Бо й справді, наче не село, а так: гай не гай, а до лісу не подібне. Рослинність дика і садова, зрідка хати, стіжки, соломи, клуні, огорожі; і тут же левади з річечками та плесами посеред очерету, а рядом ліс. І справжній ліс густий, дрімучий. А ось тобі бірок з соснини; там дальше — просто гай; перелісок, садок, хатки і, навіть, церква.

Тай не одна, а цілих три якось в одному скупченні. Село бо величеньке.

Це Веремка на Кременчужчині.

Місцевість знаменита в цій околиці, бо Веремієвських “дядьків” пізнаєш скрізь з одного виду. Не люди — велетні.

От у це село стовбовою дорогою прикотило авто та спинилося перед непоказними будинками Райвику та сельбуду і викинуло з себе гурт людей.

Звичайно, зараз же сипнула дітвора, оглядаючи та обмацуючи незвичайну для них річ. А старші так собі поважно, зоддаля. Стримано ведуть себе. Хто це, мовляв, приїхав?

“Радіо” — хтось проказав.

— Що радіо?.. Але… А де воно?.. А хто привіз?.. А чи скоро воно запрацює?.. А як його побачити?.. Що тут у ящику?.. Ага…

— Сюди його, сюди… в сельбуд… Покличте техніка… А як… Де будем ставити?..

Тут авто вже покинули, забули. Вхопилися за ящик з апаратом та за велике коло дроту. Не знають, де їх помістити, як захистити від пошкодження. Там, де треба одного або двох, вхопилось шестеро та наввипередки стараються внести в хату.

На другий день в сельбуді зранку метушня. Одні клопочуться про щоглу, другі про проведення лінії в театр, треті підшукують найкращого куточка для розміщення апаратури, а деякі про кандидатуру тих, що буде всім тим ділом заправляти.

Тут дід із комнезаму, секретар Райпаркому, зав. Семирічкою, кінозавідувач, а також голова райвику, не кажемо про саме правління сельбудинку з надиво енергійним головою.

Ось обдивились ліс для щогли — годиться.

Зараз же перевезли його в двір, і двоє теслярів узялися цупко за роботу.

— Весь день і ніч будемо працювати, аби за три дні скінчити.

А поруч ковалі кують, згинають ярма та нарізують шворні для счалювання деревини.

Кілька комсомольців розсипалися з лопатами, копають ями для кінців.

А дивлючись на все це дехто зі скептиків сичить зі сторони та посміхається в рукав:

— Що, гучномовчальця ставите? Не гучномовець, а гучно-мовчець, мабуть…

— І для чого ото таку силу грошей витрачати та стільки того клопоту. Все рівно в нас нікому тим усім керувати. Зразу ж усе попсують та поруйнують.

Тим часом яма під вікном для заземлення була скінчена. З помешкання крізь стіну пустили ізольованого дрота, вверх під стріху. А голого вниз, у яму й до останнього прилютували піною великий аркуш ясно налуженої бляхи.

— Тепер, товариство, давайте-но цю яму засипати землею та заливати водою. Зараз матимемо “землю” і ввечері послухаєм Москву — каже технік.

— А як же це без щоглів?

— Обійдеться. Ми так, для штуки, для проби, на дах прийматимем.

— Як то на дах. Хіба ж це можна?

— А можна! Дах же у вас металевий, він і послужить нам, на перший час, як за антену.

І справді, ввечорі, не дивлючись на те, що щогли ще лежали на землі, а саме антена навіть не розпинута з фабричного сувою, розпочали смоктати всесвіт. Тільки вивели з кімнати кінець дроту і, зачистивши його, прикрутили до теж обчищеного від іржі ріжечка дахового заліза. Отже зараз у невеличкій кімнаті пішло лунати.

Алло! Алло! Москва. Говорит центральная радиотелефонная станция имени Коминтерна на волне 1450 метров. Из студии радиопередача. Слушайте!.. Слушайте!..

Всі стали перезиратися.

Із надвишку розпакованого ящика виймали одне за другим кілька химерних скриньок. Поставили це все на стілець і, сполучивши дротами, почали діставати якісь згуки. По декількох хвилинах у помешканні почулися ніяк нежданні дивні перемови. Почувся спів якийсь, музика, виразна та чітка мова.

У великій залі поруч іде районна партнарада. При перших згуках за стіною всіх наче щось спінуло. Всі враз забули те, що слухали і, мимохіть, повернулися до зачарованих дверей. Секретар Райпарткому зазирнув у двері та незадоволено гукнув:

— Товариші, ви нам зриваєте нараду. Часинку почекайте.

Щось цокнуло в репродукторі і згуки змовкли.

На другий день підняли “сурогат антени” з кавалка залізного дроту та кавалка канатика, що було тимчасово закинуто на тичку біля радіостанції та піднято на зведені для підіймання щогли-козли.

І ось уже цією, наче справжньою антеною, могли собі взяти концерт по клаптику із ріжних кінців світу. Не бачучи ніяких перешкод, скачемо через простори та кордони. Торкнувшись Харкова, “берем” Париж, з Парижу на Москву, з Москви в Баку, звідтіль до Мюнхену, Варшави, Праги та Берліну, ну, словом, увесь просторий світ неначе б тут же таки в скриньці — натиснеш пуп і вискочить Варшава, натиснеш другий пуп і на тобі — Париж.

Тим часом третій день. На дворі зводять другу щоглу і на обидві їх підносять уже антену, так як слід.

Біля двох неподалеку розташованих будинків химерно випʼялись у небо два великих гостроверхих павуки. Вони розпустили тонісенькі ніжки геть по майдану й так тобі й завмерли, ніби нащурившись перед якимось нападом.

А поміж їхніми шпичастими горбами вилискує в зимовім сяйві тонка блискуча павутина.

— От чорт! Примушують згинатись зайвий раз. Наплутають таке! — Не хтівши шапку скинеш! — каже якийсь “дядько”, задивившись у височінь і загубивши шапку з голови.

— Та звели ж. Бач і вітер не спинив. Та ж це буде вище за дзвіницю.

Дійсно, щогли в 28 або й 30 метрів, счалені з вільхових деревин та надточені в відземках дубом, були дуже тендітні, в підійманні. Їх зводили з великим острахом, закликали на поміч всіх старих досвідчених людей, вишукували тих, хто десь на цьому працював і, навіть, видобули звідкілясь товстежну книгу телеграфної механіки.

То, отже, з поради старших ухвалено було взяти “катеринку”, якою повертають вітряки і, зачепивши кордою за середину щогли, звести останню просто, тягнучи і тільки злегка підпираючи рогатками. Цей засіб на перший щоглі так удався, що другу зводити вже було чистим жартом, а поки щогли зводили, в помешканні було геть усе влаштовано. Вечером відбулося урочисте відкриття, і радіо почало регулярно працювати.

Найбільше було дивовижним те, що якраз та частина справи, що за неї більше всього турбувались, виявилась такою простою, що дехто навіть сплюнув.

— Тьфу! Ми думали, що тут хтозна яка механіка, а тут всього-но “штирі-кнопки.”

В помешканні людей як оселедців. На 100 душ розраховано, а понад 200 влізло. Всі слухають напружено, уважно, зосереджено.

У канцелярію ж забігають раз-по-раз члени ТДР (Товариство Друзів Радіо). Вже вписані та ще не вписані, що вносять та доносять свої внески.

Задовго до прибуття сюди радіоначиння цих друзів радіо тут рахувалось понад 200 душ, протягом того тижня, поки робилось устаткування та виконувались спроби, їх кількість стала зростати сотнями. Так що оплата векселів за взяте в борг приладдя, була вже цілком забезпеченою.

А настрій до того піднявся, що є вже думка поставити великий гучномовець на всю сільську площу. Це, може, й для других сел було б прикладом.

https://olehshynkarenko.medium.com/%D1%81...

https://fantlab.ru/work313430

Утраченная глава, судя по всему, должна находиться между 13-й и 14-й главой книги "Четвертая причина" 1932 г.

***

НБУВ, РЛ № 8487, Штурм доби. Рапорт української літератури 12 Всеукраїнському з'їздові рад [Текст] : українська радянська література за доби реконструкції / [Л. Азарова та ін. ; упоряд.: П. Кривенко, Б. Клебанов ; ред.: С. Пилипенко, Н. Лакиза] ; худож. техн. оформл.: Василь Єрмилов, І. Письменний. — Харків : ДВОУ : Література і мистецтво, 1931. — [А]-І, 377, [2] : портр.

РЛ — реабілітована література.

***

Твори. 1930. Юрій Смолич. Збірка творів. Том 2. – [Харків]: Книгоспілка, 1930. – 322 с.

Зі змісту:

Господарство доктора Гальванеску: Фантастичний роман.

Юрій Смолич. Збірка творів. Том 3. – Харків: Книгоспілка, 1930. – 324 с.

Зі змісту:

Останній Ейджевуд: Роман

Юрій Смолич. Прекрасні катастрофи. авторский сборник. 1935

https://fantlab.ru/edition250761

***

Кінець міста, за базаром. [Оповідання]. X.. ДВУ, 1924. 26 стор. (Б-кз художньої літератури. Під загальною редакцією В. Блакитного (Елланського). № 12). 10 000 пр.

Драмгурток у робітничому клубі. За редакцією і з передмовою М. Єміника. X., ДВУ, 1925. 103 стор. 10 000 пр.

Останній Ейджевид. Роман. X., «Книгоспілка», 1926, 204 стор. 40 000 пр.

Півтори людини. Повість. X., «Книгоспілка», [1927]. 104 стор. 5 000 пр.

Неділі й понеділки. Оповідання. X., ДВУ, 1927. 132 стор. 5 000 пр. Зміст: Переможець.— Чабанові казання.— Хома.— Кінець мі¬ста, за базаром.— Діягноскоп.

Фальшива Мельпомена. Піші аргонавти. [Повість]. X., «Книго¬спілка», [1928]. 188 стор. 5 000 пр.

Мова мовчання. Кримінальна новела. X., Юрвидав НКЮ УРСР. 1929. 32 стор. 5 000 пр.

Останній Ейджевуд. Роман. Видання 2-е. X., «Книгоспілка», 1929,. 184 стор. 40 000 пр.

Господарство доктора Гальванеску. Фантастичний роман. X., «Книгоспілка», 1929. 170 стор. з іл. 10 000 пр.

Неділі й понеділки. Оповідання. Видання 2-е. X., ДВУ, 1929. 156 стор. 5 000 пр.

Зміст: Переможець.— Чабанові казання.— Хома.— Кінець мі¬ста, за базаром.— Діягноскоп.

Фальшива Мельпомена. Піші аргонавти. Видання 2-е. X., ДВУ, 1929.

Півтори людини. Повість. Видання 2-е, X., «Книгоспілка», 19301 82 стор. 10 000 пр.

По той бік серця. Роман-хроніка з життя одного мого знайомого. Книга 1. Син моєї матері.— Книга 2. Один із інших.— Книга З Дівчина моїх років. X., ДВУ, 1930. 288 стор. 5 000 пр.

П' ять оповідань. X.— Одеса, ДВУ, 1930. 91 стор. (Масова художня бібліотека). 20 000 пр.

Зміст: Мова мовчання.— Переможець.— Зуб.— Кінець міста, за базаром.— Анархія продукції.

Збірка творів, [т. 1—4]. X., «Книгоспілка», 1930.

Гом. І. Фальшива Мельпомена. Сатиричний роман. [Вступна стаття М. Йогансена]. XXIV, 222 стор.; 1 л. портр. 5 000 пр.

Том II Господарство доктора Гальванеску.— Півтори людини.— Мова мовчання. 324 стор. 5 000 пр.

Том III. Останній Ейджевуд.— Хома. 324 стор. 5 000 пр. Збірка творів. X., «Література і мистецтво», 1930.

Том IV. По той бік серця. Сатиричний роман. 416 стор. 5 000 пр.

Фальшива Мельпомена. [(Піші аргонавти). Видання 3-є]. X., «Рух»,

1932. 196 стор. 3 000 пр.

Четверта причина. Науково-фантастичний роман. X., «Література і

мистецтво», 1932. 118 стор. 5 000 пр.

Ще одна прекрасна катастрофа. Повість. X., «Література і мистецтво»,

1932. 180 стор. 10 000 пр.

Сорок вісім годин. Книга про те, що було, що мало бути, що могло

бути і чого не було. X., «Радянська література», 1933. 559 стор.

4 750 пр.

Що було потім. Науково-фантастична повість. X.— Одеса, Дитвидая.

1934. 255 стор. 15 000 пр.

Його біографія. [Нарис]. X., «Радянська література», 1934. 28 стор.

(Б-ка радянської літератури, № 27). 20 000 пр.

Прекрасні катастрофи. Науково-фантастичні повісті. К., Держлітвидав,

1935. 454 стор.; 1 л. портр. 15 000 пр.

Зміст: Господарство доктора Гальванеску.— Що було потім.— Ще одна прекрасна катастрофа.

Сорок вісім годин. Книга про те, що було, що мало бути, що могло бути і чого не було. [Видання 2-е, виправлене]. К., Держліт¬видав, 1935. 504 стор. 10 000 пр.

ЧЕТВЕРТАЯ ПРИЧИНА

В сознание трудящихся постепенно входило понимание того, что победа социализма придет в результате длительной, настойчивой будничной работы, упорной борьбы за развитие культуры, прогресс науки и техники.

Откликом на эти насущные задачи явился следующий роман Юрия Смолича «Четвертая причина». Позднее он зачеркнет эту книгу. Но невзирая на недостаточную художественную завершенность, сбрасывать эту книгу со счетов не следует, ибо мы находим в ней плодотворные искания, способствовавшие формированию жанра научной фантастики в украинской литературе.

Юрия Смолича, одного из организаторов творческой «Техно-художественной группы «А», захватывает идея сближения литературы с наукой. Растут и крепнут его связи с людьми науки, тесней и органичней становится его погружение в гущу жизни. Его все чаще можно встретить в цехах харьковских заводов – на турбогенераторном, ХПЗ, ХТЗ. Нередкий гость он и в лабораториях институтов. Словом, жизнь вовлекает писателя в свой поток – живой, кипучий, стремительный, и это, разумеется, благотворно сказывается на его творческих позициях.

«Четвертая причина» выгодно отличается от «Последнего Эйджевуда» тем, что ее сюжет основан на четкой научной проблеме – использовании звуковых волн для получения нового вида энергии. В результате исследований неожиданно возникает побочное явление – беззвучие – четвертая причина.

Разгадка этой непонятной четвертой причины решается также в форме детектива: беззвучие вначале воспринимается как диверсия, расследование которой ведется сложными методами. Но в целом научная проблема остается основой сюжета, и все перипетии романа продолжают вращаться вокруг этой оси, почти не отклоняясь.

Характер сюжета позволил автору для объяснения загадочного явления столкнуть в единоборстве представителей самых разнообразных отраслей науки.

В «Четвертой причине» появляется новый собирательный герой – молодежь. Горячая, дерзновенная, жизнеутверждающая, страстно увлеченная наукой. А тогда увлеченность наукой была опознавательным знаком эпохи. Жажда знаний, всеобщее к ним тяготение стали знамением времени. Вне знаний, вне культуры невозможно строительство новой жизни, и это хорошо понимают герои Ю. Смолича – молодые рабочие, инженеры, комсомольцы-рабфаковцы. На их стороне все его симпатии. И с явным скепсисом относится он к представителям старой касты ученых.

Роман богат познавательно, насыщен научной информацией, что играло большую роль для того времени. Но порой автору изменяет чувство меры, и тогда технические фрагменты превращаются в некий ребус.

Наиболее уязвимо произведение из-за недостаточного внимания к индивидуализации героев, раскрытию их внутреннего мира. Герои часто даже не названы по имени, указаны лишь их профессии или должности: научный сотрудник, инженер-акустолог и т. д. Тем самым им уготована чисто служебная роль рупоров для изложения той или иной гипотезы.

Ирония, юмор, озорной шарж украшают страницы романа. Но все же успеха автору он не принес. Частные удачи не решали поставленной проблемы в целом. Успех придет позднее.

С. Пыльненький. СПУСТЯ ДЕСЯТИЛЕТИЯ

Фантастика Юрия Смолича и современность

ФАНТАСТЫ И КНИГИ

Радуга (Киев). — 1972. — 2. — С. 158-170.

Пер. в эл. вид В. Колядин, 2014

***

• "ЛІТЕРАТУРА І МИСТЕЦТВО"

(ЛІМ)

— видавництво. Засноване 1930 в Харкові у складі Державного видавничого об'єднання України (ДВОУ). З 1932 — вид-во худож. л-ри, з 1934 має назву "Художня література" (діяло при Наркомосі УРСР), з 1935 — Держлітвидав України, з 1964 — "Дніпро". Серед випущених книг — багатотомні зібрання творів Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Стороженка, І. Нечуя-Левицького, М. Кропивницького, М. Коцюбинського; твори сучас. укр. письменників, перекладна л-ра, літературознавчі праці. Виходили серії "Романи й повісті", "Бібліотека сучасної радянської літератури", "Масова художня бібліотека" та ін.

***

«Техно-мистецька група А» — українська літературна й науково-технічна організація, заснована 1928 року в Харкові; існувала до 1931 року.

Історія

Заснована 1928 року в Харкові з ініціативи письменника Майка Йогансена. Декларацію опублікували в «Робітничій газеті „Пролетар“». 31 грудня 1929 року разом із сімома іншими українськими літературними організаціями ввійшла до Всеукраїнської федерації революційних радянських письменників, яка мала «об'єднувати під керівництвом і проводом комуністичної партії більшовиків всі літературні організації, а в найближчій перспективі й тих письменників, які до організацій не належать». Організацію критикували за захоплення техніцизмом. 1931 року «Техно-мистецька група А» самоліквідувалася.

Діяльність

Об'єднувала «на літературному полі представників пролетарської науки, техніки й мистецтва, вважаючи, що на часі пропаґанда засобами розумовими (логіко-математичними) і разом з тим емоціональними (мистецькими). Лише синтеза зусиль робітників науки, техніки й мистецтва може запліднити твори новими елементами». Науково-технічні працівники мали «сприяти зростанню нових кадрів соціялістичного будівництва», поширювати технічні й наукові ідеї через журнали, лекції, радіо й кіно, використовуючи досвід мистецтва впливати на маси, а митці мали надихатися новими технічними ідеями, «конструкційно-будівними образами», науковими гіпотезами, проблемами й проектами.

Учасники

Члени «Техно-мистецької групи А»:

Майк Йогансен — письменник;

Юрій Смолич — письменник;

Левко Ковалів — хімік;

Юрій Платонов — географ, письменник

Олександр Мар’ямов — письменник;

Павло Іванов — письменник;

Олекса Слісаренко — письменник, за освітою агроном;

Вадим Меллер — художник;

Веніамін Брискін — художник;

Олександр Мізерницький — економіст, освітянин;

Павло Дінерштейн — інженер-електрик;

Євген Гуревич (Черрі) — радіоінженер;

П. Дубінін — інженер.

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Що таке техно-мистецька група «А» // Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917—1927). — Т. ІІ: Організаційні та ідеологічні шляхи української радянської літератури. — ДВУ, 1930.

Посилання

527/mode/1up?view=theater Техномистецька група «А»; Федерація об’єднань революційних

письменників України // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 481; 527.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B...

***

Фрагмент з "Четвертої причини" друкувався у журналі (Ярина Цимбал).

***