(Стаття неповна через відсутній фрагмент на світлині, тому перша колонка пропущена, але частину можете глянути тут: https://scontent-otp1-1.xx.fbcdn.net/v/t3... )
ЗДАЄТЬСЯ, Я ЗРОЗУМІВ У ЧОМУ РІЧ: там на початку філософ сам вигадує оповідання "по мотивам" , а потім переконує, що нічого подібного ніхто ніколи не напише. Типу, пародіює Бердника. (Стаепан Храбров)
Почекайте, читачу, не обурюйтесь: це, звичайно, дурниці, це я сам надумав, жоден фантаст такого не писав і сподіваємося, ніколи не напише. Не напише він і про те, як Ікс колосальним зусиллям волі змусив звірятко успадкувати набуту ознаку — ампутовану лапку — і тим самим вивів нову триногу породу, або про те, що таємниця сконструйованої Ігреком потужної електростанції виявилась дуже простою: її серцевиною був невеличкий вічний двигун, зроблений всього з дванадцяти сполучених коліщаток.
Ніхто цього не напише, тому що подібних речей не може бути. Це ми знаємо твердо. Наука накладає заборону на певного роду фантазії.
Дехто може заперечити: як же так? Адже ми живемо у в вік неймовірних відкрить, які обганяють найбуйнішу фантазію. І все ж ніхто не сконструює вічного двигуна і не побачить руху окремо від тіла, яке рухається...
Все це була передмова. А тепер перейдемо до суті справи — оповідання Олеся Бердника "Зустріч над прірвою", опублікованого в журналі "Знання та праця" № 12 за 1964 рік.
...Юнак, що врятував дівчину в стрімких ущелинах поблизу Катунського хребта, був таємничий і загадковий. Він відчував думки на відстані; одного його дотику було достатньо, щоб загоїлась рана; повівши рукою, він припинив снігопад. Правда, він не був всесильний. Він не розумів, що таке "вводити в оману", "розігрувати", тобто говорити неправду; він також не розумів, що таке "довести", — адже йому зовсім не треба було нічого доводити, тобто, по-нашому, міркувати, він бачив істину безпосередньо...
Безгрішна і могутня істота — це ще куди не йшло, але от щодо безпосереднього бачення істини... Ну, що ж, можливо, автор нам зараз висуне цікаві гіпотези про інші типи пізнання, принципово відмінні від людського. Це цікаво.
Хто ж він, цей юнак? Звідки він? Нещасна земна дівчина гадає, що він житель планети Уран. Бідолашна, вона не розуміє, що планети, речі, істоти, явища, зірки, галактики — все це недосконалий рівень нашого людського світу, це "план диференціації, роз'єднання". Але світ має й інший план, крім "речовинного". Юнак зовсім не з Урану. Його світ — скрізь, навколо нас, в нас самих і в речах, як єдність всього роз'єднаного і речовинного...
Зачекайте, зачекайте. Антисвіт? Чи щось у цьому дусі? Якийсь новий вимір простору? Ні, принципово не те! Все це не у просторі, не у вимірі. "Вимірів немає взагалі ніяких" — провіщає юнак. — "є різні енергетичні стани. Свідомість — найвища енергія світу. Отже, рівень Світу залежить від рівня свідомості".
Ось ми й добули енергію, залишивши осторонь невиразні шматки речовини. Тепер можемо надати їй грушовидної і якої завгодно форми; автор надав їй форми прекрасного і загадкового юнака, щоб вона могла спілкуватися з пасивною цивілізацією Землі. Зверніть увагу: це саме енергія в чистому вигляді, свідомість, не обтяжена ніякими матеріальними явищами. Можна літати за допомогою думки з необмеженою швидкістю: "Думка практично не має обмеження з швидкості польоту. Вона поза тримірністю...".
Геть Ейнштейна з його постулатами про граничну швидкість руху, геть фізіологію з її твердженнями про механізм продукування думки; мисль може відірватись від свого матеріального носія, і тоді... Отут наука може сказати своє категоричне: "вето". Гіпотеза про свідомість, розлиту в світі поза просторовими вимірами і матеріальним носієм, про вкладені один в одного "енергетичні рівні" — це вже щось не лише неймовірне, але й просто неможливе. З однаковим правом можна було висувати ідею промислового добування теплороду або піднесення сільського господарства шляхом широкого застосування "життєвої сили".
Але автор у вигідному положенні: всі наші аргументи йому ні до чого. Адже з його точки зору, точніше, з точки зору таємничого юнака "твердження не потребує доведення". Доведення, аргументація — це плід обмеженості людської цивілізації. Людина зробила велику помилку,
поставивши між собою і природою знаряддя праці, "технічні апарати", які створюють між дослідником і об'єктами природи бар'єр. "У нас же немає ніяких протезів. Ніяких додатків. Істота і Всесвіт. Творення і Творець. Фокус Пізнання і Безмежність, яка пізнається тим фокусом..."
За цією тирадою юнака наступає серія рекомендацій: слідкуйте за природою, не бійтеся її, почніть з телепатії — ви знайдете багато чудес, у створенні яких природа була сміливішою від вас.
Ми б і раді прийняті ці рекомендації. Але як же нам бути, якщо ми знаємо лише хибний шлях — прилади, технічні "протези", непотрібні докази, аргументи, математичні абстракції. — І навіть телепатію вивчаємо саме таким способом!
Приймемо на хвилинку цю оцінку науки і техніки. Тоді нам лишиться зловтішатися з приводу буйної фантазії автора: ми принаймні не шукаємо в світі предметів під назвою "диференціал", або "інтеграл", хоч і вважаємо, що ці математичні абстракції мають об'єктивний зміст. А ось О. Бердник населив світ математичними абстракціями (адже "енергія" — теж математична абстракція!) і "відкрив" чимало нового.
А тепер відкинемо оцінку можливостей науки і техніки, як безглузді "протези". І давайте відкинемо її категорично. Ми будемо абсолютно праві. Тисячолітня історія людства принесла колосальні перемоги науці і техніці, і ми не маємо ніяких підстав твердити, ніби наші предки стали на хибний шлях, взявши до рук найперші знаряддя виробництва. Можна висувати гіпотези про різні шляхи цивілізації, але проголошувати помилкою практику, теорію, аргументацію, математичні абстракції — це вже занадто, це не має нічого спільного ні з наукою, ні з науковою фантастикою. А до містики тут один крок, адже при бажанні містичними і божественними рисами наділити "юнака" легко...
Не хотілося б закінчувати цей читацький відгук строгим: "Куди дивилась редакція журналу, публікуючи і т. ін.". Очевидно, товаришів з редакції підкупило те, що оповідання О.Бердника [.......], й вони закрили очі на безглуздість і [ідеалізм] висунутих автором гіпотез. Не забажали вони побачити його недоліків і після того, як читачі почали [надсилати] листи, в яких розповідалося, що сектанти використовують оповідання для доведення того, бо не існує. Журнал виступив з фейлетоном "Схопили бога за бороду", [..сражався...] проти сектантів, знов пройшовши повз зміст самого оповідання. Автор фейлетона І.Власенко пише: "Новела Олеся Бердника — фантастична". Письменник припустив (і цілком слушно), що Всесвіт — це не тільки Земля і "твердь небесна...". Отже, десь у іншій Галактиці можуть бути і розумні істоти, які обігнали у своєму еволюційному розвитку людей на мільйони років. Що ж, припущення про існування розумних істот в інших Галактиках зовсім не нове у фантастиці. Справа не в цьому, а у філософському [справджуванні] твору, а воно хибне. І [взагалі не] треба було редакції так беззастережно погоджуватись з позицією автора, адже фантастика — не просто собі легке чтиво, вона теж спосіб пізнання світу.
Мирослав Попович,
кандидат філософських наук
для “Робітничої газети” (30 липня, 1965 року)
Велика подяка Степану Храброву!