КОНКУРЕНТ ВАСИСУАЛІЯ ЛОХАНКІНА (фейлетон про О. Бердника) 1977
Як відомо з романа «Золоте теля», переконаний нероба і за сумісництвом інтелігент з незакінченою гімназичною освітою Васисуалій ЛОХАНКІН оголосив голодовку рівно о шістнадцятій годині сорок хвилин.
— Васисуалій, ти дурень ! — спокійно мовила дружина, — Ти не смієш голодувати !
— Буду ! — вперся ЛОХАНКІН.
— Це безглуздо, Васисуалій. Це бунт індивідуальності.
— І ним я пишаюся. Ти недооцінюєш значення індивідуальності і взагалі інтелігенції.
Як і слід було чекати, голодування закінчилося трагічно — ЛОХАНКІН був спійманий на гарячому, коли з холодного борщу потайки виловлював м«ясо ...
Років десять тому бунтівний демарш ЛОХАНКІНА справив невідпорне враження на фантасмагоричну уяву літератора Олеся БЕРДНИКА. Зрештою, воно й не дивно, бо в їхній долі знаходимо багато спільного: у обох, як то кажуть, негаразд з освітою, але пречудово з самозакоханаям, обидва зневажали нормальну людську прашо, але залюбки сідали на шию людей працьовитих. ЛОХАНКІН з релігійною побожністю шукав велику сірячинину правду, БЕРДНИК — вселенську теософську істину.
Останнє було помічено і зафіксовано :
«... 0.БЕРДНИК під виглядом фантастики переписує в романі «Подвиг Вайвасвати» містичні казки В. КРИЖАНОВСЬКОЇ — Рочестер про месіанство магів»* Переписує... Зазначимо: м”яко сказано, з академічною чемністю.
А ще, додамо, він, ясна річ, у фантастично-зарозумілому тлумаченні безбожно передирае Біблію, оспівуючи боські діяння в усіх його трьох іпостасях. В інших своіх манірно-побожних писаннях, вочевидь розрахованих на позбавлений усякого критичного аналізу невибагливий смак, 0.БЕРДНИК, хвацько кокетуючи безсистемною ерудиціею викінченого ділетанта, вкрай «мудро» доводить, буцім, Україна — найліпший грунт для «космічного» розквіту буддизму, брахманізму, джай -нізму, синтоїзму з ісламом на додачу.
— Господи, а які у тебе на наші голови вірування ще є? Відкрий нам, боже, на потилиці трете око Шиви!
Та не про це зараз йдеться ...
Голодування Васисуалія ЛОХАНКІНА поступово перетворилося для Олеся Павловича БЕРДНИКА в своєрідне життєве хоббі. Однак побоюючись принизливих наслідків, що спіткали недоумка ЛОХАНКІНА, він розв«язав проблему успішного голодування по-науковому. «Еврика ! -осяяло його. — Не їстиму, а питиму ! У рідині — Істина ! Ще найдавніші предки і староіндійські маги казали; Істина — у пляшці ...
І ніяких тобі сімейно-побутових конфліктів...»
х/ А.Ф.БРИТИКОВ. «Русский советский научно-Фантастический роман”. «Наука», Л., 1970, стр. 300.
Технологія голодування, розроблена БЕРДНИКОМ, як і усе геніальне, проста і загальноприсгупна. Приміром, якась чергова сердешна пасія біжить на базар і купує курку. До курки, ясна річ, яєчка . Попутно, у гастрономі, кладе до авоськи півпуда манної крупи і пару кіло вершкового масла. До всього цього — каністру молока. З курки, якщо вона добре вгодована, виходить пречудовий бульйон, його слід поставити до холодильника. Адже коли в гарячий бульйон кобувснути з півдесятка яєць, то вони ж зваряться і вийде не рідина, а звичай -на дієтична юшка. А от з ріденькою манною кашкою на молоці, слід робити навпаки, інакше шмат вершкового масла в драглистому манному трясовині не розчиниться і вийде чортій-що, а не пошукувана рідина.
І тоді воздвигається Лесик на весь свій богатирський зріст з чернечою бородою і патлами ігумена, з двома півлітровими келихами -холодним та гарячим — в могутніх ручиськах та й каже журливо :
— За твоє здоров«я, Сонцесяйно Дівчино — Квітка ! А мені все одно — рано чи пізно, а сконати... /Олесь Павлович має нахил до написань з великої літери майже всіх іменників українсько! мови/.
У пасії — аж мороз по шкірі. Адже сущу істину каже, відому ще старотибетським ламам і брахманам магадхсько-маурійської епохи!... Пасія долає курку, Лесик — келихи. Щоправда, оскільки серце у нього добре, а не кожна пасія спроможна упорати вгодованого півня, Лесик милостиво допомагає їй подолати усі їстивні труднощі, знаходячи в холодильнику ще й приховані у закоркованих пляшках резерви... Отак, бідолаха, і животіє .
однак багатющу натуру голодуючого на висококалорійній рідині буде ницо збіднено, якщо не згадати його інші захоплення: астральні
ав«язки з потойбічними «вимірами» І «сферами», прямий зв«язок з іншо-планетниками, що прилетіли на «тарілці» на спецзустріч з ним, що відбулася одної ночі в скверику, біля моста Патона, хіромантію і невтомні розшуки Безсмертної Всесвітньо! Мами, яка споконвіку мешкав в неприступних Гімалаях, бо папи, котрий живе за всім відомов адресою в Римі, йому замало...
Останнім часом він буквально вчадів на кіптяві Очищувального Вогню, ідею якого вперше висунув ще папа римський Григорій І /кінець УІ — початок УП ст./. Але, як і у випадку з Васисуаліем ЛОХАНКІН, Олесь Павлович поставився до ідеї середньовічного папи творчо й винахідливо. Його науковий постулат: через Очищувальний Вогонь слід проходити не через спалення на ауто-да-фе, а стрибаючи через кострище абсолютно оголеним. Стрибати через багаття неодмінно слід, узявши за.руку дівчину, ясна річ, теж голу.
Практично це виглядає так /використаємо й ми «багатозначну» манеру О.БЕРДНИКА геть про все писати з «Великої Літери»/. Виходить з лісу здоровезний голий дядоло з оберемком хмизу за плечима. Поруч — гол ла дівка з волошковим віночком на гарній русявій, безумовно, не фарбованій природній власяниці. Фарбована жінка — то Омана. Кресати Живу Іскру необхідно по-прадавньому — двома кремінцями, бо Сірники — то виплід осоружної цивілізації. Сірники, щоб ви знали, — то Мара, а Запальничка — Химера. Очищувальний Вогонь запалав — тоді новоявлені Адам з Євою й мають стрибати до повного закоптіння. Димком, знацця, до Незмивної Чорноти закуритися, бо навіть прапрадавні мудреці, не відрізняли, де чорне, де біле, а сприймали їх як чорнобілу суміш Істини.
До того а і середньовічні відуни до пуття так і не второпали, де біла, а де чорна магія...
Та от біда : народ пішов темний і несвідомий, бо в школах не викладають ні старосемітських Кумранських сувоїв, ні клінописних прозрінь вимерлих шумерів, ані Початку Всіх Початиів — прадавньо-індійську ритуальну «Рігведу». Страшно стрибати голим на очах темішх неуків. Людина, можна сказати, крізь муки власного голодування і вогнянні стрибки діалектично поєднала вчення староіндійських голих аскетів джайнів — дігонбарів зі світоглядом сучасаих закордонних нудистів, а з нею поведуться, мов зі спричиненим Недоумком. ..
Та вихід з фатального кола знайдено ! Нова геніальна «еврика» полягає в тому, щоб 00Н або ж принаймні ШНЕСКО оголосило про створення десь в джунглях Амазоні! чи в незайманих пущах Африки зон первісного здичавіння. Олесь Павлович БЕРДНИК готовий десантуватися туди хоч зараз. Голим і босим. Але неодмінно з Свою у вбранні, як в біблійному стародруці. Інакше як чорна, гак і біла магії приречені на погибель. Примітка: в Країні Рад зону здичавіння оголошувати не варто, бо дикунів тут нема.
Усі ці вибрики БЕРДНИКА до часу викликали у його знайомих лише анекдотичні оповідки. Аж поки він не згадав про закордонні «сфери» і не розпочав юродствувати в «міжнародних обширах» /вже на зразок старгородсьКого лева Кіси Вороб«янінова/:
— Гери енд пери ! Щедрі фони унд барони ! Я голодую, панове! Спитайте будь-кого ! Я голий ег босий ! Подайте, Христа заради або Магомега, або ж самого %дди, айне кляйне дойче зуппе ! Жінка е -зварить, — простягає він до заморських панів /у тому числі й до недобитих націоналістичних «добродіїв»/ широкі, мов лопати, долоні, склавши їх загребущим екскаваюрним ківшем. — Містери енд твістери !
Зважте, я живу в дикій країні, хоч вона і вважається цивілізованою. Чому в дикій, питаете? А тому, що хоч я горю палким бажанням вільно дичавіти, мене тут на глузи беруть; «Кіп смайлінг!» — коли по-вашому. Мовляв, я блазнюю унд дурня із себе клею. Де ж висока Істина?
І ось цей морально розбещений недоук і політичний спекулянт, цей самозакоханий ледар і цинічний жебрак, цей літературний халтурник і неудагний «месія» во буддійському Христі канючить по всіх усю-дах закордонного притулку, щоб в /о, боже!/ Вільному світі голяком стрибати через Очищувальний Вогонь. Бо там — Свобода! Там хоч із хмарочоса сторч головою на бруківку кидайся. Ніхто тобі, стрибунцеві, не завадить. І це — незаперечна істина...
Аж до того заходився писати на різні заморські адреси наш доморослий «давай-лама», що з тим листуванням два тижні на роботу не виходив /з 15 по 28 березня ц.р. включно/. А його безпосередній начальник, бригадир Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва, даремно грюкав у зачинені двері свого виконавця -вітражиста. Певно, не укмігив, що Васисуалія ЛОХАНКІНА навіть пожежа не примусила піти на роботу.
А що ж далі? Звичайне діло: відповідний наказ /від 1-го квітня ц.р./ директора комбінату з недвозначним застереженням. Та «трудяга» БЕРДНИК знову десь на тривалий час повіявся. А відтак — новий наказ /від 25 квітня/ з оголошенням суворої догани і попередженням про звільнення з роботи за систематичні прогули і злісне порушення трудової дисципліни.
Аж тут сталося диво дивне. «Волелюбному» БЕРДНИКУ ним же пропаговане у книжках слово «звільнення» /від людей, від суспільства і взагалі від земної кулі/ чомусь цього разу вельми не сподобалося.
Що тут сталося — просто жах! Як посунув на секретарку директора Олесь Павлович, як грюкнув кулацюрою та як заволав прегрізно :
— А де права людини ?
— На прогули та неробство права нема !
— А на що є ?
— На працю, як в Конституції записано !
— А я, може, жадаю вільного й нічим не обмеженого дозвілля?
— З оплатою чи без? — саркастично запитала секретарка.
І справді, подумайте лишень: в Америці навіть безробітним пару місяців якусь мізерію дають та ще полумиском юшки в богадільні Армії Спасіння почастують, а тут штатному неробі не хочуть платити. А могли б піти назустріч, зазирнути в його багатостраждальну дущу та й переказати гроші поштою, аби ж бідолаха до каси ноги не бив... Та де там, коли людських прав катма! І БЕРДНИК наполегливо «качав права», гучно волаючи:
— Що це ви цькуєте мене доганами? Я вищий од вас !
— Еге ж, на зріст ...
— Що?! — аж знавіснів доморослий «правознавець».
Та мене, щоб ви знали, шанують в усіх всесвітніх вимірах, потойбічних колах і закордонних радіосферах ! Махабхарата, Рамаяна, Панча-тантра, щоб вас усіх Стародавній Дідько ухопив !
Що ж, згадаймо теж дещо прадавнє. А точніше — лише одне прис-лів«я з української народної мудрості. І переконаємося, що недарма колись люди склали: «Таке догідне, хоч на смітник викидай».
/автор невідомий/
Оригінал:
https://fantlab.ru/blogarticle53457
Інші:
Микола Білкун. Реліктовий месія (фейлетон) 1977
https://fantlab.ru/blogarticle47016
Михайло Логвиненко. На фантастичних манівцях
https://fantlab.ru/blogarticle47017
Михайло Коваленко. Фантастика чи містика?
https://fantlab.ru/blogarticle47031
Мирослав Попович. Фантастика чи туманність? 1965
https://fantlab.ru/blogarticle47062
Гафия Дидько. БЕЛАЯ И ЧЕРНАЯ МАГИЯ. 1965
https://fantlab.ru/blogarticle47077
Л. Харламова. О СОКРОВИЩАХ ПОДЛИННЫХ И ФАЛЬШИВЫХ. 1960
https://fantlab.ru/blogarticle47078
***
Знайшов тут http://bvi.rusf.ru/bibli/rec_be.htm
Встреча над пропастью
Мартьянов Б. : фантастика или мистика? [Рец. на кн.: Бердник О. Встреча над пропастью] // Наука и религия (М.). – 1965. – № 8. – С. 93-94.
Звездный Корсар
Шатилов Н. : в бурунах бытия и брызгах шампанского [Рец. на кн.: Бердник О. Звездный корсар] // Лит. обозрение (М.). – 1973. – № 1. – С. 59-61.
Пути титанов
Ларин Сергей. : горизонты фантастики [Рец. на кн.: Бердник О. Пути титанов] // Дружба народов (М.). – 1960. – № 5. – С. 238-241
Призрак идет по Земле
Ручкин А. : урок испанского языка [Рец. на кн.: Бердник А. Призрак идет по земле] // Звезда (Л.). – 1963. – № 7. – С. 222.6
Чаша Амриты
Рысцов В., Черевченко А. : чудеса в чаше амриты [Рец. на кн.: Бердник О. Чаша Амриты] // Лит. газета (М.). – 1968. – 9 окт. – С. 6.
Дещо вже траплялось українською https://www.facebook.com/notes/stefan-khr...
https://www.facebook.com/notes/stefan-khr...
https://www.facebook.com/groups/791143267...
Степан Храбров.
Твори О. Бердника:
https://diasporiana.org.ua/?s=%D0%91%D0%B...
https://chtyvo.org.ua/authors/Berdnyk/?fb...
https://diasporiana.org.ua/?s=Berdnyk
***