облако тэгов
«Вірші її відбивали модну тогочасну тему. Не то що еротизм, а просто таки сексуалізм…» — писала в мемуарах цнотлива в усіх сенсах цього слова Докія Гуменна, головна «синя панчоха» шалених двадцятих. Із притаманною їй класовою ненавистю і суто людською заздрістю Гуменна особливо ненавиділа Забілу, «красуню і тайноаристократку», чиї фото раз по раз прикрашали обкладинку журналу «Плуг». Якось Забіла приїхала з Харкова і після влаштованої на її честь вечірки ночувала не у дівчат-плужанок, а у… Антона Шмигельського. Гуменна ж не знала нікого, нікого такого, хто «міг би так передавати зеленими очима свою ласкавість…»
Проте коли йшлося не те, що про еротичні мотиви, а про загрозливий сексуалізм у тогочасній поезії, невмолима Гуменна лагіднішала чи то суворішала, бо визнавала, що не одна красуня Забіла мала такі нездорові ухили: «Це була тоді така мода, крім неї, відзначались ще й Раїса Троянкер і Людмила Піонтек, дружина І. Кулика».
Що ж такого сексуального було у віршах цих трьох поетес?
Раїса Троянкер народилася в сім’ї сторожа уманської синагоги. П’ятнадцятирічною втекла з дому з приборкувачем тигрів Леонідом Джордані, виступала з ним у цирку у смертельному номері — щовечора клала голову в пащу тигрові.
Ласа до еротичних пригод юна дівчина не могла втриматися від спокус. Її наступний роман з уманським журналістом і письменником Онопрієм Турганом обернувся шлюбом, народилася дочка Оленка. Року 1925-го Турган із молодою дружиною перебрався до Харкова. Троянкер уже тоді сама писала вірші, і наступного року вийшла її перша збірка «Повінь».
Юрій Смолич про дебют уманчанки в столиці згадував інакше: «Увів її в літературу, як відомо, Сосюра, підціпивши десь в Умані під час гастролів цирку, у якому вона працювала (було їй тоді п’ятнадцять-шістнадцятий) з приборкувачем тигрів, і тепер усім розповідав, що в Раї великий шрам вище коліна, майже в паху — її добренько лапнув тигр під час спектаклю. Ну й усі тепер (це було, як спортивний інтерес) мали побачити той тигровий шрам на нозі поетки».
Шрам у паху від кігтів тигра у Троянкер справді був, вона його описала у віршах. І про те, що її «лікують по Фрейду», теж звірялася в листах до Івана Дніпровського. Тому Смолич нічого не перебільшував: «Як відомо було поміж письменників старшого покоління, була надто розпутна і, за свідченням лікарів, хворіла на німфоманію: одне слово, мало хто з тогочасних письменників з нею не переспав. Вірші вона писала тільки еротичні, і непогані, треба сказати, під впливом Анни Ахматової та інших з тієї плеяди».
Як еротичну, ба навіть непристойну, сприймали поезію Троянкер і пересічні читачі. Григорій Костюк згадував парубоцькі вечірки, у яких він замолоду брав участь: «Цікаво відзначити, що пильні, громадсько-відповідальні й ініціативні на праці політехніки, математики, історики, педагоги тут перетворювались на дотепних, безжурних гульвіс, розповідачів дразливих анекдот, декламаторів “сальних” віршів “Гавриліади” Пушкіна, або ще більше — нашої Раїси Троянкер, а дещо й “захалявного” Сосюри».
Що вже казати про прищавих підлітків, як зовсім юний Лев Копелєв з друзями: «Зато всех нас, вчерашних школьников, бесспорно занимала поэтесса “Авангарда” Раиса Т. Маленькая, тоненькая, очень густо накрашенная, она читала стихи, в которых рассказывала, как впервые отдавалась».
Раїса Троянкер
* * *
Трава прив’ялена і заніміла осінь…
Сьогодні сталось. Що це? Я жива?..
В траві заплутались, розвіялися коси,
в гарячці тіло й голова.
Зім’ята сукня. На обличчі — мука.
Червоні плями в лентах комбіне…
І пада вечір у безодню круком,
і кличе вечір впасти і мене.
На серці якось важко і тривожно.
І ти, ніяковий, не можеш приласкать…
І те, що сталось, повернуть не можна.
І серце холодом стиска…
Ти так молив — сьогодні стань моєю…
І сталось. О закон буття!
Ми у траві забули томик Гейне,
його листки од вітру шелестять.
І якось чудно. Хоч усю вже бачив —
соромлюсь при тобі панчоху підвязать.
І так іду. І ми чужі неначе,
і в мене мимохіть жемчужиться сльоза.
О, не вернуть! Не стать такою, як учора,
нічим не змить із уст палючих плям!
А день такий звичайний і бадьорий,
така спокійна стомлена земля…
Раїса Троянкер
НІЧНА РОЗМОВА
Почекай, Мефістофель,
почекай, Мефістофель,
Може бути, прийду уночі і продам
Свої кров’ю написані останнії строфи,
Свою мудрість прозору, мов у склянці вода.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хиже обличчя,
А у мене рожевість ще зі щок не зійшла.
Я прийду уночі і постукаю тричі
І продам свою мудрість,
і продам свій талан.
Може рано прощатись?
О, ще рано прощатись!
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.
Помінять свої скарби
На химернеє щастя,
На усмішку дитини,
На обійми самця.
Я страшенно стомилась.
Я страшенно стомилась.
Подивись на провалля
Біля смутку очей
Хочу чути банальне.
Я люблю тебе мила,
Хочу буть не самотня
В синій тузі ночей.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хитра усмішка,
Твої очі зелені загадково мигтять.
Почекай, Мефістофель,
Тобі гірко і смішно,
Бо ти знаєш про щастя
І химери життя.
Почекай, Мефістофель,
Я не Гретхен білява.
Я рвучка і нервова,
Я жінка — поет.
Я шукаю незнане, ще не сказане слово,
Знаю спрагу надхнення,
Творчих запалів лет.
Легко бути коханкою,
Навіть матір’ю й жінкою.
Але як ув’язати це з призванням творця?
Ой, летять похоронно
Срібнодзвонні сніжинки.
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.
https://litakcent.online/2016/03/11/cyrka...
Автобіографізм еротичної лірики Раїси Троянкер зосереджений на тому, що слово «життя» «виступало синонімом слова "любов", чи навпаки» (Вал. Поліщук). Він прозирає крізь сугестивний серпанок, за яким проглядаються постаті або В. Сосюри («Гей ви, дні –– шовкогриві коні…», «Студентське»), або В. Поліщука, як в іронічній «Невеличкій поемі про старого професора». Головний сенс «поеми», не типової для української поезії, полягав не в алюзіях на небайдужих Раїсі Троянкер поетів, а в ущипливому трактуванні наукової діяльності, маскованої під інтелектуальний ригоризм. Насправді сцієнтична дійсність при мінімалізованому лібідо виявилася неминуче еротизованою, поглинутою сублімаційними інтенціями одержимого вченого, якому «диктує так хутко / в любовнім екстазі –– вона –– / Золота коханка-наука». Охоплений ідеєю омолодження людства, кинувши виклик природі, професор ладен терпіти холод і голод, зміну будь-чиєї влади, аби «стати Фавстом номер два». Тому він неабиякою ніжністю ставиться до піддослідних, приречених на пересадку залоз «беззахисних, чудних і волохатих» орангутангів, добуваючи їм у кількагодинній черзі хліб та картоплю, навіть тішачись тим, що тваринам невідомі проблеми більшовицького світу: «Ех ви, чудні низьколобі створіння, / Ви не знаєте, за що б’ються комуністи. / Ви не знаєте романтики доби військової // та її горіння ––, / ВИ ПРОСТО ХОЧЕТЕ ЇСТИ». Іронічний пасаж мимовільно набуває гротескного сенсу, спонукає по-новому глянути на традиційну аксіологію суспільства, адже професор марнує свій час, виснажує себе лабораторними дослідами «частково по Штайнаху» від страху перед неминучим, коли зів’яне «од голоду тіло старе / і од творчого екстазу –– // в корчах». Єдиними щасливими створіннями в цій марнотній історії лишаються мавпи, охоплені інстинктом життя, але вони цього не розуміють.
Юрій Ковалів
Приборкувачка тигрів, дівчина неабиякої ерудиції, німфоманка: еротика та поетика Раї Троянкер в час Червоного ренесансу
Вона називала себе "Рай-я" і мала на нозі шрам від пазурів тигра. Її сучасники говорили, що вона електризувала повітря й була німфоманкою. Сьогоднішні дослідники пишуть про неї винятково як про "уманську Сафо і Клеопатру".
То ким і якою була насправді українська поетка доби Червоного ренесансу Рая Троянкер, одна з чільних героїнь стрічки "Будинок "Слово". Нескінченний роман"?
"Легко бути коханкою, Навіть матір’ю й жінкою. Але як ув’язати це з призванням творця?", — питала себе Троянкер.
Суспільне Культура розповідає історію її життя — про дитинство у єврейській родині, втечу з мандрівним цирком, непересічну ерудицію й владу над чоловіками, обдарованість у володінні словом, а також материнство й медаль "За оборону Советского Заполярья" у роки Другої світової.
Єврейське дитинство і смертельні номери в цирку
Раїса Троянкер народилася 30 жовтня 1909 року в Умані. У ранній юності дівчина захопилася цирком і втекла з дому разом з приборкувачем тигрів.
"Вона була з традиційної єврейської родини, в якій її навчили старовинних єврейських пісень і забороняли їсти свинину, а потім, коли їй сповнилося тринадцять років – прокляли – бо в тринадцять років, закохавшись в італійця-приборкувача тигрів в мандрівному провінціальному цирку, вона втекла з ним (...).
Рік вона мандрувала з цирком по дрібних містах та містечках і щовечора останнім номером програми клала свою голову в роззявлену пащу тигрові. Тигр був старий і апатичний, але колись і він розлютився і дряпанув Раю так, що мало не одірвав їй ноги", — розповідав друг Раїси письменник Юрій Смолич.
Уже згодом тигровий шрам на нозі поетки став міфом у колі письменників й усі вони мали "спортивний інтерес" його побачити на читаннях.
Отож, Рая втекла з цирку і в неї почався роман з уманським журналістом і письменником Онопрієм Турганом. Вони одружилися й у цьому шлюбі народилася дочка Оленка. Ортодоксальним батькам важко давалися доньчині вибори, про що Троянкер щемко пише:
"Мене тато прогнав і прокляв,
бо у мене дитина од "гоя".
Він казав, щоб упала земля
Попід нами, Оленко, з тобою.
(...) Мама плаче: "У неї Оленка,
Не Дебора, не Лія й не Хана".
Ах я знаю, для мами сивенької
Це велика, велика драма".
Приборкувачка тигрів, дівчина неабиякої ерудиції, німфоманка: ким була еротична поетка Раїса Троянкер
Раїса Троянкер з донькою Оленкою. Суспільне надбання
Поезія і Харків: ерудована жінка в чоловічому письменницькому колі
Рая Троянкер рано почала писати вірші і публікуватися — уперше її поезію "У великому Китаї" надрукувала газета "Робітничо-селянська правда" коли поетці було 16 років. Тоді ж вона вступила в місцеву філію Союзу селянських письменників "Плуг" і разом із чоловіком переїхала до Харкова, де вступила на навчання до Харківського ІНО. У 1928 році у видавництві "Плужанин" вийшла перша збірка віршів Троянкер "Повінь".
Щоправда, існують спогади, що літературний дебют Раї Троянкер стався дякуючи її закоханості у Володимира Сосюру — мовляв, вона побачила письменника на літературному виступі й приїхала слідом за ним у Харків. Певна річ, дружина Сосюри була проти їхніх рандеву, але так Рая почала писати вірші. Юрій Смолич згадував це так: "Увів її в літературу, як відомо, Сосюра, підчепивши десь в Умані під час гастролів цирку".
У Харкові поетеса належала до групи Валер'яна Поліщука "Авангард", друкувалася у виданнях групи, а також у журналах "Гарт", "Селянка України", "Шквал", та інших. Рая була ледь не єдиною жінкою в чоловічому колі авангардистів — жінок-письменниць у 1920 роках було мало.
"Рая була і своєрідним феноменом поміж жінок, бо, не зважаючи на свій малий вік, вік навіть громадського неповноліття, вона була дівчиною неабиякої ерудиції: вона добре знала літературу, справді любила її, справді мала смак, розрізнила хороше й погане, читала надзвичайно багато (...) і, дякуючи своїй начитаності, зовсім непогано розбиралась в усіх питаннях суміжних з літературою мистецтв, ба й в питаннях різних наук. Особливо полюбляла вона історію і географію", — писав Смолич, додаючи, що "Рая була безперечно талановита поетеса".
Хто така Раїса Троянкер
Раїса Троянкер з колегами-письменниками, Одеса, 1929 рік. Суспільне надбання
Про стиль письма Троянкер Смолич писав, що "за всіма ознаками, з часом вона мала б перебороти впливи модерних поетів, здобувши своє самостійне, але це самостійне ніколи б не вийшло в соціальну поезію".
Він пояснював свої слова тим, що Рая була "скалок минулого, дореволюційного життя" — за його словами, "вона прийняла на себе всі впливи старого часу, епохи розкладу літератури і розкладу дрібнобуржуазної інтелігенції".
Еротичні історії навколо Раї Троянкер
"Тем її поезія мала дві і вони чудернацьки сполучались в одне: романтика старовинних єврейських традицій і безмежна еротика", — писав Юрій Смолич.
Але йшлося не лише про поезію, адже автор продовжує:
"Бо була Рая віртуозом розпусти і еротичність її була феноменальна: її фізичне бажання, здавалось просто сочилось з її маленької істоти, відчувалось, як майже фізично відчутна еманація, немов повітря довкола неї на кілька метрів було насичене випромінюванням її тіла – і, коли ти наближався до неї, переступав цю межу, то потрапляв немовби в сферу діяння якихось токів, що паморочили тобі голову, колотили твоє серце і тамували тобі дихання єдиним – бажанням тіла цієї маленької, мініатюрної розпусниці.
Це не моє особисте відчуття – так говорили про Раю багато з моїх товаришів, що були коханцями Раї, а коханцями Раї були всі мої товариші: я, право, не можу поручитись, що поміж письменників [Києва] Харкова тих років – абсолютно незалежно від приналежності до тієї чи іншої літературної групи, абсолютно незалежно від особистих якостей – розпутників чи вірних своїм дружинам і високоморальним в поглядах на взаємини з жінкою – був хоч один, який би не був якийсь час, або просто один раз, коханцем маленької Раї. Можливо, в цьому був якийсь своєрідний спортивний, еротично-спортивний запал Раї, але, може бути, що вона просто була німфоманкою.
Щодо її коханців, то, здається мені, тут важила не тільки її “приступність”, легкість її здобуття, важила, безперечно, та “еманація” надзвичайної, непереможної еротики, яку розточувала Рая. Так, чи інакше, але щовечора Рая ночувала з коханцем, і, здебільшого, то був щоразу – новий коханець.
... Одне літо ми провели з Раєю та її чоловіком у Геленджику. Ми щодня купались у морі, наші голі тіла були поруч у воді: навіть тінь бажання не виникало..."
Троянкер підписувала свої вірші й листи "Рай-я", любила бузковий колір і трохи картавила, про що згадує Смолич.
"Найкращим віршем Раї був поетичний нюанс, що відтворював почуття втрати дівчиною невинності. В журналі, який я редагував, я не друкував віршів Раї – це була порнографія. Але збіркам її віршів назви придумував я. (...) І Рая носила фіалкову сукню, де треба і де не треба вживала в своїх віршах слово “фіалковий” і свої листи до мене закінчувала: "з фіолетовим привітом! Рай-я".
Приборкувачка тигрів, дівчина неабиякої ерудиції, німфоманка: ким була еротична поетка Раїса Троянкер
Перша поетична збірка Раїси Троянкер "Повінь" із тим самим автографом — "Рай-я". Подарунок письменнику Івану Дніпровському. Суспільне надбання
Поезія про втрату цноти була справді найвідомішою в доробку Троянкер. Вона називається "Трава прив’ялена і заніміла осінь..." і, попри скандальну славу в 1920-х, сучасному читачеві важко відшукати тут так звану "порнографію":
"Зім’ята сукня. На обличчі – мука.
Червоні плями в лентах комбіне…
І пада вечір у безодню круком,
І кличе вечір впасти і мене.
(...) Ти так молив – сьогодні стань моєю.
І сталось. О закон буття!
Ми у траві забули томик Гейне, —
Його листки од вітру шелестять".
Тим не менш, як еротичну та навіть непристойну сприймали поезію Троянкер і пересічні читачі. Григорій Костюк згадував вечірки, у яких він брав участь: "Цікаво відзначити, що пильні, громадсько-відповідальні й ініціативні на праці політехніки, математики, історики, педагоги тут перетворювались на дотепних, безжурних гульвіс, розповідачів дразливих анекдот, декламаторів “сальних” віршів “Гавриліади” Пушкіна, або ще більше — нашої Раїси Троянкер, а дещо й “захалявного” Сосюри".
З мемуарів Юрія Смолича відомо, що слова про сильну сексуальну енергію Троянкер не були просто словами — вона навіть "лікувалася від німфоманії у лікаря по Фрейду", лист із цією згадкою зберігається в Харківському літературному музеї. Тим не менш поширену думку, що основним мотивом поезії Троянкер був еротизм, спростовує дослідниця Ярина Цимбал:
"В неї є вірш про перший секс, але більше про тілесність віршів немає. Наприклад, коли в неї народилася донька Оленка, то є вірші про материнство, про дитину, про зв’язок із дитиною. І набагато сильніше у її поезії [звучить] тема єврейства, стосунків із батьком, із уманською родиною. Цьому відведено цілий розділ у збірці "Горизонт", — коментує Цимбал.
Ленінград, Мурманськ, війна, "Суровая лирика"
Перед початком репресивних і голодних 30-х років закінчився український період життя Раї. У 1930 році Троянкер одружилася з російським поетом Ільєю Садоф'євим, тоді ж вийшла її друга збірка "Горизонт" із присвятою "коханому Іллі Садоф'єву". Наступного року вона разом із чоловіком виїхала до Ленінграда, де стала працювати в заводській багатотиражці "Новая заря".
Приборкувачка тигрів, дівчина неабиякої ерудиції, німфоманка: ким була еротична поетка Раїса Троянкер
Раїса Троянкер. Суспільне надбання
У 1935 році Троянкер розлучилася і виїхала до північного Мурманська, де багато років працювала в газеті "Полярная правда". Перед Другою світовою війною одружилася з актором Євгеном Григор'євим, але цей шлюб не був тривалим.
Під час Другої світової була військовою кореспонденткою, нагороджена медаллю "За оборону Советского Заполярья". У 1942 році з'явилася її остання збірка "Суровая лирика" — російською мовою, на радянську патріотичну тематику, зокрема про "любимый голос Сталина" і "бессмертного Ленина".
"Про воєнну російськомовну лірику Раїси Троянкер говорити багато не доводиться. Маємо тут цілком традиційний імперський дискурс. Хоча й зрозумілий у контексті часу та обставин (...). І в темі, і у поетичному вираженні вірші Раїси Троянкер є вторинними, малооригінальними", — пише літературознавець Євген Баран.
Раїса Троянкер померла від раку в 36 років, її могила у Мурманську втрачена.
1
Вірш про "безсмертного Леніна"
1
Остання збірка Раїси Троянкер "Суровая лирика". Гортайте слайдер!
1
Вірш про голос Сталіна
1
Вірш про "безсмертного Леніна"
1
Остання збірка Раїси Троянкер "Суровая лирика". Гортайте слайдер!
Тигр Троянкер у "Фокстротах"
Один з найвідоміших віршів Раїси Троянкер, який звучить і в стрічці "Будинок Слово. Нескінченний роман" — "Згадка", в якому поетка згадує свою юність та впізнає тигра, з яким колись виступала в мандрівному цирку.
За словами дослідниці Ярини Цимбал, це реальний випадок.
"Справді, в харківському зоопарку Троянкер бачила цього тигра. Зберігся лист в архіві письменника Івана Дніпровського, де вона в прозовій формі переказує цю історію про тигра, розповідає про свою молодість, про циркове життя. Завершується композиція фразою про те, що директор зоопарка пише "Тигр хворий, здоров’я гірше".
Цю поезію Троянкер поклали на музику Сергій Жадан і Юрій Гуржи в рамках музичного альбому "Фокстроти" на вірші українських поетів. Він доступний на ютуб-каналі Мистецького арсеналу.
У композиціях альбому "Фокстроти" використали записи голосів українських поетів. Крім того, для композицій записали звуки друкарських машинок та інших предметів, що належали мешканцям Будинку "Слово" із фондів Харківського літературного музею.
"Як мала б звучати українська популярна музика, якби до створення її долучилися поети, що жили сто років тому? Чи надихнули б Тичину сучасні дискотечні груви? Що було б, якби Серж Генсбург народився не у Парижі, а у Харкові, де колись жив його батько, і якби він записував еротик-поп на вірші Раїси Троянкер? А як би звучав реггей Лі Скретч Перрі на текст Володимира Сосюри? Наші "Фокстроти" — спроба відповісти на всі ці питання", — коментує учасник проєкту музикант Юрій Гуржи.
https://suspilne.media/culture/749583-pri...
У фільмі «Будинок Слово», що розповідає історію українських письменників доби Розстріляного відродження, Раїса Троянкер, безперечно, є зіркою №1. Як тільки вона зʼявляється в кадрі, всі погляди прикуті до неї. Певно, так само було й у житті, і акторка Валерія Ходос, яка зіграла її у фільмі, чудово це передала.
Ми мало знаємо про цю неординарну поетесу – вона, на жаль, загублена в історії, але вихід фільму – хороша нагода дізнатися про неї хоч трохи більше. Тож пропонуємо 8 цікавих фактів про Раю, яка, до речі, підписувалася «Рай-Я», тобто – рай це я, вона.
ПОХОДИЛА З ПРИСТОЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ РОДИНИ, З ЯКОЇ ВТЕКЛА З ЦИРКАЧЕМ
Рая народилася 30 жовтня 1908 року в Умані, в родині сторожа синагоги. Але з юних літ не могла опиратися своїй природі – невеличного зросту, зі звабливою фігуркою й еротичною картавістю Рая була спокусницею, аж ніяк не пуританкою.
Тож вже 13-річною підліткою втекла з дому з мандрівним цирком, закохавшись у приборкувача тигрів, італійця Леоніда Джордані. Разом з ним вона щовечора виступала в смертельному номері – клала голову в пащу тигру.
На згадку про ті часи у Раї залишився шрам у паху від кігтів тигра, який вона описувала й у своїх віршах.
ЗАХОПИЛАСЯ ЛІТЕРАТУРОЮ ПІСЛЯ РОМАНУ З ПИСЬМЕННИКОМ
Кадр з фільму «Будинок Слово»
Ласа до еротичних пригод дівчина не могла втриматися (та, власне, й не намагалася) від спокус. Тож паралельно з цирковою історією закрутила роман з уманським журналістом і письменником Онопрієм Турганом, який обернувся шлюбом і народженням доньки Оленки.
У 1925 році Раїса залишила цирк (і циркача, і тигра) й дебютувала з власними віршами в газеті «Робітничо-селянська правда» – першим був надрукований її вірш «У великому Китаї». А невдовзі разом з чоловіком вона перебралася до Харкова, де за кілька років вийшла її перша поетична збірка «Повінь» (1928), а потім і друга – «Горизонт» (1930). До речі, їх Рая присвятила своїм офіційним чоловікам: першу – Онопрію Тургану, другу – Іллі Садоф’єву.
ПИСАЛА НЕОРДИНАРНІ ЕРОТИЧНІ ВІРШІ
Вірші Раїси Троянкер
У Харкові Рая вступила до місцевої філії Союзу селянських письменників «Плуг». Вона належала до групи Валерʼяна Поліщука «Авангард» й друкувалася у журналах «Гарт», «Селянка України», «Шквал».
Про її поезію є спогад письменника Юрія Смолича: «Вірші вона писала тільки еротичні й непогані, треба сказати, під впливом Анни Ахматової та інших з тієї плеяди».
У цій темі Рая була першою в українській літературі. І самотньою – поетична еротична культура так і не розвинулася, бо все збилося на вульгарність і порнографію. Але тоді Рая мала великий успіх, про що згадує письменник Лев Копелєв: «Натомість усіх нас, учорашніх школярів, безперечно займала поетеса «Авангарду» Раїса Т. Маленька, тоненька, густо нафарбована, вона читала вірші, в яких розповідала, як уперше віддавалася».
СПРАВДІ БУЛА НІМФОМАНКОЮ
Кадр з фільму «Будинок Слово»
Юрій Смолич, який багато розповідає про Раю у своїй «Інтимній сповіді», так пише про її дебют у Харкові: «Увів її в літературу, як відомо, Сосюра, підчепивши десь в Умані під час гастролей цирку, і тепер усім розповідав, що в Раї великий шрам майже в паху. Ну й усі тепер (це було як спортивний інтерес) мали побачити той тигровий шрам на нозі поетки».
Вона справді була тією жінкою-насолодою, якої домагалися чи не всі тогочасні літератори. Рая мала скандальні романи не лише з Володимиром Сосюрою (одруженим, до речі), а й з Валер’яном Поліщуком та багатьма іншими. Ось ще один спогад Смолича: «Вона була надто розпутна і, за свідченням лікарів, хворіла на німфоманію: одне слово, мало хто з тогочасних письменників з нею не переспав».
НІХТО НЕ МІГ ОПИРАТИСЯ ЇЇ ЧАРАМ
Кадр з фільму «Будинок Слово»
«Бо була Рая віртуозом розпусти, й еротичність її була феноменальна: фізичне бажання, здавалось, просто сотилось з її істоти й відчувалось, як еманація, немов повітря довкола неї було насичене випромінюванням її тіла, – писав Смолич. – І коли ти наближався до неї, то потрапляв немовби в сферу ділання якихось токів, що паморочили голову, колотили серце і тамували дихання єдиним – бажанням тіла цієї маленької розпусниці. Це не моє особисте відчуття – так говорили про Раю багато з моїх товаришів, що були коханцями Раї, а коханцями Раї були всі мої товариші. Я, право, не можу поручитись, що поміж письменників тих років, абсолютно незалежно від особистих якостей, розпутників чи вірних своїм дружинам і високоморальних, був один, який би не був хоч раз коханцем Раї. Так чи інакше, але щовечора Рая ночувала з коханцем, і здебільшого то був щоразу – новий коханець».
ОКРІМ ХІБА ЩО АНРІ БАРБЮСА
Раїса Троянкер з колегами-письменниками, Одеса, 1929 рік
Коли в Харкові був зʼїзд Бюро міжнародної революційної літератури, відображений і у фільмі, приїхало багато іноземних літераторів, серед них і Барбюс. «За день Рая прийшла до мене розстроєна: їй не пощастило спокусити Барбюса, – згадує Смолич. – Вони любісінько пробалакали цілу ніч, та під ранок Барбюс сказав їй: мила дівчино, йдіть додому, ви дуже спокусливі, але я вас мало знаю для того, щоб любити. Так розповідала Рая, злостячись і ображено витираючи сльози. Вона намагалась потішити себе тим, що він «просто старий і вже нічого не хоче».
Саме «не хоче», бо мужське «не можу» для Раї не існувало: вона запевняла, що переборює всяке «не можу» й уміє прикликати до життя кожного, і хвалилась листами довгорічних імпотентів, в яких вони писали їй, що вона повернула їм радість володіння жінкою».
ПІДПИСУВАЛАСЯ «РАЙ-Я», ТОБТО – РАЙ ЦЕ Я, ВОНА
Поетична збірка Раїси Троянкер з тим самим автографом
Такий підпис стоїть у листі Раї до письменника Івана Дніпровського, що зберігається в музеї. Власне, це й не лист, а така експресивна автобіографічна сповідь про підліткове кохання, втечу з цирком, виступи з тиграми, лікування за методикою Фройда… Такий же підпис є і на першій її збірці, адресованій тому ж Дніпровському:
«т. Дніпровському
– Так т. Перерви немає?
– Ні.
– Жаль, жаль! А хто його заміщає?
– Та я, Дніпровський.
– Жаль, жаль…
Ies ne savent toucher ce coeur quen ce froissant
Правда, образа не велика.
Ви хочете, щоб я підписалася?!
non so pie cora son cosa facio
Рай-Я».
ПОМЕРЛА У МУРМАНСЬКУ, АЛЕ НЕ В ЗАСЛАННІ
Кадр з фільму «Будинок Слово». Рая Троянкер прощається з Володимиром Сосюрою
Коли у Харкові почався терор, Рая дійсно поїхала. Разом з пролетарським поетом Іллею Садоф’євим, який перекладав її вірші російською й невдовзі став її другим чоловіком, вона перебралася до Ленінграда. Потім, коли сімейне життя не склалося, Рая вирушила ще далі – до Мурманська. Там працювала в газеті «Полярная правда», випустила вже російськомовну збірку «Суровая лирика» (1942).
Звісно, це була вже зовсім інша лірика – і в темі, і в поетичному вираженні: вторинна, неоригінальна. Втім, десь Раю й можна зрозуміти – вона хотіла жити. Та, на жаль, прожила небагато – 29 грудня 1945 року померла від раку. Ледь розмінявши 36-й рік свого короткого, але яскравого життя…
Вікторія Шапаренко
https://ukrainky.com.ua/hto-taka-raya-tro...
Освітній шлях майбутньої поетеси почався в Умані з молитовника і псалмів. Далі була семирічна школа, а згодом Харківський інститут народної освіти. Р. Троянкер була єврейкою, але виражала себе українською мовою, яку вивчила на вулицях Умані. Раїса володіла величезним жіночим магнетизмом. Її обожнювали і любили всі. У неї було хвилясте, золотисте волосся, а ще вона завжди жила в місті і ходила тільки на високих каблуках. Вона була такою сильною, такою емансипованою! У неї в чомусь був чоловічий характер, вона сама вибирала чоловіків і розлучалася з ними так, що вони лишалися друзями.
«…Рая була і своєрідним феноменом поміж жінок, – писав Ю. Смолич, – бо, незважаючи на свій малий вік, вік навіть громадянського неповноліття, вона була дівчиною неабиякої ерудиції: вона добре знала літературу, справді любила її, справді мала смак, розрізняла хороше й погане, читала надзвичайно багато, в кожному разі – весь час, вільний від еротичних пригод, тобто – з ранку до ночі, і, дякуючи своїй начитаності, зовсім непогано розбиралась в усіх питаннях суміжних з літературою мистецтв, ба й у питаннях різних наук. Особливо полюбляла вона історію і географію».
Перший свій любовний роман переживає Рая у тринадцятилітньому віці – вона закохалася в Леоніда Джордані, італійця, приборкувача тигрів у мандрівному цирку, і втекла з ним. Рік вона мандрувала з цирком і щовечора на завершення програми на арену виходила рудокоса юна дівчина, і клала голову в пащу старого тигра. Публіка була в захваті, а цирк мав неабиякий успіх. Але одного разу старий тигр роздратувався і вдарив лапою молоду артистку, від чого у Раї назавжди залишився глибокий трійчастий шрам – слід лапи тигра. Донька поетеси у спогадах писала: «Любов, яка змушувала її класти голову в пащу тигра, була не стільки солодкою, скільки важкою: ревнивий Джордані бив кнутом і тигрів, і її…». Однак ці півтора року з Джордані були найщасливішими в її житті. Зрештою Рая не стерпіла ревнощів і насильства Джордані і втекла. Хоча спогади лишилися назавжди, і вже будучи в Харкові під їх враженням Р. Троянкер написала вірш «Згадка», присвячений «Незабутньому Леонідові Джордані».
https://vycherpno.ck.ua/spraglij-eros-ray...
Рай-я
Серед учасників групи «Авангард» була тільки одна жінка — Раїса
Троянкер. Маловідома за життя і згодом уже зовсім забута поетка несподівано потрапила в центр уваги літературознавців завдяки публікації уривку під назвою «Рая» з «Інтимної сповіді» Юрія Смолича7.
Хтось сприйняв ці спогади як «полуничку», хтось негайно звинуватив
Смолича в брехні, покликаючись на його «Розповіді про неспокій»,
неоднозначні з погляду достовірності фактів, хтось узявся вивчати
реальну біографію «еротичної поетеси», як назвав її Володимир Сосюра8. Здавалося, крім двох збірок віршів та публікацій у пресі, від
поетки нічого не лишилося — ні фото, ні навіть точних дат життя.
Як з’ясувалося в ході архівних розшуків, дослідникам не треба було
далеко ходити: маємо яскравий приклад несвідомої життєтворчості,
бо поезія Раїси Троянкер — це, власне, і є її автобіографія.
Інтимні свідчення Смолича можна ілюструвати віршами Троянкер і навпаки — у її віршах фігурують ті самі сюжети, про які розповідає
Смолич. Він описав майже фантастичну історію малолітньої єврейки з
Умані, яка стала українською поетесою і в приватних документах підписувалася «Рай-я»: «Вона була з уманської, бідної і традиційної, єврейської родини, в якій її навчили старовинних єврейських пісень і забороняли їсти свинину, а потім, коли їй сповнилося тринадцять років,
прокляли, бо в тринадцять років, закохавшись в італійця-приборкувача тигрів в мандрівному провінціальному цирку, вона втекла з ним і
народила дитину. Рік вона мандрувала з цирком по дрібних містах та
містечках і щовечора останнім номером програми клала свою голову в
роззявлену пащу тигрові. Тигр був старий і апатичний, але колись і він
розлютився і дряпанув Раю так, що мало не одірвав їй ноги».
Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького в
Києві), яка на початку 9-х років вела записи паралельно з Поліщуком.
7 Див.: Смолич, Юрій. Рая. З «Інтимної сповіді» // Коментар. — 4. — № 3 (березень). — С. 5.
8 Сосюра, Володимир. Третя Рота: Роман / Упор. Сергій Гальченко, Володимир
Сосюра; післямова і прим. Сергія Гальченка. — К.: Радянський письменник, 988. —
С. 7.Ярина Цимбал
У збірці «Горизонт» (93) Троянкер є цикл «Олте унд інге», до
якого ввійшли поезії «В гостях у тата», «Тато мій засмучений і тихий», «Про Хаїма-кравця», «Спогади» — про батьків-євреїв, життя
штетлу, розрив доньки-комсомолки з правовірною юдейською родиною. Поза збірками, в журналі «Авангард 3» (Х., 99) надруковано
вірш Троянкер «Згадка» з присвятою «Рауаг, Рабурові, Зейлеру, Жаксону, незабутньому Леонідові Джордані», який сьогодні з певністю
можна назвати автобіографічним. Неважко здогадатися, що йдеться
про тигрів і приборкувача-італійця. Здогад цей підтверджено документами, які зберігаються в родині онуки поетеси — листом реального Леоніда Джордані до Троянкер з фронтів Другої світової війни. У
вірші «Згадка» описано й історію «тигрового шраму на нозі поетки»:
Я у клітці.
Тиша густа.
Лапа твоя на моє стегно.
(Там і зараз біля живота
хрестик синьо-таємний)9.
Нещодавно знайдений лист Раїси Троянкер до Івана Дніпровського3 теж містить матеріал для коментування вірша «Згадка», зокрема таких рядків:
Велике місто.
І в зоосаді
Мужчина коханий
сказав —
«Глянь, он красивий тигр» —
І так розпачливо,
і так тмяно
Я закричала:
«Ти».
Ти впізнав і твої вуста
(Я відчула, мій Зеро, я знаю),
Як останнього вечора, так
9 Троянкер, Раїса. Згадка // Авангард 3. — Х., 99. — С. 9.
3 Лист виявила у фондах Харківського літературного музею і люб’язно дозволила
ним скористатися Тетяна Трофименко, якій складаю за це щиру подяку.«Хай живе прилюдний поцілунок...»
Тричі сказали — «Рай-я».
То була золота гроза,
Нині складаю вірші.
Директор зоосаду писав:
«Тигр хворий. Здоров’я гіршає»3.
Колишня приборкувачка тигрів пізніше справді бачила в зоопарку свого улюбленого тигра. Цю історію вона оповіла в листі до колеги
і близького товариша драматурга Івана Дніпровського. Її надзвичайно
відвертий лист має форму сповіді: поетка не може опівночі прийти в
гості, щоб не порушувати норми пристойності, і уявляє, ніби її адресат
сам завітав до неї. Лист містить багато подробиць з особистого і навіть
інтимного життя поетеси. Водночас це художній твір, насичений емоціями, сповнений пристрасних звірянь і риторичних запитань.
«Ви знаєте, як болять нерви? Ви знаєте як болять нерви? Такі
оголені, жалюгідні дротинки, що по них без кінця проводять чимось
гострим.
У мене страшенно болять нерви», — так починається цей лист,
без звертання і вступу. У потоці свідомості авторки історія про тигрів
виокремлюється як міні-новела з сюжетом:
«Ах, тигри, тигри...
Десь у Зоосаді ти, мій єдиний володарю. За гратами!
Дивишся, вдивляєшся зелено-жовтим присмерком очей — проходять
маси людей, сотні жінок, чоловіків, дітей, а ти, Зеро мій! Ти шукаєш між
ними знайоме обличчя божевільної дівчинки і укротителя Джордані.
7 надзвичайних місяців мого життя. (Вони покривили мою душу і пошматували серце, вони оголили нерви). Ніжний, смугастий, мовчазний звірю! Хто гладить смуги твоєї шкіри?! Твій гарячий солоний язик облизує холодні ґрати загородки!
Твій язик, тигре!
Пам’ятаю — чиїсь аляпувато-нафарбовані губи, кривлячись, вбік манірно промовили: “О mon ami, посмотрите, Серж, какая прелесть! Я б его с удовольствием погладила”.
А Серж: — Счастливый! Почему не я возбуждаю у вас подобное желание?
— Ах, что Вы, что Вы! Вы все-таки дороже для меня, чем эта гадость!
3 Троянкер, Раїса. Згадка // Авангард 3. — Х., 99. — С. 9.Ярина Цимбал
Я не чула, знала, що ображають саме тигра. Я не бачила, що в клітці був
ти! Я дивилась на безжурного безхвостого павіана, він дзвінко їв яблука, а
потім, Зеро мій! Коли я взнала, що ця жінка-лялька з обмеженим лицем взиває “гадостью” тебе, володаря моїх ночей, мого неспокою, — я не витримала
і плюнула.
І попав плівок на блискучий носок лякерки. Серж промовчав, а вона
сказала — хамка.
Я не чула нічого! Я дивилася на тебе. Ти — на мене! Ти, мабуть, пригадав лиловий хрестик над моїм правим бедром. А Діану? Ти пам’ятаєш Діану?
Ти любив її, тигре, а мені здавалося, що я люблю Леонідо Джордані.
Пам’ятаєш, як вперше він зайшов у клітку зі мною на руках? Він гладив
мене по голові, рукам. Він говорив цим, що мене не можна чіпати, що я своя.
Цезар звик одразу. Він був старий і замучений. А ти дивився і блимало
роздратування в жовто-зеленому присмеркові твоїх очей.
А Діана не пустила мене до себе!
Ах, тигре, навіщо труїти себе спогадами.
7 місяців циркового життя! Їх викреслили з моєї біографії»3.
Ще один приклад можливостей перехресного коментування непідцензурних спогадів Смолича і віршів Троянкер. На берегах «Інтимної сповіді» Смолич приписує фразу: «Одне літо ми провели з
Раєю та її чоловіком у Геленджику». Завдяки датуванню вірша Троянкер «Три дні захлинався норд-ост...» зі збірки «Горизонт» — «99.
Геленджик» — легко з’ясувати, що це було влітку 99 року.
Як випливає з підписів до інших віршів у збірці «Горизонт», у
вересні того року Троянкер з чоловіком, російським поетом Іллею
Садоф’євим, побували також у Кабардинці й Новоросійську33. Очевидно, тоді ж таки написано і вірш «Зустріч на морі», який спершу
з’явився в журнальному варіанті під назвою «На пароплаві», а пізніше з невеликими змінами ввійшов до збірки «Горизонт». Зміни зачепили строфу:
Тоді у берега біла піна
Брюсельським мереживом сліпила очі.
3 Троянкер, Раїса. Лист до Івана Дніпровського від березня 93 // ХЛМ. —
Вст. 49. — РП-978/4.
33 Див.: Троянкер, Раїса. Горизонт. — Х.: ДВУ, 93. — С. 37, 39 (вірші «Труп осени в
долині дотліває...» та «В звіринці»).«Хай живе прилюдний поцілунок...»
Ви пледом кутали мені спину,
А я казала: «Облиште, — не хочу»34.
У збірці останні два рядки звучать так: «Скоро і ваш будинок
спочинку. Скоро приїдете в ласкаве Сочі». У вірші йдеться про романтичні стосунки героїні з капітаном білого пароплава, «капітана з
душею поета», і — випадково чи ні — на ім’я Юрій:
І я вам казала про мій біль.
Про вдачу мою, як норд-ост хмуру.
І вас називала чомусь «Білль»
Замість справжнього, ласкавого «Юра»35.
Інтимні спогади Смолича багато в чому пояснюють і характер
поетичної творчості Раїси Троянкер, що її він цінував досить високо:
«Вірші Раїни були дуже майстерні формально — цілком від Ахматової, Гіпіус і Єсеніна — тільки незрівняно порнографічніші, друкувала
вона милу лірику, в якій старовинний єврейський фльор легко поєднувався з еротичним нюансом у межах, дозволених цензурою тогочасного Головліту.
Рая була безперечно талановита поетеса і за всіма ознаками з
часом мала б перебороти безпосередні впливи модерних поетів, здобувши своє самостійне, але це самостійне, звичайно, ніколи б не вийшло в соціальну поезію. Рая була скалок минулого, і дарма, що минулого, дореволюційного життя вона не зазнала, вона прийняла на
себе всі впливи старого часу, епохи розкладу літератури і розкладу
дрібнобуржуазної інтелігенції»36.
Раїсу Троянкер ще за життя вважали еротичною поетесою, якот уже згаданий Володимир Сосюра. Щоправда, ображений Сосюра
в такий спосіб просто виправдовувався і приписував іншим адресовані йому звинувачення. Крім того, у нього був зв’язок з поеткою,
34 Троянкер, Раїса. На пароплаві // Авангард 3. — Х., 99. — С. 9.
35 Троянкер, Раїса. Зустріч на морі // Троянкер, Раїса. Горизонт. — Х.: ДВУ, 93. —
С. 9.
36 Смолич, Юрій. Рая. З «Інтимної сповіді» // Коментар. — 4. — № 3 (березень). —
С. 5.Ярина Цимбал
тому його не можна вважати безстороннім свідком у цій ситуації.
Однак як еротичну, ба навіть непристойну, сприймали поезію Троянкер і пересічні читачі. Григорій Костюк у своїх мемуарах описує
парубоцькі вечірки, на яких поруч із масними анекдотами й уривками з «Гавриліади» читали вірші Троянкер37. Лев Копєлєв пригадує, як
важко йому було розібратися в літературній дискусії, «зато всех нас,
вчерашних школьников, бесспорно занимала поэтесса “Авангарда”
Раиса Т. Маленькая, тоненькая, очень густо накрашенная, она читала
стихи, в которых рассказывала, как впервые отдавалась. [...] В другой
строфе поминались даже “червони плямы в лентах матинэ”. Мы спорили, следует ли это полагать небывалой поэтической смелостью,
либо зарифмованным эрзацем древнего обычая — вывешивать на
воротах окровавленную простыню новобрачной»38.
Що вже казати про тогочасних критиків, котрі добачали у віршах
Троянкер і «нахил до порнографії» (Яків Хоменко), і «хворобливу зосередженість на своїх полових переживаннях» (Василь Мисик), таврували за «ризиковані натуралістичні описи полового акту» (Григорій Гельфандбейн), вважали її творчість «типовою патологічною
лірикою з присмаком великої дози пристрастности і навіть подробиць» (Іван Момот).
Корені «еротичної», «порнографічної» чи «патологічної» поезії
Троянкер, як уважно спостеріг Смолич, слід шукати в російському
символізмі. І хоча молодий критик Григорій Гельфандбейн таки помітив у віршах поетки «одрижку наївного символізму і рецидиви
імажинізму, що вже давно вичерпав себе»39, але він не міг сприйняти і адекватно витлумачити їх через невідповідність пролетарській
ідеології. У практиці символістів творчість уперше нерозривно переплелася з життям, уперше сформувалася своєрідна модель життєтворчості. І, як відзначив Ніколай Богомолов, побороти, перемогти
37 Костюк, Григорій. Зустрічі і прощання: Спогади. — Едмонтон: КІУС, 987. —
Кн. . — С. 4.
38 Копелев, Лев. И сотворил себе кумира... — Анн Арбор: Ардис, 978. — С. 7.
39 Гельфандбейн, Григорій. Рец.: Р. Троянкер. Повінь. «Плужанин», 98. 3 с. // Молодняк. — 99. — № . — С. 9.«Хай живе прилюдний поцілунок...»
буденність вони намагалися «в рамках того, що заведомо находилось
на грани допустимого»4.
Зі спогадів Льва Копєлєва випливає, що Троянкер не лише не соромилася своїх ексцентричних віршів, а й читала їх прилюдно, зі сцени, хоча напевне усвідомлювала дражливість еротичної теми в тогочасному суспільстві (ба навіть і сьогоднішньому). Природне для поетеси означало поетичне, а життя і творчість становили нерозривну
цілісність. Американський літературознавець Йоханан Петровський Штерн розділ про Раїсу Троянкер у своїй книжці назвав «Writing the
Body» (дослівно: писання, прописування, записування тіла)4. Аналіз
творчості і реконструювання психологічного портрету Троянкер у
цьому дослідженні великою мірою ґрунтується на інтимних спогадах
Юрія Смолича.
Ярина Цимбал.
«Хай живе прилюдний поцілунок в голу грудь!»: проблеми видання та коментування приватних документів інтимного характеру
І швидше за мишу прудку пробіжить по завулочках чутка:
«До нашого шамеса з Харкова донька приїхала».
А в шамеса очі наповнені слізьми і смутком
і буде старому така несподівана втіха.
Раїса Троянкер.
***
Троянкер Р. "Повінь. Поезії". Харків: Плужанин, 1928 р. — 32 с. — 2000 пр.
Троянкер Р. Сава-переможець / Малюнки О. Маренкова. — Харків: Державне видавництво України. Перша Друкарня Державного видавництва України імени І. Г. Петровського, 1929. — 12 с. — Ціна 30 коп. — Тираж 10.000.
Троянкер Р. Горизонт : поезії – Харків, ДВУ, 1930. – 56 с. — 2000 пр.
Троянкер Р. Поезії – Черкаси : Чабаненко Ю., 2009. – 242 с. – ISBN 978-966-493-212-4
***
От вона, віршована казка еротичної поетеси про піонера Саву, який попустив слона, левицю, соколів з орлами і навіть хитру лисицю, продемонструвавши їм трактор, мотоцикл і літак, а під кінець тупо висадивши всіх динамітом.
І як гримнув вибух —
Вирив цілу яму,
Попадали звірі
Догори ногами.
Полетіли птиці
Із дерев додолу,
Засміявся Сава —
І пішов додому.
Раїса Троянкер. Сава переможець. Х.: ДВУ, 1929.
Автор прекрасних ілюстрацій Олексій Маренков.
Ярина Цимбал.
