На запрошення нью-йоркського видавця Мар’яна Коця у вересні 1989 р. український письменник Олесь Бердник відвідав Сполучені Штати
Під час заокеанської подорожі апостол безсмертя познайомився із модним фантастом Річардом Бахом; та непосидючий співець чайок десь ширяв країною.
Для початку спілкування із колегою довелося обмежитися листом ввічливості.
За деякий час американський фантаст знайшов українця в Торонто (Канада). Вони побалакали по телефону — через перекладача.
— Я розповів йому про духовні рухи в Україні, — поділився спогадами Олесь Бердник в одному інтерв’ю. — У захопленні Річард підтримав ідею Духовних Республік, навіть пообіцяв приїхати до Києва навесні 1990 року. Повернувшись у США, я знову зв’язався з Річардом, запитавши навпростець: чи вірить він у можливість трансформації людини? чи знає шляхи до нових рівнів буття, свідомості, чуттєзнання? Той уважно вислухав, занотував і присягнувся надіслати до журналу “Всесвіт” відповіді на всі запропоновані питання.
Відтоді неодноразово майстри майбутнього спілкувалися телефоном, листувалися. Коли 64-річний Олександр Павлович стисло розповів історію свого життя автору бестселерів “Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” та “Ілюзії: Подорожі месії мимоволі”, Річард Бах здивувався і письмово зізнався:
— Скільки величі мало твоє серце, якщо ти обрав ці шляхи, вступаючи в битву з такими структурами. Не певен, чи вистачило б мені мужності, якби життя так склалося. Ми захоплюємося тобою! Ми всі — діти світла, і, поза всяким сумнівом, ми всі — єдина Душа!
Насправді ж Олександр Павлович Бердник – у краснім письменстві: Олесь Бердник — був таким собі українцем. Українцем та й годі. Зважте самі.
Із стану природи він любив осінь та бурю.
Із одягу його приваблювало оголене тіло.
Із страв — ласував яблуками та суницями.
Із квітів — милувався шипшиною, вишнею та диким маком.
Із звуків його полонили танго та вальс.
Із запахів — подобалася м’ята.
Із палітри — підносив фіолетовий колір.
Із свят — визнавав неділю.
Із вічної музики його зачаровував “Реквієм” Моцарта.
Незвичайний українець півстоліття всякчас допитувався сам у себе:
— Як жити в світі, де за кілька тисячоліть не назбирати й року, коли б не палахкотіли війни, не лилася безвинна кров?
***
У психоаналітичнім романі-феєрії “Пітьма вогнища не розпалює” український письменник-фантаст, футуролог, філософ, громадський діяч Олександр Павлович (Олесь) Бердник, автор доброї півсотні романів, повістей, збірок оповідань та поезій написав так:
— Діти — це не істоти, котрі ще не стали дорослими. Діти — це незалежне, неповторне, чисте, радісне людство. Діти — це прибульці зі світу любові.
І від першого факту його існуванні в цім світі то була чиста правда. Фактично він народився 27 листопада 1926 р., а офіційно — 25 грудня 1927 р.. Добре що діялося без плутанини із місцем: с.Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині — Миколаївська) області.
Бо засніженими шляхами його батько Павло дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, — через місяць після народження сина.
У свою чергу, секретар припустився двох помилок — записав поточну дату, як... дату народження, і задубілою рукою нашкрябав рік, що.. лише мав настати.
Хоча плутанини із датою народження допомогла хлопчині, і в роки фашистської окупації малого не відправили працювати до Німеччини.
Коли розумієш, звідки і хто ти, краще розкриваються невичерпні глибини власного серця.
Тож Олесь на зубок знав свій родовід, до прадідів. Батько Павло Трохимович — сільський коваль, дід Трохим — сільський коваль, прадід діда — сільський коваль. Мама Марія Василівна — сільська вишивальниця, дід Василь (за лінією матері) — моряк, прадід Олександр — мостобудівник.
А ще зважте, хлопчик народився під сузір’ям Стрільця, а значить, тяжів до земних пристрастей, хоча при цьому прагнув до Незвіданого.
***
Знаєте, про що малий мріяв? Про політ до Зірок.
— Але такий політ мені представлявся інакше, ніж це здійснилося в так званої реальності. Я вірив, що до далеких світів можна летіти безпосередньо, силою бажання, думки, духовного прагнення.
У 1930 р. сім’я переїхала в Київ, кажуть, попервах жила у теперішньому Гідропарку, через два роки — в родове село Кийлів Бориспільського району, де й пережила Голодомор 1932-1933 рр.
Майбутній письменник школярем зазнав лихоліття німецької окупації.
У 1944 р. учень Київського геологічного технікуму Олесь Бердник добровольцем пішов на фронт, як скупо потім згадував — “повзав поруч зі смертю”, через поранення у квітні 1945 р. демобілізувався.
По закінченні екстерном семи класів середньої школи в 1947-1949 рр. юнак навчався в театральній студію при Київському театрові імені Івана Франка. Там він став актором та водночас працював позаштатним журналістом в кількох столичних газетах.
Після палкого виступу на відкритих партійних зборах театру ім.Івана Франка у 1949 р. нерозважливого актора заарештували за “зраду Батьківщини”: тривала боротьба з космополітизмом. Так почалася його перша, вимушена “відпустка” — за панування Сталіна і Кагановича в галузі мистецтва.
Не всяка думка подобається людям, бо ж більшість сміливих думок — несвоєчасні. Тому на них і наважуються самі сміливці.
http://strichka.com/item/17554239
Бердник. Зоряний журавель ( ІІ частина)