с.215-225, прим. с. 580-581

*АІРГОНАВТИ Всесвіту* — не перший иауково-фантастичний твір Володимира Владка. Першою за часом була повість «Ідуть роботарі (1930). Та «Аргонавти» — це книга, яка завоювала любов і юних, і дорослих читачів. Вийшовши 1935 року, вона витримала кілька видань, була перекладена на російську каву. А поряд із нею йшли в читацбке середовище теж із чималим успіхом інші опопідаиня, повісті і романи письменника: «Аероторпеди повертають назад** (1933), «Чудесний генератор» (1935). * Дванадцять оповідань» (1936). «Нашадки скіфів» (1939),— аж до написаного « 1959 році роману «Сивий капітан)».

Володимир Владко посідає значне місце я Історії української наукової фантастики. Ревом а Юрієм Смоличем («Прекрасні катастрофи*) він увів цей жанр у нашу літературу, в якій до Жовтня не подибуємо жодною такого зразка.

В 1960 році Володимирові Владку минуло 60 років. Тепер, коли ми навчилися рахувати час «світловими роками-. шістдесят літ уже не можна вважати норОГОМ, котрий »каменув початок старості фізичної і духовної. Ні про яку старість не може бути й мови, якщо говорі* їм про Владка. людину, сповнену кипучих наукових і літературних інтересів. творчих сил і багатих задумів. Але як не піде обертом голова, коли згадаєш аміни, що стелися у світі »а шістдесят років! Там не змінювався він раніше й за століття.

goo.gl/EjJegd

с. 336-347, прим. с.451

«Аргонавти Всесвіту» не перший з науково-фантастич-них романів Володимира Миколайовича Владка. Першим за часом був роман «Ідуть роботарі» < 1930). Проте «Аргонавти» — це одна з книг, які користуються постійною любов''ю і юних, і дорослих читачів. Видана вперше ц 1935 р.. и 1936 р иоиа вийшла другим виданням, у 1938 — третім; у 1958 —вийшло нове видання, швидко розпродане Кожне нове видання відрізнялось від попередніх виправленнями, переробками, доповненнями. Декілька раз книга виходила і в російських пере кляла* А поряд йшли інші романи, повісті та оповідання: "Аероторпеди повертають назад» <1933), «Дванадцять оповідань* (1936), «Чудесний генератор» (1935), «Нашадки скіфів» (1939)—аж до написаного в 1953 р. роману «Сивий капітан*.

Володимир ІЗладко зайняв визначне місце в історії українського науково-фантастичного роману. Разом з Ю. К. Смоличем («Прекрасні катастрофи») він мвів цей жанр в нашу літературу, в якій до Жовтня не подибуємо жодного такого зразка У І960 р. В. Владку сповнилось 60 років. Зараз, коли ми починаємо міряти час «Сілі :-: цими роками», вже не можна вважати шістдесят років порогом, за яким нібито починається старість. Пі про яку старість не доводиться говорити, знаючи В. Владна, людину, повну кипучих наукових і літературних інге-ресів, творчих сил і багатих задумів. Але як не запаморочитись голові, думаючи, наскільки змінився наш світ

за ш шістдесят років! Так не змінювався піц раніше за ііі.''іі століття!

ІДе наприкінці XIX с-. телефон, електричне світло, електричний іраміі.''ій були відносною рідкісно в коли ні пій Російській імперії. Про МОЖЛИВІСТЬ НОВІІ''рИІІІІХ сполучень між містами й країнами можна було тільки мріяти, читаючи захоплюючі романи Жюля Вбрна. Все, то міцно ннійшло п наш повсякденний вжиток кіно, телебачення, радіопередачі,—було майже такою ж каз-кою. як кнлнми-самольотн та інші чудеса народної фантастики. Герой одного з романів Жюля Берна виграв заклад, здійснивши неймовірне завдання: він об''їхав навколо світу за &0 днів! Тепер він міг би, нікого не дивуючи і не тратячи енергії на переборення різних перешкод, здійснити таку подорож за вісім днів. Ще на початку XX ст. Північний і Південний полюси були за гадками. Відважні мандрівники відправлялись туди, гинули, але таємниця .залишалась таемннцею. Тепер на Північному і Південному полюсах проводяться наукові дослідження, там здійснюють чудеса сміливості і праці радянські люди.

З острахом дивилися люди на зорпне небо, тремтіли при появі нової комети, лякалися незрозумілих і»! сонячних затемнень. А вже у 80-х роках К. Е. Ціолковський, викладач математики у провіїнпальній Калузі, почаа розробляти ідею міжпланетних сполучень. Проте до Великої Жовтневої соціалістичної революції до його робіт мало хто ставився серйозно Зовсім неможливо було уявити, шо настануть дні, коли у світовий простір буде запущений перший у світі штучний супутник землі, а за ним перша у світі космічна ракета і космічний корабель супутник

Фантазія письменників випереджала досягнення науки і техніки. Автор «божественної комедії» Дайте подібно до пізніших героїв Жюля Верпа або К. Фламма-ріона здійснив подорож у підземні глибини, а ПОТІМ піднісся до крайніх висот безмежного неба. Це було, звичайно, справжньою фантазією; скований передсудами католицької релігії, Дайте ііс міг вийти за межі їі вчення. Але ось у XV'' ст. француз Монтень спроектував щось подібне до сучасного танка; у XVII ст. у другого французького письменника Лабрюйера ми знайдемо приблизний опне ше не існуючого ліфта; у третього, гахож

француза, Ретнф де ла Бретона (XVIII > і ) — никла.''; принципів авіації .і автомобіля Все цс до почгтку віху нари та електрккк (XIX ст.) було, звичайно, ик- безплідними мріями. Однак велика технічна революція надала цих: мріям реальну основу. Після І''дгара По. Жюля Верну, К Фламмаріона н літературі появився новий різновид, який ми називаємо тепер науковою фантастикою.

Критики скаржаться, що в «иауково-фантаегичному жанрі нема досі пі теорії, ні історії*Ці скарги ке безпідставні. До нього часу в одну купу з ярликом «науково-фантастичного роману» складаються тори, які мають між собою тільки ту спільність, шо в них розповідається про речі, яких не можна спостерігати власними очима.

Давно пора а ііііі «купі* розібратись. Із неї треба вибрати, по-перше, різні «небилиці а особах», любимі народною творчістю, а и художній літературі ведучі свій початок, приблизно, від давньогрецького письменника Лукіяна Самосатського (II ст. до н. е.), про якого і зараз вважають за обов’язок згадати всі, хто пише про минуле наукової фантастики. Герой «Правдивої історії» Лукіяна описав між іншим і свою подорож на місяць, проте вже у перших рядках СВОЄЇ повісті автор чесно Заявляє: «Я буду писати про ге, чого не бачив, не ви пробував і ні віл кого не чув, ДО ТОГО ж. про тс. чого не тільки насправді нема, але й бути не може». Одним словом, «не любо, не слухай, а брехати не заважай».

Було б неправомірно вимітати з галузі словесного мистецтва «нісенітниці», які починають своє життя у фольклорі, продовжували його у Лукіяна, в авторів знаменитого «Мюнхгаузена». а інколи з серйозним виглядом пропонуються сучасною зарубіжною літературою. Не можна заперечувати потребу в цікавій «нісенітниці», яка змушує сміятись наших дітей, то отримують безсум нівне задоволення і в і .і «Мюнхгаузена». і від «Алісп в країні чудес», і від «Крокодила» К. Чуковського. Ллє ці літературні жарти не віднесемо ми сьогодні до галузі наукової фантастики.

1 Див, наприклад, статтю С. Полтавського <Фантастические трудности научной фантастики* в журналі «Вопросы литературы, №8/1980.. стор. 179—160.)

Особливе місце в літературі належить так званим «утопіям*—романам про ідеальний, з точки зору авторів, державним і суспільний устрій, які також ідуть від дав иості і знайшли своє вираження в «Утопії* Томаса Мора. в «Новій Атлантиді* Бекона і далі, аж до утопічних соціалістів XIX ст. нключно. Звичайно, присутність наукового елемента в цих творах не виключена, осхі''лькн бата ю з них були результатами спостережень над сучасним суспільним ладом, результатами вивченим економічних і правових питань; наявні в них і елементи технічної фантазії, хоча їм здебільшого відводиться другорядне місне.

Віджила на наших очах і ще одна суміжна галузь — авантюрно-географічний роман- після того, як на карті земної кулі не залишилось білих плям Немислимі у наш час жителі безлюдних островів Робінзонн, відкривачі нових земель Гулліверн, шукачі екзотики подібно до героїв Купсра, Майна Ріда, Г. Емара. Доки то збері гають, на жаль, актуальність романи про боротьбу проти колонізаторів, але дні колоніалізму лічені, і мине деякий час. і романи ні будуть сприйматися як історичні. їх уже витісняють оповідання мандрівників, які передають свої справжні враження про «казкову» цс не ■гак давно Індію, про країни Африки і Південної Америки.

Зрозуміло, літературні роли не відгороджені один від ОДНОГО непрохідною стіною. Уже Жсоль Верн не уникав у деяких своїх романах соціальио-сйіирнчного загострення. Ііагр.то які романи Г. Уеллса ио суті «- соціал». ними сатирами, оповитими у форму фантастичного роману; гакі його «Машина часу», «Перші люди на місяці», «Коли сплячий прокинеться* і далі, аж до пізнішого роману «Люди-боги». Такого виду памфлетно факгастич ні романи знайшли собі місце і в радянській літературі, хоч для науково-фантастичного роману вони не типові, а в радянській літературі не так уже (і часті (а втім, можна згадати «Гіперболоїд інженера Гаріна» О. М. Толстого, повісті Л. Лагіна, почасти «Стрибок в нішо» О Бєляєва та їй.).

Галузь наукової фантастики (іноземні визначають її англійським терміном Зсіепсе (ісііоп) звузилась, але й значно розширилась. ІЗ той час. нк у зарубіжних буржуазних літературах розвивалась і поширювалась —та

й до цього часу поширюється — література про всесвітні катастрофи, про загибель цивілізації після грядущої війни і т. п.,— увага авторів радянського науково-фантастичного роману зосереджена на темах про міжпланетні подорожі, про перетворення природи, про відкриття нових джерел енергії, про боротьбу з хворобами, з передчасною смертю — словом, на тих проблемах, над якими працюють радянські вчені і котрі якщо не завтра, то післязавтра будуть розв’язані.

Радянські люди, зайняті насамперед благоустроєм людського життя, дивляться в майбутнє ясно і впевнено. Наші письменники — спадкоємці кращих традицій науково-фантастичного роману XIX ст., вони показують вимріяне майбутнє, як уже здійснене. Навіть Жюль Берн, який жив в умовах капіталізму, колись писав: «Що б я не творив, що б я не видумував — все це буде поступатися перед істиною, бо настане час, коли досягнення науки перевершать силу уяви».

Через багато років — уже не у вигляді передбачення, а з повною впевненістю — подібну думку висловив наш письменник В. Владно: «Сьогодні це здається фантастикою, сьогодні це скидається на казку. А завтра — наша сьогоднішня фантастика стає вже звичайним явищем, вона вивчена, вона працює на нас...

І знов по своїх лабораторіях, на ланах, по науково-дослідних станціях, по інститутах і заводах — сидять уперті, зосереджені дослідники, люди, що професією своєю обрали перетворення фантастики на дійсність. Фантастика, що стала фактом, незаперечливим фактом нашого чудесного життя,— оточує вже нас.

А попереду—нові безконечні обрії, нові неосяжні перспективи. І немає їм меж, немає їм краю, як немає меж і краю людській запитливості,! великому тяжінню людини до пізнання всього існуючого...» («Чудесний генератор»).

Ці, вже давно (у 1934 р.) сказані слова, дуже добре характеризують суть творчості В. Владка і її цілеспрямованість. Слова «фантазія», «фантастика» можуть вживатися з різними відтінками. Іноді ми їх протиставляємо тверезому мисленню, здоровому глузду, ще й підкреслюючи зневажливість епітетами: «дика фантазія», «безглузда фантастика». Проте ще Писарев говорив, що людині не можна жити й діяти без мрії, хоч не всі мрії

однаково цінні. Є мрії, які тільки випереджають природний хід подій. Вони необхідні для життя і праці. «Коли б людина була зовсім позбавлена здатності мріяти таким чином, коли б вона не могла зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цільній і закінченій картині те саме творіння, яке тільки що починає складатись під її руками,— тоді я аж ніяк не можу уявити, яка спонукальна причина змушувала б людину розпочинати і доводити до кінця обширні і втомлюючі роботи в галузі мистецтва, науки і практичного життя... Розлад між мрією і дійсністю не завдає ніякої шкоди, якщо тільки мріюча особа серйозно вірить у свою мрію, уважно вдивляючись в життя, порівнює свої спостереження із своїми надхмарними замками і взагалі сумлінно працює над здійсненням своєї фантазії» ''.

В. І. Ленін, цитуючи ці слова Д. І. Писарєва, цілком приєднувався до них, вважаючи фантазію «надзвичайно цінною здатністю». «Даремно думають,— писав В. І. Ленін,— що вона потрібна тільки поетові. Це дурний забобон! Навіть у математиці вона потрібна, навіть відкриття диференціального і інтегрального числень неможливе було б без фантазії. Фантазія є якість найбільшої цінності...» 2

Отже, фантазія буває різною і має повні права у мистецтві — і без неї була б немислима всяка творчість, не тільки художня. Поганий той історичний роман, що пишеться у повному відриві від запитів сьогоднішнього дня, з цілковитим відходом у музей історичних старо-житностей. Але неможливий і роман про сучасність, в якому не було б ніякої оглядки на минуле, котрий писався б без усяких думок про майбутнє. Соціалістичний реалізм, за відомим висловом М. Горького, вимагає, крім цього, і зображення «третьої дійсності» — дійсності майбутнього. Ось чому цілком природним є розквіт науково-фантастичного роману саме в нас, у мистецтві соціалістичного реалізму.

Ще декілька десятиріч назад наукова фантастика вважалась надбанням літератури для дітей і підлітків. У багатьох зарубіжних історіях французької літератури ми марно стали б шукати відомостей про Жюля Берна.

1 В. І. Ленін, Твори, т. 5, сгор. 459—460.

* В. І. Ленін, Твори, т. 33, стор. 275.

У крайньому разі він згадувався побіжно ...як «вульгаризатор» природничих і науково-технічних знань. І раптом—як це часто буває в процесі літературного розвитку — цей другорядний науково-фантастичний жанр піднявся на поверхню великої літератури, заявив про свою рівноправність з іншими літературними жанрами, став вимагати від критики присуду «без знижки», викликав жваві суперечки з приводу своєї теорії.

За радянський час кількість науково-фантастичних романів уже представлена багатьма сотнями. В українській літературі, де, опріч мрій про майбутнє, не було взагалі ніяких передбачень нового жанру,—він уже представлений багатьма десятками творів І. Сенченка, П. Лісового, П. Бузька, Ю. Смолича, С. Скляренка, М. Трублаїні, М. Романівської, М. Дашкієва, В. Бережного, Ю. Бедзика, О. Бердника, В. Савченка, натхненної драматичної поеми Левади «Фауст і смерть» та інших. Найбільш «класичними» загальновизнаними серед них стали романи Ю. Смолича і В. Владка, що виступив майже одночасно з ним і зосередився на даному жанрі.

Рядовому читачеві не завжди легко потрапити у світ сучасних науково-фантастичних романів. Люди старшого покоління, які здобули освіту в гімназіях царського часу, не дуже-то грамотні в галузі технічних і точних наук. Про один з персонажів соціально-фантастичної повісті В. Владка «Ідуть роботарі» автор говорить: «Техніка була для Тима китайською грамотою, але він завжди із щирою увагою слухав, що розказувала йому з своєї праці Мадлена». Скажемо відверто: немало серед нас є таких, яким слова дюралюміній, магнетрон, синхроциклотрон, синхрофазотрон, інтегратор і їм подібні такі ж зрозумілі, як китайська грамота. Читаючи талановиту книгу Єфремова «Туманність Андромеди» або польського письменника Станіслава Лема «Астронавти», часто-густо почуваєш себе так, як, наприклад, читаючи вірші на недостатньо знайомій іноземній мові: ритм відчувається, але образи ніби завішені туманною пеленою. Правда, В. Владко не зловживає термінологією, а, користуючись термінами, пояснює їх у самому тексті, без підрядкових приміток. Проте однаково: науково-фан-тастичні романи — в тому числі і романи В. Владка — імперативно вимагають від нас розширення і підвищення наших знань. Немає змоги бути всебічним фахівцем,

але у вік розщеплення атома, у вік космічних ракет азбуку точних і технічних наук ми повинні знати, як і всяку іншу азбуку. У 1922 році в передмові до одного з своїх останніх збірників («Далі») В. Я. Брюсов писав: «Поет повинен, по можливості, стояти на рівні сучасного знання і вправі мріяти про читача з таким же світоглядом... Все, що цікавить і хвилює сучасну людину, має право на відображення в поезії».

«Наукова поезія» взагалі виникла, наприклад, в російській літературі раніше прози. Ще до Жовтня вона була представлена Брюсовим, Морозовим і, наприклад, цікавим сибірським поетом Дравертом, а в нас ще Слу-чевським. Проза появилась пізніше, а зайняла належне їй місце і в російській (О. ''Голстой, Бєляєв, Єфремов і інші) аі.е пізніше. Правий В. Владко, який в одній з газетних статей говорить: «Проіснувавши майже тисячоліття, повільно і без поспіху створюючи основи науки і техніки, людство підійшло до початку великої науково-технічної революції, яка неминуче змінить обриси землі. Уже тепер, сьогодні, людина має в розпорядженні такі технічні засоби, які докорінно змінюють і до невпізнан-ня перетворюють наші давні уявлення про час і простір. Але це тільки початок».

І ось, чи розуміємо ми, чи напіврозуміємо різні химерні слова, які зустрічаємо в романах,— ми повинні їх розуміти (зрозуміло, якщо мова йде про справжнісіньку і не відповідну його здоровому глузду фантазію, якщо автор не впадає в мюнхгаузеніаду). Вважається, що людина, яка не читала Пушкіна або Шевченка,— людина неосвічена, але неосвіченою є і людина, не обізнана з радіотехнікою або атомною енергією. Проте азбука технічних і точних наук повинна бути нам відома, як і всяка інша азбука. Цього вимагає час! Якщо ви неспроможні читати наукових робіт — читайте хоч би популярні брошури або, нарешті, науково-фантастичні романи В. Владка, який в цікавій формі, іноді з відтінком гумору розкаже вам про речі, про які ви не чуєте ні вдома, ні на місцях роботи.

Ось «Аргонавти Всесвіту». Відомо, що на Венеру відправляли своїх героїв не тільки письменники дореволюційної епохи — зарубіжні, але й письменники нашого часу — польський письменник Лем, російські — Бєляєв, Волков, Г. Мартинов, Оношко, який видав у Дніпропетровську свою повість, і, очевидно, багато інших. Вчені до цих нір не розв''язали питання, чи і на Вснері органічні; життя, чи його немає. Але читаючи роман В. Владка, ми не думаємо про те, хто з учених більш праний: чи академік В. Фесеиков, який заперечує можливість такого життя, чи, наприклад, проф. М. Кознрев. шо стверджує наявність азоту і кисню в атмосфері нлаиепи. «Ніщо так не сприяє науковій розробці якої-небудь проблеми, як інтерес до неї широких мас населення» (проф. Шарапов, «Марс», 1947. стор. 14), Силою свого таланту автор примушує нас повіриш н страхітливі комахи, в іпфрарадій та ультра золото. Ми довірливо слідкуємо за враженнями Галини Рижко. коли вона ПГіерШс побачила в телескопі сонце, в міру наближення до загадкової Венерн («Аргонавти Всесвіту», розділ XI). Нехай зовсім неймовірне існування «нашалків скіфів? у підземних пустотах Донбасу, але читач примиряється з цим припущенням, захоплений драматичною історією участі радянських людей в боротьбі, яка розігрується в племені. Це ж стосується іі інших романів Владка. Захоплює гарячий запал автора науковими проблемами, якими він не просто цікавиться, а живе І примушує нас жити його переживаннями.

Звичайно, у Владка було багато попередників не тільки в романі-полорожі па Венеру, а Іі у інших його романах. «Нащадки скіфів» до певної міри зв’язані, наприклад, з романами В. Обручева («Плутоній», «Земля Сйниикова»), з романом Конай-Донля «Загублений світ», не кажучи про «Подорож до центра землі* Жюля Верна та інших. У тексті повісті «Чудесний генератор» е пряме посилання на «Поживу богів» Уеллса, хоч з боку своєї «науковості» англійський роман, звичайно, поступається перед повістю В Владка. Ми не можемо не згадати, чигаючи книгу «Ідуть роботарі», творів К. Чапека «РУР» і О. М. Толетого «Бунт машин». Гак і «Ситій капітан» споріднений сюжетом з романами Жюли Верна «Рабур-завойовиик» і «Володар світу». Чи є пі співставленії» вказівкою па відсутність оригінальності В. Владка? Ні в якій мірі. їсте колись рекомендував письменникам братись за розробку сюжетів, уже використаних літературою. Вій сам так і поступив у своєму ■іФаусті». Оригінальність В. Владка в тому, що всі його сюжети повернуті линем до нашої сучасності. Про щоб він не писав — про подорожі на іншу планету, про епігону війну («Лероторпедн повергають назад»), про роботів, створених капіталістом для боротьби проти робітничою класу, які стають несподівано для твория знаряддям робітничої боротьби («Ідуть робогарі*). про індивідуаліста. який викликає на бій весь світ експлуататорів і не розуміє, що тільки в колективі, тільки у зв''язку з народними масами може бути здобута перемога («Сивий капітан») — всі його проповідування пройняті глн бокнм радянським патріотизмом, пафосом віри в силу вільної радянської науки, к якої не може бути інших інтересів, крім блага і іцасгя рідного народу.

Опинившись у безоднях світового простору, радянські астронавти ні на хвилину не забувають про рідну землю і жадібно ловлять її голос по радіо.

«Яке це щастя, яка радість слухати далекий голос рідної радянської країни! Батьківщино, дорога наша Батьківщино! Чи знаєш чи, як ми любимо тебе? Чи знаєш ти, якими мінними, енергійними, такими, що не бояться нікого і нічого, стали ми одразу, щойно почули твій турботливий голос?.. Твій голос — це значить, то ми знову разом і тобою, ми не відірвані від тебе, рідна! Говори, говори ще далі, милий голос землі! Говори, ми готові слухані тебе без кінця!» Такі прості задушевні слова записує юна Галина Рпжко у свій щоденник («Аргонавти Всесвіту»). Проте ті ж почуття запалюють і її супутників — мудрого академіка Риндіна, винахідливого Ван Луна, енергійного і невтомного Вадима Сокола.

Декілька років назад теоретики науково-фантастич-ното роману твердили, що поетика даного жанру виключає можливість творення людських характерів, заглиблення у психологію дійових осіб. Достатньо, якщо діють маски; основне в сюжеті — в пізнавальних матеріалах, а не в дійових особах. Був час, коли і В. Владко віддавав певну данину цьому помилковому погляду: це легко встановити, співставляючи ранню редакцію «Аргонавтів» з пізнішими переробками. Теорію масок сам Владко засудив і від неї категорично відмовився І персонажі «Аргонавтів», і дійові особи роману «Нащадки скіфів» геолог Іван Семенович, археолог Дмитро Борисович, захоплений своєю наукою до того, що ній не забуває Про неї навіть у хвилину серйозної небезпеки.

і відважні молоді люди — Артем і Ліда гак само, як юнак Олесь у романі «Сииий капітан», все це люди добре відомі нам з нашої дійсності, хоч і показані и умовах «третьої дійсності» дійсності завтрашнього дня.

ІЗ. Владна, як сказано, гаряче захоплюють питання технічного прогресу. Л.''Д; він знає, то техніка обоюдо гостре знаряддя У романі «Аероторпеди повертають назад» показано зіткнення двох технік.

«Одна, що сподівалася дістати перемогу, базуючися лише на машинах; якнайменше людей, бо кожна людина може зрадити, може піддатися більшовицькій агітації. Якнайменше людей якнайбільше певності в машині — таке гасло першої техніки.

І друга техніка, поєднана з живою людиною, сполучена з непереборною силою бійців, які знали, то нони йдуть дати відсіч лютим ворогам, яких треба знищити, щоб потім повернутися до своїх фабрик і заводів, радгоспів і колгоспів — вільно працювати» будувати, жити к своїй трудовій країні. Дві техніки техніка руйнації, техніка нападу будь*то-будь, гола техніка з пригніченою людиною, що їй заздалегідь не довіряють, і друга техніка свідомих пролетарів, шо кожен з них певно знає свій шлях трудящого і бійця.

Друга техніка перемогла».

Такі деякі риси творчості В. Владна. Вона зміцнює у нас віру в людський розум, у безмежну могутність людини. Вона наповнює нас гордістю за наших радянських людей, здатних на великі подвиги я найтрудніших умовах. Вона вчить нас мріяти, заглядати в майбутнє і сприяти наближенню цього майбутнього. Вона повідомляє в доступній, чужій сухому дидактизму і перевантаження фактичними даними формі цінні пізнавальні відомості. Вона заставляє нас працювати над розширенням нового кругозору. ! можна тільки побажати книгам Владка широкого розповсюдження. Які захоплюючі кінокартини міг би створити на іх основі талановитий режисер!

А які просторі! для дальшої творчості письменника відкриває прогрес нашої науки, за яким він з такою увагою стежить! Копи писалась повість «Ідуть роботарі», кібернетика ще не почала свого блискучого розвитку. Тепер перед нею відкриваються перспективи, які захоплюють дух.

Нема сумніву, іцо наші читачі — незалежно віл спо го віку — будуть чекати під В. Владна нових, не менш захоплюючих, ніж уже створені, -.йорів і що вони в своїх сподіваннях не помиляться.

1961

В. ВЛАДКО І ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНОГО ЖАНРУ

Вступна стаття до кн.: В. Владко, «Аргонавти Всесвіту», К-, Дитвидав УРСР, 1961.

Передруковується з цього видання з врахуванням рукописного тексту, що зберігається в архіві вченого. Назву статті подано згідно даних одного з варіантів проспекту творів, укладеного автором,

531