"З молодих маловідомих поки що Сандро Касьянюк має дані зробитися в майбутньому українським Уеллсом з пролетарською ідеологією, але його великий талант перебуває ще в ембріональному стані розвитку, і творів хоч трохи викінчених він дав мало, а втім і хаотичні його нариси — дуже цікаві для тих, хто здатен зацікавитися творчістю, яка не дійшла ще ступеня мистецтва."
"Становлення української радянської прози" (1925) — О. Білецький. Зібрання праць: У 5 т. К. 1966. т. 3, Українська радянська література. Теорія літератури., с. 21
-оригінал — "Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 р." — часопис "Червоний Шлях", №2, с.121-129 и №3, с. 133-163, 1926 р.:
"З молодих маловідомий поки що Сандро Касьянюк має дані зробитися в майбутньому українським Уелсом з пролетарською ідеологією: але його великий талант перебуває ще в ембріональному стані розвитку і творів хоч трохи викінчених він дав мало — а в тім і хаотичні його нариси дуже цікаві для тих, хто здатен зацікавитися творчістю, яка не дійшла ще ступіня мистецтва."
*
"Серед письменників-початківців звернув на себе увагу, ще за часів «Шляхів мистецтва», один — Сандро Касьянюк, маловідомий і по сю пору читачам. В нього наче були деякі дані стати згодом ніби пролетарським українським Уеллсом, але величезної його «технічної» уяви було, однак, як виявилося, замало, щоб створити художньо оформлені великі речі; невелика кількість надрукованих його спроб може хіба правити за цікавий взірець «творчості, що не досягла ще щабля мистецтва».
"Сучасне художнє захоплення машиною та технікою не зачепило Винниченка. В цій галузі згадуваний вище мало кому знаний Сандро Касьянюк міг би багато дечому його навчити."
О. Білецький. "Сонячна машина" В. Винниченка (часопис "Критика" "2/1928, с. 31-43)
*
"Під час так званого культурного відродження, що розгорталося в радянській Україні протягом 1920-х років, відбувалося багато резонансних і новаторських літературних заходів за підтримки різних літературних груп та організацій. Проте, хоч це й був дуже плідний період в українській культурі та літературі, організацій чи авторів, які мали б стійкий інтерес до наукової фантастики, було небагато. Лише одна група пролетарських письменників мала певні досягнення в цьому жанрі. Редактори журналу «Шляхи мистецтва», заснованого 1922 року, опублікували в ньому окремі твори Сандро Касянюка й оголосили їх зразками нової наукової фантастики. Було зазначено, що автор є робітником Загальної електричної компанії (електричний завод у Харкові)**, але жодної додаткової інформації про нього в журналі не було. Хоч С. Касянюк видав тільки три короткі твори з претензією на наукову фантастику, деякі літературні авторитети віщували, що він стане «пролетарським українським Веллсом» . Це передбачення було, очевидно, засноване на назвах творів С. Касянюка «Нова утопія», «Машинячі душі», «Машинове весілля», а також на повторюваних згадках про цикл "Омашинення людства». Ці претензійні назви зовсім не відповідали змісту творів, оскільки С. Касянюк навіть побіжно не розглядав у текстах означуваних ними понять. Наприклад, у «Новій утопії» немає жодних ознак того, що письменник збирався розглянути концепцію нового громадського порядку — як жодних свідчень про існування згадуваного автором «циклу механізації людства». Незрозуміле саме поняття «механізація людства», яке є або беззмістовним, або недостатньо розкритим. Опубліковані праці С. Касянюка переважно являють собою серію нарисів, які передають враження автора від життя в селі, а згодом у міському середовищі. Захоплення письменника розвитком техніки є очевидним. Однак нариси не тільки неґрунтовні — їм бракує осмисленого бачення явища, яке в них оспівується.
З огляду на сказане вище ні структура, ні зміст нарисів С. Касянюка не дають підстав вважати їх справжньою науковою фантастикою. Але в 1920-х роках пропагандисти пролетарської літератури були готові визнати праці С. Касянюка експериментальною формою наукової фантастики. (с. 89-90, 2-е вид.)
Володимир Смирнів "Українська наукова фантастика: історичний і тематичний огляд". 2019, 1-е вид., с. 65
** Від редакції. Радо містимо цеє—чи не перше в українській мові оповідання—опнс процесу певної фахово! праці, зроблене самим, безпосереднім учасником того процесу. Автор е робітник заводу „Електросила № 1“ Загальної Електрично! Компанії. На цім місці звертаємося з закликом подавати нам подібні, описи процесу роботи товаришів робітників инчих фахів. Уважаємо цей художній репортаж початком пролетарської української прози, іі першою літературною формою.
http://forum.fox-notes.ru/index.php?topic...
*
Desjatʹ rokiv ukrajinsʹkoji literatury (1917-1927): ...
https://books.google.com.ua/books?id=NtxN... -
A. Leĭtes, M. I︠A︡shek, т. 1, 1928, с. 205
*
https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/...
1968 pivtoradni literatura by Aleksey Yankovskiy — issuu
https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/...
Це з редакційної помітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання київського робітника Сандро Касянюка.
1968 pivtoradni literatura by Aleksey Yankovskiy — issuu
Півторадні В. І. Українська література перших років революції (1917–1923). ... боку, самим характером і напрямком розвитку радянської літератури, а, ...... не був пред ставлений у журналі «Музагет» 12: пояснювалося це, мабуть, ...... є простий собі, малограмотний робітник Сандро Касянюк* з кострубатою ...
Про прихід до лав української революційної літератури нових «орфеїв, боянів, скальдів, кобзарів» ще в 1919 р. писав журнал «Мистецтво». Але Комуністична партія, зайнята бойовою роботою на фронтах, не завжди могла приділяти належну увагу питанням культурно-освітньої роботи. «Радо містимо цеє чи не перше в укра1нськ1и мов1, опов1дання -опис процесу пев
ної фахової праці, зроблене самим безпосереднім учасником того процесу. Автор є робітник харківського заводу «Електросила» No 1. Загальної компанії». На цім місці звертаємось з закликом подавати нам потрібні описи процесу роботи товаришів робітників інших фахів. Вважаємо цей художній репортаж (підкреслення редакції журналу.-В. П.) початком пролетарської українсь·кої прози, її першою літературною формою». Це з редакційної помітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання харківського робітника Сандро Касянюка. Звичайно, значення цього твору аж надто перебільшене в примітці. Проте можна зрозуміти, чому редакція підтримала початкуючого письменника: це була давня політика журналу «Мистецтво» на розширення робітничого «сектора» в українській літературі; в 1919 р. це питання вдалося поставити, так би мовити, теоретично (у відомій статті В. Елланського про М. Крису, в літературно-критичних нарисах В. Чумака про І. Роговенка та О. Качайла). Тепер, у 1921-1922 р. журнал «Шляхи мистецтва» бере курс на практичне залучення робітничих авторів до української літератури. У тому ж таки 1921 р. В. Поліщук у збірнику «Вир революції» публікує окремі твори робітничих авторів з Катеринослава; харківський збірник «Жовтень» ( 1921) містить статтю «Наш універсал», у якій «творчі одиниці робітництва», розпорошені на Україні, закликались до об'єднання навколо нового збірника, що мав стати органом пролетарської літератури. Автори цього своєрідного «маніфесту» декларували прагнення творити митецтво «робочих ритмів і пролетарських метафор», а своїми попередниками оголошували Т. Шевченка та І. Франка. В березні 1922 р. в журналі «Арена» (вийшло єдине число) вміщено «декларацію Всеукраїнської Федерації про-
1 В. Воробьев, Ленинская забота о литературе и искусстве, «Театр», 1965,
№ 11, стор. 7.
2 «К вопросу о политике РКП (6) в художественной литературе», М., внд-во «Красная новь», 1924, стор. 47.
-летарських nисьменників і митців», яка проголосила «добу шукань у про.'Іетарському мистецтві». Всі ці обставини пояснюють інтерес редакції «Шляхів мистецтва» до початкуючого nисьменника-робітника.
Оповідання Санд·ро Касянюка в «Шляхах мистецтва» ( «Кроки перші», 1922, ч. 1; «Нова утопія» -з циклу «Омашинення людства» -1922, ч. 2/4) перегукуються з «віршами в прозі» О. Гастєва прославленням машини, оспівуванням техніки; яка повинна служити новому суспільству, новим людям. Проте в творах робітничого автора було щось своєрідне,-це, очевидно, і давало підставу В. Корякові п1-1сати в статті «Українська література за п'ять років пролетарської револЮції»: «Зрештою тут (у пролетарській літературі на Україні. В. П.) є простий собі, малограмотний робітни1( Сандро Касянюк• з кострубатою мовою, химерним стилем, ц1лком «нелtтературнии», але ц1кавии і своєрідний з певними своїми загор'ьованими думками, зародженими під час праці -в заводі -думками людини, закоханої в свою фізичну працю, поетизу1очи її
У творах письменника-робітника була зроблена, може й підсвідома, спроба дати зразок «нової утопії». Людину майбутнього Сандро Касянюк уявляв господарем природи, приборкувачем стихійних сил; герої його оповідань бачили себе «вільними» (їм хочеться «вільно аж у хмарах літати») ; «живу робочу силу» в них зам1нює механ1зовании труд, де людина «т1льки вказ1вник, тільки керувальник». Людина майбутнього -допитлива, окрилена над1я-ми на краще життя соц1ал1стичному сусп1льств1.
Мрія літати, стати машиністом поїзда, вивчитись на слюсаря, на механіка, ·на інженера, щоб служити народові,-ось пафос творів Касянюка. Людина і машина, на думку автора,-справжні друзі: «А подивіться, як любо вони поводяться одне з другим»; у них «спjльність інтересів». Популяризуючи переваги бездротового телеграфу, Сандро Касянюк з детальністю «підручника» розповідає про телеграфіста-радиста, який «живе у величезному тисячом1льионному простор1» завдяки в1дкриттям науки. Оповідання «Нова утопія» славить велич технічних реконтрукц1и у морському порту, машини та крани, електроплуги та доведену до «вищих ступенів» «школу хліборобства» на якомусь нев1домому остров1.
*
всіляко сприяти робітничим авторам, які виявили певний хист до творчості. «Кожному маленькому оповіданню робітника слід щиро радіти» *,— зауважив Володимир Ілліч у розмові з О. Се- рафимовичем. Одначе в той же час Ленін застерігав, що необе¬режним ставленням можна зіпсувати початківця-робітника. «Втратять гарного робітника, у якому, можливо, велика іскра божа є. Напише людина одне оповідання із пережитого, і її тягнуть за волосся...» .
Про прихід до лав української революційної літератури но¬вих «орфеїв, боянів, скальдів, кобзарів» ще в 1919 р. писав жур¬нал «Мистецтво». Але Комуністична партія, зайнята бойовою роботою на фронтах, не завжди могла приділяти належну ува¬гу питанням культурно-освітньої роботи. «Радо містимо цеє — чи не перше в українській мові, оповідання — опис процесу пев¬ної фахової праці, зроблене самим безпосереднім учасником того процесу. Автор є робітник заводу «Електросила» №1. За¬гальної компанії». На цім місці звертаємось з закликом пода¬вати нам потрібні описи процесу роботи товаришів робітників інших фахів. Вважаємо цей художній репортаж (підкреслення редакції журналу.— В. П.) початком пролетарської української прози, її першою літературною формою». Це з редакційної по¬мітки до надрукованого в першому номері «Шляхів мистецтва» за 1922 р. оповідання київського робітника Сандро Касянюка. Звичайно, значення цього твору аж надто перебільшене в при¬мітці. Проте можна зрозуміти, чому редакція підтримала по- чаткуючого письменника: це була давня політика журналу «Ми¬стецтво» на розширення робітничого «сектора» в українській літературі; в 1919 р. це питання вдалося поставити, так би мо¬вити, теоретично (у відомій статті В. Елланського проМ. Крису, в літературно-критичних нарисах В. Чумака про І. Роговенка та О. Качайла). Тепер, у 1921 — 1922 р., журнал «Шляхи мисте¬цтва» бере курс на практичне залучення робітничих авторів до української літератури. У тому ж таки 1921 р. В. Поліщук у збірнику «Вир революції» публікує окремі твори робітничих ав¬торів з Катеринослава; харківський збірник «Жовтень» (1921) містить статтю «Наш універсал», у якій «творчі одиниці робіт¬ництва», розпорошені на Україні, закликались до об’єднання навколо нового збірника, що мав стати органом пролетарської літератури. Автори цього своєрідного «маніфесту» декларували прагнення творити мистецтво «робочих ритмів і пролетарських метафор», а своїми попередниками оголошували Т. Шевченка та і. Франка. В березні 1922 р. в журналі «Арена» (вийшло єди¬не число) вміщено «Декларацію Всеукраїнської Федерації про-
летарських письменників і митців», яка проголосила «добу шу¬кань у пролетарському мистецтві». Всі ці обставини пояснюють інтерес редакції «Шляхів мистецтва» до початкуючого письмен- ника-робітника.
Оповідання Сандро Касянюка в «Шляхах мистецтва» («Кро¬ки перші», 1922, ч. 1; «Нова утопія» — з циклу «Омашинення людства» — 1922, ч. 2/4) перегукуються з «віршами в прозі» О. Гастєва прославленням машини, оспівуванням техніки, яка повинна служити новому суспільству, новим людям. Проте в творах робітничого автора було щось своєрідне,— це, очевидно, і давало підставу В. Корякові писати в статті «Українська лі¬тература за п’ять років пролетарської революції»: «Зрештою тут (у пролетарській літературі на Україні. — В. П.) є простий собі, малограмотний робітник Сандро Касянюк* з кострубатою мовою, химерним стилем, цілком «нелітературний», але цікавий і своєрідний з певними своїми загорьованими думками, заро-дженими під час праці в заводі — думками людини, закоханої в свою фізичну працю, поетизуючи її...» ’.
У творах письменника-робітника була зроблена, може й під¬свідома, спроба дати зразок «нової утопії». Людину майбутньо¬го Сандро Касянюк уявляв господарем природи, приборкувачем стихійних сил; герої його оповідань бачили себе «вільними» (їм хочеться «вільно аж у хмарах літати»); «живу робочу силу» в них замінює механізований труд, де людина «тільки вказівник, тільки «ерувальник». Людина майбутнього — допитлива, окри¬лена надіями на краще життя у соціалістичному суспільстві. Мрія літати, стати машиністом поїзда, вивчитись на слюсаря, на механіка, на інженера, щоб служити народові,— ось пафос творів Касянюка. Людина і машина, на думку автора,— справж¬ні друзі: «А подивіться, як любо вони поводяться одне з дру¬гим»; у них «спільність інтересів». Популяризуючи переваги бездротового телеграфу, Сандро Касянюк з детальністю «під¬ручника» розповідає про телеграфіста-радиста, який «живе у ве¬личезному тисячомільйонному просторі» завдяки відкриттям на¬уки. Оповідання «Нова утопія» славить велич технічних рекон¬струкцій у морському порту, машини та крани, електроплуги та доведену до «вищих ступенів» «школу хліборобства» на якомусь невідомому острові.
Рецензуючи перший номер «Шляхів мистецтва», М. Зеров відзначив, що літературне обличчя журналу характеризується імпресіоністичною прозою2 (стиль так званих «віршів у прозі»); цим загальним і не дуже точним терміном критик назвав різно¬манітні «мікроформи», які побутували в ранній українській про¬зі (переважно під впливом дожовтневої літературно-мистецької
1 В. Коряк, Організація Жовтневої літератури, ДВУ; 1925, стор. 63.
2 Див. «Голос друку», 1921. кн. І, стор. 203.
В. І. ПІВТОРАДНІ .УКРАЇНСЬКА АІТЕРАТУРА ПЕРШИХ РОКІВ РЕВОJ\ЮЦІЇ (1917 -І 923 ) р Р. І ПОСІ6НИК ДЛSІ СТУ ДЕНТІВ-ЗАОЧНИКІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ІНСТИТУТІВ І УНІВЕf)СИТЕТІВ
ВИДАВНИЦТВО РАДSІНСЬКА ШКОЛА КИІВ-1968
1971 chornozem pidvivsia zalyvchyi by Aleksey Yankovskiy — issuu
https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/...
*
12 окт. 2017 г. — "В українській поезії Валер’ян Поліщук започаткував новий напрям — конструктивний динамізм, та так і залишився його одиноким представником. Особливо яскраво конструктивний динамізм реалізовано у збірці віршів «Металевий тембр» — це справжній гімн архітектурі і машині." А в українській прозі, мабуть, Сандро Касянюк."
http://litakcent.com/2017/10/12/gomer-rev...
Ярина Цимбал: Сандро Касянюк, який друкувався 1922 року в журналі "Шляхи мистецтва", а 1923 видав окрему книжечку. За Касянюком числиться лише 3 публікації (остання 1925 року) + книжка на 16 с., далі про нього в літературі нічого не чути було.
*
Першим зразком української протофантастики в українській літературі треба вважати, очевидно, цикл Сандро Касянюка "Омашинення людства". У 1922 р. в Україні виходив тільки один літературний журнал — "Шляхи мистецтва", і його вистачало, щоб умістити всіх тогочасних українських письменників — від поважних метрів до зелених дебютантів. саме в першом числі журналу за той рік уперше виступив Сандро Касянюк із оповіданням, що так і називалося — "Кроки перші". А в другому числі новий (хтозна, чи молодий) автор опублікував текст "Нова утопія" з циклу "Омашинення людства". Наймовірніше, його справжнє ім"я — Олександр.
В наступному своєму творі з цього циклу "Машинове весілля" пишномовно й багатослівно автор описує молоду пару. Він — українець, Двигун-сокіл. Вона — німкеня, залізомідяна красуня Динамо Електрівна. Вони поєдналися у новому маяку на Чорному морі, який світитиме "вогнем червоним на шляху до людських кораблів". І засвітило в хатах, загурчало в майстернях, простягнулися дроти.
Атом у запрязі. Фантастика 20-х років (упорядник і автор передмови — Я.Цимбал) — К.: Темпора, 2017. — с. 6-7
*
Шляхи розвитку української пролетарської літератури : літературна дискусія (1925-1928) : збірник матеріялів : статті, літературні маніфести, постанови партії в справах художньої літератури / упорядкував С. Федчишин ; за ред. В. Коряка ; з передмовами Б. Коваленка...[et al.] ; Інститут Тараса Шевченка — Кабінет радянської літератури. [Харків] : Видавництво "Український робітник", 1928
