Опівнічний м’ясний потяг

переклад Крикун Сергія

Леон Кауфман уже не був новачком у місті. За часів незайманості він називав його Палацом насолод. Але це було тоді, коли він жив у Атланті, а Нью-Йорк все ще лишався для нього чимось на кшталт землі обітованої — там було можливе, все що завгодно.

Та ось Кауфман прожив у Нью-Йорку три місяці, і Палац насолод перестав здаватися настільки ж солодкавим, яким був на початку.

Невже відтоді, як Леон вийшов із автобусної станції «Порт Осоріті» й окинув поглядом 42-гу вулицю до її перетину з Бродвеєм минув лише один сезон? Так мало часу, а так багато втрачених ілюзій.

Тепер йому було навіть соромно думати про свою наївність. Він кривився від самої згадки про те, як він стояв і промовляв «Нью-Йорку, я кохаю тебе».

Кохання? Ніколи.

Щонайкраще, то була тільки закоханість.

І ось тепер, після якихось там трьох місяців проживання зі своїм об’єктом пристрасті, днів та ночей, проведених у її присутності, вона розгубила всю ауру довершеності.

Нью-Йорк — всього лиш місто.

Він бачив, як вона просиналася зранку, наче хвойда, виколупувала загиблих перехожих з-поміж зубів, виплутувала самогубців із ковтунів волосся. Він бачив її жаркої післяобідньої години, слимакоподібну та огидну, байдужу до звірств, які чинилися в її задушливих переходах щогодини.

Це не Палац насолоди.

В ньому плодилися не втіха й розкіш, а смерть.

Всіх, з ким він тут познайомився, товаришували з жорстокістю. Знати когось, хто помер насильницькою смертю, було практично шиково. Адже це було доказом життя у великому місті.

Та Кауфман був закоханий у Нью-Йорк мало не двадцять років. Він планував свій із нею роман мало не все свідоме життя. Одначе було зовсім не легко позбутися цієї пристрасті настільки, щоб тобі здалося, наче ти нічого й не відчував. На світанку, або до того, як почнуть вити сирени поліції, залишилися короткі проміжки часу, коли Манхеттен здавався дивовижним.

За ці моменти і заради своєї мрії він платив їй сумнівом навіть тоді, коли поведінка була зовсім не гідна леді.

"The Midnight Meat Train"

“Books of Blood”

by Clive Barker