А.Страхов. «КИМ – наше знамя». Плакат. 1925.
Брацлавський (Страхов) Адольф Йосипович народився
18 .10.1896 р. в м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ).
У 1915 р. закінчив Одеське художнє училище … Після повернення з фронту Першої світової війни у 1917 р.
бере участь у організації Катеринославської агітаційно-художньої майстерні. У 1919-20 рр. за його проектами споруджено пам’ятник-обеліск «Героям революції», дерев’яна тріумфальна арка «Червона кіннота не знає перешкод». Виконує політичні й сатиричні малюнки
для газет, листівки. У 1922 році переїжджає до Харкова для співпраці з Державним видавництвом України, займає посаду головного художника (ним оформлено понад дві сотні книг). В цей же період створює свої найвідоміші плакати. Зокрема отримує золоту медаль на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижі за плакат
«В.Ульянов». 1930—1941 рр займається, в основному,
скульптурою. 1941—1945 створює антифашистські плака-ти. Після війни й до кінця життя займається в основному монументальною скульптурою та живописом. Лауреат 33-ти міжнародних конкурсів. Народний художник УРСР. Помер 3 січня 1979 р в Харкові.
Мистецтво на вимогу часу – це компроміс із собою, спосіб виживання чи свідома реакція на актуальні події?
Що таке митець в тоталітарній системі – рупор пануючої ідеології чи одинокий воїн гідності?
Постійні читачі журналу вже мали змогу ознайомитись
з долею корифеїв українського дизайну, які йшли проти течії. Життя їх сучасника худож-ника Адольфа Страхова склалось інакше.
Адольф Брацлавський народився в небагатій єврейській родині. Хист до малювання у Адольфа проявився досить рано. Вже у 15 років, після року занять на безкоштовних вечірніх курсах малювання, юнак бере участь у виставці товариства катеринославських художників. У Одеському художньому училищі він серед найкращих студентів. Мріє стати живописцем. Однак нестача коштів корегує його мистецькі плани. Він елементарно не має змоги придбати собі малярські матеріали і зголошується на навчання
у скульптурній майстерні. Задля прожитку брався за будь яку роботу від скульптурного оформлення сімферополь-ського банку до ремонту меблі. Після поранення на фронті, повернувшись додому знову активно займається маляр-ством та скульптурою задля засобів до існування. Як бачи-мо, потреба у компромісних рішеннях, пристосуванні та ви-живанні супроводжувала мистецьке становлення художни-ка, талант якого співпав з переломними моментами історії.
Поворотним моментом кар’єри Адольфа Брацлавського став 1919 рік. Червона армія ввійшла в рідний Катерино-слав. Художник йде працювати в газету «Донецький кому-ніст» та бере собі псевдонім Страхов. Його вибір зроблено…
Такі зухвало-агресивні прізвища були прикметою часу (зга-даймо Сталіна). Вибір нового прізвища виявився досить символічним – хіба він міг тоді знати, що уже в його імені
й по-батькові з’єднались два гіпертирани.
Чи був це щирий ідейний порив? В цьому не сумніваються радянські дослідники його творчості. До прикладу С.Раєв-ський пише як після юнацько-нерозумних блукань у нетрях «мистецтва заради мистецтва» молодий художник осягнув істинне мистецтво, зміст і форму якого «визначали завда-ння класової боротьби». На службі у комуністичної партії Страхов проявив весь свій хист, працездатність та багато-гранність. Художник організовує та виконує зовнішнє оформлення вулиць до свят, пише монументальні панно
на будинках, малює гротескні карикатури в газети, займа-ється оформленням книги, працює над скульптурними
та архітектурними проектами. Але відомий нам він перш
за все як класик політичного радянського плаката.
Політичний плакат у післяреволюційні роки розвивався бурхливо, на державному рівні. Це було вмотивовано потребами агітації широких верств, «корегуванні» суспіль-них поглядів і насадження комуністичних ідей та ідеалів. Більшість радянських мистецьких діячів долучали свої сили до «кування» образу нової радянської людини (Homo-совєтікус скажуть в наш час). Плакати-агітки були майже скрізь: на вулицях, громадських приміщеннях, вагонах потягів, на робочих місцях.
Широке використання плакату для публічності не є уніка-льним для СРСР. Подібною плакатною лихоманкою був охоплений Париж на прикінці ХІХ ст. Хоча це були твори іншого ґатунку – яскраві розкуті аркуші рекламували при-нади світського життя – однак спільним було те, що до створення плакатів почали долучатись видатні художники, живописці, архітектори. Плакат давав їм змогу експери-ментувати, шукати, бути актуальними, а саме головне «вийти» з салонів на вулицю, наблизитись до глядачів, збільшити свою аудиторію. Мотивація митців радянського часу була різна… Сам Страхов говорив про післяреволю-ційний агітаційний бум, як про час, коли «перед художни-ком відкрились нові неосяжні обрії і масштаби, які дали йому можливість в повній мірі виявити свою художню ініціативу… й засобами більшовицької агітації й пропаганди вплинути на розум і емоції революційного пролетаріату й селянства».
Якщо говорити про естетику плаката, то досвідчені критики ще в 1920-х роках відзначали високий художній рівень творів Страхова на ряду з Моором, Лавинским, братами Стенбергами. Беззаперечно, Страхов віднайшов у своїх агітаційних аркушах ту квінтесенцію форми й змісту, яку можна назвати візуальним кодом комуністичних ідей.
Його роботи якісно відрізняються від, модного (поширено-го) на той час, фотомонтажу сильним «скульптурним» моделюванням форми.
А.Страхов. «Днепрострой построен». Плакат. 1932.
А.Страхов. Обкладинка альбому «Азбука революції». Катеринослав. 1921.
А.Страхов. Обкладинка книжки А.Палея «Планета Ким». Харків, 1926.
А.Страхов. Обкладинка книжки Г.Хоткевича «Камінна душа». Харків, 1922.
А. Страхов. Обкладинка книжки Л, Скрипника «Інтелігент». Харків. Пролетарій. 1929
А.Страхов. Обкладинка книжки М.Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію». Харків, 1928.
А.Страхов. Обкладинка книжки О.Тарасова-Родіонова «Шоколад». Харків, 1928.
http://naoma.edu.ua/ua/kafedras...
Щиро дякую Ярині Цимбал за її культурно-просвітницьку діяльність! 
цитировать
свернуть ветку
