СОЦІАЛЬНИЙ РЕАЛІЗМ ФАНТАСТА
У грудні 1917 р. йому виповнюється сімнадцять. У грудні 1917 р. він стає журналістом, пиша театральні рецензії, нариси, фейлетони, багато їздить по країні, уважно вивчас життя, розповідас у своїх публікаціях про шахтарів, металургів, тракторобудівників, нафтовиків... То була пора великих звершень.
Глибока віра й емоційна піднесеність перших післяреволюційних років породжували у радянських людей світлі й чисті мрії про майбутне. Отож не дивно, що молодий журналіст Володимир Владко вирішус звернутися до жанру фантастики. Оповідання «Ракетоплан С-218» він написав у 1926 р. Хоч звик написане здавати до друку «з коліс», цього разу не поспішав. Чому? Мабуть, не вважав, що така література мас соціальну цінність у той час, коли народ самовіддано працюс на будові комунізму.
І все-таки фантастика його не відпускає. Владко багато читає. Уважно стежить за досягненнями науки, ознайомлюсться з творами К. Ціолковського, М. Риніна, популярними книжками Я. Перельмана... — й починає працювати над науково-фантастичним романом. У 1930 р. він завершує його під назвою «Ідуть роботарі. Соціально-фантастична повість». Отже, повість чи роман? Подальшою працею над твором Владко уточнюс: роман. Переробивши твір у 1965—1966 роках, письменник опублікував його під назвою «Залізний бунт» («Веселка», 1967). До речі, у бібліографічному довіднику «Письменники Радянської України» (1917—1987) «Ідуть роботарі» й «Залізний бунт» названо як окремі твори.
1934 р. побачив світ роман «Аероторпеди повертають назад», 1935 — повість «Чудесний генератор», того ж 1935 р.— роман «Аргонавти Всесвіту».
Незадовго перед війною Володимир Владко опублікував ще два фантастичних твори — роман «Нащадки скіфів» (1939) і на сторінках журналу «Піонерія» з січня по вересень 1941 р. скорочений варіант роману «Сивий капітан». Але драматично склалася доля другого твору. Роман готувався до друку в Одесі. Вже була готова верстка. Почалася війна. І рукопис, і верстка загинули. Маючи під рукою лише журнальний варіант, автор відновив текст, і 1959 р. «Молодь» виїдає «Сивого Капітана» в повному обсязі.
Нові задуми втілюються автором у збірці «Чарівні оповідання» (1962 p.), повістях «Позичений час» (1963 р.) та «Фіолетова загибель» (1966 p.).
Помер Володимир Миколайович Владко 21 квітня 1974 р.
Він залишився в історії української радянської фантастики як письменник, котрий одним із перших розробляв теми космосу й кібернетики, мікробіології та історії тощо. Але він залишасться нашим сучасником передусім тому, що заторкнув складні проблеми соціального буття: людина й космос, соціальна справедливість, етика вченого... За будь-яких умов досліджував соціальні корені добра й зла, честі і підлоти, жаги пізнання як невід'ємної риси людини.
И ще одне. В. М. Владко дуже ретельно вивчав наукові підвалини своїх майбутніх творів. «З самого початку своєї літературної діяльності я дійшов висновку, що для радянської наукової фантастики найголовніше — бути на суворо науковому грунті»,— писав В. Владко. Можливо, така глибока підготовка дала змогу письменникові передбачити у своїх творах деякі майбутні наукові відкриття. Наприклад, цікавими с його роздуми в «Аргонавтах Всесвіту» щодо існування у природі трансуранових елементів, яке на той час вчені заперечували.
Доробок Володимира Владка входить у світову духовну спадщину: твори письменника видано сербською, хорватською, японською, польською, болгарською, чеською, німецькою мовами, мовами народів СРСР. Такий інтерес обумовлений соціальним реалізмом українського фантаста, дослідженням тих проблем, які й сьогодні хвилюють людей.
Олексій ЯРОМЕНОК, кандидат філологічних наук
• • •
КОЛИ І ЯК З'ЯВИВСЯ ТЕРМІН «НАУКОВА ФАНТАСТИКА»!
Письменник Юрій Кагарлицький у монографії «Что такое фантастика»? (М., 1974), пояснюючи виникнення терміна «наукова фантастика», пише: «Термін цей — досить недавнього походження. Його не вживав ще Жюль Верн. Свій цикл романів він назвав «Незвичайні подорожі» й у листуванні згадував їх як «романи про науку». Нинішнє російське визначення «наукова фантастика»— це не точний переклад англійського «sciense fiction», тобто «наукова белетристика». Воно прийшло від засновника перших науково-фантастичних журналів у США письменника Х'юго Гернсбека, котрий наприкінці двадцятих років почав додавати до творів такого роду визначення «scientifik fiction», а 1929 p. вперше вжив у журналі «Сайенс уандер сториз» й остаточний термін, котрий закріпився з того часу».
Однак це твердження спростував через три роки Євген Брандис («Вопросы литературы», 1977, N9 6, с. 103): «Жюль Верн називав свої романи «науковими», Уеллс — «фантастичними». Вислів, що об'сднував обидва поняття,— «науково-фантастичне оповідання»,— російською мовою вперше ввів Я. Перельман 1914 p., поставивши такий підзаголовок після назви свого оповідання «Сніданок у невагомій кухні» (журнал «Природа і люди»).
***
Дзеркало Всесвіту (Зеркало Вселенной), повесть, В. Цветков, Г. Ануфриев (минские фантасты), газета "Прапор юності" (Знамя юности) Днепропетровск, листопад-грудень (ноябрь-декабрь) 1990 г.
