https://fantlab.ru/work574976

В удивительное время мы живем.

Мир расколот надвое. Два взгляда на бытие человека. на его перспективы. Две идеологии. между которыми идет жестокая схватка за умы и сердца людей .

С одной стороны — упорная защита отживших взглядов. консервативных воззрений. антинародного образа жизни. С другой — широкие. увлекательные дороги, пусть и трудные, но простирающиеся в бесконечность, и царство Мечты и Свободы, в мир Коммунизма.

Чаша весов истории давно уже склонилась на сторону коммунистических идей . Весь мир, все люди понимают это. Но борьба не прекращается. Одряхлевшее общество не желает мирно уйти с исторической арены и пытается найти какое -нибудь новое оружие, чтобы и идеологическом сражении повести за собою одураченные массы людей . На арену выступают десятки, сотни ученых и не ученых — апологетов капиталистического мира, которые вытаскивают на свет множество штопаных и «новых» теорий о будущем.

Одну из таких теорий питает идея «технократии» — идея власти технической интеллигенции. Защитники этой теории говорят:

— Наука и техника движутся вперед с неимоверной быстротой. Этот темп нарастает. На смену ручному труду приходит механический. труд автоматов и различных машин, которые будут управляться инженерами и учеными. В мире сплошной автоматики, который вот-вот наступит, властвовать будет кучка ученых. держащих в своих руках судьбы миллиардов людей.

Тот же капитализм, только навыворот! Ясно, что такие идеи ничего общего не имеют с законами развития общества , открытыми Марксом и Лениным.

Вот почему с большой остротой встает перед человечеством вопрос о роли науки в современном обществе . о взаимоотношениях науки и общества.

В мире социализма инженеры и ученые наряду с рабочими , хлеборобами и всеми другими членами нашего дружного общества.- солдаты огромной армии Труда , строящей здание Будущего. Для всех! Без избранных, без рабства в любом виде. У нас совершенная техника служит не для разобщения. а для единения людей. Она помогает созиданию гармоничного Человека.

В мире капитализма положение науки, положение ученого совсем иное. Выдающиеся изобретения которые должны служить двигателем прогресса, часто используются для дальнейшего закабаления трудящихся и еще больше обостряют социальные конфликты .

Закономерности этих явлений, их последствия, судьбу ученых и мире бизнеса и беспощадной эксплуатации наиболее ярко может показать художественная литература . В особенности — литература фантастическая. которая свободно вторгается в неизвестное, смело строит воображаемое событие.

Эту задачу поставил перед собою, в частности, известный украинский писатель фантаст Владимир Владко в своем новом романе «Седой капитан». И хочется поговорить не только о литературных достоинствах или недостатках книги , но и о глубинных течениях, двигающих сюжет и идею произведения.

Действие романа происходит в гипотетической стране Иберии. стонущей под игом диктатора Фернандеса. Ясно, что прообразом этой жестокой системы для автора послужил антинародный режим генерала Франко . Непомерные почести тирану, нищета в рабочих кварталах, полицейский произвол — вот на каком социально-политическом фоне происходят события. В. Владко использует законы научно-фантастического и приключенческого жанра, чтобы создать острый. увлекательный сюжет. Но внешнее в «Седом капитане» является одеждой внутреннего, главного — идеи, которая сейчас интересует нас.

Молодые инженеры Эрнан Рамиро и Анхелло Альварес сообща работают над изобретением , которое должно произвести переворот в энергетике, а таким образом, и в жизни общества. Ученые скептически смотрят на политическую борьбу. они не обращают внимания на события, происходящие вокруг. Рамиро и Альварес считают, что наука с ее перспективами может принести неизмеримо больше пользы . чем любая политическая партия. Они полностью ушли в научную работу игнорируя даже приход к власти диктатора Фернандеса .

Непонимание законов развития общества, политическая слепота дорого обошлись молодым ученым. Фалангистские власти потребовали раскрытия существа работ. В ответ на отказ последовал арест Рамиро Альвареса и жены Рамиро Хуаниты . Чертежи и формулы изобретения Хуанита успела спрятать, они не попали и руки полиции. Но тем сильнее, изощреннее становится злоба фалангисгских палачей. Ни пытки, ни душевные мучения, ни провокации не могли сломить мужественных людей. Полиция не достигла своей цели. Но организм человека имеет предел сопротивления. Гибнет в застенках Альварес. Хуанита, маленький сын Рамиро Лорхе. Молодой ученый остается одиноким. Он попадает в концентрационный лагерь, откуда чудом ему удается бежать.

Рамиро начинает понимать, что в его стране, где царит произвол и воля капитала, для ученого есть только два пути. Служба сильным мира сего или гибель. Но ученый выбирает третий путь — путь борьбы с ненавистным тираном. Он откапывает чертежи, бежит в соседнюю страну. Ему удается осуществить свою мечту, построить машину, работающую на совершенно ином принципе, чем все существующие аппараты. Эта машина. названная «Люцифером», что значит «Светоносец», использует в своих двигателях энергию синтеза легких элементов. Она неуязвима для пулеметов и пушек и может служить страшным оружием уничтожения .

Вместе с несколькими товарищами — строителями «Люцифера» — Рамиро проникает на территорию Иберии, чтобы начать открытую борьбу с фалангистами. Фернандесом, с бесчеловечным режимом. Но кто должен поддержать эту борьбу, где союзники Рамиро?

Рамиро (он же Седой капитан) надеется только на себя, на мощь своего «Люцифера». Не понимая законов классовой борьбы, он считает возможным свержение антинародного строя без участия рабочего класса . Действительность жестоко опровергает убеждения Седого капитана. Против него, против его чудесной машины бросаются все организованные силы полицейской державы . Он одинок и своей борьбе — без поддержки народа, без союза с рабочей партией. А именно от такого союза Рамиро отказался. уповая на стихийную поддержку масс трудящихся.

Жестокий жизненный путь приводит его к пониманию истины — власть технократии ничуть не будет лучше власти диктатора Фернандеса . Будущее в руках рабочего класса. объединенного общей, светлой целью.

Слишком поздно осознал все это Рамиро. Он трагически гибнет, спасая близких ему людей ...

С полной убежденностью скажем. что В. Владко с успехом справился с задачей. Три мотива переплетаются в романе «Седой капитан». три основных идеи двигают его фабулу и сюжет: положение науки в странах, где царит тирания. проблема технократии и перспективы использовании могучих, еще доселе не открытых источников энергии Не всякая книга фантастического жанра может похвалиться такой многоплановостью .

Привлекает смелость предвидения автора, который мечтает о медленном синтезе легких элементов.

Именно на таком принципе работает установка «Люцифера». На верное, немногие из читателей знают. что эта идея коренным образом отличается от идеи использования термоядерной энергии в известных экспериментальных установках «Зета». «Альфа». Сейчас ученые пытаются в этих установках укротить водородный взрыв , заставить работать его в двигателях.

Автор книги предлагает построить двигатель, где синтез будет происходить не при миллионах градусов. а при низких температурах. Такие прекращения элементов с выделением колоссальной энергии происходит и листьях растений . Раскрытие секрета удивительных процессов приведет мировую науку к овладению поистине фантастическими запасами энергии . Роман «Седой капитан» зовет молодежь на этот благородный и трудный путь.

Во многих произведениях этого жанра легко можно заметить некоторую схематичность главных действующих лиц . неубедительность поведения, многочисленные натяжки. Их человеческая сущность приносится в жертву научно-технической идее произведении, его сюжету, познавательному материалу. Между тем. первоочередная задача фантастической литературы. как и всей художественной литературы. — Это создание живых, убедительных образов.

«Седой капитан» ~ несомненный успех в этом отношении. 06-гмз главного героя — инженера Рамиро — яркий, самобытный. Рамиро показывается не статично, не как законченный тип. Его внутренняя сущность раскрывается автором в динамическом развитии, в соответствии с бурным развитием действия книги. Правдиво, убедительно показан в романе и помощник Седого Капитана, механик Валенто Клаудо — человек прекрасной души, верный сын своего народа. Гротескными выглядят палач народа Фернандес и его приспешники. но этот прием полностью оправдан содержанием книги, ее направленностью, идеей. Люди труда, честные, мужественные иберийцы на фоне всеобщего загнивания полицейско-фашистской системы выступают здесь как единственная политически здоровая сила , которая в недалеком будущем сметет обреченную клику в мусорную яму истории .

Фантастическая литература должна быть такой же убедительной, жизнеутверждающей, как и лучшие реалистические книги наших писателей. Тем более, что они в основном адресованы молодежи — строителям будущего, людям будущего. Именно книги этого жанра могут и должны показать читателям яркие , зовущие образы героев — бесстрашных, мужественных.

И еще. Некоторые читатели и даже писатели считают фантастику развлечением, литературой для отдыха. С этой меркой они подходят к данному жанру, этого ожидают. открывая новую книгу, написанную фантастом. Очень неверный взгляд! Нельзя смешивать фантастическую литературу с низкопробным детективом. Если сам писатель идет по этому пути (как это сделал Л. Оношко в романе «На оранжевой планете»), то он обрекает книгу на гибель. Фантастика — это литература дерзкой мечты, смелого полета мысли, больших человеческих чувств и небывалых свершений. Она — не развлечение, не отдых, а зародыш Будущего, увлекательная — желательная или нежелательная (как в «Седом капитане»), картина возможных событий. И. наконец, фантастика — это предтеча теории и практики, о чем говорил еще В. И. Ленин.

Такой книгой и является «Седой капитан» В. Владко. как пожалуй, и остальные произведения писателя. вышедшие из-под его пера.

В. Кисельов. Міра фантазії. ВК. №10 від 13.1.60. с.3

Михайло щоки надув, аж посинів: хоч би тобі який кривоногий чи горбатий з''явився.

І тоді Петро-клЮчник торкнув Саваофа за плече:

— Ваша святість, учора на диявольській товкучці міняли неочищений єлей на райські яблука, то, мабуть...

— Чого ж ти зразу не сказав? А ще в райських комірниках ходиш. Варваро, де мій деркич, я їх власною десницею...

Схопив символ главенства і шаснув по хмарах. Зирк — ангел, як сторож МТФ хропе. Як уперіщить його господь-бог деркачем:

— Це тобі що, собачий сину, хлів чи райські кущі? Чи ти божого свисту не чув?

— Не чув, ваша святість...

— Може, ти й нашого указу про неочищений єлей не читав?

— Читав, ваша святість...

— Чому ж набрався, як земний алкоголік, очищеного тобі мало?

— Та воно, бачте, ваша святість, за очищений треба готівкою, а неочищений можна й за яблука той...

Як уріже його Саваоф ще раз деркачем поміж крил:

— Щоб я більше не чув про такі речі! За неочищений єлей не довго й на іншу галактику потрапити. А зараз марш на землю, там грішна душа на поміч кличе. І тільки спробуй не врятувати.

— Дозвольте хоч благовоніями намазатись.

— Ось я тебе намажу...

Непереливки ангелу. Чкурнув вигнанець раю, мов крізь хмару провалився. І над вершинами Кавказу пролітав. Протверезився трохи в прохолоді, очі протер, дивиться: Людка-геолог над прірвою повисла. Ось-ось зірветься. Він її за руку хап, на стежку поставив, крильми обгорнув і давай усякі чудернацькі слова нашіптувати. Не вірите? Прочитайте новелу Олеся Бердника «Зустріч над прірвою» у № 12 нашого журналу за минулий рік. Тільки не так, як читають усі нормальні люди, а як роблять деякі баптисти з Донецька і Запоріжжя.

Один із таких войовничих баптистів-пропагандистів прийшов з цим журналом до управління начальника робіт Донецького домобудівного комбінату № 1, та й каже:

— Бог існує, та ще й в оточенні ангелів. Преса це визнає. — І намалював здивованим співробітникам майже вищеописану картину.

Про таке повідомили нам з Донецька Л. Новикова, В. Богдан, А. Головань, І. Гар-бер, В. Іванова. Про подібні випадки написали 3. Павлова з Одеси та А. Бездольний із Запоріжжя.

Тут уже хочеш-не хочеш, а довелося ще раз перечитати «Зустріч над прірвою». Ага! Ось вона, та драматична молитва Люди: «...розкинула руки і з відчаєм ухопилася за вузький кам''яний виступ. Ноги, не маючи опори, повисли над прірвою.

— Юро-о-о!— у розпачі крикнула вона, хоча й знала, що друзі далеко».

Отже, молилася до бога Юри. Гортаємо сторінки довідників: Будда, Магомет, Саваоф, Ісус, Ра, Перун... Жодного бога на ймення Юри. Ладно, дідько з ним, з богом. Може, великодушний ангел діяв за власною ініціативою? Ану, як у Бердника?

«Дівчина з цікавістю оглянула свого рятівника. Тонкий, ніжний юнак, одягнений в блакитно-сірий легенький літній костюм».

Знову зашелестіла довідкова література, замелькали ікони. Ангели скрізь із крилами. А цей — безкрилий. Хоча, якщо прихильники божо-ангельської ідеї новели пристають на існування неочищеного єлею, то безкрилі ангели ймовірні. Заради райського трунку чим не пожертвуєш... Тільки ж безкрилому ангелові літати зась.

І ще одне. Новела Олеся Бердника — фантастична. Письменник припустив (і цілком слушно), що Всесвіт — це не тільки Земля і «твердь небесна», до якої за^шість днів напруженої праці Саваоф приклепав сонце і зорі (щоб святим ні вдень, ні вночі нудно не було). Всесвіт — це безмежжя, що існує у вічності. Отож десь у іншій Галактиці можуть бути й розумні істоти, які обігнали у своєму еволюційному розвиткові людей на мільйони років. І те, що нам здається чудом, для них — звичні дії. Але то не боги, а розумні істоти-творці.

Запопадливі ж баптисти без найменшого вагання проголосили, що письменник змалював реальну зустріч з богом. І вважають, що за допомогою журналу схопили того бога міцно за бороду. От уже й справді пошли дурня богу молитися...

П. ЗІНЧЕНКО з Київщини гадає, що комети — штучні супутники жителів Плутона, якими вони досліджують Сонячну систему.

П. ВЕРБОВЕНКО з Запоріжжя значно розширює цю думку, будуючи широку фантастичну панораму діяльності плутонян. Він припускає, що колись до нашої системи «пришвартувався» корабель-планета Плутон. Розумні істоти розробили високоефективний спосіб акумуляції сонячної енергії для потреб зростаючого населення, посилаючи до Сонця супутники-комети. Чим ближче до Сонця, тим сильніше проходить процес акумуляції, тим енергійніше виділяються гази з «ядра», які є продуктами реакцій.

При поверненні до планети енергія забирається для потреб плутонян. Вербовенко припускає, що передача відбувається з допомогою пристроїв типу лазерів.

Менші комети сім''ї Юпітера чи Сатурна є вже посланцями великих планет, куди нібито на протязі віків розселились плутоняни. Ці комети Вербовенко вважає досконалими супутниками*

Г. ЧЕРНИЛЕВСЬКИЙ з Прилук висловлює вельми цікаву філософську думку, яка перегукується з лозунгом древніх філософів: «Пізнай самого себе». Він гадає, що в Людину на протязі її еволюції ввійшло безліч енергетичних часток Безмежжя (космічні промені, не вивчені ще нами елементи магнітно-променевих аспектів матерії і т. п ). При зростанні свідомості Людини ці частки, пробуджуючись з потенціального стану, сприяють пізнанню Всесвіту. Таким чином, Людина тримає в собі ніби своєрідну модель Космосу, яка допомагає краще відшукувати шлях в об''єктивному світі.

Що скажуть Друзі Неймовірного?

Інженер В. Вайнштейн з Херсона прислав нам дуже цікаву гіпотезу про походження Місяця. Основна думка стара — відокремлення Місяця від Землі в районі Тихого океану Розробка гіпотези — оригінальна. Але повторимо ще раз умови клубу Друзів Неймовірного. Висувати лише думки, припущення, гіпотези, які ще не прийняті на озброєння науки. Наше завдання — будити нове, несподіване, вчити мислити широко і терпимо, знаходити важливе і цінне серед найхимерніших на перший погляд висновків.

Запам''ятайте цю умову, друзії

Військовослужбовець М. ПРОГОНОВ припускає, що в глибині атома, в мікросвіті є своє, неповторне життя, де діють

розумні істоти, де є наука, цивілізація. Він вважає, що можна з ними порозумітися в майбутньому, і це Дасть великий стрибок в пізнанні Всесвіту.

Чи згодні ви з Прогоновим, Друзі Неймовірного?

Чи можливо, щоб ми з нашими планетами і сонцями та галактиками входили в «тіло» якоїсь надістоти, або щоб ми носили в собі міріади сонячних мікросистемі?

Н. ДУМАНСЬКИЙ з Житомира не згоден з гіпотезою про розбігання галактик. Він вважає, що механічного «розлітання» нема. А є «розвиток простору». Наводиться цікавий приклад. Шосе. На ньому через кожні 100 м стоїть людина. Між двома людьми, припустімо, по 700 булижників. Уявімо, що щосекунди до кожних семисот булижників додається ще один, протискуючись між них. Що ми побачимо? Люди-орієнтири попливуть від нас, почнуть віддалятися, хоч насправді стоятимуть на місці. І чим вони далі від нас, тим ефект «розбігання» буде сильніший. Думанський вважає, що те саме ми бачимо в Космосі. Галактики нікуди не летять, а «росте» сам квантований Простір, створюючи ефект розбігання галактик.

Примітка. З свого боку повністю приєднуюсь до вельми оригінальної думки Думанського. Можна уявити наш Всесвіт, як своєрідне зерно, яке, проростаючи, все більше і більше розширюється на всі боки.

Що скажете, Друзі Неймовірного?

М. ЛАПЧЕНКО з Миколаївщини гадає, що крім нашого видимого світу є безліч невидимих світів, які взаємно проникають один в один. В цьому він підходить до думки радянського космолога академіка Г. Наана, що вже висловлював подібні гіпотези. Наан вважає, що так званий «антисвіт», або світ негативних енергій не є просто «фоном» видимого світу, а цілком самостійний Всесвіт з неповторними законами, з своїм часом, з своєю еволюцією.

Лапченко вірить, що наука Майбутнього зможе проникнути в світи інших вимірів і зав''язати дружбу з невидимими розумними істотами.

Друзі Неймовірного!

Ми чекаємо нових гіпотез, заперечень, сміливих припущень.

Палайте, горіть серцем, посилайте думку свою в Безмір, гостріть її для служіння нашій Вітчизні, рідній Землі, Науці Майбутнього.

До зустрічі на сторінках журналу!

с. 24-25 "Знання та Праця" №5/1964 р.