1972, №3 – с.49-53

Юрій Нікольський. Втрачене обличчя: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1972, №6 – с.56-59

Фінн О'Донневан. Безшумний пістолет: Оповідання / Пер. з англ. П. Камишанчнко // Наука і суспільство, 1972, №7 – с.52-58

1973

Джанні Родарі. На балу: Фантастичне оповідання / Пер. з італ. Льва Вершиніна // Наука і суспільство, 1973, №1 – с.59-60

Рудольф Каценбоген. Здогад: Фантастичне оповідання-жарт // Наука і суспільство, 1973, №2 – с.55-57

Володимир Лось. Любов і кібернетика: Гумористичне оповідання // Наука і суспільство, 1973, №3 – с.58-60

1974

Ігор Росоховатський. Неуважність Аліка Сьоміна: Фантастичне оповідання-жарт // Наука і суспільство, 1974, №5 – с.58-60

Роберт Шеклі. Люди і Кведак: Повість / Скороч. Пер. з англ. С. Левицького // Наука і суспільство, 1974, №6 – с.52-60

1975

Леонід Панасенко. Майстерня для Сікейроса: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1975, №12 – с.44-45

1976

Любов Юнец. Лавина: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1976, №2 – с.60-61

Остап Вишня. Походження світу: Наукова праця. Власне, науково-популярна: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1976, №4 – с.60-61

Олекса Старцев. Подія: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1976, №5 – с.57

Володимир Лось. Чому вони не прилітають?: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1976, №5 – с.57-58

Олександр Тесленко. Слово Старого Джина: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1976, №6 – с.52-55

Наталя Околітенко. Михай – одиниця радості: Оповідання // Наука і суспільство, 1976, №8 – с.45-47

Федір Минка. СЖ-18: Гумореска // Наука і суспільство, 1976, №8 – с.

Арт. Бухвальд. Чи є життя на Землі?: [Гумореска] / Пер. з англ. // Наука і суспільство, 1976, №9 – с.60

Юрій Ячейкін. Незайманий острів, або Новий Робінзон: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1976, №10 – с.53-54

Володимир Лось. Прогулянка: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1976, №10 – с.58-60

Олександр Тесленко. Дьондюраг: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1976, №11 – с.50-53

Ігор Росоховатський. Бджоли: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1976, №12 – с.50-54

Євген Загданський. Дедукція і любов: [Оповідання] // Наука і суспільство, 1976, №12 – с.59-60

1977

Юрій Нікітін. Є ще порох: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №2 – с.55-59

Від Ліса до Гертона: [Нарис про Олександра Гріна] // Наука і суспільство, 1977, №3 – с.57-58

Станіслав Лем. Спогади: [Стаття з книги «Книга друзів»] / З пол. пер. Еллада Волкова // Наука і суспільство, 1977, №4 – с.42-43

Олександр Тесленко. Фоліана: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №4 – с.57-59

Його назвали «Тузітала»: [Нарис про Роберта Люїса Стівенсона] // Наука і суспільство, 1977, №5 – с.53

Володимир Лось. Місто на Токстоні: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, № 5 – с.57-60

Юрій Нікольський. Англійський замóк: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №6 – с.57-60

Віктор Шикан. Інтервенція: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №7 – с.57-60

Олексій Старцев. На Чукотку і назад: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1977, №8 – с.61

Олександр Тесленко. Коефіцієнт дельта ІР: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №9 – с.52-54

Юрій Ячейкін. Богатирська історія: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №10 – с.52-59

Володимир Лось. Дарунок: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1977, №11 – с.55-59

Поклик мрії: [Про Володимира Обручева] // Наука і суспільство, 1977, №12 – с.47-48

Олександр Мірошниченко: [Гуморески] // Наука і суспільство, 1977, №12 – с.57-59

Свідомий вибір – с.57-58

Вузький спеціаліст – с.58-59

1978

Станіслав Лем. Сто тридцять сім секунд: Фантастичне оповідання / З пол. пер. Еллада Волкова // Наука і суспільство, 1978, №1 – с.50-59, 62

Леонід Панасенко. Випробування вогнем: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1978, №2 – с.51-55

Олександр Тесленко. Дозвольте народитися: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1978, №3 – с.52-56

Юрій Нікітін. Квиток на двох: Фантастичне оповідання / З рос. пер. Юрій Горячек // Наука і суспільство, 1978, №4 – с.53-55

Ігор Росоховатський. Головна зброя: Фантастичне оповідання / Друкується із скороченням // Наука і суспільство, 1978, №5 – с.55-58

Василь Бережний. Міжпланетний смерч: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1978, №6 – с.53-55

Богдан Косьмій. «Відстала галузь»: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1978, №6 – с.60

Олександр Тесленко. У моєму серці немає зла: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1978, №7 – с.50-52

Петро Коломієць. Ескадрон милосердя: Науково-фантастичне оповідання / Друкується із скороченням // Наука і суспільство, 1978, №9 – с.36-41

Олександр Мірошниченко. Зовсім як люди: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1978, №9 – с.60

Віктор Савченко. Ночівля в карбоні: Уривок з науково-фантастичної повісті // Наука і суспільство, 1978, №10 – с.50-54

Микола Білкун. «Утилізовані» шуми: Футурологічне «есе» на дріжджах фантастики й гумору. [Оповідання] // Наука і суспільство, 1978, №12 – с.58-59

1979

Юрій Нікольський. Остання телепатема: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №1 – с.56-59

А. Кулинкович, доктор технічних наук. Інтерв’ю з ученим майбутнього: [Оповідання; Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», Восьме засідання Академії Допитливих] // Наука і суспільство, 1979, №2 – с.54-56

Наталя Кулик: [Гуморески] // Наука і суспільство, 1979, №2 – с.60

Оголошення: Взяте з бюро реклами тридцятого століття – с.60

Невдалий експеримент – с.60

Валерій Чмир. Останній репортаж: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №3 – с.58-62

Олександр Тесленко. Помилка Дьондюрага: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №4 – с.55-58

Аркадій Шиманський. Доволі таємниць!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1979, №4 – с.59-60.

Іван Кідрук. Погоня: [Оповідання] // Наука і суспільство, 1979, №4 – с.60

Леонід Прох. Катастрофа: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №5 – с.60-62

Артур Кларк. Сонячний вітер: Фантастичне оповідання / [Пер. з англ.] // Наука і суспільство, 1979, №6 – с.54-58

Юрій Прокопенко. Така довга відсутність: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1979, №6 – с.62-63

Юрій Ячейкін: [Гуморески] // Наука і суспільство, 1979, №6 – с.63

Казкова чемність – с.63

Професія була б зайвою – с.63

Михайло Столін. Йога по-науковому: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1979, №7 – с.62-63

Олекса Палійчук. Поправка до інструкції: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №8 – с.58-59

Олексій Старцев. Симпозіум: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1979, №8 – с.60

Наталія Кулик. Телефонне знайомство: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1979, №8 – с.60-61

Рей Бредбері. Золоті яблука Сонця: [Фантастичне оповідання] / [Пер. з англ.] // Наука і суспільство, 1979, №9 – c.54-56

Олександр Тесленко. Мати на Інкані: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1979, №10 – с.51-53

Володимир Чепіга. Абзац на озброєнні: Гумореска // Наука і суспільство, 1979, №11 – с.60-61

1980

Петро Коломієць. Тунель імовірності: [Розділ з повісті «Відпочинок на березі»] // Наука і суспільство, 1980, №1 – с.43-45

А. Кулинкович, доктор технічних наук. Зустріч на конгресі: [Оповідання; Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 20-те засідання Академії Допитливих] // , 1980, №2 – с.37-40

Мілан Соботік. Гра: Фантастичне оповідання / З чеськ. пер. Анатолій Гуць // Наука і суспільство, 1980, №2 – с.57-59

Іван Кідрук. Сеанс забутої гри: Гумористичний репортаж з наддалекого майбутнього: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №3 – с.57-60

Агоп Мелконян. «Ад»: [Фантастичне оповідання] / З болг. пер. Анатолій Гуць // Наука і суспільство, 1980, №5 – с.54-56

Євген Дудар. «Заєць» на орбіті. (Неймовірний випадок): [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №5 – с.58

Юрій Ячейкін. Найдорожча пляшка: Жарт // Наука і суспільство, 1980, №5 – с.59

А. Кулинкович, доктор технічних наук. Повітряний змій маестро Антонілні: [Фантастичний епізод. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 24-е засідання Академії Допитливих] // Наука і суспільство, 1980, №6 – с.42

Олег Романчук. Повернення на Ілону: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1980, №6 – с.58-59

Іван Єфремов. Сяйво полум'яних чаш: [Уривок з роману «Туманність Андромеди»] // Наука і суспільство, 1980, №7 – с.25-27

Юрій Прокопенко. Переконлива перемога: Гумореска // Наука і суспільство, 1980, №7 – с.60

Савелій Ципін. Нове слово: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №7 – с.61

Ігор Росоховатський. Сто моїх народжень: Фантастичне оповідання / Пер. з рос. Микола Гусак // Наука і суспільство, 1980, №8 – с.56-61

Володимир Савченко. Зелений колір голосу: Науково-фантастичне оповідання / Пер. з рос. Олександр Тесленка // Наука і суспільство, 1980, №9 – с.50-55; №10 – с.54-59

Богдан Косьмій. Переконав: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №11 – с.60

Наталя Кулик. Жіноча вдача: Сценка на станції технічного обслуговування кіберів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №11 – с.61

Василь Мартинов. Пилип з Конопель: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1980, №12 – с.56-57

1981

Вікторія Галузинська. Учитель: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1981, №1 – с.55-57

Олександр Тесленко. Випробування добром: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1981, №3 – с.55-57; №4 – с.54-56

Юрій Пригорницький. Подарунок: Гумористичне оповідання // Наука і суспільство, 1981, №5 – с.58-59

Віктор Положій. Човен у тумані: Фантастична новела // Наука і суспільство, 1981, №6 – с.56-59

Олег Сосницький. Як писати фантастичні оповідання: Спроба наукової рекомендації: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №7 – с.60

Наталя Кулик. …Таки добив: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №7 – с.61

Борис Кушнір. Таємниця космічних пришельців: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №8 – с.56-57

Володимир Бредун. Загадка вілли Мендоса: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1981, №8 – с.58

Анатолій Савчук. Гумовий автобус: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №8 – с.59

Никанор Дубицький. Упертий крук: Гумористичне оповідання // Наука і суспільство, 1981, №10 – с.58-59

І. Мочалов: [Гуморески] // Наука і суспільство, 1981, №10 – с.59

З минулого не повернувся – с.59

Цікавий гібрид – с.59

Анатолій Савчук. Гіпиопедія: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №10, – с.59

Володимир Щербаков. «Ми бавилися під твоїм вікном...»: Фантастичне оповідання / Передм. Олександра Тесленка // Наука і суспільство, 1981, №11 – с.55-59

Микола Білкун. Під каблуком: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1981, №12 – с.56-57

Юрій Іщенко. Учена рада: Гумореска // Наука і суспільство, 1981, №12 – с.57

1982

[Сергій Кургузов]. Сюрприз «Центона», або розповідь про те, як завдяки гравітації журналіст Кміт Ливий потрапив із зими в літо: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 43-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №1 – с.34-35

Олександр Тесленко. Не бійся власної тіні: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №1 – с.56-59

Пилип Сідлецький. Перша сенсація польоту: Гумореска-репортаж // Наука і суспільство, 1982, №1 – с.59

[Сергій Кургузов]. Лист з Епсилон Ерідана: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 44-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №2 – с.34-35

Наталія Конотопець. Відпочинок на Ортені: Уривки з фантастичної повісті // Наука і суспільство, 1982, №2 – с.52-57; №3 – с.53-58; №4 – с.52-59

Аркадій Шиманський. Ставте задачу: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №2 – с.59

[Сергій Кургузов]. Наввипередки з часом, або розповідь про те, як через невтомну винахідливість Професора Кміт Ливий зневірився в своєму годиннику: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 45-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №3 – с.40-42

Микола Левицький. Авторитетна думка: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №3 – с.58-59

[Сергій Кургузов]. Загадка Джоконди, або розповідь Кміт Ливого про своє побачення з чарівною італійкою і про дивовижні наслідки тої зустрічі: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 46-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №4 – с.36-37

Олексій Старцев. Рóботи: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №4 – с.63

Юрій Щербак. Одіссея-2482...: Фантастична мандрівка до града Києва в 2482-му році: [Оповідання] // Наука і суспільство, 1982, №5 – с.34-39

[Сергій Кургузов]. Космічний транзит, або розповідь про те, як Кміту пощастило розгадати таємницю зникнення НЛО: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 47-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №5 – с.46-48

Михайло Слабошпицький. Останній політ: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №5 – с.55-57

[Сергій Кургузов]. Фатальний гість, або розповідь про те, як завдяки винахідливості професора репортер Кміт Ливий ледве-ледве не перетворився на детектива: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 48-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №6 – с.34-36

[Сергій Кургузов]. «Таємниче» зникнення Нансі, або розповідь про те, як Кміт вирішив урятувати свою наречену від космічних пришельців і що з того вийшло: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 49-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №7 – с.42-44

Міхаель Самайт. Відпустка по-альдебаранськи: Фантастичне оповідання / [Пер. з німецьк.] // Наука і суспільство, 1982, №7 – с.54-58

Михайло Прудник. Ефективний засіб: Гумореска // Наука і суспільство, 1982, №7 – с.62

[Сергій Кургузов]. Золотий «Клондайк» Юю, або розповідь про те, як Кміт став свідком розгадки таємниці алхіміка: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 50-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №8 – с.38-40

Ігор Росоховатський. Лагідні тварини: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №8 – с.56-58

Віталій Чвирук. Загадки біополя: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №8 – с.62

Олег Сеїн. Мандрівники: Гумореска // Наука і суспільство, 1982, №8 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Космічна пастка, або розповідь про те, як кмітливість Професора допомогла врятувати життя членам екіпажу капітана Неймо Вірного:: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 51-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №9 – с.42-44

Василь Головачов. Камертон: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №9 – с.56-58

Григорій Подольський, Борис Шапіро. «Хомчук-2»: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №9 – с.62

Володимир Бредун. Як схуднути: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №9 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Вогняний полон, або розповідь про те, як перебуваючи у небезпеці, Професор знайшов у собі сили повідомити Кміта про розгадку дивовижної таємниці світобудови: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 52-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №10 – с.34-36

Олег Покальчук. День восьмий: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №10 – с.54-57

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Інтерв’ю Сізіфа: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №10 – с.62

Євген Дудар. Парад планет: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №10 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. «Таємничий вибух», або розповідь про те, як Професор переконав Кміта в тому, що зазирнувши в минуле, можна побачити обриси майбутнього: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 53-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1982, №11 – с.38-39

Герберт Ціргібель. Експерименти професора Пулекса: Фантастичне оповідання / [Пер. з німецьк.] // Наука і суспільство, 1982, №11 – с.50-57

Геннадій Гарячий. Винахід: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №11 – с.62

Олександр Шатець. Шлях у літературу: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1982, №11 – с.62-63

Абдухакім Фазілов. Лавина: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1982, №12 – с.50-55

1983

[Сергій Кургузов]. Химерні мешканці Стафели, або розповідь про те, завдяки непосидючості Кміта і науковій завбачливості Професора вдалося розгадати таємницю планети Стафела: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 54-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №1 – с.44-46

Іван Козлов. Тінь на піску: [Оповідання] // Наука і суспільство, 1983, №1 – с.53-58

Фото з «Калейдоскопа» – с.53-54

Будиночок біля річки Тихої – с.54

Випадок на пасіці – с.54-55

«Я дам приголомшуючу інформацію…» – с.55

«Ні це не мед…» – с.55-56

Ситий звір – с.56-57

Парад – с.57-58

Роботи, роботи, роботи – с.58

Олександр Мірошниченко. Ресторан «ХХ сторіччя»: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №1 – с.60-61

[Сергій Кургузов]. За крок від хижих пазурів, або розповідь про те, як спостережливість професора Зная допомогла Кміту розгадати таємницю космічних прибульців: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 55-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №2 – с.36-37

Валентина Галетко. Голос планети Ялмез: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №2 – с.56-58

Никанор Дубицький. Оце тарахкало!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №2 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Диво-Краплина, або розповідь про те, як здійснивши уявну подорож у прадавні часи, Професор довів Кміту, що ми не самотні у Всесвіту: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 56-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №3 – с.30-32

Наталія Конотопець. Ласо Берта: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №3 – с.54-58

Володимир Золотарьов. Що ти накоїв, Васю!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №3 – с.62

Валерій Нечипоренко. Електромантачка: Гумореска // Наука і суспільство, 1983, №3 – с.63

[Сергій Кургузов]. Колумби Всесвіту, або розповідь про те, як завдяки своїм друзям Кміт переконався: романтика живе у усі часи: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 57-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №4 – с.38-39

В’ячеслав Грачов, Олександр Кочетков. Якщо сам віриш...: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №4 – с.54-59

Іван Кідрук. Дотепник з астероїда ТЮ-654: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №4 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. «Летючий голландець Всесвіту», або розповідь про те, як таємничий гість з космосу допоміг розкрити мільоннолітню загадку і примусив наших героїв по-новому глянути на фантастику: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 58-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №5 – с.34-36

Франсіс Карсак. Гори Долі: Фантастична повість / Пер. з франц. Григорія Філіпчука // Наука і суспільство, 1983, №5 – с.52-59; №6 – с.52-58

[Сергій Кургузов]. Що під силу Дон-Жуану, або розповідь про те, як, захворівши на ангіну, можна здобути вічну молодість: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 59-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №6 – с.34-35

Микола Левицький. Відгуки: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №6 – с.62

[Сергій Кургузов]. Помилка «Ропса», або розповідь про зоряну подорож Кміта, в якій Знай перетворився на Айболита: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 60-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №7 – с.38-39

Лев Глуховський. Лише натиснути на кнопку...: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №7 – с.56-58

Олег Сеїн. Жертва біоритмів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №7 – с.62

Григорій Подольський, Борис Шапіро. «Ракета летить у парк!»: Гумореска // Наука і суспільство, 1983, №7 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Нашестя метеликів, або розповідь про те, як Кміт став свідком однієї дивної облоги: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 61-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №8 – с.52-53

Світлана Ягупова. Що сталося з Піолою?: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №8 – с.56-59

Валерій Нечипоренко. Пшик: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №8 – с.62

Володимир Золоторьов. «Нецікава» інформація: Гумореска // Наука і суспільство, 1983, №8 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Підступність чарівної Яо, або розповідь про дивовижний випадок у сузір’ї Фозар, в якому на зміну Знаю приходить професор Йанс: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 62-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №9 – с.38-40

Володимир Рибін. Розплющ очі, малюк!: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №9 – с.52-57

Володимир Васейкін. Атланти: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №9 – с.62

Петер Грегор. Кінець курінню: [Гумореска] / Зі словацьк. пер. Анатолій Гуць // Наука і суспільство, 1983, №9 – с.63

[Сергій Кургузов]. Космічна астрологія, або розповідь про те, як важливо пам’ятати дату свого народження: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 63-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №10 – с.34-36

Віктор Савченко. Пермські пригоди: Уривок з науково-фантастичної повісті // Наука і суспільство, 1983, №10 – с.56-59

Савелій Ципін. Консультація: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №10 – с.62

Валерій Нечипоренко. Науковий підхід: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №10 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Кава по-ойфенському, або розповідь про те, як улблений напій Зная допоміг розгадати таємницю планети: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 64-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №11 – с.30-32

Володимир Заєць. Демокор: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1983, №11 – с.56-58

Геннадій Гарячий. Не геній: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №11 – с.62-63

Олександр Шатець. Ключ розгадки всіх мов: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1983, №11 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Схожість, або розповідь про несподівану зустріч на планеті Фантос: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 65-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1983, №12 – с.34-35

Светислав Златаров. Випадок «Протей»: Фантастичне оповідання / З болг. пер. Анатолій Гуць // Наука і суспільство, 1983, №12 – с.52-57

Іван Кідрук. Ця вічна спортивна гра: Фантастично-гумористично оповідання // Наука і суспільство, 1983, №12 – с.60-61

1984

[Сергій Кургузов]. Контакт: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 66-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №1 – с.42-43

Володимир Золотарьов. Бунт розуму: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №1 – с.62

Олександр Мірошниченко. Зіпсований телефон: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №1 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Полювання: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 67-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №2 – с.26-28

Генрі Каттнер. Щасливий кінець: Фантастичне оповідання / З англ. пер. Ольга Васильєва // Наука і суспільство, 1884, №2 – с.54-58

Прокіп Мочалов. Може, справді змінити професію?: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №2 – с.63

Віктор Коняхін. Пригоди роботів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №2 – с.63

[Сергій Кургузов]. Пам’ять: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 68-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №3 – с.34-35

Рей Бредбері. «І немов колись, над нами місяць сріблений пливе…»: Фантастичне оповідання / Переклад Ігоря Римарука // Наука і суспільство, 1984, №3 – с.56-61; №4 – с.54-58

[Сергій Кургузов]. Обранець муз: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 69-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №4 – с.34-36

Валерій Нечипоренко. Допотопна людина: Майже фантастична гумореска // Наука і суспільство, 1984, №4 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. На високій ноті, або розповідь про те, як Кмітові довелося прослухати концерт без фортепіано та оркестру, а капітану Неймо стати космічним Паганіні: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 70-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №5 – с.38-39

Леонід Володін. Веселка Агхайі: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №5 – с.54-57

Олег Сеїн. Переможець: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №5 – с.62-63

[Сергій Кургузов]. Незвичайна арифметика, або космічна варіація на тему «Знову двійка!»: [Оповідання. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 71-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №6 – с.34-35

Олександр Тесленко. Маленька історія: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №6 – с.54-56

Володимир Золотарьов. Стережіться вундеркіндів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №6 – с.62

Валерій Нечипоренко. Порозганяйте ті планети!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №6 – с.63

Сергій Косар. Геніальне передбачення чи контакт з інопланетянами?: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 72-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №7 – с.40-42

В’ячеслав Грачов, Олександр Кочетков. Усміхнутись і піти: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №7 – с.56-58

Тарас Дишкант. Автозавр: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №7 – с.62

Сергій Косар. Двигун працює на… воді: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 73-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №8 – с.36-38

Олександр Костюк. Золоті бджоли: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №8 – с.54-59

Геннадій Гарячий. Яблуко Ньютона: Науково-історичний роман, частини якого складаються тільки з назв: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №8 – с.62

Борис Шаров. Експеримент: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №8 – с.63

Сергій Косар. Кому належать сліди: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 74-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №9 – с.36-37

Олекса Палійчук. Несимпатична планета: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №9 – с.54-57

Олег Сосницький. Виняток: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №9 – с.62

Сергій Косар. Реліквія: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 75-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №10 – с.38-39

Іван Кідрук. Подарунок майстра: Фантазія-жарт // Наука і суспільство, 1984, №10 – с.62— с Віталій Геником и

ещё 5

.

Сергій Косар. Коли призначить побачення Нессі?: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 76-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №11 – с.34-36

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Шлюб з розрахунку: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №11 – с.62

[Сергій Кургузов]. Таємниця холодного світла: [Стаття. Клуб для юнацтва «Гіперболоїд», 77-е засідання Академії допитливих] // Наука і суспільство, 1984, №12 – с.34-35

Петро Коломієць. Таємниця дона Раміро: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1984, №12 – с.51-57

Олександр Соломченко. Електронний сервіс: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №12 – с.60

Георгій Дець. Сюжет для кіноекрана: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1984, №12 – с.60-61

1985

Іван та Михайло Мартиніви. Злочин: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1985, №1 – с.57-60

Володимир Черняк. Сесія: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1985, №1 – с.62

Ірина Соловей. Екстрасенс: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1985, №2 – с.62

Павло Стороженко. Але щось знайоме…: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1985, №2 – с.62-63

Михайло Столін. День чудових жартів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1985, №3 – с.62-63

Валерій Нечипоренко. Продавець сюжетів: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1985, №6 – с.62

Володимир Зибін. Замовлення для фірми «Інтерпрайс»: Пригодницько-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1985, №4 – с.54-58

Олександр Тесленко. Гак Альбіноса: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1985, №7 – с.54-56

Володимир Рибін. Земля кличе: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1985, №8 – с.

Сесілія Уорнер. Фенікс: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. О. Васильєвій // Наука і суспільство, 1985, №10 – с.

Олександр Грін. Серце пустелі: Оповідання // Наука і суспільство, 1985, №11 – с.

1986

Віктор Комаров. Залишалась одна година: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №1 – с.70-75

Іван Кідрук. Ялинка для космічних приблуд: Фантазія-жарт // Наука і суспільство, 1986, №1 – с.78-79

Олександр Тесленко. Просто так, для щастя: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №2 – с.72-76

Олег Сосницький. Як робити відкриття: Гумореска // Наука і суспільство, 1986, №2 – с.78

Михайло Грішнов. Судний день Юджина Меллта: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №3 – с.70-75

Валерій Нечипоренко. Мрія одруженого чоловіка: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1986, №3 – с.78

Матвій Марголіс. Сірий вовчик прибіжить...: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №4 – с.70-75

Геннадій Гарячий. Відкриття Невесомова: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1986, №4 – с.78

Робін Скотт. Третій варіант: Фантастичне оповідання / [Пер. з англ.] // Наука і суспільство, 1986, №5 – с.70-77; №6 – с.70-76

Віктор Коняхін. З життя роботів (Дороги, які обирають; Ретро; Програма; Гарантія від гарантії; Мрія; От раніше було): [Гуморески] // Наука і суспільство, 1986, №5 – с.78

Сергій Авдєєнко. Задача дельфійського оракула: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1986, №6 – с.78

Дмитро Глушенок. Пам'ятник Сурені: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №7 – с.68-74

Олег Сеїн. Під зоряним небом: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1986, №7 – с.78

Жанна Мірошкіна. Повернення командора: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №8 – с.73-75

Степан Вадзюк. Секрет успіху: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1986, №8 – с.78

Володимир Поліщук. За графіком: Усмішка // Наука і суспільство, 1986, №10 – с.79

Рей Бредбері. І вдарив грім…: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. Лариси Маєвській // Наука і суспільство, 1986, №11 – с.64-71

Іван Кідрук. Люлька: Фантастична усмішка // Наука і суспільство, 1986, №11 – с.78-79

Олександр Костюк. Планета порушеної інструкції: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1986, №12 – с.68-73

Валерій Нечипоренко. Зловіть чорного кота: Гумореска // Наука і суспільство, 1986, №12 – с.76

1987

Олександр Тесленко. У передчутті передчуття: Фантастичний жарт // Наука і суспільство, 1987, №1 – с.76-81

Савелій Ципін. Під жакет: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №1 – с.84

Олег Покальчук. Наділена душею вода: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1987, №2 – с.78-82

Степан Вадзюк. У людей краще: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №2 – с.84

Віктор Коняхін. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1987, №2 – с.84

Передчуття – с.84

Жертви Мистецтва – с.84

Юрій Косенко. Помилка: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1987, №3 – с.76-81

Іван Кідрук. Про невдячних землян: Фантазія-жарт // Наука і суспільство, 1987, №3 – с.84

Маріо Бенедетті. П'ять років життя: Фантастичне оповідання / З ісп. пер. Вадим Хазін // Наука і суспільство, 1987, №4 – с.76-81

Володимир Чопенко. Не вірю: Першоквітнева усмішка // Наука і суспільство, 1987, №4 – с.84-85

Володимир Жовнорук. Остання війна: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1987, №5 – с.78-81

Володимир Субота. В інтересах покупця: Гумореска // Наука і суспільство, 1987, №5 – с.84

Іван Козлов. Лілея: Науково-фантастичне оповідання / Пер. з рос. Володимира Коркодина // Наука і суспільство, 1987, №6 – с.78-84

Прокіп Мочалов. Подорож: Усмішка // Наука і суспільство, 1987, №6 – с.86

Олег Романчук. Шантаж: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1987, №7 – с.78-81

Ігор Росоховатський. Вихід із кола: [Стаття про можливість створення синтезованої людини] // Наука і суспільство, 1987, №8 – с.76-80

Іван Кідрук. Плями на сонці: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №8 – с.84-85

Валерій Нечипоренко. Ох ця житлоплоща...: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №9 – с.85

Володимир Михайлов. Нічне полювання: Фантастичне оповідання / Пер. з рос. Олександра Тесленка // Наука і суспільство, 1987, №9 – с.78-81; №10 – с.72-78

[Віктор Коняхін]. Із життя роботів (Дефіцит; Навантаження; Спадковість; На рибалці): [Гуморески] // Наука і суспільство, 1987, №10 – с.84

Олександр Кочетков. Планета в целофановій обгортці: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1987, №11 – с.76-81

Олександр Зіборов. Смітник Усесвіту: Гумореска // Наука і суспільство, 1987, №11 – с.84

Віктор Коняхін. Очі закоханого: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №11 – с.85

Артур Кларк. Приборкана орхідея: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. Лариси Маєвській // Наука і суспільство, 1987, №12 – с.76-81

Леонід Курохта. Питаннячко: Усмішка // Наука і суспільство, 1987, №12 – с.82

Віктор Коняхін. Загинув у сутичці: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1987, №12 – с.82

Олег Сеїн. Під небом Пегаса: Гумореска // Наука і суспільство, 1987, №12 – с.83

1988

Володимир Жовнорук. [Оповідання] // Наука і суспільство, 1988, №1– с.76-81

Автобус – с.76-77

Ілюзіон – с.77-78

Галявина мрій – с.79-80

Іграшки – с.80-81

Віктор Коняхін. Із життя роботів (Енергопроблеми; Товариство ображених; Твій бог – я!): [Гуморески] // Наука і суспільство, 1988, №1 – с.86

Сергій Бортников. Телепат: Гумореска // Наука і суспільство, 1988, №1 – с.86-87

Олександр Тесленко. Полігон «Розгнівана Сирітка»: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1988, №2 – с.76-81

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Знахідка і… гіпотези: Гумореска // Наука і суспільство, 1988, №2 – с.86-87

Олег Покальчук. Взірець об'єктивності: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1988, №4 – с.76-81

Іван Кідрук. П’ятихвилинка і прибульці: Фантастична усмішка // Наука і суспільство, 1988, №4 – с.84-85

Олександр Костюк. І тихе сяєво зірок...: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1988, №5 – с.76-81; №6 – с.79-83

Петро Грабовий. Ех, брати…: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №5 – с.84

Олександр Зіборов. «Марсіянські хроніки»: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №5 – с.85

Сергій Бортников. Сенсація: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №6 – с.84

Валерій Моруга. Висновки Ікса: Гумореска // Наука і суспільство, 1988, №6 – с.84-85

Володимир Івченко. У тенетах Чорного Диявола: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1988, №8 – с.76-81

Савелій Ципін. Коваль клепле…: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №8 – с.84-85

Сергій Бортников. Крантик прикрутили: Гумореска // Наука і суспільство, 1988, №10 – с.84

Борис Шаров. Метаморфоза: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №10 – с.85

Володимир Бредун. Пропало полювання!: Гумореска // Наука і суспільство, 1988, №11 – с.84

Михайло Мєркулов. Золоті рибки під чорним лаком: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1988, №12 – с.76-81

Сергій Тищенко. Формула гумору: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1988, №12 – с.84-85

1989

Микола Орехов, Георгій Шишко. Ім'я для лицаря: Фантастичне оповідання / Пер. з рос. Людмили Колодинської // Наука і суспільство, 1989, №1 – с.76-81

Леонід Курохта. Туга за НЛО: Гумореска // Наука і суспільство, 1989, №1 – с.84

Василь Бабій. Робота не для робота: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №1 – с.85

Іван Кідрук. Візит на Ліру: Фантазія-жарт // Наука і суспільство, 1989, №2 – с.84

Збігнєв Долецький. 417 кілометрів углиб Землі: Фантастичне оповідання / Пер. з пол. Вадима Хазіна // Наука і суспільство, 1989, №3 – с.75-81

Сергій Авдєєнко. Творчий стимул: Гумореска // Наука і суспільство, 1989, №3 – с.84

Валерій Нечипоренко. Сізіф № 13: Гумореска // Наука і суспільство, 1989, №3 – с.85

Григорій Шевела. К’ювалда: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №3 – с.85

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Закон природи: Жарт // Наука і суспільство, 1989, №4 – с.84-85

Анатолій Пастернак. Пригода у Сіракузах: Гумореска // Наука і суспільство, 1989, №4 – с.85

Олександр Кочетков. Ефект сто першої мавпи: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1989, №5 – с.76-82

Олександр Тесленко. Гідне уваги зникає безповоротно: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1989, №6 – с.78-81

Гаррі Гаррісон. Ми різні, але…: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. Людмили Бутенко // Наука і суспільство, 1989, №7 – с.73-81

Олександр Зіборов. Випадкова зустріч: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №7 – с.84-85

Ігор Росоховатський. Групове фото: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1989, №8 – с.66-67

Володимир Заєць. Деякі аспекти сучасного відьмознавства (Стенограма однієї доповіді): Науково-фантастичний жарт // Наука і суспільство, 1989, №8 – с.68-70

Пилип Сідлецький. Своєю стежкою: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №8 – с.84-85

Михайло Коротков. Поважна причина: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №9 – с.84

Сергій Авдєєнко. Цвях: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №9 – с.85

Михайло Мартинів. Диліжанс відходить о сьомій: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1989, №10 – с.73-81

Леонід Курохта. Машина часу: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №10 – с.84-85

Михайло Френкель. Поломка: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №10 – с.85

Петро Грабовий. «У цьому ваша біда…»: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №11 – с.82-83

В. Михалич. Не люблю фантастики!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1989, №11 – с.83

Марек Хемерлінг. По той бік: Фантастичне оповідання / Пер. з пол. Павла Волошина // Наука і суспільство, 1989, №12 – с.78-81

Леонід Курохта. Снігуронька: Науково-фантастичне новорічне оповідання // Наука і суспільство, 1989, №12 – с.82-83

1990

Олександр Кондратьєв. Про так званих «прибульців» з інших планет (Лекція): [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №1 – с.87

Іштван Немере. Мат: Фантастичне оповідання / З мови есперанто переклав Віктор Паюк // Наука і суспільство, 1990, №2 – с.80-81

Валерій Воронков. Новорічний обмін: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №2 – с.84-85

Савелій Ципін. Секрет фірми: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №2 – с.85

Володимир Прохоренко. Неконтактний тип: Фантастичний жарт // Наука і суспільство, 1990, №3 – с.85

Олександр Кондратьєв. Загибель Всесвіту (Лекція): [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №4 – с.84

Іван Кідрук. Палац для спілкування: Фантастична усмішка // Наука і суспільство, 1990, №4 – с.85

Володимир Жовнорук. Ягуар завітав опівночі: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1990, №5 – с.73-80

Олег Злобін. Як шукати гумку: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №5 – с.84-85

Василь Бабій. Ненормальний робот: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №5 – с.85

Олександр Ємченко. Із сонця чорного ніч струменить: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1990, №6 – с.77-83

Олександр Зіборов. Урок: Замальовка з натури ХХІІІ сторіччя: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №6 – с.84-85

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Деталь: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №6 – с.85

Василь Бабій. Вихід з проблеми: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №7 – с.82

Никанор Дубицький. Незавершений політ: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №7 – с.83

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Зупинити винахідливих!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №8 – с.86-87

Олександр Перлюк. Картина: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №8 – с.87

Савелій Ципін. Мандрівка у мерзозой: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №9 – с.84-85

Іван Кідрук. Невезіння майстра Мака: Усмішка // Наука і суспільство, 1990, №10 – с.86-87

Олег Злобін. Помилка: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №10 – с.86-87

Олександр Тесленко. Навіщо зазирнув я у майбутнє?: Фантастичне оповідання / Публікація дружини письменника Іди Кочетової // Наука і суспільство, 1990, №11 – с.74-79

Леонід Курохта. Несанкціонований візит: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №11 – с.84-85

Анатолій Казаченко. Фантастичні прогнози? Ні, геніальні передбачення!: Невідома гіпотеза Марко Вовчок: [Стаття] // Наука і суспільство, 1990, №12 – с.74-77

Леонід Курохта. Бачу ціль!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1990, №12 – с.84-85

Борис Шаров. По-людськи: Гумореска // Наука і суспільство, 1990, №12 – с.85

1991

Олександр Перлюк. Степан Андрійович і його мета: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №1 – с.84

Григорій Шевела. Думай, Омельку!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №2 – с.84

Сергій Грінь. Троє в квартирі і телефон: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №2 – с.85

Сергій Авдєєнко. Здрастуй, люба: Гумореска // Наука і суспільство, 1991, №4 – с.82

Олександр Перлюк. Ох, уже ці прибульці!: Гумореска // Наука і суспільство, 1991, №5 – с.84

Леонід Курохта. Петро Штанько, гіпнотизор: Гумореска // Наука і суспільство, 1991, №5 – с.85-86

Володимир Поліщук. Експертиза: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №6 – с.84

Олександр Перлюк. Чесною працею: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №6 – с.85

Володимир Поліщук. Гідна кандидатура: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №7 – с.84

Андрій Кокотюха. Сокирко, та історичний досвід: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №9 – с.84-85

Євген Колодійчук. Шукаю серце: Нефантастична гумореска // Наука і суспільство, 1991, №10 – с.84

Олександр Перлюк. Пташеня: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №10 – с.85

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Секрет йоги: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №11 – с.84-85

Тимур Литовченко. Три смерті: Науково-фантастичне оповідання / Скорочений варіант // Наука і суспільство, 1991, №12 – с.72-82

Олександр Перлюк. До нового життя: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1991, №12 – с.83

1992

А. Еван Вогг. Ерзац вічності: Науково-фантастичне оповідання / [Пер. з англ.] // Наука і суспільство, 1992, №1 – с.78-82 – [Помилка: Ім’я автора – А. Е. Ван Вогт]

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Сміливець: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1992, №1 – с.84

Андрій Кисельов. «Я не можу більше там, у космосі…»: Науково-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1992, №2 – с.30-34

Пірс Ентоні. Хмара: Фантастичне оповідання / Пер. з англ. Борис Сидюк // Наука і суспільство, 1992, №6-7 – с.38-39

1993

Дмитро Поспєлов. Крамниця для божевільних: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1993, №1 – с.75-84

Савелій Ципін. Публічний мемуар: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1993, №1 – с.85-86

Борис Сидюк. Полювання: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1993, №2 – с.82-85

Володимир Чепіга. Консультація: Гумореска // Наука і суспільство, 1993, №2 – с.85-86

Олександр Тесленко. …№ 1234567: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1993, №3-4 – с.70-80

Володимир Івченко. Лібералізація: Гумореска // Наука і суспільство, 1993, №3-4 – с.84-85

Костя Рахно. [Фантастичні оповідання] // Наука і суспільство, 1993, №7-8 – с.71-77

АГ – с.71-73

Зануда – с.73-75

Зачарований Прибулець – с.75-77

Олег Чарушников. Золоті вуха: Гумористично-фантастична новела // Наука і суспільство, 1993, №9-10 – с.74-79

Олександр Перлюк. Справа резидента Боба: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1993, №9-10 – с.86-87

Андрій Кисельов. Травма: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1993, №11-12 – с.78-83

Володимир Івченко. Як вогонь забороняли: Казочка для дорослих // Наука і суспільство, 1993, №11-12 – с.85

1994

Савелій Ципін: [Гуморески] // Наука і суспільство, 1994, №1 – с.85-86

Академік: Гумореска – с.85

Зона – с.86

Іван Кідрук. Тримайтеся, земляни!: Репортаж-фантазія // Наука і суспільство, 1994, №7-8 – с.84

Геннадій Костовецький, Олег Попов. Планета Дериноса: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1994, №7-8 – с.85

Савелій Ципін. Викопна посада: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1994, №9-10 – с.85-86

Іван Кідрук. Чари відносності: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1994, №9-10 – с.86

1995

Тимур Литовченко. Страта через помилування: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1995, №1-2 – с.71-85

Олекса Шпилька. Модерні часи: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1995, №5-6 – с.83-84

Іван Кідрук. Лист практиканта: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1995, №7-8 – с.84

1996

Олександр Ян. Ранній ранок: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1996, №1-2 – с.71-83

1997

Савелій Ципін. Запасне Ребро: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1997, №3-6 – с.86-87

Ігор Сокол. [Фантастичні оповідання] // Наука і суспільство, 1997, №7-8 – с.80-87

Інший вимір. – с.80-82;

Ганебний вчинок – с.83-84

Друге життя? – с.85-87

Іван Кідрук. Контрольний урок: Фантастична гумореска // Наука і суспільство, 1997, №9-10 – с.82-84

Роман Росіцький. Повернення «Зоряного мандрівника»: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 1997, №11-12 – с.80-83

Євген Колодійчук. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1997, №11-12 – с.84-85

Колядники, або Вперед, за пирогами! – с.84

Колись все було! – с.85

Василь Омелянчук. Чоловік і домашнє господарство!: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1997, №11-12 – с.86-87

1998

Дмитро Герасименко. Груші з неба: Жартівливо-фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1998, №1-2 – с.80-85

Іван Кідрук. Найдостойніший з регулювальників: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1998, №3-4 – с.80-81

Савелій Ципін. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1998, №3-4 – с.84-85

Водна проблема: [Гумореска]. – с.84

Конверсія – с.85

Ігор Сокол. [Фантастичні оповідання] // Наука і суспільство, 1998, №5-6 – с.76-82

Космічний ласун – с.76-79

Не туди втрапив... – с.79-81

Слід крізь віки – с.81-82

Роман Росіцький. Прикордонник: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 1998, №5-6 – с.83-85

Іван Кідрук. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1998, №7-8 – с.83-85

Дискусії – с.83

Смажéня Зоряного кока: Фантастична усмішка – с.84-85

Савелій Ципін. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1998, №7-8 – с.81-82

Кар’єра – с.81

Науковий ефект – с.82

Роман Росіцький. Відьма: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 1998, №9-10 – с.78-80

Євген Колодійчук. [Гуморески] // Наука і суспільство, 1998, №11-12 – с.78-81

Колядники – с.78-79

Віддай мою ногу – с.79-80

Шукаю серце: Нефантастична гумореска – с.81

1999

Роман Росіцький. Урок: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 1999, №1-3 – с.82-84

Роман Росіцький. Довіритися божеству: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 1999, №7-9 – с.80-83

Савелій Ципін. Павлов: [Гумореска] // Наука і суспільство, 1999, №7-9 – с.84-85

Роман Росіцький. Лялечка: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 1999 №10/12 – с.80-83

2000

Савелій Ципін. Прохідний бал: [Гумореска] // Наука і суспільство, 2000, №1-2 – с.48-49

Роман Росіцький. Іспит: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2000, №3-4 – с.43-44, 48

2001

Мажорі Боултон. Божа пастка: [Фантастичне оповідання] / Переклав з есперанто Віктор Паюк // Наука і суспільство, 2001, №11-12 – с.44-47

2002

Віктор Положій. Шабля прибульця: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2002, №1-2 – с.44-47

Роман Росіцький. [Фантастичні оповідання] // Наука і суспільство, 2002, №3-4 – с.43-47

Гра – с.43-45

Полювання – с.45-47

Роман Росіцький. Ініціація: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2002, №9-10 – с.44-48

2003

Роман Росіцький. Незаперечні докази: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2003, №1-2 – с.44-47

2004

Ігор Сокол. Рубікон: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2004, №1-2 – с.42-44

Тимур Литовченко. Фантазійні роздуми про історію та реальність: [Стаття] // Наука і суспільство, 2004, №11-12 – с.16

2005

Роман Росіцький. Солдат: [Фантастичне оповідання] // Наука і суспільство, 2005, №3-4 – с.42-45

2006

Роман Росіцький. Пора цвітіння: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2006, №5-6 – с.40-44

Роман Росіцький. Помилка: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2006, №7-8 – с.40-44

2007

Роман Росіцький. Зустріч: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2007, №1-2 – с.34-39

Роман Росіцький. Висадка: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2007, №5-6 – с.44-46

2008

Роман Росіцький. Про помилки…: Післямова до дискусії: [Стаття] // Наука і суспільство, 2008, №5-6 – с.32-35

Роман Росіцький. Подарунок: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2008, №9-10 – с.43-47

2009

Роман Росіцький. Ангел: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2009, №1-2 – с.41-45

Роман Росіцький. Чарівний камінь надії: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2009, №9-10 – с.64-67

2011

Роман Росіцький. Оптимальний варіант: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2011, №1-2 – с.56-59

Роман Росіцький. Якщо ти хочеш полетіти на Сонце...: Фантастичне оповідання // Наука і суспільство, 2011, №5-6 – с.53-56

2012

Іван Кідрук. Старт: Фантастична п’єса // Наука і суспільство, 2012, №1-2 – с.57-63

© Володимир Молод, Віталій Карацупа, Віталій Геник, Вячеслав Настецький

Писатель-фантаст Андрей Дмитрук: Владко был высокий, стройный, элегантный мужчина, всегда как "денди лондонский одет". Как правило, в хорошем костюме, светлой рубашке и при галстуке. Любил хороший коньяк и сигареты. Жена, Мария Рекун, была намного моложе его. Работала в журнале "Всесвіт". Я познакомился с Владко в 16 лет. По видимому, привёл к нему папа — отв. секретарь редколлегии республиканского журнала "Знання та праця", в редколлегии кот. и состоял ВВ. Жил тогда, году в 1963-м, ВВ на Бессарабке. Жена была лет на 30 лет моложе, очень властная."

"Владимир Николаевич Владко, популярный до войны украинский писатель, чей фантастический роман о космическом полете на Венеру «Аргонавты вселенной» я прочитал в школьные годы, — человек с отменными манерами, всегда внешне и внутренне застегнутый на все пуговицы, смахивающий на англичанина, вернее, на то, как мы себе представляем англичан" Лазарь Лазарев.

После смерти Дольд-Михайлика надо было искать нового председателя и мы остановились на кандидатуре Владко Владимира Николаевича. Это был известный на Украине писатель-фантаст, его часто издавали и переводили в других странах. Но самое главное – он был интеллигентным и порядочным человеком.

Когда я впервые пришёл к нему, он покорил меня своей импозантностью: седоволосый аристократ сидел в старинном кресле, в роскошном халате с атласными отворотами, на шее – шёлковая косынка, на пальце – рубиновый перстень. Он уже перешагнул за шестьдесят пять, но глаза были молодыми, живыми, цепкими. Жена Марина была младше его лет на 30 (Владко до конца дней своих любил молодых женщин). Мама Марины, Клавдия Яковлевна, тёща Владимира Николаевича, тоже была значительно младше его. Эти две женщины ухаживали за ним, как за падишахом. Марина занималась изданием его книг, переводами, договорами, гонорарами, а тёща – его желудком: варила, пекла, жарила, мариновала… Она изумительно вкусно готовила, я пробовал у них такие деликатесы, которых никогда не ел раньше. Вообще, застолья у Владко славились своей изысканностью и вкуснотищей.

Сначала он очень сдержанно отнёсся к моему предложению. Тогда я перечислил несколько очень известных фамилий членов нашего комитета, например, таких как поэт Юрий Рыбчинский, автор десятков популярных песен, которые исполняли самые известные вокалисты, и на эстрадах, и по радио, и по телевидению. В глазах у Владко зажёгся интерес. Потом он долго расспрашивал обо мне, о моих работах… Постепенно теплел всё больше и больше. И в итоге, заявил:

– Ваша организация – какая-то фантастическая, а я – писатель-фантаст, поэтому готов её возглавить.

За время его председательства мы очень подружились, часто я и Майя бывали у него, он с Мариной – у нас. На праздновании моего сорокалетия я читал стихи о каждом, кто сидел за столом. Сохранились строчки и о нём:

«Владко Владимир, бабник и эстет,

Наверное, судьбе было угодно,

Чтобы пройдя через десятки лет,

Вы в жизнь мою вошли бесповоротно.

Я поделюсь секретом тайных дум:

Хочу дожить до ваших лет, не меньше,

И сохранить Владковский ясный ум,

И сохранить Владковский взгляд на женщин!..»

Ему очень нравились весёлые, хулиганские вечера, которые мы устраивали в помещении нашего комитета; обсуждения стихов, пьес, киносценариев, честные, иногда довольно резкие, но всегда доброжелательные, в отличие от подобных обсуждений в Союзе писателей, льстивых и лицемерных. Он любил присутствовать на совещаниях бюро, которые проходили легко, весело, по-семейному, иногда даже за рюмкой коньяка. При нём организация окрепла, выросла (в неё входили уже более ста человек), приобрела известность не только в Киеве, но и во всей республике.

Владко умер скоропостижно. Были пышные похороны, богатый гроб, прощальные речи секретарей Союза писателей, коих Владимир Николаевич при жизни терпеть не мог, и обилие, как всегда, вкуснейших яств, которые плачущая Клавдия Яковлевна приготовила на поминки своего зятя. Мы провели траурное собрание, посвящённое памяти Владко, и стали думать, как жить дальше.

Александр Каневский.

***

Супруга Владко В. Н.

Женат в 3й раз на Рекун Мариэтте (Марине) Фёдоровне, 1930 г. р. из Симферополя, ст. редактор, парторг журнала «Всесвіт» (по данным 1964 г.)

супруга, поэтесса, журналист и переводчик, Марина (Мариэтта) Фёдоровна Владко, красавица, моложе намного своего мужа (А. Дмитрук)

Владко — Рекун Мариэтта Фёдоровна (12.9.1930-17.4.2010); Владко Владимир Николаевич (26.12.1900-20.4.1974).

Про неї досить розрізнені відомості:

Після смерті автора в 1974 році його вдова Марина Владко передала архів В. Владка в Національний музей літератури України, м. Київ (за свід. М. О. Ковальчука).

Або: «По предложению Д.Павлычко М.Владко уволилась из редакции по собственному желанию». Хто чув розмову М.Москаленка та М.Фішбейна, розмову М.Владко зі мною? Я розмовляв з нею так, щоб нас ніхто не чув. Я просив Марину піти з журналу і цим урятувати «Всесвіт» і себе від ударів згори, адже за її заяву нас усіх могли розігнати. Марина Владко, секретар парторганізації журналу, яка слушно обурювалася антисемітськими мотивами в романі чеського письменника Плудека «Ва-банк», учинила мужньо, сама покинула роботу в журналі. Мій «Всесвіт» ще два роки проіснував, але доба нового редактора, прислужника Москви Коротича, уже була на порозі. Сьогодні мені здається, що донощики, які підслуховували мене й дізнавалися, чим я дихаю, це негідники, що мимоволі послужили правді.

http://www.vsesvit-journal.com/old/conten...

50 РОКІВ У СПІЛЦІ ЖУРНАЛІСТІВ

http://eurowine.com.ua/?q=node/16750

http://chtyvo.org.ua/authors/Rekun_M/

Рекун /Рекун-Владко/ М.

Іуда з Монте Сікуро (роман Г. Морцінека).Всесвіт №6/1959

День сьогоднішній (про кн.С.Р. Доброврольськолго) Всесвіт №5/1967

Я хочу, щоб мій син був людиною! Всесвіт №8/1970 — рей. на кн.Твардецький А. Школа яничарів.Варшава. 1969-пол. мовою

Кращий твір року. Всесвіт №6/1960 . Рец. на кн. Конвицкий Тадеуш. Дырка в небе.Искры. 1959 — пол. мовою.

Сміх Вєха. №1/1964. Рец. на кн. С. Вєха. Манюсь Китаєць та його компанія. Варшава. 1962 — порл. мовою.

Нова зустріч з Ярославом Івашкевичем. №8/1965. Рец. на кн. Івашкевич Я. Тіні. Гейденрейх. Познань. 1964- пол. мовю.

Герої Юліана Кавальца. №3/1966. Рец. на кн.: Кавалєц Ю. Танцюючий яструб. Варшава. 1964 — пол. мовою.

П«ять оповідань. №10/1967. Рец. на кн.: Жулавський М. Собача зірка. Варшава.1966 — пол. мовою.

Кіно і комерція. Про так звані «касові» фільми на Заході. №1/1968

Видатний антивоєнний твір. Всесвіт №6/1958 Рец. на кн. Налковська З. Роман Терези Геннерт. К. 1957

Вервес Г. Форум славістів.Інтерв«ю з делегатом 7-го міжнародного з»їзду славістів Г. Д. Вервесом. вела Марина Владко. №3/1974

Лем, Станіслав. Казка про лічильну машину, яка з драконом воювала./ з пол. пер. Марина Рекун. Всесвіт №11/1963

Льовел, Єжи. Старий Пулторак. оповід. з пол. пер. Марина Рекун. Всесвіт №8/1961.

Морцінек, Густав. Знайдені скарби. оповід. з пол пер. Марина Рекун, Ігор Бречак. Всесвіт №2/1958.

Трухановський, Казімеж. Кіселінський ліс.оповід. з пол. пер. Марина Рекун. Всесвіт №4/1974.

а також с. 642, 674 (згадки про роботу в ред. Всесвіту, с. 678 — фото з колегами — «всесвітянами»

«Всесвіт» у XX сторіччі: Бібліографічний покажчик змісту за 1925-2000 рр.

http://chtyvo.org.ua/authors/Vsesvit/Vses...

***

Украинец, из разночинцев, служащий, прозаик. член ССП с 1934 г.

Отец — Еромченко Николай Иванович, 1872 г.р., Воронеж, газетный техник, ум. в 1915 г., похоронен в Воронеже.

Мать — Еромченко (Мычкина) Татьяна Петровна, 1876 г.р., Тараща, акушерка, ум. в 1944 г., похоронена в Нижнем Тагиле.

У него было 3 младших брата. Так указывал в анкете 1941 г.

2 мл. брата остались к 1951 г.:

1 — отв. секретарь Харьковской газеты "Красное знамя".

2 — завуч Харьковского специального ремесленного училища №6.

в 1972 указывал в составе семьи: мл. брат Еромченко Сергей, 1910 г. рожд.. в С-Пб, преподаватель ПТУ-3 г. Харькова, прож. на ул. Гиршмана, 9.

Брат — Кочевой Николай Николаевич.1910.-1960. Место жительства до эвакуации: г. Харьков. эвакуирован в Нижний Тагил, внучка Вера Тырса.

Сын Владко Борис, 1931 г. (в анкете 1943 г. записан как Эрик) рожд. в Харькове, художник-оформитель, г. Киев, пр. Дружбы народов, 140, кв. 14.

(предположительно, персонаж детской книги В. Владко. Командир Штепсель: [Оповідання] / Мал. Б. Фрідкіна. – [Харків-Одеса]: Дитвидав, 1935. – 22 с. 20 000 прим. для дітей дошк. віку та оповідання Гроза гримить / В. Владко ; мал. А. Гороховцева // Жовтеня. – 1935. – № 9)

письмо от Бориса (4.4.71) "привет Марине и Эсфири Яковлевне). Лида, Игорь, Оля и т.д. передают тебе привет."

ВВ женат впервые на Ткаченко Христине Даниловне, умершей в 1949 г.

Женат вторично в 1950 г. на Демаш Зое Васильевне, 1917 г. рожд. Развёлся в 1960 г.

Женат в 3й раз на Рекун Мариэтте (Марине) Фёдоровне, 1930 г. р. из Симферополя, ст. редактор, парторг журнала "Всэсвит" (по данным 1964 г.)

ВЛАДКО МАРИЕТТА ФЕДОРОВНА 2939451 1930-09-12 М.КИЇВ ОРЛИКА 10 13

ДЕМАШ ЗОЯ ВАСИЛЬЕВНА 2455337 1917-06-28 М.КИЇВ УРИЦЬКОГО 32 11

Демаш Зоя Васильевна (1917.06.28, Луганск.обл.,г.Рубежное--1998.01.30) жительница: Украина г.Киев

ВВ в Харькове проживал: ул. Либкнехта, 17/19, кв.7.

В Киеве проживал: ул. Кирова, 35 кв. 59, ул. Октябрьской революции, 25-а кв.9, ул. Дарвина,8 кв.59, Музейный пер., 8, Госпитальная, 20.

Похоронен на киевском Байковом кладбище, участок 8а, ряд 2, место за могилой Григория Эпика.

На первой чёрной гранитной стелле (родителям супруги Владко) надпись: Фёдор Митрофанович (7.1.1893-18.7.1959); Клавдия Яковлевна

(5.4.1908 — 5.1. 1994) ниже — Рекун.

На второй такой же стелле: Владко — Рекун Мариэтта Фёдоровна (12.9.1930-17.4.2010); Владко Владимир Николаевич (26.12.1900-20.4.1974).

Без фотографий.

Рядом — белая мраморная плита.

***

Украинский советский писатель-фантаст, журналист и театральный критик, переводчик, книжный редактор, член редколлегии 2х журналов, настоящее имя к оторого – В. Н. Еромченко. Я был бы склонен написать по традиции: Еремченко. Однако член редколлегии журнала "Наука-фантастика" Алексей Яроменок заметил: "Однак, задля повного торжества істини процитуємо анкету. яку В.М. власноручно заповнив, збираючись у закордонну поїздку. Відповідаючи на питання №2, він написав: "У 1920-х рр. газетний псевдонім "Влад-ко" автоматично став прізвищем замість "Єромченко" ("Наука-фантастика" №1/1991 Олексій Яроменок. Той, що небо підпирає: [К 90-річчю В. М. Владка] – с.20-21 ).

Кстати, в этой же статье:

Интересна сама история возникновения псевдонима «Владко». Дело в том, что он появился в результате типографской ошибки, когда на гранках очередной статьи, в результате брака, от имени автора осталось начало «Влад», а от фамилии – окончание «ко». Таким образом слепой случай «нафантазировал» фамилию, под которой Владимир Николаевич навсегда вошел в историю украинской и советской фантастики.

Что подтверждают Вениамин Эппель https://my-rutracker.org/forum/viewtopic....

и Григорий Кипнис «Корпункт». К. Альтерпресс. 2001

Письменник Григорій Кіпніс згадував, як виник псевдонім у одного з перших українських фантастів Володимира Владка. Свого часу журналіст Володимир Єромченко працював у газеті і свої статті підписував справжнім ім’ям. Та якось лінотипісти щось переплутали і від імені автора залишили чотири літери «Влад», а від прізвища – тільки дві останні «ко».

Народилося нове прізвище «Владко», разом – «Володимир Владко». Це звучало енергійно, в дусі схильного до фантазування автора. І він узяв собі «Владко» за постійний літературний псевдонім, який і в житті перейшов на прізвище, а його роман «Аргонавти Всесвіту», написаний три чверті століття тому, ще й тепер до вподоби читачам фантастики.

http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_09artemc...

У деяких довідкових та енциклопедичних виданнях називаються дві різні дати народження — 26 грудня 1900 р. і 8 січня 1901 р. Плутанина пояснюється тим, що перша дата вказана за старим стилем. Отже, справжній ювілей письменника маємо відзначати 8 січня...

Как минимум, первые 26 лет жизни он провёл в Санкт-Петербурге (Петрограде, Ленинграде), а потом в Воронеже. Выучил украинский язык. Ймовірно, що цьому його навчив батько. Так само. як і Наталю Забілу (наст. Наталию Забелло — рос.) https://goo.gl/m0Ztli

Небагате на виняткові події і життя Володимира Миколайовича Владка. Ровесник віку, він народився 26 грудня 1900 року в тодішньому Петербурзі, в родині службовця. Закінчив реальне училище. Про цей тип навчальних закладів сьогодні мало хто знає. Реальні училища утримувалися не за казенний кошт, а за рахунок місцевих асигнувань — міських самоуправлінь, пожертвувань купецьких товариств тощо — і за навчальним обладнанням та методами навчання значно переважали гімназії, були ближчими до реального життя (тому, вочевидь, й називалися реальними). Особливо багатими були навчальні кабінети, часто практикувалися екскурсії, викладачі не обмежувалися демонстрацією наочних посібників, а проводили досить складні лабораторні роботи. Велика увага приділялася вивченню предметів гуманітарного циклу, іноземних мов — латинської, французької і німецької. Таким чином, якщо додати, що Володимир Миколайович закінчив згодом ще й Інститут народної освіти, то можна сказати, що він мав глибокі і всебічні знання, вільно володів англійською мовою і латинню, знав про найновітніші відкриття російських і зарубіжних вчених.

Майбутній письменник з дитинства мріяв стати інженером і винахідником, але, рано залишившись без батька, змушений був піти на “власні хліби” — працював у газетах і журналах, виступав з фейлетонами, нарисами, рецензіями, автор научно-технических и нф -очерков.

http://goo.gl/fnJGm4

Як письменник-фантаст дебютував повістю “Ідуть роботарі”, відзначеною 1929 року премією на Всеукраїнському конкурсі повістей та оповідань.

А також оповіданням Ракетоплан С-218, написаним у 1926 р. та виданому в 1929 р.

Известный российский теоретик фантастики и библиограф Евгений Харитонов в т.7 ПСС А. Беляева   https://fantlab.ru/edition45806

приводит его авторскую статью «Аргонавты вселенной»   https://fantlab.ru/work56597

из кот. следует, что редактор, при появлении в беляевском «Прыжке в ничто» живой сцены, выходящей за пределы служебной роли героев (объяснять науку с техникой) – на полях рукописи замечал: «к чему это? лучше бы описать атомный двигатель». К Владимиру Владко, в 1935-м издавшему журнальную редакцию «Аргонавтов вселенной» (именно так), подобных претензий быть не могло. Технические подробности в романе выходят на первое место (всё же «украинский Жюль Верн»), и мало того, совершенствуются с каждым переизданием.

Примерно с 1935-го же года. на последних страницах журнала "Знання та Праця" печаталась "Викторина профессора Глобуса" от популяризатора науки для украинских школьников, подписанная по этическим соображениям В-ко, поскольку он был членом редколлегии.

***

Украинский советский писатель-фантаст, журналист и театральный критик, переводчик, книжный редактор, член редколлегии 2х журналов, настоящее имя к оторого – В. Н. Еромченко. Я был бы склонен написать по традиции: Еремченко. Однако член редколлегии журнала "Наука-фантастика" Алексей Яроменок заметил: "Однак, задля повного торжества істини процитуємо анкету. яку В.М. власноручно заповнив, збираючись у закордонну поїздку. Відповідаючи на питання №2, він написав: "У 1920-х рр. газетний псевдонім "Влад-ко" автоматично став прізвищем замість "Єромченко" ("Наука-фантастика" №1/1991 Олексій Яроменок. Той, що небо підпирає: [К 90-річчю В. М. Владка] – с.20-21 ).

Кстати, в этой же статье:

Интересна сама история возникновения псевдонима «Владко». Дело в том, что он появился в результате типографской ошибки, когда на гранках очередной статьи, в результате брака, от имени автора осталось начало «Влад», а от фамилии – окончание «ко». Таким образом слепой случай «нафантазировал» фамилию, под которой Владимир Николаевич навсегда вошел в историю украинской и советской фантастики.

Что подтверждают Вениамин Эппель https://my-rutracker.org/forum/viewtopic....

и Григорий Кипнис «Корпункт». К. Альтерпресс. 2001

Письменник Григорій Кіпніс згадував, як виник псевдонім у одного з перших українських фантастів Володимира Владка. Свого часу журналіст Володимир Єромченко працював у газеті і свої статті підписував справжнім ім’ям. Та якось лінотипісти щось переплутали і від імені автора залишили чотири літери «Влад», а від прізвища – тільки дві останні «ко».

Народилося нове прізвище «Владко», разом – «Володимир Владко». Це звучало енергійно, в дусі схильного до фантазування автора. І він узяв собі «Владко» за постійний літературний псевдонім, який і в житті перейшов на прізвище, а його роман «Аргонавти Всесвіту», написаний три чверті століття тому, ще й тепер до вподоби читачам фантастики.

http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_09artemc...

У деяких довідкових та енциклопедичних виданнях називаються дві різні дати народження — 26 грудня 1900 р. і 8 січня 1901 р. Плутанина пояснюється тим, що перша дата вказана за старим стилем. Отже, справжній ювілей письменника маємо відзначати 8 січня...

Как минимум, первые 26 лет жизни он провёл в Санкт-Петербурге (Петрограде, Ленинграде), а потом в Воронеже. Выучил украинский язык. Ймовірно, що цьому його навчив батько. Так само. як і Наталю Забілу (наст.- Наталия Забелло — рос.) https://goo.gl/m0Ztli

Небагате на виняткові події і життя Володимира Миколайовича Владка. Ровесник віку, він народився 26 грудня 1900 року в тодішньому Петербурзі, в родині службовця. Закінчив реальне училище. Про цей тип навчальних закладів сьогодні мало хто знає. Реальні училища утримувалися не за казенний кошт, а за рахунок місцевих асигнувань — міських самоуправлінь, пожертвувань купецьких товариств тощо — і за навчальним обладнанням та методами навчання значно переважали гімназії, були ближчими до реального життя (тому, вочевидь, й називалися реальними). Особливо багатими були навчальні кабінети, часто практикувалися екскурсії, викладачі не обмежувалися демонстрацією наочних посібників, а проводили досить складні лабораторні роботи. Велика увага приділялася вивченню предметів гуманітарного циклу, іноземних мов — латинської, французької і німецької. Таким чином, якщо додати, що Володимир Миколайович закінчив згодом ще й Інститут народної освіти, то можна сказати, що він мав глибокі і всебічні знання, вільно володів англійською мовою і латинню, знав про найновітніші відкриття російських і зарубіжних вчених.

Майбутній письменник з дитинства мріяв стати інженером і винахідником, але, рано залишившись без батька, змушений був піти на “власні хліби” — працював у газетах і журналах, виступав з фейлетонами, нарисами, рецензіями, автор научно-технических и нф -очерков.

http://goo.gl/fnJGm4

Як письменник-фантаст дебютував повістю “Ідуть роботарі”, відзначеною 1929 року премією на Всеукраїнському конкурсі повістей та оповідань.

А також оповіданням Ракетоплан С-218, написаним у 1926 р. та виданому в 1929 р.

Известный российский теоретик фантастики и библиограф Евгений Харитонов в т.7 ПСС А. Беляева   https://fantlab.ru/edition45806

приводит его авторскую статью «Аргонавты вселенной»   https://fantlab.ru/work56597

из кот. следует, что редактор, при появлении в беляевском «Прыжке в ничто» живой сцены, выходящей за пределы служебной роли героев (объяснять науку с техникой) – на полях рукописи замечал: «к чему это? лучше бы описать атомный двигатель». К Владимиру Владко, в 1935-м издавшему журнальную редакцию «Аргонавтов вселенной» (именно так), подобных претензий быть не могло. Технические подробности в романе выходят на первое место (всё же «украинский Жюль Верн»), и мало того, совершенствуются с каждым переизданием.

Примерно с 1935-го же года. на последних страницах журнала "Знання та Праця" печаталась "Викторина профессора Глобуса" от популяризатора науки для украинских школьников, подписанная по этическим соображениям В-ко, поскольку он был членом редколлегии.

***

ВВ — фундатор, основатель корпункта "Литературки" по Украине. И до него в прежней Литературке работали собкоры в Киеве, но не ТОЙ была сама газета и её коры, их статус , круг обязанностей. Образование же новых корпунктов связано с приходом в ЛГ К. Симонова. В августе 1961 приглашённый им на работу Владко оставил свой высокий пост нач. Главреперткома УССР и получив 3 комнаты во флигеле д.10 по Большой Подвальной, основал там киевский корпункт.

Журналистская карьера ВВ до этого складывалась из репортёрства в Петрограде сразу после революции , сотрудничества в газетах Воронежа и Харькова, в конце 20х был кором популярной ЗАИ — газеты За Индустриализацию, в сер. 40х работал кором Правды и Совинформбюро, преподавал журналистику в вузах.

Занимаясь журналистикой, ВВ подписывал статьи своими подлинными ФИО — Владимир Еромченко и воронежские читатели уже привыкли к такой подписи. Но однажды при печатании очередной статьи наборщики в типографии что-то нахомутали и получилось так, что от имени автора остались четыре первые буквы "Влад", а от фамилии — две последние "ко". В результате родилось новое авторское имя — "Владко". Получалось, Владимир Владко. Звучало красиво и энергично, в духе склонного к фантазиям автора. И он взял себе "Владко" в качестве постоянного литературного псевдонима, а потом и в жизни перешёл на эту фамилию.

***

ВВ в отношении заимствования денег был совершенно безотказным. особенно после того, как стали с 1959 г. опять выходить его НФ-романы, Одалживал он, конечно, не всем подряд, но зато любую сумму. При единственном условии: ты сам должен назвать дату возвращения долга — и этот день становится законом. В денежных отношениях, как впрочем, и в любых делах он был педантичен до предела; "типичный немец" — иногда говорили о нём... Но только — если иметь в виду крайний педантизм. В остальном же он скорее походил на англичанина. Элегантный, подтянутый и стройный, в безукоризненно выглаженной сорочке и всегда отутюженных брюках, в каких-то необычных носках и до блеска вычищенных ботинках, отлично выбритый, с чётким пробором, в модных больших очках с толстыми линзами. Как только что вышел из здания английского посольства! А манеры, а знание этикета. неписанных правил приличия!

Однако, главными предметами его школы были литература и журналистика. Сам он писал в газету очень редко, в случае крайней необходимости. Но умел прекрасно рассказывать, как нужно писать. Ну, к примеру, у нас в те времена непременно начинали репортаж или очерк с каких-то красивостей, скажем, с описания природы или внешности героя. Владко учил: начало, а тем более самая первая фраза должна быть ударной. Чтобы читатель поневоле увлекся. И заголовок должен быть завлекательным, пусть даже не очень понятным, но таким, чтобы захотелось прочитать хотя бы первые строчки. Каждой моей удачной заметке он радовался, кажется, больше автора.

Владко учил не только писать, но и править материал. Править еле-еле, не разрушая авторской конструкции, не лишая его собственной интонации. Просто заменял два-три слова, делал какую-то перестановочку, убирал лишнее...

Он одинаково хорошо разбирался в разных видах искусства, от живописи и архитектуры до музыки и кино, но особенно любил театр, считался одним из лучших его знатоков на Украине.

И джентльменом — в прямом и широком смысле слова — Владимир Николаевич был отменным. Женщины это знали или чувствовали, и относились к нему с повышенным интересом.

Тем не менее, любили его, разумеется, далеко не все. Он все-таки был немного белой вороной на общем фоне, в том числе и среди нашей писательской братии. Да и характер имел, в общем-то, довольно замкнутый. Умел держать дистанцию между собой и остальными. Многим казался слишком высокомерным и гордым, кое-кому — чересчур интеллигентным, вроде как из старого мира. Но даже те, кто недолюбливали, все равно уважали его. Не могли не уважать. За то, что много знал. За независимый характер. За высокое чувство собственного достоинства.

******

Знал он на самом деле очень много. Огромная эрудиция. Безукоризненное владение украинским и русским, да еще — английский и польский языки. Глубокое знание литературы.

Он много и жадно читал, кое-что давал почитать и нам. Мне, например, он открыл таких запрещенных тогда поэтов, как Анна Ахматова и Марина Цветаева, Осип Мандельштам и Николай Гумилев, Саша Черный и Николай Олейников. Как-то принес тоненькие машинописные книжечки Саши Черного и Николая Олейникова, почитал вслух, мы пришли в восторг. Белла Русакова с удовольствием перепечатала стихи в нескольких экземплярах, аккуратно их сброшюровала и назавтра мы получили сборнички этих талантливых поэтов, которых иногда называют ирониками и абсурдистами и которых не так уж давно стали вновь издавать.

Внешне сдержанный и суховатый, Владко тонко понимал и ценил юмор. На этом можно было сыграть. Снять напряжение или недовольство. Правда, он редко выходил из себя, всегда старался сохранить олимпийское спокойствие. Ни разу я так и не услышал от него грубого слова, не вспомню случая, чтобы он поднимал голос, кричал, матерился. Не то что мы, грешные!

Марина, вдова Владимира Николаевича, в свое время показала мне папку, где он хранил всякие веселые штучки, в том числе смешные послания, которые я посвящал ему в разные годы. Первое из них датировано декабрем 1953 года. Последнее написано в конце 1970-го к 70-летнему юбилею Владко, давно уже оставившего "ЛГ" и перешедшего, как говорят, на вольные творческие хлеба. Юбиляр устроил шикарный банкет, на котором присутствовали видные киевские актеры, писатели, режиссеры, художники и даже специально прибывшая из Одессы группа солистов театра оперетты во главе с Михаилом Водяным (в свое время Владимир Николаевич спас этот талантливый коллектив от идеологического разгрома). Красивое застолье тут же превратилось в веселый капустник. Я прочитал приветственный адрес, который начинался так:

"..Позвольте в этот незабываемый для всех нас день приветствовать в лице Владимира Николаевича Владко самого молодого ровесника XX века, с которым вот уже 70 лет он не только идет в ногу, не отставая ни на шаг, но то и дело обгоняет его, опережает своими мыслями и идеями, заглядывает в грядущие дали своими произведениями, замахивается в своих книгах на Венеру и другие планеты, где, как известно, тоже жизни нет, творит и фантазирует, пишет и издается, пьет и закусывает, и вообще ведет себя точно так же, как и его бурный XX век, который обычно называют атомным, или космическим, или кибернетическим, но который следовало бы назвать просто — век Владко!

И когда смотришь на нашего юбиляра — стройного и подтянутого, элегантно садящегося в свой автомобиль; или заглядываешь в его глаза, где всегда гуляет тонкая ироническая искорка; или наблюдаешь, как он провожает взглядом промелькнувшую вдруг миловидную девицу (очевидно, рисуя в своем писательском воображении некий эпизод из жизни обитательниц Венеры); когда беседуешь с ним о том, о сем (и, между прочим, об этом тоже); когда вслушиваешься в его речь и вдумываешься в его слова, понимаешь, что вторая молодость , это не выдумка, что второе дыхание — это реальность, и что бесконечно прав английский философ и литературный критик XVIII-го века Самюэл Джонсон, заметивший однажды:

— В 77 лет пора стать серьезным!

Да. Владимир Николаевич, пора и в самом деле помаленьку хотя бы. делать вид, что Вы уже не совсем молодой человек, что Вам, между нами говоря, уже не тридцать. Пора наконец понять, что не за горами Ваши 77, когда воленс-ноленс нужно будет стать серьезным.

Когда анализируешь творческий, жизненный, семейный, автомобильный путь Владко, то представляется этот путь дорогой, пусть и не всегда прямой и гладкой, но постоянно идущей вверх, открывающей путешественнику все новые перевалы, красочные горизонты и пейзажи. На этом пути Владимир Николаевич всегда являл собой пример для подражания. Его врожденная интеллигентность и англизированная сдержанность, глубокий аналитический ум и широкая эрудиция, высокий профессионализм и узкие брюки еще в середине 60-х годов, когда с этим так боролись, — все это не переставало восхищать нас, его учеников, сослуживцев, товарищей. Его всегда любили читатели. И читательницы тоже. Счастливые годы, совместной работы с Владимиром Николаевичем не прошли бесследно и для меня. С его именем так или иначе связано все, чего я достиг и что сейчас имею, включая склонность к изысканным блюдам и соответственно язву 12-перстной кишки. Спасибо Вам, Владимир Николаевич, за все!.."

И так далее, в том же духе. Дух иронии тоже можно было бы назвать владковским, он всегда поощрял и развивал его. А все вместе — работа и юмор — каким-то чудесным образом органически переплетались в нашем корпункте. Хорошо написал об этом мой друг еще с давних литгазетовских времен, известный литературный критик, Лазарь Лазарев. В 1990 году в библиотечке "Огонька" вышли его воспоминания о Викторе Некрасове и Андрее Тарковском, где он, к слову, рассказывая о своих поездках в Киев, пишет:

"...Надо сказать, что в те времена, когда редакционные дела довольно часто приводили меня в этот город, корпункт "Литературной газеты" играл там роль, выражаясь нынешним языком, неформального литературного клуба. И не только литературного — немало интересных людей самых разных профессий пришлось мне там видеть; и "киношников" и художников, и врачей, и инженеров, и даже закройщицу ателье, писавшую острые и проницательные статьи о современной литературе. Заходили туда мимоходом, как будто бы на минутку, а застревали обычно надолго...

...За долгие годы журналистской работы я имел возможности не раз убедиться, что если в редакции сам собой возникает такой "клуб", где вечно толкутся по делу и без дела какие-то люди — авторы, потенциальные авторы и просто жаждущие там провести время, потому что интересно, "клуб", где идет постоянное состязание остроумцев — стоит смех и гвалт, прерываемые изредка кем-нибудь из сотрудников: "Ребята, потише, дайте дописать абзац", " но его никто не слушает, — то в. этой редакции наверняка делается хорошая газета или журнал. И киевский корпункт, судя по выходившим на полосу материалам, был лучшим в "Литературной газете". Там работали блестящие журналисты — большая часть из них была или становилась писателями...".

Свойство корпункта притягивать интересных, ярких, способных и талантливых людей — это тоже было связано с именем Владимира Владко, во всяком случае началось с него — основателя.

Г.Кипнис. «Корпункт». К. Альтерпресс. 2001

***

Захоронение Владимира Владко и его семьи находится на киевском Байковом кладбище, участок 8а, ряд 2, место за могилой Григория Эпика.

"

Мой дед, Кочевой Николай Николаевич, младший брат Владимира Владко. Кочевой — это (как и у старшего брата) псевдоним. Он был женат первым браком на моей бабушке, Гуленко Вере Викторовне. Они разошлись ещё до рождения моего отца. Была какая-то странная история. Мой папа до 14 лет не знал, что растёт с отчимом. Кто-то из родственников проговорился и сказал, что его родной отец, Николай Кочевой — младший брат Владимира Владко. Тогда мой папа нашёл адрес Владко и сообщил о себе. У нас дома, в Харькове, даже было письмо от Владимира Николаевича, напечатанное на пишущей машинке. Таким образом, мой папа узнал о Николае Николаевиче, позже они познакомились. Николай Николаевич, по словам моей бабушки, был «пролетарским поэтом», скрывающим свое происхождение. У них дома бывали все тогдашние «модные» поэты, она называла в их числе Тычину и Сосюру. Бабушка была обижена на семью бывшего мужа, понятно было, что они расстались некрасиво. Николай Николаевич не знал, что она родила сына. Бабушка рассказывала, что её свекровь звали Татьяной, что она была врач-гинеколог, а свекр погиб при странных обстоятельствах во время революции. Говорила, что свекровь с младшим детьми уезжала жить за границу, а потом вернулась, этому посодействовал старший сын, Владимир. Ещё папа рассказывал, что когда он познакомился с НН, он работал в газете «Красное знамя», был женат вторым браком на Цецилии Зельмановне Маславатой. В браке детей не было. Умер Николай Николаевич в 1960 году, в мае. Говорили, что он сказал перед смертью фразу: «Указали Сивку крутые горки». Ему было 50 лет. А с Цецилией Зельмановной я даже была знакома, но, по юности лет, мне не пришло в голову попросить фамильные фотографии. Она жила со своей сестрой Софьей в Харькове. Мой папа был похож на своего отца. Он рассказывал, что когда впервые пришёл к ним в дом, чтобы познакомиться, она открыв входную дверь, и, увидев его, настолько обомлела, что уронила из рук шитье, которое держала, потому что сразу поняла, что это сын её мужа. Бабушка говорила, что Николай Николаевич был музыкален, играл на гитаре, что неплохо рисовал. Моего отца звали Тырса Валентин Евстафьевич, он был учёным. В конце 90-х уехал в Мексику, где и умер. Мы сейчас тоже живём в Мексике. Мне бы очень хотелось найти каких-то живых родственников отца. В Харькове жила дочь Сергея Николаевича Еромченко, Ольга. Но мой папа не был с ней знаком. Я пыталась с ней связаться по телефону, который мне дала Цецилия Зельмановна, но этого не произошло. Наверное, она уже умерла. Это было в начале двухтысячных. Так что я никого из этих родственников не знала."

Вера Тырса