автор |
сообщение |
karaby
философ
|
|
С.Соболев
гранд-мастер
|
|
hlynin
активист
|
4 ноября 2016 г. 16:58 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата Karavaev Все-таки 1961 год -это еще не время массового интереса к фантастике. Все только начиналось ещё
Мне было 7 лет — что я могу сказать? Вся стОящая литература доставалась по блату. Но раз рядовой киоскёр в провинции (райцентр) мог достать, то не ахти дефицит. Были все выпуски с 1961. Насколько я помню, они все проходили исключительно по подписке продавались в розницу через союзпечать
|
|
|
ameshavkin
философ
|
4 ноября 2016 г. 17:13 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
К визиту Уэллса в Россию (1914). Как видим, "А. Числов", был, по-видимому, сотрудником журнала "Природа и люди".
|
––– Minutissimarum rerum minutissimus scrutator |
|
|
karaby
философ
|
|
С.Соболев
гранд-мастер
|
|
karaby
философ
|
|
С.Соболев
гранд-мастер
|
|
fortunato
авторитет
|
|
grigoriy
магистр
|
|
karaby
философ
|
4 ноября 2016 г. 18:21 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
Вот что пишет один из переводчиков романа (в оригинале, переводить долго...):
цитата Шановний пане редакторе!
Пропоную Вашій увазі спогад з історії створення українського перекладу „Хрещеного батька” Маріо П’юзо.
Перебування впливового українського письменника і члена редколегії журналу „Всесвіт” Павла Загребельного в Нью-Йорку мало для мене і Віктора Батюка (співавтор перекладу „Хрещеного батька” Маріо П’юзо, надрукованого у „Всесвіті” у 1973-74 рр. – ред.) цікаві наслідки, які при-несли нам певну славу і мало не позбавили праці в Міністерстві закор-донних справ УРСР. На той час у США надзвичайного розголосу набув гостросюжетний пригодницький роман Маріо П’юзо «Хрещений батько». Він нам сподобався. Тому запропонували Павлу Архиповичу опублікувати його у нашому перекладі в українському журналі іноземної літератури «Всесвіт», який був органом Спілки письменників України. Звичайно ж, дали анотацію твору й окремо зазначили, що в ньому на тлі боротьби мафіозних кланів Нью-Йорка талановито відображається зрощення зло-чинного і ділового світу США, проникнення мафії у всі сфери суспільного життя країни. Керівник Спілки перехопився нашою ідеєю і дав згоду на публікацію. Правда, перед цим попросив перекласти по одному розділу для оцінки нашої майстерності як перекладачів. Ми це здійснили, і наш переклад був схвалений.
Віктор сам уклав договір з журналом, узяв відпустку і в Будинку творчості письменників в Ірпені за один місяць допереклав роман. Я на нього не ображався, бо основні переговори з головним редактором Дмит-ром Павличком і його заступником Олегом Микитенком провів саме він. І ось у «Всесвіті» роман був опублікований у дещо скороченому варіанті. Твір був зустрінутий з таким інтересом, що журнал розхоплювали, і я навіть не встиг купити номер з останньою частиною перекладу. Не забарилася й офіційна реакція. Відомий твердою партійною позицією у рядах літераторів – письменник Олександр Полторацький (головний редактор „Всесвіту” у 1958 – 70 рр. – ред.), врізав по нашому перекладу розгром-ною статтею в органі ЦК КПУ газеті «Радянська Україна». Основні його звинувачення зводилися до того, що тим перекладом ми всіляко сприяли пропаганді буржуазного способу життя і розхвалювали організовану злочинність. Так що процвітання цього суспільного лиха у нашій країні започаткували саме ми, хоча про це зараз ніхто й не здогадується.
Зіщулившись, ми чекали на реакцію нашого керівництва. Її чомусь не було. А між тим до мене у відділ преси якось зайшов Батюк, а за ним і Геннадій Удовенко, тоді начальник Відділу міжнародних економічних організацій МЗС УРСР.
– Ну що, хлопці, сухарів уже насушили? – запитав він із задоволеною посмішкою, ніби влучно пожартувавши. Ми пригнічено мовчали й очікували неприємностей. Адже такі звинувачення у вищому партійному органі мали потягнути за собою далекосяжні й негативні для нас наслідки, включаючи й звільнення з роботи. Залишилося лише чекати на них. Я вважав справою честі постраждати разом з Віктором за поширення талановитого твору. Разом з тим мене огортав сум через те, що я переклав і заробив дещицю, а відповідати випадало повною мірою.
А між тим переклад набрав такого розголосу, що «Хрещеного батька» читали Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест і Голова ради міністрів УРСР Володимир Щербицький. Якось при зустрічі Шелест запитав Щер-бицького про його думку щодо роману. – Роман мені подобається. Він глибоко розвінчує вади буржуазного суспільства, зокрема корупцію і зростання політиків з мафією. – І я так гадаю, – погодився з ним Шелест і тут же за-телефонував Дмитрові Павличку, запитуючи, коли буде опублікована остання частина твору. Той відповів, що всього лиш десять днів тому була опублікована передостання.
– Давайте не тягніть і негайно публікуйте закінчення!
Роман опублікували наприкінці того ж місяця, що й передостанню частину, хоча дату випуску проставили наступним місяцем (№1 за 1973 р. – ред.). Оскільки Загребельний був у дружніх стосунках зі Щербицьким, той передав йому свою розмову з Шелестом. А вже потім Павло Архипович заспокоїв і нас, що все буде гаразд. І справді, невдовзі у газеті «Літературна Україна» з’явилася похвальна стаття роману і його українському перекладу критика Маргарити Малиновської. Так ми були врятовані.
І все-таки роман згадали ще раз гучним і злим словом значно пізніше. Зовсім нещодавно я натрапив у 1–2 номерах «Всесвіту» за 2011 р. на мате-ріали під заголовком «КГБ» проти «Всесвіту», у яких було надруковано «Специальное сообщение» начальника відділу цього управління на ім’я Першого секретаря ЦК КПУ Щербицького В. В. від 8.8. 1975 р. По суті це був донос на головного редактора журналу Дмитра Павличка та деяких інших його співробітників. У ньому, зокрема, зазначалося, що «негативну реакцію у деяких читачів може викликати роман М. П”юзо «Хрещений батько». На думку одного зі спеціалістів у сфері зарубіжної літератури, автор роману, розповідаючи про дикі звірства мафії, всіляко ідеалізує главу гангстерського роду – Дона Карлеоне. У його зображенні Карлеоне – не лише убивця, садист, але і благородна людина, «лицар без страху і догани», завжди допомагає обездоленим, ображеним і саме тому користується величезним авторитетом серед бідняків. Ідеї роману спрямовані на виховання підростаючого покоління в дусі гангстеризму».
Отже тодішньому хороброму редакторові журналу «Всесвіт» Дмитрові Павличку разом з низкою тяжких звинувачень поставили за вину і публікацію перекладу «Хрещеного батька». Варто відзначити і те, що донос КГБ було написано російською мовою, що знаменувало впроваджений гауляйтером України Щербицьким перехід на російську мову ділового листування між республіканськими відомствами. При Петрові Шелесті це листування велося українською мовою. У згаданій цьогорічній публікації розповідається про наслідки доносу для його головного редактора та інших співробітників. Щодо мене і Віктора Батюка, то нас ніхто не зачепив. Чи не було це наслідком того, що Щербицький свого часу дав високу оцінку роману?
Щиро Ваш
Олександр Овсюк (м.Женева, Швейцарія) ------------------------------------------------------ ----------- Олександр Михайлович Овсюк (17 серпня 1939, Красний Луч) – відомий перекладач, публіцист і літератор, у минулому дипломат МЗС України. Після виходу у відставку оселився у Швейцарії. Ві́ктор Гаври́лович Батю́к (1939 — 1996) — український дипломат і перекладач. Надзвичайний і Повноважний Посол України.
Ни про Коротича, ни про генерала ни слова.
|
|
|
arnoldsco
магистр
|
4 ноября 2016 г. 19:46 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата Karavaev Потому как услышал я, будто в Москве продавался он в книжных магазинах, что вообще довольно странно. Может кто прокомментировать? Продавался он только в киосках. В магазинах — только в букинистических, если кто сдавал. Подписки не было даже для подписчиков "Вокруг-света". Например, кстати, на весь Владимир приходило 5 экз. До киосков не доходил ни один (знаю от друга, чей дед был в те годы руководителем владимирского почтамта)
|
|
|
монтажник 21
магистр
|
4 ноября 2016 г. 19:55 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата arnoldsco Подписки не было даже для подписчиков "Вокруг-света" Вот тут я сильно поспорю — наша семья выписывала его с 1975-го по 1988 год включительно (потом, видимо, началась борьба с привилегиями). Доставлял почтальон, просто — в почт. ящик. Подписка на "Искатель" была, но — для избранных — не по каталогу. Могу уточнить у отца — если он, конечно, помнит, а домашний адрес, надписанный карандашом на обороте — могу продемонстрировать
|
|
|
Dimetrium
авторитет
|
4 ноября 2016 г. 20:12 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата karaby Ни про Коротича, ни про генерала ни слова.
Спасибо. Все это очень интересно. Странно, что в те годы я, будучи пацаном, ни от кого из взрослых любителей детективов, имевших в домашних библиотеках машинописный вариант романа и очень его ценивших, об этой публикации не слышал. При этом они бережно хранили последнюю страницу журнала "Знамя" с анонсом несостоявшегося издания. Возможно, и им не было известно об этой публикации. Конечно, после того, как публикацию не разрешили на русском, со стороны украинских издателей это был смелый шаг.
|
|
|
Dimetrium
авторитет
|
4 ноября 2016 г. 20:15 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата монтажник 21 Вот тут я сильно поспорю — наша семья выписывала его с 1975-го по 1988 год включительно (потом, видимо, началась борьба с привилегиями:-D). Доставлял почтальон. Подписка на "Искатель" была, но — для избранных — не по каталогу. Могу уточнить у отца — если он, конечно, помнит, а домашний адрес, надписанный карандашом на обороте — могу продемонстрировать:-)
С фактом существования подписки знаком косвенно. Не раз, покупая старые номера приложения, встречал на обороте указание адресата. Как Вы и пишите, карандашом (очень мягким). Видимо, даже было дано указание не портить журнал чернилами.
|
|
|
монтажник 21
магистр
|
|
Dimetrium
авторитет
|
4 ноября 2016 г. 20:35 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата монтажник 21 Вообще, да — посмотрел — журнал подписан на обороте ручкой, а "Искатель" карандашом. Конспирология, блин!..
Семья всегда выписывала много журналов и газет. Обычно адрес надписывался ручкой. Карандаш, ведь, беспрерывно затачивать надо при обработке сотни экземпляров. Ручкой проще. Но, именно, "Искатель" подписанный ручкой, я не встречал. Возможно, совпадение. А, может быть, и нет...
|
|
|
nightowl
авторитет
|
4 ноября 2016 г. 20:38 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
В свободной продаже "Искатель" никогда не видел, только позже — в букинистических отделах. Правда, жил в то время в небольшом военном городке. Возможно, где-то на периферии и можно было купить свободно. Если "Искатель" и попадал в киоски, то продавался "из-под прилавка", по знакомству. Подписка на "Искатель", действительно, была, но только для "льготных" подписчиков, например
цитата йети Например, мой тесть, танкист-ветеран ВОВ
цитата монтажник 21 Вот тут я сильно поспорю — наша семья выписывала его с 1975-го по 1988 год включительно
Видимо, в этом Вам повезло и Ваши родители попадали в подобную (или какую-то иную) категорию "льготников". "Искатель" удавалось прочитать, только если "выпросишь" у таких счастливцев, или в библиотеке, если повезет. Вообще-то, честно говоря, не припомню ни одного человека, который бы рассказывал, что "Искатель" покупал (в свободной продаже)...
|
|
|
монтажник 21
магистр
|
4 ноября 2016 г. 20:50 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
Поцитата nightowl не припомню ни одного человека, который бы рассказывал, что "Искатель" покупал (в свободной продаже)... С конца 1960-х по 1975 покупал в киосках, без блата — правда, не всегда успевал Так потому что — без блата У нас продавался свободно.
|
|
|
Dimetrium
авторитет
|
4 ноября 2016 г. 20:58 [нажмите здесь чтобы увидеть текст поста]
|
цитата nightowl Вообще-то, честно говоря, не припомню ни одного человека, который бы рассказывал, что "Искатель" покупал (в свободной продаже)
Удалось всего один раз, в 1978 году. Как раз, тот номер, в котором печаталось начало романа Чейза. Дело о наезде. Оказывается был организован рейд со стороны каких-то контрольных органов и я, как раз, застал момент, когда из-под прилавков вываливалось все содержимое и поступало в свободную продажу. Никогда не думал, что в столь маленьком киоске может разместиться такое количество печатной продукции. Купил два экземпляра и, позднее, второй обменял на продолжение романа. Все остальные номера покупались у одного поставщика на книжном рынке за 2 номинала, что, в принципе, получалось недорого.
|
|
|