***

Petro Olar

3 ч. ·

Сьогодні вирішили з Громовицею Бердник розмістити анотацію та синопсис до фільму "Апостол Безсмертя" ,над сценарієм за мотивами роману Олеся Бердника ми успішно і твор попрацювали в минулому році і надіємось скоро завершити. Важлива думка читачів та глядачів яке б вони хотіли бачити кіно, чи чекають вони таку екранізацію відомого роману з української фантастики... Запрошуємо до діалогу:

Студія «АРАТТАФІЛЬМ»

Петро Олар за участю Громовиці Бердник

АПОСТОЛ БЕЗСМЕРТЯ ( ВОГНЕСМІХ)

(Apostle of Immortality)

(Сценарій художнього фільму за мотивами роману

Олеся Бердника, з восьми новел,

які стануть окремими телевізійними фільмами)

Анотація: фільму ”Апостол Безсмертя”

Цей фільм про наше вчора, сьогодні і можливе завтра. В образній формі, як у дзеркалі

разом з героями ми побачимо свій приспаний внутрішній світ з яким ми народились. У

новелах фільму відтворено середовище в якому людина змінюється і преображається. Зцілення людини, її душі та тіла йде через атмосферу довкола неї, емоції Радості, Сміху, Слова, а головне матеріалізації думки. Про все це майже 30 років тому розповів письменник Олесь Бердник. За мотивами його роману створено сценарій фільму ”Апостол Безсмертя”

Синопсис: фільму ”Апостол Безсмертя”

Більше двох тисяч років на землі говорять про яскравий приклад Воскресіння з мертвих.

Герої фільму, кожен по своєму проходить це преображення та гармонізацію і нове духовне

народження.

Не за далекими зорями, не в потойбічності таємниця нашого покликання, а поруч, під

нашими ногами, у надрах прадавньої Геї, хоч розуміння цього покликання затемнене й

спотворене віками рабства та марновірства. Про ці забуті філософські істини в образній

формі та захоплюючих сюжетах герої відкриють для нас наш втрачений рай.

Молодий журналіст Гриць Гук, що поєднує майже всі новели, є «розповідачем» і головним героєм — в певній мірі є нами, глядачами.

В першій новелі “АНІ — СИН ЗІРНИЦІ Гриць відкриває для себе незвичні

можливості людини. Це немов його втілення у минулому та майбутньому, але зустрілись

вони сьогодні. І той неземний образ Радісної Істоти в горах є те, що ми втратили в минулому

і ще не готові сприйняти в майбутньому.

Всесвіт Космосу у фільмі буде перенесено на Землю і присвячується їй та ще не

народженим нащадкам. Фантастика подій яскраво переплітається з близькою реальністю

нашого часу. Своєрідним вибухом і прологом фільму є конференція в Кіберцентрі, де вчені обговорюють створення «живої ЕВМ» (30 років тому це була чиста фантастика, але зараз уже виглядає як найближче майбутнє).

Немов епіграф звучать слова з шумерського епосу: «Мудрість — то безстрашність мислення. Правдиво мудрий лише той, хто не творить для себе ідолів мислі. Хіба можна назвати, мудрим того, хто лише повторює, заучує чужі міркування та переконання? Правдива мудрість знає, що кожна проявлена думка — умовність. Нерушиме лише прагнення свідомості охопити собою буттєвість, тобто — наповнити любов’ю й радістю кожну цятку всесвіту. Збагнувши так, мудрий знає, що він на шляху, правди, і той шлях неминуче приведе його до храму тайни, де всі і все зустрічається. Що шукає, що воліє древо,

виростаючи з маленького зерна? Воно прагне знову породити зерно, багато зерен, тобто

дати Плід, з якого саме вийшло. Так завершується великий цикл доцільності, так ріка

вертається до Джерела, з якого вийшла. Чого прагне людина? Повернути свій плід розуму

й серця у велике Джерело буття, у лоно Великої Матері»…

У новелах ДЗЕРКАЛО АСУРІВ , ТРЯСОВИНА , ВОГНЕСМІХ , НЕБУВАЛЬЩИНА ,

ВІЧНИЙ ПОЧАТОК , КОСМОАНДР , У ВОГНІ НЕ ГОРИТЬ поступово розгортається сімейна сага великої родни Василя та Ярини Гуків, паралельно з якою показується і історія Планети ХХ-початку ХХІ століття, і роздуми героїв фільму про долю матері-Природи, про майбутнє рідної землі і Планети. Фантастичні події фільму примхливо переплітаються з реальністю нашого часу і перенесуть нас в майбутнє, на два- три покоління.

Агроном Іван Гук думає про день коли Земля чекає зернину і день, коли людина чекає плоду своєї праці. Він говорить про важливість «збереження» екологічної рівноваги.

«Ще й досі побутує думка прагматична, обивательська, примітивна: нам поки що вистачає «харчу», «палива», то треба подбати й про своїх нащадків, щоб і їм було що «їсти» і було чим «палити». Це не тільки принципово неправильна думка, а й шкідлива. Треба подивитися на динаміку всієї біосфери, як на існування власного тіла. Адже ми не

відділяємо, скажімо, інтересів нейронів мозку від інтересів соматичних клітин шкіри, або

печінки, або серцевої тканини? Для цілості кожна частка організму рівноцінна й важлива.

Окрім того, ми забуваємо, що треба визначити наш статус у Всесвіті: хто ми, що, звідки й куди? Це не марне запитання, не схоластика. Це питання питань. Адже ми досі не відаємо, яке співвідношення живого пласта Геї-Землі і мертвого Космосу».

У різних новелах поряд з майже містичними поетичними візіями Русалії — з’являються нові обрії розвитку штучного інтелекту коли професор Боголо говорить що: «Творці «Резева» самі не можуть передбачити можливостей, що виникають в надрах альтернативної ЕОМ при пошуках варіантів спілкування з прийдешнім. Тому не чекайте раціональних пояснень. Можливо, «Резев» творить з нашого алгоритму певні історичні персоналії, щоб символізувати проблеми, які нас бентежать».

Русалія — поетичний образ сюжету, вона символізує необхідність розуміти і відчувати Природу, невіддільною частиною якої є кожна людина.

Русалія, молода лікарка-психіатр, єднає своїм розумом вікову мудрість прадіда, що живе в серці України на березі Дніпра, а також нові погляди батьків, які вивчають і живуть серед індійських провидців.

Вона має свій особливий погляд на світ і його стверджує в кожному кроці свого життя, а

також ділиться цим болем лікаря з дідом Редьком, таємничим знахарем-відуном з волинських лісів: «Здавна у мене відчуття, що вся земля — хвора. Мені тяжко пояснити це чітко, але душа не приймає історичне божевілля минулих епох і сучасну загрозу для всього життя. Навіть багато з того, що діється в самій природі, викликає подив, нерозуміння. Вся планета просить лікаря, цілителя. Людина повинна стати таким лікарем. Якщо не ми — то хто ж?

Мені радісно було ще в дитинстві бачити веселих людей, тварин, птахів, квітучу природу.

Моя душа знемагала й плакала, коли зустрічалося горе, нещастя, каліцтво, недуга. Серце

відає — таке не повинно бути! В корені життя — любов і радість для всіх…»

А дід Редько, знавець древніх народних таємниць і знань, нагадує їй про поетичну й правічну ніч, яка починається в ніч Івана Купала: «Рівновага ночі й дня. Космічні терези. Особлива точка бігу землі довкола Сонця. Прадіди спостерігали, що в цю ніч відбуваються великі зміни в силовій напрузі рослинного світу, міняється їхня енергетика, як сказали б сучасні дослідники. Це ніби гребінь сонячної хвилі, найвищий підйом зусиль природи. Зумієш зачерпнути в цю ніч згущеної сили — матимеш захист на цілий рік».

Герої притягуються незримими лініями спільних думок і сюжету одне до одного і зрештою зустрічаються на березі Дніпра. Повні символізму і поетики сцени з вогнем коли Русалія просить Гриця:

«— Запали…

Вона глянула на нього чаклунськими очима, ніби давно чекала появи Гриця саме

тепер, в цю хвилину. Показала рукою на кільце хмизу, складене на кручі, тихо звеліла: —

Запали…

Він зробив це блискавично, ніби ждав такого наказу. Спалахнули перші багряні

пелюстки, весело застрибали на сухому гіллі. Русалія зірвала з себе літнє платтячко і стояла перед ним нага, ніби тільки що народжена зорями і виплекана, омита Дніпром донька праслов’янського краю, відсвічуючи рожевим перламутром юного тіла. Владним рухом звеліла зробити те саме йому. Заворожено дивлячись на неї, він роздягнувся. Відчував, що відсутня жодна засторога, жодна незручність чи соромливість.

Кілька хвиль — урочистих, неповторних — стояли вони мовчазно, як титани

прадавності, обнімаючи поглядами одне одного, п’ючи напій тривоги й тайни, що мала

відкритися.

Вона простягнула йому руку, рожеві пелюстки пальців переливалися в променях

полум’я, ніби казкова квітка. Він розкрив сильну долоню, в яку Русалія віддано поклала свою

руку.— Ввійдемо в огонь, і хай він очистить і з’єднав нас!( тихо мовила вона.) — Навіки!

Поєднання містики та поетики українського фольклору та вірувань — і фантастичних найновіших відкриттів учених, сімейна сага родини Василя та Ярини Гуків на тлі історії України ХХ століття, — все це створює кінематографічну поліфонію образів справжніх

героїв, кращі сторінки життя яких хочеться повторити і мати за парадигму для наступних поколінь. Ця несвідомо забута тема людського життя на землі стане головним

лейтмотивом всіх серій телевізійної версії та однієї саги – художнього фільму “Апостол

Безсмертя ”

«Життя — то шлях від двох невідомостей і найбільших таїнств людини – народження та

смерті. Проста істина, але шлях то важкий, бо все просте часто пов’язане з найбільшими

труднощами…». Про це наш фільм і своїми епізодами він стане камертоном, що

пробудить у серцях глядача образне сприйняття свого майбутнього і дасть нам віру у те, що ми можемо робити на Землі справи безсмертні, у кожного є шанс стати Апостолом безсмертя. Головне жити в Радості та Любові…

Сценарій в діалогах більш захоплюючий а вершиною всіх почутів буде кіно, якщо ми цього захочемо разом...

https://www.facebook.com/petro.olar/posts...

***

* Повне зібрання творів у 35 томах "Всесвіт Олеся Бердника".

* Бібліотека для юнацтва "Світ мрії та передбачення" — твори, які рекомендовані до вивчення у шкільній програмі.

* Посібник "Вивчення творчості Олеся Бердника в школі".

20 березня 2018 року обидва зібрання йдуть у продаж.

І — спецвидання першої повісті "Поза часом і простором" до 90-річчя Олеся Бердника. Спецвидання можна буде замовити вже в Новорічні свята.

В.В. Щербицькому, Першому Секретареві ЦК КП України,

Копії: Прокуророві України

Комітетові Державної Безпеки України

Членам Спілки письменників України

Газеті «Радянська Україна»

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Володимире Васильовичу,

доки співробітники Центрального Комітету КП України відмовчувалися у відповідь на мої тривожні, відчайдушні листи, адресовані Вам, В.Ю. Маланчукові та П.Ф. Федченкові, замкнулося ще одне злочинне кільце довкола мене.

Газета «Радянська Україна» в нумері за 13 березня ц.р. в статті під назвою «Турист за дорученням» прославила мене (поруч з письменниками Г. Кочуром та І. Стешенко) на всю Україну, що я, буцім-то, маю зв’язок з націоналістами, есесівцями, приймаю від них плату за, само собою розуміється, якісь послуги, і, певна річ, ці послуги – антирадянські, бо інакше націоналісти платити людині не будуть.

Йдеться про візит західнонімецького студента-фізика М. Горбача до Києва, котрий ніби-то виконував певне завдання ворожих нашій Вітчизні кіл.

Смію запевнити (з повною відповідальністю за свої слова), що статтю написали люди безвідповідальні (це найменше) або свідомі злочинці (це – найбільше). Це якісь Я. Радченко та В. Чабан. Безумовно, це псевдоніми. І, безумовно, це нечесні людці, котрі паскудять чесні імена членів Спілки Письменників України з підлою метою. Хто вони такі? Яке мають право (і ким дароване) обвинувачувати чесних людей в тому, що НІКИМ НЕ ДОВЕДЕНО? Хіба не знають вони (а з ними й редакція вищезгаданої газети), що радянський закон забороняє кидати тінь на ім’я людини, вина якої не доведена судом? А в статті ми маємо лише підлі інсинуації, за які треба бити морді і віддавати до суду за наклеп.

Громадянине Прокуроре Української Радянської Соціалістичної Республіки!

Звертаюся до Вас з проханням –дізнатися справжні імена пасквілянтів і притягти їх до відповідальності, аби нікому не дозволялося кидати тінь на радянських письменників, і давати харч для ще однієї компрометуючої кампанії в пресі і на радіо наших недругів.

В статті сказано, що я «в подяку за закордонне шмаття поділився «відвертою розмовою» з М. Горбачем. Хай, шановний Прокуроре, пасквілянти уточнять, чим саме я «поділився»? Якщо це були дії злочинні – притягніть мене до відповідальності. Якщо ні – притягніть до відповідальності наклепників.

2. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

З свого боку хочу сказати (ручаючись чесним словом Громадянина), що юний Горбач, при розмові зі мною, вів себе, як справжній друг Радянської України: він дуже негативно відгукувався про націоналістичну еміграцію і цікавився, в основному, проблемами науки і фантастики. Можу ще додати, що, наскільки мені відомо, Катерина Горбач (це вона мені сама говорила рік тому) є членом марксистської групи у Західному Берліні. Те, що я чув від неї, є аж надто марксистська фразеологія, від якої ми трохи відвикли, але що можна збагнути з огляду на класове розмежування сил на Заході. Щодо Г. Горбач – їхньої матері. То про неї я можу сказати лише хороше. При бесідах не чув від неї жодного нелояльного слова на адресу нашої Вітчизни. Зустрівся ж я з нею лише тоді, коли вийшла у видавництві «Колібрі» (ФРН) моя книга (для дітей) «За чарівною квіткою» (переклад Г. Горбач). Чому ж пасквілянти беруть в лапки слова «професійні контакти»? Хіба були ще інші? Які саме? Чому не напишуть вони, що автор нічого не отримав за той переклад? Чому не скажуть, що видає українські книги Г. Горбач за свій кошт, щоб познайомити німецьку громадськість з українським словом? І не з якимось «підпільним», а з тим, яке вийшло друком у нас, в Україні!

Мені ясно, що і в справі Г. Кочура та І. Стешенко теж пасквілянти переслідують брудну мету – підірвати зсередини Спілку Письменників України, показати ворогам, що нібито у нашій Організації немає монолітності, а існує якесь підпілля, ворожа радянському ладові.

Спілко Письменників України!

Я вимагаю від Тебе створення повноважної комісії для розслідування методів, якими людці з закритим забралом і певні організації ганьблять Твоїх членів, а отже, всю Організацію. Найлегше виключити під впливом певного «дзвінка» письменника; більше честі – захистити його, і тим дати по зубах знавіснілим антирадянщикам, котрі використовують пресу і державні організації для сваволі і беззаконня.

Доки не пізно – треба діяти відкрито і мужньо. Всі ми – комуністи. Всі ми – патріоти. Чого ж нам гратися у піжмурки? Навіщо схилятися перед ефемерою, котра користується радянськими інститутами, створеними революцією, для якихось анонімних, мерзенних цілей?

Комітете Державної Безпеки України!

Молоде покоління захоплюється фільмами і книгами про подвиги чекістів; чому ж Ти допускаєш паплюження радянських літераторів людьми, котрі, певна річ, користуються Твоїми прерогативами? Хто вони такі? Або вони чекісти, а отже, зганьбили ім’я справедливого Фелікса, або журналісти – отже повинні бути дискваліфіковані за брехню, інсинуації, наклеп. Органи Державної Безпеки повинні бути понад підозрою. Меч кари може бути або мечем Світла або мечем Тьми. Хто ж пасквілянти, котрим дано до рук зброю нашого суспільства – пресу? Хто тепер захистить ім’я людей, котрі зганьблені перед мільйонами читачів? Такого беззаконня ще не знало наше суспільство! Що буде далі?

Якщо Я. Радченко і В.Чабан займають високе місце у державній ієрархії, то я скажу їм відкрито: виступіть на чесний герць! У світі точиться бій між легіонами Світла і Пітьми. Я з радістю заявляю: виступаю на боці Світла у всіх його іпостасях. Ось його синоніми: Комунізм, Свобода, Честь, Патріотизм, Любов, Безстрашність, Братерство, Дружба Народів!

Світло не приховує себе, воно йде відкрито, щоб всі бачили його дії, його плоди!

Ви ж ховаєтесь за псевдонімами і брехнею. Отже, ви – сини Темряви! Все інше – випливає з цього факту!

Володимире Васильовичу,

Чаша мого терпіння переповнена! Протягом року ці самі анонімні сили душать мене, закривши мені шлях в літературу: я про це досить писав. Я благаю Вас і багато інших організацій відновити справедливість. Мовчання і байдужість – ось відповідь!

Ніхто не розслідував провокації в інституті Харчової Промисловості, після якої «Літературна Україна» опублікувала ганебну репліку, повну брехні і жовчі. Замість

3. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...

того, щоб покарати анонімів, Центральний Комітет КП України обмежився лише заспокійливими бесідами зі мною, котрі нічого не дали. Мене не друкують, я не маю за що жити і утримувати сім’ю. Я ГОЛОДУЮ – БУКВАЛЬНО. Про це знає ЦК КПУ, СПУ, Літфонд. Але ніхто не допоміг мені в страшний час беззаконня і мовчазної розправи. Не такими я уявляв людей Грядущої Комуністичної Ери в своїх книгах, котрі припали до серця мільйонам читачів.

Що ж мені діяти, Володимире Васильовичу? Вмирати голодною смертю? Я так і зроблю, бо власне, мені не залишено іншого виходу, як ПРОДОВЖУВАТИ ДАЛІ ГОЛОДУВАННЯ, сподіваючись, що на останній грані мені допоможе письменницька громадськість України та Світу, доки я не зможу отримати законний гонорар за свої твори, які лежать у видавництвах, хоч і схвалені рецензентами.

Я знаю – це зарита собака. Справа зовсім не в тих чи інших туристах, не у виступах. Люди з антирадянським духом, котрі залізли в різні органи, люто ненавидять все, що кличе нас до прекрасного комуністичного майбуття. Вони головний удар спрямували проти футурології, проти літератури мрії, проти фантастики і казки. Але оскільки прямо виступати неможливо, бо це відкриє їхнє обличчя, їхнє нутро, — то вони користуються зброєю наклепу, пересмикування, інсинуації.

Послухайте, Радченко, Чабан і Ко!

Я чесно дивлюся в очі мільйонам моїх читачів! Я вихований радянською владою, я з молоком матері засвоїв ідеали комунізму, свободи, революційності, безстрашності! І я не боюся ваших підлих наклепів!

Ми приходимо в цей світ не для того, щоб жити «тремтячою тваррю» (як казав Достоєвський), не для того, щоб берегти тіло будь-якою ціною, а для того, щоб зробити його і свою людську душу інструментом Честі або Безчестя, Свободи або Рабства.

Я вибрав Честь і Свободу!

14 березня 1973 року

Олесь БЕРДНИК

Київ-159, Лихачова 8-б, к. 16

Редакторе газети «Радянська Україна»!

Оскільки Ви дали можливість пасквілянтам опублікувати свій наклеп, прошу видрукувати мого відкритого листа до В.В. Щербицького. Це – моя відповідь!

Олесь Бердник.

Источник https://www.facebook.com/notes/%D1%81%D1%...

***

Заздрість колег-письменників виникла не на рівнім місці: бо у нього було на показовий 1984 рік було вже видано: на українській -17 книжок, на українській в діаспорі — 8 книжок, на російській -3 книжки, на узбецькій — 1 книжка, на німецькій — 2 книжки, на польській — 1 книжка, на англійській — 1 книжка ( всі — окремими виданнями, не рахуючи творів у збірках з іншими авторами).

Олесь Бердник, Николай Руденко, Игорь Росоховатский, Юрий Ячейкин, Николай Сорока (главред науч-поп-журнала "Знання та праця")...

Работают книжные киоски. В большом выборе редкие книги.

Аккурат в дату рождения Виталия Карацупы

Хочу быть школьником 1966 г.

Фотографии Олеся Бердника в 1960-е гг.