Первая критическая статья по этой повести. Спасибо 240580!
Здається, список червоних фантутопій уже складений і здивувати чимось, а тим більше додати нову позицію до нього практично неможливо. Але з легкої руки бібліографа фантастики Вячеслава Настецького це вдалося зробити. Та ще й як! Абсолютно невідомий автор, який написав лише один фантастичний твір – повість «Лети, Ікар!».
На фантлабі нещодавно обговорювалося питання щодо впливу Єфремова на Герчика (чи навпаки, писали й видавалися приблизно в один час). Ну, на мій особистий погляд, про якусь схожість із «Туманністю Андромеди» навряд чи доводиться говорити. Хіба що ім’я одного з героїв Нор Інд (в «Туманності…» — Ерг Ноор) та наявність спільної для обох авторів ідеї закономірної еволюції розуму у Всесвіті, що обов’язково має призвести до появи людини. У творі Герчика також говориться про те, що розумні інопланетяни мають бути гуманоїдами; якщо вже вони подолали тяжіння власної планети то обов’язково мають бути гуманістами, інших варіантів не передбачається.
Продовжуючи тему аналогій і паралелей, слід сказати, що спочатку цей текст нагадав довоєнну фантастику з її схематизмом, рубленими фразами, казенними діалогами. Хоча перше враження виявилося хибним і далі, по мірі читання, стало зрозумілим, що твір є характерним представником оптимістичної фантастики 1950-х – 1960-х, сповненої віри в освоєння космосу й романтики міжзоряних польотів. Особливо ступінь наївності й сюжетних натяжок зростає в другій частині повісті, автору явно не вдалося розкрити внутрішній світ закоханої жінки чи правдоподібно зобразити образ 6-7-річного хлопчика. Але усе це з лишком компенсується цілком оригінальним напруженим сюжетом, від якого складно відволіктися.
А ще Герчик випередив на півтора десятиріччя Олександра Казанцева з його «Фаетами» (1973), показавши небезпеку ядерної гонки. Цивілізація марсіан гине від наслідків атомної війни.
Найбільше, що впало в очі при прочитанні повісті – схожість із творчістю Олеся Бердника. По-перше, мова. Читав російський текст повісті Герчика, але час від часу виникало відчуття, що це якийсь втрачений текст Бердника, настільки схожою була стилістика. По-друге, явні сюжетні паралелі з «Зоряним корсаром», особливо з лінією Ура. Покинута на догляд після катастрофи на догляд кіберняньки дитина (діти), мандрівка закоханої інопланетянки на Землю разом зі своїм обранцем, оживлення мертвого батька (батьків), висадка космічного Прометея на планету з первісними людьми – усе це є в обох творах. Назва корабля Ар у Герчика, цивілізація Ара у Бердника, біотоки – енергія думки... До речі, оповідання «Міжзоряна нянька» було опубліковане відразу після публікації повісті Герчика – в 1961 році. Бердник мав можливість до цього прочитати оригінал.
Ну і, звичайно ж, питання про те, утопія це, чи просто космоопера. Як на мене, є два різні підходи до віднесення того чи іншого твору до утопій: вузький і широкий. Вузький – це коли твір цілком і повністю призначений опису соціального облаштування суспільства, це центральна тема, це ж є його ідейною основою, сюжет же грає другорядну, допоміжну роль. Таких творів зовсім небагато. Проте коли підходити ширше, до кола утопій можна віднести й твори, дія яких відбувається в утопічному всесвіті, проте які не зациклені на соціальній повістці. Втім твори другого типу просто неможливі за визначенням без необхідних соціальних умов, хоч їх опису й приділяється набагато менше місця. Саме до утопій у такому розширеному розумінні відноситься ця повість. На далекій планеті Сірасколії побудовано Батьківщину Людського Щастя, де живуть за ери однієї сім'ї. Ну і звичайно ж, герої тут зовсім не єфремовські. Холодно-раціональних персонажів «Туманності…» чи «Години Бика» часто складно розуміти сучаснику. Герої повісті «Лети, Ікар!» скоріше аналогічні до героїв утопічних романів Георгія Мартинова. Такі ж людяні, добрі й трішки наївні.
Ще раз дякую, пане Настецький! Отримав велике задоволення від цієї повісті, яку, до речі, так і не видали окремою книгою за часів СРСР.
***
Кажется, список красных фантутопий уже составлен и удивить чем-то, а тем более добавить новую позицию в него практически невозможно. Но с легкой руки библиографа фантастики Вячеслава Настецкого это удалось сделать. И еще как! Абсолютно неизвестный автор, написавший только один фантастическое произведение — повесть «Лети, Икар».
На Фантлаб недавно обсуждался вопрос о влиянии Ефремова на Герчика (или наоборот, писали и выглядели примерно в одно время). Ну, на мой личный взгляд, о какой сходство с «Туманностью Андромеды» вряд ли приходится говорить. Разве что имя одного из героев Нор Инд (в «Туманности ...» — Эрг Hoop) и наличие общей для обоих авторов идеи закономерной эволюции разума во Вселенной, обязательно должно привести к появлению человека. В произведении Герчика также говорится о том, что разумные инопланетяне должны быть гуманоидами; если уж они преодолели притяжение собственной планеты то обязательно должны быть гуманистами, других вариантов не предвидится.
Продолжая тему аналогий и параллелей, следует сказать, что сначала этот текст напомнил довоенную фантастику с ее схематизмом, рублеными фразами, казенными диалогами. Хотя первое впечатление оказалось ошибочным и дальше, по мере чтения, стало ясно, что произведение является характерным представителем оптимистичной фантастики 1950-х — 1960-х, полной веры в освоение космоса и романтики межзвездных полетов. Особенно степень наивности и сюжетных натяжек растет во второй части повести, автору явно не удалось раскрыть внутренний мир влюбленной женщины или правдоподобно изобразить образ 6-7-летнего мальчика. Но все это с лихвой компенсируется вполне оригинальным напряженным сюжетом, от которого сложно отвлечься.
А еще Герчик опередил на полтора десятилетия Александра Казанцева с его «Фаэтами» (1973), показав опасность ядерной гонки. Цивилизация марсиан погибает от последствий атомной войны.
Больше всего бросилось в глаза при прочтении повести — сходство с творчеством Олеся Бердника. Во-первых, речь. Читал русский текст повести Герчика, но время от времени возникало ощущение, что это какой-то потерянный текст Бердника, столь похожей была стилистика. Во-вторых, явные сюжетные параллели с «Звездным корсаром», особенно с линией Ура. Заброшенная на уход после катастрофы на уход киберняньки ребенок (дети), путешествие влюбленной инопланетянки на Землю вместе со своим избранником, оживление мертвого родителя (родителей), высадка космического Прометея на планету с первобытными людьми — все это есть в обоих произведениях. Название корабля Ар у Герчика, цивилизация Ара у Бердника, биотоки — энергия мысли ... Кстати, рассказ «Межзвездная няня» было опубликовано сразу после публикации повести Герчика — в 1961 году. Бердник имел возможность к этому прочитать оригинал.
Ну и, конечно же, вопрос о том, утопия это или просто космоопера. Как по мне, два разных подхода к отнесению того или иного произведения к утопиям: узкий и широкий. Узкий — это когда произведение целиком и полностью предназначен описания социального обустройства общества, это центральная тема, это же является его идейной основой, сюжет же играет второстепенную, вспомогательную роль. Таких произведений совсем немного. Однако если подходить шире, в круг утопий можно отнести и произведения, действие которых происходит в утопическом вселенной, однако которые не зациклены на социальной повестке. Впрочем произведения второго типа просто невозможны по определению без необходимых социальных условий, хотя их описания и уделяется гораздо меньше места. Именно к утопиям в таком расширенном понимании относится эта повесть. На далекой планете Сирасколии построено Родину Человеческого Счастья, где живут по эры одной семьи. Ну и конечно же, герои здесь вовсе не Ефремовского. Холодно-рациональных персонажей «Туманности ...» или «Часы Быка» часто сложно понимать современнику. Герои повести «Лети, Икар» скорее аналогичные героев утопических романов Георгия Мартынова. Такие же человечные, добрые и немного наивны.
Получил большое удовольствие от этой повести, которую, кстати, так и не издали ни отдельной книгой, ни в сборнике во времена СССР.
***
Михаил Наумович (Моисей Беньяминович) Герчик (7 июня 1932, Бобруйск — 3 июня 2008, Минск) — белорусский советский писатель и поэт.
Родился в 1932 году в г. Бобруйске. В первые дни войны его отец ушел добровольцем в армию и погиб в феврале 1942 года под Москвой. Будущий писатель с матерью и младшим братом всю войну пробыли в эвакуации, в Оренбургской области, работали в колхозе. Большая семья матери эвакуироваться не успела и была расстреляна фашистами в Осиповичском гетто.
Окончил 15-ю среднюю школу в Бобруйске. В 1953 году закончил педагогическое училище в Минске и в 1958 году — и филологический факультет Белгогосуниверситета. Работал в редакции газет Белоруссии и на радио.
В 1954 году написал свою первую повесть «Лети, Икар!», первую и последнюю повесть в фантастическом жанре.
Автор сценария к фильмам «Научись танцевать» и «Наследник». Награждён грамотой Верховного Совета Белоруссии. С 1964 года — чл. Союза писателей СССР.
Автор популярных,многократно переиздававшихся романов “Отдаешь навсегда”, “Обретение надежды”, “Возвращение к себе”, «Солнечный круг», «Ветер рвёт паутину» и мнoгиx другиx книг. Произведения писателя переводились на польский, болгарский, румынский, латышский, узбекский, украинский, белорусский и другие языки, пользовались большим интересом у читателей. Oтрывки из пocлeдниx прoизвeдeний пиcaтeля — рoмaнa “Oружиe для убийцы” и книги “Пoминaльнaя мoлитвa”, а также «Нeвыдумaнныe иcтoрии” были oпубликoвaны в журнaлe “Флoридa” (США) и «Мишпоха» (Витебск, Беларусь).
Писатель Михаил Герчик скончался 3 июня 2008 года в г.Минске.
***
Газетные иллюстрации из книжного издания (спасибо ingvar1964!)