Кінець 20-х — початок 30-х років був ознаменований якісно новим підходом до розвитку науково-технічної пропаганди в країні. У цей період видання масової технічної літератури стало для радянського уряду справою великого політичного значення. Адже рівень функціонування як спеціальної, так і масової наукової і технічної преси безпосередньо впливав на процеси індустріалізації промисловості та перебудови сільського господарства, які в республіці набирали швидких темпів.
Більшовики взяли рішучий курс на розширення і поліпшення науково-технічних видань, науково-популярної літератури. У постанові ЦК ВКП(б) «Про обслуговування книгою читача від 28 грудня 1928 року» наголошувалося на необхідності «посилити видання масової виробничої літератури, яка підвищує рівень технічних знань робітників і селян», а також «розвивати видання науково-популярної книги, пов`язуючи її із завданнями соціалістичної реконструкції господарства країни і, пристосовуючи її до потреб самоосвіти» [1]. У 1928-1929 роках в Україні теж було прийнято ряд постанов уряду, в яких наголошувалося на необхідності розширення видання й поліпшення якості науково-популярної літератури. Неодноразово ці питання розглядалися на засіданні Раднаркому республіки, приймалися відповідні рішення [2].
Соціальна необхідність піднесення рівня науки й техніки посилила інтерес спеціалістів до питань науково-технічної пропаганди. По суті, відбувається переосмислення самої концепції науково-технічної діяльності, розширення її цілей і функцій. В основі нової концепції лежала ідея про те, що діяльність науково-просвітницьких закладів повинна змістити основну лінію своєї роботи в бік індустріалізації, а також сама промисловість, й особливо її технічні кадри, повинні серйозно взятися за пропаганду технічного поступу.
За короткий час справи в цьому напрямку помітно поліпшились. Досить сказати, що продукція технічної книги в Україні в 1930 році порівняно з 1928-1929 роками зросла майже вдвічі [3]. Значно збільшилась кількість масових періодичних видань, які спеціалізувалися на висвітленні проблем науки й техніки. Особливу групу видань у системі періодики склали академічні журнали. Серед них чимало технічного спрямування — «Уголь и железо», «Науково-технічний вісник», «Записки сахарного института» та ін. Збільшується частка українськомовних технічних газет і журналів. Водночас значно поглибились тенденції диференціації цих видань за окремими галузями техніки і виробництва. Так, «Науково-технічний вісник» став основою для створення двох журналів: «Сільськогосподарська машина» (видання Інституту машинобудування ВРНГ УРСР) і «Українські силікати» (Інститут силікатів).
Однак, незважаючи на певні успіхи у видавництві технічної масової літератури, представники інженерних, проектно-конструкторських організацій неодноразово наголошували у своїх виступах на очевидну недостатність обміну виробничим досвідом. Особливо невисокими темпами зростав випуск технічної книги. Так, частка технічної книги в Україні у 1927-1928 роках становила 2,5 відсотка від усієї книжкової продукції, у 1928-1929 — 3,1 і в 1929-1930 роках — 3,8 відсотка [4]. Отже, у 1930-1932 роках у пресі знову прозвучала критика з приводу низьких темпів розвитку технічної масової літератури, а також були вжиті відповідні заходи з метою активізації роботи у цьому напрямі. У постанові ЦК ВКП(б) від 25 травня 1931 року «Про постановку виробничо-технічної пропаганди» ставилося завдання: «Негайно приступити до видання серйозного науково-технічного журналу, в якому повинні висвітлюватися усі нові досягнення техніки як в іноземних державах, так і в СРСР, і де повинно бути поставлено частиною передрукуванням, частиною реферуванням висвітлення найновіших досягнень техніки по закордонним техніко-літературним джерелам» [5].
Як свідчить кількісний аналіз вітчизняних наукових періодичних видань, «пік» їхньої активності припадає на початок 30-х років. Саме в цей період видавалася найбільша кількість науково-популярних і просвітницьких журналів. Серед них — десятки технічних масових журналів з різних галузей науки і техніки: «Техніка — масам» (Харків, 1929-1937), «Робітник металург» (Дніпропетровськ, 1931-1935), «Стахановець зв`язку» (Київ, 1938) та ін.
На хвилі індустріалізації в Україні виник ряд періодичних видань, які ставили за мету пропагувати наукові та технічні знання, сприяти ліквідації технічної безграмотності. Чи не наймасовіший з них — двотижневий журнал «Техніка масам» (1929-1937) — орган Всеукраїнського товариства «Техніка масам», започаткований у Харкові. Крім лекцій, невеликих відомостей з різних галузей фізики і техніки тут друкувалося чимало статей, які мали суто практичне значення — активізувати винахідницький і раціоналізаторський рух. Такі матеріали публікувались під рубриками «Сам собі майстер», «Технічна грамота», «Наука в техніці» тощо.
У редакційній статті одного з перших номерів журналу так сказано про програмні цілі видання: «Настав час, коли кожний робітник і селянин мусить навчати розуміти силу хитрої сталевої робітниці — машини. Бо без цього затримається наступ її, а значить і соціалістична перебудова нашої країни. Ось чому так діловито-поважно пролунав поклик нашої суспільності: «Техніка масам«!.. Темп індустріального відродження настирливо ставить таке завдання: негайно озброїти товщу мільйон-них народних мас елементарним технічним знанням, інакше кажучи — ліквідувати в країні технічну неписьменність» [6].
З 1932 року журнал стає органом сектору техпропаганди ВРНГ УРСР і Ради товариств оволодіння технікою. Відповідно зміню-ється і характер видання: на його сторінках почали порушувати важливі технічні проблеми, більше місця відводилося питанням інтеграції науки і практики на рівні зв`язків інститутів та підприємств. Такі зміни, насамперед, були зумовлені процесами інституалізації науки в Україні, зі створенням великих академічних і галузевих закладів, розвитком нових технічних шкіл і напрямів. Починаючи з 1933 року в журналі дедалі більше публікується статей про такі перспективні технічні напрями, як авіаційна техніка, ракетобудування, ведеться мова про технічні аспекти розвитку радіо і телебачення в країні. У 1936 році журнал активно висвітлює стаханівський рух у сфері технічної діяльності. Незважаючи на свою технічну спрямованість, журнал був дуже ідеологізований, особливо коли мова йшла про порівняння вітчизняної техніки з іноземною. У середині 30-х років у журналі активно велась пропаганда проти так званих «троцькістів», «шкідників», «шпигунів і диверсантів». «Ми знаємо, — зазначається в одній з редакційних статей, — що агрегати самі не ламаються. Самі по собі не зупиняються верстати, котли самі по собі не вибухають. За кожним таким актом схована чиясь рука. Чи не рука це ворога?» [7].
Широко висвітлювалися у журналі різні форми масових рухів, пов`язаних з піднесенням рівня технічних знань і розвитком технічної творчості мас, — «Тиж-ні техніки», місячники огляду техпропаган-ди, молодіжні техестафети тощо. Так, багато розповідалось про «Тиждень техніки», який був проведений в Артемівську, куди з лекціями і рекомендаціями приїхала велика делегація провідних українських учених та інженерів. Вони привезли для робітничих колективів також багато спеціальної і популярної технічної літератури. «Перші ж такі «Тижні техніки» на Артемівщині, — зазначалось в одній із статей журналу, — довели, що масштаб цього тижня далеко ширший, аніж у свій час в Харкові». Серед тих, хто брав активну участь у «Тижні техніки» — академіки О. В. Палладін, Є. В. Оппоков, М. Х. Орлов, професор Мазу-ренко, інженер Калюжний. «Тиждень техніки», — наголошувалось у статті, — є першим масовим рухом до оволодіння технічних знань. Артемівці вперше в Союзі організують «Тиждень техніки» всією округою. Ця ініціатива варта уваги. Цим самим інженерно-технічний персонал зміцнює союз праці і науки, з усією пролетарською масою забезпечує перемогу над капіталізмом» [8].
У 20-30-х роках в Україні з`являються видання загальнотехнічного напряму, тематика яких була тісно пов`язана з проблемами винахідництва і раціоналізації. Наймасовіший з них — «Винахідник України» (Харків — Київ, 1928-1938) —щомісячний журнал Центральної ради Товариства винахідників України. У перший рік свого видання журнал друкувався шість разів російською мовою під назвою «За изобретательство» і був органом Української асоціації робітників-винахідників (УАРВ). У передмові до першого номера висловлюва-лася надія, що обговорення на сторінках видання «ряду принципово важливих пи-тань», громадська критика значно «полег-шить процес раціоналізації та реорганізації системи сприяння винахідництву» [9]. З лютого 1929 року журнал друкується українською мовою під назвою «За винахідництво», а з 1930 року стає щомісячником. У 1938 році він уже виходить під назвою «Винахідник України».
Це був єдиний в Україні друкований орган, цілком присвячений питанням вина-хідництва. Особлива увага приділялась висвітленню ролі та значення винахідництва в реконструкції народного господарства і обороні країни, діяльності винахідницьких організацій України, проблем запроваджен-ня окремих науково-технічних розробок, проведення конкурсів на кращу технічну раціоналізаторську пропозицію тощо.
У 1930 році союзні кооперативні орга-нізації Київщини розпочинають видання щомісячного журналу «Техніка та раціона-лізація промкооперації». Журнал ставив собі за мету сприяти «промкооперації організо-вано перейти на виробничі рейки, відшукати нові шляхи до реконструкції та раціоналі-зації виробництва й обліку» [10]. І хоч щомісячник проіснував недовго — вийшло всього п`ять номерів — він допоміг тех-нічному персоналу промспілок у розв'язанні питань техніки та раціоналізації, став тех-нічним порадником для ширшого активу промкооперації. Подібного типу журнали видавалися на деяких великих підпри-ємствах України, зокрема ХТГЗ — «Вестник изобретателя и рационализатора» (1940).
На початку 30-х років в Україні друкувалася газета Київського товариства винахідників та промсекції міськради «Шлях винахідника» (Київ, 1931-1933) —оперативне видання, повністю присвячене проблемам винахідництва. Основний зміст публікацій зосереджувався навколо питань розширення масовості винахідництва, розгортання соціалістичного змагання за ефективне втілення технічних розробок у виробництво, створення експериментальних підприємств, боротьби зі «шкідництвом» у винахідницькій діяльності.
Один із феноменів української журналіс-тики 30-х років — поява цілої низки масо-вих технічних газет. Це було продиктовано соціальною необхідністю — підняти рівень й оперативність технічної пропаганди. Журнальні видання не відповідали цим вимогам. До того ж газету можна було швидко й значно дешевше запровадити на всіх рівнях — республіканському, обласному, районному, а також на окремих підприємствах і в наукових закладах.
Україна зі своєю вугільною та металур-гійною промисловістю, зі своїми велетенсь-кими заводами, колосальним новим будів-ництвом вимагала піднесення на якісно вищий щабель справи оволодіння технікою. На той час у Москві було створено спеці-альний технічний орган — всесоюзну газету «Техніка». Отож, були всі підстави для того, щоб створити подібну газету і в Україні.
Все це сприяло запровадженню в Україні в 30-ті роки низки галузевих газет науково-технічного спрямування. Серед них — орган облтехстанції Наркомпостачання УРСР «Техніку в маси» (1934), орган Всесоюзного об`єднання металургійної промисловості «Дніпросталь» — «Трибуна техпропаганди» (Дніпропетровськ, 1932), орган Уповнаркомзв`язку в Україні «Соціалістичний зв`язок» (Харків, 1933-1934) та ін.
Найпопулярнішою була всеукраїнська масова технічна газета «За техніку», яка виходила в Харкові тричі на тиждень в 1933-1934 роках. Уперше питання про організацію такої газети поставили ВРНГ і «Комсомолець України», які були підтримані всією громадськістю республіки. Цьому значно сприяла Постанова ЦК ВКП(б) від 19 листопада 1931 року про реорганізацію НТТ і «Техмас». У багатьох виступах учених, спеціалістів і державних діячів того часу звучала думка про те, що провідну роль у керівництві технічною пропагандою і технічною громадськістю повинна відігравати «нова галузь більшовицької преси — технічна преса, від цехової техстіннівки і заводської техвеликотиражки до великих технічних газет і журналів» [11]. Так на порядок денний постало питання організації всеукраїнської технічної газети.
У газеті «За техніку» широко висвітлю-валися проблеми розвитку фундамен-тальних наук в Україні, а також запро-вадження нових форм організації наукової діяльності. Чимало сторінок було присвя-чено безпосередній діяльності Всеукраїнсь-кої академії наук. Тут постійно друкувалися звіти про сесії ВУАН, наукові симпозіуми і конференції, інформація про обрання нових академіків і членів-коренспондентів та ін. Детально висвітлювалась у газеті, наприклад, робота Міжнародної конфе-ренції з проблем теоретичної фізики, яка відкрилася у Харкові в травні 1934 року. Цій події відводилися цілі полоси. Крім звітів і поточної інформації з конференції, тут друкували інтерв'ю і виступи її учасників. Так, своїми враженнями про приїзд у нашу країну і відвідини Харківського фізико-технічного інституту поділився керівник французької делегації лауреат Нобелівської премії академік Жан Перрен. Надала слово газета і видатному фізику, засновнику квантової теорії атома Нільсу Бору [12].
Чимало статей і заміток, присвячених популяризації нових наукових розробок, друкувалися під рубрикою «По інститутах і лабораторіях ВУАН». Газета на своїх сторінках провела Всеукраїнський огляд лабораторій, мета якого — сприяти перетворенню фабрично-заводських лабо-раторій на провідні науково-технічні цехи підприємств [13]. Серед авторів газети — відомі українські вчені, академіки Є. О. Па-тон, В. Г. Шапошніков, професори С. Ф. Се-ренсен, А. А. Василенко та ін., які очолювали науково-технічні школи і напрямки в республіці. Тут також публікував свої статті видатний український вчений, майбутній конструктор перших у світі космічних кораблів С. П. Корольов [14], піонер космічної ери Ю. В. Кондратюк, який ще в 20 — 30-ті роки теоретично обґрунтував технічний проект польоту людини на Місяць, що його через багато десятків років блискуче здійснили американські астронавти. Відомо, що Ю. В. Кондратюк на початку 30-х років очо-лював першу в країні групу спеціалістів, які розробляли й здійснювали проекти потуж-них вітросилових установок для потреб електростанції. Одна з його статей, яка була опублікована під рубрикою «Вітер на службу електрифікації», саме і присвячена проблемам вітроенергетики [15].
Багато уваги газета приділяла проблемам зміцнення зв`язків науки з виробництвом. У цьому плані характерна стаття Президента ВУАН академіка О. О. Богомольця, де були окреслені шляхи розробки нової наукової тематики по зближенню наукових дослід-жень з практикою [16]. Часто в газеті друкувалися і критичні кореспонденції з приводу проблем «гальмування» наукових розробок, неякісного проектування техноло-гічного обладнання і рівня конструкторсь-ких розробок. Тон таких виступів іноді був дуже різким, їх автори часто прямо ви-магали притягнути винуватців до суду [17].
Навіть у статтях, присвячених суто технічним проблемам, автори обов`язково, ніби виконуючи своєрідний ритуал, підкреслювали класову сутність реалізації ідеї більшовиків — «техніку — масам», переваги «соціалістичної науково-технічної думки». Майже в кожній з них читачу нав`язувалась думка, що капіталістична система нездатна по-справжньому стимулювати розвиток техніки на благо людини і тільки при соціалізмі можливе повне розкриття потенціалу науки і техніки. Ідеї і лозунги подальшого розгортання класової боротьби, пошуки «ворогів народу» знайшли своє відображення і у підзаголов-ках статей: «Техніка переростає керівництво буржуазії», «Гігантські технічні ідеї заживо поховані капіталізмом», «Повністю зміню-ється соціально-класова роль машини», «Наука Маркса нас кличе в бій за освоєння нової техніки» і т. д. Ряд інформаційних підбірок були побудовані за принципом протиставлення: «Іржою покривається механізм капіталістичної системи» — «В шостій світу розквітає техніка соціалізму» [18]. Це було своєрідною даниною моді, наслідком міфологізованої свідомості, яка продукувала лише ідеологічні стереотипи. Чимало вчених і спеціалістів, щоб досягти своїх фахових цілей, змушені були оперувати цими ідеологічними штампами.
Водночас не можна не помітити й негативних тенденцій у розвитку системи науково-технічної пропаганди, що виникли на рубежі 20-30-х років. У керівництві народним господарством різко підвищився рівень централізації, значно розширилась сфера безпосереднього впливу держави на розвиток початкових ланок господарської системи. Саме в 30-ті роки почалось над-мірне зрощування процесів прийняття рі-шень і «підпорядкування» інформації управ-лінню. Утвердилась лінія на розробку лише тієї інформації, яка, на думку управлінців, вимагалась для обґрунтування планових директив і контролю за їх виконанням, а та-кож орієнтація надзвичайну деталізацію цих планів. Саме в той час в інформаційному забезпеченні системи управління еконо-мікою склався тоталітарний тип комуніка-тивних зв`язків. У цілому ж інформаційна система все більше втрачала властивий періоду 20-х років самостійний, узагальню-ючий і пошуковий характер, набуваючи рис державного монополізму на інформацію, вдаючись до соціально й економічно невиправданих заходів її засекречуваності.
Загальновизнано, що діяльність українсь-ких учених у 20-х роках була дуже широка й високоцінна за своїми досягненнями. Та, на жаль, на початку 30-х років українська наука зазнала страшної руйнації. Діяльність багатьох учених влада визнала «буржуазно-націоналістичною» і «контрреволюційною», було репресовано або позбавлено змоги пра-цювати на ниві науки сотні талановитих співробітників Академії, починаючи з М. Грушевського. Наукова і видавнича діяльність дедалі ідеологізуються, набуваю-чи рис тоталітаризму.
Активну просвітницьку роботу в 20-ті — на початку 30-х років проводили наукові та інженерні товариства. Існували десятки неформальних товариств, що об`єднували широкі кола науково-технічної інтелігенції. Чимало з них концептуально базувалися на традиціях дореволюційних наукових това-риств, які відображали інтереси інтелігенції. У 1930-1937 роках внаслідок сталінської політики централізації соціально-суспіль-них структур інженерні співтовариства були замінені критеріями тоталітаризму. Розгром наукових та інженерних товариств, поси-лення репресій проти вчених і спеціалістів з високим творчим і демократичним потенці-алом, застосування класово-ідеологічних критеріїв щодо оцінки їх наукового доробку — все це, зрештою, призвело до «культу некомпетентності», ослаблення демократич-них традицій, розривів у спадкоємності наукових шкіл. Українська наука і загалом науково-просвітницький рух зазнали величезних втрат.
Адміністративна система поступово, але неухильно взяла курс на повне знищення «Просвіт». Ці товариства несли в народ культуру й освіту рідною мовою, перетво-рювали селян в національно свідомих кооператорів. Але така діяльність супере-чила планам борців «казарменого соціаліз-му», яким потрібні були лише бездумні виконавці їхніх рішень. На рубежі 20-30-х років діяльність «Просвіт» та їх видань на території УРСР була повністю припинена.
Особливість розвитку спеціалізованих українськомовних періодичних видань полягає в тому, що спочатку вони мали науково-популярний характер і виконували здебільшого просвітницьку функцію. І лише в кінці 20-х років більшість з них трансформувалась в наукові періодич-ні видання. Становлення української (за мовою і змістом) наукової і технічної періодики збіглося з етапом переходу до тоталітарних форм управління наукою і культурою, коли в ході індустріальної і культурної революції був зроблений акцент на зруйнування старого світу, заперечення існуючих культурних цінностей. Щодо науки та її популяризації це означало насамперед розрив з національними традиціями. На практиці ленінська ідея про залучення до співпраці «буржуазних спеціа-лістів», ширше використання нагромадже-ного досвіду в галузі науки і культури реалізовувалася досить слабо, а частіше підмінювалася практикою конфронтації на основі ідеологічних, класових ознак. Переслідування інакодумства, гоніння за політичні переконання, жорстокі репресії —все це вносило розкол у середовище інтелігенції, знижувало інтелектуальний і духовний рівень преси про науку і техніку, призводило до втрати вітчизняною наукою завойованих позицій у світовому науковому співтоваристві, і, зокрема, до зниження професійного рівня учених і журналістів.
Внаслідок тотальних репресій ідеологіч-них викривлень зазнала не тільки власне наукова думка, а й суспільна свідомість, історична пам`ять народу. Досить сказати, що в 30-ті роки було репресовано понад 90 відсотків вітчизняних учених-істориків. Репресії супроводжувалися відповідною обробкою громадської думки й, отже, вимагалася певна пропагандистська орієнтація засобів масової інформації. Отож, трагічною була і доля багатьох авторів і журналістів, які намагалися чесно нести слово правди, відстоювали право мати свою особисту думку. Серед репресованих українських журналістів 30-х років було чимало справжніх просвітителів національ-ної культури, талановитих популяризаторів науки. Це — дипломат і публіцист Кость Котко, редактор журналів «Робітниця» і «Світ» (Канада) Мирослав Ірчан, провідний український оглядач Феодосій Таран, перший президент ВАПЛІТЕ Михайло Яловий, письменник Олесь Досвітній, редактор українсько-американського видав-ництва «Космос» і газети «Вісті ВУЦВК» Євген Касяненко та ін. [19].
Після «великого перелому» 1929 — 1930 років починається період утиску української преси. Насамперед вона стає масовим психологічним знаряддям русифікації українського народу за допомогою українсь-кого слова. Чимало наукових періодичних видань, які виходили раніше українською мовою, після 30-х років або припинили свій вихід, або ж «русифікувалися». Наукова періодика Академії наук від того часу друкується переважно російською мовою. Літературні журнали — це єдині джерела, де читач ще міг знайти українську тематику, спотворену методом так званого соціаліс-тичного реалізму.
1. Об обслуживании книгой массового читателя. Из постановления ЦК ВКП(б) 28 декабря 1928 г. // КПСС о средствах массовой информации. — М.: Политиздат, 1987. — С. 424-427.
2. Протокол заседания Совнаркома УССР о состоянии изданий технической ли-тературы от 11 декабря 1928 года // ЦДАВО України. — Ф. 24. — Оп. 13. — Д. 45. — Л. 46.
3. Два роки п`ятирічки УРСР. — Х., 1931. — С. 208-210.
4. Книга и книжное дело в Украинской ССР. — К.: Наук. думка., 1985. — С. 298.
5. Про постановку виробничо-технічної пропаганди: Постанова ЦК ВКП(б) 25 травня 1931 // Про партійну і радянську пресу, радіо і телебачення. — М.: Политиздат, 1972. — С. 402.
6. Школа та «Техніка масам» // Техніка масам. — 1929. — № 9. — С. 1-2.
7. Як найшвидше ліквідувати наслідки шкідництва // Техніка масам. — 1937. — № 2. — С. 16-17.
8. Калюжний П. Техніка і наука лицем до виробництва // Техніка масам. — 1929. — № 14. — С. 1-3.
9. Предисловие // За изобретательство. — 1928. — № 1. — С. 7-8 .
10. Передмова // Техніка та раціона-лізація промкооперації. — 1930. — № 1. — С. 3-4.
11. Затонський В. П., Петровський Д. І. Україні потрібна масова технічна газета // За технічну газету. — № 1. — С. 1.
12. Відкрилась конференція з теоре-тичної думки // За техніку. — 1934. — 21 трав.; Перрен Ж. Враження французьких учених від УФТІ // За техніку. — 1934. — 2 трав.; Бор Н. Прекрасні можливості для розвитку наукової роботи // За техніку. —1934. — 24 трав.
13. Вижити технічний консерватизм // За техніку. — 1933. — 8 трав.
14. Корольов С. П. Ракетоплани будуть літати над СРСР // За техніку. — 1934. — 1 трав.
15. Кондратюк Ю. В. Першу 12000 кіловатну вітроустановку сконструйовано // За техніку. — 1934. — 3 січ.
16. Богомолець О. О. Приблизити інститути до виробництва // За техніку. — 1934. — 24 трав.
17. Нанести рішучий удар затискувачам винахідницької думки // За техніку. — 1933. — 4 лип.
18. За техніку. — 1933. — 14 берез.
19. Мукомела О. Феодосій Таран // Знання та праця. — 1930. — № 4. — С. 16-17; Мукомела О. Євген Касяненко // Знання та праця. — 1930. — № 5. — С. 16-17.