Загадкова перфокартка
Хотіти — значить могти (рис. 89).
Намагайся дати розуму якомога більше знань (рис. 90). Перевірте свій словниковий запас технічних термінів
I. Логометр, потенціометр, мілівольтметр, вольтметр, манометр, вакуумметр, мановакуумметр, термометр, пірометр, диф-манометр.
II. 1. Стабілітрон — прилад для стабілізації напруги.
2. Газотрон — електровакуумний газорозрядний прилад, призначений для перетворення змінного електричного струму в постійний.
3. Кенотрон — двохелектродна електронна лампа для випрямлення 8МІННОГО струму в постійний.
4. Тиротрон — прилад, призначений для реєстрації малих струмів.
III. 1. Осцилограф — електровимірювальний прилад для записування кривих будь-яких фізичних величин з допомогою пере-творювачів-датчиків.
2. Автограф — самописний прилад.
3. Барограф — прилад для автоматичного записування атмосферного тиску.
4. Віброграф — прилад для записування вібрації.
5. Гектограф — копіювальний прилад.
6. Гігрограф — прилад для автоматичного записування вологості повітря.
7. Курсограф — електронавігаційний прилад для автоматичного записування на плівці курсу пароплавів.
8. Хронограф — самописний прилад для вимірювання малих інтервалів часу.
9. Електрограф — самописний прилад для вимірювання дуже слабких електричних розрядів.
10. Пантограф — прилад для знімання копій з креслень.
Символічні задачі
Завжди вчитися — все знати (рис. 92).
Знання лише тоді знання, коли вони одержані зусиллям розуму, а не тільки пам’яті (рис. 93).
К. С. Станіславський у числах
Кожний день, в який ви не поповнили свобї освіти, хоча б маленьким, але новим для вас куском зпань... вважайте безплідно і безповоротно для себе втраченим.
Головоломка в квадратах
Техніка майбутнього — складна техніка, вона буде підкорятись лише людям, які 8нають і вміють.
«а*М|)Н'*ЯМиъ:л|Г А‘ М
Буквенна головоломка
У механізації робіт, дистанційному керуванні механізмами 1 управлінні за програмою, автоматизації процесів і захисту обладнання від аварій, в пристроях, що автоматично надсилають світловий чи звуковий сигнал при відхиленні параметра від норми, в контролі й обліку роботи обладнання полягав автоматизація всього виробництва.
Головоломка в рисунках
Знання — дерево, а праця — плоди.
На ііідземоході до центра Землі
В. Ф р а д к і н, «Пленники пылающей бездны».
Два уривки
1. Герберт Уэллс, «Первые люди на Луне», т. 15, стор. 8.
2. А. Б е л я е в, «Звезда КЕЦ», т. 2, стор. 305.
тиск астеносфери на оболонку корабля. Створений розумом і руками радянських людей і за їх волею рухається підземохід до центра Землі.
ІЦо це? Дійсність чи фантазія? Сьогодні — фантазія, а завтра — дійсність. Сьогодні досліджено перші 8 км земної кори, а завтра буде досліджено і вивчено десятки і сотні кілометрів. У завтрашній день і ведуть нас письменники-фантасти.
Пригадайте науково-фантастичні повісті про мандрівників до центра Землі і назвіть їх авторів.
Два уривки
Відгадайте, з яких творів узято ці уривки і хто їх автор.
«... Призначення й будову гігантського апарата я не можу пояснити, бо нам так і не вдалося дізнатися про його призначення і принцип роботи. Великі металеві циліндри вилітали один за одним з центра, а їх головки, як мені здалося, описували параболу. Кожний з них, піднявшись до найвищої точки польоту, викидав щось подібне до важеля, який занурювався у вертикальний циліндр, і примушував його опускатись униз. Навколо машини метушилися постаті селенітів-робітників і нам здавалось, що вони чимось відрізняються від наших супутників».
«...Для одержання електроенергії ми використовуємо Сонце з допомогою різноманітних машин.
Уявіть собидва циліндри, один з яких у тіні, а другий — освітлено сонячним промінням. Добуте таким чином тепло перетворює рідину, яка знаходиться в циліндрі, в пару. Пара надходить у турбіну і обертає її. Потім пара потрапляє в холодний циліндр і охолоджується. Коли вся рідина з гарячого циліндра у вигляді пари перейде в холодний, циліндри автоматично міняються місцями. Той, що виконував роль холодильника, стає паровим котлом і навпаки.
Різниця температур між освітленою сонцем стороною і тіньовою — велика. Машина працює автоматично і безперебійно. Це майже «вічний двигун», якщо не враховувати спрацювання деталей і частин внаслідок тертя.
Друга сонячна установка має вигляд великої кулі з маленькими отворами. Куля всередині чорна. Крізь маленькі отвори в кулю потрапляє зібраний дзеркалом
сонячний промінь і нагріває її внутрішню поверхню. Цю
теплоту ми можемо використати і для двигунів, і для своїх металургійних робіт. Ми легко досягаємо 6000° тепла, тобто стільки, скільки на поверхні Сонця».
Під час конструювання автоматів людина використовує свої знання і досвід. Значення цієї діяльності людини виражено в словах академіка В. Енгельгардта, які звернені до молоді. Ці слова зашифровано в головоломці.
Взявши циркуль з розхилом ніжок, що дорівнює довжині двох сторін квадратика, обійдіть ним всі квадрати і прочитайте звернення академіка.
При цьому заходити й один і той самий квадратик можна лише один раз.
***
ЗВЕЗДА КЭЦ
I
«Пришлось оторваться от изумительного зрелища Земли. Я посмотрел на звезду КЭЦ и на ракетодром, похожий на большую сияющую Луну. Далеко-далеко, в темных глубинах неба, то вспыхивала, то гасла неведомая красная звездочка. Я догадался: :>то к ракетодрому приближается с Земли ракета. Вокруг звезды КЭЦ в темпом пространстве неба было немало близких звезд. Присмотревшись к ним, я убедился, что они создание рук человека. Это были «подсобные предприятия»,
о которых говорил директор; я их еще не знал. Большинство их имело вид светящегося цилиндра, но были и иные формы: кубы, шары, конусы, пирамиды. Некоторые строения имели еще пристройки: от них шли какие-то рукава, трубы, диски, назначение которых не было мне известно. Другие «звезды» периодически испускали ослепительные лучи. Часть «звезд» неподвижна, другая медленно двигалась. Ныли и такие, которые двигались друг возле друга, вероятно соединенные невидимой проволокой или тросом. Этим вращением, очевидно, создавалось искусственное тяготение».
Надеюсь, что нм уже давно догадались, откуда взят этот отрывок. Александр Беляев, талантливый советский писатель-фантаст, в повести «Звезда КЭЦ» еще несколько десятилетий назад рассказал о вещах, которые и ныне кое-кому кажутся несбыточными. Что же говорить о тех, кто в 30-х годах впервые читал эту повесть? «Головокружительная фантазия, и не больше» — такова была тогда оценка почти всех читателей.
Но и Александр Беляев, и немногочисленные в ту пору энтузиасты межпланетных путешествий были убеждены, что звезда КЭЦ, названная так в честь Константина Эдуардовича Циолковского, не утопия, а технически осуществимая мечта. Когда же именно она станет явью, никто, конечно, ничего определенного сказать не мог.
«Звезда КЭЦ—первая небесная база», — говорит один из героев повести Александра Беляева. И об этой базе, или, говоря современным языком, крупной обитаемой орбитальной станции, автор повести рассказывает так подробно, что временами кажется, будто речь идет о хорошо разработанном техническом проекте.
А ведь но существу так и было. Александр Беляев превратил и увлекательную фантастическую повесть то, что опубликовал К. Э. Циолковский в 1920 году в книге «Вне Земли».
Впрочем, и для своей книги Циолковский, как и Беляев, избрал форму научно-фантастического, оживленного несложным сюжетом повествования. У профессионала-писателя по-
весть получилась увлекательнее, живее. Кроме того, А. Беляев ввел в роман новые фантастические персонажи (например, разумную собаку Джинси). Главное в рассказе у Циолковского научные, технические идеи.
Как же представлял себе Циолковский устройство «первой небесной базы»?
Мо проекту К. Э. Циолковского эта база — космическая орбитальная станция (КОС) — из-за своих огромных размеров не могла быть сразу, целиком выведена на орбиту. Ее собирали по частям в космосе, куда блоки станции доставлялись грузовыми ракетами. При сборке на орбите поначалу, как считал Циолковский, придется использовать земные материалы. Однако позже, когда строительство в космосе выйдет далеко за космические окрестности Земли, сборку КОС можно будет производить из материала малых планет, астероидов.
Схема устройства первой звезды КЭЦ показана на рисунке. Основная ее часть—коническая оранжерея с огромным прозрачным полукруглым основанием. Солнечные лучи проникают внутрь станции сквозь исполинское окно и дают жизнь ее обитателям и растениям, растущим на искусственной почве но всей конической внутренней стенке станции.
Не удивляйтесь, что растения на рисунке расположены как-то странно: они растут не только с пола вверх, но и с потолка вниз. Ведь понятия верха и низа в космосе условны, относительны. На Земле низом мы называем направление к центру земного шара, а верхом — противоположное. На звезде КЭЦ обстановка иная. Для создания искусственной тяжести станция с помощью бортовых ракетных двигателей приводится в постоянное вращение вокруг ее центральной оси. Возникающая при этом центробежная сила прижимает и людей и растения к стенке станции. Она, :>та сила, и заменит в космосе земную тяжесть. Значит, на звезде КЭЦ низом можно считать направление к стенке станции, а верхом — направление к ее центральной оси.
Оранжерея предложена Циолковским вовсе не для создания уюта, воспроизводящего хотя бы чуть-чуть земную обстановку. Растения там будут постоянно очищать воздух, поглощая углекислый газ и выделяя живительный кислород. Они, по мысли Циолковского, помогут космонавтам утилизировать отбросы и, главное, дадут пищу обитателям звезды КЭЦ.
Великий русский ученый прекрасно понимал, что, обживая космос, человек должен принести туда, на космические орбитальные станции, часті» земной биосферы, часть живого мира Земли. На каждой из станций придется создать свою крошечную биосферу, со своим круговоротом веществ, или, как теперь говорят, с замкнутым экологическим циклом. Это означа-
80 коп
ИЗДАТЕЛЬСТВО «ДЕТСКАЯ ЛИТЕРАТУРА»
Знак бронтозавра
майнула помереж єна брунатними плямами жива “блискавка”. Кінь під князем заточився і осів на задні ноги. Та швидше блискавки скочив з сідла князь і став на свої рівні, у змиг ока вихопивши з піхов двосічного меча...
Мине багато літ, і сімдесятидворічний київський князь у “Повчанні”, адресованому своїм дітям, напише: “А ось як я трудився на ловах-полюванні, коли сидів у Чернігові: коней диких ловив я своїми руками у пущах і на рівнині і зв’язував їх живими. Два тури кидали мене рогами разом з моїм конем. Один олень колов мене, а з двох лосів один топтав ногами, а другий рогами бив. Дикий кабан у мене на стегні меч одірвав, ведмідь мені при самому коліні пітник прокусив, а ЛЮТИЙ ЗВІР СТРИБНУВ ДО МЕНЕ НА СІДЛО І КОНЯ ЗІ МНОЮ ПОВАЛИВ, та доля зберегла мене живим і цілим...”
Зверніть увагу на виділені нами слова. Що ж то за “лютий звір стрибнув” на князя?
Автор “Повісті минулих літ”, де подається “Повчання” Володимира Мономаха, не розшифровує цього.
А що кажуть дослідники? Одні вважають, що це міг бути “цар звірів” — лев, який нібито менше тисячі років тому мешкав на території нинішньої України інші стверджують, що це була рись. Треті доводять що на князя вчинив замах велетенський дикий кіт.
Та ми думаємо, що найбільшу рацію мають ті, хто ) цьому загадковому звірові вбачає гепарда, або парду-са, як називали його у Київській Русі. Зображення ци» унікальних тварин ми бачимо на фресках Софійського собору в Києві. Про них читаємо в “Слові о полк) Ігоревім”:
А половці по Руських землях Розбіглись, мов гніздо гепардів,
І знову пощезали в далечі...
За твердженням відомого зоолога Юрія Дмитрісва гепард—тварина незвичайна, ба навіть парадоксальнії Подумайте самі. Це — представник котячих, хоча йол можна сприйняти й за собаку. Справді, ноги довгі, яі у великого пса, а тулуб укорочений. Сліди котячі, алй кігті, як у собак, не втягуються. Сидять ці звірі, як со баки, а лазять по деревах, як коти. Забарвленім
46
1 Щ£ НТІД^ .1^. А !
Найпрудкіші
»иг|н і і “котяче”, а її “фактура” така, як у гладкошер-»тго бульдога. Гепард охайний, як кішка, і рвучкий, «► п< і на ланцюгу. Муркоче, як кішка, і гавкас, як со-<• .і Одне слово, гібрид, та й годі.
Ні і.імс це чудодійне поєднання якостей кішки й со-(Уімі І наблизило гепарда до людини. Приручений, він І І,ним був її вірним помічником у побуті й на полю-
• німі, яке нагадує відоме в каші дні полювання з лов-
.....її птахами, — наблизившись до дичини, мисливець зри-
•цііі і очей гепарда пов’язку і спускав його з повідка.
І .п було і в Київській Русі, і на Кавказі, і в Мснго-ін і и Індії, і в Китаї. В Індії, наприклад, ще у VII сто-ііііі влаштовувалися грандіозні полювання, в яких <і|.і к участь близько тисячі гепардів. Уявіть собі таку
• • іімсіь гнучких довгоногих і швидкогінних тіл!
І.и, гепард — найшвидший звір на Землі. На від-мІМ' під інших хижаків, які полюють із засідки, він •м і ті.шиє свою жертву гоном, як собака, тільки наїм їм о швидше. У бігу на коротку дистанцію гепард і*..іспіі.п швидкість до 120 кілометрів за годину. Це нині .іл метрів за секунду! Жодній живій істоті на \ ' 'нмі таке не під силу, ба навіть не кожна мотори юн.ні.і машина здатна на таке.
І «; ні швидкі ноги, ні слава ловчого звіра не і'ї нуи.іли гепарда від винищення. Нині ці тварини ■ і» • пня лише в степових районах Африки та Азії, її ( ироиі від них лишилася тільки тінь. Довга тінь <м .юні их ногах.
ШВИДКІ І ТІЛОМ, І ДУМКОЮ
\Іі їй.і ні вірного друга головного героя фантастич-
....... роману Олександра Бєляєва “Людина-амфібія”
І * н.індра?
Ні и до тебе запитання, юний друже. Не прига-п і ні І .ір ізд, згадаємо разом.
А 'м і першу кілька історій про цю загадкову морсь-
• > и і і\ Нони могли трапитись скрізь, де вона мешкає.
Пт * ні 1089 року в Керченській протоці з’явився и н,|пі Нін весело стрибав і пустував перед суднами, Мм|іі«ім<і»ун«іи їх в Азовське море. Моряки назвали йіиі» ІІнпм.іінім. А.ювське пароплавство видало спеціаль-
47
Знак бронтозавра
майнула помереж сна брунатними плямами жива “блискавка”. Кінь під князем заточився і осів на задні ноги. Та швидше блискавки скочив з сідла князь і став на свої рівні, у змиг ока вихопивши з піхов двосічного меча...
Мине багато літ, і сімдесятидворічний київський князь у “Повчанні”, адресованому своїм дітям, напише: “А ось як я трудився на ловах-полюванні, коли сидів у Чернігові: коней диких ловив я своїми руками у пущах і на рівнині і зв'язував їх живими. Два тури кидали мене рогами разом з моїм конем. Один олень колов мене, а з двох лосів один топтав ногами, а другий рогами бив. Дикий кабан у мене на стегні меч одірвав, ведмідь мені при самому коліні пітник прокусив, а ЛЮТИЙ ЗВІР СТРИБНУВ ДО МЕНЕ НА СІДЛО 1 КОНЯ ЗІ МНОЮ ПОВАЛИВ, та доля зберегла мене живим і цілим...”
Зверніть увагу на виділені нами слова. Що ж то за “лютий звір стрибнув” на князя?
Автор “Повісті минулих літ”, де подається “Повчання” Володимира Мономаха, не розшифровує цього.
А що кажуть дослідники? Одні вважають, що це міг бути “цар звірів” — лев, який нібито менше тисячі років тому мешкав на території нинішньої України. Інші стверджують, що це була рись. Треті доводять, що на князя вчинив замах велетенський дикий кіт.
Та ми думаємо, що найбільшу рацію мають ті, хто у цьому загадковому звірові вбачає гепарда, або парду-са, як називали його у Київській Русі. Зображення цих унікальних тварин ми бачимо на фресках Софійського собору в Києві. Про них читаємо в “Слові о полку Ігоревім”:
А полонці по Руських землях Розбіглись, мов гніздо гепардів,
І знову пощезали в далечі...
За твердженням відомого зоолога Юрія Дмитрісва, гепард — і вари на незвичайна, ба навіть парадоксальна. Подумайте самі. Це — представник котячих, хоча його можна сприйняти й за собаку. Справді, ноги довгі, як у великого пса, а тулуб укорочений. Сліди котячі, але кігті, як у собак, не втягуються. Сидять ці звірі, як собаки, а лазять по деревах, як коти. Забарвлення
46
Знак бронтозавра
ний указ про захист цього безкорисливого провідника. Два роки “служив” Лоцман у Керченскій протоці, а потім десь безслідно зник.
Одного літнього дня 1991 року тихе плесо Мертвої бухти, що лежить біля славнозвісного Коктебелю, розітнули пругкі плавці вельми швидкої істоти. Це був дельфін, який завітав на місцевий пляж. Він “обнюхав” усі бухти і відтоді став щоденним гостем дітвори, що купалася тут разом з батьками.
Дельфін охоче бавився з дітьми, дозволяв їм покататися на собі. Ті у свою чергу підгодовували його рибою, пестили, як улюблену іграшку.
Так минуло літо. Настала осінь. Пляж спорожнів. Дельфін продовжував навідувати бухту, але своїх друзів не зустрічав. Одного холодного дня його знайшли на березі пляжу. Він був мертвий. Причину смерті встановити не вдалося.
Певне, дельфін так прив’язався до малечі, шо, позбавлений спілкування з нею, з розпуки викинувся на берег, а назад повернутися вже не міг. Так і помер на березі Мертвої бухти. Мертвою бухта називається тому, що навіть у шторм море тут тихе й спокійне. Але це не врятувало люблячу душу самовідданого дельфіна.
А ця історія трапилася на півночі Азовського моря, у гирлі річки Берди. Колись широка й повноводна, вона нині тоненьким потічком в’юниться запорізькими землями і впадає в море поблизу села Новопетрівки.
Тут Берда стає повноводнішою і багатшою на рибу, приваблює сюди багатьох рибалок, особливо всюдисущих хлопчаків. Перетворивши автомобільні камери на гумові човни, вони випливають на середину річки і вудять собі на здоров’я коропів та карасів.
Так було і цього разу. Але вночі прошуміла злива, десятки струмків збігли в Берду, і вона швидше понесла свої води в море. Сталося так, що двоє хлоп’ят, захоплені рибалкою, прогавили пересування своїх плавальних засобів, і їх винесло в море.
Ні, це зовсім не збентежило дітлахів. їх не вперше виносило в море. Іноді вони самі це залюбки робили. Але цього разу на них чекав несподіваний сюрприз, від якого дитячі душі враз похололи.
48
Найпрудкіїиі
Не минуло й п’яти хвилин, як з моря долинули розпачливі крики. Хлопці волали про допомогу.
Ті, що лишилися на річці, вибігли на морський берег і побачили таке, що й у сні не могло приснитися. “Човни” бідолашних мандрівників були оточені кільцем берегових змій, що, певне, після холодної нічної зливи вирушили у море погрітися у теплій воді. На них і натрапили хлопці.
Високо здіймаючись над хвилями, змії загрозливо погойдували головами, готові кожної миті зробити смертельний випад. Вони могли подвійно вразити оточених — вжалити або ж проколоти камери, що було б іще небезпечніше. Укус міг виявитись не смертельним, а ось коли те, що тебе тримає на воді, іде на дно і ти опиняєшся віч-на-віч з огидними напасниками, то можна померти від страху.
Та порятунок прийшов. Відчайдушні крики хлопців почули не тільки на березі, а й у морі, глибоко під водою. Хоча Азовське море глибоким не назвеш, та допомога надійшла саме звідти, звідки її ніхто не чекав.
Немов у гарячому котлі, зненацька завирувала вода навколо приречених “човнів”. Удар з глибини був приголомшливий і навальний. Зміїне кільце враз розпалося. Як підтяті будяки, попадали у воду голови гадюк. Вцілілі змії, судомно звиваючись, попливли до берега. Та більшість із них проковтнула глибина.
Як швидко бій спалахнув, так само швидко і вщух. На березі ніхто нічого не міг второпати. Потерпілі, вибравшись на берег, ледве спромоглися на слова:
— То, певне, були дельфіни...
Старші рибалки, що збіглися на крик, статечно підтвердили:
— Так, це були вони. Тільки азовка могла так розправитися з плазунами.
Ну що, юний друже, ти пригадав ім’я друга Іхті-андра? Чи, я бачу, тобі самому кортить запитати, чи справді дельфіни приходять на допомогу людям.
Стривай, наберись терпіння. На це запитання ми відповімо наприкінці розділу. А поки що слухай далі.
У Чорному й Азовському морях водяться три види дельфінів: білобочка, афаліна й азовка. Найбільша
49
Знак бронтозавра
з них афаліна — за-вдовжки близько З метрів. Про їхню феноменальну прудкість мова піде далі.
, Так ось, свого часу представників усіх цих видів запустили в Севастопольський акварїум-музей, щоб вони внесли деяке пожвавлення в життя цього моря в мініатюрі. І вони внесли—зняли там таку веремію, влаштували такий шарварок, шо їх довелося мерщій виряджати звідти. У тісних “посудинах”, тим паче музейних, ці вільні діти морської стихії не приживаються. Вони швидко слабнуть і гинуть.
А ось просторий басейн у селищі Курортному, що лежить біля підніжжя Кара-Дагу, де розташоване відділення Інституту біології південних морів, створеного на базі Севастопольської біологічної станції, заснованої ше 1871 року за пропозицією нашого прославленого мандрівника Миколи Миклухи-Маклая, дельфінам припав до вподоби. Тут ще й досі пам’ятають “закохану” пару — дельфінів Петю й Ліну. “Вів” їх, тобто працював з ними, біолог Геннадій Заславський.
Найбільше його вихованці любили, коли їх годували з рук і гладили черево жорсткою щіткою. Як тільки помітять свого патрона з чесалом у руках, мерщій перекидаються на спину.
Перший робив це Петя, а Ліна терпляче чекала своєї черги (поняття про правила джентльменства у дельфінів, певне, свої).
Та найдивовижніше було інше, те, що й сьогодні ще не мас пояснення.
Петю й Ліну час від часу відгороджували одне від одного високою міцною металевою сіткою. Але щоразу
А а° • 0 ■
'оу£
50
Иайпрудкіиіі
вони опинялися разом і неодмінно у відсіку Ліни. Дивувало не те, чому вони об’єднувалися, а те, як долали, здавалося б, нездоланну перепону. Чи, може, хтось їх об’єднував?
— А ніхто,— розповідав пізніше Геннадій Заславсь-кий.— Просто вони самі виявились великими кміт-ливцями. Коли Петя знову і знову опинявся в будуарі своєї' подруги, ми вирішили простежити за дельфінами. Наш співробітник, нагодувавши мешканців басейну, непомітно сховався за щитом і став спостерігати... Спочатку дельфіни перебували у своїх відсіках і, здавалося, дрімали після ситної вечері. Та ось вони пожвавішали і, немов, а може, й справді, домовившись, стали одночасно підпливати до сітки. Ліна вткнулася в неї носом і почала тягнути її вниз. Петя тим часом, вихопившись з води, всією своєю вагою навалився на сітку і перекинувся у відсік Ліни. Ось так! До такого могла додуматись хіба що людина...
Завжди, коли бачиш крутолобі, жваві й добродушні, немов усміхнені, обличчя дельфінів, спостерігаєш за їхньою неординарною поведінкою, мимоволі проймаєшся почуттям причетності до якоїсь великої планетарної таємниці. Хто вони, ці корінні мешканці водної стихії, що займає три чверті нашої планети?
Ще з часів Арістотеля, задовго до нової ери, вони постали перед лкиьми великим знаком запитання, але ще й досі продовжують хвилювати нашу уяву своєю загадковістю.
Взяти хоча б феномен швидкості, з якою рухаються ці істоти. Дельфін є рекордсменом із швидкісного плавання з найменшими енергетичними затратами. Він здатний розвивати швидкість до 50 і більше кілометрів за годину. Але... Дослідники обчислили, що за такої швидкості тварина має виконувати роботу, що в сім разів перевищує можливості її мускулатури. Отже, за законами гідродинаміки, дельфін ке може так швидко плавати. А він плаває та ще й посміхається до нас (чи глузує з нас?) з води.
Може, в дельфінів є свої закони гідродинаміки, до яких людина ще не дійшла? Цілком можливо. Дослідники звертають увагу на оригінальну будову шкіри дельфінів, як, до речі, й інших швидкохідних мешканців
51
Знак бронтозавра
моря. Саме в будові шкіри і криється розгадка: буквально кожною її точкою дельфін настроюється під час руху відповідно до швидкості, напрямку й характеру зустрічного потоку води. Одне слово, природа наділила що істоту “костюмом”, що гасить турбулентні вихори, які заважають рухові. Ось звідси й фантастично високий коефіцієнт корисної дії!
Ще одна таємниця дельфіна — його сон. Чи спить він? Якщо спить, а не спати він не може, бо сон для нього життєво необхідний, то як? Адже, як і всі ссавці, дельфін має дихати, тобто один раз на кілька хвилин виринати на поверхню, щоб видихнути і ковтнути повітря. Коли ж тоді спати?
І тут потурбувалася природа. Виявляється, дельфін спить...од ні єю півкулею, а друга у цей час “чергує”, тобто виконує всі функції організму. Через кожну годину півкулі міняються ролями. Виходить, дельфін одночасно і працює, і відпочиває, як професор Вагнер у фантастичних оповіданнях того ж таки Олександра Бєляєва. Та якщо для. людини таке ‘Досягнення” практично недосяжне, то для дельфінів цс повсякденна реальність, суть їхнього життя.
Дельфін має чудово розвинений мозок, який дорівнює людському, а за деякими показниками навіть переважає його. Наприклад, загальна кількість нервових клітин у корі мозку дельфіна більша, ніж у людини.
Ще недавно ми вважали, що за розумовими здібностями другою за людиною йде мавпа. Та новітні дослідження похитнули цю ‘Ієрархію” — на друге місце вийшов представник Світового океану його ве личність дельфін. За шкалою розумових здібностей людина мас 215 балів, дельфін здобув 190. Далі йде слон, а вже потім мавпа.
Неабиякими розумовими здібностями мешканців моря не забарилися скористатися мешканці- суші. У 1965 році дресирований дельфін Таффі брав участь у здійсненні програми “Людина і море” біля каліфорнійського узбережжя Америки. Він доставляв на глибину 63 метри, де перебувала підводна лабораторія “Сілеб-2», кореспонденцію, письмові інструкції, всілякі інструменти, запасні частини. Таффі блискуче впорався
52
НайпрудкШ
з обов’язками гідронавта, замінивши собою цілий штат водолазів. Його обрали почесним членом Товариства листонош одного з американських штатів.
Через рік Таффі запросили на роботу в Управління космонавтики. Йому було доручено розшукувати на дні океану капсули з дорогоцінними телемеханічними пристроями, що відокремлювалися від ракет під час запуску і безслідно зникали в морській безодні. За допомогою ультразвукового випромінювача Таффі легко їх знаходив і наводив на них водолазів. За рік він заощадив НАСА близько 200 000 доларів.
Нещодавно дресировані дельфіни брали участь у розміновуванні Перської затоки, а нині їх залучено до пошуків легендарного чудовиська Нессі в шотландському озері Лох-Несс. Цю примарну істоту шукали радари, ехолоти, підводні човни і всілякі інші механізми та прилади, але даремно. Нессі не йде на побачення з людьми.
А можливо, вона охоче спілкуватиметься із своїми нащадками — дельфінами. Як-не-як, хоч і далекі, але ж родичі.
Співробітники видавництва Британської енциклопедії, які куруюгь пошуки доісторичного звіроящера, щиро здивувалися, як це вони самі не додумались до такої простої ідеї. Справді, на спині кількох дельфінів можна укріпити кінокамеру чи ультразвуковий локатор, запустити їх в озеро, і вони, невпинні й всюдисущі, обнишпорять усе водоймище.
Можливо, й справді настане день, коли доблесні “гардемарини” моря виведуть під руки на берег свою прапрапрапрабабусю.
Ну що, юний друже, згадав ім’я морського друга Іхтіандра? Ще ні? Тоді читай: “Недалеко від скелі на поверхні океану вигравала зграя дельфінів. Один дельфін відокремився від зграї, голосно пирхнув, ніби відповідаючи на закличний сигнал сурми, хутко поплив до скелі і зник за її стрімчаками. Минуло ще кілька хвилин напруженого чекання. Раптом ловці побачили, як із-за скелі виплив дельфін. У нього на спині верхи, наче на коні, сиділа дивна істота — «диявол», про якого тільки-но розповідав норець... Дивна істота тримала в руці довгу виту черепашку. Вона ще
53
Знак бронтозавра
раз засурмила в цю черепашку, засміялася веселим людським сміхом і раптом вигукнула чистою іспанською мовою: “Швидше, Лідінгу, вперед!” Поляскала жаб’ячою рукою по блискучій спині дельфіна і пришпорила його боки ногами. І дельфін, як добрий кінь, наддав швидкості.
Ловці мимоволі скрикнули”.
Згадали? До речі, Лідінг у перекладі з англійської мови означає “ведучий».
Так хто ж вони, ці “інтелектуали” моря? Представники вищого розуму Світового океану? Люди-амфібії? Високорозвинені істоти, що становлять паралельно з людською підводну цивілізацію нашої планети?
Хто знає...
Ми вивчаємо їх, а вони, можливо, нас, і, вже вивчивши і збагнувши всі наші достоїнства і вади, тепер поблажливо усміхаються з свого впорядкованого, набагато затишнішого, ніж суходіл, водного середовища.
ШВИДКІ 1 ТІЛОМ, І ДУМКОЮ
Я* жали вірного друга головного героя фантастичною роману Олександра Бєляєва “Людина-амфібія” Іхтіандра?
Це вже до тебе запитання, юний друже. Не пригадуєш? Гаразд, згадаємо разом.
Але спершу кілька історій про цю загадкову морську істоту. Вони могли трапитись скрізь, де вона мешкає.
Навесні 1989 року в Керченській протоці з’явився дельфін. Він весело стрибав і пустував перед суднами, супроводжуючи їх в Азовське море. Моряки назвали Його Лоцманом. Азовське пароплавство видало спеціаль-
Знак бронтозавра
З цього приводу процитуємо ще раз Олександра Беляева. Одне з його фантастичних оповідань так і називається — “Мертва голова”: “Морель спустився в сухе ложе річки і вдихнув у себе сухіше й рідше повітря. Тієї ж миті його увагу привернув величезний метелик з розмахом крил понад метр. Морель навіть пригнувся, готовий до стрибка. В ньому заговорив учений і пристрасний мисливець за комахами.
“Зовсім нова різновидність мертвої голови”,— подумав Морель, спостерігаючи політ метелика.
Спина метелика була не бура з сірувато-голубим полиском, як звичайно, а золотиста, з темно-синім малюнком черепа й схрещених кісток. Передні крила його були теж золотистого кольору, а задні — лазурові. Морель засмучено подумав про те, що його сачок надто малий, щоб захопити таку велику комаху. Але виходу не було. Він повинен зловити цього метелика, хоча б з ризиком пошкодити йому крило. І Морель стрибнув на комаху, махнувши сачком. Сполоханий метелик свиснув і полетів уздовж струмка, немов дражнячи мисливця».
З цього й почалися всі біди героя оповідання. Метелик із зловісним карбом на спині і моторошними посвистами завів його у глухий кут, призвівши до божевілля. Справді, сатанинський вплив.
Це — фантастика, а як в дійсності?
Понад два століття знадобилося ученим, щоб розгадати феномен свисту мертвої голови. Відомо, що з усіх живих істот на Землі метелики наймовчазніші. Навіть у польоті вони не видають звуків своїми крильцями. А тут такий свист! Вдалося установити, що ні тертя крилець, ні рухи суглобів не причетні до звуків, що їх видає мертва голова. Як же тоді вони виникають?
Тільки у 20-х роках нашого століття вчені дослідили, що звуки народжуються в роті метелика. Під час їди він діє, як насос, а в інший час править за міхи, які, то опускаючись, то піднімаючись, пронизливо, як “озвучені” дитячі ляльки, свистять.
На відміну від інших метеликів-бражників, мертва голова споживає не нектар, а сік дерев. Часто-густо
60
Найпрудкіші
краде у бджіл мед, Причому надзвичайно хитрим способом, таким, до якого й сам всдмідь-ласун не міг додуматись.
Виявляється, мертва голова вміє імітувати чужі голоси. Важко повірити, але це незаперечний факт. Підібравшись до льотка, метелик подає звуки, схожі на “голос’ бджолиної матки, яким вона сповіщає про своє на роп. ж синя. Зачувши “глас божий”, бджоли, як по кома ті, вс і і;івмирають. Мертва голова тим часом безборонно «ала їиіь у вулик і випиває стільки, скільки с;іма імжи'ь. Яка витончена, аж до підступництва, кмітливість!
Метелики — чудові літуни. За добу вони долають сотні кілометрів. При цьому їхня швидкість сягає 50 і більше кілометрів за годину. Аж не віриться, що такі тендітні створіння можуть линути із швидкістю стріли.
Мешкає мертва голова на півдні України. Іноді залітає аж на північ. Що їй — мас чотири крила, і всі її несуть. От якби тільки в будинки забобонних людей не заносили!
* * *
У народі кажуть: “Швидше їдеш — далі не будеш”. М'о ж, у цьому, на перший погляд, парадоксальному постулаті є доля правди. Життєва мудрість вчить, що поспішати треба повільно, шоб, як ото мовиться, не нарубати дров і не розсмішити людей. Одне слово, не наробити помилок.
ЕТЮДИ
про феномени тваринного світу
Для середнього та старшого шкільного віку
Художник Василь Рубіс
КИЇВ “ВЕСЕЛКА” 1994
Олександр
ЄМЧЕНКО
Знак бронтозавра
їхня цілковита протилежність”. Не випадково свою головну працю німецький вчений назвав “Життя тварин”.
Звичайно, вивчати тварин, які живуть на волі, у своїх таємничих криївках, важко. Значно легше цс робити, вважав Альфред Брем, у зоопарках.
Перша установа, де утримувалися, вивчалися й експонувалися дикі та деякі свійські тварини, тобто зоопарк, виникла близько трьох тисяч років тому в Китаї. Називалася вона парком мудрих, або парком розуму. Справедлива назва! Вона перегукується з відомим афоризмом Геракліта, який говорив, що людина нерозумна, розумне середовище, що її оточу»
1 все ж людина, наділивши тварин |н> іумом і ми ими ши їх мудрими, не поставила їх врівень .» собою, а звела до рангу своїх “братів менших”. А ці “менші», кревні діти своєї планети, на мільйони років старші від гордовитого гомо сапієнса. А старші, як відомо, завжди мудріші. Ось у цьому й полягає феномен наших “братів менших”, які заслужили право бути занесеними до легендарної книги найвищих досягнень живих істот планети Земля!
У своїй переважній більшості вони цілком заслуговують на те, щоб до них ставились з сердечним розумом і розумним серцем. І коли ти, юний друже, приходиш до них у гості, не роби нічого такого, що ти вважаєш непристойним робити в гостях.
ЗМІСТ
НЕЗВИЧАЙНЕ У ЗВИЧАЙНОМУ 5
ЗНАК БРОНТОЗАВРА . • 9
СЛІД ІХТІОЗАВРА . 29
ТІНЬ ПАРДУСА . . . . . 45
МАГІЯ СІРОГО ШУРА . . 67
ВАМПІР ПРИЛІТАЄ ОПІВНОЧІ..... . 81
ПІД ДАХОМ ЛЮДИНИ . . 93
ШЛЮБНІ ЦЕРЕМОНІЇ . ... ..... 109 ЖИВА СКАРБНИЦЯ ЄВРОПИ . 121
ПРИГОДИ “БРАТІВ МЕНШИХ” 127
ПАРК МУДРИХ . . .... .147
***
Зонд будет посылать радиосигналы гипотетическим обитателям этой звездной системы и ретранслировать на Землю их ответы (если таковые, конечно, будут!). В 2000 году намечен полет к звезде Барнарда, той самой, около которой обнаружены планеты.
Много нового откроют орбитальные радиообсерватории. И условиях невесомости их приемные параболические антенны будут огромными — на первых порах до 10 км в поперечнике, а позже и того больше. По проекту «Циклон», получившему в последнее время большую популярность, на орбиты предполагается вывести около тысячи радиотелескопов, объединенных друг с другом. Общая площадь их антенн превысит 20 кв. км. С ними, вероятно, удастся провести тщательное прослушивание нескольких тысяч ближайших звезд. Стоимость осуществления этого проекта оценивается в 100 миллиардов долларов — сумма огромная, но все же меньшая, чем нынешний годовой военный бюджет США.
Если два космических радиотелескопа поместить далеко друг от друга (например, в противоположные точки земной орбиты), они, будучи связанными приемной аппаратурой между собой, образуют «глаза» особенно зоркого прибора — так называемого радиоинтерферометра1. С его помощью удастся, быть может, уловить радиоизлучение планет типа Земли у ближайших десятков тысяч звезд! Все :)ти проекты предполагается осуществить к концу текущего столетия. А еще раньше, в 80-х годах, собираются вынести в космос на борту орбитального корабля 4-метровый рефлектор, который, вероятно, позволит рассмотреть планетные системы у ближайших звезд.
Советский Союз, родина космонавтики, обладает ныне крупнейшим в мире (>-метровым зеркальным телескопом и величайшим на нашей планете 600-метровым радиотелескопом. Оба зти недавно вступившие в строй исполинские инструменты включились в поиски внеземных цивилизаций. Наша страна примет самое активное участие и в постройке орбитальных радиотелескопов и астрономическігх обсерваторий.
Земная астроинженерия идет навстречу космической. Судя по всему, час первого контакта с инопланетным Разумом не за горами. Он обозначит собой великую веху в истории нашей планеты — включение человечества в Великое Кольцо Космических 11,п в и.і изаций.
ОГЛАВЛЕНИЕ
О том, что ждет читателя 3
РОЖДЕНИЕ ИДЕИ
Пушка Ньютона 7
Задача двух тел 10
Когда тел много 14 О Лагранже и точках либрации 17
Необычные спутники Земли 20
Звезда КЭЦ 24
Космическое колесо 27
План Циолковского 32
ИСКУССТВЕННЫЕ ЛУНЫ
Самый первый 39 Если бы Земля была точкой 43 Спутники возмущаются 46 Торможение, ускоряющее полег 50 Маневрирование в космосе 53 Космические труженики 58
ДОМА НА ОРБИТАХ
Много ли нужно человеку? 69
Об опасностях в космосе 74
Костюм космонавта 80
В кабине корабля «Восток» 84
От «Востока» до «Союза» 88
«Салюты» на орбитах 91
Экскурсия на «Скайлэб» 99
Рукопожатие в космосе 105
На службе человечеству 108
НООСФЕРА ОБЖИВАЕТ КОСМОС
Циолковский и Вернадский 117
От биосферы к ноосфере 121
Разум овладевает планетой 128
Все пути ведут в космос 132
Строительство на орбитах 135
Разные, разные станции... 141
Первые орбитальные города 150
«Эфирные поселения» 159
Жизнь между небом и Землей 163 Б ЕЗД НА МО ГУ IIIЕСТВ А
Реактивное движение 169 Сила и слабость химических
ракет 172 Ядерные двигатели 174 Полет с малой тягой 176 Парадокс наизнанку 181 Космический парусный флот 184 Что такое гравилет? 188 На ракете — к звездам 190 Возможности пока что фантастические 193 Богатства Земли и космоса 195
В ПОИСКАХ АСТРОИНЖЕНЕРИИ
Где и что искать? 203 Планеты для людей 205 Радиотелескопы ловят позывные 210 Почему молчит космос? 215 Поиски «космического чуда» 217