Збірка легенд "Дід і Ладо" 1970-1971 (рец. О. Губко 13.03.71 ЦДАМЛМ,
повість "Лісова казка" (про М. Реріха) 01.1962,
нариси "Об"єднувач сердець"(про М. Реріха),
"Агні-йога" (про М. Реріха),"
Чаша безсмертя" (про М. Реріха),
"Афорізми Сходу"(про М. Реріха),
есей "Чудо" (про П.Р. Поповича) 1962 газета, 1964 книга "Зоряний син України" збірник / Упоряд. П. Юречко. – Київ : Радянський письменник, 1964. – 216 с. 24 000 прим. — Олесь Бердник. Чудо. с. 211-212,
часопис Kiev Quarterly (Австралія, видавець Юрій Ткач) №3 осінь 1976 "Апостол Безсмертя" (повість) Олесь Бердник,
газети "Друг читача" початку 1960 р. , остання сторінка, гуморески ОПБ у його розділі, чернетки продовження циклу "Камертон Дажбога" під назвою "Пастка для Будди", чернетки повісті про Байду-Вишневецького; роман "Зоряний корсар" переведений на 26 мов світу; наразі відомі російський, французьки, англійський переклади
Роман «Пітьма вогнища не розпалює...» планувався як перша частина трилогії «Вічне Начало» (на жаль, не дописаної). Друга частина мала називатися «Волонтери смерті», третя — «Звільнення рабів».
Роман «Пітьма вогнища не розпалює....»
Кн. 1: Падіння Люцифера. – Кн. 2: Воскресіння Люцифера.
Как составная часть в роман включена повесть «Ілюзіоніст» (1975).
Трилогию «Вечное Начало», где автобиографические факты перепелетались бы с двумя фантастичекими сюжетами, Олесь Бердник задумал в лагерях, чему есть подтверждение в виде черновиков романа, написанных в 1981-82 гг. в тех самых лагерях.
В 1993 году вышла первая книга трилогии — «Тьма костер не разжигает...» («Пітьма вогнища не розпалює....»). Две другие должны были называться «Волонтеры смерти» и «Освобождение рабов». К сожалению, Бердник не успел воплотить свой замысел.
Специально, к 85-летию писателя его дочь Громовица Бердник совместно с издательством решила вернуть книге ее изначальное название и новое издание автобиографического романа стало называться « Вічне Начало» (первоначально анонсировался под названием «Вічне повернення»).
В произведение входит:
На смерть Франка (1941)
Ілюзіоніст (1975)
Воскресіння Люцифера (1990)
Пришелец и опрышек / Пришелець і опришок (1992)
-Балада про дикого коня (2003)
***
Звёздный Корсар
Зоряний корсар
Другие названия: Кільця змія
Роман, 1971 год; цикл «Камертон Дажбога»
ч.1 Чорний папірус
ч.2 Зоряний корсар
ч.3 Чудодійний келих
В период написания название романа планировалось как «Суддя і любов».
Как составные части в роман вошли в переработанном виде новелла «Межзвездная нянька» (1961), повесть «Страшний суд» (1965) и «Бунт Космократорів» (1968).
В произведение входит:
Межзвёздная нянька / Міжзоряна нянька (1961)
Страшний суд (1965)
УР (1971)
-
Бунт космократоров / Бунт Космократорів (1968)
О жизни, о смерти, о любви... (2009)
-
Входит в:
— цикл «Камертон Дажбога»
Олесь Бердник. Ч. 1-я. Кільця Змія (роман), с. 4-280
Олесь Бердник. Ч. 2-я. Зоряна веда (роман), с. 281-470
***
Іван Дзюба про часописні публікації Олеся Бердника:
Твір-феєрія «Остання битва»
Фант. повість «Страшний суд»
Феєрія «Просто так»
Легенда «Два шляхи»
Легенда «Кохана з майбутнього»
Легенда «Хор елементів»
Фант. опов.«Зустріч над прірвою»
Фант. гумореска «Аннігіляція»
Фант. гумореска «Послуга Сатани»
Гумор. кінофеєрія «Де подіти Всемогутність?»
Цикл лекцій-розмов з юним читачем «Фантастичні роздуми» (Знання та праця, Піонерія)
Кінофеєрія «Вогняний вершник»
1968 р.
журнал УФО №4(18) 2011 – 96 с. — 1 000 прим.
Презентація нового видання автобіографічного роману «Вічне Начало»: [Про нове видання книги Олеся Бердника «Пітьма вогнища не розпалює»] с.80-81
Донька письменника Громовиця Бердник про книгу:
Г.Х.: Роман просто таки кричуще незакінчений — читач вмирає з цікавості, що ж там далі у кожній з сюжетних ліній. Після його виходу автор написав ще один (якщо я не помиляюсь) роман — «Камертон Дажбога». Але чи продовжував він роботу над трилогією «Вічне начало»? Чи є в нас шанс хоча б з якихось чорновиків дізнатись продовження історій Ойра Хана, дітей-втікачів з 21-го століття, дівчини Гейї у пошуках Людини-Квітки?
Громовиця Бердник
фото зі сторінки на Facebook
Так, роман незакінчений — це мала бути трилогія: автобіографія повна та кілька сюжетних ліній. На жаль, не встиг закінчити… Деякі чернетки лишилися — зараз я готую повне видання творів (у цій серії, що «Вічне Начало»), витримки із щоденників, які стосуються незакінчених творів, туди теж увійдуть.
Г.Х.: Чи справді всі ці історії-спогади Олесь Павлович вигадав (згадав?) ще у дитинстві, а для роману лиш довершив їх, чи це повністю художній вимисел пізнішого періоду, ближчого хронологічно до часу написання роману?
У письменника загадково працює мозковий апарат. Батько не дуже розкривав свою «кухню», знаю, що історія Ойра-хана написана ще на початку 70-х — видавалася в США в українському самвидаві під назвою «Ілюзіоніст», а історія Байди і Вогневика написана в таборах у 80-х. А потім, звичайно, він це все використав для свого задуму, як вважав за потрібне. Історія Гейї і Радана частково ще описана в романі «Вогнесміх».
Г.Х.: Листи та статті на тему Альтернативної Еволюції, які вивчає Речислав, були написані спеціально для роману, чи це фрагменти реальних публікацій Олеся Бердника, і таким чином він вплітає свою реальну постать у роман в якості безіменного «дивака з двадцятого віку»?
Це фрагменти реальних публікацій, батькових світоглядних есе під тією ж назвою. В романі він вплітає свою постать.
Г.Х.: Чи можна роман віднести до літератури постмодернізму, зважаючи на наявність деяких її характерні рис: магічного реалізму, опису процесу написання самої книги, фабуляції, історичної метапрози? Які автори та твори надихнули Олеся Павловича на вибір нової для нього структури роману та манери оповіді?
Враховуючи, що в основі постмодернізму лежить гра з читачем, а також переосмислення культурних парадигм недавнього (це за Умберто Еко, оскільки я вважаю, що його визначення літературного постмодернізму — найдосконаліше на даний час), то ця річ цілком в ключі постморенізму.
А що стосується авторів та творів — то якраз у той час він читав дуже багато західної фантастики, яка якраз тоді почала виходити в нас: Роджер Желязни, Хайнлайн, Пірс Ентоні… Читав із задоволенням культурологічні й літературні праці Еко і Мірча Еліаде. Але не думаю, що хтось його на щось надихнув — Олесь Бердник був, безсумнівно, самодостатнім автором, і вибирав те стилістичне оформлення, яке вважав необхідним для дії роману…
Г.Х.: Устами одного з дітей-втікачів озвучується думка, що хліб та злаки взагалі — зло. Що з переходом до монокультурного рільництва первісна людина пішла проти природи, і що люди майбутнього мають відмовитись від рільництва на користь садівництва. Які джерела цієї цікавої думки і чи дотримувався Олесь Павлович сам таких поглядів: не вживав хліба та іншої їжі зі злаків?
Батько в деякий період свого життя досить глибоко аналізував етимологію слів. Тому цілком може бути, це його власні думки-роздуми, на які він, як письменник-фантаст, цілком мав право. Але він, разом із тим, був і мислителем, тому будь-яку свою гіпотезу намагася розвинути у філософську думку. Тобто, це роздум-гіпотеза, вкладена в голову літературного героя, бо йому здавалося це доречним (можливо, він мав намір розвинути це в подальшому, бо ж планувалася трилогія…). Окрім того, не забувайте, що в даному разі персонаж — це підліток, з притаманними вікові максималізмом та бажанням висловитися наперекір. Тому всі «останні промови» дітей-втікачів, якщо ви помітили, носять досить різкий і прямолінійний характер, безапеляційний, і водночас дещо необґрунтований.
Що стосується вашого запитання про звички самого О.Б., то батько не вживав ніяких м’ясних продуктів, включаючи птицю. Але разом з тим, їв яйця та рибу, тобто, строгим вегетаріанцем його назвати важко. Хліб і злакові продукти він вживав.
http://hkhm.blogspot.com/2012/11/oles-ber...
