Портрет Михайля Семенка.
Художник — Анатолій Петрицький.
Остання прижиттєва збірка віршів Михайля Семенка вийшла 1936 року у Державному літературному видавництві. Це були вибрані твори, які поет згрупував у три цикли: «Европа й ми», «Поеми» та «Лірика».
У розділі «Поеми», крім уже відомих ранніх «Весна» і «Степ», Семенко дав «Американські оповідання» («Джон і тов. Джекобсон», «Вільсонова гребля», «Безпритульні птиці»), «Де Цевен Провінсьєн» та уривки з поеми «Німеччина», цілісний текст якої вважається втраченим.
Михайль Семенко
НІМЕЧЧИНА
(поема)
Розділ другий
В лікарні тихо. Скоро ніч
у сни легковажні візьме.
В рожевім тумані проходить сестра,
до хворих всміхається різно.
Останній радіоспівів акорд
лоскоче ухо безмежно.
Ще п’ять хвилин і буде бить
годинник кремлівської вежі.
Дивлюся: в розчинені двері йде
професор у нашу палату,
а з ним чоловічок якийсь блідий
у білім ступає халаті.
— Товариш Семенко ! Це я до вас
привів ще одного поета.
Знайомтесь, будь ласка! Неспокій чудний —
так само його прикмета! —
Приємно всміхаючись, стиснули ми,
як водиться, руки. Негайно,
якби не професор, я з ліжка б упав,
почувши прізвище — Гайне.
— Який ви Гайне? — швидко спитав
я хворого нового.
— Та Генріх же Гайне, що Загул мене
недопартачив усього! —
Адам Адамович нас оглядав
привітно в свої окуляри
i дуже вдоволений, мабуть, був,
що я дочекався пари.
— Чого ж ви тут? Хвороби — це ж факт —
ви літворогам одписали! —
Тим гiршe для фактів, — Гейне всміхнувсь,
хіба ви ще жартів не знали?
— За довгий час я багато змінив
думок і ліричних звичок.
Чи хворий, чи нi, а кожного з нас
обов’язок власний кличе. —
З ним обговорювали ми вдвох
політику й літературу, —
i як ваплітовці полізли в фашизм,
запродавши власну шкуру.
Що й серед нас шпигунська грязь
нахабно знов загуляла
і по кишенях та головах
вже Гітлерів прапор зняла.
Брудні Коновальці — з ядом, огнем, —
Донцови, по-своєму вчені,
дворушну активність знов підвели
за чобіт фашистський «священний».
— Науки марксизму вас вчив сам Маркс,
та й то ви, — кажу, — спотикались!
Звичайно, цілком вас виправдує час,
зробили для нас немало.
— Та, може, гірше зі мною було...
Я мав помилок цілі жмені,
хоч і могло б вже навчити життя
часу, коли діяв Ленін. —
Похнюпивсь Гейне, при ліжку спинивсь.
Мій настрій самокритичний
йому не сподобавсь... А може, й він
згадав свій баласт ліричний.
Семенко, Мих. Вибрані твори. — К.: Держлітвидав, 1936. — 150 с.
******************
Перший кінець світу Михайль Семенко пережив у неповних 7 років. По тому світ закінчувався часто — війни, революції. Минуло десь 30 років і він написав про один із них текст "Повема про те, як повстав світ і загинув Михайль Семенко"; ремарка з нього: "Члени непримушеної експедиції поволі заспокоюються, в той час, як апарат перенісся в давно минулі віки, що попереджали повстання світу".
Ех, раніше кінці, повстання та загибелі були цікавіші...
Вибране Семенка у російсьому перекладі та впорядкуванні Анни Білої. Мені подобається, що в назві книжки фігурує слово "панфутуризм", бо це одразу говорить про свій шлях українського футуризму.
«Михайль Семенко и украинский панфутуризм. Манифесты. Мистификации. Статьи. Лирика. Визиопоэзия». Издательство Европейского университета. СПб., 2016
Кому-то попадет и эта книжка.
Историю литературы — не обойти, —
как бы я ни закрывал глаза и ни опускал их низко.
Не обманешь историю, читатель, и ты.
В замечательной серии Avant-garde вышла книга для тех, кто не был знаком с украинским авангардом начала ХХ века, то есть почти для всех. Хотя по прочтении этой книги создается впечатление (возможно, правильное, а возможно, и ложное), что украинский футуризм или, по самоназванию, панфутуризм (пан — в смысле «мировой», кстати) — это один-единственный человек. Человек вполне замечательный — Михайль Семенко. Шевченкоборец, в футуристическом порыве сбросивший единственного украинского классика с «парохода современности» («Я жгу свой „Кобзарь“»), забыв о том, что Шевченко для Украины фигура не столько литературная, сколько политическая. Писавший при этом исключительно на украинском (все тексты книги — это переводы) и растрелянный в 1937 году как украинский фашист, троцкист и контрреволюционер. Человек, бросавший вызов Маяковскому и Есенину и написавший очень сильное стихотворение на смерть последнего. Говоривший, что «легче трем верблюдам с телочкой в ушко иглы пролезть, чем футуристу сквозь укрлитературу к своим продраться».
Книга академически откомментирована и иллюстрирована: манифесты про деструкцию и музыку шумов, раздел «Мистификации» (телеграмма Маяковскому и мистификация с собственной смертью), но главное, конечно, — это стихи, которые здесь совершенно не для галочки; их можно, нужно и хочется читать.
http://arzamas.academy/mag/214-tselan-und...
В издание включены также избранные переводы лирики Семенко, факсимильные воспроизведения скандального сборника «Дерзания» (1914) и визиопоэтических экспериментов («Каблепоэма за Океан» и «Моя мозаика»; 1921–1922) — воплощения его теории «поэзомалярства» и «мета-искусства». Впервые в переводе на русский язык представлены ключевые документы украинской ветви славянского футуризма, просуществовавшей с 1914 до 1930 года. Ощутить привкус скандальности и экзотичности футуризма читателю помогут мистификации соратников Семенко, критические публикации его современников, а также богатый иллюстративный материал. Тексты сопровождаются подробными комментариями. Впервые приводится полная библиография прижизненных изданий Семенко, вместе с обложками сорока его книг и альманахов.
Оборот титула, содержание и страницы, доступные в электронном виде:
http://eupress.ru/books/index/item/id/230
Дякую провідному літературознавцю Ярині Цимбал!