Всі посилання натискальні. Обкладинку взято звідси: http://fantlab.ru/blogarticle44386
З приводу контактів Бердника з Горбачем, згаданого у КДБ-шних документах https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1... , офіційно пише сам Автор. Але прошу зауважити що документ по-перше офіційний, по-друге, в руслі епохи:
« Хочу знати, що ж таке наша спілка: Синедріон для розправи чи братерство творців?»
Справа Олеся Бердника
В.В. Щербицькому, Першому Секретареві ЦК КП України,
Копії: Прокуророві України
Комітетові Державної Безпеки України
Членам Спілки письменників України
Газеті «Радянська Україна»
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
Володимире Васильовичу,
доки співробітники Центрального Комітету КП України відмовчувалися у відповідь на мої тривожні, відчайдушні листи, адресовані Вам, В.Ю. Маланчукові та П.Ф. Федченкові, замкнулося ще одне злочинне кільце довкола мене.
Газета «Радянська Україна» в нумері за 13 березня ц.р. в статті під назвою «Турист за дорученням» прославила мене (поруч з письменниками Г. Кочуром та І. Стешенко) на всю Україну, що я, буцім-то, маю зв’язок з націоналістами, есесівцями, приймаю від них плату за, само собою розуміється, якісь послуги, і, певна річ, ці послуги – антирадянські, бо інакше націоналісти платити людині не будуть.
Йдеться про візит західнонімецького студента-фізика М. Горбача до Києва, котрий ніби-то виконував певне завдання ворожих нашій Вітчизні кіл.
Смію запевнити (з повною відповідальністю за свої слова), що статтю написали люди безвідповідальні (це найменше) або свідомі злочинці (це – найбільше). Це якісь Я. Радченко та В. Чабан. Безумовно, це псевдоніми. І, безумовно, це нечесні людці, котрі паскудять чесні імена членів Спілки Письменників України з підлою метою. Хто вони такі? Яке мають право (і ким дароване) обвинувачувати чесних людей в тому, що НІКИМ НЕ ДОВЕДЕНО? Хіба не знають вони (а з ними й редакція вищезгаданої газети), що радянський закон забороняє кидати тінь на ім’я людини, вина якої не доведена судом? А в статті ми маємо лише підлі інсинуації, за які треба бити морді і віддавати до суду за наклеп.
Громадянине Прокуроре Української Радянської Соціалістичної Республіки!
Звертаюся до Вас з проханням –дізнатися справжні імена пасквілянтів і притягти їх до відповідальності, аби нікому не дозволялося кидати тінь на радянських письменників, і давати харч для ще однієї компрометуючої кампанії в пресі і на радіо наших недругів.
В статті сказано, що я «в подяку за закордонне шмаття поділився «відвертою розмовою» з М. Горбачем. Хай, шановний Прокуроре, пасквілянти уточнять, чим саме я «поділився»? Якщо це були дії злочинні – притягніть мене до відповідальності. Якщо ні – притягніть до відповідальності наклепників.
2. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...
З свого боку хочу сказати (ручаючись чесним словом Громадянина), що юний Горбач, при розмові зі мною, вів себе, як справжній друг Радянської України: він дуже негативно відгукувався про націоналістичну еміграцію і цікавився, в основному, проблемами науки і фантастики. Можу ще додати, що, наскільки мені відомо, Катерина Горбач (це вона мені сама говорила рік тому) є членом марксистської групи у Західному Берліні. Те, що я чув від неї, є аж надто марксистська фразеологія, від якої ми трохи відвикли, але що можна збагнути з огляду на класове розмежування сил на Заході. Щодо Г. Горбач – їхньої матері. То про неї я можу сказати лише хороше. При бесідах не чув від неї жодного нелояльного слова на адресу нашої Вітчизни. Зустрівся ж я з нею лише тоді, коли вийшла у видавництві «Колібрі» (ФРН) моя книга (для дітей) «За чарівною квіткою» (переклад Г. Горбач). Чому ж пасквілянти беруть в лапки слова «професійні контакти»? Хіба були ще інші? Які саме? Чому не напишуть вони, що автор нічого не отримав за той переклад? Чому не скажуть, що видає українські книги Г. Горбач за свій кошт, щоб познайомити німецьку громадськість з українським словом? І не з якимось «підпільним», а з тим, яке вийшло друком у нас, в Україні!
Мені ясно, що і в справі Г. Кочура та І. Стешенко теж пасквілянти переслідують брудну мету – підірвати зсередини Спілку Письменників України, показати ворогам, що нібито у нашій Організації немає монолітності, а існує якесь підпілля, ворожа радянському ладові.
Спілко Письменників України!
Я вимагаю від Тебе створення повноважної комісії для розслідування методів, якими людці з закритим забралом і певні організації ганьблять Твоїх членів, а отже, всю Організацію. Найлегше виключити під впливом певного «дзвінка» письменника; більше честі – захистити його, і тим дати по зубах знавіснілим антирадянщикам, котрі використовують пресу і державні організації для сваволі і беззаконня.
Доки не пізно – треба діяти відкрито і мужньо. Всі ми – комуністи. Всі ми – патріоти. Чого ж нам гратися у піжмурки? Навіщо схилятися перед ефемерою, котра користується радянськими інститутами, створеними революцією, для якихось анонімних, мерзенних цілей?
Комітете Державної Безпеки України!
Молоде покоління захоплюється фільмами і книгами про подвиги чекістів; чому ж Ти допускаєш паплюження радянських літераторів людьми, котрі, певна річ, користуються Твоїми прерогативами? Хто вони такі? Або вони чекісти, а отже, зганьбили ім’я справедливого Фелікса, або журналісти – отже повинні бути дискваліфіковані за брехню, інсинуації, наклеп. Органи Державної Безпеки повинні бути понад підозрою. Меч кари може бути або мечем Світла або мечем Тьми. Хто ж пасквілянти, котрим дано до рук зброю нашого суспільства – пресу? Хто тепер захистить ім’я людей, котрі зганьблені перед мільйонами читачів? Такого беззаконня ще не знало наше суспільство! Що буде далі?
Якщо Я. Радченко і В.Чабан займають високе місце у державній ієрархії, то я скажу їм відкрито: виступіть на чесний герць! У світі точиться бій між легіонами Світла і Пітьми. Я з радістю заявляю: виступаю на боці Світла у всіх його іпостасях. Ось його синоніми: Комунізм, Свобода, Честь, Патріотизм, Любов, Безстрашність, Братерство, Дружба Народів!
Світло не приховує себе, воно йде відкрито, щоб всі бачили його дії, його плоди!
Ви ж ховаєтесь за псевдонімами і брехнею. Отже, ви – сини Темряви! Все інше – випливає з цього факту!
Володимире Васильовичу,
Чаша мого терпіння переповнена! Протягом року ці самі анонімні сили душать мене, закривши мені шлях в літературу: я про це досить писав. Я благаю Вас і багато інших організацій відновити справедливість. Мовчання і байдужість – ось відповідь!
Ніхто не розслідував провокації в інституті Харчової Промисловості, після якої «Літературна Україна» опублікувала ганебну репліку, повну брехні і жовчі. Замість
3. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1...
того, щоб покарати анонімів, Центральний Комітет КП України обмежився лише заспокійливими бесідами зі мною, котрі нічого не дали. Мене не друкують, я не маю за що жити і утримувати сім’ю. Я ГОЛОДУЮ – БУКВАЛЬНО. Про це знає ЦК КПУ, СПУ, Літфонд. Але ніхто не допоміг мені в страшний час беззаконня і мовчазної розправи. Не такими я уявляв людей Грядущої Комуністичної Ери в своїх книгах, котрі припали до серця мільйонам читачів.
Що ж мені діяти, Володимире Васильовичу? Вмирати голодною смертю? Я так і зроблю, бо власне, мені не залишено іншого виходу, як ПРОДОВЖУВАТИ ДАЛІ ГОЛОДУВАННЯ, сподіваючись, що на останній грані мені допоможе письменницька громадськість України та Світу, доки я не зможу отримати законний гонорар за свої твори, які лежать у видавництвах, хоч і схвалені рецензентами.
Я знаю – це зарита собака. Справа зовсім не в тих чи інших туристах, не у виступах. Люди з антирадянським духом, котрі залізли в різні органи, люто ненавидять все, що кличе нас до прекрасного комуністичного майбуття. Вони головний удар спрямували проти футурології, проти літератури мрії, проти фантастики і казки. Але оскільки прямо виступати неможливо, бо це відкриє їхнє обличчя, їхнє нутро, — то вони користуються зброєю наклепу, пересмикування, інсинуації.
Послухайте, Радченко, Чабан і Ко!
Я чесно дивлюся в очі мільйонам моїх читачів! Я вихований радянською владою, я з молоком матері засвоїв ідеали комунізму, свободи, революційності, безстрашності! І я не боюся ваших підлих наклепів!
Ми приходимо в цей світ не для того, щоб жити «тремтячою тваррю» (як казав Достоєвський), не для того, щоб берегти тіло будь-якою ціною, а для того, щоб зробити його і свою людську душу інструментом Честі або Безчестя, Свободи або Рабства.
Я вибрав Честь і Свободу!
14 березня 1973 року
Олесь БЕРДНИК
Київ-159, Лихачова 8-б, к. 16
Редакторе газети «Радянська Україна»!
Оскільки Ви дали можливість пасквілянтам опублікувати свій наклеп, прошу видрукувати мого відкритого листа до В.В. Щербицького. Це – моя відповідь!
Олесь Бердник.
Источник https://www.facebook.com/notes/%D1%81%D1%...
***
Заздрість колег-письменників виникла не на рівнім місці: бо у нього було на показовий 1984 рік було вже видано: на українській -17 книжок, на українській в діаспорі — 8 книжок, на російській -3 книжки, на узбецькій — 1 книжка, на німецькій — 2 книжки, на польській — 1 книжка, на англійській — 1 книжка ( всі — окремими виданнями, не рахуючи творів у збірках з іншими авторами).
цитировать