БЕРДНИК Олесь (Олександр) Павлович (27.11.1926–18.03.2003) – письменник, правозахисник. Н. в с. Вавилове (нині село Снігурівського р-ну Миколаїв. обл.). 1945–49 навч. у театрі-студії ім. І.Франка. Працював актором, декоратором-вітражистом в об-ні «Художник». 1949 заарештований за звинуваченням в «антирадянській діяльності» і засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Після повернення з ув'язнення від 1953 займався літ. діяльністю, став чл. Спілки письменників України. За участь у дисидентському русі 1976 (див. Дисидентський рух 1960–1980-х років в Україні) виключено зі складу Спілки.
У листоп. 1976 разом із М.Руденком, П.Григоренком, О.Мешко став чл.-засн. Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. 1977 після арешту голови М.Руденка виконував обов'язки кер. групи. В берез. 1979 заарештований органами КДБ, а в груд. 1979 засуджений на 6 років позбавлення волі та 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських таборах особливого режиму. В берез. 1984 указом Президії ВР УРСР Б. помилувано. Очолював громад. орг-цію «Українська духовна республіка».
П. у м. Київ.
Бажан О.Г.
дата публікації: 2003 р.
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Література:
Сорока М. Олесь Бердник: Письменники України – жертви сталінських репресій. «ЛУ», 1991, 16 трав.
Конотопець Н. Все життя шукати істину... Олесеві Берднику – 70. Там само, 1996, 12 груд.
****
БЕ́РДНИК Олесь (Олександр) Павлович (27. 11. 1926, с. Вавилове Снiгурiв. р-ну Херсон., нині Микол. обл. – 18. 03. 2003, Київ) – письменник, мислитель, громадсько-політичний діяч. Чл. НСПУ (1958–73, від 1987). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. студію при Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка (1949). Працював актором. 24 жовтня 1949 заарешт. і 23 квітня 1950 засудж. за звинуваченням у «зраді Батьківщині» до 10 р. ув’язнення, 5 р. заслання і 3 р. позбавлення прав. Звільнений 1954. Один із засн. наук.-фантаст. жанру в укр. літ-рі. Вийшло бл. 30-ти книг, наснажених ідеями філософії космізму – осягненням людини як косміч. істоти, «титана», «дитини Безмежжя». Перша зб. повістей та оповідань – «Поза часом і простором» (К., 1956). У доробку Б.– повісті та романи «Шляхи титанів» (К., 1958), «Стріла часу» (К., 1960), «Серце Всесвіту» (1962), «Діти Безмежжя» (К., 1964), «Подвиг Вайвасвати» (1965), «Хто ти?» (К., 1966; 1987), «Вогняний вершник» (1967), «Чаша Амріти» (1968), «Покривало Ізіди» (К., 1969; 1988), «Вогнесміх» (К., 1988), психоаналіт. феєрія «Пітьма вогнища не розпалює…» (К., 1993); зб. поезій «Блакитний коваль» (Торонто, 1975), «Кажу Вам (Священні знаки)» (К.; Нью-Йорк, 1989), до якої увійшли цикл «Зорі крізь грати» (1989), поеми «По Ра…» (1977), «Тарасове закляття» (1978), драм. поеми «Остання ніч» (1975, про Джордано Бруно), «Тартар» (1978–80, про пекел. абсурдність життя непробудженого людства). Програм. твір – дилогія «Камертон Дажбога» (К., 1996). Перша її книга – заборон. роман «Зоряний корсар» (К., 1971). Тут, за свідченням Б., «у постаті головного героя зашифровано Христа як вічного повстанця проти сатанинського строю життя на Планеті, як Провідника до Світу Радості й Любові». У дилогії робить спробу зазирнути за куліси «лялькового дійства» земної цивілізації – в її космогенез, космоструктуру, майбуття. Лейтмотив творчості – утвердження ідеї нагальності виходу людини у буття «поза часом і простором», у повноту свободи; прагнення пробудити у читачів вищу, космічну свідомість – Христосвідомість. У фокусі поезій та поем – Матір Божа (вона ж – Матір-Україна) і Син – суджений визволитель її з космоістор. полону, пророцтво про народження Матір’ю-Україною «вогнеликих дітей», які реалізують мрію про всеможливості людини. Б. переймається ідеєю відродження й оновлення з позицій христоцентризму езотеричної традиції в Україні. Заповітом Б.-містика, Вісника, ключем до його життя і творчості є книги «Тайна Христа» і «Песня надземная (Мистерия Сына Человеческого: Беседы с Учителем Сердца)» (обидві – Київ, 1996). Б. свято шанує «небесну Церкву Христа» й набагато менше – земну, зважаючи на її заритуалізованість, деформації тощо. Христос Б. – це Христос не стільки віри (релігії, церкви) чи інтелекту (науки), скільки гнозису – пізнання духовного, кордоцентричного. Б. – продовжувач традицій кордо- й христоцентризму Г. Сковороди і П. Юркевича; є в нього й перегук з М. Бердяєвим. Мислитель узасаднює ідею про в’язничність не просто того чи ін. сусп. ладу (капіталізму чи соціалізму), а космоістор. підстав щільно-матеріал. буття земної людини загалом. Людина, за Б., – передусім дух, який (з незрозумілих досі причин) замурував себе в тюрму матеріал. світу. Звідси доленосна для неї альтернатива: якомога зручніше влаштуватись у в’язнич. світі (стратегія «князя світу цього») або плекати в собі Христово-духовне – що єднає з потугою Джерела Життя, Косміч. еволюції – начало з метою виходу в ін. вимір буття, що звільняє власне Людину в людині. Земна людина має перетворюватися на космічну. У властивому йому патетично-риторичному стилі Б. говорить про Україну як епіцентр Армаґеддону й водночас про Україну космоістор. пологів христолюдини.
Ще на поч. 70-х рр. Б. висунув ідею Альтернативної еволюції – проект трансформації людини-руйнівника у людину-співтворця Універсуму, ворогуючих націй – у збратані, обернення «хворої» еволюції, на основі егоїстично-матеріал. розрахунків і «війни всіх проти всіх», – у «здорову», в еволюцію співпраці та любові, а відтак – утвердження земної цивілізації не на егоцентризмі («все – для людини!»), а на «друго-центризмі» («людина – для всього!»). Із роз’ясненням суті «Альтернативи» та закликом до її всесвіт. обговорення Б. звертався до законодавців СРСР, Конгресу США, ООН («Альтернативна еволюція. Відкрите дружнє послання Об’єднаним Націям Землі», 1974), до Ком-ту із захисту навколиш. середовища при ООН («Меморандум Ініціативної Ради Альтернативної Еволюції», 1976 та «Ініціативна Рада Альтернативної Еволюції. Декларація», 1976), до Ватикану («Відкрите Дружнє Послання Його Святійшеству Папі Римському Івану Павлу ІІ», 1978), до нац. академій, провід. учених. Важлива складова проекту – ідея створення Духов. республік, у яких не духовне життя підпорядковуватиметься відчуженим від людини, псевдосамодостатнім потребам розвитку економіки, а вона – імперативам вільного саморозкриття духу народів. У листі до Л. Брежнєва Б. констатує факт зради ідеалів революції й пропонує лідерові КПРС остаточно визначитися: з ким він?! («Відкритий лист Л. І. Брежнєву», 1976). Прагнучи об’єднати творчу силу матерів планети, виступив із пропозицією скликати Конгрес Матері й Дитини («До Матерів усього світу», 1977). Б. почули, але його ініціатив не прийняли.
Від 1972 твори Б. не публікуються, 1976 вилучені з б-к і крамниць. Від 1973 нав’язували стан «в’язня на волі». У 70-х –1-й пол. 80-х рр. друкувався за кордоном (вид-во «Смолоскип»). 1976 – чл.-засн. Укр. Гельсин. групи (УГГ), від 1977 – її кер., автор програм. документів орг-ції (зокрема «Декларації УГГ», меморандуму «Україна літа 1977»). 6 березня 1979 ув’язн. за правозахисну діяльність, звільн. 14 березня 1984. Переосмисливши в ув’язненні уроки цього руху, публічно відмовився далі його підтримувати («Заява», 1984). Самопроголосив 1974 («За Українську Духовну Республіку. Хартія УДР (Космічної України)», 1975; есе «Свята Україна», 1974–76; Торонто, 1980), а 1989 заснував де-юре Укр. Духовну Респ., очолив її та провів 7 Соборів. У зверненні до 1-го Президента України Л. Кравчука застерігав від згуб. орієнтацій на «моделі Заходу чи Сходу» й пропонував співпрацю «Ієрархії Христа і Божої Матері» у випадку вибору стратегії «Космічної програми Воскресіння» укр. народу («Ідеали і катастрофа. Заповіт Президентові України», 1991). На поч. 90-х рр. Б. констатував «страхітливу містифікацію»: «замість живого немовляти від Матері-України нам винесли з пологового будинку історії муляж…».
Тв.: Золоті ворота: Повісті, есеї. Париж; Торонто; Балтимор, 1975; Україна Січі Вогняної: Есеї, листи. Париж; Торонто; Балтимор, 1977; Терновий вінець України. Росії минулій, сучасній, грядущій – відкрите послання. Лондон, 1985; Падіння Люцифера. Роздуми письменника-фантаста про космоісторію Сонячної системи // Всесвіт. 1987. № 12; Пора звести блакитний храм. К.; Нью-Йорк, 1989.
Лiт.: Пивоваров М. Фантастика i реальнiсть // Вiтчизна. 1960. № 2; Дончик В. Білка, Стрілка і «Наутилус» // ЛГ. 1960. № 72; Тельнюк С. Нереальність стає реальністю // ЛУ. 1966. № 35; Український правозахисний рух: Док. і мат. Укр. Гельсин. групи. Балтимор; Торонто, 1978; The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Toronto, 1980; Вісник репресій в Україні // Закордонне представництво Укр. Гельсин. групи. 1980. Вип. 7, 9; 1984. Вип. 3, 5; Гриньох І. Олесь Бердник. Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні. Рим, 1980; Українська Гельсинська група, 1978–1982. Торонто; Балтимор, 1983; Marko Pavlyshyn. Oles Berdnyk’s «Okotsvit» and «Zorianyi Korsar»: Romantic Utopia and Science Fiction // J. of Ukrainian Studies. Т. 8, № 2; Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Вильнюс; Москва, 1992; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в Русі опору 1960–1980 років. К., 1995; Українська Гельсинська група: До 20-ліття створення. К., 1996; Українська Громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод: Док. і мат.: У 4-х т. Х., 2001.
В. Д. Білодід
Статтю оновлено: 2003
Енциклопедія Сучасної України
