https://fantlab.ru/edition53105
Марко́ Вовчо́к (настоящее имя Мария Александровна Вилинская, по первому мужу — Маркович, по второму — Лобач-Жученко; 10 (22) декабря 1833, село Екатерининское, Елецкий уезд, Орловская губерния — 28 июля (10 августа) 1907, хутор Долинск, Терская область[1]) — украинская и русская писательница и поэтесса, переводчица. Троюродная сестра русского литературного критика Д. И. Писарева.
Была знакома с Т. Шевченко, П. А. Кулишом, Н. И. Костомаровым, И. С. Тургеневым, А. И. Герценом, Н. А. Добролюбовым, Н. С. Лесковым и другими русскими и украинскими писателями, публицистами, учёными.
Писала на украинском, русском, французском языках. Первый сборник рассказов вышел на украинском языке в 1857. В своих произведениях осуждала крепостное право. Описывала историческое прошлое Украины. Вместе со своим мужем А. В. Марковичем занималась сбором и исследованием этнографических материалов на Украине.
Вела отдел иностранной литературы в журнале «Отечественные записки» (1868—1870).
Переводила с польского (Болеслав Прус), французского (Виктор Гюго, Жюль Верн) и других языков.
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0...
Особливе місце у творчому доробку української письменниці займають переклади французьких авторів і переклади власних творів французькою мовою. Така посилена увага саме до французької літератури, намагання прилучити до своїх читачів французьку громаду не були випадковими ні для Марка Вовчка, ні для всієї української літератури. Адже знайомство з передовими ідеями й літературою Франції позитивно вплинуло на творчість Марка Вовчка. Беручи активну участь у літературному процесі Франції, вона не тільки перекладала власні україномовні твори для французького читача, а й творила нові художні структури французькою мовою, сприяючи тим самим виходу української літератури на світову арену й підвищенню її авторитету. Цією проблемою цікавилися І. Борщак, Є. П. Брандіс і Б. Б. Лобач–Жученко, Л. Вітошинська, О. Є. Засенко, Н. Є. Крутікова, Мішель Кадо, А. Пармені і Бон’є де ля Шапель та ін. Природно, що в цьому напрямку є вагомі здобутки літературознавців. Деякі аспекти українсько-французьких літературних взаємин уже привертали увагу дослідників (М. М. Варварцев, Г. Д. Вервес, М. М. Гресько, І. Ю. Журавська, В. Г. Матвіїшин, Д. С. Наливайко, Х. В. Паляниця, В. І. Пащенко, Г. М. Рягузова, Т. К. Якимович та ін.). Та все ж перекладацька діяльність Марка Вовчка ще не була об’єктом комплексного монографічного дослідження. І насамперед тому, що досі нема повного уявлення про обсяг багатогранної перекладацької діяльності Марка Вовчка взагалі і, зокрема, стосовно французько-українських літературних взаємин. Крім того, питання про майстерність Марка Вовчка-перекладачки донині не було всебічно вивчене. Усе сказане вище дає підставу вважати, що тема “Марко Вовчок–перекладач” вимагає подальшого ґрунтовного дослідження.
Зацікавленість перекладацькою діяльністю виникла у Марка Вовчка дуже рано. Однак їй доводилося перекладати твори зарубіжних авторів переважно російською мовою, зважаючи на ганебні цензурні закони, які забороняли друкувати зарубіжну літературу українською мовою. І все ж значення перекладів Марка Вовчка було суттєвим не тільки для російського, а й для українського читача, який отримував можливість долучитися до кращих зразків західноєвропейської, переважно французької літератури.
Увага письменниці саме до французької літератури пояснюється не тільки біографічними причинами (вільне володіння французькою мовою, неодноразове тривале перебування у Франції, тісні творчі контакти з багатьма видатними французькими діячами культури), а й бажанням ознайомити своїх співвітчизників із кращими здобутками французької літератури, яка займала одне з центральних місць у тогочасному європейському інтелектуальному житті. Марко Вовчок усвідомлювала, що в ХІХ столітті саме Франція залишалася провідним центром світової культури.
Важливе значення для Марка Вовчка мала співпраця з відомим паризьким письменником і видавцем П’єром-Жулем Етцелем, який запросив молоду письменницю до участі у своєму “Журналі виховання та розваги” і постійно спонукав її до творчої праці. Саме він пропонував Марку Вовчку видавати власні твори у перекладі французькою мовою і водночас всіляко підтримував її намір перекладати французьких авторів для видання на її батьківщині. Після дебюту в етцелівському часописі казкою “Мелася” Марко Вовчок друкує вільну інтерпретацію словацької казки про дванадцять місяців – “Зла Колючка та Добра Троянда”, а потім – первісний варіант російської казки “Королевна – Я”. У цьому ж виданні з’являлися оригінальні твори письменниці, відомі тільки французькою мовою (“Мандрівка на крижині” та “Сестричка”). Окремими книжками у Франції в серії “Альбоми П.Ж. Сталя” вийшли оповідання Марка Вовчка для дітей молодшого віку “Прудконогий олень” та “Сибірський ведмідь і дівчинка Чепурушка”. У цих творах, як і в українських казках та оповіданнях, письменниця виявила себе глибоким знавцем дитячої психології і видатним майстром захоплюючих сюжетів.
Твори Марка Вовчка, які друкувалися у Франції, збагачували французьку дитячу літературу, розширюючи її тематику, знайомлячи маленьких читачів з новими героями та сюжетами. Дитяча література ще не була тоді в центрі особливої уваги, тому переклади української письменниці були значущими. Казки та оповідання, які вона писала українською й французькою мовами (а потім перекладала з української мови французькою і навпаки), стали помітною віхою у розвитку дитячої літератури як в Україні, так і у Франції.
Перекладаючи французьких авторів, Марко Вовчок надавала перевагу книжкам для дітей (зокрема літературним казкам П.–Ж. Сталя, Жана Масе, Альфреда Мюссе та ін.). Сам жанр анімалістичної казки приховує в собі необмежені можливості вільного вибору автором різних художніх засобів для створення сатиричних ситуацій та персонажів. Казкові герої існують зазвичай наче у двох вимірах: вони можуть поводитися відповідно до своєї звірячої суті і водночас виявляти суто людські якості. Яскравий приклад цього – казка П.-Ж.Сталя (Етцеля) “Спогади старої Ворони”, яку Марко Вовчок переклала у 1871 р. У творі найфантастичніші ситуації переплітаються з відвертими алюзіями на тогочасні події і з конкретними реалістичними деталями. Зіставлення французького оригіналу казки з перекладом Марка Вовчка свідчить, що письменниця значно скоротила етцелівський текст, послідовно знімала моралістичні судження, вважаючи їх занадто...
Особливе значення мали переклади романів Жуля Верна. Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п’ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з’являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильнiстю зустрiчали кожний новий твiр французького письменника-фантаста у перекладi Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому “Незвичайних мандрiвок” широко повiдомлялося в пресi з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах.
Жуль Верн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними iдеалами, любов’ю до людини, палкою вiрою в чудодiйну силу її невтомної працi на благо поступу й процвiтання культури.
Доробок французького письменника-фантаста був близьким Марку Вовчку своїми просвiтительськими устремлiннями – поширювати в доступнiй для юнацтва формi досягнення науки й технiки. Українській письменниці, яка захоплювалася природничо-науковими iдеями, імпонував талант романіста, майстра пригодницької інтриги, першовідкривача нового позитивного героя, який втілював в собі риси людини майбутнього.
Перекладаючи романи Жуля Верна, Марко Вовчок працювала творчо. Письменниця підсилює емоційну виразність мови персонажів, тим самим змінюючи тональність оригіналу, привносячи у нього більшу експресивність. У тексті перекладу постійно відчувається присутність перекладачки, яка не залишається байдужою до подій і героїв твору. Стилістично нейтральний тон розповіді Жуля Верна стає яскравішим у перекладах Марка Вовчка, суто інформативні речення набирають більшої образності, даючи чіткіше уявлення про зовнішність героїв. Часом письменниця, змінюючи тон розповіді Жуля Верна, створює мікрообрази, причому така конкретизація допомагає читачеві яскравіше уявити собі дії персонажів, про які розповідає автор. Власне, перекладаючи Жуля Верна, вона використовувала особистий письменницький досвід, що й надавало її перекладам певної своєрідності, емоційності, оригінальності. Тому її переклади, що здобули позитивну оцінку французького автора, надовго зберегли своє значення. Велика кількість читачів (особливо молодих) і сьогодні захоплено читають твори Жуля Верна у перекладах української письменниці.
http://referatu.net.ua/referats/7569/145243
Починаючи з 1868 р., кожен новий твір Жюля Верна, як тільки він виходив у «Журналі виховання та розваги» чи окремою книжкою у виданні Етцеля, негайно надсилався Звонарьову й Марку Вовчку для видання російською мовою....
За час з 1869 до 1876 р. Марко Вовчок переклала і видала п«ятнадцять творів Жюля Верна, серед них: Діти капітана Гранта, Подорожі капітана Гаттераса, Навколо світу за 80 днів, Двадцять тисяч льє під водою, Таємничий острів, Повісті і оповідання та ін. Їй же належить переклад і видання в одній книжці під назвою «Знаменитые исследователи и путешественники» нарисів Жюля Верна і Вашінгтона Ірвінга про славетних мандрівників і мореплавців ( Жюль Верн, Вашингтон Ирвинг «Знаменитые исследователи и путешественники» пер. Марка Вовчка, изд-во С. В. Звонарева, Спб, 1873 г.)
https://fantlab.ru/translator2446
....Популяризація нею творчості Жуля Верна. Завдяки особистим зв’язкам письменників перше знайомство російських і українських читачів із романами видатного француза відбувалося надзвичайно швидко – за кілька тижнів після виходу у світ оригіналів. Саме Марку Вовчку Жуль Верн доручив переклад своїх творів російською мовою. Він заявив видавцю Етцелю, що цілком і повністю довіряє “цій розумній, інтелігентній жінці, яка тонко відчуває і прекрасно знає французьку мову”.З 1869 по 1876 роки Марко Вовчок переклала і видала п’ятнадцять романів Жуля Верна. “До справи перекладу загалом і до перекладу творів Жуля Верна зокрема Марко Вовчок ставилася з величезною увагою. Вважаючи, що переклад з однієї мови на іншу – це не якесь ремесло, а така ж відповідальна перед читачем творча праця, як і написання оригінальних творів...” [3, с. 522].
Засенко О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964.