| |
| Статья написана 31 января 2017 г. 22:58 |
Будь-який літературний твір або винахід може вийти у світ без підпису автора або під псевдонімом, тобто під вигаданим іменем. Такі випадки відомі ще до винаходу книгодрукування і навіть з часів давніх римлян і греків. Маскувалися перед сучасниками комедіограф Арістофан та історик Ксенофонт. Історик Тацит зазначав, що авторів, котрі писали сатири на римських імператорів Тіберія, Нерона, Калігулу, скидали зі скелі або ж душили у в’язниці...
Літературознавець Олексій Дей, укладаючи «Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ–ХХ)» зазначає, що українські письменники користувалися псевдонімами з ХVІ століття, як-от: Стефан Зизаній, Іван з Вишні або Іван Вишенський, Теофіл Ортолог. Надмірне захоплення псевдонімами покритикував у 1894 році Осип Маковей в одному зі своїх фейлетонів, наголошуючи, що для письменника досить одного-двох псевдонімів. Коли ж їх є до шістнадцяти, як, скажімо, їх мав Панько Куліш, то це не робить честі ні авторові, ні читачеві. Герой фейлетону юрист розповідає Меценасові, що на крайову виставку приїдуть письменники. Ось уривок: «Приїде, може, – кажу дальше, – хоч він уже старенький, Белебень Козак, Т. Вешняк, Іван Горза, Петро Забоцень, Панько Казюка, Ломус, П. Необачний, Нечуй-Вітер, Опанас Прач, Павло Ратай, Денис Федоренко, Д.П. Марченко, Хуторянин. – Я й не знав, що в нас стільки письменників. – Меценасе! Адже се лише один письменник!» Юрист вів далі: «– А знаєш, хто се: Любарт Боровський або Співомир, Іван Чайка, Іван Щипавка? Меценас здвигнув плечима. – То бувший сатирик, а тепер заслужений природознавець, професор Іван Верхратський. – Щипавка? Гм... – замітив Меценас. – Чому ж вони, ті письменники, поназивали себе так: один Шилом, другий Щипавкою? – То, бачиш, така річ: вони писали сатири, отже, псевдонімами вказували на се, чого сподіватися від їх віршів: один колов, другий щипав. – Хитро! – засміявся Меценас. – Мода така! – замітив я для пояснення». «...Тепер розважимо сю справу поважно. Хто видумав собі псевдонім і нащо? Молодий письменник, що вперше виступає на арену публічну, ховається за псевдонімом. Коли його будуть ганити, то хоч не назвуть його справдішнє прізвище. Старший письменник, що жиє в прикрих політичних обставинах, зі страху перед грізною карою, криється за псевдонім; йому йде більше о справу, котру боронить, ніж о славу власного імені; він волить спокій за життя, ніж тюрму; радо зносить се, що за життя його не знають. Такі два випадки дадуться оправдати... Така-то користь з псевдонімів». Висновок Маковей робить такий: «Найлучче було би не уживати зовсім псевдонімів, а коли вже треба, то уживати і уладитись так, щоб жоден ворог його не відгадав. Під творами «невинними» не підписуватись ніколи псевдонімами! Відвага – прикмета така, що годиться її мати». 1750 року у Франції вийшла книжка «Опис планети Меркурій». Щоб обмежити владу монарха, автор вдався до фантастичної розповіді. Ось яку присягу нібито приносив імператор далекої планети, коли вступав на престол: «Клянуся забезпечити усім моїм підданим свободу особи, свободу користування власністю, свободу слова, свободу смаків і свободу поведінки за умови, що спільний добробут не постраждає від цього. Моїм підданим дозволяється, якщо вони будуть незадоволені мною, зібратися і обрати собі нового правителя. Клянуся не віддавати ніяких розпоряджень без відома і згоди депутатів від усіх верств, які матимуть постійне представництво при моєму дворі». Це були думки передових людей Франції, і, зрозуміло, автор не поставив свого імені на книжці. Лише згодом літературознавці встановили, що ним був де Бетюн. http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_09artemc...
|
| | |
| Статья написана 31 января 2017 г. 22:49 |
Як відомо з романа "Золоте теля", переконаний нероба і за сумісництвом інтелігент з незакінченою гімназичною освітою Васисуалій ЛОХАНКІН оголосив голодовку рівно о шістнадцятій годині сорок хвилин. — Васисуалій, ти дурень ! — спокійно мовила дружина, — Ти не смієш голодувати ! — Буду ! — вперся ЛОХАНКІН. — Це безглуздо, Васисуалій. Це бунт індивідуальності. — І ним я пишаюся. Ти недооцінюєш значення індивідуальності і взагалі інтелігенції. Як і слід було чекати, голодування закінчилося трагічно -ЛОХАНКІН був спійманий на гарячому, коли з холодного борщу потайки виловлював м"ясо ...
Років десять тому бунтівний даларш ЛОХАНКІНА справив невідпорне враження на фантасмагоричну уяву літератора Олеся БЕРДНИКА. Зрештою, воно й не дивно, бо в їхній долі знаходимо багато спільного: у обох, як то кажуть, негаразд з освітою, але пречудово з самозакоханаям, обидва зневажали нормальну людську прашо, але залюбки сідали на шию людей працьовитих. ЛОХАНКІН з релігійною побожністю шукав велику сірячинину правду, БЕРДНИК — вселенську теософську істину. Останнє було помічено і зафіксовано : "... 0.БЕРДНИК під виглядом фантастики переписує в романі "Подвиг Вайвасвати" містичні казки В.КРИЖАПОВСЬКОІ — Рочестер про месіанство магів"*/ Переписуе... Зазначимо: м”яко сказано, з академічною чемністю. А ще, додамо, він, ясна річ, у фантастично-зарозумілому тлумаченні безбожно передирае Біблію, оспівуючи боські діяння в усіх його трьох іпостасях. В інших своіх манірно-побожних писаннях, вочевидь розрахованих на позбавлений усякого критичного аналізу невибагливий смак, 0.БЕРДНИК, хвацько кокетуючи безсистемною ерудиціею викінченого ділетанта, вкрай "мудро" доводить, буцім, Україна — найліпший грунт для "космічного" розквіту буддизму, брахманізму, джай -нізму, синтоїзму з ісламом на додачу. — Господи, а які у тебе на наші голови вірування ще є? Відкрий нам, боже, на потилиці трете око Шиви! Та не про це зараз йдеться ... Голодування Васисуалія ЛОХАНКІНА поступово перетворилося для Олеся Павловича БЕРДНИКА в своєрідне життєве хоббі. Однак побоюючись принизливих наслідків, що спіткали недоумка ЛОХАНКІНА, він розв"язав проблему успішного голодування по-науковому. "Еврика ! -осяяло його. — Не їстиму, а питиму ! У рідині — Істина ! Ще найдавніші предки і староіндійські маги казали; Істина — у пляшці ... І ніяких тобі сімейно-побутових конфліктів..." х/ А.Ф.БРИТИКОВ. "Русский советский научно-Фантастический роман”. "Наука", Л., 1970, стр. 300. Технологія голодування, розроблена БЕРДНИКОМ, як і усе геніальне, проста і загальноприсгупна. Приміром, якась чергова сердешна пасія біжить на базар і купує курку. До курки, ясна річ, яєчка . Попутно, у гастрономі, кладе до авоськи півпуда манної крупи і пару кіло вершкового масла. До всього цього — каністру молока. З курки, якщо вона добре вгодована, виходить пречудовий бульйон, його слід поставити до холодильника. Адже коли в гарячий бульйон юобувснути з півдесятка яєць, то вони ж зваряться і вийде не рідина, а звичай -на дієтична юшка. А от з ріденькою манною кашкою на молоці, слід робити навпаки, інакше шмат вершкового масла в драглистому манному трясовині не розчиниться і вийде чортійщо, а не пошукувана рідина. І тоді воздвигається Лесик на весь свій багатирський зріст з чернечою бородою і патлами ігумена, з двома півлітровими келихами -холодним та гарячим — в могутніх ручиськах та й каже журливо : — За твоє здоров"я, Сонцесяйно Дівчино — Квітка ! А мені все одно — рано чи пізно, а сконати... /Олесь Павлович має нахил до написань з великої літери майже всіх іменників українсько! мови/. У пасії — аж мороз по шкірі. Адже сущу істину каже, відому ще старотибетським ламам і брахманам магадхсько-маурійської епохи!... Пасія долає курку, Лесик — келихи. Щоправда, оскільки серце у нього добре, а не кожна пасія спроможна упорати вгодованого півня, Лесик милостиво допомагає їй подолати усі їстивні труднощі, знаходячи в холодильнику ще й приховані у закоркованих пляшках резерви... Отак, бідолаха, і животіє . однак багатющу натуру голодуючого на висококалорійній рідині буде ницо збіднено, якщо не згадати його інші захоплення: астральні ав"язки з потойбічними "вимірами" І "сферами", прямий зв"язок з іншо-планетниками, що прилетіли на "тарілці" на спецзустріч з ним, що відбулася одної ночі в скверику, біля моста Патона, хіромантію і невтомні розшуки Безсмертної Всесвітньо! Мами, яка споконвіку мешкав в неприступних Гімалаях, бо папи, котрий живе за всім відомов адресою в Римі, йому замало... Останнім часом він буквально вчадів на кіптяві Очищувального Вогню, ідею якого вперше висунув ще папа римський Григорій І /кінець УІ — початок УП ст./. Але, як і у випадку з Васисуадіем ЛОХАН-КІНШ, Олесь Павлович поставився до ідеї середньовічного папи творчо й винахідливо. Його науковий постулат: через Очищувальний Вогонь слід проходити не через спалення на ауто-да-фе, а стрибаючи через кострище абсолютно оголеним. Стрибати через багаття неодмінно слід, узявши за.руку дівчину, ясна річ, теж голу. Практично це виглядає так /використаємо й ми "багатозначну" манеру 0.БЕРДНИКА геть про все писати з "Великої Літери"/. Виходить з лісу здоровезний голий дядоло з оберемком хмизу за плечима. Поруч — гол ла дівка з волошковим віночком на гарній русявій, безумовно, не фарбованій природній власяниці. Фарбована жінка — то Омана. Кресати Живу Іскру необхідно по-прадавньому — двома кремінцями, бо Сірники — то виплід осоружної цивілізації. Сірники, щоб ви знали, — то Мара, а Запальничка — Химера. Очищувальний Вогонь запалав — тоді новоявлені Адам з Євою й мають стрибати до повного закоптіння. Димком, знацця, до Незмивної Чорноти закуритися, бо навіть прапрадавні мудреці, не відрізняли, де чорне, де біле, а сприймали їх як чорнобілу суміш Істини. До того а і середньовічні відуни до пуття так і не второпали, де біла, а де чорна магія... Та от біда : народ пішов темний і несвідомий, бо в школах не викладають ні старосемітських Кумранських сувоїв, ні клінописних прозрінь вимерлих шумерів, ані Початку Всіх Початиів — прадавньо-індійську ритуальну "Рігведу". Страшно стрибати голим на очах темішх неуків. Людина, можна сказати, крізь муки власного голодування і вогнянні стрибки діалектично поєднала вчення староіндійських голих аскетів джайнів — дігонбарів зі світоглядом сучасаих закордонних нудистів, а з нею поведуться, мов зі спричиненим Недоумком. .. Та вихід з фатального кола знайдено ! Нова геніальна "еврика" полягає в тому, щоб 00Н або ж принаймні ШНЕСКО оголосило про створення десь в джунглях Амазоні! чи в незайманих пущах Африки зон первісного здичавіння. Олесь Павлович БЕРДНИК готовий десантуватися туди хоч зараз. Голим і босим. Але неодмінно з Свою у вбранні, як в біблійному стародруці. Інакше як чорна, гак і біла магії приречені на погибель. Примітка: в Країні Рад зону здичавіння оголошувати не варто, бо дикунів тут нема. Усі ці вибрики БЕРДНИКА до часу викликали у його знайомих лише анекдотичні оповідки. Аж поки він не згадав про закордонні "сфери" і не розпочав юродствувати в "міжнародних обширах" /вже на зразок старгородсьКого лева Кіси Вороб"янінова/: — Гери енд пери ! Щедрі фони унд барони ! Я голодую, панове! Спитайте будь-кого ! Я голий ег босий ! Подайте, Христа заради або Магомега, або ж самого %дди, айне кляйне дойче зуппе ! Жінка е -зварить, — простягає він до заморських панів /у тому числі й до недобитих націоналістичних "добродіїв"/ широкі, мов лопати, долоні, склавши їх загребущим екскаваюрним ківшем. — Містери енд твістери ! Зважте, я живу в дикій країні, хоч вона і вважається цивілізованою. Чому в дикій, питаете? А тому, що хоч я горю палким бажанням вільно дичавіти, мене тут на глузи беруть; "Кіп смайлінг!" — коли по-вашому. Мовляв, я блазнюю унд дурня із себе клею. Де ж висока Істина? І ось цей морально розбещений недоук і політичний спекулянт, цей самозакоханий ледар і цинічний жебрак, цей літературний халтурник і неудагний "месія" во буддійському Христі канючить по всіх усю-дах закордонного притулку, щоб в /о, боже!/ Вільному світі голяком стрибати через Очищувальний Вогонь. Бо там — Свобода! Там хоч із хмарочоса сторч головою на бруківку кидайся. Ніхто тобі, стрибунцеві, не завадить. І це — незаперечна істина... Аж до того заходився писати на різні заморські адреси наш доморослий "давай-лама", що з тим листуванням два тижні на роботу не виходив /з 15 по 28 березня ц.р. включно/. А його безпосередній начальник, бригадир Київського комбінату монументально-декоративно-го мистецтва, даремно грюкав у зачинені двері свого виконавця -вітражиста. Певно, не укмігив, що Васисуалія ЛОХАНКІНА навіть пожежа не примусила піти на роботу. А що ж далі? Звичайне діло: відповідний наказ /від 1-го квітня ц.р./ директора комбінату з недвозначним застереженням. Та "трудяга" БЕРДНИК знову десь на тривалий час повіявся. А відтак — новий наказ /від 25 квітня/ з оголошенням суворої догани і попередженням про звільнення з роботи за систематичні прогули і злісне порушення трудової дисципліни. Аж тут сталося диво дивне. "Волелюбному" БЕРДНИКУ ним же пропаговане у книжках слово "звільнення" /від людей, від суспільства і взагалі від земної кулі/ чомусь цього разу вельми не сподобалося. Що тут сталося — просто жах! Як посунув на секретарку директора Олесь Павлович, як грюкнув кулацюрою та як заволав прегрізно : — А де права людини ? — На прогули та неробство права нема ! — А на що є ? — На працю, як в Конституції записано ! — А я, може, жадаю вільного й нічим не обмеженого дозвілля? — З оплатою чи без? — саркастично запитала секретарка. І справді, подумайте лишень: в Америці навіть безробітним пару місяців якусь мізерію дають та ще полумиском юшки в богадільні Армії Спасіння почастують, а тут штатному неробі не хочуть платити. А могли б піти назустріч, зазирнути в його багатостраждальну дущу та й переказати гроші поштою, аби ж бідолаха до каси ноги не бив... Та де там, коли людських прав кагма! І БЕРДНИК наполегливо "качав права", гучно волаючи: — Що це ви цькуєте мене доганами? Я вищий од вас ! — Еге ж, на зріст ... — Що?! — аж знавіснів доморослий "правознавець". Та мене, щоб ви знали, шанують в усіх всесвітніх вимірах, потойбічних колах і закордонних радіосферах ! Ііахабхарата, Рамаяна, Панча-тантра, щоб вас усіх Стародавній Дідько ухопив ! Що ж, згадаймо теж дещо прадавнє. А точніше — лише одне прис-лів"я з української народної мудрості. І переконаємося, що недарма колись люди склали: "Таке догідне, хоч на смітник викидай".
|
| | |
| Статья написана 30 января 2017 г. 23:35 |
Про любовь, Вот опять я пою про любовь. В это слово поверил я вновь, В нем не только к любимой любовь. Я люблю Эту светлую землю мою, Этот мир, у беды на краю, И об этой любви я пою. Мы к далеким рванулись мирам — Там никто не откликнулся нам. Лишь летит, тополями пыля, Голубая планета Земля. Перед ней, как и все, я в долгу, Я пою, это все, что могу, И прошу вас, во имя любви Все, что можете, сделайте вы. Про любовь Вновь на всех языках я пою. I wich happiness for all of you And in happiness yours I love you. Я прошу, Вас на всех языках я прошу Je demande de la paix pour le monde Demandez de la paix pour le monde...
Встреча артистов ансамбля "Верасы" с космонавтами на Байконуре. В центре — Герман Титов. Слева — Владимир Исаков. В то время попасть на "космическую кухню" непосвящённым было очень сложно, почти невероятно. 
Самолёта стрела засвистит высоту набирая Там, где солнце и мгла, Мы летим небеса обнимая. Может быть мы когда-то там жили, Были птицами, звёздами были, Но забыли об этом, забыли И учимся вновь летать. Пусть, всё это мираж, Но всё-же, но всё-же Мир, единственный наш, Теперь нам дороже. Всё же не даром летаем мы в снах В звёздных далёких безмолвных мирах. И детские сны откликаются нам — там. Дети солнца и тьмы Мы не всё о себе ещё знаем. Возвращаемся мы и опять о полёте мечтаем. И опять мы и звёзды, и птицы И серебряный воздух струится И под нами кружится, кружится За нами летит Земля. **** Вечер тих, тих звездопад. И смотришь ты, как звёзды в море тонут. Вместо них вспыхнет янтарь И никогда рукой его не тронуть. И века назад и завтра искать Из звёзд рождается янтарь. И лежит на дне под толщей воды Как сказка ……….. звезды. Звездопад. В море манят Свет янтаря и отблеск звёздной тайны. Может вдруг пристальный взгляд Что-то открыть сумеет хоть случайно. Разгадать не пробуй полночью зря Живую тайну янтаря. Подними на небо чистый свой взгляд Там наши звёзды все горят. ***** Неужели, семь звонких нот в тишине Могут стать только воющим звуком? Неужели, семь нежных цветов радуги Могут стать только одним цветом – чёрным? Рощи белые белит мороз И одёжка бела у берёз, Серебрятся под солнцем поля, От дымов почернела земля. Белый дом отражает река, Белой стаей плывут облака, Голубые просторы маня. Почернел белый свет от огня. Белым будь снег и чистым, Белым будь снег, искристым, Белым будь снег – Всегда будь белым. Белым будь дом под небом, Тёплым будь дом и с хлебом, Белым будь дом – Не обгорелым. Обольют голубые дожди, После них пёстрой радуги жди; Зелен луг и желтеют стога. Чёрный дождь, чёрных радуг дуга. Наш совсем невелик шар земной, Белый, жёлтый он и голубой. Вспыхнет где-то кровавый пожар Это чёрные пачкают шар.
***
*** Был я и нет, был я и нет там, где сейчас гранит, В здешнем краю робкий мой след память земли хранит. Это бывает, это бывает: Те, что идут за нами, Улицы, улицы называют нашими именами. Ты не жалей, ты не жалей, я догорел дотла, Чтобы тебе стало теплей от моего тепла. Тысячу раз, тысячу раз, наши сгорят сердца, И и тысячу раз вспомнят о нас улицы без конца.
|
| | |
| Статья написана 30 января 2017 г. 21:01 |
Нагадаємо, що 9 листопада 1976 р. в Києві було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод. Її членами-засновниками були Микола Руденко (керівник УГГ), Олександр Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук'яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката, Олекса Тихий. Дело арестованных соратников продолжали те члены УХГ, которые оставались на свободе. «После ареста Руденко и Тихого Бердник не сделал для себя должных выводов и не прекратил преступную деятельность. Более того, он как ближайший соратник Руденко практически является одним из организаторов новых враждебных действий единомышленников, которые остались на свободе», – сообщал КГБ 17 мая 1977 г. – «Результаты оперативного надзора за Бердником свидетельствуют о том, что он является морально и политически разложенной личностью, которая полностью скомпрометировала себя в глазах общественности». Интересно, что касательно Олеся Бердника органы госбезопасности решили нецелесообразным применять арест. Чекисты подготовили целую кампанию по дискредитации диссидента и писателя. Предполагалось применять к нему дисциплинарные меры на работе и направить на обследование в психиатрическую больницу им. Павлова в Киеве (известной в народе по тогдашнему адресу «Фрунзе, 103»). Более того, планировалось опубликовать в прессе фельетон под названием «Конкурент Васисуалия Лоханкина», который бы компрометировал Бердника как «личность, которая разложилась морально и политически» из-за сравнения его с персонажем сатирического романа И. Ильфа и Я. Петрова «Золотой теленок». Просмотреть и скачать все документы коллекции можно по ссылке. Читайте більше тут: http://zik.ua/ru/news/2016/11/09/v_sety_p...
Цікаво, що у відношенні до Олеся Бердника органи держбезпеки вирішили недоцільним застосовувати арешт. Чекісти підготували цілу кампанію з дискредитації дисидента й письменника. Передбачалося застосовувати до нього дисциплінарні заходи на роботі та спрямувати на обстеження до психіатричної лікарні ім. Павлова в Києві (відомою в народі за тодішньою адресою «Фрунзе, 103»). Більше того, планувалося опублікувати в пресі фельєтон під назвою «Конкурент Васисуалія Лоханкіна», який би компрометував Бердника як «особу, яка розклалася морально і політично» через порівняння його з персонажем сатиричного роману І. Ільфа й Є. Петрова «Золоте теля». 
http://avr.org.ua/getPDFasFile.php/arhupa...
|
| | |
| Статья написана 30 января 2017 г. 18:32 |
Украинский советский писатель-фантаст, журналист и театральный критик, переводчик, книжный редактор, член редколлегии 2-х журналов, настоящее имя к оторого – В. Н. Еромченко. Я был бы склонен написать по традиции: Еремченко. Однако член редколлегии журнала "Наука-фантастика" Алексей Яроменок заметил: "Однак, задля повного торжества істини процитуємо анкету. яку В.М. власноручно заповнив, збираючись у закордонну поїздку. Відповідаючи на питання №2, він написав: "У 1920-х рр. газетний псевдонім "Влад-ко" автоматично став прізвищем замість "Єромченко" ("Наука-фантастика" №1/1991 Олексій Яроменок. Той, що небо підпирає: [К 90-річчю В. М. Владка] – с.20-21 ). Кстати, в этой же статье: Интересна сама история возникновения псевдонима «Владко». Дело в том, что он появился в результате типографской ошибки, когда на гранках очередной статьи, в результате брака, от имени автора осталось начало «Влад», а от фамилии – окончание «ко». Таким образом слепой случай «нафантазировал» фамилию, под которой Владимир Николаевич навсегда вошел в историю украинской и советской фантастики. Что подтверждают Вениамин Эппель https://my-rutracker.org/forum/viewtopic.... и Григорий Кипнис «Корпункт». К. Альтерпресс. 2001 Письменник Григорій Кіпніс згадував, як виник псевдонім у одного з перших українських фантастів Володимира Владка. Свого часу журналіст Володимир Єромченко працював у газеті і свої статті підписував справжнім ім’ям. Та якось лінотипісти щось переплутали і від імені автора залишили чотири літери «Влад», а від прізвища – тільки дві останні «ко». Народилося нове прізвище «Владко», разом – «Володимир Владко». Це звучало енергійно, в дусі схильного до фантазування автора. І він узяв собі «Владко» за постійний літературний псевдонім, який і в житті перейшов на прізвище, а його роман «Аргонавти Всесвіту», написаний три чверті століття тому, ще й тепер до вподоби читачам фантастики. http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_09artemc... Владко (1973) — наглядна офіційна згадка, що він насправді ЄрОмченко 
В. Кузьміч (1927) — автограф О.Кундзічу 
Кузьмич (Кузьміч) В. 1924 Коюнбусто (рукопис) 1934 Висоти (оповідання) 1939 Океан (повість) Нариси В. Владка: Червоні квіти №17-18/1929 с. 10-12 "Сині" проти "червоних" с. 24-25 Шлях до гайки №23-24/1929 с. 26-27 Ми з фотографом (нарис-фейлетон) №6/1930 с. 21-23 Меккано-піонер (виробництво дитячої гри — сучасний "Конструктор" — на Харківському штампувальному заводі ім. Медвєдева ) у ЦДАМЛМ: 1. Письма от Б. Ляпунова (18.4.70; 12.10.70): В мире мечты — на рецензию, и подарок от ВВ (его книжка). 2. Письмо от 10.3.70 Potomci Skita : Gmjica Mlado Pokolenie Beograd (srpski) "поверну оригінал з рецензією тому, що скрутне становище видавництва" Владимир Владко. Среща (Встреча): [Рассказ] // газета «Народна младеж» (София), 1961, 24 августа (№201) – с. ... – [На болгарском языке] возможно, Встреча в космосе, ЛГ, 13.01.59 г. Владко: Эти вредители меня в гроб загонят; расстреляют их или нет, а мне опять на заём подписываться. 23.12. 1930 с. 133 Владко — робить висновки: хто займається шкідництвом, а тому ще на одну послугу підписуйся (повідомлення інформатора ДПУ. 1930) с. 134 Биографическая справка о ВВ с. 227 http://umka.com/rus/catalogue/history/pol...
|
|
|
облако тэгов
