Аннотация.
В статье проанализированы романы и повести украинского писателя Зосима Дончука
на тему жизни украинской эмиграции в Северной Америке. Раскрыты формы воплощения
образа украинского эмигранта, главной целью которого является “поиски счастья” в мире
тотальной свободы.
Образ українського емігранта з’явився у художній літературі іще в часи перших хвиль емі-
грації кінця ХІХ ст., зокрема, в новелах В. Стефаника (“Камінний хрест”) та А. Чайковсько-
го (“Бразильський гаразд”). Однак системно він окреслився лише після Другої світової війни,
спершу в таборах Ді-Пі (повість “Еней та життя інших” Ю. Косача), а згодом і в творчості пись-
менників-емігрантів у Північній Америці. Звернення до теми емігрантського життя становить
надзвичайно цінний і до певної міри унікальний досвід зображення “іншої України”, ба навіть
творення концепції “внутрішньої України”, однак цей пласт літератури досі не був належним
чином досліджений у вітчизняному літературознавстві. Поодинокі аналізи творів про еміграцію
надибуємо в статтях О. Пресіч про роман “На твердій землі” У. Самчука [6] та Г. Синьоок про
збірку новел “Серед хмаросягів” Д. Гуменної [7]. Існує велика потреба розгляду інших прозових
текстів цієї тематики, як в індивідуальному, так і контекстуальному аспектах.
Донині маловідомою і недослідженою залишається постать і творчість емігранта Зосима
Дончука, який за двадцять років своєї письменницької діяльності опублікував вісім романів, три
збірки малої прози та сатиричний цикл з чотирьох повістей. Серед них домінують епічні твори
про Україну першої половини ХХ ст., війни, колективізацію, голодомор та окупацію. З. Дончук
одним із перших звернувся до теми еміграційного життя українців, спершу у повісті “Море по
коліна” (1961) та її продовженнях, а згодом – у романах “Будинок 1313” (1964) та “В пошуках
щастя” (1970). Як бачимо, він на кілька років випередив того ж таки У. Самчука, чий роман “На
твердій землі” (1966) дослідники схильні вважати “першим значним твором літератури україн-
ської діаспори, що оспівує добробут українських імігрантів у повоєнній Північній Америці” [6,
с. 87].
© Олександр Вешелені, 2013
86 Наукові записки. Серія “Історичні науки”
Слід зазначити, що З. Дончук втілив образ українського емігранта у названих текстах у трьох
площинах – сатирико-авантюрній, побутово-мелодраматичній та хроніко-документальній. Усіх
їх об’єднує мотив, який, відштовхуючись від назви одного з романів, можемо назвати “пошу-
ками щастя”. При цьому ідеологічна та націоцентрична складова творів часто відсувається на
другорядний план, однак автор не опускає нагоди змалювати та висміяти побутові й політичні
реалії української діаспори.
Оскільки увага до З. Дончука активізувалася в кінці 50-х рр. ХХ ст. передусім як до автора
сатиричної повісті “Гнат Кіндратович” про однойменного совєтського експедитора, автор ви-
рішив розвинути образ ділка-пройдисвіта в умовах нового життя повоєнної еміграції в США
та Канаді. Герой прибуває в Новий світ з новими атрибутами заможного життя – у баварсько-
му капелюсі, з краваткою-метеликом та сигаркою “Кемел”. Як і кожен, хто обирає для свого
майбутнього Америку, його передусім приваблює омріяна свобода, втіленням якої в багатьох
творах виступає відома нью-йоркська статуя. Про неї З. Дончук у романі “Будинок 1313” пише
як про “еманацію дійсної свободи”: “Америка нагадувала той біблійний рай, про який мріють
грішники” [2, с. 13].
Однак, у розумінні мізантропа Гната Кіндратовича свобода означає передусім великі при-
бутки від торгівлі алкоголем та можливість контролювати інших. У цьому слід вбачати тоталь-
не виродження інстинкту власника, монополізованого в СРСР совєтською партноменклатурою:
“Вперше Гнат Кіндратович відчув дух господаря. Він користався найманою робочою силою, за
яку в СССР засилають на Сибір. А тут він пан. Та ще який пан. У нього краму стільки, що якраз
за совєтськими законами вистарчить десять років далеких таборів. А тут усе це придбав даром.
Так! Чудова система – капіталізм. Хто був нічим, той стане всім, себто багатієм” [4, с. 212-213].
Бажання наживи, яке є наскрізною рисою Гната Кіндратовича в усіх повістях, втілюється в но-
вих, не конче економічних формах обману. Найперше він стає диригентом церковного хору, а
згодом і священиком, відчуваючи надприбутковість у сфері служителів культу. Однак викриття
у зловживанні духовним саном змушує його разом з дружиною перебратися з Канади до США.
Таким чином, у порівнянні з безперервною “серією успіхів” в СРСР, американські афери часто
закінчуються для Гната Кіндратовича провалом та згортанням діяльності. Автор натякає, що
тотальна свобода означає водночас і більшу відповідальність за власні вчинки.
З приїздом до США Гнат Кіндратович, як і будь-який емігрант, по-справжньому почуває
“твердий, надійний ґрунт під ногами, шалений стукіт жадібного серця, солодкий посмак вільно-
го підсоння” [4, с. 74]. Саме тут він активно включається у життя української громади. У ній ще
з часів повоєнних таборових буднів панує партійний розбрат, який, на думку автора, спричинює
відсутність будь-якої державницької консолідації українців: “[Пронька – Авт.] довго порпався в
їхніх програмках, але істотної ріжниці не знайшов. Всі за Україну. Всі вимагають грошей і жод-
на поки що нічого реального не дає, лише обіцяє в майбутньому” [4, с. 169]. Найбільш гостро
письменник критикує федералістів, зображуючи
їх гуртування навколо газети “Східнячок”, до
якої починає дописувати і Гнат Кіндратович. Розмита ідентичність “малоросів і хахлів” набуває
гротескних рис, адже вони ладні навіть більшовизм трактувати як посягання українців на чолі з
Леніним і Сталіним на велич Російської імперії.
Так само письменник висміює повсюдну “шароварщину” українських емігрантів: “Мати кім-
нату в О[б’єднаних] Н[аціях] – це однаково, що знати все на світі. Тут можна і Україну від-
воювати без УПА, тут можна торгувати гуцульськими різьбарськими виробами, тут можна і
листівки по цілому світі розповсюджувати. А головне – продавати канапки і український борщ
усім делеґатам. Кращої пропаґанди про українську поневолену націю і придумати тяжко. Укра-
їнський борщ проб’є дорогу до незалежности” [4, с. 179-180]. Саме такий етнографічний побу-
товізм дозволяє Гнатові Кіндратовичу вправно використати принцип “свій до свого” у своєму
новому “дітищі” – українській крамниці-ломбарді “Мрія”. Щоправда, враховуючи вже згадува-
ні проблеми з ідентичністю, вивіску “українська” він вирішує змінити на “слов’янська”.
Таким чином, пошуки щастя у випадку Гната Кіндратовича тягнуть за собою остаточний роз-
рив з національним “Я” через те, що воно не приносить ніякої практичної користі. Поступово
він занурюється у різні любовні й корисливі походеньки, імітуючи американський стиль життя.
У фіналі повісті Гнат Кіндратович гине на знімальному майданчику в Голівуді, але автор одразу
ж повідомляє читача, що на цьому його історію не завершено. У наступній повісті – “Ясно-
видець Гері” – персонаж перетворюється на своєрідного Воланда-Мефістофеля, покликаного
Випуск 21 87
викривати вади американського суспільства, рівно як і його емігрантської – російської та укра-
їнської – складової.
До написання роману “Будинок 1313” автора спонукав передусім його власний досвід врос-
тання в американський ґрунт. З. Дончук жив у Філадельфії на 7-й вулиці під номером 1915, у
великому цегляному будинку, кімнати якого здавав своїм знайомим (серед них письменникам
Галині Журбі, Василеві Гайдарівському, співачці Олені Шишацькій-Карапетян) [1, с. 28]. Фак-
тично “Будинок 1313” слід вважати автобіографічним романом, герой якого – Петро Залізняк
– повторює шлях Дончука-емігранта. Прикметно, що образ будинку як метафори нового життя
використає згодом і Улас Самчук, створюючи свій роман “На твердій землі” передусім як істо-
рію “нового українця”, який розбудовує разом з будинком усе своє життя в нових умовах.
Реалістичне письмо З. Дончука найчастіше звертається до бальзаківських форм оповіді, до-
даючи велику дозу сентименталізму у романну канву. Це пояснюється тим, що значна частина
творів еміграційної літератури так чи інакше загравали з інтеграцією в “масову літературу”.
Окрім того, адресат таких творів – український емігрант – мав отримувати “свою літературу”
у доступних формах, інакше ж він швидкими темпами переключався на “американське чтиво”,
що посилювало і без того інтенсивну асиміляцію. Про це пише і З. Дончук: “Все це переплута-
не, позмішуване, перевернуте, свідчило, що ніхто тут уже українською книжкою не цікавиться.
Старі еміґранти разом із дітьми перейшли на англомовне читання, а нові ще не знають стежки
до бібліотеки” [2, с. 38].
Влаштувавшись на роботу в “спрінґовню” (завод з виробництва автомобільних сидінь), Пе-
тро Залізняк чи не вперше в своєму житті має нагоду придбати собі будинок (звісно ж, за кре-
дитні гроші): “Яка то радість, почувати себе господарем! Тут уже більшовикам зась відібрати
будинок” [2, с. 77]. Інтригу цій справі додає містичне поєднання двох тринадцяток в номері
будинку, про які З. Дончук подає своєрідну газетну вставку у формі внутрішніх сумнівів героя.
Саме з цим будинком Петро Залізняк пов’язує своє потаємне бажання розбудовувати “свою
Україну”: “Ну і чого ще йому треба? Хіба отут посадити українські вишні, а там посіяти барві-
нок, щоб стелився” [2, с. 77]. За іронією, одразу при цій думці до нього звертаються “Містер! Гав
ду ю ду?”, хоч ця людина, як виявляється, також українка.
Загалом у романі відтворено чимало реалій самоорганізації українців, від культурно-освітніх
товариств та клубів до вже згадуваних у “Море по коліна” купецьких громад: “Українське на-
селення купляє
все виключно у своїх купців. Коли дати заробити – то українцям” [2, с. 79]. Не
оминає З. Дончук і міркувань про еміграційну літературу, в яку герой намагається увійти своїми
напіванекдотичними оповіданнями та газетними публікаціями. У діалозі Залізняка з письмен-
ником Володимиром Незвичайним чітко простежується апологія героїчної літератури, змалю-
вання страждальної боротьби українців
за визволення. Крім того, показано й реальний епізод
знайомства з Тодосем Осьмачкою, який на той час уже мав проблеми з нормальними умовами
життя та страждав на манію переслідування.
Автор вустами персонажів хвалить чималу кількість прозаїків, однак не опускає можливості
і покритикувати декого – передусім з особистих мотивів. Йдеться про досить різке ставлення до
Галини Журби, з якою З. Дончук після довгих років дружби пересварився через звинувачення
письменника Г. Журбою в крадіжці сюжету роману “Тодір Сокір” [5, с. 25]. Більше того, образ
однієї з центральних антагоністок “Будинку 1313” польської шляхтянки Кекелії також явно ви-
ведений з неї, насичений надміром негативних рис. Вона виступає у ролі звідниці для молодих
жінок, які прагнуть якомога швидше вийти заміж.
Відсторонившись від реального прототипу, маємо досить органічну, як для побутово-мело-
драматичного роману, сюжетну лінію внутрішнього ворога в будинку головного героя, до якої
долучається також емігрантка, вдова німецького офіцера Мілена Бравн. Вона представляє у ро-
мані тип нової жінки, витвореної ХХ ст., типологічно пов’язаної з Самчуковою Леною Глідерс.
Мати двох дітей, вона ще перед виїздом за океан робить операцію, щоб стати безплідною. Те-
пер її головна мета – завести собі заможного чоловіка, водночас культивуючи вільні стосунки і
цілковите відсторонення від побутової рутини. Після перших спроб звабити свого одруженого
патрона Грицька Григоровича Федюка вона обирає собі нову жертву – молодого Дмитра Сидо-
ренка. Той, по суті, постає перед типовою дилемою – довершити свої стосунки зі справжньою
патріоткою, хазяйновитою Катрусею або ж покинути її і одружитися з Міленою Бравн. Об-
равши екстравагантну Мілену, він довгий час мріє про щасливе родинне життя з нею, однак,
88 Наукові записки. Серія “Історичні науки”
зіткнувшись з її подружніми зрадами та небажанням мати дітей, усе ж прагне повернутися до
Катрусі. Однак горда дівчина йому все ж відмовляє. Цим розв’язка любовного трикутника разю-
че відрізняється від пізнішої інтерпретації У. Самчука, в якого, попри вибір такої самої Катрусі
завершується родинним щастям, в якому, разом з тим, продовжує бути присутньою і розхрис-
тана Лена Глідерс.
Динамічність сюжетові також забезпечує таємниця третього поверху “Будинку 1313”, меш-
канки якого за короткий час знаходять собі женихів та змінюють одна одну майже щоміся-
ця. Навіть вісімдесятирічна Югина, антипод Кекелії, виходить за старого професора Жука. Під
впливом усіх цих подій Петро Залізняк і сам вирішує одружитися на своїй однокурсниці Лесі (в
якій також легко впізнаємо дружину З. Дончука Ларису). У фіналі Петро Залізняк – гіперболізо-
ваний образ автора – постає своєрідним брамником “американського раю”, впускаючи до нього
лише достойних людей і проганяючи тих, хто своїми намірами й вчинками скомпрометував
уявлення про емігранта.
Завершальним – якщо не рахувати новели зі збірки “Десята” – у прозовому втіленні теми
емігрантського життя слід вважати написаний у притаманній письменникові хронікально-пу-
бліцистичній манері роман “В пошуках щастя”. До того ж своїм твором автор найперше хотів
звернутися до молодшого покоління емігрантів та до народжених уже в Америці представників
діаспори. Через це роман перенасичений моралізаторством і протиставленням чесної та свідо-
мої життєвої позиції розпусному “західному” життю.
У першій половині роману простежуємо долю родини Серед, батько яких – сільський ста-
роста Василь – гине під час радянського наступу 1944 р. Агроном Артем Іваненко разом із
Тетяною Середою та її донькою Олею й племінницею Лідою мандрують через пів-Європи і
потрапляють в німецький табір Ді-Пі. Тут Артем з Тетяною одружуються, зав’язується кохання
між Лідою та галичанином Юрком, а юна Оля стає старанною школяркою й пластункою, співає
в церковному хорі. Така зразковість, як виявляється, досить швидко зводиться нанівець, але вже
в умовах вільного американського суспільства. Новий світ пропонує неймовірні розкоші і втіхи,
які, однак, є примарними. Перший конфлікт між старим порядком і новою модою виникає тоді,
коли шістнадцятирічна Оля вимагає у матері дозволу на одруження, після чого вирішує втекти з
дому зі своїм “бойфрендом”. Кілька місяців вони насолоджуються спільним життям і розвагами,
але Оля все ще тяжіє до свого власного коріння й етичних норм. Невдовзі Джан гине при спробі
пограбування банку, і така ж доля спіткає наступних хлопців Олі – Нормана і Френка.
Прикметно, що усі ці витівки Оля робить, як вона пише в прощальному листі, у тих-таки “по-
шуках щастя” [3, с. 251]. Лиш поступово молодечий ентузіазм витісняє скепсис та цинізм. Після
чергових невдач та поневірянь вона повертається до родини, розбита морально й фізично. На за-
питання, куди ж вона поділа те щастя, яке шукала, Оля відповідає: “Продала”. Як з’ясовується,
вона за цей час встигла народити дівчинку й одразу її позбулася. Стає зрозуміло, що дівчина
стала на облудний шлях через численні травми дитинства, ранню втрату батька і зневіру в Бога.
Саме тому вона впадає в крайнощі і, зрештою, намагається спокусити вітчима Артема. Хвора
мати, ставши свідком цього, не витримує горя і помирає від серцевого нападу. Лише смерть
матері, символічна смерть власної душі й сумління, спонукає Олю знову повернутися до школи
і шукати своє щастя в єдності з Богом.
Як бачимо, спроба З. Дончука подати історію еміграції як своєрідну родинну хроніку в час-
тині американського життя звелася до надмірного сентименталізму і цим самим погіршило
сприйняття твору як художньої цілості. Однак не слід забувати, що історії, змальовані автором
у цьому та інших романах, завжди мали реальне підґрунтя і таки зображували ту дійсність емі-
грантського життя, де українець балансував між збереженням власної ідентичності та пошуком
вільного й щасливого життєвого простору. Прозові тексти З. Дончука цінні передусім своєю
документальністю, детальним описом побуту й відносин в українській громаді США, а також
гострим викриттям деструктивних тенденцій Нового світу.
Джерела та література:
1. Біляїв В. “На неокраянім крилі...” (Штрихи до літературних портретів західної діаспори) /
В. Біляїв. – Донецьк, 2003. – 348 с.
2. Дончук З. Будинок 1313: роман / З. Дончук. – Філядельфія: [Б.В.], 1964. – 296 с.
3. Дончук З. В пошуках щастя: роман / З. Дончук. – Філядельфія: [Б.В.], 1970. – 376 с.
Випуск 21 89
4. Дончук З. Море по коліна: сатирична повість / З. Дончук. – Філядельфія: [Б.В.], 1961. –
296 с.
5. Журба Г. Від авторки / Г. Журба // Київ. – 1963. – Ч. 1-2. – С. 24–25.
6. Пресіч О. Пошук нового героя у “канадському” романі Уласа Самчука “На твердій землі”
/ О. Пресіч // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –
2011. – № 6. – С. 82–87.
7. Синьоок Г. Культурне життя української діаспори (на матеріалі збірки новел Докії Гумен-
ної “Серед хмаросягів”) / Г. Синьоок // Вісник Черкаського національного університету ім. Бог-
дана Хмельницького. Серія “Філологія”. – Черкаси, 2004. – Вип. 58. – С. 45–49.