“Як це дивно! Він багато знав про час такого, чого ми ще не
знаємо...”. Це слова героїні Майстрів часу. Про самого автора,
Івана Кочергу, можна також сказати словами тієї ж героїні:
“Може, він знав і розумів такі речі, чого його сучасники, в
його власній країні не повинні були знати і розуміти...”
П’єса Годинникар і курка1 або Майстри часу, як цю п’єсу
пізніше сам автор назвав, є своєрідною передільною лінією
драматургічної творчости Івана Кочерги. Цим твором він
досягнув вершка в своїй літературній праці, й залишив у
нас невиразне та певне почуття, що він багато дечого не до-
говорив, багато дечого не дописав.
Кочерга став популярний 1934 року, коли Майстри часу
дістали третю нагороду на всесоюзному конкурсі (першої не
було, а другу дістав Олександр Корнійчук за Загибель еска-
дри). Для Кочерги ця слава прийшла вже тридцять років
після друку його перших віршів.
Батько Кочерги був залізничний службовець; життя біля
залізниць не тільки вплинуло на тематику творів Івана Ко-
черги, а й також на його уважність до часу в житті людей.
Перші літературні твори Кочерги були російською мовою, а
від 1926 року він перейшов на українську. Серед його більше
відомих драматичних творів: Пісня у келиху (1910), Фея гір-
кого мигдалю (1926), Про що жито співало (1929), Алмазне
жорно (1930). Пісня про Свічку (або Свіччине весілля, 1931),
Майстри часу (1933) і Ярослав Мудрий (1946). Кочерга помер
1952 року, маючи 71 рік.
Драматичні твори раннього Кочерги (до 1934 року) від-
значаються висловленими в них філософськими ідеями,
метафізичними концепціями часу (Майстри часу) і простору
(Підеш — не вернешся, 1936), які в деяких випадках мають до-
сить виразне екзистенціялістичне забарвлення. У цих творах
помітний дуже ефективний, ориґінальний стиль автора, коли
в пізніших — він сильно пристосовується до лінії соціялісти-
чного реалізму. Радянські критики були свідомі цієї різниці
між раннім Кочергою і пізнішим, але намагалися заперечити
який-небудь поділ його творів на ідеалістичні (“реакційні”) та
матеріалістичні.2Ті критики визнавали мистецьку оригіналь-
ність Кочерги в його “проблематичних п’єсах” (як їх автор
називав), але закидували йому недостатнє знання радянського
життя та абстрактний підхід у представленні та
проблем комуністичної моралі.3
У п’єсі Майстри часу Кочерга вмістив цілу свою одноактів-
ку “Зубний біль Сатани”, написану 1922 року. Майстри часу
в деяких виданнях мають свою первісну назву Годинникар
і курка (головно в російських перекладах твору). Після тієї
нагороди 1934 року, він дістав раптове визнання в Союзі, і цю
п’єсу почали ставити по всьому СРСР і в сателітних країнах
(Болгарії, Чехословаччині), і перекладали на мови тих країн,
як і на англійську (1937).
П'єса має чотири дії, кожна з яких відбувається майже з
тими самими дійовими особами на одному і тому самому міс-
ці. Ця єдність місця привертає сильніше увагу до подій, які
стаються протягом 17 років. Дія відбувається на залізничній
станції, десь на Чернігівщині. Перша дія проходить 1912
року. Молодий учитель, Юркевич, жде на поїзд до Москви.
Рівночасно німецький годинникар, д-р Тобіяс Карфункель
очікує поїзда, що буде їхати на Захід. Карфункеля несподі-
вано дуже болять зуби. Юркевич має ліки, але йому треба пів
години розпаковувати пакунки, а поїзд має бути за 25 хвилин
і тому відмовляється їх шукати. Карфункель нарікає,
“О, ві ще не зналь, скільки подій може трапитись за два-
дцять чотири хвилини! За цей час можна знайти щастя,
можна втратити щастя, можна покохати на все життя. Так,
так, можна навіть умерти — або кого-небудь убити — і все
за ті самі 24 хвилини”.
“Ви знаєте, що таке час?... Ви чули коли-небудь про закон
тісного часу”, повного, як склянка з водою?
У цих кількох реченнях Карфункель висловив свою філо-
софію “тісного часу” та — передбачив події наступних сцен.
Пророкування здійснюється. У 24 хвилинах граф Лундишев
пропонує, щоб Юркевич привіз йому з Парижу екзотичну
курочку, принцесу Буль-Буль ель Газар. За це Юркевич має
дістати три тисячі. Рівночасно з’являється Ліда Званцева, яку
Юркевич зустрів тому два роки, але аж тепер їй освідчується,
і вони вирішують негайно одружитися. Щойно тоді Юркевич
усвідомлює собі, що одруження перекреслить ЙОГО ПЛЯНИ до
Парижу і гарний гонорар. Йому навіть спадає на думку вбити
графа і залишити собі навіть тих ЗО тисяч, за які мав купити
ту курку. Він майже здійснює цей намір, але Ліда бачить його
незручну ситуацію і лишає його, а поїзд від’їжджає.
Друга дія відбувається 1919 року. Юркевич чекає на Лі-
дин поїзд; Карфункель знову чекає поїзда до Гайдельберґу і
нарікає: “О, безглюздий країна, що ніколи не шануваль час”.
Він пояснює свою теорію часу так:
“Події або трапляються дуже рідко, або сунуть цілий юрба.
Життя, як колода карт — козирі або йдуть один за один,
або їх зовсім нема. Час буває або пустий — цілий рік пез
подій, — або тісний від різних пригод, що налазіль один
за один і валілся, як сніг на голова”.
Юркевич ніби доказує, що розуміє цю теорію, і притри-
мується “офіційної лінії”, але насправді висловлюється дещо
двозначно:
“У нас є майстер дужчий за вас... Це наша революція.
Вона зупинила всі дзиґарі, всі годинники окремих людей
і змусила їх жити і вмирати по її великих дзиґарях, не
питаючи, чи до вподоби це їм, чи ні. Вона припинила на-
завжди спокійне, ліниве життя, яким ми досі нудилися.
О, нам уже не нудно — стільки подій і пригод наслала вона
на нас, перед якими і ваш зубний біль і мої пригоди в той
вечір тільки дитяча гра... Тепер ми знаємо і без вас, що
таке насправді тісні часи!”
Карфункель відповідає на це: “Революція потрібний для
вас, для гнилий руський інтелігент, щоб вигналь із вас бай-
дужість і безділля. Вона ще мало ваш біль — а мені вона не
страшний і не потрібний”.
На залізниці є всі ті самі особи, з такою самою метою:
граф, далі хоче їхати до Парижу купити курочку. А на Ліду
чигають “білі” офіцери, бо вона більшовицька шпигунка. І
її, і Юркевича арештовують і готуються розстріляти, на що
він реаґує досить по-карфкункелівськи: “Двадцять хвилин
життя і любови — та це ж вічність!.. Тільки міщани лічать
час роками — ми будемо лічити його ударами нашого серця...
Випити до кінця ці останні хвилини нашого життя!”
У третій дії, себто 1920 року, — це вже за повного радян-
ського розквіту : прості люди в голоді і холоді. Граф став
бідаком, а Юркевич чекає на Ліду, його жар-птицю — тепер
уже свою дружину, яка є партійним діячем, і тому він її
ніколи не бачить. А вже 1929 року Юркевич став славним
письменником, одружений з іншою. Граф помер і його труну
виносять до поїзда, що поїде до Парижу. Революціонерка Ліда
тепер куровод, вона привозить ту славну курочку з Парижу,
щоб виплекати новий рід у радгоспі.
Тут герої по-різному сприймають зміну, яку приніс час.
Карфункель нарікає, що тепер більшовики є майстрами часу.
Вони знову хочуть украсти мій час, як украли вже десять
років мого життя, як украли мого майстра... Віддай мій час!
Віддай мою мить, яку я впіймав з часу і прибив золотими
цвяхами моєї волі...”. Він зашпортується, падає і гине.
Ліда також нарікає на час, коли бачить дочку Юркевича:
“Дев’ять років щастя. Дев’ять років тому я була молода і
любима... Дев’ять років. Неначе це було вчора. Дев’ять років,
які я віддала революції... Замість них... замість них я могла
мати таку ось дівчинку...”.
Цікава будова твору
Як видно навіть із першої назви п’єси (Годинникар і курка)
курка тут відіграє символічну ролю. Її можна трактувати по-
казником життєвих змін і цінностей: спочатку Буль-Буль
потрібна графові для власної примхи і колекції; пізніше Ліда
її розшукує і привозить до радгоспу. Курка пов'язує пробле-
ми дійових осіб і остаточно також ідею часу, коли остаточно
Ліда називає Буль-Буль “розумною курочкою часу”. Так, аби
вижити під час більшовицького режиму і мати що їсти, граф
платить велику суму за курку; різні постаті мають різні при-
годи пов’язані з нею, що кидає певне світло і на тих людей,
і на суспільну та політичну ситуацію.
Перші дві дії дуже вдало побудовані. Час театральної дії
цих актів дорівнює дійсному часові на сцені; тому і темп
подій на сцені і драматичне напруження надзвичайно ефек-
тивні. Третя дія, та особливо четверта — вже досить повільні,
не сконденсовані. Деякі сцени тут не зовсім конечні (сцена
з духовою орхестрою — хіба що для насміхання з імени му-
зиканта Куриці).
Форма п’єси також дуже цікава. Кожна дія є певною мірою
окремою цілістю. Елімінування зміни місця дії підкреслює
саму дію та зміну часу. Це ілюструє думка Кочерги, яку
він висловив 1934 року, що “все мистецтво драматургії по-
лягає в тому, щоб створити для своїх героїв якомога більше
труднощів, поставивши якнайбільше перешкод на їх шляху,
обмежити їх у просторі і в часі”.4
Всі події в перших трьох діях відносно несподівані (але
служать ілюстраціями до можливих несподіванок, які перед-
бачив Карфункель напочатку): ми знаємо, що граф ніколи не
матиме своєї Буль-Буль, а Юркевич — Ліди, бо вони обоє їх
називали жар-птицями, а їх же не можна схопити. Карфун-
кель також передрік загрозу втратити життя, скоїти злочин
і покинути когось — як Ліда кидає Юркевича. Ця свідомість
про висловлені передбачення подій послаблює напруження.
Та загалом динаміка сюжету добре помітна у перших трьох
діях; автор зручно переплітає реалістичні та романтичні сце-
ни. У кожній дії вміло застосований перехід від трагічного
до комічного і навпаки, і це дає потрібний загальний ритм
і напруження.
Варіянти текстів п'єси
Відмінності текстів Майстрів часу з різних років говорять
багато про добу і політичну ситуацію в Україні. Навіть сам
факт, що твір здобув нагороду — не врятував його від крити-
ки за формалізм”, і тому авторові кілька разів доводилося
змінювати деякі сцени. Тому є відмінності між російським
(1934, Москва) та українськими текстами (1938 і
1958, Київ). Навіть після смерти автора були друковані різні
зокрема в останніх діях. Так у
3-й дії перші видання мають сцени, які у пізніших виданнях
усунено: про простих жінок, які нарікають на радянський
режим і проклинають його. У виданні 1934 року всі жінки
безіменні. Від 1938 року одна з них, це Усачиха, типовий
представник пролетаріяту. Там же додано кілька сцен, в яких
вона краде курку від бідної Олі Черевко (син якої вмирає)
і тоді продає Лундишеву. У першому виданні син Черевків є
тільки хворою дитиною, а вже від 1938 року він показаний
умираючим. Ця зміна ще більше підкреслює байдуже ставлення
батька — відданого більшовика — до важко хворого сина. Батько
не має часу для дитини, і чужі люди змушені його рятувати.
Згадані зміни звучать політично відважніше, бо вони по-
слаблюють образ Черевка. Він без потреби кидається до різної
праці, кричить за соціялізм, коли рідна дитина вмирає. Він
нелюдяний фанатик, який радше виглядає цинічною карика-
турою на людей революції, яких він представляє. Карфункель
оцінює це так: “Який революція поверне вам цю хвилину,
коли вмирає ваш син і коли він вас кличе. [...] Це люди з
залізним серцем”. У виданнях від 1938 року Юркевич багато
сильніше і гостріше коментує цю відданість партії.
Четверта дія має більше варіяцій. У виданні 1951 року,
нову п’ятирічку називають “сталінською”, а вже від 1956
року цей прикметник усунено. Тоді ж до слів Карфункеля
додано, що людям ще невідома сила німецької влади, коли
німці запанують над цілим світом. У перших двох виданнях
Ліда загадково говорить про Карфункеля: “Він хотів зупи-
нити, повернути назад наш час. І певно, вірить, що може це
зробити. Адже він багато знав про час такого, чого ми ще не
знаємо...” та пізніше, від 1951 року, коли Карфункеля треба
було описати як шкідливого представника німців, ця репліка
вже не появляється, і замість того Ліда говорить таке:
“І напевно знайдуться божевільні, які спробують це зро-
бити, — не тепер, то через десять років. Ви чули, як він
кричав про німців, що вони захоплять землю... Мабуть, у
них ще є... таке божевілля в мозку”.
“Так, вони давно зазіхають на Україну5, на наші безкраї
степи та простори... вони і справді хотіли б відкинути світ на
сотні років назад, щоб повернути часи середньовіччя...”
Невпевненість критики
Від першого видання цієї п’єси були офіційні твердження,
що Кочерга показав у своєму творі тріюмфсоціялістичної
епохи. Та, сумніви зростали про те, як могли б такі фанатики,
як Ліда і Черевко справді бути комусь зразком до насліду-
вання. Хоча автор зізнавався, що постаті Ліди й Таратути
(відважний добряга і легкодух) були взяті з життя, а Черевко
змальований із тогочасних героїв. Тому критики й цензори не
мали великої впевнености, хто саме є майстрами часу в цім
творі. Картина поїзда, що мусить їхати з Києва до Москви,
щоби дістатися до Парижу, також є тихим насміханням з
радянської централізації і московської контролі.
Критиків також бентежило прихильне висвітлення Кар-
функеля, як і той факт, що Кочерга сам не раз підписувався
цим іменем, або якимось варіянтом його (К., Кель, К-кель).
Та можливо, що Карфункель показаний у п’єсі головно для
того, щоби привернути увагу до концепції часу, а не на те,
щоб критикувати німців.Тема часу та суб’єктивної інтерпре-
таціїдійсности завжди вабила Кочергу.6Карфункель також
має важливу ролю в Пісні в келиху. Незважаючи на те, що
він ідентифікував себе з Карфункелем 1935 року, він засу-
див його як ворога і представника буржуазно-ідеалістичної
філософії часу, базованій на неокантівських та фашистських
тенденціях.11 так його деякі критики трактували, як персо-
ніфікацію німецького фашизму.8
Хто майстер часу?
Отже, хто справді показаний як майстер часу? Радянські
критики підтверджують рішення конкурсу 1934 року, що це
такі постаті, як Ліда Званцева, Черевко і Таратута є пере-
можцями.9 Та чи справді автор їх представив переможцями?
Ось прагматист, не-революціонер Юркевич став відомими
письменником і має вигідне життя, тим часом Ліда Званцева
і Таратута — з героїв стали куроводами. Для них це особиста
невдача, бо вони люди дії, і тужать за нею і за простором.
Дехто з критиків дещо признавав це, і винуватив автора, бо
“письменник дещо знизив образи радянських людей, підкрес-
люючи самозречення, аскетизм Черевка і Званцевої, вдаючись
у їх змалюванні часом до риторики і схематизму”.10 Навіть
такі шановані дослідники драматургії, як Наталя Кузякіна
мусили писати, що Юркевич "переконується в ілюзорності
володіння часом [...], приходить до висновку, що справжні
майстри часу — більшовики, які примушують служити собі
час, а найвірніший годинник — це годинник революції”.11
Саме з розвитку характерів бачимо, що успіхи революції -
це наслідок фанатизму кількох — Ліди, Черевкаі подібних
їм. Інші добровільно або з примусу підтримували їх. Кочерга
сам зізнався, що Юркевич в кінці твору виходить звичайним
міщанином.12 Отже, чи не дає цей твір іронічноготлумачен-
ня революції і радянської системи, яка зробила Юркевича
славним, а Ліду і Таратуту самотніми і нещасливими? Може
важко впевнено вказати, кого саме автор хотів (чи міг) по-
казати майстрами часу, але в кожному разі не більшовиків.
Вони показані радше як пародія на майстрів часу.
Очевидно, дехто це запримітив.
Кочерга і концепція відчування часу
Довголітнє зацікавлення Кочерги концепцією часу вияви-
лося ще в його короткому творі Зубний біль Сатани. Сама
назва твору Майстри часу і порушена в ньому концепція
зупиненого часу, натякає на фавстівську ситуацію торгування
за час та пов’язану з нею тему задоволення спокійним жит-
тям. Коментатори творчости Кочерги звертали увагу на те, що
його зацікавлення часом могло розвинутися ще замолоду, бо
праця його батька на залізниці була дуже регульована часом.
Годинникарі також були в інших творах Івана Кочерги (Пісня
у келиху). Біограф Кочерги, Наталя Кузякіна, звернула увагу
на те, що автор ще молодим хлопцем виявив зацікавлення
часом: це видно з фотографії, де він знятий із клепсидрою
(водяним годинником).13. А 1934 року автор сам писав, що
він хотів показати, що таке час, які його закони і примхи,
хто володіє ним і хто, навпаки, улягає його жорстокій владі.
А щоб драматично показати час, “треба його взяти в дуже
напружених, дуже загострених обставинах”.14
Тема часу, здебільшого у зв’язку з питанням про зміст
і значення життя, інтриґувала філософів ще у XIX ст. Так
Анрі Берґсон запропонував тезу, що реальність існує у часо-
вих одиницях. Пізніше Мартін Гайдеґґер звернув увагу на
розрізнення моментів і їхнє значення у порівнянні з часом,
що проминув і не має ніякого змісту. Але хвилину можна
розтягнути змістом, даючи людині змогу на справжнє особисте
існування. До дискусії про концепцію часу долучилися також
інші письменники. У романі Томаса Манна Маґічна гора (1924)
герої розмовляють про час, як про особисте переживання, чи
й навіть ілюзійне сприймання його. Герой цього твору, Ганс
Касторп, уживає вислів “тримати час за хвіст”. Цей же вислів
знаходимо і в Майстрах часу, у словах Таратути.
Кочерги специфічне трактування відносности часу не є
зовсім нове чи типове для XIX ст. Ще св. Авґустин писав про
те, що люди переживають час суб’єктивно. Та Кочерги інтер-
претування феномену часу суперечить підходові Манна, який
твердив, що час стає тісніший, коли ніякі дії не відбуваються.
Концепцію “тісного часу” в Кочерги пояснює суб’єктивне
сприймання часу як певне відносне переживання під час
важливих подій, і тоді цей відносний час стає справжнім13.
Значення, яке драматург надав тут часові, можна поміти-
ти навіть у самій структурі п’єси: перша дія має ЗО хвилин,
друга 25. Увага до побудови твору і сукупність цих двох дій
була потрібна авторові, щоб розвинути біографії героїв. У двох
останніх діях герої вже вповні вималювані, відомі нам, і ці
дії побудовані вільніше. Навіть Юркевич відведений майже
на другорядну ролю, бо його життя стало досить нецікаве, без
важливих подій і переживань — він не є майстром часу.
У цім творі більшовики взяли владу в країні й немов
керують часом, ніби поїздом, що звичайно символізує його.
Та можна запитати, чи ці люди насправді живі, чи вони тільки
стереотипні схеми людей без почувань, без особистого життя? Лі-
да-Жар-Птиця — стає куроводом. Як можна ще нижче впасти?
(1967; доповнення 1997)
Примітки
1 На дивне пов’язання курки і годинника може вплинув експонат із
Ермітажу: “Пава” (або варіянт курки!) — це насправді годинник,
що його збудував англійський майстер, інженер Джеймс Кокс
(1772).
2 Кіндрат Старчак, .Твори І. Кочерги. Київ: Держ. Вид. худ. літе-
ратури, 1956, 6
3 Є. Старинкевич, “Іван Кочерга”. Матеріали до вивчення істо-
рії української літератури. Київ: Радянська школа, 1963, V,
454.
4 Цитата в: Н. М. Лндріанова, Іван Кочерга. Літературний порт-
рет. Київ: Вид. Художньої літератури, 1963, 51.
У цій п’єсі це єдина згадка про Україну. Так могла спокійно
сказати комуністка, бо іншим закидали б націоналізм.
6 Зі спогадів його знайомої, Ізабелли Радовської, відомий такий
факт: на її зауваження, що минуло сім років від їхньої останньої
зустрічі, драматург відповів, що для нього це була немов одна
хвилина. Ізабелла Радовська. “Сучасна тема творчості Івана
Кочерги”, Вітчизна, 1947, 4. 188.
' І. Кочерга, “У боротьбі за проблемну п’єсу”, Літературна газета,
24 квітня 1935.
8 Йосип Кисельов, “Інтелектуальна драма”, Вітчизна, 1962, 12, 176.
9 II. М. Лндріанова, 55.
10 Юрій Костюк. “Майстер драматургії Іван Кочерга”, Дніпро, 10,
1956,104.
11 Н. Кузякіна. “Українська драматургія першої половини тридця-
тих років”, Нариси української радянської драматургії. Київ:
Радянський письменник, 1958. І, 209.
12 Н. М. Лндріанова, 56.
13 Наталя Кузякіна. Драматург Іван Кочерга. Київ: Радянський
письменник, 1968. 32-33.
14 Н. Кузякіна, там само, 140, цитує Івана Кочергу, “У майстерні
драматурга”. Радість мистецтва. Київ: Мистецтво, 1973.
15 До цієї теми часто звертаються і письменники, і науковці. Ні-
мецький дослідник Стефан Кляйн (автор книжки ТІїеВесгеі
Риїзе о/ Тіте: Макіп§ Вепзе о/ Ілре'зВсагсезіСоттосіііу [“Таєм-
ниче пульсування життя”] дуже подібно до Кочерги (тому 75
років!) твердить, що нам видається, що час розтягається, коли
наші змисли зрушені/подразнені. Час відчуваємо суб’єктивно.
Внутрішній час пов’язаний з активністю/дією. Коли людина
нічого не робить, тоді їй важко відчути, скільки часу пройшло.
Та коли багато дій проходить, то навпаки. Мозок витворює
власне відчуття часу, і саме це внутрішнє відчуття (а не час на[/i]
годиннику) керує нашими діями; це виявляють/міряють моз-
кові центри, що керують мускулярними рухами. 8іе£ап Кіеіп
(переклад з німецької 81іе11еу Ргізсії). “ТітеОиі о£ МіпсГ. ТІїе
Нею УогкТітез. 3-го березня 2008. Л19.
Лариса Залеська-Онишкевич. Текст і гра. Модерна українська драма. Нью-Йорк-Львів. Літопис. 2009. с. 246-255
***
В прсійському перекладі п'єси "Годинник і курка" М. ГИХЛ.1934 на с.28 читаємо Карфункель: ...це отрута.
Дуже сильна отрута — карфункелін (I дія, 1 картина).
В укр.вид. 1934, 1938 р. і пізніше ця назва отрути не зустрічається, а просто "дуже сильна отрута — алькалоїд".
У виданні "Твори в 3-х тт." 1956. Том 1 Майстри часу. . Дія 4, картина 9. Черевко (промова).
Починається: Черевко: Майстри часу...хм. .... закінчується "і товаришу Сталіну" .
У 1934 р. у 3-й дії 15 картин. У 1938 р. -11.
У ранніх редакціях (1934, 1938): Годинникар і курка, Дзигармайстер і курка, Майстрі часу, Часовщик и курица.