Ще одна версія — назва гори походить від якогось Бати (Баті).

Територія гори у XIX ст. належала Києво-Софійському митрополичому дому, який насадив тут розлогі вишневі сади. На мапах межі ХІХ-ХХ ст. цю місцевість так і підписано: «Дача скотного митрополичого двору». Ще одно назва — Паньківська дача — походить від прізвища власників цих земель у XVI ст. Паньковичів (Панькевичів). В останні роки XIX ст. церква продавала землю на горі під будівництво. Робітники-залізничники паровозного депо розплановували тут ділянки та забудовували гору будиночками. Так 1898 року виникло робітниче селище Батиєва гора. Вулиці, як було поширено в робітничих поселеннях, називали лініями. 1898 року з'явилися Перша, Друга й Третя лінії. Окремо на межі ХІХ-ХХ ст. на південній частині гори сформувалася вулиця Городня, яка сполучила Батиєву гору з Протасовим яром. Селище розпланували й забудували досить швидко, близько 1909 року виникло ще сім нових вулиць-ліній. 1909 року но Ботиєвій горі вже існували 254 забудовані садиби, населення становило близько б тис. осіб. Міська дума на засіданні 11 листопада цього ж року постановило включити Батиєву гору до меж міста. 2 червня 1910 року було ухвалено Найвище повеління про приєднання до Києва передмість. Батиєва гора разом із сусідніми місцевостями стала частиною Києва.

Розширення залізничного вузла та розбудова паровозного депо потребували покращення водопостачання. Тому 1905 року на Ботиєвій горі було виокремлено ділянку із земель Паньківської дачі для влаштування резервуарів, вода з яких мала б використовуватися для заправки паровозів. У 1911-1913 роках тут побудували два залізобетонних резервуари. Воду привозили з Десни й накачували в резервуари, а звідти вона вже надходила до паровозного депо під власним тиском. У серпні 1914 року петербурзька фірма «Железобетон» мала розпочати зведення поряд із резервуарами залізобетонної водогінної вежі місткістю 24 тис. відер. Вартість будівництва мала становити 45 тис. рублів. У вересні 1914 року було подано на розгляд проект башти, але через початок Першої світової війни її так і не побудували.

Біля резервуарів 1913 року спорудили цегляний будиночок для наглядача, який мав постійно стежити за рівнем води. Для контролю встановили спеціальний поплавок. Коли заповнювався перший резервуар, вода трубою надходила в другий. Коли ж повними ставали всі резервуари, наглядач телефонував до паровозного депо, аби звідти припинили подавати воду. Час від часу резервуари спорожнювали, щоб очистити дно від мулу. Працівники, котрі чистили їх, потрапляли досередини через люк угорі баку. Резервуари використовуволи до 1960-х, проте наглядом спостерігав за ними до 1976 року. Ще в 1980-х родина наглядачів, яка мешкала в будинку з 1944 року, замислила влаштувати в резервуарах храм — один із членів родини стов священником. Проте у 1990-х землю, де стоять резервуари, віддали під забудову тодішнім високопосадовцям. 1995 року було зареєстровано церковну громаду. Після багатьох років поневірянь 2003 року вдалося відкрити церкву в одному з двох резервуарів. Того ж року порядіІз будинком наглядача звели капличку. Храм було присвячено іконі Божої Матері Одигітрії. Верхівки обох резервуарів увінчано куполами з хрестами, хрест установлено й біля церкви. У церкві періодично правлять служби, вона поступово облаштовується. Коли землю остаточно передадуть церковній громаді, це дасть змогу освятити храм архиєрейським чином і зробити діяльність громади повноцінною.

У 1950-х но Батиєвій горі почали споруджувати багатоквартирні житлові будинки. На вулиці Городній звели гуртожитки заводу «Транссигнал» (двоповерховий будинок № 9) та фабрики «Роза» (чотириповерховий будинок № 38, 1951, триповерховий будинок № 40/8, 1953), житловий будинок № 11 (1958). Є декілька будинків 1950-х і на вулиці Докучаєвській — № 5 (1960), 11 (1958), 18 (1954), 18-А (1954). До забудови 1960—1970-х належать: п'ятиповерхівки на Городній, 7/11 (проект 1-438-6,1963), 32 (1966), 9-поверхівки но Городній, 13 (проект 96-К, 1979) і на Докучаєвській, 16 (1972).

У 1950-х на Батиєвій горі спорудили клуб локомотивного депо. 1972 року клуб було «перепрофільовано» на кінотеатр «Вогник». Його закрили ще наприкінці 1980-х. 1996 року ділянку, на якій стояв закинутий кінотеатр, відвели приватній структурі — формально для експлуатації будівлі. Проте 1997 року кінотеатр знесли, натомість звели будівлю невідомого призначення.

У 1958-1964 рокох на початку вулиці Волгоградської, навпроти школи N60, з'явився невеликий квартал, забудований здебільшого дев'ятьма цегляними 4-5-поверхівкоми. Першим, 1958 року, спорудили будинок на вулиці Волгоградській, 2 за проектом 1-443-3. Другим (і останнім) представником цього проекту є сусідній будинок № 2/4 1962 року. За проектом 1-438-6 звели будинки на вулиці Волгоградській, 4 (1962), 6 (1961), вулиці Івана Неходи, З (1962), 5 (1966), за проектом 1-438-5 — будинки на вулиці Івана Неходи, 7 (1963), 8 (1963), 10 (1964).

У 1963-1965 роках південніше селища Батиєва гора з'явився Золізничкий масив. Селище злилося із сусідніми місцевостями. До початку 2000-х Батиєва гора зберігала майже всю робітничу забудову початку XX ст. У 2000-х стару забудову частково замінили індивідуальними 2-3-поверховими котеджами, переважно на вулицях Дружній, Локомотивнійі і Привітній, проте частина старих будинків збереглася. Но на інших вулицях здебільшого залишилися садибні будівлі початку-середини XX ст. із вкрапленням пізнішої забудови.

О. Михайлик, С. Широчин. Невідомі периферії Києва. Солом’янський район

БАТИЄВА ГОРА — селище Батиєва Гора виникло на межі 19-20-го століть на схилі пагорба над річкою Либідь і залізницею, між Протасовим і Кучминим ярами. На картосхемах Києва зафіксована у 1861-1874рр. як Батиєві могили. Семантика топоніма Батиєва гора не з'ясована. Давніші довідники подають версію, що під час татаро-монгольської навали у 1240році тут стояв намет хана Батия ( Бату), звідси, начебто, і назва.

Сучасна довідкова література категорично відкидає такі твердження, адже назва ніде не фіксувалась до 19-го століття. І потім, якщо повернутися у 1240р, і пригадати ландшафтний рельєф місцевості (суцільні яри з крутими схилами) та сувору зиму того року, / морози скували Дніпро кригою/, то напрошується висновок :- кінне військо не могло піднятися на Батиєву Гору ні зі сторони Протасового яру, ні зі сторони Дніпра. Але в народі існує легенда про те, що на цій горі все- таки стояло шатро хана. Висока місцевість, з прекрасним краєвидом ( Соломиянський ландшафтний парк) з панорамою на Дніпро і на київські кручі — Батиєва гора у художній літературі представлена не лише "слідами ханськими", а й як самоцінна, самодостатня для того, щоб бути оспівана в поезії XX століття:

"... Ще на Батиєвій горі

Гуляють горобині ночі..." / Л. Горлач/

***

" Ластівки літають, бо літається,

ІГаннуся любить, бо пора...

Хвилею зеленою здіймається

Навесні Батиєва гора". /М. Рильський /

***

"Навесні — то правда.-

А сьогодні осінь підійма,

і вітри, неначе пси голодні,

шарять чи поживи де нема...

Ні немає. Всі дерева голі:

зганили погані, підмели.

Бовваніє дощ на видноколі

Наче хан із вікової мли.

Ближчає, густіша, розростається,

Застряє в хрестах віконних рам...

У дощі холодному купається

Восени Батиєва гора..." /В. Підпалин Батиєва гора/.

***

" Які тут квартали живописні

Із риштувань до неба підвелись!

Над зеленню і глибока вись,

Мов храму баня велетенська, висне

Вночі трамвай дугою Вольта блисне

Як блискав гнівом хан Батий колись,

Що русичі на милість не здались,

Орду в бою мечем лічивши грізно...

Тепер то вже історія...

Але було б для нас її забути зле...

/ В. Підпалий. Сонет про Батиєву гору/. ♦♦♦

"... Аскольдова могила сивих літ.

Батиєва гора.

Майдан Богдана..."   / Б. Степанюк В парку Слави/.

***

"... Не прощаємось із Києвом

В цей липневий каламут

Наші предки із батиями

Зустрічалися вже тут..."

/ Г. Донець Київ року сорок першого/. ***

"... Серпневий день згорів над Києвом,

І зорі висіяла ніч

Двигтить, гуде гора Батиєва... ” /Г. Донець там же/

***

"... Зелено-бронзовий Батиїв

Лежить шолом на пагорбі...

Та не в Батиїв гай рушати

Мені душею звелено..."

/ П. Воронько. Коли я в Київ повертаюсь/.

"...Пригадується давній Київ,

Що відійшов у небуття.

Протасів Яр. Узвіз Батиїв

Сердець сполоханих биття". /Л. Дмитерко. Київський трактат/.

Головними дійовими особами прози цього періоду були люди з Батиєвої гори з їх радістю, смутком, коханням, життєвими проблемами і негараздами. Найбільший цикл оповідань Батиєвій горі присвятив І. Сенченко. Більше того, його Соломиянський цикл, один із найбільш вдалий, приніс йому широку славу.

* **

"... Гудок па роботу — і вся Батийова гора підіймається на ноги. Димлять верхи, риплять хвіртки, дзюрче вода біля колонок, вітрець доносить запахи розігрітого сніданку...".

/1. Сенченко. На Батиєвій горі"/. ***

"...Є на Батиєвій горі, як іти по її гребню, принадні видолиночки, горбочки, гаї.

Внизу в"ється Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою, Батиєва гора, а по той бік — Солом"янка". / там же/.

***

"... Отам на пустовищі Батийової гори і познайомилася

Оля з Олексієм... на приватних схилах Батиєвої гори" / там же/.

***

"... Це наша дитина бативоєгірська..." / там же/.

"...Пісня луна, а перед очима у неї залита сонцем Батийова гора..". / там же/.

***

"... Повернулася у Київ на змертвілу Батийову гору..."

/ там же/.

"... Батийова гора ожила. Люди вимітали двори й вулиці. На небі з "явилося сонце, і це сонце було вмите не сльозами, пороховим димом і кров"ю, а людськими надіями. На вулицях вже можна було бачити не лише дітвору, що поралася там в пилюці, на замшілі лавочки біля дворів почали виходити старі робітники, щоб погомоніти з сусідами" І. Сенченко На

Батиєвій горі/.

"...треба було їхати геть, щоб не бачити тих слідів, які тут щодня, йдучи з Батийової гори і повертаючись на неї, залишила Варя"

/І. Сенченко. Денис Сірко/.

БАТИЄВО-ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ МАСИВ

Залізнична колонія — селище Південно- Західної залізниці ( вздовж вулиць Брюлова, Лукашевича, Фурманова) виникла у 70- 90рр. 19-го століття, як поселення залізничників поблизу новозбудованого залізничного вокзалу. У 80-ті роки 20-го ст. значну частину знесли.

Залізничний масив — вздовж вулиці Волгоградської, між Кучминим і ГТротасовим ярами почав забудовуватися наприкинці 50-х років 20-го століття.

У художній літературі і публіцистиці згадується досить часто, в контексті залізничних майтерень.

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА СЛОБІДКА- поселення,

розташоване між Соломиянкою, Чоколівкою, Совками, селищем

Монтажники, Байковою Горою, Протасовим яром і Залізничним

житловим масивом. Виникла у другій половині 19-го століття

поряд з костопальнями і до 1-ї чверті 20-го століття фігурувала

під двома назвами — Олександрійська слобідка і Костопальня.

Перша забудова — вздовж вул. Преображенської ( тепер вул. І. Клименка) не збереглась. У 1 чв. 20-го століття значно розширена в бік вул. Народної, Клінічної, Ясинської. У 40-50 роках забудовано правий бік Червонозоряного проспекту.

Назва " Олександрівська" ймовірно походить від імені царя Олександра 2, бо в 1911р. відзначалося 50-річчя скасування кріпацтва — це час утворення слободи.

Селище мало 9 вулиць і центральну дорогу — Преображенську, що вела до села Совки і далі до Деміївки. На планах Олександрівська слобода звалася " Костопальня". Мешканці селища заробляли на життя перепалюванням кісток — кісткове вугілля потрібне було для відбілювання цукру. Місце для костопалень дуже вдале : з одного боку Солом"янський могильник худоби та бактеорологічний інститут у Протасовому яру поставляли кістки, а з іншого- Деміївський цукрорафінадний завод, який скуповував кісткове вугілля. Було тут кілька

костопальнях заводів. Але одним з найбільш відомих був завод Шапіро, яки перепалював 12000 пудів кісток. Частина вугілля йшла на експорт.

Отже назва " Костопальня" давніша за назву " Олександрівська слобода".

Сьогодні ніхто не палить кісток, але все ще можна почути " жила на Костопалівці" /1. Сенченко. На Батиєвій горі./

"... Пішли гуляти в байрак за Мокру вулицю. Довжелезний кручений яр, засланий по одну білим піском, затінений акаціями й кленами, що обросли його знизу до самого верху, тяглися аж до Олександрівської Слободи ". / там же /

ПРОТАСІВ ЯР — урочище на правому березі річки Либідь, між Байковою та Батиєвою горами. Назва — антропонім від прізвища київського губернатора Протасова (19 ст.). Яр було засипано, щоб розширити Байкове кладовище. Яр, ще до того, як став Протасовим, був заселений. Під час археологічних розкопок у яру виявили знахідки періоду палеоліту — фрагменти поселень. У другій половині 19-го початку 20-го століття тут видобували глину для місцевого цегельного заводу.

Все відходить у небуття і Київ втрачає свої яри, узвози, урочища, але гіам"ять про них живе і житиме у віршах, піснях, одах...

***

"... Пригадується давній Київ,

Що відійшов у небуття.

Протасів яр. Узвіз Батиїв

Сердець сполоханих биття..." /Л. Дмитерко. Київський трактат/

СОЛОМ"ЯНКА — місцевість між залізницею, вулицею Кудряшова, Повітрофлотським проспектом. Під такою назвою виникла в середині 19-го століття як передмістя Києва, в 1859р. використовувалась як пасовисько. Селилися тут здебільшого відставні солдати. Пізніше, у зв"язку з побудовою залізниці Київ-Кура, приблизно 60-ті рр. 19-го ст., частину земель виділили тим домовласникам через чиї садиби пройшла колія.

Тоді ж з"явилася Нижня Солом"янка ( довкола сучасної площі Петра Кривоноса) і Верхня Солом''янка ( поблизу вулиць Кавказької і Кубанської). Перегодом тут почали будувати оселі

робітники — залізничники, утворивши свою Залізничну колонію, робітниче селище.

Назва " Солом"янка" ймовірніше за все походить від солом "яних стріх великої кількості хат небагатого люду.

У 1910 р. Солом"янка, до складу якої входить і залізнична колія, увійшла до межі міста. У 20-30 ті роки 20-го століття Солом"янка мала назву ” Січнева" від січневого повстання 1918 року. Але ця назва не прижилася.

Зараз Солом"янку перебудовано. Під такою назвою існують: Солом"янська вулиця, Солом"янська площа,

Солом"янський парк, Солом"янське кладовище.

Солом"янський парк — закладено 6 листопада 1983 р. у Залізничному районі на вулиці Солом "янській на честь 40-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників.

Площу, приблизно ЗО га складають багатоплановий рельєф ( перерізаний глибокими ровами, утвореними річками Либідь та Мокра).

Основна магістраль Солом"янки — вулиця Урицького.

Такою постає Солом"янка у довідниках.

Проглядаючи художню літературу 20-го століття із топонімами Солом" янки зустрічаємось вже на палітурках, як от:

"Оповідання Солом"янського циклу", "Солом"янські оповідання", " Рубін на Солом"янці" Івана Сенченка, або "Спогад про Солом "янку" у поета Володимира Коломійця.

Зі сторінок художніх творів Солом"янка постає романтизованою, замріяно-художньою, з нотою ностальгії.

Солом"янка та її мешканці дуже звичайні, справжні, а тому зрозумілі і близькі.

" Солом"янка — околиця в Києві, де живуть залізничники київського вузла, паровозно-вагоноремонтного заводу ( КПВРЗ — капеверзе) і залізничного депо".

І. Сенченко. Рубін на Солом"янці.

***

" Світ, який оточує його тут на Солом"янці, був особливий" /там же /

***

"... і йому здавалося, що отут на Солом"янці, живуть якісь велетні..."

"... Сини Солом"янки, які ви прекрасні, які відважні!..."

"... Всі ці відважні люди з Солом"янки..."

/ там же /

" ... Стояло надвечір"я. Над Солом"янкою пливли грозові хмари з бузковими відсвітами. За Київ- товарною — два гриміло, земля пахла збитим пилом і чорнобривцями. Гроза наближалася".

/там же/

***

"... приснився йому кущ сивих квітів, які на Солом"янці

звуть морозом..." / Сенченко І. На калиновім мості./.

***

"... Над Солом"янкою вересень. Відцвіли вже по дворах соняшники: фіолетом беруться стовбури кукурудзи; на

латочках картоплищ перед порогами граються діти. Але ще квітнуть, як жар жоржини, розкривають свої кошики айстри".

( там же).

"... внизу в"сться Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою Байкова гора, а по той бік — Солом"янка. Солом"янський схил то пологий, то крутий; від цього і вигляд Солом"янки щоразу міняються. На пологих місцях будиночки розкидані просторо, там скрізь багато садочків, довгих парканів. На крутих місцях картина міняється. Тут квартальчики тісно збиті, майже не видно садків, будиночки стоять на плечах один у одного і почавшися від Мокрої, деруться вгору, залишаючи між собою вузенькі щілини- провулочки". А з лівого боку... — пустош, городи, переліски. Сама Мокра балка щодалі ширшає, розбивається на багато доріг...". І. Сенченко. На Батиєвій горі.

***

"... Мусій Романович народився на Солом"янці, па Мокрій вулиці. Різні вулиці є на світі, отже, є й Мокра вулиця. Мокрою вона названа тому, що проходила вона в балці і вздовж неї біжить струмок -Мокрий.

Отут на оцій Мокрій вулиці, аж туди до Криниці ( в ній на Водохреща колись воду свячено) стоїть дімочок...".

І. Сенченко. Про лист з крапками.

"... жив він, як і сотні його однолітків з Солом"янки і Батиєвої гори, мріючи стати молотобійцем".

І. Сенченко. Денис Сірко.

***

"...Звичайно трамвайне депо — це не капеверзе. Але ж це виробництво, адже тут ось залізо, рейки, вагони, майстерні, слюсарі, мотористи, вагоноводи, кондуктори.

Там же.

"... вона зустрічала ... Сірчиху на Солом"янському базарі".

Там же.

***

"... після семирічки пішов у депо імені Андреєва слюсарем, коло Солом"янського мосту. Швидко почав грати за "Локомотив". Щербак Ю. Знаки

Благодатна земля солом”янська на запашні, приємні серцю місцини, які потопають у садках, що дурманять пахощами квіту навесні, принаджують прохолодою зеленого листа спекотного літа, зваблюють яблучно-грушевим румянцем восени.

А зимою, вдягнуті у білі шуби дерева, мріють і снять якимись своїми думками, готуються обдарувати нас солодкими черешнями, чорно-стиглими вишнями, жовтогарячими абрикосами — марелями, медовими сливами, осипати повнозерними горіхами... Поезія рідної землі, поезія душі переросла в поезію слова.

***

" Мрійновтома колисанча... Солом"янка

Чепурні домочки в рожах та бузках

Зеленець терпкий, і вже оскомина

Півники на полотняних рушниках.

Ось той чемний від міської пооколиці,

Де у праці — будні, в гулянках- святки

Стрівшися, кашкет піднімуть, вклоняться

Залізничники, старі кадровики.

І скажіть, будь ласка, що ж лихого в звичаї;

Як осель затишок, як статечний муж...

Тільки ж до околиці старої робітничої

Й інше та нове вривалося чимдуж.

... О легкий той сум! Веселі поминки! —

По домочках, полотняних рушниках,

По нужді післявоєнної Солом”янки,

По терпких Ті, як зеленець літах..

/В. Коломієць. Спогад про Солом"янку./

" Штанами кльош підкреслюючи стиль.

Солом "янські романтики щасливі, —

Хіба вони не той же самий біль

Не та любов, не той огонь у гніві." / М. Рильський. Адоніс і Афродіта/

***

Центральна районна бібліотека імені Ф. М. Достоєвського Солом'янського району.