Н. М. Віннікова,
М.Рома нівська відома широкому загалу як дитяча письменниця, авторка казки
“Мурашина перемога” (1927), повістей “Марійка” (1930), “Загнуздані хмари” (1936),
“Шахти в небі” (1940), “Високий літ” (1950), “Червоний тюльпан” (1956), “На
верхів’ях холоду” (1960), романів “Любов і мир” (1966) та “Рятівне коло” (1969).
Проте на початку 1940 років вона досить вдало виступила у періодичних виданнях зі
своїми пародіями. Одну із них письменниця написала на фантастичний роман
“Аргонавти Всесвіту”, який належить перу першопрохідцю у царині української
наукової літературної фантастики В.Владку. Його твір розповiдає про незвичайнi
пригоди космонавтiв, якi здiйснили подорож на загадкову планету Венеру.
Написаний ще 1938 року, роман, будучи фактично “букварем космонавтики”, став
улюбленою книжкою багатьох поколiнь юних читачів. У творі автор змалював
несподівані картини з життя рослинного і тваринного світу на далекій Венері: “Ось
оранжева, вкрита крупними бородавками жаба завбільшки з людську голову. Проте
замість широкого жаб’ячого рота – в неї твердий дзьоб між великими виряченими
очима. І це робить жабу подібною до сови. Жаба, не зсуваючись з місця, діловито
клюнула якусь істоту, що пропливала повз неї, розтерла її кривим ротом і миттю
проковтнула. Коричнева змія з маленькими ніжками і високим гребенем уздовж
спини, звиваючись, вистрибнула з каламутної води, злетіла у повітря і стрілою
впала на оранжеву жабу з совиним дзьобом...” .
У пародії М.Романівської, опублікованій 1940 року в журналі “Молодий
більшовик” (ч.9), зустрічаються персонажі В.Владка: академік Риндін, геолог Вадим
Сокіл, а за Борисом Гуро вгадується професор Ван Лун, який у романі “курив свою
улюблену люльку” , а в пародії – “акуратно прим’яв попіл у незмінній люльці” .
Пародист спрямував гумор на висміювання дивних назв незвичних істот, якими
В.Владко населив планету Венеру. У невеликому за обсягом творі М.Романівська
перераховує чи не усі види динозаврів, які жили на планеті за часів юрського
періоду: “ігуанодон” , “бронтозавр” , “атлантозавр” , “диплодок” . А страшна
потвора, що напала на персонажів пародії, описана так: “Неймовірно жахлива голова
дивилася на Гуро. З боків звивалися довгі жовті щупальця. Велетенські щелепи, як дві
гострі шаблі, були готові схопити і розрізати щелепами першу-ліпшу жертву” .
Деталь “щелепи” повторюється у пародії 19 разів і створює комізм, який
підсилюється тим, що щелепи має не лише “огидна щелепувата потвора” , а й Борис
Гуро, “який холодно стиснув щелепи” .
Філологічні трактати, том 2. №2, 2010 р.
http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2010/Fil_2_2010/10...
саме текст http://argo-unf.at.ua/load/kozlov_ivan/romanivska_m...
цитировать
свернуть ветку